Управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел

Розмір депозитної ставки встановлюється за домовленістю з клієнтом, виходячи із суми та строку вкладу на рахунку, але не більше процентної ставки, встановленої рішенням Комітету по управлінню активами і пасивами (КУАП). В угоді передбачається право банку змінювати процентну ставку у випадку зміни ситуації на фінансово-кредитному ринку України.

Відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку депозитних операцій установ комерційних банків України, затвердженої постановою Правління НБУ від 20.08.99 № 418, (зі змінами та доповненнями), усі умови щодо нарахування (сплати) процентів за депозитами визначаються в договорі депозиту.

Типовими договорами ПАТ КБ «ПриватБанк» на відкриття вкладного (депозитного) рахунку передбачено, що при розрахунку процентів враховується день надання вкладу. Таким чином, на вклади фізичних осіб, прийняті установами банку у вихідні (неробочі) дні та в післяопераційний час, проценти нараховуються у загальновстановленому порядку за фактичний строк знаходження коштів у банку з урахуванням вихідних (неробочих) днів, незважаючи на те, що внесок на цей рахунок відобразиться у бухгалтерському обліку наступного операційного дня.

Банком при встановленні ціни на депозити використовується метод умовного ціноутворення, що передбачає встановлення процентних ставок за депозитом залежно від їх умов.

Фактори, що впливають на встановлення процентів за строковими депозитами ПАТ КБ «ПриватБанк», наступні:

– сума депозиту;

– строк, на який розміщуються кошти;

– валюта внеску;

– можливість поповнення.

Проаналізуємо процентні ставки, що склалися на ринку станом 01.01.2010 та визначмо конкурентноздатність процентної політики ПАТ КБ «ПриватБанк».

Для внеску 5000 гривень пропозиції банків коливаються в наступних діапазонах (табл. 2.14).

Таблиця 2.14 - Процентні ставки за депозитами фізичних осіб у національній валюті станом на 01.01.2010

Строк	ПАТ КБ «ПриватБанк», %	ЗАТ «ОТП Банк», %	ПАТ «ІндексБанк», %	На ринку, %
1 місяць	20,00	-	18,00	3,00 - 25,00
3 місяці	21,00	17,50 - 18,00	20,00	10,25 - 24,50
6 місяців	21,25 - 21,75	18,00 - 18,50	20,50 - 21,00	12,00 - 24,75
12 місяців	10,00 - 22,50	18,50 - 19,00	19,50 - 20,00	15,00 - 25,50

Пропозиції банків для внеску 1000 доларів наведено в таблиці 2.15.

Таблиця 2.15 - Процентні ставки за депозитами фізичних осіб у доларах США, станом на 01.01.2010

Строк	ПАТ КБ «ПриватБанк», %	ПАТ «ІндексБанк», %	АТ «ОТП Банк», %	На ринку, %
1 місяць	11,50	-	-	2,00 - 14,00
3 місяці	12,00 - 12,25	9,50	8,50 - 9,00	5,50 - 14,00
6 місяців	12,25 - 12,50	9,00 - 9,50	9,50 - 10,00	7,00 - 14,00
12 місяців	12,50 - 13,00	8,50 - 9,00	10,00 - 10,50	8,50 - 16,00

Якщо порівняти ставки ПАТ КБ «ПриватБанк» з основним регіональними конкурентами - ПАТ «ІНДЕКС-БАНК» та ЗАТ «ОТП Банк», то банк пропонує депозити по ціні вищій, ніж у конкурентів. Ставки за депозитами ПАТ КБ «ПриватБанк» знаходяться на середньо ринковому рівні, тобто банк притримується поміркованої цінової стратегії.

Як свідчать наведені дані, банк притримується поміркованої цінової стратегії за депозитами в іноземній валюті. Процентні ставки ПАТ КБ «ПриватБанк» за депозитами в іноземній валюті знаходяться на середньо ринковому рівні і вище ставок основних регіональних конкурентів - ПАТ «ІндексБанк» та ЗАТ «ОТП Банк». Це пояснюється тим, ПАТ КБ «ПриватБанк» має більш потужну мережу та більше можливостей щодо залучення коштів клієнтів.

Банком залучаються також і кошти юридичних осіб, для яких визначена процентна ставка. Базові процентні ставки за депозитами юридичних осіб наведені в таблиці 2.16.

Таблиця 2.16 - Базові процентні ставки ПАТ КБ «ПриватБанк» за депозитами юридичних осіб станом на 01.01.2010, %

Строк	Вклад «Стандартний»	Вклад «Зручний»
	UAH	USD	EUR	UAH	USD	EUR
1 місяць	14,0	6,0	6,0	17,5	6,0	5,0
3 місяці	15,0	7,0	7,0	18,5	6,5	5,5
6 місяців	16,0	8,0	8,0	19,0	6,5	5,5
9 місяців	17,0	8,5	8,5	19,5	6,5	5,5
12 місяців	17,5	9,0	9,0	19,5	6,5	5,5
18 місяців	18,0	9,5	9,5	19,5	6,5	5,5

При зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів банк має право переглядати процентну ставку за договором, якщо дане положення передбачене ним. Про зміну розмірів процентів, що нараховуються, банк повідомляє вкладників через засоби масової інформації. Процентна ставка вважається прийнятою, якщо протягом періоду, обговореного у відповідному пункті договору, вкладник не звернувся в банк для розірвання договору. Зняття всієї суми внеску (закриття рахунка) чи перерахування з внеску здійснюється за письмовою заявою клієнта.

Результати порівняння процентної політики щодо залучення коштів юридичних осіб наведено в таблиці 2.17.

Таблиця 2.17 - Процентні ставки за депозитами юридичних осіб станом на 01.01.2010, у %

	1 місяць	3 місяців	6 місяців	12 місяців
Середній рівень	4,00	20,00	17,00	18,00
Максимальний рівень	20,00	21,60	24,70	24,10
ПАТ КБ «ПриватБанк»	7,50	9,50	11,00	15,00
ПАТ «ІНДЕКС-БАНК»	18,00	19,00	19,50	20,00
АТ «ОТП Банк»	10,00	20,00	19,5	19,5

Як свідчать наведені в таблиці дані, процентна ставка за депозитами юридичних осіб нижча, ніж пропонують конкуренти.

Нарахування процентів на банківський вклад (депозит) починається з наступного дня після надходження від вкладника грошових коштів або банківських металів і закінчується в той день, який передує поверненню грошових коштів або банківських металів вкладнику або списанню з вкладного (депозитного) рахунку вкладника.

