Розвиток венчурного бізнесу на малих підприємствах

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Розвиток венчурного бізнесу на малих підприємствах

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ НА МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

1.1 Поняття венчурного бізнесу та його функції на малих підприємствах

1.2 Форми розвитку венчурного бізнесу на малих підприємствах

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

2.1 Тенденції діяльності венчурного малого бізнесу в Україні

2.2 Тенденції діяльності венчурного малого бізнесу в світі

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ НА МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

3.1 Проблеми розвитку венчурного бізнесу в контексті закордонного досвіду

3.2 Перспективи розвитку венчурного бізнесу на малих підприємствах в Україні та світ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. В сучасних умовах процесу глобалізації Україна може, використавши свій науково-технічний потенціал, поступово досягти більш високого рівня економічного розвитку. Для такого стрибку їй необхідно зосередити увагу на розвитку конкурентноспроможних високотехнологічних галузей економіки. Світовий досвід свідчить, що важливу роль у трансформації господарського механізму, інтенсивності його структурної перебудови відіграють малі організаційні форми, як-от: венчурні (ризикові) фірми, фірми «спін-офф» (фірми-«паростки»), інвестиційні фонди (венчурне фінансування). Слово «venture» в перекладі з англійської означає ризикове, але багатообіцяюче підприємництво. Отже, венчурне підприємництво - це ризикова діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові товари, технології, послуги. Це поєднання двох видів підприємництва: фінансового та інноваційного. Відповідно до цього, спеціалізовану діяльність щодо виробництва і просування на ринок нових товарів ведуть компанії і фонди венчурного капіталу та малі венчурні фірми. Венчурні фірми - це здебільшого малі підприємства у новітніх галузях виробництва (електроніка, біохімія, біоінженерія, виробництво споживчих товарів), які швидко прогресують і в яких відбувається інтенсивна зміна поколінь продуктів і технологій, пов'язаних з базисними інноваціями. Венчурні фірми, як правило, утворюються або групою однодумців - учених, інженерів, спеціалістів, винахідників, які мають певний досвід роботи в лабораторіях великих фірм, або науковими закладами, університетами чи приватними особами, які бажають організувати свою справу. За оцінкою міжнародної Організації економічного співробітництва і розвитку, на частку малих фірм у промислово розвинених країнах припадає 20-30 % усіх новацій.

Проблеми формування та розвитку венчурного підприємництва висвітлені у працях таких вітчизняних та зарубіжних науковців: Г.Андрощука, Л.Антонюка, О.Батури, В.Бігрейва, В.Ветцеля, А.Вишнякова, А.Галіцкого, П.Гулькіна, А.Дагаєва, І.Дворжака, В.Денисюка, М.Долішньої, П.Дрюкера, В.Мейфілда, В.Новікова, О.Олефіренка, В.Опанасюка, В.Смірнова, В.Соловйова, І.Скоблякової, Ст.Соммерсбі, А.Степаненко, тощо.

Світове співтовариство нині впевнено переходить на стадію розвитку економіки, яка називається «економіка, заснована на знаннях». Тому особливе значення має не тільки фінансування власне знань, але й перетворення знань в ефективне виробництво. Основу фінансування нових технологій, нових галузей промисловості становить венчурний капітал. Обсяг венчурного капіталу не такий великий порівняно з інвестиційними засобами світової економіки, але він дуже важливий для успішного розвитку технологічно орієнтованих країн.

Метою роботи є аналіз розвитку ринку венчурного капіталу в Україні та світі, виявлення основних характерних рис венчурного бізнесу на малих підприємствах та визначення подальших тенденцій його розвитку.

Для досягнення поставленої мети слід вирішити наступні завдання:

визначити природу венчурного бізнесу та його функції на малих підприємствах;

визначити форми розвитку венчурного бізнесу на малих підприємствах;

проаналізувати тенденції діяльності венчурного малого бізнесу в Україні та світі;

визначити проблеми розвитку венчурного бізнесу в контексті закордонного досвіду;

проаналізувати шляхи розвитку венчурного бізнесу на малих підприємствах.

В роботі використовуються такі методи: метод теоретичного узагальнення, метод системного аналізу, маркетинговий метод, метод спостереження зміни динаміки явищ.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ НА МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

1.1 Поняття венчурного бізнесу та його функції на малих підприємствах

У 1990-х роках в інноваційній сфері провідних розвинених країн намітилися дві важливі тенденції: по-перше, провідна роль у фінансуванні наукових досліджень і розробок переходить від суспільного до приватного сектора; по-друге, максимізація прибутку у сфері досліджень і розробок зовсім не має на увазі пасивних, відчужених і некомпетентних в технологіях інституційних інвесторів. Навпаки, зростає число посередників, що спеціалізуються на аналізі, відборі і управлінні технологічними інноваційними проектами. У колі таких посередників найважливішу роль грають венчурні капіталісти [8].

За способом організації інноваційного процесу виділяють різні моделі інноваційних підприємств. Одним із критеріїв їх розмежування є методи залучення капіталу для реалізації інноваційного проекту, фінансування наукового пошуку і розробок нової продукції. Капітал, що вкладається в інноваційні проекти, у випадку його вдалої комерціалізації може принести значні прибутки. Водночас інноваційна діяльність пов'язана з невизначеністю кінцевих результатів, з можливою втратою капіталу. Отже, бізнес у сфері інноваційного підприємництва має підвищений ризик, тому його називають ризикованим або венчурним бізнесом. Капітал, що вкладається в інновації, має назву венчурного, а новостворені або вже існуючі фірми для втілення інноваційних проектів - венчурними фірмами [9].

