Використання кольору в мистецтві

Размещено на http://allbest.ru/

Використання кольору в мистецтві

ВСТУП

Ми ніколи не замислюємося, що означають для нас кольори. А тим часом колір впливає на наш емоційний стан, настрій, самопочуття, на наш життєвий простір і життя в цілому. Справа в тому, що це прямо пов'язано з фізіологічним сприйняттям кольорів. Недаремно ми любимо той чи інший колір і надаємо йому перевагу при виборі одягу, навіть не знаючи, що він розповідає про наш внутрішній світ, темперамент і характер.

Багато вчених дійшли висновку, що кольори впливають на людину, її емоції, хоча в повсякденному житті ми не звертаємо на це увагу. Колір дії навіть на людей із зав'язаними очима. У середовищі вогненно-червоного кольору пульс частішає, а в середовищі синього - повільнішає, спостерігається сонливість.

Зелений колір заспокоює, жовтий - викликає радість, синій - наганяє сум. Знав про це і Йоганн Гете. В будинку , де жив поет, кімнати були різного кольору. Щоб зняти нервове напруження, він заходив до зеленої кімнати. Вчені встановили, що зелений колір загострює слух, підвищує працездатність, блакитний і синій - знижують кров'яний тиск, сповільнюють серцебиття і дихання, червоний - збуджує, швидко втомлює зір.

Так, видатний російський невропатолог О.Бехтерєв радив деяким пацієнтам замість ліків перефарбувати вдома стіни. А деякі американські та канадські вчені зрозуміли, що колір істотно впливає на психологію й поведінку людини.

Так, змінна гамми кольорів й освітлення в одній із канадських шкіл сприяла підвищенню успішності та зміцненню дисципліни Жовтий і оранжевий кольори були там замінені на білий, бежевий і коричневий Стіни кабінетів в одній із стоматологічних поліклінік забарвлені в сині кольори, щоб зменшити в пацієнтів почуття страху. Вважається, що жовтий, персиковий та синій - кольори допомагають зняти напруження, а оранжевий збуджує апетит.

Устаткування на заводах і фабриках фарбують у блакитний і бежевий кольори, щоб налаштувати людей на ефективну роботу Панелі краще робити зеленими Нерухомі частини верстатів фарбують у спокійний салатовий колір Для рухомих частин найкраще використовувати жовтувато-оранжевий Небезпечні механізми фарбують у яскраво-червоний колір.

Американські лікарі встановили, що колір таблеток, які приймає хворий, може істотно впливати на інтенсивність лікування Одужання настає швидше, якщо хворому з нервовим потрясінням давати таблетки жовтого або апельсинового кольору. Від безсоння допомагають таблетки сірого або вишневого кольору. При болях краще приймати білі. В деяких випадках ліки взагалі замінюють нейтральними фарбованими пілюлями і дають їх замість препаратів.

У західних країнах стіни спеціалізованих лікарняних палат фарбують відповідними кольорами. Для сердечників зцілюючим є зелений колір, шкірні хвороби швидше виліковуються при жовтому, а пацієнтів у синіх палатах перестає турбувати головний біль. Однак «перебір» у кольоротерапії шкідливий.

Отже, колір -- це зорове відчуття від випроміненого або відбитого світла визначеної довжини хвилі. З точки зору енергоінформаційного підходу всі людські органи, які мають власну частоту коливань, для нормальної роботи потребують певного кольору. Згідно з давньокитайською філософією, в синьо-зелений колір пофарбована печінка, в червоний -- серце, в чорний -нирки, в білий -- легені, в жовтий -- селезінка й підшлункова залоза. У такі самі кольори пофарбовані й субстанції, які виробляються органами: в яскраво-червоний колір -- кров, у жовто-зелений -- жовч, у різні відтінки жовтого кольору -- сеча. Якщо порушується життєвий баланс, змінюється колір: при застійних проявах кров стає темно-бордовою, при малокрів'ї -- світло-червоною. При різних захворюваннях печінки колір жовчі змінюється від оливкового до темно-коричневого і зеленого.

Вербальній поведінці людини властивий не тільки оказіональний, але й рекурентний, повторювальний характер, що знаходить відображення, зокрема, в наявності у мові різного роду стандартизованих виразів, «готових» фраз, речень формулоподібного характеру.

Ефективне використання мови людиною з метою її спілкування з іншими людьми спирається як на її мовотворчі можливості, так і здатність автоматично відтворювати у готовому вигляді у відповідних ситуаціях спілкування ті елементи мови, які зберігаються в її мовній свідомості.

Сучасна англійська мова надзвичайно багата на такі утворення варіативного ступеня усталеності, які спеціалізуються на висловленні різного роду комунікативних значень, куди входять номінації кольору. Крім цього, вони здатні також виконувати комунікативне організуючу і текстоорганізуючу роль, що також пов'язано з мовцем.

Специфіка використання номінацій кольору в англійських дієсловах у мовленні в значній мірі відображає культуру спілкування в англомовному, як, очевидно, і в усякому іншому товаристві. Отже, для тих хто вивчає англійську мову важливість оволодіння такими дієсловами, які відіграють суттєву роль у здійсненні, організації мовленнєвого спілкування, має бути очевидною. Правильність, природність мовлення багато у чому залежить не тільки від того, чи використовує мовець одиниці, які зберігаються у його мовній пам'яті, але й від того, як він вдало, до діла це робить.

Проблема дослідження сучасних дієслів з номінаціями кольору останнім часом привертають до себе увагу все ширшого кола дослідників. У численних наукових працях міститься багато нового. Однак цілий ряд проблем ще чекає свого вирішення. Передусім це такі, як природа значення дієслів, семантика, розмежування, місце в системі мови та інше. Активно обстежується різний дієслівний матеріал, поглиблюються обґрунтування ряду важливих теоретичних положень, насамперед пов'язаних з основними ознаками дієслів, принципами систематизації, встановленням спільних і відмінних рис, аналізуються семантичні, структурно-граматичні та стилістичні особливості дієслів, розробляються питання походження.

Дієслова з номінаціями кольору давно привертали увагу дослідників. Метою вчених було зберегти для майбутніх поколінь істинно народні перлини, пояснити їхнє значення, вказати на джерело виникнення. Збірники та інша довідкова література, в якій зібрані такі дієслова, веде своє літочислення ще з минулих століть.

