Економічна ефективність виробництва м’яса великої рогатої худоби, шляхи та резерви їх підвищення в СПОП "Відродження" м. Шпола

Размещено на http://www.allbest.ru/

УМАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ САДІВНИЦТВА

Факультет економіки та підприємництва

Кафедра економіки

Дипломна робота з теми:

Економічна ефективність виробництва м'яса ВРХ, шляхи та резерви їх підвищення в СПОП «Відродження» м. Шпола

Вступ

Головними завданням розвитку економіки АПК є стабілізація і подальше нарощування обсягів виробництва тваринницької продукції, а на цій основі - послаблення залежності країни від імпорту м'яса, зокрема сумнівної якості, оптимізація споживання продуктів харчування тваринного походження з розрахунку на душу населення, створення сприятливих організаційно-економічних умов для ефективної роботи сільськогосподарських товаровиробників. Тому розвиток м'ясопродуктового підкомплексу АПК повинен стати одним з пріоритетних напрямів державної економічної політики. Його доцільно зорієнтувати на одержання позитивних кінцевих результатів діяльності. Проте слід визнати, що, незважаючи на вирішальну роль м'ясопродуктового підкомплексу у забезпеченні національної безпеки країни, темпи його економічного розвитку останніми роками є недостатніми, а потенційні можливості використовуються неповною мірою, що гальмує вирішення існуючих нині соціально-економічних і організаційно-технологічних проблем.

В усіх розвинених країнах світу проблема забезпечення населення високоякісним м'ясом та м'ясопродуктами вирішується за рахунок інтенсивного розвитку спеціалізованого м'ясного скотарства. Воно споживає найрізноманітніші корми (зелені, грубі, соковиті, концентровані) і дає найбільшу кількість органічних добрив. Екологічне призначення тваринництва полягає в забезпеченні землеробства органічними добривами, внесення у грунт яких повертає в природу значну кількість органічної маси, сприяє підвищенню його родючості, вмісту гумусу. Тому проблемам розвитку тваринництва, удосконалення методів його ведення необхідно надавати особливо важливого значення.

Розвиток тваринництва в сучасних умовах господарювання вимагає аналізу ринку м'яса та м'ясної продукції, створення дієвих механізмів, які зможуть стабілізувати та підвищити ефективність їх виробництва, забезпечити якість та безпечність виробленої продукції, підвищити конкурентоспроможність на споживчому ринку.

Підвищення конкурентоспроможності м'яса та продуктів його переробки сьогодні є важливою і актуальною проблемою аграрної економіки усіх регіонів України. Оскільки за останні десятиріччя суттєво зменшилося поголів'я тварин та обсяги виробництва тваринницької продукції, збільшилася її собівартість, і в результаті значна кількість сільськогосподарських підприємств стали збитковими. Саме тому, проблеми розвитку тваринництва та підвищення конкурентоспроможності галузі набувають особливої актуальності та значимості в сучасних умовах.

Досягнення гарантованої та стабільної продовольчої безпеки є в переліку проблем, які потребують негайного розв'язання, тому значну увагу слід приділити сільському господарству, особливо м'ясному скотарству як високопродуктивній галузі тваринництва. Без високоякісного харчування неможлива продуктивна діяльність людини. У свою чергу, якість харчування залежить від кількості та якості спожитих продуктів тваринного походження, одним з яких є м'ясо. У багатьох країнах пріоритет належить м'ясу ВРХ.

Метою дипломної роботи є дослідження сучасного стану та перспектив розвитку м'ясного скотарства, оцінка економічної ефективності виробництва м'яса ВРХ, визначення резервів та пошук шляхів збільшення виробництва на прикладі СПОП «Відродження» м. Шпола Шполянського району Черкаської області.

Під час написання дипломної роботи використано такі методи: аналітичний, порівняльний, балансовий, економіко-математичний, абсолютний і порівняльних переваг, факторний аналіз та інші.

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ М'ЯСНОГО СКОТАРСТВА

1.1 Значення і розвиток виробництва м'яса ВРХ в Україні

Розвиток м'ясного скотарства спрямований на задоволення потреб населення країни в продуктах харчування на основі раціонального використання наявних природних і виробничих ресурсів. Це зумовлює необхідність визначення рівня економічної ефективності виробництва продукції скотарства та її динаміки за різних форм власності та видів господарювання. Скотарство - найбільша галузь тваринництва, ґрунтується на розведенні великої рогатої худоби. В галузі зосереджено 65% умовного продуктивного поголів'я худоби.

В усіх розвинених країнах світу проблема забезпечення населення високоякісним м'ясом та м'ясопродуктами вирішується за рахунок інтенсивного розвитку спеціалізованого м'ясного скотарства. Воно споживає найрізноманітніші і дешеві корми (зелені, грубі, соковиті, концентровані) і дає найбільшу кількість органічних добрив. Екологічне призначення тваринництва полягає в забезпеченні землеробства органічними добривами, внесення у грунт яких повертає в природу значну кількість органічної маси, сприяє підвищенню його родючості, вмісту гумусу. Тому проблемам розвитку тваринництва, удосконалення методів його ведення необхідно надавати особливо важливого значення [20].

Скотарство нашої країни пройшло довгий шлях розвитку та якісного перетворення. Процеси розвитку галузі м'ясного скотарства відбувалися у кінці 70-х початку 80-х років ХХ століття, проте недосконалість організаційно-економічних взаємовідносин між їх учасниками, з одного боку, так і низка суб'єктивно-об'єктивних причин зумовили згортання цих процесів. Під впливом аграрних реформ і економічних перетворень останніх десятиліть відбулися суттєві зміни в розвитку галузі м'ясного скотарства України, зокрема в спеціалізації і територіальній структурі, що зумовлено організаційними, природними, соціально-економічними і технологічними факторами. Розміщення галузі м'ясного скотарства концентрується в тих місцях, де для цього наявні найкращі соціально-економічні і природнокліматичні умови.

