Дослідження серцево-судинної системи у тварин

Размещено на http://www.allbest.ru/

45

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОДІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет ветеринарної медицини

Напрям підготовки 6.110101 «Ветеринарна медицина»

Кафедра внутрішніх хвороб та гігієни тварин

КУРСОВА РОБОТА

з предмету: «Клінічна діагностика хвороб тварин»

на тему: «Дослідження серцево-судинної системи»

Студента (ка) 2 СТН курсу: Побережної Я.А.

Кам'янець-Подільський

2015



План:

Вступ

1. Дослідження серцевого поштовху

1.1 Методи дослідження серцевого поштовху

1.2 Дослідження локалізації, величини і сил серцевого поштовху

2. Перкусія ділянки серця

2.1 Методика перкусії серця

2.2 Зміна перкусійних меж серця

3. Аускультація ділянки серця

4. Тони серця

5. Шуми серця

6. Функціональна діагностика стану серцево-судинної системи

7. Дослідження тварини

7.1 Попереднє ознайомлення з твариною

7.1.1 Реєстрація

7.1.2 Анамнез

7.2 Власне дослідження

7.2.1 Загальне дослідження тварини

7.2.2 Дослідження систем організму

7.2.3 Лабораторні дослідження

8. Аналіз дослідження тварини

Список використаної літератури



Вступ

Академік І.П. Павлов зазначав, що кровообіг є основною, фундаментальною функцією організму. Ці слова свідчать про надзвичайно важливу роль серцево-судинної системи в житті людини та тварин. До основних функцій серцево-судинної системи відносять забезпечення тканин та органів киснем і поживними речовинами, видалення з організму вуглекислоти й інших метаболітів, забезпечення кислотно-основного балансу в організмі і нейро-гу-моральної регуляції усіх його функцій. Такі різнобічні функції серцево-судинної системи зумовлюють важливість глибокого та послідовного дослідження її при найрізноманітніших патологічних процесах, оскільки хвороби серця і судин часто ускладнюють перебіг інфекційних, паразитарних та внутрішніх незаразних захворювань. Бешиха, ящур, чума, туберкульоз, сибірка, хвороби органів дихання, травлення, печінки, нирок і багато інших у тій чи іншій мірі супроводжуються серцево-судинною недостатністю. Нерідко тварини гинуть після ліквідації хвороб внаслідок незворотних дистрофічних змін токсичної природи, які уражують серце.

Серед різних хвороб серцево-судинної системи частіше виявляють травматичний перикардит великої рогатої худоби та захворювання міокарду незапального характеру (міокардоз), яке часто е наслідком порушення обміну речовин (кетоз, білом'язова хвороба, мікроелементози, пневмонії, різні інтоксикації). Порівняно рідше зустрічаються запалення серцевого м'яза (міокардит), ендокарда (ендокардит), пороки серця, міокардіофіброз та хвороби судин (артеріосклероз, тромбоз, розширення вен та ін.).

У практиці ветеринарної медицини серцево-судинну систему досліджують у певній послідовності. Починають з огляду та пальпації грудної клітки в ділянці серця, досліджуючи при цьому серцевий поштовх, потім здійснюють перкусію ділянки серця для визначення його перкусійних меж і виявлення патологічного стану перикарда та міокарда. Особливо поширений метод дослідження серця -- аускультація. Після цього досліджують пульс і периферичні кровоносні судини. При необхідності застосовують додаткові (спеціальні) методи дослідження: електрокардіографію, фонокардіографію, сфігмо- і флебографію, артеріо- і флеботонометрію (вимірювання кров'яного тиску), визначення швидкості кровообігу, рентгенологічне та ультразвукове дослідження, вивчають також функціональний стан серця.



1. Дослідження серцевого поштовху

Виникнення серцевого поштовху пов'язано з періодичними змінами сили скорочення серця, зміною його форми і положення. Серцевий поштовх виявляється у вигляді поштовхоподібного струсу грудної стінки в області серця.

1.1 Методи дослідження серцевого поштовху

Серцевий поштовх досліджують за допомогою методів огляду і пальпації.

При огляді ділянки серцевого поштовху у здорових тварин встановлюють коливальні рухи грудної клітки і легкі коливання волосків. У вгодованих тварин і у тварин з наявністю довгого волосяного покрива коливальні рухи грудної клітки і волосків можуть не виявлятися. При посиленні серцевих скорочень коливальні рухи грудної клітки збільшуються, а при ослабленні можуть повністю зникнути.

Тварину ставлять так, щоб світло падало на область серця, ліву грудну кінцівку відводять максимально вперед.

При пальпації ділянки серця у здорових тварин в спокійному стані відчуваються легкі коливання грудної клітки. Проводять по можливості на стоячій тварині. Відповідну кінцівку відводять вперед. Дослідження починають з лівого боку. При цьому звертають увагу на місце, силу і характер серцевого поштовху, для дослідження якого праву руку кладуть на холку. А долоню лівої руки прикладають до грудної стінки. При захворюваннях можна виявити підвищену чутливість, хворобливість, особливо до тиску пальцями в 3-5м міжребер'ях, а також відчутне тремтіння, що буває при перикардитах.

У рогатої худоби, верблюдів, коней і інших однокопитних відмічають бічний серцевий поштовх.

Бічний серцевий поштовх -поштовхоподібний струс грудної клітки з обох сторін внаслідок зміни форми і величини шлуночків.

Верхньовушний серцевий поштовх при нормальному положенні серця в грудній порожнині відмічається тільки зліва, локально, викликається ударами верхівки серця безпосередньо в грудну стінку.

1.2 Дослідження локалізації, величини і сил серцевого поштовху

При дослідженні серцевого поштовху звертають увагу на його локалізацію, силу, величину, поширеність і ритмічність.

На локалізацію, силу і величину серцевого поштовху впливають положення і розміри серцевої вирізки легень, положення серця в грудній порожнині, товщина грудної стінки, її форма, а також властивості самого серцевого м'яза. Внаслідок цього серцевий поштовх характеризується значним різноманіттям. Зліва він сильніше, ніж праворуч; більш виражений і локалізований серцевий поштовх у вузькогрудих тваринних і тварин низької вгодованості. Фізичне навантаження, нервове збудження, гарячковий стану і т. п. приводять до збільшення і посилення серцевого поштовху.

Зміни серцевого поштовху можуть бути зареєстровані графічно, що дає більш повні дані для його діагностичної оцінки.

У кожного вигляду тварин є певні місця найбільшої вираженості серцевого поштовху.

