Аналіз харчової галузі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Кафедра ТЕУ

Індивідуальна робота

“Аналіз харчової галузі”

м. Івано-Франківськ 2013

Зміст

1. Загальна характеристика галузі

2. Аналіз умов функціонування підприємств в галузі

3. SWOT-аналіз харчової промисловості

4. Специфіка управління в галузі

5. Оцінка перспектив розвитку галузі

Список використаної літератури

1. Загальна характеристика галузі

До поч. 19 ст. виробництво харч. продуктів існувало в Україні у вигляді кустарних промислів: млинарства, винокуріння, олійництва, видобутку солі, тютюнництва тощо. Як галузь фабричного виробництва х. п. почала розвиватися у другій пол. 19 століття; лише цукрова промисловість зародилася раніше, коли 1824 в с. Макошиному на Чернігівщині та в с. Трощині на Київщині побудовано перші цукрові заводи. Зростання міського населення, зокрема великих центрів споживання та будівництво залізниць сприяли розвиткові пром. виробництва у млинарстві, олійництві, спирто-пивоварінні. 1913 харчова промисловість вже була однією з найрозвинутіших галузей промисловості в Україні, що за кількістю великих (цензових) підприємств (51,7 %) посідала перше, а за обсягом валової продукції (927 млн карб. у цінах 1926-27, або 36,2 %) та кількістю робітників (169 000, або 45,7 %) друге місце. У галузевій структурі ХП панівне місце належало цукровій промисловості. Друге місце належало борошномельно-круп'яній .Менше розвинені були спиртова та горілчана, олійна, кондитерська, соляна й тютюнова галузі.

Після занепаду за першої світової війни й революції Х.п. відновилася за НЕП-у. Разом з цим не тільки модернізовано наявні галузі Х.п., але і створено нові (маслоробну, хлібопекарську, марґаринову та ін.) .

Зазнавши руїни за другої світової війни, ХП в УРСР була відбудована тільки 1952. Наприкінці 50-их років постали нові галузі ХП молочних концентратів та виробництво безалкогольних напоїв. За останніх десятиліть ХП розвивалася в напрямі концентрації та модернізації виробництва на діючих та новозбудованих підприємствах. Лише за 1966 -- 75 pp. введено в дію понад 140 і реконструйовано майже 730 заводів, організовано виробництво продуктів дитячого та дієтичного харчування, утворено харчокислотну, ферментну та комбікормову промисловість. Швидке зростання галузей, що переробляють продукцію тваринництва, спричинило зміну галузевої структури ХП; 1975 частка м'ясної промисловості в загальному випуску харчової продукції зросла до 23,5 % (11,4 % в 1940, 17 % в 1963), молочної -- до 12,8 % (відповідно 3 %, 10,6 %), рибної -- 4,2 % (0,9, 2,7 %). Одночасно знизилася роль цукрової, борошномельної, хлібопекарської та спиртової промисловості.

Розвиток харчової промисловості до середини XX ст. характеризувався суттєвими національними особливостями, зумовленими традиціями споживання продуктів харчування, які відбивали певні смаки й уподобання населення різних країн світу. Глобальна експансія в другій половині ХХ ст. провідних продовольчих транснаціональних компаній світу («Кока-кола», «Нестле», «Юнілевер» та ін.), яка мала конкретний вираз у завойовуванні національних ринків, призвела до універсалізації споживання, стандартизації випуску готової продукції та напівфабрикатів. Глобальна й регіональна конкуренція на продовольчих ринках спонукає виробників до диверсифікації асортиментного портфеля, складові якого здатні конкурувати зі світовими лідерами.

Пошук шляхів подальшого розвитку вимагає від підприємств перегляду функцій: сучасний виробник має не лише створювати підґрунтя для продовольчої безпеки країни, але й бути інтегратором ефективного функціонування всього продовольчого комплексу.

Харчова промисловість - галузь переробної промисловості, сукупність виробництв харчових продуктів в готовому вигляді або у вигляді напівфабрикатів, а також тютюнових виробів, мила і миючих засобів, парфюмерно-косметичної продукції. У системі агропромислового комплексу харчова промисловість тісно пов'язана з сільським господарством як постачальником сировини і з торгівлею. Частина галузей харчової промисловості тяжіє до сировинних районів, інша частина - до районів споживання .

