Глобалізація: сутність,суперечності,напрямки та наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни "Політична економія"

на тему: "Глобалізація: сутність, суперечності, напрямки та наслідки"

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основи процесу глобалізації

1.1 Передумови виникнення

1.2 Стирання національної приналежності продукції. Посилення ролі ТНК

1.3 Тенденції розвитку глобалізаційного процесу

1.4 Передумови входження світової економіки в процес економічної глобалізації

1.5 Теоретичні моделі глобалізації

Розділ 2. Позитивні і негативні аспекти глобалізації

Розділ 3. Наслідки глобалізації економіки

3.1 Вплив на світовий розвиток

3.2 Вплив на економікуУкраїни

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій в розвитку сучасного світу, що величезним чином впливає не лише на економічне життя, але й тягне за собою політичні (внутрішні і міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивилізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в світову економіку. Тому аналіз цього всесвітнього процесу має не лише теоретичне, але і суто практичне, і причому надзвичайно важливе, значення для України, для її зовнішньоекономічної, а в більш широкому значенні - всієї економічної політики.

Тим часом процес глобалізації, що розгортається в його сучасних формах переважно в останні півтори два десятиріччя з особливою силою таїть в собі досить велику кількість непорозумінь і протиріч, стає предметом гострих дискусій в академічних і ділових колах, на міжнародних форумах, де нерідко стикаються самі різні, часом прямо протилежні думки, оцінки, прогнози. Сьогодні досить важко знайти більш модну та дискусійну тему, ніж глобалізація. Про неї говорять та сперечаються вчені, політики, бізнесмени, релігійні діячі, журналісти. Предметом жвавих дискусій є майже все - що таке глобалізація, коли вона розпочалась, як вона співвідноситься з іншими процесами суспільного життя, які будуть ї наслідки. Проблеми і перспективи сучасної людської цивілізації, що інтенсивно обговорюються на межі 21 ст. і третього тисячоліття, на одному рівні з питаннями науки, техніки, культури, стилю життя, в чималій мірі обертаються і навколо проблем економічної глобалізації.

Об'єкт дослідження - Сучасні світогосподарські зв'язки та процеси, які сьогодні відбуваються в світовій економіці у зв'язку з активізацією процесів глобалізації

Предмети дослідження - національні економіки країн світу та з'ясування того, яким саме чином глобалізація впливає на них. В своїй роботі я розглянув характерні риси та особливості розвитку процесів глобалізації та регіоналізації, яким чином ці процеси впливають на світову економіку і на економічні процеси, що відбуваються в Україні.

Мета дослідження - розкриття сутності, основних етапів глобалізації, впливу глобалізації на економічні процеси всередині країн, а також дослідження світової економічної кризи.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1. Охарактеризувати поняття, етапи, форми економічної глобалізації;

2. Визначити позитивні наслідки глобалізації;

3. Проаналізувати негативні наслідки глобалізації;

4. Дослідити причини виникнення та етапи розвитку світової фінансово-економічної кризи;

5. Описати особливості глобалізації міжнародного фінансового ринку.

Об'єктом дослідження є сучасні міжнародні економічні відносини в умовах глобалізації.

Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:

1. Загальнонауковий метод.

2. Діалектичний метод використовувався з метою пояснення виникнення та розвитку певних поглядів і теорій.

3. Логіко-семантичний метод

4. Порівняльний метод був використаний з метою порівняння поглядів різних науковців на поняття, що аналізуються в дослідженні.

5. Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження.

Структура роботи. Відповідно до мети, завдань, логіки дослідження курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг курсової роботи складає 38 сторінок.

Розділ 1. Основи процесу глобалізації

1.1 Передумови виникнення

Процес глобалізації є однією з найактуальніших проблем сучасності, тому існує безліч різних точок зору з питання, які ж були причини та історичні передумови його виникнення. Серед вчених існують численні суперечки: одні вважають, що процес глобалізації бере початок в останній чверті ХХ століття; на думку інших, однією з передумов сучасного процесу глобалізації стали процеси, що відбуваються ще на розквіті людства між різними племенами і народами [1] (захоплення одного народу іншим, формування і розпад імперій і т.д.). Такої ж думки дотримується і російський вчений Ю.В. Яковець, який вважає, що процес глобалізації не є новим, "хоча й тисячі років тому локальні культури і цивілізації виникали, здавалося б, ізольовано, численні нитки культурних, торгово-економічних зв'язків між ними століття за століттям зміцнювалися і примножувалися, охоплюючи населену частину земної кулі від півночі до екватора. Це дає всі підстави говорити про історичний процес розвитку людства в цілому, зміну світових цивілізацій "[13, с.12].

Деякі зачатки глобалізації ми можемо простежити вже в Епоху Античності. Зокрема, Римська імперія була однією з перших держав, які затвердили своє панування над Середземномор'ям і призвело до глибокого переплетення різних культур і появі місцевого поділу праці в регіонах Середземномор'я.

Витоки глобалізації знаходяться в XVI і XVII століттях, коли стійке економічне зростання в Європі поєднувався з успіхами в мореплаванні і географічними відкриттями. У результаті португальські та іспанські торговці поширилися по всьому світу і зайнялися колонізацією Америки. У XVII столітті Голландська Ост-Індська компанія, що торгувала з багатьма азіатськими країнами, стала першою справжньою міжнаціональної компанією.

У XIX столітті швидка індустріалізація призвела до зростання торгівлі та інвестицій між європейськими державами, їх колоніями і США. У цей період несправедлива торгівля з країнами, що розвиваються носила характер імперіалістичної експлуатації. У першій половині XX століття процеси глобалізації були перервані двома світовими війнами і розділяли їх періодом економічного спаду.

Тенденції до інтеграції та зближення між державами існували завжди, але найбільш радикально ці тенденції проявилися в двох історичних періодах. Перший раз - в середині XIX ст. до початку Першої світової війни, і другий раз - у 90-ті роки XX століття.

