Правове регулювання місцевих податків та зборів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА"

Кафедра правового регулювання економіки

Cпеціальність "Правознавство"

МАГІСТЕРСЬКА ДИПЛОМНА РОБОТА

по темі:

"ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ В УКРАЇНІ"

Студентки V курсу

Меркулової Ірини Володимирівни

Науковий керівник: доцент кафедри

правового регулювання економіки,

кандидат юридичних наук, доцент

Хатнюк Наталія Сергіївна

Київ-2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОЇ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

1.1 Юридична природа побудови та регламентації місцевої системи оподаткування в Україні

1.2 Теоретичні основи визначення та класифікації доходів місцевих бюджетів

1.3 Принципи формування місцевої системи оподаткування

РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ОКРЕМИХ ВИДІВ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ

2.1 Податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки

2.2 Єдиний податок як інструмент спрощеної системи оподаткування

2.3 Правовий аналіз змісту місцевих зборів

2.4 Сутність місцевих неподаткових доходів

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

3.1 Проблеми та шляхи вдосконалення державної та місцевої системи оподаткування

3.2 Особливості розвитку та формування місцевих податкових систем іноземних держав

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми магістерської дипломної роботи. Виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, держава будує відповідну політику - економічну, соціальну, правову тощо. Головним джерелом формування як державних так і місцевих доходів є податки, які виступають потужним регулятором та гарантом соціального захисту громадян, створюють матеріальну основу суверенітету держави та місцевого самоврядування.

В умовах становлення демократично орієнтованого громадянського суспільства реалізація конституційних ґарантій незалежності місцевого самоврядування залежить від закріплення в нормативно-правовому полі механізму забезпечення стабільними джерелами фінансування, серед яких провідне місце має належати місцевим податкам і зборам. Однак їх роль не обмежується наповненням дохідної частини місцевих бюджетів, оскільки в зарубіжних країнах ці податки та збори призначені стимулювати підприємницьку активність, сприяти розвитку місцевого господарства та його інфраструктури.

В Україні місцеве оподаткування перебуває на початковому етапі розвитку. Не будучи пристосованим до ринкових умов господарювання, воно не забезпечує достатнього обсягу надходжень місцевих податків і зборів. Його сучасний стан не відповідає принципам економічної ефективності, соціальної справедливості, адміністративної простоти, стабільності та гнучкості. Іншими словами, місцеві податки і збори відіграють допоміжну роль щодо загальнодержавних податкових платежів. Натомість місцеве оподаткування має стати регулятором економічних процесів у реґіонах, у його межах необхідно забезпечити реалізацію всіх критеріальних вимог, притаманних загальносвітовій податковій політиці.

У даній роботі основна увага приділяється аналізу особливостей правового регулювання місцевих податків в Україні. До недавнього часу питання, які торкалися аналізу особливостей правового регулювання податків в Україні, залишались поза увагою наукових інтересів вчених України. Одними з перших досліджень у галузі місцевого оподаткування були праці науковців дорадянського періоду М.М.Алексєєнка, В.П.Безобразова, А.О.Ісаєва, В.О.Лебедєва, Й.М.Кулішера, М.М.Курчинського, М.О.Сірінова, М.І.Тургенєва, М.І.Фрідмана та І.І.Янжула. Навколо цих питань сконцентрована наукова полеміка в роботах радянських учених Д.П.Боголєпова, А.І.Буковецького, Л.О.Веліхова, Б.Б.Веселовського, П.П.Гензеля, Д.В.Данілова, С.А.Котляревського, М.І.Мітіліно, Г.І.Тіктіна й Е.Д.Чернєховського.

Значне зацікавлення у згаданому контексті викликають праці вітчизняних науковців В.Л.Андрущенка, О.Д.Василика, Ю.Б.Іванова, О.П.Кириленко, В.І.Кравченка, А.І.Крисоватого, М.І.Крупки, В.М.Мельника, Ю.В.Пасічника, В.В. Письменного, А.М.Соколовської, В.М.Федосова та інших авторів.

Водночас у переважній більшості наукових працях питання правового регулювання місцевих податків та зборів недостатньо розглянуті та ряд важливих проблем залишилися поза увагою дослідників. Весь період існування цих податків характеризується деталізацією та уточненням їх законодавчого регулювання і лише зараз цей процес досягає певної завершеності. Різні за змістом типи податків та зборів потребують особливої форми правового регулювання.

Натомість є актуальним дослідження теоретичних, нормативно-правових й організаційних аспектів місцевого оподаткування, ґрунтовний аналіз загальносвітової практики справляння місцевих податкових платежів - важливий напрям наукових розвідок, широке застосування результатів яких дасть змогу виробити підходи до реформування інституту місцевих податків і зборів в Україні.

Виходячи з вищезазначеного, сьогодні особливо важливо здійснити дослідження системи місцевих податків та зборів, які сформовані й закріплені на державному рівні (податок на землю, податок на нерухомість); місцеві податки та збори, формовані на місцевому рівні (єдиний податок, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки збір за місця для паркування транспортних засобів; збір за проведення деяких видів підприємницької діяльності; туристичний збір); місцеві податки та збори, сформовані як відрахування від державних податків (частка ПДВ, частка податку на прибуток, частку акцизного податку тощо); місцеві неподаткові доходи (пеня, патент, ліцензійні збори), що також поповнюють бюджет й відображають фіскальну функцію. Таким чином, дослідження основних проблем правового регулювання місцевих податків в Україні має важливе теоретичне і практичне значення.

