Господарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної науки

18

22

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАКЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

Реферат

З дисципліни „Історія економіки та економічної думки”

На тему: Господарство як підсистема суспільства та об'єкти економічної науки

Студентки ІІ курсу

заочної форми навчання

спеціальність:

„Бухгалтерський облік і аудит”

Виконала:

Тимофеєва Тетяна Сергіївна

Науковий керівник:

доцент Логінов М.М.

Київ 2007

Зміст

1. Вступ

2. Господарство - сутність і основні риси

3. Структура господарства і його суперечності

4. Проблеми глобалізації світової економіки

5. Висновок

6. Список використаної літератури

Вступ

Загальнолюдські соціально-економічні цінності і розвиток економічних зв`язків. У сучасному господарстві знайшли свій вияв як загальні, так і специфічні економічні категорії. Цим визначається теоретичне і практичне значення розкриття тенденцій, суперечностей і перспектив його розвитку.

Від часів зародження держави спостерігається взаємозв`язок політики і товарно-грошових механізмів. Він має загальний характер і відповідає історії, традиціям та культурі тієї чи іншої країни, а на певному етапі розвитку виходить за національні межі на рівень світових господарських зв`язків.

Товарне виробництво зумовлює наявність тісних економічних зв`язків між людьми (народами, країнами) у вигляді суспільного (міжнародного) поділу праці, економічну відокремленість виробників, а його середовище - ринок - визначає ефективність виробів, їх ціну, встановлює попит, зміцнює позиції того чи іншого підприємства в конкурентній боротьбі. Механізм товарного виробництва склався в ході історичного розвитку людства як дійовий засіб спонукання товаровиробників до зниження індивідуальних витрат порівняно з їх суспільно необхідним рівнем. В умовах сьогоднішнього взаємозв`язаного і цілісного світу суспільно-необхідного рівня якості, витрат, ефективності виробництва взагалі може бути лише світовий рівень.

Основу будь-якої економічної системи становить власність, насамперед на засоби виробництва. Відносини власності визначають становище людини в суспільстві, систему її соціальних і моральних цінностей, суспільний устрій виробництва. Вони є підґрунтям усієї економічної, соціальної і політичної структури суспільства. Трансформація відносин власності утверджує нові методи господарювання всередині окремо взятих країн і спонукає до пошуку нових форм міжнародного співробітництва, ефективного засвоєння загально людського досвіду ведення господарства.

Розвиток господарства. Економічні засади розвитку господарства, що закладаються у сфері обігу, починають виявлятися вже на етапі творення місцевого ринку, пов`язаному з першим великим суспільним поділом праці, що збігся в часі з мідним, бронзовим та раннім періодом залізного віку.

Другий великий суспільний поділ праці зумовив появу грошової форми вартості та вихід торгового обміну за межі місцевого ринку на рівень регіонального. З появою держави на формування світового господарства крім економічних впливають позаекономічні (війсково-колоніальні) чинники.

Третій великий суспільний поділ праці, що полягав у відокремленні торгівлі від землеробства та ремесла, сприяв подальшому залученню різноманітних господарських одиниць до товарообміну, пізніше - прискореному розвитку простого товарного виробництва і, як наслідок, зумовив переростання регіональних ринків у регіонально-світові. При цьому слід зазначити зигзагоподібний розвиток ринку, що віддзеркалює нерівномірність розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у різних регіонах земної кулі.

Становлення міжнародного економічного зв`язків завжди ґрунтувалося на розвитку підприємництва, невіддільними умовами існування якого є приватна власність, товарне виробництво, а також такі політичні інститути, як громадянські свободи, приватне договірне право тощо, тобто юридично вільна праця, уособлена у вільній людині. Необхідною умовою панування підприємництва є посідання капіталом домінуючих позицій у виробництві.

Широкий розвиток підприємницької форми господарювання є надійною основою масштабних міжнародних економічних зв`язків і утворення сталих міжнародних господарських систем. Перехід виробництва до підприємницької форми господарювання потребує певного рівня розвитку людської цивілізації, її матеріальної основи, економічного усторю як загальної умови і таких спеціальних умов, як наявність необхідних капіталів та вкладання їх у сферу виробництва, наявність армії найманих працівників - вільних і водночас позбавлених засобів виробництва і коштів для ведення власного господарства людей.

Отже, хоч капітал і зародився у сфері обігу, проте перемоги над традиційною (феодальною, патріархально-клановою, общинною тощо) земельною і дрібнотоварною власністю він почав торувати з промисловості. Формування світового господарства ілюструють три стадії становлення і розвитку класичного підприємництва в промисловості економічно більш розвинених країн: підприємницька проста кооперація (від зародження підприємництва у промисловості і приблизно до середини XVI ст.), мануфактурне виробництво (XVI-XVIII ст.), велике машинне виробництво (XVIII-XX ст.). У період промислового перевороту в економічно більш розвинених країнах (починаючи з середини XVIII ст.) і розгортання електротехнічної революції (остання третина XIX-XX ст.) історично завершується формування світового господарства.

