Облік розрахунків з покупцями та замовниками

50

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Необхідність дослідження питань, пов'язаних з обліком розрахунків з покупцями та замовниками, напрямків їх удосконалення обумовили вибір теми дослідження та її актуальність.

Перехід України до ринкової економіки виявив низку гострих проблем, до яких належить і проблема неплатежів. Від її вирішення значною мірою залежить майбутнє вітчизняної економіки та рівень добробуту українського народу.

Проблема неплатежів, витоки якої сягають 90-х років ХХ століття, нині стала однією з основних перешкод на шляху економічного зростання в Україні.

По-перше, ускладнивши роботу значної частини вітчизняних підприємств, вона розповсюджується та охоплює усе більшу кількість секторів і галузей економіки країни, несе із собою збитки, втрату ліквідності, заморожування інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання.

На сьогоднішній час дебіторська заборгованість є одним з найбільших негативних явищ в економіці України. Велика сума заборгованості, яка існує між українськими підприємствами, призводить до сумнівно відомої кризи неплатежів. Криза неплатежів призводить до гальмування розвитку ринків, на яких працюють підприємства (внаслідок недоотримання грошових коштів, які б підприємства могли вкладати у свій подальший розвиток), платіжна криза є значною проблемою у національній економіці в цілому.

Процес створення належних умов для провадження господарських розрахунків стримується недосконалим законодавством і прорахунками в його практичному застосуванні. Так, вітчизняний виробник, який у відповідності з договором відвантажив товар споживачам, не має жодних гарантій на своєчасне одержання коштів через невизначений правовий статус боргів. Через це з обороту виводяться величезні грошові масиви, що породжує дефіцит коштів, який паралізує діяльність підприємства.

У країнах з розвинутою ринковою економікою підприємства (виробники) не залежать від своєчасного перерахування грошей покупцями їх продукції. Вони мають змогу безперешкодно перетворювати грошові вимоги на гроші, під заставу грошових вимог (векселів) одержувати кредит, здійснювати їх дисконт. До того ж, вони можуть шляхом проведення факторингових операцій відразу після відвантаження товарів покупцям продати комерційним банкам чи спеціальним конторам борги останніх, передоручивши їм ще й ведення своїх рахунків.

Основою для ефективного управління фінансово-господарською діяльністю підприємства є якісний облік розрахунків з покупцями і замовниками. Тому актуальним для кожного підприємства є належна організація обліку дебіторської заборгованості, що сприяє посиленню контролю за своєчасним здійсненням розрахунків та попередженням виникнення безнадійних боргів.

Раціональна організація контролю за станом розрахунків з фізичними та юридичними особами має на меті укріплення договірної та розрахункової дисципліни, виконання зобов'язань по поставці продукції в зазначеному асортименті та якості, підвищення відповідальності за дотриманням платіжної дисципліни, скорочення дебіторської та кредиторської заборгованості, прискорення оборотності оборотних коштів, покращення фінансового стану підприємства.

В умовах приведення національної економічної системи України у відповідність з вимогами ринкової економіки і міжнародними стандартами виникає багато проблем, які потребують обґрунтованого розгляду й розв'язання. Однією з таких проблем є удосконалення розрахунків з покупцями та замовниками. Від успішного розв'язання цієї проблеми значною мірою залежить ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого підприємства.

Отже, питання розрахункових відносин, є досить актуальним зараз в Україні, воно має велике значення для становлення і нормального функціонування економіки. Тому темою даної курсової роботи є «Організація обліку розрахунків з покупцями і замовниками».

Метою курсової роботи є обґрунтування теоретичних і практичних основ організації обліку розрахунків з покупцями і замовниками, а також розробка практичних рекомендацій по вдосконаленню організації обліку розрахунків з покупцями і замовниками на СВК «Нива».

