Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Зародження систем багатоствольного озброєння з обертальним блоком стволів

Розділ 2. Еволюція багатоствольних систем озброєння у вигляді кулемета ситсеми Гатлінга та нових варіантів мітральєза

Розділ 3. Розвиток ідей Гатлінга та нові зразки багатоствольного озброєння з обертальним блоком стволів

Висновки

Список літератури

Додатки



ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Уся історія людства складається із довгих періодів війн з короткими моментами миру. З огляду на важливість військової справи та засобів для ведення війни для світової історії доцільно звернути увагу саме на системи озброєння. З часу появи вогнепальної зброї військові були стурбовані підвищенням його скорострільності. Починаючи з XV століття зброярі намагалися домогтися цього єдиним доступним в той час способом - збільшенням кількості стволів.

Для нашої країни актуальність даної теми полягає у можливості вивчення даних збройних систем з подальшим розглядом у якості зразків, які можна прийняти на озброєння армією. Отже, тема дослідження є актуальною, оскільки розкриває широке коло проблем теоретичного й практичного характеру, які необхідно вирішувати науковцям, державі та населенню.

Об'єктом дослідження є багатоствольні системи озброєння з обертальним блоком стволів.

Предметом дослідження є процес виникнення і еволюції систем озброєння з обертальним блоком стволів.

Мета дослідження - проаналізувати процес створення системи багатоствольного озброєння з обертальним блоком стволів.

З метою роботи пов'язані дослідницькі завдання:

· проаналізувати історіографію та джерельну базу обраної для дослідження проблематики;

· розкрити сутність соціально-економічні, політичні та військові причини, що стали основою для розроблення БСОЗОБС;

· визначити особливості науково-технічного розвитку країн, які займалися створенням БСОЗОБС;

· показати еволюцію зброї, що належить до БСОЗОБС;

· проаналізувати вплив БСОЗОБС на військову доктрину та особливості тактики і стратегії країн, на озброєнні яких знаходилося дане озброєння;

· виявити зв'язок розвитку багатоствольних систем з важливими подіями у світовій історії, зокрема в історії військових конфліктів;

Хронологічними межами дослідження є ХІІ ст. - 1989 рр. Нижня межа ХІІ ст. - поява рібадекіна - першого зразка зброї з багатьма стволами. Саме з цього часу почався розвиток багатоствольних систем озброєння. Верхня межа - 1980 р. - рік прийняття на озброєння радянської авіаційної гармати ГШ-6-23М, яка стала останньою у сімействі багатоствольних систем.

Географічні межі дослідження Європи і США у ХІІІ-ХХ ст. Для аналізу розповсюдження систем багатоствольного озброєння, географічні межі розширено країнами Південно-Східної Азії та СРСР.

Наукова новизна роботи полягає у комплексному дослідженні процесу створення системи багатоствольного озброєння та соціально-економічних, політичних і дипломатичних причин розробки, з огляду на відсутність подібного аналізу в структурі робіт МАН.

Практичне значення роботи полягає у використанні її основних положень і результатів на заняттях із всесвітньої історії та на засіданнях історичного гуртка. Основні положення та результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення зазначеної теми, написання наукових робіт.

Структура роботи. Мета і завдання визначили структуру магістерської роботи. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, методичного розділу, списку використаних джерел і літератури та додатків.

У вступі визначено проблему дослідження, обґрунтовано його суспільну важливість і наукову актуальність, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, окреслено хронологічні та географічні межі, обґрунтовано наукову новизну, практичне значення роботи, наведено дані про апробацію основних положень і результатів дослідження.

Розділ 1. «Зародження систем багатоствольного озброєння з обертальним блоком стволів» присвячений аналізу початкового етапу історії досліджуваних збройних систем та ролі, яку вони відіграли у минулому.

Розділ 2. «Подальший розвиток у вигляді кулемета Гатлінга» дозволяє визначити тенденції й витоки нового періоду розвитку систем багато ствольного озброєння з обертальним блоком стволів.

Розділ 3. «Розвиток ідей Гатлінга та нові зразки багатоствольного озброєння з обертальним блоком стволів» дозволяє розглянути нові зразки озброєння, що були створені у ХХ столітті на основі минулих досягнень американських інженерів.

Результати дослідження відображені у висновках.

Список використаної літератури містить 25 найменувань.

Додатки представлені у формі рисунків.



Розділ 1. Зародження систем багатоствольного озброєння з обертальним блоком стволів

З часів початку воєн, ідея вражати ціль з великої відстані завжди цікавила людей. Першими кроками людства в напрямку розвитку озброєння подібного класу став винахід різноманітної метальної зброї, такої як: луки, арбалети, пращі, і так далі. Ефективність застосування цього озброєння залежала від численних факторів. Наприклад, більшість луків було зроблено з деревини, а тому в дощову погоду вони стріляли погано - дерево намокало і втрачало свої еластичні властивості. До того ж, управлятися з луком міг далеко не кожен солдат. Лучники повинні були вміти не тільки влучно пускати стріли в ціль, але і мати добру фізичну підготовку. Частково цю проблему вирішували арбалети. Примітивні механізми полегшували взвод, а металеві роги були більш ефективні в дощ, але мокра тятива зводила нанівець всі старання інженерів того часу.

Як би там не було, але метальна зброя служила людству протягом багатьох століть і за цей час будь-яких концептуальних покращень в її конструкції не відбувалося. Відкриття пороху фактично ознаменувала нову еру в історії «дистанційного» озброєння. Спочатку, вибух і горіння пороху в бою використовували як вражаючий елемент, тобто перші прообрази сучасних гранат, які в той час застосовувалися більше для деморалізації супротивника. Потім, зброярі зрозуміли, що вибух пороху може запустити на пристойну відстань який-небудь предмет, який у свою чергу когось вб'є. Достеменно невідомо - хто першим здогадався вкласти снаряд в канал ствола гармати або пищали, але з першим вогнепальною залпом епоха метальної зброї підійшла до кінця [15, с. 184].

