Сутність, принципи і роль страхування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

ІМЕНІ МИХАЙЛА ТУГАН - БАРАНОВСЬКОГО

Кафедра фінансів

КУРС ЛЕКЦІЙ

з курсу

«СТРАХУВАННЯ»

для студентів напряму підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит»

спеціалізації «Фінанси», «Банківська справа» та

напряму підготовки 6.030509 «Облік і аудит»

денної та заочної форм навчання

Донецьк - 2010 рік

ЗМІСТ

Змістовий модуль I. Теоретично-правові основи страхування

Тема 1. Сутність, принципи і роль страхування

1.1 Необхідність страхового захисту

1.2 Сутність страхування, його функції

1.3. Основні терміни в страхуванні

1.4 Принципи страхування

Тема 2. Класифікація страхування

2.1 Сутність та значення класифікації

2.2 Класифікація страхування за об'єктами

2.3 Обов'язкове і добровільне страхування

Тема 3. Страхові ризики і їх оцінка

3.1 Поняття і характеристика ризиків

3.2 Класифікація ризиків

3.3 Ризик-менеджмент в страхуванні

3.4 Актуарні розрахунки в страхуванні

Змістовий модуль IІ.

Організаційно-фінансові основи страхування

Тема 4. Страховий ринок

4.1 Загальна характеристика страхового ринку

4.2 Структура страхового ринку

4.3 Внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку

4.4 Страхові послуги та страхові продукти

4.5 Страховий ринок України, напрямки його розвиту

Тема 5. Страхова організація

5.1 Форми організації страхових компаній

5.2 Порядок створення страхової компанії, діяльність та ліквідація

5.3 Організаційна структура страхової компанії

5.4 Органи управління страхової компанії та їхні функції

5.5 Об'єднання страховиків

Тема 6. Державний нагляд за страховою діяльністю

6.1 Правове регулювання на страховому ринку

6.2 Спеціальний уповноважений орган виконавчої влади в

сфері регулювання ринків фінансових послуг

6.3 Ліцензування страхової діяльності

6.4 Страховий нагляд в країнах Європейського Союзу

Змістовий модуль IІІ. Організація надання страхових послуг

Тема 7. Особисте страхування

7.1 Суть особистого страхування. Змішане страхування життя

7.2 Визначення страхових тарифів і премій по страхуванню життя

7.3 Страхування дітей і додаткових пенсій

7.4 Страхування від нещасних випадків. Медичне страхування

Тема 8. Майнове страхування

8.1 Сутність і структура майнового страхування в сучасних умовах

8.2 Страхування майна підприємств

8.3 Страхування особистого майна громадян

8.4 Системи страхування

8.5 Страхування урожаю

8.6 Страхування транспортних засобів і вантажів

Тема 9. Страхування відповідальності

9.1 Необхідність, зміст і структура страхування відповідальності

9.2 Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

9.3 Страхування професійної відповідальності

9.4 Страхування кредитних ризиків

Тема 10. Перестрахування і співстрахування

10.1 Мета і сутність перестрахування

10.2 Методи перестрахування

10.3 Форми проведення перестрахувальних операцій

10.4 Сутність та механізм дії співстрахування

Змістовий модуль IV. Фінансова діяльність страхових компаній

Тема 11. Доходи, витрати і прибуток страховика

11.1 Характеристика доходів страховика

11.2 Витрати страховика

11.3 Прибуток страхової компанії

11.4 Оподаткування прибутку страховика

Тема 12. Фінансова надійність страхової компанії

12.1 Поняття й критерії фінансової надійності страховика

12.2 Джерела формування фінансових ресурсів

12.3 Характеристика страхових резервів

12.4 Інвестиційна політика страховика

12.5 Оцінка платоспроможності страховика

Перелік рекомендованої літератури

Змістовий модуль I. Теоретично-правові основи страхування

Тема 1. Сутність, принципи і роль страхування

1.1 Необхідність страхового захисту

Діяльність людини протягом всього життя супроводжується певними ризиками. Це ризики, які безпосередньо пов'язані з первинними потребами людини, тобто торкаються його життя, здоров'я, житла, харчів тощо, ризики пов'язані з підприємницькою діяльністю, товарообмінними операціями, договірними зобов'язаннями між суб'єктами господарювання тощо. Все це вимагає страхового захисту від непередбачених обставин.

Ризики можна поділити на дві категорії:

які є результатом людської діяльності, або бездіяльності;

які не залежать від діяльності чи бездіяльності людини.

До першої групи ризиків можна віднести ризики, що надходять від третіх осіб, або ризики, пов'язані з недбалістю, помилками страхувальника (застрахованого).

Другу групу ризиків складають ті, що є результатом стихійного лиха, прояви природних сил: землетруси, повені, урагани, оповзи та ін. Усі ці ризики, відносяться до категорії непередбачених (форс-мажорних) обставин.

Серед ризиків виділяють стихійне лихо і нещасні випадки.

Стихійне лихо - це випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, який охоплює, здебільшого, немалу територію і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей.

Нещасні випадки - це такі події, які через несприятливий збіг обставин (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди) тягнуть за собою загибель чи втрату здоров'я окремих осіб або їх групи.

Страховий захист - це економічна категорія, що відображає сукупність розподільчих та перерозподільних відносин, пов'язаних із подоланням і відшкодуванням втрат, які можуть бути спричинені різними винятковими обставинами.

Сутність страхового захисту полягає в тому, що за рахунок створених фондів, в грошовій чи натуральній формах, здійснюються заходи з попередження, подолання або зменшення негативних наслідків ризиків та відшкодування пов'язаних з ними витрат.

Виділяють три організаційні форми страхового фонду в залежності від суб'єктів власності на його ресурси, якими виступають: держава, окремий товаровиробник і страхувальник. Це:

державний централізований страховий (резервний) фонд;

самострахування, або фонд ризику товаровиробника;

страховий фонд страховика.

