Виникнення та функціонування речей у культурі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Донецький національний університет

філологічний факультет

Кафедра української філології і культури

Курсова робота

Шемет О.О.

студентки 1курсу денного відділення

спеціальності «Культурологія»

Донецьк 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основні засади речезнавства як науки

Розділ 2. Річ у ключових параметрах її виникнення та функціонування

Висновки

Список літератури

Вступ

Уявлення про понадорганічну природу культури, яка визначає людське життя й надає їй контури, диктує траєкторію сучасних наукових пошуків. Речовий канал еволюції здатен вилучати зміст із кожного фрагмента свого обсягу, привертаючи увагу фахівців з антропології, соціології, соціальної психології, філософії й культурології.

Мова речей стала в наші дні засобом зближення людей, що наділяють навколишній світ не тільки ціннісними, але й символічними значеннями. Комунікація стала новою функцією сучасних речей. Вона виводить людину за межі утилітарності або прикладної функціональності.

Культурологічна комуніктивістика встановлює зв'язки між людьми. Здатність особистості взаємодіяти з іншими людьми й світом речей - культурна валентність - властива й неживим предметам, здатним приєднувати до себе певну кількість інших предметів і породжувати енергію взаємодії. Взаємозв'язкова та перемінна валентність речей - найважливіша наукова проблема для дизайнерів, стилістів, декораторів, фахівців у галузі загальної та прикладної культурології. Семантизація речей відбувається на свідомому й несвідомому рівні. Виникнення культурних резонансних явищ, моделі асоціативної пам'яті людини, реакультурні константи - усі ці питання актуальні для культурної психології й соціології.

У культурологічних і філософських роботах усе частіше звучить думка про те, що необхідно вивчати, по-новому осмислювати повсякденність - духовно-матеріальне середовище проживання людини - неоціненне джерело дослідження не тільки культури минулого, але й сьогодення.

М.М. Бахтин підкреслював, що «завдання культурології полягає в тому, щоб те речове середовище, яке впливає на особистість змусити заговорити, тобто розкрити в ньому потенційне слово й тон, перетворити його на значеннєвий комплект мислячої, мовленнєвої та діяльної (зокрема й творчої) особистості»

Світ речей у сучасних умовах досить різноманітний. Він увійшов у світ людини як частина універсуму. Традиційно речове середовище розглядається з позицій антропологічного підходу, тобто через людину як творця або споживача. Але в системі відносин людини й речі (як елемента матеріально-духовного світу людської повсякденності), перший виступає не тільки як суб'єкт, що формує своє життєве середовище, але і як об'єкт, що змінюється під її впливом.

У сучасному світі виникла подвійна культурна ситуація - з одного боку, роль повсякденної речі не завжди обмежена її утилітарними властивостями: використовуючи в міжособистісному спілкуванні, людина робить річ емоційно наповненою. З іншого боку, самі стосунки між людьми можуть приймати «речовинний», відчужений, неемоційний характер, у яких людина перестає бути конкретною особистістю, а суспільні стосунки людей заміняються ставленням до речей. Виникає культурне біополе суспільства, що активізує і його неживу частину. Мова йде не про вивчення життя речей, тобто неживих субстанцій, а про дослідження наслідків культурному життя. Саме вони визначають живий рух неживої речовини.

Речі отримують семантичні впливи у вигляді звертання до них людини. У результаті відбувається трансляція семантичної інформації від неживого носія змістів (наприклад, музейної речі) до іншого живого об'єкта (нового покоління людей).

Взаємодію людини з речами можна розглядати і як активний фактор, який впливає на формування особистості людини. Актуальність цієї проблеми зумовила вибір теми дослідження.

Об'єктом дослідження є речовий шар універсуму культури та його характерні властивості, що виникають у процесі звернення до нього людини.

Предметом дослідження постають ключові параметри виникнення та функціонування речей у культурі.

Мета дослідження полягає у встановленні особливостей речі як мови мистецтва. Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

1) проаналізувати наукову літературу з речезнавства;

2) розглянути ціннісно-смисловий континуум поняття «річ»;

3) встановити основні функції речей у становленні культури;

4) проаналізувати стан речей в індивідуальній та понадіндивідуальній реальності.

