Платіжний баланс

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

платіжний баланс економічний

Платіжний баланс є головним статистичним документом, що відображає зовнішньоекономічні операції держави. Його стан має важливі наслідки для її економіки. Стан торгового і платіжного балансів має великий вплив на валютний курс і валютну політику держави. За останні роки в платіжному балансі України спостерігається дефіцит ресурсів, який негативно впливає на економіку України.

Аналізом платіжного балансу займається НБУ України, який і надає аналітичні огляди з оцінки стану платіжного балансу України. Питання диспропорцій у платіжному балансі, концепції поглинання і макроекономічного балансу, що визначають оптимальні величини сальдо поточного рахунку, розроблені й описані у працях таких учених, як О. Адедеджі, С. Александер, М. Артіс, С. Бесанджер, Р. Брукс, Р. Гест, Р. Глік, Дж. Грубер, С. Едвардс, П. Ісард, Х. Іто, С. Калдерон, Т. Кано, К. Каса, П. Кашин, Дж. Кемпбелл, К. Кент, Т. Крюгер. Теоретичними й практичними проблемами досягнення рівноваги зовнішніх платежів займалися такі російські науковці та вітчизняні дослідники: Ю. Василенко, К. Данилова, О. Кірєєв, Є. Корнієнко, Л. Красавіна, З. Луцишин, І. Пузанов, О. Рогач, Т. Унковська, А. Філіпенко, Н. Шаповаленко, В. Шевчук, Т. Шемет та інші.

Не вирішені раніше частини проблеми. Питання, пов'язані з вибором найефективніших інструментів коригування зовнішніх дисбалансів платіжного балансу за різної економічної ситуації в країні, залишаються недостатньо розробленими, що й зумовило актуальність обраної теми дослідження.

Об'єкт дослідження платіжний баланс. Предмет дослідження - місце платіжного балансу у валютній сфері економічних відносин.

Мета написання курсової роботи проаналізувати платіжний баланс та його місце у валютній сфері економічних відносин.

Досягнення мети потребує вирішення наступних завдань:

- розглянути поняття та основи побудови платіжного балансу;

- дослідити фактори, що впливають на платіжний баланс та методи його зрівноваження;

- провести аналіз сальдо платіжного балансу України за 2011 - 2012 рр.

- виявити особливості національного та міждержавного регулювання платіжного балансу.

Методологічним підґрунтям дослідження є діалектико-матеріалістичний метод наукового пізнання. У процесі здійснення цього дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: формально-логічний; функціональний; системно-структурний; порівняльний.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, підрозділів, висновків та пропозицій

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВИ ПОБУДОВИ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

1.1 Економічний зміст платіжного балансу

Всі країни є учасницями сучасного світового господарства. Активність цієї участі, ступінь інтеграції окремих країн у світове господарство різні, але немає такої країни, яка в тій чи іншій мірі не була б пов'язана нитками економічної взаємодії з навколишнім світом.

Платіжний баланс - балансовий рахунок міжнародних операцій - це вартісне вираження всього комплексу світо-господарських зв'язків країни у формі співвідношення показників ввезення та вивезення товарів, послуг, капіталів. Балансовий рахунок міжнародних операцій являє собою кількісне і якісне вартісне вираження масштабів, структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі в світовому господарстві. На практиці прийнято користуватися терміном «платіжний баланс», а показники валютних потоків по всіх операціях позначати як платежі і надходження. [8, с. 109 - 110]

У зв'язку з цим, Пищик П.В. дає наступне визначення платіжного балансу:

Платіжний баланс - співвідношення платежів, здійснених країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний період часу (місяць, квартал, рік) [16,c. 38].

Звернімося до визначення платіжного балансу в зарубіжній економічній літературі. У фундаментальній роботі американських економістів Вассермана і Уейра з проблем платіжного балансу дається таке визначення: «Платіжний баланс можна визначити як статистичне уявлення економічних операцій, які мали місце протягом даного періоду між резидентами даної країни і представниками решти світу, тобто іншої країни, групи країн і міжнародних організацій ».

У методичних вказівках МВФ говориться: «Платіжний баланс являє собою таблицю статистичних показників за даний період, що показує: а) операції з товарами, послугами і доходами між даною країною та рештою світу, б) зміну власності та інші зміни в належать цій країні монетарному золоті, спеціальних прав запозичення (СДР), а також фінансових вимогах і зобов'язаннях по відношенню до решти світу і в) односторонні перекази і компенсуючі записи, які необхідні для балансування в бухгалтерському сенсі тих операцій і змін, які взаємно не покриваються ». [18]

Опубліковані платіжні баланси охоплюють не тільки платежі та надходження, які фактично вироблені або підлягають негайному виконанню на певну дату, але й показники за міжнародними вимогами і зобов'язаннями. Така практика пояснюється тим, що переважна частина угод, включаючи торгові операції, відбувається в наш час на кредитній основі. Деякі аналітики прагнуть знайти спосіб відділення фактично виконаних платежів від величини кредитних зобов'язань. Однак це неможливо за нинішнього стану системи обліку та технічних засобів. І в цьому немає необхідності. Сучасні таблиці платіжних балансів містять достатньо відомостей про рух всіх видів цінностей між країнами. При цьому та частина зобов'язань, яка не виплачується у поточному періоді, а переноситься на майбутнє, заноситься до статей платіжного балансу, що відображають рух капіталів і кредитів. [24,c. 54]

На додаток до платіжного балансу, який містить відомості про рух потоків цінностей між країнами, складається баланс міжнародних активів і пасивів країни, що відображає її міжнародний фінансовий стан у категоріях запасу. Він показує, на якому ступені інтеграції у світове господарство перебуває країна. У ньому відбивається співвідношення на даний момент вартості отриманих та наданих країною кредитів, інвестицій, інших фінансових активів. В одних країн отримані ресурси переважають, а закордонні активи невеликі. В інших країн великі й різноманітні і ті, і інші показники. Особливе місце займають США як нетто-імпортер іноземних фінансових ресурсів. Показники міжнародної фінансової позиції і платіжного балансу взаємопов'язані. [27,c. 208]

Від платіжного балансу слід відрізняти розрахунковий баланс, який представляє вимоги і зобов'язання країни по відношенню до зарубіжних країн. У ці вимоги і зобов'язання включаються державні (золотовалютні та інші) та приватні активи, прямі інвестиції, отримані та надані кредити, зобов'язання фінансових і нефінансових корпорацій. На відміну від платіжного балансу в розрахунковий баланс входять всі вимоги і зобов'язання по відношенню до інших країн, за якими не проведені платежі. [21,c. 163]

Теорія і практика складання платіжного балансу розвиваються і удосконалюються відповідно до змінами у світовій економіці. Термін «баланс» застосовується у міжнародних платіжних відносинах для вираження ряду понять, включаючи балансовий рахунок, сальдо чи залишок рахунку, стан рахунку, рівновагу та ін.. Тому платіжний баланс - це не тільки рахунок міжнародних операцій країни, дві сторони якого урівноважують один одного, але і певний стан цих операцій, що включає якісні і структурні характеристики основних його елементів.

