Шляхи удосконалення обліку і аудиту розрахунків з покупцями і замовниками на прикладі ППОСП "Світоч"

- ймовірно, що на дату складання фінансової звітності буде мати місце зниження вартості активу або виникнення зобов'язань, виходячи з наявної інформації на дату фінансової звітності;

- розмір збитку можна оцінити з достатнім ступенем ймовірності.

Підприємство може здійснювати розрахункові оцінки безнадійної дебіторської заборгованості на основі свого попереднього досвіду, досвіду інших підприємств в тій же галузі виробництва, платоспроможності дебітора або на основі оцінки поточної економічної ситуації. Якщо ж розмір безнадійної дебіторської заборгованості не можна оцінити достатньо точно, то виникає суттєва невизначеність у погашенні дебіторської заборгованості. В цьому випадку необхідно використовувати метод визнання доходів у розстрочку, метод відшкодування витрат або інший метод визнання доходів. У випадку якщо не задовольняються обидві вищезгадані умови для нарахувань, але умовні втрати є достатньо ймовірними, то СФО 5 вимагає певного розкриття їх у фінансовій звітності.

Резерв сумнівних боргів, як правило, представляє собою відсоток від суми продажу в кредит або від дебіторської заборгованості на кінець звітного періоду.

Відповідно до ЗПБО США при розрахунку сумнівної дебіторської заборгованості використовуються два методи:

- метод відсотку від нетто-реалізації, заснований на припущенні, що частка виручки даного року не буде отримана. Сума сумнівної заборгованості вираховується шляхом множення виручки від реалізації на визначений процент, отриманий шляхом обчислення середнього проценту втрат за сумнівними боргами в попередніх періодах;

- метод обліку рахунків за строками оплати, який припускає, що частина сальдо по рахунках дебіторської заборгованості не буде оплачена. Спираючись на практику попередніх років, здійснюється ранжирування рахунків до отримання за строками оплати і віднесення до сумнівних боргів визначеної частини заборгованостей з конкретним строком. Визначенню ступеня надійності покупця або ймовірності оплати отриманих ним товарів допомагають широко розповсюджені рейтинги, які публікуються (наприклад, рейтинг агенції “Dan and Bradstreet”), аналіз опублікованої фінансової звітності потенційного покупця, конструювання індексів ризику тощо.

В Італії дозволено щорічно відносити на резерв сумнівних боргів 0,5% загального обсягу дебіторської заборгованості. Коли обсяг резерву досягає 5%, подальше його збільшення забороняється.

За російськими стандартами обліку також можливе створення резерву по сумнівних боргах. Але при цьому до складу резерву можуть включатися суми заборгованостей конкретних дебіторів, і тільки в тому випадку, якщо була проведена робота по стягненню цих боргів. Величина резерву визначається окремо по кожному сумнівному боргу з урахуванням фінансового стану боржника.

Зазначимо, що в Естонії сума сумнівного боргу списується на витрати незалежно від того, застосовані до неї заходи по стягненню чи ні. Оскільки діючий Закон про податок з обороту не передбачає зворотного перерахунку податку з обороту, пов'язаного з сумнівною або безнадійною дебіторською заборгованістю, сума сумнівної дебіторської заборгованості списується на витрати разом з податком з обороту. Відмінністю естонського обліку від українського є те, що безнадійна дебіторська заборгованість, яка раніше була чи не була переведена у витрати, списується з балансу без відображення суми безнадійного боргу на позабалансовому рахунку.

В більшості країн англо-американської системи крім резерву по сумнівних боргах, компанії можуть створювати інші види резервів, зокрема, резерв на покриття повернень товарів та знижок. Якщо повернення товарів відбулося протягом звітного періоду або якщо продаж відбувся в кінці поточного звітного періоду, а повернення і надання знижок - на початку наступного, при цьому величина повернення та знижок невелика, то вони відображаються на рахунках того звітного періоду, в якому відбулися, наступним записом:

Д-т Повернення товарів та знижки К-т Рахунки до отримання

Сума по рахунку “Повернення товарів та знижки” є контррахунком до рахунку “Продаж” та вираховується з нього в звіті про прибутки та збитки.

Однак, якщо величина продаж в кінці звітного періоду складає значну величину, наприклад фірма завершує виконання великого контракту, а з досвіду минулих років відомо, що останній відсоток повернення (чи коригувань в ціні) дорівнює, припустимо, 5%, то в поточному періоді необхідно зробити коригування суми продаж, щоб не викривити чистий прибуток за період, так як величина повернення та знижок є суттєвою. В цьому випадку нараховується резерв наступною проводкою:

Д-т Повернення товарів та знижки К-т Резерв на покриття повернення товарів та знижок

Відповідно суми повернень товарів та знижок вираховуються з обсягу продаж, а сума рахунку “Резерв на покриття повернення товарів та знижок”, є контррахунком до рахунку “Рахунки до отримання” та обчислюється з величини дебіторської заборгованості по рахунках при підрахунку суми балансу.

Якщо ж у підприємства все ж виникає безнадійна дебіторська заборгованість вона списується з балансу.

Існують такі механізми управління дебіторською заборгованістю, як безвідзивний акредитив, що часто використовується в США і оснований на відносинах не лише продавця і покупця, але і їх банків; умовний продаж, широко розповсюджений в Європі, коли право власності залишається за продавцем до часу оплати товару тощо.

Списання заборгованості може здійснюватись не тільки у випадку визнання її безнадійною.

В США компанії при списанні дебіторської заборгованості по рахунках можуть передавати свою дебіторську заборгованість третій особі, “ліквідувавши” її таким чином та отримавши певну суму грошей. Існує два найпоширеніших способи такої передачі.

1. Передача дебіторської заборгованості по рахунках під заставу. У даному випадку власник дебіторської заборгованості позичає гроші кредитора, виписуючи звичайний вексель та передаючи під заставу дебіторську заборгованість в якості забезпечення. Якщо він не зможе оплатити вексель до зазначеної дати, то до кредитора переходить право конвертації відданої під заставу дебіторської заборгованості в гроші.