Поява дієслів з номінаціями кольору зумовлена потребою дати конкретну й образно-емоційну оцінку предметам, які мають уже словесну назву. Проте не можна стверджувати, що сьогодні вже достатньо з'ясовані природа цих дієслів та особливості їхнього становлення й функціонування, семантика та походження, а також основні способи перекладу.

Дослідження дієслів з номінаціями кольору, їх структурно-семантичних та функціональних особливостей є дуже важливим для теорії та практики перекладу тому, що ці одиниці спричиняють трудність для перекладачів. Тому тема нашого дослідження є дуже актуальною.

Мета дослідження - розглянути походження кольорів, охарактеризувати використання кольорів в мистецтві, дизайні, дослідити вплив кольору на моду, людину.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) визначити поняття „колір”;

2) розглянути структурно-семантичні особливості кольорів;

3) описати вплив кольору на моду, людей;

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОЛЬОРІВ

1.1 Основні категорії та проблеми вчення про колір

колір мистецтво дизайн мода

Проблеми сприйняття та усвідомлення кольору пов'язані з питаннями вивчення природи світла, зору, емоційних переживань.

Історію розвитку кольорознавства умовно поділяють на чотири періоди, що відрізняються різним тлумаченням природи кольору та світла.

1. Міфологічний період пов'язаний з виокремленням основних кольорів, визначених життєво важливими поняттями. Первісні (та теперішні "примітивні") народи утотожнювали кольори з природними явищами: день - ніч, небо - земля, життя - смерть, чоловік - жінка, Білобог - Чорнобог, щастя - нещастя, інь - янь... Білий і чорний, а пізніше червоний (кров, вогонь, сонце) надовго зберегли значення основних. Поширені барвники: біла та червона глина, вугілля. Пізніше до цієї тріади долучилися жовтий колір землі (у греків та китайців), зелений колір рослинності (у всіх народів), синій колір неба (у китайців та єгиптян).

2. В епоху античності та середньовіччя були досягнуті значні успіхи у використанні кольору. Давньогрецький живописець 2 пол. IV ст. до н.е. Апеллес досконало володів світлотінню, створюючи ілюзорні, довершено реалістичні зображення. Але, хоча в Античній Греції з'явилися перші теоретичні праці філософів про природу світла, уявлення щодо сутності бачення лишались досить віддаленими.

В V-III ст. до н.е. Арістотель (384-322 pp. до н.е.) вже помічав суттєву різницю у способах змішування барв та кольорового світла. Його відкриття через дві тисячі триста років повторив німецький фізіолог Г.Гельмгольц.

Давньоримський лікар Гален (130-200 pp.), описуючи будову ока, теж стверджує про "світло очей", яке іде по зоровому нерву. Античні вчені класифікували кольори ще на основі міфологічної традиції. За Емпедоклом (бл. 490 - бл. 430 pp. до н.е.) чотирьом стихіям: води, землі, вогню та повітря, відповідали чотири головні кольори: чорний, жовтий, червоний та білий.

Середньовічна наука на сході випереджувала західну. На відміну від Європи вона не була "служницею релігії". В основу середньовічної кольорової класифікації покладено культурно-історичну традиційну символіку (переважно близькосхідну й античну), кольорові асоціації, пов'язані з життєвим досвідом, а також психологічну та фізіологічну дію кольору. Кольори поділялись на "божественні", прекрасні (чисті кольори Веселки) та другорядні "богупротивні" (наприклад: сірий, коричневий). Світло, як і колір, було атрибутом і знаком Творця.

В епоху Відродження художник і учений-дослідник Леонардо да Вінчі (1452-1519 pp.) виправив помилку Альхазена, уподібнивши око до камери-обскури (лат. obscurus - темний), довівши, що зображення відбивається на сітківці ока. У "Книзі про живопис майстра Леонардо да Вінчі, живописця і скульптора флорентійського" художник наводить практично живописну систему кольорів, орієнтуючись на мінімальну палітру, де біле сприймає як світло, жовте - як землю, червоне - як вогонь, чорне - як морок, що знаходиться над елементом вогню, оскільки там немає ні матерії, ні щільності, де проміння сонця могли б затримуватись і відповідно до цього освітлювати.

3. Наприкінці XVII століття англійський математик, механік, астроном та фізик Ісаак Ньютон (1643-1727 pp.) дослідами із заломлення світла започаткував новий період в історії розвитку вчення про колір, посилаючись на закони природознавства ("Оптика або трактат про відбиття, заломлення, вигинання та кольори світла", 1704 рік). За допомогою тригранної призми Ньютон розклав промінь сонячного світла на кольорові промені з різним кутом заломлення. Термінологія Ньютона була дуже точною - він казав не про зелені та червоні промені, а про світлові промені, які викликають відчуття зеленого і червоного.

Ньютон виокремив сім основних кольорів, порівнюючи їх з октавою і вважаючи число сім щасливим для себе: червоний (до), оранжевий (ре), жовтий (мі), зелений (фа), блакитний (соль), синій (ля), фіолетовий (сі) - спектр (лат. spektrum - уявне, образ). Образ Веселки (Райдуги) - знак заповіту (в біблійній міфології) між богами і людьми про те, що потоп більше не повториться. Ньютон перший розташував кольори у формі кола, з'єднавши кінці спектру сумішкою червоного та фіолетового - пурпуром, створив найпростішу теоретичну модель кольорових взаємовідношень. Музично-кольорові аналогії, віднесені ще до вчення Піфагора (VI ст. до н.е.), дають можливість визнати Ньютона одним з європейських попередників сучасного жанру кольорової музики.

Йоган Вольфганг Гете (1749-1832 pp.) був найбільш непримиренним супротивником І.Ньютона. Гете розглядав не тільки фізичні явища, пов'язані з кольором, а й розрізняв їх вплив на організм людини та її внутрішній світ. Він започаткував фізіологічне та психологічне вчення про колір. Спостереження двадцяти років стали основою "Вчення про колір" (1810 рік) і продовжувались ще двадцять років до закінчення життя автора. Головне місце у вченні Гете займає "емоційно-моральна" дія кольору. Гете запропонував новий спосіб класифікації кольорів - за фізіологічним принципом. Його кольорове коло складається з трьох контрастних кольорів, але не кольорів спектру, а найуживаніших художниками барв - жовтої, синьої, червоної. Жовтий та синій він вважав первинними кольорами, що виникли з протилежності "світло - темно", червоний - посиленням жовтого, фіолетовий - посиленням синього, зелений - сумішкою синього та жовтого. Співставлення протилежних у колі кольорів Гете називав гармонійним, сусідніх -негармонійним, віддалених через один - характерним. "Гармонійні" кольори - це ті, які "викликають" один одного, доповнюють, підсилюють, створюють гармонійну рівновагу. Й.В.Гете першим описав це явище. "Характерні" співвідношення Гете позначив рубриками: могутнє, ніжне, блискуче. Перше утворюється перевагою активної сторони, друге - пасивної, третє - цілісністю та використанням всього кольорового кола в рівновазі. "Нехарактерні" кольори занадто близько знаходяться один від одного, щоб викликати значне враження: "жовтий та зелений у поєднанні мають завжди щось банально веселе, а синій та зелений - навіть вульгарно-противне".