Джерелом дослідження послугували наукові праці з реалогії.

Основним методом дослідження в роботі постає описовий, що дає змогу встановити особливості речі як мови мистецтва та проаналізувати річ у ключових параметрах її виникнення та функціонування.

Теоретичне значення та практична цінність визначається тим, що наведені дані узагальнюють певні відомості з української реалогії. Отримані результати можуть бути використані в середній та вищій школі під час викладання курсів і спецкурсів культурологічного циклу.

Структура роботи. Праця складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку літератури (21 позиція). Загальний обсяг роботи - 23 с.

Розділ 1.Основні засади речезнавства як науки

реалогія речезнавство культура мова

Реалогія, речезнавство ( від латинського "res" - річ) - гуманітарна дисципліна, що вивчає поодинокі речі та їх екзистенціальний зміст у співвідношенні з діяльністю й самосвідомістю людини.

Переважна більшість речей, які нас оточують, ніяк не укладаються в рамки теоретичних дисциплін, що вивчають речі: промислової технології, технічної естетики, товароведення, мистецтвознавства. Предмет реалогії - це така сутність речі, яка не зводиться до технічних якостей виробу, або до економічних властивостей товару, чи естетичних ознак виробництва. Річ має особливу ліричну й меморіальну сутність, яка зростає в міру того, як втрачається технологічна новизна, товарна вартість і естетична привабливість речі. Ця сутність, що здатна зживатися з людиною, розкривається все повніше в міру того, як інші властивості речі відходять на задній план, знецінюються, застарівають. Завдання реалогії як теоретичної дисципліни - збагнути в речах їх власний, нефункціональний зміст, незалежний ні від товарної вартості, ні від утилітарного призначення, ні навіть від їх естетичних переваг.

Важливо провести термінологічне розмежування понять "предмет" і "річ". "Предмет" постає як іменник на позначення неживої сутності, а "річ" - одухотвореної. Ми говоримо "предмет чого?" - виробництва, споживання, експорту, вивчення, обговорення, розгляду ..., але: "річ чия?" - батька, сина, дружини, подруги, попутника... У цьому випадку мова краще, чим будь-яке теоретичне міркування, показує різницю між приналежністю того самого явища до світу об'єктів і до світу суб'єктів. Річ виступає не як об'єкт якого-небудь впливу, а як приналежність суб'єкта, "своя" для кого-небудь. "Вироби", "товари", "раритети", "експонати" - це, по суті, різні види предметів: предмети виробництва й споживання, купівлі й продажу, збирання й споглядання.

Між предметом і річчю приблизно таке ж співвідношення, як між індивідуальністю й особистістю: перше - лише можливість або "субстрат" другого. Предмет перетворюється на річ лише в міру свого духовного освоєння, подібно до того, як індивідуальність перетворюється на особистість у ході своєї самосвідомості, самовизначення, напруженого саморозвитку. Порівняємо ще: "він зробив гарний предмет" - "він зробив гарну річ". Перше означає - зробити щось руками, друге - зробити якийсь учинок. На давньоруській мові слово "річ" споконвіку значило "справа", "учинок", "здійснення", "слово" - і це значення, що прийшло й у сучасну інтуїцію речі. У кожному предметі дрімає щось "віще", слід або можливість якогось людського здійснення...

Р.-М. Рільке осмислює кризу, яка відбувалася в індустріальну й постіндустріальну добу, кризу традиційної речепричетности й реченаслідування як висування нових творчих завдань заощадження й осмислення одиничних речей: "Ще для наших дідів був "будинок", був "колодязь", знайома їм вежа, так просто їх власне плаття, їх пальто; майже кожна річ була посудиною, з якої вони черпали щось людське й у який вони складали щось людське на майбутнє. (...) Речі, які були повні духовного змісту та почуттів потрохи зникають й уже нічим не можуть бути замінені. Ми, можливо, останні, хто ще знали такі речі. На нас лежить відповідальність не тільки за збереження пам'яті про них, але й їх людської та духовної цінності.