Об'єктом процентної політики є мінімальна сума відкриття депозитного рахунку, що визначає, на яке коло клієнтів орієнтується банк. Мінімальна сума депозитного внеску складає 1000 грн. або 200 доларів США, 200 євро (див. рис. 2.11), що характеризує депозитну політику банку як орієнтовану на широке коло потенційних клієнтів без обмеження рівня їх доходів.

Крім процентної політики, у сфері залучення коштів юридичних та фізичних осіб на поточні рахунки, значну вагу має тарифна політика у сфері розрахунково-касового обслуговування.

Як правило, розрахунково-касове обслуговування складає основу взаємовідносин банку та його клієнтів. Депозити до запитання переслідують, насамперед, здійснення поточних розрахунків. Відкривши такий рахунок, клієнт передає банку право технічного ведення своїх платіжних операцій. Ведення платіжних операцій клієнтів вимагає від банківських спеціалістів істотних затрат праці, які хоч і знижуються в результаті застосування комп'ютерної техніки, все ж складають значну питому вагу у банківських витратах. Однак, ці витрати можуть компенсуватися тим, що клієнти, які відкрили рахунки до запитання, далеко не в повному обсязі використовують свої грошові кошти на рахунках, тому досить стабільно не використовується так званий твердий залишок, який використовується банком для здійснення активних операцій. В середньому цей залишок є певною очікуваною величиною і утворюється внаслідок того, що значна кількість клієнтів банку регулярно знімають кошти з своїх поточних рахунків і поповнюють їх через певний час. Але деяка частина клієнтів для оплати своїх зобов'язань не використовує всю величину залишку, навіть тоді, коли регулярно здійснює поточні платежі. Як правило, ці кошти використовуються банками для надання короткострокових кредитів.

ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснює відкриття карткових рахунків юридичним та фізичним особам. Операції за картковими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей вказаних у внутрішніх положеннях ПАТ КБ «ПриватБанк» договорі про відкриття карткового рахунку.

Нецінові методи управління залученими коштами ПАТ КБ «ПриватБанк» базується на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов'язані зі зміною рівня депозитних ставок.

До таких прийомів належить реклама марки та окремих депозитних продуктів, поліпшений рівень обслуговування, розширення сектора пропонованих банком послуг та рахунків, комплексне обслуговування, проведенні розіграшів та лотерей на постійній основі.

В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент ПАТ КБ «ПриватБанк» велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження, і не завжди такий метод управління можна застосувати.

Отже, ПАТ КБ «ПриватБанк» приділяється значна увага залученню коштів на депозитні рахунки. Пріоритет віддається залученню коштів на строкові рахунки, що є виправданим, оскільки саме ці кошти в найбільшій мірі можуть бути використані для здійснення кредитно-інвестиційних операцій. Ключову роль в конкурентній боротьбі відіграють цінові методи (процентна ставка) та нецінові методи (асортимент депозитних послуг, наявність додаткових послуг, швидкість та якість обслуговування та ін.).

ПАТ КБ «ПриватБанк» є провідним банком універсальним банком в Україні та надає широкий перелік послуг з метою задоволення усіх потреб клієнтів. За періоди, що аналізувалися, «ПриватБанк» провадив виважену політику управління капіталом. Відбулося незначне підвищення ступеня захищеності робочих активів власним капіталом, що свідчить про зниження рівня ризику діяльності банку. Значення мультиплікатора капіталу свідчать про зниження ризику втрат банку у майбутньому, адже зменшується «навантаження» капіталу активами банку.

Зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» за період дослідження зростали і станом на 01.01.2010 складають 75 795 412 тис. грн. Динаміка зобов'язань відповідає темпам зростання активів та капіталу. Основою ресурсів банку є кошти клієнтів (65,8 %).

Аналіз активів ПАТ КБ «ПриватБанк» показав, що за період дослідження їх загальна сума зросла на 29 854 724 тис. грн. (на 53,11 %), що свідчить про позитивні результати діяльності банку. Зростання активів переважно обумовлено зростанням цінних паперів в портфелі банку до погашення, кредитного портфелю та інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

Банк протягом періоду дослідження спрацював прибутково, що обумовлено ефективною політикою керівництва щодо використання ресурсної бази банку. Прибуток банку зростав адекватно темпам зростання доходів і витрат. Зростання прибутку пов'язано зі зростанням капіталу банку, мультиплікатора капіталу, дохідності активів та рентабельності діяльності банку.

Підводячи підсумки аналізу депозитних ресурсів банку, можна зробити наступні висновки: депозитна політика ПАТ КБ «ПриватБанк» є оптимальною щодо структури депозитних ресурсів, в яких основну частку займають строкові кошти, спрямована на кількісне зростання вкладників за рахунок розширення видів депозитів і якісного обслуговування клієнтів, що сприяє підвищенню стабільності вкладних операцій.

ПАТ КБ «ПриватБанк» приділяється значна увага залученню коштів на депозитні рахунки. Пріоритет віддається залученню коштів на строкові рахунки, що є виправданим, оскільки саме ці кошти в найбільшій мірі можуть бути використані для здійснення кредитно-інвестиційних операцій. Ключову роль в конкурентній боротьбі відіграють цінові методи (процентна ставка) та нецінові методи (асортимент депозитних послуг, наявність додаткових послуг, швидкість та якість обслуговування та ін.).

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕННЯМ РЕСУРСІВ З ДЕПОЗИТНИХ ДЖЕРЕЛ

3.1 Трансформація депозитів до запитання банку у стабільну ресурсну базу

Ресурси комерційного банку за можливістю управляти ними поділяються на постійні (капітал банку), стабільні (строкові депозити і позики) та нестабільні (депозити до запитання, кошти в розрахунках і залишки на коррахунках «Лоро»). В сукупності депозити до запитання, кошти в розрахунках і на коррахунках «Лоро» формують поточні пасиви банку. При цьому капітал банку, строкові депозити і позики вважаються керованими ресурсами, а депозити до запитання - некерованими. До дешевих ресурсів відносять поточні пасиви, за залишками яких банки або не нараховують відсотків, або нараховують до 2 відсотків річних. До дорогих - строкові депозити і позики, ставки за якими значно виші.

