Держава і ринок: філософія взаємодії

Підтвердження цієї тези також можна знайти у Ф. Ліста: «Вільна конкуренція не повинна підпорядковувати світові інтереси в рамках всесвітньої асоціації інтересам однієї країни, тобто вільна конкуренція придатна тільки для осіб однієї і тієї ж нації... Ті нації, що завдяки своєму моральному, розумовому, соціальному і політичному потенціалу почувають себе здатними до розвитку промисловості, повинні звернутися до протекціоністської системи як найдієвішої» [12]. Ця система придатна не тільки для підтримання матеріального виробництва, а й для інтелектуального потенціалу країни.

Таким чином, у національній економіці відтворюються види діяльності не тільки з безпосередніми (матеріалізованими в натуральному, грошовому чи іншому доході), а й з непрямими (невідчужуваними від людини, що виявляються лише в довгостроковій перспективі) результатами. Ознака культури в економіці -- розкіш непродуктивного (неутилітарного) присвоєння благ, що вона може собі дозволити. Особливості тих чи інших способів включення у відтворювальний цикл благ із тривалим циклом відтворення (невідтворюваних благ) -- теж невід'ємна риса національної економіки.

На основі таких висновків Ліст дає визначення такої галузі економічної науки, як національна економія: «Національна економія -- наука, яка при визнанні існуючих інтересів та індивідуальних умов націй учить, яким чином кожна з них може піднятися до того ж ступеня економічного розвитку, за якого її асоціація з іншими націями рівної культури на підставі вільної торгівлі стає можливою і вигідною» [13].

Внесок німецької історичної школи важко переоцінити, адже саме її адепти почали використовувати в теорії економічної політики економіко-статистичні методи, результати економіко-соціологічного та історичного аналізу і, що саме головне, -- інституційні фактори.

Іншою нестандартною течією, що стала відправною точкою сучасної радикальної політичної економії (XX ст.) До несучасної радикальної політичної економії можна віднести праці таких авторів XIX ст., як Ж. Сісмонді, П. Ж. Прудон, Р. Оуен, Дж. Грей та ін., є теорія німецького соціолога й економіста К. Маркса. Саме його економічна теорія стала в XX ст. однією зі складових суспільної ідеології соціалістичних країн з плановим господарством, у такий спосіб зробивши внесок у корінні зміни як соціально-економічної, так і загальної історії людства.

Ми не будемо вдаватися до викладення змісту та основної суті Марксової теорії економічної політики, адже ця теорія достатньо відома вітчизняній науці. Зазначимо лише, що на сьогодні суперечки стосовно Марксового соціалізму ведуться в рамках вибору з двох помилкових альтернатив: або те, що має місце на сучасному етапі розвитку суспільства відповідає уявленням Маркса, або марксизм -- помилкова теорія. Однак марксизм певною мірою повинен був саморозвиватися і самокоригуватися. Звідси випливає, що марксизм XIX ст. для того щоб мати право називатися марксизмом і в XX ст., повинен був як концепція змінитися відповідно до реально існуючих суспільних змін і, що найважливіше, концептуально обґрунтувати і самі ці зміни. Якщо зміни, що роблять картину світу XX ст. відмінною від картини XIX ст., відбулися за Марксом, тобто в результаті дій тих суспільних сил, на які вказувала Марксова парадигма XIX ст., у результаті розв'язання тих суспільних суперечностей, що фіксувала висхідна парадигма, то варто зробити висновок про безпідставність критики марксизму. Точніше, критика марксизму має бути визнана справедливою, але тільки стосовно порочної практики застосування застарілої (але ще здатної обновитися) парадигми XIX ст. до громадського життя XX ст.

Поява у 1936 р. праці Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» ознаменувала початок кейнсіанської революції, яка, мабуть, так само як і маржиналістська, викликала значні зміни в економічній теорії, зокрема в теорії економічної політики Дослідження в галузі історії економічного аналізу показали, що значну роль у здійсненні кейнсіанської революції відіграли також польський економіст М. Калецький і група німецьких економістів, що дістали назву «німецькі кейнсіанці». Деякі з наукових відкриттів Дж. М. Кейнса ще до їх публікації висвітлювались у дослідженнях означених учених, а тому поряд з ним можуть розглядатися як основоположники Кейнсіанської революції..

Річ у тім, що саме кейнсіанська революція забезпечила виділення макроекономіки в самостійну галузь економічної науки. Характерною відмінністю нової методології аналізу стала незалежність досліджень від проблем цінності, конкуренції, поведінки споживача. Це, у свою чергу, стало передумовою відходу від принципів оптимізації і методологічного індивідуалізму як основних передумов при виведенні функцій економічних змінних і побудови економічних моделей.

Позитивний аналіз Великої депресії 1929--1933 рр. і швидких темпів економічного зростання планової економіки Радянського Союзу, здійснений Дж. М. Кейнсом, М. Калецьким та іншими вченими, став поштовхом для відходу від закону Сея і, як наслідок, для появи принципово нового аналізу макроекономічних взаємозв'язків. На перший план було висунуто елементи сукупного попиту та, зокрема, інвестицій в основний капітал.

А отже, зміни цих елементів слугуватимуть детермінантами як реального національного доходу, так і рівня зайнятості. У результаті цих досліджень було продемонстровано, що ринкова економіка є внутрішньо нестабільною, а її нормальним станом є вимушене безробіття. Було розвинуто дослідження системи закономірностей поведінкових характеристик фірм і споживачів, аналіз їх взаємодії і продемонстровано ефективність ринку як соціального механізму координації виробництва і розподілу приватних благ Іншою беззаперечною перевагою теорії Кейнса стала ідея «грошової економіки», що була викладена в маловідомій статті 1933 р. «Грошова теорія виробництва» і, на жаль, у чітко сформульованому вигляді відсутня у його «Загальній теорії». Цей факт обумовив ігнорування даної ідеї у працях найближчих послідовників кейнсіанства. Але саме ця ідея лягла в основу альтернативної сучасній неокласиці течії -- «посткейнсіанства». [14].