Харчова промисловість України включає в себе понад 40 різноманітних галузей виробництва: борошномельно-круп'яну, цукрову, спиртову, пивоварну, хлібопекарську, кондитерську, молочну, рибну, крохмально-мелясну, лікеро-горілчану, макаронну, м'ясну, олійно-жирову, виноробну, консервну, соляну, овочеву тощо. Крім харчосмакової продукції, харчова промисловість випускає добрива, комбікорми, тютюнові, косметичні вироби, мило тощо.

Географія і фактори розміщені харчової промисловості:

- цукрова промисловість характеризується насамперед сировинним фактором розміщення, тому підприємства цієї галузі зосереджені переважно в Лісостепу (Черкаська, Вінницька, Полтавська, Тернопільська області);

- борошномельно-круп'яна галузь розміщує свої підприємства за сировинним принципом, підприємства зосереджені в Лісостепу і Степу;

- хлібопекарська і макаронна галузь орієнтується на споживача і її підприємства розміщені по всій території України;

- кондитерська галузь також орієнтується на споживача й її підприємства розміщені повсюдно, найбільші центри - Тростянець, Львів, Одеса, Полтава;

- молочна галузь орієнтується на сировину і споживача, підприємства галузі зосереджені переважно в містах (майже у всіх - від райцентрів і до міст-мільйонерів);

- м'ясна галузь орієнтується на сировину і споживача й зосереджена переважно у великих містах;

- олійно-жирова галузь орієнтується на сировину й розміщена в Степу й на півдні Лісостепу;

- консервна галузь розміщується за сировинним чинником, підприємства галузі зосереджені в Степу, Криму й на заході Лісостепу;

- виноробна галузь орієнтується на сировину й розміщена в районах вирощування винограду - на Закарпатті й Криму;

- рибна галузь розміщена за сировинним принципом й поширена в приморських містах (Керч, Одеса).

Отже, головними чинниками розміщення галузей харчової промисловості є сировинний і споживчий.

На сучасному етапі розвитку склалося важке економічне становище для всього народного господарства України і особливо для харчової промисловості, так як ця галузь дуже залежить від інших галузей машинобудівної, хімічної, нафтопереробної, і особливо платоспроможності населення.

Харчова промисловість -- одна з провідних структуроформуючих галузей не лише агропромислового й промислового комплексів, а й усього народного господарства України.

Про це свідчать статистичні дані: питома вага галузі в структурі виробництва предметів споживання на 2009 рік сягає 52,8 %, у загальному обсязі промислової продукції-- 16,3%, а продукції агропромислового комплексу -- 33,5 %.

Продовольчі товари становлять 68,1 % загального виробництва товарів народного споживання у відпускних цінах, 63% загального обсягу роздрібного товарообороту та 61,5 % у структурі особистого споживання матеріальних благ населенням країни.

Серед інших країн світу Україна має найбільш сприятливий природний, людський, геополітичний і ресурсний потенціал для розвитку харчової промисловості, раціональне використання якого забезпечило б їй провідне місце на світовому й регіональних продовольчих ринках.

Останнім часом розвиток харчової промисловості в Україні характеризується різким зниженням технологічного рівня виробництва,спрацюванням знарядь праці, скороченням обсягів і асортименту продукції, погіршенням її якості, затуханням інвестиційного та інноваційного процесів, витісненням вітчизняних харчових продуктів з внутрішнього й зовнішнього ринків продовольчих товарів, зменшенням обсягів надходження до бюджету та валютних надходжень у країну від експортних операцій галузі тощо. Структура харчової промисловості розглянута на рис. 1.

Рис 1. Основні підгалузі харчової промисловості

За станом виробничо-технічної бази, структурою, техніко-економічними показниками й розвитком інфраструктури харчова промисловість України значно відстає від економічно розвинених країн, особливо щодо комплексної переробки сировини, механізації і автоматизації виробничих процесів, а також фасування та упаковки продукції. Незважаючи на винятково сприятливі грунтово-кліматичні умови, населення ще не повністю забезпечене високоякісними продовольчими товарами. Останнім часом Україна втрачає зовнішні ринки збуту продовольчих товарів, а внутрішній заповнений зарубіжними продуктами (нерідко низької якості), тимчасом як для їх виробництва є всі необхідні сировинні ресурси й виробничі потужності. Загальна економічна криза, значний спад виробництва сільськогосподарської продукції, заборгованість по заробітній платі та пенсіях, бартеризація економічних відносин, нестача фінансових і матеріальних ресурсів, їх подорожчання негативно впливають на результати роботи підприємств харчової промисловості. Зокрема, торік в Україні харчової продукції вироблено на 14,6 % менше, ніж попереднього року.

