Управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

Актуальність теми. Забезпечення банків необхідними обсягами депозитних коштів є одним з пріоритетних завдань, що визначають стратегічні напрями розвитку як їхньої діяльності, так і економіки України загалом. У банківській сфері актуальною є проблема формування оптимальних за структурою, строками і вартістю депозитних ресурсів, що дає можливість стверджувати про необхідність та важливість управління залученням ресурсів з депозитних джерел.

Об'єктом дослідження є процес управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел.

Предметом дослідження є організація процесу залучення ресурсів банку з депозитних джерел в сучасних умовах розвитку банківської системи України.

Метою дипломної роботи є розробка та обґрунтування теоретичних засад удосконалення управління залученням ресурсів з депозитних джерел в банку на основі моделей трансформації депозитів до запитання у стабільну ресурсну базу та використання чинника еластичності банківських депозитів при формуванні ресурсної цінової політики банку.

У роботі використано наступні методи: дедукція, теоретичне порівняння, узагальнення, горизонтальний, вертикальний, коефіцієнтний, факторний аналіз, методи табличного та графічного зображення даних.

За результатами дослідження сформульовані такі висновки:

1. Депозитні ресурси банку ? це сукупність грошових коштів вкладників, залучених банком на договірній основі на певний строк або без визначення такого строку, які підлягають виплаті вкладникам, як правило, з процентом, забезпечуючи банку необхідний обсяг коштів для здійснення активних операцій і виконання нормативних вимог згідно з законодавством.

2. Метою управління депозитними ресурсами є забезпечення залучення достатнього обсягу коштів для здійснення активних операцій на вигідних для банку умовах, в обсязі і порядку, визначених чинним законодавством.

3. Управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел передбачає виконання відповідними суб'єктами банку на кожному рівні управління покладених на них завдань та функцій. Комітет з управління активами і пасивами в банку та тарифний комітет є основними органами, що здійснюють управління активами та пасивами банку.

4. Для ефективного управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел необхідною умовою є використання інформаційної системи, яка повинна забезпечувати оперативність у прийнятті управлінських рішень.

5. Депозитна політика ПАТ КБ «ПриватБанк» є оптимальною щодо структури депозитних ресурсів, в яких основну частку займають строкові кошти, спрямована на кількісне зростання вкладників за рахунок розширення видів депозитів і якісного обслуговування клієнтів, що сприяє підвищенню стабільності вкладних операцій. В банку приділяється значна увага залученню коштів на депозитні рахунки. Пріоритет віддається залученню коштів на строкові рахунки, що є виправданим, оскільки саме ці кошти в найбільшій мірі можуть бути використані для здійснення кредитно-інвестиційних операцій.

6. Нами представлена модель прийняття управлінських рішень, яка може бути адаптована до використання банком з урахуванням сучасних особливостей і умов функціонування. Депозити банку тісно пов'язані з поняттям еластичності. Запропонований погляд на них як на гнучку структуру з характеристиками, яка змінюються, дозволить, з одного боку, уникнути необґрунтованого росту процентних витрат у результаті прийняття невірних рішень, з іншого ? знизити приховані втрати від можливої бездіяльності.

Одержані результати можуть бути використані для удосконалення системи управління залученням ресурсів з депозитних джерел в банках.

Ключові слова: банк, депозитні ресурси банку, строкові рахунки, депозити до запитання, ресурсна база, еластичність банківських депозитів.

ВСТУП

Забезпечення банків необхідними обсягами депозитних коштів є одним з пріоритетних завдань, що визначають стратегічні напрями розвитку як їхньої діяльності, так і економіки України загалом. У банківській сфері актуальною є проблема формування оптимальних за структурою, строками і вартістю депозитних ресурсів, що дає можливість стверджувати про необхідність та важливість управління залученням ресурсів з депозитних джерел.

Метою дипломної роботи є розробка та обґрунтування теоретичних засад удосконалення управління залученням ресурсів з депозитних джерел в банку на основі моделей трансформації депозитів до запитання у стабільну ресурсну базу та використання чинника еластичності банківських депозитів при формуванні ресурсної цінової політики банку.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань дипломної роботи:

? визначити сутність депозитних ресурсів банку;

? дослідити методичне забезпечення управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел;

? розглянути організаційне та інформаційне забезпечення управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел;

? навести загальну характеристику, у тому числі провести вертикальний, горизонтальний, коефіцієнтний аналіз річних звітів ПАТ КБ «ПриватБанк»;

? провести аналіз депозитних ресурсів банку;

? проаналізувати механізм управління залученням ресурсів з депозитних джерел в ПАТ КБ «ПриватБанк»;

? розробити комплекс заходів з удосконалення трансформації депозитів до запитання банку у стабільну ресурсну базу;

? обґрунтувати використання чинника еластичності банківських депозитів при формуванні ресурсної бази банку.

Об'єктом дослідження є система управління залученням депозитних ресурсів у банку в сучасних умовах розвитку банківської системи. Предметом дослідження є механізм управління залученням ресурсів з депозитних джерел в банку.

У процесі дослідження застосовувалися такі методи дослідження: структурно - логічний аналіз (при побудові логіки та структури дипломної роботи); метод економічного аналізу (при дослідженні факторів впливу на процеси формування та реалізації механізму депозитної діяльності, оцінці динаміки та структури депозитної бази ПАТ КБ «ПриватБанк); метод групувань (при дослідженні питання класифікації депозитів); різноманітні прийоми статистичних методів, зокрема порівняння - при зіставленні показників діяльності банку за період з 2007 по 2009 роки; методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції.

Методологічною основою дослідження послужили теоретичні положення економічної науки, праці українських та зарубіжних вчених з питань депозитної діяльності банків. Основні положення роботи, висновки та пропозиції базуються на використанні та узагальненні даних матеріалів Національного банку України та інших банків, даних періодичних видань, інтернету, фінансова звітність та внутрішньобанківські документи ПАТ КБ «ПриватБанк».

