Динаміка рослинності піщаного кар’єру в околицях с.м.т. М-Коцюбинське

Размещено на http://www.allbest.ru

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка

Хіміко-біологічний факультет

Кафедра Екології та охорони природи

Дипломна робота

Бакалавра

На тему: Динаміка рослинності піщаного кар'єру в околицях с.м.т. М-Коцюбинське

Виконав: студент IV курсу, 42 групи

Камакький О.А.

Керівник: Лукаш О.В. , професор , доктор біологічних наук

Чернігів 2013



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Стан вивченості псамофітної флори та рослинності лівобережного полісся

Розділ 2. Матеріали та методика досліджень

Розділ 3. Природні умови району досліджень

Розділ 4. Еколого-біологічна та господарська характеристика рослин псамофітів піщаного кар'єру

Розділ 5. Псамофітна рослинність Лівобережного Полісся

Розділ 6. Роль псамофітів у заростанні пісків

Розділ 7. Псамофітна рослинність піщаного кар'єру в околицях с.м.т. М-Коцюбинське

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП

Актуальність роботи. Територія лівобережного полісся характеризується значним розвитком загальних динамічних процесів рослинності обумовлених як географічним розташуванням , так і значним антропогеннім впливом . В умовах значного антропогенного впливу, при якому в наслідок видобування відкритим способом піску та глини з'являються нові площі оголених пісків, особливу увагу привертають на себе сингенетичні зміни рослинності , пов'язані із їх наростанням. Останні привертають до себе неабиякий інтерес тому, що на незакріплених площах вітер перевіває піски і переносить їх на прилеглі території, засипає посіви. В заростанні пісків особлива роль належить псамофітам рослинам, пристосованим до життя в пісках . Дослідження останніх та їх роль у формуванні угруповань є важливим для з'ясування динамічних тенденцій рослинного покриву піщаних кар'єрів .

Предмет дослідження рослини піщаного кар'єру в околицяк с.м.т. М-коцюбинське

Об'єкт дослідження піщаний кар'єр в околицях с.м.т. М-Коцюбинське.

Метою даного дослідження було з'ясувати сучасний стан псамофітної рослинності та її видовий склад на території піщаного кар'єру в околицях с.м.т. М-Коцюбинське, а також встановити роль видів - псамофітів у заростанні пісків.

Мета нашої роботи досягалась шляхом вирішення конкретних завдань:

1)Дати характеристику фізико-географічних факторів, які впливають на формування рослинного світу регіону

2)Встановити псамофітний, флористичний склад регіону досліджень.

3)З'ясувати динамічні процеси заростання піщаного кар'єру.

4)Зясувати стан вивченості псамофітної рослинності Чернігівського Полісся. рослинність кар'єр псамофітна флора

Наукова новизна. Проведений аналіз псамофітної флори піщаного кар'єру

Практичне значення роботи. Одержані дані можуть бути використані працівниками лісового господарства при розробці природоохоронних заходів по закріпленню пісків та рекультивації техногенно-девастованих земель.

Апробація роботи. Матеріали роботи доповідалися на засіданні кафедри екології та охорони природи Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка



Розділ 1.СТАН ВИВЧЕНОСТІ ПСАМОФІТНОЇ ФЛОРИ ТА РОСЛИННОСТІ ЛІВОБЕРЕЖНОГО ПОЛІССЯ

В Україні основні масиви пісків зосереджені в нижній течії річки Дніпра (нижньодніпровські) та на узбережжі Чорного моря. Значні площі займають також при донецькі та середньодніпровські піски. Серед інших типів рослинності рослинність пісків є специфічною. Крім алювіальних (вологих) пісків, приурочених до прируслових та центральних частин заплави, представлені і борові піски.

Псамофіти (від грец. Psammos - пісок і phyton - рослина) , рослини рухливих пісків, головним чином пустель. Псамофіти мають ряд пристосувань для існування на перевіваємих вітром пісках, що оголюють кореневу систему або засипаючи рослини утруднюють проростання насіння. Деревні і чагарникові Псамофіти утворюють могутні придаткові корені на стовбурах, похованих у піску (піщаний саксаул, кандим) , придаткові бруньки , а потім паростки на оголених коренях (піщана акація, еремоспартон, смирновія та ін.). Трав'янисті Псамофіти утворюють підземні паростки (злак селен) або довгі, швидко заростаючі кореневища , що проростають скрізь товщу піску (осока піщана). Багато з Псамофітів - ксерофіти і однолітні ефемери. Багаторічні Псамофіти мають дрібне, сильно редуційоване листя або позбавлені листя; фотосинтез і транспірація у них здійснюються стеблом (саксаул, каллігонум). Завдяки придаткам у виді крил (у саксаулів), пропелера (у піщаної акації) чи парашута (у злаку селен) плоди Псамофіти летючі, пересуваються з піском і не огрібаються в ньому. При проростанні насіння Псамофіти (звичайно ранньої весни) корінь у них росте дуже швидко , досягаючи незабаром глибини близько 0.5 м, де до літа ще зберігається волога. Поза пустелями псамофіти розвиваються по берегах морів, великих озер, на пісках уздовж річок і т.д. (злаки елі мус піщаний овсяниця піщана, чагарник шелюга й ін.). Псамофіти широко використовують для закріплення піщаних ґрунтів.

Серед псамофітної рослинності України найбільш вивченою є рослинність нижньодніпровських пісків яким присвячено праці Й.К.Пачоського, С.С.Соболева, Г.М.Висоцького та інших ботаніків. На особливу увагу заслуговують праці Є.М.Лавренка, в яких вісвітлюються питання пасовищної дигресії та екології псамофітів. Характеристиці рослинного покрову середньодніпровських пісків степової зони присвячені численні праці дніпропетровських ботаніків - А.М.Левицької, Є.І.Пестушко, К.Є.корещука, О.Л.Бельгарда та інших. Ю.Д.Клеопов відзначав, що в лісостеповій частині середньої течії Дніпра є ділянки первинного піскового степу - най північніші його форпости на Лівобережжі. Вивчаючи флору і фітоценотичні особливості середньодніпровських пісків , Ю.О.Войтюк розробив типологічну структуру псамофільних флористичних комплексів. Піски лівого берега Ворскли в її середній течії в першій половині ХХ ст. в межах Полтавської обл. вивчали С.О. Іллічевський, Я.Х.Лепченко , О.І.Соколовський. Рослинність та особливості пісків пониззя Ворскли вивчали Н.О.Стецюк та І.В.Бабаніна.

Серед праць українських фахівців, присвячених заростанню пісків, слід виділити монографію І.І.Гордієнка та статтю В.В.Осичнюка, в яких висвітлюється заростання для степової і в меншій мірі лісостепової зон.

З праць, присвячених вивченні флори піщаних ґрунтів, слід відмітити роботу Ф.Арнольда (1885), залісенню пісків - М.Китаєва (1894); вивченням лісів займався І.Шульгін (1885).