На скорочення виробництва харчових продуктів вплинуло звуження внутрішнього ринку продовольства через низьку купівельну спроможність населення, а також втрата зовнішніх ринків. На роботі підприємств негативно позначається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін її зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісняється якісна вітчизняна продукція .

Для стабілізації становища в ряді галузей харчової промисловості необхідно:

-оновити матеріально-технічну базу, модернізувати виробництво, збільшити обсяги випуску конкурентоспроможної продукції й розширити її асортимент, активізувати роботу щодо залучення іноземних інвестиції та кредитів;

-забезпечити пріоритетність розвитку галузей здійсненням державної фінансово-кредитної підтримки підприємств за рахунок розширення видів їх кредитування, а також відновлення практики передбачення в державному бюджеті коштів для кредитування міжсезонних витрат підприємств цукрової, олійножирової, плодоовочеконсервної, виноробної та інших галузей;

-продовжувати протекціоністську політику щодо вітчизняного товаровиробника;

-створити оптові ринки продовольчих товарів, розширити мережу фірмової торгівлі, а отже, зменшив кількість посередників при реалізації продукції, завдяки чому буде знижено ціни й збільшено обсяги її продажу;

-запровадити регулювання ринків зерна, цукру, олії, алкогольних напоїв;

-відновити традиційні й освоїти нові зовнішні ринку збуту, зокрема, створити за кордоном постійно діючі представництва окремих галузей, підприємств, регіонів;

-активізувати роботу щодо створення інтегрованих структур, до складу яких повинні увійти переробні і сільськогосподарські підприємства, фірмові магазини організації з матеріально-технічного забезпечення й збуту продукції .

2. Аналіз умов функціонування підприємства в галузі

У сучасних умовах розвитку продовольчого ринку державне регулювання повинне включати наступні дієздатні інструменти для ефективної реалізації завдань, визначення яких зумовлюється обраною стратегією регулювання, сучасним станом та перспективами розвитку харчової галузі:

- законодавчо-нормативні ( закони, укази, постанови, розпорядження);

- фінансово-економічні ( податки, пільги, дотації, мито, акцизи, цінова політика, розподіл ресурсів);

- соціально-економічні ( задоволення потреб населення, забезпечення якості та безпечності харчових продуктів, підвищення рівня життя населення, збільшення його купівельної спроможності);

- адміністративні ( контроль, обмеження, дозволи, держзамовлення, захист конкуренції, тощо);

- інвестиційно-інноваційні ( галузеві, цільові та інвестиційно-інноваційні програми, фінансування інновацій та пріоритетних напрямків розвитку галузі, контроль за використанням інвестицій, координація реалізації інноваційної програми).

Необхідність ефективного використання зазначених важелів випливає також із значення харчових галузей і для торговельного балансу та бюджетних надходжень, оскільки частка їх у Державному бюджеті України становить 1/6, а в місцевих бюджетах - ? загального обсягу надходжень.

Аналіз розвитку харчової галузі свідчить, що реформування харчової та переробної промисловості, яка має кращі умови для різних форм власності та господарювання порівняно з іншими галузями промисловості, спричинили ослаблення державного регулювання. Відсутність виваженої кредитної політики, невирішені проблеми в оподаткуванні та недостатньо ефективне ціноутворення призвели до значного гальмування її розвитку. На сьогодні відновлення обсягів виробництва продукції по окремих галузях відбувається на фоні недостатнього рівня розвитку матеріально-технічної бази щодо спрацьованості основних фондів та низькій ефективності виробництва.

Слід зазначити, що хоча протягом останніх років і відбувається незначне нарощення обсягів виробництва основних видів харчових продуктів та покращення техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємств, у галузі загострились проблеми щодо проявів недобросовісної конкуренції, посилення монопольної влади на ринках окремих харчових продуктів, незбалансованої структури виробництва, посилення тенденцій переходу вітчизняних підприємств у залежність від іноземного капіталу, а також відносної замкнутості регіональних продовольчих ринків, що руйнує базу раціональної спеціалізації, та через зниження платоспроможного попиту зумовлює незатребуваність продукції в зонах її найбільш сприятливого виробництва.