Словом «венчурний» з кінця 20 століття стали позначати пов'язані з ризиком дії. Найчастіше воно використовується в поєднаннях «венчурний бізнес», «венчурне підприємство», «венчурний капітал», «венчурне фінансування». Слово запозичене в англійській або французькій мові. Англійське «venture» може бути переведене як ризиковане підприємство, сума, що піддається ризику, небезпечна затія, родинне adventure - ризик, авантюра, пригода. Слово авантюра є запозиченням з французької мови. Французьке aventure - випадок, пригода. Воно сходить до народнолатинськой форми (у класичній латині ця форма не зареєстрована) adventura по префіксальному походженню від venire - приходити. В українській та російській мовах від іменника авантюра за допомогою інтернаціонального суфікса - ист - було утворено іменник авантюрист - шукач пригод. При цьому французький іменник був зареєстрований пізніше, ніж російський. Крім того, поряд з даним значенням в сучасному французькому aventurier придбало несхвальний відтінок - пройдисвіт, інтриган. Передбачається, що вищевідзначений відтінок не відноситься до сучасного венчурного фінансування. Венчурні інвестиції мають вищу міру ризику, але і передбачають здобуття вищих доходів. Механізм венчурного фінансування полягає в схемі, що передбачає настільки високу прибутковість в частини проектів, що вона покриє втрати від збиткових проектів [8].

Перші ідеологи венчурного капіталу - американські економісти Ж. Фенн, Н. Лайанг, С. Прауз, П. Джонсон - визначили венчурний капітал як фінансування акціонерного капіталу інноваційних підприємств малого бізнесу, які мають значний потенціал росту на стадії їх створення і реалізації продукції, у сукупності з консультаційною підтримкою і високим ступенем залучення у процес прийняття рішень [40].

За визначенням Національної асоціації венчурного капіталу США, венчурний капітал - це довгостроковий, ризиковий капітал, який інвестується в акції нових та швидко зростаючих компаній з метою отримання високих прибутків після реєстрації даних компаній на фондовій біржі [12].

За визначенням Європейської асоціації венчурного капіталу (EVCA - European Venture Capital Association), це пайовий капітал, наданий професійними фірмами, які інвестують і спільно управляють новими приватними компаніями або компаніями, що розвиваються і демонструють високий потенціал до зростання [12].

У «Енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера» за ред. Р. Дяківа під венчурним капіталом розуміють: капітал, який функціонує у нових сферах діяльності й пов'язаний з великим ризиком; інвестиції у формі емісії нових акцій, що відіграють вирішальну роль у господарському фінансуванні; інвестиції у венчурні проекти освоєння нових технологій чи продукції [2].

О.М.Петрук наводить таке визначення венчурного капіталу - капітал, що вкладається в проекти з підвищеним рівнем ризику: в основному вкладається в нові або реорганізовані компанії, в т.ч. малі підприємства з високим потенціалом розвитку, або просто в ризиковані акції; постачальниками ризикового капіталу є інвестиційні фонди, банки, індивідуальні інвестори, спеціальні державні інститути; прибуток від ризикового фінансування заробляється перш за все від швидкого зростання вартості акцій. Венчурний капіталіст - ризиковий капіталіст, спеціалізована фірма (або фізична особа), що займається капіталовкладеннями з підвищеним рівнем ризику [30].

У літературних джерелах можна зустріти й інші визначення венчурного капіталу. Тому можна констатувати те, що сьогодні єдиного науково обґрунтованого визначення цього поняття немає. Венчурний капітал більшістю дослідників цього поняття розглядається у формі інвестицій для створення нових або розширення існуючих підприємств чи реалізації окремих інноваційних проектів.

Для більш повного розкриття економічної сутності венчурного капіталу необхідно розглянути його основні особливості. Дослідження особливостей венчурного капіталу отримали розвиток у роботах В.В.Опанасюка. Він дослідив природу та сутнісний зміст венчурного капіталу. Аналіз розвитку економічної теорії власності дозволив йому стверджувати, що у своєму розвитку інститут власності постійно трансформується і якісно структурується. Це відбувається як за типологічною та видовою зміною якісної сутності, так і за конкретними формами прояву, що або перебувають у стані діалектичної боротьби, витісняючи одна одну, або століттями співіснують разом, або інтегруються, трансформуються одна в одну. При цьому створюються нові життєздатні форми, що у подальшому також розвиваються, якісно доповнюючи інституційну архітектоніку власності [24].

Окрім венчурного капіталу, важливого значення для економіки набуває таке явище як венчурний бізнес. Так, А.Б. Борисов зазначає, що венчурний бізнес - вид бізнесу, орієнтований на практичне використання технічних і технологічних новинок, результатів наукових досягнень, ще не випробуваних на практиці. Цей різновид бізнесу пов'язаний з великим ризиком, тому його часто називають ризиковим [7].

Б.А. Райзберг, вважає, що ризикове підприємництво - підприємництво, характерне переважно для дрібних підприємств, що діють в наукоємних областях і займаються створенням і поширенням нових технологій, тобто в тих галузях, де великий ризик нездобуття доходів по інвестиціях [32].

Венчурний капітал утворюється в результаті специфічного симбіозу фінансового і людського капіталу. Тобто фінансовий капітал вбирає в себе елементи такого вигляду капіталу, як людський капітал, що виражається в наданні інвесторами не лише грошових коштів, але й економічних, організаційно-управлінських здібностей (управлінських умінь, досвіду ведення бізнесу тощо). Інвестиції людського капіталу мають на увазі під собою вкладення здоров'я, здібностей, знань, навиків, мотивації людиною (інвестором і найнятим ним фахівцем) в те або інше суспільне виробництво (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Вихідні складові венчурного капіталу

Таким чином, найважливішою характеристикою венчурного капіталу, що зумовила його сутність, є те, що він з'явився в результаті злиття двох видів капіталу - людського і фінансового.

В залежності від строку, на який притягуються фінансові ресурси, фінансовий ринок прийнято ділити на ринок капіталів і грошовий ринок. Загальну структуру фінансового ринку і місце в ньому ринку венчурного капіталу можна представити у вигляді схеми (рис. 1.2.).

Однією з головних об'єктивних причин функціонування ринку венчурного капіталу, а також інших ринків можна назвати закономірності кругообігу функціонуючого капіталу, коли на одних сегментах ринку вивільняються тимчасово вільні капітали, а на інших - виникає попит на них.

Рис. 1.2. Місце ринку венчурного капіталу в загальній структурі фінансового ринку

венчурний бізнес капітал

Венчурний капітал розуміється як різновид прямого інвестування та має європейське тлумачення, оскільки, через специфічний економічний і політичний стан в країні, ризиковим є фінансування підприємств, що знаходяться не лише на ранніх етапах розвитку, але і підприємств, що функціонують на стадіях розширення бізнесу, що знаходяться в процесі реструктуризації тощо. Необхідно відзначити, що межа між венчурними і прямими інвестиціями є настільки умовною і розмитою, наскільки схематичне само розділення рівня розвитку компаній на стадії.