Еколого-ценотичним особливостям заростання пісків Лівобережного полісся присвячена стаття Т.Л.Андріенко. В цьому дослідженні встановлено що заростання сухих пісків межиріч (борових пісків) і алювіальних пісків заплав суттєво відрізняється. Заростання борових пісків має специфічний характер, в ньому основну роль відіграє центральноєвропейський вид булавоносець сіруватий. Поступово при проходженні низки стадій, формуються соснові ліси лишайникові. Заростання алювіальних пісків менш специфічно.

Лівобережне полісся характеризується, як відомо, зниженим рельєфом, наявністю широких заболочених річкових заплав, позитивним балансом вологи, переважання дерново-підзолистих та болотних грунтів, високим рівнем ґрунтових вод . його природні умови , насамперед кліматичні параметри тепла та вологи , дозволяють формуванню тут багатого і різноманітного покрову, зростанням мішаних та листяних лісів які є зональним типом рослинності. Однак в рослинному покриві регіону переважають соснові і дубово-соснові ліси що обумовлене едафічними факторами - значним поширенням флювіогляційних піщаних відкладів. Останнє пов'язане з особливостями формування території- палеографічними умовами антропогенезу з багаторазовою зміною кліматичних умов, діяльністю льодовика та його вод, значною обводненістю території. Ці ж фактори спричинюють значне поширення пісків не вкритих сформованою рослинністю.

Раніше на Лівобережному Поліссі незакріплені піски займали велкі площі. Нині піски в різній мірі закріплені рослинністю, найчастіше культурами сосни. Відкриті піски є тепер переважно вторинними , вони утворилися внаслідок вирубування лісу або випасання худоби.

Серед піщаних форм рельєфу най частіше трапляються піщані пасма, вали, арени, рідше - дюни. Їх розташування тісно пов'язане з річковими долинами та водно-льодовиковими формами рельєфу. П.А.Тутковський вважав, що піщані форми рельєфу мають еолове походження. На його думку, Полісся є викопною пустелею - «батьківщиною та кладовищем барханів» . Сучасні дослідники не погоджуються з цією концепцією. Піщані пасма вони розглядають як прируслові вали, створені водою, про що свідчить будова піщаних горбів та характер залягання . Вже пізніше під дією вітру, пасма та вали розпадались на скупчення піщаних дюн. Згодом відбулося їх затоплення водами притоків Десни, внаслідок чого вони виявились розкиданими серед сучасних заплав. Крім сухих пісків терас та межиріч (борових пісків), у прируслових частинах заплав Полісся трапляються вологі алювіальні піски, де також відбуваються процеси заростання. Відмінні за своїм характером.

Флористичні роботи кінця ХІХ - початку ХХ ст., що проводилися на Чернігівщині здебільшого присвячені реєстрації рослин піщаних грунтів Н.І.Чикилевський, В.О.Вершковський.

Рослинність пісків Чернігівщини описана в праці С.О.Мулярчука «Рослинність Чернігівщини».

На початку ХХ століття проводяться дослідження флори, зв'язані іноді з певними екологічними умовами. Так, вивченні флори піщаних грунтів тодішнього Остерського повіту займався В.Вершківський (1915). Рослини пісків Ніжинського, Остерського, Козелецького та Чернігівського повітів досліджував Н.Чикилевський (1909) . він же вивчав лісову флору (1909).

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Робота виконувалась на території чернігівського району поблизу с.м.т. М-Коцюбинське. В роботі використовувались описи рослинності пісків, наявні у фітоценотеці кафедри екології та охорони природи. Аналізувався гербарний матеріал кафедри біології.

Дослідження проводилось під час виїздів на досліджувану ділянку. Одним із способів виявлення видового складу флори була реєстрація видів рослин піл час описів рослинних угруповань.

При дослідженні угруповань рослинності використовувались загально прийняті геоботанічні методи . Для опису рослинності закладалася пробна ділянка згідно загально прийнятих підходів для трав'янистих типів рослинності площею 10мІ.

Для з'ясування динаміки рослинності використовувався в основному метод просторового порівняння, який дозволив за короткий час намітити тенденції динамічних процесів і вивести сукцесійні ряді.



РОЗДІЛ 3. ПРИРОДНІ УМОВИ РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

Територія. Що досліджувалась, за фізико географічним районуванням знаходиться в Чернігівському поліссі, яке займає південну частину Поліської низовини, і характеризується, як відомо, зниженим рельєфом, наявністю широких заболочених річкових заплав, позитивним балансом вологи, переважанням дерново-підзолистих болотних ґрунтів, високим рівнем ґрунтових вод. Його природні умови , насамперед кліматичні, параметри тепла і вологи, дозволяє формуванню тут лісів, які є зональним типом рослинності.

Клімат території помірно-теплий, м'який, з достатньою зволоженістю.

Важливим кліматоутворюючим фактором є сонячна радіація, що складає тут 98 - 100 ккал/см2. Тривалість сонячного сяяння 1800 та більше годин за рік.

середня кількість днів за рік без сонця 100. Середня температура повітря +6,5°C, абсолютна максимальна температура +37,4°C. Кількість опадів за рік 572 мм. Тривалість вегетаційного сезону 195 днів. Останні приморозки весною припадають на початок травня, перші приморозки восени припадають на кінець вересня, середня потужність снігового покриву 20 см; час його появи припадає на другу декаду листопада - першу декаду грудня, сходження - сходження другу декаду березня - першу декаду квітня. Середня глибина промерзання ґрунту становить 85 см. Напрямок вітру взимку - південно-західний , влітку - північно-західний; середня швидкість цих вітрів - 2 -5 м/с. відносна вологість повітря становить 72-77 %.

В рослинному покриві району досліджень переважають соснові ліси, що обумовлено значним поширенням піщаних відкладів. Останнє пов'язане з особливостями формування території - палеогеографічними умовами антропогенезу з багаторазовою зміною кліматичних умов, діяльністю льодовика то його вод, значною обводненість території. Ці ж фактори спричинюють поширення пісків не вкритих сформованою рослинністю.

Кліматичні, гідрологічні і геолого-геоморфологічні умови сприяють місцевому формуванню ґрунтових вод. Їхня глибина залягання коливається від 1-3 на терасах до 5-7 м на вододільних рівнинах. На терасах і в замкнутих пониженнях вододільних рівнин ґрунтові води живлять болота і беруть участь у формуванні ґрунтів, обумовлюючи їхню заболоченість. У долинах великих річок горизонт ґрунтових вод алювіальних і водно-льодовикових відкладень має зв'язок з харківським горизонтом підземних вод. Підземні води харківського горизонту підживлюють такі великі болота як Паристе, Видра і частково Замглай.

Різноманітність літо генної основи і місцевих умов поверхневого і підземного стоку викликало строкатість ґрунтового покриву і природної рослинності.