Важливим економічним методом державного регулювання є регулювання цін.

Цінова політика - це частина економічної політики. Практично всі розвинуті країни регулюють більшість цін на продукти харчування. Вони орієнтуються на забезпечення певного рівня доходів і нагромадження в галузі, а заміна співвідношення ці на певні види продукції стимулює структурні перетворення товаровиробників залежно від кон'юнктури ринку або національних інтересів. В цьому випадку застосовуються класичні, перевірені практикою методи: встановлення фіксованих цін, контроль за цінами монополій і великих виробників, визначення меж для зміни ціни, створення умов для їх зниження.

Дослідження конкурентності ринків окремих продовольчих товарів на основі показників ринкової концентрації галузі та монопольної влади дозволило зробити висновок, що сьогодні посилення концентрації виробництва є об'єктивним, закономірним процесом, який створює умови для модернізації харчових підприємств та забезпечує виживання вітчизняних виробників в умовах жорсткої зовнішньої конкуренції. Разом з тим, посилення ринкової концентрації в найбільш прибуткових і технологічно розвинених галузях харчової промисловості призводить до посилення монопольної влади окремих компаній і згортання конкурентних відносин на ринках продукції, яку вони виробляють. Прояви дії чинників монопольної влади вимагають від державних і галузевих органів управління економікою посилення уваги до стану конкурентних відносин, вивчення стану конкурентного середовища з урахуванням усіх чинників його формування, розробки та вжиття заходів щодо запобігання монополізації й стимулюванню конкуренції в галузі.

Конкурентоспроможність галузі або комплексу галузей характеризується рівнем виконання ними специфічних функцій, залежить від ефективності їх роботи, що оцінюється окрім традиційних критеріїв, за показниками, що відбивають галузеві особливості та описують ступінь живучості та динамічності галузі чи галузевих комплексів за різних варіантів економічного розвитку на рівні регіону, країни або світу в цілому. Конкурентоспроможність харчової промисловості України загалом може бути охарактеризована як посередня з огляду на низький техніко-технологічний рівень виробництва значної частки підприємств, їх скрутне фінансове становище, нестачу приладів та обладнання для моніторингу якості продукції .

Насиченість внутрішнього ринку товарами вітчизняного виробництва залишається високою: частка продажу продовольчих товарів, вироблених на території України, у структурі роздрібного товарообороту продовольчих товарів 2011 р. складала 87,2 %, у І півріччі 2012 р. - 86,6 %. Галузь характеризується наявністю потужної сировинної бази сільськогосподарської продукції. Так, у 2011 р. рівень самозабезпеченості України молоком та молочними продуктами складав 106,7 %, зерном - 192,9 %, яйцями - 109,5 %, овочами та баштанними культурами - 105,3 %, картоплею - 110,0 %, що створює сприятливі умови для розвитку харчопереробної галузі в Україні. Недостатнім є рівень забезпечення України м'ясною та плодово-ягідною продукцією вітчизняного виробництва, який у 2011 р. становив 91,4 % та 74,0 % відповідно.

Аналіз показників динаміки виробництва основних видів продукції харчової промисловості у 2005-2011 рр. свідчить про суттєве зростання виробництва олії та тваринних жирів, які є основним продуктом експорту харчової промисловості - у 2011 р. їх виробництво подвоїлося порівняно з 2006 р. (табл. 1). Протягом 2009-2012 рр. тенденцію до скорочення виявляли виробництва молочних продуктів та морозива, продуктів борошномельно-круп'яної промисловості та сигарет. У 2012 р. знизились обсяги виробництва м'яса та м'ясних продуктів, перероблення та консервування овочів та фруктів, виробництва напоїв.

