Аналіз інституту місцевих податків і зборів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

податковий місцевий економіка

Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Податкова система - основа фінансово-кредитного механізму державного регулювання та один із найважливіших важелів впливу на економіку. В Україні конституційно закріплено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та визначено, що система оподаткування встановлюється виключно шляхом прийняття відповідних законів.

Відсутність науково обгрунтованих підходів до формування національної податкової системи, а особливо - до інституту місцевих податків і зборів роблять податкову політику не ефективним антикризовим засобом, а однією із основних причин загострення економічної кризи.

Виникнення місцевих податків зумовлене необхідністю розмежування джерел доходів між бюджетами різних рівнів і зміцнення фінансової бази органів місцевої влади і самоврядування. Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів сприяє акумуляції фінансових ресурсів, необхідних для розвитку територіальних громад і держави в цілому. Докорінне поліпшення системи місцевого оподаткування, яка є складовою податкової системи держави і водночас необхідним фінансовим атрибутом місцевих органів влади і самоврядування, є надзвичайно важливим напрямом.

Місцевий збір - обов'язковий платіж, який згідно iз законом запроваджується i зупиняється органом місцевого самоврядування на території вiдповiдної адмiнiстративно-територiальної одиниці та зараховується до його бюджету. Місцевий збір запроваджується у якості компенсації вартості комунальних послуг, які надаються платнику місцевого збору вiдповiдною територіальною громадою. В межах своєї компетенції, органи місцевого самоврядування мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.

Платники зобов'язані сплачувати місцеві податки і збори, відповідно до вимог рішення органу місцевого самоврядування про впровадження платежу і тільки після набрання чинності цього рішення.

Проблема побудови ефективної місцевої системи оподаткування - одна із найбільш актуальних в процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення повинно здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду в регулювання місцевих податків.

Місцеві податки і збори займають дуже незначну частку в доходах зведеного бюджету. В переважній більшості сільських, селищних бюджетах області відсутні бази оподаткування, в зв'язку з чим система місцевого оподаткування стає вкрай вразливою, діє неефективно. Крім того, низька фіскальна ефективність місцевих податків і зборів обумовлена тим, що її об'єкти не мають достатньої податкової спроможності. Всі основні дохідні джерела оподатковуються державою. Часто надходження при стягненні окремих місцевих податків менші, ніж витрати на їх адміністрування (збір з власників собак).

Об'єктом дослідження роботи є фінансова політика держави, предметом - місцеві податки і збори та їх роль у доходах місцевих бюджетів.

Метою дослідження є досягнення глибшого розуміння функціонування системи місцевого оподаткування.

Для досягнення мети поставлені такі завдання:

1) дослідити розвиток інституту місцевих податків і зборів;

2) визначити роль місцевих податків та зборів у податковій системі України;

3) показати основні проблеми адміністрування місцевих податків;

4) зазначити можливі шляхи подолання негативних явищ функціонування системи місцевого оподаткування;

5) проаналізувати роль місцевих податків і зборів в формуванні доходів місцевих бюджетів;

6) охарактеризувати окремі види місцевих податків і зборів.

Для реалізації мети дослідження та поставлених завдань використовується комплекс сучасних загальнонаукових методів дослідження і підходів, а саме:

теоретичного аналізу для вивчення вітчизняних літературних джерел, законодавчої та нормативної бази з питань місцевих податків і зборів.

історико-логічного аналізу, що дав можливість вивчити генезис та тенденції розвитку системи місцевого оподаткування.

системний підхід, який застосувався в процесі комплексного аналізу реалізації державної політики України в галузі оптимізації адміністрування місцевих податків і зборів.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів основної частини з підрозділами, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Інформаційною базою є наукові публікації, монографічні видання, підручники вітчизняних і закордонних вчених, чинне законодавство України.



1.Місцева система оподаткування і принципи її формування

1.1 Характеристика місцевих податків і зборів

Місцеві податки і збори є невід'ємною частиною податкової системи держави, Тому особливу увагу при здійсненні податкової реформи приділяють правовому регулюванню місцевого оподаткування, що є одним з основних фінансових джерел формування бюджетів місцевого самоврядування. [20, с.142]

Існування місцевих податків і зборів відповідає в першу чергу інтересам територіальних громад, від імені яких діють органи місцевого самоврядування, оскільки такі платежі є виключно їх фінансовою базою. Виходячи з цього, метою введення місцевих податків і зборів є забезпечення місцевих органів влади коштами, необхідними для здійснення їх завдань і функцій, що перебувають у їх самостійному розпорядженні і концентруються у відповідних бюджетах.[26, с. 97]

Доходи органів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів) складаються з таких видів.

1. Податки і збори, сформовані й закріплені на державному рівні:

а) податки, встановлення і справляння яких здійснюється виключно на державному рівні, а кошти яких цілком надходять до місцевих бюджетів (податок на землю, прибутковий податок);

б) податки, сформовані як відрахування від загальнодержавних податків (частка ПДВ, частка податку на прибуток, частина акцизного збору), і які регулюються також тільки на державному рівні.

2. Податки і збори, що закріплюються на державному рівні, а сформовані на місцях органами самоврядування -- власне місцеві податки і збори (ринковий збір, податок на рекламу, готельний збір, тощо).