Більше половини території Чернігівського Полісся займають слабко і середньо підзолисті ґрунти на валунних суглинках і піщаних відкладеннях. Вони сформовані під змішаними хвойношироколистяними лісами. Значно поширені дерново-підзолисті ґрунти в комплексі з дерново-глеєвими і болотними. На лісових легко- і середньосуглинистих відкладеннях утворилися в минулому під широкими листяними лісами світло-сірі, сірі і темно-сірі лісові ґрунти. По слабко дренованим вододільним і терасовим зниженням лісових «островів» зустрічаються лучні і солончакуваті ґрунти в комплексі з болотними. На розчленованих схилах вододільних рівнин ґрунти значною мірою еродовані. Великі площі займають заплави з алювіальними лучними і болотними ґрунтами.

Господарське освоєння земель Чернігівського Полісся характеризується таким співвідношенням сільськогосподарських угідь: орні землі займають 41,2% загальної площі, сади і ягідники - 0,7%, косовиці - 15,4%, вигони і пасовища - 6,5%, ліси і чагарники 21,0%, болота 5,6%, піски - 1,4%, яри - 0,1%, інші - 8,1%

Своєрідність ландшафтно - типологічної структури Чернігівського Полісся визначається насамперед тим, що поряд із місцевостями поліського типу значне поширення мають природні комплекси, властивості яких мають риси лісостепового характеру. Так, місцевості поліського типу складають близько 60,0% усієї площі, місцевості лісостепового типу ландшафту займають 18,6% площі.

Другу особливість ландшафтної структури складає абсолютна перевага долинних типів місцевостей, що займають більш 85% усієї території. У тому числі заплави долин рік складають 18,4% загальної площі.

За характером сполучень і площі поширення типів місцевостей і їм властивих урочищ у межах Чернігівського полісся виділяють 13фізико географічних районів:

1) Дніпровсько-Деснянський фізико-географічний район

2)Любечсько-Чернігівський фізико-географічний район

3)Дніпровсько-Замглайський фізико-географічний район

4) Замглайсько-Смячський фізико-географічний район

5)Городнянський фізико-географічний район

6)Сновський фізико-географічний район

7)Корюківський фізико-географічний район

8) Ріпкинсько-Чернігівський фізико-географічний район

9)Тупичевсько-Седнівський фізико-географічний район

10)Березнянсько-Менський фізикогеографічний район

11) Сосницько-Коропський фізико-географічний район

12)Середньо-Деснянський фізико-географічний район

13)Нижнь-деснянський фізико-географічний район

Досліджувана територія (кар'єр) знаходиться в Любечсько-Чернігівському географічному районі. Цей район займає частину Дніпровсько-Деснянської вододільної рівнини. Природні рубежі його добре визначаються долинами Десни і Дніпра, а також контурами поширення моренно-зандрових типів місцевостей. Загальна площа району близько 102 тис. га.

У геоморфологічному відношенні район виділяється моренно-зандрова рівнини з лісовими «островами». Максимальна абсолютна висота рівнини 166 м (біля села Павлівки). Перевищення над урізом Дніпра і Десни складає 60-65 м. характерну рису орографії району складає зсув вододільної лінії до Дніпра і загальний нахил на південний схід до Десни. Тому вона дренується майже винятково правобережними притоками Десни.

У будові поверхні і розвитку сучасних ландшафтів з корінніх відкладень беруть участь глауконітові піски харківського ярусу , білі кварцові піски полтавської свити і строкаті глини неогену.

Антропогеновий покрив представлений товщею під моренних лісо видних суглинків, валунних суглинків, водно-льодовикових під моренних і надморенних пісків і супісей і лісо видних суглинків. У долинах річок і в балках розвинуті делювіальні й алювіальні й алювіальні піщано-глинисті відкладення. Ландшафтна структура Любечсько-Чернігвського району відрізняється великою складність у зв'язку з проникненням природних комплексів з рисами лісостепового типу і значним поширенням ярово-балкових місцевостей.

Розподіл сільськогосподарських угідь: орні землі - 69,7%, сади і ягідники - 0,8%, косовиці - 4,5%, вигони і пасовища - 7,6%, ліси і чагарники - 9,3%, болота - 0,8%, піски - 0,2%, інші - 7,1%.

Велика розмаїтість місцевостей і складне перемежування урочищ з різними агровиробничими властивостями ґрунтів обумовлює необхідність диференційованого підходу до визначення агротехнічних заходів і систем обробки ґрунтів, а також заходів щодо боротьби з негативними явищами природи.

Майже суцільне зведення лісів викликало значну зміну природного гідрологічного і гідрогеологічного режиму всіх природних комплексів . У сучасних умовах спостерігається інтенсивне підсихання вододільних боліт, зникнення джерел ґрунтових вод, відмирання річок. Винятково збільшилися різкість коливань поверхневого стоку. На моренних пагорбах відбувається інтенсивний площинний змив, у замкнутих і в долинах верхів'їв річок широкий розмах одержали процеси акумуляції. На придолинних краях вододільної рівнини відбувається значний розвиток глибинної ерозії, спостерігається пере поглиблення ярів і балок, багатоступінчасте розгалуження існуючих ярів.

При розробці загальної системи раціонального господарського використання земель необхідно передбачити створення полезахисних , протиерозійних лісосмуг, залісення ярів і балок. А також змитих моренних пагорбів на вододілах.

РОЗДІЛ 4. ЕКОЛОГО-БІОЛОГІЧНА ТА ГОСПОДАРСЬКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПСАМОФІТІВ-ДОМІНАНТІВ ПІЩАНОГО КАРЄРУ

Аналіз ролі псамофітів в угрупуваннях показав що з 44 видів псамофітів Чернігівського району 7 видів є домінантами , відіграючи визначальну роль в заростанні пісків. Наведемо їх еколого-біологічну характеристику, характер поширення в Україні та господарське значення.

Конюшина польова (Trifolium arvense L.)

Родина Бобові (Trifolium arvense)

Однорічна трав'яниста рослина родини бобових. Стебло тонке, прямостояче, іноді висхідне, одиничне, розгалужене, 10--20 см заввишки. Листки трійчасті, стеблові, нижні рано відмирають; листочки лінійно-довгасті, дрібнозубчасті, іноді виїмчасті, до 20 мм завдовжки і до 4 мм завширшки. Квітки дрібні, неправильні, сидячі, блідо-рожеві, у головчастих суцвіттях; головки м'яковолохаті, щільні, видовжено циліндричні, на ніжках, що виходять з пазух листків. Цвіте у травні -- вересні. Плід -- біб.



Мал 4.1 Конюшина польова (Trifolium arvense L.)

Поширення. Конюшина польова трапляється на луках, узліссях, переважно на піщаних ґрунтах по всій території України.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву, яку заготовляють під час цвітіння рослини. Після попереднього пров'ялювання на сонці сировину досушують під накриттям або в приміщенні, яке добре провітрюється.

Хімічний склад: трава конюшини польової містить глікозид трифолін, дубильні речовини (до 5%), ефірну олію, кверцетин, вітаміни С і Е, смолисті речовини, незначну кількість алкалоїдів та інші речовини.