Оскільки капітал банку формується за рахунок коштів акціонерів та учасників і передається в розпорядження правління банку без оплати, іноді його розглядають як «безоплатний» ресурс. Однак варто враховувати, що його ціна визначається рівнем дивідендів, які, за оцінними даними, з урахуванням податку на прибуток, становлять для стабільно працюючого банку не менше 15 відсотків. Такі виплати можуть здійснюватися в різних формах, але це не змінює суті: для банку капітал є не безплатним, а досить дорогим ресурсом,

Дешевим банківським ресурсом є поточні пасиви, однак, розміщуючи їх у дохідні активи, банки стикаються з проблемою нестабільності. Депозити до запитання чи залишки на кожному з клієнтських поточних рахунків власники можуть змінювати на свій розсуд у межах залишку коштів на рахунку. Щоденний залишок змінюється значною мірою як випадкова величина. Особливістю режимів роботи всіх видів рахунків, які формують поточні пасиви, є право їх власників розпоряджатися коштами на свій розсуд без обмежень щодо сум і термінів і без попереднього узгодження своїх дій з банком. Тому прогнозування залишок коштів на кожному поточному рахунку є дуже проблематичним, а використання для ефективного розміщення в дохідні активи потребує знання закономірностей їх формування. У банківській системі України поточні пасиви становлять 61 % від усіх ресурсів комерційних банків, що дуже істотно. При цьому 79,3 % - становлять кошти юридичних, а 20,7 % - фізичних осіб.

Аналіз депозитної бази банку ПАТ КБ «ПриватБанк» показав, що питома вага коштів до запитання в загальному обсязі ресурсів, залучених банком з депозитних джерел зменшилась на 7,62 % і склала у 2009 році 28,76 %, частка ж строкових депозитів за аналізований період зросла до 71,24 %.Отже існує необхідність аналізу можливостей використання частки стабільного залишку на депозитних рахунків до запитання для проведення активних операцій банку.

Розміри та строки надходжень на рахунок для клієнта мають визначений, детермінований характер, оскільки с результатом поставки ним продукції, надання послуг тощо. Випадкові відхилення від очікуваних ним значень і термінів неминучі, тому вплив фактора випадковості на потік, що надходить, досить істотний і для власника рахунку.

Відплив коштів із рахунку (чи його дебетування) визначається власником рахунку залежно від наявності коштів і потреби в здійсненні обов'язкових платежів, виплат і необхідної оплати сировини та матеріалів. Навіть для підприємств масового виробництва динаміка платежів дуже істотна й точно не повторюється з періоду в період. Суми залишків коштів як за кожним окремим рахунком, так і за їх сукупністю змінюються щодня, і для банку їх величини й терміни випадкові.

Дослідження фактичних даних формування залишків на поточних клієнтських рахунках (чи відповідних депозитів до запитання) свідчать, що середні величини цих залишків і характер їх розподілу як випадкових величин визначається ефективністю господарювання клієнта, попитом на його продукцію та послуги, активністю проведення господарських операцій на рахунку, «заможністю» клієнта й низкою інших факторів. При цьому щоденні залишки коштів на рахунку розглядаються як сукупність випадкових величин, котра відповідає нормальному закону розподілу. Аналогічно формуються і залишки коштів і на інших клієнтських рахунках до запитання.

Деякий інший підхід щодо розрахунку умовної-постійної частини поточних пасивів представила у власному дослідженні Лунякова Н.А. [44]. Зокрема вона розглядає теоретичні основи кількісної оцінки депозитного ризику поточних пасивів банку, на основі порівняння моделей, розроблених такими авторами як А.П. Вожжов, А.Т. Карчева зі власною моделлю оцінки умовно-постійної частини поточних пасивів банку. Дані моделі представлені нижче у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 - Визначення умовно-постійної частини поточних пасивів різними авторами

Моделі	Тип моделі	Автори	Розрахунок умовно-постійної частини поточних пасивів	Параметри внесені у модель
				Тренд	Сезонність	Кількість клієнтів
№1	Стохастичні моделі	А.П. Вожжов		-	-	-
№2	Детерміновані моделі	А.Т. Карчева	де t - аналітичний тренд	-	-	-
№3		Н.А. Лунякова		-	-	-
№4				-	-	-

У цій роботі ми пропонуємо розробити кількісні підходи, які дозволять враховувати депозитний ризик ресурсів до запитання. Зміна залишків ресурсів до запитання може бути пояснена динамікою зміни середнього рівня ресурсів, що склалася в банку з урахуванням чинника часу, а також з урахуванням кількості клієнтів, число яких може змінюватися з часом.

Таким чином, розробка теоретико-методичної основи вивчення природи депозитного ризику, його кількісної оцінки дозволить банківській установі ефективно використовувати акумульовані грошові кошти у вигляді ресурсів до запитання в інвестиційній діяльності і довгостроковому кредитуванні.

Трансформація нестабільних депозитів до запитання у стабільні й дешеві ресурси розкриває банківську діяльність з іншого боку - це реальне підтвердження творчої, генеруючої функції банків у економічній системі.

Необхідно зазначити, що нормальний розподіл залишків коштів на рахунках до запитання є окремим випадком. Фактичні розподіли знаходяться в діапазоні від нормального до показового, відповідаючи в проміжних значеннях також логарифмічному нормальному закону чи закону Релея. Розгляд формування депозитів до запитання і поточних пасивів на прикладі нормального закону має змогу подати ілюстрації і висновки у доступніший формі. Загальним для всіх видів депозитів до запитання по кожному з поточних рахунків є зміна величини по кожному з них від нуля до максимуму, і якщо максимальна величина депозиту для кожного рахунка є цілком конкретною й індивідуальною, то мінімальні їх рівні для всіх рахунків однакові й дорівнюють нулю:

0 ? D_i ? max, (3.1)

де D_i ? величина депозиту на кінець банківського дня на і-му рахунку.

З формування поточних пасивів банку як сукупності депозитів до запитання випливає, що кожному рахунку відповідає свій діапазон розподілу депозитів ± Зу_і (де у_і - середньоквадратичне відхилення величини депозитів до запитання на і-тому рахунку) і своє математичне очікування m_і (середнє значення залишку на рахунку). Сукупність депозитів до запитання в цілому по банку створює поточні пасиви із сумарним математичним очікуванням (М_?), сумарною дисперсією (D_?) і сумарним середньоквадратичним відхиленням (у_?).

