Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні аспекти з питань аналізу прибутковості підприємства
• 1.1 Сутність та інформаційне забезпечення аналізу прибутковості
• 1.2 Система показників прибутковості підприємства, особливості їх оцінки
• 1.3 Забезпечення ефективності діяльності підприємства: необхідність та методика
• Висновки до розділу 1
• Розділ 2. Аналіз прибутковості ТОВ НВЦ "Дніпротехнології"
• 2.1 Характеристика підприємства та галузі, в якій воно функціонує
• 2.2 Комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності суб'єкту господарювання
• 2.3 Аналіз прибутковості підприємства
• 2.4 Факторний аналіз прибутковості підприємства за моделлю "Du Pont"
• 2.5 Економетричне моделювання прибутковості
• Висновки до розділу 2
• Розділ 3. Шляхи підвищення прибутковості підприємства
• 3.1 Виявлення проблем і пошук резервів підвищення прибутковості
• 3.2 Обгрунтування заходів щодо підвищення прибутковості
• 3.3 Розрахунок ефективності впровадження заходів
• Висновки до розділу 3
• Розділ 4. Охорона праці на ТОВ НВЦ "Дніпротехнології"
• 4.1 Нормативно-правове забезпечення охорони праці
• 4.2 Управління охороною праці на ТОВ НВЦ "Дніпротехнології"
• 4.3 Аналіз умов праці на місці дослідження
• 4.4 Розробка заходів з охорони праці
• Висновки до розділу 4
• Висновки
• Список використаних джерелВступ
• Розвиток вітчизняної економіки на сучасному етапі супроводжується ускладненням економічних процесів, трансформацією власності і середовища господарювання, концентрацією виробництва і капіталу, що зумовлює об'єктивну необхідність забезпечення прибутковості суб'єктів підприємництва для їх виживання і розвитку. Однією з головних причин економічних труднощів багатьох підприємств різних форм власності є їхня збитковість чи низька прибутковість. Тому, дослідження прибутковості, а також шляхів її підвищення на підприємстві є дуже важливим і актуальним питанням.
• Найбільш важливим аспектом розвитку сучасної економіки України є нарощування обсягів виробництва. На сьогодні, аналіз прибутковості займає важливе місце серед складових економічного аналізу. Його розглядають як одну з функцій управління виробництвом і збутом. Забезпечення успішної роботи підприємства може бути досягнуте завдяки здійсненню комплексу заходів щодо покращення фінансово-економічних результатів його діяльності. У зв'язку з цим, залишається особливо важливим питання виявлення нових резервів підвищення прибутковості вітчизняних підприємств.
• Метою дипломної роботи є оцінка здатності досліджуваного підприємства (ТОВ НВЦ "Дніпротехнології") приносити дохід на вкладені в поточну діяльність засоби, а також розробка практичних рекомендацій щодо підвищення його прибутковості.
• Предмет дослідження - прибутковість ТОВ НВЦ "Дніпротехнології".
• Об'єкт дослідження дипломної роботи - аналіз прибутковості ТОВ НВЦ "Дніпротехнології".
• Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

- здійснити комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності суб'єкту господарювання;

- провести аналіз основних показників прибутковості досліджуваного підприємства в динаміці, з'ясувати фактори, що впливають на їх величину;

- розробити пропозиції щодо мобілізації резервів зростання прибутковості, розрахувати ефективність запропонованих заходів.

Тема дипломної роботи безпосередньо пов'язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри "Економіки підприємств" Дніпропетровської державної фінансової академії на 2014-2015 навчальний рік.

В процесі дослідження використані традиційні методи економічного аналізу: порівняння, групування, графічний метод, а також метод ланцюгових підстановок. Економіко-математичне моделювання прибутковості підприємства було здійснено з використанням ЕОМ (cтандартні програми пакету MS Office).

У процесі дослідження питань, поставлених у роботі, були використані монографії вітчизняних економістів, а саме Васильєвої Т.А. [18], Зеркаловa Д.В. [40], Семенової Л.Ю. [80] та інших. Також, у ході аналізу використовувались матеріали періодичних фахових видань, серед яких варто відзначити праці таких авторів: Антонюка О.О. [8], Гавалешко С.В. [22], Зінченка О.А. [41], Лебедєвої А.М. [48], Манжури О.В. [52], Нуд О.П. [56]. Теоретичним базисом досліджень стали підручники таких авторів, як Гетьман О.О. [24], Іванілова О.С. [42], Мниха Є.В. [55], Сударкіної С.П. [82], Цал-Цалко Ю.С.[92], Базилевича В.Д. [32] та інших.

При проведенні дослідження використовувались: Конституція України [1], Господарський Кодекс України [2], Податковий Кодекс України [5], законодавство в сфері охорони праці [4], а також звітні матеріали ТОВ НВЦ "Дніпротехнології", а саме:

- форма 1-м, 2-м "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва" (баланс, звіт про фінансові результати);

- форма 1-підприємництво "Структурне обстеження підприємства" ;

- форма 1П-НПП "Звіт про виробництво та реалізацію промислової продукції" та інше документаційне забезпечення.

Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні запропонованих заходів щодо підвищення прибутковості у діяльності підприємства, і, як наслідок, покращення ефективності його функціонування.

Результати досліджень прикладного та теоретичного характеру були представлені на науково-практичних конференціях:

- Міжнародній науково-практичній конференції: "Науковий диспут: питання економіки та фінансів" (Київ-Будапешт-Відень, 20 листопада 2014 р.). Тема доповіді: "Управління потенціалом підприємств АПК";

- ІІ Міжнародній науково-практичній конференції: "Науковий диспут: питання економіки та фінансів" (Київ - Санкт-Петербург - Відень, 29 квітня 2015 р.). Тема доповіді: "Застосування моделі "Du Pont" в процесі факторного аналізу прибутковості підприємства".