Ми вважаємо за необхідне, при розгляді питань, які складають предмет магістерської дипломної роботи, використати матеріал, що характеризує місцеве оподаткування не лише в Україні, а й у Російській Федерації, США, Японії та в Європейських державах, на прикладі Німеччини, Великобританії та Франції. Здійснена спроба провести детальний аналіз, порівняти процеси, зробити деякі прогнози.

Метою та завданнями магістерської дипломної роботи є дослідження юридичної природи місцевих податків та зборів, правової регламентації, механізмів їх дії й застосування в Україні, аналіз міжнародного досвіду та можливих шляхів вдосконалення системи місцевого оподаткування, вирішення дискусійних та проблемних питань у рамках реформування податкової системи України.

У відповідності з вказаною метою магістерської дипломної роботи поставлені такі завдання:

- проаналізувати нормативно-правове забезпечення місцевого оподаткування в Україні;

- виявити можливості адаптації зарубіжного досвіду місцевого оподаткування до вітчизняної практики;

- розкрити зміст податкової системи та особливості функціонування в ній місцевих податків та зборів;

- проаналізувати структуру та динаміку надходжень місцевих податків і зборів;

- дослідити юридичну природу та правову регламентацію популярних видів місцевих податків та зборів, аналізуючи елементи податків та зборів;

- розглянути сутність та особливості основних та додаткових елементів правового механізму місцевих податків та зборів;

- обґрунтувати підходи до реформування інституту місцевих податків і зборів в Україні

- вивчити особливості запровадження Податковим кодексом України нової місцевої системи оподаткування та дослідити правову природу нових видів місцевих податків та зборів, а саме податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, збору за місця паркування транспортних засобів;

- висунути пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правової регламентації місцевих податків та зборів у податковій системі України;

Об'єктом магістерської дипломної роботи є суспільні відносини, що складають основу місцевого оподаткування, і виникають в процесі впровадження та справляння місцевих податків і зборів та нормативно-правова база, яка регулює порядок їх справляння.

Предметом магістерської дипломної роботи є теретико-правові проблеми та особливості правового регулювання місцевої системи оподаткування в Україні.

Нормативно-правову базу магістерської роботи складають Конституція України, Податковий кодекс України, закони України, постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, законодавчі акти Кабінету Міністрів України, акти Державної податкової адміністрації та практика їх застосування, проекти законодавчих актів, публікації періодичних видань. Нами було проаналізовано законодавство України, нормативна база ряду зарубіжних країн та проведено порівняльний аналіз окремих аспектів законодавства України й Російської Федерації, Франції, Німеччини, Великобританії, США з питань застосування системи місцевого оподаткування. В процесі дослідження було використано не лише юридичну, але й економічну літературу, в якій розглядаються проблеми правового регулювання справляння місцевих податків та зборів. У магістерській роботі поряд з працями з фінансового та податкового права, використані також роботи з економічних наук.

Методологію магістерської дипломної роботи складають сучасні методи наукового пізнання. Загальнонауковий діалектичний метод пізнання виступає основним, суттю якого є проблеми, що вирішуються в роботі, розглядаються в єдності їх соціального, економічного змісту і юридичної форми. Системний підхід дозволив визначити проблемні питання правового регулювання податкової системи України, шляхи її удосконалення. Порівняльно-правовий метод застосовувався при проведенні аналізу місцевих податків та зборів України, Російської Федерації, Європейських держав з розвинутою ринковою економікою. За допомогою історико-правового методу було проаналізовано становлення системи оподаткування, розглянуті місцеві податки та збори в процесі розвитку та їх динаміки.

Структура магістерської дипломної роботи обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається: із змісту, вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, в яких послідовно розглядаються всі питання, необхідні для найбільш повного розкриття досліджуваної теми та висновків, де висвітлюється короткий аналіз розглянутого матеріалу, а також висуваються окремі пропозиції стосовно можливих варіантів удосконалення правової регламентації системи місцевого оподаткування, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОЇ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

1.1 Юридична природа побудови та регулювання місцевої системи оподаткування в Україні

Податкова система в кожній країні є однією із стержневих основ економічної системи. Важливим засобом державного регулювання розвитку економіки в умовах формування ринкових відносин є податки.

Проблема побудови ефективно податкової системи та своєчасного і повного справляння податків є однією з найбільш актуальних у процесі становлення в Україні ринкових відносин і закладення підвалин для економічного зростання та інтегрування української економіки у світовий ринок [96, с. 41].

Діюча система оподаткування щорічно забезпечує від 60 до 80 % надходжень доходів до державного бюджету і повністю до бюджетів органів місцевого самоврядування [94, с. 1].