В Україні спостерігаються негативні тенденції в розвитку тваринництва. Особливих складнощів набули ці процеси у м'ясному скотарстві - швидкими темпами воно згорталось у сільськогосподарських підприємствах і дещо зростало у господарствах населення. Істотно підвищилися матеріальні й трудові витрати на одержання продукції галузі, внаслідок чого її виробництво збиткове, що в кінцевому підсумку замикає коло всіх негативних проблем, які склалися у галузі. Основними причинами є негативний вплив на вітчизняних товаровиробників руйнівних нерегульованих економічних процесів жорсткого ринкового змісту, несприятливий диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, відсутність цивілізованого ринку збуту продукції та державної підтримки галузі, правова незахищеність сільських товаровиробників.

Однією з головних проблем тваринництва останніх років була збитковість виробництва, що виникла внаслідок реструктуризації агроформувань та переходу до ринкових відносин господарювання. Особливості вирощування ВРХ призвели до того, що галузь м'ясного скотарства потрапила в найбільш скрутне становище[20].

За період 1990- 2010 рр. різко зменшилось виробництва яловичини і телятини на 78,4 % і яса всіх видів на 52,7 %.

Таблиця 1.1 - Виробництво м'яса ВРХ в Україні, тис. т [46]

Показники	Рік
	1990	1995	2000	2005	2007	2008	2009	2010
М'ясо (у забійній вазі)	4357,8	2293,7	1662,8	1597	1911,7	1905,9	1917,4	2059,0
Яловичина і телятина	1985,4	1185,9	754,3	561,8	546,1	479,7	453,5	427,7

Основною причиною різкого зниження виробництва м'ясної продукції стало скорочення поголів'я тварин (табл. 1.2.).

Таблиця 1.2 - Поголів'я худоби в Україні, тис. гол [46]

Показники	Рік
	1990	1995	2000	2005	2007	2008	2009	2010
Велика рогата худоба	24623,4	17557,3	9423,7	6514,1	5490,9	5079,0	4826,7	4494,4
У т.ч.: - корови	8378,2	7531,3	4958,3	3635,1	3095,9	2856,3	2736,5	2631,2
- ВРХ на відгодівлі	16245,2	10026,0	4465,4	2879,0	2395,0	2222,7	2090,2	1863,2

Умови, що склалися у вітчизняному тваринництві, призвели до зменшення поголів'я великої рогатої худоби, а отже - до зниження рівня виробництва яловичини. У більшості областей України джерелом виробництва м'яса яловичини була молочна худоба. Практично ліквідовано спеціалізовані відгодівельні підприємства у зонах інтенсивного вирощування технічних культур і місцях їхньої переробки. Відбувається катастрофічне зменшення м'ясних ресурсів, тобто молодняк для вирощування на м'ясо не ставлять на відгодівлю, а реалізовують як телятину на ринках. Потенціал продуктивності генофонду сільськогосподарських тварин реалізується далеко не повністю (не більше 40%). Основна проблема - це створення міцної кормової бази, здатної забезпечити повну реалізацію генетичного потенціалу. Крім того, у племінних господарствах первинний зоотехнічний і племінний облік проводиться не на належному рівні. Ці та інші чинники обумовлюють стрімко зростаючий дефіцит яловичини, резервом поповнення якої може слугувати імпорт або власне виробництво. За останні роки виробництво м'яса яловичини в Україні з розрахунку на одну особу становить у межах 11-15 кг, що вказує на критичність ситуації. Такий спад зумовлений різким занепадом тваринництва в сільськогосподарських підприємствах насамперед через несприятливу цінову ситуацію на ринку продукції тваринництва та відсутність ефективного фінансово-економічного механізму її підтримки. Нову державну економічну політику, спрямовану на захист і підтримку тваринництва, було започатковано лише тоді, коли показники розвитку аграрного сектору економіки країни наблизились до критичного значення.

Подальше скорочення виробництва продукції тваринництва такими самими темпами призвело до повної втрати м'ясного скотарства. Займаючи одне з основних місць у продовольчому підкомплексі, м'ясне скотарство визначає не тільки частку у виробництві продукції, й суттєво впливає на економічний стан сільських територій, на рівень забезпечення соціально необхідними продуктами харчування [6].

Призупинити занепад скотарства та підвищити конкурентоспроможність його продукції можна за умови розробки і виконання довгострокової національної програми відродження і стабілізації м'ясопродуктового під комплексу [19]. Основні положення зазначеної програми мають розроблятися на базі прийнятих законів розвитку сільського господарства і державного прогнозування. При розробці цієї програми потрібно передбачати насамперед зростання обсягів виробництва м'яса яловичини на основі збільшення чисельності поголів'я та підвищення їх середньодобового приросту ваги [6].

Виробництво м'яса яловичини і його подальша переробка є основними складовими галузі м'ясного скотарства, але вони не можуть ефективно функціонувати у відриві від інших галузей сільськогосподарського виробництва, без кооперування та інтеграції виробничих процесів в системі всього агропромислового комплексу. Тому галузь м'ясного скотарства є органічною складовою м'ясопродуктового підкомплексу АПК і питання формування її розвитку неможливо розглядати у відриві від питань розвитку і формування всього АПК. Виробництво м'яса яловичини функціонує в рамках м'ясопродуктового підкомплексу і має повний набір системних ознак: характерних структурою, входом, процесом, виходом, прямими і зворотними зв'язками. Тому віднесення цього підкомплексу до системних об'єктів цілком виправдано. Отже, галузь м'ясного скотарства являє собою складну виробничо-економічну систему, що формується під впливом політичних, економічних, соціальних, демографічних, організаційно-правових, науково-технічних і природних факторів і при дослідженні його функціонування необхідно використовувати системний підхід.

Розгляд галузі м'ясного скотарства в різних структурних аспектах показує, що структури м'ясопродуктового підкомплексу пов'язані між собою, тісно переплітаються і об'єднуються єдиним ядром - господарським механізмом підкомплексу і його складовою частиною - економічним механізмом, який включає економічні важелі і елементи управління.У сучасних умовах м'ясне скотарство в Україні та світі є одним із основних виробників важливих білкових продуктів, які відзначаються біологічною повноцінністю для організму людини[19].