3. Місцеві неподаткові доходи, що також поповнюють доходи місцевих бюджетів і відображають фіскальну функцію (пені, ліцензійні збори). Правове регулювання місцевих податків і зборів має певну специфіку, оскільки здійснюється на двох рівнях: на загальнодержавному і місцевому. По-перше, держава визначає вичерпний перелік таких обов'язкових платежів, коло платників, об'єкти оподаткування, граничні розміри ставок, тобто встановлює основи їх справляння, надаючи повноваження органам місцевого самоврядування на введення таких податків і зборів на відповідній території. По-друге, місцеві органи влади, peaлізуючи надані державою повноваження, встановлюють і детально регламентують механізми справляння окремо кожного з податків і зборів, а також уводять їх у дію. Таке положення забезпечує захист місцевих бюджетів від необґрунтованого і безмежного тиску згори (держави). Таким чином, місцеві податки і збори -- це обов'язкові платежі, що установлюються державою, регламентуються і справляються органами місцевого самоврядування і надходять до місцевих бюджетів.

При законодавчому регулюванні системи місцевих податків і зборів слід враховувати низку факторів: 1) закріплення за місцевими бюджетами таких доходних джерел, що забезпечували б стабільне надходження доходів і фінансування власних повноважень місцевих органів; 2) сполучення інтересів держави і місцевого самоврядування, при обмеженні необґрунтованого впливу державної влади на місцеве оподаткування; 3) доцільність та обґрунтованість уведення місцевих податків і зборів на відповідній території; 4) домірність сум коштів, що надходять до бюджетів від таких податків і зборів з витратами по їхньому справлянню тощо.

До певного часу в Україні не було чіткої законодавчої визначеності місцевих податків і зборів. Сьогодні коло нормативно-правових актів, що регулюють місцеве оподаткування, становить певну систему, до якої входять: Конституція України, Закон України «Про систему оподаткування», Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про місцеві податки і збори», Закон України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», акти президента, рішення органів місцевого самоврядування тощо. Отже, регулювання місцевого оподаткування здійснюється як податковими законами, так і цілою низкою інших нормативних актів, що визначають компетенцію органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування, специфіку побудови бюджетної системи і взаємини її структурних елементів, а також актами місцевих органів. При цьому необхідно звернути увагу на основні проблеми регулювання справляння місцевих податків і зборів.

Основою законодавства про місцеві податки і збори є Конституція України, якою закріплюються вихідні положення щодо регулювання місцевого оподаткування, а саме у п. 1 ст. 143 закріплено право територіальних громад безпосередньо через органи місцевого самоврядування встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону. [26, с. 97]

Закон України «Про систему оподаткування» має загальне значення для регулювання місцевого оподаткування. Стаття 15 цього Закону встановлює вичерпний перелік місцевих податків і зборів, до яких належать: 1) податок з реклами; 2) комунальний податок, 3) готельний збір, 4) збір за паркування автотранспорту; 5) ринковий збір; 6) збір за видачу ордера на квартиру; 7) курортний збір; 8) збір за участь у бігах на іподромі; 9) збір за виграш на бігах на іподромі; 10) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 11) збір за право використання місцевої символіки; 12) збір за право проведення кіно - і телезйомок; 13) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; 14) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 15) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг; 16) збір з власників собак. Цей перелік місцевих податків і зборів трохи відрізняється від переліку, закріпленого Декретом Кабінету Міністрів «Про місцеві податки і збори», у якому також зазначено податок з продажу імпортних товарів.

Крім того, вищевказаним Законом закріплено положення, відповідно до якого місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння і порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку й у межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому встановлено обов'язковість введення деяких податків і зборів (наприклад, комунального податку, ринкового збору, збору за паркування автотранспорту тощо), за наявності об'єктів оподаткування чи умов, з якими пов'язано введення цих податків і зборів.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» характеризує конкретні види податків і зборів, закріплює граничні розміри ставок, розкриває механізм їх обчислення, вилучення, джерела і порядок їхньої сплати, а також повноваження місцевих органів самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів, а саме повноваження з розробки й затвердження положень, що встановлюють конкретні ставки платежів, порядок обчислення і сплати місцевих податків, ведення пільгових ставок, надання окремим категоріям платників відстрочок, розстрочок чи звільнення їх від сплати за такими платежами тощо. [20, с.142]

Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку, встановленого статтею 15 Закону України "Про систему оподаткування" і статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" та в межах установлених Декретом граничних розмірів ставок, крім збору на проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

В межах своєї компетенції, органи місцевого самоврядування мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.

Платники зобов'язані сплачувати місцеві податки і збори, відповідно до вимог рішення органу місцевого самоврядування про впровадження платежу і тільки після набрання чинності цього рішення.

Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному радами народних депутатів, якими вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Надміру сплачені платниками суми місцевих податків і зборів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються їм згідно з чинним законодавством.

Іноземні юридичні особи та громадяни сплачують місцеві податки і збори на рівних умовах з юридичними особами та громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати місцевих податків і зборів до бюджету місцевого самоврядування покладається на платників відповідно до чинного законодавства.

Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюється державними податковими інспекціями.

