Операції у ротовій порожнині свійських тварин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Будова анатомотопографічна

1.1 Носогубне дзеркало. Губи, рота

1.2 Щоки

1.3 Ротова порожнина

1.4 Ясна. Тверде піднебіння

1.5 М'яке піднебіння

1.6 Зуби

1.7 Язик

2. Обробка рук хірурга

3. Операції

3.1 Операції на зубах

3.1.1 Знеболення зубів

3.1.2 Провідникова анестезія нижньощелепового нерва

3.1.3 Провідникова анестезія коміркового альвеолярного нижнього нерва

3.1.4 Провідникова анестезія підборідного нерва

3.1.5 Вирівнювання зубів у коней

3.1.6 Резекція коронки зуба

3.1.7 Екстракція зубів

3.2 Операції на язиці

3.2.1 Усунення гіперкінезу язика

3.2.2 Знеболювання нервів язика

3.2.3 Оперативне усунення вади в корів-синусів

3.2.4 Ампутація й пластика язика

3.2.5 Ущелина піднебіння

4. Пухлини в ротовій порожнині

4.1 Пухлини піднебіння

4.2 Пухлини язика

4.3 Пухлини губ

4.4 Пухлини щелеп

Висновок

Використана література

Вступ

Ветеринарна хірургія (chirurgiaveterinarium; від грец. cheir- рука + + ergon - дія, тобто означає "рукоділля", ремесло, майстерність; veterinarium- лікуючий худобу) - наука, яка вивчає захворювання, для лікування яких, крім загальних терапевтичних заходів (фармакологічних, фізичних і біологічних), застосовують різноманітні криваві й не криваві механічні прийоми, ті,що мають та меті ліквідовувати або полегшувати хворобливий стан тварини. В оперативній хірургії механічні прийоми є основними. Із ряду окремих простих механічних прийомів або ручних дій складаються більш складні оперативні прийоми, які називаються хірургічними операціями. Учення про них і складає предмет оперативної хірургії.

Оперативна хірургія - розділ хірургії, який вивчає теоретичні основи, правила, способи і техніку виконання хірургічної операції. Для того, щоб виконати раціонально ту або іншу хірургічну операцію,необхідно не тільки вивчити її техніку й знати умови, при яких дана операція може бути виконана чи протипоказана, необхідно мати чітку уяву про її доцільність і недоліки, врахувати анатомо-топографічні особливості оперованої ділянки тіла.

Розробка в цьому напрямку різних оперативних прийомів та інших складних операцій, тобто вивчення їх з точки зору фізіології і топографічної анатомії, врахування безпосередніх і віддалених результатів, складає основну задачу оперативної хірургії. Остання дає студентам теоретичні основи і прищеплює технічні навики хірургічного оперування тварин. У той же час вона вирішує конкретні господарські завдання, а саме: а) відновлення у найстисліші строки втраченої або зниженої продуктивності і подальше її підвищення; б) покращення або відновлення працездатності тварин; в) сприяння відтворенню стада; г) збільшення і поліпшення якостей м'ясної, вовнової і молочної продуктивності тварин; д) запобігання травматизму тварин та усунення його наслідків.

Поряд із цим, оперативна хірургія розробляє операції для проведення на клінічно здорових тваринах фізіологічних і патофізіологічних експериментів з метою вивчення функцій окремих органів і систем організму або створення моделей хвороб. Теоретичною базою для оперативної хірургії є топографічна анатомія.

Головним моментом оперативної хірургії є технічне виконання операції. Не можна вважати хірургічну операцію тільки місцевим втручанням, оскільки вона глибоко зачіпає весь організм у цілому. Тому хірург повинен володіти не тільки спеціальними технічними знаннями, але й лікарським мисленням - уміти "мислити фізіологічно, а оперувати анатомічно". Відносно цього є вдалий вислів О. В. Вишневського:

"Якщо хірурга-майстра робить анатомія, то думаючого хірурга-клініциста - фізіологія".

Перш, ніж приступити до операції на продуктивній тварині, лікар повинен вирішити питання про її доцільність з економічної точки зору, тобто розрахувати, чи буде вартість тварини після виліковування (за вирахуванням затрат на лікування) перевищувати її оцінку в даний момент.

Опір хворих тварин, їх постійне непокоєння під дією болю, м'язова сила великих тварин - все це заважає благополучному кінцю операції. Операція вважається вдалою тільки тоді, коли в прооперованих тварин зберігається повністю працездатність і продуктивність.

Оскільки хірургічна операція не є тільки місцевим втручанням, а впливає на функцію всього організму, зрозуміло, що вивчення оперативної хірургії тісно пов'язане з необхідністю засвоєння студентами відповідного рівня знань з анатомії, топографічної анатомії, гістології, фізіології, патологічної фізіології,клінічної діагностики, фармакології та інших дисциплін.

Оперативна техніка хірурга містить деякою мірою елемент мистецтва, яке потребує засвоєння певних технічних навиків користування інструментами, бережливого поводження з тканинами, швидкого орієнтування, певного темпу в роботі. Сучасна хірургія, маючи в своєму розпорядженні надійні методи загального і місцевого знеболювання, асептики та антисептики, сучасне обладнання і різноманітні спеціальні методи діагностики, майже не має межі для хірургічного втручання. Немає такого куточка в живому організмі, куди б не проникав ніж хірурга.

Предмет "Оперативна хірургія" розділяється на загальну і спеціальну частини. У першій розглядаються загальні питання про фіксацію тварин, хірургічну операцію, елементарні оперативні прийоми, з яких складається операція, методи знеболювання, профілактику хірургічної інфекції, десмургію, введення лікарських речовин тощо. У спеціальній частині вивчаються анатомо-топографічні дані оперованої ділянки тіла тварини і різні хірургічні операції, які виконуються в кожній із цих ділянок.

тварина хірургічний зуб анестезія

1. Будова анатомотопографічна

1.1 Носогубне дзеркало. Губи рота

Носогубному дзеркалу значну увагу приділяють генетики, оскільки форма шкірних валиків, спрямування і розподіл їх на поверхні носогубного дзеркала (дерматогліфи) у великої рогатої худоби - спадкові ознаки і не змінюються впродовж життя тварини. Це враховують під час селекційної роботи.

У свині ротова щілина велика і тягнеться назад до рівня 3-4-го кутнього зуба. Губи малорухливі, верхня губа зливається з дзеркальцем рила

- plбnum rostrбle. Нижня губа спереду загострена. Губні залози слабко розвинені.

У коня губи товсті, довгі, дуже рухливі. На зовнішній поверхні в середній частині верхньої губи виділяється незначний жолобок, або фільтр, - phнltrum. Нижня губа переходить у підборіддя - mйntum.

У собаки губи малорухливі, тонкі. Ротова щілина має значні розміри. Верхня губа розділена посередині поздовжньою борозенкою - phнltrum. Слизова оболонка пігментована.

Нерви: рухові нерви - n. faciбlis (VII пара), чутливі - n. maxillбris, n. mandibulбris (V пара).

Судини: гілки a. faciбlis.

