Банківська ліквідність: оцінка, регулювання та оптимізація

Рис. 1.7. Динаміка регулятивного капіталу банків в Україні. Складено автором за даними НБУ

В середньому адекватність капіталу коливається в межах 14 - 20%, при нормативі не менше 8 %. Так, у період з 2001 по 2003 рр. адекватність капіталу досягала найвищого рівня в 2001 р. і становила 20,69%. Упродовж 8 місяців 2005 р цей показник збільшився порівняно з 2001 р. і становить 24,5% при нормативі не менше 10 % (рис. 1.8).

Проаналізувавши відповідність окремих банків нормативу адекватності, можна зробити висновок, що ситуація вкрай неоднорідна.

Рис. 1.8. Адекватність регулятивного капіталу на 01.08.2005 р. Складено автором за даними НБУ

Так, Асоціація українських банків станом на 1.01.2004 р. розподілила діючі банки за показниками адекватності капіталу на три групи:

1) небезпечна “червона група” - банки з рівнем адекватності не менше 10%. До цієї групи належать 3 банки, які володіють у сукупності 29% скоригованих активів банківської системи. Середній рівень адекватності по групі - 7,834, якщо не брати до уваги Ощадбанк, то 8,3%;

2) ризикова “жовта група” - банки з рівнем адекватності від 10 до 12%. Належать 12 банків, які мають у розпорядженні 24% скоригованих активів банківської системи. Середній рівень адекватності капіталу по групі становить 10,52%;

3) стабільна “зелена група” - це 121 банк із рівнем адекватності капіталу більш ніж 12%, де середній показник по групі становить 22,13%. Перевищення регулятивного капіталу дає змогу банкам збільшити чисті активи.

Разом із цим, такий розподіл не є гарантом того, що банки з високим рівнем капіталізації не вирішуватимуть цієї проблеми в майбутньому.

Про важливість рівня капіталізації для банків свідчить той факт, що підвищення рівня капіталізації оцінюється в 10 балів за десятибальною шкалою серед чинників, які стимулюють злиття (приєднання) банків в Україні [149,с.7].

Оскільки в структурі доходів банків процентні доходи переважають (рис. 1.9), то залучення нових клієнтів і розширення бази кредитування є об'єктом гострого суперництва між ними.

Рис. 1.9. Структура доходів банків України [62, с. 67].

В структурі кредитного портфеля українських банків переважають кредити, надані суб'єктам господарювання (74,7% на 01. 04. 2005 р.) (рис. 1. 10).



Рис. 1.10. Структура кредитного портфеля банків України [62, с.67].

Диверсифікація об'єктів кредитування забезпечує банку можливість уникнення ризику неповернення значних сум кредитів. Кредитування як один із напрямків діяльності банку зорієнтоване переважно на короткий період, що зумовлено побоюванням позичальників щодо зміни цінової кон'юнктури на ринку. Тим не менше обсяги кредитування постійно зростають. Так, у першому кварталі 2005 р. обсяг наданих банками кредитів становив 26% від ВВП проти 25,7% у 2004 р. і 11,5% у 2000 р.

В процесі конкурентної боротьби банки вдаються і до маневрування процентними ставками за наданими кредитами, диференціація яких знову ставить в нерівні умови потенційних покупців кредитних ресурсів у різних регіонах, про що засвідчують дані табл. 1.5.

Таблиця 1.5

Процентні ставки банків України за наданими кредитами в липні 2005 р. щодо регіонів

Регіони	Усього	В т. ч.	з них
		суб'єктам господа-рювання	фізичним особам	у національній валюті	в іноземній валюті
				усього	суб'єктам господа-рювання	фізичним особам	усього	суб'єктам господа-рювання	фізичним особам
Усього	13,6	13,3	15,7	15,2	14,8	19,2	11,3	10,9	13,1
АР Крим	17,4	17,9	15,7	19,3	19,3	19,3	13,0	12,9	13,1
м. Київ	11,7	11,5	14,5	13,4	13,2	18,1	9,9	9,6	13,0
Області
Вінницька	16,5	16,8	15,7	18,4	18,3	18,7	13,4	13,6	13,0
Волинська	16,0	15,7	16,8	19,3	18,7	21,1	12,8	12,6	13,4
Дніпропетровська	14,2	14,0	15,7	14,0	13,8	19,3	14,5	14,9	12,6
Донецька	15,6	15,3	17,6	17,4	17,0	20,0	12,3	12,1	13,5
Житомирська	17,0	18,4	15,2	18,6	19,6	16,7	12,4	12,3	12,5
Закарпатська	15,2	15,4	14,9	18,4	18,3	18,5	13,1	13,2	13,0
Запорізька	15,3	15,1	16,2	17,9	17,7	19,1	11,8	11,4	13,0
Івано-Франківська	15,1	15,0	15,7	15,8	15,4	19,6	13,0	13,3	12,4
Київська	16,9	17,1	16,5	17,7	17,4	19,5	13,2	13,3	13,2
Кіровоградська	19,1	19,3	18,4	19,9	19,6	20,7	12,7	12,9	12,6
Луганська	17,1	16,8	17,9	18,2	17,9	19,1	12,4	12,1	13,3
Львівська	15,7	15,8	15,2	17,4	17,1	19,7	13,0	12,9	13,1
Миколаївська	15,0	14,9	15,6	18,2	18,2	18,1	11,6	11,2	13,2
Одеська	16,0	16,5	14,3	18,4	18,3	19,3	13,1	13,0	13,2
Полтавська	14,1	13,9	16,4	18,9	18,9	18,6	11,8	11,8	12,6
Рівненська	16,9	17,0	16,5	18,1	17,8	20,6	13,0	12,9	13,2
Сумська	17,2	17,0	18,2	17,9	17,5	20,6	12,7	13,0	12,1
Тернопільська	15,9	16,5	14,6	18,2	18,1	18,8	12,4	11,9	12,7
Харківська	15,2	15,0	15,9	17,2	16,9	20,5	12,7	12,5	13,6
Херсонська	15,9	15,9	16,2	16,8	16,2	20,9	12,9	13,0	12,9
Хмельницька	17,1	17,6	15,9	18,2	18,1	18,4	13,8	13,1	14,0
Черкаська	16,5	16,2	17,5	17,4	16,7	20,2	13,2	13,4	12,8
Чернівецька	16,6	17,1	15,9	18,3	18,0	19,3	13,4	12,3	13,8
Чернігівська	18,6	18,8	18,0	20,0	19,8	20,8	13,0	13,0	13,0

Конкурентне середовище спонукає банки до суперництва за залучення коштів юридичних та фізичних осіб, тому диверсифікація депозитних операцій, обсяг і якість залучених ресурсів є одним із чинників впливу на банківську ліквідність. Депозитна політика банку передбачає розробку та планування заходів для збільшення ресурсної бази та підтримання необхідного рівня ліквідності, визначається пріоритетами при виборі бази клієнтів та сегментування ринку.