За результатами участі у вищезазначених Міжнародних конференціях отримано сертифікати:

- Наукового Центру і Фінансової Ради України (Київ-Будапешт-Відень, від 20 листопада 2014 р.) (додатки Л, М);

- Міжнародного наукового журналу і Фінансової Ради України (Київ - Санкт-Петербург - Відень, від 29 квітня 2015 р.) (додатки Н, О).

Розділ 1. Теоретичні аспекти з питань аналізу прибутковості підприємства

1.1 Сутність та інформаційне забезпечення аналізу прибутковості

Функціонування будь-якого підприємства, незалежно від видів його діяльності і форм власності, в умовах ринку визначається його здатністю створювати необхідну і достатню величину доходу або прибутку [81].

Прибуток, як абсолютна величина, взята без урахування величини використаного капіталу чи витрат, що мали місце в процесі виробництва певної продукції, не дасть змогу зробити обґрунтований висновок щодо кінцевих результатів діяльності підприємства[11].

Крім того, за розміром господарюючі суб'єкти різні, вони використовують різноманітні види ресурсів, а звідси й випливає те, що маса прибутку є непорівнянною величиною. За цих умов, важливого значення набувають відносні показники, які відображають ефективність використання кожного виду ресурсів, виробничих витрат, авансованого основного й оборотного капіталу в цілому. Саме в цих показниках найбільшою мірою втілені результати діяльності підприємства, що віддзеркалюють ступінь прибутковості всього авансованого капіталу [27].

Зважаючи на те, що більшість суб'єктів господарювання є комерційними організаціями, можна стверджувати, що саме показник прибутку виступає основним критерієм ефективності діяльності підприємства.

Місце прибутковості як показника економічної ефективності діяльності підприємства у системі однорідних категорій проілюстровано на рис. 1.1 [68].



Рисунок 1.1 - Місце прибутковості в системі однорідних за змістом економічних категорій, що характеризують діяльність підприємства [68]

Вітчизняні науковці в різних площинах досліджують питання, пов'язані з трактуванням поняття прибутковості. Огійчук М.Ф., наприклад, надає таке визначення прибутковості: "прибутковість - це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки). Основною особливістю таких систем є вартісний характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадках і самих цілей (зокрема, одержання прибутку)" [56].

Олійник О.В. вважає правильним таке визначення прибутковості: "це досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Прибутковість є конкретною формою дії закону економії часу" [58].

Плаксієнко В.Я. вважає визнавати прибутковість як "показник прибутку, що є частиною отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства і характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності" [69].

Осипова Т.В. звертає увагу на той факт, що "…для підприємств у розвинутих країнах основною метою стає максимізація не прибутку, а чистого доходу на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку" [62].

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами [95]. По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). В даному випадку можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансову вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що необхідні для обчислення [39].

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як "рентабельність".

У найширшому розумінні, рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки [30].

Таким чином, основою прибутковості є сам прибуток, який і визначає результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Отже, прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Також існують особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

Головним призначенням аналізу показників прибутковості є оцінка, моделювання і прогнозування оптимального співвідношення між споживчою вартістю (чистим доходом), одержаною від об'єкта витрат, і витратами на її формування [85].

Основними складовими аналізу прибутковості підприємства є:

- оцінка виконання визначених параметрів прибутковості підприємства (плану, прогнозу);

- вивчення динаміки показників прибутковості;

- виявлення і кількісний вимір впливу факторів на показники прибутковості підприємства;

- пошук резервів зростання прибутковості діяльності підприємства;

- обґрунтування та розробка заходів щодо використання виявлених резервів [95].

Вирішення задач аналізу прибутковості бізнесу залежить від якісного інформаційного забезпечення [101]. Воно містить у собі як планову, нормативно-довідкову інформацію, так і фактографічні дані (табл. 1.1) [92].

Таблиця 1.1 Інформаційне забезпечення аналізу прибутковості підприємства [92]

Джерело	Складові
Зовнішня інформація
Законодавчі та нормативні акти	Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, відомчі інструкції.
Показники загальноекономічного розвитку	Показники макроекономічного та галузевого розвитку.
Дані кон'юнктури ринку	Показники товарного, фондового та грошового ринків.
Інформація про діяльність контрагентів	Дані щодо конкурентів покупців продукції, постачальників сировини та матеріалів, страхових компаній, банків.
Статистична звітність	Типова періодична звітність та середньогалузеві показники.
Нормативно-довідкові показники	Нормативно-довідкові показники, що діють у країні чи галузі.
Внутрішня інформація
Облікова інформація	Бухгалтерський (фінансовий облік), управлінський облік, статистичний облік, податковий облік.
Оперативна інформація	Фактичні дані про доходи, витрати та прибуток підприємства; відхилення фактичних показників від планових (нормативних).
Планова інформація	Планові показники доходів, витрат, прибутку та рентабельності підприємства.
Нормативно-довідкові показники	Норми і нормативи, що розробляються підприємством і діють в його межах.
Дані перевірок та ревізій	Оформлені належним чином результати внутрішніх і зовнішніх перевірок та ревізій.

Інформаційною основою для аналізу прибутковості підприємства виступають:

- баланс підприємства (форма 1) - демонструє у грошовому виразі стан господарських засобів за їх складом і використанням, джерелами надходження та призначення на певну дату;

- звіт про фінансові результати (форма 2) - характеризує фінансові результати діяльності організації за звітний період і містить дані про доходи, витрати і фінансові результати в сумі наростаючим підсумком з початку року до звітної дати;

- звіт про рух грошових коштів (форма 3) - відображає надходження і вибуття грошових коштів протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності;

- звіт про власний капітал (форма 4) - відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

- фінансовий план - складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю, містить інформацію планового характеру.