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕННЯМ РЕСУРСІВ БАНКУ З ДЕПОЗИТНИХ ДЖЕРЕЛ

1.1 Депозитні ресурси банку: сутність та необхідність управління

Банки є підприємствами, що спеціалізуються на посередницькій діяльності, яка пов'язана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а, з іншого, ? їх продажем підприємствам, організаціям та населенню. За таких умов для банків є однаково важливими як операції із залучення коштів, так і з їх розміщення. Від операцій з залучення коштів залежить розмір банківських ресурсів і, отже, масштаби діяльності банків. В свою чергу, вигідне розміщення ресурсів сприяє підвищенню дохідності та ліквідності банків, забезпечує їх економічну самостійність та стабільність.

Серед науковців, що займались проблемою залучення ресурсів банку з депозитних джерел, слід виділити А.П. Вожжова [7-15], Н.Ф. Васильеву [3], О.В. Васюренка [5,6,24], О.Д. Зарубу [26], М.І. Савлука [32], А.М. Мороза [32], А.М. Герасимовича [1], М.Д. Алексенка [1], П. Роуза [37], А.О. Епіфанова [25], Н.Г. Маслак [25], І.В. Сала [25,38], О.А. Криклій [38].

У спеціалізованій літературі наводиться різні тлумачення поняття ресурсів банку, але, узагальнюючи їх, визначимо, що ресурси банку ? це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій [25, С.117].

Виходячи з визначення банку, що подано в Законі України «Про банки і банківську діяльність», ресурси банку ? це сукупність власних, залучених та інших фінансових коштів банку, що перебувають у безпосередньому його розпорядженні і використовуються на його розсуд для здійснення повномасштабної банківської діяльності [6, С.59].

Можна виділити наступні підходи науковців щодо визначення поняття ресурсів банку і місця депозитних ресурсів серед них. Так, А.П. Вожжов у праці «Формування ресурсів комерційних банків» поділяє ресурси на керовані та некеровані. В основу такого поділу визначено строки їхнього розміщення у банках, тобто ті строки, упродовж яких банки можуть використовувати їх для вкладення у дохідні активи. До керованих ресурсів відносять постійні і стабільні кошти банків, а до некерованих - депозити до запитання. Постійні ресурси становить капітал банку за винятком частини, вкладеної у його основні кошти, нематеріальні активи і резерви, що формуються за рахунок позитивного фінансового результату поточного року. До стабільних відносять строкові депозитні і строкові недепозитні кошти. До некерованих ресурсів відносять кошти до запитання - залишки на поточних, розрахункових, розподільчих, бюджетних рахунках юридичних осіб, залишки на кореспондентських рахунках «Лоро», на карткових рахунках і кошти на поточних і розрахункових рахунках фізичних осіб, кредиторську заборгованість банку [15, С.129].

Н.Ф. Васильева вважає, що ресурси банку складаються з власного капіталу та залучених коштів. Власний капітал - це кошти, що належать банку, на відміну від залучених коштів, які банк залучає тимчасово. Основна частина залучених коштів припадає на депозити, під якими слід розуміти грошові кошти клієнтів в банках у формі вкладів за контрактами та договорами. Недепозитні ресурси від депозитних відрізняються тим, що купуються на ринку на конкурсній основі та ініціатива їх залучення належить безпосередньо самому банку [3, С.15].

Як видно з даних таблиці 1.1, протягом останніх трьох років ресурси банківської системи України зросли з 368653 млн. грн. до 490639 млн. грн. Найбільшими темпами зростав власний капітал банків, у період з 01.01.08 по 01.12.09 він зріс майже у 2 рази (з 69578 млн. грн. до 125600 млн. грн. відповідно). Депозитні ресурси протягом того ж періоду на зросли на 18 % (з 283875 млн. грн. до 334953 млн. грн.), при чому протягом 2009-го року спостерігалось їх скорочення на 7 млрд. грн. Частка недепозитних коштів залишалась незначною і коливалась на рівні 4 - 6 % від загального обсягу ресурсів банків.

Зміна у динаміці та структурі ресурсів банків України за останні три роки наведена в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Динаміка та структура ресурсів банків України за період з 01.01.2008 по 01.01.2010, млн. грн.

Показник	01.01.2008	01.01.2009	01.01.2010
Власний капітал	69578	119263	125600
Депозитні ресурси	283875	342096	334953
Недепозитні ресурси	15200	28134	30086
Всього	368653	489493	490639

У підсумку можна сказати, що, незважаючи на банківську кризу, основу ресурсів банків України становлять депозитні ресурси. Проведемо дослідження їх сутності та складу.

О.В. Васюренко наводить наступне визначення: «депозитні ресурси - сукупність залучених банком ресурсів, які забезпечують йому необхідні резерви згідно вимогам законодавства і дають понад ці резерви основний обсяг ресурсів для кредитування» [5, С.210].

В економічному словнику подано наступне визначення: «депозитні ресурси - засоби, що розміщуються у банках для зберігання та використання з умовою послідуючої сплати процентів вкладникам» [39, С.515]. Поняття засобів включає в себе не тільки грошові кошти, але, зокрема, основні засоби, тобто всі матеріальні та нематеріальні засоби.

На основі зазначеного вище, можна сформулювати наступне визначення: депозитні ресурси ? це сукупність грошових коштів вкладників, залучених банком на договірній основі на певний строк або без визначення такого строку, які підлягають виплаті вкладникам, як правило, з процентом, забезпечуючи банку необхідний обсяг коштів для здійснення активних операцій і виконання нормативних вимог згідно з законодавством.