З метою розширення ресурсної бази банки налаштовані на надання повного спектра послуг постійним та потенційним клієнтам. Конкуренція на депозитному ринку визначається пропозицією, тобто залежить від продавців, а ними можуть бути фізичні та юридичні особи, які продають вільні ресурси (рис. 1.11). Якщо при залученні коштів населення банк не може орієнтуватися на них як на основне джерело ресурсів, то на ринку депозитів підприємств він проводить власну ресурсну політику. Саме на депозитному ринку можна спостерігати цінову конкуренцію банків, однак упродовж років спостерігається стійка динаміка росту депозитів.

Рис. 1.11. Динаміка зобов'язань банків в Україні, коштів суб'єктів господарювання та вкладів фізичних осіб. Складено автором за даними [62. с. 66]

Збільшення обсягів залучених банками ресурсів на депозитному ринку зумовлюється не збільшенням довіри клієнтів, а диверсифікацією банківських продуктів.

Розрахуємо прогнозні значення зобов'язань, коштів суб'єктів господарювання та обсяги вкладів фізичних осіб за допомогою програмного продукту STADIA (Додаток В) і представимо їх у такому вигляді (див. табл. 1.6).

Таблиця 1.6

Прогнозні показники зобов'язань, вкладів фізичних осіб та суб'єктів господарювання

Показник	Прогнозна модель	Прогноз на 2006 р. млн. грн.
Зобов'язання	Y=e9,523+0,3684t, R=0,99587	180200
Вклади фізичних осіб	Y=e8,1039t1,357, R=0,96396	46300
Вклади суб'єктів господарювання	Y=e8,708+0,3286t, R=0,99028	60350

Необхідно зазначити, що на ринку банківських продуктів банки мають володіти прогнозною інформацією про засоби отримання дешевих і найбільш довготермінових ресурсів. Оскільки залишки на розрахункових рахунках є важливою частиною ресурсної бази банку, боротьба за вигідних клієнтів, які мають постійні великі залишки, відбувається на фоні конкуренції між банками. Головною перевагою в цій боротьбі є надання кредитів за нижчою ставкою, ніж у конкурентів. Для великих, стійких підприємств, які постійно використовують у своїй діяльності кредити, питання про зниження ставки має вирішальне значення при прийнятті рішення про переведення рахунків у той банк, який пропонує нижчі ставки. Банк може знизити ставки на противагу ринковим без втрати для своєї дохідності або шляхом зниження внутрішніх витрат, або залучення дешевих ресурсів. Проте на ринку ціна ресурсів визначається попитом і не може бути знижена для конкурентного банку. Інша справа, якщо банк не купує ресурси на ринку, а отримує їх від держави у вигляді обслуговування бюджетних рахунків. Чим більше таких рахунків у пасиві банку, тим більше він конкурентноспроможний порівняно з іншими. Таким чином, виникають нерівні умови конкуренції. Тому для рівноправної конкуренції необхідно виключити або обмежити можливості отримання окремими банками конкурентних переваг за рахунок використання бюджетних коштів.

На даний час, на фінансових ринках України дієвий розподіл між банками за рівнем доступу до ресурсів, найбільші банки і банки, розташовані в основних фінансових центрах країни, можуть домовлятися про отримання великих міжбанківських кредитів або залучення інших коштів клієнтів. Використовуючи цю можливість для оптимізації власних витрат, вони широко застосовують для підтримання ліквідності управління пасивами. Іншими словами, при видачі позики і залученні коштів у банк насамперед враховують вигідність і ризик операцій, а дисбаланс операцій, який виникає за термінами, покривається шляхом залучення додаткових коштів із фінансового ринку.

Велика частина середніх і малих банків, не маючи достатнього оперативного доступу до ресурсів фінансового ринку і окремих його сегментів (валютного, цінних паперів, міжнародного ринку капіталів), змушена в своїй діяльності покладатися на власні сили, тобто на збалансованість активно-пасивних операцій за термінами, на партнерську співпрацю з постійними клієнтами, оскільки ці банки не тільки можуть не мати змоги залучити додаткові кошти з ринку в будь-який період, а й ліміт часу, відведений на вирішення подібної ситуації, в них буде значно менший, ніж у великих банків.

Для банків, не зорієнтованих на фінансовий ринок, проблеми з платежами є менш болючими. В цьому разі може виникати звичайний для їх операційної діяльності невеликий дефіцит ліквідності: складність при проведенні платежів через банки, які втратили свою ліквідність, а також повернення міжбанківських кредитів, виданих таким банкам. Ця категорія банків здатна залучити достатню кількість клієнтів на обслуговування, щоб вирішити можливі проблеми з ліквідністю самостійно.

На основі вищезазначеного можна побудувати схему причинно-наслідкового ланцюга розвитку кризи, характерної для більшості банків (рис. 1.12).

Таким чином, якщо проблеми дефіциту платіжних коштів перестають бути латентними (банк не використовує заготовленого для даної ситуації сценарію дій), події розвиваються доволі швидко. По-перше, для стримання і залучення позичених коштів банк починає нараховувати більші проценти, що значно збільшує його витрати.



Рис. 1.12. Схема причинно-наслідкового ланцюга розвитку кризи ліквідності в банку.

По-друге, поступово зменшується видача нових кредитів, що не тільки знижує доходи банку, а й погіршує якість його активів, оскільки проблемні кредити не зникають, і, як наслідок, їх частка в портфелі банку збільшується. По-третє, як наслідок двох перших - значне перевищення витрат над доходами, здатне до кінця року поглинути весь або більшу частину прибутку банку, що не тільки значно знизить його здатність захисту від ризиків, а й може призвести до ліквідації банку. По-четверте, паралельно з переліченими проблемами, збільшується відплив коштів із депозитних рахунків клієнтів. І якщо це збільшення випереджатиме можливості банку за вивільнення коштів для оплати власних зобов'язань, розпочнеться криза платежів.