Отже, м'ясне скотарство України - це цілісний виробничо-господарський комплекс, який об'єднує підприємства, що займаються вирощуванням ВРХ, забезпечують доставку і збут продукції, відтворення племінних якостей, обслуговують потреби у машинобудуванні для тваринницьких ферм, беруть участь в науково-дослідних, проектно-конструкторських і технологічних розробках тощо. М'ясне скотарство - є однією з провідних галузей тваринництва, що належить до другої сфери АПК і тісно пов'язане з складовими першої та третьої сфер, головним завданням якої є виробництво м'яса великої рогатої худоби з метою забезпечення ринкової і власної внутрішньогосподарської потреби у ньому. Особливостями галузі, що вивчається є розведення великої рогатої худоби з метою отримання основної продукції - м'яса, а головним завданням м'ясного скотарства є забезпечення потреб людини в м'ясі, а землеробства гноєм. Слід відзначити, що поняття “м'ясне скотарство” є також назвою одного з напрямків спеціалізації скотарської галузі. Так, у межах окремих сільськогосподарських підприємств і навіть районів структура стада досить чітко відображає виробничий напрям.

Сучасний ринок м'яса яловичини і телятини характеризується зменшенням обсягів виробництва, скороченням поголів'я тварин, збитковістю галузі, недостатнім використанням виробничих потужностей переробних підприємств, низькою платоспроможністю населення, скороченням рівня споживання м'ясних продуктів [18].

Також, ринок продукції тваринництва характеризується незбалансованістю попиту і пропозиції, низьким рівнем внутрішнього споживання, а також недостатньо розвинутою інфраструктурою заготівель та збуту тваринницької сировини. Спроби врегулювати забезпечення внутрішнього попиту за рахунок імпорту призводить до подальшого тиску на вітчизняного товаровиробника і створює загрозу повної ліквідації тваринництва в сільськогосподарських підприємствах. Нині частка імпорту в загальному споживанні м'яса складає близько однієї четвертої, що з огляду на гарантування продовольчої безпеки наближається до критичної межі. Господарства населення, які мають переважно екстенсивний характер виробництва, неспроможні забезпечити зростаючий попит населення на продукти харчування [23].

Обмеження доступу до фінансових ресурсів, стримує розвиток виробництва та впровадження сучасних технологічних розробок. Фінансова підтримка галузі тваринництва, починаючи з 1999 року, базувалася на суттєвому переважанні непрямої підтримки за допомогою спеціальних режимів і механізмів оподаткування над прямим бюджетним фінансуванням.

Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 р. передбачає застосування сучасних інноваційних технологій у сільськогосподарському виробництві та переробці продукції шляхом розробки типових інвестиційних бізнес-проектів у розрізі галузей з урахуванням технологічних та регіональних особливостей [16].

Сучасний етап розвитку виробничих відносин у м'ясному скотарстві вимагає розробки дійових механізмів і підходів, які б дали змогу підвищити ефективність виробництва, створити сприятливі інвестиційні умови, забезпечити конкурентоспроможність на споживчому ринку.

Ще одним фактором є визначення пріоритетів в галузі тваринництва, які потребують невідкладної державної підтримки з урахуванням ринкової економіки та вимог СОТ, адаптації чинного законодавства до європейських норм, перегляду нині діючих державних програм і механізмів підтримки. [24].

При обґрунтуванні перспектив розвитку м'ясного скотарства важливо врахувати такі чинники як природно-економічні особливості території, рівень і напрями спеціалізації та концентрації виробництва, розвиток і перспективи інтеграційних зв'язків у м'ясопродуктовому підкомплексі, заходи державної підтримки виробництва м'яса, зовнішня, передусім експортна, політика на його ринку. Ефективність функціонування галузі м'ясного скотарства повинно постійно зростати, підвищуючи її конкурентоспроможність. Національна аграрна політика в цьому напрямку повинна бути виваженою, коректною і стимулюючою, враховувати специфічні риси галузі, мати індивідуальний підхід і носити рекомендаційний характер. Загальнодержавна стратегія повинна ґрунтуватися на концептуальних засадах аграрної доктрини і законодавчих актів України[14].

Досягти позитивних зрушень у розвитку і раціональному функціонуванні галузі м'ясного скотарства на подальшу перспективу неможливо без радикальної комплексної програми, що повинна враховувати стратегію і тактику організації галузі в сучасних умовах глобальної економіки. У зв'язку з цим слід розробити ефективну програму розвитку і функціонування галузі м'ясного скотарства на перспективу в Україні[10].

Отже, одним із основних стримуючих чинників відродження й розвитку м'ясного скотарства в країні, як свідчить аналіз, стала занедбаність вирощування ВРХ на м'ясо, низька його ефективність, втрата сільськогосподарськими товаровиробниками економічного інтересу щодо розвитку галузі, значне послаблення її матеріально-ресурсної бази, істотне обмеження можливостей застосування сучасних ресурсозберігаючих технологій, ветеринарних препаратів тощо[23].

Розв'язання проблеми нарощування обсягів виробництва м'яса яловичини, підвищення її якісного стану, як переконливо доведено практикою діяльності багатьох нових формувань, полягає у розвитку вертикальної інтеграції господарств - товаровиробників м'яса ВРХ і промислових переробних підприємств, об'єднання їх економічних інтересів, спрямованих на одержання високої результативності.

Основу інтеграції у галузі м'ясного скотарства становлять виробництво м'яса яловичини і телятини та м'ясопереробна промисловість, щільність зв'язків між якими зумовлена організаційно-економічною і виробничо-технологічною взаємодією, що випливають з сутності ринкового механізму регулювання відтворювальних процесів. Територіальне поєднання галузі м'ясного скотарства, залежно від цільової функції технологічного процесу можна поділити на такі основні групи: перша - виробництво м'яса яловичини і телятини, друга - галузі промисловості, що переробляють м'яса яловичини і телятини, третя - система заготівель і реалізації продукції. Однією з форм організації економічних взаємовідносин галузі м'ясного скотарства та переробної промисловості є зміцнення і розширення прямих зв'язків останніми з агросферою. Поряд із постійно зростаючим значенням прямих зв'язків - від галузі м'ясного скотарства до переробної промисловості - посилюються зворотні зв'язки - від переробної промисловості до галузі м'ясного скотарства. Це відбувається завдяки органічній тісноті взаємозв'язків між ними, що зумовлено насамперед залежністю переробної промисловості у сировині від галузі м'ясного скотарства, розширення виробництва якого веде до поглиблення спеціалізації галузі м'ясного скотарства та підвищення її конкурентоспроможності[1].