Губи рота - lбbia уris - шкірно-м'язові утвори, що обмежують вхід у ротову порожнину. Розрізняють верхню 1 - lбbium supйrius і нижню 2 - lбbium infйrius - губи, які, з'єднуючись, утворюють кут рота 3 - бngulus уris - і переходять у щоки. Внутрішнім шаром губ є слизова оболонка, середнім - м'язовий шар, зовні губи вкриті шкірою. Слизова оболонка вистелена багатошаровим плоским епітелієм. На поверхні слизової оболонки, особливо біля кутів рота, розміщені отвори губних залоз - gll. labiбles. Особливо розвинені залози у травоїдних тварин. М'язовий шар складається з посмугованої м'язової тканини. Шкіра губ крім покривного волосся має товсте і довге дотикове волосся - pнli tбctilis.

У великої рогатої худоби губи відносно короткі, товсті й малорухливі, із загостреними губними краями, усіяні бородавкоподібними потовщеннями, багатими на нервові закінчення. На шкірі верхньої губи розміщене носогубне дзеркало plбnum nasolabiбle. Дзеркало має ряд дрібних отворів вивідних проток серозних залоз - gll. plбni nasolabiбlis. Дзеркало завжди вологе й холодне, однак у тварини в хворобливому стані воно стає гарячим і сухим. Слизова оболонка верхньої губи має конусоподібні сосочки, спрямовані в бік щік.

1.2 Щоки

Щоки - bъccae -вони утворюють бічні стінки ротової порожнини. Зовні вони вкриті шкірою,а зсередини - слизовою оболонкою, середню частину формують м'язи. Щоки чіткіше виражені у травоїдних тварин (жуйні, кінь), які ретельно пережовують їжу. Щоки з'єднують верхню й нижню щелепи і тягнуться від кута рота до крило-нижньощелепної складки - plнca pterygomandibulбris, яка переходить з верхньої щелепи на нижню позаду кутніх зубів

У собаки довжина губ в 2 раза більша за довжину щік, у свині в 1,3 раза; у жуйних і коня губи становлять лише 0,6 довжини щік. Основу щік утворюють щічні та губні м'язи. У задній частині щоки прикриті жувальним м'язом. У слизовій оболонці щік відкриваються протоки щічних залоз і розміщений сосочок привушної слинної залози.

У великої рогатої худоби щоки утворюють об'ємний защічний присінок. Найвищі та найгустіше розміщені сосочки в ділянці від кута рота до початку кутніх зубів. Сосочок протоки привушної слинної залози відкривається на рівні 3-4-го верхнього кутнього зуба. На слизовій оболонці щік є конусоподібні сосочки, зроговілі верхівки яких спрямовані назад.

У свині й собаки щоки короткі, протоки привушних слинних залоз відкриваються відповідно на рівні 4-5-го і 3-го кутніх зубів.

Нерви: n. buccбlis (чутливий) і n. fasciбlis (руховий).

Судини: a. faciбlis.

А у коня щоки довгі, сосочок протоки привушної слинної залози відкривається на рівні 3-го кутнього зуба.

1.3 Ротова порожнина

Ротова порожнина - cбvum уris - початковий відділ апарату травлення, будова органів якого залежить від характеру їжі, способу її добування, обробки та ковтання. Органи ротової порожнини (язик) є місцем розташування органа смаку (смакові цибулини) та беруть участь в утворенні звуків. Слинане лише зволожує і ослизнює харчову грудку, а й є джерелом кальцію для емалі зубів, нейтралізує антигени, виділяє речовину, що стимулює ріст нервів, тощо. Окремі острівці слинних залоз містяться в твердому і м'якому і піднебіннях.

Порожнина рота поділяється на присінок рота - vestнbulum уris - і власне порожнину - cбvum уris prуprium. Присінком ротової порожнини є простір між губами, щоками й зубами. В ротову порожнину веде вхід, або ротова щілина, - rнma уris, а вихід у глотку називається зівом - fбuces.

Порожнина рота обмежена кістковою основою (верхня й нижня щелепи, різцеві, піднебінні та крилоподібні кістки) і м'якими тканинами (шкіра, м'язи, оболонки). Склепінням порожнини рота є тверде й м'яке піднебіння, а дном - м'язи міжщелепового простору, язика та під'язикового апарату. Обабіч язика та під його верхівкою знаходиться щілиноподібний простір.



Рисунок 1

1.4 Ясна. Тверде піднебіння

Рис. 2. Тверде піднебіння: А - коня; Б - великої рогатої худоби; В - свині; Г - собаки (за Попеско, 1962). 1. Піднебінний шов - raphe palatini; 2. Піднебінні валики - rugae palatinae; 3.Щічні сосочки - papilla buccales; 4. Різцевий сосочок - papilla incisiva; 5. М'яке піднебіння - palatum molle; 6. I₁, I₂, I₃ (Різцеві зуби) - dentes incisivi; 7. C (Ікла) - dentes canini; 8. P₁, P₂, P₃, P₄ (Передкутні зуби) - dentes premolares; 9. M₁, M₂, M₃ (Власне кутні зуби) - dentes molares; 10. Щока - bucca.

Тверде піднебіння - palбtum dъrum - це слизова оболонка, що вкриває склепіння ротової порожнини. Слизова оболонка вистелена плоским багатошаровим епітелієм. По середній лінії твердого піднебіння проходить піднебінний шов - rбphe palбtini. Обабіч шва розміщені піднебінні валики (зморшки) 4 - rъgae palatнnae, різні за формою й кількістю. Каудально валики згладжуються і зникають. Позаду різців на піднебінному шві виділяється різцевий сосочок papнlla incisнva. Збоку від сосочка відкривається парна різцева протока 2 - dъctus incisнvus, через яку носова порожнина сполучається з ротовою. Каудально тверде піднебіння переходить у м'яке піднебіння, а спереду і по боках - в ясна. В товщі твердого піднебіння проходять артерії, нерви і розміщене добре розвинуте венозне сплетення.

У великої рогатої худоби тверде піднебіння відносно широке (див. рис. 4, Б) з добре вираженим піднебінним швом. Обабіч шва розміщено близько 20 парних піднебінних валиків, вільні краї яких мають зазубринки і спрямовані назад. Задні валики виступають слабко і нечітко виражені. Різцевий сосочок округло-трикутої форми. В задній частині піднебіння розміщені слизові піднебінні залози - gll. palatнnae.

Уконя різцевого сосочка і різцевої протоки немає. Піднебіння надзвичайно багате на венозні сплетення, розміщені в кілька рядів (звідси схильність до значних набряків). Піднебінні валики (18-24) продовжуються до початку м'якого піднебіння.

Усвині тверде піднебіння має добре виражений піднебінний шов 3, який розділяє піднебіння на дві половини, кожна з яких має 20-25 піднебінних валиків 4, більш високих у передній ділянці. Між першим і другим валиками розміщений невеликий різцевий сосочок 1.

