Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Полтавська державна аграрна академія

Факультет ветеринарної медитцини

Кафедра терапії

Курсова робота

з клінічної діагностики внутрішніх хвороб тварин

Виконав:

Студент 3 курсу 3 групи

Гусаченко Валерій

Перевірив ст. викладач Каришева Л.П

Полтава 2012

Зміст

1. Попереднє знайомство з тварино

1.1 Registratio

1.2 Anamnes vitae et morbid

2. Власні дослідження

2.1 Загальне дослідження

2.2 Дослідження серцево судинної системи

2.3 Дослідження системи дихання

2.4 Дослідження системи органів травлення

2.5 Дослідження сечовидільної системи

2.6 Дослідження нервової системи

2.7 Лабораторні дослідження

Висновок

Список використаної літератури

Власні дослідження

Додатки



1. Попереднє знайомство з твариною

1.1 Registratio

Вид тварини: велика рогата худоба,

Стать: корова,

Кличка, індивідуальний номер : Вільна , 0117,

Вік: 3 роки,

Порода: чорно-ряба

Масть і особливі прикмети:

Кому належить: учбове господарство Полтавської державної аграрної академії

Адреса володаря: Полтавська обл.

с. Петрівка

Уч. гос-во « Ювілейний»

1.2 Anamnesis vitae et morbi

Тварина вирощена в учбовому господарстві «Ювілейний» Полтавської державної аграрної академії. Умови її утримання - задовільні, тварина знаходиться в приміщені, стан мікроклімату - не задовільній, якість підлоги - погана, вентиляції майже не має, освітлення - природнє (тільки з вікон), під¬стилка присутня, методи прибирання гною - один раз на день, спеціальними установками, які можуть травмувати кінцівки. Довжина стійла достатня.Температура в приміщеннях 17-20 С, санітарно-гігієнічні умови низькі, якість догляду - середня, Випоюють за допомогою автопоїлок.

Епізоотичний стан господарства - благополучний. Тварина захворіла в наслідок неправильного догляду після отелення, та не наданням їй профілактичних засобів.



2. Власні дослідження

Status praessens на 11.04.2012

2.1 Загальне дослідження

Габітус:

Будова тіла середня, вгодованість задовільна, тип конституції міцний, темперамент сильний зрівноважений спокійний, положення тіла добровільно-фізіологічне.

Шкіряний покрив і шкіра:

Густота волосся, довжина - коротке, фіксація у луковицях - виривається легко, линька, прилягання - скуйовджене (на тулубі), блиск - тьмяне, еластичність - еластичне.

Фізіологічні властивості шкіри:

Колір - блідо рожевий, вологість - помірна, еластичність - еластична, запах - специфічний, температура - однакова на симетричних ділянках, шкіра ціла.

Слизові оболонки:

Досліджувалися кон'юктива, слизова оболонка рота і носа. Колір блідо - рожевий, вділеннь майже не було. На слизових оболонках припухання не спостерігалося, вони були цілі.

Лімфатичні вузли:

Досліджувалися підщелепний, передлопатковий, колінної складки. Їхня форма

- округлі, величина - збільшені не значно, характер поверхні - гладкі, рухливість - рухливі, больова чутливість - не змінена.

Термометрія: t =38, 70



2.2 Дослідження серцево-судинної системи

Серцевий поштовх:

Локалізація - 3-4 міжребір'я зліва (на 6 см нижче лінії плечо лопаткового суглоба), сила - помірна, ритм -- ритмічний.

Перкусійні межі серця:

Верхня межа виявляють перкусією за лінією, проведеною від заднього кута лопатки до ліктьового горба (у більшості тварин четвертий міжреберний проміжок) по переходу чіткого легене¬вого звуку в притуплений. У великої рогатої худоби вона зна¬ходиться на рівні лінії плечового суглоба (горизонтальної лінії, проведеної через середину плечового суглоба). Передню перкусійну межу серця визначають за лінією, прове¬деною від ліктьового горба уверх і назад (приблизно під кутом 45° до горизонту), за переходом притупленого звуку в чіт¬кий легеневий .

Проводячи топографічну перкусію серця, можна визначити ділянки притупленого і тупого звуку. Притуплений звук вияв¬ляють при перкусії над тією частиною серця, яка закрита краєм легень, а тупий звук - над серцевою вирізкою легень, серце безпосередньо доторкується до грудної стінки і не вкрите легенями. Для виявлення цих ділянок проводять перку-сію його по третьому-шостому міжреберних проміжках, зверху вниз, відмічаючи при цьому місця притупленого і тупого звуків. У великої і дрібної рогатої худоби перкусійний звук у діляянці серця притуплений (зона відносної тупості), оскільки воно повністю прикрите легенями.

Тони серця:

Вони ритмічні чіткі, без сторонніх шумів, мають чистий тембр. Двостулкового - 4-те міжребір'я зліва, на 4 - 6 см нижче лінії плечового суглоба. Тристулкового - так само але з права. Аорти - зліва 4-те міжребір'я на 1 - 2 см нижче плечового суглоба. Легенової артерії - так як і двостулкового, але 3 міжребір'я та на 1-2 см нижче плечолопаткового суглобу.

Артеріальний пульс:

Частота за 1 хвилину - 68/хв; ритм - аритмічний; величина - середній, напруження- еластичний; наповнення - середнє, сила - сильний, характep пульсової хвилі - повільний.

Венний пульс - негативний.

2.3 Дослідження системи дихання

Дихальні рухи:

Частота - 28 дихальних рухів за 1 хв, тип - грудо-черевний, ритм сила - помірне.

Задишка - легка, кашель - відсутній.

Витікання з носа - відсутнє. Видихуване повітря - помірне, тепле. Носові отвори - розширені і звужені при санні. Слизова оболонка носової порожнини блідо- рожева, волога, витікань немає, цілісність не порушена.

Придаткові порожнини носа:

Лобні і верхньощелепні: чутливість - не чутливі, консистенція кісток - тверді, температура в межах норми , шкіра ціла і рухлива, перкусійний звук - коробковий звук.

