Шляхи удосконалення обліку і аудиту розрахунків з покупцями і замовниками на прикладі ППОСП "Світоч"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Міністерство освіти і науки України

Житомирський національний агроекологічний університет

Економічний факультет

Кафедра бухгалтерського обліку

Напрям «Економіка і підприємництво»

Спеціальність «Облік і аудит»

Дипломна робота

Тема:

Шляхи удосконалення обліку і аудиту розрахунків з покупцями і замовниками в П(ПО)СП «Світоч» Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Великий Молодьків

Студентка: Храбан О.В.

Науковий керівник

к.е.н., доц. Суліменко Л.А.

Житомир - 2010



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи обліку розрахунків покупцями і замовниками

1.1 Економічний зміст дебіторської заборгованості

1.2 Моделі і механізм управління дебіторською заборгованістю на підприємстві

1.3 Аналіз останніх досліджень і публікацій з обліку дебіторської заборгованості

1.4 Нормативне забезпечення формування інформаційної бази для управління дебіторською заборгованістю

1.5 Міжнародні стандарти та зарубіжний досвід в організації облікового процесу формування дебіторської заборгованості

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Організація обліку та шляхи його удосконалення

2.1 Організаційно-економічна характеристика П(ПО)СП «Світоч»

2.2 Організація облікового процесу на підприємстві

2.3 Первинний облік управління розрахунків з покупцями та замовниками

2.4 Організація синтетичного та аналітичного обліку розрахунків з покупцями і замовниками

2.5 Система зовнішньої і внутрішньої звітності підприємства: бухгалтерський, статистичний та податковий аспект

2.6 Система управлінського обліку розрахунків з покупцями і замовниками

2.7 Удосконалення процесу управління дебіторською заборгованістю

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Організація аналітично-контрольної роботи підприємства

3.1 Організація аналітично-контрольної роботи відповідно до потреб управління розрахунками з покупцями і замовниками

3.2 Аналіз об'єкта дослідження

3.3 Аудит об'єкта дослідження

3.4 Напрям удосконалення аналітично-контрольної роботи об'єкта дослідження

Висновки до розділу 3

Розділ 4. Економічні основи охорони праці і природокористування

4.1 Правове та нормативне регулювання охорони праці і навколишнього середовища підприємстві

4.2 Аналіз витрат пов'язаних з охороною праці та навколишнім середовищем

4.3 Заходи на по поліпшенню умов праці працівників відповідної галузі

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Актуальність теми дослідження. Сьогоднішній рівень національної економіки України знаходиться в кризовому стані і це супроводжується деформаціями механізмів розрахункових відносин. Хронічні, а часто й безнадійні платежі - характерна риса діючої системи розрахунків. В умовах ринкового господарювання, виникнення підприємств, установ, організацій різних форм власності і здійснення підприємствами господарської діяльності супроводжується виникненням між ними розрахункових відносин як в готівковій, так і безготівковій формах. Однак, здійснюючи розрахунки як підприємства, так і кредитні установи зобов'язані суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, вдосконалювати системи розрахункових відносин в Україні, сприяти прискоренню платежів та зміцненню розрахункової дисципліни і тому питання розрахункових відносин є досить актуальним на цьому етапі становлення національної економіки України. Тому правильна організація розрахунків потребує суворого додержання фінансової дисципліни, вчасної сплати боргів по зобов'язаннях і забезпечення своєчасного одержання коштів за реалізовану продукцію та надані послуги. Також побудова грошових розрахунків між покупцями та замовниками має велике значення, оскільки забезпечує швидке завершення кругообігу оборотних коштів (коштів обігу), перехід їх з товарної форми в грошову, створює необхідні умови для безперебійної оплати придбаних товарно-матеріальних цінностей, так як основними джерелами надходження коштів є виручка від реалізації продукції, робіт і послуг.

Дослідження розрахункових відносин підприємств займається багато відомих вчених серед яких О.М. Петрук, Л. Сук, С.Ф. Голов, Н.М Ткаченко., Н. Матицина, Л. Городянська, В. Марченко, М.Ф. Огійчук, Ф.Ф. Бутинець, В.П Загородіній та ін. Значний внесок у дослідження організації та методики управління дебіторською заборгованістю зробили такі вчені, як М.Д. Білик, С.І. Маслов, І. Пилипенко, О.С. Бондаренко.

Аналіз отриманих результатів свідчить про існування суперечливості окремих розробок теоретичних і практичних аспектів методології бухгалтерського обліку та аналізу дебіторської заборгованості та цілої низки невирішених питань. Недостатньо опрацьованими є питання методики організації фінансового та управлінського обліку, контролю за портфелем дебіторської заборгованості, а також структури дебіторської заборгованості..

Отже, актуальність наведених вище питань, недостатній рівень опрацювання методичних і практичних аспектів обліку, аудиту та аналізу стану дебіторської заборгованості на підприємстві зумовили вибір даної теми та основні напрями дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою написання дипломної роботи є: обґрунтування теоретико-методологічних основ і розробка науково-практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення методики й організації обліку і аудиту розрахунків з покупцями і замовниками та аналізу їх стану.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі було поставлено і вирішено такі завдання:

– розкрити економічну сутність обліку дебіторської заборгованості;

– уточнити класифікацію дебіторської заборгованості;

– провести огляд літературних джерел та виявити проблемні питання щодо обліку дебіторської заборгованості;

– дослідити особливості організації бухгалтерського обліку на підприємстві;

– розкрити зміст бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості;

– дослідити здійснення контролю дебіторської заборгованості на підприємстві тощо;

– дослідити теоретичні, методичні й організаційні основи зовнішнього та внутрішнього аудиту дебіторської заборгованості

– сформувати сукупність показників, що характеризують стан дебіторської заборгованості.