Технологічною основою першої хвилі глобалізації були телефон і телеграф у сфері комунікацій, будівництво залізниць у сфері транспорту, машинне, а потім поточно-конвеєрне виробництво в промисловій сфері. Технологічні зрушення спричинили за собою економічні, що виражалися, перш за все, в посиленні економічної взаємозалежності і формування єдиного світового господарства.

Про постійно посилюється інтернаціоналізації економічного розвитку свідчить і той факт, що світова торгівля зростала швидше, ніж світове виробництво, а значить, з кожним роком зростала роль міжнародних економічних зв'язків.

Починаючи з 70-х років XIX ст., Поряд з експортом товарів зростає експорт капіталу. Після Другої Світової Війни глобалізація відновилася в прискореному темпі. Їй сприяли поліпшення в технології, які привели до швидких морським, залізничним і повітряним перевезень, а також доступності міжнародного телефонного зв'язку.

На думку В. Мартиненка "сьогодні жодна країна світу не може успішно розвиватися, не враховуючи глобальних тенденцій і проблем розвитку людської цивілізації як світового співтовариства, для якого головним завданням є збереження миру, соціально-економічного благополуччя, забезпечення світового економічного порядку, що базується на лібералізації, відкритості економіки, свободи торгівлі і співпраці між країнами "[9, с.17].

На сьогодні є великі регіональні зони економічної інтеграції. У 1992 році Європейський Союз став єдиним економічним простором після укладення Маастріхтських угод. Це простір передбачає скасування митних зборів, вільний руху праці і капіталу, а також єдину грошову систему на основі євро. Менш тісний інтеграція спостерігається між учасниками Північноамериканської зони вільної торгівлі: США, Канадою і Мексикою. Більшість колишніх республік СРСР вступили після його розпаду в Співдружність Незалежних Держав, що забезпечує елементи спільного економічного простору.

Таким чином, можна виділити такі передумови виникнення сучасних процесів глобалізації:

1) Суспільний поділ праці і отже прагнення до об'єднання різних галузей господарства в єдиний механізм;

2) Поява торгівлі;

3) Стійке економічне зростання окремих країн;

4) Індустріалізація і виникнення глобальних екологічних та інших проблем;

5) НТП;

6) Формування транснаціональних корпорацій та міжнародних організацій;

7) Розвиток інформаційних технологій, формування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет.

1.2 Стирання національної приналежності продукції. Посилення ролі ТНК

глобалізація транснаціональний корпорація

Влада і вплив ТНК є однією з провідних тем у літературі з глобалізації. Глобалізація економіки значною мірою стала вираженням того, як нові можливості сфери фінансових, інформаційних та комунікаційних послуг були реалізовані економічними суб'єктами і змінили конкурентне середовище ринків. У повній мірі скористатися ними змогли тільки великі, процвітаючі компанії, які перетворилися на транснаціональні корпорації, стали глобальними гравцями.

Основним чинником і двигуном глобалізації стало становлення інформаційного суспільства та розвиток інформаційних та комп'ютерних технологій. Саме в цій галузі глобалізація набула найбільшого поширення т.к інформація стає товаром високого значення і не прив'язана до певної території та місць розміщення виробництва.

Результатом створення глобальних мереж стало об'єднання фінансових і товарних ринків, освіту світового фінансового ринку.

Виходячи з усього вище перерахованого, можна сказати, що факти і події останніх років, що доповнюються емпіричної інформацією та статистикою, показують, що на нашій планеті стрімко йде процес становлення єдиного глобального суспільства. У цьому новому суспільстві складаються і знаходяться в стані розвитку нові соціальні відносини, характер яких у різноманітті своїх соціальних форм і конфігурацій відрізняється від структур сучасних традиційних, індустріальних, постіндустріальних, "постмодерних" суспільств, але які детермінуються цими товариствами і відтворюють у лінійних та нелінійних залежностях якості протообществ виникає глобального соціуму: нові можливості, нові загрози і протиріччя.

1.3 Тенденції розвитку глобалізаційного процесу

Процес глобалізації включає також ланцюг тенденцій розвитку взаємопов'язаних між собою.

Основною тенденцією є суттєва трансформація сукупності відносин капіталу. Зміну його змісту та форм прояву можна вважати вихідним поняттям для розуміння змісту і форми процесу глобалізації. Основне в цьому процесі на сьогоднішній день - поява поняття "глобальний капітал", який вже не можна однозначно віднести ні до одного з національно-державних утворень. Глобальний капітал контролюється в першу чергу виходячи зі своїх корпоративних інтересів і стратегій розвитку, які можуть не збігатися з інтересами національних держав.

Існують також інші тенденції, що характеризують трансформацію капіталу. Відбувається прискорений розвиток віртуальних світових ринків капіталу, що використовують новітні технології і породжені ними фінансові інструменти. Це призводить до випереджаючих темпів розвитку світових фінансових ринків та ринків короткострокового капіталу, зростання обсягів світової торгівлі і прямих інвестицій. Ще однією глобальною тенденцією є зміна змісту категорії "капітал". Він вже не може характеризуватися як фінансовий або фізичний т.к в його структурі вже присутні такі поняття як інтелектуальний та людський капітал [11].

Таким чином, тенденції зміни поняття капіталу тягнуть за собою трансформацію всієї системи виробничих відносин. Форми інтелектуального та людського капіталу є більш інтернаціоналізованими, ніж фізичний капітал, що обумовлює прискорений розвиток глобалізації в цьому секторі.

1.4 Передумови входження світової економіки в процес економічної глобалізації

У 80-90х - роках ХХ ст. у світовому господарстві відбулася подія надзвичайного значення - держави з командно-адміністративною системою почали ринкове реформування економіки. Ця обставина дозволила об'єднати посткомуністичні країни в групу держав з перехідними економічними системами, куди включаються 28 держав із населенням, що перевищує 300 млн. людей.