Державний централізований страховий (резервний) фонд утворюється за рахунок централізованих ресурсів держави. Він формується як у натуральній, так і у грошовій формі та перебуває в розпорядженні уряду. Кошти державного централізованого фонду спрямовуються на відшкодування збитків та усунення наслідків стихійних лих і великих аварій, що привели до значних руйнувань та великих людських жертв.

Фонди самострахування окремих господарюючих суб'єктів, або фонди самострахування утворюються підприємством шляхом формування внутрішніх натуральних та грошових резервів. За допомогою самострахування досягається оперативне подолання тимчасових ускладнень в процесі виробництва, забезпечується діяльність суб'єкта господарювання при несприятливій економічній кон'юнктурі, затримці замовниками платежів за поставлену продукцію, нестачі коштів для погашення отриманої позики.

Страховий фонд страховика створюється за рахунок великого кола його учасників (страхувальників) - підприємств, установ, організацій, окремих громадян. Формується він шляхом сплати страхувальниками внесків за складеними договорами страхування та за рахунок доходів, отриманих від розміщення коштів цих фондів (інвестиційної діяльності страховика). Страховий фонд страховика має тільки грошову форму. Напрями використання коштів цього фонду мають суворо цільовий характер.

1.2 Сутність страхування, його функції

У відповідності із законом України «Про страхування», страхування -- це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у випадку настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинного законодавства, за рахунок грошових фондів, сформованих шляхом сплати громадянами і юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування, як економічна категорія, являє собою економічні відносини, які зумовлені рухом грошової форми вартості при формуванні і використанні відповідних цільових фондів грошових коштів в процесі перерозподілу грошових прибутків і накопичень між його учасниками для відшкодування матеріальних і інших втрат.

Для категорії страхування притаманні такі ознаки:

виникнення грошових відносин, пов'язаних з перерозподілом страхового фонду, які зумовлені наявністю страхового ризику, негативними наслідками якого є матеріальні або інші збитки;

перерозподільні відносини є замкнені між учасниками, пов'язані із солідарною розкладкою суми збитку в одному або декількох господарствах на всі господарства, залучені до страхування;

перерозподіл збитку здійснюється як між територіальними одиницями, так і у часі;

зворотність мобілізованих в страховий фонд страхових платежів.

Економічна сутність страхування проявляється в його функціях. Страхуванню притаманні такі функції:

ризикова,

превентивна,

заощадження коштів,

контрольна.

Ризикова функція є головною, бо саме вона пов'язана з основним призначенням страхування, що проявляється в захисті від ризиків, та відшкодуванні пов'язаних з ними витрат. Настання страхової події (ризику) веде за собою перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування.

Превентивна (попереджувальна) функція проявляється в тому, що страхова компанія зацікавлена попередити настання ризику, вжити заходи щодо його запобігання, тому за рахунок частини засобів страхового фонду фінансуються заходи щодо зменшення страхового ризику.

Ощадна функція страхування пов'язана з заощадженням грошових сум за допомогою страхування. Вона проявляється, в основному, при довгостроковому страхуванні життя, де відбувається накопичування грошей. При цьому категорія страхування в найбільшій мірі зближається з категорією кредиту. Заощаджувати грошові суми за допомогою страхування на дожиття для населення часто вигідніше, ніж заощаджувати кошти у банках, бо страхова сума виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу страховика в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

Контрольна функція страхування пов'язана з суворо цільовим використанням коштів страхового фонду.

1.3 Основні терміни в страхуванні

Страхуванню притаманно багато специфічних термінів, всю сукупність яких умовно можна поділити на три групи.

До першої групи належать терміни, які пов'язані з загальними умовами здійснення страхування (загальні страхові терміни).

Страховий ринок являє собою сферу грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є «специфічний товар» - страхова послуга, формуються пропозиція і попит на неї.

Страховик - це юридична особа, любої, визначеної законодавством організаційно-правової форми, що має державний дозвіл (ліцензію) на проведення операцій страхування, що створює і використовує засоби страхового фонду для захисту інтересів страхувальників.

Страхувальник - це юридична або фізична особа, що володіє повною дієздатністю, яка страхує свій власний інтерес, або інтерес третьої сторони; сплачує для цього страхові платежі (премії, внеску) і має право за законом або договором страхування одержати страхове відшкодування при настанні страхової події (випадку).

Застрахований - це фізична особа, життя, здоров'я і працездатність якого є об'єктом страхового захисту по особистому страхуванню. Застрахований може одночасно бути страхувальником.

Страхові агенти - це фізичні або юридичні особи, діючі від імені і за дорученням страховика відповідно до наданих повноважень. Страхові агенти представляють інтереси однієї страхової компанії і отримують за свою роботу комісійну винагороду.

Страхові брокери - це юридичні або фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як підприємці, що здійснюють незалежну посередницьку діяльність зі страхування від свого імені і представляють інтереси страховика або страхувальника. Страхові брокери володіють великою інформацією про кон'юнктуру страхового ринку, фінансовий стан страхових компаній і пропонують, як послугу, найбільш вигідні умови страхування для своїх клієнтів.

Страховий захист - це економічна категорія, що відображає сукупність специфічних розподільних і перерозподільних відносин, пов'язаних з подоланням або відшкодуванням втрат, що наносяться матеріальному виробництву і життєвому рівню населення внаслідок непередбачених подій; сукупність перерозподільних відносин з приводу подолання і відшкодування збитку, що наноситься конкретним об'єктам;

Страховий інтерес - економічна потреба або зацікавленість в прийманні участі в страхуванні; страхова сума, в яку оцінюється збиток у зв'язку з можливою загибеллю або знищенням майна;

Об'єкти і предмети страхування - матеріальні і нематеріальні цінності, що підлягають страхуванню;

Страхова відповідальність - обов'язок страхувальника виплатити страхове відшкодування або страхову суму внаслідок настання страхового випадку при певних умовах страхування;

Одержувач страхового відшкодування або страхової суми - фізична або юридична особа, яка за умовами страхування має право на отримання відповідних грошових коштів;

Страховий поліс - документ, що засвідчує факт страхування майна або особистого страхування.