Остаточного і завершеного вигляду теорія економічної політики набула в результаті нормативного аналізу, проведеного голландським економістом Яном Тінбергеном (1903--1994, перший лауреат Нобелівської премії з економіки -- 1969 р.). Визначивши економічну політику через систему дій уряду, яка повинна включати вибір кінцевої цілі політики виходячи з максимізації функції суспільного благополуччя [15], Тінберген довів неспроможність традиційного ізольованого підходу до аналізу різних типів економічної політики. Адже, на його думку, максимізація цільової функції можлива лише при одночасній оптимізації як її складових, так і всіх політичних заходів, що використовуються в рамках обраної моделі економіко-політичного устрою суспільства. Теоретичні ідеї Я. Тінбергена в галузі економічної політики повною мірою були викладені в працях «Теорія економічної політики» («The Theory of Economic Policy», 1952), «Централізація і децентралізація в економічній політиці» [16] і «Економічна політика: принципи і ціль» [17].

Попереднє викладення основних етапів еволюції теорії економічної політики (рис. 3.1) дає змогу визначити їх аналітичні обмеження в дослідженні сфери прийняття рішень. Передусім це стосується двозначності теоретичного опису політичних процесів, які традиційно фокусувалися на економічному дослідженні результатів політичних рішень. У цьому разі влада та її економічна поведінка розглядались економістами як екзогенні фактори економічних процесів. Це дозволило дослідити і вивчити ефекти, котрі викликає державна політика в економіці, тією мірою, якою це можливо при абстрагуванні від двосторонніх взаємозв'язків між цими двома сферами прийняття рішень.

Слід зауважити, що для більшості економічних питань цей підхід виявився адекватним і дозволив отримати формальні відповіді на досить велику кількість питань стосовно відповідних економічних ефектів, що викликає зміна в поведінці влади. Однак для інших питань адекватність такої методології залишалася спірною, адже основною передумовою була незалежність мотивації поведінки урядовців від економічного інтересу, а отже, субоптимальні політичні рішення вважалися неможливими.

Таке абстрагування від економіко-політичних взаємозалежностей, у свою чергу, призводило до втрати реалістичності результатів. Ця ситуація у сфері економічних досліджень не задовольняла економістів, що знайшло відображення в резонансних працях представників академічних кіл. Уперше ідею про необхідність дослідження взаємодії ринку і держави було висунуто П. Самуельсоном. У його праці «Повна теорія державних витрат» цій тезі було дано формальне доведення, що базувалося на неспроможностях ринку «при визначенні оптимального... рівня колективного споживання» [18] за умови включення суспільних товарів до споживчого кошика домогосподарств, необхідності врахування альтернативних процесів прийняття колективного рішення. Незважаючи на критичний аналіз П. Самуельсона, що поділив процеси колективного прийняття рішень з приводу розподілу приватних і суспільних товарів (відповідно через ціни та виборчі процеси), тенденція поділу сфер аналізу між економістами і політологами залишалася непорушною досить довго.

Рис. 3.1. Класифікація теорій економічної політики

Винятком стали дослідження Ентоні Доунса, чий внесок у поєднання цих двох суспільних наук неможливо переоцінити. Найбільшої уваги заслуговує робота «Економічна теорія демократії» [19], а саме викладена і доведена в ній теорема медіанного виборця¹, що й досі залишилася наріжним каменем всієї економічної теорії політики. В подальшому все більше робіт було присвячено різним аспектам взаємного впливу економічних і політичних рішень. Так, у своєму дослідженні з проблем стабільності економетричних оцінок Р. Лукас доводить, що прогнозування поведінки економічних агентів перебуває в повній залежності від їх економічних очікувань стосовно поведінки влади (майбутньої цінової, бюджетної, інвестиційної політики, політики у сфері оплати праці тощо). Доти, доки політика влади залишається екзогенним фактором (як фактор погоди) довгострокові прогнози практично неможливі [20]. Дослідження інших економістів у цьому напрямі ґрунтувалися на необхідності пояснень таких проблем:

формулювання функціональних цілей вищих можновладців;

ідентифікації характерних обмежень можливої поведінки можновладців (виборчі процеси, можливість відкликання тощо);

ідентифікації всіх взаємозалежностей між приватним і су-
спільним секторами.

Власне термін «економічна теорія політики»² (цkonomische Theorie der Politik) вперше було застосовано Бруно Фреєм у його статті «Ренесанс політичної економії», надрукованій у 1974 р. Саме в ній Б. Фрей ретельно виокремив позитивну теорію економічної політики від альтернативних підходів та визначив її як спробу подолання розходжень між економічними і політичними науками за допомогою застосування сучасних методів економічних досліджень до політичних проблем. У рамках однієї роботи ми не зможемо викласти еволюцію поглядів у цій сфері економічної науки, а тому обмежимося лише схематичним зображенням розвитку економічної теорії політики (рис. 3.2) та викладенням основних постулатів, ключових напрямів.

¹ У своїй видатній праці «Економічна теорія демократії» Е. Доунс сформулював і довів теорему, яка стосується колективного вибору у демократичному суспільстві. За цією теоремою, політики будуть найбільше представляти погляди тих виборців, що перебувають у центрі політичного і соціального спектра суспільства. Теорема використовується для пояснення характеру державних витрат і є підґрунтям закону Аарона Директора, який стверджує, що перерозподіл доходів державою здійснюється на користь груп із середніми доходами. У подальшому теоретичні розробки у цій сфері викликали появу робіт Гордона Таллока, Даррена Гранта та ін.

² Синонімічними термінами, що вживаються у значенні «економічної теорії політики», є «теорія суспільного вибору», «теорія ендогенного визначення економічної політики» та «нова політична економія». Однак, на наш погляд, усі названі теорії входять до складу економічної теорії політики та у відокремленості не охоплюють її повного змісту.