Економічна наука вважає, що у майбутньому господарство буде єдиним організмом, який функціонуватиме на ринковій основі й характеризуватиметься високим рівнем інновативності, швидкими змінами у формах поєднання чинників виробництва, відсутністю панування умов праці над безпосереднім виробником, новим трудовим стилем.

Економічними засадами функціонування господарства є міжнародний поділ праці, який визначає спеціалізацію виробництва країн відповідно до їхніх природно-кліматичних, історичних та економічних умов, що, в свою чергу, на певному етапі виявляється як процес інтернаціоналізації виробництва і всього господарського життя. На цій основі розвиваються процеси економічної інтеграції, які зумовлюють тенденцію до економічної єдності світу, глобалізації економічних явищ і процесів. Необхідність спільного розв`язання глобальних проблем сучасності, зокрема соціально-економічних та екологічних проблем, є одним з факторів посилення цієї тенденції.

Отже, сучасне світове господарство є складовою системою національних господарств окремих країн та їхніх угрупувань, що взаємопов`язані на основі міжнародного поділу праці.

Господарство - сутність і основні риси

Господарство як економічна категорія. Починаючи вивчати світову економіку, необхідно з`ясувати, що означає цей термін і чому всі країни мають економічні зв`язки одна з одною, яких форм набувають ці зв`язки і як вони впливають на національно економіку, яким чином можна класифікувати країни світу за групами.

Світове господарство - це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно являє собою глобальний економічний організм, в якому склалися і зростають взаємозв'язок і взаємозалежність усіх країн і народів світу.

(В. С. Савчук, О. В. Ткаченко)

Світове господарство складається з соціально-економічних підсистем, що підпорядковуються певним зовнішнім і внутрішнім закономірностям.

На початку 1998 року кількість населення нашої планети становила майже 5,8млрд. осіб. За щорічного зростання приблизно на 90 млн. осіб до 2000 року за прогнозами, на Землі повинно було проживати майже 6 млрд. осіб.

Нині існує приблизно 5 тис. народів, понад 230 держав, відокремлених між собою майже 20 сухопутними кордонами. У світі в обігу налічується понад 300 найменувань національних грошей.

Окремі національно організовані господарства країн розвиненої ринкової економіки, країни ринкової економіки, що розвиваються, та держави перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки у своїй суперечливій єдності становлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасно є його основними соціально-економічними підсистемами. Міжнародні економічні відносини пов'язують ці господарства у цілісну систему. Сучасна форма існування світового господарства є наслідком багатовікового розвитку продуктивних сил та поглиблення поділу праці.

Основні соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначають за такими критеріями, як:

1. Рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв`язку їх з організаційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку ринку всередині тієї чи іншої країни - стосується структури виробництва, характеру чинників економічного зростання і, зрештою, ступеня задоволення різноманітних потреб людей. Він визначає можливості окремих країн у міждержавних економічних зв'язках, у міжнародній спеціалізації.

2. Специфіка багатоукладності економіки. Країнам розвиненої ринкової економіки властива технологічна і соціально-економічна багатоукладність. Проте в різноманітних формах високоорганізованого ринкового господарства на основі розвитку приватної та суспільної власності, індивідуальних свобод та правових інститутів функціонують досить налагоджені механізми саморозвитку; господарство високо інтегроване. Специфіка країн перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки полягає у започаткуванні процесу роздержавлення і приватизації, формуванні сучасного багатоукладного господарства.

3. Особливості державного регулювання господарського життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі). Специфіка багатоукладності в країнах ринкової економіки, що розвиваються, та в країнах перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки відбувається у слабкому ступені суспільної інтеграції. У цих країнах особистість не відселена з колективу, свободи особи та інститути демократії нерозвинені. Складності в розвитку цих країн полягають у тому, що за різних рівнів соціально-економічних та техніко-економічних показників механізм саморозвитку або відсутній, або є вкрай неефективним. Переважання позаекономічних форм і методів організації господарства, запроваджених державою, характерне для всіх країн з малорозвиненою системою ринкових відносин.

Для того щоб віднести конкретну країну або групу країн до певної соціальної підсистеми, потрібна наявність усіх трьох згаданих критерій.

Світове господарство - це сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність економічних відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. (С. В. Мочерний)

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, який зародився ще в XVI ст. в період великих географічних відкриттів.