На відміну від особистої вогнепальної зброї, артилерія розвивалася значно швидше. Окрім альтернативи онаграм і требюшетам у якості осадної зброї, одразу з'явилася ідея використовувати гармату для знищення живої сили суперника у відкритому бою. Для цього виготовлялася артилерія, яка могла вражати не великими ядрами, а дрібною картеччю. Разом з тим, залишалася проблема скорострільності, яку й намагалися вирішити за допомогою додаткових стволів, адже на тому рівні розвитку озброєння альтернативного шляху не було. Одним із варіантів розв'язання цієї проблеми став Рібадекін. Цей зразок озброєння відіграв значущу роль у багатьох битвах, і послужив основою для майбутніх розробок багатоствольних артилерійських систем. Рібадекін - озброєння у вигляді поєднання трьох гармат, відлитих з металу. Термін «Рібадекін» вперше згадується близько 1340 року. Гармата була змонтована на колісному лафеті або візку кілька стволів, з яких можна було вести залповий вогонь. Поява рібадекіна було обумовлена невисокою скорострільністю і низькою надійністю перших зразків артилерії. При цьому технологічно вирішити ці проблеми на якісному рівні тоді ще було неможливо. Середньовічним артилеристам тільки й залишалося, що покладатися на кількість стріляючих стволів, тим більше що на малих відстанях балістичні характеристики рібадекінів не грали істотної ролі. Використання багатоствольних гармат саме в такій тактичній ролі принесло армії міста Гента перемогу в битві при Беверхуцфельді 3 травня 1382 [4, с. 341].

Озброєння було виготовлено в 1754 році, але в серію не пішло через труднощі, пов'язані з транспортуванням та обслуговуванням, а також недостатньою дальністю стрільби.

До кінця XIX століття все більшого поширення отримувало озброєння з нарізними каналами ствола, з якого вести вогонь картеччю було досить складно. Армія потребувала зброї, здатної знищувати живу силу противника максимально ефективно. Своєрідним вирішенням проблеми, в 1851 році стала поява мітральєза - першого озброєння з багатьма стволами, що дозволяло бійцям вести залповий вогонь патронами для гвинтівок. За весь час існування, було створено три види мітральєза, серед яких найбільшого поширення набуло озброєння, сконструйоване за системою Реффі. Це була 25-ствольна гармата, що дозволяла вести як залпову, так і одиночну стрільбу [19].

Дещо пізніше за артилерію на шлях еволюції стала особиста зброя. З'явилися пістолети типу «качина лапа», двостволки, багатоствольні кулемети.

Іще в часи Гуситських воєн і англійського короля Генріха VIII в арміях багатьох країн з'являються так звані «стріляючі палиці» - 5, 6, 7 стволів, поєднаних між собою металевими обручами і закріплених на дерев'яній рукоятці. Її затискали під пахвою, і, повертаючи однією рукою, іншою підносили до них гніт, що дозволяло стріляти по ворогу вже справжньою «чергою». Потім, щоб їх не перезаряджати з такою зброєю йшли в рукопашну, тому що вона була надзвичайно витривалою для зовнішнього силового впливу [2, с. 85].

У Генріха VIII така зброя перебувала у його особистому користуванні і називалася «кропилом», а ось у знаменитого підкорювача Сибіру Єрмака Тимофійовича на озброєнні була «сорока» - двоколісний лафет із закріпленими на ній сімома стволами одночасно, які також стріляли по черзі. Незабаром фантазія майстрів зброї зовсім дозволила створити так звані «органні» гармати, які представляли собою малокаліберні стволи на рамах, які мали 20,40 і навіть 60 стволів. Вагомим недоліком можна назвати неможливість припинити стрільбу після її початку. Крім того, швидкість зарядження теж була надзвичайно низькою, а прицілюватися взагалі було дуже складно.

У Музеї Армії в Парижі є артилерійське знаряддя з дев'ятьма каналами, просвердленими в одному стволі. Причому той канал, що знаходиться в середині має більший калібр, ніж 8 бічних. Застосовувалася ця «диво-гармата», у два етапи: спочатку з неї стріляли точно так само, як зі звичайної артилерії, а коли супротивник опинявся поблизу, починали стріляти з усіх цих додаткових каналів [20, с. 130].

Одночасно з «органами» на озброєння прийняли так звану «еспіньоль». У цієї зброї ствол був всього один, але зате заряди розміщувались в ньому при зарядженні один за іншим, а підпалювалися з боку ствола за допомогою запального шнура. Після цього постріли слідували один за іншим без зупинки. Однак таке «некерована зброя» виявилася досить небезпечною, оскільки порохові гази дуже часто розривали ствол. Вимагалося якось ізолювати заряди один від одного, тому з'явилися системи, в яких заряди і кулі знаходилися в спеціальному барабані, а підпалювалися або ґнотом, або звичайним кремінним замком [6, с. 246].

Один з винаходів у цій галузі було зроблено англійським юристом з Лондона Джеймсом Паклом, котрий запатентував в 1718 році «рушницю Пакла». Це був поставлений на триногу ствол з 11-зарядним барабаном-циліндром. Кожен новий постріл проводився при повороті барабана, як в револьвері. Після того, як боєзапас був витрачений, використаний циліндр замінювався на новий, що дозволяло виробляти до дев'яти пострілів на хвилину. Бойовий розрахунок становив кілька чоловік, причому свою «рушницю» Пакл пропонував використовувати на кораблях для обстрілу ворожих абордажних команд [9, с. 22].

Цікаво, що він розробив два варіанти своєї зброї: з звичайними для тих років сферичними свинцевими кулями і з кулями кубічної форми, які, як вважалося, повинні були завдавати більше пошкоджень, і застосовуватися виключно проти ворогів-мусульман (у тому числі турків). Однак творіння Пакла на сучасників враження не справило і подальшого розвитку не отримало.

У той же час на початку 19 ст. в Європі почалася технічна революція, з'явилися верстати з паровим приводом, а точність виготовлених на них деталей різко зросла. До того ж були створені унітарні патрони, які об'єднали порох, капсуль і кулю в єдиний боєприпас, і ось все це в сукупності призвело до появи мітральєза або картечниці. Назва ця походить від французького слова, що позначало картеч, але необхідно зауважити, що самі картечниці стріляли не картеччю, а кулями. Щоправда, назва закріпилася від самого початку, оскільки найпершу мітральєзу, яку в 1851 році придумав бельгійський фабрикант Джозеф Монтіньї Франція прийняла на озброєння своєї армії.