Екзистенціальний зміст одиничних речей, що розділяють долю свого власника, багаторазово досліджувався в художній словесності, наприклад, в Андрія Платонова, який назвав філософську увага до одиничних речей "скнарістю співчуття". "Вощев підібрав відсохлий аркуш і сховав його в тайне відділення мішка, де він зберігав усякі речі нещастя й безвісності. "Ти не мав сенсу життя, - зі співчуттям зауважував Вощев, - лежи тут, я довідаюся, за що ти жив і загинув. Раз ти нікому не потрібний і валяєшся серед усього світу, то я тебе буду зберігати й пам'ятати".

Перевірка речі на зміст - будь-якої найменшої, дріб'язкової речі- співвідносить реалогію з метафізикою. Чи може встояти світ, якщо хоч одна порошина в ньому випаде з ладу, виявиться зайвою, непотрібний - або одиничний антизміст, як античастинка, здатний підірвати все розумне обладнання всесвіту? Сучасна ситуація масового виробництва й споживання гостро запитує про зміст "безрідних і безвісних" речей і виводить до проблеми світовиправдання, або космодицеї. Світ тоді лише по совісті виправданий для людини, якщо все, що в ньому є, не випадково й не дарма.

Ліричний музей, або Меморіал речей, прообраз якого - речовий мішок Вощева, - це і є один з можливих досвідів космодицеї, виправдання світу в його дрібних складових. Те, що тут зібрані небагаті речі незнаменитих людей, підсилює цінність їх осмислення. Щоб збагнути природу речовини, фізик звертається не до багатотонних його частин, а до дрібних часток. Так і значеннєве світоосмислення для свого збагнення вимагає мікроскопічного проникнення в таку глибину, де зникають великі й розкриваються дрібні змісти. Не в знаменитому алмазі "Куллінан", не в треугольці Нанолеона, не в скрипці Страдіварі, а в якій-небудь ниточці, листику, камінчику, сірнику оголюється неподільний, "елементарний" зміст речей. Найменша осмислена річ несе в собі найбільше виправдання світу.

Причому цей зміст, знайдений річчю, із вдячністю вертається назад людині, заново підтверджуючи його власну невипадковість: космодицея стає прологом до антроподицєї. Ще раз процитуємо А. Платонова: "Вощев іноді нахилявся й піднімав камінчик, а також інший злиплий порох, і клав його на зберігання у свої штани. Його радувало й турбувало майже вічне перебування камінчика в середовищі глини, у скупченні тьми". На камінчику, піднятому із землі, що й має якийсь "розрахунки", людина споруджує власну надію - бути сторицей виправданим у світі виправданих одиничностей.

Так між людиною й річчю відбувається зустрічний рух і зростання змістів. Може бути, головне що виніс би відвідувач із ліричного музею,- не тільки нове відчуття близькості зі своїм предметним оточенням, але й новий ступінь упевненості в собі, своєрідну метафізичну бадьорість, яка зміцнювала би його в недаремності власного існування.

Одинична річ важко піддається осмисленню - саме одиничність і вислизає від визначення в думках і словах, які розраховані на збагнення загального. Легше осягнути значимість цілого класу або роду предметів, чим їхнього окремого представника - "листя" або "каменю", чим частину від цього листика або камінчика. Наближаючись впритул до одиничного, задаючи йому нефункціональне, філолофсько-світоглядне питання: "навіщо ти живеш?" - навіч почуваєш, як це питання впирається в таємницю цілої світобудови: тільки разом з цим або замість нього одиничне може дати відповідь.

Відомо, що абстрактне мислення в міру свого історичного розвитку сходить до конкретного. Мислення одиничними категоріями - вищий щабель такого піднесення. При цьому загальні категорії, що лежать в основі всякого теоретичного мислення, не відміняються, але випробовуються в русі до усе більш повного, всебічному й цілісному відтворенню речі як синтезу нескінченної безлічі абстрактних визначень. Логічні абстракції, які в ході історичного розвитку підняли людський розум над емпірикою простих відчуттів, як би знову вертаються до вихідної точки, одиничної речі для тогo, щоб розкрити в ній згорнуте багатство всієї людської культури й всесвітнього змісту. Одиничне, "це", найбільше прямо пов'язане з єдиним, з "усім". Реалогія осягає реальність не тільки в узагальнених поняттях і навіть не в більш конкретних образах, але в одиничних речах, шукає способи найкращого опису й осмислення незліченних "це". Одиничне - існує, і виходить, воно - суттєво.