2. Продаж дебіторської заборгованості по рахунках. Компанія може продавати право на отримання грошей по дебіторській заборгованості факторинговій фірмі. Як правило, факторингові фірми за свої послуги беруть комісійні 1% та більше від суми дебіторської заборгованості, що придбається.

Продаж дебіторської заборгованості може здійснюватися без регресу, тобто без права зворотного викупу, або з регресом.

При продажу дебіторської заборгованості без регресу покупець-факторингова фірма бере на себе ризик отримання грошей та можливих збитків.

Як і при продажу будь якого активу, в цьому разі дебетується рахунок грошових коштів на суму отриманих грошей та кредитується рахунок “Рахунки до отримання” на суму заборгованості, що передається. Одночасно різниця між цими двома величинами (оплата послуг факторингової фірми та інші утримання) відображаються по дебету рахунка “Збитки від продажу дебіторської заборгованості по рахунках”.

При продажу дебіторської заборгованості з регресом продавець гарантує покупцю оплату у випадку, якщо дебітор відмовляється (не може) заплатити. В США, наприклад, така передача дебіторської заборгованості по рахунках може відображатися як продаж або як позика відповідно до встановлених ЗПБО США. Передача з регресом записується як продаж у випадку виконання трьох умов:

- сторона, яка передає дебіторську заборгованість, відмовляється від майбутніх економічних вигід, пов'язаних нею;

- зобов'язання сторони, що передає, за умовами регресу можна оцінити з достатнім ступенем впевненості;

- сторона, що приймає, не може вимагати від сторони, що передає повторної (зворотної) купівлі дебіторської заборгованості.

Якщо не виконуються ці три умови, то передача з регресом вважається позикою.

Для дебіторської заборгованості, оформленої векселями, також існує специфічна можливість дострокової її “ліквідації” (реалізації) - процес дисконтування векселів до отримання в банках чи інших фінансових установах. При цьому слід зазначити, що при ліквідації векселя до отримання компанія має “непередбачуване потенційне зобов'язання” перед банком, оскільки вексель може бути не оплачений векселедавцем. В поясненнях до звітності, як правило, відображається наявність зобов'язань по дисконтованих векселях.

Векселі до отримання стають дисконтованими, коли векселедержатель індосує вексель (з регресом (з правом зворотної вимоги) або без регресу) на ім'я третьої особи та отримує суму грошових коштів. Різниця між сумою отриманих грошових коштів та вартістю векселя до настання терміну погашення називається дисконтом. Якщо вексель передається з регресом, особа, яка здійснила передачу, залишається умовно відповідальною за остаточний платіж по векселю при настанні терміну погашення. Якщо вексель передається без регресу, то особа, яка здійснила передачу, не несе щодо нього подальшої відповідальності.

Рахунок “Дисконтованих векселів до отримання” є контррахунком, який вираховується з пов'язаної з ним дебіторської заборгованості. Нижче викладено процедуру розрахунку надходжень по дисконтованих векселях (рис. 1.5).

Рис. 1.5 Процедура розрахунку надходжень по дисконтованих векселях

У випадку, коли вексель отриманий в одному звітному періоді, а оплата його повинна бути проведена в іншому, здійснюються коригувальні записи. В даній ситуації діє принцип відповідності доходів та витрат: частина доходу у вигляді відсотків відображається в той період, коли вони “зароблені”.

В Росії для цілей бухгалтерського обліку векселі поділяються на фінансові та товарні (комерційні). Придбання фінансових векселів розглядається як здійснення організацією фінансових вкладень. Факт отримання організацією товарних векселів розглядається як трансформація боргу для погашення якого отримано вексель.

Щодо вимог, які існують до розкриття інформації щодо обліку коштів, то грошові кошти в звітності зарубіжних країн відображаються за оголошеною чи фактичною вартістю.

В балансі більшості країні, зокрема, в Україні та відповідно до МСБО, грошові кошти та їх еквіваленти відображаються однією статтею. Однак, є країни (наприклад, Молдова), в яких дані статті відображаються окрема, як було характерно для колишнього українського обліку.

За кордоном, особливо в Європі, приділяється значна увага розкриттю в звітності дебіторської заборгованості. В більшості випадків вона відображається перерахованими за вище групами: рахунки до отримання; векселі до отримання; дебіторська заборгованість, не пов'язана з реалізацією (як правило, в силу специфіки статей з детальним розшифруванням).

В балансі розрахунки з дебіторами, як правило, відображаються за найменшим показником із первісної вартості та вартості на дату складання балансу.

Зазначимо ще раз, що рішення про порядок розміщення різних видів дебіторської заборгованості в балансі та ступінь деталізації цих статей приймає сама компанія, і, відповідно, у різних компаній склад та структура дебіторської заборгованості в балансі будуть різні на відміну від українського балансу, який жорстко регламентує форму надання цієї статті.

Інформація про рахунки до отримання (дебіторська заборгованість) і векселі до отримання від представників і працівників компанії, а також від афілійованих підприємств повинна бути самостійно розкрита у фінансовій звітності окремо.

В Естонії відповідно до Закону про бухгалтерський облік та Інструкції про зміст статей балансу бухгалтерського річного звіту дебіторська заборгованість надається в трьох статтях:

1) несплачені покупцями рахунки,

2) векселі покупців,

3) сумнівні рахунки (зі знаком мінус)

Неотримані від покупців суми, в надходженні яких є сумніви, переводяться до витрат згідно з розділом 2 ст. 24 Закону про бухгалтерський облік.