Слід зауважити, що Монтіньї проявив велику винахідливість, оскільки створена ним зброя вирізнялася для того часу дуже хорошими бойовими якостями та оригінальністю пристрою. Стволів калібру 13 мм. у неї було рівно 37, причому всі вони заряджалися одночасно за допомогою спеціальної пластини-обойми з отворами для патронів, в яку вони вставлялися. Пластину разом з патронами потрібно було вставити в пази позаду ствола, після чого спеціальним важелем всі вони вставлялися в стволи, а сам затвор замикався при цьому намертво.

Щоб почати стріляти, потрібно було крутити рукоятку встановлену праворуч збоку, а та через гусеничну передачу опускала вниз особливу пластину, що закривала собою бойки, встановленими перед капсюлями патронів. При цьому спеціальні підпружинені стрижні били по бойкам, через що постріли слідували один за іншим у міру того, як пластина опускалася. Досвідчений екіпаж міг замінити пластину на нову протягом п'яти секунд, що дозволяло домогтися скорострільності 300 пострілів на хвилину. Але навіть і більш скромний показник в 150 пострілів на хвилину на ті часи був відмінним. В іншому варіанті цієї мітральєзи конструкції Вершера де Реффі, кількість стволів було зменшено до 25, але її скорострільність при цьому не змінилася [22, с. 139].

Мітральєза використовувалися французами під час війни з Пруссією в 1871 р, проте без особливого успіху, оскільки ця зброя була новою, і в армії просто не вміли її правильно застосовувати [9, с. 21].

У підсумку еволюція прийшла до багатозарядної одноствольної зброї, але існувала в ній ще одна гілка, породження якої були не надто функціональні, але набули певного поширення. Називалися ці зразки зброї пеппербокси. У перекладі з англійської мови це слово означає «ящик з перцем», або «перечниця». Це слово застосовувалося на перших порах до будь-яких багатозарядних пістолетів - навіть до звичайних одноствольних револьверів. Але прижилося воно саме стосовно незвичайних зразків, що нагадують величезний револьвер або маленький кулемет.

Пеппербокс - це багатосвтольний пістолет з обертальним блоком стволів. Барабана як такого у нього немає, але половину револьвера укріплено на шарнірі. Заряджалися пеппербокси зазвичай з боку дула - як старовинні крем'яні пістолети, але згодом з'явилися конструкції, ближчі до револьверу, з відкидним механізмом. Пеппербокси з'явилися у Великобританії і США приблизно в 1780-1800 роках і досить швидко поширилися по всьому світу. Майже кожна фірма, що займається виробництвом зброї має у своїй історії хоча б одну модель типу «пеппербокс». Причому багато приватних підприємців, намагаючись перевершити конкурентів, створювали такі конструкції, що мали незвичайний вигляд та ряд технічних особливостей, які вирізняли їх з-поміж інших моделей зброї даного виду [11, с. 10].

За традиційною схемою пеппербокс мав шість коротких стволів, загвинчених в обертовий блок. Спільними були система зарядження і кремінний замок. Природно, на перших порах самостійно блок ствола не провертався, тому його обертали рукою (причому в рукавичці, оскільки щойно «відпрацьований» ствол мав вельми високу температуру). Більше того, кожен раз доводилося підсипати на зарядну полицю пороху, що зводило функціональність пеппербокса в порівнянні зі звичайними двоствольними пістолетами практично нанівець.

Кремінний замок серйозно обмежував можливості пеппербоксів. А ось поява капсульного замка дало новий поштовх цьому напрямку. У першу чергу проторевольвер (часом пеппербокси називають і так) з капсульного замком мав перевагу безперервної стрільби [1, с. 46].

Класичний револьвер, знайомий нам по вестернам, з'явився в першій половині XIX століття. Як відомо, знаменитий Семюел Кольт не винайшов його, а удосконалив, додавши пристрій автоматичного повороту барабана після кожного пострілу. Цей винахід разом з поставленим на потік виробництвом револьверів (з 1836 року) прирік пеппербокси на смерть, не дозволивши їм навіть по-справжньому народитися [20, с. 129].

Щоправда, як вже згадувалося раніше, багато фірм хотіли придумати щось конструктивно нове і удосконалити класичний «кольт», який на той момент був практично досконалим. Так з'явилися бундельревольвери-пеппербокси «другого покоління».

Перший капсульний пеппербокс був запатентований одночасно з першим револьвером Кольта - в 1836 році. Творцем його став масачусетський підприємець і зброяр Етан Аллен. На тих порах ще не було зрозуміло, яка концепція завоює ринок - багато обертових стволів або один ствол з обертальним барабаном. Аллен вірив у пеппербокси і на перших порах майже не помилявся.

Пеппербокс Аллена почав випускатися в 1837 році і мав успіх. Правда, не на легендарному Дикому Заході, який у той час ще тільки починали освоювати, а в східній частині країни. Власників бундельревольверів Аллена було стільки ж, скільки й озброєних класичними револьверами Кольта. Чималу роль грав грізний, важкий, незграбний вигляд цієї зброї: численні отвори стволів лякали набагато сильніше, ніж одне «жалюгідне» дуло револьвера. Тому, пеппербокси мали ще й функцію психологічного ефекту для свого власника, що не могло не покращити популярність даного виду зброї [17, с. 285].

Існувало кілька модифікацій пеппербокса Аллена - з калібрами від 31 до 36-го і різною кількістю стовбурів (до шести). Майже в один час з Алленом в Європі був запатентований інший пеппербокс - бельгійський Marriette. Європейці виявилися не настільки консервативні, як американці. Фірма Marriette робила пеппербокси з кількістю стволів від 4 до 24. Кілька примірників останнього багатоствольного пістолета збереглися до наших часів. Як утримувався в одній руці 24-ствольний пеппербокс, уявити важко: навіть звичайний автоматичний пістолет помітно тягне до землі. Крім того, щоб зарядити пістолет, зроблений за патентом Марієтта, доводилося викручувати окремо кожен стовбур і закладати в нього патрон з казенної частини. Пеппербокси Аллена були простішими у використанні: можна було зняти одночасно весь блок стволів [18, с. 37].

Крім ступеня залякування супротивника, європейці приділяли увагу дизайну. І Marriette, і інші європейські пеппербокси були прикрашені ефектними візерунками, іноді позолочені, а спуск виконувався у формі кільця, а не гачка. Власне, подібні Marriette бундельревольвери випускало дуже багато збройних майстерень, а в колекціях збереглася неабияка кількість зразків, які є схожими на модель Марієтта, але погано піддаються ідентифікації [12, с. 144].

