Політика рефінансування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

рефінансування банк комерційний

Грошово-кредитна політика Національного банку України ґрунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період.

До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового національного продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.

Одним із інструментів здійснення грошово-кредитної політики є рефінансування комерційних банків. Цей інструмент тісно пов'язаний з процентною політикою, але має і певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів у тому числі і комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

Метою даної роботи є аналіз практики рефінансування комерційних банків НБУ у 2014-2015 рр. з допомогою різних інструментів.

Об'єктом даної роботи є комерційні банки.

Предметом вивчення являється кількість коштів наданих НБУ комерційним банкам.



1. Сутність політики рефінансування банків

Політика рефінансування - це один із поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками різних країн. Під рефінансуванням розуміють забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей поповнити свої резерви з інших джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи. [5, с. 147]

Сутність політики рефінансування у широкому розумінні полягає у зміні центральним банком умов рефінансування комерційних банків і в регулюванні у такий спосіб попиту з їхнього боку на додаткові резерви, тобто на кредити центрального банку. Основною умовою рефінансування, безумовно, виступає його ціна, тобто процентна ставка, яку визначає центральний банк і за якою він забезпечує банки додатковими резервами, що дає підставу, з певною натяжкою, розглядати процентну політику як окремий інструмент грошово-кредитної політики, але нерозривно пов'язаний з політикою рефінансування.

Сутність політики рефінансування у вузькому розумінні - це визначення і зміна центральним банком усіх інших, крім ціни, умов рефінансування: способів рефінансування, цільового спрямування кредитів центрального банку, їх тривалості, характеру забезпечення, лімітування обсягів рефінансування, а також обсягів надання окремих позичок, установлення контингенту редисконтування векселів тощо. Таким чином, у вузькому розумінні політика рефінансування (а саме у такому розумінні вона розглядається у цьому підрозділі) передбачає вплив центрального банку на обсяг рефінансування комерційних банків не ціновими методами, а через управління процесом рефінансування.

В основних напрямах грошово-кредитної політики на 1998 рік ідеться про те, що для підтримання необхідної ліквідності банківської системи НБУ продовжуватиме здійснювати рефінансування комерційних банків через:

· редисконтування;

· ломбардне кредитування;

· операції РЕПО[9].

Редисконтування (перерахування, переоблік) векселів - це кредитна операція, яка полягає у придбанні центральним банком векселів, що перебувають у портфелях комерційних банків, до настання строку платежу за ними зі знижкою (дисконтом) порівняно з номінальною сумою векселів. Це - один із найстаріших способів рефінансування, але останнім часом центральні банки розвинених країн активно його не застосовують. До створення Європейської системи центральних банків цей спосіб рефінансування комерційних банків використовував, і досить активно, Німецький федеральний банк (Бундесбанк). Так, в активах його балансу частка редисконтованих векселів становила 15-20% (до вступу в Європейську систему центральних банків). Бундесбанк висував певні вимоги щодо якості векселів, і головною вимогою була надійність боргових забов'язань. Ураховуючи те, що це був найдешевший спосіб рефінансування, Бундесбанк установлював ліміти (квоти) редисконтування векселів для окремих комерційних банків (ураховуючи при цьому обсяг власного капіталу банку, структуру його кредитних вкладень), міг також обмежувати контингенти редисконтування, тобто визначати пріоритети щодо редисконтування векселів підприємств окремих галузей економіки. Таким чином, центральний банк мав можливість селективно впливати на політику комерційних банків щодо врахування векселів, заохочуючи їх до врахування векселів певних галузей економіки. У сучасних умовах, застосовуючи способи рефінансування, рекомендовані ЄЦБ, Бундесбанк не відмовляється і від проведення політики рефінансування, спрямованої на кредитування реального сектору економіки з урахуванням обсягу попиту на кредити й оцінки кредитного ризику. Так, Бундесбанк практикує надання кредитів комерційним банкам під забезпечення комерційними векселями, які були враховані банками, а також під заставу майнових прав, що з'явилися у банків у результаті укладення кредитних договорів між ними та позичальниками.

Ломбардні кредити центральні банки надають комерційним банкам, як правило, під заставу цінних паперів, насамперед державних цінних паперів. Центральні банки використовують два методи надання кредитів - прямий і тендерний.

Прямий метод передбачає, що центральний банк надає кредит під оголошену офіційну процентну ставку (ломбардну) безпосередньо банку, який подав кредитну заявку.