Характерна особливість країн, що переходять до сучасної ринкової економіки, яку вони успадкували від командно-адміністративної системи, полягає у деформованому розвиткові їх промисловості, диспропорції у співвідношенні виробництва засобів виробництва й товарів широкого вжитку. Це призвело не тільки до неузгодженості окремих секторів економіки, але й до фактичної стагнації таких галузей, як сільське господарство, легка та харчова промисловість, значного відставання науково-технічного розвитку від рівня передових країн світу.

Слід зауважити, що перехідні країни не є однорідними. Серед них вирізняються три групи держав із різними можливостями участі у глобальних процесах.

У першу групу входять Латвія, Польша, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія, де склалися сприятливі умови для швидкого завершення перехідного етапу. Незважаючи на суперечності та труднощі перехідного періоду, у цих країнах з 1994 р. почалось економічне зростання. В Естонії, Литві падіння економіки припинилося у 1995 р. Саме ці держави стали першими претендентами на вступ до в який відбувся у травні 2004 р. У цих країнах зберігаються високі тем: економічного зростання, динаміка прямих іноземних інвестицій, зростання частки наукомісткого сучасного обладнання для розвитку: інноваційних процесів.

Друга група країн із перехідною економікою представлена балканськими державами, які не мали розвинутої промисловості. Крім то воєнні події, що відбувалися на їх території, не могли не позначити на стані економіки й створенні передумов до включення у процес глобалізації. Проте балканські країни в умовах командно-адміністративні системи у значних масштабах зберегли приватний сектор. Ця обставина значно прискорила процес ринкових перетворень і час виходу з економічної кризи.

До третьої групи перехідних країн увійшли республіки колишнього СРСР за винятком країн Прибалтики. Оскільки режиму, який би відповідав сучасним критеріям ринкової демократії, не знала і дореволюційна Росія, то завдання розбудови ринкової економіки в цьому регіоні виявилось виключно важким. Особливе посідає Китай, ринкові перетворення почалися наприкінці 70-х років. Неоднорідність соціально-економічного та історичного розвитку зазначених країн викликали застосування ними різних моделей включення до процесу економічні глобалізації [ 8, с. 36-38]

Слід зазначити, що, на відміну від розвинених економік світу, в перехідних суспільствах механізми ефективного державного впливу на економічні процеси перебувають у стані формування. Найголовнішою проблемою є відсутність усталеної системи консолідації інтересів, яка в розвинених країнах існує у вигляді "симбіозу" промислового, торговельного та фінансового капіталів, розвиненої системи ринків, кредиту фінансових, бюджетно-податкових та інших відносин, розвиненої нормативно-правової бази.

Між тим, здійснення активних заходів трансформаційної політики є об'єктивною вимогою сучасного етапу перехідних процесів. Відтак дієвість економічної політики полягатиме у здійсненні заходів, які забезпечують мінімізацію підстав для конфлікту інтересів при максимумі безпосередньої зацікавленості провідних економічних груп у реалізації запропонованої державою стратегії економічного зростання.

Зазначені проблеми є актуальними і для України, яка належить до третьої групи постсоціалістичних країн. Особливості історичного розвитку України, структура економіки обумовили довготривалу кризу у ході ринкової реформації. Скорочення виробництва позначилось на рівні добробуту населення. Відбулось значне скорочення рівня споживання та нерівномірність розподілу доходів.

Такий досить тяжкий стан економіки є результатом дії цілої низки факторів, найголовніші з них такі: майже повна зношеність обладнання в усіх галузях економіки, нераціональна сировинна й напівфабрикат-на структура промисловості країни, тяжкі наслідки Чорнобильської катастрофи, психологічна неготовність певних груп населення до умов життя в іншій економічній системі. Але найголовніший чинник - це якість здійснення трансформаційних перетворень у країні. Після тривалого падіння макроекономічних показників Україна тільки у 2000 р. почала виходити з кризового стану.

За розвитком зовнішньоекономічних зв'язків Україна поступається навіть країнам другої групи. Згідно з доповіддю "Україна ЄС: на шляху чотирьох свобод", підготовленою консультативною компанією АНТ Consulting Group, інтеграційний потенціал України обмежується певними факторами. Перешкодою для членства в ЄС є різні рівні економічного розвитку України та європейських країн. Рівень життя українців становить 15% від середнього показника по ЄС. Крім того, мізерною є частка України в зовнішній торгівлі - усього 0,4%. З більшістю країн торговельні відносини є незначними. Прямих іноземних інвестицій на душу населення припадає лише два відсотки від середнього рівня по ЄС.

Однак Україна вже зараз має економічні передумови для активізації міжнародних економічних зв'язків. Держава займає велику територію на південному сході Європи, має вихід до Азовського та Чорного морів, розташована на перетині торговельних шляхів: із півночі Європи на південь на азіатський й африканський континенти, в арабський світ, а також із заходу з країн Європейського співтовариства на схід у країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Маючи територію, площа якої не перевищує 0,4% світової, і населення на рівні 0,8% від загальної кількості населення планети, Україна виробляє майже 5% світової мінеральної сировини та продукції її переробки. В надрах України зосереджено 30% запасів залізних руд, 75% - марганцю, 90% - кристалічного графіту, більша частина світових покладів титану й цирконію. На території України є значні ресурси рідкоземельних металів, що використовуються для виробництва нових матеріалів із наперед заданими властивостями.

Таким чином, із геополітичної точки зору економічний, технологічний та науковий потенціал України можна порівняти з Росією, Німеччиною, Францією й Великою Британією. Усе це дозволяє нашій; державі активно брати участь у міжнародному поділі праці, розвивати світові господарські зв'язки.