У собаки тверде піднебіння (див. рис. 2, Г) каудально дуже розширюється від різцевих зубів і має до 10 дугоподібно вигнутих піднебінних валиків. Між основними валиками трапляються неповні валики. Спереду від перших валиків виділяється трикутної форми різцевий сосочок.

Нерви: n. palatнnus mбjor.

Судини: a. palatнna mбjor, a. sphenopalatнna.

1.4 Ясна

Ясна - gingнvae - це утвори слизової оболонки, що вкривають зубні краї щелеп з їх губною, щічною та язиковою поверхнями. Позаду останнього кутнього зуба слизова оболонка ясен переходить з однієї щелепи на іншу, створюючи крило-нижньощелепну складку. У жуйних на місці відсутніх верхніх різців слизова оболонка має значну товщину і утворює зубну пластинку. Ясна малочутливі, але надзвичайно багаті на судини. Підслизової основи в яснах немає. Епітелій слизової оболонки ясен з віком змінює свою структуру як у тварин, так і в людини

1.5 М'яке піднебіння

М'яке піднебіння -- palбtum mуlle, або піднебінна завіска -- vйlum palatнnum, -- є продовженням каудально твердого піднебіння. Заднійкінець м'якого піднебіння закінчується вільно. М'яке піднебіння рухливе і знаходиться на межі ротової порожнини і глотки, розділяючи їх. Вільний кінець м'якого піднебіння утворює піднебінну дугу -- бrcus palatнnus, яка формує вихід з ротової порожнини в глотку -- зів. Від піднебінної дуги відходить дві пари складок слизової оболонки. Одна з них спрямована на стінку глотки в бік стравоходу і формує піднебінноглоткову дугу -- бrcus palatopharэngeus, а друга продовжується на корінь язика і на межі з його тілом утворює піднебінно-язикову дугу бrcus palatoglуssus. Слизова оболонка м'якого піднебіння з боку ротової порожнини вистелена багатошаровим плоским епітелієм, на якому розсіяні отвори слизових піднебінних залоз -- gll. palatнnae. Протилежний бік м'якого піднебіння, що контактує з повітрям, вистелений псевдобагатошаровим миготливим епітелієм, на якому відкриваються отвори невеликих серозних залоз.

М'яке піднебіння утворене двома шарами слизової оболонки,між якими лежить м'язовий шар, представлений цілою низкою м'язів (рис. 5.10), які викликають рухи, переважно напруження та підняття. Основою м'якого піднебіння є:

1) піднебінний м'яз 2 -- m. palatнnus, що закріплюється широким пластинчастим сухожилком до краю хоан на піднебінних кістках і спрямовується до піднебінної дуги;

2) напружувач м'якого піднебіння 3 -- m. tйnsor vйli palatнni, який починається на м'язовому відростку вискової кістки і прямує до гачка 4 крилоподібної кістки, перекидається через останній і спрямовується до передньої частини м'якого піднебіння. М'яз допомагає проковтувати харчову грудку;

3) підіймач м'якого піднебіння 6 -- m. levбtor vйli palatнni -- починається поряд з напружувачем, але медіальніше. Він підіймає м'яке піднебіння під час проковтування харчової грудки і одночасно розширює зів. Крім того, в м'якому піднебінні є піднебінний апоневроз 1 і бере початок піднебінно-глотковий м'яз 5.

М'яке піднебіння не у всіх тварин однакове. У собаки воно коротке, і тварини можуть вільно дихати ротом, в інших, навпаки, воно довге ( кінь ) і може своїм вільним кінцем щільно прилягати до кореня язика, перекриваючитаким чином доступ повітря через ротову порожнину. М'яке піднебіння має своєрідну будову у верблюда -- воно довге, спрямоване горизонтально назад зверху від гортані. У самців одногорбого верблюда в період парування м'яке піднебіння набрякає і випадає з ротової порожнини у вигляді міхура.

Співвідношення твердого і м'якого піднебінь у свійських тварин різне: у жуйних -- 2,7: 1, коня -- 2: 1, свині -- 2,6: 1, собаки -- 1,7: 1 і верблюда 1,9: 1.

Парний піднебінний мигдалик -- tonsнlla palatнna -- складається із скупчення лімфоїдної тканини, слизових залоз та лімфоїдних вузликів, які закладені в слизовій оболонці стінки мигдаликових крипт. Піднебінні мигдалики у великої рогатої худоби мають овальну форму і часточкову будову. В них проходить з боку порожнини язикового відділу глотки головна крипта значного діаметра. У собаки мигдалики розміщені в глибоких синусах. У коня мигдалики побудовані за дифузним типом і лежать по боках кореня язика у вигляді довгастого потовщення з численними мигдаликовими ямочками -- fуssulae tonsilбres. У свині парні піднебінні мигдалики займають майже всю вентральну поверхню м'якого піднебіння

У коня в передній частині м'якого піднебіння під слизовою оболонкою на серединній лінії лежить непарний мигдалик -- tonsнlla vйli palatнni.

Нерви:: n. palatнnus mбjor, plйxus pharэngeus.

Судини:: a. palatнna ascйndens, a. palatнna mнnor.

Рисунок 3

М'язи м'якого піднебіння великої рогатої худоби (за Г. О. Гіммельрейхом,1980):

1 -- піднебінний апоневроз;

2 -- серединний м'яз м'якого піднебіння (піднебінний м'яз);

3 -- напружувач м'якого піднебіння;

4 -- гачок крилоподібної кістки;

5 -- піднебінно-глотковий м'яз

6 -- підіймач

1.6 Зуби

Зуби - dйntes, s. odуntos (рис. 9) - розміщені в порожнині рота у вигляді верхньої і нижньої зубних аркад (дуг) - бrcus dentбlis supйrior et infйrior, призначені для захоплення й подрібнення їжі. Форма й будова зубів відображають характер живлення та спосіб життя тварин. За функцією, будовою і розміщенням зуби поділяють на різці, ікла та кутні.

Ікла - dйntes canнni (С) - розміщені позаду різців по одному з кожного боку на верхній і нижній щелепах.

Різцеві зуби - dйntes incisнvi (J) - розміщені позаду губ по три-чотири з кожного боку. Серед різців розрізняють: зачепи (J1), середні різці (J2) і окрайки (J3).

Кутні зуби поділяють на передкутні, або премоляри, - dйntes premolars (Р1-4) - і власне кутні, або моляри, - dйntes molбres (М1- 3).

Іноді у ссавців (кінь) з'являються додаткові зуби: вовчий зуб, який розміщується перед премолярами, і зуб «мудрості» - позаду корінних зубів (рис. 4). Ці зуби свідчать про багаторазову зміну зубів у далеких предків ссавців (С.К. Рудик, 1972).



Рисунок 4

Зубні дуги: А - коня; Б - великої рогатої худоби; В - свині; Г - собаки (за Koch, 1970).І(1-3) - різцеві зуби (dentes incisivi): І1 - зачепи; І2 - середні різці; І3 - окрайки. С - ікла (dentes canini). P(1-4) - передкутні зуби (dentes premolares). M(1-3) - власне кутні зуби (dentes molares).