Гортань і трахея:

Положення голови - нормальне, припухання немає, стан хрящів - форма правильна ,наявність видимих пошкоджень у вигляді переломів і розривів кілець не має, характер дихальних шумів - стенотичний шум, зміна голосу - не має.

Грудна клітка:

Форма - вузька, чутливість - місцева, дотикові шуми - ларингіальний, стенотичний дихальний шум.

Перкусійні межі легень:

У великої рогатої худоби додатково досліджують передлопаткове поле перкусії легень, яке розміщується в 1 і 2-му міжребір'ях над плечовим суглобом. Передня - по лінії проведеній від задного кута лопатки до ліктьового горба. Верхня - паралельно відросткам грудних хребців на відстані від ни на 2-3 см. Задня - за лінією маклока в11см міжребірії. За лінією плечолопаткового суглоба 8 міжребіря. Перкусійні звуки - чистий, легеневий. Характер основних дихальних шумів - везикулярний, бронхіальний.

2.4. Дослідження системи органів травлення:

Апетит: Нормальний

Спрага: Нормальна

Приймання корму: Природне

Приймання води: Затруджене

Ковтання: природне - Вільне

Жуйка: Природня

Відригування: Рідке й слабке

Блювання: Відсутнє

Зівота: Відсутня

Ротова порожнина та її органи:

Стан губ: стиснуті щільно, носо-губне дзеркало - блідо-рожеве, вологе, холодне, слизова оболонка в нормі без змін. Ясна в нормі. Язик нормальної величини, висипи і кровотечі відсутні. Запах специфічний.

Глотка:

Вільне положення голови, припухання в ділянці глотки відсутні, больова чутлівість і температура - не підвіщенна, відсутність сторонніх тіл, стан слизової оболонки в нормі.

Стравохід:

Припухання, стороні тіла - відсутні. Не болюче, добре прохідний.

Черево:

Форма - округла, зменшена в об'эмі, голодні ямки впалі, тонус черевних мязів в нормі, болючість - не значна, місцева температура підвищенна.

Рубець:

Скорочення - 4 за 2 хв. наповнення мякої конститенції, ступінь наповнення - слабкий.

Перкусійний звук в ділянці голодной ямки - тимпанічний, в рубці - потріскуючий.

Сітка:

Сітка розміщена в куполі діафрагми , передня частина доходить до 6 -7 ребра, а задня над мечоподібним відростком. Ретикулоперикардит присутній - проводилися проби і надавлювання на ділянку мечоподібного відростку, здавлювання сітки з боків грудей, проба Рюга, перкусія по лінії діафрагми.

Книжка:

Праве міжребірія від 7 до 10 ребра. Аускультацію проводять в 8-9 міжребір'ї по лінії плечолопаткового суглобу. Без змін, консистенція мяка, перкусійні звуки - крепітувальні шуми.

Акт дефекації:

Поза - фізіологічна,

Печінка:

Розміщена в правому підреберії (від 6 міжребір'я до 13 ребра). Досліджується в 10-12 міжребір'ї в ділянці неправильного чотирикутника. Не болюча.

2.5 Дослідження сечової системи

Акт сечовипускання:

Поза: фізіологічна, сечовиділення за гноем.

Нирки:

Ліва блукаюча (3-5 поперековий хребець), права (12 грудний - 1-2 поперековий хребці). Не болючі, консистенція не змінена.

Сечопроводи, сечовий міхур:

Сечопровди не болючі, не забиті. Сечовий міхур - округлий, помірно наповнений, консистенція упруга, новоутворень немає.

Уретра:

Колір: Спостерігалося почервоніння, і мимовільні виливи гною з внутрішніх статевих органів.

2.6 Дослідження нервової системи

Поведінка тварини:

Нормальна

Череп:

Форма - нормальна, болісна чутливість - відсутня, характер перкусійного звуку - коробковий.

Хребет:

Форма правильна, не викривлений, чутливість - в нормі, кістки цілі, консистенція тверда.

Органи чуття:

Зір - в нормі, змін не спостерігається, повіки - положення правильне, очна щілина - в нормі, очне яблуко - положення в нормі, рогівка - прозора, зіниця - величина нормальна, форма характерна.

Органи слуху:

Слух - збережений, вушні раковини - в нормі, нюх - помірний, смак - збережений.

Чутливість шкіри:

Збережена в нормі (тактильна і больова)

Глибока чутливість:

Збережена

Тонус мязів:

Помірний.

Рефлекси:

Виражені добре, рухи добре координовані.

Тип вегетативної системи:

Норматонік.

2.7 Лабораторні дослідження

Визначення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) метод Панченкова.

Методика визначення: В градуйований на 100 поділок капіляр набирають до відмітки „Р" (поділка 50) 5% розчин лимоннокислого натрію і видувають його на часове скло або фарбовану луночку. Цим же капіляром набирають кров до відмітки „К" і обидва рази видувають на часове скло або луночку, перемішуючи кров з розчином цитрату натрію. Отриману суміш набирають в капіляр до відмітки „К" і ставлять у штатив, відмітивши час постановки. ШОЕ визначають через 1 годину і виражають в міліметрах.

В зв'язку з тим, що у тварин (крім коней і свиней) ШОЕ протікає дуже повільно, градуйовані піпетки Панченкова ставлять не у вертикальному положенні, а з нахилом 50 . При такому положенні спостерігається прискорення осідання еритроцитів, яке дозволяє більш точно реєструвати зміни ШОЕ.

ШОЕ = 2,1 мм

Визначення у крові вмісту гемоглобіну.

Визначення гемоглобіну колориметричним методом в гемометрі Салі.

Принцип методу: гемоглобін крові в розчині соляної кислоти перетворюється в солянокислий гематин, який порівнюється з гематином визначеної концентрації, взятої як стандарт.

Обладнання, посуд: гемометр Салі, очні піпетки, скляні палички, капіляр на 20 мкм.

Реактиви: 0,1 N розчин соляної кислоти.