Україна має високі темпи економічного зростання. Скорочено зовнішній та внутрішній борги. Слід відмітити, що 2004 р. позначився відчутною активізацією зовнішньоекономічної діяльності. Зовнішню торгівлю Україна здійснювала з партнерами 200 країн світу. Україна досягла значного прогресу в поглибленні своїх економічних; відносин і з багатьма країнами. Це проявилося у збільшенні зовнішньоторговельного обороту країни. Така позитивна динаміка стала вагомим. чинником загального зростання української економіки, передумовою поглиблення участі в міжнародному поділі праці, більш активного розвитку усіх форм міжнародних економічних зв'язків[ 8,с. 40-43].

Економічна модель участі України у процесі економічної глобалізації має включати певні елементи.

1. Конституційний лібералізм: верховенство закону, захист майнових прав, боротьбу з корупцією, свободу засобів масової інформації.

2. Ринкову трансформацію, яка передбачає:

- стабілізацію економіки шляхом жорсткого фінансового контролю, регулювання доходів, зниження бюджетного дефіциту, скорочення державного боргу, валютного регулювання;

- лібералізацію економіки на основі лібералізації цін, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, руху капіталу, забезпечення повної конвертованості валюти;

- розвиток різноманітних форм власності та підприємницької діяльності;

- здійснення структурної перебудови економіки шляхом скорочення питомої ваги важкої промисловості, військово-промислового комплексу сільського господарства, прискорення розвитку сфери послуг.

3. Інституціональний розвиток, який ґрунтується на таких факторах:

- здійснення державної політики модернізації науки та освіти, адекватної трансформаційним процесам та світовим стандартам;

- розробка методів та механізмів стимулювання інноваційної моделі економічного розвитку;

- удосконалення, систематизація та стабілізація норм права;

- підвищення рівня економічної й правової освіти населення з метою формування відповідної психології, що ґрунтується на принципах раціоналізму;

- підвищенні ролі релігії у формуванні відповідних норм трудової етики.[ 8 ст. 43-45]

Суттєве зростання макроекономічних показників у країнах, що розвиваються, не могло відбутися без інтернаціоналізації досягнень НТП в умовах глобалізації. Розвинуті держави зацікавлені у розвитку торгівлі З відсталими країнами, бо потребують ресурсів цих країн. Але, як свідчить практика, поступово в обмін на природні ресурси менш розвинуті країни починають імпортувати обладнання для переробки цих ресурсів. З плином часу цивілізовані країни переносять окремі виробництва в зазначений регіон, відбувається вивіз капіталу.

Таким чином здійснюється поступове підтягування країн, що розвиваються, до рівня розвинутих. Більш того, відкриті Й вільні ринки як наслідки глобальних процесів є джерелом добробуту. Вони будуть сприяти перерозподілу світових доходів на користь найбіднішого населення країн, що розвиваються.

Здійснюється перехід до нового типу економічного зростання, який ґрунтується на принципово нових формах поєднання науки з виробництвом, створенні нових елементів продуктивних сил (ЕОМ, мікроелектроніка, лазерна техніка), на якісно новому рівні використання нового фактора виробництва.

Сучасний тип економічного зростання супроводжується перебудовою народногосподарських комплексів: відбувається перехід від структури, в якій домінувало промислове виробництво, до структури, де визначальним є інформаційний сектор суспільного виробництва. Нещодавно економічна наука вирізняла три сектори суспільного виробництва видобувну промисловість та сільське господарство, обробну промисловість, сферу послуг (включаючи транспорт).

Зараз успішно розвивається четвертий - інформаційний сектор. До нього відносять освіту, науку, конструкторські розробки, створення промислових роботів, гнучких автоматизованих систем, передачу та обробку інформації. Ключове місце в інформаційному секторі посідає електронно-обчислювальна техніка.

Важливий чинник сучасного економічного зростання - рівень підготовки кадрів. Ще у 80-ті роки у всьому світі почала втілюватися у життя концепція безперервної освіти. Дослідження показали, що існує прямий зв'язок між витратами на освіту Й продуктивністю праці: чим вищі темпи зростання витрат на освіту, тим вищі темпи зростання продуктивності праці. Зараз у цивілізованому світі темпи росту витрат на підготовку кадрів збільшуються у 1,5-2 рази швидше, ніж темпи зростання національного доходу країн. За рівнем витрат на освіту та показником продуктивності праці провідне місце посідають США. В інших країнах світу спостерігається пряма залежність рівня продуктивності праці від величини витрат на освіту.

Японія першою серед промислово розвинених країн зрозуміла стратегічне значення освіти. Ще у 60-ті роки, відстаючи від інших країн із розвитку власної наукової бази, країна стала направляти в освіту втричі більше коштів, ніж на науку. Таке співвідношення залишається і зараз, незважаючи на інтенсивний розвиток власних науково-дослідних розробок.

Очевидно, гармонійно поєднати зовнішньоекономічну стратегію і тактику в умовах глобалізації наша країна може, обмеживши співробітництво в ЄЕП лише першим етапом інтеграції - створенням зони вільної торгівлі. Глибока ж інтеграція з утворенням спільної валюти майже повною втратою впливу на національну економіку означатиме відсунення перспективи євроінтеграції на невизначений термін. Поглиблення інтеграції доцільне при узгодженому з ЄС включенні ЄЕП у процес формування спільного економічного простору.[ 8 ст. 34]

Процес глобалізації, складний і суперечливий, не можна оцінювати однозначно. Україна поступово втягується в нього, і з часом вплив глобалізації ставатиме дедалі відчутнішим. Могутні держави часто прагнуть диктувати країнам власний сценарій їхнього розвитку, який не враховує національних інтересів, посилює залежність слабких національних економік від всесильних міжнародних (насамперед, фінансових) організацій. Протистояти глобалізації нелегко, до того ж її посилює розвиток інформаційної сфери. Залишатися осторонь процесу інформатизації теж не можна - це веління часу, зумовлене науково-технічним прогресом. Інформація у ХХІ ст. стає головним ресурсом, який відсуває на другий план ті, що панували впродовж минулих століть, - сировину й енергію.

