Еластичність попиту на цукор в Україні та перспективи розвитку цукрової промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Управління освіти і науки Чернігівської облдерадміністрації

Чернігівське територіальне відділення МАН України

Відділення: Економіка

Секція: Мікроекономіка та макроекономіка

ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ НА ЦУКОР В УКРАЇНІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЦУКРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Роботу виконав:

Запорожець Дмитро Володимирович

Науковий керівник:

Булавенко Світлана Дмитрівна

Ніжин - 2019

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ЦУКРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ ЦІНОВИХ ТА НЕЦІНОВИХ ЧИННИКІВ НА ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ НА ЦУКОР

РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЦУКРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Постановка проблеми. Україна належить до традиційно цукрових держав світу, що зумовлюється досить сприятливими грунтово-кліматичними та економічними умовами для розвитку виробництва цукру. Однак матеріально-технічна база цукрової промисловості неодноразово зазнавала значного руйнування.

Питанням розвитку ринку цукру присвячені праці учених Бондаря В. С., Варченка О. М., Зайця О. С., Коденської М. Ю., Стасіневича С. А. В умовах, коли вітчизняний цукор неконкурентоспроможний на світовому ринку через високу вартість сировини, прогнозування розвитку і формування ринку цукру повинно здійснюватись з урахуванням ключових факторів розвитку ринку цукрових буряків.

У сучасних ринкових умовах виникає необхідність прогнозування розвитку і функціонування ринку цукру на перспективу. Як засвідчив досвід останніх років, коливання цін на ринку призводили до суттєвих змін пропозиції вітчизняного цукру та обсягів вирощування цукрових буряків. Така ситуація сприяє зростанню імпортозалежності, що впливає на продовольчу безпеку держави. За таких умов необхідним є прогнозування розвитку ринку цукру. Для того, щоб у країні не відбувалося значних ринкових коливань, необхідно більш зважено підходити до регулювання діяльності цукрової промисловості, враховуючи еластичність попиту на цукор. То ж темою нашого дослідження є: «Еластичність попиту на цукор та перспективи розвитку цукрової промисловості».

Метою роботи є дослідження еластичності попиту на цукор та перспективи розвитку підприємств цукрової промисловості в Україні.

Завдання дослідження:

проаналізувати функціонування підприємств цукрової промисловості;

дослідити цінові та нецінові чинники, що впливають на еластичність попиту на цукор;

проаналізувати проблеми цукрової промисловості;

дослідити можливості та перспективи її розвитку підприємств цукрової промисловості.

Об'єкт дослідження: еластичність попиту на цукор та цукрова промисловість України.

Предмет дослідження: ринок цукру.

Методи дослідження: теоретичні - аналіз, синтез, порівняння та узагальнення, які дозволити визначити зміст базових понять дослідження та розкрити особливості розвитку цукрової галузі; праксиметричні - аналіз результатів впливу нецінових чинників на еластичність ринку цукру; математичної статистики - обробка статистичних матеріалів.

Наукова новизна: виявлено залежність еластичності попиту на цукор від нецінових чинників та обгруновано і систематизовано чинники, які впливають на еластичність попиту на цукор в Україні.

Теоретичну основу дослідження складають: концептуальні ідеї економіки та філософії; положення про діалектичний взаємозв'язок і взаємозумовленість явищ у суспільстві та необхідність їх вивчення в конкретно-історичних умовах.

Джерельна база: наукові статті з даної проблеми в пресі та Інтернеті, статистичні дані відділу Статистики, звітна документація точок торгівлі м. Ніжина, бесіди з підприємцями м.Ніжина, періодичні видання тощо.

Практична значущість результатів дослідження полягає у тому, що дані дослідження можна прогнозувати зміну ціна на цукор та можливості розвитку цукрової промисловості.

Структура роботи. Наше наукове дослідження складається зі вступу, трьох розділів та висновків.

РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ЦУКРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Основною проблемою української економіки на сьогодні є тотальна втрата виробничого потенціалу, адже центральною ланкою суспільного розвитку є виробництво. Постулати класичної економічної науки наголошують, що виробництво - це не лише ядро розвитку, а і джерело багатства, платформа для ефективної зайнятості населення країни, економічний базис добробуту нації. Втрачаючи виробництво, країна перетворюється на аутсайдера світової економіки, “випадає” з системи міжнародного поділу праці, віддаючи лідерство у виробництві традиційних для неї товарів (продуктів) країнам, що мають менші переваги, але більш цивілізований підхід до виробництва. Одним з таких традиційних товарів, що завжди був “візитівкою” України, є цукор.

Цукрова промисловість - одна з найстаріших і найпотужніших у минулому та стратегічно важлива до сьогодні галузь в Україні. На піку розвитку галузі в Україні (1990 р.) працювало 192 цукрові заводи, які переробляли за сезон 44,2 млн. тонн цукрових буряків і виробляли 5383 тис. тонн цукру. Україна посідала п'яте місце після США, Бразилії, Індії та Китаю серед країн світу за обсягом виробництва бурякового цукру, маючи частку в світовому валовому виробництві понад 13%, а річний обсяг експорту цукру становив майже 54% його загального виробленого обсягу [1, С. 72]. Крім того, цукрова галузь завжди виконувала важливу соціальну і територіально-формуючу функції: навколо цукрових заводів традиційно розвивалася розгалужена соціально-економічна інфраструктура, яка обслуговувала сільське населення: медичні заклади, школи і дошкільні установи, торговельні організації, їдальні, будинки побуту, гуртожитки, житлові будинки, культурно-освітянські, спортивні та інші [5, С. 74; 17]. На цукрових заводах працювало близько 550-600 робітників і службовців, в той час, як середньостатистичний населений пункт - це 2500-3000 мешканців, тобто п'ята частина загальної чисельності, або третина працездатного населення, кожного населеного пункту, розташованого в зоні функціонування цукрового заводу, була зайнята в цукровому виробництві.

Нині позиції галузі в системі національної економіки втрачені, а її стан характеризується глибоким занепадом. Однак накопичений у галузі потенціал і переваги території залишаються: родючі ґрунти, природно-кліматичні умови, наявні виробничі потужності, кадровий потенціал - все це за сприятливих умов може ефективно використовуватися для виробництва цукру - стратегічно важливого для країни, потенційно високоліквідного товару (як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринку). Галузь, як і раніше, тісно пов'язана з багатьма іншими виробництвами, а отже залишається і сьогодні найважливішою складовою продовольчої та технологічної незалежності держави [8].