Якщо до цієї стадії банк не зможе вирівняти свій платіжний баланс або залучити достатньо коштів для покриття наявного розриву ліквідності, може відбутися ланцюгова реакція щодо зростання вимог, які пред'являються до банку, з одночасним значним зменшення будь-яких надходжень.

При цьому на стадії, коли є ще достатньо ліквідні активи і надійні клієнти, але криза вже неминуча, керівництво або власники банку починають активно виводити з нього кошти, що підсилює до того вже загострену ситуацію.

Надалі найбільш імовірним розвитком подій може бути або санація банку сторонньою організацією, або його ліквідація, тому що відновлення нормальної діяльності банку є надто складним процесом.

Таким чином, на основі проведеного аналізу можна зробити висновок, що головна причина розвитку кризи ліквідності банку полягає у виникненні та збільшенні платіжного дефіциту через неадекватність обраних методів управління ліквідністю банку станові і рівню розвитку фінансового ринку і в обмежених можливостях банку своєчасно змінити вектори вже обраної політики управління ліквідністю відповідно до змінених умов функціонування фінансового ринку, зокрема, ринку банківських продуктів.

Основні характеристики банківського продукту, які впливають на його конкурентоспроможність, згрупуємо за такими основними параметрами: ціна продукту (тариф, процентна ставка, дисконт) та пов'язані з нею стандартні умови договору; якість базової послуги (швидкість, точність, надійність, дотримання умов договору); якість обслуговування до і після продажу продукту; диференціація продукту; доступність продукту, розвиток філіальної мережі банку, інформованість про банківський продукт та його властивості; зовнішній вигляд співробітників банку та приміщення, де надаються послуги (інтер'єр, наявність інформаційних стендів та ін.); стимулювання збуту за допомогою надання додаткових послуг, подарунків тощо.

Серед вищезазначених характеристик банківського продукту, що дають змогу встановити його конкурентоспроможність, найбільш значимим є визначення його ціни та якості. Визначення якості банківської послуги є не стільки теоретичною проблемою, скільки актуальним питанням діяльності банківських структур. Згідно із концепцією послуги як маркетингового продукту, якість передбачає три таких рівні:

1) якість базової послуги та операцій, які її супроводжують (“process”);

2) якість обслуговування (“people”);

3) якість фізичного середовища банківської послуги (“providence”).

На наш погляд, оцінюючи якість банківських послуг, слід вивчати думку реальних клієнтів банку щодо нього. Досліджуючи конкурентоспроможність банку загалом, доцільно брати до уваги зовнішні параметри, які використовують потенційні клієнти при виборі банку.

Для визначення конкурентоспроможності продуктів використовують такі кількісні показники:

коефіцієнт конкурентоспроможності (коефіцієнт “ціна-якість”, інтегральний нормований коефіцієнт якості);

ступінь задоволення потреб споживачів;

параметричні індекси конкурентоспроможності;

радар конкурентоспроможності;

рівень (ступінь) конкурентоспроможності;

рейтинг конкурентоспроможності.

Перші дві групи відображають позицію споживачів щодо визначення конкурентоспроможності та передбачають кількісну оцінку властивостей продукту. Третя і четверта групи відповідають еталонному підходу, коли значення параметрів конкурентоспроможності порівнюють з еталонними показниками. Останні дві групи показників передбачають розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності продукту, на основі його порівняння з продуктами конкурентів.

Цікавим, на наш погляд, є використання радару конкурентоспроможності - методу, який дає змогу графічно зобразити конкурентоспроможність продукту та визначити інтегральний кількісний показник конкурентоспроможності. Його суть полягає в тому, що будується діаграма “радар”, яка має стільки осей, скільки параметрів вибрано для оцінки конкурентоспроможності продукту. На кожній осі відкладають значення параметра як для продукту банку, так і для продукту еталонного або конкурентного. Таким чином, будуть побудовані багатокутники, які слід порівняти між собою, а відхилення вказуватиме на ступінь конкурентоспроможності продукту за кожним параметром.

Головна перевага даного методу в тому, що він дає змогу різнорозмірні показники конкурентоспроможності продуктів об'єднати в один безрозмірний коефіцієнт. Недоліком методу є те, що площа радару залежить від порядку дотримання параметрів. Цей недолік нівелюється, якщо для всіх оціночних продуктів використовують один і той самий порядок розміщення параметрів. Проте якщо ненульові значення будь-яких параметрів знаходяться між нульовими, то площа всієї фігури дорівнює нулю. Це можна попередити, вилучивши з аналізу параметри з нульовими значеннями.

Зазначені методи є важливими, однак важливе значення для банків має визначення конкурентоспроможності продуктів банку на основі порівняння їх властивостей із властивостями продуктів конкурентів. Таким чином, актуальним є використання методики розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності, або рівня конкурентоспроможності. Оцінювання параметрів за цього підходу відбувається шляхом ранжування значень даного параметра для всіх конкуруючих на ринку продуктів. Для цього потрібно виписати значення кожного показника, виражені в одиницях вимірювання або в балах, для всіх учасників ринку. Згодом, кожному банку за всіма показниками присвоюються оцінки відповідно до його порядкового номера у відповідному ряді чисел (чим більше значення його показника, тим вищий його ранг). Суму отриманих значень називають балом конкурентоспроможності. Бал конкурентоспроможності відображає, яке місце посідає банк на даному продуктовому ринку за конкурентоспроможністю свого продукту серед розглянутих учасників цього ринку. Важливим є те, що таким чином визначається не місце банку загалом, а саме серед певного кола конкурентів, для яких також проводиться аналіз. Максимальне значення конкурентоспроможності відповідає кількості продавців, за якими здійснюється аналіз.

Незважаючи на застосовувані методи оцінювання конкурентоспроможності банківського продукту, банк має сприяти формуванню визначеної стратегії та її реалізації для лідирування на всіх ринках або їх сегментах.