Формування незнижуваної частини поточних пасивів є результатом додавання складових їх депозитів до запитання на окремих рахунках, мінімальне значення кожного з яких практично дорівнює нулю (D_i^min =0), але їх сумарна величина, «відриваючись» від осі абсцис, набуває стійкого значення у вигляді незнижуваного залишку (? D_i^min>0). Це явище пояснюється випадковим розподілом залишків коштів на поточних рахунках у часовому інтервалі: Мінімальні залишки коштів на всіх рахунках не виникають одночасно. Формування постійної, незнижуваної частини у складі поточних пасивів змінює характер цього виду ресурсів - вони набувають стабільного, можна сказати, керованого характеру. Справді, постійна частина поточних пасивів не лише зберігає свій рівень, а й зростає відповідно до позитивних тенденцій в економіці розширення клієнтської бази банку й активізації діяльності за поточними.

Аналіз фактичних даних за поточними пасивами засвідчує, що режим постійної зміни характерний тільки для залишків змінної, або пульсуючої, їх частини. Діапазон їх розсіювання обмежений величиною ППvar і дорівнює ± Зу_? (де у_? - сумарне середньоквадратичне відхилення поточних пасивів у межах їх змінної частини). Параметри розподілу змінної частини поточних пасивів - середньоквадратичне відхилення у_? і математичне очікування М_? визначають так:

, (3.2)

D_? = ? D_i, (3.3)

, (3.4)

де М_? - сумарне математичне очікування;

m_і - середнє значення залишку на рахунку;

D_? - сумарна дисперсія;

D_i - величина депозиту на і-тому поточному рахунку;

у_? - сумарне середньоквадратичне відхилення;

у_і - середньоквадратичне відхилення величини депозитів до запитання.

Величина постійної частини поточних пасивів визначаються різницею сумарною математичного очікування М_? і можливого відхилення змінної частини поточних пасивів у бік зменшення на величину 3у_?.

, (3.5)

Ця залежність розкриває сутність процесу формування постійної частини поточних пасивів: у результаті додавання окремих депозитів до запитання сумарний діапазон розсіювання (± 3у_?) збільшується повільніше від нарощування сумарного математичного очікування М_?, причому відбувається це тією мірою, якою збільшення відповідно до показової (експоненціальної) залежності є повільнішим від збільшення відповідно до лінійної залежності.

Таким чином, величина ППconst (постійна частина поточних пасивів) знаходиться у прямій залежності від кількості обслуговуваних поточних рахунків і середніх величин їх залишків, але зменшується в експоненціальній залежності (убуваючи числові послідовності гіперболічного типу, до яких відноситься експоненціальна) від діапазонів розсіювання залишків за рахунками.

Розрахунок постійної частини депозитів до запитання ПАТ КБ «ПриватБанк» за даними про залишки на рахунках клієнтів за 2009 рік, приведений у таблиці 3.2.

Постійній частині поточних пасивів банку у разі його успішної роботи і сталості клієнтської бази притаманна стабільність і керованість, близька до стабільності й керованості капіталу банку та строкових депозитів. Однак поточні пасиви - це дешеві ресурси, тому залучення до обслуговування клієнтів (як юридичних, так і фізичних осіб) з відкриттям поточних, у тому числі й карткових, рахунків - це реальний шлях до значного підвищення ефективності банківської діяльності. Аналіз фактичних даних формування поточних пасивів показав, що постійна частина поточних пасивів становить від 43 % їх середньої величини для ПАТ КБ «ПриватБанк».

Таблиця 3.2 - Розрахунок значення постійної частини поточних пасивів банку ВАТ ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2009 рік

Показники	Позначення	Оцінка показників по сумарним депозитам до запитання, млн. грн.
Сумарне математичне очікування	М?	6562,03
Сумарна дисперсія	D?	2373636,39
Сумарне середньоквадратичне відхилення	у?	1540,66
Постійна частина поточних пасивів	ППconst	1940,05

Виділення стабільних ресурсів із їх нестабільної маси становить «банківський ефект», тобто технологію трансформації «коротких і малих» депозитів у «довгі і великі» ресурси; власне кажучи, це процес генерації, створення стабільних ресурсів із коштів до запитання як результат банківської діяльності. Необхідно зазначити, що переважна частина населення вважає характерною для банків лиш одну - спекулятивну функцію: купівлю ресурсів із наступним їх перепродажем за вищою ціною з метою отримання банківської маржі. Це певною мірою формує негативне ставлення до банків. Усвідомлення «творчої» ролі банків завдяки трансформації ними коштів до запитання у стабільні кредитно-інвестиційні ресурси, використовувані банком для кредитування реальної економіки, сприятиме формуванню в населення прихильності до банківської діяльності, усвідомленню її необхідності для розвитку економіки.

Про важливість використання постійної частини поточних пасивів як строкових ресурсів свідчать наступні розрахунки. За даними ПАТ КБ «ПриватБанк» на кінець 2009 року, кошти до запитання якого складали 15921,4 млн. грн., постійна частина коштів до запитання, яка може бути використана як строкові ресурси, складає 2940,05 млн. грн. Економія витрат на залучення ресурсів може бути розрахована за формулою:

ЕПВ = (і_СД - і_ПД)ЧПЧПР, (3.6)

де ЕПВ - економія процентних витрат при використанні постійної частини

поточних ресурсів як строкових;

і_СД, і_ПД - процентні ставки за строковими депозитами та депозитами до

запитання відповідно;

ПЧПР - постійна частка поточних ресурсів.

При використанні постійної частки поточних ресурсів як строкових економія процентних витрат по ПАТ КБ «ПриватБанк» складе 313,4 млн. грн. Отже, використання постійної частини поточних пасивів є важливим напрямком оптимізації ресурсної бази банку, що дозволяє підвищити стабільність банківських ресурсів та зменшити їх витратність.

Кожен банк докладає зусиль для розширення кола своїх клієнтів. Однак кардинальне збільшення загальної чисельності клієнтів і залишків на їхніх рахунках можливе при активізації підприємницької діяльності та умови переходу країни у фазу стійкого економічного зростання. Лише в такий спосіб можна вплинути на загальну величину постійної частини поточних пасивів, які знаходяться в розпорядженні банків. І саме це, на нашу думку, має стати реальним і суттєвим фактором не тільки збільшення обсягів банківських ресурсів, а й зниження процентних ставок за активними операціями.

Істотне збільшення обсягів дешевих банківських ресурсів може забезпечити зниження процентних ставок до рівня, необхідного для кредитування реального виробництва з поступовим нарощуванням у кредитних портфелях банків частки середньо - і довгострокових кредитів.