Велике значення мають нотатки Гете про колорит: "Співставлення кольорових предметів, як і забарвлення простору, в якому вони знаходяться, повинно відбуватись відповідно до мети, яку визначає собі художник. Для цього особливо необхідне знання дії барв на почуття як окремо, так і у співвідношенні". Й.В.Гете першим описав і явище послідовного контрасту - здатність сітківки ока утримувати та переносити на інший об'єкт відбиття кольорового та світлотного подразника. Відкриттям були його досліди над утворенням кольорових тіней. Колір у Гете - невід'ємний і важливий елемент життя, джерело радості та найрізноманітніших емоцій.

У тому ж, 1810 році, що й Гете, оприлюднив свою теорію кольорів німецький живописець романтичної школи Пилип Отто Рунге (1777-1810 pp.). Він вперше збудував тримірну модель системи кольорів - "кольорове тіло", що стала основою для наступних моделей В.Оствальда, Є.Рабкіна, які використовувались у XX столітті, з різницею тільки в тому, що замість кулі Рунге модель складали два конуси, з'єднані основами. На шестиколірному колі Рунге збудував дві півсфери з білим полюсом вгорі та чорним внизу. На меридіанах розташовані розбілені та зачорнені кольори. Вісь кулі - ахроматичні тони від білого до чорного, в ценрі екваторіального зрізу сірий - суміш всіх насичених кольорів. В площинах паралельних зрізів - ламані (невизначені), деградовані кольори (деградація - поступова втрата колірності або поступовий перехід одного кольору в інший).

4. Закони кольорових відношень вимагали пояснення у сприйнятті кольору. Вперше теорія трикомпонентності зору була запропонована М.Ломоносовим у трактаті "Слово о происхождении света, новую теорию о цветах представляющем, июле 1 дня 1756 года говоренном".

Сучасний період розвитку кольорознавства почався у XIX столітті. Англійський учений Томас Юнг (1773-1829 pp.), один із засновників хвилевої теорії світла, доводив відчуття трьох основних кольорів (червоного, жовтого, синього) не природою світла, а особливостями будови ока людини. Цю теорію розвинув німецький фізіолог Людвиг Гельмгольц (1812-1894 pp.). Добираючи світло кольорових ліхтарів, він встановив, що основні світлові потоки (червоний, зелений, синьо-фіолетовий) у синтезі "накладання" утворюють світліші (жовтий, блакитний, пурпур).

Згідно з теорією Юнга-Гельмгольца, існує три типи кольорочутливих рецепторів (колбочок), які реагують на червоний, зелений, синьо-фіолетовий кольори, а відчуття всіх інших кольорів спектру виникають при змішуванні сигналів цих трьох рецепторних систем. Нічний, скотопічний, зір розрізняє тільки відтінки сірого. Втрата чутливості якогось виду рецепторів (найчастіше червоно-зеленого) називається дальтонізмом - від імені англійського вченого Джона Дальтона (1766-1844 pp.), який у 1794 році виявив у себе і описав це явище. За дослідженням 2002 року дальтонізмом страждають 8% чоловіків і 0,4 % жінок.

Колір - це відчуття, яке виникає у мозку як відповідь на світло, що потрапляє на сітківку ока. Правильно було б казати: "колір, викликаний цим світлом, червоний...". При обговоренні кольорового сприйняття використовується термін "кольоровий стимул" (або просто "стимул"), посилаючись на світло, яке досягнуло сітківки. Ще більш точним був би термін "стимул предмета". А сприйняття кольору мозком - "кольорова відповідь" (або "відповідь"). Слово "колір" (лат. color - забарвлення) стосовно всіх видів забарвлень, - умовне позначення, прийняте спеціалістами кольорометрії, художниками, поширене в побутовому спілкуванні.

Систематизувати вчення про колір мріяв німецький фізико-хімік, філософ-ідеаліст Вільгельм Оствальд (1853-1932 pp.). Він запланував видати п'ятитомне вчення про колір: математичне, фізичне, хімічне, фізіологічне, психологічне. За життя автор опублікував тільки три перші томи.

На сучасному етапі дослідженням якостей кольорів займається наука кольорометрія. Американський художник, викладач живопису Масачусетської середньої художньої школи Альберт Генрі Манселл (1859-1918 pp.) у 1905 році запропонував систематизувати кольори за кольоровим тоном, світлотою, насиченням. Він уклав атлас 1325 тонів кольорів з матовою поверхнею та 1600 тонів з блискучою поверхнею. Атлас досі постійно поповнюється новими стійкими кольоровими зразками. В Німеччині видано атлас кольорів В.Оствальда, в СРСР - Е.Рабкіна.

Фахівці з кольорознавства, лікарі (фізіологи, психологи), вивчаючи вплив кольору на людину, дають рекомендації щодо його добору для створення оптимальних умов праці, відпочинку та оздоровлення людей. У цьому напрямку працюють Британський інститут стандартів, Американське оптичне товариство, Інститут досліджень кольору в Японії, агентства Промостилю (від англ. promote - сприяти, допомагати), у яких задіяні стилісти, дизайнери, соціологи, психологи, філософи, маркетологи.

Інститут досліджень кольору в Японії розробив, наприклад, кольорову координатну систему, за якою виявлено 400 відтінків зеленого кольору для вирощування рису, відтінки ґрунтів залежно від їх хімічного складу. Фірма "Мазда" за півроку заздалегідь замовляє інститутові розробку колористики нових моделей з урахуванням зміни моди на колір. Так само прогнозується колорит оздоблення інтер'єрів та одягу. Інститутом розроблені тести на адекватне відчуття сприйняття кольору. Ці тести обов'язкові для працюючих у галузі візуальних комунікацій. В Інституті дизайну міста Токіо, де навчаються чотири роки, із тридцяти практичних завдань п'ятнадцять пов'язані з кольором. Методика навчання в японській загальноосвітній школі сприяє тому, що учні розрізняють 180 відтінків кольорів за номерами.