Німецька практика обліку рахунків до отримання в цілому аналогічна європейській. Окремої уваги заслуговує підхід до дебіторської заборгованості в іноземній валюті. В балансі розрахунки з дебіторами, як правило відображаються за найбільш низьким показником з первісної вартості та вартості за курсом на дату складання балансу. На відміну від розрахунків з дебіторами у розрахунках з кредиторами використовується протилежне правило. Таким чином, збитки від коливання валютних курсів визнаються, а прибутки - ні. Відповідно до останніх змін в законодавстві дебіторська заборгованість може відображатись в балансі за курсом на дату складання, але в пояснювальній записці необхідно обов'язково розкрити облікові методи, що використовувались [11].

Висновки до розділу 1:

Отже, можна зробити наступні висновки по даному розділу:

1) Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошей, їх еквівалентів або інших активів.

2) Методологію обліку, основні поняття та порядок розкриття інформації про дебіторську заборгованість у фінансовій звітності визначає П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».

Відповідно П(С)БО 10 дебіторська заборгованість - це заборгованість дебіторів підприємства на певну дату. Вона поділяється на довгострокову і поточну.

3) Виділяють такі види дебіторської заборгованості:

Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

4) Головними завданнями управління дебіторською заборгованістю є:

визначення ступеня ризику несплати рахунків покупцями;

розрахунок прогнозного розміру резерву сумнівних боргів;

надання дієвих рекомендацій щодо зменшення кількості потенційно неплатоспроможних покупців.

контроль за виконанням фінансових планів за місяць і квартал у частині погашення дебіторської заборгованості підприємства

4) Модель управління дебіторською заборгованістю складається з таких етапів:

1. Управління формуванням дебіторською заборгованістю підприємства та її аналіз.

1.1 Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців.

1.2 Контроль за відвантаженням продукції, виписки рахунку та відправлення його покупцям, складання картотеки дебіторів.

1.3 Контроль за фінансовим станом дебітора.

1.4 Планування дебіторської заборгованості.

2. Управління інкасацією дебіторської заборгованості й аналіз простроченої дебіторської заборгованості забезпечення.

2.1 Аналіз простроченої дебіторської заборгованості.

2.2 Забезпечення використання на підприємстві інструментів погашення дебіторської заборгованості.

2.3 Позовна робота зі стягнення простроченої заборгованості.

2.4 Відкриття справи про банкрутство.

2.5 Списання дебіторської заборгованості.

5) В ході проведеного аналізу міжнародних стандартів аудиту та зарубіжного досвіду з даної проблеми встановлено, що в системі МСБО визнання, класифікація та оцінка дебіторської заборгованості прямо не визначені. В деяких міжнародних стандартах представлені лише загальні рекомендації по розкриттю відповідної інформації у фінансових звітах.

При визначенні та класифікації дебіторської заборгованості в зарубіжній та українській практиці не існує явних розбіжностей. Як за кордоном, так і у вітчизняному обліку, під дебіторською заборгованістю компанії розуміють зобов'язання покупців чи інших контрагентів бізнесу перед компанією, наприклад, по виплаті грошей за продані товари, продукцію, виконані роботи чи надані послуги.



Розділ 2. Організація обліку та шляхи його удосконалення

2.1 Організаційно-економічна характеристика П(ПО)СП «Світоч»

Приватне (приватно-орендне) сільськогосподарське підприємство «Світоч» є самостійним господарюючим суб'єктом. Як і будь-який суб'єкт підприємницької діяльності П(ПО)СП «Світоч» має певні взаємозв'язки як з загальнодержавним так і місцевим бюджетом, з банківськими та страховими організаціями, а також численними постачальниками, покупцями, замовниками, господарськими і фінансовими партнерами та ін.

Підприємство є юридичною особою з моменту його державної реєстрації, про що свідчить Додаток А.

Воно вправі від свого імені вчиняти правочини, придбавати майно і особові немайнові права, нести зобов'язання, бути позивачем та відповідачем у суді. Тобто має приватну форму власності.

Місцезнаходження П(ПО)СП «Світоч»: 11761, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Великий Молодьків, вул.. Леніна, 23.

ЄДРПОУ: 03746674.

П(ПО)СП «Світоч» створюється для здійснення сільськогосподарської діяльності, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках для ведення сільського господарства, відповідно до закону. Воно здійснює свою діяльність шляхом проведення будь-яких операцій, за винятком заборонених законодавством, зокрема шляхом:

здійснення діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі;

задоволення потреб особистих селянських та фермерських господарств, господарських товариств, інших сільськогосподарських підприємств усіх форм власності і господарювання, а також сільського населення у підвищенні рівня знань та вдосконаленні практичних навичок прибуткового ведення господарства;

поставки продукції, виконання робіт, надання послуг, у тому числі у кредит, надання фінансової та іншої допомоги згідно з домовленістю сторін;

продажу, обміну, здачі в оренду, позики, позички юридичним або фізичним особам належних їм фондів, сировини, готової продукції, фінансових ресурсів та майна на умовах, згідно з домовленістю;

ведення у встановленому порядку зовнішньоекономічної діяльності, створення господарських формувань з іноземними юридичними та фізичними особами.

Підприємство є власником:

майна, земельних угідь, коштів, одержаних в результаті її фінансово-господарської діяльності;

іншого майна, коштів та прав набутих на підставах не заборонених чинним законодавством.

Підприємство здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном у відповідності з метою своєї діяльності.

П(ПО)СП «Світоч» може самостійно купувати, продавати, передавати безкоштовно, обмінювати, передавати в оренду юридичним особам і громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, відчужувати їх іншими особами. Вона має право укладати угоди (договори, контракти) у тому числі угоди купівлі-продажу, підряду, страхування майна, перевезення, зберігання, доручення і комісії набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, виступати позивачем у суді, арбітражному суді та третейському суді.

Отже, П(ПО)СП «Світоч» має свою печатку, рахунок в банку та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України.

Баланс - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру, ліквідність та платоспроможність а також здатність адаптуватися до змін середовища, в якому воно функціонує.