- дані бухгалтерського обліку, що містять інформацію про надходження та витрати різних ресурсів підприємства;

- матеріали маркетингових досліджень та інше [48].

Таким чином, інформаційний базис забезпечує виконання наступних завдань за результатами аналізу прибутковості:

- формування та надання повної інформації для прийняття управлінських рішень;

- визначення факторів, що впливають на розмір прибутку підприємства [101];

- забезпечення поточного, оперативного та стратегічного управління прибутком;

- забезпечення планування та прогнозування діяльності підприємства в майбутньому періоді[55].

1.2 Система показників прибутковості підприємства, особливості їх оцінки

Показники прибутковості є важливими характеристиками середовища формування прибутку та доходу підприємства. Саме тому вони є обов'язковими елементами порівняного аналізу та оцінки стану підприємства. Для аналізу прибутковості можуть використовуватися різні види прибутку підприємства:

- валовий прибуток;

- прибуток від операційної діяльності;

- прибуток від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної);

- чистий прибуток[89].

Прибутковість підприємства визначається за допомогою показників рентабельності. Усі показники рентабельності, в найбільш узагальненому вигляді, можна поєднати у декілька груп:

- витратні показники рентабельності - характеризують дохідність понесених витрат;

- ресурсні показники рентабельності - визначаються як відношення чистого прибутку до вартості активів (капіталу) або їх складових;

- дохідні показники рентабельності - розраховуються як відношення валового прибутку до чистого доходу від реалізації[90].

До базових показників рентабельності, залежно від мети аналізу прибутковості, належать: рентабельність продажу (чистого доходу); рентабельність активів; рентабельність поточних активів (оборотних активів); рентабельність основних засобів; рентабельність власного (акціонерного) капіталу[24]. Методику розрахунку базових показників прибутковості підприємства наведено в табл. 1.2.

Таблиця 1.2 Методика розрахунку базових показників прибутковості підприємства [17]

Показник	Формула розрахунку
Рентабельність активів: - для загальної оцінки ефективності залучення активів у господарську діяльність;	Прибуток (збиток) від господарської діяльності ? Середньорічна величина активів
- щодо оцінки ефективності залучення активів у господарську діяльність для власника	Чистий прибуток (збиток) від господарської діяльності ? Середньорічна величина активів
Рентабельність поточних активів	Чистий прибуток (збиток) від господарської діяльності ? Середньорічна величина поточних активів
Рентабельність основних засобів	Прибуток (збиток) від операційної діяльності ? Середньорічна вартість основних засобів
Рентабельність власного капіталу: - для загальної оцінки ефективності вкладень у господарську діяльність;	Прибуток(збиток) від господарської діяльності ? Середньорічна величина власного капіталу
- щодо оцінки привабливості господарювання для власника	Чистий прибуток (збиток) від господарської діяльності ? Середньорічна величина власного капіталу
Валова рентабельність чистого доходу від основної діяльності	Валовий прибуток (збиток) ? Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг)

Оцінку ефективності інвестування коштів у господарську діяльність підприємств здійснюють за допомогою показників рентабельності активів, власного капіталу (чистих активів) і статутного капіталу. Водночас, показники рентабельності досліджуються за розрахунком прибутку, створеного в процесі господарської діяльності і прибутку, що залишається власникам (чистого прибутку) [41].

Показник рентабельності активів використовується тоді, коли необхідно дослідити ефективність постійних довгострокових вкладень усіх інвесторів для забезпечення господарської діяльності підприємства. Він характеризує загальну ефективність підприємництва відносно активів, відображених у балансі[16].

Рентабельність активів дозволяє провести порівняння прибутковості різних підприємств. Він демонструє, яку суму прибутку приносить 1 грн., вкладена в активи підприємства, незалежно від того чи є вони власністю цього підприємства, чи одержані в борг. При цьому рентабельність поточних активів показує, скільки прибутку одержує підприємство з 1 грн., вкладеної в поточні активи. Загалом, такий підхід дозволяє порівнювати прибутковість підприємств з різною структурою активів і визначити, котре з них, має найбільшу рентабельність [42].

Рентабельність основних засобів вказує на частку прибутку підприємства, отриманого за рік, від вартості основних засобів. Рівень рентабельності основних засобів можна порівняти з аналогічним показником попередніх періодів та із середньоринковою відсотковою ставкою[73].

Показники рентабельності власного капіталу (чистих активів) і статутного капіталу показують загальну ефективність підприємницької діяльності відносно власних вкладень засновників підприємства при його створенні та реінвестуванні прибутку. Вони є універсальною характеристикою привабливості і вигідності інвестування для фактичних та потенційних власників, а також характеризує вміння господарюючих суб'єктів користуватися ринком фінансових ресурсів[93].

Для управління ефективністю надходження грошових потоків підприємства від підприємницької діяльності необхідно використовувати показник рентабельності чистого доходу. Цей показник дозволяє оцінити рівень прибутковості виручки, що надходить на підприємство від реалізації об'єктів підприємницької діяльності та здійснення фінансових, інвестиційних і надзвичайних операцій. Цей показник демонструє, скільки з 1 грн. чистого доходу на підприємство надходить відповідно валового прибутку. Загалом, показники рентабельності чистого доходу характеризують рівень ефективності господарювання відповідно за показниками:

- валового прибутку - результати роботи структурних підрозділів, які формують виробничі витрати;

- операційного прибутку - використання ресурсів у процесі виробництва, управління і збуту об'єктів операційної діяльності;

- прибутку від звичайної діяльності - формування звичайних (передбачуваних доходів);

- створеного (загального) прибутку - всіх господарських операцій, які передбачаються в процесі діяльності;

- чистого прибутку - з урахуванням податкової системи і податкової політики держави щодо розподілу фінансового результату[23].