Голова Французького комітету кольору Олів'є Гійемен вважає колір не доповненням речі, а її душею, називає його "алфавітом" нашого оточення.

Колір ми сприймаємо візуально, фізіологічно (незалежно від нашого бажання), через реакцію людей, вражених кольором. Екстрасенси (надчутливі люди), особи, що втратили зір, здатні тактильно (на дотик) відчувати кольоровий тон. Дмитро Дидоренко з Києва, за освітою дизайнер, осліпнувши у 1991 році, створює живописні картини без сторонньої допомоги, керуючись тільки своєю уявою та відчуттям кольору. Прикрий випадок, який отримав термін "ефект Покемону", трапився в Японії декілька років тому, пов'язаний із фізіологічною дією кольору. Після перегляду мультфільму "Покемон" 658 осіб потрапили в лікарні з епілептичними нападами, причиною яких виявилось миготіння червоного та синього світла частотою більшою за 12 герц.

Колір всемогутній. Здавна було відоме значення кольору в житті людини. Він наповнює тіло і підтримує душу. Колір, глибинно запроваджений в культурні традиції, біологічно пов'язаний із психогенетичним кодом кожної людини.

Носіями кольору є світло, поверхні матеріалів, барвні речовини.

1.2 Властивості кольорів

Властивості кольорів були відомі з часів стародавнього світу. Тижневому, місячному, річному циклам відповідали свої ефективні кольори. В розвитку суспільства і мистецтва ознаки кольорів були пов'язані з їх впливом на людину.

Основи сучасного трактування психологічних та фізіологічних властивостей кольорів закладені у XVIII-XIX століттях. І, якщо Й.ВГете досліджував чуттєво-моральну дію кольорів, американець Е.Беббітт (1828-1905 pp.) пропагував життя в гармонії з кольором, хромотерапію, як найбільш гуманні та близькі людині - найдосконалішій частині Всесвіту.

Г.Фрілінг та К.Ауер, сучасні німецькі колористи, образно характеризують відношення кольорів у кольоровому колі: "Зміна кольорів в системі кольорового кола Ньютона нагадує циклічність природи: згори, в зеніті - жовте сонце, яке, схиляючись за обрій, - червоніє, забарвлюючи блакить простору у фіолет, що, переходячи в глибокий ультрамарин, набуває впевненості, ясності та глибини ночі. Ультрамарин розвиднюється в привітний, м'який у тузі, чисто-синій. Він холодніший від ультрамарину і перевтілюється у зелено-синій колір води і туманного ранку. Розвивається зелений, наповнюючись сонячною світлотою. Жовто-зелений створює враження легкості. Це колір молодої брості та ніжної трави. Єднання Дня і Ночі породило Зело!"

Всього сім кольорів спектру дають до 1553 відтінків. Око звичайної людини розрізняє 15 відтінків, звичайного художника - 30-40, чутливого живописця-колориста - 100. Треноване око фарбувальника охоплює до 360 тонів.

Зорові відчуття поділяють на дві групи: ахроматичні, хроматичні.

Першу групу складають відчуття ахроматичних тонів (гр. achromatos - безколірний). Ахроматичні тони (білі, сірі, чорні) різняться тільки за світлотою. Найбільш світлий білий тон мають сірчанокислий барій та окисел магнію в порошкові. Найчорнішою є поверхня чорного оксамиту, яка не відбиває світлового потоку, а поглинає його. Якщо коефіцієнт відбиття світла поверхнею більший за 75-80%, то поверхня вважається білою, якщо менший 4-5% - чорною. Коефіцієнт відбиття - відношення відбитого тілом світлового потоку до світла, що падає на тіло. Людина розрізняє 300-400 ахроматичних тонів.

Хроматичні тони відрізняються власними та невласними ознаками (гр, chromatismos - забарвлення, колір). Власні ознаки хроматичних тонів можна виміряти або визначити: кольоровий тон, світлота, насичення, яскравість (інтенсивність), чистота.

Кольоровий тон - якість, визначаючи яку ми називаємо колір червоним, синім, тобто, порівнюємо з певними тонами спектру. Кольоровий тон поверхні визначається переважаючим відбиттям променів певної довжини світлової хвилі.

Чистота - відсутність в тому чи іншому кольорі домішок інших кольорів або їх відтінків. Абсолютно чистими можуть бути тільки три основні кольори.

Світлота - безрозмірна величина, що використовується для кількісної оцінки різниці між зоровими (світлотними) враженнями, викликаними двома суміжними одноколірними поверхнями. Світлота характеризує ступінь відмінності кольорового тону від білого та чорного.

Насичення - це більша чи менша присутність кольору в даному тоні, ступінь відмінності кольорового тону від рівносвітлого ахроматичного. Насичення вимірюється числом порогів відмінності - найменших величин сили подразнювача (у даному випадку, стимулу - світла, що потрапило на сітківку ока), яка може бути зафіксована оком. Для різних кольорів кількість порогів від 4-х до 25-ти. Найбільш насичені - червоні, оранжеві, зелені, менш насичені - сині, жовті кольори. При додаванні білил насичення зменшується, при додавані чорної послаблюється, але не так помітно.

Якщо всі спектральні і пурпурові кольори, що розрізняються людським оком, розподілити ще за щаблями їх світлоти та насичення, то загальна кількість кольорів збільшиться до 1500.

Інтенсивність - яскравість - активність (від лат. intensio - напруга, посилення) визначається кількістю відбитої енергії від кольорової плями. Інтенсивність залежить від насичення та світлоти кольорової плями. При однаковому насиченні кольорів більш інтенсивними будуть світлі тони, а при рівній світлоті більш інтенсивними будуть більш насичені. Найінтенсивнішим є жовтий (кадмій жовтий світлий), найменш інтенсивним - чорний.

За температурою кольори поділяються на теплі (жовтий, оранжевий, червоний) та холодні (синій, зелений, фіолетовий).

За асоціацією з важкими об'єктами важкими кольорами будуть теплі, темні, менш насичені (малоколірні), коричневі, оливкові, чорні, темносірі. Легкими виглядають кольори холодні, світлі, слабонасичені, особливо сині, блакитні та світлосірі. Вагомість кольорових плям у більшості залежить від того, що вони зображують.