Чому венчурний капітал особливо важливий для малих високотехнологічних фірм (тобто малих фірм, товари і послуги яких в значній мірі залежать від науково-технічних навиків або знань)? Основна умова ринкового успіху нових фірм в галузях, заснованих на високих технологіях, - це швидкість їх розвитку. Впровадження нової технології пов'язане з високими початковими витратами, але у міру зростання продажів витрати на виробництво одиниці продукції падають, тоді як споживачам в зростаючій мірі стає вигідно користуватися даною технологією, в порівнянні з її конкурентами. У цьому полягає явище «зростаючої віддачі від масштабу», що серйозно розробляється останніми роками в економічній теорії. Таким чином, науково-технічні розробки, що отримали потужний «поштовх» на ранній стадії, - будь то у вигляді фінансових вливань, вдалої управлінської або маркетингової стратегії, - можуть захопити найбільшу частку ринку і стати законодавцями стандартів, в результаті цього отримуючи левову частку прибутків; при цьому технологія, що виграла, не обов'язково перевершує конкуруючі технології з технічних причин. Очевидно, що знов створені науково-технічні розробки не можуть досягти успіху в конкурентній боротьбі через органічний розвиток на основі нерозподіленого прибутку, що характерний для традиційних секторів. В той же час банківські кредити також не можуть розглядатися як основне джерело інвестицій в стартові науково-технічні новації: причина полягає у високому ризику, оскільки творці нових фірм часто не мають кредитної історії і не можуть забезпечити адекватну заставу; високій долі безперспективних інновацій; труднощах з оцінкою потенційного ринку і з експертизою проекту з боку фінансистів. Проблема полягає ще і в тому, що творці науково-технічних розробок часто не мають фінансових і управлінських навиків. [8].

Велике значення для підвищення життєздатності суб'єктів малого та середнього підприємництва має система організації доступу цих фірм до механізму передачі технологій та результатів наукових розробок у виробництво на основі їх кооперації з великими компаніями.

В цьому аспекті венчурне (ризикове) фінансування має широке і вузьке значення. В широкому значенні розуміється весь вклад у ризикові з точки зору фінансових результатів проекти, перш за все, у галузі високих технологій. У вузькому значенні венчурне фінансування означає довго- або середньострокові інвестиції у вигляді кредитів або вкладень в акції, які здійснюються венчурними фондами з метою створення і розвитку малих швидкозростаючих компаній.

Як правило, малі венчурні (ризикові) підприємства пов'язані зі сферою НДДКР, тому для їх позначення часто використовують поняття «малі інноваційні підприємства». Венчурні фонди утворюються в декількох організаційних формах, головною з яких є спеціалізована незалежна фірма венчурного капіталу. Існують також інші форми: венчурні фонди великих корпорацій, інвестиційні компанії малого бізнесу, науково-дослідні товариства з обмеженою відповідальністю тощо.

Саме через свої венчурні фонди корпорації здійснюють ринкове фінансування малих та середніх фірм. Виходячи з цього, перспективи розвитку в Україні венчурного фінансування, як форми інтеграції великих та малих структур, як уявляється, пов'язані перш за все з реалізацією потенціалу промислово-фінансових груп. Взаємодія останніх з малими інноваційними фірмами ефективно сприяла б вирішенню протиріччя між творчими можливостями українських вчених, які незатребувані, і необхідністю керованого оновлення технічної основи фактично усіх галузей народного господарства. Це певною мірою вирішило б і проблему «відпливу мізків» [9].

1.2 Форми розвитку венчурного бізнесу на малих підприємствах

Поряд із звичайними інноваційними малими підприємствами у сфері розробки і впровадження технічних новинок функціонують мобільніші і перспективніші венчурні (ризикові) малі фірми, що використовують венчурне фінансування, венчурний капітал. Таким чином, венчурна фірма - тимчасова організаційна структура, зайнята розробкою наукових ідей і перетворенням їх в нові технології і продукти, що створюються з метою апробації, доопрацювання і доведення до промислової реалізації «ризикових» інновацій.

Сучасними малими венчурними підприємствами є гнучкі і мобільні структури, які відрізняються дуже високою і цілеспрямованою активністю, що поясняється прямою зацікавленістю працівників підприємства і інвесторів в швидкій успішній комерційній реалізації ідеї, що розробляється, технології, об'єкту, винаходу з мінімальними витратами.

Ініціаторами венчурного підприємства виступає невелика група осіб - талановиті інженери, винахідники, вчені, менеджери-новатори, що бажають присвятити себе розробці перспективної ідеї і при цьому працювати без обмежень, неминучих в лабораторіях великих фірм, діяльність яких лімітується жорсткими програмами і централізованими планами. Такий метод організації досліджень дозволяє максимально використовувати потенціал наукових кадрів.

Створюються венчурні фірми на договірній основі і на грошові кошти, отримані шляхом об'єднання засобів декількох юридичних або фізичних осіб, або на вкладення і кредити крупних компаній, банків, приватних фондів і держави. Створення венчурних фірм передбачає наявність наступних компонентів: ідеї інновації; суспільної потреби і підприємця, готового організувати нову фірму; ризикового капіталу для фінансування подібних фірм.

Венчурне фінансування здійснюється в двох основних формах - або шляхом придбання акцій нових фірм, або за допомогою надання кредиту різноманітного вигляду, зазвичай з правом конверсії в акції. Венчурним капіталом є вкладення засобів не лише крупних компаній, але і банків, держави, страхових, пенсійних і інших фондів, у сфери з підвищеною мірою ризику, в новий бізнес, що розширюється або зазнає різких змін. Характерною особливістю інвестування у венчурний бізнес є вкладення фінансових коштів без всяких гарантій і матеріального забезпечення з боку венчурних фірм. Інвестування у венчурний бізнес має наступні особливості: фінансові кошти вкладаються без матеріального забезпечення і гарантій; обов'язкова пайова участь інвестора в статутному капіталі; засоби надаються на тривалий термін і на безвідплатній основі; активна участь інвестора в управлінні фірмою.