Об'єктом дослідження в даній дипломній роботі є господарська діяльність П(ПО)СП «Світоч» в частині стану розрахунків з покупцями і замовниками.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні, організаційні та практичні аспекти обліку, аудиту і аналізу розрахунків з покупцями і замовниками підприємства.

Методи дослідження. При написанні дипломної роботи були використані такі методи і прийоми дослідження: групування та систематизація, підсумкове узагальнення, монографічний, балансовий, розрахунково-конструктивний методи аналізу і синтезу, а також власні спостереження.

Інформаційною базою для виконання роботи є законодавчі акти України, міжнародні та національні стандарти бухгалтерського обліку, наукові праці зарубіжних і вітчизняних учених з питань обліку, аудиту та аналізу, матеріали науково-практичних конференцій, а також дані первинного, аналітичного та синтетичного обліку, бухгалтерська та статистична звітність П(ПО)СП «Світоч»

Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дослідження спрямовані на вдосконалення методики і практики системи обліку, аудиту та аналізу розрахунків з покупцями і замовниками для зміцнення фінансового стану і платоспроможності підприємства, що дозволить вчасно виявляти прострочену дебіторську заборгованість і вживати заходів щодо зменшення її величини. На основі проведеного дослідження процесу виникнення та стану розрахунків з покупцями і замовниками розроблено пропозиції з удосконалення обліку, аудиту та управління розрахунками з покупцями і замовниками.

Основні положення і висновки дипломної роботи можуть бути застосовані при викладанні відповідних економічних дисциплін і слугувати базою для подальших досліджень актуальних проблем обліку, аудиту та аналізу стану розрахунків з покупцями і замовниками на підприємствах України.

Структура і обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дипломної роботи становить 134 сторінки друкованого тексту. Робота містить 9 рисунків, 12 таблиць. Список використаних джерел налічує 109 найменувань.



Розділ 1. Теоретичні основи обліку розрахунків покупцями і замовниками

1.1 Економічний зміст дебіторської заборгованості

Здійснюючи свою виробничо-господарську діяльність підприємства вступають в розрахункові взаємовідносини з іншими підприємствами, організаціями і особами. Ці розрахунки пов'язані з формуванням основних і оборотних засобів, виробленої продукції і наданих послуг, з розподілом прибутку, розрахунками з фінансовими органами і органами соціального страхування і соціального забезпечення.

Правильна організація розрахунків потребує суворого дотримання фінансової дисципліни, власної оплати боргів по зобов'язаннях і забезпечення своєчасного одержання коштів за реалізовану продукцію та надані послуги.

Затримання оплати за одержанні матеріальні цінності або несвоєчасне надходження коштів за реалізовану продукцію та надані послуги призводить до фінансових труднощів у веденні господарства.

Підприємства укладають між собою і виконують угоди з приводу купівлі засобів і предметів праці, реалізації продукції (робіт і послуг). За все, що придбано на стороні, слід платити гроші і відповідно одержувати платежі за відпущену продукцію або надані послуги.

Розрахунки здійснюються як в безготівковій, так і в готівковій формі. Платежі готівкою підприємств, підприємців та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією, називаються готівковими розрахунками.

Розрахунки готівкою підприємств між собою та іншими підприємцями і фізичними особами можуть проводитися через касу підприємств як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки. Готівкова виручка - сума фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Безготівкові розрахунки - це перерахування грошових коштів з рахунку підприємства-платника на рахунок підприємства-отримувача. Фінансовим посередником в цих розрахунках є банк, який надає послуги своїм клієнтам -підприємствам [14].

В Україні безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами:

платіжними дорученнями;

платіжними вимогами дорученнями;

чеками;

акредитивами;

векселями;

пластиковими картками та інше.

Підприємство самостійно обирає форму розрахунків з іншими підприємствами, організаціями і установами.

У процесі фінансово-господарської діяльності у підприємства постійно виникає потреба в проведенні розрахунків зі своїми контрагентами. Відвантажуючи виготовлену продукцію, підприємство, як правило, не отримує оплату одразу, тобто відбувається кредитування покупця. Таким чином, протягом періоду від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу засоби підприємства знаходяться у вигляді дебіторської заборгованості. Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошей, їх еквівалентів або інших активів [77].

Методологію обліку, основні поняття та порядок розкриття інформації про дебіторську заборгованість у фінансовій звітності визначає П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».

Відповідно П(С)БО 10 дебіторська заборгованість - це заборгованість дебіторів підприємства на певну дату. Вона поділяється на довгострокову і поточну. Дебіторська заборгованість у бухгалтерському обліку класифікується в залежності від: термінів її погашення, ймовірності її погашення, оцінки відображення її в балансі.

Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Загальну класифікація дебіторської заборгованості за видами відповідно до П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» наведена на рис.1.1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Класифікація дебіторської заборгованості [19]

Поточна дебіторська заборгованість класифікується за трьома напрямками:

1. Дебіторська заборгованість, за якою існує впевненість у погашенні її боржником (нормальна);

2. Дебіторська заборгованість, за якою існує невпевненість у погашенні її боржником (сумнівна);

3. Дебіторська заборгованість, за якою немає впевненості у погашенні її боржником або закінчився строк позовної давності (безнадійна). На сьогодні для того щоб визнати в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість безнадійною, не потрібно документального підтвердження. Досить, щоб була виконана одна з умов:

- закінчився строк позовної давності (3 роки);

- існує впевненість у тому, що боржник не погасить свою заборгованість.

У балансі поточна дебіторська заборгованість поділяється на заборгованість покупців і замовників та іншу поточну дебіторську заборгованість.

Покупці - це фізичні або юридичні особи, які купують товари (роботи, послуги).

Замовники - це учасники договору, на підставі замовлення яких виготовляється конкретна продукція, надаються послуги, виконуються роботи іншим учасником договору.

Порядок і форми розрахунків між постачальником і покупцем визначаються у господарських договорах.

Згідно П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» визначається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод і її сума може бути достовірно визначена. Тому одним із важливих питань обліку дебіторської заборгованості є процес її визнання та оцінки.

Поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги визначається активом одночасно з визначенням доходу від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послух і оцінюється за первинною вартістю. У разі відстрочення платежу з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів (їх еквівалентів), що підлягають отриманню за товари, така різниця визначається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) в період її нарахування.

Існують такі критерії визнання дебіторської заборгованості, як активу:

1) джерело отримання

2) втілення майбутніх економічних вигод

3) забезпечення контролю за активом

4) можливість достовірної оцінки активу

Класифікація дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги здійснюється групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості.

Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.

Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості. Нарахування суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображається у звіті про фінансові результати у складі інших операційних витрат. Виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів [13].

Розрахунки з покупцями виникають внаслідок реалізації продукції і товарів, виконання робіт і послуг. При цьому також потрібно визначитись з тим, коли продукція вважається проданою.

Принципи бухгалтерського обліку вимагають, щоб доход не був врахований до того періоду, в якому товар буде відвантажений. В даний час часто практикується попередня оплата, тобто оплата в рахунок майбутніх поставок. До фактичного відвантаження товару така оплата не вважається покупкою для покупця і реалізація для продавця. Проте не часто буває, що товар відвантажений, але гроші за нього ще не надійшли, тобто проведено продажу в кредит.

Отже, якщо відвантажений товар вважати проданим, бо він уже залишив підприємство і виникає видаток, то в цьому ж періоді потрібно відображати виручку від реалізації, тобто показати відповідний доход незалежно від того, одержано фактично гроші за відвантажений товар.

В бухгалтерському обліку датою реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг вважається дата відвантаження продукції товарів (підписання документів про виконанні роботи, наданні послуги).

Реалізація продукції окремого підприємства - це, перш за все, відчуження активів, що належать підприємству, шляхом їх продажу з метою відтворення використаних засобів підприємства та отримання прибутку для задоволення різноманітних потреб.

Організація обліку при реалізації товарів залежить від ступеня участі посередницьких організацій, порядку передачі права власності на товари, що реалізуються, та форми розрахунків з покупцями.

Завданнями бухгалтерського обліку розрахункових операцій є:

дотримання встановлених правил розрахункових відносин;

своєчасне документальне оформлення розрахункових операцій;

своєчасне і достовірне ведення аналітичного і синтетичного обліку розрахунків;

- своєчасне відображення розрахункових операцій у податковому обліку;

- своєчасне взаємне звіряння розрахунків з дебіторами і кредиторами; - недопущення нереальної дебіторської і кредиторської заборгованості.

Правильна організація розрахунків потребує суворого дотримання фінансової дисципліни, власної оплати боргів по зобов'язаннях і забезпечення своєчасного одержання коштів за реалізовану продукцію та надані послуги.

1.2 Моделі і механізм управління дебіторською заборгованістю на підприємстві

На сучасному етапі економічного розвитку вітчизняні підприємства не спроможні ефективно управляти дебіторською заборгованістю, яка займає вагому частку в оборотних активах, що спричиняє кризу взаємонеплатежів. Покупці, укладаючи угоди закупівлі, не прогнозують свої фінансові можливості; постачальники, попередньо отримавши оплату за продукцію і надання послуг, не виконують своїх зобов'язань; банки затримують розрахунки за наявності коштів клієнтів, затягують строки здійснення платіжних операцій, не забезпечують дисципліни розрахунків. Особливо значні втрати від розрахунково-платіжної кризи несуть підприємства, які мають справу із продукцією з коротким строком зберігання.

В умовах цієї кризи суттєво зростає роль ефективного управління дебіторською заборгованістю, своєчасного її повернення та попередження безнадійних боргів.

Зміст та основна мета управління дебіторською заборгованістю - максимізація прибутку підприємства шляхом управління процесами формування та інкасації дебіторської заборгованості.

На мою думку, головними завданнями управління дебіторською заборгованістю є:

визначення ступеня ризику несплати рахунків покупцями;

розрахунок прогнозного розміру резерву сумнівних боргів;

надання дієвих рекомендацій щодо зменшення кількості потенційно неплатоспроможних покупців.