Створення податкової системи України почалося відразу після проголошення незалежності. Історично склалося так, що формування оподаткування в Україні відбувалося без необхідного наукового обґрунтування, що призвело до виникнення багатьох проблем, вирішення яких здійснюється методом проб і помилок, а результатом такого становлення і розвитку є значне зниження ефективності роботи податкової системи і пригнічення вітчизняного виробництва. Податки - це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи потрібно виходити з реалій соціально-економічного стану країни. Адже податкова система повинна відображати конкретні умови конкретної країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню і внутрішню політику, традиції народу, географічне положення, кліматичні умови і безліч інших чинників. У зв'язку з цим склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків, порядок їх обчислення, форми розрахунків, організація податкової служби можуть значно відрізнятися.

Не можна не погодитися з думкою про те, що платники податків сьогодні не задоволені податковою системою, що склалася, і особливо політикою податкового „душіння" бізнесу. Існуюча податкова система досить суперечлива і заплутана, в багатьох випадках не обґрунтована і не справедлива, вона не дає підприємцям можливості законним шляхом розвиватися, розвивати свою справу, що найбільш дивне - вона постійно суперечить власним же державним законам [97, С. 539].

У вітчизняній фінансовій науці найчастіше використовуються такі терміни: „податкова система" і „система оподаткування". Необхідно зазначити, що останній термін використовується частіше, оскільки він продекларований Законом України „Про систему оподаткування". Але суть цих термінів однакова і можна, навіть, сказати що вони є синонімами.

У короткому словнику по податках, податкова система визначається як сукупність юридичних норм, які встановлюють обов'язкові платежі й порядок їх справляння платниками податків: юридичних і фізичних осіб, а також інших категорій платників податків [2].

В іншому випадку податкову систему визначають як „сукупність існуючих у даний момент у конкретній державі суттєвих умов оподаткування". Серед таких умов виділяють:

- порядок встановлення та введення в дію податків;

- види податків (система податків);

- порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів;

- права і обов'язки платників податків;

- форми і методи податкового контролю;

- відповідальність учасників податкових відносин;

- способи захисту прав та інтересів платників податків [92, С. 80].

Крім того, податкову систему визначають як сукупність встановлених у країні податків [93, С. 68].

У законі України „Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про систему оподаткування" від 2 лютого 1994 року під податковою системою розуміється сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів і внесків до державних цільових фондів (далі - податки, обов'язкові платежі), що справляються у встановленому порядку [9].

Розширене трактування системи оподаткування дає С.В. Онишко: „система оподаткування - це сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених податків, зборів, внесків і платежів до бюджету та державних фондів, механізм їх нарахування й вилучення, права та обов'язки податкових служб і платників податків, яка дає змогу досягти поставленої мети стосовно конкретного відрізку часу" [60, С. 47].

Наведене визначення найповніше характеризує систему оподаткування. По-перше, тут чітко виділено усі елементи системи оподаткування: законодавчо встановлені податки і збори, методи їх справляння, платники податків, органи контролю за справлянням податків (Державна податкова адміністрація, Митний комітет України, Пенсійний фонд України та інші). По-друге, робиться наголос на взаємозв'язку і взаємообумовленості елементів системи та на темі функціонування системи. Саме зв'язки між елементами і мета надають системі тих рис, які роблять її якісно досконалішою, ніж сума всіх елементів.

Разом з тим, з-поміж опитаних 327 респондентів - працівників державної податкової служби - на запитання, що входить у податкову систему України, 17,2 % відповіли, що це всі загальнодержавні податки, збори (обов'язкові платежі); 11,3 % - всі місцеві податки, збори (обов'язкові платежі) і 71,5 % - сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів (обов'язкових платежів).

Під оподаткуванням розуміють законодавчо врегульований процес встановлення та утримання податків у країні, визначення їх розмірів, ставок, відповідних об'єктів і кола юридичних і фізичних осіб, що підлягають оподаткуванню, а також порядок справляння (сплати) податків [83, с. 281].

Ми пропонуємо викласти поняття податкової системи України в такій редакції: „Податкова система України - це сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, їх законодавчо закріплені види, розмір і коло осіб для сплати" та внести доповнення до Закону України „Про систему оподаткування" та до Податкового кодексу України, запропонованої редакції визначення податкової системи України [2].

Нині діюча податкова система, в основу формування якої було покладено класичну схему оподаткування та перенесення зразка податкової системи країн з розвиненими ринковими відносинами, не зовсім досконала. Недосконалі й одночасно складні механізми оподаткування поряд з іншими причинами сприяли приховуванню прибутку з метою несплати податків, формуванню „тіньового" сектора економіки, а також зниженню податкових надходжень до бюджету, зростанню недоїмки.

Вихід з тривалої економічної кризи, забезпечення стабілізації і зростання обсягів виробництва та суттєвих зрушень у структурній перебудові економіки значною мірою залежать від формування дієвої фінансової і, зокрема, податкової політики та створення ефективної системи оподаткування [93, с. 159].

Щодо податкової системи, на думку деяких авторів, можливі два підходи - розширений і звужений. Розширений передбачає віднесення до податків усіх обов'язкових платежів, які забезпечують фінансування централізованих державних видатків, тобто з бюджету і з фондів цільового призначення. Звужений полягає в тому, що до податків відносять обов'язкові платежі постійного характеру, що входять у бюджет [51, C. 13].

