Економічна та правова сутність електронних грошей

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Економічна та правова сутність електронних грошей

1.1 Поняття та класифікація електронних грошей

1.2 Економічна природа електронних грошей і загальні схеми обігу

РОЗДІЛ 2. Значення електронних грошей як платіжного інструменту

2.1 Електронні гроші у світі та їх моніторинг

2.2 Вплив електронних грошей на сучасну економіку

РОЗДІЛ 3. Перспективи розвитку електронних грошей

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність курсової роботи полягає у тому, що за останні десятиріччя з'явились нові інноваційні продукти, призначені для здійснення платежів, чому деякою мірою сприяє науково-технічний прогрес, розвиток фінансового, банківського ринку тощо. Внутрішні та зовнішні роздрібні платежі здійснюються з використанням нових платіжних продуктів та збільшуються в кількісному значенні.

Визначення і характеристика такого явища як “електронні гроші” має і теоретичне, і практичне значення для розвитку товарно-грошових відносин, забезпечення ефективного функціонування платіжних систем та для вдосконалення механізмів грошово-кредитного регулювання. Крім того, розуміння сутності даного явища впливає на визначення політики держави відносно стимулювання чи обмеження нового засобу платежу у порівнянні з іншими.

Аналіз джерел і публікацій свідчить, що у вітчизняній науковій літературі сьогодні мало уваги приділяється теоретичним питанням емісії та використання електронних грошей. Окремі аспекти цієї проблеми висвітлено в роботах Івасіва Б.С., Кравця В.М., Лютого І.О., Міщенка В.І., Мороза А.М., Савлука М.І., Сенища П.М., Смовженко Т.С., Стельмаха В.С., Циганова С.А. та інших. У роботах зарубіжних науковців, зокрема М. Вудфорда, А. Генкіна, Ч. Гудхарда, М. Кінга, С. Кляйна, Б. Коена, Д. Кочергіна, С. Лельевельдта, Р. Селджіна, А. Шамраєва, Б. Шміта, Л. Уайта, Б. Фрідмана поставлено низку питань, пов'язаних з емісією та використанням електронних грошей.

Об'єктом дослідження в даній роботі виступають різноманітні підходи до розуміння електронних грошей, та їх роль в сучасній економіці..

Предметом даної курсової роботи є дослідження різноманітних підходів до відносно нової економічної категорії «електронні гроші», а також аналіз сучасного стану їх використання як платіжного засобу.

Метою даної курсової роботи є аналіз сучасного стану систем електронних грошей у світі, та їх впливу на сучасну економіку, в епоху масштабної інформатизації та комп'ютеризації.

Відповідно до поставленої мети, завданнями дослідження є:

- визначити правову природу та основні види електронних грошей;

- узагальнити міжнародний досвід запровадження та використання електронних грошей;

- здійснити аналіз сучасного стану використання електронних грошей як платіжного засобу;

- визначити подальші перспективи запровадження та використання електронних грошей у світі як нового платіжного засобу для здійснення масових платежів.

Методи дослідження. В даній курсовій роботі використовувалися такі загальнонаукові методи, як порівняння, спостереження, узагальнення, ототожнення, аналіз з метою дослідження наукової літератури для вивчення різноманітних підходів до розуміння «електронних грошей» у світі, а аналізу місця електронних грошей у сучасній економіці.

Економісти називають сучасний період розвитку електронних грошей “дитячим”, підкреслюють віддаленість перспективи їх повсюдного проникнення, вважають, що широке використання електронних грошей - поки ще теоретична концепція. Однак вчені визнають, що електронні гроші мають великий і мало досліджений потенціал, який, завдяки імпульсам інформаційної революції, які важко передбачити, може перетворити їх на реально діючий феномен економічного життя.

Варто відзначити, що представники фундаментальної економічної науки не знайшли консенсусу щодо сутності електронних грошей і тієї ролі, яку вони відіграватимуть у найближчому майбутньому. Термін "електронні гроші" є відносно новим, його досить часто вживають поряд із платіжними інструментами, котрі засновані на інноваційно-технічних рішеннях.

Структура. Курсова робота відповідно до поставленої мети та завдань, складається з трьох розділів та чотирьох підпунктів, вступу, висновків, та списку використаної літератури. Загальний обсяг становить - 35 сторінок.

РОЗДІЛ 1. Електронні гроші: суть та тенденції розвитку

1.1 Поняття та класифікація електронних грошей

Аналізуючи перспективи і роль Інтернет у сталому розвитку більшості галузей економіки, необхідно звернути увагу на новітні поняття та категорії, що поширюються з запровадженням інформаційних технологій, з допомогою яких відображають перетворення фінансово-економічних процесів. Серед технічних новацій потрібно виділити електронізацію товарно-грошового обміну, ділової практики, побутового зв'язку, запровадження нових засобів обміну, у тому числі так “електронних і грошей”.

Термін «електронні гроші» з'явився у науковій літературі у середині XX сторіччя, коли банківські розрахунки почали набувати електронної форми. Упродовж 1970 - 1990-х років цей термін використовувався як метафора по відношенню до різноманітних технологічних новацій, що запроваджувалися у сфері безготівкових розрахунків. Окремі дослідники відносять до розрахунків електронними грошима безготівкові розрахунки в електронному вигляді, у тому числі і міжбанківські електронні розрахунки. Так, в Енциклопедії банківської справи України під електронними грошима розуміються грошові засоби, «які використовуються їх власниками в електронній системі банківських послуг, для безготівкових платежів і розрахунків через систему електронних міжбанківських платежів Національного банку» [8, с.226].

Термін «електронні гроші» є відносно новим у науковій літературі і часто використовується до широкого спектра різних платіжних інструментів, що ґрунтуються на інноваційних технічних рішеннях у сфері роздрібних платежів. На думку Н. Дмитрика в понятті “електронні гроші”, термін “гроші” або “готівка” умовний, тобто у вигляді матеріальних банкнот або монет електронні гроші не існують. Матеріальне їх втілення існує в двох можливих видах:

- електронна готівка, що зберігається на смарт-картах;

- електронна готівка, що зберігається в спеціальних сферах даних на жорстокому диску [7, с.96].