Зазначимо, що сьогодні при встановленні місцевих податків і зборів часто не беруть до уваги положення загальнодержавного законодавства, а саме: відбувається введення не передбачених Законом України «Про систему оподаткування» податків і зборів; у прийнятих положеннях про справляння окремих видів місцевих податків і зборів неточно окреслюються коло платників, об'єкти оподаткування, змінюються граничні ставки платежів; не вводяться місцевими органами передбачені як обов'язкові податки і збори; не враховується економічний, соціальний, демографічний розвиток окремих регіонів держави тощо. Існування цих порушень указує на нагальну потребу удосконалення правового регулювання місцевої системи оподаткування як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому. Вбачається, рішення всіх цих проблем стане можливим із прийняттям Податкового кодексу України.



1.2 Роль місцевих податків і зборів в податковій системі України

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам.Саме податково-бюджетна і кредитно-грошова політика є ефективними методами державного регулювання ринкової економики, що застосовуються в більшості західних країн протягом багатьох десятиріч.

Податки-це обов'язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.

Найповніше сутність податків характеризують виконувані ними функції-фіскальна і регулююча.

В усіх державах на різних етапах їхнього історичного розвитку податки виконували перед усім фіскальну функцію, тобто забезпечували централізацію певної частини ВНП в державному бюджеті з метою фінансування державних витрат.

Протягом останніх двох десятиліть значного розвитку набула регулююча функція податків.Сутність її полягає у впливі податків на різні аспекти діяльності платників їх.Ця функція заснована на тому, що, вилучаючи за допомогою податків певну частку доходів економічних суб'єктів, можна стимулювати або стримувати їх діяльність у відповідних напрямах, а отже, регулювати соціально-економічні процеси в країні використання регулюючої функції податків здійснюється через податкову політику.

Класифікація податків.

Податки можна класифікувати так:

1.За формою оподаткування-прямі та непрямі

2.За об'єктом оподаткування - на доходи на споживання (сплачуються не при отриманні, а при використанні) і на майно

3.Залежно від рівня державних структур, які встановлюють подат-ки,-загальнодержавні та місцеві

4.За способом стягнення - розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників).Податки і фрмують місцеві бюджети.

Як окрема економічна категорія, доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов'язана з формуванням, розподілом і використанням фін. ресурсів регіонального рівня, використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону. Доходи місцевих бюджетів мають певну законодавчу базу Конституція України, Закони України "Про бюджетну систему України", "Про податкову систему України.", "Про місцеве самоврядування в Україні та інші нормативні акти. Але незважаючи на наявність відповідно нормативної бази, до цього часу не напрацьовано чіткого механізму перерозподілу бюджетних надходжень як у Державний, так і всередині місцевих бюджетів. В законі "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. У доходній частині місцевого бюджету, починаючи з 1998 р., повинні окремо виділятись доходи, необхідні для виконання власних повноважень, для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів. При цьому бюджет Автономної Республіки Крим і міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом лише у частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів може покриватися за рахунок запозичень. Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських і селищних бюджетів із дефіцитом не допускається. Водночас відповідно до ст. 73 Бюджетного кодексу України передбачаються позики місцевим бюджетам. Зокрема, для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду.



Рис. 1.1 Структура фактичних податкових надходжень місцевих бюджетів.

Рис. 1.2 Динаміка надходжень місцевих податків

Аналізуючи фінансову політику України за роки незалежності, не можна не помітити її спрямування до бюджетної децентралізації. На сьогоднішній день це законодавчо закріплено у Конституції України та при підписанні Європейської Хартії про місцеве самоврядування.

Останнім часом усі країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою втілюють власну політику у напрямку бюджетної децентралізації з метою зміни співвідношення ступеня впливу центральних органів державної влади та органів місцевого самоврядування на макроекономічну ситуацію.

При дослідженні структури доходів місцевих бюджетів можна дійти висновку, що власні доходи місцевих бюджетів складають лише 3% усіх надходжень до місцевих бюджетів, проте як регулюючі мають аж 51%. Загальна картина районних та міських (міст обласного та республіканського в Автономній Республіці Крим значення) бюджетів у 2008 р. така: власні доходи районів покривають близько 47% відповідних розрахункових видаткових потреб. Решту надходжень забезпечують трансферти. Тільки 13 районів із 488 мають доходи, що перевищують їхні видаткові потреби. Хоч переважна більшість міст мають доходи, достатні для фінансування співставних видатків, але є й менш забезпечені міста, власні доходи яких доповнюються трансфертами з обласного бюджету. Як окрема, група всі міста в цілому мають власні доходи, що забезпечують 97% їхніх планових видатків.

Аналізуючи можливості застосування зарубіжного досвіду формування доходів місцевих бюджетів федеральних країн - Австралії, Австрії, Перу, Канади, Іспанії, Росії, Швейцарії, США - та унітарних країн - Бельгії, Великобританії, Данії, Ісландії, Ірландії, Ізраїлю, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Швеції, Таїланду, Чилі, Філіппін, Фінляндії, Франції, - в умовах України можна залучити досвід реструктуризації місцевої економіки, за якою розвиток економічних суб'єктів господарювання на місцевому рівні відбувається по кожній галузі промисловості окремо. У зв'язку з цим автором запропоновано модель розвитку місцевої економіки України на основі послідовного фінансування галузей господарства на місцевому рівні. Це дозволить зробити економічно та фінансово сильним платника податків як основу для формування стійкої доходної частини місцевих та державного бюджетів. За умов відсутності можливості створення місцевих позабюджетних фондів на розвиток пріоритетних для певної території галузей економіки пропонуємо залучення громадських об'єднань до місцевого самоврядування та формування непартійних громадських фондів, на які можна було б покласти функції розвитку тієї чи іншої галузі економіки на місцевому рівні.