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

- здійснити огляд нормативно-правових документів, що регламентують облік дебіторської заборгованості;

- поглибити та узагальнити теоретико-методологічні аспекти обліку розрахунків з покупцями і замовниками;

- дослідити практику організації обліку розрахунків з покупцями і замовниками на СВК «Нива»;

- розробити шляхи вдосконалення обліку розрахунків з покупцями та замовниками на досліджуваному підприємстві.

Об'єктом дослідження курсової роботи є господарська діяльність СВК «Нива». Предметом дослідження виступають теоретичні, методологічні та практичні питання (проблеми) з обліку розрахунків з покупцями та замовниками.

У курсовій роботі використані такі методи дослідження, як: аналіз, метод порівняння, табличний, наукової абстракції, дедуктивний та індуктивний.

облік розрахунок покупець замовник

1. Теоретичні аспекти організації обліку розрахунків з покупцями та замовниками

1.1 Економічна сутність розрахунків з покупцями і замовниками

Розрахунки з покупцями та замовниками є невід'ємною складовою дебіторської заборгованості, яка виникає у процесі здійснення виробничої та комерційної діяльності підприємства.

Господарська практика підприємств свідчить, що на розрахунки з покупцями за відвантажену продукцію припадає більше ніж 80% загального обсягу дебіторської заборгованості, що робить її одним з основних об'єктів фінансового управління підприємства [15].

Відвантажуючи виготовлену продукцію, підприємство, як правило, не отримує оплату одразу, тобто відбувається кредитування покупця. Тому протягом періоду від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу засоби підприємства знаходяться у вигляді дебіторської заборгованості [9].

Розкриття економічної сутності розрахунків з покупцями та замовниками доречно почати з визначення самого поняття «дебіторська заборгованість».

На кожному етапі економічного та політичного розвитку в Україні та в світі відбувалися істотні зміни у трактуванні поняття «дебіторська заборгованість» [22, с. 25].

Спочатку поняття «дебітор» (від латинського debitum - борг; зобов'язання) ототожнювалося не лише з особою, а й з товаром, грошима, рахунком. Як зазначає Н.В. Соловей: «Подвійний аспект кожної операції став можливим тому, що як дебітори і кредитори почали фігурувати не лише особи, а й предмети» [26].

Сучасне трактування поняття «дебіторська заборгованість» з'явилося ще у VIII ст. н.е. Особливо важливим і суттєвим є внесок Е. Дегранжа і Дж. Дзаппи, корті почали розглядати дебіторську заборгованість як один із показників, що характеризує фінансовий стан підприємства [7, с. 25].

Дещо по-іншому підходить до визначення цього терміну С.І. Корецький (1926 р.): «взаємовідносини двох осіб, що укладають угоду, можна подати латинськими термінами; «дебет» (винен) і «кредит» (вірить комусь). Так, у разі, коли особа, яка позичає комусь кошти, вірить - це кредит, і тоді вона іменується кредитором, особа ж, яка одержує позику, стає винною - це дебет, і тоді вона іменується дебітором» [7, с. 25].

А.З. Попов дебіторську заборгованість називає «боргом на користь підприємства» і визначає як «ту чи іншу частину господарських засобів підприємства, що вибула зі складу даного підприємства і перебуває у фактичному розпорядженні інших підприємств, виконуючи там роль капіталу» [7, с. 25].

Різні підходи науковців до визначення сутності дебіторської заборгованості дають змогу виділити шість груп (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1. Підходи науковців до визначення сутності дебіторської заборгованості

Визначення п'ятою і шостою групами авторів дебіторської заборгованості як вкладення коштів у оборотні активи або як кошти у розрахунках (вилучені кошти), з одного боку, майже тотожні, а з другого - такий підхід також не розкриває повністю сутності поняття, і до того ж дебіторська заборгованість за П(С) БО 10 відноситься не лише до складу оборотних, а й необоротних активів [7, с. 26-27].

Отже, аналіз визначень різними авторами дебіторської заборгованості свідчить про точку зору другої групи авторів, котрі характеризують дебіторську заборгованість як борги. Борги - це зобов'язання особи перед іншою щодо передачі майна чи сплати певної суми коштів.