Перевагами венчурного бізнесу є гнучкість, рухливість, здатність мобільно переорієнтовуватися, змінювати напрями пошуку, швидко уловлювати і апробовувати нові ідеї. Венчурний бізнес приводить до створення нових життєздатних господарських одиниць, що впливають на всю традиційну структуру ведення наукових досліджень, і викликає структурні зміни в суспільному виробництві країни; збільшує зайнятість висококласних фахівців; сприяє технічному переозброєнню традиційних галузей економіки; спонукає крупні корпорації до вдосконалення принципів управління і організаційних структур [22].

Найбільшого поширення венчури набули в наукоємних галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень і інженерних розробок, унаслідок того, що на сучасному етапі роль малого бізнесу в наукових дослідженнях і розробках істотно зросла.

Венчурний капітал надається формальним і неформальним секторами. У формальному секторі переважають «фірми (або фонди) венчурного капіталу» (venture capital firms; далі - ФВК), що є по організаційно-правовій формі партнерствами (private partnership) і об'єднують ресурси ряду інвесторів: приватних і державних пенсійних фондів (на них в Європі доводиться понад 50% всіх інвестицій венчурного капіталу), добродійних фондів, корпорацій, приватних осіб і самих венчурних капіталістів - власників ФВК. Як правило, інституційні інвестори розподіляють 2 -3% свого інвестиційного портфеля в альтернативні активи, такі як венчурний капітал. ФВК інвестують притягнені засоби в нові фірми, які можуть принести високий дохід протягом 5-7 років. Окрім ФВК, учасниками формального сектора є спеціальні підрозділи або дочірні підприємства комерційних банків чи нефінансових промислових корпорацій («corporate venturing»), а також державні інвестиційні програми [8].

Венчурний бізнес, окрім фінансування, вимагає підвищеної підприємницької активності, ентузіазму учасників. Саме вони визначають долю нового проекту, зацікавлені в його успішному завершенні. Основними учасниками інноваційної діяльності здебільшого виступають:

винахідник, або особа, яка прагне впровадити у виробництво чиюсь ідею;

керівник венчурної фірми, який підтвердив своє прагнення фінансувати ризикований проект за рахунок коштів очолюваного ним підприємства;

інвестор, який забезпечує гарантоване фінансування проекту протягом тривалого періоду.

Для узгодження дій учасників інноваційного процесу використовують різні організаційні моделі венчурного бізнесу.

По-перше, це малий інноваційний бізнес. За даними статистики, незалежні малі підприємства в 70 - 80-х роках зробили для інноваційного бізнесу більше, ніж за всі попередні століття. Малий бізнес виконує чітко окреслені функції в самому процесі нововведень. До них відносяться експериментування, початкове освоєння комерційних нововведень, виготовлення складної нестандартної продукції тощо. Без створення так званих інноваційно-впроваджувальних «команд» і малих фірм, які спеціалізуються на пошуку, розробці і втіленні нововведень, великий бізнес у сучасних умовах не в змозі успішно вирішити завдання прискорення інноваційних процесів. Малі фірми швидше впроваджують науково-дослідні розробки виробничих процесів.

По-друге, великі фірми, які здійснюють крупномасштабні інноваційні проекти. Ці фірми мають більше фінансових можливостей для проведення фундаментальних досліджень, конструкторсько-технологічних розробок. У великих фірмах зменшується ризик у випадку відсутності успішного результату. Він перекривається масштабами звичайної діяльності, можливістю вкладати кошти відразу в декілька інноваційних проектів. Невдача в одних проектах перекривається значним прибутком від впровадження інших. Водночас великі компанії обтяжені важкою, іноді забюрократизованою управлінською пірамідою. Вони менш жваві і гнучкі в реакції на вимоги ринку. Все це сповільнює інноваційний цикл, веде до втрати конкурентних переваг. Звичайно, це суттєвий недолік інноваційного підприємництва в цих фірмах [17].

По-третє, в сучасних умовах дістали розвиток форми колективного підприємництва. До них відносяться консорціуми, венчурні компанії, програми науково-виробничого партнерства. Наприклад, у США розгорнулися широкі інтеграційні програми, створено 40 науково-дослідних консорціумів за участю десятків провідних фірм у передових галузях. В Японії, Великобританії, Німеччині і Голландії за минуле десятиліття пройшла «інкубація» нових фірм при університетах, великих дослідних центрах та корпораціях.

Венчурні компанії поділяються за багатьма ознаками. Передусім існує два види венчурних інвесторів:

залежні компанії - із значною участю капіталу, який може бути їм наданий у формі приватних або державних кредитів;

акціонерні компанії - використовують свій акціонерний капітал для інвестування в акції малих венчурних підприємств.

Крім того, венчурні компанії можуть бути державними, приватними, пов'язаними з банками, а також належати великим корпораціям. В останньому випадку багато великих корпорацій організують невеликі автономні підприємства. Вони дістали назву «внутрішні ризикові підприємства». Принципове значення має той факт, що засоби для їх фінансування виділяються корпоративними підрозділами. Саме ці структури мають власний бюджет для розвитку інноваційного підприємництва.

Надання всебічної підтримки невеликим фірмам для реалізації власних проектів великих компаній дістало назву «бізнес-інкубатори». Світовий досвід підтверджує високу ефективність такої форми організації інноваційного підприємництва [9]

Бізнес-інкубатор - це одна з найбільш потенційно дійових форм забезпечення прямого і непрямого економічного сприяння суб'єктам малого підприємництва.

Інкубатор - це спеціалізована організація (або підрозділ великої компанії), головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності малих ризикових фірм підприємницького середовища. Масштаби їх діяльності можуть бути різними: від невеликого інкубатора до формування своєрідних інкубаторських центрів розвитку малого підприємництва.