До складу податкової системи західна фінансова наука, крім платежів до бюджету, відносить також податки (відрахування) на соціальне страхування [56, C. 84].

На думку деяких авторів, незрозумілим є включення до однієї групи загальнодержавних податків і зборів. Вони до податків відносять усі обов'язкові платежі державі для забезпечення фінансування її видатків. При цьому вони поділяються на дві частини - податки, що надходять до бюджету, та платежі, що надходять до цільових фондів.

У свою чергу, збори - це платежі разові і незначні за обсягом. Їх, як правило збирають на місці [67, с. 40, 44].

Структура податкової системи має деякі свої особливості. Це висока питома вага непрямих податків, що не завжди відповідає вимогам ринкової економіки. Одночасно питома вага непрямих податків у доходах бюджету має тенденцію до зростання [18, с. 47].

У свій час ще А. Смітом та Д. Рікардо була висловлена думка про доцільність і необхідність комбінації прямих і непрямих податків при формуванні податкової системи. Проблема полягає у знаходженні меж оптимального співвідношення між цими двома, вкрай необхідними структуроформуючими елементами оподаткування, і вона повинна вирішуватися, виходячи, насамперед, з властивих цим податкам переваг і недоліків [68].

Система податків в Україні включає в себе три підсистеми.

Перша підсистема охоплює оподаткування юридичних осіб (підприємства, організації).

Це прямі податки: податок на прибуток підприємств; податок на майно підприємств; плата за землю; податок за першу реєстрацію транспортного засобу.

Непрямі податки: акцизний податок; податок на додану вартість; митні збори.

Інші податки і збори: збір на геологорозвідувальні роботи; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього середовища; державне мито; місцеві податки і збори.

Друга підсистема оподаткування охоплює фізичних осіб.

Це прямі податки: прибутковий податок з громадян, податок на нерухоме майно громадян, податок за першу реєстрацію транспортного засобу, плата за землю.

До непрямих податків відносяться митні збори.

Інші податки, збори та обов'язкові платежі: державне мито, збір у Пенсійний фонд, місцеві податки і збори, збір за забруднення навколишнього середовища.

Третя підсистема охоплює збори в державні цільові фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд [66, C. 65-67].

Загальнодержавні податки і збори поділяють на непрямі, прямі і збори.

До непрямих податків відносять: ПДВ, акцизний податок, мито, туристичний збір тощо.

Разом з тим у словнику-довіднику для працівників органів державної податкової служби України до непрямих податків віднесено: податки на продаж, податки з обігу, на продаж цінних паперів, на перекази коштів за кордон, на дарування і спадщину, на передачу власності, на матеріально-технічні запаси та обладнання, на монопольне право та привілеї, гербові збори [47, C. 179].

До прямих податків належать такі: податок на прибуток підприємств, податок на прибуток фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок за першу реєстрацію транспортного засобу, фіксований сільськогосподарський податок.

До зборів відносять: Державне мито; рентні платежі; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього природного середовища; збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір до Державного інноваційного фонду; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; збір за використання радіочастотного ресурсу України [71, C. 174].

На підставі проведеного аналізу розвитку податкової системи ще в 1999 році було запропоновано такі податки і податкові платежі, які, на думку окремих авторів, відображали встановлені у світі канони побудови податкових систем. До них відносилися:

Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі, які об'єднували прямі податки, непрямі податки, платежі за ресурси, плату за державні послуги та комерційні доходи.

До прямих податків належали: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок на майно, земельний податок.

До непрямих податків належали: податок на додану вартість, акцизи, мито.

У систему платежів за ресурсі входили: лісовий дохід, плата за користування водними ресурсами, плата за користування надрами.

У плату за державні послуги та компенсаційні доходи входили державне мито, відрахування на геологорозвідувальні роботи, відрахування на дорожні роботи.

До місцевих податків і зборів відносилися: податок з реклами, комунальний податок, податок за використання регіональної та місцевої символіки, ринковий збір, готельний збір, збір за місця паркування автотранспорту, курортний збір, збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, збір за розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг, збір за організацію гастрольної діяльності.

До внесків і відрахувань до соціальних фондів були віднесені: внески до Пенсійного фонду, відрахування на обов'язкове соціальне страхування, внески до Фонду сприяння зайнятості населення [67, с. 48].

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен громадянин зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і в розмірах, встановлених законом [1].

Податки - найбільш ефективний інструмент регулювання економічних процесів. Використання податкових важелів в умовах розвитку України повинно бути спрямовано на забезпечення та підтримку збалансованого економічного росту, ефективне використання ресурсів, стимулювання інвестиційної та підприємницької діяльності [80, с. 106].

Структура податкової системи законодавчо була закріплена Законом України „Про систему оподаткування", а у подальшому Податковим кодексом України. Згідно з чинним законодавством усі податки, збори (обов'язкові платежі), що сплачуються, поділяються на загальнодержавні і місцеві [2].