контроль за виконанням фінансових планів за місяць і квартал у частині погашення дебіторської заборгованості підприємства.

Досягти мети управління дебіторської заборгованості можна за допомогою певної моделі управління заборгованістю, яка являє собою послідовність дій, що організовуються та реалізовуються підприємством для мінімізації інвестицій у дебіторську заборгованість:

1. Управління формуванням дебіторською заборгованістю підприємства та її аналіз.

1.1 Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців.

1.2 Контроль за відвантаженням продукції, виписки рахунку та відправлення його покупцям, складання картотеки дебіторів.

1.3 Контроль за фінансовим станом дебітора.

1.4 Планування дебіторської заборгованості.

2. Управління інкасацією дебіторської заборгованості й аналіз простроченої дебіторської заборгованості забезпечення.

2.1 Аналіз простроченої дебіторської заборгованості.

2.2 Забезпечення використання на підприємстві інструментів погашення дебіторської заборгованості.

2.3 Позовна робота зі стягнення простроченої заборгованості.

2.4 Відкриття справи про банкрутство.

2.5 Списання дебіторської заборгованості.

Використання запропонованої структурно-логічної моделі управління дебіторською заборгованістю дозволяє підприємству ефективно використовувати фінансові та трудові ресурси, зменшити ймовірність зростання безнадійних боргів, контролювати фінансові надходження та забезпечити зростання інвестиційних можливостей.

Важливу роль в управлінні дебіторською заборгованістю відіграють планування, організація та контроль роботи з дебіторами. Управління дебіторською заборгованістю зводиться до: формування кредитного рейтингу клієнтів; класифікації дебіторської заборгованості по видах; ведення реєстру старіння заборгованості; оцінки реальної вартості і обертання дебіторської заборгованості; включення дебіторської заборгованості в систему операційних бюджетів; реструктуризація дебіторської заборгованості.

При управлінні дебіторською заборгованістю можуть використовуватись різні методи, зображені на рис. 1.2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 - Основні методи управління дебіторською заборгованістю

Вищезазначені методи управління дебіторською заборгованістю є найважливішими, тому потребують роз'яснення.

Процес клірингу складається з двох основних частин: операційної та фінансової. Під час операційної частини клірингова палата організовує обробку даних, отриманих за результатами торгів. У межах фінансової частини виконуються функції накопичення коштів у спеціальні фонди, що забезпечують гарантії виконання зобов'язань за укладеними угодами.

Іншим методом управління дебіторською заборгованістю є продаж заборгованості, який може здійснюватися спеціалізованими факторинговими, форфейтинговими компаніями та банківськими установами. Найбільш розповсюдженим є факторинг, який полягає в купівлі факторинговою компанією або банком грошових вимог постачальника до покупців та їх інкасація за визначену винагороду. Факторингова компанія купує у своїх клієнтів платіжні вимоги до покупців на умовах негайної оплати 80 - 90% вартості, зазначеної в договорі поставки, незалежно від терміну надходження виручки від покупців.

Інструментом управління дебіторською заборгованістю, що має суттєві переваги над факторингом є форфейтинг. Він є однією з форм кредитування зовнішньої торгівлі. Основною перевагою форфейтингу є те, що форейтор бере на себе усі ризики, пов'язані з фінансовими операціями. Продавцем під час операцій форфейтингу, як правило, виступає експортер, що виконав свої зобов'язання за контрактом і який прагне отримати кошти за поставлену продукцію.

Наступним важливим інструментом, що широко використовується у практиці господарської діяльності підприємств є застава. Застава - це спосіб забезпечення зобов'язання, за якого заставотримач здобуває право у випадку невиконання боржником зобов'язання одержати компенсацію за рахунок закладеного майна.

Дотримуючись вище наведених методів управління дебіторською заборгованістю підприємство зменшить ризики відтоку свої оборотних коштів, зменшить ризики виникнення сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості.

Таким чином, на сьогодні як пріоритетні напрями управління дебіторською заборгованістю підприємства можна визначити такі:

1. Організація повного та достовірного обліку дебіторської заборгованості підприємства й перенесення облікових даних до його звітності.

2. Аналіз структури та динаміки дебіторської заборгованості підприємства в попередніх періодах.

3. Визначення кола потенційних дебіторів та суворе планування дебіторської заборгованості підприємства на майбутні періоди.

4. Оптимізація структури дебіторської заборгованості підприємства.

5. Постійний моніторинг дебіторської заборгованості.

6. Визначення можливості застосування кредитної політики щодо окремих покупців продукції та формування її принципів і умов.

7. Прискорення процесу погашення дебіторської заборгованості за допомогою сучасних форм її рефінансування.

8. Здійснення ефективного контролю за формуванням та погашенням дебіторської заборгованості підприємства.

9. Розрахунок розміру резерву сумнівних боргів.

1.3 Аналіз останніх досліджень і публікацій з обліку дебіторської заборгованості

Дослідження розрахункових відносин підприємств займається багато відомих вчених серед яких О.М. Петрук, Л. Сук [69, 90] Тема дослідження є досить багатоаспектною, що зумовлено складністю і різноманітністю суб'єктів та об'єктів розрахунково-платіжних відносин. Це обумовило суперечливість окремих нормативних документів, що вплинуло на рівень розробок окремих теоретичних і практичних аспектів методології бухгалтерського обліку та аналізу дебіторської заборгованості.