Зуби поділяють на молочні (випадні) - dйntes decнdui (Dd) - і постійні - dйntes permanйntes (Dp). Молочні зуби з'являються після народження або до народження в певному порядку. За розміром вони менші й коротші від постійних. Розрізняють молочні різці, ікла та премоляри. Моляри молочних попередників не мають.

Загальна кількість зубів у свійських тварин різна: у великої рогатої худоби - 32, у коня - 36-40, у свині - 44 і у собаки - 42. Загальну кількість зубів можна записати зубною формулою, яка відображує кількість різців, іклів, премолярів і молярів на одному боці верхньої й нижньої щелеп:

За характером будови і розвитком зуби поділяють на короткокоронкові - brachiodуntes (собака, свиня, різцеві зуби великої рогатої худоби) і довгокоронкові - hypselodуntes (кінь, велика рогата худоба).

На короткокоронкових зубах чітко виділяються коронка зуба- corуna dйntis 4, шийка - cуllum dйntis 6 - і корінь - rбdix dйntis 5. Коронка зуба виступає над яснами. На різцях вона клиноподібна, на іклах - конусоподібна і на кутніх зубах має вигляд кількох конусів або горбків. Корінь зуба міститься в зубній комірці щелеп, в якій він прикріплюється зубною зв'язкою - lig. dentбle. Шийка зуба знаходиться в місці переходу коронки в корінь зуба, до неї прикріплюються ясна. В середині зуба є порожнина - cбvum dйntis 7, вхід до якої відкривається з боку кінця кореня. Зубну порожнину заповнює пульпа зуба - pъlpa dйntis 8, що складається із сполучної тканини, судин, нервів.

Поверхню коронки зуба, спрямовану в бік присінка ротової порожнини, називають присінковою - fбcies vestibulбris. Протилежну поверхню коронки називають язиковою - fбcies linguбlis, вільний кінець коронки зуба - поверхнею змикання - fбcies occlusбlis.

Довгокоронкові зуби мають довгу коронку і короткий корінь. У міру стирання вони виступають із зубних комірок і випадають. Такі зуби добре перетирають їжу. На молодих довгокоронкових зубах гілок коренів немає, але з віком вони з'являються і досягають різного ступеня розвитку; у жуйних вони довші. Коронка зуба у молодих тварин складається з двох-п'яти конусів. Після стирання конусів жувальна поверхня зуба стає складчастою; зуби цього типу належать до складчастих зубів - lophodуntes (кінь). Складки можуть нагадувати серп місяця, тому такі зуби називають місяцеподібними - selenodуntes (велика рогата худоба).

Основна речовина, з якої складається зуб, називається дентином - dйntinum (див. рис. 4, 2). Дентин містить 70-80 % мінеральних речовин. У ділянці коронки дентин зовні вкритий шаром емалі - enбmelum 1 - найтвердішої речовини в тілі тварини. Вона містить 98% мінеральних речовин. У ділянці кореня зуба дентин вкритий цементом - cemйntum 3. За будовою цемент подібний до кісткової тканини і містить до 60-70 % мінеральних речовин.

На довгокоронкових зубах емаль вкриває весь зуб. Цемент вкриває всю емаль коронки і заповнює зубну комірку. Коронка зубів у старих тварин може стиратися до самого кореня. При стиранні зуба зубна порожнина заростає дентином, який має темніший колір і називається зубною зіркою.

У великої рогатої худоби різці короткокоронкові і є лише на нижній щелепі. Їх чотири пари: зачепи (центральні), середні внутрішні, середні зовнішні і окрайки. Корені різців не повністю заходять у комірки щелеп, тому у старих тварин спостерігається рухомість різців. Іклів немає. Премоляри мають молочних попередників, моляри не змінюються. Величина зубів збільшується спереду назад. На верхніх кутніх зубах по три корені: два латеральних і один медіальний; на нижніх зубах - по два корені. У новонародженого теляти є молочні зачепи і середні внутрішні різці. У перші тижні після народження прорізуються середні зовнішні різці і окрайки.

У свині молочні різці порівняно з постійними значно менші (див. рис. 4, В). Молочні зачепи і середні прорізуються у віці 3-4 тижнів, окрайки - перед народженням. Молочні ікла прорізуються перед народженням. Постійні ікла у самців великі, тригранні. Кутні зуби багатогорбисті. Найбільший зуб - третій моляр, найменший - перший премоляр (вовчий зуб), він належить до постійних зубів. Гілки коренів зубів невеликі, на верхніх щелепах їх 3-4, на нижніх - по 2.

У коня зуби мають складнішу будову (див. рис. 4, А ). У кобил іклів немає. Постійні різці мають типовий вигляд вигнутих клинів і особливі поглиблення в коронках зубів (зубні чашечки). В процесі стирання коронки зуба форма чашечки змінюється з поперечно-овальної до круглої, потім - до трикутної і, нарешті, до обернено-овальної. Зуби змінюють форму приблизно через 6 років. Спочатку це спостерігається на нижній щелепі. З віком змінюється і дуга, що утворюється верхніми й нижніми різцями: у молодих тварин вона більш правильна, у старих - подібна до клина.

У собаки розмір різців від зачепа до окрайка збільшується (див. рис. 4, Г). Ікла конічні, кутні зуби добре розвинуті. Перший нижній премоляр називається вовчим зубом - dйntes lupнnus. Каудально кутні зуби збільшуються. Найбільші з них - Р4 на верхній щелепі і М1 на нижній щелепі - називаються січними - dйntes sectуris - і розміщуються один навпроти одного. Гілок коренів у кутніх зубів - 1-3.

Нерви: n. infraorbitбlis, n. alveolбris. Зуби верхньої щелепи іннервуються гілками підочноямкового нерва, який проходить в однойменному каналі. До кожного зуба та його ясен підходить окрема гілка, яка проникає в пульпу зуба по вузькому каналу його кореня. Ріхці верхньої щелепи іннервуються верхнім різцевим нервом, який відгалужується від підочноямкового в лунці, що знаходиться біля підочноямкового отвору на 0,5-1 см в аборальному напрямку. Далі нерв проходить у вузький дорсальний різцевий канал.

Зуби нижньої щелепи іннервуються альвелярним нижньощелеповим нервом, який проходить у нижньощелеповий канал через однойменний отвір на медіальній поверхні щелепи. На середині відстані між кликом і першим премоляром (рівень підборідного отвору) від нижньощелепового каналу відгалудується нижньощелеповий різцевий канал, в якому знаходиться нижній різцевий нерв. Останній іннервує різці та ясна нижньої щелепи.

Судини: a. infraorbitбlis, a. alveolбris. Кровозабезпечення верхньощелепових зубів здійснюється гілками підочноямкової артерії, а нижньощелепових - гілками альвеолярної нижньощелепової артерії.

1.7 Язик

Язик -- lнngua, s. glуssa (див. рис. 6) -- рухливий м'язовий орган, що лежить на дні ротової порожнини. Його функції надзвичайно різноманітні: він захоплює, утримує та переміщує корм, приймає воду, на ньому розміщений орган смаку, у собак він бере участь у процесі терморегуляції.