Фармакологічні властивості і використання: рослина проявляє протизапальні, обволікаючі, болетамувальні, антисептичні, сечогінні та гіпоглікемічні властивості. Настій трави п'ють при кашлі, бронхітах, трахеїтах, туберкульозі легень, при гіперацидних гастритах, дизентерії, захворюваннях нирок і сечового міхура, при цукровому діабеті, мігрені та нервових розладах. Зовнішньо, у вигляді припарок, траву конюшини польової використовують як болетамувальний засіб при ревматизмі та для гоєння ран.

Куничник наземний (Calamagrostis epigeios (L.) Roth.)

Родина Тонконогові (Poaceae)

Багаторічна трав'яниста рослина родини тонконогових 80--150 см заввишки з довгим повзучим кореневищем. Стебло прямостояче, у верхній частині шорстке, порожнисте. Листки чергові, голубувато- або сірувато-зелені, більш-менш шорсткі. Пластинка листка лінійна або широколінійна (3--10 мм завширшки), плеската або складена вздовжина. Піхви довгі, слабошорсткі, рідше волосисті, обволікають стебло. На місці переходу пластинки листка у піхву розміщений плівчастий, довгастий язичок до 9 мм завдовжки. Квітки дрібні, непоказні, зібрані в крупні прямостоячі волотисті суцвіття до 30 см завдовжки. Волоть густа, з вкороченими лопатевими гілочками. Колоски лінійно-ланцетні (5--7 мм завдовжки), одноквіткові, зелені або рожевувато-фіолетові з двома колосковими лусками. Квітка з двох квіткових лусок, трьох тичинок і однієї маточки. Зав'язь верхня з двома перистими приймочками. Нижня квіткова луска має прямий тонкий остюк, що звичайно відходить від середини її спинки. При основі нижньої квіткової луски є численні волоски, які майже вдвічі довші за луски.Плід -- довгаста зернівка, що обпадає разом з квітковими лусками і волосками, які її оточують. Росте куничник у соснових і мішаних лісах, особливо в лісокультурах (злісний бур'ян), на вирубках і згарищах. Світлолюбна рослина. Цвіте в червні -- серпні. Поширена і заготовляють по всій Україні.

Мал 4.2 Куничник наземний (Calamagrostis epigeios (L.) Roth.)

Практичне використання: плетивна, волокниста, лікарська, декоративна, фітомеліоративна й кормова рослина. З довгих розщеплених стебел куничника і з його соломи плетуть циновки і мати, ним вкривають дахи господарських будівель, використовують на підстилку. В ботанічному інституті СРСР проводились досліди по одержанню волокна шляхом біологічного мочіння його листків і стебел. З волокна були виготовлені мотузки, які мали непогані показники міцності (мотузок діаметром 10 мм витримав 78 кг з видовженням на 17 а конопляний 55--60 кг). Волотисте суцвіття придатне для виготовлення віничків для змітання пилу, знімання павутини і для сухих зимових букетів. Корені мають сечогінні властивості, використовуються в народній медицині при водянці. Кормові властивості куничника незадовільні. Він дає грубе сіно, на пасовищах поїдається погано і то до початку колосіння. Сіно містить 7 % протеїну, 2,5 жиру, 12 золи, 40 клітковини, 50 % безазотистих екстрактивних речовин. Як декоративна й фітомеліоративна рослина рекомендується для висівання на піщаних схилах у лісопарках, на укосах шосейних і залізничних шляхів, а також для закріплення пісків.

Полин віниковий (Artemнsia scopбria Waldst. Et Kit)

Родина Айстрові (Asteraceae)

Одно-дворічна рослин заввишки 30-70 см з висхідними або прямостоячими квітконосними і короткими вегетативними пагонами. Стебла бурі або червонуваті. Біля основи здерев'янілі. Листки голі або майже голі, лише молоді шовковисто-волосисті, 2-3 перисторозсічені, з лінійними гострокінцевими частками верхні - 3 роздільні або цілісні. Лінійні; нижні - черешкові, решта - сидячі.

Кошики (2 - 3 мм завдовжки) яйцевидні, пониклі, зближені групами або клубочками на бічних гілочках вузько пірамідальної волоті. Обгортка майже гола або розсіяноволосиста з тупими широкоплівчатими внутрішніми листочками.

Мал. 4.3 Полин віниковий (Artemнsia scopбria Waldst. Et Kit)

Росте в світлих лісах на річковіх пісках, галявинах, сухих луках, біля доріг. Звичайно на півдні Полісся. У Лісостепу і Степу. Малоцінна кормова рослина.

Полин гіркий (Artemisia absinthium)

Родина Айстрові (Asteraceae)

Багаторічна трав'яниста, сіроповстиста рослина родини Айстрових (Asteraceae) висотою 60-120 см, із сильним запахом, міцним стрижневим коренем і коротким кореневищем. Стебло пряме, гіллясте, як і вся рослина, білувато-сіроповстисте від притиснутих сріблястих волосків. Прикореневі листки довгочерешкові, трикутноокруглі, тричі перистороздільні, окремі частки їх ланцетні, цілокраї, на верхівці притуплені. Стеблові листки сидячі, чергові, двічі або тричі перистороздільні на лінійно-довгасті тупі частки. Суцвіття -- верхівкова волоть з дрібними (2,5-3,5 мм у діаметрі), майже кулястими, пониклими кошиками. Всі квітки в кошику трубчасті, двостатеві, з жовтою оцвітиною, квітколоже усіяне вузькими плівчастими приквітками. П'ять тичинок зрослися в трубочку, маточка одна, стовпчик один, зав'язь нижня. Плід -- довгасто-оберненояйцеподібна сім'янка, без чубка.

Мал 4.4 Полин гіркий (Artemisia absinthium)

Полин гіркий росте в мішаних і листяних лісах, на галявинах, вирубках, уздовж лісових доріг і просік, на лісокультурних площах тощо. Світлолюбна, солевитривала рослина. Цвіте у липні -- вересні. Поширена звичайно по всій Україні. Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Полтавській, Харківській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській, Одеській, Херсонській і Миколаївській областях. Запаси сировини значні.

Костриця овеча (Festuca ovina L.)

Родина Тонконогові (Poaceae)

Багато річна рослина заввишки 30 - 60 см. Утворює густі м'які дернини. Стебла вгорі тупувато-3-гранні. Гладенькі або шорсткі. Листки в прикореневій розетці, шорсткі с тупими кінчиками, щетино видні, без борозенок, з випуклими боками; язичок коротенький. Волоть невелика під час цвітіння розлога, потім стиснута, з одиничними (нижні по 2), спрямованими вгору гілками. Колоски (4 - 6 мм завдовжки) 4 - 6 квіткові. Зелені або с фіолетовим відтінком , з 2 лінійними загостреними колосковими лусками. Нижня квіткова луска (3 - 4 мм завдовжки) лінійно-лацентна,

Мал 4.5 Костриця овеча (Festuca ovina L.)