Англійські зброярі надавали перевагу системі Аллена. Винахідник не встигав відстежувати копіїстів його розробки. Всі бундельревольвери, як і слід було очікувати, відрізнялися високою скорострільністю для свого часу (природно, з тривалою перезарядкою), але при цьому низькою точністю і поганим балансом та були придатні для стрільби лише на коротких дистанціях. Їх застосовували в якості зброї самооборони, в той час як револьвери Кольта та інших зброярів величезними партіями закуповувала американська армія [16, с. 178].

Крім Аллена і Марієтта варто згадати ще кількох провідних виробників пеппербоксів першої половини XIX століття - це англійські фірми Купера і Тернера, а також американці Блант і Сімс.

До 1870-го р. від пеппербоксів відмовилися практично всі фірми. Навіть фанат власного винаходу Аллен перейшов на виробництво револьверів класичної конструкції. Дуже мало зброярів поверталися до схеми пеппербокса, але лише з метою досягнення максимальної компактності зброї: розташування стволів прямо в барабані дозволяло скоротити пістолет на довжину дула. Але й такі випадки були поодинокими.

Популярність бундельревольверів-пеппербоксів була обумовлена окрім вогневої ще й візуальною потужністю. Шість чи більше стволів направлених на противника виглядають страхітливо і загрозливо. У такому випадку не важливо, що стріляє з цих стволів лише один. Головним був психологічний аспект, який у популярності того чи іншого типу зброї завжди відігравав чималу роль.

Втім, зброярі не могли зупинитися на пеппербоксах і револьверах. Кожен хотів виділитися і створити щось нове і ще більш смертоносне. Так в різний час з'являлися пістолети, які не можна було віднести до жодної з існуючих категорій. Крім того, пеппербокси активно використовувалися як «прихована» зброя - наприклад, в тростини або навіть у велосипедному кермі. Справа в тому, що схема пеппербокса дозволяла «оточити» стволами будь-яку круглу або багатогранну трубку, наприклад підставку клинка, і заховати зброю у кожному футлярі, який підходив для цього.

У наші дні пеппербокси - це частина історії (хоча і сьогодні серійно виробляються багатоствольні ракетниці, виконані за тим же принципом). Їх можна зустріти в кінофільмах, причому найчастіше не в вестернах, а в жанрових стилізаціях. Це легко пояснити ефектним зовнішнім виглядом подібної зброї. Навіть зараз пеппербокси ХІХ століття викликають певні емоції, тому що зброя завжди залишається зброєю, як би вона не виглядала.

Розділ 2. Еволюція багатоствольних систем озброєння у вигляді кулемета системи Гатлінга та нових варіантів мітральєза

Необхідність подальшого вдосконалення зброї призвело до винайдення кулемета, як зброї, здатної максимально ефективно протидіяти значній кількості живої сили суперника. У другій половині XIX століття військові були надзвичайно спантеличені зниженням ефективності артилерії проти піхоти. Для звичного пострілу картеччю необхідно було підпустити ворога на 500-700 м, а нові далекобійні гвинтівки, надійшли на озброєння піхоти, попросту не дозволяли цього зробити. Однак винахід унітарного патрона позначило новий напрям у розвитку вогнепальної зброї: збільшення скорострільності. У результаті майже одночасно з'явилися кілька варіантів вирішення проблеми.

Один з перших зразків кулемета був запатентований у 1862 р. Його винахідник - Річард Гатлінг. Цей інженер винайшов багатоствольний скорострільний кулемет, який було прийнято на озброєння Армії Півночі, коли вона брала участь у громадянській війні Америки. Новизна була в тому, що патрони вільно подавалися з бункера. Це дозволяло навіть недосвідченому стрільцю у високому темпі вести стрільбу. За хвилину вдавалося зробити не менше чотирьохсот пострілів [13, с. 617].

Річард Гатлінг народився 12 вересня 1818 в окрузі Хартфорд (штат Коннектикут) в сім'ї фермера. З дитинства він захоплювався винахідництвом, допомагаючи своєму батькові лагодити сільськогосподарську техніку. Свій перший патент (на сівалку) Річард отримав у віці 19 років. Але, незважаючи на своє захоплення, він вирішив стати лікарем і в 1850 році закінчив медичний коледж в Цинциннаті. Однак пристрасть до винахідництва перемогла. У 1850-х Гатлінг винайшов кілька механічних сівалок та гребний гвинт нової системи, але найвідоміший винахід він зробив пізніше.

4 листопада 1862 він отримав патент за номером 36836 на конструкцію, яка назавжди вписала його ім'я в історію зброї, - Revolving Battery Gun. Проте автор смертоносного винаходу, як і належить лікарю, відчував до людства найкращі почуття. Сам Гатлінг писав про це так: «Якби мені вдалося створити механічну систему стрільби, яка завдяки своїй скорострільності дозволила б одній людині замінити на полі бою сотню стрільців, необхідність у великих арміях відпала б, що призвело б до значного зменшення людських втрат». Після смерті Гатлінга журнал Scientific American опублікував некролог, де були такі слова: «Ця людина не мав собі рівних по доброті і сердечності. Йому здавалося, що якщо війна зробиться ще жахливішою, то народи втратять нарешті бажання вдаватися до зброї». Лікар винайшов зброю, яка мала зменшити кількість солдатів у арміях, але натомість кількість загиблих у майбутніх конфліктах значно зросла [15].

Заслуга Гатлінга складалася зовсім не в тому, що він першим зробив багатоствольну зброю, - як вже було зазначено, багатоствольні системи до того часу вже не були новинкою. І не в тому, що він розташував стовбури «по-револьверному», адже така схема широко застосовувалася в ручній вогнепальній зброї. Гатлінг сконструював оригінальний механізм подачі патронів і викиду гільз. Блок з декількох стволів обертався навколо своєї осі, під дією сили тяжіння патрон з лотка надходив у стовбур у верхній точці, потім за допомогою ударника відбувався постріл, при подальшому повороті зі ствола в нижній точці знову-таки під дією сили тяжіння проводилася екстракція гільзи. Привід цього механізму був ручним, за допомогою спеціальної рукоятки стрілок обертав блок стволів і виконував стрільбу [10, с. 16]. Така схема була ще не повністю автоматичною, але вона мала ряд переваг. Механічна перезарядка була на перших порах надійнішою, ніж автоматична: зброю ранніх конструкцій постійно заклинювало. Але навіть така проста механіка забезпечувала досить великий на той час темп стрільби. Стволи перегрівалися і забруднювалися нагаром (що становило значну проблему, оскільки в той час широко використовувався димний порох) значно повільніше ніж одноствольна зброя [13, с. 618].

