Побудова моделі вибору фінансової стратегії підприємства

За умов ринкової економіки, самостійності підприємств, їх відповідальності за результати діяльності виникає об'єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства. Розробка фінансової стратегії - це галузь фінансового планування. Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, вона має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства. Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової, так і загальної стратегії розвитку підприємства. Фінансова стратегія включає методи формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику.

Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, об'єктивно оцінюючи характер внутрішніх та зовнішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів та фінансовому ринку. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. При розробці фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденції розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливості диверсифікації діяльності підприємства. Фінансова стратегія підприємства забезпечує:

ѕ формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

ѕ виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;

ѕ відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

ѕ визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.

Завданнями фінансової стратегії є:

ѕ визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

ѕ визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб'єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;

ѕ фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності на перспективу;

ѕ вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів, розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;

ѕ розробка способів виходу із кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств.

Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства. [16]

Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:

ѕ прогноз звіту про прибутки та збитки;

ѕ прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків);

ѕ прогноз балансу активів та пасивів підприємства.

Прогнозний звіт про прибутки та збитки показує обсяг прибутку, який буде одержано в наступному періоді.

Прогноз руху грошових коштів відображає рух грошових потоків за операційною, інвестиційною фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначити джерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді.

За допомогою прогнозу руху грошових коштів можна визначити, скільки грошових коштів необхідно вкласти в господарську діяльність підприємства, синхронність надходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу в залученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.

Після складання прогнозу руху грошових коштів розробляється стратегія фінансування підприємства.

Прогноз балансу підприємства входить до складу директивного фінансового планування. Баланс підприємства - це зведена таблиця, в який відображено джерела капіталу (пасив) і його розміщення (актив). Баланс активів і пасивів необхідний для того, щоб оцінити, в які види активів спрямовуються грошові кошти і за рахунок яких видів джерел (пасивів) передбачається фінансування створення активів.

Структура балансу, що прогнозується (як правило, на плановий трирічний період) відповідає загальновживаній структурі балансу підприємства, оскільки за вихідний береться бухгалтерський баланс підприємства на останню дату.

З метою досягнення стратегічних цілей підприємству необхідно розробити ефективну тактику фінансового менеджменту.

Фінансова тактика підприємства -- конкретні фінансові прийоми і методи, які застосовує підприємство для вирішення стратегічних завдань. Завдання тактики фінансового менеджменту -- вибір найбільш оптимального рішення і найбільш привабливих у конкретній господарській ситуації інструментів фінансового управління.

Тактичні цілі і завдання фінансового менеджменту:

-- забезпечення відшкодування поточних витрат за рахунок отриманих доходів підприємства;

-- регулювання розміру поточних грошових виплат підприємства;

-- ефективне використання наявних фінансових ресурсів підприємства;

-- оптимізація руху грошових потоків підприємства;

-- забезпечення ліквідності балансу підприємства;

-- підвищення ділової активності підприємства;

-- зміцнення фінансової стійкості підприємства;

-- підвищення платоспроможності підприємства тощо.

Тактика фінансового менеджменту є формою деталізації фінансової стратегії і формується відповідно до визначених раніше стратегічних цілей підприємства. При цьому розрізняють стратегічний і оперативно-тактичний фінансовий менеджмент.[18]

Стратегічний фінансовий менеджмент полягає у прогнозуванні напрямів фінансової діяльності та моделюванні параметрів фінансового розвитку підприємства на перспективу з урахуванням змін факторів зовнішнього фінансового середовища та кон'юнктури фінансового ринку. Стратегічне управління фінансами спрямоване на досягнення стратегічних цілей.

Досить часто в економічній літературі під стратегічним менеджментом розуміють управління інвестиціями, основними завданнями якого є:

-- фінансова оцінка проектів вкладення капіталу;

-- вибір критеріїв прийняття інвестиційних рішень;

-- вибір оптимальних варіантів укладення капіталу;

-- визначення джерел фінансування.

Оперативно-тактичний менеджмент охоплює оперативне управління готівкою, яке спрямоване на забезпечення і підтримку постійної платоспроможності та ефективне використання грошових коштів у конкретний період часу. Разом з тим, тактичне управління фінансами орієнтується на внутрішні джерела фінансування з метою забезпечення самоокупності діяльності.

Успіх фінансової стратегії підприємства гарантується, коли фінансові стратегічні цілі відповідають реальним економічним та фінансовим можливостям підприємства, коли методи фінансового управління є гнучкими та адекватними змінам фінансово-економічної ситуації.