Рис. 3.2. Розвиток економічної теорії політики [21]

* PBC (political business cycles) -- політичні ділові цикли; PT (partisan theory) -- теорія упереджених рішень; RE-PBC (rational expectations political business cycles) -- раціональні очікування політичних бізнес-циклів; RBuC (related rational budget cycle) -- залежність раціональних бюджетних циклів; RPT (rational partisan theory) -- раціональна теорія упереджених рішень.

У теорії політичних ділових циклів М. Калецького розглядається вплив соціальних антагонізмів на економічні коливання. Уперше в економічній науці на економічний вплив класових конфліктів, що за своєю сутністю безпосередньо стосувалися коливання випуску продукції, було вказано в першому виданні «Капіталу» К. Маркса у 1867 р. Визначивши владу в термінах доступу до засобів виробництва (що мали більший вплив, ніж управління урядів), можна простежити тенденції щодо відповідної реакції класу капіталістів і пролетаріату на експансіоністську політику уряду. Якщо затяжна стадія експансіонізму викликала скорочення рівня зайнятості, то посилювалися переговорні дії профспілок стосовно умов і оплати праці найманих робітників. Такі переговори, як правило, закінчувалися зростанням доходів робітників, а отже, і зростанням витрат класу капіталістів. Скорочення прибутків викликало зворотну реакцію останніх, що виражалася в економічному спаді, напрямленому на посилення своєї влади. Продовжуючи ідеї К. Маркса, М. Калецький зауважує, що віра в ортодоксальність кейнсіанської політики (досить поширена на час написання його теорії), не враховує класових суперечностей, що можуть спричинити активізацію класу підприємців у напрямі скорочення економічної активності. Різкий економічний спад, таким чином, викликав би нові експансії уряду, що спричиняли б у кінцевому підсумку нові й нові політичні ділові цикли в економіці [22].

Ураховуючи викладене, на нашу думку, основний внесок теорії М. Калецького полягає у демонстрації залежності економічних результатів від політичних факторів. Це, по суті, і стало поштовхом до продовження досліджень у сфері взаємозалежностей економіки і політики. Джон Акерман, як і М. Калецький, досліджував механізми, якими політика (в найбільш широкому її розумінні) і політичні змінні визначають, або принаймні впливають на економічні результати [23]. Така постановка питання вимагала адаптації досліджень до соціальної функції добробуту.

Самі теоретичні дослідження соціальної функції добробуту Детальніше огляд різних течій теоретичного напряму «економіки добробуту» наведено у Hans van den Doel, and den van Velthoven «Democracy and Walfere Economics» Cambridge Univercity Press. 1993. , здебільшого є математичним доповненням до аналітичних питань економічної теорії політики. Однак наприкінці 40-х років ХХ ст. означені дослідження сформували і виокремили повну нормативну теорію, що досліджувала проблеми благополуччя різних економіко-політичних устроїв суспільства та механізмів здійснення соціального вибору. Методологічні інструменти теорії використовувалися для обґрунтування (на основі оцінних суджень) основних напрямів економічної політики. Як було зауважено вище, перше покоління моделей в економіці добробуту (що більшою мірою розвивалися під впливом досліджень А. С. Пігу), яке базувалось на тому, що рівні індивідуальної корисності можуть бути зіставлені, вбачало досягнення добробуту суспільства у комбінуванні певним чином цих корисностей Основні функції добробуту будуть викладені в наступному параграфі.. Це, у свою чергу, дозволяло визначити оптимальну економічну політику відповідно до тієї чи іншої бажаної суспільством функції добробуту.

Однак через недостатність підтверджень властивостей перших моделей економіки добробуту економісти розвивали «ординальний» напрям досліджень [24], що передбачав неможливість зіставлення корисностей між індивідами. Особливу роль відіграли праці А. П. Лернера і Дж. Р. Хікса [25], у яких автори здійснили перегляд концепції добробуту, взявши за основу «узагальнену» передумову ординальної корисності. Спираючись на дослідження В. Парето, відоміше в сучасній науці як концепція Парето -- оптимальності, було розроблено критерій відбору програм економічної політики Калдора-Хікса.

Істотні обмеження у застосуванні критерію Калдора-Хікса спонукали економістів до продовження своїх досліджень у цій сфері. Значного результату було досягнуто А. Бергсоном у відомій праці «Переформулювання окремих аспектів економіки добробуту», у 1947 р. він був доповнений П. Е. Самуельсоном. За функцією добробуту Бергсона відпадала потреба у порівнянні індивідуальних корисностей, адже її аргументами були величини, що являли собою різні аспекти соціального стану. Функція суспільного добробуту відповідно присвоює кожному стану свій індекс. Таким чином, якщо стан А є кращим за стан Б, то і величина функції А буде більшою за величину функції Б.

Кеннет Ерроу у своїй «теоремі неможливості» визначає необхідні критерії досягнення суспільного добробуту при одночасному збереженні демократії і вказує на дилему невизначеності уряду. Г. Таллок зауважує, що «врегулювання теоретичної неможливості із практичними успіхами демократії вимагатиме послаблення означених критеріїв» [26]. Фактично, хоча й не явно, така ситуація вимагала внесення до нормативної концепції позитивного дослідження поведінки владної еліти.

Не погоджуючись із основною проблематикою економічної теорії добробуту, що може бути виражена як нормативна соціальна проблема максимізації добробуту, Ентоні Доунс висуває альтернативний погляд, котрий дістав назву «Теорія максимізації голосів і медіанного виборця». Визначивши дії владної еліти відповідно до стандартних поведінкових передумов індивідуальних особистих інтересів, моделювання урядової поведінки в більшості випадків нагадує моделювання поведінки фірм у мікроекономічній теорії. За цією гіпотезою, мотивацією до дій політичних діячів служили «цілі максимізації голосів на виборах, а не будь-які альтруїстичні чи ідеологічні мотиви» Зазначимо, що вперше гіпотеза стосовно максимізації голосів була висунута Дж. Шумпетером у праці «Капіталізм, соціалізм і демократія», де було визначено те, що пізніше отримало назву «теореми медіанного виборця». [27]. Застосування методології аналізу ринкових процесів у дослідженні сфери при-
йняття політичних рішень дало змогу стверджувати, що егоїстичні інтереси політичних діячів врешті-решт приведуть до соціального оптимуму. Умовою такої рівноваги є рівність граничних вигід і граничних витрат: «Уряди продовжують витрачати доти, доки гранична вигода від збільшення голосів виборців не зрівняється із граничними затратами на додаткову підтримку» [28]. Саме в працях Доунса було продемонстровано ефективність застосування економічних інструментів під час аналізу політичних процесів і набуло завершеного вигляду формулювання держави як ендогенного фактора в моделі економічної системи, стираючи тим самим грані між економічною і політичною науками.