Загальнодержавні податки, збори (обов'язкові платежі) встановлює Верховна Рада України. Стягуються вони на всій території України і зараховуються у відповідні бюджети та державні цільові фонди згідно існуючим законодавством України.

У 1991 році всіх загальнодержавних податків (обов'язкових платежів) нараховувалося 16 видів. До них належали: податок на прибуток; податок на прибуток іноземних юридичних осіб від діяльності в Україні; податок на доходи; прибутковий податок з громадян; податок на фонд оплати праці колгоспників; податок з власників транспортних засобів; плата за землю; податок з обороту; податок на експорт та імпорт; податок на додану вартість; акцизний збір; мито; плата за природні ресурси; лісовий дохід; державне мито; екологічний податок [9].

Законом України від 2 лютого 1994 року „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про систему оподаткування" до загальнодержавних податків (обов'язкових платежів), крім існуючих, були введені: податок на майно підприємств; податок на нерухоме майно громадян; податок на промисел; внески до Фонду сприяння зайнятості населення; внески до Фонду соціального страхування України; внески до Пенсійного фонду України; внески до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; плата по відшкодуванню витрат на геологорозвідувальні роботи; відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг; плата за забруднення навколишнього природного середовища [9; 13].

Цим Законом існуючий раніше податок на прибуток замінювався податком на доходи підприємств і організацій; податок з власників транспортних засобів, на податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; плата за природні ресурси, - на плату за спеціальне використання природних ресурсів.

Водночас такі податки, як податок на прибуток іноземних юридичних осіб від діяльності в Україні, податок на доходи, податок на фонд оплати праці колгоспників, податок з обороту, податок на експорт і імпорт, екологічний податок, було відмінено [9].

Таким чином, у 1994 році в Україні існувало всього 19 загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів).

Новий якісний етап розвитку податкової системи припадає на 1996 - 1997 роки. Про це свідчить Указ Президента України „Про заходи щодо реформування податкової політики" від 31 червня 1996 р. № 621/96 [22] та Постанова Верховної Ради України "Про основні положення податкової політики в Україні" від 4 грудня 1996 р [20]. Цими нормативними актами сформульовано завдання щодо реформування податкової політики і встановлено трьохмісячний термін для прийняття відповідних рішень.

Крім того, цими документами передбачався граничний рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через Зведений бюджет України не вище 40 - 45 %; значне реформування правових норм оподаткування; збільшення коштів, що спрямовувалися на формування місцевих бюджетів за рахунок надання їм більш широких та стабільних джерел доходів [63, С. 128].

У 1997 році Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. було введено збір до Державного інноваційного фонду, плату за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, рентні платежі. Крім того, податок на доходи підприємств і організацій називався податком на прибуток підприємств; прибутковий податок з громадян замінювався податком на доходи фізичних осіб; плату за землю було викладено в новій редакції як плату (податок) за землю; податок на нерухоме майно громадян називався просто податком на нерухоме майно (нерухомість); податок на добавлену вартість став називатися податком на додану вартість; плату за відрахування витрат на геологорозвідувальні роботи замінено на збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; внески до Фонду соціального страхування України - збором на обов'язкове соціальне страхування; внески до Пенсійного фонду України - збором на обов'язкове державне пенсійне страхування. Крім того, існуючі до цього відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг та внески до Фонду сприяння зайнятості населення були ліквідовані [9; 13].

У 1998 році Законом України „Про фіксований сільськогосподарський податок" від 17 грудня 1998 р. були введені: комунальний податок; фіксований сільськогосподарський податок; збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України. Замість плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності була введена плата за придбання торгового патенту на здійснення торгової діяльності [9].

У наступному 1999 році Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про систему оподаткування" від 09 квітня 1999 р. було введено збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства і одночасно скасовано збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України, який проіснував менше як півроку [13]. Пізніше, в травні того ж 1999 року, було введено гербовий збір [10], в 2000 році - збір за використання радіочастотного ресурсу України [11], у 2001 році - збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний) [14]. У 2003 році були введені внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття [16], збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію [22], збір за проведення гастрольних заходів [17]. У 2004 році було введено судовий збір [23], а в наступному 2005 році введено збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності [22].

Таким чином, якщо в 1991 році нараховувалося всього 16 видів загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів), то у 1997 році їх кількість зросла до 19, у 2000 році - до 24, то у 2005 році їх уже нараховувалося 30 видів. До них належали: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності); податок на нерухоме майно (нерухомість); податок на промисел; комунальний податок; фіксований сільськогосподарський податок; податок на додану вартість; акцизний збір, мито; збір за спеціальне використання природних ресурсів; державне мито; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; збір за забруднення навколишнього природного середовища; збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір до Фонду здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збір до Державного інноваційного фонду; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; рентні платежі; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; гербовий збір; збір за використання радіочастотного ресурсу України; збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний); внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію; збір за проведення гастрольних заходів; судовий збір; збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності [84, с. 144-145].