Таким чином, дебіторська заборгованість - сума боргів юридичних і фізичних осіб підприємству. Дебіторська заборгованість є наслідком господарських операцій, що мали місце в минулому, але підлягають погашенню в майбутньому, оскільки по суті незавершеною залишається така угода. Однак, зрозумілішим було б таке визначення: «дебіторська заборгованість - це матеріальні ресурси, не оплачені контрагентами, або готівка, вилучена у підприємства» [7, с. 27].

Виникнення на підприємстві дебіторської заборгованості здійснюється відповідно до принципу нарахування. За цим принципом відвантаження товарів (виконання робіт, надання послуг) покупцю за умовами договору купівлі-продажу вважається подією, згідно з якою у продавця виникають валовий дохід (за податковим законодавством) та поточна дебіторська заборгованість у разі відсутності негайної сплати.

Тому підписання договору та пред'явлення покупцю розрахункових документів згідно з фактом відвантаження йому товарів є підставою для виникнення у продавця дебіторської заборгованості [16, с. 156].

Порядок бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості та її відображення у фінансовій звітності регулюються П(С) БО 10 «Дебіторська заборгованість».

У більшості випадків можна визначити два головних види дебіторської заборгованості: товарну і нетоварну (не операційну).

Операції називаються товарними, якщо мова йде про оплату продукції (яка має натурально-речову форму), робіт, послуг. Тобто товарна дебіторська заборгованість виникає внаслідок звичайної операційної діяльності підприємства, яка може передбачати продаж товарів, виконання робіт чи (та) надання послуг.

Розрахунки з покупцями та замовниками - це товарна дебіторська заборгованість.

Покупці - це фізичні або юридичні особи, які придбавають товари (роботи, послуги).

Замовниками - це учасники договору, на підставі замовлення яких виготовляється конкретна продукція, надаються послуги, виконуються роботи іншим учасником договору [8].

У свою чергу товарна дебіторська заборгованість відноситься до короткострокової (поточної) дебіторської заборгованості у відповідності до визначення.

Відповідно до ПСБО 10 «Дебіторська заборгованість» поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу [1].

Визнання та первісна оцінка. Визнання елементу звітності - це процес, який передбачає опис статті, визначення її грошової суми (оцінки), в якій елемент звітності буде відображений у відповідній формі фінансової звітності.

Відповідно до П(С) БО 10 дебіторська заборгованість, у тому числі заборгованість за розрахунками з покупцями та замовниками, визнається активом у разі, якщо виконуються такі умови: існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод; сума дебіторської заборгованості може бути достовірно визначена.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю [20, c. 5] у разі наявності таких умов:

- покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

- підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

- сума заборгованості може бути достовірно визначена;

- є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Оцінка моменту, на який підприємство передає покупцеві ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію, товар, потребує вивчення угоди між підприємством та покупцем і обставин операцій.

Угода поставки продукції (товару), укладена між підприємством та покупцем, визначає умови переходу ризиків загибелі або пошкодження продукції і вигод, пов'язаних з правом власності на підставі ІНКОТЕРМС.

Дебіторська заборгованість покупців та замовників як складова елементу фінансової звітності активу має визнаватися і відображатися у звітності в сумі, яка визначається з урахуванням оцінки дебіторської заборгованості в поточному обліку (рисунок 1.1).

Рисунок 1.1. Оцінка поточної дебіторської заборгованості, яка пов'язана з реалізацією товарів, робіт, послуг

Дебіторська заборгованість покупців і замовників визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг оцінюється за первісною вартістю.

Сума доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг, яка виникає в результаті операції, визнається угодою між підприємством і покупцем. Ця сума вимірюється за справедливою вартістю компенсації, яку було отримано або яка підлягає отриманню [20, c. 6].