гостра, з коротким остюком (1 - 1.5 мм завдовжки); верхня - по краях з невиразними зубчиками. Росте в лісах, на вирубках, полях, сухих луках, серед чагарників. Звичайно в поліссі і в правобережному Лісостепу, Карпатах. Цвіте в кінці травня - у червні. Рослина кормова.

Булавоносець Сіруватий (Corynephorus canescens (L.). Beauv.).

Родина Тонконогові (Poaceae)

Невисока сірувато-зелена рослина заввишки 10 - 30 см, яка утворює щільні дернини. Він має типову ксеноморфну будову надземних пагонів тарозвиває міцну кореневу систему, яка пронизує пісок до глибини 50 - 60 см. Коренева система цього псамофітного злака нараховує до тисячі коренів загальною довжиною 700 - 800, а то і 1000 м. Вид утворює також значну кількість насіння. Все це дає можливість булавоносцю швидко освоювати піски та закріплюватись на них. Corynephorus canescens добре переносить засипання пісками, що розвіюються. Це в певній мірі сприяє розростанню виду, оскільки викликав розвиток додаткових коренів. За 2-3 роки булавоносець може освоїти піски на пасмі. Стебла тонкі чисельні, листки в прикореневій розетці, вузькошийні щетиновиднозгорнуті, з довгими жорсткими піхвами. Язичок листків короткий (до 3 мм) .

Суцвіття у цього злака - невелика рідка срібляста волоть. Колоски дрібні (до 3 мм завдовжки), з боків стиснуті, 2 - квіткові. Колоскові луски майже однакові завдовжки, ланцетні, удвічі довші від квіткових. Нижня квіткова луска біля основи волосиста, з однією жилкою на спинці, з прямим коротким остюком, який у верхній частині булаво видно потовщений. А посередині з волосистим кільцем. Цвіте у червні - липні.

Мал. 4.6 Булавоносець Сіруватий (Corynephorus canescens (L.). Beauv.).

Росте в розріджених соснових лісах на узліссях і відкритих піщаних місцях. Рослина невибаглива до ґрунтів і вологості. Я. Карнась відмічав, що

Corynephorus canescens є піонерним злаком континентальних пісків, який утворює в Європі угрупування, які виділяються окремі асоціації, поширені від Франції до Голландії та Польщі. Просування виду на схід обмежують кліматичні фактори, насамперед континентальність клімату особливо низькі зимові температури.

Келерія сиза (Koeleria glauca (Spreng.) DC.)

Родина Тонконогові (Poaceae)

Багаторіча світлолюба посухостійка сірувата або сизувато-зелеа рослиа заввишки 25-55 см. Утворює щільні дернини. Стебла прямостоячі, опущені, біля основи вкриті рештками відмерлих листків. Піхви старих відмерлих листків біля основи стебел і безплідних пагонів утворюють цибулевидні потовщення. Листки (0,5-1,5 мм завширшки) жорсткі, вузько лінійні, волосисті; нижні - у прикореневій розетці. Язичок короткий. Суцвіття - густа циліндрична волоть (5-10см завдовжки). Колоски (4-5,5 мм завдовжки) довгасто-яйцевидні, стиснуті з боків (2-5 - квіткові). Колоскові луски ланцетні, кілюваті, перетинчасті, різної довжини; нижня - коротко волосиста, з однією жилкою, верхня (4-5,8 мм завдовжки) - з трьома жилками.

Мал 4.7 Келерія сиза (Koeleria glauca (Spreng.) DC.)

Росте у хвойних лісах, на піщаних місцях. Звичайно на Поліссі і в північно-західній частині Лісостепу.

Цвіте в другій половині травня - у червні. Рослина кормова.

РОЗДІЛ 5. ПСАМОФІТНА РОСЛІННІСТЬ ЛІВОБЕРЕЖНОГО ПОЛІССЯ

Борові піски найбільш поширені на річкових терасах Дніпра, Сейму, болота Замглай тощо. Вони здебільшого задерновані або напівзадерновані. Незадерновані піски трапляються зрідка. Це в основному площі, що були вкриті сосновим лісом, а після вирубування використовувалися під посів різних сільськогосподарських культур, згодом залишені як переліг. Ці піски бідні на поживні речовини. Вони з часом вкриваються поодинокими дернинками буловоносця сіруватого (Corynephoruscanescens (L.) Beauv), а років через три-чотири проективне вкриття його збільшується і досягає 65-70%. Серед травостою булавоносця сіруватого з'являються поодиноко верес звичайний, злинка канадська, цмин пісковий, а також келерія сиза.

У подальшому відбувається ущільнення і піски закріплюються різними видами. З основних угрупувань, що трапляються на пісках можна відмітити наступні.

Сизокелерієво-сіруватобулавоносцеве (булавоносець сіруватий + келерія сиза). Проективне вкриття травостою 60-65%. Основу травостою становлять: срібна трава (30%), келерія сиза (15%), з другорядних компонентів: чебрець боровий (8%), цмин пісковий (5%), рутвиця мала (1%), перстач пісковий (PotentillaarenariaBorkh.) (1%), нечуйвітер волохатенький (1%), астрагал пісковий (AstragalusarenariusL.) (1%).

Різнотравно-польовополиново-сизокелерієве (келерія сиза + полин польовий + різнотрав'я ). Проективне вкриття травостою 80%. Травостій складають: келерія сиза (50%), полин польовий (15%) ; з другорядних рослин входять мітлиця тонка (5%), цмин пісковий (5%), віниччя шерстисте (Kоchialaniflora (Ghel.) Borb.) (2%), хондрілласитниковидна (ChondrillajunceaL.) (1%), гикавка сива (2%), деревій майже звичайний (1%), конюшина польова (котики) (1%), звіробій звичайний (1%), юринеянесправжньоволошковидна (JurineapseudocyanoidesKlok.) (1%), гвоздики Борбаша (DianthusborbasiiVand.).

Шерстистовіниччово-польовополинове (полин польовий + віниччя шерстисте). Проективне вкриття травостою 80-85%. З основних компонентів травостою: полин польовий (50%), віниччя шерстисте (20%). З другорядних: гикавка сива (5%), очіток їдкий (SedumacreL.) (3%), тонконіг вузьколистий (3%), цмин пісковий (3%), стоколос покрівельний (2%), котики (1%), малочайкипарисовидний (1%), льон дороколистий (Linariagenistifolia (L.)Mill.), вероніка колосиста.

Піскоцминово-польовополинове (полин польовий + цмин пісковий). Проективне вкриття травостою 75-80%. Домінуючі рослини травостою: полин польовий (35%), цмин пісковий (20%). З другорядних рослин: чебрець боровий (8%), перстач пісковий (3%), тонконіг вузьколистий (2%), юринеянесправжньоволошковидна (1%), осока колхідська (CorexcolchicaGay) (2%), хондрилласитниковидна (1%), малочайкипарисовидний (1%), рутвиця мала (1%), вероніка колосиста (1%), остудник приємний (HerniariasuavisKlok.) (1%), смілка зеленоцвіта (Silenecholorantha (Willd.) Ehrh.) (1%) тощо.