Найрозвиненіший та значущий розділ реалогії - це так звана сидонологія (від грецьк. "сидон", плащаниця) - дисципліна, що вивчає Туринську плащаницю, якою, за переказом, Йосип з Аримафеї оповив тіло Ісуса, зняте із хреста, і яка загадково запам'ятала його вигляд.

Основні інтуїції реалогії були вперше ясно виражені в Іоанна Дунса Скотта в його вченні про індивідів як єдино реальних існуваннях, на відміну від загальних понять, универсалій: "виникає не білизна, а біла дошка... як ціле саме по собі". При обґрунтуванні реалогії як області знання можна скористатися ідеями Г. Риккерта про побудову ", що індивідуалізують" науки, які, на відміну від "генералізуючих", мають справу зі змістом одиничних явищ. До таких наук варто було б віднести не тільки історію, що вивчає зміст однократних подій на восі часів, але й реалогію, яка вивчала б унікальні суттєві утворення та витвори на осях простору. Реалогія - це і є наука про речі як формотворних одиницях простору, границях його значеннєвого членування, через які виявляється його ціннісна наповненість, культурно значима метрика (подібно тому як історія виявляє ціннісну наповненість часу в значущих одиницях подій).

Відповідно до сучасних гуманітарних вистав, речі надається простір властивості тексту. "...Речі висвітляють у просторі особливу, ними, речами, представлену парадигмуй свій власний порядок - синтагму, тобто якийсь текст... Реалізоване (актуалізоване через речі) простір у цій концепції повинне розумітися як сам текст..." Таким чином, реалогія це наука про реалізований, тобто розділений й наповнений речами, простір, про його текстуальні властивості, які через опис звичайних речей - експонатів Ліричного музею - перекодуються в мовні тексти. Ліричний музей - це простір, що говорить відразу на двох мовах: речей і слів, які виявляють завдяки цьому сполученню можливості й границі свого взаэмо впливу.

Предмет реалогії - реалії, те, що існує у формі окремої речі, предмета, виробу, тобто має фізичну й значеннєву дискретність, яка може бути вказана та показана, як "це", для чого є загальне ім'я й що, являє собою не вид, не рід, а індивідуальне явище усередині даного роду, ось цей стіл або ось та квітка. Концепція переривчастості, окремості, дискретності матеріально-значеннєвого поля важлива для розуміння реалогії як науки про res у їх відмінності від universalia. Саме границі речей, розриви континууму, і утворюють ті змісти, які роблять кожну річ єдиної.

Реалогія містить у собі поетику, антропологію, культурологію, семіотику, теологію одиничних речей - не їх текстуальних слідів або візуальних образів, а їх власного предметного буття, як окремих явищ.

Розділ 2. Річ у ключових параметрах свого виникнення та функціонування

Питання, пов'язані з розумінням і поясненням ролі речовинного в житті людини в різні культурно-історичні періоди були поставлені у працях Платона, Аристотеля, Т. Л. Кара, Б. Спінози, І. Канта, Г. В. Ф. Гегеля, К. Маркса, О. Шпенглера, М. Хайдеггера, А. Д. Тойнбі, М. Фуко, Й. Хезінга, К. Ясперса, Тейяра де Шардена.

Вітчизняне філософська спадщина дозволяє скласти широку палітру поглядів на досліджувану проблему (роботи Н. А. Бердяєва, С. М. Булгакова, Е. В. Ільєнкова, сучасних філософів Л. А. Зеленова, В. А. Кутирева). Аналіз філософських категорій «річ», «властивість», «ставлення» у їх взаємозв'язку проведено вітчизняними філософами А. І. Уйомовим, А. Я. Райбекасом, В.К. Рибалкою.