На язику розрізняють верхівку, тіло й корінь.

Рисунок 5. Зуби кобили:

Рисунок 6

Верхівка язика 1 -- бpexlнnguae -- має різну форму: приплюснуто-розширену або звужено-загострену, ввігнуту або, навпаки, злегка вигнуту. Верхівка язика у свійських тварин рухлива. На верхівці язика розрізняють дві поверхні -- дорсальну й вентральну -- і два бічних краї, які переходять один в одного на передньому кінці язика. Нижня поверхня верхівки язика переходить на дно ротової порожнини у вигляді подвійної складки слизової оболонки, яка називається вуздечкою язика -- frenъlum lнnguae.

Тіло язика 2 -- cуrpus lнnguae -- становить основну частину язика і лежить на дні ротової порожнини, між кутніми зубами. На тілі розрізняють виступаючу частину язика -- спинку язика -- dуrsum lнnguae -- і дві бічні поверхні -- fбcies laterбlis.

Корінь язика 3 -- rбdix lнnguae -- найбільш слабко виражена задня частина язика, що прилягає до надгортанника. Місце переходу кореня язика до надгортанника у вигляді складки слизової оболонки називається язиконадгортанною складкою 10 -- plнca glossoepiglуttica. Слизова оболонка,переходячи на м'яке піднебіння, утворює піднебінно-язикову дугу 11 -- бrcus palatoglуssus.

Співвідношення частин язика у свійських тварин різне: найдовша верхівка язика у м'ясоїдних (37%), потім (за ступенем вираженості цієї ознаки) -- у свині (31%), великої рогатої худоби (30%); коротка верхівка язика у коня (20%).

Тіло язика у жуйних і коня становить 59-60%, у свині -- 52 і у собаки -- 42%. Найкоротший корінь язика у жуйних -- 10%, у коня 14 і у свині -- 17%.

Слизова оболонка язика міцна і її епітелій частково зроговілий. Зроговіння сильно виражене у великої рогатої худоби. На бічних поверхнях слизова оболонка більш ніжна, особливо на нижній поверхні верхівки язика.

Слизова оболонка на дорсальній поверхні язика вкрита сосочками. Середсосочків язика розрізняють механічні (ниткоподібні, конічні) і смакові (грибоподібні, валикоподібні, листкоподібні). В останніх знаходяться органи смаку. Грибоподібні сосочки -- papнllae fungifуrmes -- підвищення слизової оболонки, вільна частина яких розширена і має вигляд гриба. Сосочки невеликі, білі, чітко виділяються на поверхні язика. Розміщені сосочки поодинці на верхівці й тілі язика, особливо по краях. Валикоподібні сосочки -- papнllae vallбtae -- мають вигляд поглиблення, краї якого на поверхні язика дещо припідняті у вигляді слабкого валика. Смакові цибулини знаходяться на бічних стінках валика. На дні поглиблення відкриваються серозні залози. Валикоподібні сосочки відносно великі й добре помітні. Розміщені вони на тілі язика біля кореня, симетрично, по одному або по кілька (жуйні). Листкоподібні сосочки -- papнllae foliбtae -- нагадують складені листочки. Вони мають овальну форму і лежать на корені язика по одному з кожного боку. Смакові цибулини містяться в товщі стінки сосочків.

Валикоподібні й листкоподібні смакові сосочки -- складніші утвори, ніжгрибоподібні; їх поглиблення пристосовані для більш диференційованого визначення смаку.

Вся дорсальна поверхня тіла й верхівки язика вкрита численними дрібними механічними ниткоподібними сосочками -- papнllae filifуrmes, які надають язику бархатистого вигляду. У великої рогатої худоби вони зроговілі.

Конічні сосочки 8 -- papнllae conнcae -- розміщені на корені язика. Слизова оболонка кореня і країв язика всіяна язиковими слизовими залозами -- gll. linguбles. Серед отворів слизових залоз помітні отвори мигдаликових крипт 12 -- fуssulae tonsilбres, у стінках яких містяться скупчення лімфоїдної тканини, яка формує язиковий мигдалик -- tonsнlla lіnguбlis.

У великої рогатої худоби язик товстий, грубий. Верхівка язика загострена, вуздечка подвійна. На спинці язика різко виділяється подушка язика -- tуrus lнnguae, що відокремлюється від передньої частини язика пограничною борозною -- sъlcus terminбlis, яка збільшує рухливість переднього відділу язика під час захоплення та жування корму (А.Б. Камінський, 1988). У вентральній частині перегородки язика є слабко розвинутий язиковий хрящ -- lэssa. Ниткоподібні сосочки спинки язика великі, зроговілі. Конічні сосочки різні за розміром і формою. Грибоподібні сосочки особливо виділяються в ділянці верхівки язика. Валикоподібних сосочків багато (16-40), вони розміщені на спинці язика ближче до країв подушки; задні більші від передніх, а самі передні непомітно переходять у грибоподібні сосочки. Листкоподібних сосочків немає.

Язик коня не має подушки і язикового хряща. Ниткоподібні сосочки м'які,тонкі й довгі. Грибоподібні сосочки добре видно на бічній поверхні верхівки й тіла язика. Валикоподібних сосочків частіше два, але буває й більше. Форма листкоподібних сосочків видовжена, вони розміщені по боках язика. Конічних сосочків немає.

У свині язик відносно вузький, з довгою верхівкою. Ниткоподібні сосочки м'які, тонкі. На корені язика розміщені довгі конічні сосочки. Грибоподібні сосочки маленькі, особливо помітні по краях язика в середній його третині. Валикоподібні сосочки розміщені біля кореня язика по одному з кожного боку. Листкоподібні сосочки малих розмірів. Між конічними сосочками і в їх товщі є лімфоїдні вузлики язикового мигдалика. Є парний біля надгортанний мигдалик -- tonsнlla paraepiglуttica.

У собаки язик широкий, із загостреними краями, по середній частині язика проходить язикова борозна -- sъlcus mediбnus lнnguae. Густо розміщені ниткоподібні сосочки язика м'які, тонкі. Грибоподібні сосочки розміщені по всій спинці язика. Валикоподібні сосочки, по 2-3 з кожного боку, знаходяться біля кореня язика. Листкоподібні сосочки слабко помітні. В основі язика розміщений язиковий хрящ, що підтримує висунутий язик. Конічні сосочки зроговілі. Язикового мигдалика немає. Основу язика утворюють добре розвинені м'язи, які диференціюються на велику кількість спеціальних м'язів, одні з них розміщені в товщі язика і є власними м'язами язика, інші йдуть до язика від під'язикового скелета та нижньої щелепи (рис. 6). Функцію м'язів слід розглядати з усіма м'язами під'язикового апарату, що працюють як єдине ціле.

Власне язиковий м'яз - m. lіnguбlis prуprius - складається з поперечних, перпендикулярних та поздовжніх м'язових пучків. Останні розміщені поверхнево під слизовою оболонкою язика від кореня до верхівки язика.