3.2 Використання чинника еластичності банківських депозитів при формуванні ресурсної бази банку

Здійснення депозитних операцій для збільшення ресурсної бази банку може підвищувати прибутковість банку. На перший погляд здається, що такі дії призведуть до зворотного ефекту, оскільки вони пов'язані зі збільшенням процентних витрат банку. Зазначимо, що за можливість користуватися грошима клієнтів банк змушений нести витрати у вигляді сплачених відсотків. Платний характер залучених ресурсів визначає важливість точного підходу до встановлення рівня процентних ставок за депозитами банку, їхня недостатня величина призводить до втрати частини клієнтського сектора, а надлишкова - до необґрунтованого завищення витрат.

З огляду на вище висловлені міркування, банки майже не використовують оперативне регулювання рівня сформованих процентних ставок за залученими коштами клієнтів і регулюють рівень прибутку за допомогою активних операцій. Таким чином, зміна вартості пасивів відображає скоріше загальні тенденції в економіці, пов'язані з попитом на грошовий продукт, ніж наслідки оперативних управлінських рішень.

Питання управління депозитними операціями банків грунтовно висвітлені вченими-економістами. Зокрема, О.В. Васюренко розглядає банківські портфелі активів та пасивів як єдине ціле, що визначає роль сукупного портфеля банку в досягненні спільної мети високих прибутків і допустимий рівень ризику [42]. О.В. Дзюблюк доводить необхідність збалансування структури залучених банком ресурсів і здійснених вкладень для створення оптимальних умов щодо підтримання ліквідності банку, визначає основу у виборі пріоритетів комплексного управління активами і пасивами з урахуванням умов перехідною періоду [22]. О.В. Лютий аналізує розвиток депозитного ринку п Україні і процес оптимізації цін за видами залучених коштів [46].

Отже, сутність сучасних уявлень про управління активами іі пасивами комерційного банку полягає у формуванні стратегії і здійсненні заходів, які забезпечують відповідність структури балансу банку йото програмним цілям. Методики підвищення ефективності діяльності комерційного банку в основному враховують управління структурою активів, пасиви банку розглядаються лише з позиції їхньої вартості та строків зберігання.

Ефективна банківська діяльність неможлива без залучення грошових коштів на позичковій основі. Їх використання дає банкам змогу суттєво розширювати межі своєї діяльності, ефективніше використовувати власний капітал Крім того, формування довгострокових кредитних ресурсів в економіці або вихід на новий рівень здійснення банківської діяльності можливий лише за умови сталого розвитку депозитної бази.

Слід зазначити, що в економічній системі клієнт банку є продавцем ресурсів (здійснює їхню пропозицію), і банк - покупцем. Такі взаємини, засновані на ринковому характері грошового продукту, тісно пов'язані з поняттям еластичності попиту і еластичності пропозиції. На практиці це означає, що. підвищуючи процентні ставки за залученими коштами, банк за рахунок зростання пропозиції з боку клієнтів збільшує свої ресурси, тоді як зниження процентних ставок призведе до відтоку коштів. Незважаючи на очевидність такої залежності, на практиці не існує розробленої моделі використання еластичності залучення банківських ресурсів, що частково можна пояснити загальною тенденцією більш низької уваги до структури пасивів як об'єкта оперативного управління.

Разом з тим саме властивості еластичності залучених коштів можуть грати важливу роль у прийнятті управлінських рішень і визначити кінцеві фінансові результати. Іноді ситуація складається так, що банк зі збалансованою структурою активів і пасивів починає працювати з новим, більш високоприбутковим видом активів (наприклад, новий випуск державних цінних паперів), ніж існуючі. У той же час розміщення коштів у бажаних обсягах не можливе, оскільки строк повернення існуючих активних інструментів не дозволяє знайти ресурси за рахунок їхньої реалізації. Єдиним способом у таких умовах залишається додаткове збільшення ресурсної бази. Оскільки будь-якій зміні вартості ресурсів з боку банку буде відповідати зміна їхнього залишку, то першочерговим є дослідження еластичності пропозиції коштів у тій системі, де даний банк функціонує.

Існує можливість створити бажаний додатковий фонд коштів для розміщення в обраний вид активу. Об'єктом впливу в структурі пасивів можуть бути як внески населення (тому що даний вид ресурсів має в основному терміновий характер), так і кошти юридичних осіб.

Необхідний рівень підвищення процентних ставок для одержання бажаного обсягу додаткових ресурсів можна визначити за допомогою коефіцієнта еластичності [47]:

, (3.7)

де k ? коефіцієнт еластичності;

?П? процентна зміна залишку залучених коштів;

?СТП ? процентна зміна ставки за внесками.

Виходячи з вищенаведеного співвідношення ?П=kЧ?СТП, тобто приріст залишку залучених коштів відповідає зміні процентної ставки скоректованої на величину коефіцієнта еластичності.

За відносно невисоких ставок вкладники мають безліч альтернативних можливостей для розміщення своїх коштів і тому на незначну зміну відсотка за вкладами реагують відносно слабко. Зміні ставки на два процентних пункти відповідає лише зміна залишку внесків на 10 у.о., таким чином, коефіцієнт еластичності має значення 0,5, що відповідає нееластичному характеру пропозиції ресурсів.

Вкладники підвищують активність лише тоді, коли процентна ставка досягає достатнього рівня і привабливість вкладення коштів перевищує більшість альтернативних можливостей. Підвищення ставки на 4 процентних пункти дозволяє додатково залучити на 60 у.о. внесків. Коефіцієнт еластичності набуває значення k = 1,5.

Подальше збільшення процентних ставок призведе до зменшення ефекту від їхнього підвищення. Залучення кожної додаткової гривні буде все більше дорожчим, оскільки вкладники змушені відмовляти собі в життєвих витратах або обмежувати поточне придбання товарів і послуг, тому характер пропозиції вільних коштів з боку населення знову набуває нееластичного характеру.

Незважаючи на зростаючу привабливість, обмеженість коштів населення не дозволяє сформувати ресурси більші за визначену величину і коефіцієнт еластичності прагне до нульового значення.

Визначивши функцію, яка впливає на зростання залишку внесків, можна з достатньою впевненістю прогнозувати необхідний рівень зміни процентної ставки й очікуваний ефект.