У великої рогатої худоби серцевий поштовх більш виражений в 4-м міжребер'ї на 2-3 см вище за ліктьового бугра на площині 5-7 см2. Вираженість поштовху мала, він дифузний.

У дрібної рогатої худоби топографія серцевого поштовху така ж, як і у великої рогатої худоби. Зліва він відчувається на площі 2-4 см2.

У коней серцевий поштовх більш виражений зліва в 5-м міжребер'ї на площі 4-5 см2, а праворуч він промацується в 4-м міжребер'ї на 7-8 см нижче за лінію лопатко-плечового зчленування.

У свиней серцевий поштовх дослідити важко внаслідок звичайного для них ожиріння. У худих осіб він виявляється зліва в 4-м міжребер'ї на площі 2-4 см2.

У собак і інших м'ясоїдних серцевий поштовх більш інтенсивний зліва в 5-м міжребер'ї нижче за середину нижньої третини грудної клітки; праворуч поштовх слабший і виявляється в 4-5-м міжребер'ї.

У птахів серцевий поштовх відчувається при пальпації бічних частин грудної клітки, ближче до переднього краю і майже одинаковий з обох сторін.

Природжене правостороннє положення серця (декстрокардія) у тварин буває рідко і тільки як аномалія розвитку.

При патологічних станах органів грудної або черевної порожнини можливі зміщення серцевого поштовху, його ослаблення, зникнення або посилення.

Зміщення серцевого поштовху вперед може бути при збільшенні тиску на діафрагму з боку органів черевної порожнини (збільшення об'єму печінки, шлунка, передшлунків, асцит, ехінококоз і т. п.). Дорсальне зміщення серця при пухлинах, абсцесах, розташованих більше з вентрального боку, може викликати посилення і збільшення серцевого поштовху праворуч і зліва. Правостороннє зміщення може бути при діафрагмальній грижі, лівостороньому ексудативному плевриті, лівостороньому пневмотораксі або лівостороній інтерстиціальній емфіземі легень. Каудальне зміщення спостерігається рідко, наприклад при гіпертрофії серця, пухлинах, абсцесах в передньому середостінні і в передній частині грудної порожнини.

Ослаблення і зникнення серцевого поштовху відмічають у здорових тварин з широкою і товстою грудною стінкою, при дуже хорошій вгодованості. У хворих тварин серцевий поштовх може ослаблятися внаслідок набряку грудної стінки, емфіземи і набряку легень, скупчення повітря або рідини в грудній порожнині, ексудативному перикардиті. Причиною його ослаблення і зникнення може бути слабість серцевих скорочень (колапс, агонія).

Посилення і збільшення серцевого поштовху буває при нервовому збудженні, фізичному напруженні, лихоманці, підвищенні температури навколишнього середовища, нерідко при ендо- і перикардитах, компенсованих вадах серця, отруєннях атропіном, наперстянкою, гіпертрофії серця, а також ретракції країв легень. Вища міра його посилення носить назву стукаючого серцевого поштовху. Це буває в початкових стадіях перикардиту, міокардиту, ендокардиту, при анемії. Посилений серцевий поштовх є поширеним.

Характеристика інших ознак, що виявляються при пальпації серцевої ділянки.

При пальпації серцевої ділянки можуть бути виявлені такі додаткові ознаки, не рідко вказуючи на вади серця, як тремтіння грудної стінки, хворобливість в ділянці серця.

Тремтіння грудної стінки, відчутне при пальпації серцевої ділянки, може бути виявлене, якщо в серцевих порожнинах і перикардії утворяться сильні вібраційні шуми. З всіх вібрацій серця, відчутних пальпацією, тремтіння частіше за все дають пре систолічний шум митрального стенозу і систолічний шум звуження гирла аорти. При перикардиті воно проводить відчуття тертя або тремтіння (fremitus cardialis), співпадаючого з фазами серцевої діяльності, а при ендокардиті іноді створюється враження «котячого муркання» (fremissement cataire), суворо пов'язаного з ритмом серця. Fremitus cardiales може мати і плевроперикардіальне походження. Відчуття тремтіння краще виробляють вібрації в діапазоні частот 100-200 Гц. Шуми при частоті більше за 640 Гц тремтіння не створюють, які б сильні вони не були.

При зрощенні вісцерального і паріетального листків плеври в області серця, а також при різко вираженій недостатності атріовентрикулярних і півмісяцевих клапанів може виникнути «негативний» серцевий поштовх, що виявляється западанням міжребер'ї в області серця у виснажених тварин в період систоли шлуночків.

Аритмії, вади серця є звичайною причиною порушення періодичності, сили, локалізації і поширеності серцевого поштовху.

Хворобливість в області серця може бути викликана патологічними процесами в грудній стінці (невралгія, міозит, кісткові болі), в органах дихання (плеврит), в серці (перикардит, травматичний ретикуло-перикардит). Внаслідок різноманітності причин хворобливості важливо виявити їх локалізацію, інтенсивність, тривалість, характер вияву, час і умови виникнення.



2. Перкусія ділянки серця

Перкусія ділянки серця є однією з найбільш важких задач діагностики. Проводять для визначення меж серця, по яких можна отримати уявлення про його величину, форму і положення в грудній клітці, а також з метою встановлення чутливості серця і характеру перкутанного звуку.

Перкусію здійснюють при максимально відведеній вперед грудній кінцівці, у великих тварин частіше застосовують посередню інструментальну перкусію, у дрібних-посередню дигітальну.

Серце до грудної стінки прилягає тільки частково, оскільки по периферії воно прикрите легеневими краями. Перкусійна ділянка серця зверху вниз по міжреберних проміжках, можна уловити перехід ясного легеневого звуку в притупленій, потім в тупій. Ділянка серця, прилегла до грудної стінки, дає тупий звук (зона абсолютної тупості серця), а прикрита легкий-притуплений (зона відносної тупості серця).

Межі відносної серцевої тупості відповідають проекції поверхні серця на грудну клітку і є істинними межами серця.

Абсолютну тупість в нормі реєструють у коней, лисиць, собак, у більшості інших тварин її не виявляють, оскільки серцева вирізка легко прикрита товстим шаром м'язів грудного пояса.

Перкусія серця (за Зайцевим В І.):

1 -- по лінії онконеусів; 2-- від ліктьового горба до маклока

2.1 Методика перкусії серця

У великих тваринних перкусію ділянки серця проводять з використанням перкусійного молоточка і плесиметра (інструментальна перкусія) спільно прийнятим способом, а у дрібних зручніше перкусію проводити пальцями рук (дигітальна перкусія). Перкусійні межі серця визначають зліва, а при діагностиці гіпертрофії правого шлуночка, перикардиті і других свідченнях проводять також правосторонню перкусію. Границі відносної тупості краще розпізнаються при більш сильній перкусії, а абсолютної - навпаки, на порогу слухового сприйняття(«порогова перкусія»). Перкусію проводять при стоячому положенні тварини; перкусійна ділянка серця в двох напрямах:

1) по задній вертикальній лінії онконеусів;

2) від ліктьового бугра до маклока.