Цукрова галузь пережила кардинальну трансформацію -- на зміну пострадянським неефективним компаніям прийшли власники, здатні вижити в ринковій економіці. Протягом всіх років незалежності в Україні відбувалася поступова трансформація цукрової галузі. У 1991 році в нашій країні працював 191 цукровий завод. Зараз їх залишилося 42. Але, навіть незважаючи на таке скорочення, Україна не має проблем із цукром. А місця на цьому ринку, як і раніше, мало.

Цукрова галузь України є висококонцентрованою, що обумовлює будову ринку - він представляє собою олігополію. Смолій Л.В. в своїй роботі, застосовуючи методику оцінки ступеня концентрації галузі, довела, що вітчизняний ринок цукру на сьогодні є нещільною олігополією, яка ще кілька років тому була компактною [13].

Більше двох третин ринку розділили між собою сім найбільших гравців і лише 30-35% припадає на невеликі інтегровані бізнес-структури (Дод. А). Але консолідація триває і розділ решти ринку - це лише питання часу (рис.1).



Рис. 1. Частки найбільших гравців цукрового ринку в 2012 році, %

Багато хто пробував свої сили на цьому ринку. Це і Укрлендфармінг Олега Бахматюка, і сумно відома компанія Мрія, а також блакитна фішка Варшавської фондової біржі Кернел Андрія Веревського. Але сьогодні вони зійшли з дистанції. А тон задає лідер ринку, компанія Астарта, яка також торгується у Варшаві.

У 2011 році Кернел придбав компанію Укррос із земельним банком в 93 000 га і чотирма цукровими заводами. Аналогічно, в 2011 році Укрлендфармінг придбав два великі агрохолдинги: Райз (180 000 га землі) і Дакор Агро Холдинг (106 000 га землі). І на додачу, сукупно, шість цукрових заводів.

За словами Наталії Шпигоцької, старшого аналітика інвесткомпанії Dragon Capital, захоплення цукром для компаній Укрлендфармінг і Кернел було тимчасовим, вони набували цукрові активи перш за все для розширення свого земельного банку. А потім вони сконцентрувалися на більш звичних для себе напрямках - зернових і олійних.

Микола Ярчук, колишній керівник асоціації Укрцукор, каже, що цукровий ринок дуже волатильний, тому деякі великі компанії вирішили сконцентруватися на розвитку інших сільгоспкультур. Український ринок цукру нагадує американські гірки, кожний наступний рік не схожий на попередній (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка виробництва цукру в Україні, млн тонн

Це, поряд із ціновими коливаннями, спонукало деяких лідерів покинути цукрову галузь. Відхід великих компаній стався внаслідок різкого зниження прибутковості виробництва цукру на тлі просідання внутрішніх цін.

Якщо в першій половині 2011 року ціни на цукор в Україні були на рівні $880 за тонну (без ПДВ), то, станом на кінець 2011 року, внутрішня ціна на цукор впала до $575 за тонну. Це сталося через стрибок обсягів виробництва цукру в 2011-2012 маркетинговому році до 2,3 млн тонн (+51% р/р). Так як ціни на цукор залишалися на рівні $500-550 за тонну протягом усього 2012 року, Кернел вирішив продати цукрові заводи німецькій компанії Pfeifer&Langen та Астарті.

У той же час, Укрлендфармінг прийняв рішення заводи не продавати, і чекати на кращі часи. Після чергового надвиробництва і провалу в ціні на цукор, вони вирішили заводи законсервувати, оскільки не могли конкурувати при низьких цінах і їхньому рівні собівартості.

За даними асоціації Укрцукор, з 2012 року по 2016 рік з числа найбільших виробників цукру вибули: Укрлендфармінг, Кернел Трейд, Подільські цукроварні, Т-Цукор (Мрія). Цукрові заводи, що належать родині Гути (колишні власники збанкрутілої Мрії) були куплені в кінці 2016 року Pfeifer&Langen, яка вже володіла в Україні підприємством Радехівський цукор (рис. 3).

Рис. 3. Частки найбільших гравців цукрового ринку в 2016 році, %

«Сумарно, 70,8% загальної кількості цукру виробили 20 цукрових заводів. Окрім того, інтегровані компанії, які за останні роки сформувалися у бурякоцукровій галузі Україні, у 2016/2017 сезоні переробки виробили 69,5 % цукру від загального виробництва. Так, наприклад, ТОВ «Астарта-Київ» і цьогоріч закріпила за собою позицію лідера цукрового ринку виготовивши 462,9 тис. т цукру, що становить 23% від загального виробництва. На друге місце піднялись ТзОВ «Радехівський цукор», який зумів наростити показники порівняно з минулим роком за рахунок запуску придбаних раніше цукрових заводів, що належали ТОВ «Галичина-цукор» - 433,1 тис. т, що становить 21% від загального виробництва. Третє місце - ЗАТ «Укрпромінвестагро», два цукрові заводи якого виготовили 241,3 тис. т цукру, що становить 12% від загального виробництва», - прокоментувала Руслана Бутило, керівник аналітичного відділу НАЦУ «Укрцукор»

Ситуацію на ринку важко назвати стабільною. Експерти очікують посилення конкуренції. Зокрема, між Астартою і Pfeifer&Langen.

Оскільки обсяг внутрішнього ринку обмежений, то компанії будуть шукати нові ринки збуту. Благо такі можливості є. Наприклад, минулого року, через неврожай у Бразилії та Індії, а також збільшення світових цін на цукор, які вперше за багато років стали вище внутрішніх, активізувався експорт цукру з країни. Локальним виробникам вдалося поставити на зовнішні ринки майже 470 тис. тонн цукру. Основні покупці: Шрі-Ланка, Грузія і Туніс.

У 2017/2018 відбулися суттєві зміни на цукру. У сезоні працювало 46 цукрових заводів.

За 2017/2018 вітчизняні цукровари наварили 2,14 млн т цукру [14]. Лідером з виробництва цукру в 2017/2018 став ТзОВ «Радехівський цукор» (Радехівський ц/з), який виготовив 149,5 тис. т цукру переробивши 1,04 млн т цукрового буряку.

Друге місце зайняв Крижопільський цукровий завод, який за сезон переробив 891,3 тис. т цукрового буряку і наварив 135,8 тис. т цукру. Третє місце - Наркевицький цукровий завод, що виготовив 125,9 тис. т переробивши 860,6 тис. т цукрового буряку (Дод Б).