Світовий ринок - це сукупність національних ринків окремих країн у їх взаємодії, пов'язаних міжнародними економічними відносинами. На його основі почав формуватися міжнародний поділ праці, для якого формою реалізації були торговельні угоди між країнами. Всі ці процеси, як вже було зазначено вище, зумовили виникнення і розвиток світового господарства.

У сучасних умовах господарство дедалі більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією певних факторів:

1. Прагнення народів світу вижити за умов нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування.

2. Розгортанням НТР. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому країни повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері, що сприятиме встановленню тісних економічних і науково-технічних зв'язків між ними, формуванню стійких структур у світовому господарстві.

3. Інтернаціоналізацію господарського життя, міжнародним поділом праці. Нині країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукція, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв'язків між державами-партнерами у міжнародній сфері.

4. Необхідність об'єднання зусиль країн для розв'язання глобальних проблем (екологічних, продовольчих тощо). Потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо), доцільність об'єднання господарських зусиль країн-партнерів для освоєння багатств Світового океану й космосу, як для збереження уже набутих людських знань, ідей, так і для переробки й використання все складніших інформаційних систем, створення міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співробітництва.

Формуванню цілісності світового господарства сприяє розвиток відпорної інфраструктури: прокладання трансконтинентальних залізниць, світових систем зв'язку та ін.

Сукупність економічних відносин виявляється в системі властивих йому економічних інтересів: інтересів окремих держав, національних підприємств, об'єднань, міжнародних економічних організацій та інтересів інтеграційних угрупувань.

Розв'язання суперечностей, що виникають між економічними інтересами партнерів у межах суспільства, відбувається через погодження їх економічних інтересів, пошук та реалізацію оптимальних форм, принципів, методів їх існування, знаходження компромісів. При цьому країнам-партнерам необхідно йти на певні поступки.

Отже, господарство слід розглядати як цілісну і взаємозалежну систему національних господарств, які взаємодіють на основі спільних економічних інтересів, потреб та цілей.

Особливості дії економічних законів та закономірностей. Об'єктивність виникнення господарства означає, що його функціонування охоплює не випадкові відносини економічного характеру, що складаються між окремими країнами, а є закономірним процесом, в основі якого лежать вимоги певних об'єктивних економічних законів. Оскільки господарство формується як сукупність національних господарств, цілком очевидно, що закони, регулюючі національні економіки, повинні розповсюджувати свій вплив і на світовий господарський рівень, набуваючи, звичайно, певної специфіки.

Основним середовищем, в якому відбувається формування господарства, є ринкове середовище. А це означає, що практично всі відносини функціонування світової економіки, особливо на сучасному рівні, опосередковується через мінові відносини.

У науковій літературі до законів, які визначають розвиток господарства відносять:

· закон вартості;

· закон конкуренції;

· закон зростання продуктивності праці;

· закон попиту і пропозиції;

· закон інтернаціоналізації виробництва.

Закон вартості на світовому ринку проявляється через інтернаціональну вартість і світові ціни. Інтернаціональна вартість виступає як прояв суспільно-необхідного робочого часу в міжнародному масштабі. Національний же суспільно-необхідний робочий час виступає як індивідуальний робочий час. Тобто, інтернаціональна вартість формується як середньосвітова величина, в результаті конкуренції між різними державами та іншими суб'єктами світових ринкових відносин.

Проте у формуванні інтернаціональної вартості беруть участь не всі товари, що виробляються в різних країнах, а лише ті, що експортуються на світовий ринок. Тому ступінь впливу національної вартості на інтернаціональну залежить від питомої ваги окремих країн у загальному обсязі продажу окремих товарів на світовому ринку.

Інтернаціоналізація виробництва - економічна форма розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва. (С.В.Мочерний)

Інтернаціоналізація виробництва - це встановлення безпосередніх стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що відтворюється у світовому масштабі.

У цьому випадку поняття «виробництво» вживається у вузькому значення слова, тобто воно охоплює не всі сфери суспільного відтворення (безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання), а лише визначальну з-поміж них - безпосереднє виробництво. Міжнародний поділ праці та міжнародне усуспільнення виробництва знаходять конкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва тощо. Ці процеси формують важливий елемент господарського механізму на інтернаціональному рівні.

Інтернаціоналізація виробництва нерозривно пов'язана з переходом міжнародного поділу праці від часткового до одиничного. Вона сприяє підвищенню ефективності виробництва в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення. Тому вона стала економічно необхідною для кожної країни, що свідчить про таку рису закону інтернаціоналізації виробництва, як необхідність і внутрішній характер таких зв'язків.