2.3 Перспективи розвитку інституту місцевих податків і зборів

Виникнення місцевих податків зумовлене необхідністю розмежування джерел доходів між бюджетами різних рівнів і зміцнення фінансової бази органів місцевої влади і самоврядування. Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів сприяє акумуляції фінансових ресурсів, необхідних для розвитку територіальних громад і держави в цілому. Докорінне поліпшення системи місцевого оподаткування, яка є складовою податкової системи держави і водночас необхідним фінансовим атрибутом місцевих органів влади і самоврядування, є надзвичайно актуальним.

Місцеві податки і збори, згідно з положеннями Бюджетного кодексу України, відносяться до власних доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, і тому суттєво впливають на фінансову самостійність місцевих бюджетів.

Місцеві податки і збори займають дуже незначну частку в доходах зведеного бюджету ( останніми роками менше 1%) [2]. В переважній більшості сільських, селищних бюджетах області відсутні бази оподаткування, в зв'язку з чим система місцевого оподаткування стає вкрай вразливою, діє неефективно. Крім того, низька фіскальна ефективність місцевих податків і зборів обумовлена тим, що її об'єкти не мають достатньої податкової спроможності. Всі основні дохідні джерела оподатковуються державою. Часто надходження при стягненні окремих місцевих податків менші, ніж витрати на їх адміністрування (збір з власників собак).

Отже, розвиток системи вітчизняного місцевого оподаткування має низку недоліків, основними з яких є:

- незначна фіскальна роль місцевих податків і зборів і, як наслідок - низька їх питома вага в доходах місцевих бюджетів,

- відсутність ефективного правового поля, яке б відповідало сучасним умовам господарювання;

- відсутність прав органів місцевого самоврядування щодо запровадження на своїй території власних податків і зборів;

- другорядність місцевих податків і зборів у порівнянні із загальнодержавними;

- наявність місцевих податків, витрати на адміністрування яких перевищують надходження;

- невеликий перелік місцевих податків і зборів порівняно з іншими країнами. В основу удосконалення діючої системи місцевого оподаткування можуть бути покладені основні положення проекту Податкового кодексу України, а також проекту Закону України «Про місцеві податки та збори».

В теоретичному і практичному аспектах доцільно виважено підходити до пропозицій у цих законопроектах. Слід враховувати, що певні податки та збори довели свою ефективність і не потребують суттєвих змін (ринковий збір, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, збір за право використання місцевої символіки, податок з реклами, збір за паркування автотранспорту). Аналізуючи перелік місцевих податків і зборів, запропонованих у вказаних вище законопроектах, доцільним, на нашу думку, є запровадження таких, як: податок на нерухоме майно, єдиний збір на видачу дозволів на будівництво нерухомих об'єктів виробничого і невиробничого призначення, на будівництво житлових будинків та інших нерухомих об'єктів індивідуального будівництва, збори з торгової діяльності та екологічний збір.

Одним із можливих напрямів розширення переліку місцевих податків i зборів є запровадження місцевих акцизів (наприклад, на тютюнові та алкогольні вироби); повернення до використання податку з продажу імпортних товарів; переведення до складу місцевих таких загальнодержавних податків, як плата за землю, податок з власників транспортних засобів (які давно вже зараховуються до місцевих бюджетів).

Перелічені вище шляхи реформування системи місцевих податків і зборів повинні сприяти розв'язанню існуючих проблем у даній сфері. Прийняття обґрунтованого закону розширить повноваження органів місцевого самоврядування щодо запровадження місцевих податків; удосконалена система місцевого оподаткування виконуватиме дійсно фіскальні функції і водночас забезпечуватиме місцеві органи влади й самоврядування необхідними фінансовими ресурсами, що суттєво зміцнить самостійність місцевих бюджетів.

У зв'язку з цим, виникла нагальна потреба докорінної зміни системи місцевих податків і зборів та підвищення їх ролі як джерела доходів бюджетів органів місцевого самоврядування. Підвищити цю роль - така мета закладена у проекті Податкового кодексу. Із переліку місцевих податків і зборів виключено „іподромні» збори, збір за видачу ордера на квартиру, збір за проведення конкурсного розпродажу і лотерей, податок з продажу, які по суті до бюджету не давали нічого. В той же час запропоновано запровадження нових місцевих зборів, таких як, будівельний, туристичний, збір за розміщення об'єктів грального бізнесу, що, на нашу думку, для нашої області матиме вагоме значення.

Так, суттєвим джерелом наповнення бюджетів місцевих рад повинен стати туристичний збір, враховуючи невпинний розвиток у нашій області туристично-рекреаційної галузі економіки. Саме його пропонували запровадити керівники органів місцевого самоврядування нашої області під час обговорення торік проекту кодексу. Подібне можна сказати і про збір за розміщення об'єктів грального бізнесу, кількість яких з кожним роком збільшується не тільки у містах, а й у віддалених селах. [20, с.142]

Проектом передбачено широкий діапазон між нижньою та верхньою граничною ставкою з урахуванням особливостей кожного із місцевих податків і зборів для прийняття відповідних рішень органами місцевого самоврядування.