Щелепно-язиковий м'яз 3 - m. myloglуssus - починається на медіальній поверхні нижньої щелепи від підборіддя до рівня третього премоляра (жуйні, кінь) чи останнього моляра (свиня). Волокна йдуть у поперечному напрямі і закінчуються в серединному сухожилковому шві, перекриваючи передню частину щелепно-під'язикового м'яза. У собаки цього м'яза немає.

Щелепно-під'язиковий м'яз 3? - m. mylohyoнdeus - бере початок від базигіоїда, язикового відростка (жуйні, кінь) і сухожилкового тяжа, який утворюється злиттям підборідно-язикового, лопатково-під'язикового, шилопід'язикового, груднино-під'язикового м'язів. Рострально м'яз тягнеться до рівня першого премоляра (жуйні, кінь). Напрям волокон у межах м'яза різний. Так, у передній його частині волокна йдуть дорсокаудально, а в задній - дорсорострально (велика рогата худоба). У коня м'язові волокна прямують у передній частині дорсорострально, в середній - поперечно і в задній - дорсокаудально.

У свині й собаки м'яз починається від базигіоїда і передньої половини тиреогіоїда і продовжується до рівня другого-третього премоляра (собака) чи першого моляра (свиня).

Шилоязиковий м'яз - m. styloglуssus починається на латеральній поверхні дистальної третини стилогіоїда, вище й дещо позаду від початку хрящоязикового м'яза. М'яз розміщений на бічній поверхні тіла і верхівки язика (жуйні, кінь, свиня). У собаки м'яз починається разом з хрящоязиковим м'язом на стилогіоїді і окремими волокнами на барабанному міхурі й тимпаногіоїді. відокремлений від шилоязикового й шилопід'язикового м'язів. Він бере початок на дистальному кінці стилогіоїда, дещо нижче і спереду від початку шилоязикового м'яза, спрямовується до язика, розміщуючись медіально від шилоязикового м'яза, і входить у язик на межі тіла й кореня.

У коня хрящоязиковий м'яз має вигляд тоненької пластинки, яка латерально прикрита шилоязиковим і під'язиковим м'язами. У собаки м'яз починається на латерокаудальній поверхні середньої третини стилогіоїда і обмежений початком шилоязикового м'яза. У свині цього м'яза немає.

Підборідно-язиковий м'яз 1 - m. genioglуssus - масивний і бере початок на підборідді разом з підборідно-під'язиковим м'язом, але дещо дорсальніше й латерально. Починається м'яз коротким, але товстим сухожилком і спрямовується до верхівки, тіла й кореня язика. Вентральні пучки м'яза продов-жуються до основи надгортанника, створюючи підборідно-надгортанний м'яз 5 - m. genioepiglуtticus (кінь, собака).

Під'язиково-язиковий м'яз 6 - m. hyoglуssus - відходить від базигіоїда, язикового відростка і нижньої третини тиреогіоїда (жуйні, кінь) або лише від базигіоїда й тиреогіоїда (свиня, собака). М'яз закінчується в корені, тілі й верхівці язика.

Рисунок 7

Підборідно-під'язиковий м'яз 2 - m. geniohyoнdeus - має веретеноподіб-ну форму і починається довгим сухожилком вентральніше підборідноязикового м'яза. Поряд з однойменним м'язом, від якого його можна відділити штучно, він спрямовується до язикового відростка, де закінчується довгим сухожилком (жуйні, кінь). М'яз може закінчуватись сухожилком на базигіоїді і передній третині тиреогіоїда (свиня) або м'язово на базигіоїді (собака).

Шилопід'язиковий м'яз 11 - m. stylohyoнdeus - у великої рогатої худоби розміщується латерально від двочеревцевого м'яза. Починається м'яз довгим і тонким сухожилком від латерокаудальної поверхні м'язового відростка стилогіоїда і закінчується на базигіоїді та язиковому відростку.

У коня шилопід'язиковий м'яз починається від латерокаудальної поверхні м'язового відростка стилогіоїда і закінчується довгим сухожилком на нижній половині тиреогіоїда й базигіоїда. Кінцевий сухожилок роздвоюється і пропускає сухожилок двочеревцевого м'яза. Закінчення м'яза зливається з підборідно-під'язиковим, лопатково-під'язиковим та під'язиково-язиковим м'язами, створюючи єдине ціле.

У свині м'яз бере початок довгим сухожилком на проксимальній частині стилогіоїда і прилеглої частини тимпаногіоїда. М'яз закінчується на базигіоїді та передній половині тиреогіоїда.

У собаки м'яз лежить зовні від двочеревцевого м'яза. Він починається коротким і тонким сухожилком на латеральній поверхні стилогіоїда й прилеглої частини тимпаногіоїда і у вигляді тонкої м'язової стрічки спрямовується до базигіоїда, де закінчується сухожилком.

Потилично-під'язиковий м'яз 17 - m. occipitohyoнdeus - у свійських тварин починається на ростролатеральній поверхні яремного відростка потиличної кістки. М'язові волокна спрямовуються ростровентрально і закінчуються на м'язовому відростку та тілі стилогіоїда, зливаючись з початком шилоглоткового м'яза (жуйні, кінь), чи на проксимальній частині стилогіоїда і прилеглої частини тимпаногіоїда (свиня, собака).

Ріжково-під'язиковий м'яз - m. ceratohyoнdeus - у вигляді тонкої й відносно слабко розвинутої пластинки тягнеться від ростромедіальної поверхні тиреогіоїда до каудальної поверхні кератогіоїда, епігіоїда та прилеглої частини стилогіоїда (жуйні, кінь) чи каудолатеральної поверхні додаткового членика й прилеглої частини епігіоїда (свиня) або кератогіоїда і нижньої третини епігіоїда (собака).

Ріжково-язиковий м'яз - m. ceratoglуssus - починається на латероростральній поверхні всього епігіоїда, верхній половині кератогіоїда. М'язові волокна спрямовуються до кореня язика, переплітаючись з волокнами підборідно-язикового м'яза, або з'єднуються з волокнами м'яза протилежного боку (жуйні, кінь). У собаки м'яз у вигляді тонкої, що чітко виділяється, пластинки лежить на ростролатеральній поверхні проксимальної половини кератогіоїда і спрямовується до бічної поверхні кореня язика. У свині цього м'яза немає.

Щитопід'язиковий м'яз 13 - m. thyrohyoнdeus - у вигляді тонкої стрічки тягнеться від задньоверхнього кінця щитоподібного хряща до каудомедіальної поверхні тиреогіоїда й прилеглої частини базигіоїда (жуйні, свиня) або лише тиреогіоїда (кінь, собака).

Під'язиково-надгортанний м'яз - m. hyoepiglуtticus - починається від каудомедіальної поверхні всього кератогіоїда (жуйні, собака), дорсальної поверхні базигіоїда й задньої третини язикового відростка (кінь) чи дорсальної поверхні базигіоїда (свиня) і закінчується в основі надгортанника.