Умовно виділяють три підходи до визначення електронних грошей, а саме: європейський, американський та азійський. У рамках європейського підходу електронні гроші розглядаються як нова форма грошей, яка потребує особливого режиму регулювання їх емісії та обігу. Виходячи з Директиви Європейського парламенту 2009/110/ЄС “Про електронні гроші” від 27.07.2009 року, електронні гроші - це грошова вартість, що представлена у формі вимоги до емітента, яка зберігаються на електронному пристрої, в тому числі магнітному, та випускається після отримання коштів з метою здійснення платіжних операцій та приймається фізичною або юридичною особою, відмінною від установи-емітента електронних грошей [15, с.103].

Відповідно до американського підходу, електронні гроші не розглядаються як нова форма грошей, а трактуються як новий вид фінансових послуг, що пропонуються кредитними організаціями [16, с.82-85]. У ряді азійський країн сьогодні немає однозначного підходу до визначення електронних грошей, тому дуже часто вони синтезують американський та європейський підходи.

Основні причини розбіжностей суджень полягають, зокрема, у новизні самого платіжного засобу та різноманітності технічних рішень, реалізованих у системах роздрібних розрахунків. Наслідком цього є відсутність на сьогодні визнаного у світі визначення електронних грошей, яке б однозначно розкривало їх економічну та правову сутність, і брак чітких критеріїв віднесення новітніх платіжних продуктів до електронних грошей.

Одне з поширених «технічних» визначень поняття «електронні гроші» наведене в Глосарії термінів, які використовуються в платіжних і розрахункових системах, оприлюдненому в 2001 році Банком міжнародних розрахунків: електронні гроші - це «вартість, яка зберігається в електронному вигляді на таких пристроях як чіпова картка або накопичувач на жорсткому диску персонального комп'ютера».

Відомим є визначення, наведене у 1998 році в документі Європейського центрального банку «Звіт про електронні гроші»: електронні гроші - «грошова вартість, яка зберігається в електронному вигляді на технічному пристрої і може широко використовуватися для здійснення платежів підприємствам іншим, ніж емітент, без необхідності використання при цьому банківських рахунків, але яка діє як наперед оплачений інструмент на пред'явника». Таке визначення порівняно з попереднім суттєво уточнює перелік продуктів електронних грошей. До нього не включені одноцільові платіжні засоби, які також містять грошову вартість. Електронні гроші розглядаються як один із наперед оплачених платіжних інструментів, тобто відмічається їх зв'язок з традиційними грошима. Водночас підкреслюється, що електронні гроші мають окремий обіг, відмінний від банківського обігу грошей, і є неперсоніфікованим платіжним продуктом.

Різноманітність технічних та організаційних рішень, реалізованих у системах електронних грошей, а також перманентність процесу згортання одних систем і появи інших, які дозволяють реалізувати досягнення науково-технічного прогресу та вдосконалені платіжні технології, ускладнює класифікацію основних видів електронних грошей та систем електронних грошей. Оскільки сьогодні не існує єдиної класифікації електронних грошей, тому наведемо найбільш розповсюджену.

1. За типом носія виділяють:

а) електронні гроші на базі фізичного пристрою - це електронні гроші, які зберігаються на спеціальному пристрої (на чіпі, вбудованому в смарт-карту);

б) електронні гроші на базі програмного забезпечення (онлайн-гроші) - зберігаються на накопичувачах інформації у формі файлів бази даних.

2. За типом технології зберігання:

а) із централізованим веденням рахунків, коли всі транзакції записуються та авторизуються через централізовану систему рахунків, управління якою здійснює система електронних грошей;

б) із використанням електронних записів/символів, коли транзакція не потребує авторизації, а електронні гроші існують у формі електронних символів, які обертаються всередині комп'ютерної чи телекомунікаційної мережі або шляхом прямого приєднання пристроїв до такої мережі електронних пристроїв (електронних чіпів у старт-картах або RFID-модулів у смартфонах).

3. За ступенем анонімності електронні гроші в системах електронних грошей поділяються на:

а) анонімні, якщо ідентифікація користувача не вимагається ані при придбанні ним електронних грошей, ні при здійсненні ним транзакцій, тому в даному випадку ідентифікація і відстеження операцій між платником і отримувачем є неможливою;

б) ідентифіковані, якщо платник та отримувач мають ідентифікувати себе;

в) частково ідентифіковані, якщо здійснюється мінімальна ідентифікована клієнта (дані паспорту). Доступ до такої інформації та інформації про угоди можуть мати лише чітко визначені державні органи.

4. За розміром платежу:

а) системи пікоплатежів (англ. picopayments), якщо можуть здійснюватись платежі розміром від 1 євроценту до 1 євро;

б) системи мікроплатежів, якщо можуть здійснюватись платежі розміром від 1 євро до 10 євро, причому здійснення платежів такого розміру із використанням чеків чи платіжних карт часто не є економічно вигідним;

в) системи макроплатежів, якщо можуть здійснюватись транзакції більшого розміру [17, с.73].

Розрізняють також електронні “фіатні” гроші (від англ. fiat - директива, норматив, указ, іноді можна зустріти визначення “неприватні” або директивні електронні гроші) та електронні “нефіатні” гроші [16, с.85].

Електронні “фіатні” гроші обов'язково виражені в одній із державних валют і є різновидом грошових одиниць платіжної системи однієї з держав. Держава законами зобов'язує всіх громадян приймати до оплати “фіатні” гроші. Відповідно емісія, обіг та погашення електронних “фіатних” грошей відбуваються за правилами національних законодавств, центральних банків або інших державних регуляторів. Електронні “нефіатні” гроші є електронними одиницями вартості недержавних платіжних систем. Відповідно емісія, обіг та погашення (обмін на “фіатні” гроші) електронних “нефіатних” грошей відбуваються за правилами недержавних платіжних систем.

