Трипільська культура

Одним з перших питання походження трипільців спробував вирішити В. Хвойко у серпні 1899 р., виступаючи на археологічному з'їзді в Києві, він дійшов висновку, що трипільці - гілка арійського племені - протослов'яни. Зараз же у вчених існує багато поглядів на це питання, серед яких є наукові та суперечливі, навіть наближені до міфу.

На думку Ю. Шилова, близько 6200 р. до н.е. держава Аратта, яка була створена хвилею малоазійських праіндоєвропейців, розташовувалася у пониззях Дунаю і була пов'язана з археологічними культурами Подунав'я: Кереш, Старчево, Боян, Кукутень. Згодом центр держави, яка згодом стала стимулювати формування Шумеру, почав просуватися ближче до Дніпра, і саме цей рух та розквіт відомі археологам як формування культури Трипілля. При цьому Ю. Шилов виділив три етапи розквіту Аратти, для яких запропонував такі датування: I - 5400-4600 рр. до н.е., II - 4600-3500 рр. до н.е., III - 3500-2750/2250 рр. до н.е. Говорячи про зникнення, вчений наголошує, що наприкінці III тис. до н.е. Трипілля, представлене пам'ятками усатівського та інших варіантів, «перетікало в інші археологічні культури (насамперед середньодніпровську та інгульську)».

Близьким до теорії Ю. Шилова є погляди О. Шокало, який також наголошує на автохтонності оріїв-українців на терені України, розуміючи під оріями велику етнокультурну та духовно-господарську спільність різних аграрних народів, які створили у районі Наддніпрянщини свою державу Оратанію, або Оратту (Аратту), яка і є на його думку Трипільською культурою (а назва лише від першого знайденого поселення біля с. Трипілля). При цьому С. Наливайко у своїй статті «Трипілля, Трипура, Троя…» наголошував, що корені української Аратти знаходяться в Індії і що культура оріїв, розвилася на терені Індії в історичній індійській області Пенджаб, яка за свідченням давніх індійських джерел мала тоді назву Аратта і «пересуватися в просторі й часі». Останнє він аргументує тим, що послідовниця української Аратти, як він вважає, катакомбна культура схожа на нещодавно виявлену в Середній Азії культуру, ареал якої знаходиться неподалік з Індією.

У праці П.Л. Паламарчука та І.А. Андрієвського існує розділ про трипільську Атлантиду, звідки «у VII - VI тис. до н.е. розселилися по всіх українських обширах прототрипільські племена». При цьому автори посилаються на дослідження А.Д. Архангельського та М.М. Страхового - що у 1970-х рр. реконструювали обриси Чорного моря (фактично - прісноводного озера) до появи Дарданелльської протоки - за якими внаслідок Чорноморського потопу утворилося Чорне море. На думку П.Л. Паламарчука та І.А. Андрієвського, вода змусила населення «Атлантиди» - шельфу Чорного моря - шукати інше місце проживання, а внаслідок потопу, як зазначають автори, «стався вибух сірководню», який спричинив екологічну катастрофу. Після цього «вцілілі племена започаткували у межиріччі Південного Бугу та Дністра нову, відому нині як трипільська».

В своїй праці об'єднала погляди Ю. Шилова та П. Паламарчука та І. Андрієвського О.А. Білоусько, яка до того ж вважає, що трипільська культура є продовженням буго-дністровської культури. Хоча на думку багатьох вчених, буго-дністровська культура утворилася в VI - V тис. до н.е. внаслідок впливу культури Кріш, що локалізується в Румунії, на місцеві мисливські та рибальські племена Середнього Дністра та Бугу.

Треба зазначити, що всі вищезгадані теорії та погляди носять патріотичний характер, бо за ними трипільці є автохтонними жителями, населеної ними території.

Але як зазначають деякі археологи, зокрема Л.Л. Залізняк, М.Ю. Відейко, які є досить авторитетними, що людність відома як культура балкансько-дунайського неоліту не є автохтонною, тому що її пращури прийшли на територію України з Близького Сходу, а саме з півдня Малої Азії.

На думку Л.Л. Залізняка, внаслідок кризи мисливського господарства в Сирії, Палестині та на півдні Анатолії близько 10 тис. років тому з'явилися та поширилися форми відтворюючого господарства (мотичне землеробство та примітивне тваринництво), що згодом призвело до демографічного вибуху на Близькому Сході. Після цього надлишки населення почали розселятися на сусідні малозаселені землі: на схід у Центральну Азію та Індію, на південь в Аравію та Північну Африку. Один з головних шляхів розселення починався у південній Анатолії і вів на захід островами Егейського моря в Східну Грецію. У VII тис. до н.е. за некаліброваною шкалою ця людність принесла сюди з собою навички відтворюючого господарства, культурні рослини, близькосхідну культуру, вірування та мову.