Тому, в даний час потрібно докорінно удосконалити технології виробництва м'яса, переглянути існуючі реалізаційні ціни на неї, забезпечити збільшення валового виробництва високоякісної м'ясної продукції, поступово виключити використання затратних технологій і худоби з низьким рівнем продуктивності, також залучення крупних інвестиційних проектів.

Згідно з цими програмними документами необхідно:

довести у 2015 році виробництво основних видів тваринницької продукції до рівня, який забезпечує фізіологічні норми споживання та можливість їх експорту: молока - 22 млн т, м'яса у забійній масі - 4 млн т. На одну особу в рік - молока і молочних продуктів - 380 кг, м'яса й м'ясопродуктів - 82 кг;

сформувати орієнтовну структуру виробництва м'яса за видами тварин (у забійній масі): яловичина - 1,0 млн т (25 %), свинина - 1,59 млн т (40 %), птиця - 1,31 млн т (33 %), інші види - 0,1 млн т (2 %);

досягти експортного потенціалу за видами тваринницької продукції, орієнтовно: м'ясо - 0,5 млн т, у тому числі яловичина - 0,15 млн т; свинина - 0,1 млн т, птиця - 0,2 млн т;

суттєво збільшити обсяги експорту продовольчих і технічних товарів тваринного походження;

збільшити обсяги інвестицій у галузь тваринництва;

досягти рівня рентабельності ведення галузей тваринництва понад 5 %.

Враховуючи критичний стан справ функціонування галузі в Україні, необхідно розробити невідкладні комплексні заходи, спрямовані на докорінне поліпшення ситуації. Пріоритетними завданнями розвитку галузі м'ясного скотарства в Україні мають бути: розвиток та створення великотоварних спеціалізованих сільгосппідприємств з виробництва яловичини, технічне переоснащення наявних ферм та освоєння нових технологій; покращення технологічних умов виробництва і якості м'яса яловичини; нарощування та оптимізація поголів'я м'ясної худоби і підвищення її продуктивності; збільшення обсягів виробництва м'яса - шляхом інтенсифікації та розширення обсягів виробництва яловичини.

1.2 Проблеми ринку м'яса ВРХ в Україні

В Україні спостерігається негативні тенденції в розвитку тваринництва. Особливих складнощів набули ці процеси у м'ясному скотарстві - швидкими темпами воно згорталось у сільськогосподарських підприємствах і дещо зростало у господарствах населення. Істотно підвищилися матеріальні й трудові витрати на одержання продукції галузі, внаслідок чого її виробництво збиткове, що в кінцевому підсумку замикає коло всіх негативних проблем, які склалися у галузі. Основними причинами є вкрай негативний вплив на вітчизняних товаровиробників руйнівних нерегульованих економічних процесів жорсткого ринкового змісту, несприятливий диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, відсутність цивілізованого ринку збуту продукції та державної підтримки галузі, правова незахищеність сільських товаровиробників.

Сучасний етап розвитку виробничих відносин у м'ясному скотарстві вимагає розробки дійових механізмів і підходів, які б дали змогу підвищити ефективність виробництва, створити сприятливі інвестиційні умови, забезпечити конкурентоспроможність на споживчому ринку. Важливим при цьому є комплексне дослідження вказаних проблем. Більшість підприємств галузі знаходяться в кризовому стані. Це проявляється насамперед у збитковості виробництва, недостатніх обсягах і низькій конкурентоспроможності. Нинішня ситуація в галузі характеризується не просто зменшенням поголів'я, а невідновними втратами відтворювальної його частини - маточного поголів'я. Внаслідок складного фінансового стану паралізована робота племінних господарств, через зниження попиту цінні в генетичному відношенні тварини через комерційні канали надходять на м'ясокомбінати, оновлення стад у товарних господарствах не відбувається, руйнується добре налагоджена свого часу система племінної роботи[14].

Одна з причин, яка обумовлювала і зумовлює поступове вирізання ВРХ в Україні - зниження попиту на яловичину і телятину з боку м'ясопереробних підприємств. Ще на початку 1990-х років більше 65% м'яса ВРХ споживалося населенням у вигляді різних готових м'ясних і ковбасних виробів. Починаючи з 1998 р., переробники масово стали міняти рецептури ковбас, замінюючи яловичину м'ясом птиці, а також різними субпродуктами, що часом призводило до парадоксальної ситуації: закупівельні ціни на яловичину знижувалися на 10-15%, при цьому ціни на ковбасні вироби демонстрували зростання на рівні 15-20%.

В Україні спостерігається поступове неухильне зниження обсягів вирощування і реалізації на забій (виробництва) м'яса ВРХ. За останні 15 років обсяги вирощування та виробництва скоротилися у 2,3 і 2,6 рази відповідно. За цей період лише один раз у 2001 р. обсяги вирощування перевищили на 38,5 тис. тонн обсяги забитого ВРХ. У цілому ж негативний баланс виробництва склав -3,2 млн. т. Підсумковий результат - сектор, який 15 років тому формував на м'ясному ринку 51,8% обсягу вирощування і 56,0% обсягу реалізації, у структурі ринку втратив половину за обома показниками.

Стрімке скорочення поголів'я кілька років стримувалося наявністю худоби в господарствах населення. Хоча і в даній категорії товаровиробника переважало екстенсивне виробництво, темпи скорочення основних показників були набагато нижчі. Зокрема, обсяги реалізації на забій скоротилися на 17,1%, а обсяги вирощування всього на 7,6%. Тим самим господарства населення забезпечили собі основну частку в структурі вирощування і реалізації на забій ВРХ. Якщо ще у 1995 р. господарствами населення вирощувалося 37,7% і реалізовувалося на забій 31,2%, то вже у 2010 р. ці частки перевищували 70%.

Досягти позитивних зрушень у розвитку і раціональному функціонуванні галузі м'ясного скотарства на подальшу перспективу неможливо без радикальної комплексної програми, що повинна враховувати стратегію і тактику організації галузі в сучасних умовах глобальної економіки. У зв'язку з цим слід розробити ефективну програму розвитку і функціонування галузі м'ясного скотарства на перспективу в Україні[16].