Таблиця 1 - Динаміка обсягів виробництва основних видів продукції харчової промисловості

Аналіз показників зовнішньої торгівлі України продукцією харчової промисловості у 2006-2012 рр. свідчить, що частка імпорту продукції цієї галузі у загальній структурі товарного імпорту України становила у середньому 3-5 %, у 2011 р. - 4,3 %. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі зросло майже у 13 разів (з 223,4 млн дол. США у 2005 р. до 2901,7 млн дол. США у 2011 р. і зумовлене нарощуванням експорту переважно жирів та олій. Імпорт за вказаний період збільшився більше ніж удвічі (з 1683,7 млн дол. США у 2005 р. до 3545,0 млн дол. США у 2011 р.), а експорт - більше ніж втричі (з 1907,1 млн дол. США у 2005 р. до 6446,7 млн дол. США у 2011 р.).рис.1

Рис. 2. Динаміка зовнішньої торгівлі України продукцією харчової промисловості

Незважаючи на високу частку вітчизняної продукції у загальному обсязі внутрішнього споживання, яка протягом 2006-2012 рр. перевищувала 80 %, слід відзначити негативну тенденцію поступового зростання частки імпорту у структурі внутрішнього споживання протягом останніх років з 11,4 % у 2006 р. до 19,6 % у 2012 р. (табл. 2).

Таблиця 2 - Динаміка внутрішнього ринку продукції харчової промисловості в Україні

У харчовій промисловості України працює 22 тис. підприємств, що повністю забезпечують потреби внутрішнього ринку . Україна експортує 20% вироблених молочних продуктів і маргаринів, 50% - кондитерських виробів, 85% - соняшникової олії.

Обсяг іноземних інвестицій на 1 квітня 2012 року склав 2,2 млрд.дол. США (4,4% загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України).

3. SWOT-аналіз харчової промисловості

Харчова промисловість України є стратегічно важливою, оскільки підприємства цієї галузі формують продовольчу безпеку країни, забезпечують населення необхідними продовольчими товарами, витрати на споживання яких складають понад 60 % загальних грошових витрат населення .

Ефективне функціонування та інтенсивний розвиток підприємств харчової промисловості можливий за умов існування системи стабільного забезпечення продовольчою сировиною, наявності сучасної матеріально-технічної бази підприємств, випуску конкурентоспроможної продукції, відносного зростання платоспроможного попиту споживачів. На особливості розміщення центрів харчової промисловості впливають сировинний та споживчий фактори. Залежно від ступеня впливу цих факторів, галузі харчової промисловості можна поділити на групи:

? галузі, що орієнтуються на джерела сировини і переробляють малотранспортабельну сировину та мають високі норми витрат цієї сировини (цукрова, спиртова, маслоробна, консервна, крохмале-патокова, олійно-жирова промисловість);

? галузі, що тяжіють до місць споживання готової продукції (хлібопекарська, кондитерська, макаронна, пивоварна та молочна);

? галузі з одночасною орієнтацією на сировину і споживача (борошномельно-круп'яна, м'ясна, виноробна, тютюнова, лікеро-горілчана).

Можливості підприємств галузі ми оцінимо за допомогою матриці SWOT-аналізу (табл. 1). Перспективи підприємств харчової промисловості достатньо великі. На ринку України харчової продукції присутні досить сильні конкуренти. З позицій споживача - це позитивно, оскільки конкуренція примушує підприємства рухатися вперед, розширюючи асортимент і покращувати якість .

Таблиця 3 - Матриця SWOT-аналізу харчової промисловості в Україні

Особлива роль підприємств харчової промисловості визначається соціальним значенням продукції, що випускається. Галузева структура харчової промисловості України досить розвинена .Провідними галузями є м'ясна, молочна, олійно-жирова, борошномельно-круп'яна, хлібопекарська, цукрова, кондитерська та спиртова, що представлені понад 22 тис. великими, середніми і малими підприємствами різних форм власності, які виробляють майже 20 % від загального обсягу промислової продукції .

Загальний обсяг реалізованих харчових продуктів за січень-травень 2012 р. наведено на рис. 1.

Рис. 3. Загальний обсяг реалізованих харчових продуктів за січень-травень 2012 р., %

Аналізуючи рис. 1, ми можемо сказати, що обсяги випуску реалізованих харчових продуктів за січень-травень 2012 р. порівняно з відповідним періодом 2011 р., збільшились на 0,7%.

На підприємствах з виробництва олії та жирів приріст продукції становив 9%, молочної промисловості - 3,7%. Водночас відбулося зменшення обсягів випуску продукції у хлібопекарській галузі на 6,6%, м'ясній промисловості - на 2,3 %. За І квартал 2012 р. кількість прибуткових підприємств галузі склала 55,0% (торік - на 52,3%).