Отже, всю сукупність показників рентабельності витрат і доходів можна розглядати як складову системи показників управління підприємством.

Для оцінки загальної ефективності функціонування підприємства у площині різних видів діяльності підприємства доцільно використовувати показники рентабельності основної, операційної, звичайної і господарської діяльності.

Методика розрахунку наведених вище показників рентабельності базується на використанні різних видів прибутку підприємства та відповідних витрат за різними профілями діяльності підприємства (табл. 1.3) [22].

Таблиця 1.3 Методика розрахунку показників рентабельності основної, операційної, звичайної і загальногосподарської діяльності підприємства [22]

Показник	Формула розрахунку
Валова рентабельність основної діяльності	Валовий прибуток (збиток) ? Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)
Рентабельність операційної діяльності	Прибуток (збиток) від операційної діяльності ? Операційні витрати
Рентабельність звичайної діяльності	Прибуток (збиток) від звичайної діяльності ? Витрати звичайної діяльності
Рентабельність господарської діяльності: - для загальної оцінки ефективності діяльності підприємства;	Прибуток(збиток) від господарської діяльності ? Витрати господарської діяльності
- оцінка ефективності діяльності підприємств для власника	Чистий прибуток (збиток) від господарської діяльності ? Витрати господарської діяльності

Валова рентабельність характеризує ефективність роботи структурних підрозділів підприємства за центрами витрат і центрами відповідальності, де відбувається формування змінних витрат, безпосередньо пов'язаних з виготовленням продукції та загальновиробничим управлінням, а також визначення виробничої собівартості. Показник дає змогу визначити скільки копійок валового прибутку, який створюється в процесі реалізації продукції, формує 1 грн. витрат виробничої собівартості[8].

Рентабельність операційної діяльності свідчить про ефективність операційної діяльності, пов'язаної з формуванням виробничої собівартості, загальногосподарським управлінням і збутовою діяльністю. Операційні витрати підприємства безпосередньо беруть участь у виготовленні та реалізації продукції і створюють прибуток від операційної діяльності, а показник рентабельності показує суму прибутку, одержану в розрахунку на 1 грн. цих витрат[6].

Рентабельність звичайної діяльності дозволяє вивчити привабливість підприємства за визначеними умовами функціонування відповідно до діючих положень внутрішніх і зовнішніх нормативних документів та з урахуванням всіх видів витрат, які виникають на підприємстві, і які можливо передбачити [35].

В даному випадку, показник рентабельності узагальнює і дає якісну оцінку рівня формування прибутку від усіх витрат, які можливо передбачити на підприємстві з розрахунку створеного фінансового результату на 1 грн. звичайних витрат, за участю яких безпосередньо здійснюється господарська діяльність[16].

Рентабельність господарської діяльності узагальнює рівень ефективності всіх поточних витрат, які можливо передбачити (звичайних), а також випадкових (надзвичайних), що виникають у процесі господарювання. Сума цих витрат безпосередньо впливає на загальний фінансовий результат і рівень ефективності підприємництва[73].

Таким чином, значення показника прибутковості полягає у наступному:

- цей показник є одним з основних критеріїв оцінки ефективності роботи комерційного підприємства;

- підвищення прибутковості характеризує мету підприємства будь-якої галузі економіки;

- прибутковість - результативний та якісний показник діяльності підприємства;

- зростання прибутковості сприяє підвищенню фінансової стійкості підприємства та забезпечує йому перевагу у конкурентній боротьбі, забезпечує виживання на ринку;

- прибутковість має важливе значення для власників, оскільки при її зростанні підвищується інтерес до даного підприємства, зростає ціна акції;

- кредиторів і позичальників грошових коштів рівень прибутковості цікавить з погляду реальності отримання відсотків за зобов'язаннями, зниження ризику неповернення позикових засобів, платоспроможності підприємства в цілому;

- для потенційних підприємців показник прибутковості характеризує привабливість бізнесу в даній сфері [66].

1.3 Забезпечення ефективності діяльності підприємства: необхідність та методика

прибутковість економетричний витрати собівартість

Успішна реалізація стратегії розвитку підприємства передбачає здійснення не лише результативної, а й ефективної господарської діяльності. Для того, щоб вижити на ринку, діяльність підприємства має бути як результативною, так і ефективною. Передумовами виникнення потреби в ефективному та раціональному веденні господарської діяльності підприємства є проблема обмеженості ресурсів, з одного боку, і постійне прагнення до зростання результатів його діяльності - з іншого. [75].

В економічній літературі категорія "ефективність діяльності" найчастіше трактується як комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили в ході виробництва продукції, товарів, надання послуг [74].

Оскільки ефективність є багатогранною категорією, її необхідно розглядати як єдину цілісну систему у нерозривному зв'язку з усіма складовими елементами та класифікувати на основі системного підходу (рис.1.2).



Рисунок 1.2 - Класифікація ефективності підприємства на основі системного підходу[86]

Отже, виробничо-технологічна ефективність досягається за рахунок удосконалення техніки, технології та впровадження нововведень. Виробничо-економічна ефективність характеризує результати роботи структурних підрозділів і підприємства в цілому [15].

Соціально-економічна ефективність підприємства є результатом задоволення потреб населення, досягається за оптимальних умов праці робітників за умови відповідності виробничих відносин рівню продуктивних сил [16].

При цьому, загальна (абсолютна) ефективність визначається на всіх рівнях господарювання і характеризує загальний економічний ефект порівняно з окремими видами витрат або ресурсів, а порівняльна ефективність визначає найбільш економічно вигідний варіант вирішення завдань підприємства [50].

З позицій різновидів залучених ресурсів, витратна ефективність показує результативність поточних виробничих витрат; ресурсна - використання виробничих ресурсів, тобто основних виробничих та обігових засобів, а витратно-ресурсна, відповідно, є результатом аналізу використання всієї сукупності витрат на виробництво [51].