Технологічний розрив між Україною і промислово розвинутими країнами, які будь-що намагаються посилити свій вплив на світовому ринку, невпинно збільшується. Національна економіка Істотно ослаблена погіршенням зовнішніх і внутрішніх чинників зростання. Тож постає нагальна проблема активного використання інновацій як засобу розвитку й адаптації до процесу глобалізації. Українським підприємствам треба розробляти і втілювати передові, не гірші від зарубіжних, технології управління, щоб забезпечити свою конкурентоспроможність, з урахуванням особливостей сучасних господарських процесів.

Активізація інноваційного процесу неможлива без заохочення та ефективного використання новаторської розумової праці, що створює нові знання і новітні технології. Механічне застосування чужих, запозичених "ноу-хау" сьогодні є не настільки цінним, як раніше. Зі сфери ощадливішого використання часу та обмежених матеріальних ресурсів, що знижує собівартість і ціну продукції, світова конкуренція перемістилась у сферу технологічного прогресу, техніко-технологічного вдосконалення. На жаль, у цьому аспекті Україна з плином часу дедалі більше залежить від інтелектуальної, наукомісткої продукції Інших країн. Досить часто матеріали, обладнання, машини, технічний досвід і "ноу-хау" вітчизняні підприємства купують за кордоном, і буває, що через брак коштів купується далеко не найкраще. Проте, хоча в такій залежності і прихована певна небезпека, рішення відмовитися від залучення зарубіжних технологічних знань було би теж помилковим.

Уроком для України має стати практика країн, що розвиваються. їхні економічні дії були приречені на поразку передовсім тому, що через гострий брак людського капіталу, відсутність господарської інфраструктури та економічних рішень, необхідних для реалізації наявних можливостей, проводилася політика наздоганяючого розвитку, вживалися заходи до разового імпорту машин та обладнання. Такі спорадичні ін'єкції виявилися марними: адже без пошуку власної ніші в загальноцивілізаційному процесі, без створення умов для самостійного технічного розвитку, без удосконалення та модернізації всього технічного парку не можна створити конкурентоспроможне виробництво. Імпорт техніки вчорашнього дня викликає постійну потребу в нових закупівлях і невпинних витратах валютних ресурсів, що здобуваються за рахунок дешевизни робочої сили і низького рівня життя людей. За відсутності системної діяльності з удосконалення та розвитку техніки й технології такий машинний імпорт врешті-решт може призвести до провалу національної економіки. Ринковий механізм треба використовувати на повну потужність не для наздоганяючого розвитку, а для здійснення радикальних структурних перетворень, спроможних поставити країну поруч з державами постіндустріального рівня. Досягти такого рівня неможливо без посилення мотиваційних стимулів до праці, інноваційної діяльності, підвищення уваги до людського фактора.[4. ст. 86-87]

І сьогодні в Україні не завжди людина, працюючи повний робочий день, отримує заробітну плату на рівні встановленого державою прожиткового мінімуму чи трохи вищому від нього. Нині мінімальна зарплата становить 78,5% від прожиткового мінімуму, проте розрив між ними у 21,5% ще має бути подоланим.

Для розвитку інноваційної діяльності треба невідкладно реформувати існуючу в Україні систему оплати праці, підвищивши вартість робочої сили. Якщо фізична й інтелектуальна праця оплачуватиметься належним чином, то перед підприємцями постане проблема її економії. Це може дещо підвищити рівень безробіття і посилити конкуренцію на вітчизняному ринку праці, але змусить економити енергоресурси та інші фактори виробництва, підвищувати продуктивність праці. Розробка та впровадження новітньої техніки і прогресивних технологій стануть основним способом ведення конкурентної боротьби, завоювання нових ринків збуту. Отже, збільшиться попит на розумову працю інженерів, здатних ефективно працювати в умовах економічних змін, на авансцену вийдуть підприємці-новатори, щоб не лише впроваджувати традиційну, імітаційну чи залежну інноваційну стратегію, а й розробляти стратегію наступальну, що вимагає високої кваліфікації, вправного менеджменту, раціональної організації роботи.

Щоб інтегрувати вітчизняну економіку у світогосподарський процес, треба підвищувати ефективність і конкурентоспроможність великих підприємств, зокрема, розвивати таку форму інноваційного підприємництва, як концерни. У концернах можуть об'єднуватися підприємства промисловості, транспорту, торгівлі, банківської сфери для спільного здійснення наукомістких інноваційних проектів, що дасть змогу їхнім учасникам вирівнювати певні галузеві сезонні коливання і ризики, переводити капітал у перспективніші галузі економіки.

Процес глобалізації зумовлює розвиток інноваційного підприємництва, яке, у свою чергу, полегшує інтеграцію країни в систему світового господарства та пристосування до нинішніх обставин. Тому невідкладними стратегічними завданнями національної економічної політики мають бути піднесення конкурентоспроможності промисловості, забезпечення впровадження інновацій, модернізація виробництва[ 4,с. 88-89].

1.5 Теоретичні моделі глобалізації

Мабуть найпершою формою дискурсу про контраст між двома типами суспільства стала концепція світової капіталістичної системи в марксизмі. Початок такої концептуалізації поклали в 1915-1916рр. К. Каутський і В. Ульянов (Ленін), сформувавши свої теорії імперіалізму.

Серед сучасних соціологічних версій даної концепції найбільш авторитетною є розвинута І. Уоллерстайном і його послідовниками з середини 1970-х рр. теорія світової системи або світової економіки. І. Уоллерстайн розрізняє традиційний тип інтеграції локальних суспільств - імперії й сучасний, який виник у XV-XVI ст., тип - капіталістична світова економіка. У світовій економіці виділяються групи суспільств, які утворюють центр, периферію та напівпериферію системи. Групуються вони не за географічною близькістю, а за характером звязків. Усередині центру капіталістичної світової економіки встановлюються відносини кооперації й конкуренції. Між центром і периферією - відносини експлуатації та залежності. Напівпериферія перебуває з центром і периферією у відносинах змішаного типу.