До другої групи належать терміни, які характеризують страхові відносини, пов'язані з формуванням страхового фонду. Основними з них є такі:

Страхова оцінка - визначення вартості об'єкта для цілей страхування;

Страхове забезпечення - рівень страхової оцінки по відношенню до вартості майна, прийнятої для страхування. Виражається в процентах від вказаної вартості або нормується в грошових одиницях на один об'єкт страхування;

Страхова сума - сума грошових коштів, на яку фактично застраховане майно, життя, здоров'я;

Страховий тариф - виражена в грошових одиницях плата з одиниці страхової суми або процентна ставка від сукупної страхової суми. Служить основою для формування страхового фонду (брутто-ставка);

Термін страхування - період, протягом якого об'єкти знаходяться на страхуванні;

Страхове поле - максимальна кількість об'єктів, яку можна застрахувати;

Страховий портфель - фактична кількість застрахованих об'єктів або діючих договорів страхування на даній території;

Страховий вік - вікові групи, в межах яких приймаються на страхування громадяни або підлягає страхуванню поголів'я сільськогосподарських тварин.

До третьої групи відносять терміни, що характеризують страхові відносини, пов'язані з витрачанням коштів страхового фонду:

Страховий ризик - імовірність збитку від страхового випадку; конкретний страховий випадок, від якого здійснюється страхування; частина вартості майна, не охоплена страхуванням, що залишається на ризику страхувальника; конкретні об'єкти страхування за їх страховою оцінкою і мірою імовірності отримання збитку;

Страховий випадок - подія, що фактично відбулася, у зв'язку з негативними або іншими обумовленими наслідками якого може бути виплачене страхове відшкодування або страхова сума;

Страховий акт - документ, оформлений у встановленому порядку, підтверджуючий факт і причину страхового випадку, що відбувся;

Страховий збиток - вартість повністю загиблого або знеціненої частини пошкодженого майна за страховою оцінкою;

Страхове відшкодування - належна до виплати страхувальнику частина або повна сума збитку;

Страхове сторно - число достроково перерваних договорів страхування життя у зв'язку з несплатою чергових внесків;

Страхова рента - регулярний прибуток страхувальника, пов'язаний з отриманням довічної або тимчасової пенсії за рахунок витрачання внесеного в страховий фонд одноразового страхового внеску або накопичення певної суми грошових коштів за рахунок регулярних внесків.

1.4 Принципи страхування

Страхування ґрунтується на певних принципах, знання яких необхідне для всіх учасників страхування. До них відносяться наступні:

Принцип конкурентності - проявляється в тому, що держава як страхувальникам, так і страховикам гарантує вільний вибір видів страхування (за винятком обов'язкового) та рівні можливості у здійсненні страхової діяльності.

Принцип страхового ризику полягає в тому, що не може бути укладено договору страхування, якщо не існує жодного ризику, тобто несприятливого збігу обставин, для предмета страхування.

Принцип страхового інтересу пов'язаний із зацікавленістю юридичних і фізичних осіб у збереженні об'єктів власності, життя і здоров'я та захисту їх від наслідків настання несприятливих подій і нещасних випадків.

Принцип максимального ступеня довіри сторін полягає в тому, що страхувальник і страховик повинні повністю довіряти один одному, та не приховувати необхідну інформацію, яка стосується об'єкта страхування.

Принцип причинно-наслідкового зв'язку подій проявляється в тому, що при настанні страхового випадку з'ясовуються причини його виникнення, де важливе значення має визначення саме фактичної причини. І на основі виявлених фактів виплачується, або ні страхове відшкодування страхувальникові.

Принцип виплати відшкодування в межах реального збитку полягає в точному визначенні фактичного збитку, страхові відшкодування не повинні приносили страхувальникові прибутку, поліпшувати його фінансовий стан.

Франшиза - це визначена договором страхування частина збитку, яка не відшкодовується страховиком, а покривається за рахунок страхувальника. Розрізняють умовну та безумовну франшизу.

При використані умовної франшизи у разі настання страхового випадку страховик не несе відповідальності, якщо розмір збитку не перевищує визначений розмір франшизи, а якщо перевищує, то страховик покриває весь збиток повністю.

Безумовна франшиза передбачає виплату страховиком страхового відшкодування за мінусом суми франшизи, тобто страхувальник за рахунок власних коштів завжди покриває збиток у рамках розміру франшизи.

Принцип суброгації означає можливість передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

Принцип контрибуції полягає в праві страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Принцип диверсифікації полягає у територіальному та галузевому розосередженні взятих на страхування ризиків. Чим ширше диверсифікація, тим імовірність одночасного настання страхових подій, що можуть мати критичні наслідки для страховика, менша. Принцип диверсифікації використовується і при формування інвестиційного портфелю страхової компанії.

Принцип співстрахування передбачає страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. Співстрахування сприяє проведенню страхування великих ризиків (для страховиків воно є вигідним, бо зберігається розмір страхової премії), але ускладнюється процедура його оформлення і виплати відшкодування.

Принцип перестрахування передбачає, що страховик (цедент, перестрахувальник) на визначених договором умовах може застрахувати у іншого страховика (перестраховика) ризик невиконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Тема 2. Класифікація страхування

2.1 Сутність та значення класифікації

Сфера страхування охоплює велике коло видів та підвидів страхування, об'єктів страхування, категорій страхувальників, велике різноманіття специфічних понять. Все це викликає необхідність в класифікації страхування за різними ознаками:

- історичні,

- економічні,

- юридичні ознаки.