Просторові властивості кольорів поділяють їх на виступаючі та відступаючі. Темні та теплі, насичені кольори будуть виступати, холодні та розбілені - відступати. Зелений колір займає ілюзорно проміжне місце: біля теплих він відступає, біля холодних - виступає. На світлому тлі виступатимуть темні об'єкти, на темному - світлі. Просторові властивості кольорів використовують художники для передачі плановості, повітряної перспективи у живописних та графічних творах, у художньому оформленні.

Властивість поверхні матеріалу, що залежить від характеру її обробки та світловідбиття і впливає на сприйняття кольору, називається фактурою (лат. factura - обробка, будова). Розрізняються три основні види фактур.

Матова поверхня - дрібнозерниста, шерехата, розсіююча світло у різних напрямках, однаково яскрава з усіх точок зору, а тому сприймається рівномірно освітленою, нічого ніколи не відбиває дзеркально, але відбиває рефлексно кольорові промені інших поверхонь (цегла, штукатурка, ДСП, клеєва фарба, сукно тощо). Матові кольори однорідні та спокійні.

Глянцева поверхня не відбиває оточуючих предметів, але має слабкі бліки (олійне пофарбування, лак, лінолеум, пластмаса, полив'яні плитки тощо).

Блискуча поверхня зовсім гладка, відбиваюча світло в одному напрямку, тобто, з однієї точки зору, але темна з усіх інших. Віддзеркалює оточуючі предмети (облицювальне скло, дзеркала, поліровані поверхні). Б

Чим більш насичена за кольоровим тоном поверхня, тим важче роздивитись фактуру. Колір, який сприймається у єднанні з фактурою предмету, називається поверхневим. Поверхневий - завжди колір ближнього плану, коли можна роздивитись фактуру. Найбільш виразні теплі мало-і середньонасичені кольори: червоний, оранжевий, коричневий, жовтий.

У повсякденному житті ми розглядаємо колір як властивість матеріалів (сніг - білий, трава - зелена). Кольорову ознаку предмета розрізняємо при будь-якому освітленні, знаючи, що і під ліхтарем вночі сніг білий. Це візуальне явище називається константністю кольору. Так само умовно ми кажемо про колір світлових потоків і вважаємо це властивістю світла.

1.3 Використання кольору в мистецтві

У природі рідко зустрічаються ізольовані кольори. Око постійно працює над взаємодією кольорових плям. Сприйняття колірності поверхні залежить від кольору тла (фону), розмірів барвної поверхні та поля споглядання, кута зору, щільності повітряного середовища, відстані споглядання, контрасту відношень співставлених кольорових плям. Видимий колір предмета визначається сукупністю всіх цих умов і зміна однієї з них неминуче призведе до зміни видимого кольору.

Відчуття кольору - психічний акт, обумовлений фізіологією зору; сприйняття - складніший процес, опосередкований психологічними чинниками, а кольорове враження належить до емоційної, естетичної сфери.

Споглядання кольорів виявляє чіткі відмінності між ними. Сильні контрасти виявляють почуття рішучості, сили, напруги, певності. Малі контрасти діють боязко, стримано, непевно, м'яко, сумнівно, безхарактерно. Леонардо да Вінчі, Й.В.Гете, М.Ю.Шевроль, К.С.Петров-Водкін вказували на величезне значення контрастів кольорів.

Пам'ятний колір предмета, його якість, у живописній практиці - власний колір предмета - називається локальним (лат. localis - місцевий). Локальний колір не підлягає впливам оточуючого середовища. Він використовується у декоративному, народному мистецтві, в живописних творах, де моделювання форми відбувається тільки за допомогою потемніння та висвітлення. Так написані ікони, картини художників Відродження, площинно-декоративні розписи народних майстрів, полотна живописців-постімпресіоністів. Локальний колір найкраще виявляється у похмурий день, при розсіяному сонячному освітленні. При спрямованому бічному освітленні локальний колір предмету буде виявляти півтінь - невелика ділянка на опуклих предметах між світлом і тінню.

Живописний спосіб зображення кольору предметів, просторового середовища враховує зміни локального кольору залежно від освітлення, відстані споглядання, кольорового оточення. Сніг, написаний художником-колористом, не буде білий. Його забарвлення визначатимуть золотистість сонячного світла, блакить небес, кольорові тіні, рефлекси (лат. reflexus - повернутий назад, відбитий) та бліки. Найважливіша вимога до живописного реалістичного зображення - вміння правдиво передати локальний колір через його закономірні зміни.

Світлові та кольорові відношення складають основу живописного твору. Узагальнююче їх називають тональними. У природі та живописі немає фарби - є тільки тон - якість кольорової плями відносно інших поруч покладених плям, а також відносно основного тону зображуваного об'єкта (вирази: "гарно за тоном", "невірний тон"). Коли один кольоровий тон ледь помітно переходить у інший, створюється кольорова гама, яку можна визначити як співзвуччя близьких між собою за світлотою, насиченням та кольором тонів (гама "охристо-сіра", "сріблисто-перламутрова"). Поступова зміна якості кольорового тону називається деградацією.

Світлотні та кольорові (тон, гама, відтінки, нюанси) відношення складають основу колориту (італ. colorito від лат. color - колір). Цей термін з'явився у XVIII столітті як ознака одного з найважливіших засобів емоційної виразності. Колоритом картини називається оптичне ціле кольорове враження при розгляданні живописного твору з деякої відстані. Поняття і закони кольорового сприйняття та відтворення в станковому живописі переносяться на формування колориту (кольорового клімату) предметного середовища.

Закономірності кольорових відношень використовують художники для створення кольорових композицій. Композиція (лат. composition - сполучення, зв'язування) - побудова художнього твору, обумовлена його змістом, характером, призначенням, яка в основному визначає його сприйняття. Кольорова композиція вимагає організації кольорових плям на площині, в просторі. Безсистемне нагромадження кольорів створює строкатість і погіршує змістове та психологічне сприйняття твору, середовища. Два крайніх варіанти основних типів розташування кольорових плям: за принципом субординації (підпорядкування) та за принципом рівнозначності.

Порушення кольорового балансу може бути використано як засіб виразності композиції. Відчуття переваги одного кольору створює відповідний настрій, надає картині чи середовищу більшої експресивності. Для античності, середньовіччя, Відродження саме гармонія була ідеалом, та вже в епоху Барокко (італ. Вагоссо - дивний, чудний) віддають перевагу диссонансові (франц. dissonance, лат. dissono - не співзвучно). Принцип гармонії у першій чверті XX століття рішуче відкинули художники-експресіоністи (лат. expressio - виявлення). В пошуках більшої виразності вони свідомо звернулись до дисгармонійних кольорових сполучень. Але все ж ключ до розуміння кольорових композицій лежить у вивченні класичних принципів гармонії.