З метою сприяння розвитку та підтримки інкубаторів майже всі індустріально розвинені країни розробляють спеціальні інкубаторські програми. Мета таких програм - підтримка малих фірм на початковій, найбільш непередбаченій стадії становлення, розробки та впровадження інновації. В межах цих програм малі фірми на пільгових умовах отримують доступ до оренди виробничих приміщень, обладнання, системи підвищення кваліфікації, енерго- та водопостачання. Підтримка на початкових стадіях діяльності суб'єктів малого підприємництва в середньому удвічі збільшує термін діяльності малих фірм, як правило інноваційних, після їх виходу із інкубатора порівняно з «позаінкубаторськими» фірмами, що свідчить про дієвість механізмів підтримки малого підприємництва, які приймаються на ранніх, найбільш вразливих стадіях його діяльності. Функції інкубаторів постійно розширюються, але необхідно виділити три основні функції.

Перша важлива функція інкубаторів - здійснення ділової експертизи для створення фірм. Як правило, такі послуги у 92% випадків гарантують підприємцям-початківцям захист від помилок, що можуть виникнути через відсутність певного досвіду в сфері менеджменту, маркетингу тощо. Консультаційна діяльність поєднується з навчанням (підготовкою або перепідготовкою) персоналу фірми [33].

Друга функція інкубаторів - фінансування клієнтів. Чим більше коло потенційних джерел фінансування, тим більшого значення набуває обґрунтованість вибору, а отже якість і повнота консультаційних послуг, які його визначають. Рекомендації спеціалістів інкубаторів сприяють отриманню кредитів або фінансуванню на ранніх стадіях створення фірми.

Третя функція інкубаторів - сприяння економічному розвитку регіонів шляхом підвищення зайнятості їх населення, активізації підприємницької діяльності, формування мережі підприємств інфраструктури. Саме ці обставини обумовлюють зацікавленість регіональної (місцевої) адміністрації в розвитку інкубаторів. Інвестори від вкладення своїх коштів у становлення малого підприємництва у перші п'ять-сім років практично не мають якогось прибутку. Більше того: вони наперед погоджуються на можливі втрати в обмін на значні ставки можливого прибутку від випуску конкурентоспроможної продукції. В цьому відношенні інкубатор має переваги перед іншими організаційними формами створення й реалізації нової продукції, оскільки він забезпечує малим фірмам більшу стійкість, а це, в свою чергу, слугує основою для того, щоб кошти, вкладені інвесторами у таке підприємство, з більшою часткою гарантії повернулися до нього з відповідним прибутком.

Отже, існують різні форми коопераційних зв'язків малих, середніх та великих підприємств. Створення відповідних правових, економічних, соціальних та організаційних передумов допоможе становленню та подальшому розвитку різноманітних форм інтеграційних зв'язків цих підприємств, що значною мірою сприятиме підвищенню ефективності цих підприємств, їх фінансовій стійкості та конкурентноздатності. Існування та взаємовигідні зв'язки малих, середніх та великих підприємств, їх оптимальне співвідношення є не лише необхідністю існування та розвитку цих підприємств, а й найважливішим компонентом ринкової економіки.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

2.1 Тенденції діяльності венчурного малого бізнесу в Україні

Венчурний бізнес в Україні знаходиться на стадії становлення. Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує впровадження в життя державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності, є Міністерство освіти і науки України. Проведення цілеспрямованої державної науково-технічної політики в галузі інноваційного підприємництва формує єдину систему наука-техніка-виробництво. Науково-технічна політика включає такі елементи:

наукову політику, визначення пріоритетів;

політику в галузі освіти;

підтримку нових інноваційних структур;

державну науково-технічну політику;

стимулювання наукових досліджень у найбільш перспективних галузях;

індустріальну політику, оновлення виробничого потенціалу;

стимулювання попиту на наукоємну продукцію.

Кожен із наведених напрямів втілюється шляхом конкретних заходів. Зокрема, індустріальна політика передбачає стимулювання випуску нової продукції, підтримку шляхом цільового фінансування із бюджету.

Головною проблемою здійснення інноваційного процесу є кінцеве впровадження та поширення вже розроблених технологій. Це пояснюється головним чином тим, що науковий сектор дуже повільно та з великою кількістю перешкод робить спробу внести елементи комерційних відносин в організацію своєї діяльності. Безперечно, важко уявити професора фізики чи хімії, який поряд із власною науковою діяльністю здійснює маркетингові дослідження ринку, шукає перспективи комерційної реалізації своїх розробок. Такими справами повинні займатися професіонали сучасного менеджменту, фінансисти, маркетологи, консалтингові фірми.

Постає питання: «Чому західні технопарки, технополіси, інкубатори малого бізнесу успішно функціонують?». Справа полягає в тому, що вони, окрім могутнього науково-технічного та фінансового потенціалу для здійснення наукових розробок, професійно володіють інструментами інноваційного маркетингу та менеджменту. Саме це вдале інтегрування наукових досліджень і організації бізнесу забезпечує комерційний успіх нових продуктів та технологій на ринку. Тому інноваційне підприємництво в Україні повинно поєднувати такі функції: пошук необхідних технологій; залучення коштів на їх впровадження; маркетингове дослідження перспектив даних технологій на ринку. Тільки за таких умов можуть бути налагоджені зв'язки між окремими ланками інноваційного процесу. Використання світового досвіду у поєднанні з власним досвідом дозволить визначити шляхи формування венчурного бізнесу в Україні [9].

Венчурне підприємництво в Україні є на сьогоднішній день досить перспективним, про що свідчить діяльність венчурного фонду Western NIS Enterprise Fund. Однак задля формування дієвого ринку венчурного підприємництва в Україні необхідно вирішити низку складних комплексних проблем, як у правовому аспекті (законодавче визначення венчурного підприємництва, його підтримка та регулювання), так і з погляду формування ефективної інфраструктури венчурного бізнесу. За даними венчурних компаній в українські підприємства вже вкладено понад 250 млн. `абл. Венчурних інвестицій. Суми, що у найближчий рік можуть бути спрямовані венчурними компаніями на інвестиції, коливаються від 20 млн. до 100 млн. `абл., і при наявності достатньо великої кількості ринків, що динамічно розвиваються, за оцінками експертів, є дуже незначними. Найближчим часом можливість надходження значного іноземного капіталу в Україну як і раніше залишається невеликою. Деякі вітчизняні компанії, що, як правило, не називають себе венчурними, також намагаються використовувати інструменти венчурного інвестування. Проте вони ще не мають достатньо коштів для створення спеціалізованих фондів.