Закон інтернаціоналізації виробництва - закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між процесом переростання виробництвом меж національних країн, з одного боку, і поступовим формуванням механізму поєднання особистісних і речових факторів виробництва, взаємодії людини з природою, відтворення самої людини на інтернаціональному рівні - з іншого. (С. В. Мочерний)

Основним суб'єктом інтернаціоналізації виробництва є ТНК (транснаціональні корпорації).

Закон інтернаціонального обігу - закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між процесом інтернаціоналізації безпосереднього виробництва, формуванням інтернаціональної вартості у цій сфері та її перетворення на інтернаціональну ціну виробництва в процесі конкуренції між підприємствами різних країн на основі випереджаючого зростання світової торгівлі на регіональному та глобальному рівнях. (С. В. Мочерний)

Аналогічно цим законам з певною специфікою проявляються, як регулятори тих чи інших сфер функціонування світового господарства, й інші закони: попиту й пропозиції, продуктивності праці тощо.

Разом з тим для світового господарства, як єдиної цілісної системи, властиві й свої специфічні закономірності:

· Тенденція до інтернаціоналізації господарського життя, яка протистоїть іншій тенденції - до національного відокремлення.

· Нерівномірність розвитку його окремих частин і загострення суперництва між ними на цій основі.

· Безперервна конкурентна боротьба за ринки збуту, сфери прикладання капіталу, джерела сировини й дешевої робочої сили.

У своїй сукупності особливості дії економічних законів та закономірностей у світовому господарстві відображають удосконалені форми і культуру господарювання, які викристалізовуються в процесі суспільного добору, що відбувається одночасно з розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Один процес дає суспільству можливість неухильно підвищувати ефективність праці, інший - більш раціонально організовувати суспільне виробництво і продуктивніше розпоряджатися його результатами. Доповнюючи та стимулюючи один одного, ці процеси зумовлюють розвиток світового господарства.

Структура господарства та його суперечності

Структури господарства. Оскільки інформація до цієї роботи береться з багатьох джерел, то буде доцільно показати в ній декілька моделей структури світового господарства за різними авторами.

У попередньому розділі вже було зазначено про нерівномірність розвитку різних країн. Суть у тому, що економіка країн і регіонів світу неоднаково диференційована, і це є виявом різностадійності їхнього розвитку. В економічно розвинутих країнах, частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції динаміки промисловості й господарства в цілому складаються під впливом науково-технічної революції та інформаційної революції. У найменш розвинутих країнах ще чекають свого вирішення проблеми (які часто зростають до глобальних), породжені історичною спадщиною економічної залежності та структурної відсталості, неосвоєністю економічних ресурсів, тягарем демографічної ситуації тощо.

Виходячи з цього, структура сучасного світового господарства може бути представлена як сукупність таких типів країн.

Група економічно розвинутих країн з рисами постіндустріального розвитку налічує лише півтора-два десятки держав, де проживає 1/6 - 1/7 населення планети, але виробляється 3/5 промислової продукції світового господарства, в тому числі 2/3 продукції машинобудування. Потужний виробничий потенціал нагромаджений нині не тільки в Північній Америці, особливо в США, а й у Західній Європі та Японії. Економіка цих країн досягла високого ступеня насичення засобами і предметами праці, в них зосереджені величезні фінансові ресурси, і в інвестиційний прогрес тут залучаються не тільки власні ресурси, а й 9/10 прямих іноземних інвестицій світового ринку капіталу. Приблизно і таких самих масштабах залучають ці країни у свій інноваційний процес інтелектуальний капітал планети. На ці країни припадає більша частина світової торгівлі та міжнародного руху капіталу.

У групі середньо розвинутих країн з перехідною економікою теж сформулювалися доволі високий технічний потенціал і сучасні механізми ринкової економіки, але їхнє господарство має поки що скромніші економічні показники порівняно з економно розвинутими країнами. В цій групі можна вирізнити такі підгрупи:

1. Країни, в яких індустріальні перетворення відбувалися із запізненням. Це Іспанія, Португалія, Туреччина, Греція тощо. Розвиток їхньої економіки в певному проміжку ХХ століття стримувався пережитками суспільних відносин попередніх формацій. Але протягом останніх десятиліть саме тут відбуваються динамічні процеси економічної перебудови. Прискорено розвивається невиробнича сфера, стабільно працюють будівельна індустрія ті транспорт, сільське господарство за відносного скорочення його частки в структурі економіки демонструє ефективне функціонування в рамках агропромислового комплексу, в обробній промисловості зростає вага машинобудівних галузей, надзвичайно велику роль відіграє індустрія туризму.