У культурі (зокрема, господарській), поєднуються два начала - духовне і матеріальне, і, отже, річ як елемент культури, дуалистична, містить і духовне (інтелектуальне, нормативне, естетичне, ціннісне) і матеріальне начало. Духовні властивості речі - властивості, співзвучні духовним потребам людини. Властивості особистості, індивідуальність людини, відбиваються в його «приватному» предметному полі. «Особиста» річ як атрибут «свого» простору індивіда надає культуро формуючий вплив на людину. Характер, інтенсивність цього впливу зумовлюють різні фактори, наприклад, одно-або різноманіття предметного оточення, його наповненість або мінімалістичність, константність, національність, гендерність.

Смислова наповненість речі базується, з одного боку, на її культурній приналежності, з іншого, - на індивідуальних особливостях сприймання її людиною. Річ стає текстом, що містить інформацію для людини лише в тому випадку, якщо вона знає і розуміє її культурну основу. Зміст «тексту» речі, її сенс наповнюється в міру розвитку здатності людини до її прочитання.

Знаковий характер речей визначається з урахуванням їх властивостей відображати в людській свідомості об'єктивні зв'язки й відносини між предметами і явищами дійсності: істинності-хибності, реальності-ірреальності, популярності-невідомості, можливості-неможливості, незалежності, визначеності-невизначеності та ін.

Отже, річ, зароджуючись у голові людини, проходячи через її руки, втрачає свою змертвілість, асимілюється в культурному контексті. Саме ця обставина дозволяє розглядати річ як синтезуючий продукт культури. Це дає можливість виділити інтелектуальну, історичну, художню сфери побутування речі, виявити певні закономірності в ставленні до речей. Від античної максими «людина є міра всіх речей» до сучасної аксіоми «річ як міра людини» проходить складний і суперечливий процес морального, гуманістичного, загальнокультурного розвитку людства. За цей довгий шлях відбувається все більш помітне в наші дні переміщення живого в неживе і навпаки. Ці феноменальні, по суті, явища зародження нової «життя в культурі» подібні глибоким тектонічним процесам, що впливає на вигляд Землі. Той факт, що речі змінюють вигляд людини, давно відомий, але суперечки ведуться з питання, як змінюється його душа від взаємодії з матеріальним світом. Для цього необхідно розглянути культуро формуючий вплив речей на людину.

Річ розглядається як універсальна категорія, підкреслюється розмежування понять «річ» і «предмет» з філософської, етимологічної та соціальної точок зору. У речі виражені, з одного боку, суспільні тенденції: умонастрої, світогляд покоління, мода, стиль епохи, з іншого - особливості індивідуального способу життя, характеру індивідуума - його смак, специфіка внутрішнього світу особистості, світосприйняття і світовідчуття окремої людини. Річ - це складне, комплексне відображення епохи, її культурних ідеалів (еталонів, переваг, стереотипів). Як джерело інформації про епоху, річ дозволяє судити про політичному ладі, наукові досягнення, технічні можливості, людських взаєминах і інших екстраутілітарних факторах історії людства.

Отже, річ може розглядатися як особливе культурологічне поняття, субстанціональний і субстратних, що відбиває певні культурні закономірності й релевантне цілям культурологічного пізнання.

Темпоральні властивості речі в історично обумовленому свідомості людини мають двояку природу: з одного боку, це чуттєве сприйняття речі (її перцептуальное час), з іншого - знання, уявлення, образи, які складаються в образ речі (її концептуальне час). Річ стає в такій інтерпретації феноменом антропологізірованного часу.

Якщо в ранніх культурах, наприклад, у Стародавній Греції, утилітарна і художня діяльність були тотожні і позначалися одним терміном - грецьким «?????» і латинським «ars», у середньовіччя - ремесло і мистецтво також взаємопов'язані, то з другої половини XIX століття в історію, яку створювали люди, вторгається машина. У міру стрімкого розвитку машинного виробництва відбувається різкий перелом у взаємовідносинах людини і речі, порушується адресний характер виробництва, а річ перестає бути посередником між своїм творцем і своїм власником. Двадцяте століття стало століттям ворожих людині некерованих речей. Виниклі в цю епоху такі явища, як масова культура і кітч ознаменували собою порушення гармонії між людиною і річчю. Вже не людина, а річ стає його заходом. «Перш за людина була ритмічною мірою речей, тепер же самі речі задають людині свій дискретний ритм». Одиничність і неповторність як атрибути предмета в сучасному світі зникають, на зміну їм приходить уніфікація і глобалізація речових систем.