1.2 Теорії платіжного балансу

Метою теорій платіжного балансу є розроблення методів регулювання зовнішніх розрахунків.

Теорія автоматичного саморегулювання платіжного балансу була розроблена у XVIII ст. Д. Юмом та Д. Рікардо. Вона панувала протягом майже 200 років до 30-х років XX ст. Відповідно до цієї теорії, якщо платіжний баланс країни пасивний внаслідок відпливу золота з неї, зменшується кількість золотих грошей в обігу та знижуються ціни, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності її товарів, збільшенню їх експорту і, врешті-решт, активізує баланс її міжнародних розрахунків. Якщо ж країна має активний платіжний баланс, відбувається зворотний процес. Приплив золота до країни збільшує грошову масу в обігу, що веде до зростання цін та стимулює імпорт дешевших іноземних товарів, внаслідок чого активний платіжний баланс стає пасивним [11,c. 4].

Кейнсіанські теорії регулювання платіжного балансу. Дж.М. Кейнс рекомендував зрівноважувати платіжний баланс державним регулюванням. Кейнсіанці вважали, що хронічна неврівноваженість платіжного балансу не може бути автоматично скоректована за допомогою ринку, отже, потрібне активне державне регулювання різними методами.

Теорія внутрішньої та зовнішньої рівноваги розроблена Р. Харродом, Т. Сцитовським, Р. Манделем та ін. Прихильники цієї теорії намагалися знайти методи досягнення цієї рівноваги, використовуючи економічні моделі. Внутрішньою рівновагою вони вважали такий стан економіки, коли повна зайнятість поєднується зі стабільними цінами, а зовнішньою -- тривалу рівновагу платіжного балансу.

Інструментарно-цільовий метод регулювання платіжного балансу розробили Дж. Мід, Я. Тінберген та ін. Він передбачає розроблення економетричних моделей регулювання платіжного балансу, умовно поділивши показники на інструменти та цілі державної економічної політики. Аналіз обмежується пошуком причинних взаємозв?язків між незрівноваженістю міжнародних розрахунків країни та зміною відповідних методів грошово-кредитного бюджетного та валютного регулювання. Виявлений зв?язок розглядається як причинно-наслідковий [3,c. 116].

Інструментарно-цільовий метод суперечить іншим заходам державного регулювання економіки, що обмежує його практичне застосування. Наприклад, заходи для стимулювання економічного зростання зазвичай погіршують платіжний баланс, а використання політики "дорогих речей", зокрема підвищення облікової ставки для покращання стану платіжного балансу, негативно впливає на внутрішнє виробництво та зайнятість за інших однакових умов.

Цей інструмент регулювання платіжного балансу обмежений соціальними, економічними, технічними умовами. Підвищення відсоткової ставки, наприклад, не завжди приваблює іноземні капітали, а відповідне її зростання в інших країнах може нейтралізувати ефект такої політики.

Теорія нормативного регулювання платіжного балансу розроблена Дж. Вільямсоном, Р. Міллером та ін. Особливості цієї теорії такі: поєднання антициклічного та антиінфляційного регулювання з регулюванням міжнародних розрахунків; дослідження проблеми інфляції та її впливу на платіжний баланс; необхідність міждержавного регулювання платіжного балансу та інфляції.

Монетаристські теорії регулювання платіжного балансу були популярними у 70--80-ті роки. Монетаристська теорія розглядає платіжний баланс як наслідок нерівноваги усього грошового господарства, що змінює структуру внутрішніх цін та перешкоджає встановленню рівноваги між попитом та пропозицією. Стабілізація платіжного балансу розглядається як короткотерміновий процес, спрямований на усунення нерівноваги у грошовій сфері країни. Ідеал монетаристської концепції платіжного балансу -- "відкрита" економіка, мінімальне обмеження руху товарів, робочої сили, капіталів, забезпечення свободи дій ринковому механізму в національній та світовій економіці.

Теорії міждержавного регулювання платіжного балансу базуються на поєднанні кейнсіанства, неокейнсіанства та монетаризм у [6,c. 118].

Ці теорії використовуються у проектах реформи світової валютної системи, розроблених у роки Другої світової війни Дж.М. Кейнсом та Г. Уайтом. Проекти валютної реформи надавали великого значення колективному регулюванню платіжного балансу, що знайшло відображення у Статуті МВФ. Бреттон-Вудською системою було передбачене систематичне (збалансоване) регулювання платіжного балансу країнами як з активним, так і з пасивним сальдо, але у різних напрямках, що передбачає вплив на внутрішній попит, рух капіталів та кредитів, а також курс національної валюти.

Ямайська валютна система відроджує принцип симетричного вирівнювання платіжного балансу країнами як з пасивним, так і з активним сальдо та намічає принципи міждержавного регулювання платіжного балансу, серед яких необхідно відзначити такі: критерії незбалансованості платіжного балансу та методи його вирівнювання, регулювання платіжного балансу, санкції проти порушень міжнародної угоди. Відповідно до панівних монетаристських концепцій платіжного балансу МВФ розробляє стандартні програми "стабілізації" у вигляді макроекономічних моделей, кількісних орієнтирів, що поділені по кварталах. З 70-х років у "стабілізаційні" програми МВФ за аналогією з програмами МБРР входять заходи впливу не тільки на попит, але й на пропозицію. Розширення набору методів регулювання платіжного балансу, які рекомендуються МВФ, привело до покращання його співробітництва з МБРР. Новий підхід МВФ до регулювання платіжного балансу відповідає інтересам банків-кредиторів, які вбачають у цьому гарантію зміцнення платоспроможності країн-боржників та зниження ризику їх кредитування. Оновлені "стабілізаційні" програми МВФ свідчать про тенденцію до посилення міждержавного регулювання платіжного балансу.