Голов С.Ф. відмічає, що облік розрахунків з покупцями і замовниками ведеться на підставі первинних документів, якими є товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти приймання виконаних робіт, рахунки та інші документи, які підтверджують одержання матеріальних цінностей, приймання робіт, нарахування сум різних платежів тощо. Факти оплати відображуються на підставі виписок банку та доданих первинних документів що складаються відповідно діючих норм і правил по розрахунках [18].

Ткаченко Н.М. дає визначення таким поняттям, як покупці, замовники, дебіторська заборгованість, вказує первинні та зведені документи по розрахунках з покупцями та замовниками, описав їх застосування і правильне оформлення [92].

Сук Л. проблему розрахунків з дебіторами розглядає і в економічному, і в юридичному аспектах. В економічному трактуванні дебіторська заборгованість - це актив, а з юридичної точки зору до дебіторської заборгованості слід підходити як право продавця на отримання коштів за свою продукцію. Для забезпечення достатніх умов управління майном підприємства слід поєднати економічний та юридичний підходи до розуміння дебіторської заборгованості. Питому вагу слід звернути не на класифікацію заборгованості на таку, що належить праву, а намагатися розпізнавати в господарській операції економічний та юридичний зміст [90].

Матицина Н. розглянула в своїй роботі фінансову політику підприємства, як інструмент управління дебіторською заборгованістю; провела аналіз чинників, що впливають на формування фінансової політики; сформулювала підстави для визнання різних видів дебіторської заборгованості та вказала перелік підтверджуючих документів [58].

Городянська Л. розглядає особливості організації обліку дебіторської заборгованості, формує узагальнену класифікацію дебіторської заборгованості; наводить перелік облікових номенклатур первинного обліку дебіторської заборгованості [19].

Марченко В. розглянув особливості обліку сумнівної заборгованості. Та продемонстрував на прикладах процес обчислення коефіцієнту сумнівності [55].

Анішина О. розглянула механізм списання безнадійної заборгованості за видами та обґрунтувала доцільність затосування такого виду контролю, як внутрішній аудит [1].

Як зазначає Огійчук М.Ф., облік розрахунків з покупцями та замовниками повинен бути організований таким чином, щоб сприяти підвищенню ефективності діяльності підприємства, зміцненню маркетингового середовища, розширенню ринків збуту продукції, підвищенню якості обслуговування покупців [14].

Нашкерська Г. зазначає на необхідності створення резерву сумнівних боргів, вказує на існуванні двох методів формування резерву, надає класифікацію дебіторської заборгованості за групами в залежності від дати виникнення заборгованості. Автор акцентує увагу на принципах бухгалтерського обліку, особливо на принципі обачності. Відповідно до якого, підприємство не повинно допускати завищення оцінки активів та доходів, заниження оцінки втрат. Важливим є використання такого принципу при визнанні і оцінці дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги [63].

Бутинець Ф.Ф. вказує, що основою аудиту розрахунків з покупцями і замовниками є аудит договірних відносин. Необхідно встановити, чи є в наявності всі договори на постачання продукції чи зареєстровані вони в журналі реєстрації договорів та гарантійних листів. При аудиторській перевірці експортних операцій, окрім договірних відносин, аудитор повинен перевірити, чи застосовується платником податку до таких операцій нульова ставка ПДВ, необхідно також звернути увагу, чи своєчасно надходить виручка від реалізації експортних товарів, чи здійснюється її обов'язковий продаж відповідно до чинного законодавства [10].

Л.Сук в своїй статті розглядає проблеми контролю і ревізії розрахункових операцій. Він подає свої пропозиції, щодо того, як саме повинна проводитись перевірка розрахункових операцій з боку ревізорів [8].

Білик М. в своїй статті розглянув інструменти фінансової політики управління дебіторською заборгованістю. Визначив її складові, а також чинники, що впливають на формування дебіторської заборгованості, та перелік первинних документів, які можуть бути підставою для відображення в обліку різних видів дебіторської заборгованості [3].

Сопко В. та Загородній В. запропонували з метою організації обліку дебіторської заборгованості визначити на підприємстві об'єкти заборгованості відповідно до термінів її погашення та згрупувати суб'єкти боргу (фізичні або юридичні особи) за видами заборгованості. Зокрема аналітичний облік доцільно вести за кожним видом заборгованості та окремим підприємством та фізичною особою [88].

Щодо управління дебіторською заборгованістю, то відомими зарубіжними економістами у сфері корпоративних фінансів було обґрунтовано сутність поняття управління дебіторською заборгованістю, ка полягає в розробці оптимальної кредитної політики, яка має бути спрямована на вибір найкращих для даного підприємства строків кредитування покупців, кредитних інструментів, розмірів та строків дії знижок. М.Д. Білик вважає, що одним із напрямів покращення управління дебіторською заборгованістю на вітчизняних підприємствах має стати посилення контролю через створення на підприємстві спеціальних підрозділів [3].

І.Пилипенко виділяє п'ять основних кроків в управлінні дебіторською заборгованістю:

1. Визначення гарантій, під які надається кредит.

2. Визначення надійності покупця або ймовірності оплати отриманих ним від фірми товарів. Виконанню цього завдання, на його думку, можуть допомогти значно поширені рейтинги, аналіз оприлюдненої фінансової звітності потенційного покупця.