Концептуально соціальна функція добробуту передувала дослідженням оптимальних умов вироблення політики. Її нормативний характер одночасно вказував і на її обмеженість у практичному застосуванні як інструменту дослідження політичних рішень.

Одним із варіантів вирішення проблеми дослідження взаємодії економіки і політики стало застосування функції голосування, яка за своєю сутністю досить близька до функції добробуту і спирається на припущення про ймовірний характер колективного вибору та розглядає його крізь призму максимізації кількості голосів, поданих за той чи інший варіант рішення. Завдяки такому підходу виникає можливість аналізувати особливості довгострокової політичної рівноваги, тобто характеристики того комплексу заходів, що буде впроваджено у життя завдяки демократичному виявленню переваг членів суспільства.

Відмінність між функцією голосування і функцією популярності полягає у визначенні залежної змінної. З економічного погляду функції голосування (пояснення фактичної поведінки виборців) мають більші можливості, ніж функції популярності (пояснення цільової поведінки виборців). Оскільки ці типи функцій отримані для чіткого розуміння впливу на економічну систему, то і пояснювальний акцент зроблено на коливання в поведінкових характеристиках виборців, що мають найнижчий ступінь лояльності, а отже, і відображають найвищий ступінь реакції на політичні зміни. Найбільш цікавими в даному аспекті є емпіричні дослідження Г. Крамера [29], що визначив залежність програм, напрямлених на безробіття та інфляцію, від циклічності політичних виборів. Заслуговують на увагу і дослідження Дж. Стіглера, який зосередив увагу на перерозподільних програмах уряду [30].

Інші дослідження проблеми поєднання функції соціального добробуту та демократичних засад у макроекономічному моделюванні були сконцентровані навколо кривої Філліпса. Основна увага при цьому приділялася впливу політичних циклів на упередженість рішень економічних агентів. Однак значна критика стосовно необґрунтованості самої кривої призвела до необхідності перегляду «захисного поясу» цієї доктрини. В основі критичних зауважень лежав фактично новий макроекономічний підхід, що дістав назву «теорія раціональних очікувань».

Заснована на новаторських внесках Р. Е. Лукаса, Т. Дж. Сарджента і Н. Уолліса концепція раціональних очікувань базувалася на принципі, що індивіди здатні прогнозувати майбутній стан економічної системи за допомогою наявної інформації. Інформація використовується доти, доки гранична собівартість її отримання не зрівняється з граничними вигодами від її використання. Це, у свою чергу, ставить під сумнів результативність короткострокових стабілізаційних програм уряду.

Таким чином, основною вимогою ефективності програм економічної політики уряду стає інформаційна асиметрія між урядом та іншими економічними агентами.

Беззаперечними в цьому випадку є аргументи, висунуті в рамках моделі суспільного (чи політичного) вибору (public choice) Джерела теорії суспільного вибору можна знайти у заново відкритих Д. Блеком 1948 р. працях математиків XVIII--XIX ст., що цікавилися проблемами голосування: Ж. А. Кондорсе, Т. С. Лапласа, Ч. Доджсона (Льюіса Керролла). Однак як самостійний напрям економічної науки вона сформувалася лише у 50--60-х роках XX ст. Важливу роль у формуванні теорії суспільного вибору відіграли роботи з політичної філософії Т. Гоббса, Б. Спінози, а також політологічні дослідження Дж. Медісона й А. де Токвіля. Безпосереднього імпульсу теорії суспільного вибору надали дискусії 30--40-х років.
ХХ ст. із проблем ринкового соціалізму й економіки добробуту (А. Бергсон, П. Самуельсон). Широкий резонанс у 1950-ті роки викликала книга К. Ерроу «Соціальний вибір та індивідуальні цінності» (1-е вид. 1951, 2-е вид. 1963), у якій проводилася аналогія між державою й особистістю. На противагу цьому підходу Дж. Бьюкенен і Г. Таллок у книзі «Розрахунок згоди» (1962) проводили аналогію між державою і ринком. Відносини громадян з державою розглядалися при цьому відповідно до принципу «послуга за послугу» (quid pro quo). Нобелівським лауреатом Дж. Бьюкененом, що спирається на широку фактичну базу реальної політичної практики і тому дозволяє використовувати отримані висновки і застосовувані методи аналізу до поточної української практики. Зокрема, це стосується проблем лобізму, неплатежів, політичної невизначеності співвідношення ефективності і справедливості.

Центральну роль у цій теорії відіграють три базові передумови:

а) для опису поведінки людини в політичній сфері використовуються ті самі гіпотези, що й у неокласичній економічній теорії (тобто застосовується традиційна модель раціонального індивіда, що максимізує корисність);

б) процес виявлення переваг індивідів у політичній сфері визначається в термінах ринкової взаємодії;

в) досліджуються питання, аналогічні тим, що виникають у неокласичній економічній теорії, тобто питання про існування, стабільність і ефективність політичної рівноваги, шляхів її досягнення і т. п.

Ключова ідея теорії суспільного вибору полягає у визнанні того, що використання інструментів економічного регулювання залежить від змінних, що впливають на рішення максимізуючих свої цільові функції суб'єктів політичного ринку. Передбачається, що метою влади, яка проводить політику, спрямовану на зміни основних характеристик господарського середовища -- розподілу прав власності і вектора цін -- є максимізація політичної підтримки з боку рядових виборців і впливових груп тиску. Останні, у свою чергу, при виборі об'єктів підтримання влади чи опозиційних сил керуються мотивом максимізації власного економічного добробуту і надають підтримку тим, хто пропонує чи проводить найбільш вигідний для них політичний курс. Унаслідок цього заходи державної економічної політики, що у рамках основного напряму економічної теорії розуміються як «зовнішні» відносно господарської сфери, трактуються тут як ендогенні, що задаються умовами функціонування всієї економіко-політичної системи.

До беззаперечних переваг теорії ендогенного визначення економічної політики відносять її здатність ураховувати різні аспекти процесу прийняття державних рішень. Дана теорія сформувала два основні підходи до вивчення механізмів господарського регулювання (повною мірою ці підходи висвітлені Г. Гросманом і Е. Хелпманом [31]). З одного боку, у ряді робіт підкреслюється роль політичної конкуренції між кандидатами на заняття виборних посад (цей підхід можна назвати «конкурентним»). З іншого боку, названі заходи можуть розглядатися як засіб максимізації підтримки політичних сил, що вже перебувають при владі і можуть реально визначати, а не просто анонсувати політичний курс («монополістичний підхід»).

Кожний з цих підходів має «порівняльні переваги» у різних областях аналізу державної політики. Так, «конкурентний підхід» дозволяє досліджувати стратегічні проблеми: наскільки велика ймовірність збереження існуючого політичного курсу; які основні риси пропонованих заходів, що відповідають умовам рівноваги на політичних ринках; у чиїх інтересах буде здійснюватися економічне регулювання. «Монополістичний підхід», навпаки, може з успіхом використовуватися для розгляду тактичних проблем, пов'язаних з рутинною діяльністю влади щодо визначення конкретного розподілу прав власності й елементів цінового вектора.

З урахуванням сказаного вище стає зрозумілим, що теорія суспільного вибору й особливо теорія ендогенного визначення економічної політики відкривають широкі можливості для вивчення проблем, пов'язаних із взаємодією економічної і політичної сфер громадського життя. Цим обумовлена безсумнівна привабливість застосування зазначених теорій для вивчення процесів, що відбуваються в країнах з економікою перехідного типу. Названі теорії дають можливість по-новому висвітлити певні аспекти перетворень, здійснюваних сьогодні в Україні, а також визначити причини їх недостатньої ефективності й адекватності.

3.2 Суспільні цінності у системі формування, прийняття та реалізації економіко-політичних рішень

Сучасний стан економічного розвитку країн світового співтовариства свідчить про органічну єдність та взаємозалежність економіки і політики. Держава є визначальним і водночас досить суперечливим елементом в економіці. Її залежність від існуючої економічної системи, з одного боку, та залежність економіки від державної політики, з іншого, демонструють всю складність цього інституту. Якщо ще двісті років тому ринкова економіка розвивалася самостійно і майже незалежно від держави (йдеться про капіталізм вільного підприємництва), то сьогодні, в епоху тотального монополізму та державного втручання, розвиток економіки перебуває в повній залежності від політичних рішень різних гілок влади. Така залежність, у свою чергу, зумовлює необхідність проведення аналізу, зосередженого на виявленні концептуальних принципів проведення державної економічної політики.

За своєю сутністю економічна політика являє собою відображення впливу держави на економічні процеси в суспільстві. Складовими будь-якої концепції економічної політики є система взаємозв'язаних цілей, визначальних принципів, стратегій та інструментів зваженого і цілеспрямованого впливу на економіку. В основу концепції має бути покладено постулат раціонального проведення заходів економічної політики. Характер економічної політики залежить від місця і ролі держави у функціонуванні економіко-політичної системи та від особливостей функціонування самої системи на певному етапі її розвитку.

У науково-теоретичній інтерпретації це знаходить відображення в різноманітності нормативних припущень про природу держави, її функції та природу самої економічної системи.

Нормативні функції держави, розроблені на основі фундаментальних теоретичних досліджень, формують цілі, визначальні принципи та інструменти, спрямовані на покращення благополуччя суспільства. Фактично, хоча це і не виділяється економістами, нормативні функції держави перебувають у тісному взаємозв'язку з політичною конституцією країни. Демократичність та ринкова орієнтація країни передбачає залежність нормативних функцій від індивідуалістичного політичного процесу. Тобто не існує ніяких інших суспільних цілей або потреб, крім тих, що визначені самими індивідами. Цілі такого суспільства можна виразити як сукупність цілей його громадян Теоретична можливість такого підсумовування буде розглянута далі. . У ринковій економіці суб'єкти господарювання голосують грошима, тоді як за демократії виборці використовують свої голоси для досягнення бажаних цілей. У виконанні своїх нормативних функцій держава не може мати цілей, відмінних від цілей її громадян. Сама ж політика (у тому числі економічна) в цьому разі може трактуватися як обмін, за допомогою якого індивіди реалізують свої інтереси Це пояснює той взаємозв'язок, який приписують ринковій економіці та демократичним процесам. .

І навпаки, тоталітаризм та командно-адміністративна економічна система передбачають залежність функцій держави від патерналістських міркувань владних кіл суспільства (філософська концепція Левіафан-держави Т. Гоббса та її економічне трактування Дж. М. Бьюкененом, концепція органічної, або тоталітарної, держави Г. Гегеля тощо).

Таким чином, різноманітність наведених припущень окреслюють досить широкий діапазон можливих варіантів проведення економічної політики -- від повного невтручання держави в економіку (так звана політика laissez-faire) до абсолютного державного управління економікою в рамках командно-адміністративної системи.