Велика кількість загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) ускладнювала механізм сплати податків на всій території України. Надходження від загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) у бюджет України з року в рік зростали. Якщо загальна сума всіх податкових надходжень у 2000 році становила 30 млн 832 тис. грн, у 2001 році - 36 млн 203,1 тис. грн, у 2002 році - 44 млн 50,1 тис. грн, то у 2003 році їх сума виросла до 53 млн 728, 6 тис. грн [60, с. 13].

У проекті Податкового кодексу України від 14 травня 2002 р., підготовленого Кабінетом Міністрів України, статтею 1025 пропонувалось введення лише 13 видів загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів), до яких відносять: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; податок на майно; податок на транспортні засоби; державне мито; мито; рентні платежі; платежі за спеціальне використання природних ресурсів; єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України; збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства; екологічний збір та чотири види місцевих податків та зборів, серед них: єдиний податок, комунальний податок, туристичний збір та збір за місця паркування автотранспорту [33].

З прийняттям Податкового кодексу України ситуація щодо розмежування загальнодержавних та місцевих податків і збрів різко змінилася, що ми можемо побачити з проведеного нами порівняльного аналізу.

Порівняльна таблиця місцевих податків та зборів "до" і "після" прийняття Податкового кодексу України

До 01.01.11 р.	Після 01.01.11 р.
Ст. 15 Закону про систему оподаткування	Ст. 10 ПКУ
Місцеві податки
Податок з реклами	--
Комунальний податок	--
Податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки, був передбачений ст. 14 Закону про систему оподаткування ,але не справлявся	Податок на нерухоме майно (справлятиметься з 01.01.12 р.)
--(1)	Єдиний податок(2)
Місцеві збори (обов'язкові платежі)
Збір за паркування автотранспорту	Збір за місця для паркування транспортних засобів
Ринковий збір	--
Збір за видачу ордера на квартиру	--
Курортний збір	Туристичний збір
Збір за участь у перегонах на іподромі	--
Збір за виграш на перегонах на іподромі	--
Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі	--
Збір за право використання місцевої символіки	--
Збір за право проведення кіно- і телезйомок	--
Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу та лотерей	--
Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг	--
Збір з власників собак	--
Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності згідно зі ст. 14 Закону про систему оподаткування належала до загальнодержавних платежів	Збір за здійснення деяких видів підприємницької діяльності (плата за торговий патент)
(1)Єдиний податок, що сплачувався до 01.01.11 р. і продовжує сплачуватися до внесення змін до розділу XIV ПК України, не було передбачено Законом про систему оподаткування, механізм його справляння було встановлено Указом про єдиний податок. (2)Єдиний податок, що сплачуватиметься до внесення змін до розділу XIV ПК України, не передбачено в ПК України (точніше, його згадано в ПК України, але порядок його сплати не описано), механізм його справляння встановлено Указом про єдиний податок з урахуванням вимог підрозділу 8 розділу XX ПК України.

Таким чином, Податковим кодексом, з одного боку значно скорочені місцеві податки та збори, а з іншого боку введений новий податок на нерухомість та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Отже, з урахуванням викладеного, можна зробити такі висновки:

- становлення та розвиток податкової системи України співпадають з етапами становлення та розвитку органів ДПС України;

- аналіз податкового законодавства свідчить, що види і кількість загальнодержавних податків та зборів з року в рік зростали. Так, у 1991 році їх нараховувалося 16, у 1997 р. - 19, у 2000 р. - 24, а 2005 р. - 30, а у 2011 - 48;

- назріла об'єктивна необхідність прийняття Податкового кодексу України, де б на законодавчому рівні були чітко визначені види загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів;

- після прийняття Податкового кодексу України назріла необхідність практичного тлумачення застосування його нових норм.

Щодо правової регламентації місцевого оподаткування, то в теорії існують різні підходи до класифікації джерел податкового права. Зокрема, найбільш поширеним є критерій поділу за особливостями правового регулювання та характером встановлення, відповідно до якого виділяють звичаї, прецеденти, міжнародні договори, правові доктрини та нормативно-правові акти. Також часто використовується поділ джерел податкового права за ознакою вертикального рівня владних повноважень на нормативно-правові акти загальнодержавного значення, республіканські та місцеві нормативно-правові акти.

Визнаючи закони як основу законодавства у сфері місцевого оподаткування, необхідно зауважити, що в теорії податкового права їх поділяють на:

- загальні податкові закони, тобто такі законодавчі акти, які містять норми податкового права загального характеру, що регулюють податкову систему в цілому, визначають повноваження спеціальних державних органів в сфері оподаткування тощо;

- спеціальні податкові закони, тобто такі законодавчі акти, які містять норми податкового права, що регулюють окремі групи або види податків;

- загальні фінансові закони, як правило, це бюджетні закони, що встановлюють основи бюджетної системи на певний рік, визначають місце податкових надходжень у цій системі та містять податкові норми;

- загальні нефінансові закони, як правило, конституційні або інші закони, що належать до інших галузей права, але містять податкові норми.