Для окремого відображення у балансі господарських засобів і джерел їх утворення, його будують у вигляді двосторонньої таблиці. Ліва частина балансу, в якій відображають господарські засоби, називають активами, а права частина, в якій відображаються джерела утворення господарських засобів називаються пасивами. Кожен вид господарських засобів та джерела їх утворення називають статтею балансу. Таким чином актив і пасив балансу складаються з окремих статей, кожна з яких відображає величину певного економічно однорідного виду засобів або їх джерел.

Активи являють собою ресурси, контрольовані підприємством, використання яких призводять до збільшення економічних вигод у майбутньому. До них відносяться всі наявні матеріальні цінності, нематеріальні активи та кошти, що належать підприємству на певну, а також їх розміщення та використання.

Проаналізуємо склад і структуру активів (табл. 2.1)

Таблиця 2.1

Структура активів в П(ПО)СП «Світоч»

Стаття активів	2007	2008	2009	Зміна показників за 3 роки
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
І. Необоротні активи
Незавершене будівництво	591	13,1	591	12,9	591	13,0	-	-
Основні засоби:
залишкова вартість	2692	59,5	2669	58,4	2649	58,0	-43,0	98,4
первісна вартість	5335	117,9	5335	116,7	5335	117,4	-	-
знос	2643	58,4	2665	58,3	2686	59,1	43,0	101,6
Усього за розділом І	3283	72,6	3260	71,3	3240	71,3	-43,0	98,7
ІІ Оборотні активи
Запаси:
виробничі запаси	245	5,4	274	6,0	268	5,9	23	109,4
поточні біологічні активи	505	11,1	571	12,5	649	14,3	144	128,5
незавершене виробництво	405	9,0	364	7,9	213	4,7	-192	52,6
готова продукція	1	0,002	1	0,002			-1	-
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
чиста реалізаційна вартість	16	0,4	12	0,3	89	2,0	73	556,3
первісна вартість	16	0,4	12	0,3	89	2,0	73	556,3
Інша поточна дебіторська заборгованість	1	0,002	22	0,5	8	0,2	7	800,0
Поточні фінансові інвестиції	67	1,5	67	1,5	67	1,6	-	-
Грошові кошти та їх еквіваленти:
в національній валюті	1	0,002					-1	-
в іноземній валюті
Усього за розділом ІІ	1241	27,4	1311	28,7	1304	28,7	63	105,1
ІІІ Витрати майбутніх періодів
Баланс	4524	100,0	4571	100,0	4544	100,0	20	100,4

Проаналізуємо зміни, що відбулися у структурі активів підприємства.

За даними таблиці 2.1 в районі загальна вартість майна зросла на 20 тис. грн., що складає 0,4%. Такий приріст майна відбувся за рахунок збільшення вартості оборотних активів (відповідно, 63 тис. грн.) Проте вартість необоротних активів зменшилась на 43тис. грн.

Загалом, якщо розглядати реальні активи, що характеризують виробничу потужність підприємств, тобто основні засоби і незавершене виробництво, то в 2009 році вони становили 3240 тис. грн. або 71,3% всіх активів

Залишкова вартість основних засобів П(ПО)СП «Світоч» за балансом зменшилась на 43 тис. грн.

Протягом 2007-2009 рр. відбулося збільшення оборотних активів підприємства на 63 тис. грн. Збільшення їх вартості пов'язане з зростанням дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги на 73тис. грн. та іншої поточної дебіторської заборгованості на 7тис. грн.Такі зміни відповідним чином вплинули на структуру оборотних активів.

Аналіз джерел формування засобів підприємства розглянемо в таблиці 2.2

Таблиця 2.2

Структура пасивів в П(ПО)СП «Світоч»

Стаття пасивів	2007	2008	2009	Зміна показників за 3 роки
I. Власний капітал	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Статутний капітал	9	0,2	9	0,2	9	0,2	-	-
Інший додатковий капітал	4009	88,5	4377	95,6	4269	94,2	260	106,5
Резервний капітал	556	12,3	556	12,2	556	12,1	-	-
Непокритий збиток	1045	23,0	993	21,6	900	19,7	-145	86,1
Усього за розділом I	3529	78,0	3949	86,4	3934	86,6	405	111,5
II. Забезпечення витрат і платежів	-	-	-	-	-	-	-	-
Усього за розділом II	-	-	-	-	-	-	-	-
III. Довгострокові зобов'язання	-	-	-	-	-	-	-	-
Усього за розділом III	-	-	-	-	-	-	-	-
IV. Поточні зобов'язання
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	720	15,9	420	9,3	448	9,9	-272	62,2
Поточні зобов'язання за розрахунками:
з бюджетом	156	3,4	85	1,9	56	1,2	-100	35,4
зі страхування	8	0,2					-	-
з оплати праці	79	1,8	87	2,0	80	1,8	1	101,3
із внутрішніх розрахунків	28	0,6	11	0,2	14	0,3	-14	50,0
Інші поточні зобов'язання	4	0,08	9	0,2	12	0,2	8	300,0
Усього за розділом IV	995	22,0	622	13,6	610	13,4	-385	61,3
V Доходи майбутніх періодів	-	-	-	-	-	-	-	-
Баланс	4524	100,0	4571	100,0	4544	100,0	20	100,4

За даними зведеного звіту можемо проаналізувати склад та зміни в пасивах П(ПО)СП «Світоч. Протягом дослідженого періоду величина статутного та резервного капіталу є незмінною. Так, збільшилась величина іншого додаткового капіталу на 260 тис. грн. (6,5%).

Позитвним є зменшення непокритого збитку підприємства на 145 тис. грн. З даних таблиці видно, що кредиторська заборгованість підприємства за товари, роботи і послуги зменшилась на 272тис. грн., крім даного показника зменшились також величини поточних зобов'язань на 358тис. грн..(37,7%) у т.ч. зменшились величини поточних зобов'язань по розрахунках з бюджетом на 100тис. грн.(64,6%), із внутрішніх розрахунків на 14 тис. грн.(50%); в свою чергу Загалом, можна сказати, що підприємство поступово виходить з кризового становища про що свідчить зменшення величини непокритого збитку, кредиторської заборгованості за товари, роботи і послуги.