3. Визначення умов надання кредиту під час продажу товарів: його строку і системи знижок.

4. Визначення суми кредиту, що надається кожному конкретному покупцю. У цьому разі, зазвичай, роблять розрахунки, засновані на ймовірності оплати покупцем товару і ймовірності повторення замовлень, чистої проведеної вартості і збитків, отриманих від оплати товару.

5. Визначення політики «збирання» дебіторської заборгованості. За певну плату підприємство може передати право на отримання грошей з дебіторської заборгованості спеціалізованій фірмі, яка займається стягненням дебіторської заборгованості. Така фірма може або забезпечувати збирання, страхування і фінансування дебіторської заборгованості, або надавати допомогу у стягненні простроченої дебіторської заборгованості і страхуванні сумнівних боргів. Ці операції відомі як факторингові, а спеціалізовані фірми - як факторні [73].

О.С. Бондаренко в своїй статті пропонує методику управління портфелем дебіторської заборгованості. В межах даної методики під портфелем дебіторської заборгованості слід розуміти сукупність усіх видів дебіторської заборгованості, які мають різний обсяг, різний термін погашення та різний рівень ризикованості.

Дана методика передбачає виконання таких етапів:

1) формування умов надання комерційних кредитів та процедури інкасації дебіторської заборгованості;

2) визначення допустимого обсягу портфеля дебіторської заборгованості на основі прогнозованого обсягу реалізації;

3) моніторинг складових портфеля дебіторської заборгованості та структурування її за термінами погашення;

4) розробка змін умов кредитування різних дебіторів з метою збільшення обсягів продажу;

5) оцінка можливостей рефінансування портфеля дебіторської заборгованості [7].

1.4 Нормативне забезпечення формування інформаційної бази для управління дебіторською заборгованістю

Організація бухгалтерського обліку на підприємстві регулюється Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996 - XIV. Згідно вказаного Закону, бухгалтерський облік -- процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Правове регулювання бухгалтерського обліку здійснюється на підставі:

- законів і постанов Верховної Ради України, що стосуються діяльності підприємств, оподаткування, оплати праці, відпусток, цінних паперів, зовнішньоекономічної діяльності тощо;

- постанов Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади з найважливіших питань економіки, планування, обліку та калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг), складу витрат обігу в торгівлі, амортизації основних засобів;

- постанов Національного банку з питань ведення касових операцій, розрахунково-кредитних операцій, відкриття рахунків в національній та іноземній валюті, правил перевезення іноземної валюти в межах і за межі країни;

- постанов органів статистики, якими затверджуються форми статистичної звітності, що с обов'язковими для складання і надання всіма підприємствами.

Регулювання обліку в Україні здійснюється за допомогою нормативних документів Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів, Державного комітету статистики, Державної податкової адміністрації України, Національного банку та інших державних органів. Система нормативного регулювання бухгалтерського обліку в Україні представлена п'ятьма рівнями, кожен з яких охоплює певні документи.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3 Рівні нормативного регулювання бухгалтерського обліку

З 1 січня 2000 року в Україні почався процес реформування системи бухгалтерського обліку та звітності. Основні методологічні принципи, якими підприємства керувались раніше, зазнали істотних змін. Це пов'язано з приведенням національної системи бухгалтерського обліку у відповідність до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. З цього часу основними документами, які регламентують систему бухгалтерського обліку в Україні, є:

1) Закон України від 16.07.99 р. №996-ХІУ "Про бухгалтерський облікта фінансову звітність в Україні" [31] Він визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

В Законі наводяться терміни, що покладені в основу ведення обліку, механізм державного регулювання бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, а також питання щодо організації та ведення обліку (основні реквізити первинних документів та регістрів обліку і порядок їх складання, загальні вимоги та строки подання фінансової звітності).

2) Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. №419 [74];

3) Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. №291, встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб [41].

4) Закон України „Про електронний цифровий підпис" від 22.05.2003 р. №852 [33]

5) Закон України „Про електронні документи та електронний документообіг" від 22.05.2003 р. №851; визначають організацію електронного документообігу на підприємстві, основні положення, щодо застосування електронного підпису. Дані нормативні акти регулюють також питання автоматизації облікових процесів [34].

6) Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (зі змінами і доповненнями), затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. №99. Згідно цієї інструкції сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи відпускаються покупцям або передаються безоплатно за довіреністю одержувачів [44].

7) Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків (зі змінами та доповненнями), затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. №69 вказує, що при інвентаризації розрахунків на рахунках обліку розрахунків з покупцями і замовниками, постачальниками і підрядниками, іншими дебіторами і кредиторами повинні залишитися виключно погоджені суми [42].

8) Нормативною базою, що регулюють організацію та методологію бухгалтерського обліку є Національні стандарти бухгалтерського обліку. Кожне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку регулює свою ділянку в загальній системі.

П(С)БО №2 «Баланс» Затверджено Наказом міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. №87. Цим положенням визначаються зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей. Так згідно у статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги» відображається заборгованість покупців або замовників за надані їм продукцію, товари, роботи або послуги. У підсумок балансу включається чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів [76].