Першим і головним чинником подібної будови ринку і галузі є сировинний - розташування зон буряківництва визначає розташування цукрових підприємств. Другим чинником концентрації є вибір оптимальної виробничої потужності заводу з огляду на мінімум середніх витрат і ефективний обсяг випуску, що також визначається достатністю сировини.

Слід зазначити, що олігополія, як тип побудови ринку, основною особливістю має всезагальну взаємозалежність поведінки підприємств-продавців. Окреме підприємство-олігополіст не може не рахуватися з тим, що співвідношення між обраним ним рівнем ціни та обсягом продукції, який воно зможе за цією ціною продати, залежить від поведінки його суперників-конкурентів, що, в свою чергу, залежить від прийнятого ним рішення [6], а в умовах вітчизняного ринку цукру - ще від ряду перерахованих раніше зовнішніх факторів, зокрема, від політики держави у цій сфері. За такого стану справ функція попиту на ринку олігополії для окремого виробника ex ante невідома. Саме цей факт - “незаданість” функції попиту на продукцію олігополіста на момент прийняття ним рішення щодо рівня ціни та (або) випуску - і зумовлює особливості олігопольного ринку цукру [6]. Цим, переважно, пояснюється його “хвилеподібний” розвиток і “павутиноподібне” ціноутворення у короткостроковому періоді.

За умов вітчизняного ринку цукру визначення факту вибору олігополістом керованої змінної (обсягу випуску чи ціни) ускладнювалось доволі жорстким державним регулюванням, що охоплює як квотування виробництва цукру, так і встановлення мінімальних цін його реалізації на кожний маркетинговий рік [7; 12]. Зокрема, згідно Порядку розподілу обсягів виробництва цукру квоти “А” (максимальна кількість цукру для поставки на внутрішній ринок) на конкурсних засадах між цукровими заводами [12], кожен цукровий завод, що пройшов технічне обстеження, одержував свою частину квоти з огляду на обсяги виробництва ним цукру за останні 5 років; техніко- економічні показники його роботи за минулий рік, в тому числі ступінь вилучення цукру; стан виробничого процесу; фінансового забезпечення виробництва та реалізації цукру квоти “А”; програму розвитку його роботи і сировинної зони за минулий рік та її виконання; план забезпечення цукросировиною (в т. ч. власного виробництва); розміри витрат на виробництво цукру (калькуляції собівартості) за минулий виробничий сезон; кадрове забезпечення спеціалістами та їх атестацію тощо [12].

Іншими словами, окреме підприємство якщо і могло вплинути на розмір майбутнього обсягу випуску, то лише за межами ринку, спираючись, однак, на результати виробництва і ринкових торгів минулих періодів. За таких умов, з позиції ринку, обсяг виробництва олігополіста не можна вважати керованою змінною. Що ж стосується ціни, то тут регулювання з боку держави менш жорстке, оскільки фіксувався лише нижній поріг ціни (встановлюється “ціна підлоги”), котрий декларувався Законом як такий, що забезпечує прибутковість виробництва цукру (з урахуванням базисної цукристості). За умов сприятливої ринкової кон'юнктури ціна якраз і ставала керованою, або стратегічною, змінною для окремого виробника, а олігополію підприємств, що визначали ціну в залежності від поведінки конкурентів на ринку, можна умовно віднести до цінової. Відомо, що модель цінової конкуренції більш реалістично відображує поведінку олігополістів, ніж кількісна олігополія, оскільки цінами маніпулювати легше, ніж обсягами випуску, які, до того ж, знаходяться в тісній залежності від обсягів вирощування буряка, а сільськогосподарське виробництво - вкрай негнучке. Для того, щоб варіювати обсяги виробництва цукру, знадобляться суттєві інвестиції і, в першу чергу, час. Варіювати цінами простіше і “дешевше”, хоча теж у певних межах [4].

Проте з 20 вересня 2018 року, в Україні офіційно не діє державне регулювання цін на цукор і цукровий буряк - відповідний законопроект Рада ухвалила на початку вересня. Набув чинності Закон "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо державного регулювання виробництва і реалізації цукру". Цей документ визнає недійсними норми Закону "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру", якими обмежуються поставки цукру на внутрішній ринок і встановлюються мінімальні ціни на цукор і цукровий буряк. Тепер виробники не обмежені в поставках цукру на внутрішній ринок.

Скасування держрегулювання аргументували зниженням споживання цукру українцями. За останні вісім років українці скоротили споживання цукру на 21%. Якщо в 2005 році українці спожили 1,79 млн тонн, то в 2017 році споживання не досягло і одного мільйона тонн, склавши 956 тис. тонн. За даними Держстату, в 2005 році середньостатистичний українець протягом року вжив в середньому 38 кг цукру, тоді як в 2017 році даний показник знизився до 30 кг.



"Стрімке зниження обсягів споживання пов'язане зі скороченням населення, нестабільною купівельною спроможністю і зміною культури харчування", - пояснили експерти. Сприяло скороченню і поширення практики сухого заморожування плодово-овочевих культур. Якщо раніше господині запасали ягоди, фрукти на зиму, використовуючи консервування, яке вимагало багато цукру, то зараз використання камер для зберігання даних продуктів значно зменшило потребу в цьому продукті.

З нового сезону (2018/2019) цукроваріння в Україні почав працювати 31 цукровий завод. Про це свідчать дані профільної асоціації "Укрцукор".

В асоціації підрахували, що українські підприємства вже виробили 178,7 тис. тонн цукру і переробили 1,5 млн тонн цукрових буряків. За прогнозами "Укрцукру", виробництво цукру в 2018/2019 маркетинговому році прогнозується на рівні 1,9 млн тонн, що трохи менше, ніж в попередньому сезоні.

"У цьому році в Україні працюватиме менша кількість цукрових заводів - 42, а не 46, як було в минулому році", - відзначають в асоціації.

Варто зазначити, що закордонні покупці цукру знизили закупівлі в Україні. За квітень 2018 року і поточного маркетингового року було відправлено на експорт 41,8 тисяч тонн цукру, але вартість продукції не змінювалася. Це на 12% менше, ніж експортувалося в березні, повідомила прес-служба національної асоціації "Укрцукор". Керівник аналітичного відділу "Укрцукру" Руслан Пляшок зазначив, що темпи відвантажень знизилися, в квітні було відвантажено на 12% менше, ніж в березні, географія експорту не зазнала змін.

Найбільша кількість цукру було відправлено в Узбекистан - 55% від загального обсягу. Крім того, 12% поставок в квітні було виконано до Великобританії, ще 6% в Азербайджан і близько 15% обсягів продукції було відправлено в Молдову, Лівію і Туреччину [14].