Структура зобов'язань банків за коштами, залученими на рахунки суб'єктів господарювання та фізичних осіб, представлена на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1 - Структура зобов'язань банків України за коштами, залученими на рахунки юридичних та фізичних осіб за період з 01.01.2009 по 01.01.2010, млн. грн.

Як видно з даних додатку, структура зобов'язань банків протягом 2007 - 2009 років суттєво не змінилась. Зобов'язання банків України протягом періоду аналізу зросли на 74743 млн. грн. та склали станом на 01.01.10 372856 млн. грн., більшу частку у їх складі складали кошти фізичних осіб (52,9 %), в той час як кошти юридичних осіб 47,1 % (197536 млн. грн.). Хоча протягом 2009 року відбулося скорочення зобов'язань банків на 13852 млн. грн., або на 7,8 %.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види рахунків.

Важливим, з точки зору управління депозитними ресурсами, є їхня класифікація. В результаті проведеного дослідження [1,5,12,15,19,25,26,32,37,38] нами сформована наступна класифікація депозитних ресурсів, що представлена в додатку А.

Зокрема, за стабільністю депозитні ресурси поділяють на: залишки на рахунках до запитання та залишки на строкових рахунках.

Депозити до запитання - це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках, кореспондентських рахунках банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. У більшості випадків вклади до запитання становлять найбільшу частку в структурі залучених коштів, це найбільш дешеве джерело банківських коштів [25, С.232].

Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом встановленого строку, який визначається при їх відкритті. Банк зацікавлений у залученні вкладів на визначений строк, оскільки що вони стабільні й дають змогу банку використовувати кошти вкладників протягом тривалого часу [25, С.233]. Строкові рахунки, в свою чергу, класифікують на залишки на рахунках типу «овернайт», залишки на короткострокових рахунках (до одного року) та залишки на довгострокових рахунках (більше одного року).

На здатність банку формувати ресурси з депозитних джерел впливають зовнішні і внутрішні чинники, систематизація цих чинників представлена на рисунку 1.2.

Банки постійно здійснюють вибір джерел залучення коштів, основними критеріями якого є стабільність, вартість, та можливість трансформування. Всі ці питання знаходять своє вирішення у процесі управління залученням ресурсів з депозитних джерел.



Рисунок 1.2 - Фактори формування ресурсів банку з депозитних джерел

Зовнішні чинники, що впливають на здатність банку формувати ресурси, є соціальним середовищем, з яким взаємодіють банки, - держава, законодавство, а також такими чинниками, які впливають опосередковано, будучи проблемами соціальної політики, наприклад, фінансовий потенціал домашніх господарств, регіональна диференціація доходів і рівня життя населення, яке значно посилюється останнім часом.

Внутрішні чинники є сукупністю потенційних можливостей банку для того, щоб залучити тимчасово вільні кошти населення та підприємств. Серед них особлива увага повинна бути приділена маркетингу, фінансовому інжинірингу, депозитній політиці тощо.

Існують різні трактування мети і завдань управління залученням ресурсів з депозитних джерел, що пов'язано з поступовим пізнанням цієї категорії, різним рівнем розвитку наукових досліджень в окремих країнах, зосередженням уваги дослідників на окремих аспектах управління і формування ресурсів банку, різною метою використання даних понять в теоретичній та практичній діяльності.

Наприклад, О.Д. Заруба, розглядаючи у своїй праці цілі депозитних і ощадних операцій, зводить їх до залучення банком необхідних йому ресурсів і розширення таким чином активних операцій [26, С.123]. Дане тлумачення не відображає кінцевої мети формування ресурсів, а також факторів, що впливають на менеджмент банку при прийнятті управлінських рішень, оскільки не несе в собі інформації щодо ціни, обсягів та джерел залучення коштів.

Пітер С. Роуз визначає, що мета менеджменту - дати рекомендації менеджерам банків щодо рішень про те, як потрібно надавати послуги з ведення депозитів та за якою ціною [37, С.356].

Ним виділено два ключових завдання, які має вирішувати кожен банк при управлінні своїми депозитами:

? звідки банк може отримати кошти з найменшими можливими витратами?

? яким чином керівництво може гарантувати депозити, достатні для забезпечення бажаного обсягу кредитування і надання інших фінансових послуг, на які існує попит?

Вартість і обсяги депозитів, які банк може продати, залежать від схем ціноутворення та конкурентоздатності банківських та небанківських установ, що пропонують аналогічні послуги [37, С.267].

Потрібно зазначити, що сутність усіх вищенаведених тлумачень певною мірою розкривається в наступному визначенні: основна мета управління депозитними ресурсами банку - забезпечення залучення достатнього обсягу коштів для здійснення активних операцій на вигідних для банку умовах, в обсязі і порядку, визначених чинним законодавством [37, С.270].

Для досягнення даної мети необхідно вирішити наступні завдання:

? постійне узгодження обсягів, часових і вартісних характеристик депозитних операцій з поточними і прогнозованими активними операціями. Це досягається за допомогою контролю динаміки руху депозитних коштів (особливо короткострокових), що найбільшою мірою сприяють забезпеченню відповідної ліквідності балансу;

? підтримання резерву вільних грошей на мінімальному рівні;

? використання джерел, що оптимізують витрати на залучення коштів (отримання прибутку за рахунок дешевих ресурсів);

? оптимізація процентних ставок за депозитами і ощадними вкладами залежно від строків та інших характеристик. Метою цього є забезпечення необхідного обсягу коштів за мінімально можливу в даних умовах ціну і, в остаточному підсумку, максимізація прибутку;

? забезпечення раціонального співвідношення між джерелами банківських ресурсів та підтримка оптимальної структури джерел коштів;

? пошук нових джерел коштів [37, С. 278].

Система управління депозитними ресурсами банку має на меті забезпечення найефективніших форм та умов залучення ресурсів з різних джерел відповідно до потреб банку.