Слід зазначити, що відповідно до П(С) БО 19 «Об'єднання підприємств» справедлива вартість визначається як сума, за якою можна обміняти актив або погасити заборгованість в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами [2].

У більшості випадків дохід від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг обчислюється за номінальною сумою отриманої компенсації (сумою грошових коштів або їх еквівалентів, що була витрачена в момент придбання), яка отримана або підлягає отриманню і суттєво не відрізняється від її справедливої вартості [20, c. 6].

Отже, первісна вартість розрахунків з покупцями та замовниками за реалізовану продукцію (товари) наближена до її справедливої вартості, а різниця, яка виникає між ними є незначною [20, c. 6].

Разом з тим в окремих випадках сума доходу може не збігатися із справедливою вартістю реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг. Так, якщо продукція (товари) реалізовані з торговельною знижкою або зі знижкою з обсягу, дохід визначається за меншою сумою, ніж справедлива вартість [20, c. 6].

Дохід від реалізації продукції (товарів) зменшується також на суму повернених товарів від покупців.

Виходячи з цього, первісна вартість дебіторської заборгованості за реалізовану продукцію (товари) буде залежати від:

- надання покупцю торгівельної знижки або знижок з обсягу до дати реалізації;

- надання покупцю знижок після реалізації;

- повернення товарів від покупців [20, c. 6].

Торгівельні знижки або знижки з обсягу реалізації визначаються у відсотках до базової (основної) ціни. Супровідні й платіжні документи виписуються за чистою вартістю продажу (за вирахуванням торгівельної знижки та знижки з обсягу) [20, c. 7]. У бухгалтерському обліку такі знижки не відображаються, а тільки зменшують первісну вартість дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги.

Знижки після реалізації - це знижки за дострокову оплату. Механізм надання таких знижок в Україні не відпрацьований.

Повернення товарів від покупців також зменшує суму дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями та замовниками.

У разі відстрочення платежу за продукцію, товари, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) за період її нарахування.

Заборгованість за розрахунками з покупцями та замовниками обліковують за групами залежно від строків непогашення заборгованості, які визначаються умовами договору та встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Так, з метою достовірного відображення активів кожне підприємство має визначити резерв сумнівних і безнадійних боргів.

Дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги включають до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Тобто для визначення такої вартості необхідно від дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями та замовниками на дату балансу вирахувати величину резерву сумнівних боргів. Форма Балансу містить рядок для відображення величини резерву сумнівної боргів лише в ув'язуванні з дебіторською заборгованістю за товари, роботи, послуги [20].

Відповідно до П(С) БО 10 «Дебіторська заборгованість» сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником [1].

Основне призначення резерву сумнівних боргів - «амортизувати» той негативний вплив, що справляє на фінансовий стан підприємства списання безнадійної дебіторської заборгованості, на яку цілком може перетворитися сумнівна заборгованість. У сучасних умовах підприємствам не можна недооцінювати значення резерву сумнівних боргів.

Правильне визначення суми резерву сумнівних боргів допоможе адекватно оцінити стан активів і фінансові результати діяльності підприємства [25].

Отже, під час проведення оцінки дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями та замовниками, відповідно до принципу обачності, в момент визначення доходу від реалізації підприємство має враховувати можливі втрати від неповернення частини боргів покупцями.

1.2 Нормативно-правове регулювання обліку розрахунків з покупцями і замовниками

Методичні засади бухгалтерського обліку розрахунків з дебіторами визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» (П(С) БО 10). Стандарт визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності підприємств незалежно від форм власності.

У міжнародному обліку дані питання регулюються декількома міжнародними стандартами, серед них: МСБО 1 «Подання фінансових звітів», МСБО 32 «Фінансові інструменти: розкриття і подання», МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» [24, с. 13].

Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», національні стандарти бухгалтерського обліку не повинні суперечити міжнародним, але, не зважаючи на це, існують певні відмінності. У вітчизняній практиці дебіторську заборгованість ототожнюють із правом на повернення боргу, а в зарубіжній - з претензією на активи підприємства-покупця [24, с. 14].