В цілому експорт цукру за вересень-квітень 2017-2018 років становить 379,9 тис. тонн.

Світові ціни на цукор рекордно впали. Зниження цін на цукор створює проблеми для компаній, що мають відношення до цього сектору.

Американські аналітики уточнюють, що падіння відбудеться в основному за рахунок Бразилії, де спостерігається зниження врожайності і зростає частка цукрової тростини, яка йде на виробництво біоетанолу.

Очікується, що виробництво цукру в Бразилії знизиться на 8,3 млн т і складе 30,1 млн т. Тим часом індійське виробництво зросте на 1,8 млн т до рекордних 35,9 млн т.

Рис. 4. Динаміка світового виробництва цукру

USDA констатує, що вперше за більш як 15 років виробництво в Індії перевищить рівень Бразилії.

еластичність попит цукор

Рис. 5. Динаміка виробництва цукру в Індії та Бразилії

Зростання виробництва в Індії призведе до збільшення світових запасів, які за прогнозом складуть рекордні 53 млн т, навіть з урахуванням того, що споживання збільшиться.

Зокрема, очікується, що глобальне споживання зросте до 176,8 млн т з 174 млн. т в 2017/18 рр. Для порівняння, у попередньому, травневому звіті USDA оцінювала цей показник в 177,6 млн т.

Як видно зі статистичних даних на розвиток цукравої промисловості впливають внутрішні та зовнішні фактори.

До основних зовнішніх факторів розвитку цукрової промисловості, сила і напрям впливу яких визначається за межами системи, можна віднести:

- природно-кліматичні, що характеризують кількісні та якісні параметри сировинної бази, котра, як уже зазначалося, має вирішальне значення для галузі;

- загальноекономічні, що обумовлюють загальні параметри національної системи та умови господарювання (темпи економічного зростання національної економіки, рівень зайнятості, інфляції, ділової активності, ставки відсотку; інвестиційний клімат в країні та обсяги інвестування, включаючи іноземні інвестиції; рівень, структура та динаміка доходів населення, рівень його платоспроможності, структура споживання; розвиненість основних ринків, пов'язаних з цукровоою галуззю та динаміка цін на ресурсних ринках; активність участі національної економіки в міжнародному поділі праці та ступінь її відкритості, ємність внутрішнього та доступ до зовнішніх ринків тощо);

- інституційні, що визначають “правила” гри як в межах галузі, так і в масштабах національної економіки (будова інституціональної матриці країни; нормативно-правове середовище; трансформація форм і відносин власності; існуюча система регулювання продовольчої сфери в країні; регуляторна політика держави та її економічна політика, що створює обмеження і стимули для господарської діяльності за допомогою інструментів монетарної, фіскальної, бюджетної, зовнішньоекономічної, інвестиційної політик; існуюча коопераційна структура та наявність тенденцій формування складних коопераційних і контрактних мереж, а також надконтрактної структури господарських зв'язків; руйнування системної державної монополії на всіх ринках та формування повноцінного конкурентного середовища; стандартизація і розширення типових трансакційних послуг і трансакційних технологій; існуюча система інтеграції держави і суспільства, бізнесу і влади та вектор її трансформації, формування і розвиток інституту партнерства). В цілому всі інституційні фактори розвитку можна об'єднати у дві великі групи: інституційно-економічні, що охоплюють інститути приватно-державного партнерства, непрямого економічного регулюванні і прав власності, та інституційно-політичні, включаючи інститути державної влади, громадянського суспільства і виборів державної влади;

- науково-технічні, що відображають сформований у країні технологічний уклад виробництва та визначають можливості і перспективи його зміни відповідно до загальносвітових тенденцій (загальносвітове науково-технічне середовище; прискорення НТП у світі; удосконалення або заміна існуючих технологій, що може вплинути на структуру і розміщення виробництва, його ресурсоємність, вартість і сировинну базу; наукові винаходи та відкриття, які можуть революційно вплинути на подальше використання існуючих технологій, роблячи їх малоперспективними; поява принципово нових технологій у сфері використання ресурсів, у тому числі енергетичних; збільшення питомої ваги НДДКР; рівень і тенденції техніко-технологічного розвитку країни тощо).

До основних внутрішніх факторів розвитку цукрової промисловості, що визначаються в межах галузі і сприяють накопиченню кількісних змін та перетворюють їх у якісні, можна віднести:

- просторові (галузево-територіальна структура виробництва, її відповідність природно-ресурсному потенціалу території; оптимізація і концентрація виробництва з урахуванням внутрішньо- і міжгалузевих зв'язків “прив'язка” до сировинних зон; розміщення спеціалізованої інфраструктури та її відповідність профілю виробництва тощо);

- техніко-технологічні (особливості техніки і технології цукрового виробництва; стан техніко-технологічної бази, інтенсивність її оновлення; інтенсифікація і реструктуризація на базі інновацій, інноваційна активність у галузі; рівень прогресивності та конкурентоспроможність застосовуваних у галузі технологій виробництва цукру; рівень технологічної оснащеності виробництва, механізації і автоматизації праці; вплив технічного рівня виробництва на динамізм виробничих потужностей тощо);

- економічні (економічний стан галузі і окремого підприємства; забезпеченість сировинними ресурсами, наявність і достатність фінансових; вартість виробництва, його матеріало- та енергоємність; рівень прибутковості діяльності та інтенсивність нагромадження капіталу; інвестиційне забезпечення; науково-технічне та кадрове забезпечення галузі; продуктивність і фондоозброєність праці тощо);

- організаційно-управлінські (ефективність системи управління, інтенсивність удосконалення його форм і методів; режим праці і відпочинку; ефективність обслуговування, що визначається якістю та продуктивністю інфраструктури; інтенсивність інтеграційних процесів тощо);

- екологічні (антропогенні) (рівень та вартість утилізації відходів виробництва; рівень забруднення навколишнього середовища; ступінь екологічної комфортності середовища, причетного до цукрового виробництва, для життя людини; частка екологічно чистої продукції; інтенсивність процесів екологізації виробництва; екологічна ефективність виробництва тощо) [11].

Реалізація основної мети розвитку цукрової галузі в умовах олігопольного ринку, динамічного, постійно змінного зовнішнього середовища можлива лише за умови вибору і реалізації ефективної стратегії, що має бути вбудованою в загальнодержавну економічну стратегію.