4. Специфіка управління в галузі

Предметом управлінської діяльності в харчовій галузі є система правових, економічних, технологічних, виробничих і соціальних відносин, які існують на рівні окремих підприємств у цілому в галузі, а також між спорідненими галузями народного господарства - головним чином між сільським господарством, сферою торгівлі, транспортом, виробництвом таропакувальних матеріалів. Це виражало відомчу приналежність переробних і харчових підприємств: більшість з них підпорядковані Агропромисловому комплексу і його структурному підрозділу - Комітету харчової промисловості. Загальним, що може характеризувати процеси в системі управління харчовою галуззю, є те, що відбувається формування організаційно-економічних зв'язків по вертикалі і горизонталі на принципово новій економічній основі. Методологічною базою цього процесу є запровадження приватної, колективної, корпоративної, акціонерної та інших форм власності, створення умов для їх раціонального функціонування на основі рівності і змагальності. Це повинно забезпечити високий ступінь розвитку самоуправління, ініціативи і відповідальності безпосередніх товаровиробників окремих підприємств. Слід зауважити, що це не самоціль, а засіб перенесення основного обсягу управлінських функцій у галузі на мікроекономічному рівні, як умова їх високої ефективності. Особливістю сучасного періоду є те, що такого стану виробничі мотиви галузі поки що не досягли.

Одним з механізмів цього є зміна статусу харчових підприємств шляхом їх роздержавлення і приватизації. У 1998 році в харчовій промисловості практично завершився процес приватизації, змінили форму власності 1216 підприємств, або 43%. Державою прийнято ряд нормативних актів адміністративного і економічного характеру, спрямованих на стабілізацію економіки переробних підприємств і об'єднань, дальше поглиблення ринкових реформ. Ними передбачено: здійснення комплексу заходів щодо вдосконалення економічного механізму стимулювання розвитку виробництва харчових продуктів, посилення зацікавленості та відповідальності трудових колективів за підвищення ефективності та інтенсифікацію виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції; формування загальнодержавної програми виробництва сучасного технологічного, холодильного, енергетичного устаткування для харчової і переробної промисловості; перегляд системи митно-тарифного регулювання експортно-імпортних операцій у сфері виробництва продовольчих товарів шляхом встановлення мінімальних (нульових) митних зборів на необхідні для виробництва продовольчих товарів сировину і допоміжні матеріали, що в країні не виробляються; відстрочення сплати податку на додану вартість при імпорті сировини й матеріалів на 60 діб після здійснення процедури їх розмитнення; надання в 2000-2001 рр. підприємствам харчової промисловості цінових кредитів для зміцнення й розвитку матеріально-технічної бази зберігання й переробки сільськогосподарської продукції. Підприємствам дозволено частково використовувати податок на додану вартість від реалізації виробничої продукції на придбання принципово нових видів техніки й технологій вітчизняного виробництва. Також формуються Національний фонд підтримки підприємств харчової промисловості, відповідні регіонні програми. До ознак антикризового управління галуззю слід віднести економічні заходи, прийняті Урядом останнім часом: зменшення сукупного податкового навантаження на підприємства харчової промисловості до 15-20%, проведення у 1996-1998 рр. декілька реструктуризацій податкової заборгованості платників.

Держава регулює розвиток ринкових реформ шляхом залучення у галузь іноземних інвестицій, які складають понад 11% їх загального обсягу. Головні управлінські функції входили до компетенції саме регіональних органів управління - об'єднань. Вони здійснювали формування і розподіл матеріально-технічних і кредитних ресурсів, перерозподіляли частину відрахувань від прибутків підприємств виходячи з інтересів і потреб об'єднання, мали широкі повноваження у кадровій політиці тощо. Крім адміністративної сутності даної системи управління, одним з головних її недоліків була нерозвиненість економічної бази інтеграційних зв'язків між сільськогосподарськими товаровиробниками і переробними підприємствами. У незначній мірі територіальні виробничі об'єднання включали в себе господарства і переробні підприємства, де була можливість комплексно узгоджувати їх інтереси.

Таким чином, досвід переконує, що не можуть бути ефективними заходи щодо вдосконалення управління, якщо вони не зачіпають основу виробничих відносин - функціонування форм власності, визначення місця і ролі у цій системі конкретних працівників та попиту виробничих об'єднань.