Система Гатлінга зазвичай налічувала від 4 до 10 стволів калібру 12-40 мм і дозволяла вести вогонь на відстань до 1 км зі скорострільністю близько 200 пострілів на хвилину. За дальністю стрільби і скорострільністю вона перевершувала звичайні артилерійські озброєння. До того ж система Гатлінга була досить громіздкою і зазвичай ставилася на лафети від легких гармат, тому вважалася артилерійською зброєю, і її часто не зовсім коректно називали «картечницею» (насправді цю зброю правильно називати кулеметом). До прийняття Петербурзької конвенції 1868, яка заборонила застосування розривних снарядів вагою менше 1 фунта, існували системи «Гатлінга» і великого калібру, що стріляли розривними снарядами і шрапнеллю [8, с. 604].

В Америці йшла Громадянська війна, і Гатлінг запропонував свою зброю жителям півночі. Однак Департамент артилерії був завалений пропозиціями про використання нових видів зброї від різних винахідників, тому, незважаючи на успішну демонстрацію, отримати замовлення Гатлінгу не вдалося. Щоправда, окремі екземпляри кулемета Гатлінга все ж у невеликій кількості були застосовані наприкінці війни, зарекомендувавши себе досить непогано. Після війни, в 1866 р., американський уряд усе ж зробив замовлення на 100 примірників озброєння Гатлінга, які були випущені компанією Colt під маркуванням Model 1866 [26, с. 142]. Такі гармати ставили на кораблі, їх також взяли на озброєння в арміях інших держав. Британські війська використовували «Гатлінга» в 1883 році для придушення заколоту в єгипетському Порт-Саїді, де ця зброя заробила собі страхітливу репутацію. Зацікавилася ним і Російська імперія: гармата Гатлінга тут була адаптована Горловим і Барановським під «бердановський» патрон і прийнята на озброєння. Пізніше систему Гатлінга неодноразово вдосконалювали і модифікували - швед Норденфельд, американець Гарднер, британець Фітцджеральд. Причому мова йшла не тільки про кулемети, а й про гармати малого калібру - типовим прикладом може служити 37-мм п'ятиствольна гармата Гочкіса, прийнята на озброєння російського флоту в 1881 році (випускалася також і 47-мм варіанті) [28, с. 171].

При цьому, основна мета створення багатоствольної зброї - монополія на скорострільність протрималася недовго - незабаром назва «кулемет» закріпилася за автоматичною зброєю, яка працювали на принципах використання порохових газів і віддачі для перезарядки. Першою такою зброєю став кулемет Хайрема Максима, який використовував бездимний порох. Цей винахід відсунув «Гатлінга» на другий план, а потім і зовсім витіснив з армії. Нові одноствольні кулемети мали значно більшу скорострільність, були простішими у виробництві і менш громіздкими [7, с. 303].

Крім Гатлінга інші винахідники також працювали над багатоствольними системами. У 70-і роки 19 ст. свою мітральєза запропонував норвезький зброяр Торнстен Норденфельд, причому вона вирізнялася простотою конструкції, компактністю, і високою скорострільністю, а постачання патронів здійснювалося з одного загального магазину ріжкового типу для всіх її п'яти нерухомих стволів. Стволи в ній були встановлені горизонтально в один ряд і стріляли по черзі, а досконалість її була такою, що на якомусь етапі вона навіть становила серйозну конкуренцію новому кулемету уже згаданого Хайрема Максима, що з'явився у 1883 р [24].

У той же час американцем Бенджаміном Гочкісом, була розроблена ще одна п'ятиствольна мітральєза калібру 37-мм, але вже з обертальним блоком стволів. Перший «Гочкіс» - багатоствольна зброя з обертальними стволами - часто описують як різновид «Гатлінга», хоча пристрої різнилися досить сильно. Сам Гочкіс емігрував до Франції із США, де і створив своє власне виробництво «револьверних озброєнь» [29, с. 44].

Його перша гармата була продемонстрована в 1873 р, і прекрасно себе зарекомендувала, хоча й стріляла значно повільніше, ніж його конкурент - чотириствольний «Норденфельда». Ця мітральєза калібром в один дюйм (25,4-мм) стріляла 205-грамовими сталевими снарядами, і могла робити до 216 пострілів на хвилину, тоді як 37-мм «револьвер» Гочкіса, який стріляв чавунними снарядами вагою 450 грамів (1 фунт) або ще важчими чавунними снарядами, начиненими вибухівкою, не більше 60-ти, а реально була ще менше. багатоствольний обертальний кулемент гатлінг

При цьому влаштована вона була так, що з кожним поворотом рукоятки відбувався один постріл, причому самі стовбури здійснювали при цьому п'ять переривчастих поворотів, а снаряд, що потрапив в патронник з розташованого зверху магазину, вистрілювали після кожного третього повороту, а гільза викидалася між четвертим і п'ятим. За результатами випробувань на озброєння прийняли відразу обидва зразка, але так як розміри міноносців весь час зростали. Загалом, п'ятиствольна система Гочкіса була настільки ефективною, що навіть на початку ХХ ст. все ще зберігалася на кораблях, де її використовували для боротьби з швидкохідними міноносцями противника. Але на суші мітральєза програла кулеметам за всіма показниками, хоча окремі їхні екземпляри перебували на озброєнні в арміях різних країн аж до 1895 р [19].

Однак ідея багатоствольної зброї з обертальним блоком стволів не зникла. З'ясувалося, що підвищувати скорострільність одноствольного кулемета неможливо вище певної межі, тому конструктори і згадали про мітральєзи. З поширенням електроенергії обертання блоку стволів здійснювалося за допомогою електродвигуна, що дозволило досягти фантастичних результатів у порівнянні з ручним приводом.

Слід зауважити, що новий етап розвитку систем багатоствольного озброєння мав досить великий вплив на військову справу та інженерію, адже нові часи ставили нові завдання, які і виконувалися винахідниками.

Розділ 3. Розвиток ідей Гатлінга та нові зразки багатоствольного озброєння з обертальним блоком стволів

З розвитком науки та техніки можна було очікувати відходу від ідей Гатлінга та інших винахідників, але цього не сталося. Завдання, що стояли перед військовими та винахідниками могли бути реалізовані різними шляхами, але шлях збільшення кількості стволів залишався одним із найвигідніших.