Історичні ознаки дають уявлення та конкретизують етапи розвитку страхування взагалі, та його окремих видів.

Економічні ознаки дають уявлення про економічні умови здійснення страхування, розвиток його окремих видів. Можна виділити такі основні економічні ознаки класифікації страхування:

За спеціалізацією страховика:

страхові компанії, що займаються страхуванням життя;

страхові компанії, що займаються загальними видами страхування.

2. За статусом страхувальника:

- страхові послуги, що обслуговують інтереси громадян;

- страхові послуги, що обслуговують інтереси юридичних осіб.

3. За статусом страховика:

- державне страхування (спеціалізовані державні страхові організації);

- комерційне страхування (страхові компанії різних форм власності відповідно до Закону України «Про страхування»).

4. За формою організації страхування:

- індивідуальне страхування;

- колективне страхування.

5. За об'єктами страхування:

майнове страхування, об'єктом є майно, як фізичних так і юридичних осіб, в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи;

особисте страхування, де об'єктом виступає життя, здоров'я і працездатність страхувальників або застрахованих;

соціальне страхування, об'єктом є рівень доходу громадян;

страхування відповідальності, в якому об'єктом виступає відповідальність за шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю, майну третьої особи;

страхування економічних (підприємницьких) ризиків, де об'єктом є комерційна діяльність, та пов'язані з нею ризики недоотримання прибутку, або отримання збитку.

Класифікація за юридичними ознаками поділяється на страхування, що проводиться:

за вимогами міжнародних угод;

відповідно до потреб внутрішнього законодавства країни.

2.2 Класифікація страхування за об'єктами

За об'єктами страхування виділяють п'ять галузей страхування: майнове, особисте, соціальне страхування, страхування відповідальності і страхування економічних (підприємницьких) ризиків.

Майнове страхування спрямоване на захист інтересів страхувальника, пов'язаних з володінням, користуванням, розпорядженням майном і товарно-матеріальними цінностями. Воно об'єднує найрізноманітніші види страхування, які поділяють на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб.

До традиційних і основних видів майнового страхування відносяться:

сільськогосподарське страхування;

транспортне страхування;

страхування майна громадян та підприємств різних форм власності;

морське і авіаційне страхування;

страхування вантажів;

страхування транспортних засобів від всіх ризиків;

страхування від вогневих ризиків.

Особисте страхування виступає формою соціального захисту і зміцнення матеріального добробуту населення. Його об'єктами є життя, здоров'я, працездатність громадян. В особистому страхуванні виділяють три підгалузі:

Страхування життя;

Страхування від нещасних випадків;

Медичне страхування.

Страхування життя проводиться з метою організації страхового захисту окремих громадян та членів їх родин. При страхуванні життя основними страховими випадками є дожиття застрахованої особи до певного віку або події, якою може бути і вихід на пенсію, а також її смерть під час дії договору страхування.

Найбільш поширеним є змішане страхування життя, де в одному договорі поєднується три види страхування: на дожиття до зазначеного в договорі віку; від нещасного випадку, або хвороби застрахованої особи під час дії договору; на випадок смерті застрахованого у період дії договору страхування.

Страхування від нещасних випадків має на меті страховий захист громадян на випадок втрати здоров'я або смерті внаслідок нещасного випадку. Об'єктом страхування від нещасних випадків є майнові інтереси застрахованої особи, пов'язані із зниженням доходу і (або) додатковими витратами у зв'язку з тимчасовою, або постійною втратою працездатності, а також смертю внаслідок нещасного випадку.

Медичне страхування має на меті гарантувати громадянам при настанні страхового випадку отримання медичної допомоги за рахунок коштів страховика та фінансувати профілактичні заходи. Медичне страхування включає усі види страхування із захисту майнових інтересів страхувальників і застрахованих, пов'язані з розладом здоров'я та втратою працездатності.

Соціальне страхування являє собою гарантовану державою систему заходів щодо захисту громадян в старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства і дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини.

Матеріальною основою для проведення соціального страхування виступають певні фонди з цільовим напрямом їх використання: Пенсійний фонд України, фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і т.ін.

Страхування відповідальності захищає інтереси як самого страхувальника, так і інших (третіх) осіб, яким було заподіяно шкоду страхувальником. Об'єктом страхування цієї галузі виступає відповідальність страхувальника перед третьою особою за збиток, заподіяний унаслідок дії або бездіяльності страхувальника. Таким чином, страховик несе відповідальність за матеріальні збитки або тілесні ушкодження, завдані страхувальником третім особам, у випадках, визначених у договорі страхування. До видів страхування відповідальності відносяться:

страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

страхування професійної відповідальності (архітектора, лікаря, аудитора);

страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту;

страхування відповідальності підприємця та ін.

Страхування економічних (підприємницьких) ризиків - це вид страхування де об'єктом є комерційна діяльність, та пов'язані з нею ризики недоотримання прибутку, або отримання збитку. Підприємницька діяльність і страхування - тісно зв'язані категорії ринкового господарства. У цьому виді страхування виділяють страхування від комерційних, технічних, правових, політичних ризиків і ризиків у фінансово-кредитній сфері.

2.3 Обов'язкове і добровільне страхування

Всі страхові послуги можуть бути надані у двох формах: на умовах обов'язковості та добровільності.

Обов'язкове страхування проводиться за такими принципами:

встановлюється законом, відповідно до якого, страховик зобов'язаний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальники зобов'язані вносити страхові платежі;

має суцільне охоплення об'єктів, встановлених законом та розповсюджується на них автоматично;

обов'язкове страхування діє незалежно від того внесені страхові платежі страхувальником, чи ні. Якщо страхувальник не сплатив встановлені страхові внески, то вони стягуються в судовому порядку;

має безстроковий характер;

служить базою для здійснення нормування страхового забезпечення.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору страхування, якій укладається відповідно до правил страхування, розроблених страховиком.