Терміни, що використовуються у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:

Безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.

Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошей, їх еквівалентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості - сума поточної заборгованості за товари, роботи, послуги з вирахуванням резерву сумнівних боргів.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

Отже, важливим питанням обліку дебіторської заборгованості є її оцінка. Методи оцінки дебіторської заборгованості повинні забезпечити дотримання викладеного у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. №996-ХІУ одного з основних принципів фінансової звітності - обачності, згідно з яким сума оцінки активів і доходів підприємства не повинна бути завищена [3].

Стандартом 10 визначені методи оцінки дебіторської заборгованості на етапах зарахування її на баланс, при відображенні у фінансовій звітності на дату балансу і при списанні з балансу як безнадійної.

Розрахункові операції здійснюються відповідно до законодавства України у порядку, встановленому Національним банком України.

Законодавством України передбачений порядок проведення розрахунків між підприємствами, підприємствами і фізичними особами як у безготівковій формі, так і за готівку. Порядок розрахунків безготівковими коштами викладений в інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 р. №135.

Підприємства самостійно вибирають форми розрахунків, передбачені Інструкцією НБУ №135, і зазначають їх при укладанні договорів.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюються чинним законодавством, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Нацбанку України.

Крім зазначених форм розрахунків, розділом 8 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні» передбачений порядок розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості.

Розділом 5 цієї Інструкції встановлено порядок розрахунків платіжними вимогами без акцепту платників і безспірного стягнення коштів, яке здійснюється у випадках, передбачених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, рішення податкових органів та визнаних претензій документи на безспірне стягнення і безакцептне списання коштів приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств.

Безспірне стягнення і безакцептне списання кошті у іноземній валюті регулюються Порядком безспірного стягнення та безакцептного списання коштів з рахунків в іноземній валюті суб'єктів підприємницької діяльності на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10.10.1996 р. №261. При безготівкових розрахунках між підприємствами, підприємствами і громадянами встановлений термін позовної давності. Позовна давність - встановлений законом термін для захисту порушеного права.

1.3 Організаційно-економічна характеристика СВК «Нива»

СВК «Нива» утворений відповідно Установчого договору, зареєстрованого розпорядженням голови Дубенської районної державної адміністрації 31 грудня 1999 року за №853 [Додаток 1].

Кооператив здійснює свою діяльність у відповідності із Цивільним кодексом України, Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію», іншим чинним законодавством України, Установчим Договором та Статутом.

Кооператив є юридичною особою, володіє відокремленим майном, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках України, товарний знак, круглу печатку та кутовий штамп зі своїми реквізитами.

Досліджуване підприємство створене з метою одержання прибутку від здійснення виробничої та комерційної діяльності.

Основною метою та ціллю створення Кооперативу є: виробництво (вирощування), переробка та збут сільськогосподарської продукції, насичення ринку конкурентоспроможною продукцією, товарами, роботами і послугами та задоволення на основі одержаного прибутку соціально-економічних запитів і потреб членів трудового колективу, асоційованих членів Кооперативу та членів Кооперативу.

Кооператив здійснює виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку і реалізацію, надає послуги сільськогосподарським товаровиробникам.

Згідно Статуту [Додаток 2], предметом діяльності СВК «Нива» є:

1. Сільськогосподарське виробництво (вирощування), переробка та реалізація товарної продукції і сировини.

2. Заготівля, зберігання і переробка сільськогосподарської продукції та будь-якої іншої продукції, як власного виробництва так і придбаної, та її реалізація.

3. Закупка сільськогосподарської продукції, худоби, товарно-матеріальних цінностей, з тому числі, у населення за готівку або шляхом товарообміну на взаємовигідних умовах.

4. Охорона і захист лісу, виконання комплексу лісокультурних і лісогосподарських робіт та робіт по захисному лісорозведенню, передбачених перспективними планами ведення лісового господарства та державними планами природоохоронних заходів.