5. Оцінка перспектив розвитку галузі

Отже, проаналізувавши сучасний стан харчової промисловості, виокремимо проблеми, що потребують вирішення для подальшого розвитку галузі. Це такі проблеми як:

· єдина спрямованість експорту за деякими видами харчової продукції (наприклад, молочна та кондитерська);

· обмеження до доступу на зовнішні ринки збуту, цікаві і важливі для наших виробників;

· недостатня купівельна спроможність населення на внутрішньому ринку;

· недостатній рівень переробки вітчизняної продукції;

· питання якості, стандартів і контролю;

· питання дитячого харчування.

Подальший розвиток цієї галузі та конкурентоспроможність вітчизняних харчових продуктів нерозривно пов'язана з модернізацією обладнання та впровадженням сучасних технологій.

У зв'язку з цим, основними завдання є забезпечення якості та безпеки продуктів, активна участь у вирішенні проблеми диверсифікації ринків, а також стимулювання окремих пріоритетних галузей і розвиток нових напрямків виробництва (наприклад, участь харчової промисловості у формуванні системи біоенергетики та виробництві альтернативних видів палива) .

Виокремивши основні проблеми можна зазначити, що сьогодні існують такі основні тенденції розвитку та функціонування ринку харчової галузі України:

· тривала реструктуризація та концентрація власності, диктування потужними підприємствами-гігантами умов «гри» на ринку;

· нестабільне інвестування підприємств харчової промисловості;

· динамічний розвиток багатьох регіональних ринків, тобто багато регіональних ринків проходять етапи свого розвитку із певною зазначеною динамікою;

· запровадження новітніх технологій, щоб переробляти сировину у готовий продукт. Ця тенденція є надзвичайно позитивною не тільки для підприємств, але й для споживачів. Завдяки новітнім технологіям виробник має змогу скоротити витрати на перероблення, на здійснення закупівлі сировини, підвищити якість кінцевої продукції тощо. А споживач, своєю чергою, може купити необхідний якісний товар за нижчою ціною.

· створення інноваційних продуктів тощо.

Ця тенденція розвитку є перспективною для отримання дoдaткових доходів виробником. А також це дає змогу задовольнити потреби споживачів різних контингентних груп.

Харчова промисловість може забезпечити істотне зростання ВВП і допомогти зайняти Україні одну з провідних позицій на ринку продуктів харчування на світовій арені. Підвищений інтерес для інвесторів представляють сегменти харчової промисловості, пов'язані з виробництвом кондитерських виробів, а також виробництво пива та напоїв в цілому, морозива, макаронних виробів, хліба та хлібопродуктів. Також мають хороші перспективи для розвитку рибна та м'ясо-молочна галузі.

Однією з перешкод на шляху інвесторів є неврегульованість важливих питань в сфері законодавства, тобто першим кроком по вдосконаленню галузі має стати розробка національної стратегії продовольчої безпеки країни та перегляд існуючих стандартів у бік їх спрощення і перехід до європейських норм.

Отже, розглянувши основні тенденції функціонування харчової промисловості, можна визначити такі перспективи розвитку цієї галузі, а саме:

· скорочення витрат на переробку сировини підприємствами харчової галузі, підвищення рівня якості готової продукції завдяки застосуванню новітніх технологій з перспективою зниження ціни на необхідний товар для кінцевого споживча;

· перспектива отримання додаткових доходів виробником та задоволення потреб споживачів різних контингентних груп шляхом створення інноваційних продуктів підприємствами харчової галузі;

· перспектива виходу національних товаровиробників харчової галузі на зовнішні ринки і закріплення на них, отримання більших прибутків, рекламування підприємства та торгової марки продукції на світовому рівні;

· перспектива залучення іноземних інвестицій для покращення діяльності підприємства, розширення товарного асортименту, закупівлі новітнього устаткування тощо.

Для забезпечення інноваційного розвитку харчової промисловості необхідно створити дійовий механізм інвестування технологічних змін. В умовах перехідної економіки слід посилити регіональні інструменти впливу на впровадження новітніх досягнень НТП та державне регулювання інноваційних процесів за допомогою регіональних інноваційних фондів і цільового конкурсного фінансування.