Тендерний метод передбачає проведення центральними банками торгів, на яких кредитні заявки комерційних банків задовольняються виходячи із рівня запропонованої процентної ставки (ціновий тендер). Тендери поділяються на два типи:

· за американською моделлю, яка передбачає задоволення заявок за процентними ставками, що пропонуються комерційними банками і дорівнюють або перевищують ставку відсікання, установлену центральним банком;

· за голландською моделлю, яка передбачає, що всі заявки задовольняються за ставкою відсікання, визначеною центральним банком[9].

У світовій банківській практиці існують певні правила ломбардного кредитування, яких дотримуються центральні банки:

· вартість заставного забезпечення повинна перевищувати суму ломбардного кредиту;

· право власності на депоновані цінні папери переходить до центрального банку, якщо кредити не погашаються в установлений строк;

· центральні банки застосовують поправні коефіцієнти до номінальної вартості цінних паперів з метою уникнення втрат у разі зниження їх ринкової вартості;

· ставка, за якою надаються ломбардні кредити, дістала назву ломбардної. Вона змінюється одночасно з офіційною (обліковою) процентною ставкою центрального банку і встановлюється ним на більш високому рівні, ніж офіційна (облікова);

· ломбардні кредити - це, як правило, короткострокові кредити.

Рефінансування комерційних банків шляхом проведення операцій «прямого» РЕПО - це відносно новий спосіб рефінансування, центральні банки почали його активно застосовувати у 80-90-ті роки ХХ ст. Цей спосіб рефінансування передбачає купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків з одночасним зобов'язанням комерційних банків на зворотну купівлю цінних паперів на заздалегідь визначених умовах.

Одним з ключових елементів грошово-кредитної політики є рефінансування комерційних банків. Сутність цього інструменту полягає в тому, що кредитно-банківські інститути, які відчувають тимчасові фінансові труднощі, мають можливість звернутися до центрального банку за одержанням позичок. Кредити рефінансування дають їм змогу зменшити запаси власних ліквідних коштів у результаті використання запозичень у центрального банку. У цьому значенні кредити рефінансування є складовою механізму захисних заходів, джерелом тимчасових ресурсів, необхідних для поповнення резервів. Однак доступ до цих кредитів не вільний, а розглядається як привілей. Можливість отримання кредитів рефінансування залежить від ряду факторів, і насамперед, від стану грошово-кредитної сфери країни, фінансового стану позичальника [7].

Ставки рефінансування залежать від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів і встановлюються центральним банком. Збільшення ставки за кредитами рефінансування призводить до зменшення обсягів кредитів, взятих комерційними банками у центрального банку. Така ситуація на міжбанківському ринку характерна для періодів високої інфляції і є відбиттям рестрикційної грошово-кредитної політики. Зменшення такої ставки, як інструмент експансивної політики центрального банку, має зворотну дію - отримання кредитів стає для банків вигіднішим [4].

Об'єктом рефінансування є банківські інститути. Кредити рефінансування надаються тільки стійким банкам, які зазнають тимчасових фінансових труднощів. У випадках, коли діяльність потенційного позичальника викликає сумнів у центрального банку, кредити надаються тільки після одержання висновку аудиторської фірми про фінансовий стан даного банку. Таким чином, критеріями, що обмежують право банківських установ на звернення до центрального банку за кредитами рефінансування, як правило, є не тільки форма їхньої організації, а й рівень платоспроможності [7].

2. Аналіз практики рефінансування комерційних банків НБУ протягом 2014-2015 рр.

В даній частині буде аналізуватися практика рефінансування комерційних банків; ліквідності банків через різні інструменти за жовтень - грудень 2014 року і січень - лютий 2015 року (табл. 1).

Таблиця 1. Інструменти рефінансування

Інструменти рефінансування	Усього, млн. грн.	Кількість банків
	жовтень 2014	листопад 2014	грудень 2014	січень 2015	лютий 2015	жовтень 2014	листопад 2014	грудень 2014	січень 2015	лютий 2015
Загальний обсяг рефінансув.	10052,9	27169,97	42933	12770	30833	22	22	34	19	26
з нього:
Кредити овернайт	4411,9	23282,92	32227,2	6893	23269	10	14	20	12	19
Кредити отримані за участь у тендері на строк 90/360 днів	3141,02	3887,05	7016,08	2977	3199	15	17	28	12	14
Кредити під програми фінансового оздоровлення	2500	0	1150	238	3565	2	0	2	1	2
Інші короткострокові кредити	0	0	0	-	-	0	0	0	-	-
Операції прямого РЕПО	0	0	2539,68	520	800	0	0	3	1	1

Загалом у Таблиці 1 ми можемо спостерігати наскільки НБУ рефінансував комерційні банки протягом 5 місяців за допомогою різних економічних інструментів. Кредити під програму фінансового оздоровлення були надані ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та АТ «Дельта Банк» [11].