Ми розглянули конкурентну позицію банку лише щодо його реального становища, однак це поняття є набагато ширшим - це не тільки результат діяльності банку, а й його мета. На перший погляд, цільовою позицією банку є лідерство на всіх продуктових ринках. Насправді, все набагато складніше. По-перше, банк має в своєму розпорядженні обмежені ресурси, і тому керівництву потрібно кожного дня вирішувати проблему їх розподілу між різними напрямками діяльності, в тому числі і між різними продуктами. По-друге, не всі ринки заслуговують на те, щоб на них затрачати сили для досягнення позиції лідера. Інструментом, що дасть змогу вирішити зазначені проблеми, є позиціонування продуктів на ринку.

Позиціонування можна здійснювати як щодо наявних продуктів банку, так і абсолютно нових. Виокремимо етапи сегментації ринку і позиціонування продуктів:

Визначення основних сегментів ринку, що досліджується.

Виокремлення цільових сегментів з точки зору їх привабливості для банку.

Визначення вимог цільових покупців та споживачів до продукту та критеріїв його вибору продукту.

Розробка (доробка) продукту з метою максимальної відповідності його властивостей очікуванням та вимогам споживачів.

Оцінка позицій конкуруючих продуктів на обраних сегментах.

Визначення бажаної позиції для свого продукту.

Вибір стратегії досягнення бажаної позиції.

Розробка комплексу маркетингу відповідно до результатів позиціонування і вибору стратегії.

При позиціонуванні окремих продуктів застосовується метод побудови карт позиціонування. Для побудови карт позиціонування продукту використовуються такі його характеристики, які є пріоритетними для споживачів. Карта позиціонування - це двовимірна матриця, на полі якої відображається становище продуктів конкурентів у вигляді кола з радіусом, пропорційним до їх частки на ринку. Даний метод є доволі суб'єктивним, тому доцільно розглянути основні матричні методи вибору позиції банку на окремих ринках.

І. Використання моделі, розробленої Бостонською консультативною групою (БКГ), дає змогу віднести будь-яку послугу банку до одного із чотирьох видів, кожному з яких відповідає певна типова стратегія залежно від темпів зростання ринку і відносної частки банку на ньому (рис. 1.13).

Темпи зростання ринку	Частка ринку
	Велика	Невелика
Високі	+++ Зірки _ _ _	+ Знаки питання _
Низькі	+++ Дійні корови _	+ Собаки _

Умовні позначення:

+++ - великі грошові надходження; + - невеликі грошові надходження;

_ _ _ - великі грошові затрати; _ - невеликі грошові затрати.

Рис. 1.13. Матриця Бостонської консультативної групи.

Межа між високими і низькими темпами зростання за цією методологією проходить на рівні подвоєного обсягу продажів плюс темпи інфляції. Проте, на думку аналітиків, вона може встановлюватися на іншому рівні, але не менше ніж 5%. По горизонтальній осі матриці розміщується співвідношення частки ринку, що належить конкретному банку, до частки ринку його конкурента. В матриці межа між високою і низькою часткою ринку проходить на рівні 1. На думку експертів, ця межа має становити 0,75 - 0,8, щоби в квадранти, які характеризують високу частку ринку, могли потрапити не тільки лідери, але й ті, хто перебуває на рівні “вище середнього”.

Подамо загальні типові стратегії для кожного квадранта матриці. Для продуктів “зірки” - це закріплення частки на ринку; для продуктів “дійні корови” - стратегія стабілізації частки ринку; для продуктів “знаки питання” - необхідно вибрати одну із двох альтернатив: закріплення частки на ринку або дезінвестиційна діяльність (зменшення частки на ринку); для продуктів “собаки” - скорочення частки на ринку і поступовий вихід з нього.

ІІ. Використання матриці “конкурентна позиція ринку - привабливість ринку”, розробленої компанією “General Electric”, дає змогу здійснювати аналіз на основі об'єктивних критеріїв і деталізувати обрану інвестиційну та конкурентну стратегії (рис. 1.14).

Привабливість ринку	Конкурентна позиція
	Сильна	Середня	Слабка
Висока	1) зростати / балансувати	2) зростати / втілювати	3) отримувати результати діяльності / перебудувати діяльність / змінити структуру
Середня	4) захищати / інвестувати	5) вибірково інвестувати / вибирати сегмент	6) обережно деінвестувати
Низька	7) отримувати результати	8) обережно вилучати інвестиції	9) негайно припинити діяльність

Умовні позначення

Пріоритетність продуктів	Номери стратегії	Стратегічні альтернативи
Продукти високого пріоритету	1, 2, 4	1) стабілізувати частку ринку; 2) збільшити частку ринку; 3) збільшити первинний попит або попит на даний продукт загалом;
Продукти селективного пріоритету	3, 5, 7	4) зберігати або збільшувати частку ринку тільки щодо обраної групи клієнтів; 5) збільшити дохідність продуктів, навіть ризикуючи втратити частину ринку;
Продукти низького пріоритету	6, 8, 9	6) обмежитися наявним рівнем дохідності продукту, припинити інвестиції в його розвиток; 7) припинити випуск даних продуктів.

Рис. 1.14. Вибір стратегії позиціонування банку на ринках.

За допомогою даної матриці на основі аналізу ринкових характеристик кожної послуги банку юридичним особам визначається їх пріоритетність і стратегія подальшого розвитку кожної групи послуг залежно від класу пріоритетності.

Основою класифікації послуг є дві групи чинників, обидві з яких визначаються комплексом величин, а не єдиним показником. Для отримання кількісної оцінки конкурентоспроможності позиції продукту на своєму ринку потрібно сумувати показники його частки ринку і кількісні показники конкурентоспроможності продукту, зважені за коефіцієнтами, які визначені експертами.

ІІІ. Використання матриці життєвого циклу фірм Hoffer і Artur De Little. Для кращого визначення тих продуктових напрямків, які розвиваються, можна використовувати матрицю життєвого циклу. Це є матриця розміром 3х5, де розміщення продуктів залежить від стадії розвитку галузі та величини їх конкурентної позиції.

Кожна із наведених матриць має свої переваги та недоліки, тому за наявності всіх необхідних даних доцільно використовувати три матриці одночасно. Такий аналіз дасть змогу менеджерам вивчити: 1) ринки, на яких функціонує банк; 2) потенційні можливості розвитку продуктового ряду; 3) визначити варіанти рішень щодо розподілу фінансових, трудових та інших ресурсів між підрозділами банку, які працюють на різних ринках.