Отже, враховуючи будову цукрової галузі та ринку, на якому вона працює, тісноту її зв'язків з іншими підсистемами АПК і національної економіки в цілому, соціальну роль і значення в забезпеченні продовольчої безпеки країни, розвиток цукрової промисловості має забезпечити їй стійке економічне зростання, підвищення соціального статусу та екологічний баланс. Формування і реалізація стратегії розвитку при цьому - найкращий інструмент досягнення мети, а з огляду на специфіку ринку цукру (олігополія), що вимагає стратегічної поведінки від учасників, - об'єктивно необхідний [13].

РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ ЦІНОВИХ ТА НЕЦІНОВИХ ЧИННИКІВ НА ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ НА ЦУКОР

Внутрішній попит на цукор визначається потребами галузей харчової промисловості та населення. Відомо, що на попит населення впливає його рівень доходів. Еластичність попиту за доходами - це показник відсоткової зміни обсягу попиту при зміні на 1 % доходів населення на товар уздовж даної кривої попиту на нього. Вона показує чутливість обсягу (величини) попиту до змін доходу споживача за умови, що всі інші фактори, які виливають на попит, залишаються незмінними.

Еластичність попиту - відображає те, в якій мірі із зміною ціни змінюється величина попиту.

Якщо Еd коефіцієнт еластичності, то:

Е > 1, якщо із зміною ціни на 1% величина попиту змінюється більше ніж на 1%.

Е < 1, товар нееластичний, якщо із зміною ціни на 1% величина попиту змінилась менше ніж на 1%.

Е = 1 - одинична еластичність, коли із зміною ціни на 1% величина попиту змінилась на 1%.

Загальна формула для визначення коефіцієнту еластичності буде такою:

ЕЕd=	ДQ%	,
	ДP%

де Еd значення коефіцієнта еластичності;

?Q - зміна величини попиту у відсотках;

?Р - зміна ціни у відсотках.

Знак модуля тут означає, що економісти домовились виражати коефіцієнт еластичності завжди додатнім числом, тобто нас цікавить його абсолютна величина, хоча насправді це число завжди від'ємне, оскільки закон попиту являє собою обернену залежність між ціною та величиною попиту. Більш детально дану формулу можна записати у наступному вигляді:

Ed = (	Q2 - Q1	x 100%) / (	Р2 - Р1	x 100%),
	Qсер		Рсер

де Q1 - початкове значення величини попиту; Q2 - кінцеве значення величини попиту; Qсер - середнє значення величини попиту, яке визначається за формулою:

Qсер =	Q1 + Q2	,
	2

де Р1 - початкове значення ціни; Р2 - кінцеве значення ціни;

Рсер - середнє значення ціни, яке визначається за формулою:

Pсер. =	P1 + P2	,
	2

Для визначення коефіцієнту цінової еластичності в точці використовують таку формулу:

Ed =	ДQ	x	P1	.
	ДP		Q1

Позначення використано ті ж cамі, що і в попередній формулі.

Попит на цукор ми досліджували у 2-х магазинах («П'ять кутів» та продовольчому по вул. Липіврізькій) та оптовій базі по вул. Борзнянський шлях у місті Ніжині за 2018 рік. Дані попиту на цукор по місяцях наведено у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Попит на цукор у 2018 році, в тоннах

	І	ІІ	ІІІ	IV	V	VI	VII	VIII	ІХ	Х	ХІ	ХІІ
Магазин «П'ять кутів»	0,2	0,05	0,1	0,2	0,2	1	1,1	1	0,6	0,3	0,1	0,2
Продовольчий магазин	0,05	0,07	0,04	0,1	0,08	0,12	0,6	0,55	0,7	0,09	0,02	0,04
Оптова база	5	6	5	6	8	14	22	20	11	12	18	4

Збільшення попиту на цукор ми спостерігаємо в літні місяці, що пов'язано з літніми заготовками ягід і плодів. Підвищення попиту на оптовій базі, в осінні місяці, викликане різким зниженням цін, що пояснюється перевиробництвом цукру. Це видно з таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Ціни на цукор у 2018, у грн./кг

	І	ІІ	ІІІ	IV	V	VI	VII	VIII	ІХ	Х	ХІ	ХІІ
Магазин «П'ять кутів»	13,9	13,8	14	14,5	14,5	15	16	15,5	15	14,6	14	13,8
Продовольчий магазин	14	14	14	14,6	14,7	15	16	16	15	14,5	14	14
Оптова база	13,9	13,8	13,7	13,9	14	14,1	14,4	14,3	13,8	13,2	12	11,8

Обрахувавши еластичність попиту на цукр ми отримали такі значення:

Таблиця 2.3

Еластичність попиту на цукор

	ІІ	ІІІ	IV	V	VI	VII	VIII	ІХ	Х	ХІ	ХІІ	Середнє значення
Магазин «П'ять кутів»	2,08	6,9	2,8	7,25	8,5	0,16	0,3	1,24	1,8	1,6	3,6	3,9
Продовольчий магазин	5,6	6	5,3	1,5	2,4	0,6	6,6	0,5	2,6	2,2	2,4	2,7
Оптова база	2,7	2,3	2,7	2,3	1,8	0,4	0,18	1,3	2,1	8,3	4,6	1,75

Отже, як бачимо з таблиці 2.3 еластичність цукру залежить від ціни, що яскраво видно як при зниженні ціни у листопаді та підвищенні цін у весняні місяці змінюється еластичність, хоча в цей період попит на цукор не залежав від нецінових чинників. Значне зменшення еластичності у літні місяці викликане не зміною ціни, а сезонністю, адже на цей період припадає початок переробки та заготівлі плодів і ягід на зиму. Проте при суттєвому зниженні ціни на цукор у грудні еластичність підвищилась, що пояснюється впливом не лише ціни, а й інших чинників: доходів населення, інфляційного очікування, очікування подальшого зниження цін тощо. Проте різкого збільшення попиту населення на цукор не спостерігається. Зберігається тенденція до скорочення споживання цукру населенням.

Причини, які визначають цінову еластичність попиту на цукор можна виділити наступні:

Замінність товару для споживачів. Чим нищий ступінь замінності товару для споживача, тим попит на товар еластичніший.

Ціна. При зниженні ціни на цукор попит збільшується, що приводить до збільшення еластичності.

Нагальність потреби робить попит на товар в більшій мірі нееластичним.

Частка витрат на даний товар у бюджеті споживача. Чим ця частка вища, тим вища еластичність попиту на даний товар. Якщо покупець витрачає незначну частку свого бюджету, то зміна цін на даний товар мало впливає на величину попиту.

Сезонність.

Рівень доходів.

Термін часу.