Методика визначення: В градуйовану пробірку гемометра Салі наливають до відмітки „2" 0,1 н. розчин соляної кислоти. Потім насмоктують кров в капіляр до відмітки „0,02 мл" і видувають її в градуйовану пробірку, торкнувшись капіляром рідини. Залишившися в капілярі кров 2-3 рази ополіскують тим самим розчином кислоти, з видуванням рідини в пробірку по стінці. Кров добре розмішують скляною паличкою й дають постояти 7-10 хвилин. Потім, прибавляючи по краплям дистильовану воду або той же розчин соляної кислоти, обережно перемішують скляною паличкою і доводять до кольору, однакового із стандартом, який знаходиться в пробірках по обидві сторони з дослідною. По нижньому меніску рівня рідини відмічають кількість гемоглобіну. Воно може бути виражено в % або в одиницях Салі. Для переводу одних показників в інші слід використовувати коефіцієнтом „6" (100 од. Салі відповідає 16,67 г гемоглобіну). У міжнародній системі (СІ) кількість гемоглобіну визначають у грамах на 1 літр, тому одержаний результат необхідно помножити на 10.

НЬ= 10% або 10*10=100 г/л

Підрахунок кількості еритроцитів.

Підрахунок еритроцитів пробірковим методом П'ятницкого (Николаєва).

Посуд, обладнання: скляні піпетки об'ємом 5 мл або автоматичні дозатори; капілярні піпетки об'ємом 0,02 мл; пробірки, камера з сіткою Горяєва, мікроскоп.

Реактиви: 0,85 %-ний розчин натрію хлориду.

Методика визначення: В звичайну лабораторну пробірку відмірюють 3,98 мл (4 мл за Ніколаєвим) 0,85% розчину натрію хлориду і вносять 0,02 мл крові капіляром від гемометра Салі (розбавленням 1:200). Добре змішують, заряджують камеру. Через 1 хв. Після осаду форменних елементів підраховують еритроцити в п'яти великих квадратах, поділених на 16 маленьких кожний і розташованих по діагоналі або чотири по краям і один посередині сітки.

До підрахованого квадрату відносяться усі еритроцити, які прилягають до його лівого і верхнього краю. Кількість еритроцитів в 1 мм3 крові визначають за формулою:

Ах4000х200/100

X =---------------------= Ах10000, де

80

А - кількість еритроцитів, підрахована у п'яти великих квадратах;

200/100/- ступень розбавлення крові;

80 - кількість малих квадратів /5><16 = 80/;

1/4000 - об'єм рахункової камери над маленьким квадратом;

Х=5,58*106

Підрахунок кількості лейкоцитів

Існує кілька методів підрахунку кількості лейкоцитів: меланжер ний,

пробірковий та електронно - автоматичний.

Посуд, обладнання: скляні піпетки об'ємом 1 мл або автоматичні дозатори; капілярні піпетки об'ємом 0,02 мл; пробірки, камера з сіткою Горяєва, мікроскоп.

Реактиви: рідина Тюрка (3%-ний розчин оцтової кислоти, забарвлений 1%-ним розчином метиленового синього).

підрахунок лейкоцитів пробірковим методом М.П. П'ятниикого

(Николаєва).

Методика визначення: У пробірку вносять 0,38 мл (0,4 мл за методом Ніколоєва) розчину Тюрка, добавляють 0,02 мл крові.) Отримують розведення у 20 разів. Перемішують і заправляють лічильну камеру. Через 2-3 хвилини після осідання лейкоцитів на дно камери начинають підрахунок клітин, який проводять під мікроскопом при об'єктиві х 8 і окуляріх 10 -15 в 100 великих квадратах сітки Горяєва. Кількість лейкоцитів визначають за формулою:



Ах4000*20/10

Х=------------------= Ах80, де

1600

А - кількість лейкоцитів, підрахованих в 100 великих квадратах;

20/10/ - ступінь розбавлення крові;

1/4000 - об'єм рахункової камери над маленьким квадратом;

1600- кількість маленьких квадратів ,які нараховують в 100 великих квадратах

Х= 1110

Кольоровий показник - це насиченість еритроцитів (Ер) гемоглобіном (Нb) у хворої тварини порівняно з аналогічним середнім показником здорових тварин даного виду. Визначають за формулою:

Hb2 Hb1 Hb2 x Ep1

КП = ------- : -------- = ---------------

Ep2 Ep1 Ep2 x Hb1

Де Нb2 і Ер2 - кількість гемоглобіну і еритроцитів у досліджуваної тварини; Нb1; і Ер1 - середній вміст гемоглобіну і еритроцитів у здорових тварин

тварина нервовий дослідження кров

625

КП = -------------- =1,01

613,8

Серединній вміст гемоглобіну в одному еритроциті (ВГЕ) визначають діленням вмісту гемоглобіну віл крові на кількість еритроцитів у тому ж об'ємі крові. ВГЕ вираховують в піктограмах (пг; 1 г = 1012 пг). Для перерахунку в одиниці СІ кількість у піктограмах (пг) слід помножити на коефіцієнт 0,062 (фмоль).

ВГЕ=100*1012 / 5,58*1012=17,9*1012 ПГ

Виведення лейкограми (лейкоцитарної формули)

Лейкограмою називають процентне співвідношення між окремими видами лейкоцитів у крові. Лейкограму визначають на забарвлених мазках крові диференційованим підрахунком 100 (або краше 200) лейкоцитів під імерсійною системою мікроскопа.

Чотирипольний метод: з кожної сторони мазка на початку і кінці його (на чотирьох досліджуваних ділянках) визначають по 25 лейкоцитів (всього 100 клітин); від краю мазка поглиблюючись на 3-4 поля зору, потім просуваючись на 2-3 поля уздовж мазка і повертатися до його краю. Число кожного виду лейкоцитів, виявлених при дослідженні, реєструють на одинадцятиклавішному лічильнику.