Сьогодні більшість дослідників виділяють два основних види електронних грошей: на основі карток (card-based e-money); на програмній основі (software-based electronic money). Поділ електронних грошей на два основних види знайшов відображення і в Директиві 2000/46/ЄС, і у звітності, яка надається центральними банками ЄС Європейському центральному банку [10, с.65-67].

Перший, найбільш поширений сьогодні вид електронних грошей представлений смарт-картками (smart-cards) або картками зі збереженою вартістю (srored-value cards, SVС), в які вбудований чіп, що містить грошовий еквівалент як результат попередньої оплати. Це те саме, що й наперед оплачені картки (prepaid cards) або карткові електронні гаманці (e-purses). Зауважимо, що до електронних грошей відносять лише наперед оплачені картки багатоцільового використання (multipurpose prepaid cards), які застосовуються держателем для розрахунків не тільки з емітентом, а й з «третьою стороною». Таким чином, картки зі збереженою грошовою вартістю, які випускаються телефонними компаніями, операторами мобільного зв'язку, транспортними фірмами, Інтернет-провайдерами й іншими підприємствами і які приймаються до оплати виключно їх емітентами, електронних грошей не містять. Інша річ, якщо грошову вартість таких карток починають приймати інші підприємства, як це, наприклад, сьогодні відбувається з картками Управління міського транспорту Нью-Йорку або з картками певних телефонних компаній в Японії [17,с.79].

Другий вид електронних грошей представляє собою грошову вартість, яка за допомогою програмного забезпечення зберігається в пам'яті комп'ютерів, наприклад на жорстких дисках. Розрахунки такими електронними грошима відбуваються з використанням телекомунікаційних мереж, здебільшого відкритої мережі Інтернет.

Аналіз систем електронних грошей, які є поширеними в регіоні СНД, а також новітніх схем електронних грошей, які не підпадають під наведені вище класифікації, приводить до висновку, що розподіл множини електронних грошей доцільно здійснювати за ознакою трансферабельності, яка означає властивість електронних грошей вільно передаватися між держателями і торговцями, та виділяти такі класи:

- нетрансферабельні електронні гроші;

- трансферабельні електронні гроші (таблиця 1.).

Таблиця 1

Види електронних грошей за ознакою трансферабельності

Джерело: [17, с.104].

При цьому, до першого класу увійдуть нетрансферабельні електронні гроші, які зберігаються на:

- чипах, уміщених на картки, брелоки, годинники або інші персональні пристрої держателя;

- комп`ютерних серверах, для доступу до яких використовуються картки або інші персональні пристрої держателя тощо.

До другого класу увійдуть трансферабельні електронні гроші, що зберігаються на:

- локальних комп'ютерах держателя і використовуються за допомогою спеціального програмного забезпечення;

- комп'ютерних серверах, для доступу до яких використовується програмне забезпечення, картки або інші персональні пристрої держателя тощо.

Прикладами нетрансферабельнних електронних грошей є наперед оплачені картки систем Visa International та Master Card Worldwide, платіжні засоби на годинниках системи Master Card Worldwide та брелоках системи “Берліо”, електронні гаманці Національної системи масових електронних платежів Національного банку України тощо. Прикладами трансферабельних електронних грошей є титульні знаки системи WebMoney Transfer, цифрові гроші за технологією PayCash, електронні гроші систем PayPal, E-gold, тощо.

Варто зауважити, що однією з особливостей електронних грошей, у порівнянні з традиційними видами грошей, є обмеженість щодо виконання ними функцій засобу платежу і засобу обігу. Як засіб платежу електронні гроші мають суттєві технічні обмеження: можливість їх приймання залежить від технічної оснащеності торговців (наявність картридерів, електронних гаманців тощо). Стосовно виконання електронними грошима функції збереження вартості зазначимо, що сьогодні вона також вельми обмежена, оскільки проценти за електронними грошима не нараховуються. Проте якщо в майбутньому суми електронних грошей, якими володіють фізичні та юридичні особи, збільшуватимуться, ймовірним є відкриття фінансовими посередниками депозитних рахунків в електронних грошах[ 11, с.45].

Електронним грошам властиве внутрішнє протиріччя - з одного боку, вони є засобом платежу, з іншого - зобов'язанням, яке підлягає виконанню у звичайних не електронних грошах. Цей парадокс можна пояснити за допомогою історичної аналогії з іншими видами грошей: у свій час банкноти також розглядалися як зобов'язання, які підлягають оплаті металевими монетами, а безготівкові гроші - як зобов'язання, які погашаються металевими або паперовими грошима.

Системи розрахунків електронними грошима на програмній основі за кількістю та сумою електронних грошей в обігу поступаються тим, що використовують для збереження електронних грошей картковий носій, але за темпами росту емісії, що спостерігається в останні роки в Європі, такі системи домінують. Схеми обігу електронних грошей на програмній основі можуть бути значно складнішими, ніж електронних грошей на основі карток. Використання мережі Інтернет як середовища обігу дозволяє таким електронним грошам миттєво перетинати кордони держав, легко обмінюватися на електронні гроші інших емітентів і на електронні гроші, номіновані в інших валютах. Зауважимо, що термінологія стосовно видів електронних грошей не є сталою. Особливо це стосується другого виду електронних грошей. Фахівці весь час прагнуть знайти більш вдалі терміни, які виражатимуть характерні риси цього виду. Так, у документах Банку міжнародних розрахунків електронні гроші поділяються на такі, що основані на картках (card-based e-money), та такі, що використовують мережі (network based e-money) [3, с.21].