Сучасна американська художниця С'юзен Сарбек систематизувала шість способів сприйняття та передачі кольору:

1. Локальний колір - пам'ятний (справжній) колір об'єкта. Модифікується чорною та білою барвою (Відродження).

2. Експресивний колір - основу його розуміння складає емоційний досвід. Використовуються відкриті, підкреслено яскраві кольори, які випромінюють інтенсивне світло (Ван Гог).

3. Персональний колір - мета його: створення декоративного ефекту довільно обраними кольорами (американський художник Джексон Поллак). Суб'єктивний підбір кольорів від гармонійних, приваблюючих око, до безглуздих довільних співвідношень.

4. Теоретичний колір - визначення кольорових співвідношень безпосередньо за кольоровим колом, оптичними сумішами, "розрахунками" гармоній відтінків, які вдало відтворюють задум твору. Недовіра зоровим образам та емоційним переживанням (художники-пуантілісти Ж.Сера, П.Сіньяк). Теоретичний підхід означає прийняття раціональних рішень вибору палітри до початку роботи пензлем. Ж.Сера навіть рамки своїх картин розписував у одночасному контрасті до колориту твору.

5. Символічний колір - змістове навантаження кольору, незалежне від особливостей натури. Колір - знак (східна мініатюра, іконопис).

6. Повне колірне сприйняття - намагання побачити всі присутні кольори - навіть колір повітря. В даному випадку сонячне світло виконує функцію призми. Досліджуючи вплив сонячного світла на кольорові характеристики об'єкта художники-імпресіоністи дійшли висновку, що пам'ятний (локальний) колір розчиняється у загальній кольоровій атмосфері (К.Моне).

Вплив світла на характер кольору - основа повно колірного сприйняття. Воно передбачає "одночасне бачення", пошук всіх кольорів, що оточують предмет. Повноколірне сприйняття враховує вплив деяких перемінних величин: часу дня, сили і забарвлення світла, вдалої точки огляду. Роздивлятись натуру бажано з різних точок, щоб побачити не тільки локальний колір. Можна "сканувати" об'єкти розсіяним поглядом, не вдивляючись в якийсь конкретний колір - порівнювати відтінки між собою. Тільки тоді відчується "спалах" кольору, якого раніше не помічено, і об'єкт набуде чуттєвого забарвлення. Повне колірне сприйняття - живописний метод наших навчальних закладів.

У сучасній практиці часто відходять від звичних колористично-фігуративних живописних методів. Художник із Санкт-Петербурга Олексій Кострома в Криму створив серію виставкових картин послідовного образу сонця, світло якого відбивалось на сітківці його ока за різний час споглядання.

Київська художниця Іва Павельчук створила серію композицій оптично-візуального спрямування "Мерохромії", де колір набув у динаміці зростання своєї основної світлоносної внутрішньої функції. Ствердження символічної наповненості кольору, його здатність перевтілень у нові емоційні стани підтверджують назви картин: "Туга Червоного за яскраво-Блакитним", "І Фіолетовий був Червоним...".

Можливості виражальних засобів кольору безмежні і вивчати їх необхідно з пензлем в руках.

1.4 Використання кольору в дизайні

Властивості кольорів, їх психологічний вплив та символічне значення необхідно враховувати в усіх проектних роботах. На будь-який об'єкт дизайнерської розробки можна перенести закономірності побудови живописних композицій. Кольорове рішення впливає на цілісність наочного враження: формує асоціативне ставлення до побаченого, створює його образ, розкриває зміст.

В засобах графічного повідомлення знакова символіка кольору використовується згідно з психологічним сприйняттям кольору. В придорожніх знаках, плакатах із техніки безпеки колір не має подібності з зображуваним об'єктом: червоний - заборона, зелений - дозвіл, жовтий - увага, синій - повідомлення, жовтий з чорною смугою - застереження. Асоціативно-кодове сприйняття кольору використовується на упаковках. У міжнародній практиці транспортні системи та засоби позначаються: червоним - вогненебезпечні та вибухові речовини; зеленим - безпечні, нейтральні; жовтим - небезпечні, отруйні (кислота, газ); синім - харчові, питні (вода). Можливість чіткого розрізнення червоного та зеленого кольорів на великих відстанях стала причиною надання їм переваги як основним сигнальним кольорам на транспорті та у технічному обладнанні.

У графічному дизайні сприйняття колірності написів та фону по-різному оцінюється психологами-колористами. Але всі вони одностайні у висновку, що чорний шрифт на білому папері втомлює око. Легше читати з газетного жовтавого паперу, ніж чорний друк на крейдованих аркушах. Оптимальні варіанти поєднання кольору шрифта і забарвлення паперу наводить М.Дерібере у книзі "Колір в діяльності людини".

Оголошення в газеті, яке надруковане іншим кольором, читають на 22% більше людей, ніж друковане тільки чорно-білим шрифтом. При використанні трьох кольорів це число збільшується до 68%. Особливу, значну роль відіграє колір у забарвленні упаковки. Збільшення використання барвників, розвиток поліграфічних можливостей, посилення конкуренції між підприємцями, які прагнуть досягнути більших обертів, сприяють використанню психологічних властивостей кольору. Хочемо ми того, чи ні - колір впливає на наш психічний та фізичний стан.

Виробник цукру знає, що синій (харчовий) психологічно пов'язаний з відчуттям м'якого, ніжного та "солодкого". Рожевий підсилює відчуття запахів, тому він доречний у косметиці. В експерименті з пральним порошком домогосподарки, що отримали його в жовтих упаковках, скаржились на їдучість, яка псує білизну. Ті, що користувалися порошком в синій упаковці, сказали, що він занадто слабкий, лишає білизну брудною. Той же самий порошок у жовтих коробках з синім малюнком отримав схвальну оцінку.

Поширеним у наш час стало маркування товару кольором -- забарвлення упаковки відповідно гатунків кави, чаю, напоїв, цигарок. Червоний колір на пачці цигарок свідчить про міцність тютюну, блакитний і білий означають легкі цигарки, зелений відповідає цигаркам з ментолом, золотистий повідомляє про високу якість, а велика його кількість - про більшу вартість.