1.3 Структура та методика складання платіжного балансу

Платіжний баланс країни, як правило, складається з двох частин: балансу поточних операцій . балансу руху капіталів. Баланс поточних операції відображає співвідношення експорту (вартість то і варів цієї країни, проданих за кордон) та імпорту (вартість закордонних товарів, куплених жителями цієї країни). Сюди також належать: оплата послуг; кошти, потрачені за кордоном громадянами країни; платежі іноземних урядів і міжнародних організацій (наприклад, гранти на економічні реформи). Баланс руху капіталів відображає співвідношення вартості обсягу інвестицій і запозичень країни за кордоном із запозиченими коштами, розміщеними в країні іншими державами.

У кожній країні баланс поточних операцій і баланс руху капіталів мають бути врівноважені: необхідно, щоб грошові платежі за кордон відповідали величині грошових надходжень в країну. Це один із основоположних, головних принципів обліку, дещо схожий на ведення балансу комерційною фірмою. Сума коштів, які країна витратила й інвестувала за кордон, повинна відповідати сумі надходжень або запозичених коштів, отриманих країною.

Однак непоодинокі випадки, коли розділи балансу не врівноважені. Так, якщо країна експортує товари і послуги за кордон у більших обсягах вартості, ніж імпортує, це говорить про позитивне сальдо, або профіцит платіжного балансу [17,c. 154].

Якщо ж навпаки, країна імпортує за більшими обсягами вартості, ніж експортує, виникає від'ємне сальдо, або дефіцит платіжного балансу, який часто країна вимушена покривати кредитами з-за кордону або продажем своїх фінансових активів, наприклад, золотовалютних запасів.

На практиці для зручності обліку платіжний баланс складається з таких розділів:

- торговельний баланс, тобто співвідношення між вивозом і ввозом товарів;

- баланс послуг і некомерційних платежів (баланс "невидимих" операцій);

- баланс руху капіталів і кредитів.

Торговельний баланс. Зовнішня торгівля історично є висхідною формою міжнародних економічних відносин, які пов'язують національні економіки із світовим господарством. Торговельний баланс -- це співвідношення вартості експорту й імпорту. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, є розбіжності між показниками торгівлі, платежів і надходжень, що фактично здійснені за відповідний період.

Саме завдяки цим розбіжностям у свій час і виникло поняття платіжного балансу як співвідношення здійснених грошових платежів і фактичних надходжень на відміну від загального торговельного балансу, що відображає відповідні вимоги і зобов'язання з різними термінами погашення.

Економічний зміст активу або дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її становища в світовому господарстві, характеру її зв'язків з партнерами і загальної економічної політики.

Країнам, які відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговельний баланс необхідний як джерело валютних засобів для оплати міжнародних зобов'язань за іншими статтями платіжного балансу.

Для промислово розвинутих країн активне сальдо використовується для створення другої економіки за кордоном [25,c. 109].

Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і зазвичай оцінюється як ознака слабкості світогосподарських позицій країни. Для промислово розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше значення.

Баланс послуг і некомерційних платежів. Він містить платежі та надходження з транспортних перевезень, страхування, електронного, телекосміч-ного та інших видів зв'язку, міжнародного туризму, обміну науково-технічним і виробничим досвідом, експортних послуг, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачі інформації, культурних та наукових обмінів, різних комісійних зборів, реклами, організації виставок, ярмарків і та ін.

Сьогодні послуги стали найбільш динамічним сектором світогосподарських зв'язків, їх значення і вплив на обсяги і структуру платежів постійно зростають. Це торгівля ліцензіями, ноу-хау, іншими видами науково-технічного і виробничого досвіду, лізингові операції, ділові консультації та інші послуги виробничого і персонального характеру.

За прийнятими у світовій статистиці правилами до розділу "послуги" входять, як не дивно, виплати доходів з інвестицій за кордоном і процентів за міжнародними кредитами. Хоча за економічним змістом вони, безумовно, ближчі до руху капіталів [21,c. 163].

За методикою МВФ прийнято також визначати особливою позицією в платіжному балансі так звані односторонні перекази:

- державні операції - субсидії іншим країнам за лінією економічної допомоги, державні пенсії, внески до міжнародних організацій;

- приватні перекази - перекази іноземних робітників, спеціалістів, родичів на батьківщину.

Три перелічені вище групи операцій - послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази - називають "невидимими" операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей - товарів. Використовується також термін "послуги і некомерційні платежі" як данина традиції тих часів, коли головним змістом економічних зв'язків між країнами була торгівля товарами.

Платіжний баланс за поточними операціями включає торговельний баланс і "невидимі" операції. Поточними ці операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів.

Баланс руху капіталів і кредитів виражає співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і отриманих міжнародних кредитів.

За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:

- міжнародний рух підприємницького капіталу;

- міжнародний рух позикового капіталу [27,c. 58].

Підприємницький капітал містить прямі закордонні інвестиції (придбання і будівництво підприємств за кордоном) і портфельні інвестиції (купівля цінних паперів закордонних компаній).

Фахівці, які займаються розрахунками платіжного балансу, зазначають, що найважче піддається обліку рух короткострокового грошового капіталу, особливо в періоди кризових потрясінь.

Прийнята МВФ система класифікації статей платіжного балансу використовується країнами - членами Фонду як основа національних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країні і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, враховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і в той же час надають можливість кожній країні вносити свої, властиві їй, корективи. Як правило, такі особливості пов'язані з методами вимірювання сальдо платіжного балансу та його покриття. Україна, після вступу до МВФ, регулярно публікує свій платіжний баланс.

РОЗДІЛ 2. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ТА МЕТОДИ ЙОГО ЗРІВНОВАЖЕННЯ

2.1 Аналіз сальдо платіжного балансу України за 2010-2012 рр

У 2012 році дефіцит зведеного платіжного балансу становив 4.2 млрд. дол. США (у 2011 році - 2.5 млрд. дол. США). Формування дефіциту було зумовлено розширенням від'ємного сальдо поточного рахунку до 14.8млрд. дол. США (порівняно з 10.2 млрд. дол. США в 2011 році) через:

- несприятливу кон'юнктуру на світових товарних ринках (окрім продукції АПК) та рецесійні процеси в країнах - основних торгових партнерах, насамперед європейських: у результаті зростання експорту товарів уповільнилося до 0.6%;

- високі інвестиційні потреби вітчизняної економіки (через підготовку до ЄВРО-2012 і необхідність підвищення енергоефективності) та зростання реальних доходів населення високими темпами (у результаті імпорт товарів збільшився на 5.4%).