Під'язиковий поперечний м'яз - m. hyoнdeus transvйrsus -

тісно контактує з ріжково-язиковим м'язом і розміщується більш медіально, сполучаючи медіальні поверхні верхніх половин правого й лівого епігіоїдів (кінь), у свині м'яз заміщується еластичною зв'язкою. У великої рогатої худоби і собаки м'яза немає.

Груднино-під'язиковий м'яз 15 - m. sternohyoнdeus - у вигляді довгої й вузької стрічки тягнеться від ручки груднини разом з однойменним м'язом протилежного боку (у свині починається від першого реберного хряща) і закінчується на базигіоїді.

Груднино-щитоподібний м'яз 14 - m. stеrnothyroнdeus - бере початок там, де й попередній, і закінчується на щитоподібному хрящі гортані.

Лопатково-під'язиковий м'яз - m. omohyoнdeus - у вигляді пластинки бере початок від підлопаткової фасції в її дистальній третині (свиня, кінь) або на глибокій шийній фасції на рівні 3-5-го шийних хребців (жуйні) і закінчується на базигіоїді. У собаки м'яза немає.

Найбільш об'єктивно роботу м'язів можна оцінити за їх електричною активністю (рис. 7). Так, під час взяття їжі й початку жування у кози (їжу тварина отримувала з рук) перші включається в роботу підборідно-під'язиковий м'яз. Разом з ним включається і груднино-під'язиковий м'яз, хоча і з невеликою біоелектричною активністю. Однак зі збільшенням активності першого зростає активність і груднино-під'язикового м'яза. У цей час у стані активності перебувають під'язиково-язиковий та шилоязиковий м'язи. Підборідно-язиковий м'яз починає працювати лише через 3 мс. Жувальний м'яз не активний, а висковий м'яз перебуває в стані слабкої активності.

На початку жування активно включаються в роботу підборідно-під'язиковий та груднино-під'язиковий м'язи, причому останній працює за принципом поступальної дії. Через 4 мс виявляє біоелектричну активність підборідно-язиковий м'яз, а ще через 2 мс підключаються шилоязиковий та щелепно-під'язиковий м'язи. Слід зауважити, що щелепно-під'язиковий м'яз починає виявляти активність тільки під час жування їжі. Під'язиково-язиковий м'яз включається в роботу лише через 18 мс після початку роботи перших м'язів. Біоелектрична активність вискового м'яза виявляється вже через 8 мс, але найвища його активність спостерігається через 50 мс, коли починає включатися в роботу жувальний м'яз. Під час активного жування працюють усі м'язи, однак біоелектрична активність значно підвищується у груднино-під'язикового та щелепно-під'язикового м'язів, активність під'язиково-язикового м'яза дещо знижується (див. рис. 7, д). У цей самий час першим виявляє активність підборіднопід'язиковий м'яз разом з шилоязиковим. Через 7 мс спостерігається висока активність підборідно-язикового м'яза, а ще пізніше (9 мс) і щелепно-під'язикового. Під'язиково-язиковий м'яз включається в роботу лише через 14 мс, однак кінець його біоелектричної активності збігається з повторним включенням у роботу попередніх м'язів.

Груднино-під'язиковий м'яз виявляє слабку активність перед включенням у роботу підборідно-під'язикового м'яза, однак амплітуда його біопотенціалів досягає найбільшої висоти в період активної роботи підборі дно під'язикового м'яза. Висковий м'яз вступає в роботу в середині періоду роботи всіх м'язів під'язикового апарату і продовжує скорочення з жувальним м'язом, який виявляє активність лише через 24 мс. Час перед ковтанням характеризується тим, що біоелектрична активність усіх м'язів під'язикового апарату різко знижується, хоча активність під'язиково-язикового м'яза зберігається високою. В цей час дуже активні лише жувальний і висковий м'язи. Під час ковтання їжі активність жувального м'яза зникає, активність вискового м'яза надзвичайно слабка, однак у решти м'язів вона підвищується (див. рис. 7, в). При цьому першим виявляє активність підборідно-під'язиковий м'яз. Майже одночасно включаються в роботу підборідно-язиковий, шилоязиковий, щелепно-під'язиковий та груднино-під'язиковий м'язи. Під'язиково-язиковий м'яз вступає в роботу лише через 13 мс (С. К. Рудик, 1984).

Залози ротової порожнини - glбndulae уris - поділяють на пристінні (губні, щічні, піднебінні, язикові) і застінні (привушні, піднижньощелепні, під'язикові).

Щічні залози - gll. buccбles - розміщені або під слизовою оболонкою, або в товщі щічного м'яза. Залози добре розвинуті у травоїдних тварин і слабкіше у м'ясоїдних. У великої рогатої худоби розрізняють три ряди залоз: дорсальні щічні залози (див. рис. 9, 4) - gll. buccбles dorsбles - тягнуться уздовж альвеолярного краю від горба верхньої щелепи до рівня кута губ у вигляді пакетиків; проміжні щічні залози 5 - gll. buccбles intermйdiae - розміщені нижче від попередніх, дуже сконцентровані і великі біля кута губ; вентральні щічні залози 3 - gll. buccбles ventrбles - розміщені на рівні нижніх кутніх зубів від переднього краю жувального м'яза до кута губ і зливаються з губними залозами.

У коня дорсальні щічні залози тягнуться на рівні альвеолярного краю верхньої щелепи. Задня ділянка залози сильніше розвинута, прикрита жувальним м'язом і продовжується за щелеповий горб. Передня ділянка розміщена окремими пакетиками спереду жувального м'яза і переривчасто тягнеться до кута губ. Вентральні щічні залози розміщені між жувальним м'язом і кутом губ. Вони прикриті щічним м'язом, опускачем нижньої губи і легко виділяються при розрізі цих м'язів. Обидві залози відкриваються численними протоками в защічний простір присінка.

У свині дорсальні щічні залози тягнуться на рівні верхніх кутніх зубів до кута губ, а вентральні залози - на рівні нижніх кутніх зубів.

У собаки дорсальна щічна залоза має округлу форму, зміщена в ділянку орбіти медіально від виличної дуги і називається виличною залозою 11 - gl. zygomбtica. Чотирма-п'ятьма протоками залоза відкривається в защічний простір у ділянці останнього кутнього зуба. Вентральні щічні залози слабко розвинуті і розміщені на рівні від ікла до рівня 3-го кутнього зуба нижньої щелепи.

Нерви: n. buccбlis. Судини: a. faciбlis.

Піднижньощелепна слинна залоза - gl. submandibulбris 2 - у великої рогатої худоби відносно добре розвинена і тягнеться від атланта до підщелепного простору, де майже стикається із залозою протилежного боку. Вона більша від привушної залози, має видовжену форму, жовтувате забарвлення. Протока залози (вартонова протока) - dъctus submandibulбris - проходить медіально від сухожилка двочеревцевого м'яза, а потім медіовентрально від під'язикової залози і відкривається на під'язиковій бородавці. Залоза виділяє серозно-слизовий секрет.