Дослідник повинен находитись з тієї сторони, на якій проводиться перкусія. Слухове сприйняття здійснюється на рівні виникнення перкутанних звуків. У великих тварин відповідну грудну кінцівку відставляють в сторону, згинають в карпальному суглобі і відтягають вперед. У великої рогатої худоби і однокопитних точно встановити можна тільки дорсальну і каудальну межі серцевої тупості, а у м'ясоїдних перкусію проводять також покриту грудною кісткою частину серцевої області (при сидячому положенні тварини).

У великої рогатої худоби зона тупості серця виражена слабо і розташована в підлопатковій ділянці вершини кута, що утворюється вертикальною лінією, що йде до головки ліктьового бугра, і похилою до неї лінією, що йде під кутом 45°. Проведення перкусії скрутне навіть при сильному відведенні кінцівки. Відносна тупість серця зліва перкутується в 3-4-м міжребер'ях. Верхня межа її досягає лінії плечового суглоба, а задня доходить до 5-го ребра. Нижня перкусійна межа серця співпадає з притупленням, що утворюється грудною кісткою. У 3-м міжребер'ї це притуплення розпізнається тільки при витягненні вперед лівої грудної кінцівки, а в 4-м міжребер'ї, навпаки, більш доступна дослідженню. Праворуч перкусійний звук притуплення не виявляється.

У овець і кіз встановлюють три межі притуплення серця: передню - в 3-м міжребер'ї; задню-до 5-го ребра; верхню-на 1-2 см нижче за лінію лопатко-плечового суглоба. Відносна тупість серця виявляється тільки в 3-4-м міжребер'ях від серединної лінії грудної кістки до середини нижньої третини грудної клітки. Праворуч в нормі перкусія результатів не дає.

У коней і інших однокопитних 3/5 серця розташовано в лівій половині грудної порожнини, а його верхівка-в 5-м міжребер'ї на 2 см вище верхніх меж грудної кістки. Зліва в області 4-5-го ребер воно у вигляді трикутника прилягає до грудної стінки, створюючи зону тупості. Верхня межа відносної тупості серця в нормі проходить в 3-м міжребер'ї зліва на 2-3 см нижче за лінію лопатко-плечового суглоба, а задня-доходить до 6-го ребра. Область абсолютної тупості серця має форму трикутника, передня межа її йде по лінії онконеусів, задня направляється зверху вниз і йде дугоподібно від 3-го міжребер'я до нижнього краю 6-го ребра, а нижня-переходить без різкої межі в тупість грудної кістки і її мускулатури. Висота трикутника в 3-м міжребер'ї рівна 10-13 см в залежності від величини тварини. Ділянка абсолютної тупості праворуч значно менша по розмірах і займає найнижчу частину 3-го і 4-го міжребер'я. Ділянка відносної серцевої тупості як зліва, так і праворуч йде в формі смуги шириною 3-5 см.

У свиней верхня межа відносної тупості серця доходить до рівня плечового суглоба, а задня-до 5-го ребра. У тварин хорошої вгодованості перкусія не завжди дає позитивні результати.

У м'ясоїдних перкусія серцевої ділянки проводиться по трьох межах:

1) передня-по передньому краю 3-го ребра;

2) верхня-на 2-3 см нижче лопатко-плечового суглоба;

3) задня-до 7-го ребра.

Абсолютна тупість серця виявляється в 4-6-м міжреберї. Передня межа її починається від середини грудної кістки паралельно каудальному краю 4-го ребра, йде прямовисно до ребрових симфізів, а дорсальна межа йде в 4-5-м міжребер'ях горизонтально і досягає 6-го міжреберного проміжку, утворюючи зігнену назад криву. Каудально вона без різкої межі переходить в зону печінкового притуплення, а зі середньої лінії грудної кістці-в правостороннє серцеве притуплення в 4-м або 5-м міжребер'ях на 1-2 см дорсально верхнього краю грудної кістки. При цьому утвориться одна зона, що зливається притуплення на вентральній дільниці грудної клітки, добре виявлена у собак при їх сидячому положенні.

Межі серцевої тупості можна також встановити перкусією по дугоподібних кривих, підходячи до меж з периферії, а також по міжребер'ям.

Зміна меж серцевої тупості залежить від величини серця і характеру патологічних змін в навколосерцевій сумці і легенях. Так, при збільшенні об'єму серця, наприклад, при його розширенні і гіпертрофії, зміщаються межі відносної і абсолютної тупості, а при збільшенні окремих частин серця міняється конфігурація області серцевої тупості. Так у разі збільшення тільки лівого шлуночка зміщається задня її межа в нижній частині області серцевої тупості, тільки передсердя- зміщається задня її межа у верхній частині області серцевої тупості, правого шлуночка- збільшується область притуплення з правого боку і т.д.

Накопичення рідини в порожнині навколосерцевої сумки призводить до відтиснення країв легень від поверхні серця, внаслідок чого з'являється або збільшується область абсолютної тупості, зміщаються її межі вгору і назад.

Зміщення меж області серцевої тупості буває в тих же випадках, що і зміщення серцевого поштовху.

Тимпанічний звук в області серця виникає при травматичному перикардиті внаслідок утворення газів в навколосерцевій сорочці, при фібринозній пневмонії в стадії гіперемії, пневмотораксі.

Хворобливість при перкусії в області серця спостерігають при запальних процесах в тканинах грудної стінки, плевритах, перикардитах і інше.

2.2 Зміна перкусійних меж серця

тварина серце дослідження діагностика

У діагностичному відношенні велике значення мають збільшення зони абсолютної тупості серця, її зменшення, переміщення і інше.

Збільшення зони абсолютної тупості серця буває при гіпертрофії і розширенні серця, ексудативному перикардиті, зміщенні серця новоутвореннями,рефракції легень.

Зменшення зони абсолютної тупості серця спостерігається при альвеолярній емфіземі, пневмотораксі.

Переміщення зони тупості серця відмічається в тих же випадках, що і зміщення серцевого поштовху.

Тимпанічний звук в ділянці серця може бути при значному скупченні газів в порожнині перикарда.