1.2 Економічна природа електронних грошей і загальні схеми обігу

Розвиток електронних грошей є інтегральною частиною стрімкого розвитку всієї платіжної сфери. Сьогодні при використанні різних за своєю економічною суттю платіжних продуктів застосовують однакові технології, зокрема, чипову, серверну, Інтернет-технології та технології мобільного зв'язку, які є конкурентами на ринку роздрібних електронних платежів. Унаслідок цього не існує визнаного в світі визначення електронних грошей, яке б однозначно розкривало їх сутність і економічну природу, а також немає чітких критеріїв віднесення платіжних продуктів до електронних грошей [11, с.94-97].

Електронні гроші є грошовими зобов'язаннями емітента в електронному вигляді, які знаходяться на електронному пристрої у розпорядженні користувача. Таким пристроєм може бути мікропроцесорна картка, комп'ютер користувача, сервер системи розрахунків електронними грошима, де централізовано зберігаються електронні гроші користувачів, тощо. У системах, які здійснюють розрахунки електронними грошима, банківські рахунки використовуються лише, якщо гроші вводяться та виводяться із системи. При цьому йдеться про банківські рахунки емітента електронних грошей, а не користувачів. У разі емісії електронних грошей традиційні гроші користувачів зараховуються на банківський рахунок емітента. При пред'явленні електронних грошей для погашення, традиційні гроші списуються з банківського рахунку емітента і надаються пред'явнику, наприклад торговцю, який реалізував за електронні гроші товари чи послуги, або споживачу, якщо він вже не потребує такого платіжного засобу[17, с. 45].

Міжнародні банківські установи, зокрема, Банк міжнародних розрахунків та Європейський центральний банк, наголошують, що електронні гроші необхідно розглядати окремо від засобів доступу до банківського рахунку, і встановлюють вимоги до емітентів і систем розрахунків електронними грошима незалежно від виду носія, на якому електронні гроші зберігаються. Ще однією типовою помилкою є віднесення до електронних грошей наперед оплачених одноцільових карток, що пропонуються, наприклад транспортними, телефонними або бензинозаправними компаніями і містять відомості про оплачені наперед товари або послуги.

Особливість застосування таких карток полягає у тому, що підприємство виступає і емітентом карток, і виробником товарів або послуг, які можуть бути отримані за їх допомогою. Оскільки емітент карток є одночасно і продавцем, взаємодія між учасниками системи при здійсненні «платежу» відбувається між користувачем картки та емітентом .

Використання наперед оплаченої одноцільової картки не означає здійснення платежу, справжня купівля відбувається в момент завантаження картки. Фізичне споживання товарів або послуг (наприклад, послуг фотокопіювання, телефонних розмов, проїзду в метрополітені) не означає їхнього споживання на макроекономічному рівні [17, с.46].

З економічної точки зору, послуги з фотокопіювання чи телефонного зв'язку необхідно розглядати як послуги, споживання яких оплачено до моменту їх фактичного використання. Безпосереднє використання картки не породжуватиме потоків грошової природи, а полягатиме в простому обміні інформацією про кількість фотокопій чи часу телефонних розмов, які користувач ще має право спожити. Таким чином, природа наперед оплачених одноцільових карток не є грошовою, тому питання про регулювання діяльності таких емітентів повинне вирішуватися за межами грошово-кредитного регулювання. Зовсім іншого підходу з боку регуляторних органів потребує діяльність, яка полягає в емісії платіжних засобів, які приймаються за товари або послуги підприємствами, іншими ніж емітент.

У світі існує велика кількість таких систем, які суттєво відрізняються за типом установ-емітентів, обсягами випущених платіжних засобів, а також схемами обігу цих засобів. Найпростішим варіантом є випуск таких видів наперед оплачених багатоцільових карток, купівельна спроможність яких обмежується визначеним асортиментом продукції конкретного підприємства або кількох підприємств, розташованих у локалізованому місці. Метою випуску таких карток є, як правило, збільшення збуту власної продукції та залучення додаткових коштів на безвідсотковій основі. Зазначимо, що такі платіжні засоби повністю підпадають під визначення електронних грошей, прийняте в законодавстві Європейського Союзу. Разом з цим, з огляду на чітко виражену обмеженість приймання таких платіжних засобів, висувати до їх емітентів такі самі вимоги, як до кредитних установ було б надмірним. До речі, законодавство багатьох країн Європейського Союзу передбачає певні винятки саме для таких випадків. Проте зрозуміло, що кількість товарів або послуг, які можна придбати за допомогою вищезазначених карток, і коло підприємств, де ці картки приймаються, потенційно може збільшитися, тому діяльність відповідних емітентів має були об'єктом моніторингу з боку державних органів, відповідальних за грошово-кредитне регулювання. Кількість карток, яку можуть випустити некредитні установи, має бути чітко визначена законодавством.

Якщо розглядати сучасні системи електронних грошей з точки зору реалізованих у них схем обігу електронних грошей, перш за все необхідно зважити трансферабельність (transferability) електронних грошей. Трансферабельність електронних грошей і схеми їх обігу на практиці часто пов'язані з технічними характеристиками пристроїв і телекомунікаційних мереж, які застосовуються в системах. Так, обіг електронних грошей, які зберігаються на карткових носіях, практично в усіх відомих сьогодні випадках завершується вже після першого циклу. Торговці, які приймають ці електронні гроші, не використовують їх як засіб платежу, а тільки пред'являють емітенту для погашення, тобто обміну на традиційні гроші.

Протягом майже тридцятирічної історії існування у світі систем електронних грошей були відомі випадки, коли електронні гроші на карткових носіях мали властивість трансферабельності, але сьогодні такі системи не є розповсюдженими. Так, із 67 систем електронних грошей на карткових носіях, дані про які оприлюднені Банком міжнародних розрахунків у документі «Огляд розвитку електронних грошей, Інтернет та мобільних платежів» (2004 рік), електронні гроші тільки 2 таких систем мали властивість трансферабельності (Mondex у Гані та Buypass у Норвегії) [17,с.48-53].