1.3 Принципи та етапи розробки фінансової стратегії підприємства

Фінансова стратегія підприємства -- формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства і вибір найефективніших шляхів їх досягнення.

Як було зазначено вище, фінансова стратегія є складовою загальної стратегії підприємства (рис. 1.1). Основна мета загальної стратегії -- забезпечення стабільно високих темпів економічного розвитку та зміцнення конкурентної позиції підприємства [6].

Першочерговим завданням підприємства є розвиток здорової конкуренції, що визначається в процесі розроблення виробничої та маркетингової стратегій. Відповідно загальна стратегія ґрунтується на врахуванні можливостей збільшення конкурентних переваг підприємства. При цьому фінансова стратегія спрямовується на забезпечення самофінансування підприємства, що може досягатися в контексті ефективного управління капіталом, активами, прибутком, інвестиціями тощо. Таким чином, формування стратегічних цілей орієнтовано на нагромадження капіталу підприємства, достатнього для фінансування його розширеного відтворення.

Рисунок 1.1 - Фінансова стратегія як функціональна стратегія підприємства

Фінансова стратегія узгоджується із загальною стратегією підприємства та є чинником забезпечення його ефективного функціонування і фінансового розвитку в майбутньому. Процес розробки фінансової стратегії включає декілька етапів (рис. 1.2).

Рисунок 1.2 - Процес розроблення фінансової стратегії

1. Визначення загального періоду формування фінансової стратегії. У процесі розробки фінансової стратегії визначається тривалість періоду, який встановлюється для формування загальної стратегії економічного розвитку підприємства. При цьому стратегія фінансового управління як складова загальної стратегії може бути реалізована лише в часових межах цього періоду.

Тривалість періоду формування і реалізації фінансової стратегії залежить від низки чинників:

-- тривалості періоду загальної стратегії розвитку підприємства;

-- можливості прогнозування кон'юнктури фінансового ринку та розвитку економіки в цілому;

-- галузевих особливостей, організаційно-правової форми суб'єкта господарювання та масштабів його діяльності;

-- стадії життєвого циклу підприємства;

-- визначення стратегічних цілей і завдань.

2 Формування стратегічних цілей та завдань фінансового менеджменту. Основною метою фінансового менеджменту, як уже зазначалося вище, є максимізація ринкової вартості підприємства. Разом з тим, головна мета конкретизується у контексті завдань фінансового розвитку підприємства.

Для формування стратегічних цілей підприємству необхідно:

-- можливості досягнення мети узгодити із загрозою потенційного банкрутства;

-- визначити умови реалізації мети:

1) достатній обсяг капіталу і активів, їх оптимальну структуру, ефективне і раціональне використання;

2) допустимий рівень фінансових ризиків у процесі господарювання. Система стратегічних цілей формує стратегічну модель розвитку підприємства.

3 Конкретизація розробленої стратегії за періодами її реалізації. Розроблена фінансова стратегія знаходить конкретне відображення у фінансових показниках -- цільових стратегічних нормативах, зокрема таких:

-- щорічний темп приросту власного капіталу підприємства;

-- мінімальна частка власного капіталу в загальному обсязі використаного капіталу підприємства;

-- рентабельність власного капіталу підприємства;

-- мінімальний рівень ліквідності активів підприємства;

-- прийнятний рівень фінансових ризиків тощо.

Під час конкретизації фінансової стратегії за періодами її реалізації забезпечується узгодженість стратегічних нормативів у часі.

4 Розроблення фінансової політики за напрямами фінансової діяльності. Фінансову стратегію розробляють з урахуванням перспектив фінансового розвитку підприємства і, відповідно до основних аспектів його фінансової діяльності, формують фінансову політику.

Разом з тим, розробка і проведення фінансової політики підприємства, базуючись на фінансовій стратегії, дають змогу вирішувати конкретні завдання за відповідними напрямами його фінансової діяльності. Тобто фінансова стратегія орієнтує на ті варіанти рішень, які забезпечують досягнення поставленої мети фінансового менеджменту.

Система формування фінансової політики підприємства щодо напрямів його фінансової діяльності має такі складові:

1) управління капіталом:

-- визначення вартості капіталу;

-- оптимізація структури капіталу;

-- кредитна політика;

-- інвестиційна політика;

2) управління активами:

-- формування стратегії фінансування оборотних та необоротних активів;

-- фінансове управління товарно-матеріальними цінностями, грошовими активами, дебіторською заборгованістю;

-- управління необоротними активами в частини основних засобів, нематеріальних активів;

3) управління інвестиціями:

-- управління реальними інвестиціями;

-- управління фінансовими інвестиціями;

-- управління інвестиційним портфелем.