9) Серед даних щодо розрахунків з покупцями та замовниками слід виділити П(с)БО №10 „Дебіторська заборгованість" затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. №237, за ним розрахунки з покупцями та замовниками відносять до дебіторської заборгованості. Згідно з П(с)БО №10 дебіторська заборгованість - це заборгованість дебіторів підприємства на певну дату. Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод, і її сума може бути достовірно визначена. П(с)БО №10 визначає принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про " Дебіторську заборгованість; визнання та оцінку дебіторської заборгованості, розкриття інформації про дебіторську заборгованість у примітках до річної фінансової звітності [77].

10) П(С)БО №15 «Дохід» затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. №290. Згідно цього стандарту однією із умов визнання доходу (виручки) від реалізації продукції покупцеві передані ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію [78].

11) Закон України „Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 (зі змінами і доповненнями) року регулює основні положення аудиторської діяльності на території України, він направлений на складання системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Положення даного Закону діють на території України і розповсюджуються на всі господарюючі суб'єкти [30].

12) Закон України „Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року визначає платників податку, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від податку операцій, особливості оподаткування операцій при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності [37]. Відповідно до Закону „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року (зі змінами і доповненнями) прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) - виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість, акцизного збору і інших обов'язкових платежів, визначених діючим законодавством, а також на суму витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) [35].

13) Методичні рекомендації по визначенню питомої ваги доходу (виручки) від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продукції її переробки в загальному обсязі валового доходу підприємства, затверджені Наказом Мінагрополітики України від 29 грудня 2002 р. №419 складаються із рекомендацій та Розрахунку визначення питомої ваги доходу (виручки) від реалізації продукції сільськогосподарського виробництва та продуктів її переробки в загальному обсязі валового доходу підприємства, що додається [60].

14) Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене 24 травня 1999 року, регулює документальне оформлення всіх господарських процесів. Положення встановлює порядок створення, приймання, перевірку, зберігання первинних документів, облікових регістрів, звітних форм підприємствами України. Забезпечуючи основні принципи бухгалтерського обліку, господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку методом їх цілісного і безперервного документування. Дане Положення передбачає основні вимоги, щодо оформлення первинної документації, виправлення помилок в документах, ведення архівного господарства підприємствами [75].

15) Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного Банку України від 21 січня 2004 року та зареєстрована в Міністерстві юстиції 29 березня 2004 року, регулює основні питання щодо організації системи безготівкових розрахунків в національній валюті підприємствами України. В Інструкції вказані основні форми безготівкових розрахунків, порядок їх здійснення та документальне оформлення [43].



1.5 Міжнародні стандарти та зарубіжний досвід в організації облікового процесу формування дебіторської заборгованості

Відповідно П(С)БО 10 дебіторська заборгованість - це заборгованість дебіторів підприємства на певну дату.

Як правило, у підприємства виникають наступні проблеми, пов'язані з дебіторською заборгованістю:

визнання дебіторської заборгованості по рахунках - що вважати дебіторською заборгованістю?

оцінка дебіторської заборгованості - в якій оцінці, або за якою вартістю відображати дебіторську заборгованість?

“стягнення” дебіторської заборгованості - як отримати гроші по неоплачених рахунках та відобразити це в бухгалтерських записах?

В системі МСБО визнання, класифікація та оцінка дебіторської заборгованості прямо не визначені. В деяких міжнародних стандартах представлені лише загальні рекомендації по розкриттю відповідної інформації у фінансових звітах.

При визначенні та класифікації дебіторської заборгованості в зарубіжній та українській практиці не існує явних розбіжностей. Як за кордоном, так і у вітчизняному обліку, під дебіторською заборгованістю компанії розуміють зобов'язання покупців чи інших контрагентів бізнесу перед компанією, наприклад, по виплаті грошей за продані товари, продукцію, виконані роботи чи надані послуги.

Проблема визнання дебіторської заборгованості за кордоном пов'язана із застосуванням гнучкої системи численних знижок. Знижки, що надаються покупцю, поділяються на дві великі групи:

торгові знижки - це відсоткові знижки від базової ціни;

знижки за оплату в строк - це знижки залежно від строку оплати.

Саме останній вид знижок за оплату в строк і створює проблему визнання дебіторської заборгованості. В зарубіжній практиці (переважно, системи ЗПБО США) існують два методи відображення таких знижок в бухгалтерському обліку:

1. Валовий метод, який найбільш широко використовується на практиці. Суть його полягає в наступному: суми продаж та дебіторська заборгованість записуються на загальну (валову), без знижки, суму виставленого рахунку. Знижки відображаються лише тоді, коли здійснюється оплата, протягом періоду дії знижки. Для їх запису існує контррахунок до рахунку продаж, який в кінці року відображається в звіті про прибутки та збитки як коригувальна стаття (вираховується) до загальної величини виручки від продаж. Іншою коригувальною статтею є рахунок “Повернення товарів та знижки”, який також має дебетове сальдо та відображає інформацію про суму повернених товарів або інших наданих знижок.

2. Чистий метод. При використанні цього методу знижка, не отримана покупцем, трактується як “штраф”, який він повинен сплатити за придбання товару в кредит, а не за готівковий розрахунок, пізніше періоду дії знижки.

За кордоном щодо класифікації дебіторської заборгованості в балансі існують лише загальні правила, які носять рекомендаційний, а не директивний характер.