Незважаючи на розвиток технологій і матеріалів, принцип дії гармати Гатлінга не зазнавав змін. Той самий блок стволів розкручується зовнішнім приводом. До речі, саме через те, що, на відміну від своїх предків, сучасні «Гатлінги» працюють від електромотора (або іншого двигуна), їх використання в якості зброї піхоти є дуже непрактичним.

За іронією долі, реванш «Гатлінга» над одноствольними автоматичними кулеметами відбувся більше ніж через півстоліття, під час війни в Кореї, яка стала справжнім полігоном для випробування реактивної авіації. Незважаючи на свою запеклість, бої між F-86 і МіГ-15 показали низьку ефективність артилерійського озброєння нових реактивних винищувачів, які перекочували з поршневих предків. Літаки того часу озброювалися цілими батареями з декількох стволів калібром від 12,7 до 37 мм. Все це було зроблено заради збільшення секундного залпу: адже ворожий літак, що безперервно маневрує, тримався в прицілі лише долі секунди і для його ураження потрібно було за короткий час створити велику щільність вогню. У той же час одноствольні гармати практично підійшли до «конструкційної межі» скорострільності - ствол занадто швидко перегрівався. Несподіване рішення знайшлося сама по собі - американська корпорація General Electrics ще наприкінці 1940-х почала експерименти зі старовинними гарматами Гатлінга, взятими з музеїв [27, с. 36]. Блок стволів розкручувався електромотором, і озброєння 70-річної давності відразу видало скорострільність більше 2000 пострілів на хвилину (цікаво, що існують дані про установку електроприводу на гармати Гатлінга ще наприкінці XIX століття; це дозволяло досягти скорострільності в кілька тисяч пострілів на хвилину - але в той час подібний показник виявився нікому не потрібним). Розвитком ідеї стало створення гармати, що відкрила цілу епоху в збройовій справі, - M61А1 Vulcan [25].

Вулкан - це шестиствольна гармата масою 190 кг (без боєкомплекту), довжиною 1800 мм, калібром 20 мм і скорострільністю більше 6000 пострілів на хвилину. Автоматика «Вулкана» працювала за рахунок зовнішнього електроприводу потужністю 26 кВт. Живлення боєприпасами - безланкове, здійснюється з барабанного магазину ємністю 1000 снарядів зі спеціального рукава. Стріляні гільзи повертаються назад в магазин. Таке рішення було прийнято після інциденту з літаком F-104 Starfighter, коли викинуті гарматою стріляні гільзи були відкинуті повітряним потоком назад і сильно пошкодили фюзеляж літака. Величезна скорострільність гармати також приводила до непередбачених наслідків: коливання, що виникали при стрільбі змусили змінити темп стрільби, щоб виключити резонанс всієї конструкції. Віддача гармати теж піднесла сюрприз: в одному з випробувальних польотів нещасливого F-104 під час стрільби, Вулкан зірвався з лафета і, продовжуючи стріляти, розірвав снарядами всю носову частину літака, льотчик при цьому лише дивом зумів катапультуватися. Однак після виправлення цих недоліків військові США отримали легку і надійну зброя, яка перебуває на озброєнні не одне десятиліття. Гармати М61 використовуються на багатьох літаках і в зенітному комплексі Мk. 15 Phalanx, призначеному для ураження літаків і крилатих ракет. На основі М61А1 був розроблений шестиствольний скорострільний кулемет М134 Minigun калібром 7,62 мм, завдяки комп'ютерним іграм і зйомкам у численних фільмах став найвідомішим серед всіх збройних систем з обертальним блоком стволів [21]. Кулемет призначений для встановлення на вертольотах і кораблях. Пізніше, ці системи озброєння пройшли успішне випробування у польових умовах під час війни у В'єтнамі [1, с. 46].

У 60-х роках на озброєння американської армії стали надходити вертольоти. Для їхнього озброєння необхідна була зброя з великою щільністю вогню. У 1962 р. Дженерал Електрик приступила до виробництва нового зразка авіаційного кулемета M134 minigun (GAU-2B/A). Він був розроблений на основі гармати М61. Блок з 6 стволів приводиться в рух електродвигуном. Скорострільність більше 2000 (по наземним цілям) і 4000 (для повітряного бою) пострілів на хвилину, але за необхідності може змінюватися від 300 до 6000 пострілів за допомогою реостата. Боєкомплект кулемета становить 1500-4000 патронів, з'єднаних ланковою стрічкою. Крім різних вертольотів мініган використовується для озброєння легких штурмовиків «Скайрейдер», «Драгонфлай» і літаків вогневої підтримки «Ганшіп» [14, с. 24].

Найпотужнішою в історії гарматою з обертальним блоком стволів стала американська GAU-8 Avenger, призначена для установки на штурмовик А-10 Thunderbolt II. 30-мм семиствольна гармата призначена для стрільби переважно по наземних цілях. Оскільки гармата і літак спочатку проектувалися спеціально один для одного, стрільба з GAU-8 не призводить до сильного порушення керованості А-10. При конструюванні літака було враховано і те, що порохові гази від гармати не повинні потрапляти в двигуни літального апарату (це може призвести до їх зупинки), - для цього встановлені спеціальні відбивачі. Але в ході експлуатації А-10 було відмічено, що незгорілі частки пороху осідають на лопатках турбокомпресорів двигунів і знижують тягу, а також призводять до підвищеної корозії. Для запобігання цього ефекту в двигуни літака вбудовані електричні допалювачі. Запальні пристрої включаються автоматично при відкритті вогню. При цьому, відповідно до інструкції, після кожного розстріляного боєкомплекту двигуни А-10 необхідно промивати від кіптяви [23, с. 22]. Хоча під час бойового застосування гармата не показала високу ефективність, психологічний ефект був надзвичайно позитивним для користувача.

За часів холодної війни було б дивно, якби Радянський союз не створив збройної системи, яка могла б конкурувати з іноземними зразками. У СРСР роботи з розробки скорострільних систем озброєння зі створення корабельних засобів ближньої ППО. Результатом стало виникнення сімейства зенітних автоматів, сконструйованих в тульському КБ Точного приладобудування. 30-мм гармати АК-630 досі становлять основу ППО пострадянських кораблів [27, с. 35].