Кожен речовий лад народжує свій тип людини. Недолік речей, відсутність особистого простору, своєї «речосфери» змінює особистість. Вирваний із звичної обстановки, людина відчуває дискомфорт. Відмова людині в праві мати щось «своє», «особисте» може використовуватися як покарання - що проявляється в системі пеніціарних установ, в тоталітарних державах як допоміжний засіб для керування людьми - відсутність речей, їх однаковість уніфікує людей.

Річ «гіпотетична» проходить шлях від ідеї до метафори, знака і символу, виявляючи багатогранність нематеріальних властивостей матеріального світу, створеного людиною. Саме він, виступаючи в якості творця речового універсуму, здатний оживити його, вдихнути якийсь абстрактний сенс, витягти для себе нові смисли і значення їм створеного.

Багато з речей (електрична лампочка, прапор, серп, молот, телевізор і т.д.) почали втілювати собою парадгмотвірні ідеї свого часу. Виникає реапоетика, що відбиває закони літературно-текстової поетики, регулююча предметний хаос і речовий потік, покликаний створити ілюзію нескінченності буття.

Створення речей виробляє певні етичні принципи. Серед них витримка, що означає самовладання, вміння людини підпорядковувати свої дії досягненню поставленої мети, здатність долати труднощі, здійснювати контроль над своїми почуттями, придушувати в собі роздратування, песимістичне або авантюристичне настрій.

Величезну роль відіграє дисципліна, то є певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість дій усередині колективу.

Унікальні речі формують особистість свого творця, що пов'язано з індивідуальним, конкретним втіленням загальнолюдського, родового в майстра.

Особливим видом етики речовикористання є господарська культура, яка в російській національній свідомості означає щось більше, ніж її еквівалент «економічна культура» у західній традиції. Господарська культура розпадається на онтологічні та феноменологічні складові. І, якщо ми говоримо про феноменології господарства - ми говоримо про речі. Господарство починається з речі. У господарстві речі стають «корисними» (функціональними); вони наділяється додатковими властивостями, зумовленими звичками господаря (одухотворюються); несуть в собі «людинотворну красу» - за допомогою речей людина привносить красу. Без людини річ мертва.

Речова культура нашої країни XX століття суперечлива. Органічний, природний лад господарства в нашій країні, порушений вперше десятиліття ХХ століття, набував згодом все нові і нові химерні форми. Характерними рисами існування речі в культурному просторі радянський епохи є, зокрема, зберігання, ремонт, рукоділля. Причина, що пояснює важливість зберігання речі, криється в порівняно невеликій кількості предметів споживання: речі цінувалися інакше, тому що їх було менше. У радянській культурі відсутнє уявлення про «одноразовості» речі, про те, що якісь предмети можуть бути разового користування.

Життя речей в радянській культурі була практично нескінченною. Вона не завершувалася втратою річчю свого первісного призначення. Вихід речі «з ладу» веде не до «загибелі» на звалищі, а до перетворення її на річ з іншими функціями (властивість конвертатності).

У сучасній культурі сталося еклектичне поєднання властивостей західного індивідуалізму і відроджених уявлень про соборність. У підсумку відбулася кардинальна трансформація сутності господарської культури, яку змінює узагальнене поняття матеріальної культури, а потім - культури споживає. У цьому - головна відмінність радянської людини від пострадянського, від людини споживає. Останній не створює, а набуває готові знаки відмінності, як конструктор збираючи з наборів предметів своє нове «я». При зовнішній свободі людина виявляється, насправді ще більш невільною, як в творчому самовираженні, так і у своїй культурно-речовий ідентифікації.

Суспільство, у якому річ затуляє людину, не є адекватним для втілення сутнісних властивостей культури. Здатність збагатити річ психологією є тільки в людини і вона виявляється внаслідок активної розумової та психологічної діяльності.

Висновки

Проаналізувавши особливості речі як мови культури, можна зробити такі загальні висновки.