Зростання додатного сальдо фінансового рахунку (до 10.6млрд. дол. США порівняно з 7.8 млрд. дол. США в 2011році) було забезпечено активнішими залученнями урядового сектору, збільшенням припливу боргових та інвестиційних ресурсів до реального сектору та зниженням відпливу готівкової валюти поза банки. Водночас банківський сектор продовжував скорочувати свою зовнішню заборгованість [15].

Дефіцит поточного рахунку в 2012 році зріс до 14.8млрд. дол. США або 8.4% від ВВП (у 2011 році - 10.2 млрд. дол. США або 6.3% від ВВП). Головним чинником цього було збільшення від'ємного сальдо торгівлі товарами до 20.5 млрд. дол. США порівняно з 16.3млрд. дол. США в 2011 році. В умовах несприятливої кон'юнктури на світових товарних ринках (окрім продукції АПК) і відповідного уповільнення темпів зростання експорту товарів (до 0.6%) високі інвестиційні потреби української економіки та зростання купівельної спроможності населення зумовлювали продовження зростання імпорту товарів вищими темпами (5.4%).

Експорт товарів у 2012 році (таблиця 2.1.) становив 69.8млрд. дол. США, що на 0.6% більше, ніж у 2011 році. Майже повністю це зростання було забезпечено за рахунок фізичних обсягів, тоді як середні ціни залишилися на рівні попереднього року .

Таблиця 2.1. Експорт за товарними групами

	млн. дол. США	у % до загального експорту	зміна у % до 2011 року
Експорт:	69 812	100	0.6
металургійна продукція	18 890	27.1	-14.6
продукція АПК	17 881	25.6	39.7
машинобудівна продукція	13 284	19.0	11.7
мінеральні продукти	6 945	9.9	-27.7
продукція хімічної промисловості	6 763	9.7	-3.1

За товарними групами найбільше падіння спостерігалося для експорту таких сировинних товарів, як продукція металургії та хімії (на 14.6% та 3.1% відповідно). Зокрема, фізичні обсяги поставок металів скоротилися на 12.8%, середні ціни - на 2.1%, частка металургійної продукції в експорті знизилася до 27.1% порівняно з 31.9% у 2011 році. Крім того, через зупинку Лисичанського нафтопереробного заводу на позаплановий ремонт зменшився експорт нафтопродуктів (на 58.5%).

На ринку АПК ситуація для України була сприятливою. Завдяки достатньо високому врожаю 2012 року, значним перехідним залишкам врожаю 2011 року, а також низькому врожаю кукурудзи в США обсяги експортних поставок зернових були рекордними з початку 2000-х років - 27.1 млн. т зерна на суму 7.0 млрд. дол. США (у 1.9 рази більше, ніж торік). Також відбулося збільшення експорту насіння олійних та продуктів його переробки (на 23.5%). У результаті експорт продукції АПК зріс на 39.7%, а її частка в загальному експорті зросла до 25.6% порівняно з 18.4% у 2011 році.

Зростання експорту машинобудування (на 11.7%) було забезпечено значною мірою зростанням поставок літаків [15].

За широкими економічними категоріями зростав лише експорт засобів виробництва (на 15.8%), в основному за рахунок значного попиту на продукцію вітчизняного машинобудування. Частка цих товарів у загальному експорті зросла до 11.0% у 2012 році (у 2011 році - 9.6%). Обсяги експорту товарів проміжного споживання, скоротилися на 1%, однак продовжують домінувати в українському експорті (77.4% від загального експорту за 2012 рік). Експорт споживчих товарів у цілому за 2012рік знизився на 2.1%.

У географічному розподілі спостерігалося зменшення експорту до традиційних регіонів, зокрема експорт до країн СНД скоротився на 3.2% (з них до Росії - на 11%), а до Європи - на 5.5% (з них до ЄС - на 4.9%). Натомість досить суттєво зріс експорт товарів до Африки (на 68.6%). Це свідчить про те, що експортери в умовах несприятливої кон'юнктури на традиційних ринках переорієнтовувалися на нові ринки збуту.

Імпорт товарів у 2012 році збільшився на 5.4% -- до 90.3 млрд. дол. США. Приріст вартісних обсягів був забезпечений переважно ціновим фактором - середні ціни імпорту зросли на 5.1%. За товарними групами більше половини приросту імпорту забезпечило зростання поставок продукції машинобудування (на 12.1%) (таблиця 2.2.). Особливо високі темпи зростання спостерігалися в першому півріччі (32.0%), що було пов'язано з реалізацією інфраструктурних проектів Євро-2012 та проектів з диверсифікації джерел енергозабезпечення України, а в другій половині року обсяги імпорту суттєво знизилися.

Таблиця 2.2. Імпорт за товарними групами

	млн. дол. США	у % до загального імпорту	зміна у % до 2011 року
Імпорт:	90 304	100	5.4
мінеральні продукти	27 077	30.0	-7.9
машинобудівна продукція	22 433	24.8	12.1
продукція хімічної промисловості	13 519	15.0	4.3
продукція АПК	7 520	8.3	18.5
металургійна продукція	5 238	5.8	-8.0

Також високими темпами зростав імпорт товарів споживчого призначення, таких як продукція АПК (на 18.5%) та промислові вироби (на 27.3%). Річні темпи зростання імпорту хімічної продукції становили 4.3%, половину цього приросту забезпечили фармацевтичні продукти. У цілому неенергетичний імпорт зріс на 12.0%.

Уперше з 2009 року енергетичний імпорт знизився на 7.9%. Якщо імпорт нафти скоротився через зупинку Лисичанського нафтопереробного заводу, то імпорт вугілля - через зниження цін унаслідок світового перевиробництва, а також через нарощення власного видобутку. Зростання ціни природного газу компенсувалося зменшенням фізичних обсягів імпорту, тому вартісні обсяги майже не змінилися [15].