Вчений вважає, що провідну роль у неолітизації Балкан відіграли переселенці з південно анатолійського центру, де у VII - VI тис. до н.е. була поширена культура Хаджилар, носіями якої були протохати, або хато-хурити. Поступово просуваючись на північ, прибульці досягли Дунаю і рушили його долиною на захід у Центральну Європу та на схід у Правобережну Україну, внаслідок чого утворилися такі неолітичні культури, як Караново, Хамаджія, Вінча, Боян, Гумельниця, Трипілля тощо. Також Л.Л. Залізняк наголошує на тому, що північні сусіди цих культур були мисливці та рибалки Німецької, Польської, Поліської низовин та Лівобережжя Дніпра, на базі яких у IV - II тис. до н.е. постала індоєвропейська сім'я народів. А формування праіндоєвропейської мови та культури почалося у V тис. до н.е. у Південній Україні внаслідок контактів та впливу трипільців на населення лісостепового Подніпров'я та Лівобережжя. Так у загальних рисах він показав освоєння близькосхідним населенням та його прогресивний вплив на місцеве населення Балкан, Центральної Європи та Подунав'я. Зокрема, про вплив трипільської культури на людність Подунав'я свідчать пам'ятки розкопок біля населених пунктів Мирне, Арциз, Дивізія.

На користь твердження, що трипільці не автохтони, виступає такий вчений, як В. Даниленко, який пов'язував , «в силу родства с юго-западноанатолийской культурой», походження Трипільської культури «с проникшей с Восточного Сердиземноморья в Южную Европу ветви архаичного семито-хамитского массива».

В. Щербаківський, який наголошував, що «трипільці - круглоголовці пердньоазійського типу (яфетити)…» та вказував на спорідненість між трипільцями та хетитами. Цю думку підтримував В. Петров у своїй праці «Походження українського народу».

Погоджується з поглядами Л.Л. Залізняка щодо походження трипільців М.Ю. Відейко, але додає, що трипільське населення було неоднорідним, виділяючи два антропологічних компоненти - «середземноморський» та «протоєвропеоїдний», на основі чого робив висновки, що трипільці - це конгломерат різних родів та племен та наголошуючи на тому, що окрім прогресивного впливу трипільців на мисливців та рибалок Європи, існував вплив з боку останніх на трипільців шляхом асиміляції та влиття сусідніх родів та племен.

До того слід сказати, що М.Ю. Відейко (тої ж думки дотримується Л.Л. Залізняк) вважає праці археологів, що притримуються автохтонної теорії походження трипільців, міфічними, неісторичними. Зокрема, він вважає, що дату 6200 р. до н.е. Ю. Шилов запозичив з праці Дж. Меларта, присвяченої публікації результатів розкопок неолітичного поселення Чатал-Гуюк (Анатолія). Під час опублікування праці Дж. Меларта використовували некалібровані дати С 14, що молодші за календарні, якими користуються археологи нині, на 700-900 років. З цього випливає, що сучасна дата Аратти - близько 7100 - 6900 рр. до н.е. Для трипільської ж культури Ю.О. Шилов використовував календарні дати, а значить систему хронології історичного процесу істотно порушено. До того ж М.Ю. Відейко локалізує Аратту (на основі шумерських епосів про Енмеркара та Лугальбанда) не у Північному Причорномор'ї, а - на схід од Урука, за Еламом поряд з горами.

Більшість вчених, серед яких Л.Л. Залізняк, М.Ю. Відейко, Бурдо Н.Б., тримаються теорії, що криза, яка настала у VI тис. до н.е. через екстенсивний характер ведення землеробства трипільців, посилилася, та у III тис. до н.е. припинили своє існування трипільські поселення (найпізніше з відомих протоміст біля с. Вільховець на Черкащині).