За очікуваними термінами погашення, які встановлюються в договорах, у всіх країнах заборгованість поділяється на поточну дебіторську заборгованість, тобто заборгованість, яка повинна бути погашена протягом одного року чи операційного циклу (залежно від того, який період довше), і непоточну (довгострокову) заборгованість, яку в окремих країнах (наприклад, країнах ОАЕ) поділяють на середньострокову та довгострокову. Міжнародні стандарти передбачають лише одне обмеження - “протягом одного року”.

Відмітимо, що довгострокові векселі до отримання, згідно з положенням системи ЗПБО США, також класифікуються як поточна дебіторська заборгованість, оскільки вважаються високоліквідними.

Звичайно дебіторська заборгованість в балансі зарубіжної компанії, зокрема в країнах англо-американської системи обліку, представляється, а отже і класифікується, за наступними групами:

- рахунки до отримання - вид дебіторської заборгованості, який виникає при продажу товарів по “відкритому рахунку”, без письмового зобов'язання покупця оплатити рахунок, тобто така заборгованість, яка існує в результаті надання короткострокового кредиту продавцем покупцю. За нормальних умов кошти по рахунку повинні бути отримані протягом 30-60 днів;

- векселі до отримання;

- дебіторська заборгованість, не пов'язана з реалізацією.

Крім дебіторської заборгованості покупців в балансі, відображається інша заборгованість. Так, в естонському балансі відображається також:

- дебіторська заборгованість дочірніх та материнських підприємств;

- дебіторська заборгованість пов'язаних підприємств;

- розрахунки з акціонерами;

- інша короткострокова дебіторська заборгованість.

В момент виникнення дебіторської заборгованості необхідно визначити суму кредиту, що надається кожному конкретному покупцю. Тут слід врахувати і вартість відвантаженої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), і надані знижки, і повернені товари покупцями. Але, головна проблема оцінки дебіторської заборгованості виникає саме в момент складання фінансової звітності.

В зарубіжній системі обліку дебіторська заборгованість по рахунках оцінюється та відображається в звітності за чистою вартістю реалізації, тобто за сумою грошей, яка реально може бути отримана в майбутньому в результаті її погашення.

Для визначення чистої вартості реалізації необхідно оцінити чисту суму коштів, яку очікується отримати в результаті погашення дебіторської заборгованості по рахунках.

Зазначимо, що чиста вартість реалізації, як правило, відрізняється від юридично належної до оплати величини. В США, наприклад, вона обчислюється шляхом сумування всієї дебіторської заборгованості за вирахуванням знижки та безнадійної дебіторської заборгованості. У зв'язку з цим згідно з принципом обачності проводяться два коригування:

- оцінюється та обліковується безнадійна дебіторська заборгованість;

- оцінюються можливі повернення товарів та враховуються надані раніше знижки.

В зарубіжній літературі безнадійною вважається дебіторська заборгованість, яка, ймовірно, ніколи не буде сплачена.

Наявність безнадійного боргу призводить до втрати виручки від продажу або до збитку, і вимагає відповідного зниження величини дебіторської заборгованості по рахунках та зменшення прибутку.

В більшості країн виявлення безнадійної дебіторської заборгованості (в т.ч. векселів) проводиться в індивідуальному порядку, тобто при окремому розгляді кожного безнадійного до отримання рахунку (векселя). Не отримані від покупців векселі та рахунки, надходження яких визнано як безнадійне, списуються на витрати підприємства.

На відміну від українського обліку, коли безнадійні борги списуються за рахунок резерву (якщо суми не вистачає, то на витрати по списанню сумнівних боргів), в окремих країнах, наприклад, в Естонії, не дивлячись на списання безнадійної дебіторської заборгованості на витрати, вона продовжує обліковуватися в дебеті рахунків, на яких відображається короткострокова дебіторська заборгованість покупців та показується в активі балансу в рядку “Не отримані від покупців рахунки” або в рядку “Векселі покупців” з одночасним відображенням безнадійної заборгованості в окремому рядку зі знаком мінус.

Двома найбільш розповсюдженими методами обліку безнадійної заборгованості в більшості країн є метод прямого списання і метод нарахування резерву (рис.1.4).

Рис. 1.4 Підходи до списання безнадійної дебіторської заборгованості

Метод прямого списання має певні недоліки:

- витрати за безнадійною дебіторською заборгованістю не пов'язані з відповідними продажами;

- дебіторська заборгованість завищується, оскільки не обліковуються включені до заборгованості невідомі безнадійні борги;

- метод призводить до неузгодженості між доходами і витратами (тобто витрати визнаються пізніше, ніж доходи, з якими вони пов'язані).

Як правило, метод прямого списання безнадійної дебіторської заборгованості застосовується тільки у тих випадках, коли безнадійна заборгованість є несуттєвою за розмірами.

Важливу роль в бухгалтерській практиці має відображення сумнівної дебіторської заборгованості та створення резервів під безнадійні борги. Метод нарахування резерву допускає розрахункову оцінку безнадійних боргів в кожному звітному періоді, навіть якщо на відповідний момент невідомо, які конкретно рахунки не будуть оплачені і неможливо визначити конкретний розмір безнадійної заборгованості.

В США, якщо на дату фінансової звітності підприємство не бачить можливості зібрати повну суму рахунків до отримання, існує умовна обставина відповідно до СФО 5 “Облік умовних обставин”. Проте відрахування до резерву витрат здійснюється за рахунок прибутку, якщо виконуються дві наступні умови: