Держава і ринок: філософія взаємодії

Наукове видання

МАЛИЙ Іван Йосипович

ДИБА Михайло Іванович

ГАЛАБУРДА Микола Костянтинович

ДЕРЖАВА І РИНОК:

ФІЛОСОФІЯ ВЗАЄМОДІЇ

Монографія

За загальною та науковою редакцією

доктора економічних наук, професора

І. Й. Малого

Редактор Н. Царик

Художник обкладинки О. Шкатунова

Технічний редактор Т. Піхота

Коректор Н. Мельник

Верстка І. Андрієнко

Підписано до друку 10.06.05. Формат 60Ч84/16. Папір офсет. № 1.

Гарнітура Тип Таймс. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 20,92.

Обл.-вид. арк. 23,92. Наклад 300 пр. Зам. № 04-2885.

Київський національний економічний університет

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

суб'єктів видавничої справи (серія ДК, № 235 від 07.11.2000)

03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1

Тел./факс: (044) 458-00-66; 456-64-58

E-mail: publish@kneu.kiev.ua

ББК 65.011.3

М 87

Рецензенти

Ю. М. Бажал, д-р екон. наук, проф.

(Національний університет «Києво-Могилянська академія»)

Ю. М. Руденко, канд. екон. наук, доц.

(Київський національний економічний університет)

І. Ф. Радіонова, д-р екон. наук, проф.

(Київський національний економічний університет)

Рекомендовано до друку Вченою радою КНЕУ

Протокол № 10 від 24.06.04

Малий І. Й., Диба М. І., Галабурда М. К.

Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія /

За заг. та наук. ред. д-ра екон. наук, проф. І. Й. Малого. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 358 с.

ISBN 966-574-754-1

У монографії розглядаються проблеми функціонування державного сектору економіки в умовах трансформації економічної системи. Викладено фундаментальні засади взаємодії держави і ринку: методологічні основи дослідження, філософія взаємозв'язку, еволюція та типологія. Визначено нормативні принципи функціонування державного сектору в умовах змішаної економіки. Дано позитивний аналіз проблем формування державних функцій у трансформаційній економічній системі. Висвітлюються соціально-економічні аспекти трансформації місця і ролі держави в економічних системах пострадянських країн. Виявлено вплив позаекономічних детермінант на специфіку державного втручання в економічні процеси, визначаються пріоритети соціально-економічної політики, наголошується на необхідності посилення ролі держави в трансформаційних економічних системах.

Для викладачів і студентів економічних факультетів, наукових працівників, державного менеджменту.

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Нова парадигма в методології дослідження суспільних явищ

1.1 Використання екуменічного підходу до дослідження трансформаційної економіки України

1.2 Нові методологічні аспекти аналізу держави в транзитивній економіці

1.3 Інституціональна методологія розуміння держави та ринку

1.4 Трансцендентність інтересів у системі держава--громадянин

Література до розділу 1

Розділ 2. Еволюція функцій держави 46

2.1 Держава: соціально-економічна сутність, теорія виникнення та типологія

2.2 Держава і ринок: організаційно-економічний аспект

2.3 Еволюція суспільних функцій держави

Література до розділу 2

Розділ 3. Взаємодія держави та економіки в контексті суспільного вибору

3.1 Еволюція теорій економічної політики

3.2 Суспільні цінності у системі формування, прийняття та реалізації економіко-політичних рішень

3.3 Суспільний вибір та цільові детермінанти економічної політики

Література до розділу 3

Розділ 4. Інституційна специфіка державного управління в трансформаційній економіці України

4.1 Державне управління економікою як органічна складова економічного розвитку

4.2 Інституціональні чинники державного управління економікою

4.3 Державне регулювання економіки та його особливості в трансформаційний період

Література до розділу 4

Розділ 5. Трансформація місця і ролі держави в економічних системах пострадянських країн

5.1 Методологічні підходи до проблем трансформації

5.2 Трансформація функцій держави на терені пострадянських країн

5.3 Цільові пріоритети трансформаційних процесів в Україні

Література до розділу 5

Розділ 6. Соціально-економічні аспекти трансформаційних реформ

6.1 Теоретичні принципи соціалізації

6.2 Методи та інструменти соціалізації економіки

6.3 Інституційні основи соціальної економіки

6.4 Соціальна орієнтація НТП

Література до розділу 6

Розділ 7. Економічні методи та інструменти державної корекції ринкових процесів

7.1 Антимонопольна політика держави

7.2 Державна кредитна політика

7.3 Державне регулювання інвестиційного процесу

Література до розділу 7

Розділ 8. Соціально-економічна політика перехідної економіки

8.1 Економічна політика в системі узгодження економічних інтересів суспільства

8.2 Соціальні пріоритети в структурі економічної політики

8.3 Соціальне регулювання в економіці України

Література до розділу 8

Вступ

Проблема діалектики співвідношення держави й ринку -- це одвічна проблема, яка на кожному історичному відрізку розвитку цивілізації та в кожній окремій країні вирішувалася самостійно й неоднозначно. З погляду сучасної економічної теорії та крізь призму критичного аналізу нескінченної палітри національних моделей економіки все переконливішим стає висновок про існування не тільки загальних принципів взаємодії держави і ринку, а й особливостей, що мають місце на сучасному етапі в кожній окремій країні. Абсолютно ідентичних національних економік не буває у зв'язку з історичними, національними та інституційними особливостями.

Відмітною рисою пропонованого монографічного дослідження є намагання авторів охарактеризувати широту, глибину та складність взаємодії двох вихідних засад функціонування економіки, діалектика взаємодії яких сприймається науковцями та практиками за спрощеною схемою, тобто за принципом або-або, чи більше-менше, тоді як ретроспективний аналіз цих явищ засвідчує існування проблеми оптимального використання урядами країн як державних інструментів регулювання економіки, так і важелів ринкового механізму. Уміння ви-
брати і віднайти найбільш результативну структуру всієї палітри співвідносності цих засад у тісній прив'язці до конкретно-історичної ситуації кожної країни становить філософію взаємодії ринку і держави на всіх етапах історії цивілізації.

Необґрунтована експансія державного впливу практично на всі процеси в суспільстві є не меншою загрозою, ніж повне нівелювання її функціональних можливостей. Необхідність оптимального поєднання державних функцій із принципами ринкового саморегулювання залишається наріжним каменем теорії добробуту та теорії державної політики.

Дослідження процесів прийняття політичних рішень завжди виходить за межі чистої економічної теорії, охоплюючи філософію права, моралі та політики. У цьому контексті автори навмисне зосередили аналітичну увагу на теорії виникнення держави, еволюції суспільних функцій та виокремленні економічних функцій на сучасному етапі.

Автори намагались уникнути політичної заангажованості та емоційних пристрастей, зосередивши увагу на державному секторі як на потенційному ресурсі або потенційній загрозі економічного розвитку суспільства. Авторами монографії є: І. Й. Малий -- загальне та наукове редагування і розділи 1, 2, 4, 7; М. І. Диба -- розділи 5, 6, 8; М. К. Галабурда -- розділ 3.

Розділ 1. Нова парадигма в методології дослідження суспільних явищ

1.1 Використання екуменічного підходу до дослідження трансформаційної економіки України

Історія економічної думки засвідчує еволюційність у розробленні та використанні методологічних принципів для висвітлення економічних явищ. Першим економістом, який дав найбільш наукове та системне бачення законів розвитку економіки, був А. Сміт. У своїй книзі «Багатство народів» за допомогою дедуктивно-індуктивного методу він уперше зміг осягнути механізм функціонування економіки за законами ринку. Його гіпотеза щодо економічної поведінки людини, її індивідуального інтересу до отримання економічної вигоди як мотиваційної основи будь-якої діяльності та поєднання цього інтересу з суспільним інтересом стала гаслом розвитку ринкової економіки минулих двох століть.

Зазначений вище методологічний відступ ми здійснили з метою зосередження уваги економістів на зміні зовнішнього середовища та, власне, і самої людини. З моменту публікації «Багатства народів» А. Сміта “економічна людина” «кочує» по економічних концепціях, залишаючись незмінною. Творчість учених у цьому плані зайшла вже досить далеко. В економічній теорії ми вже отримали модель REMM (Resourseful, Evaluating, Maximizing Man), що означає Винахідливу, Оцінюючу, Максимізуючу Людину, яка містить творче начало у своїй людській природі [1]. На думку Фріца Махлупа, “економічну людину” зробили «універсальним опудалом» [2], що уособлює лише егоїзм та раціональність. Ми виходимо з того, що таку модель “економічної людини” не можна зводити в абсолют, підпорядковуючи їй усі принципи функціонування економіки. Необхідність такого переосмислення диктується новими явищами в розвитку суспільства. Сучасний етап ринкової трансформації командної економіки та ствердження різного роду змішаних моделей із соціальною орієнтацією свідчить про практичну неспроможність суто ліберальних моделей економіки з повною свободою діяльності “економічної людини”. Сьогодні, як показує досвід Китаю, Швеції, Німеччини та інших країн, перевагу мають “економічні моделі”, що керуються соціальною доцільністю в поєднанні з потребами “економічної людини”, з урахуванням особливостей інституційного середовища кожної країни.

Раціональність “економічної людини” зумовлює принцип методологічного індивідуалізму економічної теорії, відповідно до якого розгляд економічних явищ повинен здійснюватись як результат цілеспрямованої діяльності людей. К. Менгер, а слідом за ним і Й. Шумпетер сформулювали сутність цього принципу. Реалізація індивідуального егоїстичного інтересу, який науково обґрунтував ще А. Сміт, справді була і залишається основним спонукальним мотивом раціоналізації й ефективного ведення господарської діяльності на рівні приватних фірм. В умовах первісного нагромадження капіталу, коли утверджувався дрібний приватний власник і коли його діяльність була націлена лише на збагачення, означена теоретична теза справді відображає реалії тієї історичної доби. Виокремлення індивідуального інтересу, його егоїзму та способів задоволення є, по суті, вихідною категорією побудови теоретичної моделі функціонування економіки. Тобто визначення провідної ролі якоїсь риси індивідуума, наприклад особистої свободи, дозволяє вибудувати струнку систему пояснення влаштування суспільства.

З погляду єдності історичного і логічного в кожний історичний період такими рисами були релігія, державність, свобода, справедливість, гуманізм тощо. Відомо, що видатні вчені-економісти, лауреати Нобелівської премії керувалися відповідними принципами при дослідженні обраної проблеми. Так, наприклад, класики політичної економії виходили з індивідуального інтересу та його реалізації, К. Маркс -- із суперечностей розвитку та соціального принципу справедливості, маржиналізм -- із психологічних чинників поведінки, історична школа -- з національних особливостей тощо.

Зазначимо, що тривалий час вітчизняна економічна наука базувалася на одних методологічних засадах -- марксистсько-ленінських. Як науковий сприймався та розцінювався лише один підхід -- діалектичний. В економічній теорії визнавався лише формаційний підхід до класифікації етапів еволюції суспільства, виробництво вважалося основною та визначальною стадією функціонування економіки, абсолютизувалися класова суперечність та неминучість загибелі капіталістичної економіки. Не заперечуючи цього підходу, необхідно відзначити його обмеженість в аспекті охоплення всіх форм прояву економічних явищ. Аналогічну обмеженість можна спостерігати і сьогодні, коли відкидається марксизм і визнається лише маржиналізм, або навпаки.

Як розвиток суспільної науки, у тому числі й економічної теорії, так і розвиток суспільства в цілому пройшли у своєму історичному вимірі різні етапи і стадії, що відрізнялись один від одного і якісно, і кількісно. Кожному з них були властиві свої особливі риси, які, відповідно, знаходили відображення в теоретичних економічних концепціях. Так, наприклад, в епоху К. Маркса, розвиток капіталізму характеризувався різким і значним соціальним розшаруванням та протистоянням капіталу і праці, що, звичайно, знайшло відбиток у всесвітньо відомому вченні К. Маркса. Виникає питання щодо доцільності і повноти можливого використання методології марксистського методу для пояснення сучасних тенденцій в економіці. З погляду взаємозв'язку і взаємозалежності між економічними і соціальними явищами Марксову методологію необхідно всебічно використовувати, але щодо пояснення сучасних тенденцій трансформації і глобалізації економіки зазначений підхід є обмеженим. Тобто необхідно активно використовувати всю сукупність метрологічних прийомів, накопичених суспільною наукою.

Об'єктивність та достовірність наукового дослідження сучасної економіки може бути досягнута лише за умови «інтеграції» методології суспільних наук, оскільки суспільство та економіка в цілому дедалі більше стають єдиною органічною цілісністю, де не тільки економічне, а й соціальне, психологічне та антропологічне взаємно корелюються, тісно переплітаючись між собою. Тому слід визнати, що більшість науковців ще не готова до сприйняття єдності міждисциплінарних підходів, які ми називаємо екуменічним підходом до дослідження сьогоденної, постійно змінюваної і непередбачуваної економіки.

Одним з нових методологічних напрямів суспільних наук є сприйняття їх складових (економіки, філософії, соціології, історії) як органічно цілого, де об'єкт дослідження один і той самий -- суспільство. Тому наукове бачення дійсних сучасних тенденцій розвитку суспільства неможливе без урахування взаємодії цих складових. Розуміння економічних закономірностей розвитку суспільства як складної та багатофакторної системи неможливе без урахування філософії чи соціальної психології. Мотивація поведінки людей в організації системи виробництва розподілу та споживання виробленого продукту в суспільстві залежить не тільки від економічної вигоди, а й від економічної культури, системи цінностей у суспільстві, особистого характеру політичних лідерів. Якщо економічні чинники можна виміряти у вартісній формі, то культурні та психологічні, що впливають опосередковано, виміру не піддаються.

В. Леонтьєв, аналізуючи взаємозв'язок між економікою, антропологією, лінгвістикою чи географією, зазначав, що кожна з цих дисциплін розвинула «свій власний аналітичний апарат і досягла відповідних успіхів у поясненні явищ, що спостерігаються» [3]. Він робить висновок, що кожна з цих наук розвивається відокремлено одна від одної, і рекомендує застосовувати плюралістичний підхід, сутність якого полягає не «в одночасному застосуванні суттєво різних типів аналізу, а в готовності переходити від одного типу інтерпретації до іншого. Пояснення такого методологічного еклектизму лежить (і це принциповий момент наших суджень) в обмеженості будь-якого типу пояснень або причинно-наслідкових зв'язків… Ні економічний, ні антропологічний, ні географічний аналіз не можуть при сучасному стані розвитку відповідних наук привести до єдиного правильного твердження» [4]. Цей висновок тим більше підтверджується, якщо врахувати сучасні тенденції глобалізації економіки та трансформації економічної і політичної систем у постсоціалістичних країнах, де політичні та правові рішення, що інколи приймаються суб'єктивно, є визначальними при формуванні економічної системи, у тому числі й поведінки людини.

Важливе методологічне значення має питання аргументованості використання методологічних та теоретичних принципів теорії ринкової економіки для дослідження тенденцій трансформаційної економіки України. Для визначення своєї позиції ми звернулися до дискусії між субстантивістами Substantial -- реальний, речовий, змістовий. Цей напрям виник у процесі дискусії з методологічних проблем дослідження докапіталістичних суспільств, що має, на наш погляд, особливе значення для дослідження проблем трансформаційної економіки. Основні положення субстантивізму були викладені в праці К. Полан'ї «Наше застаріле ринкове мислення» (1947). і формалістами стосовно можливості застосування «сучасної економічної теорії» до аналізу примітивних економік. К. Полан'я вважає за необхідне розмежувати методологію, що використовується до аналізу ринкової економіки, і пропонує особливу методологію для неринкових економік, у тому числі й до змішаної економіки, де держава займає активну позицію стосовно ринку. Він пропонує аналізувати неринковий капіталізм під кутом зору соціальних відносин, інститутів державного регулювання, впливу культури та звичаїв на економіку. На відміну від традиційної економічної науки, К. Полан'я застерігає від абсолютизації постулатів про «економічну людину», заперечує «ринковий менталітет» як такий, що перешкоджає розумінню економічних систем неринкового типу. Він піддає сумніву універсальні принципи поведінки людини, які в конкретних історичних умовах (у просторі та часі) можуть змінюватися, від чого абстрагується традиційна економічна наука.

Субстантивісти розглядають економіку в ширшому трактуванні як окремий «влаштований» інститут, аналіз якого можна здійснювати лише в контексті «всієї сукупності культурних традицій і суспільних відносин даного суспільства» [5]. Згідно з субстантивізмом визначальний характер економіка має лише при капіталізмі вільної конкуренції. Вони правильно вважають помилковим пристосування законів вільної конкуренції до неконкурентних економік. До таких ми відносимо примітивні докапіталістичні економіки, змішані моделі економіки та країни з перехідною економікою.

Субстантивізм як методологічний напрям дослідження докапіталістичних суспільств передбачає аналіз економіки в тісному взаємозв'язку з соціальною сферою, оскільки в неринкових економіках економічні рішення базуються на неекономічних мотивах. У цьому напрямі заслуговує уваги теорія інституту, згідно з якою дослідження економічних явищ необхідно здійснювати через відповідний інститут, що є визначальним для економіки [6]. Так, з історії економічних учень ми знаємо, що таким інститутом виступали товар, власність, держава тощо. Крім того, в економічних дослідженнях дедалі більшої ваги набирає школа інститу-
ціоналізму.

Т. Веблен у праці «Теорія бездіяльного класу» в центр функціонування суспільства ставив боротьбу за існування між людьми, ідею розвитку та діяльності людей. Він критикує економічну науку за концентрацію уваги лише на ринковій ціні, тобто на закономірностях ринкової економіки, тоді як причини та наслідки цього розвитку залишилися поза увагою. Критикуючи ототожнення економічного інтересу з грошовим, Т. Веблен аргументує тезу про недооцінку людської особистості в економічному розвитку. Послідовниками інституціональної школи були У. К. Мітчелл та Дж. А. Гоббсон. Гоббсон, висуваючи на перший план етичні норми життя, критикував принцип laisser faire класичної політичної економії, вважав аморальною існуючу систему розподілу матеріальних благ, відстоював ідею необхідності дотримання правильних пропорцій між виробництвом та споживанням [7].

Вітчизняна суспільна наука ще не зверталася до дослідження взаємозалежності між українською родиною з її гуртовими цінностями та ринковими принципами організації економіки. Домінування колективізму та принципів громади в Україні, на відміну від індивідуалізму в західних країнах, роблять беззахисним українського індивіда в умовах широкомасштабної економічної інтеграції країн. Крім того, українському індивіду не вистачає фейєрбахівського розумного егоїзму, тобто правильно зрозумілих інтересів людини, які збігалися б із суспільними інтересами. Перехід від абстрактної людини до конкретної, тобто до людини в історичних умовах трансформаційної економіки України, має стати предметом дослідження вітчизняних економістів.

Економічна культура, менталітет, релігія та історичні особливості накладають відбиток на поведінку людей, на економічний розвиток і мають великий вплив на відносини розподілу, оскільки останні є не тільки відбитком суто економічних закономірностей, а й результатом діяльності державних владних установ, політичних інституцій тощо. У цьому плані не можна обійти концепцію відомого російсько-американського соціолога Петирима Сорокіна. Особливістю його методології є розгляд розвитку су-
спільства через еволюцію типів культури. Історичні закони він розглядає як прояв людської природи, а людину -- як визначальну та необхідну передумову історії. «Будь-яка зміна історичного процесу, будь-який крок уперед чи назад, -- пише П. Сорокін, -- є справою честі людини і без неї не здійснюється… Людина завжди була єдиним творцем своєї історії…» [8]. Систему цінностей, систему культури, носіями яких є людина, він розглядав як висхідний чинник розвитку суспільства.

Радикальна трансформація економіки України на сучасному етапі сконцентрувала увагу вчених-суспільствознавців на проблемах формування ринкового середовища, причому лише на питаннях свободи підприємництва, лібералізації економіки та ціноутворення, романтично розраховуючи на всесильність законів ринкового механізму. Десятирічний досвід реформування свідчить про однобокість такого підходу, сьогодні на формування механізму вільного підприємництва, економічних пропорцій та забезпечення темпів економічного зростання впливають не тільки економічні закони, а й культура, право, політика, мораль тощо.

Необхідно відмовитися від фундаменталізму в економічній теорії, як надбання у філософії, що означає вічність теоретичного тлумачення окремих явищ. Фундаменталістське трактування науки у філософії пов'язане з ідеєю стандартної структури наукового знання, яка виключає розуміння розвитку знання як лінійного процесу [9]. Фундаменталізм в економіці вважається цінним, коли процедура дослідження економічних явищ відповідає критеріям строгості, повноти і несуперечливості, а результати наукових висновків -- реальній дійсності. З такою думкою можна було б погодитися за умови незмінності суспільного буття. Однак у реальній практиці, де постійно змінюються всі складові економічної системи, а стосовно нашого предмета дослідження -- постійно змінюється не тільки національна економічна система, а й процес інтеграції між країнами та регіоналізація економіки. У цьому плані ми погоджуємося з авторами, що критикують ринковий фундаменталізм як незмінність ринкових важелів у всі часи та періоди цивілізації. Тобто методологічні інструменти кожної теоретичної концепції можуть бути використані для дослідження відповідної економічної проблеми.

Методологія синергетики, що набула розвитку в останні десятиріччя, обґрунтовує суттєві відмінності статичної і динамічної механіки, поведінки замкнутих та відкритих систем, рівноважних та нерівноважних систем, взаємодії хаотичної та упорядкованої форм розвитку, тому, на наш погляд, її необхідно використовувати при теоретичних дослідженнях економіки. Сьогодні немає такої галузі науки, в якій би не застосовувалися вироблені синергетикою поняття «складність», «нелінійність», «точка біфуркації», «флуктуація», «дисипативні структури», «когерентність», «стохастичність», «хаотичність» тощо. Повний та достовірний аналіз сучасної економічної системи сьогодні неможливий лише з погляду якоїсь однієї школи економічної теорії, тут потрібний міждисциплінарний підхід, який би охоплював право, політику, економічну культуру, традиції тощо. Міждисциплінарні дослідження, які проводяться в межах синергетики, виявили «…ефекти фазових переходів і утворення дисипативних структур» [10], тим самим підтвердили необхідність такого аналізу.

Синергетичний підхід є новим методологічним засобом, що застосовується до будь-яких за походженням систем, що функціонують на принципах самоорганізації, «сутність яких -- це самодовільний перехід від менш упорядкованого стану до більш упорядкованого» [11]. Теорію біфуркації необхідно використовувати для пояснення стану хаосу в економіці, що трансформується. Відомо, що «найбільш цікаві ідеї в історії філософії і науки виникали якраз при зіткненні і взаємній критиці різних концептуальних каркасів, різних інтелектуальних парадигм» [12].

Оскільки «людство переступило допустиму межу» [13], і суто природні ресурси, які створюють умови його існування, майже вичерпані, люди змушені відшуковувати штучні джерела сировини, енергії, води, їжі тощо. Центр уваги наукових досліджень переноситься на створення умов життєдіяльності людини. Справджуються пророчі слова П. Тейяра де Шардена про те, що наука врешті-решт повернеться обличчям до людини, зробивши її «центром перспективи» та «конструювання універсуму», поставивши завдання розглядати людину з позиції «як жити повніше» [14]. Хоча зазначені слова сказані в суто філософському плані, але, на наш погляд, для економічної теорії це має першочергове значення. Одним із засобів досягнення поставленої мети може служити формування системи цінностей людей, їх цивілізаційних норм споживання, досягнення гармонії в розвитку людства.
У цьому плані необхідно говорити про необхідність посилення етизації економічної науки, спрямовуючи її на досягнення загальноцивілізаційних ідеалів і цінностей людства, оскільки «наука є проявом дії в людському суспільстві сукупності людського мислення» [15].

Процес розвитку економічної науки, як і будь-якої іншої, супроводжується виникненням все нових суперечливих, сплутаних, різноманітних ідей. Тому критикам та рецензентам треба ставитися толерантно та зважено до заперечення новітнього концептуального розгляду сучасних проблем економіки. Авторитарність у науці завдає лише шкоди не тільки економічній теорії, а й господарській практиці, оскільки подолання важливих кризових явищ в економіці не терпить схоластичних дискусій та відстрочення. Зростання динамічності розвитку економіки зумовлює таку ж динаміку й у теоретичному її обґрунтуванні. Процес розвитку економічної науки сьогодні стає не лише засобом пізнавальної діяльності, а й складовою економічної культури, чинником економічного зростання.

Американський соціолог та економіст Е. Тоффлер, досліджуючи ідею трьох хвиль в історії людської цивілізації, зазначав, що «протилежні сприйняття, які зіштовхуються, стрясають наш духовний всесвіт», «пронизують захисний екран свідомості» [16], викликаючи безпорадність та безсилість економічної науки перед господарською практикою. Відомо, що наука як соціальний інститут «була прямо поставлена на службу виробництву і суспільству в усіх їхніх функціях» [17], а визнаючи зростаючу роль відносин розподілу, можна припустити, що економічна наука повинна зосередитися на розробленні фінансових проблем суспільства як визначальної риси економічного розвитку на сучасному етапі. Тому перед ученими-економістами при розробленні проблем трансформаційної економіки України стоїть питання про етичну та моральну сторону економічної науки, про обґрунтування такої економічної системи виробництва, обміну та розподілу, яка б вела до поліпшення життя людей, а не навпаки.

1.2 Нові методологічні аспекти аналізу держави в транзитивній економіці

Сучасні трансформаційні зміни в економіці неможливо пояснити з позицій традиційних підходів. Ускладнення розвитку економіки та її тісне переплетіння з іншими сферами людської діяльності конче потребують синтезу методологічних прийомів не тільки суспільних, а й інших наук. Це не означає, що необхідно метафізично застосовувати всі філософські досягнення пояснення принципів функціонування організованих і неорганізованих систем, механічно переносячи їх на економіку. Механічне застосування різного роду «механізмів», «синхронізації», «терапії», «віртуальності», «парадигм» тощо лише нівелює філософське тлумачення таких термінів. Відомий американський філософ Т. Кун у книзі «Структура наукових революцій» увів термін «парадигма» для пояснення процесу зміни окремих концептуальних структур в історії розвитку науки взагалі. Він виділяв два етапи у межах кожної такої парадигми: етап розвитку «нормальної науки» та етап наукової революції [18]. Парадигма -- це певна модель чи взірець, нормальна ж наука спирається на одне або кілька минулих наукових досягнень. Тому в економічній теорії виокремлення парадигми передбачає порівняльний аналіз усталених економічних концепцій з новітніми з погляду їх революційності, радикальності та прогресивності.

Особливість економічної науки в тому, що вона сьогодні не повинна обмежуватися лише матеріалістичним її визначенням як науки про природу та причини матеріального багатства чи благополуччя. Водночас вона є наукою, що «вивчає людську поведінку з погляду співвідношення між цілями та обмеженими засобами, які можуть мати різне споживання» [19]. Перехід від матеріалістичного до формального визначення економічної науки дав змогу розмежувати власне «об'єкт» та «предмет» дослідження.

Цілі економічної поведінки, його організація і результати становлять, на думку вчених, предмет економічної поведінки [20]. Кожна економічна школа висуває своє трактування цілей, що супроводжується й відповідною поведінкою. Так, представники ліберального напряму на перший план висувають максимізацію задоволення індивідуальних потреб, інші школи висувають як мету економічної поведінки забезпечення «життя, що відповідає уявленню про людську гідність» [21]. Марксизм взагалі ставить питання про досягнення найбільшого задоволення потреб усього населення, що в практиці господарювання отримало форму адміністративно-розподільних моделей економіки. Тобто можна зробити висновок, що залежно від цілей суспільства визначається й економічна поведінка індивідів, уся система взаємовідносин між ними.

Зазначимо, що поряд з ускладненням економіки поглиблюється і процес пізнання. Тому необхідною умовою економічного дослідження є аналіз взаємозв'язку економічного з соціальним. Відокремлення соціології як окремої науки не означає, що в економічної науки відпала потреба аналізу соціальних наслідків та їх зворотного впливу на економіку. Відомо, що раніше економічна наука займалась проблематикою, яку ми сьогодні відносимо до соціології. У цьому контексті слід виділити теорію Карла Маркса, якого вважають великим економістом та соціологом ХІХ ст. [22]. У ХХ ст. між економічною теорією та соціологією впродовж кількох десятків років існував конкретний поділ праці. Гайденко П. П. зазначає, що згідно з «Вебером, соціологія починається там, де з'ясовується, що економічна людина -- надто спрощена модель людини» [23].

А Т. Парсонс вважав соціологію наукою про цілі, а економічну теорію -- про засоби досягнення поставлених цілей [24]. Соціологія, економічна психологія та економічна культура стають сьогодні дедалі вагомішими чинниками економічного розвитку.

Зазначимо, що високий рівень абстрактності раціональної моделі людини, прийнятної в економічній теорії, її відносна незалежність від реальних чинників господарської поведінки, є сьогодні важливою методологічною проблемою. Співвідношення теорії та господарської практики завжди було складним вузликом в економічній науці. Смітівський ринковий фундаменталізм та психологічна школа маржиналізму характеризують окремі сторони поведінки людини епохи вільної конкуренції 150-річної давності, використання методології яких не дозволяє пояснити сучасні особливості та відмінності мікро- та макроекономічного розвитку національних економік, темпи економічного зростання та рівень споживання.

Еволюція суспільної думки налічує цілу низку методологічних засад, що визначають концепцію розуміння суспільства. Так, перший революційний крок у розвитку суспільствознавства було зроблено в ХV--XVI ст., коли на місце Бога було поставлено матеріальний інтерес. Приватна власність визначалась як головний чинник і гарант незмінності природи людини, а приватновласницькі відносини стали вихідною домінантою розуміння всієї економічної системи, у тому числі й прогресу суспільства. Егоїзм людини, її приватний інтерес стають вихідним методологічним пунктом різноманітних економічних шкіл, що радикально видозмінює філософію суспільствознавства.

Виникнення марксизму як філософсько-економічного вчення сформувало нову методологічну парадигму -- можливість побудови нового суспільства на засадах суспільної власності. Свою філософську концепцію марксизм побудував на діалектичних засадах, що дало змогу пояснити сутність суспільства як суперечливої, історичної, внутрішньо цілісної системи. Використовуючи власну методологію, марксизм обґрунтував соціальні суперечності в розвитку капіталізму і його історичність, необхідність зміни суспільно-економічної формації. На сучасному етапі розвитку суспільства виникла потреба в розробленні нової парадигми методології дослідження сучасних особливостей.

Аналіз суспільного життя має здійснюватися на підвалинах плюралізму власності та гармонійного поєднання загальнолюдських, класових, національних та інших пріоритетів. У своїх методологічних принципах аналізу сучасної економічної системи ми не відкидаємо економічного вчення К. Маркса, роздумів Е. Дюркгейма стосовно закономірностей розвитку й функціонування духовності, соціально-стратифікаційної концепції П. Сорокіна й учення М. Вебера про культурно-побутові форми соціальності. Професор Сорбонни Еміль Дюркгейм у своїй праці «Про розподіл суспільної праці» (1893 р.) зосередив увагу на значимості для суспільства права, моралі, релігії, почуттів, звичок, які визначають поведінку людини і які нав'язуються їй соціальним середовищем.

М. Вебер обґрунтував теорію рівнозначності матеріальних і духовних детермінант у суспільному розвитку. Він ставить в один методологічний ряд економічний, політичний, культурний, освітній, релігійний та інші чинники. Ні матеріальні інтереси, ні ідеї, на думку М. Вебера, не існують ізольовано, одне потребує іншого як доповнення й завершення [25].

Продовжуючи ідеї М. Вебера, Й. Шумпетер зазначає, що економічна наука обов'язково «повинна включати чотири основні складові: економічну теорію, економічну історію, статистику й економічну соціологію» [26]. А в праці «Капіталізм, соціалізм і демократія» Й. Шумпетер формулює першу теорію демократії як напрям економічної соціології. Економісти почали звертати увагу на політичну поведінку людини, яка має вирішальне значення для прийняття економічних рішень на мікро- та макрорівні, впливаючи таким чином на еволюцію економічної системи й відповідно економічної теорії.

Для нашого предмета дослідження особливого значення набувають «точка біфуркації» та «флуктація», на підставі яких можна теоретично обґрунтувати нелінійність розвитку відносин у трансформаційній економіці та випадкові одиничні відхилення від стійких економічних принципів. Водночас ми відкидаємо метафізичність підходу до використання методології синергетики в економічній теорії. Але десятирічний період трансформації суспільства, що супроводжується дезорганізацією та хаосом у прямому та переносному розумінні, підводить до висновку, що тільки поєднання нашого економічного мислення з синергетичним розумінням «зруйнує стереотип страху перед хаосом, що йде з глибокої давнини, дасть змогу побачити красу і конструктивність хаосу» [27].

Перехідна економіка України, її трансформація були започатковані в результаті політичного рішення, а не стали наслідком еволюційності попереднього економічного розвитку. Революційна зміна економічної політики, трансформація економічних і політичних інститутів привели до ліквідації попередніх економічних принципів функціонування економічної системи і становлення нової, на ринкових засадах, системи. Активне втручання держави в економіку в другій половині ХХ ст., глобальна трансформація економіки на теренах постсоціалістичних країн та різного роду фінансові афери сучасності висувають на передній план методологічну проблему ролі об'єктивного та суб'єктивного в сучасному розвитку економіки. Ми схиляємося до думки щодо вирішальності суб'єктивного чинника у визначенні пріоритетності напрямів розвитку економіки. Це підтверджується й визначальною роллю інформації в прогресі суспільства. Інформаційне суспільство, риси якого сьогодні набувають зрілості, продукується людиною, його свідомістю та відповідними політичними й економічними цілями.

Методологічно адекватною системою поглядів на сучасний суспільний розвиток є такі погляди, які обов'язково повинні враховувати ідеї «соціальної злагоди» (Конфуцій), «вічного миру» (І. Кант) та «раціонального соціуму» (М. Вебер). Генезис зазначених методологічних напрямів, їх творче, а не механічне використання для аналізу сучасної недосконалої перехідної економіки повинні послужити теоретичним підґрунтям побудови платонівської «ідеальної держави» в Україні, формуванню соціально орієнтованої ринкової економіки.

Принцип верифікації в дослідженні відносин держави та ринку становить необхідний елемент методології дослідження. Постійне звірення теоретичних висновків з господарською практикою становить сутність методу верифікації. Окрім цього, специфіка відносин держави та ринку в транзитивній економіці не завжди адекватно відображається в ефективній економічній політиці держави. Наприклад, хоча сьогодні в економіці України досягнуто економічне зростання відносно 2000 р., великий зовнішній борг спричинює відволікання фінансових коштів на виплату процентів за боргом та його повернення, тим самим заморожується вітчизняне інвестування економіки, її інноваційний розвиток, що в недалекому майбутньому призведе до скорочення обсягів виробництва, національного доходу, рівня споживання населення. Тобто сучасна економічна політика держави повинна обов'язково брати до уваги зовнішній та внутрішній борги держави, щоб не допустити загострення проблем економічного і соціального розвитку національної економіки в перспективі.

1.3 Інституціональна методологія розуміння держави та ринку

Формування нового економічного порядку відображається в структуризації суспільства, у становленні і розвитку нових інститутів, які й уособлюють органічну єдність економічного, правового, соціального і політичного. «При вирішенні практично будь-якої економічної проблеми, -- писав лауреат Нобелівської премії Г. Мюрдаль, -- об'єктом наукового дослідження має стати вся соціальна система, включаючи, окрім так званих економічних факторів, усе, що може впливати на майбутні події в економічній сфері» [28]. Використання методології інституціоналізму, як одного з перспективних напрямів дослідження економіки в тісному взаємозв'язку з іншими сферами людської діяльності, дозволяє виокремити сутність та перманентність рутини трансформаційної економіки, що спричиняють негативні соціальні наслідки та економічні втрати.

Методологія інституціональної теорії набуває для аналізу транзитивних економік особливого значення. «Технологічні та інституційні зміни -- це ключі до розуміння суспільної та економічної еволюції, якій властива залежність від її шляху… Взаємодія між державним устроєм та економікою, численність учасників з різним ступенем впливу на інституціональну зміну і роль культурної спадщини, що лежить в основі живучості багатьох неофіційних обмежень, -- усе це спричиняє до цієї складності» [29].

Інституціональний підхід передбачає розгляд економіки не як раз і назавжди статичної системи, а як живий організм, що постійно трансформується. Економіка України саме тепер і переживає цей момент трансформації. Предметом дослідження інституціоналізму є не лише ринковий механізм саморегулювання і економічна людина, а й проблеми безробіття, структурної та регіональної незбалансованості, проблеми взаємозв'язку економіки і політики, визначення ролі держави, суспільної організації людей. Для тих, хто матиме намір поглиблено вивчати інституціоналізм, без знання якого неможливо здійснювати економічну політику держави, називаємо основоположників цього наукового напряму: Торстейн Веблен, Макс Вебер, Уеслі Мітчелл, Джон Гелбрейт, Ян Тінберген, Даглас Норт, Трауінн Егертсон, Френк Найт, Олівер Вільямсон, Річард Нельсон, Сідней Уінтер та інші. Праці цих учених перекладені й видані російською та українською мовами.

Теорія суспільного вибору відображає спробу «раціоналізувати» норми, тобто побачити в нормах результат усвідомленого, раціонального вибору людей. Отже, суперечність між моделлю раціонального вибору і слідуванню нормам знімається. Теорія суспільного вибору вивчає насамперед юридичні норми, що відображають результат політичного вибору, а також ті, що фіксуються у праві. Для пояснення юридичних норм використовується неокласична модель раціонального вибору. Зокрема, передбачається, що «політика -- це складний інституціональний процес, в основі якого люди вибирають різні альтернативи, зіставляючи їх зі своїми цінностями, подібно до того, як вони вибирають на ринку товар, керуючись лише особистими потребами» [30]. Інакше кажучи, норми та правила з'являються в результаті взаємодії індивідів на політичному ринку. Звідси і наступний критерій оцінювання норм -- їх ефективність. Норми ефективні тоді, коли вони ґрунтуються на індивідуалістичних цінностях та сприяють взаємовигідній реалізації індивідуальних інтересів.

Через механізм розподілу відбувається реалізація особистого інтересу, наповнення його матеріальним змістом. Результатом розподілу суспільного продукту є отримання благ кожним членом суспільства. Прагнення кожного до отримання більшої частки суспільного продукту, що є об'єктивно зумовленим і природним для людини, може забезпечуватися двома способами: перший -- збільшення частки внеску кожного у створення продукту; другий -- активний вплив на саму систему розподілу продукту. Перший спосіб належить до економічно об'єктивних норм суспільного співіснування, другий -- до суб'єктивної діяльності в організаційно-управлінській сфері. За браком дійової демократичної системи управління суспільством формування розподільних відносин більшою мірою визначається суб'єктивним фактором, що призводить до перекосів та до розбалансування в економіці.

Приватна власність, на думку Дж. С. Мілля, є фундаментальним та визначальним інститутом, з допомогою якого створений продукт розподіляється відповідно до витрачених факторів виробництва, хоча «у своїх вторинних проявах інститут цей різноманітний і схильний до видозмін» [31]. Рента, прибуток і заробітна плата є, власне, капіталістичними формами розподілу, що пов'язані з приватною власністю. Одноосібна приватна власність доби А. Сміта визначала досконалу конкурентну форму розподілу відповідно до трьох факторів виробництва: землі, капіталу і праці. В умовах вільної конкуренції XVIII--XIX ст. ринок за допомогою обміну автоматично регулював розподіл ресурсів та доходів. Головним дестабілізаційним наслідком ринкового розподілу ресурсів і доходів була криза надвиробництва товарів, яка могла на десятки років «законсервувати» економіку.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується трьома основними чинниками, які змінили обличчя капіталізму. Це, по-перше, залучення широких верств населення до володіння власністю у вигляді акцій, що спричинило нову форму перерозподілу -- отримання дивідендів як частини додаткової вартості і частки заробітної плати, яку не було використано на споживання. По-друге, активне втручання держави в економіку створило ефективну систему перерозподілу всіх названих доходів. Зазначені особливості сучасного розвитку капіталізму не були враховані при розробленні концепції приватизації в більшості пострадянських країн, що призвело до перетворення приватизації в розподіл економічних факторів виробництва, тим самим викривляло процес формування приватної власності як інституційної основи економіки вільного підприємництва.

У країнах з перехідною економікою перехід від державної власності до приватної здійснено радикальним, можна сказати, революційних шляхом. Політичне рішення держави у формі Програми і Закону про приватизацію, дозволило за короткий термін у формі сертифікатної (Україна) чи ваучерної (Росія) приватизації здійснити формально перехід економічних факторів виробництва з державної в приватну власність. Як для економічної науки, так і для практики господарювання, важливого значення набуває питання щодо справжньої економічної природи «новоствореної» приватної власності, оскільки з'ясування цього питання має важливе методологічне значення для формування економічних важелів стимулювання економічного розвитку. Економічна теорія використовує класичну методологію аналізу економічної природи відносин власності, одним із найбільш принципових положень якої є «...положення про трудовий характер власності та, як наслідок цього, об'єктивна зумовленість в одній особі працівника і власника» [32]. З погляду загальноцивілізаційної логіки розвитку економіки слід говорити про тотожність праці і власності, а якщо виходити з формаційної логіки, потрібно розглядати власність крізь призму конкретного еволюційного процесу зміни прав власності, що дає можливість здійснювати аналіз відносин власності в тісному взаємозв'язку зі змінами правил укладення контрактів, зі зміною поведінки самої людини. Тільки в контексті формаційного підходу та з урахуванням методології інституціональної теорії можна виявити окремі риси економічної сутності становлення приватної власності на економічні фактори в країнах із трансформаційною економікою.

Панування тієї чи іншої форми власності визначає в суспільстві відповідний тип економічної і політичної систем. Монополізація державою всієї власності є необхідною, але недостатньою економічною передумовою формування адміністративно-командної чи тоталітарної систем, які не є ефективними і життєздатними. Що ж до інституту приватної власності в усіх його сучасних формах виявлення, то він є найпоширенішою економічною системою, тією об'єктивно необхідною закономірністю, без якої не може розвиватися жодна країна світу. Але це ще не означає, що ми маємо стрімголов і наввипередки, будь-якою ціною і нашвидкуруч перевести все народне господарство на приватну форму власності. Будь-яка апологія приватної власності ґрунтується на такому припущенні: приватна власність означає гарантію на володіння людьми результатами їхньої праці, таланту й бережливості. Аналізуючи контрактову гілку ефективності О. Е. Вільямсом дає досить влучне методологічне посилання: «...у виданнях з прав власності ставиться питання про неправильний розподіл прав власності як причину хибного розподілу ресурсів (виділено нами. -- Авт.)» [33]. До ряду особливостей історичної практики не лише України, а й інших пострадянських країн слід, на наш погляд, віднести економічний романтизм та утопізм світогляду, общинну форму співіснування й рабську психологію поведінки, науковий нігілізм мас і волюнтаризм особистості, злодійство й відчуження власної історії, ідолопоклонство та дуалізм у вчинках. Усі наші негаразди й біди від власної поведінки зокрема та прийнятих на різних ієрархічних рівнях державного управління рішень взагалі. Дуже влучним є висловлювання Дж. С. Мілля: «Правила, що визначають розподіл багатства, є такими, якими їх роблять уявлення і бажання правлячої частини суспільства; вони досить різні в різні часи в різних країнах; і могли би бути ще різноманітнішими, якби цього забажали люди» [34]. Поведінка формується під впливом історичного досвіду та з огляду на теперішні умови співіснування. Ідеться про необхідність теоретичного аналізу історичних тенденцій та особливостей поведінки кожного члена суспільства в перехідний період економіки.

Одним із теоретичних прорахунків у формуванні концепції приватизації було недооцінювання факту розмежування капіталу-власності та капіталу-функції. Оперуючи Марксовим баченням капіталістичної економіки, ми слідом за Марксом вважали, що після приватизації отримаємо в одній особі і власника, і організатора підприємства. Маркс ще не відрізняв підприємця від «грошової людини», оскільки на той час цього явища в економіці ще не було. З кінця ХІХ ст. і до наших днів існує тенденція виділення окремо «чистих підприємців» і власників капіталу, або, як ще їх називають економісти, «грошових мішків». Ці явища чітко простежуються на прикладі функціонування акціонерних підприємств і банківського капіталу -- основних організаційно-економічних форм приватизації в Україні. У рамках акціонерного підприємства межа поділу проходить між акціонерами-власниками та правлінням підприємства -- підприємцями, або менеджерами, як їх назвав Джеймс Бернхем. Як підтверджує практика приватизації в Україні, головою правління стає, як правило, колишній директор підприємства чи організації. Відсутність механізму контролю з боку акціонерів-засновників призвела до безконтрольності, повної безвідповідальності та свавілля в діях і вчинках голів правління багатьох акціонерних товариств. Отже, у законодавчому порядку був відкритий шлях до можливих зловживань, тобто до тіньової економіки.

Досліджуючи еволюцію поглядів на роль держави в макроекономічному регулюванні приватного бізнесу, важливо не уникнути впливу на економічні процеси чинників соціально-політичного та психологічного характеру. Представники інституціоналізму вважають, що кейнсіанська політика стимулювання ефективного попиту краще, ніж ринок, здатна вирішувати завдання ефективного використання ресурсів, якщо вона супроводжується заходами з контролю за цінами і доходами. Вагоме місце в концепції інституціоналістів посідає ідея соціального контролю над економікою, центральне місце в якому відводиться державі, зокрема її фіскальним органам. Так, на думку Дж. Гелбрейта, необхідно більше покладатися на фіскальну, ніж на грошово-кредитну політику, поєднуючи її з підвищенням податків, скороченням бюджетного дефіциту і значним зниженням процентних ставок. Він також стверджує, що необхідно збільшувати урядові витрати в суспільстві, для якого характерне процвітання приватного бізнесу [35].

У кінці 1970-х років започаткована нова концепція мікроекономіки фірми, в основу якої покладена неоінституціональна парадигма. Неокласична теорія фірми належить до так званої групи технологічних теорій, другу групу формують організаційні теорії, які розглядають фірму передусім як сукупність контрактів, як організацію, як інститут [36]. Слід зазначити, що неоінституційна парадигма має дві течії: перша аналізує організації «ззовні» через інституційне середовище (теорія суспільного вибору, теорія прав власності), друга -- досліджує організації «зсередини» (через систему договорів, контрактів (теорія трансакційних витрат). Важливе значення для дослідження фінансових посередників як організацій відіграє економічна теорія трансакційних витрат, що є складовою неоінституційної економічної теорії.