Значно складнішими з точки зору схем обігу виявляються електронні гроші, які зберігаються в пам'яті комп'ютерів і середовищем обігу яких є відкриті телекомунікаційні мережі, зокрема Інтернет. Технологічно не має перешкод для переказу таких електронних грошей між «кінцевими користувачами», якими можуть бути і торговці, які приймають електронні гроші за товари або послуги.

Значна частина характеристик трансферабельних електронних грошей збігається з характеристиками готівки. Суттєвою різницею є неоднорідність електронних грошей у межах національних економік. Однорідність електронних грошей досягатиметься лише в тому випадку, якщо вони випускатимуться єдиним емітентом у країні, наприклад центральним банком. Така можливість розглядалась у різні часи центральними банками Японії, Фінляндії, Канади, Казначейством США і Грошово-кредитним управлінням Сінгапуру. Поки що тільки органи грошово-кредитного регулювання Сінгапуру планують такий випуск у 2008 році . Слід зазначити, що електронні гроші всіх відомих сьогодні систем є наперед оплаченими і, таким чином, тісно пов'язаними з грошима центральних банків. Саме передоплата традиційними грошима є передумовою для запису на технічному пристрої користувача грошової вимоги до емітента у вигляді електронних грошей. Ця грошова вимога (або зобов'язання емітента погасити пред'явнику електронні гроші традиційними грошима) і використовується для придбання товарів чи послуг у торговців. Після цього (у випадку з торговцем) або ще до цього (у випадку із споживачем) грошова вимога може пред'являтися безпосередньо емітенту або уповноваженій ним установі для погашення і виплати пред'явнику традиційних грошей.

Ступінь того, як приймаються електронні гроші торговцями залежить лише від домовленостей, досягнутих між ними та емітентом електронних грошей. Оскільки купівельна спроможність електронних грошей потенційно є необмеженою, їх природа характеризується як грошова. Емітенти електронних грошей виступають як грошові емітенти, тому їхня діяльність повинна бути або централізованою або жорстко регламентованою. Iснують функціональні та цільові відмінності між депозитами в традиційному розумінні та сумами, залученими під час емісії електронних грошей. На відміну від власника депозиту користувач електронних грошей не розміщує грошові кошти в емітента для гарантування їх надійного зберігання та примноження. Ані емітент, ані споживач не ставлять це собі за мету. Основна домовленість між ними полягає у такому: в обмін на електронні гроші споживач отримає товари або послуги в торговців, які згідні приймати електронні гроші як засіб платежу, а емітент своєчасно сплатить своє грошове зобов'язання при пред'явленні електронних грошей для погашення. Таким чином, електронні гроші як трансферабельні, так і нетрансферабельні мають грошову природу. [14, с.204-207].

РОЗДІЛ 2. Значення електронних грошей як платіжного інструменту

2.1 Електронні гроші у світі та їх моніторинг

Усвідомлення феномену електронних грошей в Європі на офіційному рівні відбулося в 1994 році. Після аналізу нових технологічних схем, а саме наперед оплачених карток багатоцільового використання, центральні банки Європейського Союзу дійшли до фундаментального висновку: у разі поширення подібних продуктів, з боку центральних банків є необхідним постійний моніторинг відповідних систем, обмін інформацією та прийняття політичних рішень з метою збереження цілісності платіжної системи [4, с.3]. З того часу з'явилася ціла низка документів міжнародних банківських установ, зокрема, матеріали Банку міжнародних розрахунків і Європейського центрального банку, які висвітлюють різні аспекти питання: вимоги до емітентів електронних грошей, нагляд за ними, роль центрального банку в регулюючому процесі, керування ризиками в системах розрахунків електронними грошима, захист електронних грошей від шахрайства та кримінального застосування, проблеми транскордонних переказів тощо. Висновки міжнародних європейських інституцій йшли один за одним.

Електронні гроші, як замінник фідуціарних грошей, розглядалися як кандидат до грошових агрегатів. Емітент мав діяти тільки з дозволу та під наглядом уповноваженої установи, відповідальної за регулювання діяльності кредитних установ. У 1996 році керівники центральних банків країн Групи десяти (Group of Ten Countries - G10), до якої входять Бельгія, Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, Великобританія, США, заявили про наміри здійснювати моніторинг електронних грошей у країнах світу та аналіз пов'язаних з цим регуляторних рішень уповноважених органів. З огляду на широку зацікавленість суспільства у цьому інноваційному засобі платежу, Комітет з питань платіжних і розрахункових систем з травня 2000 року зробив дані про використання електронних грошей у країнах світу загальнодоступними. В огляді за березень 2004 року взяли участь центральні банки 95 країн світу [7]. Як і у попередні роки, Банк міжнародних розрахунків направив до центральних банків запит про наявність на території країн систем розрахунків електронними грошима та регуляторні рішення, прийняті у зв'язку з цим центральними банками або іншими уповноваженими установами.

Аналіз отриманих матеріалів показав, що системи розрахунків електронними грошима в 2004 році функціонували не менш ніж у 37 країнах світу. Електронні гроші використовуються як у межах окремих міст, так і на національному і міжнародному рівнях. Окремі продукти, запроваджені в Данії, Естонії, Німеччині, Греції, Кенії, Малаві, Норвегії, Сінгапурі, Швейцарії, Великобританії та Сполучених Штатах Америки, є мультивалютними і мають транскордонні властивості. Електронні гроші на основі карток запроваджені та з відносним успіхом використовуються в Австралії, Австрії, Бельгії, Болівії, Бразилії, Гані, Греції, Данії, Індії, Італії, Китаї, Кореї, Литві, Люксембурзі, Малайзії, Мексиці, Німеччині, Чехії, Фінляндії, Франції, Японії та в інших країнах.