Дослідження конкурентного середовища банку можна вважати кроком на шляху до аналізу конкурентної позиції банку загалом. Основними методами вивчення конкурентних позицій учасників ринку, які характеризують позицію кожного з них, є такі:

складання рейтингів банків;

побудова карт стратегічних груп;

бенчмаркинг.

Рейтинги можна проводити не тільки з метою визначення фінансової неспроможності банку, а й для використання диференційованого підходу при проведенні грошово-кредитної політики Національного банку, для інформованості потенційних клієнтів банківських структур.

Проведення рейтингового оцінювання потребує аналізу великої кількості достовірної інформації про діяльність банку. Така інформація міститься в стандартних звітах банку, а для її деталізації використовуються дані аналітичного обліку.

Карта стратегічних груп - це інструмент, який дає змогу відобразити конкурентні позиції банків, що конкурують між собою. Цей аналітичний спосіб пов'язує як аналіз певної галузі діяльності загалом, так і становище кожного банку зокрема. Він є найбільш ефективним, коли в даній галузі діє так багато конкурентів, що неможливо вивчити становище кожного з них. Стратегічна група складається із конкуруючих фірм (банків) з однаковим стилем конкурентних активностей та з однаковими позиціями на ринку. Банки однієї стратегічної групи можуть бути подібними між собою за різними ознаками: вони можуть надавати однакові послуги, обслуговувати одні й ті самі групи споживачів, використовувати одні канали розподілу, бути залежними від використання однакової технології тощо.

Бенчмаркинг. Одним із методів оцінювання конкуренції в галузі і головних чинників успіху є бенчмаркинг, який широко використовується на Заході, проте ще не введений у вітчизняну практику. Бенчмаркинг - це технологія, яка об'єднує в єдину систему стратегії, галузевий аналіз та аналіз конкурентів. Методи бенчмаркингу є доволі трудомісткими методами маркетингових досліджень, які використовуються для:

оцінки і порівняння “найкращих у класі” конкурентів щодо головних чинників успіху в даній галузі, а також за її межами;

визначення як “найкращі в класі” досягають своїх показників;

використання цих даних як основи для визначення цілей, стратегій дослідження банку та методів застосування.

Фактично це є альтернативний метод стратегічного планування не від досягнутого, а за показниками конкурентів. Бенчмаркинг проводиться на двох рівнях:

стратегічний бенчмаркинг - це процес забезпечення відповідності стратегії компанії головним чинникам успіху в галузі та стратегіям поведінки конкурентів;

оперативний бенчмаркинг спрямований на те, щоби залучити різні функціональні галузі діяльності банків для переваги над конкурентами та побудови конкурентної переваги.

Головна та кінцева мета аналізу конкурентної позиції банку - сформувати ефективну конкурентну стратегію, яка забезпечить банкові досягнення бажаного конкурентного становища та визначених цілей.

Проведене дослідження показало, що конкурентна позиція банку є складною та багатовекторною економічною категорією, яка має специфічні властивості як на теоретичному, так і практичному рівнях. Структурний аналіз дає змогу визначити такі види конкурентної позиції:

залежно від об'єкта конкуренції - конкурентна позиція банку та конкурентна позиція продукту;

залежно від суб'єктів конкуренції - внутрігалузева та функціональна конкурентна позиція;

залежно від критеріїв сегментації ринку - продуктова, клієнтурна та територіальна;

залежно від оцінюючих суб'єктів - конкурентна позиція з точки зору фірми, споживачів, інвесторів, незалежних експертів, громадськості тощо;

залежно від виду аналізу - фактична і цільова.

На сьогодні в Україні функціонувати банківським структурам дуже складно з огляду на відсутність стабільних умов діяльності, потужних банків, на які слід орієнтуватися, небажання іноземних банків мати філії в нашій країні. За цих умов для досягнення банками надійної конкурентної позиції доцільно вжити наступних заходів: збільшувати власний капітал шляхом злиття та приєднання банків; залучати нових інвесторів; вдосконалити якість та технічне обслуговування клієнтів; розширити асортимент послуг, що надаються; розширити канали збуту та збільшити кількість філіалів, відділень, обмінних пунктів тощо; використовувати сучасні способи просування послуг та стимулювання збуту, проводити навчання персоналу з продажу; створити (за потреби вдосконалити) імідж банку, збільшивши кількість рекламних заходів та активізувати роботу з громадськістю.

З точки зору впливу конкуренції на ліквідність банків, можна зробити висновок про те, що банківська конкуренція має ряд специфічних ознак, які суттєво відрізняють її від конкуренції в промисловості або інших галузях національної економіки. До цих ознак належать такі:

· конкуренція в даному секторі економіки виникла пізніше, ніж в інших, однак їй властиві різноманітність форм та інтенсивність розвитку;

· конкурентне середовище визначається напрямками банківської діяльності та сегментами фінансового ринку;

· внутрігалузева конкуренція є переважно показовою, що пов'язане з диференціацією банківського продукту;

· банківські послуги можуть взаємозамінюватися, але не мають конкурентоспроможних „зовнішніх” замін, саме тому міжгалузева конкуренція здійснюється тільки за допомогою переливу капіталу;

· у банківській діяльності відсутні захисні вхідні бар'єри, що зумовлює інтенсивну конкуренцію;

· обмеження цінової конкуренції на банківському ринку потребує запровадження банківського менеджменту продукту;

· банківські ринки є ринками диференційованої олігополії, які надають широкі можливості для кооперації та узгодження ринкової політики кредитних інститутів.

Таким чином, конкуренція на фінансовому ринку має свою специфіку, яка полягає в тому, що:

- більшість великих банків розміщено в м. Києві, де зосереджено більшість банківського капіталу і активів;

- ці банки освоюють нові ринки, на яких створюють конкуренцію малим банкам, не здатним кредитувати економіку і пропонувати сучасні способи обслуговування;

- за рівнем капіталізації, менеджменту та якості послуг вітчизняні банки відстають від іноземних конкурентів.

Серед причин погіршення фінансового стану банків можна відмітити ускладнення конкуренції в банківській сфері України в умовах негативного впливу зовнішнього середовища. Отож, вітчизняний банківський сектор потребує підтримки, яка б не обмежувала конкуренцію, а дала змогу підвищити конкурентоспроможність банків та забезпечити для них відповідний рівень ліквідності.