Піскоцминово-звичайночебрецеве ( чебрець звичайний + цмин пісковий ). Проетивне вкриття травостою 75-80%. Основні рослини травостою: чебрець звичайний (45%), цмин пісковий (15%). З другорядних рослин: тонконіг вузьколистий (3%), осока колхідська (5%), очіток їдкий (2%), полин польовий (2%), перстач пісковий (2%), рутвиця мала (1%), дивина скіпетровидна (VerbascumthapsiformeSchrad.), молочай кіпарисовидний, звіробій звичайний, остудник приємний, віниччя шерстисте, синяк звичайний, незабудка дрібноцвіта (MyosotismicranhaPall.).

Різнотравно-чебрецеве ( чебрець боровий + різнотрав'я). Проективне вкриття травостою 75-80%. Основу травостою складає: чебрець звичайний (50-55%). З другорядних компонентів: тонконіг вузьколистий (3%), осока колхідська (3%), цмин пісковий (5%), юринеянесправжньоволошковидна (1%), стоколос покрівельний (1%), очіток їдкий (2%), хондрила ситниковидна, гикавка сива, вероніка колосиста, полин польовий, гвоздики Борбаша, звіробій звичайний.

В північних районах області поширені вересовища - деривати соснових та березових насаджень. Великі площі їх є в околиці с.Корюківки. Використовуються вони під пасовища. Проективне вкриття їх становить 90%. У першому ярусі береза бородавчаста (5%). У другому верес звичайний (55%), біловус стиснутий (10%), цмин пісковий (5%), червець багаторічний (ScleranthusperennisL.) (3%), остудник приємний (2%), мітлиця тонка (2%), любочки осінні (2%), щавель кислий (2%), злинка гостра (ErygeronacerL.) (1%), звіробій звичайний (1%), комонник лучний (SuccisapratensisMoench.)тощо.

Таблиця 5.1 Синтаксономічна схема описаних ценозів за флористичною класифікацією



РОЗДІЛ 6. РОЛЬ ПСАМОФІТІВ У ЗАРОСТАННІ ПІСКІВ

Українське полісся, яке займає південну частину Поліської низовини, характеризується, як відомо, зниженим рельєфом, наявністю широких заболочених річкових заплав, позитивним балансом вологи, переважанням дерново-підзолистих та болотних ґрунтів, високим рівнем ґрунтових вод. Його природні умови, насамперед кліматичні параметри тепла і вологи, дозволяють формування тут багатого та різноманітного рослинного покриву, зростання мішаних та листяних лісів, які є зональним типом рослинності. Однак в рослинному покриві регіону переважають соснові та дубово-соснові ліси, що обумовлене едафічними факторами - значним поширенням флювіогляціальних піщаних відкладів. Останнє пов'язане з особливостями формування території - палеогеографічними умовами антропогену з багаторазовою зміною кліматичних умов, діяльністю льодовика та його вод, значною обводненістю території. Ці ж фактори спричиняють значне поширення пісків, не вкритих сформованою рослинністю.

Раніше на Укаїнськомй Поліссі особливо Правобережному, незакріплені піски займали великі площі. За орієнтовними підрахунками, в 1950 р. їх було близько 40 тис. га. Нині піски в різній мірі закріплені рослинністю, найчастіше культурами сосни. Відкриті піски тепер є переважно вторинними, вони утворились внаслідок вирубування лісу або під дією випасання. Найбільші площі пісків зосереджені в західній та північно-західній частинах регіону.

Серед піщаних форм рельєфу найчастіше трапляються піщані пасма, вали, арени, рідше - дюни. Їх розташування тісно пов'язане з річковими долинами та водно-льодовиковими формами рельєфу. П. А. Тутковський вважав, шо піщані форми рельєфу мають еолове походження. На його думку, Полісся є викопною пустелею - «батьківщиною та кладовищем барханів». Сучасні дослідники не погоджуються з цією концепцією. Піщані пасма вони розглядають як прируслові вали, створені водою, про що свідчить будова піщаних горбів та характер залягання пісків. Вже пізніше, під дією вітру, пасма та вали розпадались на скупчення піщаних дюн. Згодом відбулось їх затоплення водами притоків Прип'яті, внаслідок чого вони виявились розкиданими серед сучасних заплав. Крім сухих пісків терас та межиріч (борових пісків), у прируслових частинах заплав Полісся трапляються вологі алювіальні піски, де також відбуваються процеси заростання, відмінні за своїм характером.

Про заростання пісків Лівобережного Полісся практично відсутні відомості в літературі. Є уривчасті дані щодо території Поліського заповідника та деяких інших невеликих за площею територій. Праці українських фахівців, присвячені заростанню пісків, серед яких слід виділити монографію І. І. Гордієнка та статтю В. В. Осичнюка, висвітлюють це заростання для степової, в меншій мірі для лісостепової зон. Флористичні комплекси пісків виділив М. В. Клоков, який основну увагу приділяв південнішим флористичним комплексам пісків.

Роль псамофітів у заростанні борових пісків

Загальні закономірності заростання пісків на боровій терасі р. Десни відповідають таким для Лівобережного Полісся. Проте процес заростання борових пісків на терасі має свої особливості , тому детально зупинимося на його характеристиці.

Якщо для Лівобережного Полісся основним видом заростання пісків є Coryneforuscanescens (L.) Beauv. (іноді Polytrichumpiliferm та Carexcolchica, в меншій мірі Calamagrostisepigeios, Koeleriaglauca (Spreng.) DC), то на боровій терасі р. Десни значну роль у заростанні сухих пісків відіграє Calamagrostisepigeios. У заростанні ми виділяємо кілька стадій. На першій стадії на слабко закріплених пісках формуються угруповання псамофітного різнотрав'я із видів-монокарпіків. На окремих ділянках домінує ArtemisiascopariaWaldst. etKit., покриття якого становить 30-50% ( при загальному покритті 40-70%). Як асектатори з покриттям 2-5% найчастіше трапляються такі псамофітні види як Calamagrostisepigeios, Koeleriaglauca (Spreng.) DC., Helichrysumarenarium (L.) Moench, Carexcolchica J. Gay, Hieraciumpilosella L., Potentillaargentea L.

На другійстадіїзменшується участь малорічнихвидів. Травостій з проективним покриттям до 50-60% утворює Calamagrostisepigeios (20-30%) з спів домінуванням Koeleriaglauca (10-20%). Піски закріпляють також Sedumacre L., Festucaovina, Helichrysumarenarium. Участь Artemisiascoparia зменшується до 1-2%.. На цій стадії зявляються проростки сосни (при природному відновленні) або висаджується сосна.