Трипольний метод: лейкоцити підраховують на трьох ділянках, розташованих поперек мазка 35 клітин, у середині - 30 і наприкінці - 35.

Однопольний метод: у середній частині мазка, проходячи поперек його від одного краю до іншого і назад, підраховують 100 лейкоцитів.

Базофіли…………………………………………………………………...1

Еозинофіли………………………………………………………………..0

Нейтрофіли....…………………………………………………………….0

юні………………………………………………………………………….4

паличкоядерні……………………………………………………………3

сегментоядерні………………………………………………………….12

лімфоцити……………………………………………………………….80

моноцити………………………………………………………………….0

ОТРИМАННЯ СИРОВАТКИ КРОВІ

Сироватка крові - це рідка частина крові без формених елементів та фібрину. Її отримують із нативної крові без використання антикоагулянту, що супроводжується утворенням кров'яного згустку. Зсідання крові пов'язане з перетворенням розчинного білка плазми (фібриногену) у нерозчинений білок - фібрин. При цьому, від молекули фібриногену за допомогою ферменту тромбіну відщеплюється чотири пептиди і утворюється фібрин, який полімеризується у вигляді довгих тонких ниток. Нитки фібрину утворюють сітку, в якій затримуються клітини крові.

Механізм зсідання крові складний. У цьому процесі беруть участь різні речовини, що містяться в плазмі і взаємодіють у результаті трьох основних реакцій, а саме - вихід в кров тромбокінази і утворення активного тромбопластину, перетворення під їх дією протромбіну у тромбін, який в свою чергу активує процес перетворення фібриногену у фібрин. Кожна цих з реакцій, каталізується відповідним ферментом. Процес отримання сироватки крові можна прискорити шляхом центрифугування нативної крові.

Для отримання сироватки кров беруть у чисту суху пробірку або інший посуд ставлять у тепле місце. Якщо рефракція не відбулася, тоді тонкою скляною паличкою (краще голкою для аортопункції) відділяють згусток від стінки пробірки. Рідку частину крові центрифугують при 3000 обертах протягом 10-15 хвилин.

Цей процес у лабораторії прискорюють відстоюванням нативної крові у термостаті при температурі 37-38оС протягом 1-2 годин, або центрифугуванням.

Для одержання плазми необхідно запобігати згортанню крові. З цією метою до неї додають антикоагулянти.

Плазма - це рідка частина крові, що звільнена від формених елементів. Її отримують шляхом центрифугування чи відстоювання стабілізованої крові. Отримання плазми крові пов'язане з необхідністю застосування антикоагулянтних речовин (приведених в таблиці).

ВИЗНАЧЕННЯ КАРОТИНУ В СИРОВАТЦІ КРОВІ І ЙОГО КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Простим і доступним методом визначення каротину в сироватці крові в умовах виробничої лабораторної практики вважається метод Кар - Прайса в модифікації Юдкіна.

РЕАКТИВИ: петролейний ефір або авіаційний бензин марки Б-70, 96% етиловий спирт, основний стандартний розчин двохромовокислого калію (360 г біхромату калію, дистильованої води до 500 мл), робочий розчин біхромату калію (змішують 2,4 мл основного розчину біхромату калію і 2,6 мл дистильованої води). Даний розчин по інтенсивності забарвлення відповідає 1 мг % концентрації каротину.

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ:

У центрифужну пробірку вносять: 1 мл сироватки (плазми) крові, 3 мл 96%-ного етилового спирту, перемішують скляною паличкою і центрифугують 10 хв при 3000 об/хв. Верхній шар етиловий спирт зливають, до осаду додають 5 мл ефіру (бензину), ретельно перемішують протягом 2 хв скляною паличкою і знову центрифугують 10 хв при 3000 об/хв. Ефір з екстракцією каротину зливають у градуйовану пробірку доводять ефіром до 5 мл і на ФЕКе при синьому світлофільтрі (довжина хвилі 400-500 нм) фотометрують у кюветі з товщиною робочого шару 1 см проти води. Паралельно фотометрують робочий стандартний розчин двохромовокислого калію.

Вміст каротину визначають за формулою :

Каротин мг % =

де, Е досл. - екстинція дослідної проби,

Е станд.. - екстинція стандартного робочого розчину,

100- коефіцієнт для перерахунку, мг%.

При відсутності фотоелектроколориметра порівнюють забарвлення отриманого екстракту зі стандартною шкалою двохромовокислого калію

Записують номер пробірки і по шкалі знаходять якої кількості мг каротину відповідає забарвлення в дослідної пробірці.

Розрахунок по формулі :

Х = = =0,25%

де, К - кількість мг каротину, знайденого при порівнянні випробуваної ефірної витяжки зі стандартом.

У - об'єм ефірного екстракту.

В - обсяг дослідної сироватки.

Кількість каротину в сироватці крові (мг/ 100 мл)

Велика рогата худоба 0,5-2,8

Гіпокаротинемія - зменшення кількості каротину в сироватці крові, спостерігається при дефіциті його в кормах, поганому засвоєнні його внаслідок хвороб шлунково-кишкового тракту, геноєтитах і гепсотозах, різних токсикозах.

ВИЗНАЧЕННЯ КИСЛОТНОЇ ЄМНОСТІ КРОВІ І ЇЇ КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Для визначення кислотної ємності існує багато методів. Їх можна розділити на дві групи: титрометричні і газометричні. Останні не знайшли широкого застосування в умовах виробництва через складність методик і використовуються в наукових лабораторіях. Титрометричні методи у своїй більшості засновані на модифікації класичного методу Неводова, що застосовується у ветеринарній практиці.

Принцип методу полягає в зв'язуванні лугів цільної крові з соляною кислотою, надлишок якої потім титрується до появи в розчині каламуть, що відповідає изоелектричної крапці білків крові.

РЕАКТИВИ : 0,01 н. розчин соляної кислоти, 0,1 н.розчин їдкого натрію, 0,1% спиртовий розчин фенолфталеїна (1г фенолфталеїна в 1 л 60 - 90%-ного етилового спирту).