Електронні гроші на основі карток застосовуються в основному транспортними та телефонними компаніями, підприємствами харчування, а також приймаються торговельними автоматами та лічильниками на автостоянках. Системи розрахунків електронними грошима на програмній основі функціонують у Греції, Італії, Іспанії, Колумбії, Кореї, Норвегії, Росії, США, Тайвані та в інших країнах. У деяких країнах, зокрема Колумбії, Південно-Африканській Республіці, Таїланді, Туреччині та Фінляндії, системи електронних грошей знаходяться на етапі пілотного проекту. Велика кількість центральних банків, у тому числі центральні банки Австрії, Бельгії, Іспанії, Італії, Литви, Нідерландів, Нігерії, Німеччини, Перу, Португалії, Словаччини, Фінляндії, Швеції, Швейцарії, запровадили періодичне отримання звітних даних щодо емісії банками електронних грошей [7].

В Японії повноваження виконувати інспектування та отримувати інформацію і документи від емітентів наперед оплачених платіжних інструментів покладено на уряд. Норвегія, Словенія і Танзанія включили дані щодо електронних грошей до монетарної статистики. У Великобританії дані про емісію електронних грошей банками отримує Банк Англії, а Управління фінансових послуг (Financial Services Authority - уповноважений орган Великобританії, що відповідає за регулювання депозитної, страхової та інвестиційної діяльності) збирає відповідні дані від уповноважених не депозитних кредитних установ. Згідно з настановами Звіту про електронні гроші Європейського центрального банку дані про обсяги емітованих електронних грошей відображаються в балансі європейських банків як «депозити овернайт» і, таким чином, на них поширюються вимоги щодо мінімального обов'язкового резервування та вони враховуються в монетарних агрегатах. Оскільки відносно невеликою є максимальна сума електронних грошей, що знаходиться у розпорядженні держателя, і невеликим є середнє значення трансакції з використанням електронних грошей, обсяги емісії електронних грошей залишаються малими. Втрати доходів внаслідок зменшення виручки від сеньйоражу визнається центральними банками несуттєвими і не викликають специфічних політичних реакцій з їх боку.

Центральні банки Бельгії, Естонії, Італії, Іспанії, Литви, Німеччини, Нідерландів, Сінгапуру, Таїланду, Фінляндії, Франції та Швеції при здійсненні оверсайту за платіжними системами аналізують розробки у сфері електронних грошей. Вони отримують дані, проводять зустрічі з представниками компаній-емітентів. Деякі центральні банки проводять аналіз організаційних, правових, адміністративних, технічних питань і питань захисту як самого продукту електронні гроші, так і оператора відповідної системи розрахунків.

Нагляд за емітентами електронних грошей здійснюється в Естонії, Литві, Малайзії, Словаччині, Словенії, Угорщині та Чеській Республіці. Відповідно до законодавства Індії, Нігерії та Сінгапуру центральні банки мають право давати керівні вказівки банкам з питань емісії електронних грошей. У Гані, Кореї та Таїланді за ініціативою центральних банків внесено поправки до законодавства з метою надання їм права здійснювати наглядові функції щодо електронних грошей. В інших країнах нагляд за емітентами виконують різні уповноважені установи: в Австралії - Управління пруденційного регулювання Австралії, в Австрії - Федеральне міністерство фінансів, у Фінляндії - Управління фінансового нагляду, у Швеції - Управління фінансового нагляду Швеції, у Великобританії - Управління фінансових послуг [17, с.89].

2.2 Вплив електронних грошей на сучасну економіку

Гроші у якості платіжного інструменту визначають розвиток економіки та сучасного суспільства. Вони дозволяють забезпечити універсальний обмін між власниками мільйонів товарів і послуг, забезпечують функціонування кредиту і державних фінансів.

Після поширення в 50?их роках ХХ ст. перших комп'ютерів, одним з перших напрямків застосування нових обчислювальних можливостей стало переведення розрахунків і бухгалтерського обліку в електронний формат. Міжбанківські розрахунки, які раніше вимагали фізичного перевезення банкнот, тепер стали проходити практично повністю в електронній формі.

Електронні платіжні інструменти, такі, як карткові платежі та електронні банківські перекази, поступово стали витісняти готівку та паперові чеки і в роздрібних платежах, хоча паперові гроші залишаються в обігу в значних кількостях, як зручний засіб платежу для дрібних розрахунків і обслуговування неформального сектора. Особливо помітним є падіння використання чеків у безготівкових операціях. Якщо в 1983 році на чеки припадало до 82?98% безготівкових платежів у США, Великобританії, Канаді, Франції, Італії9, то в 2010 році ця частка впала до 7?21%.

У 1990?х роках різке зростання обчислювальних потужностей та нове покоління комп'ютерних технологій дозволило зберігати гроші на кремнієвому чіпі або на персональному комп'ютері. Розвиток мережі Інтернет та «інформаційного суспільства» також спричинив необхідність в обміні нематеріальними товарами та послугами (в електронній формі). Це сприяло виникненню нового платіжного інструменту ? електронних грошей.

Існує ряд причин, через які впровадження безготівкових платежів сприяє прискоренню економічного розвитку країни:

По?перше, поширення електронних платежів при розрахунках за інших рівних умов значно стимулює споживання домогосподарств. Коли споживач розплачується готівкою, він може купити більше, ніж є грошей у нього в гаманці. Це особливо обмежує імпульсивні покупки, але також може змусити споживача відмовитись від вигідної, але обмеженої часом угоди. Водночас електронні платіжні інструменти дають доступ до всіх коштів на рахунку, що робить споживання більш зручним і збільшує його обсяги.

У свою чергу, збільшення споживання призводить до збільшення зайнятості та економічного зростання (Рисунок 1.). Таким чином, за умови адекватного регулювання, розвиток електронних платежів можна розглядати, як важливий фактор економічного зростання.

По?друге, розвиток електронних платежів позитивно впливає на фінансову систему та монетизацію економіки. Впровадження електронних платежів сприяє залученню коштів населення та компаній у банківську систему і зменшує обіг готівки [14, с.203].

Широке поширення безготівкових платежів робить ці інструменти більш доступними і необхідними для широких верств населення. Таким чином, зростає рівень охоплення населення фінансовими послугами, що зменшує непродуктивні готівкові заощадження, стимулює розвиток малого бізнесу, зменшуючи роль тіньових операцій.