У коня піднижньощелепна слинна залоза видовжена, дорсально доходить до атланта і продовжується в підщелепний простір. Лежить частково під привушною залозою, частково під м'язами (яремно-щелепним, двочеревцевим і крилоподібним). Протока залози спочатку розміщується на передньо-верхньому краї залози і спрямовується вперед між частинами щелепно-під'язикового м'яза, потім по медіальній поверхні під'язикової залози і вуздечки язика, підходячи до під'язикової бородавки.

У свині залоза невелика, червонуватого кольору, округлої форми, прикрита привушною залозою. Протока відкривається біля вуздечки язика.

У собаки залоза округлої форми, такого самого розміру, як привушна залоза. Лежить нижче від привушної залози і частково прикрита останньою.

Протока залози відкривається на під'язиковій бородавці. Нерви: chуrda tэmpani, n. linguбlis.Інервація язика здійснюється трьома парними нервами:

1) язиковим - відгалуження нижньощелепного нерва біля місця його заглибнення в однойменний канал. В язиці він поділяється на поверхневу й глибоку гілки. Поверхнева гілка йде вздовж шилоязикового м'яза й розгалужується в слизовій оболонці язика, дна ротової порожнини та яснах. Глибока гілка йде по латеральній поверхні підборідно-язикового м'яза до кінчика язика. Язиковий нерв є чутливим. Крім того, у нього вступає барабанна струна від лицьового нерва (VII пара);

2) під'язиковим нервом (руховим) - ХІІ пара черепно-мозкових нервів. Проходить уздовж шилоязикового м'яза, розподіляється на глибоку й поверхневу гілки, розгалужується в м'язах язика поблизу його верхівки, утворює петлеподібне з'єднання з язиковим нервом; язико-глотковим нервом (ІХ пара) - чутливий (смаковий) нерв для кореня язика, м'якого піднебіння та глотки. В його складі є секреторні парасимпатичні нервові волокна в привушну слинну залозу. Також язико-глотковий нерв є смаковим нервом для розширювача глотки.

Судини: a. linguбlis. В товщі язика, поблизу медіальної площини проходять права й ліва язикові артерії. Всередину від них розташовані під'язикові артерії, а глибше - язикові вени.

Під'язикова слинна залоза - gl. sublinguбlis - у великої рогатої худоби складається з багатопротокової і однопротокової залоз. Під'язикова багатопротокова залоза - gl. sublinguбlis polystomбtica 8 - побудована з ряду пакетиків, розміщених під слизовою оболонкою дна ротової порожнини в ділянці між язиком і яснами. Її численні вивідні протоки (рівінієві протоки) - dъctus sublinguбlis minуres - відкриваються в бічній частині дна ротової порожнини.

Однопротокова під'язикова залоза 9 - gl. sublinguбlis monostomбtica - прилягає дорсально до передньої ділянки багатопротокової залози. Її протока (бартолінова протока) - dъctus sublinguбlis mбjor - проходить разом з протокою піднижньощелепної слинної залози і відкривається на під'язиковій бородавці, інколи вони зливаються в одну протоку.

У коня є лише багатопротокова слинна залоза, яка лежить під слизовою оболонкою дна ротової порожнини, збоку від середньої частини язика на протязі від підборіддя до 3-го кутнього зуба. Залоза дещо піднімає слизову оболонку у вигляді валика. Близько тридцяти її вивідних проток відкриваються на валику на дні ротової порожнини.

У свині залоза подвійна. Багатопротокова залоза розміщена в ростральній частині дна ротової порожнини, її вивідні протоки відкриваються на дні ротової порожнини збоку від язика. Однопротокова під'язикова залоза має стрічкоподібну форму і розміщується позаду попередньої, доходячи каудально до піднижньощелепної слинної залози. Протока залози розміщується поряд з протокою піднижньощелепної слинної залози, часто вони зливаються.

У собаки під'язикова слинна залоза подвійна. Багатопротокова під'язикова залоза видовжена, вузька і лежить збоку від язика. Невелика кількість її вивідних проток відкриваються в дні ротової порожнини, а більша кількість впадає в протоку однопротокової під'язикової залози. Однопротокова під'язикова залоза прилягає ззаду до попередньої, сильно розвинута і тісно зв'язана з піднижньощелепною слинною залозою.

Нерви: n. linguбlis. Судини: a. linguбlis.

Привушна залоза - gl. parуtis - найбільша і найкомпактніша із слинних залоз. Розміщена вона під шкірою, вентральніше від основи вушної раковини, в заглибленні позаду заднього краю нижньої щелепи й атлантом. Зовні вона прикрита вентральними м'язами вушної раковини. Своєю широкою основою залоза лежить на дузі зовнішньої сонної артерії. У разі слабкого розвитку (у собаки) вона має округлу форму і не поширюється далеко від основи вушної раковини. Якщо залоза значно розвинена, вона або видовжується, звужуючись донизу (велика рогата худоба), або набуває чотирикутної форми (кінь). Вивідні протоки окремих часток залози об'єднуються в загальну протоку привушної залози (стенонова протока) - dъctus parotнdeus 1?.

У великої рогатої худоби привушна залоза має бурувато-червоне забарвлення, її верхня частина ширша за нижню. Протока залози йде в міжщелепному просторі, потім переходить через судинну вирізку з медіального боку щелепи на латеральний і відкривається в щоці на рівні 4-го верхнього кутнього зуба. У овець протока проходить по зовнішній поверхні жувального м'яза.

У коня привушна залоза найбільша, сірого чи жовто-червоного кольору. Протока залози проходить так, як у великої рогатої худоби, і відкривається низьким слинним сосочком на рівні 3-го кутнього зуба.

У свині залоза лежить у жировій тканині, сильно розвинена, трикутної форми. Протока залози проходить через судинну вирізку і відкривається в щоці на рівні 4-го чи 5-го кутнього зуба.

У собаки залоза порівняно невелика і обмежує верхнім кінцем основу вушної раковини. Протока залози проходить упоперек зовнішнього боку жувального м'яза і відкривається на щоці на рівні 3-го кутнього зуба.

Нерви: парасимпатичні - через gn. уticum; чутливі - від n. zygomбticus та n. auriculotemporбlis; симпатичні - волокна для судин залози. Судини: a. auriculбris caudбlis, r. masseterнcus.

2. Обробка рук хірурга

Руки хірурга найбільш часто і найчастіше контактують з раною. Тому їх підготовці до операції приділяється велика увага. Хірург повинен стежити за станом шкіри рук, не допускати жодних подряпин, тріщин і мацерації, а також інших ушкоджень шкіри. За 10-15 хвилин до операції починають підготовку рук. Їх треба очистити механічно: коротко підрізають нігті, видаляють задирки, очищають піднігтьові простору. А потім 3-4 хвилини руки миють теплою водою з милом щітками або серветкой. Щіткі перед вживанням повинні бути простерилізовані кип'ятінням і зберігатися близько умивальника в широкій банку в антисептичному розчині (0,2% 0ном хинозола, 3%-ном карболової кислоти та ін..) із закритою кришкою. Руки миють методично і послідовно: спочатку миють кисті і нижню частину долоні і тильні сторони кистей. Після миття руки витирають насухо стерильним рушником, починаючи з кисті і закінчуючи передпліччям.