Менеджери венчурних фондів констатують, що протягом останніх двох років умови їхньої роботи на українському ринку помітно змінилися:

По-перше, венчурний капітал, який по своїй природі спеціалізувався на придбанні невеликих (до 49%) пакетів акцій, після кількаразових втрат дрібних пакетів був змушений переключитися на контрольні. Це, в свою чергу, призвело до значного збільшення суми однієї інвестиції (від 1-3 млн. до 7-10 млн. `абл.) і скоротило кількість угод [6].

По-друге, зіштовхнувшись із серйозними проблемами забезпечення ефективності інвестицій, так як останнім часом жодний з відомих операторів українського ринку не зміг навести приклад продажу свого великого підприємства стратегічному інвестору, сьогодні венчурні фонди орієнтуються на роботу лише з компаніями, що вже сформувалися. Причому такими, які спроможні найближчим часом стати лідерами на своїх ринках і, отже, у майбутньому спростити процедуру пошуку стратегічного інвестора.

По-третє, дотепер більшість фахівців венчурного інвестування намагаються особливо не ризикувати й вкладають венчурний капітал в українські підприємства лише на 2-3 роки. Високі політичні, законодавчі та макроекономічні ризики в Україні не дозволяють використовувати венчурні інвестиції у довгострокових проектах (понад 5 років), хоча венчурний капітал необхідний більшості інноваційних підприємств України для впровадження (комерціалізації) їх наукових розробок саме на довгостроковий термін.

Венчурні фонди сьогодні змушені працювати на відносно невеликих за розмірами ринках, що на даному етапі характеризуються низькою конкуренцією серед виробників товарів і послуг, а також достатньо невисокою платоспроможністю населення. Насамперед це стосується споживчих ринків, наприклад, виробництва продуктів харчування і будівельних матеріалів, а також сфери роздрібної торгівлі. Тому необхідно сприяти залученню в Україну капіталу приватних та інституційних венчурних інвесторів, адже венчурне фінансування стимулює розвиток науково-технічного прогресу та сприяє прискоренню впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво [14].

Однак, Україна зовсім не обов'язково повинна повторювати весь шлях розвитку венчурного підприємництва впродовж 20-25 років, який пройшла Західна Європа. Використовуючи накопичений міжнародний досвід, приклади розвитку венчурного бізнесу в Західній Європі і США, та ефективно впроваджуючи необхідні реформи, Україна цілком могла б сформувати ринок венчурного підприємництва вже через 10 років. Наприклад, Фінляндія в свій час досягла визначних успіхів у розвитку венчурного бізнесу та високих технологій лише за 10 років, а Ізраїль - за 15 років. Економічно Україна розвивається достатньо швидкими темпами, але вона не використовує всі свої інноваційні можливості. Це пов'язано з тим, що не розроблена концепція розвитку венчурного фінансування інноваційної діяльності та стратегія формування регіональної інфраструктури інноваційного підприємства. При виконанні цієї умови венчурний бізнес буде інтенсивно розвиватися у майбутньому [19].

Таким чином, український венчурний бізнес має свої особливості та тенденції і орієнтований переважно не на розвиток інноваційних проектів, технопарків та технополісів, а схильний до вкладення коштів в такі сфери економіки, як будівництво та нерухомість (`абл.. 2.1).

Таблиця 2.1.

Особливості вкладення венчурних інвестицій в Україні

Ознака	Характеристика
	Країни ЄС і США	Україна
1	2	3
Об'єкт інвестування (вкладення венчурних інвестицій)	Сфера інновацій	Будівництво, продукція сільського господарства, харчова промисловість, роздрібна торгівля
Напрями використання венчурних фондів	Джерело капіталу для компаній (підприємства малого і середнього бізнесу), що швидко розвиваються і які постійно потребують додаткових зовнішніх інвестицій	1. Оптимізація управління активами фінансово-промислових холдингів. 2. Зниження податкового навантаження
Мета венчурних фондів	Отримання значних прибутків під час продажу акцій за ціною вищою, ніж первинні вкладення	Продаж компанії іноземному стратегу після збільшення її вартості

Темпи економічного та соціального розвитку країни визначаються розвитком науки, освіти, процвітанням наукоємних галузей економіки, тобто успішний розвиток економіки країни прмим чином залежить саме від ефективної комерціалізації інновацій та новітніх технологій. Ключовим фактором в такому випадку стає венчурне інвестування, яке є каталізатором трансформації наукових досліджень і розробок в продукт, що користується попитом на ринку. Дослідження у сфері облікового забезпечення венчурного інвестування дозволяють встановити:

1. В Україні венчурне інвестування має свої специфічні особливості та тенденції розвитку, що спричинене наявністю певних факторів, які в свою чергу, перешкоджають та стримують активність венчурного інвестування. До основних проблем розвитку венчурного інвестування належать: відсутність розвинутої інфраструктури, нестабільне зовнішнє середовище, що підвищує ризики вкладення коштів, та слабкий зв'язок науки і виробництва в країні.

2. Роль венчурного капіталу в подальшому розвитку економіки України полягає у фінансуванні та розвитку інноваційної діяльності, поширенні новітніх технологій та збільшенні зайнятості високопрофесійного персоналу на території України.

3. Розвиток венчурного інвестування в Україні зумовлює необхідність розробки адекватного облікового забезпечення здійснення даної діяльності. Виходячи з цього, перспективними напрямами подальших наукових досліджень є [38]: - документування операцій з венчурними інвестиціями; - бухгалтерська оцінка венчурних інвестицій; - побудова системи рахунків облікового відображення операцій з венчурними інвестиціями; - розробка внутрішньої звітності та удосконалення фінансової звітності щодо відображення інформації про операцій з венчурними інвестиціями; - аналіз ефективності венчурного інвестування підприємства; - особливості здійснення внутрішньогосподарського контролю операцій з венчурними інвестиціями на підприємстві.