2. Нові індустріальні країни. На Сході Азії це так звані далекосхідні «тигри» (або «дракони») - Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, у перспективі й інші держави; в Латинській Америці - Мексика, Бразилія, Аргентина, Чилі, Уругвай та ін. В цих країнах ідуть особливо динамічні процеси перебудови економіки. Поштовх прискоренню економічного розвитку дало залучення значних інвестицій іноземного капіталу та передових технологій із промислово розвинутих країн. Подальше просування структурних перетворень пов'язане із вдало проведеними економічними реформами, у процесі яких створено сучасну організаційно-управлінську та функціонально-галузеву структуру господарства. Ключову роль у структурі господарства.

Постсоціалістичні країни з перехідною економікою, що стали на шлях побудови ринкового господарства, мають потужну індустріальну базу і розгалужений агропромисловий комплекс.

Враховуючи специфіку становлення суверенітету молодих незалежних держав, динаміку і ступінь завершеності економічних реформ, а також особливості економіко-географічного положення, серед постсоціалістичних країн вирізняють країни Євразії і незалежні країни - колишні республіки СРСР.

До постсоціалістичних країн Євразії в Центральній Європі належать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія (у складі республік Сербія і Чорногорія), Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія; в Азії - Монголія.

Молодим незалежним державними на теренах колишнього Радянського Союзу стали Росія, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Таджикистан, Туркменістан.

Головні особливості структури господарства цих двох підгруп країн такі: високий рівень суспільного й територіального (географічного) поділу праці, розгалужені й цілком сформовані функціонально і територіально господарські системи, які за своїми ознаками мало відрізняються від відповідних структур економічно розвинутих країн. Але на сучасному етапі постсоціалістичним країнам бракує капіталу, а в більшості галузей використовується застаріла техніка і технологія. Тут тільки формуються сучасні організаційно-управлінські структури ринкового господарства.

Країни, що розвиваються, - це понад 120 держав Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії, в яких проживає більша частина населення Землі. Багато з них стали незалежними тільки з середини (або з 60-70-х років) ХХ століття, частина має досить тривалий досвід самостійного розвитку, зокрема країни Латинської Америки, які здебільшого здобули незалежність протягом ХІХ століття. У другій половині ХХ століття у країнах, що розвиваються, відбулися значні зміни: помітно зріс національний прибуток, формується сучасне господарство, стабілізується їх місце в міжнародному поділі праці. Ці країни - важливий постачальник сировини на світовий ринок. Проте на шляху самостійного розвитку молоді держави натрапляють на значні труднощі.

Країни з порівняно зрілою структурою господарства - це, наприклад, Індія, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Індонезія - в Азії; Венесуела, Перу, Колумбія, Еквадор, Ямайка тощо - в Латинській Америці; Марокко, Туніс, Єгипет та ін. - в Африці. В цих країнах відбуваються процеси, що супроводжували свого часу економічне зростання в сучасних «нових індустріальних» країнах, активно взаємодіють місцевий та іноземний капітал, набирає потужностей молода промисловість, де, крім гірничовидобувної, розвивається й обробна, енергетика, вдосконалюються транспортні комунікації, сфери обслуговування, активно ведеться підготовка національних кадрів.

Середній підтип утворюють нафтовидобувні країни, що розвиваються. Це Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, а також Ірак, Іран та інші. Завдяки величезним надходженням від торгівлі нафтою вони мають сприятливі можливості для розвитку сучасного господарства, фінансової сфери, містобудування та соціальної сфери.

Численним є підтип найменш розвинутих країн. Це країни з надзвичайно слабким розвитком продуктивних сил. Їм майже нічого запропонувати на світовий ринок. У країнах цього типу переважають традиційна система господарства, докапіталістичні (здебільшого феодальні) відносини. Серед найбідніших країн: Ангола, Ефіопія, Сомалі, Танзанія, Чад, Мозамбік, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісау, Малаві та ін. в Африці; Кампучія, Бангладеш, Ємен, Афганістан тощо - в Азії.

Таку структуру світового господарства пропонують нам деякі підручники з світової економіки та економ теорії.

За іншою організаційно-економічною структурою сучасного світового господарства визначає поєднання регіональної та функціональної підструктур. Регіональна підструктура світового господарства представлена економічними об'єднаннями країн, що ґрунтуються на територіальному принципі і мають на меті розв'язання широкого кола економічних проблем. До неї належать міждержавні загальноекономічні об'єднання та регіональні економічні комісії Організації Об'єднаних Націй (ООН).

Функціональна підструктура представлена міждержавними економічними організаціями з певних питань функціонування світового господарства. Це спеціалізовані економічні об'єднання ООН із загально функціональних та галузевих напрямів; міждержавні галузеві організації; міжнародні галузеві організації підприємців; Міжнародні кооперативні організації.