Висновки до розділу І

1. Вітчизняний банківський ринок, в тому числі і ринок банківських продуктів, сформувався хаотично на початку 90-х рр. ХХ ст. без будь-яких наукових розробок та стратегії розвитку, що позначилося на стартових умовах діяльності банківських установ. Саме на початкових стадіях не було закладено достатніх умов розвитку банківського сектора. Для стабілізації грошово-кредитної системи України знадобилося шість років, щоби запровадити національну валюту, сформувати фінансову базу банків.

2. Одним із завдань функціонування банківської системи є забезпечення оптимального рівня стійкості та ліквідності банків. Стійкість системи банків є інтегрованим поняттям, яке характеризує якісний стан цієї системи. Вона відображає здатність банків виконувати свою функціональну роль в економіці, забезпечувати власне розширене відтворення банківського капіталу і долати дестабілізаційні чинники економічної кон'юнктури.

Конкретизованою категорією стійкості банків є категорія ліквідності. Ліквідність можна порівняти із функціями лоцмана, який проводить кораблі у фарватері. З цієї категорії банк починає і завершує свій робочий день, прогнозує сценарії своїх дій для різних планових горизонтів. Зниження ліквідності або великі труднощі в даній сфері свідчить про зниження стійкості та надійності комерційного банку або групи банків, банківської системи в цілому.

3. Для визначення рівня ліквідності банку слід враховувати внутрішні: співвідношення активних і пасивних операцій за термінами погашення; якість активів; достатність власних і стабільність залучених коштів; фінансові результати діяльності банку, зовнішні: розвиток фінансового та грошового ринку; виконання Національним банком функцій з управління ліквідністю банківської системи країни та чинники впливу з метою управління ліквідністю.

4. Становлення та розвиток банківської системи України відбувається за умов загострення конкурентної боротьби. Таким чином, у своїй діяльності банки повинні мати надійну конкурентну позицію, для досягнення якої доцільно вжити таких заходів: збільшити власний капітал шляхом злиття та приєднання банків; залучити нових інвесторів; вдосконалити якість та технічне обслуговування клієнтів; розширити асортимент послуг, що надаються; розширити канали збуту та збільшити кількість філіалів, відділень, обмінних пунктів тощо; використовувати сучасні способи просування послуг та стимулювання збуту, проводити навчання персоналу з продажу; створити (за потреби, вдосконалити) імідж банку, збільшивши кількість рекламних заходів активізувавши роботу з громадськістю.

Основні результати розділу опубліковані в наукових працях автора [79, 119].

РОЗДІЛ ІІ. Кількісні методи діагностики ліквідності банку з врахуванням ризику фінансових операцій

2.1 Кількісна оцінка ліквідності як індикатор стійкості банківських установ

Банківські установи є інституціональною основою системи грошово-кредитних відносин. Проте не всі вони відповідають встановленим вимогам та нормативам. Саме тому актуальним є визначення за найсприятливішими показниками тих банків, які сприяють розвитку грошово-кредитної системи. До таких показників належить оцінка ліквідності як чинник стійкості та надійності банку.

Показники ліквідності виступають в якості критеріїв оцінки діяльності банку. Оцінка ліквідності банку - це одне з найважливіших завдань управління банком, зважаючи на динамізм і змінність активних і пасивних операцій у кількісному та якісному вимірах. В об'єктивній і достовірній оцінці діяльності банку з позиції ліквідності зацікавлені:

· Національний банк, який здійснює грошово-кредитне регулювання і відповідає за ліквідність банківської системи загалом;

· акціонери банку, яким важливо зберегти і примножити власний капітал, вкладений у статутний капітал банку;

· кредитори та вкладники, які надають тимчасово вільні кошти банку і не бажають їх втратити при зниженні платоспроможності банку;

· керівництво і персонал банку, які відповідають перед кредиторами і вкладниками за збереженість їх коштів.

Інформаційна база для визначення ліквідності банку в перелічених груп суб'єктів різна. Якщо керівництво банку, а також Національний банк, мають практично не обмежені можливості в цьому питанні, то всі інші суб'єкти змушені задовольнятися даними опублікованої звітності. Саме тому доцільно визначити не тільки спектр показників, які можуть бути використані працівниками банку і органами нагляду для оцінки банківської ліквідності, а й сформувати систему коефіцієнтів, за допомогою яких на основі опублікованої звітності можна визначити ліквідність банку кредиторам і клієнтам.

Оскільки, ліквідність банку є складним системним поняттям, то її неможливо оцінити за допомогою одного показника, і, як наслідок, для оцінки використовується ряд показників, які в комплексі дають змогу оцінити рівень ліквідності банку.

В економічній літературі є різні підходи щодо класифікації, переліку, методики розрахунку та рекомендованого значення показників ліквідності банку [17, 26, 29, 30, 32, 45, 92, 97, 143, 146].

Як правило, наявні два підходи до вимірювання ліквідності:

· на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються за балансом і відображають ліквідний стан банку (ліквідність балансу);

· на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах банку для виконання своїх зобов'язань (ліквідність банку).

Коефіцієнтний метод є різновидністю кількісного аналізу діяльності банку, і його застосування до аналізу ліквідності на практиці має важливе значення. Метод розрахунку коефіцієнтів дає змогу визначити кількісний взаємозв'язок між різними статтями, розділами або групами статей балансу. Цей метод полягає в тому, щоб на основі отриманих розрахунків кількісно оцінити наявний рівень ліквідності та визначити зміни потреб банку в ліквідних коштах, тобто розмір його ліквідних активів, який має перевищувати суму вимог, які прогнозуються.

Загалом не в усіх країнах світу центральні банки регулюють рівень ліквідності банків шляхом встановлення нормативних показників, виконання яких є обов'язковим. Так, наприклад, комерційні банки Великобританії для аналізу та контролю за своєю діяльністю використовують показники ліквідності, за якими не потрібно звітувати. Це співвідношення суми активів до суми зобов'язань з терміном розміщення активів і погашення зобов'язання до одного та до шести місяців. Заслуговує на увагу оцінка ліквідності комерційними банками США. Центральний банк США не зобов'язує комерційні банки дотримуватись встановлених нормативів ліквідності. Діяльність комерційного банку оцінюється за системою CAMELS, одним із компонентів якої є ліквідність [95, с. 14].