2.2 Тенденції діяльності венчурного малого бізнесу в світі

Венчурне інвестування стало одним з найефективніших інструментів впровадження прикладних інноваційних розробок в світі. До появи венчурного капіталу в світі були відомі кілька джерел фінансування малого та середнього бізнесу: банківський капітал, великі корпорації і компанії та заможні люди, що готові вкладати значні кошти в ризикову справу. Перший венчурний фонд, заснований Артуром Роком в 1961 р., був розміром 5 млн. дол. США, з яких інвестовано було всього 3 млн. Але результати роботи фонду виявилися приголомшливими: витративши всього 3 млн., А. Рок через нетривалий час повернув інвесторам майже 90. Після цього у нього були проекти, що призвели до появи таких відомих сьогодні назв, як «Intel» і «Apple Computer». Перші кроки у розвитку венчурного бізнесу в Європі зробила Великобританія. Якщо в 1979 р. загальний обсяг венчурних інвестицій у цій країні становив всього 20 млн. фунтів, то в 1987 р. він уже перевищував 6 млрд. фунтів. Венчурне фінансування стало одним з двигунів економіки розвинених країн, хоча обсяг його капіталовкладень у загальному інвестиційному потоці відносно невеликий.

Венчурне фінансування в США спрямовується в основному в сферу біотехнологій ( 17,5 % від зальної суми коштів, що витрачаються на ризикові проекти), програмного забезпечення (14,4 %), розробки медичного обладнання (11 %). Характерною рисою функціонування системи венчурного інвестування є висока концентрація венчурного капіталу в певних регіонах країни, що лідирують за інтенсивністю інноваційного процесу. Так, наприклад, у США він зосереджений переважно в: Силіконовій долині (штат Каліфорнія, близько 33 % від національного венчурного капіталу), Новій Англії (близько 14 %), Південному сході (Алабама, Флорида, Джорджія тощо, близько 12,5 %), Середньому Заході (Іллінойс, Міссурі і т.д., близько 9 %) тощо. У Канаді венчурний капітал також розподілений нерівномірно, лідирують провінції Онтаріо (понад 45 % ризикових інвестицій) і Квебек (понад 25 % венчурного капіталу). Деякі провінції (Британська Колумбія, Степові провінції) стрімко нарощують обсяги венчурних інвестицій, що пов'язано із зростанням інноваційної активності.

Показовим є той факт, що для венчурного інвестування США характерне таке: від 95 до 97 % пропозицій відхиляються на стадії розгляду, від 3 до 5 % _ на стадії оцінки, лише 1 % проектів отримує схвалення і лише 0,5 % _ фінансування. І лише близько третини венчурів приносять основний прибуток [28], а 5 % венчурів приносять прибуток 10:11. Незважаючи на це, венчурний бізнес відіграє велику роль в інноваційному розвитку економіки США.

Слід зауважити, що не тільки американські та західноєвропейські компанії можуть бути прикладами вдалого розвитку інноваційних проектів. Китай завжди був об'єктом пильної уваги європейців як велика екзотична східна країна, де час від часу провадяться масштабні соціально-економічні експерименти. Розвиток відкритої економіки в Китаї логічно привів до становлення венчурного бізнесу. Якщо 15 років тому венчурні інвестиції здійснювалися державними фондами, то сьогодні у венчурному бізнесі все більш активно проявляє себе іноземний інвестор. У 90-х роках виникла цілком дієздатна система венчурних інвестицій, відповідно до якої держава кредитувала перспективні науково-технічні розробки. Вагомі іноземні гравці на ринку венчурних інвестицій з'явилися в 1997 році. Перші інвестиції - це вкладення 18 млн. дол. США в компанію AsiaInfo і 6,5 млн. дол. - у першу китайську венчурну ІТ-компанію, попередника Sohu.com. У подальші роки було прийнято ряд законопроектів, які полегшили створення комерційних та іноземних венчурних фондів у Китаї. Усі венчурні фонди, що функціонують у даній країні поділяють на п'ять типів: державні, університетські, корпоративні, іноземні та спільні венчурні фонди.

Перший венчурний фонд, створений у Китаї Міністерством фінансів спільно з Комісією з науки і технологій у 1985 році, був державним. Венчурні фонди, створені при університетах, почали з'являтися у великій кількості, починаючи з 2000 року. Корпоративні фонди на сьогоднішній день становлять більшість фондів, що функціонують у Китаї. Нарівні з корпоративними іноземні венчурні фонди з моменту їх появи в Китаї в 1992 році стали основним джерелом венчурних інвестицій. Якщо врахувати, що отримання необхідного досвіду і налагодження зв'язків - це питання часу, то за умови подальшої відкритості економіки Китаю для зарубіжних інвесторів можна прогнозувати зростання значущості іноземних та спільних венчурних фондів на ринку венчурних інвестицій Китаю [23].

Основними тенденціями світового ринку венчурного фінансування за 2000_2016 роки є такі:

у 2001_2003 роках відбувся істотний спад на венчурному ринку в результаті кризи в ІТ сфері;

до 2012 року спостерігалося відновлення ринку по декількох ключових параметрах: обсяг інвестицій, кількість угод і середній розмір угоди;

обсяг венчурних інвестицій у 2011 році становив близько 40 % щодо рівня 2000 року;

через світову фінансово-економічну кризу, що почалася в 2012 році, відбувся значний спад ринку венчурних інвестицій _ приблизно у 1,5 рази щодо рівня 2011 року;

у 2014 році рівень обсягу венчурних інвестицій становив лише 25 % від рівня 2000 року;

у 1-му півріччі 2016 року намітилося відновлення ринку: за підсумками I кварталу зростання становило 13 % щодо аналогічного періоду 2013 року;

разом із зростанням обсягів інвестицій в усьому світі, крім США, спостерігається зростання обсягів угод;

криза довела високу залежність венчурного ринку від фінансового стану інституційних інвесторів і від наявності попиту великих технологічних компаній на технологічні прориви [13].