У регіональній підструктурі виділяють економічні інтеграційні об'єднання, які діють на основі комплексу спільних економічних інтересів. Життєздатність цих об'єднань забезпечують також географічна і культурна близькість, природний фактор, спільність наукових інтересів різних країн району. Економічний та екологічний аспекти сучасного розвитку науки і техніки розширюють сферу взаємних інтересів. Організаційно-економічні умови, міждержавна уніфікація суспільних потреб сприяють створенню передумов для спільних дій.

Одним із головних суб'єктів світової економіки, який теж можна внести до структури світового господарства є ТНК. Вони представляють собою господарські об'єднання, що складаються з головної (материнської) компанії та зарубіжних філіалів. Головна компанія контролює діяльність об'єднань підприємств, що входять до ТНК, шляхом володіння частин їх капіталів. ТНК виступають рушійною силою у процесі транс націоналізації, вони є торговцями, інвесторами та розповсюджувачами сучасних технологій, а також стимуляторами міжнародної торгівельної міграції. ТНК в багатьох випадках визначають динаміку та структуру, рівень конкурентоспроможності на світовому ринку товарів та послуг, а також міжнародному русі капіталів та передачі технології (знань) ТНК грають головну роль в інтернаціоналізації виробництва, про яке вже згадувалося. Повертаючись до попередньої структури можна зазначити, що усі основні ТНК належать США, Японії та ЄС.

Цілісність соціально-економічних підсистем світового господарства сприяє розвитку його регіональної та функціональної підструктури. У такому взаємозв'язку криється внутрішнє джерело розвитку сучасного світового господарства.

Суперечності господарства. Розвиток господарства, пристосування його до змін, пов'язаним з науково-технічним прогресом, зумовили розмаїття структур - соціально-економічної, регіональної та функціональної. Єдність світового господарства досягається через розв'язання суперечностей його різноманітності.

Еволюція господарства є невіддільною від інтернаціоналізації обміну і виробництва. Ці взаємопов'язані економічні процеси розгортаються у сфері міжнародних економічних відносин, позначаються на підвищенні ролі різних форм промислової кооперації, зростанні господарської та організаційно-економічної взаємозалежності різних країн і міжнародних економічних організацій.

Інтернаціоналізація обміну і виробництва все більше набуває незворотного характеру, відбиваючи розвиток єдності як національних господарств, так і різноманітних структур у світовому господарстві, сприяючи розв'язанню його суперечностей. Відкритістю економіки визначається суспільний прогрес для всіх держав, а замкнутість згубна. У більшості країн процес відтворення практично неможливій без зовнішніх економічних зв'язків.

Перехідний стан, в якому знаходиться господарство, найповніше виявляється у процесі соціалізації, що тією чи іншою мірою охопив усі країни. На фоні розгортання цього процесу розвиваються суперечності світового господарства. Виваженість сучасного наукового підходу полягає у визнанні існування суперечностей і поступовому розв`язанні їх у процесі взаєморозвитку, а не через знищення однієї із сторін суперечності.

Важливою суперечністю господарства є суперечність між країнами розвинутої ринкової економіки та державами перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки.

Одним із серйозних теоретичних і практичних питань залишається подальше поглиблення європейської інтеграції та формування європейського економічного простору. Ця проблема охоплює не тільки власне економічну сферу.

У світовій практиці відпрацьовується ефективний механізм захисту регіональних економічних інтересів при одночасній активній взаємодії з третіми країнами. Це одна з нових тенденцій у розвитку міжнародного поділу праці, яка певним чином впливає на становище країн перехідної економіки в світовому господарському середовищі та вимагає від них пошуку і створення власних механізмів входження у світовий ринок. Створення спільних підприємств, у кращому випадку, дасть можливість лише наблизитись до світового рівня, але перевищити його можна тільки завдяки запровадженню власних технологій. Отже виникають завдання, розв'язання яких лежить у площині пошуку оптимального співвідношення процесів внутрішньої трансформації господарства в країнах перехідної економіки з новими тенденціями у зовнішньоекономічній діяльності їх та у світовій економіці.

За всеосяжної кризи, що охопила практично всі країни перехідної економіки, у сфері спільного підприємництва західні партнери відчувають практичну відсутність серйозних стимулів і реальних умов для великих капіталовкладень в економіку країн Східної Європи. Проте на Заході поступово перемагає конструктивний підхід до подолання цієї форми суперечності. Він полягає у визначенні необхідності спільного пошуку ефективних механізмів розв'язання передусім глобальних соціально-економічних проблем.

Суперечності між країнами розвинутої ринкової економіки і країнами, що розвиваються, також є суперечністю світового господарства. Вона особливо помітно виявляється у відносинах асиметричної, деформованої взаємозалежності транснаціонального капіталу та країн ринкової економіки, що розвиваються. ТНК, діючи в цих країнах, орієнтують і матеріально сприяють переходу їх на інтенсивний тип економічного зростання, але паралельно відтворюють відносини залежності. Кожна країна відповідно до характеру та рівня розвитку її економіки або сприяє діяльності іноземного капіталу, або уникає економічних відносин з ним, або юридично регулює діяльність ТНК.