За широкими економічними категоріями в цілому за 2012 рік найвищими темпами зростав імпорт споживчих товарів (на 20.9%), його частка в загальному імпорті зросла до 23.4% (порівняно з 19.9% в 2011 році). Імпорт засобів виробництва в цілому за рік зріс на 9.4%. Імпорт товарів проміжного споживання скоротився на 4.6%, а частка цих товарів у загальному імпорті зменшилася до 60.9% (порівняно з 65.4% у 2011 році).

У географічному розподілі імпорту товарів у 2012 році на 3.9% скоротився імпорт з країн СНД, виключно за рахунок Росії (на 5.9%), зокрема через скорочення імпорту нафти. Натомість суттєво зріс імпорт з інших країн світу, особливо з Азії (на 29.0%) та Америки (на 13.8%). У загальній структурі імпорту товарів частка країн СНД знизилася до 41.3% порівняно з 45.3% у 2011 році (частка Росії - до 30.4% порівняно з 34.0% у 2011 році). Частка країн Азії зросла до 18% порівняно з 14.7% у 2011 році.

Профіцит торгівлі послугами в 2012 році становив 5.7 млрд. дол. США і знизився порівняно з 2011 роком (6.1 млрд. дол. США). Зростання імпорту послуг (на 6.8%) насамперед зумовлено збільшенням витрат українців на подорожі за кордоном. Водночас нижчі темпи зростання експорту послуг (2.7%) обумовлювалися скороченням обсягів наданих транспортних послуг (зокрема залізничного і трубопровідного транспорту).

Від'ємне сальдо доходів у 2012 році зменшилося до 3.0 млрд. дол. США (порівняно з 3.8 млрд. дол. США в 2011 році), головним чином за рахунок зростання надходжень від оплати праці та підвищення дивідендів від прямих інвестицій за кордоном.

У 2012 році додатне сальдо трансфертів зменшилися до 3.0 млрд. дол. США (порівняно з 3.7млрд. дол. США в 2011 році).

Профіцит рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій у 2012 році збільшився до 10.6млрд. дол. США (у 2011 році - 7.8 млрд. дол. США). Збільшення профіциту було зумовлено більш активними залученнями Уряду, зростанням припливу інвестиційних і боргових ресурсів до реального сектору економіки, зменшенням відпливу готівкової валюти поза банківський сектор [15].

Приплив прямих іноземних інвестицій зріс на 8.7% -- до 7.8 млрд. дол. США (94% з них було спрямовано до реального сектору економіки). Водночас високими були обсяги інвестицій за кордон - 1.2 млрд. дол. США. У цілому чистий приплив прямих іноземних інвестицій становив 6.6 млрд. дол. США (у 2011 році - 7.0 млрд. дол. США).

У цілому за станом на 01.01.2013 накопичений обсяг інвестицій в економіку України становив 72.8 млрд. дол.

США, а в розрахунку на одну особу - 1.6 тис. дол. США (на 11.3% більше, ніж рік тому).

На кінець 2012 року найбільше прямих іноземних інвестицій було вкладено у фінансовий сектор (28.5% іноземного капіталу). Крім того, 17.3% коштів іноземних інвесторів зосереджено в металургійному виробництві, 14.2% - в операціях з нерухомістю, оренді, інжинірингу та послугах підприємцям, 7.0% - в оптовій торгівлі.

Сальдо за операціями з кредитами та облігаціями в цілому за 2012 рік було додатним - 6.0 млрд. дол. США (у 2011 році - 2.6 млрд. дол. США).

Суттєво зросли чисті залучення Уряду -- до 2.4 млрд. дол. США (у 2011 році - 1.1 млрд. дол. США). Основним інструментом залучень були ОЗДП (сальдо за операціями з ними в 2012 році становило 3.4 млрд. дол. США порівняно з 1.7 млрд. дол. США за 2011 рік).

Чисті залучення за кредитами та облігаціями реального сектору в 2012 році становили 6.6 млрд. дол. США (у 2011 році - 5.2 млрд. дол. США). Головним чином залучалися довгострокові кредити. Банківський сектор продовжував скорочувати свою зовнішню заборгованість, хоча й не так активно, як у попередні роки: на 3.0 млрд. дол. США (рівень покриття виплат за раніше залученими кредитами та облігаціями новими залученнями зріс до 77%). (таблиця 2.3.)

Таблиця 2.3. Рефінансування виплат за раніше залученими кредитами та облігаціями приватного сектору за рахунок нових позик у 2011-2012 роках

	2011 рік	2012 рік
	І кв.	ІІ кв.	ІІІ кв.	ІУ кв.	рік	І кв.	ІІ кв.	ІІІ кв.	ІУ кв.	рік
Банки	78%	43%	72%	70%	66%	65%	94%	70%	81%	77%
Інші сектори	91%	123%	155%	204%	145%	180%	134%	150%	151%	152%
У цілому	85%	92%	110%	140%	109%	124%	118%	116%	120%	119%

Приріст готівкової валюти поза банками скоротився на 33.9% - до 7.5 млрд. дол. США. У першій половині року приріст становив лише 1.5 млрд. дол. США, але суттєво активізувався в осінні місяці (4.4 млрд. дол. США), що було пов'язано з парламентськими виборами та відповідним посиленням девальваційних очікувань. У грудні на фоні зниження девальваційних очікувань приріст готівкової валюти поза банками суттєво уповільнився - до 262 млн. дол. США [15].

Заборгованість суб'єктів господарювання за торговими кредитами зросла у 2012 році на 2.7 млрд. дол. США (у 2011 році - на 4.2 млрд. дол. США). Обсяги вимог за торговими кредитами протягом 2012 року зменшилися на 1.0 млрд. дол. США (у 2011 році - на 1.2 млрд. дол. США).

Дефіцит зведеного платіжного балансу в 2012 році був профінансований за рахунок міжнародних резервів. Крім того, протягом року Уряд та Національний банк України вчасно та в повному обсязі здійснювали виплати за кредитом МВФ (3.4 млрд. дол. США за основною сумою). У результаті міжнародні резерви скоротилися за 2012 рік на 7.6 млрд. дол. США, їх рівень за станом на 01.01.2013 становив 24.5 млрд. дол. США, що забезпечує фінансування імпорту майбутнього періоду протягом 2.8місяця.