Логічна структура моделі світової системи має вигляд: "міжнародний поділ праці + міждержавний баланс сил/інтересів". Найбільш релевантними теорії І. Уоллерстайна є тенденції роту міжнародної торгівлі та чисельність міжурядових організацій, але інші тенденції контингентного зрушення початку та середини ХХ ст.. практично не моделюються цією схемою.

Менш послідовні прихильники парадигми світової системи, орієнтовані на пануючий у сучасній науці дискурс, адаптувати поняття глобалізації й створили перші теоретичні моделі. Прикладами слугують праці Е. Гідденса "Наслідки сучасності" (1990р.) і Л. Склера "Соціологія глобальної системи" (1991р.).

Логічна структура теорій Е. Гідденса й Л. Склера в загальному єдина: глобалізація представлена як серія аналогічних, однопорядкованих тенденцій у різних інституціональних сферах у сукупності, що виявляється як формування глобальної системи взаємозвязків і взаємозалежностей між локальними соціальними процесами. Ця система формує характерну для сучасної епохи глобальність соціальної організації. Термін "глобальне" поєднує в собі поняття "інтернаціональне" й "транснаціональне", а термін "локальне" - поняття "національно-державне" "субнаціональне".

Теорії Е. Гідденса й Л. Склера відображають два різновиди одного типу моделей глобалізації - моделей глобальної системи.

Е. Гідденс розглядає глобалізацію як пряме продовження модернізації. Сучасна соціальна система, як і глобалізація, формується в таких інституціональних вимірах: система національних держав, світовий військовий порядок, міжнародний поділ праці. Ці виміри вважаються суттю світової капіталістичної економіки.

Л. Склер, як і Е. Гідденс, надає перевагу терміну "інтернаціоналізація", оскільки вважає, що найбільш актуальний процес - це формування системи транснаціональних практик, які залежать від умов національних держав і національно-державних інтересів у міжнародних відносинах. Транснаціональні практики, за Л. Склером, існують на трьох рівнях: економічному, політичному, ідеологічно-культурному. На кожному з рівнів транснаціональні практики утворять базовий інститут, який стимулює глобалізацію. На рівні економіки це - ТНК, на рівні політики - транснаціональний клас капіталістів, на рівні ідеології й культури - консюмеризм. Таким чином, глобальна система Л. Склера виникає як структура, паралельна й аналогічна світовій системі І. Уоллерстайна.

Альтернативою моделям глобальної системи стали моделі глобальної соціальності, розроблені на базі критики теорії світової системи й теорій глобальної системи. Дійшовши ще в 1968р. висновку про те, що сфера культури має вирішальне значення для "систематизації" світу, в середині 1980-х рр.. Р. Робертсон висунув тезу про те, що глобальна взаємозалежність національних економік і держав, концептуалізована, наприклад, у моделі "системи суспільств" І. Уоллерстайна, є лише одним з аспектів глобалізації, тоді як другий аспект - глобальна свідомість індивідів - настільки є важливим для перетворення світу в "єдине соціокультурне місце"

Визначення глобалізації як серії емпірично зафіксованих змін, різнорідних, але обєднаних логікою перетворення світу в "єдине місце", дозволило Р. Робертсону концептуалізувати ширший спектр тенденцій, ніж теоретикам глобальної системи. Включення свідомості та діяльності індивідів у предмет теорії глобалізації привело Р. Робертсона до переосмислення співвідношення глобальності й локальності. У глобалізації Р. Робертсон визначає два напрямки: глобальна інституціоналізація життєвого світу та локалізація глобальності.

Глобальна інституціоналізація життєвого світу тлумачиться як організація повсякденних локальних взаємодій і соціалізації безпосереднім впливом макроструктур світового порядку. Макроструктурування світового порядку відбувається на думку Р. Робертсона, під дією трьох чинників: експансії капіталізму, західного імперіалізму, розвитку глобальної мас-медіа. Для світу індивідів і локальних співтовариств сукупна дія чинників обертається експансією "загальнолюдських цінностей", поширенням стандартних символів, естетичних і поведінкових зразків глобальними мережами ЗМІ (наприклад, CNN і MTV) і ТНК (наприклад, "Coca-Cola" й "General Motors").

Друга спрямованість глобалізації в моделі Р. Робертсона - локалізація глобальності - відображає тенденцію становлення глобального не "зверху", а "знизу", тобто через локальне, через перетворення взаємодії із представниками інших держав і культур у рутинну практику, включення в повсякденне життя елементів інонаціональних, "екзотичних" локальних структур. Щоб підкреслити дворівневість глобалізації, співвідносність і взаємопроникнення глобального і локального, поєднання тенденцій гомогенності й гетерогенності, Р. Робертсон навіть вводить спеціальний термін: "глокалізація".

Наступний тип моделей глобалізації - моделі детериторіалізованої соціальності - сформувався наприкінці 1980-х - середині 1990-х рр.. на основі принципово іншого осмислення просторової рефенції поняття "глобалізація". Цей тип моделей започаткував у 1990 р. А. Аппадураї в статті "Розєднання й розходження в глобальній культурі-економіці", ідеї якої розвинув у книзі, яка вийшла в 1996 р., "Сучасність у повний ріст: культурні виміри глобалізації". А. Аппадурай радикалізував протиставлення теорії глобалізації світовій системній теорії, акцентуючи примат культурного - символічного й феноменального. Глобалізацію він розглядає як детериторіалізацію - втрату привязки соціальних процесів до фізичного простору. У ході глобалізації формується "глобальний культурний потік", що розпадається на пять культурно-символічних просторових потоків: етнопростір утворюється потоком туристів, іммігрантів, біженців, гастробайтерів; технопростір - потоком технологій; фінанспростір - потоком капіталів; медіа простір - потоком образів; ідеопростір - потоком ідеологій. Ці плинні, нестабільні простори є "будівельними блоками" тих "уявних світів", в яких люди взаємодіють, і взаємодія ця має характер символічних обмінів [5].