Так, у Франції банківський нагляд здійснюється кількома комітетами Банку Франції. Зокрема, стандарти встановлюються для рівня достатності капіталу, ліквідності, платоспроможності, звітності. Характеристика показників ліквідності в економічно-розвинених країнах подана в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Економічні нормативи ліквідності банків окремих країн світу

Країна	Назва показника	Розрахунок	Норма-тивне значення, %
Росія	Норматив миттєвої ліквідності	Співвідношення суми високоліквідних активів і суми зобов'язань за рахунками до повернення	>20
	Норматив поточної ліквідності	Співвідношення суми ліквідних активів і суми зобов'язань за рахунками до повернення на термін до 30 днів	>70
	Норматив довготермінової ліквідності	Співвідношення загальної суми довготермінових активів, враховуючи надані гарантії, терміном розміщення більше одного року і суми капіталу та зобов'язань банку за депозитними рахунками, отриманими кредитами та іншими борговими зобов'язаннями терміном погашення більш ніж один рік	<120
	Норматив загальної ліквідності	Співвідношення суми ліквідних активів і загальної суми активів за вирахуванням обов'язкових резервів.	>20
Франція	Норматив ліквідності	Співвідношення суми активів, розміщених терміном на 3 місяці, і суми депозитів до повернення, строкових депозитів та інших ресурсів, залучених на 3 місяці	>60
Німеччина	Норматив короткотермінової ліквідності	Співвідношення суми короткотермінових та середньотермінових вкладень до 4 років і суми залучених ресурсів до 4 років та ощадних сертифікатів	100
	Норматив довготермінової ліквідності	Співвідношення суми активів і суми зобов'язань з терміном розміщення активів і погашення зобов'язання понад 4 роки	100
Великоб-ританія	Норматив ліквідності	Співвідношення готівки, залишків на коррахунках НОСТРО, суми наданих депозитів до повернення і з терміном розміщення на день, цінних паперів та придатних до переобліку векселів і загальної суми зобов'язання	>12,5
Японія	Норматив ліквідності	Співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку в Центральному банку та в касі, державних цінних паперів і загальної суми залучених депозитів	>30

Показники ліквідності в країнах світу відрізняються не тільки за кількістю та назвою, а й методологією розрахунків. Різні нормативні показники ліквідності та їх граничні значення зумовлені особливостями економічного розвитку відповідних країн, їх фінансових ринків і банківських систем. Дані табл. 2.1 засвідчують, що в країнах з ринковою економікою та стабільною банківською системою кількість економічних нормативів ліквідності обмежена, це, як правило, один - два показники.

В Україні нормативні показники ліквідності для банків встановлює Національний банк України з метою регулювання ліквідності та забезпечення їх стійкості та надійності. За роки становлення банківської системи України економічні показники зазнали значних змін. Ці зміни зумовлені такими обставинами, як:

· банкрутством багатьох банків, що привело до посилення вимог щодо платоспроможності та ліквідності;

· приєднанням України до Базельської конвенції щодо ефективного банківського нагляду.

Одним із документів, який регулює діяльність комерційних банків та їх ліквідність, є Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління Національного банку України від 20 серпня 2001 р. № 368 [4]. Згідно з цією Інструкцією, встановлено такі нормативи ліквідності:

· миттєва ліквідність (Н4);

· поточна ліквідність (Н5);

· короткострокова ліквідність (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Норматив визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками:

, (2.1)

де Ккр - кошти на кореспондентському рахунку; Ка - кошти в касі; Пр - залишки на поточних рахунках.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків. Якщо миттєва ліквідність суттєво перевищує нормативне значення, це означає, що банк має велику частку зобов'язань до запитання, відчуває труднощі з розміщенням коштів, а управління ліквідністю організовано неналежним чином.

Миттєва ліквідність відображає здатність банку виконати всі свої зобов'язання впродовж кількох банківських днів. Якщо даний показник по банку суттєво перевищує нормативне значення, то можна вести мову про надмірну ліквідність, яка негативно впливає на загальну оцінку діяльності банку. Така тенденція свідчить про те, що високоліквідні активи працюють недостатньо, а банк не використав можливості отримання прибутку. Надлишкова ліквідність характерна для банківської системи України. Норматив миттєвої ліквідності обмежує ризик, пов'язаний з нездатністю банку миттєво мобілізувати кошти для розрахунку за рахунками до запитання.

Для аналізу нормативів миттєвої, поточної та короткострокової ліквідності використані дані Харкіського віділення ВАТ КБ "ІПОБАНК". (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Динаміка нормативу миттєвої ліквідності ВАТ КБ "ІПОБАНК".

(м. Харків)

Показник	01.07.08	01.10.08	01.01.09	01.4.09	01.07.09	Темп збільшення/ зменшення за рік, %
Кошти на кореспондентському рахунку, тис. грн.	8265,7	6563,9	5384,5	6584,7	6464,7	- 21,79
Кошти в касі, тис. грн.	4568,6	4417,7	5284,5	4195,0	5721,2	25,23
Кошти на поточних рахунках, тис. грн.	19890,4	20122,2	15799,9	16165,2	18700,9	- 5,98
Н4,%	64,56	54,58	67,53	66,68	65,16

Як бачимо із таблиці, значення показника миттєвої ліквідності впродовж року не зазнала суттєвих відхилень, лише на 01. 10. 2008р. відбулося зменшення Н4 до 54,58% за рахунок зміни суми коштів в касі банку. Проте, при значному перевищенні нормативу ліквідності (на приклад, якщо Н4 = 65,16%), потрібно аналізувати всі складові нормативу, щоб визначити можливі резерви його стабілізації.

Аналіз показує, що простежити динаміку нормативу найбільш достовірно можна не при щорічному розгляді дотримання банками нормативів, а при щомісячному, коли наочно представлені помісячні зміни, які при глибшому аналізі можна порівняти із зміною загальноекономічної ситуації в країні загалом і на ринку банківських продуктів зокрема та виявити причини змін (рис. 2.1).



Рис. 2.1. Дотримання банками України нормативу миттєвої ліквідності в 2009 р.

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості термінів і сум ліквідних активів і зобов'язань банку. Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим терміном погашення до 30 днів. Таким чином, цим нормативом обмежується ризик через нездатність банку мобілізувати кошти для погашення зобов'язань упродовж 30 днів. Банківським установам потрібно формувати свою ресурсну базу за рахунок довготермінових пасивів та проводити активні операції з врахуванням особливостей залучених коштів. Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язання банку з відповідними термінами виконання.