На третій стадії молоді (3-5 - річні) екземпляри сосни зростають у монодомінатних угрупованнях Calamagrostisepigeios, покриття якого збільшується до 80%. Такі фітоценози флористично дуже збіднені. При формуванні лісових фітоценозів на ділянках з розрідженою сосною формуються угруповання групи асоціацій Pinetagraminosa (асоціація Pinetumcalamagrostidosum (epigeioris)). При змиканні крон сосни такі ценози трансформуються в ліси групи асоціацій Pinetahylocomiosa.

Таким чином, узагальнюючий еколого-ценотичний ряд заростання борових пісків Calamagrostisepigeios має такий вигляд:



Отже, угруповання Pinetumcalamagrostidosum (epigeioris) є сукесійними стадіями формування сосновим лісів зелено мохових.

На борових терасах р. Десни (урочище «Бір» Красилівського лісництва) та її притоки р. Вздвижі ( біля сіл Красне та СкорінецьЧернігівскього р-ну) нами описані різні стадії заростання пісків регіонально рідкісним видом Coryneforuscanescens. Цей центральноєвропейський вид знаходиться на Лівобережному Поліссі на східній межі ареалу, тому наявність його угруповань на межиріччі являє науковий інтерес. Тут виявлені ті ж стадії зростання, які виділені для Правобережного Полісся, проте є певні відмінності на кінцевих стадіях заростання.

На першій стадії Coryneforuscanescens спочатку вкорінюється поодиноко, а через 2-3 роки утворює розріджені угрупованням із покриттям травянистого ярусу 30-40% (проективне покриття домінанти 20-30%). Решту площі займає голий пісок із окремими куртинами псамофітного виду моху PolytrichumpiliferumHudw. У травостої з покриттям до 5% беруть участь Koeleriaglauca, Sedumacre. Поодиноко найчастіше трапляються такі псамофітні види як Helichrysumarenarium, CentauerapseudomaculosaDobrocz., Berteroaincana.

На другій традії, яка триває 2-3 роки Polytrichumpiliferum (покриття 20-30%) вкорінюється в покрив із переважанням Coryneforuscanescens (50-60%), зявляються так звані факультативні псамофіти Thymusserpyllum L.,Festucaovina, SolidagovirgaureaL. На закріпленому піску починають зявлятися проростки та молоді екземпляри сосни. На Поліссі на більшій частині площ на цій стадії висаджується сосна, що прискорює процес формування лісових ценозів.

На наступній стадії на ділянки з молодими (2-3 - річними) соснами, починають вкорінюватися лишайники роду Cladonia. Участь Coryneforuscanescens у травостої дещо зменшується (25-36%). Іноді з ними спів домінує Koeleriaglauca, Calamagrostisepigeios (до 10%). Часто на таких ділянках зявляєтьсяDianthuspseudosquarros (Novak) Klok. Ця стадія триває 4-5 років і є початком формування лісових угруповань.

Зі змиканням крон, яке настає на 21-15 -му році життя сосни, світлолюби вий вид Coryneforuscanescens починає випадати, а покрив із лишайників - замикатись ( до 20-30%). Зявляються лісові зелені мохи (найчастіше Polytrichumjuniperium).

На стадії формування лісових угруповань у мохово-лишайниковому ярусі переважають зелені мохи. У травянистий ярус вкорінюються лісові бореальні види (Peucedaumoreoselinum, CarexericetorumPoll. тощо). Згодом при змиканні крон сосни формуються угруповання Pinetahylocomiosa (Pinetumhylocomiosum, P. Graminoso-hylocomiosum).

На територіх Правобережного Полісся та Польщі кінцевими стадіями заростання борових пісків з участю булавоносця сіруватого є соснові ліси лишайникові. Так , Я. Корнась відмічає, що оптимальний розвиток буловоносця спостерігається при появі проростік сосни, вкорінені у наземний покрив лишайників та у появі видів наступного стану сукцесійного розвитку, зокрема FestucarubraL. S. Str., Koeletriaglauca. Дальший розвиток угруповань без дії випасання призводить до формування соснових лісів лишайникових.

Таким чином на боровій терасі р. Десни в межах Чернігівського району в заростанні пісків беруть участь як типові для лісової зони шикороареальніпсамофітні види (Koeleriaglauca, Calamagrostisepigeios, Polytrichumpiliferum), так і центральноєвропейський вид Coryneforuscanescens, ценози якого знаходяться тут на східній межі свого поширення.

Узагальнений еколого-ценотичний ряд заостання борових лісів Coryneforuscanescensє таким:

Роль псамофітів у заростанні вологих пісків

На вологих алювіальних пісках заростання починається з появи несформованих заростей рослин-піонерів. Пізніше зявляютсья молоді особини SalixacutifoliaWilld., у заростях якої поступово формується травянистий покрив. Серед псамофітів які тут трапляються Rumexacetosella, Sedumacre, Herniariaglabra, Carexcolchica. Покриття останнього виду становить 20-25%. І на першій стадії заростання він виступає домінантом.

Шелюга однією за перших опановує крупнозернисті промиті піски, на яких у подальшому формуються дернові грунти. Далі піщані галявини заростають шелюгою, внаслідок чого формуються асоціації шелюжникакуничникового. На наступних стадіях по невеликих зниженнях спочатку вкорінюються поодинокі дерева (PopulusnigraL., P. albaL.), які потім формують густі зарості. Поступово Salixacutifolia замінюється на S. fragilisL.,і таким чином формується заплавний вербово-осокоровий ліс.

Піски в заплавні Десни перебувають на різних стадіях заростання.

Отже, в заростанні пісків заплави Десни істотну роль відіграють Salixacutifolia та Calamagrostisepigeios. Процеси заростання вологих пісків значно відрізняються від заростання сухих борових пісків і призводять до формування заплавного лісу.

Узагальнений еколого-ценотичний ряд заростання пісків заплави Десни є таким:

Роль псамофітів у заростанні штучних піщаних намивів

В 1980-х роках було розпочато роботи по намивному піску на заболоченій території площею близько 50 га для будівництва житлового масиву в районі Лісковиці (південно- західна частина околиця м. Чернігова). Після проведення меліоративних робіт планувалося проведення на цю територію теплотраси та газопроводу. Проте після намиву піску цей проект було припинено у зв'язку з тим, що на намитій території дуже високого залягають підземні води. Аргументом проти будівництва на Лісковиці житлового масиву було і те, що багатоповерхові будинки закривали б мальовничий історичний краєвид Чернігова при вїзді з Києва. Нині піщаний намив на Лісковиці являє собою територію, яка неконтрольовано використовується для добування піску та як стихійне сміттєзвалище. Прилеглі до піщаного намиву ділянки забудовуються одно-, двоповерховими будинками.

На піщаному масиві нами були виявлені ділянки з різними стадіями формування рослинного покриву.