5. Заготівля і зберігання лісогосподарської продукції та будь-якої іншої продукції як власного виробництва так і придбаної, та її реалізація.

6. Гуртова, роздрібна, та виїзна торгівля товарами власного виробництва, сільськогосподарською продукцією, товарами народного споживання, продукцією виробничо-технічного і науково-технічного призначення, транспортними засобами, паливо-мастильними матеріалами та іншими нафтопродуктами, тютюновими виробами та алкогольними напоями.

7. Виробництво будівельних матеріалів, виконання будівельних та ремонтно-будівельних робіт.

8. Розробка, виробництво та реалізація виробами із деревини: столярних виробів, меблів, паркету, напівфабрикатів, деревосировини, тощо.

9. Виробництво і реалізація товарів широкого вжитку.

10. Постачання товаровиробникам:

а) технологічних ліній по переробці сільськогосподарської продукції, техніки, запасних частин до неї, засобів малої механізації та інвентарю, інструментів;

б) транспортних засобів, в тому числі вантажних, легкових, спеціальних та інших самохідних машин та механізмів, які потребують реєстрації Державною автоінспекцією;

в) нафтопродуктів.

11. Виготовлення малогабаритної сільськогосподарської техніки, інструменту, предметів побуту.

12. Вирощування, переробка та реалізація лікарських рослин, виготовлення та реалізація лікарських препаратів.

13. Виведення та селекція нових видів рослин, в тому числі лікарських.

Ведення бухгалтерського обліку та складання звітності на СВК «Нива» здійснюється відповідно до Наказу про облікову політику підприємства. Відповідальність за впровадження та дотримання облікової політики підприємства покладено на головного бухгалтера.

Управління Кооперативом здійснюється на основі самоврядування, широкої демократії і гласності, рівних прав у прийнятті рішень за правилом «один член Кооперативу - один голос».

Вищим органом управління є загальні збори членів Кооперативу. Загальні збори Членів Кооперативу мають право приймати рішення з будь-яких питань, пов'язаних зі статутною діяльністю Кооперативу.

Голова Кооперативу в межах своєї компетенції та у відповідності до чинного законодавства і Статуту:

1. Скликає загальні збори членів Кооперативу і контролює виконання прийнятих ними рішень.

2. Вносить на затвердження загальних зборів членів Кооперативу свої рішення про прийняття до Кооперативу нових членів та заяви про припинення членства в Кооперативі дійсних членів.

3. Розробляє і вносить на затвердження загальних зборів членів Кооперативу основні напрями розвитку Кооперативу.

4. Здійснює оперативне керівництво роботою Кооперативу у відповідності з основними напрямками діяльності Кооперативу.

5. В межах своєї компетенції без довіреності діє від імені Кооперативу та вирішує найсуттєвіші питання господарської діяльності: а) видає накази і розпорядження; б) згідно з штатним розкладом приймає на роботу та звільняє посадових осіб і працівників Кооперативу, при необхідності, на підставі чинного законодавства, переводить їх а іншу роботу та накладає стягнення; приймає працівників на тимчасову і сезонну роботу; в) розпоряджається майном і коштами Кооперативу; виступає розпорядником кредитів; г) укладає угоди, договори та контракти від імені Кооперативу, організовує виконання зобов'язань, прийнятих на себе Кооперативом згідно укладених угод; д) забезпечує збереження майна Кооперативу; у разі потреби організовує проведення незалежних аудиторських перевірок результатів діяльності (в т.ч. річного звіту та балансу).

6. Представляє Кооператив у відносинах з вітчизняними і зарубіжними юридичними та фізичними особами, укладає в Україні та за її межами угоди, договори, контракти, вчиняє інші юридичні дії та вішає доручення на укладання таких договорів.

Організаційна структура підприємства є лінійною [Додаток 3]. Особливостями даної структури є чіткість взаємовідносин, однозначність команд, надійний контроль на підприємстві.