Добровільне страхування здійснюється на основі таких принципів:

діє на підставі законодавства і на добровільних засадах;

страхувальник складає договір страхування на добровільній основі, в той час, як страховик не має права йому відмови, якщо страхувальника влаштовують умови страхування;

добровільне страхування має вибіркове охоплення, так як не всі потенційні страхувальники бажають брати участь в страхуванні і існують певні обмеження для деяких категорій осіб при укладанні договорів страхування:

воно діє тільки при умові надходження страхових внесків, при його несплаті йде припинення дії договору страхування;

страхове забезпечення по добровільному страхуванню залежить від бажання страхувальника і встановлюється відповідно до угоди сторін.

Тема 3. Страхові ризики і їх оцінка

3.1 Поняття і характеристика ризиків

Ризики властиві будь-якому виду соціально організованої діяльності. Під ризиком слід розуміти наслідок дії або бездіяльності, в результаті якої існує реальна можливість отримання невизначених результатів різного характеру як позитивних так і негативних.

У страхуванні під ризиком слід розуміти імовірнісну подію або сукупність подій, на випадок яких проводитися страхування.

Важливим моментом для ризику в страхуванні є лише така невизначеність, яку можна оцінити кількісними методами.

При цьому позитивне відхилення дає можливість страховикові отримати доход, а негативне - приносить збиток. Збиток - це кількісна оцінка невдалого результату.

І, якщо ризик - це тільки можливість негативного відхилення, то збиток - це фактичне негативне відхилення. Тому, саме через збиток реалізується ризик, набуваючи конкретних вимірних і реальних рис. Ризик і збиток зв'язані між собою відтворювальною діяльністю людини в процесі пізнання природи, при цьому, найбільший ризик несуть в собі невивчені природні чинники. Проте, досягнутий рівень пізнання залишає невивченою безліч чинників і причин виникнення ризиків і їх причинно-наслідкового зв'язку з навколишньою природою. І, оскільки, негативний вплив зовнішнього середовища не можна повністю передбачити, то можна їх урахувати, певною мірою, випадковими чинниками.

Тому, саме страхування спрямоване на покриття прямих збитків або втрат, що кваліфікуються як різниця, між фактичними результатами і запланованими.

Визначальним чинником для ухвалення ризиків на страхування, є можливість їх кількісної оцінки. Дати кількісну оцінку невизначеним величинам можливо за допомогою числення вірогідності їх прояву. Такій вірогідності властиві характерні особливості:

- наявність великої кількості одиниць, схильних до ризику;

- випадковий характер настання руйнівної події;

- певна частота настання події щодо місця і часу;

- можливість розрахунку вірогідності втрат;

- надзвичайність нанесеного збитку, що характеризується натуральними і грошовими вимірниками;

- існуюча об'єктивна необхідність попередження або подолання наслідків певних подій і відшкодування матеріального та іншого збитку.

З цієї позиції слід розглядати ризик як випадкову подію, що приводить до вимірного, оцінимого збитку за допомогою кількісних вимірників.

3.2 Класифікація ризиків

Найважливішими умовами передачі ризиків на страхування, є розмежування сукупності ризиків на ті що страхуються і ризики що не підлягають страхуванню.

Виходячи з вірогідності і причин настання збитку і його розмірів, ступеня ризику і можливості впливу на ризик, критеріїв оцінки ризику і класи об'єктів, яким загрожують ризики, виникає необхідність детального вивчення страхованих ризиків і їх класифікації.

В основу класифікації ризиків покладено різні критерії:

1. За походженням ризиків:

- природні ризики (які виникають в результаті природних явищ, стихійних лих);

- антропогенні ризики (викликані господарською діяльністю людини);

- аномальні ризики (які виникають в результаті аномальних явищ і природних катаклізмів).

2. За природою об'єктів страхування:

- майнові ризики (які виникають в результаті володіння, користування і розпорядження майном і товарно-матеріальними цінностями);

- особисті ризики (ризики пов'язані з життям, здоров'ям і працездатністю людини);

- ризики виникнення відповідальності перед третіми особами (які виникають в результаті нанесення майнової шкоди третім особам із-за дій або бездії страхувальника);

- правові ризики (ризики пов'язані із змінами в правовому полі певної держави або території);

- політичні ризики (які виникають в результаті політичних дій - політичні перевороти, страйки, акти непокори);

- технічні ризики (які виникають із-за помилок в конструкції машин, приховані дефекти, відмову вимірювальних, захисних приладів та.ін.);

- технологічні ризики (які виникають із-за помилок в розробці технології, підборі матеріалів, виготовленні);

- фінансові ризики (ризики що несуть в собі негативний фінансовий результат, неотримання або недоотримання прибутку (відсотків, дивідендів);

- військові ризики (які виникають в результаті військових дій на певній території, терористичні акти).

3. Залежні від волі страхувальника:

- об'єктивні ризики (залежні від дій страхувальника);

- суб'єктивні ризики (незалежні від дій страхувальника).

4. За розміром збитку:

- катастрофічні ризики (розмір збитків від яких, є невідшкодовним для окремої держави, території або особи, сумірний з повним руйнуванням, від 80 % до 100 %);

- крупні ризики (розмір збитку від яких може складати від 40 % до 80 %);

- малі ризики (розмір збитку від яких може складати від 5 % до 40 %);

- незначні (розмір збитку від яких може складати від 0,01 % до 5 %).

5. За природою виникнення ризику:

- чисті ризики (які носять імовірнісний характер з альтернативою настання або ненастання події);

- спекулятивні ризики (які мають альтернативу і можуть принести не тільки збитки, але прибуток).

6. За джерелами походження ризику:

- зовнішні (екзогенні) ризики (залежні від організаційно-функціональної структури потенційного носія ризику);

- внутрішні (ендогенні) ризики (залежні від зовнішнього оточення потенційного носія ризику).