Слідуючим етапом нашого аналізу економічної діяльності підприємства є оцінка його фінансової стійкості.

Під фінансовою стійкістю підприємства розуміють його платоспроможність в часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними та залученими засобами.

Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень, а отриманий прибуток забезпечити самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх джерел формування активів.

Здійснимо оцінку фінансової стійкості підприємства на базі таблиці 2.3

Таблиця 2.3

Оцінка фінансової стійкості П(ПО)СП «Світоч»

Показники	2007 р.	2008 р.	2009 р.	Відхилення 2007 р. до 2009 р.
Коефіцієнт автономії	0,78	0,86	0,87	0,09
Коефіцієнт фінансової залежності	1,28	1,16	1,16	-0,12
Маневреність робочого капіталу	4,70	1,76	1,64	-3,06
Коефіцієнт маневреності робочого капіталу	0,07	0,17	0,17	0,1
Коефіцієнт фінансової стійкості	3,55	6,35	6,45	2,9
Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу	0,28	0,16	0,16	-0,12
Коефіцієнт концентрації залученого капіталу	0,22	0,14	0,13	-0,09
Коефіцієнт забезпечення власними коштами	0,20	0,53	0,53	0,33

Проведемо аналіз табл. 2.3. Значення коефіцієнта автономії збільшилось на 0,09 і складає 0,87. Це означає, що питома вага власного капіталу в загальній сумі балансу 87%, а це означає, що залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування низька, тобто підприємство може погасити борги за рахунок власних коштів.

Коефіцієнт фінансової залежності обернений до коефіцієнта автономії. В 2009 р. він становив 1,16 грн. Тобто, на 1 грн. власних коштів припадає 1,16 грн. вартості майна.

Значення коефіцієнта маневреності в 2009р. досягло 0,17. Це свідчить про високий ступінь мобільності використання власних коштів підприємством.

Коефіцієнт фінансової стабільності показує, що підприємство є фінансово стабільним.

Одним із етапів аналізу фінансового стану підприємства є оцінка ліквідності і платоспроможності.

Платоспроможність - можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов'язання.

Здійснимо оцінку ліквідності підприємства в таблиці 2.4

Таблиця 2.4

Оцінка ліквідності П(ПО)СП «Світоч»

Показники	2007р.	2008р.	2009р.	Відхилення 2007р. до 2009 р. (+;-)
Загальний коефіцієнт покриття (платоспроможності)	1,26	2,00	2,12	0,86
Коефіцієнт швидкої ліквідності	0,09	0,16	0,27	0,18
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,07	0,11	0,11	0,04
Частка оборотних засобів в активах	0,27	0,29	0,29	0,02
Робочий капітал (розмір власних оборотних засобів)	1,25	2,10	2,14	0,89

Проведемо аналіз таблиці 2.4. Загальний коефіцієнт покриття збільшився на 0,86. Він показує, що на 1 грн. поточних зобов'язань припадає 2,12 грн. (2009 р.) оборотних активів.

Коефіцієнт швидкої ліквідності показує, яка частина зобов'язань може бути погашена не тільки за рахунок грошових коштів, але й за рахунок очікуваних фінансових надходжень, в нашому випадку це 270% (за даними 2009 р.) Частка оборотних засобів в активах в 2009 р. складає 0,29. Це означає, що питома вага оборотних засобів в активах складає 29%.

Отже, підприємство є фінансово стабільним, ліквідним.

Оцінити наскільки ефективно підприємство використовує своє ресурси (засоби) дозволяє аналіз ділової активності. Аналіз ділової активності полягає у дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів - показників оборотності.

Таблиця 2.5

Аналіз ділової активності П(ПО)СП «Світоч»

Показники	2007 р.	2008 р.	2009 р.	Відхилення 2007 р. до 2009 р. (+;-)
Коефіцієнт оборотності активів	0,15	0,16	0,17	0,02
Коефіцієнт оборотності оборотних активів	0,53	0,57	0,59	0,06
Коефіцієнт оборотності запасів	0,58	0,62	0,65	0,07
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	0,64	0,91	1,24	0,6
Коефіцієнт оборотності коштів в розрахунках (дебіторської заборгованості)	18,87	28,71	11,69	-7,18
Коефіцієнт оборотності власного капіталу	0,19	0,20	0,19	-
Коефіцієнт завантаженості активів в обороті	1,89	1,74	1,71	-0,18
Коефіцієнт завантаженості власного капіталу	5,24	5,11	5,15	0,09

Проаналізуємо дану таблицю.

Коефіцієнт оборотності активів характеризує швидкість обороту оборотних активів підприємства. Цей показник за 3роки збільшився на 0,02.

Коефіцієнт оборотності запасів в 2009 р. становив 0,65, що свідчить про ефективність використання виробничих запасів.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості збільшився на 0,6, а це свідчить про збільшення комерційного кредиту, що надається підприємству контрагентами.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу в 2009 р. становив 0,19. Так, як значення даного коефіцієнта при порівнянні 2009 р. з 2007 р. є незмінним, то з упевненістю можна сказати, що ділова активність підприємства є незмінною.

Значення коефіцієнта завантаженості вказує на те, що на 1 грн. продажу припадає 1,71грн. вартості майна. Так як протягом трьох років його значення зменшується, то це свідчить про підвищення ефективності використання активів підприємства.

На 1грн. продажу припадає 5,15грн. власних джерел фінансування П(ПО)СП «Світоч»

2.2 Організація облікового процесу на підприємстві

Як відомо, бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам.

Організація обліково-звітного процесу - це взаємовизначення, взаємовплив, взаємне функціонування трьох елементів: по-перше, праці облікових фахівців та виконавців господарських операцій; по-друге, умов та засобів технічного забезпечення їх праці; по-третє, вхідної та вихідної інформації управління діяльністю підприємства (як предмет праці) [60].