Налагоджене та продумане державне управління інноваціями може значно підвищити рівень прибутковості малих венчурних фірм, завдяки особливій підприємці і спеціальному оподаткуванню. Наприклад, механізму державного регулювання інноваційної діяльності у Штатах притаманні такі особливості у вигляді пільг:

податковий кредит: виключення витрат на приріст НДДКР, пов'язаних з основною виробничою і торговою діяльністю, із суми доходу, який оподатковується, до 20%;

можливість перенесення пільг на майбутнє: від 3 до 15 років;

пільговий режим амортизаційних відрахувань: строк служби обладнання до 3-х років, а для інших фондів - до 5-ти років;

пільгове оподаткування венчурних фірм, що здійснюють НДДКР: до 20% приросту на НДДКР порівняно із середньорічним рівнем цих витрат за попередні 3 роки; до 20% витрат компаній на програми фундаментальних наукових досліджень, що виконуються університетами за контрактами з ними, вирахування з доходу, що оподатковується, вартості наукової апаратури та обладнання, яке безкоштовно передається компаніям університетами та науково-дослідними організаціями;

немає податку на оренду венчурних фірм;

не підлягає оподаткуванню юридична форма ризикового капіталу;

інвестиційний податковий кредит: зменшення податку на прибуток, установленого в розмірі від 6 до 10% загальної вартості інвестицій в устаткування;

зменшення податку на прибуток від організацій з цінними паперами венчурних структур: 60% доходу не оподатковується взагалі, а 40% оподатковується звичайними податками;

адміністрація в справах малого бізнесу гарантує повернення приватного капіталу, який вкладається у венчурних бізнес: до 90% приватного капіталу;

АМБ - надає субсидії венчурному бізнесу на розширення зовнішньоекономічної діяльності - різні види управлінської допомоги: до 100 тис. дол. на 8 років, до 1 млн. дол. на 25 років;

федеральні відомства зобов'язані виділяти зі свого бюджету кошти на фінансування венчурного бізнесу: не менше ніж 1,25% зі свого бюджету;

згідно з законодавством, США залучають венчурні фірми до виконання всіх інноваційних проектів: вартість проектів більше ніж 100 тис. дол.;

пільги з оподаткування приросту капітальних активів: 2/3 отриманої суми включається в оподаткований дохід [34].

Для надання допомоги венчурним фондам уряди багатьох західноєвропейських країн проводили політику по створенню сприятливого середовища для нової форми інвестиційного фінансування. Наприклад, в Голландії діяла схема РРМ. В рамках PPM уряд Голландії гарантував венчурним фондам повернення 50 % можливих збитків, пов'язаних з їх інвестиціями в приватні компанії. Дану програму застосували на початку 1980-х років в період економічної кризи. Це дозволило досить ефективно простимулювати значне зростання венчурних фондів і, як наслідок, активізувати фінансування інноваційного бізнесу Голландії.

Окрім національних програм діє ряд міжнародних програм, які реалізує і фінансує Європейська рада. Програма «Euroteсh Сapital» була розроблена з метою створення стимул-реакцій для залучення венчурних фондів до інвестування в крупні міжнародні проекти в області високих технологій. Діє і програма «Jоint Vеnturе Phаrе», направлена також на стимулювання створення спільних підприємств за участю венчурного капіталу в країнах Центральної і Східної Європи [2].

Для сучасної України, як і раніше, актуальний унікальний досвід формування і становлення ринку венчурного капіталу в США. У 1970 р. цей ринок в країні практично був відсутній, в 1980 р. весь сукупний венчурний капітал США не перевищував 1 млрд. дол., але вже до середини 1990-х років досяг рівня 35 млрд. дол. На сьогоднішній день найбільший ринок венчурного капіталу функціонує саме в США.

Починаючи з 2002 р. прослідковувалася чітка тенденція зростання обсягів венчурних інвестицій. У 2011-2012 рр. був досягнутий рекордний об'єм венчурного інвестування в США - більше 30 млрд. дол. на рік. Проте в 2013 р. на тлі світової фінансової кризи обсяг інвестування став рекордно низьким - 19,7 млрд. дол. Але вже на початок 2014 р. венчурний капітал став знову набирати обертів і на сьогоднішній день практично досяг докризового рівня (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Динаміка ринку венчурних інвестицій США в 2011-2015 рр.

Показник	2011	2012	2013	2014	2015
Обсяги венчурного фінансування, млрд. дол.	30,8	30,5	19,7	23,3	28,4
Кількість угод, од.	4124	4111	3065	3526	3673

При цьому спад на ринку венчурного інвестування супроводжувався значним скороченням кількості венчурних фондів. Так, в 2011 р. діяли 237 фондів, в 2013-му - всього 160, на початок 2016 р. ситуація трохи покращала - функціонував вже 181 фонд [11].

Значний успіх венчурного підприємництва і його динамічний розвиток залучили до нього підвищений інтерес фінансових і урядових структур. Виникла об'єктивна потреба створення сучасної інфраструктури венчурного фінансування і вдосконалення взаємозв'язків в інвестиційній сфері в цілому. У 1973 р. була утворена Національна асоціація венчурного капіталу (Nationаl Vеnture Сapital Assоciation - NvСa) з метою формування в широких колах усвідомлення важливості венчурного фінансування для посилення конкурентоспроможності економіки США, а також для представлення в суспільстві інтересів венчурних капіталістів і компаній, що розвиваються. Афільована структура асоціації - «Американські підприємці для економічного зростання» (Amеrican Entreprenеurs for Ecоnomic Grоwth - AeЕg) - це загальнонаціональна організація, яка включає близько 10 тис. компаній, що розвиваються, на яких працює більше мільйона американців [11].

Оскільки найбільш переважною стратегією «виходу» для компаній з венчурним капіталом виступає публічне розміщення акцій, фондові дилери оперативно відреагували на дану ситуацію створенням системи автоматичного котирування Національної асоціації дилерів цінних паперів (NАSDAQ) - другої (після Нью-Йоркської) фондової біржі США, яка спеціалізується на первинному розміщенні акцій інноваційних компаній.

Окремо слід виділити програму по інвестиціях в малий бізнес - Smаll Businеss Invеstment Соmpanies (SBIС). SBIС є унікальною програмою державно-приватного партнерства, за допомогою якої було здійснено венчурне фінансування більше ніж 150 тис. малих і середніх підприємств в обсязі 90 млрд. дол. США.

Венчурний бізнес США сформувався як специфічна галузь підприємництва в період активного розвитку мікроелектроніки і комп'ютерних технологій і дав потужний поштовх для успішного розвитку даних напрямків. Світові лідери комп'ютерної індустрії - компанії Micrоsоft, Intеl, Applе Cоmputеrs, Cоmpаq - досягли вражаючих фінансових результатів, завдяки саме венчурному фінансуванню на ранніх стадіях розвитку компаній.