Особливістю законодавчого регулювання у сфері оподаткування в Україні є те, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Можна сказати, що до певного часу в Україні не було чіткої законодавчої визначеності щодо встановлення місцевих податків і зборів. Законодавча ж регламентація порядку справляння місцевих податків і зборів в Україні головним чином до прийняття Податкового кодексу була проведена разом із прийняттям Декрету Кабінету Мiністрiв "Про мiсцевi податки i збори", Закону України "Про систему оподаткування", Бюджетний Кодекс України, Закону України від 21 травня 1997 р. „Про місцеве самоврядування в Україні", акти Президента України, рішення органів місцевого самоврядування і в першу чергу - Конституція України, якою закріплюються вихідні положення щодо регулювання місцевого оподаткування [21;9;4;8;1].

Декретом Кабінету Міністрів України „Про місцеві податки і збори", було фактично закладено початок формування системи місцевих податків і зборів. Ним встановлювалося 16 видів місцевих податків і зборів [21].

Пізніше, в тому ж 1993 році, Законом України „Про доповнення Декрету Кабінету Міністрів України „Про місцеві податки і збори" було введено місцевий податок з продажу імпортних товарів, який у 1997 році було скасовано [13].

Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до їх переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законами України.

Згідно з Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про систему оподаткування" від 2 лютого 1994 року, всіх місцевих зборів (обов'язкових платежів) нараховувалось 13 видів. До них належали: готельний збір; збір за паркову автомобілів; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон і збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та лише два види податку - з реклами та комунальний податок [9].

Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 року було введено новий вид місцевого збору - збір з власників собак та в новій редакції визначено такі збори, як збір за припаркування автотранспорту, збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей та збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг. Всього в 1997 році нараховувалося 16 видів місцевих податків, зборів (обов'язкових платежів), з яких лише два (комунальний та з реклами) відносили до податків [9; 10, с. 65].

Крім того, сюди ж деякі автори відносять так званий єдиний податок [81, с. 174].

Законом України „Про охорону культурної спадщини" від 8 червня 2000р № 1805-III до місцевих податків, зборів (обов'язкових платежів) був введений екскурсійно-туристичний збір [14], який пізніше Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 7 червня 2001 року № 2515-III було відмінено [13].

Пізніше Законом України „Про внесення змін до деяких Законів України" від 3 квітня 2003 року № 703-IV було ліквідовано збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон [14].

Проектом Податкового кодексу України від 14 травня 2002 року, підготовленого Кабінетом Міністрів України, у статті 1026 - „Місцеві податки" - пропонується ввести всього 10 видів місцевих податків, зборів (обов'язкових платежів), з яких 4 види податків і 6 видів зборів [3].

З нині існуючих 2 видів місцевих податків пропонують виключити комунальний податок і одночасно включити так званий шкільний податок, податок за використання місцевої символіки та курортний податок. Податковим кодексом України виключаються також такі місцеві збори (обов'язкові платежі), як збір за видачу ордера на квартиру, курортний збір, збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш у бігах на іподромі, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, збір за використання місцевої символіки, збір за право проведення кіно- і телезйомок, збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збір з власників собак.

Разом з тим пропонують ввести такі два види місцевого збору, як збір за організацію гастрольних заходів і збір за видачу дозволів на будівництво у населених пунктах об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва, будівництва садових будинків і гаражів [4].

Метою прийняття Податкового кодексу України було створення стабільної податкової системи, яка б при зниженні податкового тиску на суб'єктів господарювання, дотриманні принципу рівнонапруженості в оподаткуванні, забезпечила достатній обсяг надходжень податкових платежів до бюджетів усіх рівнів, створила б більш сприятливі умови для інвестиційних процесів в країні, ефективного функціонування та зростання економіки, справедливий підхід до оподаткування всіх категорій платників податків, а також створення умов для подальшої інтеграції України у світове співтовариство.

Після прийняття 5 грудня 2010 року Верховною Радою України Податкового кодексу України слідує його доопрацювання, визначення мети податкових трансформацій. Важливо зазначити, що встановлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом України, забороняється і відповідно до прикінцевих положень, з 01.01.2011 року, втрачають чинність Закон України "Про систему оподаткування" та Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 "Про місцеві податки і збори" [2].

Відповідно до ст. 10 Податкового кодексу України встановлюються наступні місцеві податки та збори. Так, до місцевих податків належать: 1) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 2) єдиний податок. До місцевих зборів належать: 1) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 2) збір за місця для паркування транспортних засобів; 3) туристичний збір.

Таким чином, Податковим кодексом, з одного боку значно скорочені місцеві податки та збори, а з іншого боку введений новий податок на нерухомість та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених Податковим кодексом, вирішують питання відповідно до вимог Податкового кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Відповідно до ст. 10.3 Податкового кодексу України, місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності [2].

Отже, з аналізу нових положень Податкового кодексу України, можна дійти висновку, що врегульовані існуючі на сьогодні проблеми системи оподаткування, законодавчо вдосконалені механізми податкового адміністрування, в першу чергу, на основі досягнень науки, сучасної комп'ютерної техніки і технології з урахуванням передового зарубіжного досвіду. На сьогодні залишається недосконало вирішена проблема комплексного, системного практичного тлумачення податкового законодавства і вирішенням питання реформування місцевої системи оподаткування є подальше удосконалення податкового законодавства України.