7. По відношенню до страхування:

- страховані ризики (ризики які підлягають страхуванню);

- не страхові ризики (ризики, які не включаються в договори страхування, форс-мажорні обставини).

8. За об'ємом відповідальності страховика:

- універсальні ризики (які здійснюють вплив на широкий круг об'єктів страхування);

- специфічні ризики (які носять специфічний характер, властивий певному кругу об'єктів страхування);

- індивідуальні ризики (які мають індивідуальну спрямовану дію на об'єкти страхування).

3.3 Ризик-менеджмент в страхуванні

Управління ризиками, або ризик-менеджмент, ставить своєю метою встановлення активного контролю за ризиком, що дозволяє звести до мінімуму можливі втрати від дії різних ризиків, уберегтися або понизити вірогідність настання катастрофічних збитків.

Ризик-менеджмент - це найповніша сукупність цілеспрямованих послідовних заходів антиризикової діяльності по обмеженню або мінімізації ризику, яка має системний, комплексний характер.

В ризик - менеджменті виділяють наступні етапи:

Ідентифікація ризику;

Оцінка ризику;

Контроль ризику;

Фінансування ризику.

Кожний етап передбачає здійснення різних заходів організаційно-фінансового характеру.

Ідентифікація ризику полягає в систематичному виявленні і вивченні ризиків, які характерні для даного виду діяльності. Для ідентифікації ризиків необхідне вивчення всіх компонентів, які супроводжують систематичне виявлення:

- носія ризику і небезпек ведучих до несприятливого результату;

- ресурсів і товарно-матеріальних цінностей, які можуть постраждати від ризиків;

- зовнішніх і внутрішніх чинників, що збільшують або зменшують вірогідність виникнення ризиків;

- можливого збитку від прояву несприятливих подій.

Оцінка ризику зводиться до аналізу і визначення ступеня його вірогідності його прояву і можливого розміру потенційного збитку.

Найбільш простими методами оцінки ризику є:

Імовірнісна оцінка ризику;

Ранжирування ризиків;

Квантифікація ризиків (оцінка ризиків кількісними методами).

Контроль ризику - передбачає повне або часткове його усунення.

Контроль над ризиком включає чотири основні стратегії:

. Уникнення ризику;

. Скорочення (мінімізація) ризику;

. Обмеження (локалізація) ризику;

. Розсіювання ризику.

Можливість повного уникнення ризику є найбільш ефективним, і в той же час, найважливішим методом ухилення від ризику.

Таким чином, уникнення ризику здійснюється за допомогою наступних методів:

- відмова від ризикової діяльності;

- альтернативні дії.

Стратегія скорочення або мінімізації ризику, більшою мірою залежить від фінансово-господарських заходів, що проводяться, і пов'язана з попереджувальною (превентивною) функцією страхування.

В історії страхування виділяють такі методи попередження:

* система страхових пільг, що заохочують до зразкової охорони власності від різноманітних страхових випадків;

* система страхових санкцій, тобто відшкодування збитків, що відбулися із вини самого страхувальника і право страховика припинити страхування у випадку порушення правил належного утримання застрахованого майна;

* система фінансових превентивних заходів.

Обмеження ризику або його локалізація припускає утримання ризику в певних межах, що дозволяє обмежити сферу виникнення ризику і тим самим понизити вірогідність настання несприятливої події. Обмеження ризику можливе як в тимчасовому періоді, так і кількісному вимірюванні.

Обмеження ризику в часі пов'язане з періодичністю виникнення ризику (пори року, дня, тижня, період доби, святкові або робочі дні) і відповідного впливу на збільшення ступеня вірогідності виникнення ризику.

Кількісне обмеження ризику носить, більшою мірою, нормативний характер. Нормування ризику здійснюється за допомогою встановлення норм допустимого ризику і правил поведінки, при настанні певних подій.

Одним із способів обмеження ризику є його розділення між суб'єктами страхових відносин.

Розсіювання ризику передбачає диверсифікацію в ухваленні тих або інших рішень по управлінню ризиками, тобто сумісне використання як прямих так і альтернативних рішень, що дозволяє розділити ризик на декілька частин. У зв'язку з чим, розділення ризику можна здійснювати декількома способами: по-перше, диверсифікація власної ризикової діяльності суб'єкта; по-друге, розділення ризику на дві частини, одна з яких залишається на відповідальності самого господарюючого суб'єкта, а інша передається під відповідальність інших господарюючих суб'єктів; і по-третє, повна передача ризику під відповідальність декількох господарюючих суб'єктів.

Покриття негативних наслідків ризику фінансовими способами або фінансування ризику є головним етапом ризик - менеджменту.

Фінансування ризику полягає в пошуку джерел компенсації можливих збитків фінансовими способами. Фінансування ризику може здійснюватися за допомогою покриття ризиків за рахунок власних коштів або шляхом передачі ризиків під фінансову відповідальність інших господарюючих суб'єктів, у відповідності до попередньої взаємної домовленості.

Покриття ризиків за рахунок власних коштів виражається через систему самофінансування або самострахування.

Специфічним способом самострахування є кептивне страхування, яке використовується крупними фінансово-промисловими групами. Кептивне страхування припускає створення у складі концерну або фінансово-промислової групи дочірньої страхової компанії для страхування власних ризиків.

Найбільш поширеною і загальноприйнятою формою передачі ризику є страхування, яке припускає перерозподіл ризику нанесення збитку серед учасників страхування спеціалізованими організаціями, через систему сплати страхових внесків (платежів), утворення страхових фондів і здійснення страхових виплат за збиток нанесений застрахованому майну.

3.4 Актуарні розрахунки в страхуванні

Прийняття ризику на страхування вимагає його математичного і правового визначення. Для визначення розміру сум страхових платежів, які належить сплатити здійснюється за допомогою актуарних розрахунків.