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ:

1. У хімічний стаканчик ємністю 50-100 мл вносимо 10 мл 0,01 н. розчину HCL.

2. Сюди ж мікропіпеткою вносимо 0,2 мл крові.

3. Суміш збовтують і титрують 0,1 н. розчином NaOH до помутніння розчину (потім випадають пластівці), тобто до одержання изоелектричної суміші білків крові (альбумінів, глобулінів, гемоглобіну). Записують кількість витраченого на титрування їдкого натру.

4. Одночасно в інший стаканчик беремо 10 мл 0,01 н. розчину HCL і додаємо 2 краплі фенолфталеїну і титруємо 0,1 н. розчином їдкого натрію. Записуємо кількість лугу витраченого на титрування контролю. Цим установлюється титр розчину соляної кислоти.

Розрахунок проводять по формулі:

Х= ( а - в) * 20 * 100 , = Х= ( 10 - 9,1) * 20 * 100 = 180мг%, де

а - кількість мл лугу, витраченого на титрування контролю;

в - кількість лугу, витраченого на титрування досліду;

20 - коефіцієнт (1 мл 0,1 н. розчину лугу містить 0,04 мг NaOH , а 0,2 мл крові складає 1/500 частину у 100 мл крові, отже при збільшенні 0,04 у 500 разів одержуємо 20);

100 - коефіцієнт для перерахунку в мг/100 мл.

Велика рогата худоба 230 - 380

Стабільність рН внутрішнього середовища організму забезпечується буферними системами крові (гидрокарбоннатної, фосфатної, гемоглобинової і білкової), а також функцією нирок, що виводять з організму продукти обміну речовин; легень, що виділяють надлишки вуглекислоти; травневого апарату; шкіри і молочної залози. На стан кислотно-лужної рівноваги впливають надходження й утворення в організмі як кислотних продуктів так і лужних речовин.

Метаболічний ацидоз зустрічається при одноманітному висококонцентратному або силосно - жомовому типі годівлі, кетозі, вторинній остеодистрофії, ацидозі рубця, цукровому діабеті, розладах травлення, особливо при діареї у молодняку, нефриті, нефрозі, септичних процесах.

ВИЗНАЧЕННЯ НЕОРГАНІЧНОГО ФОСФОРУ І ЙОГО КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

У лабораторній практиці визначення неорганічного фосфору в сироватці крові часто проводять за методикою Аммона і Гінсберга в модифікації С.А. Іванівського.

РЕАКТИВИ:

1. 20% розчин трихлороцтової кислоти (ТХО).

2. Стандартний розчин фосфору. - взяти 4,394 г калію фосфорнокислого однозаміщеного (КН2РО4) , (висушеного до постійної маси в эксикаторе над сірчаною кислотою) розчинити в 1 л дистильованої води і додати 5 мл хлороформу (в 1 мл розчину міститься 1 мг фосфору). Зберігають розчин у холодильнику до 1 року. З нього готують робочий стандартний розчин.

3. Робочий стандартний розчин розведенням у 50 разів - беруть 1 мл стандартного розчину і 49 мл дистильованої води (у 1 мл робочого стандартного розчину міститься 0,02 мг фосфору).

4. Розчин молібдену (молібдат амонія). Готують дві сміши:

* . 25 г молібдату амонію розчиняють у 300 мл дистильованої води.

* . 75 мл концентрованої сірчаної кислоти розбавляють 125 мл дистильованої води (кислоту доливають до води).

Коли розчин сірчаної кислоти остигне, обидва розчини змішують, суміш стійка, її зберігають у скляному посуді з білого скла.

5. 1% розчин аскорбінової кислоти (до 1 г аскорбінової кислоти додати 99 мл HCL).

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ:

1. Осадження білків. У центрифужну пробірку вносять 3 мл дистильовані води, 1 мл сироватки крові і 1 мл 20% розчину трихлороцетової кислоти. Добре змішують і через 5 хв центрифугують при 3000 об/хв протягом 15 хв або фільтрують через обеззолений фільтр.

2. Визначення фосфору. У дві пробірки (дослідну і контрольну) вносять, мл:

Ретельно змішують і через 10 хв колориметруют при зеленому світлофільтрі (довжина хвилі 540 нм) проти води.

Розрахунок проводять по формулі:

Р (мг%) = , = 3,6 мг%де

Едосл. - Екестинція досліджуваної проби,

Еконтрол. - Екстинція контрольної проби,

0,05 - кількість фосфору в стандартному розчині,

100 - коефіцієнт для перерахунку кількості Р на 100 мл сироватки.

Вміст неорганічного фосфору в сироватці крові мг% .

Велика рогата худоба 4,5 - 6,0

Фосфор відноситься до числа найбільше фізіологічно активних елементів, необхідних для життєдіяльності організму тварин. Він у великій кількості містіться в кістковій тканині, присутній у м'язових, нервових тканинах і в крові. Бере участь в регуляції кислотно-лужної рівноваги, активізує ферментні процеси, та процеси обміну енергії, вуглеводів, білків і жирів.

Гіпофосфатемія - зниження вмісту неорганічного фосфору в сироватці крові. Спостерігається при нестачі його в раціоні тварин, при рахіті, остеомаляції, остеодистрофії, гіперпаратиреозі, атрофічному риніті свиней, хронічній гематурії великої рогатої худоби .

ВИЗНАЧЕННЯ БІЛКА В СИРОВАТЦІ КРОВІ І ЙОГО КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Кількість загального білка в сироватці крові визначають різними типами рефрактометрів.

Білки мають властивості переломлювати світло, величина якого знаходиться в прямої залежності від їхньої концентрації .

Установка приладу шкали рефрактометра встановлюють на розподілі 1,333 .Наносять на поверхню призми одну краплю дистильованої води. Якщо границя світлотіні проходить через крапку перетинання візирних ліній, то прилад готовий до використання (встановлений на нуль). Якщо цього немає то ключем (гвинтом) установлюють границю світлотіні. Дисперсію світла видаляють обертанням дисперсійного компенсатора .