Історія створення в гармат серії «ГШ» почалася у 1966 р. , коли зі схвалення Д.Ф. Устинова почалося відродження робіт зі створення авіаційного стрілецько-гарматного озброєння. Радянські військові країні значно пізніше усвідомили потребу мати на озброєнні аналог «Вулкана», тому між випробуваннями гармати ГШ-6-23 та рішенням про прийняття її на озброєння пройшло майже десять років. Темп стрільби ГШ-6-23, яка встановлювалася на літаках Су-24 і МіГ-31, становить 9000 пострілів на хвилину, а первісна розкрутка стволів здійснюється стандартними піропатронами ППЛ (а не електро- або гідроприводами, як в американських аналогах), що дозволило значно підвищити надійність системи і спростити її конструкцію. Після спрацьовування піропатрона і подання першого заряду блок стволів розкручується за рахунок використання енергії порохових газів, що відводяться з каналів стволів.

Враховуючи важливість виконуваного завдання, в березні 1967 р. було сформовано і дислоковано в КБ приладобудування окреме військове представництво, на яке були покладені завдання з контролю робіт, виконуваних в інтересах Військово-повітряних сил [5, с. 102].

Найбільш актуальною була проблема різкого підвищення скорострільності авіаційних гармат (темпу стрільби). Гармати повинні були надійно працювати в жорстких умовах та потребувати низького рівня технічного обслуговування. При цьому маса гармат і їх габарити повинні були бути мінімальними [3, с. 5].

Випробування гармат велися досить ретельно: передзаводське відпрацювання, заводські випробування, державні наземні та льотні випробування (для сухопутних військ - полігонні і військові випробування). До моменту початку освоєння серійного виробництва на заводах або прийняття гармати на озброєння виготовляються і випробовуються по кілька десятків зразків, відстрілюються до мільйона патронів.

Першою прийнятою на озброєння із серії ГШ стала 23-мм авіаційна гармата ГШ-23. У ній вперше була синтезована базова двоствольна схема, що дозволила довести темп стрільби до 3200 пострілів на хвилину із забезпеченням необхідної живучості.

Зрештою радянська авіація отримала, мабуть, найбільш скорострільні у світі гармати - 10000 пострілів на хвилину. Серед них найскорострільніша шестиствольна авіаційна 23-мм гармата ГШ-6-23 і її модернізований варіант ГШ-23-6-23М призначена для фронтового бомбардувальника Су-24.

Об'єктивною оцінкою досягнутих успіхів радянських конструкторів у зниженні маси гармат з індексом «ГШ» може служити порівняння характеристик двох шестиствольних гармат: ГШ-6-23 та американської 20-мм М-61 «Вулкан». Радянська гармата, не вимагаючи для своєї роботи потужного зовнішнього джерела енергії, має практично вдвічі більший темп стрільби при вдвічі меншій масі зброї. Враховуючи, що дуже часто радянські конструктори не проводили розробку озброєння «з нуля», а використовували креслення і зразки отримані різними шляхами з інших країн, можна з упевненістю сказати про природність цих показників.

За свідченнями очевидців, 150-снарядна черга з ГШ-6-23 більше нагадувала гуркіт грому, ніж чергу, а літак при цьому оповивався яскравою вогняною загравою. Ця гармата, характеризувалася високою точністю, встановлювалася на винищувачах-бомбардувальниках МіГ-27. Використання ГШ-6-23 по наземним цілям змушувало льотчиків виходити з пікірування вбік, щоб уберегтися від осколків власних снарядів, які піднімалися на висоту 200 м. Нарікання викликала і величезна сила віддачі: на відміну від свого американського аналогу А-10, МіГ 27 від початку не розраховувався під таку потужну артилерію. Тому через вібрації і удари виходило з ладу обладнання, деформувалися вузли літака, а в одному з польотів після довгої черги в кабіні пілота відвалилася панель приладів - льотчику довелося повертатися на аеродром, тримаючи її на руках.

Вогнепальна зброя схеми Гатлінга - практично межа скорострільності механічних збройних систем. Незважаючи на те що в сучасних скорострільних одноствольних гарматах застосовується рідинне охолодження стовбура, що істотно знижує його перегрів, системи з обертовим блоком стволів все ж більш пристосовані для ведення тривалої стрільби. Ефективність схеми Гатлінга дозволяє успішно виконувати покладені на зброю завдання, і ця зброя по праву займає місце в арсеналах всіх армій світу.



ВИСНОВКИ

При проведенні дослідження ми прийшли до наступних результатів і висновків. Системи багатоствольного озброєння з обертальним блоком стволів є надзвичайно глибокою і цікавою темою, яка на жаль, не дуже добре розглянута вітчизняними і зарубіжними істориками.

На протязі всієї історії людства, а особливо війн, що велися з використанням вогнепальної зброї, проблема знищення чи виведення зі строю живої сили противника та збереження життя власних солдатів гостро поставала перед кожним воєначальником. Задля якомога ефективнішої реалізації поставленого завдання необхідно було збільшувати скорострільність як артилерії, так і особистої зброї. На протязі значного проміжку часу цю задачу вирішували саме за допомогою збільшення кількості столів та створення систем багатоствольного озброєння. При цьому, з'являлися зразки і з рухомим, і з нерухомим блоком на якому кріпилися стволи. В кожному конкретному випадку причинами виникнення збройних систем ставали збройні конфлікти, які вимушували винахідників працювати над створенням нових способів убивства. Незважаючи на різні причини конфліктів, їхня сутність залишається тією ж самою - вирішення політичних, майнових, етнічних проблем за допомогою зброї.

Кожна із держав, що ставили на меті створення систем озброєння з обертальним блоком стволів знаходилася на високому рівні технічного розвитку для кожного історичного періоду та географічного регіону - територія сучасної Бельгії у ХIV ст., Великої Британії у ХV-XIX ст., Франції у XVI-XIX ст., країнами Європи у XIX ст. та Радянським Союзом у другій половині ХХ ст. Кожна з наведених країн у означений період мала достатньо високий рівень науково-технічного розвитку та економічного потенціалу, щоб здійснювати переозброєння власних армій як найновішими масовими видами зброї, так і експериментальними зразками.