Отже, депозитні ресурси банку ? це сукупність грошових коштів вкладників, залучених банком на договірній основі на певний строк або без визначення такого строку, які підлягають виплаті вкладникам, як правило, з процентом, забезпечуючи банку необхідний обсяг коштів для здійснення активних операцій і виконання нормативних вимог згідно з законодавством. Депозитні ресурси банку забезпечують основну масу кредитних та інших активних операцій, забезпечують ліквідність банку, та виконання ним нормативних вимог.

На формування депозитних ресурсів банку впливають зовнішні та внутрішні чинники. До внутрішніх слід віднести: стратегічну політику банку, організацію роботи, праці та управління банку, фінансовий стан та імідж банку, розмір процентних ставок та інші умови відкриття рахунків, наявність системи страхування вкладів, інформаційні ресурси, матеріальні ресурси тощо. До зовнішніх факторів слід віднести: політичну та соціальну стабільність, економічний стан в країні, державну політику, законодавчу базу, конкурентів та партнерів, фінансовий потенціал домогосподарств, регіональну диференціацію доходів та витрат населення, науково ? технічній прогрес, демографічну ситуацію та інше.

Базовими ознаками класифікації депозитних ресурсів є: джерело їх формування; міра стабільності; валюта, в якій вони залучаються; резидентність вкладників; строки, на які їх залучає банк; інструменти залучення; цільове призначення депозиту; спосіб юридичного оформлення.

Метою управління депозитними ресурсами є забезпечення залучення достатнього обсягу коштів для здійснення активних операцій на вигідних для банку умовах, в обсязі і порядку, визначених чинним законодавством.

1.2 Методичне забезпечення управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел

Для забезпечення ефективного функціонування банку необхідно застосування адекватних щодо зовнішнього середовища підходів управління, зокрема, до управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел, як одного з головних джерел ресурсів банківської діяльності.

На даний момент науковцями приділяється значна увага управлінню формуванням депозитних ресурсів, але ці питання розглядаються в розрізі управління активами і пасивами, або в розрізі окремих вузьких напрямків, наприклад, депозитів до запитання. Дані питання досліджували К. Гузов [19,20], А. Вожжов [7-15], Е. Герасимова [18], Ю. Галіцейська [17], П. Роуз [37], О. Дзюблюк [22], І. Волошин [16], О. Васюренко [5,6,24], З. Васильченко [4], Д. Олійник [31], В. Кириленко [28,29], О. Дмитрієва [23], Н. Бицька [2], Н. Васильева [3].

Необхідно відмітити, що залучення ресурсів з депозитних джерел має ґрунтуватись на стратегії банку по залученню ресурсів, визначенні оптимальних строків і вартості залучених депозитів. Розглянемо основні етапи управління залученням ресурсів з депозитних джерел.

Перший етап передбачає вибір стратегії банку на ринку депозитних послуг, що мають альтернативні напрямки. Зокрема, до альтернативних стратегій залучення коштів на рахунки юридичних осіб відносяться:

? пріоритетна орієнтація на елітних клієнтів;

? пріоритетна орієнтація на вузьку галузеву спеціалізацію клієнтури;

? орієнтація банку на розширення загального переліку клієнтури, що обслуговуються в ньому [12, С.51].

Альтернативними стратегіями залучення коштів на депозитні рахунки фізичних осіб є:

? пріоритетна орієнтація на елітних клієнтів;

? пріоритетна орієнтація на розширення кількості клієнтів незалежно від їх фінансових можливостей.

Обравши стратегію роботи банку з фізичними та юридичними особами, менеджер банку має вирішити такі завдання:

? розробка ефективної маркетингової системи з наданням спеціальних фінансових пільг, диференційованих за ступенем значущості клієнта для банку;

? організація партнерського співробітництва з якомога більшою кількістю клієнтів з метою поліпшення можливостей планування банком процесу руху коштів на їх рахунках;

? проведення статистичного обліку та аналізу окремих груп і всього обсягу поточних рахунків;

? розрахунок очікуваної величини твердого залишку коштів, механізмів його утворення, тенденцій змін і можливих варіацій у часі;

? постійне оновлення номенклатури послуг;

? розвиток збутової мережі банку [2, С.51].

Зрозуміло що список цих завдань не є вичерпним, оскільки можливий ситуаційний підхід в кожному окремому випадку.

Депозитна політика виступає важливою частиною в загальній фінансовій стратегії банку, оскільки є основою формування коштів для проведення активних операцій з метою отримання прибутку. Але максимізація прибутку залежить від вартості, обсягів та строків залучених ресурсів. Все це повинно бути враховано в депозитній політиці банку.

Депозитна політика на рівні окремого банку - це комплекс заходів банку з формування портфеля депозитних послуг, різноманітних форм і методів здійснення цих заходів, визначення його конкурентних позицій на даному сегменті ринку та забезпечення стійкості й надійності ресурсної бази [29, С.30].

Депозитна політика комерційного банку - це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації таких джерел [15, С.117].

Оптимізація депозитної політики банку - складне завдання, під час його вирішення необхідно врахувати цілу низку аспектів на мікро та макрорівні. Депозитна політика підпорядковується банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності і ризику. Дослідники виділяють загальні критерії оптимальності депозитної політики:

? зв'язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

? диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

? сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

? диференційований підхід до різних груп клієнтів;

? конкурентоспроможність депозитних продуктів тощо.

Специфічні критерії оптимізації депозитної політики визначаються кожним банком індивідуально.

Виходячи зі специфіки депозитної політики, основною метою її здійснення, на нашу думку, є залучення якомога більшого обсягу грошових коштів за найменшою ціною. Досягнення цієї мети стане запорукою для досягнення основної мети діяльності банку - отримання прибутку.