Обліковий процес складається з багатьох блоків, які мають бути конкретизовані й подані в технологічних та структурних аспектах. У будь-якому господарстві обліковий процес як технологічна сукупність складається з трьох етапів: первинного, поточного та підсумкового. На кожному етапі основні об'єкти організації облікового процесу такі:

1) облікові номенклатури; 2) носії облікових номенклатур;

3) рух носіїв;

4) технологія облікового процесу забезпечення останнього.

Першим етапом облікового процесу є первинний облік. Його зміст становлять первинне спостереження та сприйняття господарського факту (явища або процесу), вимірювання в натуральному та вартісному вираженні, фіксування в носіях облікової інформації -- документах.

Сприйняття та вимірювання можливі лише тоді, коли об'єкти обліку конкретизовані у вигляді облікових номенклатур. Тому першим об'єктом організації первинного обліку є облікова номенклатура.

Організація облікових номенклатур включає два види робіт: вибір (або формування) та складання переліку.

Фіксування облікової номенклатури (даних) відбувається в будь-якому носії (документі або його заміннику), що потребує попереднього їх добору.

Документи з огляду на їх велику кількість та різноманітність потрібно систематизувати. Звідси окремим питанням організації первинного обліку є формування за кожною окремою темою альбомів первинних документів.

Сприйняття, вимірювання та фіксування господарських фактів здійснюються виконавцями в різні періоди. Тому, організуючи первинний облік, заздалегідь визначають рух первинних документів.

Досвід показує, що на утворення первинних носіїв інформації (документів) витрачають приблизно 40--60% загального часу, а отже, на цьому етапі облікового процесу слід максимально скоротити трудові витрати.

Важливим аспектом організації первинного обліку є забезпечення його нормального функціонування, для чого потрібні технічні засоби організаційної техніки, обчислювальна техніка, носії інформації.

Поточний облік (реєстрація даних первинного обліку в системі рахунків -- в облікових реєстрах) -- другий етап облікового процесу. На його здійснення в разі ручної обробки витрачають майже половину часу. Це свідчить про те, що його організація є дуже важливим об'єктом.

Під поточним обліком розуміють обробку, реєстрацію та запис даних первинного обліку, тобто носіїв інформації, в облікові реєстри, групування та їх перегрупування з метою отримати потрібну результатну інформацію.

Багато операцій поточного обліку можна умовно поділити на такі види: реєстрація (запис); арифметичні дії (додавання, віднімання, множення, ділення, розрахунки); групування та перегрупування даних. Кожний вид операцій складається з окремих робіт, кількість яких залежить від конкретних умов, і насамперед від технічної озброєності працівників обліку, наявності обчислювальної техніки, її виду, типу.

Поточний облік як частина облікового процесу зумовлює ті організаційні елементи, сукупність яких формує його як об'єкт організації. Цими об'єктами є облікові номенклатури поточного обліку (дані, показники), носії облікових номенклатур (облікові реєстри і документи, що їх складають на цьому етапі облікового процесу); документообіг та забезпечення облікового процесу.

Кожний об'єкт організації складається з різних видів робіт. Їх зміст і відрізняє ці об'єкти від об'єктів організації первинного обліку, які мають ту саму назву. Нового змісту набувають номенклатури поточного обліку. Основними видами носіїв інформації (номенклатури) є облікові реєстри.

Бухгалтерський облік не лише інформує про стан і зміни господарства, його елементи та здійснює контроль за наявністю, рухом, використанням об'єктів господарювання, а й виконує функцію оцінювання результативності роботи. Таке оцінювання відбувається на підставі узагальнення даних на підсумковому етапі. Цей етап облікового процесу дає змогу діставати дані про результати роботи за місяць, квартал, півріччя, рік.

Підсумковий етап облікового процесу іноді називають балансовим узагальненням (звітністю). Це заключний етап облікового процесу, який можна охарактеризувати як упорядковану сукупність операцій з формування показників, що відображують результати виробничої та господарської діяльності підприємства за певний період.

Організація підсумкового обліку залежить від якості організації первинного та поточного обліку.

Формування підсумкових показників, складання звітних форм -- це досить трудомісткий процес. Слід мати на увазі, що він відбувається за відносно короткий період. За цей час треба підготувати кілька складних показників, заповнити різні звітні форми, підготувати аналітичні висновки, пояснення тощо.

Складність організації цього етапу облікового процесу полягає ще й у тому, що крім облікових даних, показників первинного та поточного обліку необхідні дані планування, нормування, фінансів (бюджетування), оперативного та статистичного обліку, а також попередніх звітних періодів. Наявність цих даних і показників дає змогу не лише оцінити результати роботи господарства, а й виявити тенденцію розвитку. На цьому етапі облікового процесу до роботи залучають працівників інших економічних служб господарства -- планової, праці, фінансової.

Підсумковий облік як етап облікового процесу визначає об'єкти, які мають бути організовані: номенклатуру, носії номенклатури, рух носіїв та забезпечення обліку [106].

Весь шлях від виявлення господарської операції до її відображення у фінансовій звітності має бути пройдено за певними правилами. Існують загальні правила, які введені нормативними актами, такими як національні стандарти бухгалтерського обліку, інструкції, методичні рекомендації тощо. Проте норми, що містяться в цих документах, дають лише рамки для створення власної системи обліку, залишаючи певний простір для творчості бухгалтера: вибору комплексу принципів, методів для кожного з трьох вказаних елементів цього процесу.

Вирішуючи завдання побудови найефективнішого обліку, що надає користувачам достовірну, корисну та своєчасну інформацію, підприємство розробляє свої власні конкретніші правила та принципи обліку. Сукупність таких правил - це і є облікова політика. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» визначає облікову політику як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Згідно з п. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», підприємство самостійно:

- визначає облікову політику підприємства;

- обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

- розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

- затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

При виборі облікової політики підприємства повинні враховувати:

Ш галузеві особливості або вид діяльності;

Ш організаційно-правову норму;

Ш рівень кваліфікації облікового апарату та забезпеченість комп'ютерною та іншою технікою;

Ш можливість вибору підприємством системи стимулювання виконавців

Ш господарської діяльності підприємства.