3. Аускультація ділянки серця

Аускультацією серця визначають властивості серцевих тонів і їх можливі зміни при патології, а також патологічні шуми, виникаючі в області серця. Розрізняють безпосередню і опосередковану аускультацію серця. Безпосередню і опосередковану аускультацію краще провести в стоячому положенні тварини, дещо відставивши ліву грудну кінцівку вперед і зігнувши її в карпальному суглобі. Кращі результати отримують при безпосередній аускультації серця в області 4-6-го міжребер'ї правим вухом, а у неспокійних тварин-лівим, прикладаючи його до грудної стінки по каудальному краю латеральної головки трьохголового м'яза плеча і ліктьового м'яза, а праворуч-в 4-5-м міжребер'ях на цьому ж рівні. Діагностику порушень серцевої функції проводять з використанням стетоскопів, фонендоскопів і стетофонендоскопів.

Аускультація вимагає практичного навику і зосередженої уваги; провести її треба в тиші.

При аускультації серця, звертають увагу на чистоту, ритм, силу, тембр тонів, наявність або відсутність шумів.



4. Тони серця

Загальна характеристика тонів серця

Серцевий ритм виявляється чергуванням I тону, малої паузи, II тону і великої паузи, правильним чергуванням систол і діастол. При аускультації серця визначальне значення має уміння відрізняти I тон від II, що дає можливість розпізнавати, в якій фазі серцевого циклу виникають ті або інакші звукові явища. Передусім тони один від іншого відрізняються по тривалості пауз. Якщо одночасно з аускультацією серця пальпувати серцевий поштовх, то першим буде той тон який виникає після тривалої паузи і за часом співпадає з серцевим поштовхом, оскільки поштовх і I тон виникають одночасно, в період систоли. Однак цей прийом використовують тільки в тих випадках, коли серцевий поштовх добре промацується. Якщо ж серцевий поштовх не промацується, цей прийом не застосуємо.

I тон можна визначати також за допомогою одночасного вислухування серця і пальпації артерій, однак він добре відрізняється тільки при рідкому пульсі, оскільки пульс по тривалості дещо запізнюється від систоли.

I тон звучить глухіше, нижче, голосніше, довше, ніж II, який є більш ясним, високим, менш гучним, більш коротким і що різко обривається. Пауза між I і II тоннами коротша, ніж між II і наступним за ним I тоном (систолічним).

Походження тонів серця.

Оскільки I тон виникає на початку систоли, а II-на самому початку діастоли, то в їх склад входять звуки різного походження.

I тон утвориться при скороченні передсердь, скороченні шлуночків, закритті двох- і трьохстулкових атріовентрикулярних клапанів, коливанні стінок аорти і легеневої артерії в момент систоли шлуночків. Таким чином, I тон серця складається з трьох компонентів:

1)м'язового;

2) клапанного;

3) судинного.

Найбільш сильні звуки виникають при закритті атріовентрикулярних клапанів, вони домінують в цьому тоні і додають йому своєрідний акустичний відтінок.

II тон утвориться при закритті пів місяцевих клапанів аорти і легеневої артерії, а також при коливанні стінок аорти і легеневої артерії під час діастоли.

Чинники, що впливають на акустичні властивості тонів серця

У здорових тварин I і II тони серця звучать виразно і ясно. Зміна акустичних властивостей тонів залежить від чотирьох основних причин і їх поєднань:

1) зміни скоротливості функції серця;

2) зміни фізичних властивостей клапанів і будови отворів, що прикриваються ними;

3) змін тиску крові в аорті і легеневій артерії;

4) дисоціації окремих компонентів тонів.

Крім цього, на властивості тонів впливають прилеглі близько до серця тканини (краї легень, грудна стінка, шерстний покрив), властивості близько розташованих до серця органів (легені, шлунок, передшлунки, печінка), скупчення патологічного випоту і газів в серцевій сорочці, порожнини плеври, а також вікові, видові і індивідуальні особливості.

У великої рогатої худоби I і II тони серця гучні, I тон звучить виразніше за II.

У дрібної рогатої худоби тони серця ясні, виразні, добре аускультуються по обидві сторони грудної клітки.

У свині I тон ослаблений, обидва тони звучать приглушено.

У коней I тон довший, нижче і повільніше затухає, ніж II, а II коротший і вищий I, різко обривається.

У м'ясоїдних тони серця гучні, чіткі, ясні.

Місця найкращої чутності тонів серця optima.

При вивченні функції серця і діагностиці його вад важливе значення має аускультація компонентів тонів або шумів серця в точках проекції на грудній стінці клапанів і отворів серця, що прикриваються ними, в місцях їх найкращої прослуховуваності.

У жуйних р. optimum митрального клапана досліджують зліва в 4-м міжребер'ї на рівні нижньої третини грудної клітки тварини, а півмісяцеві клапани аорти-на 2-3 см нижче за лінію лопатко-плечового суглоба. Найкраща прослуховуваність пів місяцевих клапанів легеневої артерії відмічається зліва в 3-м міжребер'ї на рівні середини нижньої третини грудної клітки лопатко-плечового суглоба; трьохстулкового клапанна правого шлуночка-праворуч в 4-м міжреберї на рівні середини нижньої третини грудної клітки.

У коней р. орtima митрального клапана розташована в 5-м міжребер'ї зліва на середині нижньої третини грудний клітки. P. орtimum півмісяцевих клапанів легеневої артерії виражена в 3-м міжребер'ї під лінією, що розділяє на половину нижню третину грудної клітки, а пів місяцевих клапанів аорти-в 4-м міжреберї зліва на 2-3 см нижче за горизонтальну лінію від лопатко-плечового суглоба. Півмісяцеві клапани аорти розташовані більш глибоко і звучать тихіше, ніж клапани легеневої артерії, тому їх потрібно також прослуховувати праворуч в симетричному пункті або трохи нижче. Р. орtimum трьохстулкового клапана прослуховують в 4-м міжребер'ї праворуч на середині нижньої третини грудної клітки.

У свиней р. optimum митрального клапана вислуховують в 4-м, аорти-в 3-м, легеневої артерії-у 2-3-м міжребер'ях зліва, а трьохстулкового клапана-в 3-м праворуч.

У м'ясоїдних р. орtimum митрального клапана знаходиться в 5-м міжребер'я над горизонтальною лінією по середині нижньої третини грудної клітки; півмісяцеві клапани аорти-в 4-м міжреберї безпосередньо під горизонтальною лінією, що йде від плечового суглоба; а легеневої артерії в 3-м міжребер'ї зліва і трьохстулкового клапана-в 4-м міжребер'я праворуч над горизонтальною лінією по середині нижньої третини грудної клітки.

Зміни тонів серця

Вони можуть виявлятися посиленням тонів серця, акцентом одного з тонів, ослабленням обох тонів або одного з них і іншими змінами.

Посилення тонів серця констатують особливо в томувипадку, коли при деякому зміщенні стетофонендоскопа з пункта найкращої чутності по тому ж міжребер'ї вгору або вниз сила тону майже не знижується, а їх ослаблення, коли при деякому зміщенні стетофонендоскопа тон слабшає або втрачається.

Посилення I і II тонів буває при фізичному навантажені, збудженні, зниженні вгодованості, у вузькогрудих тварин. Патологічне посилення обох тонів відмічають, наприклад, при анемії, гіпертрофії міокарда і розширенні серця, масивних крововтратах, в ранніх стадіях міокардіодегенерації, при лихоманці і деяких отруєннях.

Акцент I тону відмічають при швидкому скороченні шлуночків і недостатньому їх наповненні кров'ю до початку систоли (стеноз митрального отвору, зменшення діастоли, екстрасистолія). Короткий посилений I тон називають «хлопаючим».

Акцент II тону на аорті буває при захворюваннях, гіпертонією у великому колі кровообігу, внаслідок чого вказаний тон посилюється, як це буває при хронічному інтерстиціальному нефриті, артеріосклерозі, тромбоемболічних коліках, недостатності правих атріовентрикулярних клапанів, лихоманці, а також при збудженні і фізичному навантаженні.

Акцент II тону на легеневій артерії часто вказує на гіпертонію в малому колі кровообігу, особливо внаслідок емфіземи легень, пневмосклерозі, крупозній і інтерстиціальній пневмонії, ехінококозі і альвеококозі легень, ексудативному плевриті, пневмотораксі.

Ослаблення обох тонів серця відмічається у зажирілих тварин внаслідок ускладнення проведення звуку на поверхню грудей; з цієї ж причини воно відмічається у тварин мускуляторного типу з довгою вовною, особливо при відсутності тренінгу і моціону, а також при фібринозних нашарувань в серцевій сорочці, скупчені там ексудату і газів; при ексудативному плевриті, емфіземі легень, міокардіодистрофії, гострої серцевої недостатності; в агональний період ослаблення тонів серця буває пов'язано з ослабленням скорочувальної здатності міокарда. Воно характерне також для деформації і потовщення клапанів в наслідок втрати ними еластичності і здібності щільно змикатися, що нерідко приводить до появи шумів. Вищою мірою ослаблення серцевих тонів є їх акустичнезникнення.

Ослаблення I тону відмічають при зниженні скорочувальної здатності міокарда, недостатності атріовентрикулярних клапанів і розширенні шлуночків.

Ослаблення II тону на аорті характерне для тахікардії після масивних крововтрат, пониження артеріального кров'яного тиску (гіпотонія), вазомоторного параліча (шок, колапс), при екстрасистолії, недостатності пів місяцевих клапанів і стенозі гирла аорти і митрального отвору; I тон при цьому також слабшає.

Ослаблення II тону на легеневій артерії буває при пониженні кров'яного тиску в ній, стенозі її гирла, ослабленні скорочувальної здатності правого шлуночка і стенозі правого атріовентрикулярного отвору.

Зміщення р. орtima пов'язане із зміною положення серця в грудній порожнині, його розмірів і форми.

Ритм серцевих тонів і його зміни

Правильне чередування серцевих тонів і пауз між ними складає нормальний ритм серця. Зміни серцевого ритму можуть проявлятися подовженням, розщепленням і роздвоєнням серцевих тонів.

Подовження серцевих тонів відмічають при ваготонусі, підвищенні тонусу стінок аорти і легеневої артерії, в початкових стадіях порушень провідної системи.

Розщеплення і роздвоєння серцевих тонів в своїй основі мають неодночасне скорочення правого і лівого шлуночків (I тон) або неодночасного їх розслаблення (II тон) і, як наслідок, неодночасне замикання атріовентрикулярних і півмісяцевих клапанів, наприклад, при гіпертрофії одного з шлуночків, порушенні проводинмости однієї з ніжок пучка Гіса. Додатковий (III) півтон при цьому звучить приглушено, має більш низький тембр, що і відрізняє його від нормальних тонів.

У фазі діастоли шлуночків розслабляється швидше той з них, в якому менший кров'яний тиск. Роздвоєння I тону відбувається більш ясно, якщо систола лівого шлуночка коротше за систолу правого і півмісяцеві клапани в аорті закриваються раніше, ніж в легеневій артерії. При підвищенні кров'яного тиску в малому колі з'являється роздвоєння II тону з акцентом на пів місяцевих клапанах легеневої артерії, а при гіпертонії у великому колі роздвоєння і акцент відмічають на півмісяцевому клапані аорти.

Розщеплення і роздвоєння I тону відмічають, коли з'являється додатковий звук, відділений від основного помітною паузою. Він виникає при неодночасному скорочені шлуночків. Розщеплення може перейти в роздвоєння тону. Тоді два звуки одних з дисоціюючих тонів бувають відділені один від іншого настільки, що прослуховуються як самостійні. При різкому роздвоєнні тону, коли додатковий звук передує основному, створюється трьохчлений пресистолічний ритм галопу, а якщо додатковий звук з'являється після основного, виникає систолічний ритм галопу, що буває при сильно вираженому неодночасному збуджені міокарда.

Іноді відмічається діастолічний ритм галопу; додатковий тон при цьому виникає в середині великої паузи (діастоли). Його виникнення зв'язується з посиленням III тону, що реєструється у здорових тварин лише на ФКГ. При злитті III і IV тонів виникає мезодіастолічний (підсумовуваний) ритм галопу.

Причини розщеплення і роздвоєння I тону діляться на функціональні і органічні.

Функціональні розщеплення і роздвоєння, якщо вони зв'язані в основному з підвищенням ваготонусу, непостійні і після фізичного навантаження або введення атропіну зникають. У основі органічних причин лежать анатомо-морфологічні зміни міокарда і його провідної системи. Розщеплення і роздвоєння, що розрізнюється по мірі цих порушень, носять стійкий характер, посилюються після прогонки, а після введення атропіну не зникають; вони часто вказують на несприятливий прогноз.

Розщеплення і роздвоєння I тону з пресистолічним ритмом галопу з'являється при ускладненні проведення імпульсів по прикордонному пучку, внаслідок чого наступає запізнювання скорочень шлуночків і звук від скорочення передсердь виділяється як би в самостійний тон.

Розщеплення і роздвоєння I тону з систолічним ритмом галопу з'являється при неодночасному збудженні і скороченні шлуночків при порушенні проведення імпульсу по ніжках прикордонного пучка і його розгалуженнях.

Розщеплення і роздвоєння II тону зумовлюється неодночасним закриттям клапанів аорти і легеневої артерії внаслідок різної тривалості звільнення правого і лівого шлуночків, що відмічається при:

1) збільшеному наповнені одного з шлуночків і нормальному наповнені іншого;

2) зменшеному наповнені одного з шлуночків і нормального-іншого;

3) збільшеному наповнені одного з шлуночків і зменшеного-іншого.

Воно може бути при:

1) підвищенні тиску в одній з судин і нормальному-в іншому;

2) понижені тиску в одній з судин і нормальному-в іншому;

3) підвищені тиску в одній з судин і понижені-в іншому.

В основі генезу ритму галопу частіше лежать наступні причини:

1) порушення провідної системи на шляху від передсердь до шлуночків;

2) порушення проведення імпульсу по ніжках пучка Гіса;

3) неодночасне закриття клапанів аорти і легеневої артерії в діастолічній фазі. Ритм галопу супроводжується тахікардією (тахісистолією).

Зміни тембру тонів також можуть бути функціональні і органічні. Функціональні зміни тембру тонів бувають зумовлені нещільним зв'язуванням непошкоджених клапанів внаслідок нестачі фізичних навантажень, особливо у коней і собак. Після фізичних навантажень або ін'єкції атропіну ці змінизникають. Органічні зміни тембру тонів зумовлюються змінами в клапанах, ослабленням або посиленням скорочень серця, крововтрат, анемією, тахікардією і гіпертонією. По тембру прийнято виділяти м'які і глухі, а також різкі і дзвінкі тони. М'які і глухі тони зустрічаються при гіпотонії, поразці міокарда; різкі і дзвінкі-при склерозі і потовщені клапанів, а також збільшенні резонансу внаслідок пневмоперикардиті, пневмотораксі, тимпанії шлунку і передшлунків.

Маятникоподібний ритм (ембріокардія) - це однакові по силі і тембру тони, наступні один за одним через рівні інтервали. Ембріокардія виникає при некомпенсованій недостатності серця, колапсі, гострому міокардиті, в термінальній фазі течії хвороби. Пульс у великої рогатої худоби досягає 120-160 уд./хв; I тон серця розпізнається тільки по його збігу з серцевим поштовхом.



5. Шуми серця

До серцевих шумів відносять звукові явища, які виникли в ділянці серця в зв'язку з серцевою діяльністю, але відміні від нормальних серцевих тонів. По місцю і природі їх виникнення виділяє ендокардіальні (функціональні і органічні), екстракардіальні (перикардіальні, плевроперикардіальні, кардіопульмональні) шуми.

Ендокардіальні (внутрішньосерцеві) шуми виникають внаслідок функціональних або органічних змін в клапанах, а також змін агрегатного стану колоїдно-дисперсних систем крові, наприклад при анемії, що призводить до зміни турбуленції крові і накладає фонетичний відбиток на відповідний тон серця. Ці шуми пов'язані з певною фазою серцевого ритму.

Функціональні (неорганічні) шуми.

Вони діляться на шуми відносної недостатності, виникаючі в наслідок міогеної дилятації серця і гіпотонії папілярних м'язів, і анемії. Функціональні шуми з посиленням серцевої діяльності, поліпшенням загального стану і після застосування серцевих глікозидів зникають. Вони відмічаються при систолі, виникають в атріовентрикулярних клапанах внаслідок нещільного замикання їх. Для функціональних шумів характерне те, що вони:

1) звичайно є систолічні;

2) непостійні, можуть зникати і знову виникати після фізичного навантаження незалежно від фази дихання;

3) нетривалі, рідко займають всю систолу;

4) мають «придихаючий», м'який тембр;

5) не супроводжуються «котячим мурканям» і іншими ознаками поразки клапанів.

Органічні ендокардіальні шуми

Ці шуми виникають внаслідок структурних (анатомічних) змін в клапанах, які можуть обумовити неповне їх замикання, утворюючи недостатність клапанів (jnsufficientia valvulae) або стеноз отворів (stenosis ostii). Структурні зміни в клапанах і отворах, що прикриваються ними отримали загальну назву вад серця (vitia cordis).

У серці є 4 отвори з клапанами, причому на місці кожного з них можуть бути стеноз (звуження отворів) і недостатність (нещільне змикання) клапанів. Отже, простих вад в серці може бути вісім. Крім того, можливі 247 різних комбінацій простих вад. Ендокардіальні шуми відрізняються від екстракардіальних тим, що прослуховуються в р. орtima чутності клапанів, не викликають враження шелестіння, тертя, співпадають з фазами серцевого ритму, є стійкими (крім функціональних), локальними. Що можуть бути і функціональні, і органічні шуми, тоді як музичні, пиляючі шуми, що скребуть є тільки органічними. За часом утворення ендокарді альні шуми діляться на систолічні і діастолічні. Шуми, що з'являються в кінці систолічної фази, називаються предіастолічними, а в кінці діастолічно-пресистолічними.

Систолічний шум відмічається при стенозі гирла легеневої артерії і аорти; недостатність атріовентрикулярних клапанів і функціональної недостатності.

Діастолічний шум у другій паузі вислуховується при недостатності клапанів аорти і легеневої артерії, стенозі митрального отвору. Шум атріовентрикулярного стенозу має декілька різновидів. Оскільки тиск крові в малому колі при цьому підвищений, то вже на початку діастоли може з'являтися шум, що становить тільки початкову частину її, так званий протодіастолічний шум. Коли діастолічний шум виникає в середині діастоли, його називають мезодіастолічним.



Несерцеві (екстракардіальні) шуми

До цієї групи відносяться перикардіальні, екстраперикардіальні і кардіопульмональні шуми.

Перикардіальні шуми утворюються в навколосерцевій сумці, співпадають з фазами серцевої діяльності і нагадують тертя або плескіт рідини. Здається, що шуми виникають безпосередньо під вухом, особливо в зоні абсолютної тупості серця. Локалізація шумів міняється; в залежності від активності серцевої діяльності перикардіальні шуми слабшають або посилюються. Вони бувають при фібринозному, гнійному, гнійно-фібринозному перикардиті. Шуми плескоту виникають з освітою двох фаз-газової і рідинної і створюють ефект булькання, клокотання, шипіння піни, клацання. Шуми тертя пов'язані з відкладенням фібрину і нагадують потріскування, хрускіт снігу. Ці шуми треба розрізняти від плевроперикардіальних (екстраперикардіальних). Останні співпадають з фазами дихання, а при затримці дихання (апное) стає слабше або зникає.

Перикардіальні шуми відрізняються від ендокардіальних тим, що вони:

1) не співпадають точно з систолою або діастолою, іноді вислухуються безперервно, тільки посилюючись під час систоли або діастоли;

2) короткочасно можуть прослуховуватись в різні фази серцевої діяльності;

3) непостійні;

4) не співпадають з р. орtima клапанів серця;

5) нагадують звуки тертя шорстких поверхонь;

6) будучи слабими і ніжними, краще чутні на початку діастоли і в кінці систоли;

7) при безпосередній аускультації відчуваються більш близько до вуха дослідника, ніж ендокардіальні.

Шуми тертя можуть відмічатися короткочасно, а потім поступово зникають по мірі скупчення ексудату в порожнині перикарду.

Механізм утворення шуму тертя перикарду схожий з утворенням шуму плеврального тертя, але замість дихальних рухів в його виникненні основне значення мають рухи серця. Найчастіше і виразно шум тертя прослуховується біля основи серця під горизонтальною лінією лопатко-плечового суглоба. Для уточнення діагнозу і виявлення характеру патологічного процесу, що розвивається в серцевій сумці, іноді роблять пробний прокол останього.

Екстраперикардіальні (плевроперикардіальні) шуми виникають при накладені фібрину на вісцеральних і паріетальних листках плеври в області серця. Вони сильніше прослуховуються під час вдиху, слабкіше-під час видиху; при апное зникають, а після нього-посилюються. Ці шуми мають основне значення при ідентифікації хвороб органів дихання (фібринозний плеврит).

Кардіопульмональні шуми являють собою шуми систолічного везикулярного дихання, прослуховуються тільки при вдиху, співпадаючому з систолою серця. При апное шум зникає, а після нього-посилюється. Ці шуми виявляються при збільшенні об'єму і сили скорочення серця, внаслідок чого створюється більш розріджений простір в навколосерцевій дільнці легко під час вдиху, співпадаючою з систолою. Повітря поступає в ці дільниці легко з більшою силою, що і створює шум, що добре прослуховується.



6. Функціональна діагностика стану серцево-судинної системи

Всі методи дослідження серцево-судинної системи, викладені » попередніх розділах, дають змогу лікарю одержати багато цінних даних про функціональний стан серця і судин. Однак, крім них,. у практику ветеринарної медицини, особливо при дослідженні спортивних коней, впроваджували методи, які дають можливість виявити показники роботи серця при фізичному навантаженні. Такі методи мають велике значення для раннього розпізнавання прихованої недостатності серцево-судинної системи, коли ще пальпацією, аускультацією і перкусією не можна виявити дані зміни.

В основі методів функціональної діагностики лежить принцип визначення реакції серця і судин на яке-небудь дозоване навантаження. Як показники цієї реакції визначають частоту пульсу до і після навантаження, зміни максимального і мінімального артеріального тиску, ЕК.Г після навантаження. Крім абсолютних змін цих показників після навантаження, ураховують також час, необхідний для повернення частоти пульсу, тиску, показників ЕКГ до вихідних величин. Слід зазначити, що на результати дослідження суттєво впливає стан нервової системи, тому їх необхідно оцінювати з урахуванням конкретних умов, обставин і особливостей тварин.

У практиці ветеринарної медицини для функціональної діагностики стану серцево-судинної системи застосовують пробу з 10-хви-линним проганянням тварин (за Домрачевим Г. В.), пробу на збудливість серця (за Опперманом--Синьовим), аускультаційну -- з апное (за Шарабріним), визначення швидкості течії крові та маси циркулюючої крові.

Проба Домрачева полягає у проганянні тварини легкою риссю протягом '10 хв з визначенням частоти пульсу до проганяння та після нього і часу повернення її до вихідних величин. У здорових коней після навантаження частота пульсу збільшується до 50-- 65 ударів за 1 хв і повертається до вихідних показників через З--7 хв. При серцево-судинній недостатності вона збільшується до 80--90 ударів за 1 хв і повертається до початкової через 10-- ЗО хв. При гострому міокардиті застосовувати дану пробу не можна.

Проба на серцеву збудливість (проба Оппермана-Синьова) полягає у визначенні частоти пульсу протягом ЗО с в спокої та після 100-метрового проганяння тварини, записуючи кількість пульсових ударів за кожні 5 с. У здорових коней 5-секундний ритм пульсу до навантаження буде, наприклад, становити 4--4--3--3--4--4, а після проганяння 7--6--4--4--3--3. При анемії та хворобах міокарда частота пульсу після проганяння тварини різко збільшується і характеризується такими цифрами-- 17--15--12--6--4--4. Визначають також індекс збудливості -- відношення кількості пульсових ударів після проганяння до кількості їх до навантаження. У здорових тварин він у середньому становить 1,5. При тяжкій серцево-судинній недостатності цю пробу не роблять.

Аускультаційна проба з апное (за Шарабріним) полягає в аускультації серця і визначенні сили другого тону в пунктах оптимум клапанів аорти і легеневої артерії до апное (закриття носових отворів на ЗО--45 с) і після нього. У здорових тварин спостерігається акцент другого тону на аорті і легеневій артерії. При серцевій недостатності виявляють виражену тахікардію і послаблення другого тону в обох точках.

Визначення швидкості кровотоку. Функцію кровообігу характеризують три показники -- швидкість течії крові, об'єм циркулюючої крові та хвилинний об'єм серця. Швидкість течії крові на початку визначали за часом, за який кров проходить повне коло кровообігу. Фарбу вводили в вену, а потім установлювали час появи її в крові такої ж вени на другій половині тіла. Вперше таким методом швидкість кровообігу у тварин визначав Герінг у 1929 р. У коня вона становила 32 с, собаки-- 17, кішки -- 7 с.

У подальшому почали застосовувати прості, доступні, хоча й не зовсім точні методи визначення швидкості течії крові шляхом введення речовин, які, досягнувши визначеного місця, викликають той чи інший фізіологічний ефект. Так був запропонований лобе-ліновий метод, який полягає у введенні в яремну вену 1%-ного розчину солянокислого лобеліну з розрахунку 1 мл на 100 кг маси тіла тварини (Теплов, Мухін В. М.). При цьому секундоміром визначають час від моменту введення розчину лобеліну, який через синокаротидну зону збуджує в продовгуватому мозку дихальний центр, до появи першого глибокого дихання. М. Р. Сьомушкін для визначення швидкості течії крові у великої рогатої худоби запропонував використовувати 0,15% -ний розчин цитизину. Цей офіцінальний розчин, який називають цититоном, діє приблизно вдвічі сильніше лобеліну. І все ж найточніші результати одержують радіоізотопним методом.