Під час наукового вивчення проблеми взаємодії людини і речі довгий час переважав поділ на сфери живого й неживого, духовного і бездуховного. В останні роки з'явилися роботи, у яких зроблена спроба поєднання цих протилежностей в певну системну єдність. Проведене дослідження доводить, що взаємопроникнення цих двох сторін людського буття можливе й необхідне. Це сприятиме відновленню первинної єдності людини й речі, втраченої в ході цивілізаційного прогресу. Подібне відновлення можливе при певному рівні культурного розвитку - як людини, так і суспільства.

Сучасна річ, помножуючи свої смислові форми, утворює динамічний сплав матеріального й духовного, який значною мірою виявляється відповідальним за виробництво нових смислів. Загалом утворення сенсу полягає в подоланні матеріальної іпостасі кожної речі, яка вводиться в історію культури як смислотворчий елемент.

Пройшовши в еволюції природно-предметну стадію, стадію мануфакту, редімейду річ здобула відносну незалежність від своїх початкових функцій. Вона отримала систему смислів, стала ідеалістичним ознакою культури.

Реацентрична культурологія, встановлюючи асоціативний зв'язок між відомими фактами культури минулого й сучасною людиною, демонструє розвиток значення культурного реафакту за рахунок зміни його «людського» змісту. Стабільне, незмінне значення необхідних для людини речей внутрішньо пов'язується з континуальним процесом культури. Іншими словами, річ відображає як непорушність основ буття людини в культурі, так і динамізм цього процесу.

Проведений нами аналіз показав, що річ у різних соціокультурних контекстах здатна знаходити все нові й нові смисли, нові властивості. Ми говоримо про метафоризації речей у сфері мистецтва, про їх конвертації в просторі соціального життя, коли річ набуває в процесі експлуатації нові функції, не передбачені її творцями при проектуванні.

Пізніше цариною дії культури стає особливий тип культурної валентності як властивості одних речей приєднувати до себе певну кількість інших речей, що регулюється поняттями стилю, смаку, заходу. Подібні явища потребують врахування синестетичних, асоціативних та інших ментальних структур, дослідження різносоціальних умов, у яких здійснюється побутування речей.

Найвищий прихований або потенційний зміст речей вимагає від людини знання їх «мови». Річ постає і як формула світовідчуття (імпортні речі в радянську епоху), і одночасно як спосіб висловлювання, який активно використовується людиною на межі 70-80 років XX століття.

На кожному ступені розвитку існує своє ставлення між речами й людиною. Відмінності визначаються нерівноцінністю психологічного, економічного, соціального стану людей. У проведеному дослідженні доводиться, що організуючий центр відносин людини і речей знаходиться в особистісній культурі, яка не тільки ірраціональна і природна, але також раціональна і конвенціональна. Разом з тим принципова деперсоналізація речей, тобто їх творців і володарів є дегуманізуючим чинником сучасності. Тому дуже важливо виховувати споживчу культуру, усвідомлювати аксіологічну відносність речей, смислове наповнення понять престижності, репрезентативності, показності, солідності тощо. Суспільство, у якому річ затуляє людину, не є адекватним для втілення сутнісних властивостей культури.

Список літератури

1. Лист В. фон Гулевичу, 13. XI. 1925. Рильке Р.-М. Ворспведе. Огюст Роден. Листа. Вірші. М., "Мистецтво", 1971, с. 305.

2. Сокир В. Н. Простір і текст. У кн.: Текст: семантика й структура. М., 1983, с. 219.

3. М. Эпштейн. Реалогия - наука о вещах // Декоративне мистецтво. - 1985. - № 6. - с. 21-22. 44.

4. Аронов В. Річ в аспекті мистецтвознавства // Декоративне мистецтво. - 1985. - № 11.

5. Анненкова Л. Реалогия й зміст речі // Декоративне мистецтво. - 1986. - № 10.

6. Воронов Н. На пороге "вещеведения" Декоративне мистецтво. - 1986. - № 10.

7. Аристов В.В., Михєєв А.В. Тексти з описом речей-експонатів ліричного музею // Вещь в искусстве. Материалы научной конференции, 1984. - М: "Советскнй художник", 1986. - с. 324 - 331.

8. Бахтин М.М. Естетика словесної творчості. - М., 1986. - 387 с.