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ:

Після встановлення приладу витирають призму, вносять 1-2 краплі сироватки крові і швидко закривають камеру. Дзеркалом направляють світло у вікно камери і повертають її поки границя світлотіні не установиться в крапці перетинання візирних ліній. Відлік ведеться так: перші дві цифри 1.3 завжди постійні, інші дивляться по шкалі.

Сироваткові білки відіграють істотну роль у підтримці в'язкості крові, колоїдно-осмотічного тиску, у забезпеченні транспорту багатьох речовин, що, з'єднуючись з білками, переносяться до тканин, у згортанні крові, регуляції сталості крові, імунних процесах організму .

1,3461 показник заломлення, а зрівнюючи з табличними даними виходить ща кількість білка складає 5,89 а норма у Великої рогатої худоби 7,2 - 8,6 значно знижений білок.

Гіпопротеїнемія - зниження загальної кількості білка в сироватці крові, спостерігається при низькому вмісті білка в раціоні, нестачі незамінних амінокислот, внаслідок захворювань шлунково-кишкового тракту, при нефрозі і нефриті, хронічному паренхіматозному гепатиті і цирозі печінки, при лихоманках, інтоксикаціях.

ВИЗНАЧЕННЯ БІЛІРУБІНУ В СИРОВАТЦІ КРОВІ І ЙОГО КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Визначення білірубіну проводять з метою диференціації різних форм жовтяниць і їхнього ступеня. У крові може бути білірубін: а) прямій - проведений через печінку, б) вільній - не проведений через печінку. Для диференціації різновидів білірубіну застосовують пряму і непряму реакції.

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ:

Готують два розчини: розчин № 1 - сульфосаліцилова кислота -1,0 г, соляна кислота - 100,0 мл, вода дистильована - 200,0 мл; розчин № 2 - азотнокислий натрій - 0,5 г, вода дистильована - 100,0 мл.

З двох розчинів готують діазореактив: до 10 мл розчину № 1 додають 0,3 мл розчину № 2. Реакція полягає в тім, що при додаванні суміші дазореактива до сироватки крові, що містить білірубін, утвориться диазосіль (азобілірубін), що додає сироватці рожеве забарвлення.

В одну маленьку пробірку вносять 0,5 мл досліджуваної сироватки і додають 0,3 мл діазореактиву, у другу пробірку - до 0,5 мл сироватки додають 0,5 мл етилового спирту і 0,3 мл діазореактиву (спирт додаємо для порушення зв'язку вільного білірубіна з глобулінами крові). Рожеве забарвлення в першій пробірці вказує на позитивну пряму реакцію .

Остання служить для виявлення в сироватці крові білірубіну, не проведеного (вільного) через печінку. Такий різновид білірубіна утвориться в эндотелій судин і зв'язаний із глобулінами крові і являє собою нормальну складову частину сироватки крові. Так у коней у нормі кількість білірубіна, не проведеного (вільного) через печінку - 0,37-2,8 мг%, у ВРХ - 0,1-0,3 мг%, у інших тварин спостерігаються сліди білірубіну.

Підвищення кількості непроведеного через печінку білірубіну (вільного, гемобілірубіну) спостерігається при гемолітичній жовтяниці, коли печінка не здатна переробити в прямий білірубін велику кількість непрямого білірубіну, що утворився з гемоглобіну в результаті руйнування еритроцитів крові. Такий стан спостерігається при піроплазмідозах, інфекційних захворюваннях (кровопятнистїй тиф, инфлюєнца й ін), отруєнні гемолітичними отрутами, переливанні несумісної крові .

Пряма реакція служить для виявлення в сироватці крові білірубіну, проведеного через печінку (прямого). Цей різновид білірубіну у нормі в сироватці крові не виявляється.

Значне підвищення змісту прямого білірубіну (проведеного холебілірубіну) спостерігається при механічній жовтяниці, коли в наслідок порушення жовчовиділення вона скопичується, збільшуючи тиск у жовчних протоках, що приводить до її переходу в кров'яне русло. Механічна жовтяниця розвивається при закупорці жовчних шляхів камінням, паразитами, при стисканні новоутвореннями, а також зморщення слизової оболонки дванадцятипалої кишки. При цьому спостерігається незначне збільшення кількості непрямого білірубіну.

При паренхіматозній жовтяниці, у результаті деструктивних змін печінкових клітин, прямий білірубін попадає у кров і його вміст значно збільшується. Ураження гепатоцітів приводить також до погіршення процесу перетворення непрямого білірубіну в прямій, у результаті чого, концентрація його збільшується.

При паренхіматозній жовтяниці збільшується концентрація прямого і непрямого білірубіну. Такий стан може спостерігатися при інфекційних захворюваннях (інфекційній анемії коней, МИТ, лептоспірозі), гострому і хронічному гепатиті, токсичній дистрофії печінки.

Рекція негативна

КОМПЛЕКСОМЕТРИЧНИЙ МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО КАЛЬЦІЮ В СИРОВАТЦІ КРОВІ ЗА Д.Я. ЛУЦЬКИМ

РЕАКТИВИ:

1. 0,005 н. р-н трилону Б - 0,932 г трилону розводять в 1 л дистильованої води.

2. р-н мурексиду - 1 г мурексиду в 1 л дистильованої води.

3. 1,8 н. р-н NaOH - 7,2 г NaOH розчиняють в дистильованій воді і після охолодження доводять до 100 мл.

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ:

В хімічний стаканчик вносять 9,4 мл дистильованої води, 0,4 мл 1,8 н. р-ну NaOH і 2 краплі р-ну мурексиду. Утворюється фіолетовий колір (контроль).

В дослідний стаканчик вносять 9,0 мл води, 0,4 мл 1,8 н. р-ну NaOH, 0,4 мл сироватки крові і 2 краплі р-ну мурексиду.

З'являється світло-рожеве забарвлення. Дослідну пробу ставлять рядом з контролем і титрують розчином трилону Б до кольору контролю.