Таким чином, першочерговим стає вирішення наступних завдань депозитної політики:

? сприяння одержанню прибутку або створення умов для отримання прибутку в майбутньому:

? забезпечення диверсифікованості суб'єктів депозитних операцій та сполучення різних форм депозитів;

? забезпечення взаємозв'язку та взаємної узгодженості між депозитними операціями та операціями з надання позик за строками і сумами депозитів та кредитних вкладень;

? збільшення частки строкових депозитів, що найбільшою мірою забезпечують підтримку ліквідності балансу;

? забезпечення ліквідності банку навіть при мінімальних резервах вільних (не залученими до активних операцій) коштів на депозитних рахунках;

? проведення маркетингових досліджень ринку банківських послуг;

? проведення гнучкої процентної політики;

? постійний пошук шляхів та заходів зменшення процентних витрат за залученими ресурсами з метою підвищення прибутку;

? розвиток банківських послуг та підвищення якості й культури обслуговування клієнтів [29, С.35].

Під час вирішення завдань депозитної політики банки мають враховувати безліч факторів. Серед них можна виділити зовнішні - макроекономічні фактори, тобто ті, які впливають на всі банки та внутрішні - мікроекономічні, які впливають на роботу конкретного банку.

Схематичний вигляд системи факторів, що впливають на депозитну політику банків, представлений у додатку Б.

Центральним моментом в ході розробки депозитної політики є вибір шляхів, що дозволяють банку вирішити завдання просування своїх продуктів та послуг на депозитний ринок і завоювання стабільної й надійної клієнтури.

Відповідно керівництво банку повинно обрати одну з наступних стратегій на кожному з сегментів ринку депозитних послуг:

? консервативна стратегія - надання існуючих послуг клієнтам;

? дезінвестиційна стратегія - скорочення або припинення надання даної послуги на даному сегменті ринку;

? стратегія проникнення - робота в освоєному сегменті ринку, щодо просування існуючих банківських продуктів новим споживачам;

? стратегія розвитку - передбачає продаж раніше розроблених послуг на новому сегменті ринку;

? інноваційна стратегія - пропозиція якісно нових або модифікованих послуг на існуючих сегментах ринку;

? стратегія диверсифікації - пропозиція нових послуг на нових ринках [23, С.142].

З метою ефективного здійснення депозитної політики банкам доцільно розробляти відповідній меморандум. У західних банках розробці меморандуму депозитної політики, якою відають служби стратегічного планування, казначейства та маркетингу, приділяють особливу увагу. Єдиної схеми меморандуму депозитної політики не існує, цей документ конфіденційний і щорічно затверджується керівництвом банку.

Призначення меморандуму депозитної політики полягає у встановленні граничних розмірів депозитних ресурсів, їх місця в ресурсах банку та засобах їх залучення. Це визначення стратегії банку щодо цільових ринків та клієнтів, обсягів, структури депозитів юридичних і фізичних осіб, методів та пріоритетів депозитної діяльності [20, С.20].

Меморандум закріплює напрямки депозитної політики, виходячи з цілей, завдань банку, визначених у його статуті: отримання максимального прибутку при збереженні ліквідності.

При розробці меморандуму депозитної політики необхідно врахувати такі принципи:

? максимізація прибутку;

? забезпечення стійкості ресурсної бази та рівня ліквідності;

? гнучкість асортиментної і цінової політики та адаптацію окремих параметрів збуту до вимог клієнтів.

Загальну процедуру розробки меморандуму депозитної політики банку подано в додатку В.

У процесі підготовки меморандуму можна виділити чотири основних етапи:

? визначення позицій банку на депозитному ринку;

? формування мети і завдань депозитної політики;

? розробка моделі поведінки банку на депозитному ринку;

? підготовка програми розвитку банку [20, С.25].

Визначити поточний стан банку у залученні депозитів можна за допомогою структурного, операційного та фактичного аналізу. Ця процедура має бути обов'язковою при розробці меморандуму депозитної політики банку. Для успішної реалізації цього етапу необхідно розробити положення про маркетинговий звіт, яке б чітко встановлювало формати подання до служби маркетингу інформації про депозитні ресурси [20, С.27].

Другий етап підготовки меморандуму депозитної політики - формулювання її мети і завдань.

Третій етап - розробка прийнятої моделі поведінки та позицій банку на депозитному ринку. Одним із елементів цієї моделі є визначення питомої ваги і структури джерел в ресурсному потенціалі банку.

Четвертий етап - заключний етап у розробці депозитного меморандуму - розробка програми розвитку. За своїм змістом це комплекс дій із досягнення бажаної позицій банку на депозитному ринку та встановленої частки депозитів у залучених ресурсах [22, С.131-137].

Таким чином меморандум депозитної політики - це визначення стратегії банку щодо цільових ринків та клієнтів, обсягів, структури депозитів фізичних осіб, методів і пріоритетів депозитної діяльності [38, С.185].

Слід додати, що депозитна політика у багатьох банках розробляється недостатньо глибоко, оскільки це нормативно не визначено. Але з погляду управління і регулювання ресурсної бази банку вона, безперечно, необхідна.

Другий етап управління процесом залучення депозитних ресурсів передбачає визначення оптимальної структури депозитних ресурсів та управління ними і є важливою складовою у роботі фінансового менеджера.

Основне правило під час визначення оптимальної для банку структури депозитної бази полягає у її відповідності структурі активів за сумами і за строками [31, С.30].