9. Рахманкулова Д.Р. Вещь в системе современного потребления [Текст] / Д.Р. Рахманкулова // Пути развития общества в эпоху перемен: Тез. докл. II Региональной научной конференции. - Н.Новгород: НКИ, 2001. - С. 125-127.

10. Рахманкулова Д.Р. Предметный мир в жизни современного человека [Текст] /Д.Р. Рахманкулова // VI Ручьевские чтения. На рубеже эпох: специфика художественного сознания: Сборник материалов всероссийской научной конференции. Т.1. - Магнитогорск, 2001. - С. 176-177.

11. Рахманкулова Д.Р. Роль массовой культуры в области профессионального образования [Текст] / Д.Р. Рахманкулова // Актуальные вопросы развития образования и производства: Тез. докл. II Всероссийской научно-практической конференции студентов, аспирантов, соискателей, молодых ученых, специалистов. - Н.Новгород, 2001. - С.28-29.

12. Рахманкулова Д.Р. Знаковость вещи в современной культуре потребления [Текст] / Д.Р. Рахманкулова // Шестая Нижегородская сессия молодых ученых (Гуманитарные науки): Тез. докл. - Н.Новгород: Нижегородский гуманитарный центр, 2002. - С.42-43.

13. Рахманкулова Д.Р. Аспекты воспитательного воздействия материальной среды [Текст] / Д.Р. Рахманкулова // Воспитание будущего учителя в системе высшего педагогического образования: идеи, ценности, ориентации: Материалы региональной научно-практической конференции. - Н.Новгород: НГПУ, 2002. - С.144-145.

14. Рахманкулова Д.Р. Проблема диалога человека и вещи в современной культуре [Текст] / Д.Р. Рахманкулова, Е.Г. Фирулина // Проблемы духовной жизни: история и современность: Сборник научных трудов. - Н.Новгород: Изд-во НГПУ, 2002. - С.166-174.

15. Рахманкулова Д.Р. Аспекты взаимодействия человека и вещи в виртуальном пространстве [Текст] / Д.Р. Рахманкулова // Актуальные проблемы современного философского образования. Инновационные технологии в образовательном пространстве. Современные проблемы подготовки специалистов в области профессионального образования: Сборник научных трудов. Вып. 5. Ч.1. - Н.Новгород: ВГИПА, 2002. - С.54-56.

16. Рахманкулова Д.Р. Бытие вещи в виртуальном пространстве [Текст] / Д.Р. Рахманкулова // Актуальные вопросы развития образования и производства: Тез. докл. III Всероссийской научно-практической конференции студентов, соискателей, молодых ученых и специалистов. - Н.Новгород: ВГИПА, 2002. - С.11.

17. Рахманкулова Д.Р. Концепция утилитаризма в современной антикультуре [Текст] / Д.Р. Рахманкулова // Культура и антикультура: Материалы докладов Девятой межвузовской конференции по культурологии. - Н. Новгород: ГХИ НГАСУ, 2002. - С. 150-155.

18. Рахманкулова Д.Р. Вещь как средство самоидентификации человека в современном культурном пространстве [Текст] / Д.Р. Рахманкулова // Экономическая, социальная и духовная ситуация в современной России: Тез. докл. научно-практической конференции. - Н. Новгород: НФ МНЭПУ, 2003. - С. 66-69.

19. Рахманкулова Д.Р. Отношение человека к вещи как отражение духа хозяйствования эпохи [Текст] / Д.Р. Рахманкулова // VIII Нижегородская сессия молодых ученых (Гуманитарные науки): Тез. докл. - Н.Новгород: Изд. Гладкова О.В., 2003. - С.120-121.

20. Рахманкулова Д.Р. Культурно-семантические свойства вещи в контексте личности [Текст] / Д.Р. Рахманкулова // Горизонты культуры. Труды научно-теоретической конференции. - СПб.: Нестор, 2003. - С.200-201.

21. Рахманкулова Д.Р. Вещь как категория культурного сознания общества [Текст] / Д.Р. Рахманкулова // Эстезис: Научно-художественный сборник кафедры культурологии. - Н.Новгород: НГПУ, 2004. - С. 84-94.

Размещено на Allbest.ru