Усередині величезного масиву країн ринкової економіки, що розвиваються, також є суперечності. Об'єктивно вони спричинені дією закону нерівномірності розвитку на рівні світового господарства. Внаслідок цього спостерігається процес диференціації між цими країнами. Однією з форм вияву процесу диференціації є різний ступінь залучення національних економік до світового поділу праці, що визначається за часткою експорту в національному доході. Іншою формою вияву суперечностей між країнами ринкової економіки, що розвиваються, є різні темпи структурної перебудови економіки, тобто переходу від трудоємних до капіталоємних і далі - до науково ємних галузей. Як правило, різні країни платять різну соціальну ціну за модернізацію своїх внутрішніх структур.

Суперечності між країнами, що переходять до ринкових відносин, і країнами з розвиненою ринковою системою пов'язані з тим, що ці країни мають неоднакові умови для ведення економічної конкуренції.

Суперечності господарства зачіпають усі його структури - соціально-економічну, регіональну, функціональну. Дія цих суперечностей переплітається як на національному, так і на субрегіональному та глобальному рівнях. Розв'язання зазначених суперечностей можливе за умови переростання світового господарства в єдиний організм, у якому розвиватимуться держави усіх соціально-економічних систем.

Характер розвитку взаємозалежностей і суперечностей, взаємозв'язків, що утворюються у господарстві, впливає на всі складові його частини. Зміни технічних характеристик і поліпшення якості продукції, коливання світових цін на сировину і готові вироби, нестійкість у валютно-фінансовій сфері, загострення енергосировинної та продовольчої проблем, як і проблем навколишнього середовища та демілітаризації тощо, - все це тією чи іншою мірою залежно від значення проблеми позначається на кожному національному господарстві, на економіці будь-якої групи країн.

Проблеми глобалізації світової економіки

В останні десятиріччя у світі виникло чимало проблем, які безпосередньо стосуються долі всього людства, торкаються інтересів всіх народів і вийшли на загально планетний рівень. Від їх своєчасного розв'язання залежить існування земної цивілізації. Цього можна досягти лише спільними зусиллями всіх країн, міжнародних організацій. До таких проблем належать відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру, необхідність ефективної та комплексної охорони навколишнього середовища, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, продовольча, сировинна, енергетична та демографічна проблеми, ліквідація хвороб, раціональне використання глибин Світового океану та мирне освоєння космічного простору, проблема розвитку самої людини, перспективи забезпечення її гідного майбутнього.

Поняття «глобальні проблеми» походить від французького слова «global», що означає «всезагальний», «той, що охоплює всю земну кулю».

Глобалізація світової економіки - це складна, багатоаспектна проблема, за якою приховується безліч явищ та процесів, що відбуваються одночасно, а також проблем, котрі зачіпають усе людство і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності. (В. С. Савчук, О. В. Ткаченко)

Глобальні проблеми - це всезагальні проблеми, що відзначаються загально планетарним за своїми масштабами і значенням характером, пов'язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішені спільними діями всіх країн. (В. С. Савчук, О. В. Ткаченко)

Нині розвивається наука, що займається вивченнями глобальних проблем та пропонує шляхи їх вирішення.

Глобалістика - самостійна галузь знань про найзагальніші, планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації (В. С. Савчук, О. В. Ткаченко)

Глобальні проблеми мають яскраво виражений економічний аспект. Вони впливають на структуру відтворення, на динаміку економічних процесів, на пошуки ефективних форм і методів управління. Успішне вивчення глобальних проблем можливе лише в рамках аналізу всієї системи світового господарства.

Кожна з глобальних проблем породжена специфічними причинами, зумовленими, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічним середовищем, рівнем прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого - специфічною суспільною формою , особливістю причин глобальних проблем існують спільні для них причинно-наслідкові зв'язки, властиві розвиткові технологічного способу виробництва.

Глобальне співробітництво на основі створення формальних чи неформальних міжнародних інститутів представляє важливий механізм для вирішення проблем, породжених процесом глобалізації. З його допомогою можна стабільності в глобалізованому світі, пройти до спільного економічного росту, контролю робочої сили, прискорити розвиток найбідніших держав, а також вирішити проблеми глобалізації, що носять економічний та неекономічний характери.

Висновок

Характерними рисами сучасного світу є різноманітність і багатоваріантність форм розвитку його складових частин, з одного боку, та зростаюча єдність, взаємозалежність цих складових - з другого. Якщо різноманітність світу породжує безліч інтересів, на основі яких і розгортаються суперечності, то взаємозв`язок його складових частин призводить до появи загального інтересу.