4) управління грошовими потоками:

-- управління грошовими потоками від фінансової діяльності;

-- визначення вартості грошей у часі та її використання у фінансових розрахунках;

5) управління фінансовими ризиками:

-- виявлення фінансових ризиків;

-- встановлення основних факторів впливу на рівень фінансових ризиків;

-- оцінка фінансових ризиків;

-- розробка механізму нейтралізації фінансових ризиків;

6) управління прибутком підприємства:

-- управління формуванням і розподілом прибутку;

-- управління використанням чистого прибутку;

-- дивідендна політика;

7) антикризове фінансове управління:

-- виявлення ознак кризового стану;

-- недопущення банкрутства підприємства;

-- локалізація кризових явищ;

-- фінансова стабілізація підприємства;

-- запобігання повторенню кризи.

Оцінка ефективності розробленої стратегії за параметрами. Цей завершальний етап формування стратегії фінансового менеджменту здійснюється за такими параметрами:

-- узгодженість фінансової стратегії підприємства із загальною стратегією його розвитку. У процесі такої оцінки визначається ступінь узгодження цілей і завдань, етапів та часових меж у реалізації стратегії фінансового менеджменту;

-- узгодженість фінансової стратегії зі змінами зовнішнього фінансового середовища. Згідно з таким параметром встановлюється відповідність розробленої стратегії фінансового менеджменту прогнозному економічному розвитку країни та змінам кон'юнктури фінансового ринку;

-- внутрішня збалансованість стратегії фінансового менеджменту, відповідно до якої узгоджуються між собою цілі та цільові стратегічні нормативи як за окремими напрямами фінансової діяльності підприємства, так і в часових межах;

-- ресурсне забезпечення фінансової стратегії, яке характеризує наявні фінансові ресурси підприємства щодо досягнення стратегічної мети та вирішення основних завдань його фінансового розвитку;

-- оптимізація рівня ризиків щодо реалізації розробленої фінансової стратегії, яка полягає у визначенні допустимого рівня ризиків, що забезпечують фінансову рівновагу підприємства в процесі його функціонування і розвитку;

-- ефективність реалізації стратегії фінансового менеджменту, визначення якої базується на прогнозних та фактичних розрахунках результатів фінансово-господарської діяльності підприємства.

Розробка фінансової стратегії повинна базуватися на таких принципах: [7]

а) балансування матеріальних і фінансових потоків;

б) найефективніший розподіл фінансових ресурсів для результативного фінансування корпоративної, конкурентних і функціональних стратегій підприємства;

в) прогнозування альтернативних можливостей розвитку підприємства і його складових з точки зору фінансових характеристик його діяльності в різних умовах середовища;

г) фінансовий аналіз та контроль.

Найважливіші завдання фінансової стратегії такі:

а) балансування, встановлення розумних співвідношень між коротко- та довгостроковими ефектами використання фінансових ресурсів;

б) зростання вартості власного внутрішнього капіталу;

в) забезпечення високих темпів зростання доходів;

г) оптимізація співвідношень власного і позичкового капіталу;

д) вдосконалення структури капіталу підприємства;

е) бюджетування;

є) проведення оптимальної дивідендної політики і інші.

Розглянемо деякі найголовніші напрямки і завдання фінансової стратегії детальніше.

1. Одним з основних завдань фінансової стратегії є розробка ефективної структури капіталу підприємства.

Ефективна структура капіталу означає розробку оптимальних співвідношень між основним і оборотним, власним і залученим капіталом, формування оптимальної структури майна підприємства

Серед названого особливого значення слід надавати формуванню оптимального співвідношення між власним і залученим капіталом. Фінансовий ліверидж - використання позикового капіталу для фінансування інвестицій - нерідко вигідний підприємству. Але надмірні борги підвищують ризик, насторожують інвесторів, що може привести до підвищення вартості капіталу. Тобто доводиться в такому разі платити вищий дохід на акції, щоб спонукати їх покупку і отримати в такий спосіб фінансування на капіталовкладення. Беручи в борг (кредит) слід пам'ятати, що підприємству це вигідно доти, доки віддача від позичених коштів перевищує процент, який слід заплатити за користування ними.