При обґрунтуванні перспектив розвитку м'ясного скотарства важливо врахувати такі чинники як природноекономічні особливості території, рівень і напрями спеціалізації та концентрації виробництва, розвиток і перспективи інтеграційних зв'язків у м'ясопродуктовому підкомплексі, заходи державної підтримки виробництва м'яса, зовнішня, передусім експортна, політика на його ринку. Ефективність функціонування галузі м'ясного скотарства повинно постійно зростати, підвищуючи її конкурентоспроможність. Національна аграрна політика в цьому напрямку повинна бути виваженою, коректною і стимулюючою, враховувати специфічні риси галузі, мати індивідуальний підхід і носити рекомендаційний характер. Загальнодержавна стратегія повинна ґрунтуватися на концептуальних засадах аграрної доктрини і законодавчих актів України.

Нині в державі назріли соціально-економічні умови для відродження й розвитку м'ясного скотарства як однієї з досить важливих галузей АПК. Про це переконливо свідчить вітчизняний досвід створення і функціонування ряду нових інтегрованих виробничих систем, у яких набувають тісного поєднання виробництво м'яса у сільськогосподарських підприємствах та його промислова переробка на м'ясокомбінатах. Аналіз свідчить, що найбільш слабкою ланкою в загальному організаційно-технологічному ланцюзі виробництва м'яса стало забезпечення галузі м'ясною сировиною.

Отже, одним із основних стримуючих чинників відродження й розвитку м'ясного скотарства в країні, як свідчить аналіз, стала занедбаність вирощування ВРХ на м'ясо, низька його ефективність, втрата сільськогосподарськими товаровиробниками економічного інтересу щодо розвитку галузі, значне послаблення її матеріально-ресурсної бази, істотне обмеження можливостей застосування сучасних ресурсозберігаючих технологій, ветеринарних препаратів тощо.[14]

Розв'язання проблеми нарощування обсягів виробництва м'яса яловичини, підвищення її якісного стану, як переконливо доведено практикою діяльності багатьох нових формувань, полягає у розвитку вертикальної інтеграції господарств - товаровиробників м'яса ВРХ і промислових переробних підприємств, об'єднання їх економічних інтересів, спрямованих на одержання високої результативності.[9]

Дослідження свідчать, що інтеграційні формування у галузі м'ясного скотарства нині не набули поширення, в основному через декілька головних причин:

- руйнації мережі спеціалізованих племінних господарств;

- недостатністю фінансових ресурсів господарств;

- слабким забезпеченням кормової бази;

- відсутність міжгосподарських об'єднань з вирощування і відгодівлі тварин.[18]

В основу відродження і подальшого розвитку галузі м'ясного скотарства в Україні повинні бути закладені наступні принципи:

- повне забезпечення потреб внутрішнього ринку у високоякісному за споживчими властивостями м'ясом яловичини і телятини й продуктах їх промислової переробки;

- істотне збільшення виробництва галузі на експорт;

- використання наявного природноекономічного потенціалу територій для поглиблення спеціалізації у галузі з метою виробництва конкурентоспроможної продукції.

Досліджуючи перспективи розвитку м'ясного скотарства в умовах багатоукладності економіки, можна зробити висновок, що відсутність належної системи стимулювання праці в поєднанні з іншими причинами не дозволяє розкрити технологічні переваги великих суспільних господарств, а високий рівень інтенсивності праці в приватному секторі не забезпечує бажаного ефекту через серйозні проблеми організаційно-технічного та фінансового характеру.

Нині основною проблемою галузі є катастрофічне зменшення обсягів виробництва і поголів'я сільськогосподарських тварин, яке відбувається в господарствах усіх форм власності.

В 2010 році в усіх категоріях господарств, порівняно з 1990 роком, поголів'я великої рогатої худоби зменшилося у 8 разів, у тому числі корів - у 6,5 разів. Виробництво м'яса всіх видів тварин у забійній масі в усіх категоріях господарств зменшилося у 5 разів, у тому числі яловичини - у 7,8 разів. На одну особу вироблено всього 44 кг м'яса і 235 кг молока за медичної норми здорового харчування відповідно 82 кг і 380 кг. Ринок продукції тваринництва характерний незбалансованістю попиту і пропозиції, низьким рівнем внутрішнього споживання, а також недостатньо розвинутою ринковою інфраструктурою[19].

Це стримує подальше інвестування тваринницької галузі та негативно впливає на економічний стан сільськогосподарських товаровиробників.

Основними причинами, які зумовили руйнівні наслідки у тваринництві й продовжують руйнівну дію, є:

диспаритет закупівельних цін на м'ясо і цін на ресурси для його виробництва, що ускладнює рентабельне ведення й робить їх бізнесово непривабливими;

цінова нестабільність, залежність від низької платоспроможності населення;

морально застарілі технологічні й технічні умови організації ведення виробництва, що зумовлює високий рівень собівартості продукції, яку виробляють;

недосконалий механізм державного регулювання імпорту тваринницької продукції, що призводить до руйнації окремих галузей;

відсутність вигідної для товаровиробника кредитної політики, спрямованої на оновлення основних засобів виробництва;

застаріла система підготовки кадрів майже всіх спеціальностей, що зумовлює ускладнення його інноваційного розвитку;

слабкий рівень інтеграційних процесів із розвинутими країнами;

недостатнє інтегрування виробництва, переробки й реалізації тваринницької продукції, що посилює нерівномірність одержання прибутків;

ведення галузі переважно в діапазоні натурального виробництва особистих селянських господарств, що унеможливлює застосування сучасних технологій виробництва;

недосконалий механізм державного регулювання імпорту тваринницької продукції;

недостатня ефективність фінансово-економічного механізму державної підтримки тваринництва.

Зростання цін на ковбасні вироби у роздрібній мережі відбувається в 1,5-2 рази швидше, порівняно зі зростанням закупівельних цін на сировину, що негативно впливає як на вітчизняного товаровиробника, так і на споживача.

Така цінова ситуація змушує вітчизняного товаровиробника скорочувати виробництво й ставить державу в економічну залежність від імпорту.

Якщо в Україні лише говорять про необхідність нарощувати поголів'я худоби та наміри розробити нову програму до існуючих 12 програм розвитку тваринницької галузі, то в Росії - активно займаються тваринництвом.

Росіяни купили близько 100 тис. гол. племінної худоби в Європі, дотують купівлю обладнання для тваринницьких ферм і проводять квотування імпорту тваринницької продукції. Така політика захищає власного виробника й надає бажані перспективи нарощувати власні м'ясні потужності.