Основними тенденціями розвитку сучасного світу є кардинальні соціально-економічні зміни, прискорений розвиток продуктивних сил суспільства, зростаюча взаємозалежність держав світового співтовариства. Ці тенденції перебувають у діалектичній взаємодії. У розвинених країнах вони зумовлюють перехід від суспільних продуктивних сил як результату екстенсивного розвитку суспільства до загальних. Духовно розкріпачена, вільна творча індивідуальність як форма виробничих відносин набуває адекватного характеру загальних продуктивних сил. Починає формуватись якісно нова система цінностей, мотивацій і суперечностей сучасної цивілізації.

Науково-технічний прогрес зумовлює зростання можливостей людини. Він докорінно змінив роль засобів інформації та комунікації, стан ресурсів планети, інтенсифікував світові господарські зв'язки. Крім того, багато проблем, таких як економічні, продовольчі, енергетичні, екологічні, інформаційні, демографічні, що недавно були національними і регіональними, перетворилися на глобальні. Новітні засоби зв'язку, швидке поширення інформації, сучасний транспорт, спрощення міжнародного співробітництва на основі розвитку світового господарства і створення системи загальної безпеки.

Сучасний світ прагне мирного розвитку, припинення гонки озброєнь, усунення зростаючої екологічної загрози, розв'язання проблем на головних напрямках світових економічних зв'язків.

Суспільний прогрес потребує налагодження конструктивної, творчої взаємодії держав і народів у масштабах усієї планети і створення для цього необхідні передумови. Забезпечення миру і соціального прогресу як загальнолюдського інтересу стає домінантою сучасної епохи. Загальнолюдські інтереси завжди існували, але в умовах посилення загрози ядерного взаємознищення та екологічного самознищення вони набули пріоритетного значення

Можливість і необхідність забезпечення цих інтересів лежать у довгостроковому співіснування та співробітництві різних країн х їхніми різноманітними специфікуми економічних систем.

Список використаної літератури:

1. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник / Г.Н.Климко, В. П. Несторенко, Л. О. Каніщенко та ін.; За ред.. Г. Н. Климка, В. П. Несторенка. - 2-ге вид., перероб. і доповнене. - К.: Вища шк.. - Знання, 1997. - 743с. : іл.

2. Мочерний С. В. Політекономія: Підручник. - К.:Вікар, 2003. -386с. - (Вища освіта ХХІ ст.)

3. Экономичекая теория. Ученик для Вузов. Под ред. А. Добрынина, Л.Тарасевича - СПб. «ПитерКом», 1999.

4. Экономическая теория: Учебник. - 2-е изд. испр. и допол. - К.: И-во «Знання», КОО, 2003, - 662с.

5. Мочерний С.В. Політична економія: Навчальний посібник - К.: Знання - Прес, 2002. - 687с.

6. Міжнародна економіка: Підручник / За ред. А. П. Румянцева. - К.: Знання - Прес, 2003.-447с. (Вища освіта ХХІ ст.)

7. Экономическая теория (политическая экономия). Ученик. Под общей редакцией В. Видяпина, Г. Журавлевой. - М. ИНФРА-М, 1997.

8. Основи економічної теорії: Підручник / за загал. ред Ю. В. Ніколенка. - 3-тє вид. - К.: ЦУЛ, 2003 - 540с.

9. Політекономія: Підручник / за загал. ред. Ю. В. Ніколенка. - К.: ЦУЛ, 2003. - 412с.

10. Курс экономической теории. Ученик / Под ред. Проф. М. Чеурина, Е. Киселёвой. - Киров. Узд. «АСА», 2001.

11. Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2003. - 656с. (Альма-матер)

12. Основи економічних знань: Навчальний посібник / А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. - К.: Вища шк., 1998. - 544с.: іл.

13. Світова економіка: Підручник / А. С. Філіпченко, О. І Шнирков та ін. - К.: Либідь, 2000. - 582с.

14. Курс экономической теории. Общии основы экономической теории, микроэкономика, макроэкономика, переходная экономика. Учебное пособие. Руководитель авторського коллектива проф. А Сидорович. МГУ им. Ломоносова. - М. Узд. «ДИС», 1997.

15. Політична економія: Навчальний посібник / К. Т. Кривенко, В. С. Савчук, О. О. Бєляєв та ін.; За ред.. д-ра економічних наук, професора К. Т. Кривенка - К.: КНЕУ, 2001. - 508с.

16. Політична Економія. Підручник / За ред. Б. Д. Базидевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання - Прес, 2004. - 615с. (Вища освіта ХХІ ст.)

17. Курс экономики. Ученик. / Под ред. Б. Райзерберга. ИНФРА-М. М. -1997.