В економічній літературі, що розглядає проблеми формування, прийняття та реалізації державних економіко-політичних рішень, простежуються різні підходи щодо рекомендацій відносно об'єктивних передумов формування цілей державного втручання в економічне життя суспільства, а також аргументів, якими вони підкріплюються. У більшості робіт українських авторів здійснюється позитивний аналіз та простежується одностайність думки, що об'єктивною загальнофілософською передумовою проведення економічної політики є саме існування держави та усвідомлення того, що функції держави були прийняті в минулому Такі погляди поділяють Л. Головко, М. Гурєвічєв, Л. Дідківська, Л. Дмитриченко, З. Залога, М. Крупка, П. Мельник, І. Михасюк, С. Мочерний, І. Сорока, Д. Стеченко, В. Черняк, Н. Чумаченко та ін. [32; 33; 34].

Крім загальнофілософських, вітчизняна література виділяє соціально-економічні передумови, які можна розглядати з різних позицій: з позиції стратегічних і тактичних цілей держави, з позиції реалізації державою її функцій, з позиції ролі держави в окремих економічних процесах. Це дозволяє поділити їх на загальні та специфічні. До загальних, які обумовлені виконанням державою її функцій, В. Науменко, Б. Панасюк та А. Деркач відносять:

Постачання економіці необхідної кількості центральних грошей. Держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, що створюють попит на гроші. Тому тут велика роль відводиться Національному банку, а також контролю за його діяльністю.

Задоволення населення у благах і послугах, які при цьому кожен має отримати в рівній кількості, а споживання колективних благ має бути рівноправним. У світовій економічній науці такі блага і послуги іменуються чистими суспільними товарами. До них належать національна оборона, державне управління, охорона громадського порядку, єдина енергетична система, фундаментальна наука, освіта та ін. Є товари, які мають ознаки загальносуспільних і приватних товарів. Наприклад -- вища освіта, котра може бути і державною, і приватною.

Регулювання частини економічних процесів, що залишилися за межами ринкової економіки. Ідеться про забруднення навколишнього природного середовища, соціальний захист та забезпечення окремих верств населення, перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетний механізм... Це не суперечить принципам ринку, оскільки створює можливість зробити те, що йому не під силу, але в чому є потреба у людей [35, с. 13; 36, с. 33-34; 37].

Більш широко, на основі узагальнення робіт вітчизняних фахівців, розкриває соціально-економічні передумови Л. І. Дмитриченко, до яких автор відносить:

сам факт існування держави, що обумовлює необхідність формування бюджетних коштів для реалізації державою її економічних функцій;

наявність певної системи цілей держави як єдиної цілісності;

процеси усуспільнення виробництва;

забезпечення розвитку пріоритетних напрямів і галузей національної економіки, формування її ефективної структури;

інституційне забезпечення відтворювальних процесів;

забезпечення правової основи соціально-економічних процесів;

реалізація зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної стратегії держави;

наявність окремих неспроможностей ринкової системи (інфляції, безробіття і т. п.);

необхідність державного підтримання життєдіяльності окремих громадян.

Специфічні соціально-економічні передумови державного втручання, обумовлені конкретно-історичними умовами в країні, рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Це дає підстави для конкретизації і деталізації наведених вище передумов стосовно кожної окремо взятої країни на певному етапі її розвитку [38].

Зауважимо, що, попри велику значимість для економічних досліджень позитивного аналізу через можливість усвідомлення дій держави як складного соціально-економічного інституту з усіма його вадами і перевагами, цей аналіз не дає можливості встановити відправну точку для визначення концептуальних принципів і необхідних масштабів державного впливу на економіку. Так, висновки, зроблені на «багаторівневому аналізі державного регулювання економіки», згідно з якими «необхідність втручання держави в соціально-економічні процеси продиктована тим, що всі реально існуючі економічні системи являють собою «змішані економіки» [39, с. 41], як і висновки, що ґрунтуються на «історичному аналізі», відповідно до яких «визнання державного регулювання як елемента системи, іменованого господарським механізмом, вже само по собі є об'єктивною загальнофілософською передумовою [40, с. 41], не дають підстав стверджувати, що це єдиний і правильний вибір.

Слід також зазначити, що існує досить велика кількість позитивних та нормативних поглядів стосовно цілей і функцій держави в економічній системі суспільства, і ми не зможемо повною мірою розкрити їх усі. Адже для економічної теорії питання про те, що повинна робити держава, які її функції, де межі її втручання в економічне життя, -- це, по суті, «вічні питання». Вони лежать в основі «великого розколу» на консерватизм і реформізм, а економічна політика, схиляючись то вліво, то вправо, вирішує його залежно від конкретних історичних умов. На цьому ж наголошують (посилаючись на К. Еклунда) Б. Є. Кваснюк і С. І. Киреєв: «Питання про те, мати планову чи ринкову економіку, в яких пропорціях планування і ринок мають сполучатися, в останні десятиліття стало об'єктом бурхливих дебатів» [41, с. 96].

Такі суперечності викликані різноманітністю теоретичних припущень про природу самого ринку та природу держави. Так, частина учених, розглядаючи державу як провідника, що намагається максимізувати суспільний добробут, не бере до уваги більшість факторів, які на неї впливають і обмежують її діяльність. На противагу цьому інші автори поведінку держави трактують як таку, що визначена конкретизацією цілей учасників голосування, політиків і бюрократів, де питання оптимального вирішення поставлених завдань можна розглядати як надбудову. На практиці позиції більшості провідних економістів лежать між цими крайніми підходами -- чистої максимізації благополуччя суспільства і детермінізму. Вибір тієї чи іншої позиції визначається вагою висунутих аргументів на користь певної моделі економічної політики [42, с. 753--754].

Нормативний аналіз вітчизняних авторів представлений незначною кількістю праць та здебільшого ґрунтується на західних теоретичних розробках. Адже, як зауважують Б. Є. Кваснюк та С. І. Киреєв, «до початку 90-х років моделі змішаної економіки розроблялися виключно в західній літературі. У СРСР розроблення відповідних концепцій гальмувалося виключно ідеологічними догмами. Отже, для вирішення нагальних проблем є сенс скористатися західними розробками, критично пристосувавши їх до нашого сьогодення» [43, с. 83]. Такі міркування потребують зваженого підходу при формулюванні економіко-політичних рішень.