Глобалізація - це процес посилення взаємозвязку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів.

Ознаки та характерні риси глобалізації:

1) бурхливий технологічний прогрес, який призвів до різкого скорочення транспортних і комунікаційних витрат, значного зниження витрат на опрацювання, збереження і використання інформації;

2) лібералізація торгівлі та інших форм економічної діяльності, які викликали обмеження політики протекціонізму і зробили світову торгівлю більш вільною. В результаті були істотно знижені тарифи, усунуто багато барєрів у торгівлі товарами і послугами. Інші лібералізаційні заходи призвели до посилення руху капіталу та інших чинників виробництва;

3) значне розширення сфери діяльності учасників світогосподарської діяльності, що стало можливим як у результаті технологічного прогресу, так і більш широких обріїв управління на основі нових засобів комунікації. Так, багато компаній, що орієнтувалися раніш тільки на місцеві ринки, розширили свої виробничі і збутові можливості, вийшовши на національний, багатонаціональний, міжнародний і навіть глобальний рівень;

4) ідеологічна конвергенція, коли на зміну недавніх протиріч між Заходом і Сходом прийшла практично повна єдність поглядів на ринкову систему господарства. Основним результатом такої конвергенції є курс колишніх соціалістичних країн на перехід до ринкової економіки;

5) особливості культурного розвитку. Йдеться про тенденцію формування глобалізованих "однорідних" засобів масової інформації, мистецтва, культури, повсюдного використання англійської мови в якості загального засобу спілкування.

Основними формами прояву глобалізації виступають: плюралізм міжнародних інвестицій, транснаціональні корпорації ТНК), транснаціональні стратегічні альянси (ТСА), міжнародні фінансові центри (МФЦ), міжнародні організації, засоби масової інформації (ЗМІ), глобальні комунікаційні системи (Internet, супутниковий звязок тощо), транснаціоналізовані держави, міжнародні регіональні обєднання, економічні зони.

Розділ 2. Позитивні і негативні аспекти глобалізації

Глобалізація являє собою процес інтеграції держав у світову економіку за допомогою політики "відкритих дверей": через лібералізацію торгівлі, розширення всіх сфер виробництва і обміну ринку, звуження протекціоністських заходів, узгодження національних правових систем з міжнародними вимогами. Держава більше не є єдиним суб'єктом здійснення економічної політики. Суб'єктами також виступають регіональні економічні організації, міжнародні економічні інститути, ТНК та неурядові організації [2]. Процес глобалізації можна розглядати стосовно різних аспектів, які певною мірою будуть мати позитивний чи негативний вплив на розвиток національних, а також світової економіки.

Незважаючи на об'єктивність процесу глобалізації, він контролюється деякими розвиненими капіталістичними країнами і ТНК.

До позитивних аспектів глобалізації можна віднести: -стимулювання розвитку виробничих сил і технологій, зокрема інформаційних;

- глобалізація сприяє поглибленню спеціалізації і міжнародного поділу праці. У її умовах більш ефективно розподіляються кошти і ресурси, що сприяє підвищенню середнього рівня життя і розширенню життєвих перспектив населення;

- можливість країн з розвивається і перехідною економікою отримувати прямі інвестиції, які сприяють створенню нових робочих місць і в якійсь мірі підвищення доходів населення;

- розвиток торгівлі та збільшення іноземних інвестицій підвищили соціальну мобільність і зміцнили середній клас;

- глобалізація дозволяє людству виявляти взаємодопомогу під час лих - природних катаклізмів та антропогенних катастроф;

- відбувається зміна переваг на користь інтелектуального капіталу та якості кадрів, а не дешевої робочої сили та ресурсів;

- країни з перехідною економікою, що розвивається мають стимул до розвитку в умовах жорсткої світової конкуренції;

- розвинені країни мають можливість наймати дешеву робочу силу в країнах з менш розвиненою економікою;

- переваги глобалізації пов'язані також із виграшем від торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони, в якості яких можуть виступати окремі особи, фірми та інші організації, країни, торговельні союзи і навіть цілі континенти;

- лобалізація створює серйозну основу для вирішення загальних проблем людства, в першу чергу, екологічних, що обумовлено об'єднанням зусиль світового співтовариства та координацією дій у різних сферах;

- глобалізація сприяє розвитку міжнародних відносин і зміцненню зв'язків, що є одним з чинників запобігання світових воєн.

Процеси глобалізації у світовій економіці сприймаються по-різному. І по-різному до них відносяться не тільки вчені, але й жителі різних країн. -глобалізаційні процеси найчастіше вітаються в розвинених країнах і викликають побоювання у світі, що розвивається. Це пов'язано з тим, що переваги глобалізації розподіляються нерівномірно.

Сучасні глобалізаційні процеси розгортаються, перш за все, між промислово розвиненими країнами і лише в другу чергу охоплюють країни, що розвиваються. Глобалізація зміцнює позиції першої групи країн, дає їм додаткові переваги. У той же час розгортання процесів глобалізації в рамках сучасного міжнародного поділу праці загрожує заморозити нинішнє становище менш розвинених країн так званої світової периферії, які стають швидше об'єктами, ніж суб'єктами глобалізації.

Ступінь позитивного впливу глобалізаційних процесів на економіку окремих країн залежить від місця, яке вони займають у світовій економіці. Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному та національному рівнях. Швидко розвиваються країни входять у коло багатих держав, а бідні країни все більше відстають від них. До негативних аспектів глобалізації можна віднести:

Розвиток глобального ринку капіталів і стрімке зростання міжнародних фінансових потоків, значною мірою відірваних від реальних потреб міжнародної торгівлі товарами і послугами, сприяють великим валютним спекуляціям і іншим афер, розхитує фінансову систему, перш за все менш розвинених країн. Це втягує їх економіку в глибокі і затяжні кризи з усіма наслідками, що випливають з цього соціальними і гуманітарними наслідками.