РОЗРАХУНОК: на титрування 0,4 мл сироватки крові іде n мл розчину трилону Б, а на 100 мл - х реактиву

Х =

1 мл 0,005 н. р-ну трилону Б еквівалентний 100 мкг кальцію, то звідси вміст Са в 100 мл сироватки крові буде:

= 25 n (мг%)

25*0,2=5мг%

де, 1000 - коефіцієнт переводу мкг в мг%.

Вміст кальцію в сироватці крові (мг%).

Велика рошата худоба 10,0-12.5

Зниження вмісту кальцію (гіпокальціємія) в сироватці крові діагностується при тривалому недостатньому надходженні його з кормом, порушенні засвоєння внаслідок дефіциту вітаміну D, при остеодистрофії, рахіті, гіпофункції щитоподібної залози, післяродовій гіпокальціємії, хворобах печінки та нирок внаслідок порушення синтезу біологічно активних метаболітів холекальциферолу.

Фізичні властивості сечі

Колір сечі. Сечу фільтрують через паперовий фільтр і в стекляній посудині на білому фоні визначають її колір. Він залежить від наявності в сечі солей і пігментів - урохрому, уробіліну, уроеритрину, урозеіну і ін.

Колір сечі - не природній. Інтенсивність забарвлення сечі залежить від ії концентрації.

Прозорість сечі.

Сеча збовтується і наливається в стекляний циліндр - товщина шару не більше 5 см. Якщо типографськии шрифт крізь товщу сечі чітко видний - сеча прозора, трудно - мутна, якщо не видно - непрозора.

Свіжовипущена сеча у більшості видів тварин прозора, а при стоянні мутніє. Помутніння сечі обумовлюється наявністю в ній форменних елементів крові, епітеліальних клітин сечовидільних шляхів, слизу, бактерій, гною, жиру і виникає при циститах, уретритах, гострому запаленні нирок і ін. Помутніння, викликане присутністю солей, в більшості випадків, патологічного значення не має. При дослідженні ми визначили, що сеча прозора.

Консистенція сечі. Визначається переливанням сечі із однієї посудини в іншу. Сеча водянистої консистенції.

Запах сечі - гною.

Визначення відносної густини сечі залежить від концентрації розчинених в ній речовин і в нормі коливається в широких межах:

Відносна густина сечі визначається за допомогою урометра Фогеля з градуіровкою від 1,000 до 1,060, Шкала урометра, вивірена при температурі + 15 - +20°С. У циліндр наливають 100 -150 мл сечі і поступово занурюють в неї урометр. Виждавши момент, коли урометр установиться на постійному рівні, записуємо показання на шкалі по нижньому меніску.

Результат-1,030

Визначення питомої ваги - це найбільш зручний метод дослідження концентраційної здібності нирок. Виділення сечі постійно низької питомої ваги вказує на втрату концентраційної здібності нирок (ізостенурію або гіпостенурію).

Питома вага сечі при гострих нефритах підвищена, при нефросклерозі -понижена. При олігурії питома вага підвищенаю.

Хімічне дослідження сечі.

Реакція сечі визначається за допомогою індикаторного паперу. Реакція сечі лужна (8).

У здорових тварин реакція сечі залежить від складу кормів. У травоїдних вона слаболужна або нейтральна. Сеча сильнокислою стає при тривалому голодуванні, великому потінні, проносах, при захворюваннях, що супроводжуються гарячкою (ентерити; катаральна, крупозна пневмонія; мит і ін.).

Визначення білка в сечі. Білки в сечі виявляють якісними і кількісними пробами. В основу всіх реакцій на виявлення білка в сечі лежить його денатурація і осадження. Обов'язкова умова для аналізу - попереднє фільтрування і підкислення лужної сечі.

Проба з сульфосаліциловою кислотою. До 3 - 4 мл підкисленої і профільтрованої сечі додають 4-5 крапель 20%-го розчину сульфосаліциловою кислоти. При наявності білка з'являється помутніння. Проба позетивна.

Визначення індикану.

Проба Обермайера.

6 мл сечі змішують з рівною кількістю реактиву Обермайера, через 5 хвилин додають 1-2 мл хлороформу і перекидають пробірку кілька разів. Інтенсивність забарвлення хлороформу в синій колір вказує на наявність індикану. Проба негативна.

Визначення білірубіну в сечі.

Проба з марганцевокислим калієм. На 3-5 мл сечі обережно нашаровують 2-3 мл розчину марганцевокислого калію 1:1000. При наявності в сечі жовчних пігментів між шарами рідин з'являється ізумрудно-зелене кільце.

Проба позетивна

Визначення кетонових тіл.

Проба Лестраде. Реактив Лестраде: нітропрусиду натрію 1,0 г, сульфату амонію 20,0 г, карбонату натрію безводного 20;0 г. Реактиви розтирають.

У фарфорову луночку або на фільтрувальний папір поміщають невелику кількість (на кінчику скальпеля) сухого реактиву Лестраде і по краплям добавляють (1-3) сечу. При наявності кетонових тіл реактив через 2-3 хвилини набуває від рожевого до фіолетового кольору. Проба негативна.

Дослідження осаду сечі.

При мікроскопічному дослідженні осаду сечі застосовують орієнтовний і кількісні методи. Видимий під мікроскопом осад сечі складаються з елементів органічного (еритроцити, лейкоцити, епітеліальні клітини і циліндри), так званий організований органічний осад, і неорганічного походження - неорганізований неорганічний осад сечі, який складаються з кристалічних і аморфних солей.Орієнтовний метод дослідження організованого осаду сечі.Для дослідження беруть ранкову сечу, відстоюють протягом 1-2 годин, потім піпеткою обережно набирають осад, поміщають в центрифужну пробірку і центрифугують протягом 5 хвилин при 1000 оборотах на хвилину.Надосадову рідину зливають, краплю осаду поміщають на предметне скло і покривають покривним, після чого мікроскопують, спочатку під малим, потім під великим збільшенням. Елементи організованого сечового осаду еритроцити, лейкоцити та циліндри - виражають кількість у полі зору.