1.2 Теоретичні основи визначення та класифікації доходів місцевих бюджетів

Різноманітність видів і груп бюджетних доходів дозволяє класифікувати їх за різними підставами: 1) за суб'єктами та об'єктами відносин, що виникають; 2) за бюджетним призначенням, формами, методами та умовами залучення коштів тощо.

Очевидним є те, що певну теоретичну і практичну користь може дати лише та класифікація, в основу якої закладено загальні, найбільш суттєві критерії. Грунтовно питання класифікації доходів саме місцевих бюджетів України не вивчалося. Раніше більше уваги приділялося вивченню державних доходів і доходів державного бюджету [51]. У Радянському Союзі вченим С.Ципкіним досліджено проблеми (теорії та практики) формування доходів державного бюджету [42]. В Україні сучасні наукові розвідки в цьому напрямі здійснено, зокрема, В.Кравченком [37], Н.Сидоровою [90]. Правовими проблемами доходів місцевих бюджетів займаються також Н.Ісаєва, О.Заверуха, О.Майданник та інші вчені [84]. Базуючись на існуючих розробках аналізованого питання, узагальнити різні підходи щодо класифікації доходів (переважно державного бюджету) та запропонувати класифікацію доходів місцевих бюджетів.

Отже, доходи бюджетів можна розподілити за такими ознаками: 1) соціально-економічний характер; 2) джерела утворення та форми використання коштів; 3) методи вилучення коштів; 4) конкретні умови їхньої акумуляції та використання [32, 38--42].

За соціально-економічним характером доходи місцевих бюджетів поділяються на такі групи: 1) доходи від підприємств та організацій, що перебувають у державній власності; 2) доходи від підприємств та організацій, що перебувають у комунальній власності; 3) кошти, що надходять від населення. Тобто, відповідно до зазначеного критерію, доходи бюджетів поділяються на доходи від господарської діяльності юридичних осіб та надходжень від населення.

Поділ доходів місцевих бюджетів за джерелами утворення та формою використання коштів дає можливість конкретизувати їхній склад та визначити відповідні форми надходження до бюджетів. В основу поділу, який розглядається, закладено критерій того, за рахунок чого мають бути отримані доходи (наприклад, доходи від майна, від продажу земельної ділянки, від різного виду платежів).

За методом вилучення коштів доходи місцевих бюджетів поділяються на: такі, внесення яких відбувається добровільно (гранти, пожертви, дарунки), та ті, які стягуються в обов'язковому порядку (різноманітні податки, збори, обов'язкові платежі). Цей поділ допомагає встановити, чи несе конкретне підприємство, установа, організація, громадянин на собі обов'язок по сплаті до бюджету певних коштів.

Введення державою обов'язковості платежів при виникненні фактичного складу, який передбачено в законі, визначення розмірів і строків внесення слугують забезпеченню повноти, стійкості та регулярності грошових надходжень до бюджетів. Окрім того, сам факт визнання законом того чи іншого платежу обов'язковим передбачає можливість застосування в необхідних випадках примусового стягнення несплаченої суми.

У сучасній юридичній літературі можна зустріти і таку класифікацію доходів бюджетів: 1) за соціально-економічною ознакою; 2) за умовою зарахування до відповідних бюджетів (поділяються на закріплені та регулюючі); 3) за юридичними формами (податкові та неподаткові доходи) [65].

Найчастіше використовується класифікація поділу доходів бюджету саме на податкові та неподаткові. Існування такого поділу не викликає сумнівів. Для податкового методу держава використовує спеціальні юридичні конструкції -- суб'єкт оподаткування, об'єкт оподаткування, одиниця оподаткування, ставка податку, база оподаткування, неоподатковуваний мінімум доходів громадян -- все це елементи податкових законів. Інколи як окремі елементи виділяють строк сплати податку, пільги по його сплаті, відповідальність за невиконання податкових зобов'язань, джерело податку тощо. Відповідно до п. 19 ст. 2 Бюджетного кодексу України (далі -- БК України) доходи бюджету -- це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти) [4].

Чинне законодавство України (ст. 9 БК України) дає класифікацію доходів бюджету за такими розділами: 1) податкові надходження -- це передбачені податковим законодавством України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі; 2) неподаткові надходження: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти -- це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі [4].

Доходи можуть бути визнані такими, що надійшли до бюджету, лише після їхнього зарахування до відповідного бюджету. Податкові доходи вважаються сплаченими доходами відповідного бюджету з моменту, який визначений у податковому законодавстві України; неподаткові доходи вважаються сплаченими з моменту списання коштів з рахунку платника в кредитній установі (як правило, це банк).

Неподаткові доходи місцевих бюджетів формуються також за рахунок доходів від використання та продажу майна, яке знаходиться в комунальній власності; від фінансової допомоги та безповоротних відрахувань, штрафів та інших сум примусового стягнення, а також частини прибутку комунальних підприємств тошо. Фінансова допомога як вид неподаткових доходів -- це міжбюджетні трансферти. До неподаткових доходів місцевих бюджетів можна також віднеси доходи від цінних паперів, які перебувають у комунальній власності, деякі митні збори та частину державного мита, доходи від платних послуг, які надаються місцевими органами влади тощо.