Отже, як видно з розрахунків попит на цукор є еластичним і в значній мірі залежить і від ціни, і від нецінових чинників. Виробники цукру мають враховувати цей факт при виробництві та встановленні ціни на продукт, щоб не допускати перевиробництва.

РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЦУКРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Можливості розвитку цукрової галузі визначаються технічним потенціалом, що формувався протягом років, і хоча на сьогодні знос основних засобів більшості заводів досягає 55-60%, а витрати палива, сировини, допоміжних матеріалів на виробництво одиниці продукції перевищують показники розвинених європейських країн [2], нагромаджений потенціал не можна ігнорувати - він є базою, відправною точкою стабілізації цукрової промисловості та її подальшого розвитку. Крім того, в галузі є і позитивні приклади. Це, зокрема, найпотужніший в Черкаській області та один з найбільших в Україні Пальмірський цукровий завод, на якому щодоби випускається до 18 тис. т цукру, що відповідає високим стандартам якості і постачається фірмам, орієнтованим на використання сучасних харчових технологій.

Кадровий потенціал галузі представлений фахівцями-технологами, економістами, управлінцями та ін., він також формувався роками, напрацьовувався досвід цукроваріння, підготовки сировини, організації виробничого процесу тощо. Звичайно, зниження привабливості галузі, мотивації до підвищення якості праці та поглиблення диспропорцій в її оплаті призвели до “вимивання” фахівців та перетік їх в інші сфери, однак за умови зміни тенденцій розраховувати на їх повернення, підвищення їх кваліфікації цілком можливо.

Незважаючи на занепад, цукрова галузь має відповідне інфраструктурне забезпечення, представлене складським, ремонтним, інструментальним, енергетичним господарством, магістральними об'єктами, комунікаційними мережами, транспортом, зв'язком, спеціалізованими галузями ділових послуг та ін., що дозволяє їй безперебійно функціонувати в межах існуючої системи, принаймні можна говорити про взаємну відповідність основної та обслуговуючої підсистем.

Протягом тривалого періоду формувалися “правила гри” в галузі і на ринку цукру, сукупність інститутів та інституцій оформились у певну інституційну матрицю, що регулює взаємовідносини в системі виробництва, реалізації та споживання цукру і відходів цукрового виробництва, тому наявне інституційне середовище можна вважати передумовою, що забезпечує певні можливості відновлення і подальшого розвитку галузі, оскільки саме через нормативну базу, систему квотування, ліцензування і стандартизації реалізується переважна більшість організаційних, технологічних і адміністративних заходів. На вже існуюче інституційне середовище можна спиратися на початковому етапі і трансформувати його в процесі перетворень адекватно до змін самої цукрової промисловості та умов її зовнішнього середовища.

Поряд з можливостями та резервами, що має галузь для розвитку, існує цілий ряд обмежень, що можуть суттєво вплинути на зміст стратегії або на процес її реалізації. Найбільш суттєвими обмеженнями для цукрової промисловості є:

- технологічна відсталість і застарілість виробництва;

- висока ресусоємність та низька ефективність виробництва;

- неефективне управління виробництвом, низький рівень організації виробничого процесу, неефективне регулювання ринку цукру;

- відсутність науково-технічного прогресу та низький рівень інноваційності;

- джерело соціальної напруги;

- брак фінансових ресурсів у галузі та її низька інвестиційна привабливість;

- недостатній рівень інтеграції, слабкість зв'язків між виробниками цукросировини, цукровими заводами та науковими установами [15].

Технологічна відсталість, застарілість обладнання є чи не найважливішим гальмом у розвитку цукрової промисловості України. В той час, як більшість країн світу використовує надсучасне обладнання, прогресивні технології з глибокої переробки цукросировини, в нашій державі переважна більшість цукрових заводів “відсвяткувала” своє сторіччя, частка сучасного обладнання складає не більше 30%, решта - вкрай застаріле. Саме тому цукрові заводи працюють нині по три, а то й по два тижні на рік, що вкрай збитково. Звідси й висока собівартість українського цукру, його невідповідність європейським стандартам якості, низький рівень конкурентоспроможності, високі втрати електричної, теплової енергії, води і, як наслідок, - збитковість практично всіх підприємств галузі.

Ряд європейських країн-виробників бурякового цукру технічно перебудовують галузь шляхом поступового виведення з експлуатації малопотужних неперспективних цукрових заводів, з нарощуванням потужностей тих підприємств, які забезпечують ефективне виготовлення продукції.

Середній цукровий завод в Україні може переробляти 2670 т цукрових буряків на день, що майже втричі менше, ніж в середньому по країнах ЄС, де переробляються 7500 т на день. Лише 19 із 192 заводів в Україні мають потужність понад 5000 т на день. Багато українських цукрових заводів надзвичайно старі. Із 192 цукроварень 58 було збудовано ще до 1860 року, а ще 66 - до початку сторіччя. У середньому українські цукрові заводи споживають на виробництво тонни цукру вдвічі більше енергії, ніж у країнах ЄС, а екстрагують лише 80% того цукру, що міститься у цукровому буряку (у Німеччині екстрагуються 85%, а на найсучасніших заводах - 90%). Якщо додати, що в буряку, який вирощується в Україні, знижений вміст цукру, то виходить, що лише 12% маси цукрового буряку екстрагується у вигляді цукру, що на 10-12% нижче від рівня ЄС. Білий цукор, що виробляється в Україні, як правило, не відповідає міжнародним стандартам (вміст золи, колір, зернистість), тому на міжнародному ринку його можна продати лише із знижкою. Зношеність основних фондів підприємств досягла 55-85%. Ситуація зміниться на краще не скоро, бо, як уже наголошувалося, вона залежить від багатьох факторів.

Цукрові заводи працюють нині по три, а то й по два тижні на рік, що вкрай збитково. Звідси й висока собівартість українського цукру, що є додатковим соціально-економічним навантаженням на наше населення. Звідси збитковість практично всіх підприємств підгалузі.

Однією з основних умов ефективної реалізації стратегії розвитку цукрової промисловості України, що передбачає не лише фіксування впливу тих чи інших факторів середовища, а і забезпечує виживання підприємств галузі та їх успішне функціонування у довгостроковій перспективі, є прогнозування тенденцій, котре виконує інформаційну функцію, дозволяє оцінити вплив шансів і загроз, які виникають в процесі реалізації стратегії, та своєчасно складати стратегічний баланс цукрової галузі й окремих підприємств на кожному етапі її виконання. Ключовою домінантою, котра визначає оптимальну ємність ринку сьогодні, є споживання, і тому з'ясування перспектив розвитку цукровиробництва повинно виходити із реальних перспектив зміни попиту. Адже нехтування дією об'єктивних законів ринку, неузгоджене за масштабами виробництво цукру і надалі буде “розгойдувати” і так вкрай нестабільну ситуацію в галузі та може призвести до її повного банкрутства і витіснення з ринку іноземними виробниками.