Запропоновано норму, згідно з якою у разі не прийняття органом місцевого самоврядування рішення про запровадження місцевих податків і зборів, визначених у Кодексі обов'язковими, платники сплачують ці місцеві податки і збори з застосуванням мінімальних ставок, визначених Кодексом, крім податку за торгові місця на ринку.

Змінено підхід до системи справляння ринкового збору, назву якого запропоновано змінити на податок за торгові місця на ринку. Те саме і щодо збору за паркування автотранспорту, запропонована назва - податок за спеціально відведені місця для паркування транспортних засобів; комунального податку; рекламного збору; збору за використання місцевої символіки, які запропоновано віднести до місцевих податків.

При цьому по податку за торгові місця на ринку та податку за спеціально відведені місця для паркування транспортних засобів запропоновано стабільний об'єкт оподаткування, незалежний від щоденного збирання коштів за здійснення торгівлі або паркування. Це усуне необхідність проведення численних перевірок на ринку з боку контролюючих органів.

По комунальному та ряду інших місцевих податках запропоновано спрощення процедури подання податкових розрахунків (один раз на рік) зі сплатою задекларованих авансових внесків.

Вищевказане виключить обтяжливу і невиправдану процедуру подання щомісячної (щоквартальної) звітності для платників та забезпечить значне спрощення адміністрування податків для органів державної податкової служби.

Удосконалено також механізм справляння збору за проведення кіно- і телезйомок та збору з власників собак, що є на сьогодні неефективними, але за умови зміни порядку їх справляння можуть бути перспективними.

Вищевказане призведе до встановлення ефективного податкового адміністрування, яке дозволить при мінімальних затратах забезпечити максимальні надходження до місцевих бюджетів. [26, с. 97]

Актуальність проблеми формування доходів місцевих бюджетів і використання їхніх коштів зростає у зв'язку зі змінами, які стосуються місцевого самоврядування та в найближчому майбутньому можуть бути внесені до Конституції України. Треба наголосити, що в сучасній Україні назріла необхідність справжньої, а не декларативної фінансової децентралізації для повнішого та ефективнішого задоволення потреб населення в кожному регіоні. Без бюджетної самостійності місцевих бюджетів з її численними складовими побудова й розвиток ефективної та дійової бюджетної системи України може зволікатися на невизначений час.

У науковій літературі проблема місцевих бюджетів обговорюється останнім часом доволі активно. У наукових працях В.Д. Базилевича, О.Д. Василика, О.П. Кириленко та інших значна увага приділена процесам формування коштів місцевих бюджетів та напрямкам використання цих коштів. У наукових періодичних виданнях автори зосереджують увагу на питаннях підвищення ефективності формування доходів місцевих бюджетів України, розподілу бюджетних ресурсів між рівнями влади. Багато статей присвячено проблемам міжбюджетних відносин.

У сучасних демократичних суспільствах багаторівневі бюджетні системи завжди виступають результатом пошуку компромісу між самостійністю регіонів і необхідністю міжрегіонального вирівнювання умов життя, що дістає відображення в розподілі державних функцій між центральними та місцевими органами влади і прав стосовно управління податками й надходження конкретних податків до відповідних бюджетів.

Місцеві податки та збори є головним атрибутом місцевого самоврядування в розвинених країнах. Наприклад, у США за рахунок місцевих податків забезпечується 65% доходів місцевих бюджетів, у Франції - 60%, ФРН - 45%, Великобританії - 36%[4].

В Україні до прийняття Бюджетного кодексу бюджети територіальних громад не мали стабільних джерел доходів. Використання в регіонах України індивідуальних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків призводило до того, що в кожному з них залишалась різна частина зібраних податків. Відсутність чіткого взаємозв'язку між обсягами податків, які збираються, й доходами місцевих бюджетів позбавляла місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що загострювало проблему нестачі коштів на загальнодержавному рівні.

Із прийняттям Бюджетного кодексу у складі тих доходів, що не враховуються при визначення трансфертів, найвагомішими стали місцеві податки і збори, власні надходження бюджетних установ, плата за землю. Ці доходи не пов'язані з результатами господарської діяльності підприємств і не вирізняються високою еластичністю.

Сьогоднішній стан місцевих бюджетів України характеризується низькою часткою дохідних джерел, які не враховуються при розрахунку обсягів трансфертів і якими місцеві органи влади можуть розпоряджатися самостійно, виходячи з пріоритетів розвитку адміністративно-територіальної одиниці.

На частку таких доходів припадає від 53,66% у 2004 році до 51,44% у 2008 році. Питома вага цієї групи у структурі доходів місцевих бюджетів свідчить про високий рівень перерозподілу доходів у рамках бюджетної системи України. Аби посилити значення та роль місцевих бюджетів в Україні, необхідні, на нашу думку, зміни у законодавстві. Існує нагальна потреба у реформуванні місцевих податків, щоб вони стали найвагомішим дохідним джерелом у місцевих бюджетах, яким вони є у розвинених країнах. Треба внести такі зміни до законодавства, згідно з якими до місцевих податків були б віднесені плата за землю, прибутковий податок зі встановленням надбавки у межах закону до вже чинної ставки. Також треба надати право місцевим органам влади встановлювати у визначених законом межах надбавки до загальнодержавних податків, власні податки та збори, визначати їх ставки.