Розвал інфраструктури сільського господарства, як і економіки країни в цілому, призвів до негативних явищ у тваринницькій галузі. Зниження рентабельності виробництва яловичини з 20,6% у 1990 р. до негативного рівня протягом усього історичного періоду незалежності України змусило більшість сільгосппідприємств відмовитися від даного збиткового виду діяльності. Частка поголів'я ВРХ у підприємствах скоротилася з 86% у 1990 р. до 32,2% у 2010 р.

Станом на 1 січня 2011 р. поголів'я ВРХ у всіх категоріях господарств склало 4494,4 тис. голів, з них у сільськогосподарських підприємствах усього лише третина - 1526,4 тис. голів.

Разом з тим, для жителів сільської місцевості після розвалу колективних сільськогосподарських підприємств виробництво продукції тваринництва стало одним з основних джерел доходу. У зв'язку з цим поголів'я ВРХ в господарствах населення мало стійку тенденцію до зростання[17].

З іншого боку, розвиток економіки також сприяв зростанню доходів і купівельної спроможності населення. Збільшення попиту на готові м'ясні вироби стало поштовхом до розвитку м'ясопереробної галузі, зростання у 2004-2010 рр. закупівельних цін на худобу, основним постачальником якого стало населення. Варто відзначити, що у цей період закупівельні ціни на м'ясо і м'ясопродукти, зокрема м'ясо яловичини, наблизилися до рівня світових цін.

Також необхідно відзначити, що трохи раніше почався період поступової трансформації структури натурального виробництва у господарствах населення. Для більшості населення вирощування ВРХ з метою отримання додаткового прибутку стає нецікавим, а в структурі власного споживання яловичина поступово витісняється більш дешевим м'ясом птиці або свининою. Це були основні чинники, які зумовили значне скорочення поголів'я ВРХ у господарствах населення.

З позитивних моментів можна відзначити, що у сільськогосподарських підприємствах в останні роки поступово зменшується диспропорція між вирощуванням та реалізацією на забій великої рогатої худоби. У 2010 р. було вирощено у живій вазі 653,8 тис. т при реалізації 727,2 тис. т. Однак робити однозначні висновки про системні зміни на ринку скотарства у громадському секторі поки не доводиться.

М'ясне скотарство вже багато років знаходиться у глибокій кризі. Не став винятком і 2010 р. Поголів'я ВРХ у сільськогосподарських підприємствах у 2010 р. скоротилося на 6,2% - до 1,52 млн. голів. Обсяги вирощування ВРХ зменшилися на 8,7% - до 174,5 тис. тонн; при цьому реалізація на забій показала зниження на 7,6% до 177,6 тис. тонн. В останні роки найактивніше вирізання поголів'я відбувалося у дрібних і середніх підприємствах з чисельністю поголів'я ВРХ до 500 голів. Темпи скорочення поголів'я у господарствах населення менші ніж на сільгосппідприємствах, оскільки останні більше орієнтовані на заробіток та швидше реагують на зміни на ринку[19].

Основними споживачами української яловичини є:

М'ясопереробні комбінати (рецептури традиційних ковбас містять значний відсоток даного виду сировини);

Експортери (у різні періоди експорт яловичини до РФ становив 70-160 тис. т)

Кінцеві споживачі (м'ясні кускові напівфабрикати, що реалізуються на внутрішньому ринку).

Використання м'ясокомбінатами яловичини на м'ясопродукти постійно зменшується, що пов'язано із зміною асортименту та попиту на м'ясні продукти, а також частково використанням імпортної сировини (фарші м'яса птиці та інші дешеві види сировини) якими замінюється більш дорога яловичина. Розраховувати на зміну ситуації, навіть за умови введення в якості обов'язкових стандартів що передбачають використання на виробництво ковбас яловичини неможливо, оскільки асортимент продуктів сформований під впливом попиту, на відміну від радянських часів, коли м'ясокомбінати забезпечували споживання виробленої яловичини.

Отже, 70% вітчизняної яловичини споживається у якості кускових м'ясних напівфабрикатів на внутрішньому ринку. Виробництвом даної продукції займаються як господарства населення, так і сільгосппідприємства.

На сільгосппідприємства приходиться лише 20% від загального виробництва яловичини. Як правило, підприємства працюють напряму або із бійнею чи м'ясокомбінатом, що має в свої структурі бійню. Тільки в окремих випадках (здебільшого фермери та дрібні господарства) реалізують худобу через заготівельників. У зв'язку із можливістю експортувати яловичину до РФ, рядом м'ясопереробних підприємств закупівельні ціни для сільськогосподарських підприємств що мають для реалізації худобу вищої вгодованості, склалися досить високі і вперше за роки незалежності покривають рівень затрат. Іншим значним кінцевим споживачем даного виду продукції є супермаркети та магазини і меншою мірою дана продукція потрапляє на ринки, лотки, базари. Як правило, така продукція не реалізується на стихійних ринках взагалі[17].

Зважаючи, що у структурі виробництва яловичини до 80% припадає на господарства населення, доцільно детальніше проаналізувати виробничо-збутовий ланцюг для даної категорії підприємств.

У 2009 р. сектор забою та первинної переробки худоби та птиці був представлений діяльністю 550 підприємств, що мають власні переробні потужності і здійснюють закупівлю та переробку закупленого або власної худоби та птиці у відповідності з необхідними ветеринарно-санітарних вимог. З них 85 підприємств займалися первинною переробкою тільки власної продукції.

Близько 200 тис. т м'яса в забійній вазі реалізується на внутрішньому ринку у вигляді необроблених м'ясних напівфабрикатів, з них щонайменше 35-40% припадає на подвірне виробництво господарствами населення, які повсюдно забивають тварин безпосередньо на території власного домогосподарства або на приватних міні-бойнях, достовірна кількість яких невідома через відсутність спеціалізованого їх обліку. Найчастіше це невеликі бійні з мінімальним набором технологічного обладнання продуктивністю 1-3 голів ВРХ за зміну. Актуальність подвірного забою худоби підтверджує структура заробітку на 1 кг яловичини промислового та подвірного виробництва.