Тому вважаємо, що визначення перспектив розвитку цукрової галузі доцільно розпочати з прогнозування параметрів попиту на цукор, що створить можливість передбачити зміни в сукупному попиті та адаптувати внутрішнє виробництво до майбутніх умов, щоб забезпечити гармонійне ефективне функціонування цукрової промисловості та гарантувати продовольчу безпеку країни.

Прогнози вчених вказують, що фактичний фонд споживання до 2020 р. скоротиться в порівнянні з 2018 р. на 8,52% за рахунок зменшення як чисельності населення (на 4,85%), так і середньодушового споживання (на 4,13%) (Дод. В).

Прогнозування перспектив розвитку цукрової галузі базується, в першу чергу, на параметрах попиту на цукор, що є відносно стабільним і визначає тенденції розвитку галузі. Розраховані прогнозні показники фактичного фонду споживання вказують, що варто очікувати скорочення внутрішнього попиту на цукор до 2020 р. на 9,87% відносно рівня 2018 р., тобто в середньому щорічно ємність ринку буде скорочуватися на 3,5%. Така динаміка означає, що ринок може бути досить стабільним за умови раціонального планування обсягів виробництва і зосередження їх на найбільш економічно ефективних цукрових заводах [11].

Прогнозування обсягів виробництва цукрової промисловості на період до 2020 р. базується на умові реалізації комплексу заходів щодо реструктуризації галузі, її модернізації та диверсифікації виробництва. З урахуванням необхідності задоволення внутрішнього попиту на цукор, забезпечення стабільного експорту, освоєння і розширення виробництва біопалива прогнозується збільшити обсяги переробки цукрових буряків на 15,9% порівняно із 2018 р., що забезпечить виробництво цукру на рівні 1936,5 тис. т у 2020 р., біоетанолу - на рівні 350 тис. т, а кількість заводів скоротити мінімум на 55%, перетворивши їх на сучасні цукрові комбінати та довівши їх потужність до 9,375 тис. т/добу [11].

Спрогнозовані параметри обов'язкового обсягу цукру для задоволення потреб внутрішнього попиту також характеризують скорочення внутрішнього попиту на 8,34% до 2020 р. Отже, при плануванні масштабів національного цукровиробництва слід зважати на незначне скорочення попиту, котрий проте можна стимулювати перш за все через нарощення попиту суміжних галузей.

В результаті високого рівня мінливості, прогнозування експорту є досить складним. Окрім іншого зазначимо, що стабілізація обсягів експорту цукру та формування тенденції до його нарощення вимагає одночасних зусиль від держави щодо забезпечення виділення квот на ринках ЄС і підписання довгострокових контрактів для роботи з новими ринками та підвищення якості цукрової продукції виробниками.

Як уже зазначалося в стратегії розвитку цукрової промисловості, завдання, що стоять перед галуззю, охоплюють не лише необхідність задоволення в повному обсязі внутрішнього попиту на цукор, але і передбачають створення умов для подальшого економічного зростання і розвитку. Реалізація комплексу заходів з диверсифікації цукрового виробництва забезпечить завантаження наявних виробничих потужностей цукрових заводів, дозволить збільшити доходи і прибутки виробників, що спрямовуватимуться на подальшу модернізацію галузі.

Диверсифікація - (лат. diversus - різний і лат. facere - робити) процес розвитку діяльності підприємства, пов'язаний із збільшенням діапазону видів та проникненням в нові сфери діяльності, освоєнням нових виробництв, розширенням асортименту товару, що включає не тільки диверсифікацію товарних груп, але й розповсюдженняпідприємницької діяльності на нові та не пов'язані з основними видами діяльності фірми.

Найперспективнішим є виробництво біопалива. Сільське господарство України має значні резерви підвищення урожайності та валового збору цукрових буряків, котрі є однією з найефективніших сировинних культур для біопалива, без суттєвого скорочення виробництва цукру для внутрішнього споживання та експорту, за дотримання умов внутрішньої продовольчої безпеки, що підтверджується висновками ННЦ “Інститут аграрної економіки” [10].

Згідно розрахунків фахівців енергетична ефективність виробництва (відношення отриманої енергії до витраченої) біоетанолу з цукрового буряку з урахуванням його вирощування складає 173% [238]. Якщо ж порівнювати з іншими культурами, то ефективність виробництва біоетанолу з цукрових буряків є найвищою [6; 10].

З 1000 кг буряків виробляється 130 кг цукру, 40 кг меляси, 800 кг жому (або 238 кг пресованого), 68 кг (83 л) біоетанолу. Всі побічні продукти цукрового виробництва, а також буряки є сировиною для одержання біоетанолу і біогазу. Зокрема, з 1 т меляси бурякової при різному вмісті цукрози в ній виробляється біоетанолу: при вмісті 46,0% - 229 кг (290 л), при вмісті 48,0% - 237 кг (300 л), при вмісті 52% - 259 кг (328 л) [67], з 1 т пресованого жому можна одержати 100 м3 біогазу [3].

Отже, умови, що склалися в цукровій галузі, відкривають перед нею перспективу інвестування в сферу виготовлення і реалізації біопалива. Слід уже сьогодні розпочинати процес модернізації, переоснащення, будівництва нових технологічно інноваційних заводів з найнижчими витратами на виробництво цукру і біопалива, що дозволить вийти ринок з більш конкурентоспроможною продукцією.

За розрахунками Міністерства аграрної політики та продовольства України потенційний ринок збуту біоетанолу в Україні оцінюється в 200-250 тис. т, квота до ЄС складає 27 тис. т, що в 2017 р. не була використана взагалі (0%), тому реалістичний прогноз має будуватися, виходячи з максимального обсягу виробництва біопалива 280 тис. т. Однак, слід враховувати можливості його експорту в інші країни, а також збільшення квоти до ЄС в майбутньому, оскільки Європа на сьогодні не може повністю забезпечити свої потреби в біоетанолі, його імпортують з Бразилії, США та Індонезії. У цьому світлі збільшення українських потужностей виглядає дуже привабливим і перспективним для ринку ЄС.