Актуарні розрахунки (actuary calculations) - система математичних і статистичних закономірностей, що регламентують фінансові взаємини між страховиком і страхувальниками, яка відображає в математичному розрахунку механізм створення і витрачання страхового фонду в довгострокових страхових операціях.

Основним завданням актуарних розрахунків є визначення розмірів страхових тарифів і резервів, що забезпечують беззбиткову діяльність страхових операцій по будь-якому виду страхування, включаючи страхування життя, страхування від нещасних випадків, страхування пенсій і, відповідно, ризикові види страхування.

За допомогою актуарних розрахунків визначається частка участі кожного страхувальника в створенні страхового фонду, через систему сплати страхових премій (платежів) розрахованих на основі страхового тарифу.

Одиницею розрахунків є окремий об'єкт, включений в страхову сукупність. При обчисленні розміру страхових платежів одиниця розрахунків розглядається в різній ієрархічній рівності - в цілому для країни, для окремих регіонів, з урахуванням особливостей даного конкретного району і неоднаковим проявом ризику в часі і просторі.

Інша особливість актуарних розрахунків для окремих видів страхування полягає в тому, що для майнової групи у зв'язку з великими коливаннями ризиків визначається спеціальна надбавка за ризик. Подібна надбавка, як правило, не обчислюється при актуарних розрахунках для особистого страхування (хоча, в принципі, можлива), оскільки об'єм страхової сукупності досить велик, а страхові суми порівняно невеликі.

Актуарні розрахунки, які проводить страховик, можна класифікувати по декількох ознаках.

Актуарні розрахунки класифікують по видах страхування. Вони також можуть бути класифіковані за часом складання на планові і звітні (подальші). На практиці, як правило, подальші актуарні розрахунки здійснюються по вже проведених операціях страховика. Ці розрахунки орієнтовані на діяльність страховика в майбутньому при проведенні даного виду страхування.

Залежно від ієрархічної рівності, актуарні розрахунки можуть бути загальними (для всієї країни), зональними (для певного регіону) і територіальними (для окремого району).

Спеціалістами з тарифної політики і актуарних розрахунків проводиться розрахунок оптимального розміру тарифної ставки.

За допомогою тарифних ставок розраховуються страхові внески, що сплачуються страхувальниками, які є розміром платежу (премії) від загальної страхової суми.

Таким чином, тарифна ставка являє собою ціну страхової послуги, яка надається страховиком, тобто є своєрідною ціною страхового захисту.

Тарифна ставка, що іменується також брутто-ставкою, складається з двох частин: нетто ставки і навантаження.

Основна частка в страховому тарифі належить нетто-ставці. Вона призначена для формування страхового фонду і майбутніх страхових виплат клієнтам, її розмір відбиває зобов'язання страховика перед страхувальником.

Навантаження включає витрати страховика на ведення справи, пов'язані з висновком і обслуговуванням страхової угоди, відрахування на попереджувальні заходи, у резервні і запасні фонди, витрати на оплату праці робітників страхової компанії і страхових посередників. Крім того, в навантаженні закладається прибуток від проведення страхових операцій.

Загалом же, актуарні розрахунки повинні передбачати деякі особливості, пов'язані з практикою страхової справи. Найбільш важливі з них наступні:

- події, які піддаються оцінці, мають імовірнісний характер. Це відбивається на величині страхових платежів, поданих до сплати;

- у окремі роки загальна закономірність явища виявляється завдяки масі відособлених випадкових подій, наявність яких допускає значні коливання в страхових платежах, що підлягають сплаті;

- обчислення собівартості послуги, яку надає страховик, проводиться щодо всієї страхової сукупності;

- необхідне виділення спеціальних резервів, які знаходяться у розпорядженні страховика, і визначення оптимальних розмірів цих резервів;

- прогнозування кількості договорів страхування і експертна оцінка їх величини;

- дослідження норми позикового відсотка і тенденцій його зміни в конкретному годинному інтервалі;

- наявність повного або часткового збитку, пов'язаного із страховим випадком, який передбачає потребу вимірювати величину його ділення в часі і просторі за допомогою спеціальних таблиць;

- дотримання принципу еквівалентності, тобто встановлення адекватної рівноваги між платежами страхувальника, вираженими через страхову суму, і страховим забезпеченням, наданим страховим суспільством, завдяки отриманим страховим платежам;

- виділення групи ризики в рамках даної страхової сукупності.

Основні завдання актуарних розрахунків:

- дослідження і угрупування ризиків в рамках страхової сукупності, тобто виконання вимог наукової класифікації ризиків з метою створення гомогенної підсукупності в рамках загальної страхової сукупності;

- обчислення математичної вірогідності настання страхового випадку, визначення частоти і рівня тяжкості наслідків спричинення збитку, як в окремих ризикових групах, так і в цілому по страховій сукупності;

- математичне обґрунтування необхідних витрат на ведення справи страховиком і прогнозування тенденцій їх розвитку;

- математичне обґрунтування необхідних резервних фондів страховика, пропозиція конкретних методів і джерел їх формування.

Таким чином, актуарні розрахунки являють собою систему математичних закономірностей і статистичних прийомів, що дозволяють встановити обґрунтовані витрати і витрати, пов'язані зі страхуванням того або іншого об'єкта, визначити собівартість і ціну страхової послуги.

Змістовий модуль IІ. Організаційно-фінансові основи страхування

Тема 4. Страховий ринок

4.1 Загальна характеристика страхового ринку

Страховий ринок являє собою особливе соціально-економічне середовище (економічний простір, сферу грошових відносин), де об'єктом купівлі-продажу є специфічний товар - страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї, діє механізм розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів страховиків і страхувальників.