Зваженість підходу полягає у визначенні насамперед безумовних цінностей суспільства, які б були підтримані всіма його членами в процесі прийняття політичних рішень і які формували б конституційну основу цільової функції економічної політики демократичного суспільства.

На нашу думку, такий аналіз слід розпочинати з передумов існування тієї чи іншої економічної системи. Адже саме недоліки в організації і функціонуванні економічної системи має виправляти економічна політика. Крім того, історія знає багато прикладів, коли під час соціально-економічних катаклізмів (війна, революція, стихійні лиха та економічні кризи) зростав вплив політичних рішень на економічне життя країни, коли, окрім ролі організатора, держава виконувала функцію флагмана суспільства.

В основу нашого дослідження покладено стандартний підхід до обґрунтування цільової функції держави, що відштовхується від гіпотетичної ситуації досягнення ринкової ефективності, описаної в рамках ідеалізованої моделі вільної ринкової економіки. Основні результати досліджень необхідних передумов існування ефективного ринку було зведено до двох фундаментальних теорем економіки добробуту [44, с. 94--96]. Перша теорема стверджує, що за певних умов конкурентні ринки ведуть до розподілу ресурсів з такою особливістю: не існує такого перерозподілу ресурсів, а отже, неможливі такі зміни у виробництві і споживанні, щоб підвищення добробуту одного суб'єкта відбулося не за рахунок іншого. Таке розміщення ресурсів отримало назву парето-ефективного (або парето-оптимального) на честь відомого італійського економіста-соціолога Вільфредо Парето (1848--1923). Конкуренція веде до ефективності, оскільки прийняття рішень в індивідуалістичному суспільстві ґрунтується на порівнянні граничних вигід і граничних витрат.

МВ > МС

де MB -- marginal benefit -- граничні вигоди; МС -- marginal cost -- граничні втрати.

Отже, парето-ефективність (те, що зазвичай розуміють під економічною ефективністю) є індиферентною відносно будь-яких інших цінностей сучасного суспільства (справедливості, свободи та гуманістичних інституцій). А отже, такий цільовий пріоритет є безумовною ціннісною складовою будь-якої економічної політики, рішення стосовно якої приймаються будь-якою політичною організацією суспільства.

Друга теорема полягає в тому, що кожна точка на кривій утилітарних можливостей може досягатися конкурентною економікою за умови здійснення правильного розподілу ресурсів, який має відповідати таким умовам:

Гранична норма заміщення в споживанні (marginal rate of substitution in consumption) У теорії споживчого попиту під граничною нормою заміщення розуміють таку кіль-кість одного товару, яка необхідна споживачеві для того, щоб компенсувати відмову від певної кількості іншого товару. Іншими словами, заміщення у споживанні одного товару іншим не повинно змінити загальний рівень добробуту споживача. Термін було вперше введено Дж. Р. Хіксом у його праці «Вартість і капітал». між двома благами має бути однаковою для всіх споживачів.

Гранична норма технічного заміщення (marginal rate of technical substitution) Гранична норма технічного заміщення виробничого ресурсу (фактора виробництва) являє собою кількість одного фактора, необхідного для заміщення іншого, при збереженні незмінним загального рівня виробництва. Розраховується як відношення граничної продуктивності першого і другого факторів, або як кут нахилу ізокванти. має бути однаковою в усіх виробничих процесах.

Гранична норма трансформації (marginal rate of transformation) Гранична норма трансформації -- числове значення нахилу кривої виробничих можливостей. Гранична норма трансформації першого блага в друге являє собою величину спаду виробництва першого блага задля збільшення виробництва другого. будь-яких двох благ має дорівнювати граничній нормі заміщення в споживанні цих благ.

Однак економічна дійсність ніколи повністю не узгоджується з припущеннями основної конкурентної моделі. Порушення цих припущень належать до неспроможностей ринку, коли індивідуальні дії не ведуть до ефективної економіки за Парето. Аналіз і класифікація цих неспроможностей допоможе нам установити обмеження, в рамках яких ми зможемо ідентифікувати потенційні функції держави.

Наш підхід до класифікації об'єктивних передумов державного втручання більшою мірою спиратиметься на концептуальні засади такого напряму, як теорія суспільної економіки (Public Economics), що являє собою синтез усіх основних підходів в економічній теорії -- неокласичного, кейнсіанського, нового інституціоналізму, а також суто емпіричного аналізу. Центральна проблема теорії суспільної економіки -- питання про те, які послуги повинна забезпечувати держава, в яких масштабах та розмірах. На відміну від невизначеного поняття «усуспільнення», ця теорія чітко сформулювала основні причини, що обумовлюють необхідність доповнення ринкового механізму регулювання державним.

Існування монополій -- передбачає відсутність сильної конкуренції, однак сама наявність невеликої кількості фірм не означає відсутності конкуренції. Адже може існувати можливість виходу на ринок потенційних претендентів на частку даного ринку, наявність товарів-заміщувачів. І навпаки, не завжди існують такі можливості -- географічне положення, патент на винахід, що можуть надавати підприємствам монопольного становища. Ефект масштабу, коли витрати на виробництво (на одиницю випуску) зменшуються разом зі зростанням виробництва, є найважливішою передумовою виникнення природних монополій. Усе це, а також Х-неефективність Термін Х-неефективності, який включає опис недосяжності монополією мінімальних витрат, внутрішній оборот фірми і технічну неефективність, увів Харві Лебенстайн. [45, с. 281], що викликана відсутністю необхідності у мінімізації витрат монополій, викликає неможливість ефективного розподілу ресурсів.