Отже, потрібно структурно перебудувати галузь, активно впроваджувати у виробництво досягнень науково-технічного прогресу; визначити необхідну кількість цукрових заводів і розміщувати їх у зонах активного бурякосіяння; вивести з експлуатації неефективні виробничі потужності і будівництво нових, водночас підвищуючи технічний рівень існуючих, знижувати рівень затрат палива і енергії на виробництво цукру. Це дасть змогу збільшити обсяг виходу цукру.

Таким чином, як показують прогнозні розрахунки, реалізація стратегії розвитку цукрової галузі України, її реструктуризація, модернізація та диверсифікація виробництва дозволить, в кінцевому підсумку, скоротити кількість неефективних підприємств, зосередивши виробництво на технічно інноваційних заводах, що забезпечать задоволення внутрішнього попиту на цукор, біопаливо та інші продукти цукровиробництва з мінімальними витратами, а також дозволять завоювати міцні позиції на зовнішніх ринках із конкурентоспроможною продукцією [11].

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи, можна сказати, що собівартість виробництва цукру в Україні значно вища за нинішні й прогнозні ціни на цукор на світових ринках. Тому на сьогодні й на передбачуване майбутнє цукрова промисловість України не є конкурентоспроможною. Конкуренція з боку виробників дешевого, переважно тростинного цукру, а також виробників дорожчого цукру, які проте одержують субсидування, дуже жорстка. Оскільки перевезення білого цукру обходиться дорого, існує тенденція розміщувати виробництво поблизу великих центрів споживання. Тому цукрові заводи в Україні й надалі матимуть конкурентну перевагу на внутрішньому ринку.

Прогнозування перспектив розвитку цукрової галузі базується, в першу чергу, на параметрах попиту на цукор, що є відносно стабільним і визначає тенденції розвитку галузі. Прогнозні показники фактичного фонду споживання вказують, що варто очікувати скорочення внутрішнього попиту на цукор до 2020 р. на 9,87% відносно рівня 2018 р., тобто в середньому щорічно ємність ринку буде скорочуватися на 3,5%. Така динаміка означає, що ринок може бути досить стабільним за умови раціонального планування обсягів виробництва і зосередження їх на найбільш економічно ефективних цукрових заводах.

Прогнозування обсягів виробництва цукрової промисловості на період до 2020 р. базується на умові реалізації комплексу заходів щодо реструктуризації галузі, її модернізації та диверсифікації виробництва. З урахуванням необхідності задоволення внутрішнього попиту на цукор, забезпечення стабільного експорту, освоєння і розширення виробництва біопалива прогнозується збільшити обсяги переробки цукрових буряків на 15,9% порівняно із 2018 р., що забезпечить виробництво цукру на рівні 1936,5 тис. т у 2020 р., біоетанолу - на рівні 350 тис. т, а кількість заводів скоротити мінімум на 55%, перетворивши їх на сучасні цукрові комбінати та довівши їх потужність до 9,375 тис. т/добу.

Потрібно сформувати відповідний ринковий економічний механізм, і насамперед механізм цінового управління з урахуванням особливостей виробництва сировини, збуту й споживання цукру. Вільний, стихійно створений, нерегульований ринок цукру несе велику загрозу аграрному секторові економіки України.

Цукор є еластичним товаром. На його еластичність впливають як цінові так і нецінові чинники. Тому виробники мають це враховувати при формуванні ринкових цін і плануванні обсягів випуску продукції.

Реалізація стратегії розвитку цукрової галузі України, її реструктуризація, модернізація та диверсифікація виробництва дозволить, в кінцевому підсумку, скоротити кількість неефективних підприємств, зосередивши виробництво на технічно інноваційних заводах, що забезпечать задоволення внутрішнього попиту на цукор, біопаливо та інші продукти цукровиробництва з мінімальними витратами, а також дозволять завоювати міцні позиції на зовнішніх ринках із конкурентоспроможною продукцією.

Зміна стратегії і тактики формування ринкових відносин у цукровому виробництві, чітке дотримання правил гри, тобто використання відповідних економічних, організаційних і правових методів, дозволить змінити на краще соціально-економічну ситуацію у галузі, відновити гідне становище товаровиробників на вітчизняному ринку цукру, дати нові робочі місця, поліпшити соціальні умови життя працівників та їхніх родин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Багрій Т.В. Збереження і відродження цукробурякового виробництва в Україні / Т.В. Багрій // Економіка АПК. - 2009. - №2. - С. 71-75.

2. Байда В.А. Становлення та розвиток ринку цукру в Україні / В.А. Байда // Науковий вісник національного університету біоресурсів і природокористування України. - 2016. - №181. Ч.6: Економіка, аграрний менеджмент, бізнес. - С. 255-263.

3. Бондар В.С., Фурса А.В. Цукробуряковий підкомплекс України: напрями стабілізації та індикатори розвитку до 2020 року / В.С. Бондар, А.В. Фурса // Економіка АПК. - 2017. - №1. - С. 20-29.

4. Вовк Л.П. Кон'юнктура світового ринку цукру / Л.П. Вовк // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 2013. - Вип. 62. - С. 158-160.

5. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика: В 2-х т. / Общая редакция В.М. Гальперина. - СПб.: Экономическая школа, 1997. - Т.2. - 503 с.

6. Дослідження технологічних схем одержання біоетанолу з напівпродуктів цукрового виробництва (з розробкою ТЕО) та виробництва твердого палива з його відходів. Звіт про науково-дослідну роботу. - К., 2010.

7. Закон України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” № 758-ХIV від 17 червня 1999 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/758-14

8. Красняк О.П. Тенденції розвитку ринку цукру України: проблеми та перспективи / О.П. Красняк // Збірник наукових праць ВНАУ. Серія: Економічні науки. - 2015. - №1. - С. 49-55.

9. Лупенко Ю.О., Месель-Веселяк В.Я. Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року /за ред. Ю.О. Лупенка, В.Я. Месель-Веселяка. - К.: ННЦ “ІАЕ”, 2016. - 182 с.

10. Месель-Веселяк В.Я. Організаційно-економічне удосконалення роботи цукробурякового підкомплексу України / В.Я. Месель-Веселяк, М.М. Ярчук // Економіка АПК. - 2016. - №2. - С. 3-8.

11. Онищук Ю.В. Прогноз розвитку цукрової промисловості / Ю.В. Онищук // Економіка. Фінанси. Менеджмент: актуальні питання науки і практики. - 2018. - №5. - С.94-106.

12. Порядок розподілу на конкурсних засадах між цукровими заводами обсягів виробництва цукру в межах квоти “А”: Наказ Міністерства аграрної політики України від 28 серпня 2007 року №624 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ RE14263.html#22+2007.08.28