Перспективний розвиток галузі має обов'язково передбачати подальше поліпшення розміщення її продуктивних сил, посилення комплексного розвитку і спеціалізації господарств економічних районів і областей України, основними напрямами якого повинні стати:

1) поглиблення спеціалізації окремих економічних районів і областей на розвитку тих галузей і виробництв харчової промисловості, які мають необхідні умови для створення ефективної сировинної бази;

2) доведення рівня розвитку ряду галузей харчової промисловості в економічних районах і областях до масштабів, які б забезпечували потреби регіонів у відповідних харчових продуктах;

3) оптимізація розмірів підприємств харчової промисловості за їх типами в економічних районах і областях відповідно до вимог ринкової економіки, новітніх досягнень науки, техніки, технології виробництва і прогресивного світового досвіду.

З огляду на обмежені фінансові ресурси держави, а також на те, що переважна більшість підприємств харчової промисловості перебувають у колективній власності, яка виключає їх пряме бюджетне інвестування, необхідно відшукувати ефективні підойми державного впливу та державного протекціонізму щодо розвитку підприємств, основною з яких має виступати податкова політика, що реально стимулювала б виробничий процес, структурні, інноваційні перетворення в галузі та на підприємствах. Серед її основних складових слід назвати такі: звільнення від податку сум доходів, які направляються на розвиток і модернізацію виробництва (до половини його вартісної величини); запровадження диференційованого оподаткування продукції залежно від обсягів її вітчизняного виробництва та конкурентоспроможності; запровадження пільгових ставок ПДВ на товари та послуги, що входять до споживчого кошика; надання підприємствам права самостійно встановлювати підвищені норми амортизації основних фондів за умови направлення амортизаційних відрахувань за цільовим призначенням; встановлення податкових пільг на інвестиції, які направляються на модернізацію основного капіталу підприємств з високим рівнем спрацювання технічного потенціалу; тощо .

За сучасних умов необхідно також реалізувати систему невідкладних заходів щодо захисту вітчизняного виробництва, яка включає: орієнтацію зовнішньоекономічної стратегії на послідовне скорочення ввезення до країни тих продуктів харчування, виробництво яких може бути забезпечене в Україні; активне державне регулювання рівня та структури роздрібних цін на продукти харчування з метою пожвавлення платоспроможного попиту населення і підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках продовольства; посилення стимулюючої ролі податків, підвищення їх захисної функції щодо власного товаровиробника, що дасть можливість забезпечити ефективний розвиток галузі й відновити досягнуті у минулому високі обсяги виробництва харчової промисловості України.

харчовий конкурентоспроможність управління

Список використаної літератури

1. Андрійчук В.Г. Надконцентрація агропромислового виробництва і земельних ресурсів та її наслідки // Економіка АПК.- 2009.- №2. - С. 3-9.

2. Білик Ю., Файчук О. Оцінка порівняльних переваг в умовах міжнародної економічної інтеграції // Економіка України.- 2007.- №6. - С. 69-76. 3. В.І. Власов; Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України, ННЦ «Ін-т аграр. економіки» УААН. - К., 2009. - 486 с.

4. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]

5. Ковальова С.О., Роль і місце особистих підсобних господарств населення в системі економічних відносин в АПК [Електронний ресурс]

6. Малік М.Й., Лузан Ю.Я. Проблемні питання розвитку кооперації та інтеграційних відносин в АПК // Економіка АПК.- 2010.- №3.

7. Месель-Веселяк В.Я. Концептуальні напрями стратегії розвитку агропромислового комплексу та сільських територій України на період до 2020 року. - К.: ІАЕ УААН, 2008. - 46 с.

8. Месель-Веселяк В.Я. Підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору економіки України // Економіка АПК.- 2007.- №12. - С. 8-14.

9. Руснак П.П. О некоторых экономических аспектах развития агропромышленного производства // Социально-экономическая модель постреформированного развития агропромышленного производства в Украине. - К.: ИАЭ УААН, 2000. - С. 139-143.

10. Саблук П.Т. Стан і перспективи розвитку агропромислового комплексу України // Економіка України.- 2008.- №12. - С. 4-18.

11. Саблук П.Т., Малік М.Й., Валентинов В.Л. Формування міжгалузевих відносин: проблеми теорії та методології. - К.: Ін-т аграр. економіки, 2002. - 294 с.

12.Сичевський Микола Петрович. Організаційно-економічний механізм розвитку харчової промисловості України (теорія, методологія, практика) : Дис... д-ра екон. наук: 08.07.01 / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України.

13. Харчова промисловість [Електронний ресурс].

Размещено на Allbest.ru