Припустимо, що поточна ставка банку за залученими коштами (СТП₀) дорівнює 14 %. Це дозволить сформувати залишок внесків кредитної організації (П₀) в розмірі 40 млн. грн.

Сформовані в такий спосіб кошти розмішуються в активні інструменти з прибутковістю (СТА₀) 15 %. Подібні умови діяльності визначають витрати банку за залученими ресурсами у розмірі СТП₀ Ч П₀ = 40Ч14 % = 5,6 млн. грн., і доходи від їхнього розміщення ? СТА₀ Ч П₀ =40Ч15 % = 6 млн. грн. Рівень прибутку банку становить 0,4 млн. грн.

Таким чином, залишок внесків функціонально залежить від процентної ставки П = f(СТП), коефіцієнт еластичності, у свою чергу, рівний ?П: ?СТП, при ?СТП, яке наближається до нуля і буде дорівнювати похідній даної функції:

k = f (СTП) при ?СTП>0, (3.8)

Пошук величини коефіцієнта еластичності для конкретного банку повинен проводитися дуже ретельно, тому що у випадку помилки можливі прямі втрати прибутку банку. Аналітична база не може включати занадто довгий період, тому що умови функціонування в сучасній економічній системі досить нестабільні й зі збільшенням тимчасового інтервалу зростає число вторинних чинників, які впливають на розмір ресурсної бази банку.

Так, у довгостроковому періоді можлива ситуація, за якої банк знижує процентні ставки за внесками, але залишок внесків при цьому істотно збільшується. Це стає можливим з двох причин: загальна вартість позикових коштів в економіці й інфляційні процеси. Кожний із цих чинників впливає на рівень процентних ставок і може істотно викривити розрахунки коефіцієнта еластичності.

Також необхідно пам'ятати і про вплив додаткових важелів, таких як реклама, ділова репутація тощо.

Визначивши функцію, яка впливає на зростання залишку внесків, можна з достатньою впевненістю прогнозувати необхідний рівень зміни процентної ставки й очікуваний ефект.

Отже ця модель відображає співвідношення динаміки зростання обсягів коштів клієнтів та середньозваженої процентної ставки за залученими коштами. Відповідно до вищевикладених принципів еластичності для залучення додаткових ресурсів банку необхідно збільшити процентну ставку за внесками.

Таким чином, ми можемо сформулювати основний критерій оптимальності збільшення ресурсної бази шляхом підвищення процентних ставок, а саме: зміна ставок буде ефективною з погляду підвищення прибутковості у випадку, якщо доходи від додаткової процентної ставки нового активу перевищать додаткові витрати із залучення коштів щодо поточного залишку внесків.

Дану умову можна представити у вигляді формул:

(СТА₁ - СТП₁) Ч ?П ? (СТП₁ - СТП₀) Ч П₀, (3.9)

або

(СТА₁ - СТП₁) Ч ?П ? ?СТП Ч П_0, (3.10)

Зміну ресурсної бази можна представити у вигляді функції від зміни процентної ставки шляхом використання формули (3.6), звідси встановлюється наступний зв'язок між змінами залишку внесків і зміною процентної ставки ?П=kЧ?СТП. Умова оптимальності, таким чином, може бути записана у вигляді:

(СТА₁ - СТП₀ - ?СТП) Ч ?СТП Ч k ? ?СТП Ч П₀, (3.11)

Подальше дослідження функції дозволяє вирішити питання про досягненні оптимальної величини зміни ставки і, як наслідок, обсягу ресурсної бази. Якщо банк намагається одержати максимальний обсяг додатковою прибутку, тоді завдання полягає у пошуку максимуму цільової функції.

Він даного критерію досить легко можна перейти до цільової функції:

f(?СТП) = (СТА₁ - СТП₀ - ?СТП) Ч ?СТП Ч k - ?СТП Ч П_0, (3.12)

Очевидно, що максимум цільової функції буде означати максимізацію додаткового прибутку, одержану від збільшення залишку залучених коштів f(?СТП)>max. У такому випадку застосовуються стандартні процедури дослідження функції з урахуванням того, що правильно визначене значення дасть змогу розв'язати рівняння f(?СТП) = 0.

Отже за запропонованою моделлю було проведено дослідження обсягів залучених коштів банку ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою визначення відповідності критеріям оптимальності. Дані щодо середньозважених відсоткових ставок по залученню ресурсів та розміщенню у активні операції отримані із звітності самого банку. Коефіцієнт еластичності розрахований на основі формули 3.7, економічна сутність даного показника полягає в тому, що він відображає залежність обсягів залучення ресурсів від підвищення процентної ставки за депозитами.

Значення коефіцієнта еластичності, що більше від одиниці, свідчить про значний вплив збільшення процентної ставки на приріст депозитних ресурсів банку. Значенні показника менше від одиниці, свідчить про недостатній вплив підвищення процентної ставки на приріст депозитних ресурсів, зокрема є свідченням наявності недоліків у процентній політиці банку, неадекватності маркетингових досліджень ринку, упущеннях у прийнятті управлінських рішень.

Зокрема отримані дані свідчать про те, що банк за даною моделлю мав потенційні можливості для залучення додаткових обсягів ресурсів, але через вплив багатьох факторів, зокрема таких як конкуренція на ринку, недостатня увага банку до внутрішніх джерел залучення ресурсів та інше, не залучив депозитні ресурси у повному обсязі.

Розрахунок критерію оптимальності, приведений у таблиці 3.3, на основі формули 3.12 фактично є показником оптимального обсягу залучення ресурсів при даному рівні процентних ставок.

Таблиця 3.3 - Результати дослідження оптимальної величини зміни ставок і обсягів залучених ресурсів

Показники	Роки
	2006 рік	2007 рік	2008 рік	2009 рік
Середньозважена процентна ставка залучення ресурсів, %	10,50	12,20	15,50	20,20
Середньозважена процентна ставка розміщення ресурсів, %	15,00	14,50	20,30	25,4
Обсяги залучених коштів, млн. грн.	8550,50	15166,80	17082,10	23011,50
Коефіцієнт еластичності залучення ресурсів, млн. грн.	х	1,44	0,93	1,160
Розрахунок критерію оптимальності, млн. грн.	х	29035,00	30740,20	24248,60
Обсяг недоотриманих ресурсів, млн. грн.	х	9081,80	13658,10	6023,50

Також банк може визначити головним завданням не одержання додаткового прибутку, а максимальне розширення ресурсної бази за збереження поточного рівня прибутку. Наприклад, якщо банк функціонує в умовах твердої конкуренції з іншими банками, намагається позбавити конкурентів коштів для здійснення операцій і залучити до себе якнайбільше клієнтів, число яких у межах однієї території обмежене.