В лютому 2015 року спостерігається збільшення загального рівня рефінансування у 2 рази порівняно з січнем 2015 року. Це зумовлено тим, що відбулася певна стабілізація валютного курсу.

Національний банк України в грудні 2014 року надав банкам кредити рефінансування на 42,9 млрд. грн.., що стало найбільшою місячною ресурсною підтримкою з боку центрального банку в минулому році. Показник на 58% перевищив рефінансування, надане банкам, в листопаді. «Обсяг рефінансування центральним банком комерційних банків в грудні склав 42,9 млрд. грн.. (з них кредит овернайт - 32,2 млрд. грн.., кредити, надані на тендерах з підтримки ліквідності банків - 7 млрд. грн.., операції прямого репо - 2,5 млрд. грн..). Загальний обсяг рефінансування, наданого з початку року, склав 222,3 млрд. грн..», - наголошується в повідомленні НБУ.

3. Проблеми рефінансування комерційних банків

Для підтримання ліквідності банківської системи Національний банк України здійснює рефінансування комерційних банків - кредитування окремих банків на їх прохання у випадках тимчасової нестачі ліквідності[3].

Економічна сутність кредитів рефінансування на макроекономічному рівні полягає у здійсненні емісії грошей в обіг та розширення обсягу сукупної грошової маси.

На мікроекономічному рівні кредити НБУ сприяють підтримці ліквідності банків, зміні структури їх активів, розширенню кредитування [6, с. 26].

Національний банк здійснює рефінансування банків з метою підтримування ліквідності банківської системи через операції на відкритому ринку в обсягах, які потрібні для збалансування монетарних параметрів та управління грошово-кредитним ринком.

Для ефективного регулювання грошово-кредитного ринку, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції Національний банк з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі механізми рефінансування банків:

- рефінансування банків через операції на відкритому ринку;

- надання стабілізаційного кредиту [2].

Національний банк України здійснює рефінансування під забезпечення державних цінних паперів та інших ліквідних цінних паперів банків, стосовно яких надається достовірне вексельне досьє на векселедавців та всіх зобов'язаних за векселями осіб. Національний банк проводить тендери з рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку.

Політика рефінансування - це один з поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовують центральні банки різних країн. Сутність політики рефінансування полягає у зміні центральним банком умов, за якими він надає кредити комерційним банкам. Для комерційних банків рефінансування в центральному банку - це процес відновлення банківських ресурсів, які були вкладені в позички, цінні папери та інші активи, це останній спосіб (надія) регулювання їхньої ліквідності. Для центральних банків - це спосіб випуску в обіг платіжних засобів, тобто канал безготівкової емісії, спосіб регулювання банківської ліквідності та спосіб запобігання банківській паніці. В умовах світової фінансової кризи кредити центрального банку виступають як першочергові заходи з протидії та з подолання наслідків фінансової кризи в банківському секторі [5, с. 147].

Сьогодні Нацбанк встановлює нові рекорди в рефінансуванні банків. При цьому мова йде як про обсяги, так і про терміни кредитів. Останнім часом найчастіше рефінансування надається за допомогою РЕПО - угод (кредит під заставу ОВДП).

Можна констатувати, що Нацбанк видає нові кредити швидше, ніж банківська система погашає старі.

Примітно, що нові порції рефінансування часто отримують банки, що не повністю розрахувалися за старими боргами. Варто також зазначити, що, як показує практика, доступ до кредитування мають банки, які у великих обсягах купують ОВДП, тим самим фінансуючи дефіцит держбюджету. Мова йде в першу чергу про фінансові установи з державним капіталом [8].

За даними НБУ, сьогодні, 80% банківської системи України складають 40 установ, 18 з яких потребують 66 млрд. грн. докапіталізації.

Постановою від 25.12.2014 №863, 8 банків України визнано системно важливими: ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», АТ «Ощадбанк», АТ «Укрексімбанк», АТ «Дельта Банк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «УКРСОЦБАНК», ПАТ «Промінвестбанк», АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ». Як наслідок, їх підтримає держава, що свідчить про неодмінність надання їм рефінансування, докапіталізації чи інших інструментів підтримання ліквідності[12].

Отже, якщо поглянути на рефінансування банків НБУ, то ми можемо спостерігати картину того, що деякі банки отримують кредити в той час коли вони мають заборгованість, до того ж деякі з них не спішать погашати свої зобов'язання, що приводить до негативної ситуації на ринку.