Швидкість течії крові залежить від таких основних факторів: функціонального стану серця, тонусу судин, кількості циркулюючої в організмі крові, її в'язкості та рівня основного обміну. Фізіоло­гічні коливання швидкості течії крові у тварин наведено нижче.



7. Дослідження тварини

7.1 Попереднє ознайомлення з твариною

7.1.1 Реєстрація тварини:

Вид тварини: велика рогата худоба

Стать: корова

Вік: 6 років

Масть: чорно- ряба

Інвентарний номер:№ 4

Кличка: Зозуля

Жива маса: 450 кг.

Власник тварини та його адреса- клініка ФВМ ПДАТУ м. Кам'янець- Подільський

7.1.2 Анамнез про тварину

Анамнез про життя тварини

Походження тварини - тварина народилася на клініці факультету ветеринарної медицини.Стійло в якому утримується тварина розміром 180 см, кожного дня тварині надається моціон.

Годують тварину доброякісними кормами. Режим годування - триразовий. Раціон збалансовується за перетравним протеїном, мінеральними речовинами та вітамінами.

Раціон годівлі: сіно - 6 кг; пивна дробина - 5 кг; комбікорм - 7 кг; силос -25 кг; сіль лизунець- 80 г.

Цукрово-протеїнове співвідношення становить 0,8:1. Концентрація жиру становить -3%.

Роздачу кормів проводять вручну, напування з залізного жолоба. Видалення гною проводять вручну.

Тварина призначена для проведення лабораторно-практичних занять.

7.2 Стан організму тварини під час власного дослідження

Дата дослідження- 9 червня 2015 року

7.2.1 Загальне дослідження тварини

Найважливіші показники стану здоров'я тварини:

Температура тіла (Т) - 39.0С

Частота пульсу (П) - 73 поштовхи за 1 хв.

Частота дихання (Д) - 20 разів за 1 хв.

Габітус тварини:

При дослідженні тварина знаходилася в стоячому положенні, поза природна не вимушена. Вгодованість- середня. Темперамент- флегматичний. Конституція- щільна.

Волосяний покрив, шкіра і підшкірна клітковина:

Волосяний покрив досліджувала оглядом, він густо вкриває шкіру і щільно прилягає до неї,блискучий добре утримується в шкірі, природної довжини рівномірно вкриває шкіру. Облесіння не виявлено.

Шкіру досліджувала оглядом і пальпацією, вона пігментована і має червоний колір. На носовому дзеркалі, вим'ї, дійках, навколо природніх отворів блідо- рожева. Еластичність шкіри досліджувала шляхом збирання шкіри у складки в середній третині шиї, вздовж шиї. Шкіра еластична, швидко розправилася (за 1с) і набула попереднього вигляду. Також вона помірно волога. Запах специфічний. Температура тіла на відкритих ділянках дещо нижча ніж у пахвинні, на губах, навколо вух, черепі. Щільність шкіри непорушена без пухлин і висипів.

Слизові оболонки:

Слизові оболонки досліджувала шляхом огляду. Досліджено слизові оболонки носової, ротової порожнини, ока. Всі слизові оболонки помірно вологі, блискучі, блідо -рожеві, без пошкоджень, витіки відсутні. Не виявлено патологічних змін.

Лімфатичні вузли:

Досліджувалися методом пальпації лімфовузли підщелепові, колінної складки, перед опаткові та надвименні. Лімфатичні вузли щільної консистенції,гладенькі, рухомі, не збільшені, не болючі.

Висновки: при загальному дослідженні тварини не було встановлено ніяких змін.

7.2.2 Дослідження систем організму

Серцево - судинна система.

Огляд і пальпація серцевої ділянки.

Для зручності дослідження серцевої ділянки, передню ліву кінцівку відводимо вперед. Оглядом даної ділянки не відмічено порушень цілісності шкіри, ледь помітні коливальні рухи грудної клітки. Підвищеної чутливості та болючості не спостерігається. В ділянці 4-го міжребер'я, на середині нижньої третини грудної клітки ( лінія ліктьового суглоба), пропальповуються помірної сили серцеві поштовхи, на площі діаметром -3см. Серцевий поштовх ритмічний, помірний за силою він локальний і відчувається на площі близько 7см2.

Перкусія серця. Під час проведення перкусії серця застосовувався плесиметр і перкусійний молоточок. Ліву передню кінцівку відведено вперед. По техніці проведення перкусії проводиться перкусія легато. Просукування проводиься по лінії анконеусів, встановлено, що границя досягає лінії плечового суглоба, що встановлено в результаті прослуховування притупленого звуку і вказує на початок зони відносної тупості.Під час проведення перкусії болючість була відсутня.

Аускультація серця.\Аускультація проводилась інструментально при використанні фонендоскопа. Тони серця чітко прослуховуються, вони ритмічні, помірні по силі, відхилень від норм не відмічено.

Перший тон добре прослуховується в 4-му міжребер'ї, зліва на рівні середини третини грудної клітки. Він протяжний, чіткий, низький звук повільно затухаючий, прослуховується після тривалої діастолічної паузи. Після нього коротка пауза співпадає з пульсом, звучить сильно.

Другий тон прослуховується в півмісяцевого клапана легеневої артерії зліва в третьму міжребер'ї на рівні середини нижньої третини грудної клітки, а також півмісяцевого клапана, аорти в четвертому міжребер'ї на лінії плечолопаткового суглоба. Цей тон прослуховується за короткою систолічною паузою, він коротший за перший тон, в кінці він різко обривається, більш високий не співпадає з пульсом.Змін ритму і наявність шумів не відмічено, вони ритмічні, чіткі, без сторонніх шумів, мають чистий тембр.

Дослідження артеріального пульсу. Дослідження артеріального пульсу проводила на таких артеріях як: лицева і хвостова. При пальпації встановлено, що частота пульсу за 1 хвилину становить 80 удари. Пульс ритмічний, паузи між поштовхами однакової тривалості, м'який, тобто при незначному натискуванні на артерію пульс зникає, пульсова хвиля поступово наростає і поступово спадає і величина пульсу середня.

Дослідження поверхневих вен тіла.Дослідження проводились методом огляду і пальпації. При дослідженні яремної вени оглядом встановлено, що яремна вена в нормі, не переповнена.

Венний пульс негативний, особливо чітко це було видно, коли тварині нахилили голову донизу. Пальпацією також встановлено, що поверхня яремної вени гладенька, еластична, середньої наповненості.