Товари суспільного споживання Слід відрізняти від забезпечуваних державою приватних товарів (товари приватного використання -- це товари, споживання яких одним індивідом виключає їх споживання іншими), до яких можна віднести освіту, деякі медичні послуги, єдині енергетичні системи тощо. Розгляд необхідності їх забезпечення буде показано далі в рамках розгляду егалітарного розподілу. ілюструють практичну неможливість їх забезпечення приватним ринком. Для пояснення цієї тези необхідно передусім визначитися із сутністю самої категорії. Як було показано вище, у вітчизняній літературі під суспільними товарами розуміють товари, що забезпечуються державним сектором. Слід зауважити, що, по-перше, державний сектор може забезпечувати не тільки чистими суспільними та змішаними товарами, а й приватними та обов'язковими товарами (освіта, деякі медичні послуги тощо). І по-друге, якщо все-таки йдеться про товари суспільного споживання, то теоретично існує можливість їх забезпечення приватним ринком за добровільними угодами, але через «проблему зайця» «Проблема зайця» (free rider problems) -- явище, пов'язане із бажанням індивіда користуватися благами, оплачуваними іншими. забезпечення виявляється неадекватним. Тому визначення суспільних товарів як таких, що забезпечуються державою, не дає уявлення про їх сутність.

У світовій економічній науці теорію суспільних благ започаткувала італійська школа. Як зазначає Р. А. Масгрейв [46, с. 37--47], ще задовго до А. С. Пігу, У. Маццола чітко визначив специфічні властивості суспільних благ -- їх неподільність та можливість використання всіма індивідами [47]. Трактування суспільних благ сучасною економічною теорією є дещо відмінним: до таких відносять блага або послуги, при забезпеченні якими одного індивіда вони стають доступними й для інших без додаткових затрат. Така особливість відрізняє їх від приватних благ, споживання яких одним індивідом виключає їх споживання іншими. Дослідження граничного випадку «чистих» суспільних товарів на основі споживчих зовнішніх факторів було здійснено П. Самуельсоном. Він установив, що такі товари мають бути неконкурентними і ненормованими в споживанні. Остання умова виключає функціонування ринку через те, що існує можливість отримати благо, не заплативши за нього, а якщо так, то ніхто й не платитиме. Тобто нормування споживання суспільних благ за рахунок установлення ціни викличе неефективну, за Парето, пропозицію цих благ, що призведе до зменшення споживання і втрати суспільного «добробуту» [48]. До чистих суспільних товарів можна віднести маяк (класичний приклад всіх підручників), оборону, охорону правопорядку, адже поява додаткового індивіда в суспільстві не викличе додаткових затрат на його забезпечення цим благом і можливість обмеження цього індивіда у споживанні цим благом буде наближатися до нуля.

Таким чином, для визначення належності товару до однієї з категорій, ми маємо зіставляти граничні затрати на забезпечення кожного наступного індивіда і можливість обмеження цього індивіда у споживанні. Слід зазначити, що існують товари, які мають названі характеристики в різному ступені їх прояву (наприклад, коли можливість нормування існує, але вона є небажаною або надто дорогою), що дозволяє їх класифікувати як змішані товари. До змішаних можна віднести єдині енергетичні системи, системи водопостачання, протипожежна служба (у таких випадках граничні затрати на забезпечення кожного наступного індивіда дуже малі, хоча й не будуть дорівнювати нулю).

Виникнення екстерналій (зовнішні ефекти) вважається однією з найголовніших причин ринкових невдач, а отже, й причин державного втручання. «Ринок не може функціонувати ефективно, якщо існують екстерналії, під якими ми розуміємо ситуації, коли вигоди від споживання розподіляються між багатьма і не можуть бути обмежені одним споживачем або де економічна активність породжує суспільні витрати, які ніхто з тих, хто їх зумовлює, не оплачуватиме -- ні виробник, ні споживач» [49, с. 42]. Екстерналії виникають унаслідок впливу одного суб'єкта чи групи суб'єктів на іншого індивіда, за який даний індивід не платить або не отримує компенсації. Поява екстерналій може бути викликана як виробниками, так і споживачами. Екстерналії можуть здійснювати негативний вплив (негативні екстерналії) або позитивний (позитивні), загальний вплив або конкретний. Наслідки екстерналій можуть мати матеріальне і нематеріальне вираження. Існує також особливий тип екстерналій -- проблема ресурсів суспільного споживання, характерною рисою якого є наявність джерела рідкісних ресурсів, без обмеження в доступі.

Екстерналії є основною причиною ринкових невдач та неефективного розподілу ресурсів, а рівень затрат та виробництва, що пов'язані із контролем над цими екстерналіями, має неадекватний характер.

Неадекватний характер рівня затрат та виробництва показано на рис. 3.3. За відсутності екстерналій остаточна ринкова рівновага Q₂ була б ефективною (граничні вигоди дорівнюють граничним приватним затратам). У разі, коли виникає екстерналія, крива пропозиції відображатиме лише граничні приватні затрати і не відображатиме граничних суспільних затрат. Граничні приватні затрати не включають вартості породжених екстерналій, а граничні суспільні затрати ілюструють сумарні додаткові затрати (приватні і суспільні) на виробництво додаткової одиниці продукції. Вимогою ефективності є рівність граничних суспільних затрат та граничної вигоди Q₁. Тобто ефективний рівень виробництва є нижчим за рівень ринкової рівноваги, а отже, ринкова рівновага виявилася неефективною.

Рис. 3.3. Надлишкове виробництво благ, що спричиняє екстерналії

Аналогічна ситуація складається і з ресурсами суспільного споживання -- граничні суспільні вигоди є меншими від граничних приватних вигід.

Теоретично приватний сектор, за відсутності впливу держави, має кілька шляхів усунення екстерналій:

інтерналізація (перехід у внутрішній стан) -- створення додаткової виробничої одиниці, яка б своїм масштабом могла поглинути дану екстерналію;

розподіл прав власності дає кожному суб'єкту економіки право контролю ресурсів та отримання плати за їх використання;

юнітизація (об'єднання) забезпечує систему обмежень у надмірному використанні суспільних ресурсів. Теорема Коуза доводить, що за наявності екстерналій при розподілі суспільних ресурсів сторони об'єднуються з метою адаптації та забезпечення ефективності [50];