Норматив Н5 розраховується за формулою:

, (2.2)

де А - активи первинної та вторинної ліквідності з кінцевим строком погашення до 30 днів; З - зобов'язання банку з кінцевим терміном погашення до 30 днів.

Відповідно до інструкції НБУ, до активів первинної та вторинної ліквідності належать: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, відкриті в Національному банку України та інших банках; строкові депозити, розміщені в Національному банку України та інших банках; боргові цінні папери, які рефінансуються та емітовані Національним банком України і знаходяться у портфелі банку на продаж та інвестиції; боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції; надані кредити.

До зобов'язань належать: кошти до запитання; короткострокові та довгострокові кредити, одержані від Національного банку та інших банків; кошти бюджету України; строкові депозити інших банків і клієнтів; цінні папери власного боргу, емітовані банком; субординований борг банку; зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук; зобов'язання з кредитування, надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менш ніж - 40 %. Динаміку даного нормативу подано в табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Динаміка нормативу поточної ліквідності банку ВАТ КБ "ІПОБАНК".

(м. Харків)

Показник	01.07.08	01.10.08	01.01.09	01.04.09	01.07.09	Темпи збільшення/ зменшення за рік, %
Активи, Тис. грн.	15386,2	18008,3	12612,6	13739,8	14118,4	-8,24
Зобов'язання, тис. грн.	25607,9	26610,3	27278,9	30718,0	33170,9	29,53
Н5,%	60,08	67,67	46,24	44,73	42,56

Як видно із даних таблиці, значення нормативу Н5 за 2004 рік у півтора рази перевищило встановлений норматив, а впродовж 2005 року відбулася певна стабілізація, правда, не за рахунок збільшення активів.

Коефіцієнт поточної ліквідності показує, наскільки збалансовані активи і пасиви банку на найближчий місяць, правильно спланована структура джерел і вкладень на короткотермінову перспективу, правильно працівники банку прогнозують поточні платежі та надходження. За допомогою цього показника визначається недорозміщення вільних коштів в активи, за допомогою яких отримують дохід, або, навпаки, перерозподіл їх у збитки ліквідності.

Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів. Він визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань. Для розрахунку нормативу короткострокової ліквідності використовують ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року.

Ліквідні активи включають в себе: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, відкриті в Національному банку та інших банках; короткострокові депозити, розміщені в Національному банку та інших банках; короткострокові кредити, які надані іншим банкам.

До короткострокових зобов'язань належать: кошти до запитання; короткострокові кредити, одержані від Національного банку та інших банків; короткострокові депозити інших банків та клієнтів; короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком; зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук; зобов'язання з кредитування, надані банкам та клієнтам.

Норматив короткострокової ліквідності визначається наступним чином:

, (2.3)

де - ліквідні активи з початковим строком погашення до одного року; Кз - короткострокові зобов'язання з початковим терміном погашення до одного року.

Нормативне значення коефіцієнта Н6 має бути не менш ніж 20 відсотків. Динаміку даного нормативу подано в табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Динаміка нормативу короткострокової ліквідності ЦВ Промінвестбанку (м.Тернопіль)

Показник	01.07.08	01.10.08	01.01.09	01.4.09	01.07.09	Темпи збільшення / зменшення за рік, %
Ліквідні активи, тис. грн.	20235,9	11012,2	17156,6	21338,3	18804,3	-7,07
Короткострокові зобов'язання, тис. грн.	39180,6	44686,6	46842,9	57233,6	69724,0	77,96
Н6, %	51,65	24,64	36,63	37,28	26,97

Ретроспективний аналіз динаміки нормативу короткострокової ліквідності дає змогу зробити висновок, що банк дотримав виконання розміру встановленого нормативу, але значне наближення до граничного рівня дає привід банку для занепокоєння щодо недостатності ліквідних активів.

Однак для регулювання ліквідності банку можна використовувати інші показники. Серед таких показників, які є важливими з позиції ліквідності, можна виокремити норматив адекватності регулятивного капіталу. Чим більший капітал, тим більше можливості запобігти ризикам і більше можливостей забезпечити платоспроможність. Стабільність власного капіталу - основа ліквідності банку. Слід пам'ятати, що адекватність капіталу важлива не тільки з позиції самозбереження банку в разі неплатоспроможності, а й з позиції покриття ризиків для рентабельної роботи та економічного зростання банку. Для покращення управління ліквідністю банку, поряд з показником адекватності капіталу, потрібно вдосконалити методи розрахунку ризикованості активних і пасивних операцій.

Група обов'язкових нормативів, які обмежують кредитні операції банку, може бути використана для непрямого управління ліквідністю як окремого банку, так і всієї банківської системи загалом, оскільки обмежує ризик втрати ліквідності банку внаслідок неповернення позик позичальниками. Всі нормативи, які обмежують кредитні ризики економічно є доповненням нормативу достатності капіталу, бо в них співвідносяться обсяги визначених ризикових вкладів з власними коштами банку. Тому за значенням усі ці нормативи перебувають на одному рівні.

В ієрархії нормативів, з точки зору їх важливості, для всієї діяльності банку значимішу позицію займає норматив достатності капіталу щодо активів, зважених за ступенем ризику. Цей показник відображає життєздатність банку, здатність зберегти себе в майбутньому. Тому нормування співвідношення власних коштів банку і активів, зважених за ступенем ризику, є найбільш важливим з точки зору ліквідності банку.

В групі нормативів ліквідності вагомішим є норматив поточної ліквідності. Однак норматив достатності капіталу є більш фундаментальним чинником стабільності, ніж норматив поточної ліквідності. Достатність капіталу визначає всі інші банківські показники. Величина капіталу пов'язана не тільки з масштабом проведення операцій, а й з їх різновидністю, тобто з можливістю маневрування коштами. Чим більший розмір капіталу, тим більше можливостей у банку залучити додаткові кошти. Наприклад, маючи високий рівень достатності капіталу банк може виправити свою поточну та миттєву ліквідність шляхом залучення кредитів Національного банку. При цьому чим менш ризиковані активи, тим менше можливостей втрати власних коштів. Норматив миттєвої ліквідності більш важливий, аніж норматив короткострокової ліквідності, оскільки проблема з миттєвою ліквідністю може спричинити появу складніших проблем. Усі інші нормативи менш важливі, бо з економічної точки зору вони є доповненнями до нормативу капіталу.