На думку К.П. Бунтяна, В.Ю. Мурзіна, О.В. Симоненко криза трипільської культури почалася на початку IV тис. до н.е., яка характеризувалася переселенням трипільців Середньої Наддніпрянщини на північ - у Полісся, а згодом на схід - на лівий берег Дніпра; поселенців Середнього Побужжя - в Степ, доходячи до Інгулу; а жителі Подністров'я - в Північно-Західне Надчорномор'я. Тут на ґрунті активного скотарства та у взаємодії із степовим населенням виникає своєрідна господарсько-культурна система у середині VI тис. до н.е., відома як Усатівська культура (с. Усатово на Одещині). Ця культура має багато спільних рис із скотарським населенням: значна кількість худоби у поєднанні зі звичними навичками землеробства; кам'яні гробниці вождів з курганними насипами. В цей же період на Волинь та Поділля переміщуються носії культури кулястих амфор та деяке населення степу у північному та західному напрямку частково асимілюючи трипільське населення. Останнє стало додатковим деструктивним чинником, що врешті-решт призвело до зникнення трипільської культури.

3.2 Зв'язок трипільців з українцями

Слід сказати, що зв'язок, безперечно, існує через те, що слов'яни (а значить і українці) походять з індоєвропейської мовної спільноти, яка мала безпосередні контакти з трипільським населенням, як зазначено вище. Вищезгадана теза В. Хвойки, з якої виходить, що нащадками трипільців є і українці, набула досить значної популярності на початку археологічних досліджень Трипільської культури. Але тоді цей зв'язок повинен поєднувати в собі всі компоненти, які це засвідчують, належності (антропологічної, лінгвістичної, етнічної та культурної) протослов'ян до трипільців, але це далеко не так, як зазначають більшість сучасних археологів.

Що стосується антропологічної належності до трипільців, то тут ні у кого не виникає сумніву, що це не так. Як зазначає Л.Л. Залізняк, пращурами трипільців є південноанатолійські прахати і прахурити, які в свою чергу належали до середземноморського антропологічного типу, який характеризується грацильністю (тонкокістністю), невисоким зростом, темною пігментацією, скошеним чолом і великим носом своєрідної форми (дод. 21), на відміну від високих та масивних північних європеоїдів. В. Щербаківський, який наголошує на спорідненості між трипільцями та хетитами, також зазначає, що для останніх властиве скошене чоло, вигнутий вірлячий ніс, продовгувате обличчя, як і для трипільців. Прямими ж нащадками трипільців, наприклад, є баски в Іспанії.

Що стосується лінгвістичних зв'язків, то вони безперечно існують. Знову ж таки Л.Л. Залізняк, новітні дослідження лінгвістів довели, що сільськогосподарська лексика індоєвропейських народів значною мірою має близькосхідне походження. Саме завдяки трипільцям у індоєвропейській лексиці багато землеробських і тваринницьких термінів, назв продуктів, предметів побуту, які мають прохатське та прохуритське (akuo - кінь;kago - коза;lino - льон;gueran - жорнов;sel - село;sur - сир;medu - мед тощо), прасемітське (tauro - бик, тур;agno - ягня;dehno - зерно;sekur - сокира тощо) та шумерське походження (kou - корова;redu - руда;duer - двері;hkor - гори тощо).

Етнічні зв'язки Трипільської культури та українців є питанням досить суперечливим. В. Петров розглядаючи це питання, виокремлював лінію культурно-історичних традицій та лінію етнічних зв'язків. Вважаючи, що все ж таки є певні елементи етнографічної приналежності українців до трипільців: по-перше, «тисячі років існує хліборобство на берегах тих самих річок…», по-друге, «такі ж хати, обмазані глиною та смугами кольорових барв, так само як і за трипільських часів жінка підмазує глиною долівку, розписує хату і піч», по-третє «вічне дерево життя, зображене тут на рушниках має прототипи в трипільських зображеннях…», В. Петров не вважає українців прямими етнічними нащадками трипільців, на основі того, що етнографічна культура не лишилася тотожною собі від часів неоліту. О. Шокало вважає, що без етнічних зв'язків неможливо було зберегти кількатисячну культурно-історичну традицію. М.Ю. Відейко, як зазначено вище, визначав трипільців як конгломерат різних родів і племен, серед яких були і мисливці та рибалки Європи, що шляхом асиміляції та влиття сусідніх родів та племен обмінювалися з найдавнішими землеробами не лише мовою і матеріальною культурою, а й етнічною культурою.