При тому що роздрібна ціна торгівців, що реалізують продукцію на стихійних ринках у травні 2011 р. складала близько 50 грн./кг, тоді як у магазинах та супермаркетах близько 56 грн./кг, заробіток виробника м'яса був вищим при подвірному забої. Так, при рівні цін що склався, не ліцензовані бійні отримували близько 5,1 грн./кг, тоді як легальні бійні заробляли менше 1 грн./кг.

Одна з причин такої суттєвої різниці полягає в тому, що переробники що торгують на внутрішньому ринку вимушені конкурувати із переробниками, які мають можливість експортувати і, відповідно, знижують свою маржу до мінімального рівня. До того ж основними покупцями яловичини промислового виробництва є організована торгівля, то ж кінцева ціна на дану продукцію є значно вищою ніж на стихійних ринка. Разом з тим, розрахунки засвідчують, що промислова переробка яловичини для реалізації на внутрішньому ринку є невигідною, що підтверджується скороченням офіційних боєнь та зменшенням обсягів закупівлі худоби для промислової переробки. [1]

У 2010 році Верховна Рада України відтермінувала до 1 січня 2015 р. заборону на реалізацію на агропродовольчих ринках продукції домашнього виробництва та подвірного забою. Тоді ж Кабінетом міністрів України передбачалося доручити у тримісячний термін розробити та затвердити державну програму утворення та відкриття пунктів закупівлі молока та боєнь (забійно-санітарних пунктів) тварин, що утримуються у господарствах населення, а також щорічно передбачати фінансування заходів відповідної програми у проекті державного бюджету. На жаль, у поточному році коштів на фінансування вирішення даної проблеми не передбачено. Швидше за все, що до 2015 р. суттєвих змін у секторі забою ВРХ не відбудеться, оскільки на сьогодні залишається велика зацікавленість в нелегальному забої у населення, яке в свою чергу є основним постачальником худоби на забій.[6]

Стратегія розвитку галузі тваринництва на поточний та наступні роки визначена Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 року [1]. Крім цього, Уряд 20 серпня 2008 р. прийняв постанову № 729 «Про заходи щодо активізації роботи з розвитку тваринництва», якою, зокрема, передбачено розробити проект Державної програми розвитку тваринництва на період до 2015 року, а також невідкладні заходи щодо створення на довгострокову перспективу сприятливих умов для її розвитку та формування організованого товарного ринку тваринницької продукції [2]. Згідно з цими програмними документами необхідно:

довести у 2015 році виробництво основних видів тваринницької продукції до рівня, який забезпечує фізіологічні норми споживання та можливість їх експорту: молока - 22 млн т, м'яса у забійній масі - 4 млн т. На одну особу в рік - молока і молочних продуктів - 380 кг, м'яса й м'ясопродуктів - 82 кг;

сформувати орієнтовну структуру виробництва м'яса за видами тварин (у забійній масі): яловичина - 1,0 млн т (25 %), свинина - 1,59 млн т (40 %), птиця - 1,31 млн т (33 %), інші види - 0,1 млн т (2 %);

досягти експортного потенціалу за видами тваринницької продукції, орієнтовно: м'ясо - 0,5 млн т, у тому числі яловичина - 0,15 млн т; свинина - 0,1 млн т, птиця - 0,2 млн т;

суттєво збільшити обсяги експорту продовольчих і технічних товарів тваринного походження;

збільшити обсяги інвестицій у галузь тваринництва;

досягти рівня рентабельності ведення галузей тваринництва понад 5 відсотків.

РОЗДІЛ 2. ДОСЯГНУТИЙ РІВЕНЬ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА М'ЯСА ВРХ І ДОСЛІДЖЕННЯ ЙОГО ТЕНДЕНЦІЙ

2.1 Організаційно-економічна характеристика СПОП Відродження

Сільськогосподарське приватно-орендне підприємство (СПОП) „Відродження” являється перспективним підприємством, що було утворено 9 березня 2000 року. Статут підприємства зареєстрований Шполянською районною державною адміністрацією 9 березня 2000 року, реєстраційний № 34. Статутний розмір капіталу становить 20 тисяч грн. Підприємство засноване на приватній власності трьох осіб та майні, що належало колишньому КСП “Маяк” , яке згодом реорганізувалось в СТОВ “Маяк” і перейшло разом із майновими паями орендодавців до СПОП “Відродження.

СПОП „Відродження” розташоване в центральній частині Черкаської області , центр знаходиться в м. Шпола, яке розташоване поряд Одеської залізниці та шосейної траси Черкаси - Умань. По території землекористування підприємство поділено на 6 виробничі відділки: с. Скотарево, с. Соболівка, с. Коротино, м. Шпола, с. Зелена Діброва, с. Товста.

Рельєф території, на якій розташоване господарство, переважно рівнинний. Сільськогосподарське підприємство знаходиться в лісостеповій зоні. Клімат цієї зони помірно-континентальний. Літо тепле, зима помірно холодна. Землі господарства розташовані у зоні достатнього зволоження, середньорічна кількість опадів досягає 500 - 550мм. Сніговий покрив нестійкий.

В господарстві переважають чорноземи. Весняно-польові роботи в господарстві починаються у кінці березня. Якість земляних угідь, їх структура, а також грунтово-кліматичні умови сприяють успішному розвитку виробництва сільськогосподарської продукції. Підвищенню урожайності також сприяє значна кількість опадів, достатня частина яких припадає на період вегетації сільськогосподарських культур.

СПОП „ Відродження” розташоване в м. Шпола, на відстані 80 км від обласного центру, з яким з'єднується асфальтовою дорогою. Відстань до найближчої залізничної станції - 5 км, до пункту прийому зернових культур (ДП ДАК “Хліб України ” Шполянський елеватор) - 4км, до пункту прийому молока ( ВАТ “Шполянський молокозавод”) - 9 км.

В СПОП “Відродження” функціонує молочнотоварна та свинотоварна ферми, ферма для вирощування ВРХ, тракторна та рільнича бригади, ремонтна майстерня, пилорама, ДКУ. Землекористування господарства являє собою один досить компактний масив.

СПОП "Відродження" орендує земельні ділянки, які належать фізичним особам (земельні паї) та землі, які належать до державної та комунальної власності (землі резерву сільських та міської ради). Структура земельних угідь наведена в Додатку А.