Для вирішення даного завдання менеджер банку застосовує заходи, які складають комплексний аналіз залучених ресурсів банку. Дана методика включає в себе наступні елементи:

По перше, це аналіз складу, структури і динаміки депозитних ресурсів банку. Порівняльний аналіз структури депозитів необхідно проводити за групами клієнтів та строками, щоб визначити, з яких джерел і на який строк залучається до банку основна маса коштів. Оцінюючи виявлені тенденції, необхідно пам'ятати, що підвищення частки строкових депозитів оцінюється позитивно, оскільки вони є найбільш стабільним видом ресурсів, рекомендований рівень їх - не менше 50%. Частка депозитів до запитання, непрогнозованого ресурсу, що зменшує ліквідність банку, не повинна перевищувати 30 %. Але потрібно пам'ятати, що в їх складі є частка незмінюваного залишку, який може використовуватись як стабільний ресурс. Розрахувати частку стабільного залишку можна за формулою:

Ч = (ЗЧК) Ч100 %, (1.1)

де Ч - частка стабільного залишку;

З - середній залишок коштів на депозитних рахунках до запитання;

К - кредитовий оборот за депозитами до запитання за період [24, С.33].

Другим елементом є аналіз стабільності депозитних ресурсів, що передбачає розрахунок показників стабільності депозитної бази і розгляд їх у динаміці:

? середній строк зберігання вкладів, який показує можливість використання депозитів в якості ресурсів короткострокового кредитування;

? рівень осідання вкладів, який показує, скільки відсотків коштів залишилось в звітному періоді у вкладах, від суми їх надходження; чим вище цей показник, тим більше ресурсів має банк для здійснення активних операцій, тому його приріст у періоді аналізу оцінюється позитивно;

? коефіцієнт трансформації, за допомогою якого банк розраховує загальну суму короткострокових ресурсів, які можуть бути трансформовані у довгострокові вкладення.

В економічній літературі стабільність депозитних ресурсів визначається за допомогою коефіцієнту стабільності залишків, що оцінює амплітуду змін залишків залучених депозитних ресурсів [24, С.311].

Необхідно зазначити, що зафіксоване в періоді аналізу зростання перерахованих показників свідчить про підвищення якості депозитних ресурсів з точки зору підвищення їх стабільності.

Третім елементом є аналіз вартості ресурсів, залучених з депозитних джерел, є важливою складовою аналізу, оскільки рівень процентних витрат банку значно впливає на показники його прибутковості. Процентні витрати залежать від середніх залишків за платними депозитами і від середньої процентної ставки за депозитами. Визначивши, який з цих двох факторів більшою мірою впливає на зміну сумарних процентних витрат, можна переходити до аналізу самих факторів. Якщо менеджер банку буде знати, що саме впливає на ці фактори, він може усунути або зменшити цей вплив. У підсумку буде спостерігатись зниження процентних витрат і зростання прибутку банку [4, С.60].

Третій етап управління процесом залучення депозитних ресурсів передбачає розробку заходів з формування депозитних ресурсів банку. Для бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов'язаннями менеджер використовує різні методи залучення коштів, а саме цінові та нецінові [25, С.193].

Об'єктами цінової політики у сфері управління депозитними ресурсами є такі:

? розміри процентних ставок;

? умови нарахування і сплати процентів;

? мінімальна сума відкриття депозитного рахунку [17, С.89].

Оскільки на ціну депозитних ресурсів вирішальний вплив має конкурентне середовище, то, відповідно, вони мають бути гнучкими та постійно реагувати на ринкові зміни.

Сутність цінових методів полягає в тому, що процентна ставка за депозитами використовується як головній важіль в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти. Підвищення запропонованої банком ставки дає змогу залучити додаткові ресурси, або, навпаки, банк перенасичений ресурсами, але обмежений у можливості прибуткового розміщення коштів, намагається зберігати або навіть зменшувати депозитні ставки і таким чином обмежувати притік депозитів [38, С.105].

За економічним змістом процентна ставка - це вартість грошей протягом часу, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є компенсацією власнику тимчасово вільних коштів за їх використання протягом певного періоду часу [39, С.777].

Завданнями фінансового менеджеру банку під час визначення ціни банківських депозитів є:

? забезпечення досить високих процентних доходів клієнтам для залучення та утримання їх внесків;

? запобігання встановлення занадто високих процентних ставок, що можуть поглинути будь-які прибутки, отримувані від використання коштів на депозитних рахунках [17, С.90].

Розмір процентної ставки за депозитними ресурсами визначається виходячи з впливу різноманітних факторів, які можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх факторів відносять: реальні темпи економічного зростання в країні; очікуваний рівень інфляції впродовж періоду вкладення коштів; попит та пропозиція грошових коштів на ринку; грошово-кредитна політика в державі; рівень облікової політики в державі; рівень середньоринкової процентної ставки; рівень конкуренції на ринку депозитних послуг; правіла обліку та оподаткування доходів тощо.

До внутрішніх факторів відносять: розмір банку і ступінь його надійності (великі і надійні банки пропонують нижчі проценти); рівень ліквідності банку;

планове розширення активних операцій, збільшення обсягів довгострокових операцій інвестиційного характеру; стратегія маркетингу; умови вкладів, що пропонуються банком; цілі банку на депозитному ринку [7, С.64].

Виходячи з стратегічних цілей, банки у своїй діяльності застосовують наступні методи ціноутворення депозитних ресурсів:

Сутність методу встановлення процентних ставок за депозитами для забезпечення проникнення на ринок полягає в тому, що клієнтам пропонуються високі процентні ставки, вищі від ринкового рівня, для залучення якомога більшої кількості нових клієнтів. За такого методу розмір витрат і прибутку банку в розрахунок не приймається. Метою є залучення якомога більшої кількості внесків. Вважається, що більший обсяг внесків, а, отже, і більший обсяг кредитів компенсують зниження прибутку [38, С.222].

Умовне ціноутворення передбачає встановлення процентних ставок за депозитом залежно від його умов. Відповідно, за депозитами до запитання процентна ставка встановлюється, виходячи з:

? мінімального середнього залишку на рахунку протягом визначеного періоду часу;

? кількості операцій за рахунком.