Рисунок 1. Вплив електронних платежів на споживання та економічне зростання: логічні взаємозв'язки

По третє, запровадження електронних платежів означає скорочення операційних витрат економіки та держави в цілому. Обслуговування готівкової платіжної системи пов'язане з істотними витратами, які фактично покриваються суспільством. Ці витрати включають витрати центрального банку на друкування паперових грошей і обслуговування міжбанківських розрахунків, витрати держави на здійснення нагляду та запобігання злочинам у цій сфері, витрати часу споживачів і підприємств на облік і проведення розрахунків, витрати банків і підрядників на підтримання фізичної інфраструктури грошового обігу, транспортування паперових грошей, обробку платежів тощо.

Вартість електронних розрахунків, у порівнянні з готівкою, як правило, оцінюється як менша. Це пояснюється цілим рядом причин. Зокрема, при електронних розрахунках споживачі витрачають менше часу на проведення транзакцій та не мають витрачати час на отримання готівки. Роздрібні підприємства не несуть витрат на інкасацію та зберігання готівки, тож, відповідно, можуть обслуговувати більше клієнтів і несуть менше ризиків при отриманні коштів. Банки зменшують витрати на обслуговування фізичної готівки.

Рисунок 2. Економічний ефект переходу на безготівкові розрахунки

Таблиця 2

Компоненти вартості готівкових платежів в економіці

Вартість електронних розрахунків, у порівнянні з готівкою, як правило, оцінюється як менша. Це пояснюється цілим рядом причин. Зокрема, при електронних розрахунках споживачі витрачають менше часу на проведення транзакцій та не мають витрачати час на отримання готівки. Роздрібні підприємства не несуть витрат на інкасацію та зберігання готівки, тож, відповідно, можуть обслуговувати більше клієнтів і несуть менше ризиків при отриманні коштів. Банки зменшують витрати на обслуговування фізичної готівки.

По?четверте, збільшення електронних платежів може сприяти зменшенню тіньової економіки, у якій використовуються переважно готівкові розрахунки, що, в свою чергу, дає можливість проводити достатньо великі транзакції, які не можуть відслідковуватись правоохоронними органами. Таким чином, збільшення популярності електронних платіжних інструментів за інших рівних умов може призвести до появи конкурентних переваг у легально працюючих підприємств, які приймають такі інструменти. Крім того, поширення безготівкових розрахунків часто сильно зменшує частоту значних за обсягом готівкових розрахунків в офіційній економіці, що спрощує боротьбу з відмиванням грошей.

У «сірій економіці» частина наявного виторгу не включається у звітність щодо отриманих доходів, що дозволяє занизити отриманий прибуток. Тіньові доходи потім використовуються для виплати тіньової зарплатні, дозволяючи заощадити на оплаті податків і зборів тощо. Впровадження електронних платіжних інструментів зменшує грошовий потік, доступний для тіньового обороту й обмежує ухиляння від податків.

По?п'яте, електронні платежі мають велике значення для розвитку туризму та електронної комерції. Із використанням електронних платіжних інструментів зменшились ризики, пов'язані з перевезенням великих сум грошей, а процес замовлення квитків та бронювання місць в готелях значно спростився [14, с.205-213].

Розширення платіжної інфраструктури та збільшення електронних платежів дозволило збільшити доходи, отримані від туризму, а також стимулювати зростання галузей, пов'язаних з ним.

Розвиток електронної комерції має низку позитивних ефектів для економіки. Електронна комерція збільшує конкуренцію в роздрібній торгівлі та забезпечує ширший вибір товарів для споживача, стимулюючи споживання, збільшує ефективність використання ресурсів. У країнах з низьким рівнем електронних платежів, платежі «онлайн» можуть стимулювати подальший розвиток роздрібних електронних платежів.

На початку 90?х років новий поштовх розвиткові електронних грошей надали дослідження у сфері криптографії, що дозволило створити новий спосіб фіксації та обігу грошей в комп'ютерній мережі у вигляді електронних криптографічних записів. З цього часу розпочався і розвиток електронної комерції, яка потребувала простого, зручного та анонімного платіжного інструменту, яким є електронні гроші [9, с.52].

Поява такого феномену, як електронні гроші та їх популярність для здійснення розрахунків в мережі Інтернет була пов'язана з наступними їх перевагами:

Доступність. Для користування традиційними банківськими послугами користувачу потрібен банк або банкомат, а користувачу електронних грошей - лише Інтернет та комп'ютер.

Зручність. Саме цей фактор для багатьох є ключовим. Найважливішою складовою сучасного бізнесу є оперативність. А час, який витрачено на заповнення квитанцій, черги і т.п. ? це втрачені можливості. Користувач може отримати доступ до електронного гаманця в режимі 24/7 і вести свій бізнес без жорсткої прив'язки до банківської системи країни, в якій він знаходиться. Тобто, він може вести свій бізнес, отримувати сплату за товари і послуги та проводити миттєві розрахунки навіть тоді, коли банківська система не працює.

Мобільність. Де б не знаходився підприємець, він може продовжувати свій бізнес, використовуючи комп'ютер, ноутбук, мобільний телефон і Інтернет.

Безпечність. Системи електронних грошей дозволяють забезпечити достатній рівень захисту особистих даних і коштів користувача від здійснення шахрайських дій з боку третіх осіб.

Простота використання. Будь?яка людина, навіть не фахівець в галузі ІТ, може ефективно працювати з електронними грошима. Наприклад, для реєстрації електронного гаманця потрібно витратити декілька хвилин, а для реєстрації і випуску банківської карти - декілька тижнів.

Оперативність. Розрахунки електронними грошима проходять миттєво і гарантовано.

Анонімність. Більшість систем електронних грошей потребують від користувача мінімальних особистих даних і дозволяють проводити анонімні платежі.