Провівши аналіз структури земельних ресурсів підприємства згідно даних Додатку А, варто відмітити, що у динаміці років загальна земельна площа підприємства має тенденцію до зменшення. Так загальна земельна площа за 2011 рік зменшилася в порівнянні з 2007 роком на 267 га. Основною причиною зменшення площі земельної ділянки є те, що фізичні особи розривають договори оренди з даним підприємством і займаються веденням сільського господарства самостійно. Відповідно до зменшення обсягу сільськогосподарських угідь зменшується площа ріллі за рахунок збільшення площі багаторічних плодових насаджень.

Для нормального стійкого функціонування господарства необхідна достатня забезпеченість його працівниками. Від цього залежить кількісний і якісний стан виробленої продукції. Основою здійснення виробництва і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів. Вони є головною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, а їх праця - вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.

До трудових ресурсів відноситься та частина населення, яка володіє необхідними фізичними даними, знаннями і трудовими навиками в певній галузі. В сільському господарстві з розвитком продуктивних сил, науково-технічного прогресу скорочується чисельність працівників, зайнятих безпосередньо виробництвом продукції. В їх використанні спостерігається сезонність і тісний зв'язок з природно-кліматичними умовами.

Проведемо аналіз чисельності працівників в СПОП «Відродження» в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Наявність трудових ресурсів в CПОП «Відродження»

Показник	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р. до 2007 р.(%)
Середньооблікова чисельність працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві, чол.:	128	112	98	86	82	64,1
в т. ч. в рослинництві	80	82	52	58	58	72,5
тваринництві	48	30	46	28	24	50

Аналізуючи дані таблиці 2.1. зазначимо, що протягом 2007 -2011 років відбувається скорочення працівників в підприємстві. У 2011 році зменшилась чисельність працівників зайнятих у рослинництві на 27,5 %, що можна пояснити зменшенням площі сільськогосподарських угідь, а також збільшення механізованих процесів у діяльності господарстві. Також зазначимо, що зменшилась чисельність працівників зайнятих на виробництві продукції тваринництва на 50 % (у 2011 році).

На сьогоднішній день підприємство тісно співпрацює з спеціалістами Київського національного аграрного університету, які допомагають підприємству перейти на нові технології вирощування сільськогосподарських культур, які дозволяють значно здешевити виробництво вирощуваної продукції. Виробництво продукції по нових технологіях передбачає значне зменшення затрат ПММ завдяки мінімалізації в обробітку площ під сільськогосподарські культури ( поверхневий обробіток ґрунту).

Основними контрагентами підприємства є як вітчизняні, так і закордонні підприємства. Продукція реалізовується в основному оптовими партіями, деяка продукція здається на переробку місцевим переробним підприємствам з метою подальшої реалізації чи розрахунку з працівниками готовою продукцією.

Підвищення економічної ефективності сільського господарства передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці.

Від рівня забезпеченості виробництва знаряддями і предметами праці, їх структури та ефективності використання значною мірою залежать кінцеві результати діяльності суб'єктів господарювання в сільському господарстві. Засоби виробництва - знаряддя і предмети праці, беруть безпосередню участь у створенні вартості продукції і, будучи складовим елементом продуктивних сил, визначають ступінь розвитку матеріально - технічної бази аграрних підприємств. Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом і основою розвитку продуктивних сил сільського господарства, забезпечуючи відповідний рівень і темпи збільшення виробництва продукції та підвищення продуктивності праці. Показники економічної ефективності використання основних виробничих фондів характеризується рівнем їх впливу на збільшення обсягів виробництва валової продукції, підвищення продуктивності праці і прибутковості господарства.

Рівень забезпеченості та ефективності використання основних виробничих фондів визначено у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Показники забезпеченості та ефективності використання основних виробничих фондів в СПОП «Відродження»

Показники	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 до 2007 р. (+,-)
Вартість валової продукції в співставних цінах 2005 року, тис. грн	5864,2	8766,9	7083,9	10287,9	7874,2	2010,0
Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн	10951,9	16718	20521,5	22380	28597	17645,1
Фондозабезпеченість, тис. грн	292,7	467,1	579,2	644,2	823,1	530,4
Фондоозброєність, тис. грн	85,5	149,2	209,4	260,2	348,7	263,2
Фондовіддача, грн	0,6	0,5	0,3	0,8	0,4	-0,2
Фондоємкість, грн	1,8	1,8	2,6	1,2	2,3	0,5
Норма прибутку, %	9,8	2,4	15,4	10,5	18,3	8,5

Аналізуючи дані таблиці 2.2. відмітимо, що вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення у 2011 році становила 28597 тис. грн., що на 17645 тис. грн. більше порівняно з 2007 роком. Відповідно до зростання вартості фондів збільшилися показники забезпеченості ними, так фондозабезпеченість у 2011 році зросла на 530,4 тис.грн порівняно із 2007 роком, а фондоозброєність збільшились за вказаний період на 263,2 тис.грн. Проте, поряд із зростанням забезпеченості основними засобами у підприємстві відмічаємо зниження показників ефективності їх використання. Так, фондовіддача, що вказує на вартість отриманої валової продукції на 1 гривню основних засобів, зменшилась у 2011 році на 0,2 грн, а фондоємність збільшилась на 0,5 грн в порівнянні з 2007 роком. Поряд з цим, зростання прибутковості діяльності підприємства забезпечило збільшення норми прибутку на 8,5 відсоткових пунктів.

Основною для підприємства є, насамперед, виробнича діяльність, всі інші випливають з неї, адже метою діяльності підприємства є виробництво продукції. Чим вищий рівень його організації, тим ефективнішою є діяльність підприємства. Процес розвитку та вдосконалення виробничого процесу характеризується спеціалізацією підприємства.

Для сучасної системи ведення господарства характерно поглиблення спеціалізації на основі підвищення концентрації виробництва. Спеціалізація господарства визначає його виробничий напрямок. Для того, щоб визначити виробничий напрямок господарства потрібно спочатку проаналізувати товарну продукцію. Визначимо структуру товарної продукції в СПОП «Відродження» в таблиці 2.3.

У 2011 році виробництво продукції рослинництва збільшилось на 173,3 % і становить 17809,9 тис. грн в порівнянні з 2007 роком. В декілька разів збільшилося виробництво зерна і зернобобових, соняшнику. Вирощування цукрового буряка підприємство припинило у зв'язку із закриттям цукрових заводів, розташованих на території Шполянського району.