Найбільш загальна методика визначення ефективності діяльності підприємства формалізується за допомогою наступного співвідношення:

, (1.1)

де Е - ефективність;

Р - результати, у. о;

В - витрати, у. о [56].

Можливі також наступні варіанти розрахунку ефективності через зіставлення витрат і результатів:

- показник виду Р/В - характеризує результат, отриманий з одиниці витрат;

- відношення В/Р - позначає питому величину витрат, що припадає на одиницю результату;

- різниця (Р-В) - характеризує абсолютну величину перевищення результатів над витратами;

- показник виду (Р-В)/В - характеризує ефект, отриманий з одиниці витрат;

- показник (Р-В)/Р - відображає питому величину ефекту, що припадає на одиницю отриманих результатів [54].

Очевидно, що від конкретної інтерпретації результатів і витрат у цих співвідношеннях залежатиме економічний зміст показника, який об`єднує ці дві величини.

В якості економічного результату в ході розрахунків ефективності діяльності підприємства можуть бути використані:

- вартість виготовленої продукції, створених товарів, наданих послуг за певний період часу, зокрема у вигляді виручки або доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг. В результаті розрахунків можуть бути

- отримані основні (прямі) показники ділової активності підприємства - коефіцієнти оборотності;

- прибуток, отриманий за період діяльності, тобто частина виручки (доходу), що залишається в розпорядженні підприємства після виробництва. В результаті розрахунків можна отримати сукупність показників рентабельності;

- сума прибутку та амортизації (потік грошових коштів), оскільки амортизація, відноситься до негрошових статей і залишається на рахунку підприємства по завершенню операційного циклу[64].

Для визначення витрат в ході розрахунку ефективності діяльності підприємства можуть бути використані наступні підходи:

- ресурсний, при якому економічний результат діяльності зіставляється з оцінкою ресурсів, в тому числі виробничих, які використовувались в процесі виробництва;

- витратний, при якому економічний результат порівнюється з поточними витратами, які були понесені для отримання визначеного результату;

- ресурсно-витратний, який передбачає порівняння одночасно як з певною оцінкою використаних ресурсів, так і з оцінкою поточних витрат [12].

Система показників ефективності має відповідати таким основним вимогам:

- відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві;

- створювати передумови для виявлення і використання резервів підвищення ефективності;

- забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії;

- виконувати критеріальну функцію. Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень [77].

Формуючи систему показників ефективності діяльності підприємства, доцільно дотримуватись певних принципів, а саме:

- забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;

- можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві;

- виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності [19].

Щодо оцінки економічної ефективності підприємства, слід відзначити, що існує значна кількість альтернативних критеріїв, які в різний спосіб характеризують результати діяльності як комерційних підприємств в ринкових умовах, так і не комерційних, а також суб'єктів господарювання, що перебувають у власності держави. Основні з них систематизовано на рис. 1.3.



Рисунок 1.3 - Альтернативні критерії оцінки економічної ефективності діяльності підприємства [92]

Тобто, в якості критерію оцінки економічної ефективності підприємства може бути використаний, наприклад, показник вартості підприємства. Зростання вартості акцій, яке не завжди пов'язане із збільшенням рентабельності підприємства, свідчить про підвищення економічної ефективності. Критеріями ефективності також можуть бути співвідношення доходу (наданих послуг) підприємства до витрачених ресурсів.

Ефективність є системною категорією, яка відображає найбільш суттєві відносини і сторони такого складного явища, як функціонування підприємства, а саме: цілісність, багатовимірність, взаємопов'язаність, взаємозумовленість, динамічність. Отже, ефективність має проявлятися у різних формах і досягатись різними засобами[30].

Таким чином, основними шляхами підвищення ефективності діяльності агропромислових підприємств є:

- впровадження прогресивної технології з механізацією та автоматизацією

процесів, створення і впровадження потокових напівавтоматичних і автоматичних ліній;

- удосконалення організації управління з застосуванням автоматизованих

систем;

- удосконалення планування та організації виробництва;

- створення і освоєння нових видів і зразків виробів;

- підвищення якості продукції, що випускається [46];

- стандартизація й уніфікація виробів, що випускаються;

- спеціалізація і комбінування виробництва;

- раціональне витрачання сировини, матеріалів і палива, застосування нових видів матеріалів та інше [63].

Відповідно до зазначених шляхів підвищення ефективності, в економічній літературі виділяють декілька шляхів підвищення прибутковості підприємств (рис. 1.4) [16].



Рисунок 1.4 - Шляхи підвищення прибутковості підприємства [45]

Отже, скорочення витрат рекомендується у тому випадку, коли покупці не цінують окремі складові товару або коли витрати на одиницю продукції стрімко зростають. Підвищення ціни фірма може здійснити тоді, коли прибутковість сегменту низька або коли покупці високо оцінюють продукцію, при цьому підприємство має більш низькі ціни, ніж у конкурента, проте якість та властивості продукції набагато вищі, ніж у конкурентів. Зниження ціни рекомендовано у випадку коли, ціна - найбільш важливий показник для покупців або фірма діє у високоприбутковій сфері діяльності. Застосування методів ринкової економіки має на меті аналіз бізнес середовища, оцінку вартості капіталу, оцінку інвестицій тощо [43].