Підтримка мікроплатежів. Електронні гроші дозволяють ефективно проводити транзакції з платежами еквівалентом від 0,1 до 10 доларів США, за відсутності або низької комісії всередині системи.

У результаті, збільшення використання електронних грошей сприяло загальному зростанню ролі безготівкових платежів в економіці. Перехід до електронних платіжних інструментів і розвиток інформаційних технологій революціонізував фінансову систему, прискорив проведення платежів, різко збільшив рівень охоплення населення фінансовими послугами. Крім того, зростання розрахунків з використанням електронних грошей, може грати відчутну роль у формуванні грошової маси та викликати прискорення грошового обігу. Це, в свою чергу, може мати вплив на ефективність економічного обігу, монетарну політику та інфляційні процеси в країні.

Водночас, поширення електронних платежів пов'язане з низкою ризиків.

Успішне функціонування платіжної системи завжди залежало від довіри учасників до платіжних інструментів. Навіть невеликі сумніви або проблеми у функціонуванні системи часто призводили до цілковитого занепаду системи та переходу до альтернативних платіжних інструментів. Відповідно, для електронних платежів, які є максимально «дематеріалізованими», питання довіри та надійності системи стоїть ще гостріше [14, с.215].

В електронних платіжних системах функціонування системи пов'язане з безперебійною роботою технологічно критичної інфраструктури, що може робити їх значно вразливішими, ніж звичайні паперові розрахунки. Також важливим фактором є спрощений доступ до коштів клієнта. До того ж, при зловживаннях ймовірні втрати можуть бути більшими, ніж при паперових розрахунках.

Окремий ризик - забезпечення анонімності та захисту приватної інформації споживачів. Використання електронних платежів може дозволити, в окремих випадках, зібрати детальну інформацію про покупки окремих споживачів і про них самих. Втрата особистих даних торговцями або операторами системи, особливо в країнах без культури захисту особистої інформації, може вести до важких наслідків для користувача системи і переважити вигоди від її використання.

Отже, розвиток електронних грошей, як одного із електронних платіжних інструментів, несе в собі ряд позитивних впливів на економічний розвиток країни, сприяючи появі інноваційних платіжних інструментів, зменшенню частки паперового грошового обігу та зниженню частки тіньової економіки. Водночас, їм притаманний ряд специфічних ризиків, які так чи інакше враховуються в світовій практиці при створенні нормативно?правового поля для функціонування електронних грошей [5, с.28].

РОЗДІЛ 3. Перспективи розвитку електронних грошей

У сучасну епоху еволюція грошей, як соціально - економічного феномена, виявляється в такій специфічній реальності, як електронні гроші. Потреби в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обігу за умов, коли його обсяги і суми окремих платежів досягли велетенських розмірів. Вони, як будь-яка нова форма грошей, виникли у відповідь на запровадження інформаційно-комунікаційних технологій, які стали вирішальним фактором не лише економічного життя, а й технічного й соціального прогресу в цілому [2, с.103].

Еволюція та відмінність у формах грошей, що розвинулася протягом віків, є таким самим проявом винахідливості людей, як і розвиток знарядь праці, мови та писемності. Рушійною силою еволюції грошей була кожна з чотирьох відомих суспільству “інформаційних революцій”, яка по-своєму позначилася на формі грошей, виявляючи їх природу, як інформації. Перша інформаційна революція це поява писемності, що запровадила в діяльність суспільства використання єдиної загальновизнаної тривалої в часі знакової грошової системи, і дала можливість фіксувати та передавати інформацію у просторі та часі. Друга пов'язана з появою паперу та друкарського верстата. Вона створила технічну можливість масового випуску паперових грошей, без чого використання неповноцінних грошей було б нереальним. Третя інформаційна революція зумовлена такими винаходами: як телеграф, радіо, телефон, а пізніше телебачення, - дала можливість оперативно передати інформацію на будь-які відстані, що радикально підвищило, як швидкість, так і обсяги грошового обігу. Четверта інформаційна революція розпочалася в наслідок винаходу комп'ютера - це корінний переворот у технологіях накопичення, зберігання, обробки та використання інформації з монетарного ринку.

На основі розвитку телекомунікаційних систем, по-суті, виник монетарний ринок нового типу, на якому функціонують нові види грошей, які все більше набувають характеру економічної інформації. Запровадження нової форми грошей - електронної - призводить до того, що гроші поступово втрачають матеріальну форму, вони перетворюються на інформацію у чистому вигляді. Гроші стають віртуальною реальністю, що створена штучно за допомогою електронних засобів. Електронні гроші “працюють” за такою схемою: зберігаються вони у вигляді файлів, або зашифрованих записів на диску електронної платіжної системи (ЕПС). їх особливістю є миттєвість переказів, приватність емісії, низька собівартість трансакцій та порівняна безпека. В Інтернеті вони теж не є чимось предметним, це лише запис того, що певна сума грошових одиниць була зареєстрована на рахунку клієнта або знята з нього і переказана на рахунок клієнта - одержувача коштів. Використовувати електронні гроші можна також не відкриваючи рахунок у банку [15, с.73].

Аналогічно, як і звичайні гроші, їх можна дарувати, позичати іншим користувачам системи, конвертувати, за них можна купувати товари та послуги на підключених до системи сайтах. За допомогою електронних платежів уже сьогодні мільйони людей поповнюють рахунки на мобільні телефони, платять за комунальні послуги, супутникове та кабельне телебачення, сплачують послуги Інтернет-провайдерів. Все це надало категорії грошей нової якості Ефективне використання інформаційних технологій у сфері грошового обігу в більшості країн світу вже набуло реальних форм і масштабів, витісняючи до певної міри традиційні форми “ходіння” грошей. Проте щодо електронних грошей слід очікувати реалізації загальної тенденції, яка мала місце на всіх етапах еволюції грошей а саме: поява нових форм грошей, ніколи не призводила до повного відмирання старих, вони продовжують своє активне функціонування в економічному середовищі суспільства.