Облікова політика затверджується керівництвом підприємства в наказі [31].

Обов'язками керівника є:

- створення умов для правильного ведення бухгалтерського обліку і забезпечення необхідного штату бухгалтерії;

- визначення і затвердження облікової політики;

- забезпечення неухильності виконання всіма підрозділами і службами підприємства вимог бухгалтерського обліку за дотриманням порядку і подання до обліку первинних документів, виробничих і матеріальних звітів;

- забезпечення зберігання бухгалтерських документів згідно із встановленими державними вимогами.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено обов'язки щодо ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, зобов'язаний:

· забезпечити дотримання встановлених єдиних методологічних принципів бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені терміни фінансової звітності;

· організувати контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

· брати участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з недостачею і відшкодуванням втрат від недостачі, розкрадання і псування активів підприємства;

· забезпечити перевірку стану бухгалтерського обліку у філіалах, представництвах, ділянках та інших відособлених підрозділах підприємства.

Згідно із Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності, тобто це вибір самим підприємством певних і конкретних методик, форми і техніки ведення бухгалтерського обліку, виходячи з діючих нормативних актів і особливостей діяльності підприємства.

Основна її мета - забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, що є необхідною для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень

Процес формування облікової політики трудомісткий і вимагає бачення перспектив розвитку підприємства, а також відповідального й професійного підходу.

Процес формування облікової політики підприємства складається з декількох етапів:

ь підготовчий, який включає в себе визначення об'єктів бухгалтерського обліку, виявлення, аналіз, оцінка і ранжування факторів під впливом яких здійснюється вибір способів ведення бухгалтерського обліку; вибір, обґрунтування вихідних положень в побудові облікової політики; ідентифікація потенційно придатних для використання підприємством способів ведення бухгалтерського обліку по кожному прийому і для кожного об'єкту обліку; вибір способів ведення бухгалтерського обліку придатних для використання підприємств; оформлення обраної облікової політики;

ь заключний етап, який включає контроль за впровадженням та виконанням облікової політики, що вводиться, виявляються за необхідністю недоліків і внесення змін.

Облікова політика кожного підприємства затверджується наказом керівника. Процес формування Наказу про облікову політику наведений на рис. 2.1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Порядок формування Наказу про облікову політику

Треба зауважити, що ефективність прийнятих управлінських рішень на підприємстві прямо залежить від оперативності (швидкості) організованого документообороту. Для отримання вчасної і якісної інформації необхідно організувати таку систему збору і обробки документів, яка б забезпечувала прискорення документообороту.

З метою упорядкованості руху та своєчасного одержання первинних документів для записів у бухгалтерському обліку наказом керівника підприємства, установи встановлюється графік документообороту, в якому вказуються дата створення або одержання від інших підприємств та установ документів, прийняття їх до обліку, передача в обробку та до архіву.

Графік документообороту на підприємстві, в установі повинен забезпечити оптимальну кількість підрозділів і виконавців, через які проходить кожен первинний документ, визначати мінімальний термін його знаходження в підрозділі, а також сприяти поліпшенню облікової роботи, посиленню контрольних функцій бухгалтерського обліку, підвищенню рівня його механізації та автоматизації.

Графік документообороту оформляється у вигляді схеми або переліку робіт із створення, перевірки та обробки документів, що виконуються кожним підрозділом підприємства, установи, а також усіма виконавцями із зазначенням їх взаємозв'язку і термінів виконання робіт.

Одним із важливих нормативних документів, завдяки якому забезпечується ведення бухгалтерського обліку, є план рахунків, тобто їх систематизований перелік.

Робочий план рахунків є одним з елементів облікової політики підприємства і затверджується керівником підприємства як додаток до Положення про облікову політику.

Розробка робочого плану рахунків повинна забезпечити таку організацію бухгалтерського обліку, щоб облікові регістри велися систематизованим способом і забезпечувалося складання бухгалтерської звітності.

З метою хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації про господарські операції, що містяться у прийнятих до обліку первинних документах, використовуються облікові регістри (книги, відомості, журнали тощо).

Інформація про господарські операції підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів використовується для складання фінансової звітності [64].

В свою чергу форма бухгалтерського обліку виступає як певна система регістрів бухгалтерського обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них. Вона обирається підприємствами самостійно з додержанням єдиних засад бухгалтерського обліку та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Виходячи із практики, найбільш поширеними формами бухгалтерського обліку на даний час є журнально-ордерна форма, спрощена та автоматизована (комп'ютерна) форми бухгалтерського обліку.

2.3 Первинний облік управління розрахунків з покупцями та замовниками

Продаючи свою продукцію (роботи, послуги), підприємства-продавці (виконавці) вступають у взаємовідносини з юридичними та фізичними особами -- покупцями і замовниками, а отже -- здійснюють з ними у певному порядку розрахунки. Взаємовідносини підприємств з покупцями (замовниками) пов'язані з укладанням договорів купівлі-продажу своєї продукції (товарів), підряду на виконання робіт (надання послуг). У договорах відображаються зобов'язання продавця (виконавця) про обсяги і терміни відвантаження продукції (товарів), виконання робіт (послуг) і зобов'язання покупця (замовника) про приймання продукції (товарів). Особлива увага в договорах приділяється ціні товару, термінам поставки, порядку розрахунків, терміну оплати, оскільки ці умови договору є істотними й необхідні у разі вирішення спору у претензійно-позовному порядку.