Тому необхідно залучати кошти й відповідно підвищувати ставку до моменту, коли додаткові витрати досягнуть рівня доходів від нового виду активу і величина додаткового прибутку дорівнюватиме нулю. Іншими словами, забезпечується такий додатковий обсяг ресурсів, який не призведе до збитків.

Очевидно, що для пошуку величини зміни процентної ставки за внесками необхідно знайти розв'язок рівняння f?(?СТП) = 0, тобто визначити точку, де цільова функція набуває нульового значення.

Для того щоб перевірити зв'язок зміни процентної ставки та обсягів залучених депозитних ресурсів пропонується провести кореляційно-регресійний аналіз на основі методології так званої «парної кореляції», що розглядає вплив варіації аналізованого чинника x на результативну ознаку y та представляє собою однофакторний кореляційний та регресійний аналіз.

Необхідно зазначити що на залишки за депозитами впливає не тільки процентна ставка з залучення депозитів, але й інші фактори, зокрема: максимальний обсяг депозитних ресурсів який може бути залучений з огляду на географічні та соціальні показники регіону, рівень конкуренції між банками на ринку депозитних послуг, грошово-кредитна політика НБУ, наявність альтернативних джерел залучення коштів та інші.

Отже результати кореляційно - регресійного аналізу лише за одним з факторів можна вважати лише умовними, при внесенні таких обмежень, як незмінність інших факторів впливу. Головними завданнями аналізу стає:

- виявлення форми зв'язку;

- вимірювання щільності зв'язку.

Аналізуючи поле кореляції можна припустити що зростання ознаки y йде пропорційно ознаці x. В основі цієї залежності лежить прямолінійний зв'язок який може бути виражений простим лінійним рівнянням регресії:

y = a₀ + a₁x, (3.13)

де y - теоретичне розрахункове значення результативної ознаки

a₀, a₁ - коефіціенти (параметри) рівняння регресії;

х - середньозважена відсоткова ставка за депозитами.

Оскільки a₀ є середнім значенням у в точці х=0, економічна інтерпретація часто є важкою або взагалі неможлива.

Коефіцієнт парної лінійної регресії a₁ має сенс показника сили зв'язку між варіацією ознаки чинника х і варіацією результативної ознаки у. Вищенаведене рівняння показує середнє значення зміни результативної ознаки у при зміні ознаки чинника х на одну одиницю його вимірювання, тобто варіацію у, що доводиться на одиницю варіації х. Знак a₁ указує напрям цієї зміни.

Параметри рівняння a₀, a₁ знаходять методом найменших квадратів (метод рішення систем рівнянь, при якому рішення приймається як точка мінімуму суми квадратів відхилень), тобто в основу цього методу покладена вимога мінімальності сум квадратів відхилень емпіричних даних y_i від тих, що вирівнюються y:

?(у_і - y)² = ?(у_і - а₀ - а₁х_і)² > min, (3.14)

Для знаходження мінімуму даної функції прирівняємо до нуля її частні похідні і одержимо систему двох лінійних рівнянь, яка називається системою нормальних рівнянь:

, (3.15)

Провівши необхідні перетворення, можна з цієї системи рівнянь розрахувати значення параметрів рівняння а0 і а1.

Отже регресійна модель залежності обсягів залучення депозитних ресурсів від зміни процентної ставки може бути записана у такому вигляді:

y = -3456,18 + 1895,03x, (3.16)

Розрахунок відповідних показників та значень дослідження приведений у таблиці 3.4.

Таблиця 3.4 - Показники кореляційно-регресійного аналізу зв'язку зміни середньозваженої процентної ставки та обсягів залучених депозитів

Показники	Значення показників
Параметр рівняння регресії a0	-3456,18
Параметр рівняння регресії a1	1895,03
t - критерій Стьюдента для параметра a0	10,96
t - критерій Стьюдента для параметра a1	9,82
уост. - середнє квадратичне відхилення від y	1726,57
ух - середнє квадратичне відхилення від	1,63
з - теоретичне кореляційне відношення	0,87
з' - коефіцієнт детермінації	0,87
уy - дисперсія результативного показника	3545,57
rху - лінійний коефіцієнт кореляції	0,87
tрозрах - t-критерій Стьюдента для оцінки значимості коефіцієнта кореляції rху.	9,82

Розрахункові значення y знайдені по даному рівнянню приведені в додатку Ф. Правильність розрахунку параметрів рівняння регресії може бути перевірена порівнянням сум ?у = ?y. В нашому випадку дані суми рівні. Але для практичного використання моделей регресії велике значення має їх адекватність, тобто відповідність фактичним статистичним даним. Значущість коефіцієнтів простої лінійної регресії (стосовно сукупностям, у яких n < 30) здійснюють за допомогою t-критерію Стьюдента.

Обчислені значення порівнюють з критичними t, які визначають по таблиці Стьюдента з урахуванням прийнятого рівня значущості б і числом ступенів свободи варіації v = n-2. У соціально-економічних дослідженнях рівень значущості б звичайно приймають рівним 0,05. Параметр признається значущим (істотним) при умові, якщо t_{розрах.} > t_табл. У такому разі практично неймовірно, що знайдені значення параметрів обумовлені тільки випадковими збігами.

По таблиці розподілу Стьюдента критичне значення t-критерію для v= 32-2=30. Вірогідність б приймається 0,05. Відповідно t_табл рівно 2,042. Оскільки, обидва значення t_a0 і t_a1 більше t_табл, то обидва параметри а₀ і а₁ признаються значущими і відхиляється гіпотеза про те, що кожний з цих параметрів насправді рівний нулю, і лише через випадкові обставини виявився рівним величині, що перевіряється.

Перевірка адекватності регресійної моделі може бути доповнена кореляційним аналізом. Для цього необхідно визначити тісноту кореляційного зв'язку між перемінними x та y. Теоретичний кореляційний відношення застосовується для вимірювання тісноти зв'язку при лінійній та криволінійній залежностях між результативною і факторною ознакою. Відповідно кореляційне відношення може знаходитися від 0 до 1. Чим ближче кореляційне відношення до 1, тим зв'язок між ознаками тісніший.