Зміни структури діяльності передбачають завоювання нових сегментів, розширення діяльності у суміжному сегменті, або ж зміни в основній діяльності. Такі зміни можуть бути реалізовані, якщо прибутковість напрямків діяльності сильно відрізняється або у випадку, коли відносні частки ринку сегментів різні, а також тоді, коли для фірми існує можливість завоювання лідерства при концентрації на окремому сегменті. Інновації, як рушійна сила розвитку підприємства, дають можливість використання закордонного досвіду, а також копіювання новітніх тенденцій з метою найбільш повного задоволення всезростаючих потреб покупців [25]. Підвищення рівня якості та обслуговування, у деяких випадках, є результатом впровадження інновацій, і ліквідує такі негативні явища, як незадоволення покупців продукцією на ринку або низький рівень іміджу фірми, таким чином, забезпечує виграшну позицію на фоні нижчих аналогічних показників конкурентів, є складовою конкурентоспроможності підприємства на ринку [13].

Для того, щоб постійно забезпечувати зростання прибутковості, необхідно шукати невикористані можливості її збільшення, тобто резерви зростання прибутку. Вони виявляються на стадіях виробництва і реалізації продукції. Визначення резервів збільшення прибутковості базується на науково обґрунтованій методиці розробки заходів щодо їх мобілізації і проводиться в декілька етапів [17].

Заходи мають бути проведені в наступному порядку: по-перше, здійснюються організаційні заходи, що передбачають удосконалення виробничої структури, удосконалення організаційної структури управління, диверсифікацію чи реструктуризацію виробництва тощо, по-друге - технічні заходи (оновлення техніко-технологічної бази, переозброєння виробництва, вдосконалення виробів, що виробляються тощо), і наприкінці застосовуються різноманітні економічні важелі та стимули, що являють собою удосконалення тарифної системи, форми і системи оплати праці, прискорення обігу оборотних коштів тощо. Якщо почати проводити зміни не в такому порядку, то позитивні зрушення у ефективності діяльності будуть малопомітними, або відсутніми взагалі [18].

Отже, значні резерви підвищення прибутковості підприємства можуть бути використані наступним чином:

- при збільшенні обсягів випуску та реалізації продукції. Проте далеко не всі підприємства можуть дозволити собі нарощувати обсяги виробництва в силу того, що їх виробничі потужності та фінансове забезпечення, з одного боку, і рівень купівельної спроможності і вимоги до продукції їх споживачів, з іншого боку, не дають можливість використовувати даний метод;

- за рахунок зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції при впровадженні досягнень науково-технічного прогресу. Для пошуку та визначення шляхів зниження собівартості продукції аналізують звітні дані калькуляцій витрат на виробництво і реалізацію продукції, використовуючи метод порівняння фактичного рівня витрат з прогресивними науково обґрунтованими нормами і нормативами за видами витрат, нормативами використання виробничих потужностей, обладнання, нормами непрямих матеріальних витрат, капітальних вкладень тощо, які отримані в результаті здійснення організаційно-технічних заходів;

- за рахунок підвищення якості продукції, що реалізується. Однак необхідно відзначити, що для українських підприємств подібні методи найбільш складні у використанні, так як для впровадження інноваційних технологій вони не мають ні достатньої кількості власних коштів, ні фінансових інвестицій ззовні, ні належної підтримки з боку держави[78].

Головною метою оцінки ефективності діяльності підприємства є виявлення можливості його подальшого розвитку, визначеного за результатами повного аналізу фінансово-господарської діяльності. Тому, найважливішим завданням функціонування сучасного підприємства є підвищення ефективності його діяльності за рахунок більш повного використання внутрішніх резервів та системна розробка шляхів підвищення ефективності діяльності. Шляхами підвищення ефективності діяльності підприємства є сукупність конкретних заходів щодо покращення ефективності виробництва [36].

При обґрунтуванні та аналізі усіх показників економічної ефективності враховуються фактори зростання ефективності виробництва за основними напрямами розвитку та покращення виробництва. Ці напрями охоплюють комплекси технічних, організаційних та соціально-економічних заходів, на основі яких досягається економія живої праці, витрат і ресурсів, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції. Основними факторами підвищення ефективності діяльності підприємства є:

- прискорення науково-технічного прогресу, підвищення технічного рівня виробництва, інноваційна політика;

- структурна перебудова економіки, її орієнтація на виробництво товарів народного споживання, конверсія оборонних підприємств та галузей, удосконалення відтворювальної структури капітальних вкладень, прискорений розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей;

- вдосконалення розвитку диверсифікації, спеціалізації і кооперування, комбінування і територіальної організації виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці на підприємствах і в об'єднаннях;

- роздержавлення і приватизація економіки, вдосконалення державного регулювання, господарського розрахунку і системи мотивації до праці;

- посилення соціально-психологічних факторів, підвищення відповідальності і творчої ініціативи працівників, всебічного розвитку особистості, посилення соціальної спрямованості в розвитку виробництва [28].

Слід відзначити, що фактори підвищення ефективності діяльності підприємства можуть бути класифіковані за трьома основними ознаками:

- за основними напрямками розвитку та вдосконалення виробництва, які представляють комплекси технічних, організаційних та соціально-економічних заходів, на основі яких досягається економія суспільної праці;

- за джерелами підвищення ефективності: зниження трудомісткості, матеріаломісткості, фондомісткості та капіталомісткості виробництва, економії часу, раціонального використання природних ресурсів;

- відповідно до сфери застосування фактори поділяють на народногосподарські, міжгалузеві, регіональні, галузеві та внутрішньовиробничі [32].

Першочергове значення в області зростання економічної ефективності виробництва надається раціональному використанню виробничого потенціалу [20]. Потенціал - це інтегральне відображення поточних і майбутніх можливостей економічної системи трансформувати вхідні ресурси за допомогою притаманних її персоналу підприємницьких здібностей в економічні блага, максимально задовольняючи корпоративні та суспільні інтереси [28].

Основною складовою потенціалу підприємства є виробничий потенціал, який утворюється на виробничому рівні та представляє собою здатність виробничої системи виробляти матеріальні блага, використовуючи ресурси виробництва [26].