Але добір кольору в рекламі та упаковці залежить не тільки від якості товару. Важливо враховувати і направленість сприйняття: вік, стать, соціальне походження споживачів, розмір населених пунктів та району споживання, національні та релігійні уподобання. Оформлення упаковки та реклама мусять бути спрямовані на ту частину ринку, яку планується завоювати. Опитування встановило, що більшість людей до 25 років обирають червоний колір (незалежно від моди і призначення). З віком переважно подобаються темні, приглушені кольори. Дівчаткам підліткового віку радять бежеве тепле забарвлення, хлопцям - синє. Серед мешканців малих населених пунктів (як і у нижчих прошарків населення за соціальним походженням) фіолетовий колір висувається на перше місце - схильність до навіювання. Серед мешканців великих міст розвинуто самоствердження і суперництво - уподобання зеленого, відтінків коричневого. У вищих за соціальним рівнем прошарків синій колір (прагнення спокою) обирається частіше, ніж у нижчих.

Обережності у використанні кольору вимагають зовнішньоекономічна реклама та оздоблення товарів на експорт. Англійські підприємці, наприклад, змушені були створити комітет з вивчення дії кольору та його символіки, кольорових уподобань в різних країнах. Комітет видав рекомендації: для Австрії найкращим є зелений колір, для Голландії - оранжевий та блакитний, для Єгипту - голубий та зелений, для Іраку - світло-червоний, сірий та синій. У Фінляндії немає переважаючих кольорів, навіть кольорова гама політичних партій не впливає на торгівлю. Блакитний колір для хлопчиків, а рожевий для дівчаток використовується в багатьох країнах, але в Бельгії ця традиція ретельно пильнується. Французи виступають проти сіро-зелених співставлень, а німці - проти чорних, темно-блакитних сорочок і червоних краваток (за асоціаціями з нацистською формою). Взагалі в Німеччині яскраві кольори бажаніші на півдні. В Ірландській республіці найпопулярнішим є зелений колір. У Швейцарії не люблять сумішей кольорів, дуже рідко використовують чорний колір. Популярними у швейцарців є комбінації червоного та білого - кольорів національного прапору. А в Швеції не люблять використання національних кольорів, блакитного та жовтого, з комерційною метою. В рекламі США колір використовують у зв'язку з певним видом товару. Світло-блакитний та рожевий, наприклад, традиційно пов'язані з косметикою. Харчові упаковки завжди яскраві, розраховані на магазини самообслуговування. У Бразилії фіолетовий - колір суму, жовтий - відчаю. їх поєднання символізує хворобу. Темно-коричневий, за ствердженням бразильців, приносить великі невдачі. В Мексиці у всіх видах реклами радять використовувати національні кольори: червоний, білий, зелений. У Перу фіолетовий колір відіграє важливу роль у релігійній символіці, тому не радять використовувати його в повсякденному житті. В країнах Сходу досі зберігається традиційна символіка кольорів, релігійні та расові асоціації там більш значущі, ніж на Заході.

У виробництві необхідно забезпечити оптимальний контраст забарвлення устаткування, відкритих робочих вузлів до кольору деталей обробки. Для сталевих, чавунних, алюмінієвих виробів бажане світло-коричневе тло; для бронзи, міді, латуні, світлого дерева - світло-блакитне; для різноколірних - ахроматичне. При малому світлотному контрасті погано розрізняється форма виробів, великий контраст втомлює око. Тому робочі поверхні столів для писання, класних дошок не слід робити темними.

В кольоровому оздобленні панелей пультів управління варто використовувати спокійні тони в малому кольоровому контрасті, світлі гармонійні нюансні співвідношення. Одноманітне забарвлення великих площ панелей управління сприятиме зниженню рівня збудження нервових центрів. Поверхню пульта бажано розчленувати на декілька кольорових площ відповідно до його функціональної структури. Шкали приладів не повинні бути у великому кольоровому, світлотному контрасті до поверхні пульту. На чорних панелях прилади виглядають дуже яскраво, але адаптація (пристосування) понижує стійкість зорових функцій, втомлює око, особливо при роботі в денний час.

Колір пофарбування транспортних засобів залежить від їх застосування. Вантажні автомобілі, машини спеціального призначення (пожежна, швидка допомога) фарбуються за усталеними нормами. Забарвлення легкових авто часто залежить від мінливості кольорових уподобань, моди. Але спостереження великої кількості дорожніх пригод дали змогу виявити більш безпечні кольори для машин. Яскраві (ясно-червоні) та світлі тони помітніші, краще контрастують з оточуючим середовищем, сприймаються водіями завжди ближче, а їх швидкість більшою, ніж є насправді. Це спонукає водія зустрічної машини раніше подбати про безпеку.

В Данії визнано безпечним жовтий колір, так як авто такого забарвлення менше потрапляють в аварії. Швейцарські фахівці віддають перевагу червоному зовнішньому кольору, який психологічно сприймається як попередження про небезпеку. Співробітники англійської поліції вважають безпечним білий колір, та він погано розрізняється на тлі зимового краєвиду. В Америці для всіх умов освітлення та пори року найбільш безпечним визнано оранжево-червоний колір.

У нашій місцевості пропонується використовувати забарвлення автомобілів у жовто-оранжевий, а також жовтий та світло-зелений кольори.

У виробах культурно-побутового призначення забарвлення і фактура найбільше залежать від моди. Темні шкірянки змінює флуоресцентний молодіжний одяг, складні оливкові тони заступає випромінюючий кармін, матовий набук - лаковане взуття, а після нього - замша... Можливо, тільки у виробах для дітей не відбувається радикальних кольорових змін: дитячі іграшки, спортивне знаряддя потребують яскравих, чистих тонів. Кожного сезону агентства Промостилю пропонують зміни колориту, фактури, стилю вбрання, предметів побуту, оздоблення інтер'єрів. Назви кольорів набувають образної виразності: душа моря (кобальт), молода бірюза (блакитно-зелений), туман в Андах (попелясто-білий), диско (жовтий)...

Колористика приміщень повинна сприяти продуктивності праці на виробництві, зосередженому навчанню в школі, оздоровленню в лікарні, відпочинку в помешканні. Особливо в розробці кольорового клімату інтер'єрів враховується психофізіологічний вплив кольорів. Колір завойовує все більше місця в нашій свідомості та підсвідомості. Він визначає дії людей, впливає на емоційний стан. Знову набув звучності вираз "мистецтво жити". Люди почали звертати увагу на те, як вони живуть. Яскравим прикладом до повернення "мистецтва жити" є великі магазини - сьогодні вони законодавці стилю життя.