Лише шляхом зміцнення фінансової бази органів місцевого самоврядування і надання їм досить широких повноважень можна досягти реальної бюджетної самостійності та фінансової децентралізації.

Верховною Радою України прийнято у першому читанні проект Закону України "Про місцеві податки і збори". Цей проект передбачає суттєве скорочення переліку місцевих податків і зборів та вдосконалення існуючих, зокрема, ринкового податку. В даний час цей проект доопрацьовується для його внесення на розгляд Верховної Ради України у другому читанні. З метою підготовки ґрунтовних пропозицій та доопрацювання проекту Закону України "Про місцеві податки і збори" у всіх регіонах проводиться громадське обговорення положень проекту з представниками ринкової діяльності, місцевими органами самоврядування та податковими органами. В ході обговорення громадськість висловила свої пропозиції та зауваження щодо окремих положень законопроекту «Про місцеві податки та збори» в частині заміни ринкового збору на ринковий податок та розмірів ставок його справляння. Отже, існування місцевих податків і зборів відповідає в першу чергу інтересам територіальних громад, від імені яких діють органи місцевого самоврядування, оскільки такі платежі є виключно їх фінансовою базою. Виходячи з цього, метою введення місцевих податків і зборів є забезпечення місцевих органів влади коштами, необхідними для здійснення їх завдань і функцій, що перебувають у їх самостійному розпорядженні і концентруються у відповідних бюджетах. Проте частка надходжень від місцевих податків і зборів до доходів місцевих бюджетів не перевищує 3% у зведеному бюджеті, що свідчить про неефективність їх адміністрування.



2.Окремі види місцевих податків і зборів

2.1 Податок з реклами

Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (далі -- Декрет) не закріплює поняття податку з реклами, а вказує елементи правового механізму цього платежу. Платниками є юридичні та фізичні особи, що рекламують свою продукцію або діяльність. Об'єктом обкладання є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Гранична ставка встановлена в розмірі 0,1% вартості послуг за одноразову рекламу і 0,5% -- за розміщення реклами на тривалий час. Облік платників здійснюють органи, на які покладені функції розміщення реклами. Цей податок сплачується під час оплати послуг за встановлення і розміщення реклами. Джерелом оплати можуть бути особисті кошти платників, а також собівартість продукції (робіт, послуг). [11, с.7-9]

Однак сьогодні, на жаль, існує проблема не досить чіткого розуміння реклами для цілей оподаткування, у результаті чого оподатковується будь-яка реклама, у тому числі й та, яка не має комерційного Характеру. Зазначимо, що поняття «реклама» як офіційна інформація про осіб чи продукцію, що поширюється в будь-якій формі і будь-якому способі з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку, закріплено в Законі України від 3 липня 1996 р. «Про рекламу». А у нормативних актах, що регулюють справляння цього податку, які затверджені органами місцевого самоврядування немає чіткого визначення реклами. Наприклад, Харківська міська Рада народних депутатів, на підставі ст. 11 Декрету, прийняла рішення «Про введення податку на рекламу» з 1 жовтня 1993 року. Відповідно до нього цей податок встановлювався на всі види оголошень, повідомлень, переданих з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації (преси, ефірного, супутникового і кабельного телебачення, радіомовлення, внутрішнього гучно мовного зв'язку в рухливому складі міського пасажирського електротранспорту), каталогів, прейскурантів, афіш, плакатів, довідників, листівок, календарів та інших технічних засобів.

Платниками податку є юридичні та фізичні особи всіх організаційно-правових форм, які розміщають на рекламних носіях міста рекламу. Виходячи з цього, платниками податків є особи, від імені яких здійснюється реклама і які називаються рекламодавцями. Особи ж, що здійснюють виготовлення реклами за заявкою рекламодавця чи розміщають її на рекламних носіях, іменуються рекламним агентством. Місце, на якому розміщається реклама, іменується рекламним носієм.

Табл. 1 Податок з реклами

Цей податок утримують рекламні агенти, які щокварталу подають звіт до податкових інспекцій і перераховують суми податку не пізніше 20 числа кожного місяця.

При розгляді механізму справляння податку з реклами необхідно також звернути увагу на таке. Так, особливий режим оподаткування має зовнішня реклама. Наприклад, Харківська міськрада затвердила Положення про порядок розміщення й експлуатації об'єктів зовнішньої реклами і склад міської художньої ради, яке визначає порядок розміщення рекламоносіїв і об'єктів зовнішньої реклами у Харкові та є обов'язковим для виконання всіма юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої підпорядкованості і форм власності. Об'єктами зовнішньої реклами і рекламоносіями є стенди, щити, плакати, тощо. Місцем для розміщення реклами вважається частина території міста, об'єкти, майно, виділені рекламодержателю.