Провідна роль у забезпеченні конкурентоспроможності АПК на внутрішньому і зовнішньому ринках належить ефективному виробничому потенціалу [38].

Більшість вітчизняних підприємств сьогодні функціонують на межі виживання, а управління їхнім потенціалом спрямоване, в першу чергу, на забезпечення поточних результатів діяльності [13]. Проте, розвиток ринкових відносин в Україні вимагає зміни стратегії управління потенціалом малих і середніх аграрних підприємств у бік забезпечення стійких конкурентних переваг, формування яких є гарантом ефективного функціонування підприємства в довгостроковій перспективі [68]. Тому серед напрямів управління нарощуванням потенціалу підприємствами АПК слід виділити наступні (рис. 1.5) [91].

Рисунок 1.5 - Комплекс напрямів забезпечення зростання потенціалу підприємств АПК[91]

Рівень ефективності діяльності підприємства залежить, також, від зовнішніх та внутрішніх чинників. До зовнішніх слід віднести: державну і соціальну політику (діяльність владних структур, законодавство, фінансові інструменти, економічні нормативи);інституційні механізми (дослідні і навчальні центри, інститути, асоціації); інфраструктуру (інноваційні фонди, комерційні банки, фондові біржі, інформаційні мережі, транспорт, торгівлю); структурні зміни в суспільстві та економіці [37].

Внутрішні чинники розподіляють на "тверді", тобто ті, що піддаються вимірюванню і мають фізичні параметри (технологія, устаткування, матеріали, енергія, вироби) та "м'які" (організація і система управління, працівники, методи роботи, стиль управління) [96]. Кожне підприємство мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шляхом розробки та послідовної реалізації власної програми підвищення ефективності діяльності, а також враховувати вплив на неї зовнішніх чинників [71].

Кількісна оцінка внутрішньовиробничих чинників здійснюється в сфері технічного та організаційного вдосконалення виробництва - зниження трудомісткості і зростання продуктивності праці, зменшення матеріалоємності та економія матеріальних ресурсів, економія від зниження витрат виробництва і приріст прибутку і рентабельності, приріст виробничих потужностей і випуску продукції, економічний ефект від реалізації заходів, а також конкретні розміри капітальних витрат і терміни реалізації заходів [29].

Найважливішим попередніми умовами створення цілісного та ефективного господарського механізму, адаптації аграрних підприємств до умов регульованого ринку є подальша розробка комплексу теоретичних і методичних питань в плануванні та обліку [53].

Значне підвищення ефективності функціонування підприємств можливе за умови застосування сучасних управлінських методів. Як показує досвід провідних підприємств світу, за допомогою ефективного менеджменту, можна суттєво знизити витрати виробництва, покращити конкурентоспроможність продукції, тим самим, підвищуючи ефективність функціонування підприємства на ринку.

Висновки до розділу 1

Таким чином, в умовах ринкової економіки метою діяльності будь-якого суб'єкта господарювання, що працює за принципами самофінансування, у підсумку є отримання прибутку в обсязі, достатньому для подальшого розвитку.

Прибуток (збиток) є якісним узагальнюючим показником роботи підприємства, в якому концентрується ефективність всіх видів його діяльності, а прибутковість - головна умова ділової активності підприємства, результат ефективного здійснення ним своїх функцій. Проте, основою прибутковості є сам прибуток, який у цілому і визначає результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання.

До того ж, вирішення задач аналізу прибутковості бізнесу залежить, переважно, від якісного інформаційного забезпечення. Воно містить у собі планову, нормативно-довідкову і фактографічну інформацію. Використання внутрішніх та зовнішніх даних сприяє створенню на підприємстві системи інформаційного забезпечення, орієнтованої на ефективне поточне та операційне управління формуванням і використанням прибутку, а також на прийняття важливих стратегічних рішень.

Отже, ефективність є складною економічною категорією, яка охоплює різні рівні господарювання і знаходиться, відповідно, під впливом багатьох як внутрішніх, так і зовнішніх факторів: економічних, правових, соціальних. Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах вимагає застосування найрізноманітніших підходів і методик.

Розділ 2. Аналіз прибутковості ТОВ НВЦ "Дніпротехнології"

2.1 Характеристика підприємства та галузі, в якій воно функціонує

Комбікормова галузь - сфера промисловості, яка входить в АПК країни. Підприємства галузі виробляють комбіновані корми для сільськогосподарських тварин і птиці.

Завдання комбікормової промисловості - забезпечити тварин всіх видів і вікових груп повноцінним кормом. Від того, який корм отримуватимуть птиці, свині, поросята, телята, кролики, і т. п., залежить їх продуктивність, стійкість до різних захворювань.

Сучасна комбікормова промисловість України є важливою ланкою у розвитку промислового тваринництва, всіх його галузей (птахівництво, скотарство, конярство, рибництво, хутрове звірівництво тощо).

На внутрішньому ринку комбікормів України, сьогодні, спостерігається відносно низька купівельна спроможність більшості споживачів, а також низький попит з боку приватного сектору на фоні значного перевищення виробничих потужностей над споживанням. На ринку комбікормів України відмічена явна тенденція до зростання затребуваності повнораціональних кормів [102].

Характерною рисою розвитку даного сектору АПК є майже повна відсутність експорту комбікормів. Ринок досить чутливий до змін пропозиції і ціни на зернові та білкові шроти.

Однак, аналіз комбікормової промисловості за останні роки вказує на те, що виробництво кормів з кожним роком збільшується, що можна побачити на рис. 2.1. [12]



Рисунок 2.1 - Динаміка об'ємів виробництва комбікормів в Україні [33]

Зростання обсягів виробництва, перш за все, пов'язно с прирістом поголів'я свиней та птиці, що, в свою чергу, є наслідком приходу в тваринницьку галузь України крупних закордонних інвесторів, які почали займатися відродженням великотоварного виробництва м'яса в живій вазі.