Необхідно виправляти недоліки вітчизняної практики рефінансування, які були виявлені під час системної банківської кризи, зокрема: необхідно доопрацювати нормативно-правову базу, щоб вона була направлена на оперативне рефінансування в кризових умовах, була чіткою і зрозумілою; спростити процедуру рефінансування та послабити вимоги до забезпечення, що дасть змогу приймати участь у рефінансуванні середні та малі банки, а також підвищить його ефективність; неухильно дотримуватись чинного законодавства і за найменше порушення застосовувати відповідні санкції, для реалізації можна використовувати ресурси інших органів державної влади, наприклад СБУ; в умовах кризи видавати кредити рефінансування під жорстоким контролем, стійким і платоспроможним банкам. В іншому випадку і у випадку довгострокових кредитів рефінансування приймати рішення про рефінансування колегіально НБУ з іншими органами влади[3].

Тому для кращої діяльності комерційних банків Уряд і НБУ повинні:

· посилити банківський нагляд та контроль, шляхом проведення детального аналізу роботи відповідних структурних підрозділів НБУ;

· запровадити механізм особистої відповідальності власників та топ-менеджменту банківських установ за негативні фінансові результати функціонування очолюваної структури;

· більш детально дослідити механізм втримання депозитних коштів у банках різними шляхами їхнього гарантування[12].



Висновки

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: операції з рефінансування, операції РЕПО, операції з власними борговими зобов'язаннями, операції з державними облігаціями України.

Рефінансування - це забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами.

Одним з ключових елементів взаємодії центральних і комерційних банків є організація відповідної системи рефінансування банківських інститутів. Мета цієї системи полягає у ефективному регулюванні центральним банком ліквідності комерційних банків, тобто наявних в їх розпорядженні коштів та інших ліквідних активів, а також можливості швидко мобілізувати кошти з інших джерел у сумах, достатніх для своєчасного погашення боргових і фінансових зобов'язань. Крім того, ліквідний резерв необхідний для задоволення практично будь-яких непередбачених фінансових потреб: укладання угод по кредитах або інвестуванню, компенсування сезонних і непередбачених коливань попиту на кредит, поповнення коштів при несподіваному вилученні векселів і т.д. Комерційні банки, що відчувають тимчасові фінансові труднощі, одержали можливість звернутися до центрального банку за одержанням позичок.

Аналіз практики рефінансування комерційних банків НБУ за жовтень - грудень 2014 року та січень - лютий 2015 року показує, що з початку нового року рівень рефінансування доволі сильно знизився через нестабільність валютного курсу, проте з його стабілізацією рівень рефінансування поступово буде збільшуватися.



Список використаних джерел

1. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. №679-XIV // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 1999. - №7. - С. 3-23.

2. Постанова від 30.04.2009 №259 «Про затвердження Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України». - Офіц. видання. - К: ГРІФРЕ: Мін. юстиції України, 2009. - ІІ, 18 с.

3. Гнидюк І.В. Бондаренко В. В/ Проблеми рефінансування банків в Україні/ [Електронни ресурс]. - Режим доступу:

http://www.rusnauka.com/9_NND_2013/Economics/1_131714.doc.htm

4. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. Посібник. - К.: Основи, 1997. - 180 с.

5. Жулінська К. Роль рефінансування банків у забезпеченні їх конкурентоспроможності [Текст] / К. Жулінська // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: зб. наук. праць. - 2009. - Вип. 26. - С. 178-183.

6. Коваленко, В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика: навч.-метод. посіб. / В.В. Коваленко, К.Ф. Черкашина. - Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2010. - 138 с.

7. Міщенко В.І., Кротюк В.А. Центральні банки: організаційно-правові засади: Навчальне видання. - К.: Знання, 2004. - 372 с.

8. НБУ б'є рекорди в рефінансуванні банків [Електронний ресурс] / Про гроші.-Режим доступу: http://news.finance.ua/ua/~/2/2012/08/16/285786.

9. Електронний ресурс - Режим доступу: http://buklib.net/books/27904/

10. Електронний ресурс - Режим доступу: http://dt.ua/ECONOMICS/nbu-v-grudni-rekordno-refinansuvav-banki-161670_.html

11. Електронний ресурс - Режим доступу: http://www.ir-news.com.ua/centrobank-rozkriv-informaciyu-pro-vidani-bankam-krediti.html

12. Електронний ресурс - Режим доступу: http://publicaudit.com.ua/reports-on-audit/refinansyvannya-dopomigniy-instrument-chy-destryktyvnyy-faktor-ekonomiky-ukrainy/

Размещено на Allbest.ru