Нерівномірність розподілу переваг від глобалізації в окремих галузях національної економіки;

Можливість переходу контролю над економікою окремих країн від суверенних урядів до інших рук, в тому числі до більш сильним державам; Можлива дестабілізація фінансової сфери, потенційна регіональна або глобальна нестабільність через взаємозалежності національних економік на світовому рівні.

Вивезення продуктивного капіталу з індустріальних країн, що розвиваються, а також наймання дешевої робочої сили в інших країнах - це витік потенційних, а нерідко і реальних робочих місць і, отже, зростання безробіття в країнах Заходу з усіма наслідками, що випливають з цього соціальними, бюджетними і внутрішньополітичними проблемами.

Розвиток міжнародної транспортної інфраструктури. Це значно полегшує потоки мігрантів з бідних країн у багаті в пошуках заробітків та кращого життя. Наростаючий приплив іммігрантів створює у країнах Заходу не тільки соціальну, але й етнічну напруженість, породжує неонаціоналістіческіе тенденції, підточує основи демократії.

Найбільш болючі наслідки глобалізації можуть відчути на собі менш розвинені країни, що відносяться до так званої світової периферії. Основна маса з них, беручи участь в інтернаціоналізації в якості постачальників сировини та виробників трудомісткої продукції, виявляються у всебічній залежності від передових держав і мають доходи менші, не стабільніше і залежать від кон'юнктури світових ринків.

Глобалізація для таких країн породжує, крім перерахованих вище та інші:

- збільшення технологічного відставання від розвинених країн;

- зростання соціально-економічного розшарування суспільства, що представляє собою процес розпаду соціальних груп, розрив традиційних зв'язків між людьми, втрату індивідами об'єктивної приналежності до тієї чи іншої спільності, почуття причетності до певної професійної або або етнічної групи;

- зубожіння основної маси населення;

- посилення залежності менш розвинених країн від стабільності і нормального функціонування світогосподарської системи;

- обмеження ТНК здатності держав проводити національно орієнтовану економічну політику;

- зростання зовнішнього боргу, перш за все міжнародним фінансовим організаціям, який перешкоджає подальшому прогресу.

- неконкурентоспроможні підприємства країн з перехідною економікою, що розвивається придушуються і поглинаються підприємствами розвинених країн в умовах посиленої конкуренції;

- ускладнюється розвиток національного виробництва в країнах з менш розвиненою економікою.

Економічні проблеми України в умовах сучасної глобалізації як країни з перехідною економікою полягають у стимулюванні розвитку національної продукції конкурентоспроможної на світових ринках, підвищення рівня розвитку національної економіки до середньо світових показників, захисту прав власності та поліпшення інвестиційного клімату. Також необхідно контролювати відтік людського капіталу в більш розвинені країни т.к з-за низького рівня життя і соціальної захищеності відбувається втрата країною найбільш конкурентоспроможною частини власних трудових ресурсів, уповільнення темпів розвитку НТП у зв'язку зі значним виїздом вчених за кордон.

Таким чином, процес розвитку світової економіки XXI століття неминуче супроводжуватиметься безперервною боротьбою проти негативних наслідків глобалізації, постійним пошуком такої рівноваги плюсів і мінусів цього процесу, який стійко забезпечував би позитивний ефект.

Розділ 3. Наслідки глобалізації економіки

3.1 Вплив на світовий розвиток

Сутність сучасного етапу історії світового співтовариства дедалі частіше пов'язується з прогресуючою глобалізацією - інтеграційними процесами в різних сферах діяльності, як на міждержавному, так і державному чи регіональному рівнях.

За багаторічний період був проведений аналіз найважливіших світових проблем, розроблені наукові методи, що увійшли в арсенал нової науки - глобалістики, висловлені практичні рекомендації, запропоновані альтернативні сценарії світового розвитку.

Особливе місце серед розглянутих напрямків глобалізації займає інформаційна проблематика і, перш за все, політика інтеграції інформаційних інфраструктур у різних сферах діяльності. У світовій економіці це обумовлюється розвитком корпорацій високотехнологічних галузей, заснованих на знаннях про сучасні досягнення науки і техніки, прогресивних технологіях, умовах поступу технологічних інновацій на національному ринку та ринках інших держав.

Сучасний економічний розвиток спирається на прискорений розвиток інформаційних та комп'ютерних технологій. Світова інформаційна система відіграє значну роль у прискоренні процесів виробництва, а також регулювання виробничої діяльності щодо світових тенденцій. Одним з факторів спровокували і підтримують сучасну глобалізацію стало виникнення глобальних проблем, зокрема демографічних і екологічних. Проблема обліку довгострокових екологічних наслідків прийнятих економічних рішень займає на даний момент одне з центральних місць. Можна виділити три напрями забезпечують розвиток на тривалу перспективу: Щодо відновлюваних природних ресурсів - їх кількість не повинна зменшуватися протягом деякого часу, тобто має існувати їх відтворення; Щодо невідновних природних ресурсів - необхідно максимально можливе уповільнення темпів вичерпання їх запасів з перспективою заміни в майбутньому на інші необмежені або відновлювані ресурси; Щодо відходів - повинна бути передбачена можливість мінімізації їх кількості на основі впровадження безвідходних, ресурсозберігаючих технологій. Забруднення навколишнього середовища в перспективі не має перевищувати його сучасного рівня [3].

Основним протиріччям до процесу глобалізації та інтеграції національних господарств є політика протекціонізму. На національному рівні глобалізація стосується інституційних основ: пом'якшення наслідків глобалізації здійснюється на основі наукової політики і, частково, промислової та регіональної політики; роль держави зростає у створенні сприятливого інноваційного середовища; з'являються нові форми співпраці та партнерства приватного бізнесу, держави і наукових кіл; держава стимулює прямими і непрямими методами кооперацію, спрямовану на комерціалізацію результатів НДДКР і розширення попиту на результати діяльності державних дослідницьких центрів [11].