Загалом за період з 2008 по 2013 рр. обсяг виробництва комбікормів зріс майже на 40 % у натуральному вираженні та в 4 рази у грошовому.

Необхідно зазначити, що протягом досліджуваного періоду нарощування обсягів виробництва не було стабільним. Нестабільність зростання обсягів виробництва пояснюється залежністю виробництва від рівня споживання з причини низького рівня експорту.

Значні обсяги продукції виробляють малі підприємства, оснащені примітивним обладнанням. Це свідчить про те, що вітчизняна комбікормова промисловість орієнтується лише на внутрішнього споживача, обмежуючи цим власний розвиток як перспективної галузі. Дані відображені на рис. 2.2.



Рисунок 2.2 - Баланс внутрішнього виробництва та споживання комбікормів України у 2009-2014 рр. [49]

У 2013 р. обсяг виробництва комбікормів склав 6 000 тис. т, що на 4 % вище рівня 2012 р. Лідером з виробництва є Черкаська область, котра у 2013 р. виробила майже третину всіх комбікормів держави - 1 732 тис. т (на 4 % більше, ніж у 2012 р.). Друге місце, за обсягами виробництва, займає Київська область - 763,5 тис. т (на 4 % більше ніж у 2012 р.). А на третьому місці - Дніпропетровщина - у 2013 р. скоротила виробництво комбікормів на 1,2 % - до 568,6 тис. т.

Загалом, в Україні третина областей скоротили виробництво, а дві третини - наростили [22]. Нині комбікорми виробляються на більш як 90 вітчизняних комбікормових заводах, з них 26 % знаходиться у державній власності [83].

Виробництво складає лише 10 % загальної потужності. Загалом стан українських заводів, на думку експертів, можна розподілити в наступному процентному співвідношенні, яке представлено на рис. 2.3. [80]



Рисунок 2.3 - Розподіл українських комбікормових заводів за технічним станом у 2014 р. [80]

Отже, сьогодні стан вітчизняних кормових заводів не відповідає вимогам ринку. В порівнянні із зарубіжними аналогами, вони значно поступаються їм за багатьма показниками техніко-технологічного рівня.

Структура ринку комбікормів з погляду їх призначення характеризується явним домінуванням кормів для птиці серед всіх інших. Це пояснюється відносною дешевизною розведення птиці, в порівнянні з іншими видами сільськогосподарських тварин.

Структуру ринку за призначенням комбікормів представлено на рис. 2.4.

Рисунок 2.4 - Структура ринку комбікормів за призначенням [33]

Отже, найбільша потреба у комбікормах є саме у сфері птахівництва, трохи менше - свинарство та велика рогата худоба. Саме свиноводи та птахівники є головною рушійною силою вітчизняного кормовиробництва.

Особливістю українського кормовиробництва є його вертикальна інтеграція, при якій одне підприємство холдингу вирощує зернові, друге - виробляє з них комбікорми, а третє - згодовує худобі чи птиці, тоді як в Європі виробники комбікормів - незалежні підприємства. Відтак основне виробництво у нас залежить від споживання, а основні потужності з виробництва комбікормів зосереджені у регіонах з найбільшим поголів'ям [53].

Що стосується структури українського ринку виробників комбікормів, то вона така: на ринку України працює близько 120 виробників комбікормів. Виробничі потужності дозволяють випускати 12-15 млн. т на рік, проте вони завантажені лише на 30-35 %.

Провідними виробниками комбікормів є наступні підприємства, які структуровані за критерієм - обсяг виробництва:

- ТОВ "Катеринопільський елеватор" (513,8 тис. т);

- ПАТ "Миронівський ЗВК" (444,8 тис. т);

- ТОВ "Комплекс Агромарс" (209,3 тис. т);

- ЗАТ "АПК-ІНВЕСТ" (147,9 тис. т);

- інші (сукупна доля виробництва яких складає 4980, 4 тис. т) [58].

Десятці основних виробників комбікормів належить 28 % загального виробництва, останні 73 % належать дрібним виробникам, сукупна доля яких є суттєвою, але окремі показники кожного з підприємств настільки малі, що вони не можуть скласти конкуренцію зазначеній п'ятірці.

Характерною рисою розвитку даного сектора АПК, в даний час, є дуже низька частка експорту комбікормів. Для збільшення обсягів експорту вітчизняним виробникам необхідно випускати продукцію, що відповідає міжнародним вимогам і стандартам. У 2013 р. Україна імпортувала 79,1 тис. т комбікормів на 147,7 млн. доларів. Експорт за цей період склав менше 8 тис т (3,9 млн. доларів). В Україну, в основному, імпортуються кормові добавки, премікси та кормосуміші з Європи та Китаю. У свою чергу, з країни вивозяться повнораціонні корми та корми на основі зерносумішей [31]. Основними експортними ринками України є країни СНД: Молдова, Білорусь, Грузія. У 2013 році до четвірки найбільших імпортерів українських комбікормів увійшла Туреччина [100].

Підводячи підсумок, доречно зобразити механізм функціонування ринку кормів України з урахуванням ринкових важелів та механізмів (рис. 2.5).

Рисунок 2.5 - Механізм функціонування ринку кормів України [100]

Дана схема, в цілому, дає уявлення про механізм взаємодії складових частин ринку кормів, від створення та ефективного функціонування ринку комбікормів залежить стан та ефективність тваринництва. Використовуючи таке схематичне зображення, можна визначити особливості конкретного ринку кормів в регіоні.

Об'єктом дослідження є ТОВ НВЦ "Дніпротехнології". Діяльність підприємства регулюється Конституцією України [1], Господарським Кодексом України [2], Кодексом законів про працю України [4] та іншими документами чинного законодавства.