Обов'язковими умовами функціонування страхового ринку є наявність:

об'єктів страхування, що мають споживчу вартість;

потреби у страхових продуктах, послугах;

суб'єктів страхових відносин - страхувальників, страховиків та інших суб'єктів, що здатні задовольнити зазначені потреби або їх споживати;

можливість прийняття рішення про участь у страховій угоді.

До основних функцій страхового ринку можна віднести:

- організація страхового захисту за допомогою продажу страхових полісів;

- акумулювання значних фінансових ресурсів з їх подальшим інвестуванням за певними напрямами;

- забезпечення „зустрічі" страхувальника та страховика.

На сучасному страховому ринку будь-якої країни діє система об'єктивних та суб'єктивних законів економічного розвитку. До основних об'єктивних законів відносяться:

- закон попиту та пропозиції, який забезпечує виникнення тих страхових послуг, що саме необхідні споживачеві та формує адекватну ціну, забезпечуючи умови конкуренції для страховиків, створюючи умови для постійного пошуку, удосконалення форм і методів організації страхового захисту;

- закон вартості, який діє через ціну (розмір страхових тарифів) та сприяє збалансуванню економічних інтересів учасників страхових відносин, є індикатором якості страхового ринку;

- закон конкуренції, забезпечує підвищення якості страхових послуг, стимулює розширення меж страхового ринку, розвиток його інфраструктури.

Сучасний страховий ринок за територіальною ознакою поділяється на:

- місцевий (регіональний) - задовольняє страхові інтереси регіону;

- національний (внутрішній) - задовольняє інтереси, які переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави);

- світовий (зовнішній) - задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.

В залежності від місця споживання страхових послуг деякі вчені та практики виділяють страхові ринки:

- внутрішній - місцевий ринок, де є безпосередній попит на страхові послуги з боку клієнтів, що може бути задоволений конкретними страховиками;

- зовнішній - той ринок, який перебуває у межах певної держави, охоплює декілька внутрішніх ринків і до структури якого належать багато страхових компаній, котрі діють як у межах держави, так і за кордоном;

- міжнародний - той ринок, який охоплює декілька зовнішніх ринків і до структури якого належать транснаціональні страхові компанії, котрі діють як у межах окремих держав, так і на світовому ринку.

Крім того, страховий ринок можна поділити за видами (галузями) страхування:

- особистого страхування - ринок, на якому надаються послуги в галузі особистого страхування;

- майнового страхування - ринок, на якому надаються послуги в галузі майнового страхування;

- страхування відповідальності - ринок, на якому надаються послуги в галузі страхування відповідальності;

- страхування економічних (підприємницьких) ризиків - ринок, на якому надаються послуги в галузі страхування економічних (підприємницьких) ризиків;

- перестрахування - ринок, на якому надаються послуги в галузі перестрахування.

За типом державного регулювання страхові ринки поділяються на:

- авторитарний (жорсткий) тип - це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії, конкуренція між страховиками чітко регламентується;

- ліберальний (м'який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий;

- змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи - виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції.

За напрямком розвитку страховий ринок поділяється на:

- екстенсивний, який передбачає швидке зростання кількості страхових компаній з невисоким рівнем платоспроможності та звуженим асортиментом страхових послуг;

- інтенсивний, який передбачає укрупнення страхових компаній, збільшення власного капіталу, покращення фінансового стану, розширення асортименту страхових послуг.

За станом попиту на страховому ринку він буває:

- насичений - ринок, який насичений достатнім обсягом страхових послуг в усіх галузях страхування та страховим забезпеченням, яке складає 80-95 %;

- ненасичений - ринок, страхове забезпечення якого складає менш ніж 80 % і який потребує подальшого розвитку.

4.2 Структура страхового ринку

Страховий ринок має складну структуру, яка складається з двох основних елементів (секторів) - страховика, що є продавцем страхової послуги, і страхувальника - покупця цієї послуги.

В інституціональному аспекті структура ринку визначається акціонерними, корпоративними, приватними і державними страховими компаніями. Саме ці суб'єкти формують і використовують страхові фонди, саме в їх діяльності реалізуються і зав'язуються нові економічні відносини, переплітаються особисті, корпоративні (колективні) і державні інтереси.

Одною стороною (суб'єктом) страхових відносин є страховик. Страховики (страхові компанії) - це юридичні особи, будь-якої, визначеної законодавством організаційно-правової форми, що мають державний дозвіл (ліцензію) на проведення страхових операцій, які створюють і використовують кошти страхового фонду для захисту інтересів страхувальників.

Страхові компанії класифікуються таким чином:

1. За формою власності - на приватні і публічно-правові, акціонерні (корпоративні), товариства взаємного страхування та державні.

2. За характером виконуваних операцій - на спеціалізовані (особисте або майнове страхування), універсальні і перестраховувальні.

3. За територією роботи - на місцеві, регіональні, національні і міжнародні.

4. За розміром статутного капіталу й обсягом надходження страхових платежів, за іншими організаційно-економічними показниками - на значні, середні і дрібні.

Другою стороною (суб'єктом) страхових економічних відносин виступають юридичні або фізичні особи яких іменують страхувальниками.

Страхувальник - це юридична або фізична, повністю дієздатна, особа, що страхує свій власний інтерес, або інтерес третьої сторони, сплачує для цього страхові платежі (премії, внески) і має право за законом або договором страхування отримати страхове відшкодування при настанні страхової події (випадку).

До елементів інфраструктури страхового ринку відноситься система посередників, які прямо чи побічно здійснюють на страховому ринку роботу, що спрямована на обслуговування продавців і покупців страхових послуг (тобто страховиків і страхувальників). До складу страхових посередників належать прямі страхові посередники (страхові агенти і страхові брокери), які прямо беруть участь у продажі страхового продукту, і непрямі (побічні) страхові посередники (актуарії, диспашери, сюрвейєри, аварійні комісари, ін.), що беруть участь в організації страхової послуги та її виконанні, але не в її продажу.