Що ж стосується культурних зв'язків, то загальновизнано, що внаслідок впливу трипільців на місцеве населення, останнє отримало навички виготовлення глиняного посуду, землеробства, тваринництва, примітивної металургії, будування жител, побут тощо. Зокрема, це характерна трипільська глинобитна хата з розписаними стінами, характерною орнаментацією, глиняний розписний посуд, які існують і на сучасній Україні. Також це характерне для трипільців ведення господарства, домашнє виробництво та побут (вишивання рушників, сорочок, виготовлення взуття тощо) характерні для деяких районів України, зокрема західної її частини.

Дуже тісний зв'язок з трипільцями простежується через релігійний світ давніх слов'ян, який в свою чергу став спадщиною для українців. Зокрема, це трипільський Бог-Бик, якому відповідає слов'янський бог грому і блискавки Перун (небесний грім порівнювали з ревінням бика). Міфологема суперництва Бога-Бика та Змія-Дракона знаходить свою аналогію в слов'янському міфі про боротьбу Перуна з Велесом (Зміуланом) за Небесних Корів (хмари). Зооморфні культи трипільців також знаходять свої аналогії у слов'ян: собака - прототип Симаргла (Переплута), охоронця рослин; олениці або лосихи - прототипи Рожаниць; свиня, вепр - міфологема новонародженого Сонця (в обряді Різдва), чи Вепра початкового Часу (скіфської релігії), ритуальний вепр на честь Перуна у військовій магії; коза - культ родючості.

Таким чином, походження трипільської культури питання дуже суперечливе, але більш признаними та ймовірними є версії Л.Л. Залізняка та М.Ю. Відейко щодо близькосхідного походження трипільців. Щодо зникнення цієї культури, то, проаналізувавши вищезазначені версії, можна зробити висновок, що більш вірогідною є версія, за якою внаслідок кризи трипільці були асимільовані культурами мисливців та рибалок Європи та зникли у III тис. до н.е. При цьому можна впевнено сказати, що українці не є прямими нащадками трипільців, бо антропологічно трипільці належать до середземноморського антропологічного типу, який характеризується грацильністю (тонкокістністю), невисоким зростом, темною пігментацією, скошеним чолом і великим носом своєрідної форми, на відміну від високих та масивних північних європеоїдів, до яких належать українці. Але слід зауважити, що досить значний лінгвістичний, етнічний та культурний зв'язок трипільців з українцями існує, внаслідок впливу та взаємодії нащадків найдавніших південноанатолійських землеробів та скотарів і рибалок степової та лісостепової смуги, нащадками яких є українці. Зокрема, це видно з наявності в індоєвропейській сільськогосподарської лексиці близькосхідних термінів та слов'янської культурної спадщини, що має трипільське походження, до якої належать форми ведення господарства та виробництва (знарядь праці, прикрас, зброї, посуду, одягу, взуття тощо), будування жител (глинобитна хата) та релігійні уявлення.

Висновки

В ході роботи я розглянув матеріальну культуру трипільців, розкрив їх духовний світ та намагався з'ясувати зв'язки українського народу з трипільцями.

Таким чином, населення, яке залишило пам'ятки трипільської культури, оволоділо передовими на той час технологіями виробництва продуктів - землеробством, тваринництвом. Трипільцями було вироблено оптимальну в умовах лісостепу переложну систему землекористування, а наявність значних природних ресурсів - земель - дозволила переносити поля разом з поселеннями на плодючі ґрунти раз на 50-70 років, що свідчить про високі знання в агротехніці. Високі досягнення у трипільців в галузі металургії та металообробки. Завдяки знанням про ковальську обробку міді, режим термообробки та лиття трипільці отримували високоякісний продукт, серед якого практично не було браку. Вони застосовували швидке та повільне гончарне коло, внаслідок чого отримували тонкостінний, якісний посуд, який міг витримати високотемпературний випал у одно- та двоярусних горнах. При цьому у трипільців існував своєрідний одяг та взуття, що виготовлялося в домашніх умовах з тканини та шкіри, вони носили різні прикраси та амулети. До того ж вже з середнього етапу у трипільській культурі з'являються протоміста (у вигляді кількох еліптичних структур) з складною соціальною структурою населення. Ці величезні поселення, які складалися з двоповерхових жител, мають дуже багато елементів притаманних середньовічним містам.

Розвинена знакова система, створена носіями трипільської культури, загалом може сприйматися, як свідчення існування у них писемності. Також у них існувала об'ємна знакова система, що складалася з жетонів (кульок, конусів, півсфер, циліндрів тощо), які, можливо, могли служити для обліку, на зразок давньосхідних. Трипільці мали широкий асортимент орнаментів, які зображувалися на посуді (геометричні лінії, зооморфні зображення тощо), при чому кожний мав якесь значення. Орнаменти, антропоморфні фігурки та різноманітні зооморфні зображення свідчать про досить розвинуту систему релігійних вірувань та світогляду, зокрема про наявність пантеону Богів, різноманітних анімалістичних культів тощо.