Еволюція зброї, що належить до багато ствольних систем озброєння з обертальним блоком стволів проходила нерівномірно, уривчасто і стрибкоподібно. Винахідники поверталися до ідеї збільшення кількості стволів та швидкості стрільби незалежно один від одного у різні історичні періоди. Ставалося це тому, що ідея була досить простою, привабливою та не вимагала значних витрат матеріалів та високого рівня технічної освіти для реалізації. Саме тому, її популярність тримається до сьогоднішнього часу.

Наявність багатоствольної зброї у арміях різних країн істотно впливала на тактичні і стратегічні особливості кожного військового формування. Небезпека втрати усього особового складу під вогнем ворожої багатоствольної зброї (кулеметів, мітральєз) вимагала від воєначальників винайдення нових шляхів ведення військових операцій, які б зводили до мінімуму можливість втрат серед живої сили. Найяскравішим прикладом тут можна навести Громадянську війну в США, використання кулеметів Гатлінга у якій, призвело до винайдення нових способів атаки та оборони арміями півдня.

Що стосується зв'язку багатоствольних систем з подіями світової історії, то слід виділили війну у Кореї та у В'єтнамі, які викликали нову хвилю науково-технічного інтересу до цих зразків зброї.

Загалом, слід сказати, що дана тематика є надзвичайно цікавою як для науковців, так і для широкого загалу, зважаючи на значну популярність багатоствольного озброєння в масовій культурі - кіно та комп'ютерних іграх, тому розуміння історії створення та технічних особливостей є дуже важливим для загальної ерудиції.



СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Артемьев А. Морские вертолёты / Техника и вооружение. - 2001. - №8. - С. 46-47

2. Бабак Ф.К. Основы стрелкового оружия. - СПб.: ООО «Издательство «Полигон», 2003. - С. 84-97.

3. Бабак Ф.К. Пулеметы. - Москва - Санкт-Петербург.: Издательство Полигон, 2006. - С. 3-8.

4. Бейхам В. Энциклопедия оружия / Пер. с нем.: А. Н. Кирпичникова. - СПб.: АО «Санкт-Петербург оркестр», 1995. - С. 341-349.

5. Большая энциклопедия оружия / [авт. текста А. Меченый]. - М.: «Самиздат», 2008. - С. 102-104.

6. Военная энциклопедия: В 8-и т. / Гл. ред. комис. П.С. Грачев (пред.). -- М. , 1994. -- Т. 2. -- С. 245-247.

7. Воллерт Г., Лидшун Р., Копенхаген В. Стрелковое оружие сегодня / Пер. с нем. И.В. Чистякова, Т.В. Юношева. - Мн.: ООО «Попурри», 2003. - С. 303-305.

8. Дэвидсон Ф. Война во Вьетнаме (1946-1975). - М.: Изографус, Эксмо, 2002. -- С. 602--605.

9. Еремеев И. Митральеза - прабабушка «Катюши» / Оружие и Охота. - 2001. - №1. С. 20-23.

10. Жилин С. Карусель смерти // Популярная механика. - 2009 - №76. - С. 15-19.

11. Жилин С. Старая перечница // Популярная механика. - 2010 - №88. - С. 9-15.

12. Жук А.Б. Справочник по стрелковому оружию. -М.: Воениздат, 1993. - С 144.

13. Жук А.Б. Стрелковое оружие. Револьверы, пистолеты, винтовки, пистолеты-пулемёты, автоматы. - М.: Воениздат, 1992. - с. 617-618.

14. Ильин В. «Фантомы» в бою. Вьетнам. [О тактике американской авиации] // Крылья Родины. -- 1994. -- №10. -- С. 27-28; 1994. -- №12. -С. 24-25.

15. Карман У. История огнестрельного оружия. С древнейших времен до ХХ века. - М.: Эксмо, 2006. - С. 184.

16. Макинери Д. США: История страны. - М.: Эксмо, 2005. - С 176-180.

17. Маркевич В.Е. Ручное огнестрельное оружие. - СПб.: ООО «Издательство «Полигон», 2005 - С. 283-284.

18. Марковский В. Оружие ближнего боя / Техника и вооружение - 2010. - №3 - С. 36-38.

19. Митральеза - предшественница пулемета [Електронний ресурс]. Доступ - 19. 09. 2015 р.

20. Михайлов Л.Е. Конструкции стрелкового автоматического оружия. - М.: ЦНИИ информации, 1983, - С 129-133, 152-157.

21. Многоствольный пулемет М134/Gau-2/A «Minigun» [Електронний ресурс]. Доступ - 19. 09. 2015 р.

22. Моруа А. История Франции. - СПб.: «Новая книга», 2005. С. 139-150.

23. Никольский М. Авиация специального назначения / Техника и вооружение. - 2004. - №10. - С. 22.

24. Пулемет с вращающимся блоком стволов [Електронний ресурс]

25. Системы Гатлинга. M134 Minigun, M61 Vulcan, GAU-8/A Avenger и другие [Електронний ресурс]

26. Стрелковое оружие армий капиталистических государств. - М.: МО СССР, 1974, - С. 140-143.

27. Федосеев С. О классификации автоматического оружия / Техника и вооружение. - 2002. - №10. - С. 33-36.

28. Форд Р. Адский косильщик. Пулемет на полях сражений ХХ века / Роджер Форд; [пер. с англ. В.М. Феоклистовой]. - М.: Эксмо, 2006. - 162-181.

29. Черненко Г.Т. Стрелковое оружие. - СПб.: Балтийская книжная компания, 2008. - 96 с.



ДОДАТОК А

Рис. А.1. Рібадекін

Джерело: Плохая война - иллюстрации, часть 2 (оружие)



ДОДАТОК Б

Рис. Б.1. Рушниця Пакла

Джерело: 10 самых странных оружий.



ДОДАТОК В

Рис. В.1. Мітральєза Монтіни

Рис. В.2

Джерело: История оружия [Электронний ресурс]



ДОДАТОК Г

Рис. В.1. Кулемет Гатлінга часів громадянської війни США

Рис. В.2

Джерело: История оружия [Электронний ресурс]



ДОДАТОК Д

Рис. Г.1. Сучасний кулемет Гатлінга

Рис. Г.2. Кулемет «Вулкан»

Джерело: Корабельные супер пушки. Вулкан (США) [Электронний ресурс]



ДОДАТОК Е

Рис. Г.1. Артустановка АК-630 корвета «Тернопіль» ВМС України

Джерело: ВМС України

Размещено на Allbest.ru