На встановлення процентів за строковими депозитами впливають:

? сума депозиту;

? строк, на який розміщуються кошти;

? валюта внеску;

? можливість поповнення;

? можливість дострокового вилучення тощо.

У такому випадку клієнт при виборі банку буде орієнтуватись на менший розмір комісійних внесків або максимальній процентний прибуток. Перевагою для банку буде легкість планування ресурсів, оскільки ресурси будуть ділитись на строкові і депозити до запитання.

Багатофакторний спосіб ціноутворення, який ще можна назвати програмою лояльності клієнтів банку, передбачає встановлення ціни на депозити на основі кількості послуг якими вони користуються. Даний метод ціноутворення направлений на виділення і закріплення кращих клієнтів банку. Встановлення цін на основі зв'язків з клієнтами підвищує лояльність клієнтів незалежно від ринкового рівня процентних ставок [38, С.228].

Ціноутворення на основі ринкових ставок використовують банки, які встановлюють ставки за депозитами відповідно до середніх цін на ринку.

При встановленні процентної ставки за поточними рахунками банк, в основному, керується величиною незмінного залишку протягом певного періоду, відповідно, чим він більший, тим більший процент нараховує банк на цей залишок. При встановленні процентів за строковими депозитами визначальним фактором є строк угоди. Чим більш тривалий строк, тим вищі процентні ставки пропонує банк [38, С.133].

Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які безпосередньо не пов'язані зі зміною рівня процентних ставок. Це такі методи як реклама, поліпшений рівень обслуговування, розширення сектору пропонованих банком послуг, комплексне обслуговування, надання деяких безкоштовних послуг тощо [5, С.154].

Оскільки нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях ринку, вивченні попиту, потреб клієнтів, розробці нових фінансових інструментів та операцій, то вимагають значних витрат. Тому менеджер банку, обираючи неціновий метод управління залученими коштами, повинен порівняти витрати, пов'язані з підвищенням депозитної ставки, та витрати, пов'язані з впровадженням нецінових методів [5, С.155].

Могутнім поштовхом для розвитку нецінових методів управління може стати запровадження сучасних інформаційних і комп'ютерних технологій у процеси обслуговування клієнтів. За рахунок цього можна підвищити якість пропонованих послуг, водночас, знизити непроцентні витрати банку, та вартість ресурсної бази банку в цілому. Такі послуги можна поділити на два основних типа - інформаційні (онлайн-інфо) і транзакційні, тобто ті, що дозволяють здійснювати прибутково-видаткові операції з рахунком (онлайн-банкінг) [19, С.64].

Отже, при формуванні депозитних ресурсів банки визначають місце і роль депозитних ресурсів у власних пасивах, при цьому прийняття рішень диктується загальною стратегією банку щодо управління активами і пасивами. Виходячи з умов, які складаються на ринку, а також власних можливостей банку щодо залучення коштів, обирається стратегія залучення і управління депозитними ресурсами банку. Головною метою при цьому стає досягнення оптимального співвідношення між стабільністю та вартістю ресурсів банку. Депозитна політика виступає важливою частиною в загальній фінансовій стратегії банку, оскільки є основою формування коштів для проведення активних операцій з метою отримання прибутку. Депозитна політика комерційного банку - це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації таких джерел. З метою ефективного здійснення депозитної політики банкам доцільно розробляти відповідній меморандум. Призначення меморандуму депозитної політики полягає у встановленні граничних розмірів депозитних ресурсів, їх місця в ресурсах банку та засобах їх залучення. Для бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов'язаннями менеджер використовує різні методи залучення коштів, а саме цінові та нецінові. Сутність цінових методів полягає в тому, що процентна ставка за депозитами використовується як головній важіль в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти. Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які безпосередньо не пов'язані зі зміною рівня процентних ставок.

1.3 Організаційне та інформаційне забезпечення управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел

При вивченні питання про управління залученням депозитних ресурсів потрібно дослідити організаційне та інформаційне забезпечення. Організаційне забезпечення банку визначається двома основними моментами:

? структурою управління банком;

? структурою його функціональних підрозділів та служб.

На стратегічному рівні структура управління банком представлена вищим органом управління. Згідно з законом України «Про банки та банківську діяльність» органами управління банку є загальні збори акціонерів (учасників), спостережна рада, правління (рада директорів) банку [34].

На стратегічному рівні збори акціонерів вирішують наступні завдання в діяльності банку:

? визначення основних напрямів діяльності банку, затвердження планів його діяльності та звітів про їх виконання;

? затвердження організаційної структури банку, а також внутрішніх положень, що регламентують виконання банківських операцій;

? затвердження річних результатів діяльності.

Інші повноваження загальних зборів учасників банку можуть бути делеговані до компетенції спостережної ради банку.

Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників. Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку.

Спостережна рада банку здійснює такі функції:

? призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;

? контролює діяльність правління (ради директорів) банку;

? визначає зовнішнього аудитора;

? встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;

? приймає рішення щодо покриття збитків;

? приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень;

? затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку;

? готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників [36].

Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначаються статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами учасників банку.

Виконавчим органом акціонерного банку є правління банку, до повноважень якого входить вирішення питань його поточної діяльності, а також питань, які не належать до виключної компетенції зборів акціонерів (учасників) [32, С.54]. При залученні депозитних ресурсів правління банку здійснює:

? затвердження основних характеристик банківських продуктів;

? затвердження планових показників депозитної діяльності [25, С.145];

? визначає загальну і цінову (процентну) політику банку в області залучення ресурсів;

? затверджує граничні процентні ставки на ресурси, що залучаються, на конкретний проміжок часу (як правило ? квартал), індивідуальні процентні ставки за конкретними рахунками клієнтів [21].