Для отримання дозволу на розміщення реклами подають письмову заяву на ім'я начальника відділу дизайну міського середовища. Разом з ним подають архітектурно-художню форму, ескіз-ідею і фото об'єкта. Після одержання дозволу рекламодержатель зобов'язаний у 20-денний строк приступити до монтажу і розміщення об'єктів, інакше такий дозвіл анулюється. Розміщення об'єктів зовнішньої реклами уздовж автомобільних доріг підлягає обов'язковому узгодженню з ДАІ, а у межах «зелених зон» -- з у правлінням комунального господар¬ства міськвиконкому. У разі відмови рекламодавця від реєстрації об'єкт зовнішньої реклами підлягає демонтуванню. [20, с.142]

Ставки податку на рекламу рішенням Харківської міської ради встановлено в таких розмірах: 0,1% вартості послуг за установку і розміщення одноразової реклами і 0,5% -- за установку і розміщення реклами на тривалий час (більше одного дня) чи неодноразової реклами. При цьому, яка реклама є одноразовою, а яка неодноразовою, не встановлюється. На практиці ставки податку з реклами залежать від багатьох факторів, серед яких вид рекламного носія (телебачення, радіо, преса, тощо), належність такої реклами до видів товарів чи послуг тощо.

Пільги зі сплати податку з реклами Декретом не встановлено. Однак такі пільги в принципі можуть надавати органи місцевого самоврядування. Позитивними в даному випадку є положення російського законодавства, відповідно до якого пільги при сплаті податку з реклами встановлюються у випадках, якщо: 1) реклама не має комерційної мети; 2) рекламуються благодійні заходи; 3) дані мають попереджувальний характер; 4) інформація містить дані про функції органів державної влади; 5) інформація розміщається у приміщеннях, що використовуються для реалізації товару.

2.2 Комунальний податок

Платниками цього податку відповідно до Декрету є юридичні особи, за винятком бюджетних, планово-дотаційних і сільгосппідприємств. Об'єктом обкладання виступає річний фонд оплати праці, розрахований виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Гранична ставка встановлена у розмірі 10% річного фонду оплати праці. Облік здійснюють податкові інспекції на місцях. Джерело сплати цього платежу -- прибуток (доход), що залишається в розпорядженні юридичних осіб.

Справляння цього податку здійснюється на підставі відповідних положень, які затверджують міські ради. Наприклад, у Харкові цей податок справляють на підставі Положення про порядок обчислення і сплати комунального податку, затвердженого рішенням виконкому Харківської міськради народних депутатів від 8 червня 1994 р. зі змінами і доповненнями. Це Положення дещо уточнює і розширює коло платників по платежу, якими є юридичні особи--суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями і їх філії, а також інші відокремлені підрозділи, що мають відокремлений баланс і розрахунковий рахунок у банку, міжнародні неурядові організації і міжнародні об'єднання з місцезнаходженням у м. Харкові. Зазначимо, що платниками комунального податку є юридичні особи, навіть ті, які тимчасово не здійснюють виробничу діяльність. Якщо вони подають у статистичні органи звітність про середньодобову чисельність штатних працівників, то звільнення чи відстрочка зі сплати комунального податку належить до компетенції виключно органів місцевого самоврядування. Отже, підприємства, у статуті яких передбачено здійснення господарської діяльності, розглядаються як платники комунального податку незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності. Це підтверджується положенням, відповідно деякого комунальний податок відноситься на собівартість продукції, товарів і послуг.

Табл.2 Комунальний податок

Від сплати комунального податку звільняються (на додаток до зазначеного вище) такі суб'єкти:

-- метробуд і метрополітен;

-- державні комунальні підприємства, що одержують дотації з бюджету;

-- підприємства й організації, що звільняються цілком від податку на прибуток;

-- благодійні організації, що існують лише на членські внески та благодійні пожертвування;

-- громадські організації ветеранів війни і підприємства ветеранів війни, на яких не менше 60% від середньоспискової чисельності працюючих становлять учасники бойових дій і учасники війни;

-- громадські організації і підприємства сліпих у частині фонду оплати праці, нарахованої на чисельність працюючих інвалідів по зору І і II груп;

-- громадські організації, у яких немає штатних працівників і фонд оплати праці не створюється;

-- суб'єкти малого підприємництва, що перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Крім цього, за рішенням органів місцевого самоврядування від оподаткування можуть бути звільнені й інші суб'єкти господарювання.

Об'єкт обкладання припускає обчислення фонду оплати праці, що розраховується виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установленого законодавством у звітному періоді, незалежно від виплаченої заробітної плати. Таким чином, цей податок встановлено залежно не від результатів виробничої діяльності підприємств, а від кількості працівників на ньому. [26, с. 97]

Обчислення середньосписочної чисельності працівників підприємств провадиться за методикою, закріпленою в Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у господарстві України. Відповідно до Інструкції, існує два варіанти обчислення середньосписочної чисельності:

-- середньосписочна чисельність штатних працівників облікового складу;

-- середньосписочна чисельність усього персоналу в еквіваленті повної зайнятості.

Зазначимо, що при обчисленні комунального податку необхідно обирати перший варіант. Причому, обчислюючи середньосписочну чисельність, працівник враховується один раз (за місцем основної роботи) незалежно від терміну трудового договору і тривалості робочого часу. Тому сюди не входять працівники, прийняті на роботу за сумісництвом.

Ставка комунального податку по Хмельницькій області встановлена у розмірі 10% від офіційно встановленого розміру неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян, що на сьогодні становить 1 гривню 70 копійок на кожного працюючого на підприємстві.