На першій стадії на слабко закріплених пісках формуються угрупування розрідженого псамофітного різнотрав'я з видів-монокарпіків. На окремих ділянках домінує Artemisiascoparia, покриття якого становить 20-30% ( при загальному покритті 40-50%). Покриття до 10-20% мають Plantagolanceolata, Erigeron Canadensis, Oenotherarubricaulis та O. biennis.Поодиоко зростають Calamagrostisepigeios, FestucaovinaBromusmolis, Lepidiumdensiflorum, Berteroaincata, Helichrsumarenarium, Hieraciumpilosella, Potentillaargentea, trifoliumarvense, Sedumacre, CentaureaPseudomakulosa, Erigeronacris, Stenactysannua, Saponariaafficinalis. Решту площі займає голій пісок із окремими куртинами псамофітного виду моху Polytrichumpiliferum. На цій стадії зявляетьсяHippophaerhamnoidesкоренепаросткового походження заввишки від 5 до 50 см (очевидно первинно на масив була занесена птахами з неподалік розташованих дач) і місцями займае до 20% площі та Salixacutifolia.

На другій стадії зменшується участь малорічих видів, асам перед Artemisascoparia (20-25%), Oenotherarubricaulis та Oenotherabiennis (15-20%). Участь багаторічних злаків, що закріплюють піски Calamagrostisepigeios та Festucaovina збільшується до 10-25%. Поодиноко трапляються Carexcolchica, Trifoliumarvense, Erigeroncanadensis, Lepidiumruderale. На цій стадії Politrichumpiliferum має покриття до 50-70%. Hippopphaerhamnoides досягає висоти до 1,5м і має зімкненість крон 0,4-0,5

На третій стадії Hippopphaerhamnoides, що плодоносить (співвідношення чоловічих особи і жіночих 2:8) досягає 2-4 м (зімкненість крон 0,6-0,9) і утворює угрупування разом з Calamagrostisepigeios або Festucaovina. Їх покриття збільшується до 30-40%. З Hippophaerhamnoides спів домінує Salixacutifolia. Такі фітоценози флористично дуже збіднені. Тут поодиноко трапляються Berteroaincana, Erigeroncanadensis, Lepidiumruderale. Згодом Hippophaerhamnoides повністю витісняє багаторічні злаки і утворює моно домінантні угруповання.

У південній частині масиву (ближче до ТЕЦ) у псамофіт них угрупованнях зростає участь Salixacutifolia. Тут формується угруповання.

Таким чином, узагальнююча схема зростання намивних пісків представлена на малюнку:

Отже, на штучних піщаних намивах провіду роль у їх заростанні відіграють як типові для Полісся псамофітні види (Calamagrostisepigeios, Salixacutifolia, Festucaovina) так і Hippophaerhamnoides, Artemisascoparia що потрапив із культури.



РОЗДІЛ 7. ПСАМОФІТНА РОСЛИННІСТЬ ПІЩАНОГО КАР'ЄРУ В ОКОЛИЦЯХ С.М.Т. М-КОЦЮБИНСЬКЕ

Піщаний кар'єр був залишений після видобування піску. Піски ці бідні на поживні речовини. Вони з часом вкриваються поодинокими дернинками булавоносцю сіруватого (Сorynephorus canescens (L.) Beauv.), а також Конюшини польової (Trifolium arvense L.) проективне вкриття якої через 2-3 роки збільшуеться і досягає 60-70%. Серед травостою Конюшини польової з'являються Куничник наземний, Полин Віниковий, Келерія сиза.

У подальшому відбувається ущільнення, і піски закріплюються різними відами.

Основне угруповання що знаходиться на піщаному кар'єрі:

Польовоконюшино- сіруватобулавоносцеве (булавоносець сіруватий + конюшина польова) проективне вкриття травостою 60-70%. Основу травостою становлять Конюшина польова (40%), Булавоносець сіруватий (30%), з другорядних компонентів Полин віничний (2%), Куничник наземний (2%), Келерія сиза (1%) Полин Гіркий (15), Костриця овеча (1%).

Всього на дослідній ділянці (10м2 ) було нараховано 10 видів псамофіт них рослин, домінантами є Булавоносець сіруватий та Коншина польова. Також на дослідній ділянці було нараховано 1867 рослин, серед них:

1.Польва конюшина - 1272

2.Булавоносець сіруватий - 300

3.Куничник наземний - 74

4.Полин віничний - 60

5.Костриця овеча - 38 , 6.Келерія сиза - 100



ВИСНОВКИ

1.Флористичні роботи кінця ХІХ - початку ХХ ст., що проводилися на Лівобережному Поліссі здебільшого присвячені реєстрації рослин піщаних грунтів (Н.Чикилевський, В.О.Вершковський). Рослинність пісків Лівобережного полісся описана в праці С.О.Молярчука «Рослинність Чернігівщини».

2.Територія на який проводився дослід характеризується зниженим рельєфом, наявність поблизу боліт і ставків, позитивним балансом вологи переважанням дерново-підзолистих ґрунтів та високим рівнем ґрунтових вод

3.У заростанні піщаного кар'єру беруть участь як типові для лісової зони широко ареальні псамофітні види (Конюшина польова, Келерія сиза), так і центральноєвропейський вид (Булавоносець сіруватий), запобігаючи розширення площ оголених пісків. Заростання пісків піщаного кар'єру приводить до формування соснових лісів зеленомохових.

4.Псамофітне угрупування Піщаного кар'єру представлене:

польовоконюшинне-сіруватобулавоносцеве (Польова конюшина + Булавоносець сіруватиЙ)



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Алехин В. В. Методика полевого изучения растительности и флоры. - М.: Наркомпрос, 1938. - 84 с.

Андриенко Т. Л. Антропогенные изменения растительности и Украинского Полесья // Фитоценология антропогенной растительности. - Уфа, 1985. - С. 15-29.

Андрієнко Т.Л. Еколого-ценотичні особливості заростання пісків Українського Полісся // Укр. Ботан. Журн. - 1994. - 51, №4. - С. 34-38.

Атлас Черниговской области / Гл. ред. А. М. Маринич. - М., 1991. С - 48.

Вершковский В. О. О некоторых растениях, собранных в области песков и леса Остерского уезда Черниговской губернии // Варшавские университетские известия. - 1915. - Кн. 3. - С. 17-20.

Вершковский В. О. Флора Остерского уезда Черниговской губернии // Варшавские университетские известия. - 1917. - Кн. 5. С. - 14-17.

Викторов С. В., Востокова В. А., Вышивкин Д.Д. Краткое руководство по геоботаническим съемкам. - М.: Из-во МГУ, 1959. 168с.

Войтюк Ю. А. Флора и фитоценотические особенности псамофильных комплексов Среднего Приднепровья. - Киев, 1986. - 17с.

Геоботанічне районування Української РСР / Під ред. А. Г. Барбарича. - К: Наук. думка, 1977. - 304с.

Дмитрієва В. І. Ґрунти Чернігівської області. - К.: Урожай, 1969. - 62с.

Карпенко Ю. О. Диференціація рослинності нижньої частини межиріччя Десни - Сейм, її флористична та нозологічна цінність. Автореф. дис…. канд. біол. наук: 30.00.05. - К., 1999. - 19с.