Висновок наших досліджень. В полі зору були видні: епітеліальні клітини циліндричної форми а також круглі епітеліальні клітини, бактеріальні циліндри, і бактеріальне забруднення.



Висновок

На підставі проведених клінічних і лабораторних досліджень з урахуванням анамнестичних даних корові «Вільна» №0117, був встановлений діагноз - післяродовий ендометрит (хронічний).

Післяпологовий ендометрит (endometritis puerperalis)

Це гостре запалення слизової оболонки матки, переважно гнійно-катарального характеру, що виникає частіше на 8-10-й (іноді на 3-6-й) день після пологів. післяпологовий ендометрит займає значне місце серед акушерсько-гінекологічної патології у корів і призводить до тимчасового або постійного безпліддя.

Етіологія і патогенез ендометритів. Післяпологові ендометрити у корів найчастіше виникають на грунті інфікування статевих органів, порушення цілісності слизової оболонки, зниження скорочувальної функції матки і інволюційних процесів в післяпологовому періоді.

Діагноз був поставлений на підставі:

1. Гнійне витікання з статевих органів (фото),

2. Підвищений білок в крові,

3. Підвищений білок в сечі,

4. Наявність бактеріальних забруднень, білка, епітеліальні клітини циліндричної форми.



Список використаної літератури

1. Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин/ В.І. Левченко, В.В. Влізло та ін., - Біла Церква, 2004 - 608 с.

2. Методичні вказівки по виконанню і оформленню курсової роботи з курсу клінічної діагностики.внутрішніх хвороб тварин/ М.І Корчан Полтава. ПДАА. 2012.

3. Ветеринарна клінічна біохімія/ В.І. Левченко, В.В. Влізло,

І.П. Кондрахін та ін. За редакціею В.І. Левченко і В.П. Галяса. - Біла Церква, 2002.-400с.

4. Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин / В.І. Левченко, В.В. Влізло, І.П. Кондрахін та ін.; За ред. В.І. Льовченка. - Біла Церква, 2004.- 410с.

5. Ветеринарне акушерство, гінекологія та біотехнологія відтворення тварин з основами андрології/ Яблонський В.А., Хомин

С.П., Калиновський Г.М. та ін.: Підручник/За редакцією Яблонського В.А.-Вінниця: Нова Книга, 2011- 608 с.



Власні дослідження

Термометрія (грецьк. terme - тепло і metreo - вимірює), або вимірювання температури тіла, має важливе діагностичне значення, оскільки часто дозволяє виявити ще до появи інших, специфічних клінічних симптомів, ізолювати єх від здорових тварин і надти лікувальну допомогу. За зминами температури тіла спеціалісти ветеринарної медицини можуть контролювати перебіг хвороби, виявляти ускладнення, стежити за результатами та ефективністю лікування, прогнозувати закінчення хвороби. У зв'язку з цим термометрія є обов'язковим і досить важливим методом дослідження, зважаючи на те, що для деяких захворювань характерна закономірність кривої температурних коливань.

У тварин температуру вимірюють переважно у прямій кішці, у птахів - у клоіці або під крилом. Перед введенням ртутний стовпчик струшують, фіксуючи термометр знизу вказівним пальцем, обробляють його вазеліном і обережно вводять у пряму кишку. Протилежний кінець термометра фіксують на волосяному покриві тварини. При введені термометра, особливо великим тваринам, необхідно дотримуватися техніки безпеки, надійно фіксуючи тварин, стежити, щоб хвостове волосся не потрапило разом з термометром у пряму кишку. Вимірюють температуру тіла протягом 5 - 7 хвилин, після чого термометр виймають і витирають ватою, дивляться температуру на шкалі.

Результати власного дослідження:

Температура великої рогатої худоби: 37.5 - в нормі.

Пальпація передлопаткових лімфовузлів

Пальпація (palpatio) - це метод дослідження органів і тканин дотиком руки або кінчиків пальців, який дозволяє виявити характер їхньої поверхні, температуру, розмір, форму, консистенцію та чутливість.

Досліджують лімфатичні вузли оглядом і пальпацією, лише в деяких випдках застосовують пункцію або біопсію іх із наступним цитологічним або гістологічним дослідженнями. Найбілдь інформативний результат одержують при пальпації лімфатичних вузлів, яку, за можливості, проводять одночасно з обох боків. Це дає змогу порівнювати здоровий вузол зі зміненим. У здорових тварин для дослідження доступні лише поверхнево розміщені лімфатичні вузли: у великої і дрібної рогатої худоби - підщелепні, перед лопаткові, колінної складки та надвимяні.

Для пальпації лівого перед лопаткового лімфатичного вузла лівою рукою утримують тварину, а витягнуті пальці правої руки підводять під передній край лопатки трохи вище плечового суглоба й рухають ними від лопатки до шиї. У дорослих тварин вони продовгуваті - 6 - 12 см, діаметр їх - 1,5 - 2 см. У молодняку вони мають довжину 4 -8, діаметр - 1 - 1,5 см; рухливі, безболісні, щільні, гладенькі.

3. Проба на біль на задньому схилі холки

Долоні обох рук кладуть на шкіру заднього схилу холки і кінчиками пальців натискають на досліджувану ділянку без збирання складки шкіри. Після досягнення максимального тиску руки приймають. Позитивна реакція супроводжується стогнанням, занепокоєнням, прогинанням спини, інколи тварини тсають на зап'ясткові суглоби. Основою цієї проби є підвищення чутливості шкіри на задньому схилі холки при ураженні сітки(вісцеро - сенсорний рефлекс). Часто цю пробу поєднують з підніманням голови тварини так, щоб поверхня лоба набула горизонтального положення( спосіб Рюгга). Внаслідок вигинання спини і напруження мязів черевного преса, що зумовлюють здавлювання сітки, у хворих тварин виникає біль.

Результат власного дослідження: Реакція на пробу на задньому схилі холки позитивна.

Размещено на Allbest.ru