Трипільці, пращури яких прийшли в VI тис. до н.е. на територію України з Південної Анатолії, внаслідок посилення кризи господарства та подальшої асиміляції трипільського населення мисливцями та рибалками Європи поступово зникають. І хоча поява та зникнення трипільської культури були однаково стрімкі, але їхній вплив на неолітичне населення України, зокрема мисливців та рибалок Подунав'я та Правобережної України, був досить величезний. Звісно, вважати українців прямими нащадками трипільців не можна, бо останні антропологічно належать до середземноморського антропологічного типу, але, безперечно, трипільці заклали основи матеріальної культури пращурів українців, зокрема, - це навички виготовлення глиняного посуду, системи землеробства, тваринництва, примітивної металургії тощо. Також українцям характерна трипільська глинобитна хата з розписаними стінами, характерною орнаментацією, глиняний розписний посуд, домашнє виробництво та побут (вишивання рушників, сорочок, виготовлення взуття тощо), які по сей день існують в Україні, зокрема в західній її частині. Наряду з цим трипільці передали багато термінів сільськогосподарської лексики, а їх світогляд та релігія стали прототипами слов'янських культів та міфології, пов'язаних з відтворюючими формами господарства.

Список використаної літератури

1. Бунтян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку історії//Сер. «Україна крізь віки».-У 15 Т.-Т. 1.-К.,1998.-285 с.

2. Бурдо Н.Б., Відейко М.Ю. Основи хронології Трипілля-Кукутені//Археологія.-1998.-№ 2.-С. 17-29.

3. Бурдо Н.Б. Трипільська культура: відкриття і дослідження//Український світ.-1994.-№ 3-4.-С.12-13.

4. Відейко М. Країна Аратта в шумерському епосі й трипільська культура//Український світ.-1994.-№ 3-4.-С. 31-32.

5. Відейко М.Ю. Принципи виникнення і розвитку трипільських протоміст//Археологія.-1998-.№ 4.-С. 145-150.

6. Відейко М.Ю. Тема Трипільської культури у сучасному праісторичному міфотворенні//Археологія.-2005.-№ 2.-С. 89-103.

7. Відейко М.Ю. Трипільські цивілізації.-К.: Видання друге, 2003.-184 с.

8. Жураківський Б.С. Про технологію виготовлення трипільської кераміки//Археологія.-1994.-№ 1.-С. 88-92.

9. Залізняк Л.Л. Первісна історія України: Навч. Посібник.-К.: Вища шк., 1999.-262 с.

10. Залізняк Л.Л. Трипілля очима науковців і політиків//Археологія.-2004.-№ 4.-С. 95-103.

11. Збенович В.Г. Зооморфные мотивы в росписи керамики культуры Триполья-Кукутени//Археологія.-1998.-№ 4.-С. 64-77.

12. Курц В.О. Роль тваринництва в економіці трипільської культури//Археологія.-1998.-№ 4.-С.134-144.

13. Мельникова Л.С. Українське Подунав'я: стародавня історія: Навчально-методичні рекомендації.-Ізмаїл.: Ред. відділ ІДГУ, 2002.- 44 с.

14. Наливайко С. Трипілля, Трипура, Троя…//Український світ.-1994.-№ 3-4.-С. 8-11.

15. Петров В. Походження українського народу. - К., 1992.-192 с.

16. Попова Т.О. Матеріали духовної культури трипільсько-кукутенського населення Поливаного Яру ІІІ//Археологія.-1998.-№ 4.-С.109-117.

17. Сулик І., Дворська Б. Трипільська культура. Гончарство як вид декоративно-прикладного мистецтва, започатковане трипільцями//Історія України.-2000.-№ 35.-С. 35-41.

18. Шилов Ю.О., Поліщук О. Релігійні вірування трипільців: за археологічними джерелами//Українська культура.-2003.-№ 10.-С. 28-30.

19. Шилов Ю.О., Поліщук О. Трипільська культура - то Аратта, найдавніша держава//Українська культура.-2003.-№ 10.-С. 23-26.

20. Шокало О. Орійська доба України//Український світ.-1994.-№ 3-4.-С. 4-5.