2.2 Методи зрівноваження платіжного балансу

Під рівновагою платіжного балансу, переважно, розуміють такий ьстан, коли надходження і відтік грошових коштів за основними його статтями є збалансованими (наближеними до нуля). Іноді зазначається, що рівноважним вважають платіжний баланс, за яким загальна сума платежів за міжнародними операціями країни відповідає бюджету. Деякі автори поняття рівноваги платіжного балансу пов'язують із використанням золотовалютних резервів держави: рівновага існує тоді, коли золотовалютні резерви не використовуються [16,c. 44].

На нашу думку, дані трактування рівноваги платіжного балансу є спрощеним і не враховують умови реалізації економічних відносин у різних країнах світу. Крім того, не приймається до уваги взаємозв'язок зовнішньоекономічних відносин та макроекономічних показників.

Таким чином, під рівновагою платіжного балансу пропонується розуміти такий його стан, що відповідає трьом взаємопов'язаним умовам. По-перше, динаміка та структура зовнішньоекономічних операцій, що формують основні статі платіжного балансу, дозволяє утримувати відносне значення сальдо основних його рахунків на прийнятному для даної економіки рівні. Причому для кількісної оцінки даних відхилень їх необхідно аналізувати за групою країн, що схожі за показниками економічного розвитку. Також доцільно представляти сальдо рахунків у спів ставному вигляді: наприклад, у відсотках від реального ВВП.

По-друге, аналіз відхилень сальдо рахунків від збалансованого (нульового) рівня необхідно доповнювати порівняльним аналізом їх мінливості. За інших рівних умов, більша волатильність показників платіжного балансу означає гірші умови для досягнення рівноваги. Нестабільність платіжного балансу погіршує можливості економічних агентів щодо планування власних економічних рішень та негативно впливає на валютний ринок та обмінний курсів [13,c. 86].

По-третє, зовнішньоекономічні відносини повинні узгоджуватись із цілями та інструментами державної економічної політики та враховувати внутрішньо національні економічні тенденції. Дана вимога є обов'язковою для усіх країн з відкритими економіками. Результатом реалізації даної вимоги буде формування показників, наближених до макроекономічної рівноваги. У даному випадку під макроекономічною рівновагою ми розуміємо досягнення стратегічної цілі економічної політики: забезпечення сталого економічного зростання в умовах цінової стабільності.

Методика складання платіжного балансу визначається Міжнародним Валютним Фондом (МВФ), який постійно її удосконалює, з урахуванням ключових тенденцій щодо розвитку економічних відносин. На даний момент застосовується п'ята редакція керівництва платіжного балансу (Balance of Payments Manual, fifth edition), яка опублікована у 1993 році [21,c. 170]

У 2009 році МВФ опублікував шосту редакцію керівництва платіжного балансу (Balance of Payments and International Investment Position Manual, sixth edition), яка враховує всі суттєві зміни, що відбулись у міжнародній економіці з моменту виходу п'ятої редакції. Усі країни-члени МВФ беруть на себе зобов'язання складати платіжний баланс з урахуванням рекомендацій МВФ та надавати інформацію за визначеними показниками національних платіжних балансів. У більшості європейських країн (зокрема, в Україні) платіжний баланс складається центральними банками, вони ж відповідають за передачу достовірної інформації до МВФ. Таким чином, найбільш повна, об'єктивна та актуальна інформація щодо стану платіжних балансів держав світу розкривається у виданнях МВФ.

Використовуючи офіційні статистичні дані МВФ, що розповсюджуються у електронному вигляді (International Financial Statistics CD-ROM) [24,c. 60], проаналізуємо поточні тенденції врівноваження платіжних балансів країн світу. Для підвищення репрезентативності результатів, нами розглянуто по три країни (у розрізі груп країн за класифікацією МВФ), що мають найбільшу частку у світовому ВВП.

РОЗДІЛ 3. НАЦІОНАЛЬНЕ ТА МІЖДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

Однією з найважливіших стратегічних цілей валютної політики держави є забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги, що передбачає передусім підтримання рівноваги платіжного балансу. Тому важливим напрямом діяльності центрального банку кожної країни у процесі реалізації валютної політики є складання платіжного балансу та регулювання його сальдо, яке є кількісним і якісним вартісним вираженням масштабів, структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни та її участі у світовому господарстві.

Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реалізації національної валютної політики. Якщо, наприклад, звітний платіжний баланс пасивний і розмір від'ємного сальдо має тенденцію до зростання, це негативно впливає на курс валюти у звітному році і дає підстави очікувати його падіння в наступному році. Якщо така тенденція не відповідає цілям загальноекономічної та монетарної політики, слід застосувати стабілізаційні методи.

Якщо, наприклад, торговий баланс (співвідношення експорту та імпорту) має хронічний і всезростаючий дефіцит, то для оздоровлення національної валюти та, відповідно, економіки, потрібно визначити шляхи скорочення його від'ємного сальдо. Це можуть бути заходи щодо стимулювання розвитку вітчизняного виробництва, зростання його якості й ефективності, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках, збільшенню експорту і скороченню імпорту, стабілізація внутрішньої та зовнішньої політики [26,c. 271].

За умови дефіцитного балансу послуг, відповідні заходи слід спрямовувати на розвиток усіх видів послуг для нерезидентів, стабілізації чи навіть скорочення зовнішніх послуг для резидентів. Якщо вказані зміни у сфері реальної економіки держава реалізувати не може, то для збалансування потрібно залучати зовнішні джерела, що викличе зростання зовнішньої заборгованості та скорочення резервних активів (золотовалютних запасів НБУ). Проте кожне з цих джерел має свої чітко обумовлені межі, за якими використання їх стає неможливим. У таких ситуаціях держава змушена вдаватися до таких засобів впливу на валютний ринок і платіжний баланс, як: девальвація національної валюти як засіб стимулювання експорту і скорочення імпорту; запровадження дефляційної політики, спрямованої на зменшення цін і доходів, що сприятиме стримуванню імпорту; посилення контролю за діяльністю всіх національних суб'єктів валютних відносин; посилення обмеження на валютні операції [5, c.31].

Сьогоднішня ситуація з економічною кризою в світі відображається негативно і на нашій економіці. Нестабільність світової валютної системи погіршує умови міжнародної торгівлі і взаємних розрахунків. В очікуванні зниження курсу національної валюти відбувається зсув термінів платежів по експорту й імпорту: імпортери прагнуть прискорити платежі, а експортери, навпаки, затримують отримання вирученої іноземної валюти.