Добираючи колір в оздобленні інтер'єрів, необхідно врахувати:

1. Призначення приміщення. В гарячих цехах пропонується використовувати "холодні" кольори, у вологих приміщеннях - "сухі", "теплі". Рожевий колір "підсилює запахи" - бажано не застосовувати його в їдальнях, на кондитерських фабриках. Стіни майстерні художника фарбують у сірий тон тому, що на ньому всі кольори звучать правдиво.

2. Вік, професію, стать осіб, що перебуватимуть у приміщенні. Кімнати підлітків фарбують згідно зі статевими перевагами у доборі кольорів, для літніх людей добирають стримані тони.

3. Розміри будівлі - глибину, висоту. Холодні, світлі кольори збільшують простір; теплі, темніші - зменшують. Високі стіни фарбують у два кольори. Довгий коридор розбивають на кольорові зони, а торцевій стіні надають інтенсивнішого забарвлення, візуально зменшуючи відстань до неї.

4. Орієнтація приміщення за сторонами світу впливає на вибір колориту. Кімнати з вікнами на південь варто фарбувати у холодні тони, північні -- в теплі. Навіть відкоси вікон північного направлення, забарвлені у жовтий, будуть впливати на холодне, відбите світло від неба, поте плюючи його.

5. Переважаюче освітлення визначає колорит інтер'єру. Необхідно передбачити зміни кольору при освітленні теплими та холодними світловими випромінювачами.

6. Колір обладнання, меблів, верстатів визначає забарвлення оточуючого середовища. Або до визначеного колориту приміщення добирається тон меблів, покриття, портьєр, аксесуарів (прикрас). В пропорціях це приблизно 70, 20, 10 відсотків. Деякі дизайнери вважають, що акценти прикрас визначають кольорову гаму інтер'єру.

7. Вимоги моди і стилю можуть бути і першими пунктами. Часто вони є основною рушійною силою у формуванні колориту. Необхідно виважено ставитись до полімерних матеріалів, хоча вони і спокушають різноманітним забарвленням та фактурами. В приміщеннях довгострокового перебування людини бажано використовувати природні матеріали, штучні - без токсичних випарів.

Фізіологічно оптимальними кольорами для середовища людини є середньохвильові від жовтого до блакитного. Будь-який об'єкт першого класу можна запроектувати, не виходячи за межі середньохвильової гами основних" поверхонь (стіни, підлога, стеля). Домінуючий колір зазвичай обирається малонасиченим. Використання короткохвильових та довгохвильових кольорів, інтенсивних, насичених доречніше в об'єктах другого та третього класів.

У проектуванні кольорового рішення найперше (за Г.Цойгнером), згідно із загальними композиційними законами, обираються домінуючі темні та світлі тони, визначається їх колірність, насичення, світлота. Кольори розподіляються на основних поверхнях. Місце супроводжуючих і акцентних кольорів залежить від окремих архітектурних деталей приміщення та умов його використання (виду діяльності, зонування).

1.5 Вплив кольору на моду, жінок та чоловіків

Ми самі вибираємо собі костюм чи сукню, самі знаємо, який фасон нам до лиця, яку довжину спідниці можемо собі дозволити, і якраз тут часто помиляємося. Перукаря також вчимо, як нас підстригати. А коли ненароком глянемо на себе в дзеркало, то, здригаючись від жаху, відганяємо від себе всяке: зате так модно. Але мода і краса - поняття не завжди сумісні. Красивою може вважатися лише жінка, яка знайшла індивідуальний стиль, а значить, навчилася приховувати власні вади й підкреслювати свої достоїнства.

Спеціалісти вважають, що в індивідуальному стилі найважливішою є кольорова палітра. Наші думки, почуття, спосіб життя ми передаємо світові через колір, який обираємо. Кольори мають інформаційну та образну наповненість. Кольоротерапевти довели, що коли в природі все взаємно пов'язано, то вдягаючись неправильно (не у свій колір), ми порушуємо роботу внутрішніх органів. А тому кожен мусить правильно вибрати свій відтінок.

Пара блузок, спідничка або штани, жакет або пуловер мають бути навіть у найскромнішому гардеробі. Але й тут є свої варіанти: що з чим скомплектувати, якому кольорові надати перевагу. Зрештою, вибір зроблено. Та як пояснити, чому нам закортіло сьогодні вдягти якраз жовту кофтину? Так просто захотілось - і все. Однак психологи стверджують, що якраз навпаки, не так уже все просто. Річ у тому, що настрій і вдача не завжди співпадають. Як і погода та клімат. Є місця, де клімат - просто благодать. Але все одно погода може дарувати різні сюрпризи: дощ, град, сніг. Так і з вибором кольору: можна самовіддано любити темно-синій і тільки йому надавати перевагу. Та в якусь мить нам раптом дуже забаглося купити і щось біле, червоне або рожеве. Психологи пояснюють це так: стійка пристрасть до того чи іншого кольору може багато розповісти про вдачу людини, а раптові зміни - про її настрій у певний момент.

З другого боку, можемо використовувати той чи інший колір, аби змінити свій поганий настрій, підняти тонус.

Коли ми купуємо річ, яка нам сподобалася, ми вільні у своєму виборі й керуємось симпатіями й антипатіями, власним смаком.

І якщо при цьому наш організм потребує емоційного спокою, відновлення фізичних сил, звільнення від напруження або стресу, інстинктивно вибираємо темніші кольори. Коли маємо надлишок енергії, бажання зайнятися фізичною працею або творчістю, то зупиняємо свій вибір на яскравіших барвах. Учені виділяють основні кольори, які відображають настрій людини: задоволення, самоствердження, активність, прихильність, очікування чогось доброго.

Кольоротерапевти стверджують, що впродовж доби людина повинна «одержати» всі барви веселки, і для цього радять постійно носити з собою гранчастий кришталик. Правда, нестачу якогось кольору в організмі можна доповнити... їжею. Точніше, правильним харчуванням, позаяк усі вітаміни мають певний кольоровий аналог. Тому, приміром, якщо у нас алергія на цитрусові й не можна їсти апельсинів, то спеціалісти радять інколи вдягати вбрання жовтого кольору. І навпаки, якщо нам не подобається оранжевий колір і ми відмовляємось його вбирати, частіше треба їсти апельсини -- й дефіцит оранжевого кольору в організмі буде поповнений. Варто пам'ятати, що вітамін А аналогічний жовтому кольорові, вітамін В - оранжевому, С - жовтому й зеленому, О - фіолетовому, Е - вогняно-ациліново-червоному, К - індиґо-синьому.