Розраховане значення теоретичного кореляційного відношення свідчить про можливу наявність середньостатистичного зв'язку між даними ознаками. Коефіцієнт детермінації рівний 0,87. Звідси можна зробити висновок, що 87% загальної варіації залучених ресурсів банку з депозитних джерел, обумовлене варіацією фактора - середньозваженої процентної ставки.

Використовуючи дані додатку Ф було розраховано лінійний коефіцієнт кореляції r_ху. Квадрат лінійного коефіцієнта кореляції r_ху² називається лінійним коефіцієнтом детермінації. З визначення коефіцієнта детермінації очевидно, що його числове значення завжди укладене в межах від 0 до 1, тобто 0? r_ху²?1. Чим ближче коефіцієнт кореляції по абсолютній величині до одиниці, тим тісніше зв'язок між ознаками. Отже оскільки значення r_ху дорівнює 0,873421 можна зробити висновок про існування тісного зв'язку.

Факти збігу чи неспівпадіння значень теоретичного кореляційного відношення з з і лінійним коефіцієнтом кореляції r_ху використовується для оцінки форми зв'язку. Вище наголошувалося, що за допомогою теоретичного кореляційного відношення вимірюється тіснота зв'язку будь-якої форми, а за допомогою лінійного коефіцієнта кореляції - тільки прямолінійної. Отже, значення з і r_ху співпадають тільки за наявності прямолінійного зв'язку. Неспівпадіння цих величин свідчить, що зв'язок між ознаками, що вивчаються, не прямолінійний, а криволінійний. Встановлено, що якщо різниця квадратів з і r_ху не перевищує 0,1, то гіпотезу про прямолінійну форму зв'язку можна вважати підтвердженою. У нашому випадку спостерігається зразковий збіг лінійного коефіцієнта детермінації і теоретичного кореляційного відношення, що дає підстави вважати зв'язок між обсягом залучених депозитних ресурсів і середньозваженою ставкою процента за депозитами є прямолінійним.

Для перевірки одержаного значення лінійного коефіцієнта кореляції розрахувати та порівняти t_{розрах.} з критичним значенням з таблиці Стьюдента, де v=30, а б=0,01 (tтабл=2,750), то набуте значення t-критерію буде більше табличного, що свідчить про значущість коефіцієнта кореляції і істотність зв'язку між залученими депозитними ресурсами і процентними ставками.

Таким чином, побудована регресійна модель y = -3456,18 + 1895,03x в цілому адекватна, і висновки одержані за наслідками малої вибірки можна з достатньою вірогідністю розповсюдити на всю гіпотетичну генеральну сукупність.

Отже нами виконано обидва завдання проведення кореляційно-регресійного аналізу, а саме визначено що за формою зв'язок є прямолінійним, та підтверджена наявність тісного зв'язку між залишками за депозитами та середньозваженою ставкою залучення коштів.

Нами представлена модель прийняття управлінських рішень, незважаючи на теоретичний характер, може бути адаптована до використання банком з урахуванням сучасних особливостей і умов функціонування. Депозити банку тісно пов'язані з поняттям еластичності. Запропонований погляд на них як на гнучку структуру з характеристиками, яка змінюються, дозволить, з одного боку, уникнути необгрунтованого росту процентних витрат у результаті прийняття невірних рішень, з іншого - знизити приховані втрати від можливої бездіяльності. Змінені умови призведуть до збільшення прибутку банку або одержання переваги у конкурентній боротьбі.

Таким чином нами були досліджені кількісні підходи, які дозволять враховувати депозитний ризик ресурсів до запитання. Зміна залишків ресурсів до запитання може бути пояснена динамікою зміни середнього рівня ресурсів, що склалася, до запитання в банку з урахуванням чинника часу, а також з урахуванням кількості клієнтів, число яких може змінюватися з часом. Отже, розробка теоретико-методичної основи вивчення природи депозитного ризику, його кількісної оцінки дозволить банківській установі ефективно використовувати акумульовані грошові кошти у вигляді ресурсів до запитання в інвестиційній діяльності і довгостроковому кредитуванні.

За даними ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2009 рік, кошти до запитання склали 15921,4 млн. грн., постійна частина коштів до запитання, яка може бути використана як строкові ресурси, складає 2940,05 млн. грн. При використанні постійної частки поточних ресурсів як строкових економія процентних витрат по ПАТ КБ «ПриватБанк» складе 313,4 млн. грн. Отже, використання постійної частини поточних пасивів є важливим напрямком оптимізації ресурсної бази банку, що дозволяє підвищити стабільність банківських ресурсів та зменшити їх витратність.

Відповідно до моделі, яка використовує фактор еластичності банківських депозитів при формуванні ресурсної бази банку, визначивши функцію, яка впливає на зростання залишку внесків, можна з достатньою впевненістю прогнозувати необхідний рівень зміни процентної ставки й очікуваний ефект.

Отже ця модель відображає співвідношення динаміки зростання обсягів коштів клієнтів та середньозваженої процентної ставки за залученими коштами. Основний критерій оптимальності збільшення ресурсної бази шляхом підвищення процентних ставок, наступний: зміна ставок буде ефективною з погляду підвищення прибутковості у випадку, якщо доходи від додаткової процентної ставки нового активу перевищать додаткові витрати із залучення коштів щодо поточного залишку внесків.

Для того перевірки зв'язку зміни процентної ставки та обсягів залучених депозитних ресурсів був проведений кореляційно-регресійний аналіз на основі методології «парної кореляції», що розглядає вплив варіації аналізованого чинника x на результативну ознаку y та представляє собою однофакторний кореляційний та регресійний аналіз. У результаті розраховано коефіцієнт лінійної кореляції який вказує на наявність тісного зв'язку між залученими депозитними ресурсами і процентними ставками, побудовано регресійну модель y = -3456,18 + 1895,03x що в цілому є адекватною, і висновки одержані за наслідками малої вибірки можна з достатньою вірогідністю розповсюдити на всю гіпотетичну генеральну сукупність.

Нами представлена модель прийняття управлінських рішень, яка може бути адаптована до використання банком з урахуванням сучасних особливостей і умов функціонування. Депозити банку тісно пов'язані з поняттям еластичності. Запропонований погляд на них як на гнучку структуру з характеристиками, яка змінюються, дозволить, з одного боку, уникнути необгрунтованого росту процентних витрат у результаті прийняття невірних рішень, з іншого - знизити приховані втрати від можливої бездіяльності.