Зовнішньоекономічна діяльність не була і поки що не стала ефективним джерелом забезпечення України валютою.

Поглиблює гостроту ситуації і відплив капіталу за кордон. Основною причиною гостроти проблеми виконання зовнішніх боргових зобов'язань для України є брак валютних коштів. Нестача валютних коштів є причиною ускладнень не тільки щодо розрахунків по зовнішніх державних боргових зобов'язаннях, вона також є причиною виникнення і зовнішніх поточних неплатежів України - за енергоресурси, кредиторської заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності перед зарубіжними партнерами та інших. Якраз через нестачу валютних коштів Україна змушена постійно реструктурувати різні свої боргові зобов'язання, в тому числі поточні заборгованості за енергоресурси та інші сировинні та торгові поставки в довгострокові державні борги, причому всі реструктуризації здійснені на невигідних для України умовах, збільшуючи при цьому обсяги зобов'язань за рахунок відсоткових платежів [5, c.28].

Наслідки світової фінансової кризи (суттєве падіння цін та скорочення попиту на зовнішніх ринках) обумовили подальше зниження вартісних обсягів експорту товарів до 5,7 млрд дол. США. Внаслідок зниження зовнішнього попиту та цін третій місяць поспіль продовжують знижуватись вартісні обсяги експорту металопродукції, спричиняючи погіршення платоспроможності металургійних комбінатів та скорочення середньомісячного рівня виробництва в металургійній галузі.

Впродовж останніх місяців темпи приросту вартісних обсягів експорту чорних металів суттєво уповільнились (у липні - 109%, у серпні - 68%, у вересні - 48%, у жовтні - 8%) , а місячні обсяги за той же період скоротилися майже вдвічі [4,c. 22].

Машинобудування також відчуло на собі наслідки світової рецесії: у жовтні порівняно з вереснем експортні поставки скоротились майже на 20% (обсяги випуску продукції машинобудування знизились у жовтні порівняно з вереснем на 19,9%).

Що стосується імпорту, то середньомісячні темпи приросту обсягів імпорту після досягнення найвищого рівня у вересні значно уповільнилися у жовтні і склали 27% проти 66% у вересні. Зниження внутрішнього попиту (частково за рахунок призупинення кредитування фізичних осіб) та послаблення обмінного курсу гривні призвели до зменшення обсягів імпорту у жовтні порівняно з вереснем за всіма товарними групами, окрім продукції АПК та легкових автомобілів [7,c. 47].

Окрім того, дефіциту платіжного балансу сприяє жорстка прив'язка гривні до долара США. Затягування переходу до СПЗ (умовної валюти Міжнародного валютного фонду, яка складається з корзини чотирьох провідних валют світу - долара, євро, англійського фунта стерлінгів та японської ієни) є надзвичайно небезпечним і непродуктивним для фінансового стану України.

Отже, очевидно, що наразі необхідно переглянути базові елементи фінансової та економічної політики нашої держави, підтримати стратегічно виправдану монетарну політику Національного банку України. На жаль, Уряд України сьогодні не здійснює виважених кроків у цьому напрямі, а вдається до державно-соціалістичних, а подеколи й утопічних механізмів замість використання ринкових методів управління економікою країни. Необхідно створити сприятливі умови для розкріпачення підприємницької активності вітчизняного малого та середнього бізнесу, усунувши надмірні бюрократичні перепони і надмірний контроль з боку Державної податкової адміністрації України та інших контролюючих органів, що, в свою чергу, сприятиме підвищенню підприємницької активності, і, як наслідок, зовнішньоекономічних відносин.

Платіжним балансам притаманна неврівноваженість, яка проявляється в довготривалому і крупному дефіциті у одних країн та занадто активному сальдо у інших, тому платіжний баланс здавна є одним з об'єктів державного регулювання [21,c. 173].

В наукових колах продовжуються дискусії щодо питання про доцільність підтримання позитивного сальдо поточного рахунку. Це пов'язано з тим, що в багатьох країнах з перехідною економікою в період стабілізації з'явилась помітна тенденція до збільшення доходу і зменшення від'ємного сальдо поточного рахунку.

Матеріальною основою регулювання платіжного балансу слугують: державна власність, в тому числі офіційні золотовалютні резерви; зростання долі національного доходу, який перерозподіляється через державний бюджет; безпосередня участь країни в міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів кредитора, гаранта, позичальника; регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів і органів державного контролю.

Для країн в період реформування економіки в більшості випадків існує дефіцит платіжного балансу, зростання валютних резервів і збільшення рівня накопичень є однією з умов макроекономічної стабільності.

Зменшення дефіциту платіжного балансу в Україні та Росії відбувається переважно за рахунок збільшення сальдо поточних операцій, а в таких країнах, як Польща, Угорщина, - за рахунок збільшення сальдо з капіталом і фінансовими операціями.

В Україні, де на початку перехідного етапу існував дефіцит платіжного балансу, особливого значення набуває проблема його врівноваження. Для досягнення економічної стабільності Україна основним інструментом макроекономічної політики обрала курсову політику, яка в останні роки спрямована на підтримку стабільності національної валюти за умови позитивного сальдо поточного рахунку платіжного балансу. Враховуючи економічний стан країни, девальвація або ревальвацію можна застосовувати як тимчасові міри, які періодично змінюють одна одну, не порушуючи тенденцій курсової політики.

Найкращим джерелом фінансування дефіциту платіжного балансу є прямі іноземні інвестиції. Для країн Східної Європи створення привабливого інвестиційного середовища (нові технології, сучасний менеджмент, стабільна і передбачувана динаміка обмінного курсу) є першочерговим завданням, виконання якого дає змогу водночас фінансувати від'ємне сальдо поточного рахунку і стимулювати економічне зростання.

Обсяги прямих іноземних інвестицій, залучених в економіку Україну, перевищують такий же показник щодо країн Балтії, Словенії та Болгарії, наближаються до обсягів прямих іноземних інвестицій в економіки Словаччини та Румунії і є значно меншими від обсягів таких інвестицій в економіку Польщі, Чехії, Росії і Туреччини.