Факт відпуску продукції (товару), виконання робіт, надання послуг має бути належним чином оформлений документами. Підставою для відпуску продукції (товару) зі складу підприємства є доручення, яке пред'являється представником покупця і яке повинне містити: реквізити покупця, найменування і кількість отриманої продукції, термін дії доручення, особистий підпис представника, засвідчений підписами керівника та головного бухгалтера підприємства-покупця і скріплений печаткою. Підпис представника покупця на дорученні повинен бути ідентичним підпису одержувача на відвантажувальних документах про приймання продукції.

У разі доставки продукції покупцеві автотранспортом постачальника або транспортних організацій важливе значення має чітке і належне оформлення товарно-транспортних накладних відправником та наявність записів з підписами і відбитком печатки (штампу) одержувача, які засвідчують доставку продукції (товару) до місця призначення.

При виконанні робіт (будівельних, ремонтних та ін.) у договорі на їх виконання також відображаються зобов'язання замовника щодо приймання виконаних робіт, порядку й термінів їх оплати. Прийнята робота має бути оформлена актом відповідної форми, який підписується представником замовника і виконавця або комісією, з обов'язковим посвідченням підписів представників печаткою замовника і виконавця. Аналогічно оформляються операції з надання замовникам різних послуг (ремонту та обслуговування технічних засобів підприємства тощо).

На виконані роботи на сторону і послуги виписують рахунок-фактуру та платіжну вимогу-доручення. На всіх первинних розрахункових документах окремим рядком має бути вказана сума податку на додану вартість.

Підприємства, які є платниками податку на додану вартість і зареєстровані у податковій інспекції, повинні надати покупцеві податкову накладну із зазначенням у мій дати виписки, порядкового номера, найменування та індивідуального податкового номера продавця і покупця, умови продажу і форми ведення розрахунків.

Належним чином оформлені документи є підставою для виконання покупцями (замовниками) зобов'язань із проведення розрахунків.

Підприємства також можуть передавати свою продукцію для продажу посередникам за договорами комісії (консигнації), які здійснюють розрахунки не з покупцями, аз комісіонерами {консигнаторами).

Покупці продукції (товарів), замовники робіт (послуг) зобов'язані виконувати договірні умови здійснення розрахунків за відповідними договірними сумами у встановлені терміни, проте можуть виникнути непередбачені обставини, які перешкоджають своєчасному виконанню зобов'язань або виконанню їх взагалі. Такими обставинами можуть бути тимчасова або стійка фінансова неплатоспроможність банкрутство, форс-мажорні обставини. Через несвоєчасну оплату покупцями (замовниками) відвантаженої продукції, виконаних робіт, наданих послуг виникають сумнівні борги. Для покриття сумнівних боргів підприємства створюють резерв сумнівних боргів.

При виникненні форс-мажорних обставин (воєнні дії, пожежі, повені тощо) можуть мати місце випадки повної або часткової втрати товарів у дорозі, їх пошкодження, знищення та ін. Аби уникнути збитків за згаданих обставин продавці або покупці можуть застрахувати відвантажені цінності за зазначеними страховими подіями.

Усі підприємства реалізацію своєї продукції, товарів, робіт, послуг відображають на момент відвантаження продукції (товарів), підписання актів виконаних робіт (послуг). Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності та послуги здійснюються, як правило, після відвантаження продукції або надання послуг. Для документального оформлення операцій з реалізації продукції покупцям і замовникам передбачено відповідні документи [54].

На кожну партію зерна, що відправляється на заготівельні пункти виписують товарно-транспортну накладну спеціалізованої форми №1 с.-г. (зерно) в чотирьох примірниках, а при його перевезені транспорту зі сторони в п'яти. При цьому перший примірник накладної залишається в господарстві з підписом водія, три наступних вручають водію. Після приймання зерна другий примірник залишається на хлібоприймальному пункті, третій повертається в господарство з позначкою про приймання вантажу, четвертий залишається у водія як підстава для заповнення Подорожнього листа вантажного автомобіля. При транспортуванні зерна транспортом зі сторони четвертий і п'ятий примірники залишаються у водія транспортної організації.

Товарно-транспортна накладна має фіксований номер і серію. У ній зазначається гаражний номер автомобіля, товаровідправник, вантажоодержувач і платник, назву продукції, кількість, ціну і суму.

Заготівельна організація на кожну культуру, прийняту за день від сільськогосподарського підприємства, складає Реєстр товарно-транспортних накладних, в якому зазначають кількість зерна у фізичній масі, прийнятого за кожною накладною; результати лабораторного аналізу; залікову масу і грошовий розрахунок. На підставі Реєстру товарно-транспортних накладних виписують приймальну квитанцію (ф. ПК-10) на кожну культуру, прийняту протягом року. У ній вказують номери всіх складених реєстрів, накладних, фізичну та залікову масу зерна, суму до сплати з урахуванням якості зерна.

Перший примірник Реєстру передають господарству разом з квитанцією, другий - залишається на хлібоприймальному підприємстві. При доставці на хлібоприймальний пункт (підприємство) одиничних партій зерна і культур Реєстр накладних не складають, а на кожну партію виписують приймальну квитанцію (ф. ПК-9), аналогічну Приймальній квитанції за формою ПК-10.

Документом, що підтверджує здавання фуражу є приймальна квитанція за формою ПК-27, яку складають на підставі актів на здавання фуражу безпосередньо споживачем за дорученням хлібоприймальних пунктів.

Отже, основним документом, який є підставою для бухгалтерського обліку і статистичної звітності про реалізацію зерна та насіння олійних культур за контрактом є Приймальна квитанція.

Дані по прийнятій великій рогатій худобі записують на підставі зважування кожної голови в додаток до товарно-транспортної накладної №1 с.-г. (тварини), в якому зазначають вгодованість кожної голови, дату і час припинення годівлі.

По свинях ведуть облік за окремими групами з однаковою вгодованістю.

На приймальних пунктах у товарно-транспортних накладних роблять записи про вгодованість і масу тварин та інші показники передбачені формою і одержані за результатами зважування і огляду.