Розрахунок сплати комунального податку платники подають до податкових інспекцій одночасно з поданням квартальної і річної звітності. Сплачується комунальний податок не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним періодом. [20, с.142]

2.3 Місцеві збори

Готельний збір справляється з метою фінансування заходів щодо розвитку готельного господарства. Відповідно до Декрету, платниками цього збору є особи, що проживають у готелях. Об'єктом обкладання виступає добова вартість знятого житла, що розраховується без додаткових послуг. Граничний розмір ставки встановлений у розмірі 20% добової вартості. Облік платників здійснюється адміністрацією готелю. Джерело оплати цього платежу - собівартість продукції (робіт, послуг) чи особисті кошти.

Готельний збір, наприклад, у м. Харкові справляється відповідно до Положення про порядок справляння і перерахування до бюджету готельного збору, що затверджено рішенням XXI сесії Харківської міської ради народних депутатів від 20 березня 1993 р. зі змінами і доповненнями. Ставка збору встановлена в розмірі 20% вартості обліку послуги, без обліку ПДВ. Оплата цього збору здійснюється одночасно з розрахунком за проживання з виділенням зазначеного збору в платіжних документах окремим рядком. Причому плата за проживання провадиться попередньо наймачем житла за певний строк. Перерахування цього податку до місцевого бюджету здійснюється адміністрацією готелю. [11, с.7-9]



Табл. 3 Готельний збір

Збір за паркування автотранспорту. Платниками цього збору відповідно до Декрету є юридичні та фізичні особи, що паркують автомобілі в спеціально відведених чи обладнаних місцях. Об'єкт обкладання -- одна година паркування автотранспорту. Граничний розмір ставки -- 3% мінімальної заробітної плати у спеціально обладнаних місцях і 1% у віддалених місцях. Облік платників визначають органи місцевого самоврядування. Джерелом оплати збору є собівартість продукції (робіт, послуг) чи особисті кошти. Оплату здійснює водій на місці паркування автотранспорту.

Збір за паркування автотранспорту на території м. Харкова введено рішенням Харківської міської ради народних депутатів з 1 червня 1995 р., у зв'язку з чим було визначено перелік місць і границь частин міста, де справляється така плата. Зазначимо, що звільняються від сплати збору інваліди, що користуються транспортними засобами з ручним керуванням. Крім того, не є платниками збору інваліди війни й інші особи, яким відповідно до законодавства передбачені пільги зі сплати місцевих податків і зборів. Збір справляється працівником контролюючої організації, що видає квиток установленого зразка з відміткою року, місяця, дня, місця і часу стоянки. Ставка збору встановлена в розмірі 3% неоподатковуваного мінімуму доходів за кожну годину стоянки. Причому збір за стоянку менше однієї години обчислюється також за такою ставкою.

Організація, що виконує функції зі справляння збору, зосереджує кошти на власному розрахунковому рахунку і не пізніше 15 числа наступного місяця перераховує їх на рахунок міського фінансового управління. Взаємини між такими суб'єктами регулюються договором.

Ринковий збір. У Декреті ринковий збір визначений як плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках і з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію й інші товари. В Указі Президента України від 28 червня 1999 р. «Про упорядкування механізму сплати ринкового збору» (далі -- Указ) міститься трохи інше визначення ринкового збору, під яким розуміють плату за право заняття місця для торгівлі на ринках усіх форм власності, що вбачається більш правильним. Виходячи з цього визначення, платниками збору є юридичні та фізичні особи, які реалізують відповідну продукцію. Об'єкт обкладання за цим збором -- торгове місце (на ринках, у павільйонах, на площадках, з автомашин, візків тощо). Граничний розмір ставок збору встановлений окремо для фізичних осіб -- 20% мінімальної заробітної плати і для юридичних осіб -- 3 мінімальні заробітні плати. Причому розмір ставки може коливатися залежно від ринку, його територіального розташування і виду продукції. Податкові відрахування провадяться за кожний день торгівлі. Облік платників веде адміністрація ринку. Строк оплати -- до початку реалізації продукції. Джерелом оплати є собівартість продукції або особисті кошти.



Табл.4 Ринковий збір

Декретом не встановлені пільги зі сплати ринкового збору. Однак в Указі закріплено, що ринковий збір не справляється з підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розташованих у стаціонарних приміщеннях (магазинах, кіосках, наметах) на території ринку і з власних торгово-закупівельних підрозділів ринку незалежно від займаного місця. Крім того, певні пільги можуть також встановлюватися органами місцевого самоврядування. Наприклад, Положенням про порядок справляння ринкового збору з юридичних і фізичних осіб, що діє в м. Харкові, звільнені від сплати цього збору інваліди війни. [11, с.7-9]

Ринковий збір сплачується до початку торгівлі через касовий апарат адміністрації ринку. На підставі касового чека про сплату ринкового збору особі надається місце для торгівлі.

У разі виявлення на ринку при проведенні контрольної перевірки працівниками органів державної податкової служби торговців без касових чеків, що засвідчують сплату ринкового збору, з цих торговців стягується штраф у сумі, еквівалентній п'ятьом розмірам ринкового збору, а з адміністрації ринку -- у розмірі 10 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. У разі виявлення у торговців неналежним чином оформлених з вини адміністрації ринку касових чеків адміністрація ринку за кожен випадок сплачує штраф у сумі, еквівалентній 20 неоподаткованим податком мінімумам доходів громадян.