При активному платіжному балансі державне регулювання направлено на подолання небажаного активного сальдо. Зазвичай застосовується компенсаційне регулювання платіжного балансу, засноване на поєднанні двох протилежних комплексів заходів: рестрикційних (кредитні обмеження, зокрема підвищення процентних ставок, заборона зростання грошової маси, імпорту товарів та ін.) та експансійних (стримування експорту товарів, послуг, руху капіталу).

В пошуках джерел погашення дефіциту платіжного балансу промислово розвинені країни мобілізують кошти на світовому ринку капіталів у вигляді кредитів банківських консорціумів, облігаційних позик

У зв'язку з активним залучення іноземних кредитів для балансування платіжного балансу зовнішня заборгованість стала глобальною проблемою.

З підвищенням ролі зовнішніх факторів відтворення довготривала нерівновага платіжного балансу підсилює диспропорції в економіці окремих країн та в світовому господарстві. Тому передові країни розробляють методи колективного регулювання платіжного балансу. До міждержавних засобів регулювання платіжних балансів відносяться: узгодження умов державного кредитування експорту, двобічні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків в національних валютах за угодами «своп», кредити міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій, передусім МВФ, які використовує в тому числі і Україна.

Світовий досвід регулювання платіжного балансу свідчить про труднощі одночасного досягнення зовнішньої і внутрішньої рівноваги національної економіки. Це підсилює дві тенденції - партнерство і суперечність - у взаємовідносинах країн з активним і пасивним платіжним балансом [13,c. 77].

Якщо звернутися до теоретичного підґрунтя проблеми вразливості платіжного балансу, то економічна думка напрацювала такі способи її вирішення:

1) зміна валютного курсу;

2) рестрикційна грошово-кредитна політика з використанням нестерилізованих інтервенцій для зниження надмірного внутрішнього попиту;

3) стерилізація притоку іноземного капіталу;

4) обмеження руху капіталу.

Влада може також вживати інші заходи економічної політики, такі як зміна податково-бюджетної політики.

Маніпулювання обмінним курсом призводить до зміни співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін, що призводить до вирівнювання сукупного попиту та пропозиції. Зрештою, це поступово нівелює дефіцит платіжного балансу.

Центральний банк, звісно, може уникнути девальвації, якщо вдасться до жорсткої грошово-кредитної політики, зменшуватиме сукупний попит та об'єм грошової маси, продаючи внутрішні облігації та золотовалютні резерви (тобто проводитиме нестерилізовані інтервенції). Проте зменшення пропозиції грошей призведе до зростання відсоткових ставок, падіння цін на внутрішньому ринку, зниження виробництва, зростання безробіття та нестабільності фінансової системи.

Зрештою, операції зі стерилізації ефективні лише в короткостроковому періоді і є достатньо коштовними з позицій державних фінансів.

Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовують облікову політику і таргетування грошової маси (тобто встановлення цільових орієнтирів її щорічного зростання).

Коригування обмінного курсу валюти стає, власне кажучи, єдиним способом виходу з ситуації. Як тільки інвестори запідозрять, що влада може пожертвувати валютним курсом, вони почнуть виводити капітал за кордон, чим спричинять суттєвий тиск на валютний ринок і, задіявши кризові механізми, призведуть знову ж таки до валютно-фінансової кризи [16,c. 44].

Однією з найважливіших складових грошового ринку є валютний ринок. Вплив стану платіжного балансу на кон'юнктуру валютного ринку виявляється в тому, що надходження валюти в країну за поточними і капітальними статтями балансу збільшує пропозицію, а валютні платежі за кордоном збільшують попит на валютному ринку.

Сальдо платіжного балансу істотно впливає на агрегат М2 (включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями, переказні депозити в національній валюті, переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити).

Враховуючи очікувану несприятливу динаміку світових цін на основні групи товарів за наявної однобічної структури українського експорту, критичну залежність від імпорту по ряду важливих позицій, а також стан зовнішньої комерційної заборгованості державі необxідно здійснювати заходи, щодо забезпечення рівноваги платіжного балансу України.

Враховуючи всі вищезазначені чинники, можна виділити такі основні дії державної політики на скорочення відтоку капіталу з країни та боротьби з від'ємним сальдо платіжного балансу:

1) обмеження імпорту і підвищення експорту, що призведе до досягнення позитивного сальдо платіжного балансу. Застосування прямого контролю, митні та інші збори, заборона або обмеження на переливання закордон доходів по іноземних інвестиціях і грошових трансфертів приватних осіб, різке скорочення безвідплатної допомоги, вивозу короткострокового і довгострокового капіталу;

2) боротьба з корупцією в інвестиційній діяльності;

3) зменшення доларизації економіки, щоб не допустити глибоких потрясінь, пов'язаних з відтоком інвестицій;

4) контроль за вивозом капіталу в офшорні зони.

Також для попередження кризи платіжного балансу необхідно підтримувати обсяг валютних резервів на достатньому рівні. Достатнім вважається обсяг валютних резервів, здатний забезпечити оплату імпорту країни протягом 3-х місяців.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Платіжний баланс є формою статистичного відображення всіх даних про зовнішньоекономічну діяльність країни, що є вкрай необхідною при визначенні основних пріоритетів валютної політики держави. Однак у зв'язку з тим, що саме платіжний баланс є головним інструментом макроекономічного аналізу і прогнозування, саме на нього як на головний орієнтир забезпечення зовнішньої рівноваги і показник стану зовнішньоекономічної діяльності країни спрямовані регулятивні заходи валютної політики. . З огляду на все це, дослідження стану платіжного балансу України, впливу кризових явищ на зміну його складових є актуальним як з теоретичних, так і з практичних позицій.

Регулювання платіжного балансу належить до найважливіших завдань валютної політики центрального банку, оскільки рівновага платіжного балансу безпосередньо позначається на стабільності валютного курсу та грошового обігу всередині країни. Цей вплив реалізується через можливість різких коливань попиту на іноземну валюту зовнішніми чинниками, зокрема впливом світової економічної кризи та факторами внутрішнього валютного ринку країни, що є наслідком змін у обсягах та структурі відповідних зовнішньоекономічних операцій, які показуються у платіжному балансі й адекватний аналіз яких дає змогу центральному банку виробити правильні заходи валютного регулювання для забезпечення стабільності валютного ринку та досягнення цілей валютної політики.