Контроль за діяльністю правління банку здійснює ревізійна комісія, до повноважень якої входить складання висновку за річними звітами та балансами банку, без якого загальні збори не вправі затверджувати баланс. Головне завдання ревізійної комісії ? контроль за дотриманням банком законодавчих та нормативних актів, що регулюють діяльність банку по залученню депозитних ресурсів.

Організаційне забезпечення на тактичному рівні включає функціональні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов'язки. Незалежно від виду банку, його розміру, спеціалізації та обсягу виконуваних операцій, всі вони обов'язково створюють функціональні підрозділи, що виконують базові банківські операції. Виконання залучення депозитних ресурсів вимагає створення всіма банками управлінь депозитних операцій, що здійснюють операції з мобілізації грошових коштів від юридичних, фізичних осіб та банків на депозитні рахунки, укладає договори, веде облік та аналіз депозитних операцій, надає необхідну інформацію для планування ресурсів банку [32, С.69].

Для забезпечення додаткових заходів у сфері управління залученням ресурсів з депозитних джерел створюють постійно діючі комітети, зокрема кредитний комітет, комітет з питань управління активами та пасивами, тарифний комітет.

Банки можуть створювати кредитний комітет, який виконує функції контролюючого органу. Кредитний комітет розробляє структуру залучених коштів та, як результат, напрямки їх розміщення [32, С.75].

Комітет управління активами та пасивами:

? визначає умови залучення та розподілу банківських ресурсів;

? за результатами аналізу фінансового ринку встановлює процентні ставки;

? погоджує умови нових видів депозитів, зміни до умов діючих;

? забезпечує банк необхідним обсягом ресурсів, узгоджених за строками, часовими, вартісними та об'ємними характеристиками шляхом проведення тарифної політики, яка відповідає вимогам часу, є конкурентоспроможною на ринку та задовольняє інтереси клієнтів;

? розробляє та запроваджує новітні технології та банківські продукти, які дозволяють оперативно та якісно надавати всі види послуг у всіх структурних підрозділах банку;

? здійснює управління пасивами та активами банку, враховуючи основні напрямки стратегії розвитку банку, бюджетів, планів [36].

Проведення політики банку з встановлення відповідної вартості послуг, які надає банк покладено на тарифний комітет. До функцій тарифного комітету належать:

? розробка тарифної політики;

? встановлення тарифів банку;

? контроль за встановленими тарифами;

? проведення досліджень на ринку банківських послуг;

? розробка заходів щодо зниження собівартості послуг банку [36].

Також на тактичному рівні суб'єктом управління залученням депозитних ресурсів є управління індивідуального бізнесу та управління корпоративного бізнесу, головними завданнями яких є:

? розробка нових банківських продуктів;

? доведення до установ банку типових форм договорів;

? винесення на розгляд КУАП індивідуальних умов обслуговування окремих клієнтів банку;

? винесення на розгляд КУАП нових та змін до діючих видів депозитів.

Казначейство банку є самостійним структурним підрозділом, яке виконує функції забезпечення ресурсами, здійснює оптимізацію структури активів та пасивів з метою підтримки максимальної дохідності та мінімальної вартості залучених в обіг ресурсів, їх узгодження за строками, сумами й рівнем процентних ставок [30].

Контроль за депозитною політикою, що проводиться банком, і банківськими операціями, пов'язаними з залученням ресурсів, здійснюється в рамках загальної системи внутрішнього контролю, що діє в банку. До числа основних контролюючих органів відносяться наступні підрозділи банку:

а) відділ оформлення операцій, що здійснює контрольні функції в ході оформлення операцій, проведених казначейством;

б) управління бухгалтерського обліку і звітності, що здійснює контрольні функції в ході візування відповідних договорів, оформлених при здійсненні операцій по залученню ресурсів; бухгалтерське відображення проведених операцій; підготовку відповідної бухгалтерської звітності, що дає можливість ознайомитися з обсягами і структурою пасивів банку на конкретну звітну дату;

в) фінансове управління, що здійснює контрольні функції за депозитною політикою в ході підготовки щоденної звітної інформації, що надається керівництву банку і що містить, зокрема, дані про обсяги і структуру пасивів. Ця інформація конкретизується департаментом клієнтського обслуговування, що щодня готує дані про залишки грошових коштів на поточних і строкових рахунках основних клієнтів банку.

Служба внутрішнього аудиту здійснює контрольні функції за депозитною політикою, що проводиться банком, а також за самими операціями, пов'язаними з залученням ресурсів в ході планових і позапланових перевірок [21].

Організаційне забезпечення на оперативному рівні представлене департаментом маркетингу і зв'язків з клієнтурою (оцінка конкуренції, попиту та пропозиції на банківські послуги, зміни цін), та відповідальні особи, що здійснюють безпосереднє залучення депозитних ресурсів та їх обслуговування.

В успішному управлінні залученням депозитних ресурсів найважливіша роль належить інформаційному забезпеченню [28, С.56].

Від того, як організований збір, обробка та розподіл інформації для забезпечення процесу управління, значною мірою залежить якість прийняття управлінських рішень, ефективність реалізації найважливіших управлінських функцій, у тому числі щодо управління депозитними операціями [28, С.57].

Інформаційне забезпечення можна поділити на зовнішнє та внутрішнє. До зовнішнього інформаційного забезпечення відносяться:

? інформація про стан національної економіки: її рівень ВВП, індекс споживчих та виробничих цін, темп інфляції, рівень безробіття, доходи та витрати населення, зміни в політичній, соціальній та правовій сфері країни, зміни в законодавстві тощо. Після аналізу даних показників можна зробити висновок про причини зміни обсягу залучених ресурсів та процентних ставок за ними в країні та спрогнозувати їх динаміку в майбутньому. Джерелами інформації є засоби масової інформації, статистичні дані Державного комітету статистики, статистичні та аналітичні дані НБУ;