2 Проведення дивідендної політики - теж важлива складова, важливий напрямок і завдання фінансової стратегії підприємства.

Дивідендна політика означає вибір оптимального співвідношення між розмірами частки доходу, що направляється на дивіденди (споживання) і часткою доходів, що направляється на інвестування (на нагромадження капіталу).

Існує декілька теорій дивідендної політики:

- Дивіденди на акції не впливають на ціну цих акцій, тому дивіденди виплачуються лише після того, коли здійснено всі обов'язкові платежі і задоволено потреби у фінансуванні інвестицій;

- Дивіденди впливають на ціну акцій і є важливим показником вартості підприємства.

На практиці ж спостерігаємо наступне:

Підприємства, які швидко розвиваються, часто не виплачують дивідендів (або ж виплачують у мінімальних розмірах), а весь дохід, за вирахуванням обов'язкових платежів, спрямовують на розвиток виробництва, тобто на інвестування.

Підприємства, які повільно розвиваються, навпаки, вартість акцій підтримують сплатою високих дивідендів.

При розробці фінансової стратегії названі виклади теорії і практики обов'язково враховуються, особливо для вироблення дивідендної політики, управління дивідендами. При цьому розраховують коефіцієнт виплати дивідендів, який є часткою від ділення дивідендів з розрахунку на акцію на дохід з розрахунку на ту ж акцію. Так от підприємства, які прийняли стратегію зростання, планують названий коефіцієнт невисоким, нерідко розраховуються не дивідендами, а новими акціями, кошти від яких направляють на чисті інвестиції, на прискорений розвиток виробництва. І, навпаки, реалізуючи стратегію стабілізації, можна вже більшу кількість доходу направити на дивіденди і коефіцієнт планувати вищим.

2. МЕТОДИ МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ ВИБОРУ ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА

Розробка фінансової стратегії базується на ретроспективному та перспективному аналізі фінансового стану підприємства, який характеризується наступними групами коефіцієнтів [6]:

1 показники оборотності;

2 показники майнового стану;

3 показники ліквідності;

4 показники фінансової стабільності та платоспроможності;

5 показники рентабельності.

Оборотні кошти - це частина капіталу, вкладеного в його поточні активи. По матеріально-речовинній ознаці до складу оборотних коштів включаються: предмети праці (сировина, матеріали, паливо й т.д.), готова продукція, товари, кошти і кошти в розрахунках. Оборотні кошти підприємства однократно беруть участь у виробничому процесі підприємства і переносять свою вартість на знову створений продукт. Будучи авансованими в грошовій формі для закупівлі сировини, матеріалів, виплати зарплати, у процесі виробництва вони переходять у незавершене виробництво, готову продукцію, сферу розрахунків, а після реалізації знову проявляються у своїй первісній, тобто грошовій формі, для нового авансування.

Характерною рисою оборотних коштів є висока швидкість їхнього обороту. Функціональна роль оборотних коштів у процесі виробництва в корені відрізняється від основного капіталу. Оборотні кошти забезпечують безперервність процесу виробництва.

Речовинні елементи оборотного капіталу (предметів праці) споживаються в кожному даному виробничому циклі. Вони повністю втрачають свою натуральну форму, тому цілком амортизуються у вартість виготовленої продукції.

Період обігу коштів можна обчислити за інформацією, що знаходиться в балансі підприємства (форма 1) і звіті про фінансові результати (форма 2).

Для цього розраховуються наступні показники:

оборотність запасу сировини і матеріалів;

оборотність кредиторської заборгованості;

оборотність запасів готової продукції;

оборотність кредиторської заборгованості;

період обігу коштів.

Потреба в оборотному капіталі для сфери виробництва й для сфери обігу неоднакова і для різних видів господарської діяльності, і, навіть, для окремих підприємств однієї галузі. Ця потреба визначається речовинним змістом і швидкістю обороту оборотних коштів, обсягом виробництва, технологією, і організацією виробництва, порядком реалізації продукції, закупівель сировини, матеріалів і інших факторів.

Розподіл оборотних коштів на власні і позикові вказує на джерела походження й форми надання підприємству оборотних коштів у постійне або тимчасове користування.

Власні оборотні кошти формуються за рахунок власного капіталу підприємства (статутний капітал, резервний капітал, накопичена прибуток й ін.). Для нормальної забезпеченості господарської діяльності оборотними коштами величина їх установлюється в межах 1/3 величини власного капіталу. Власні оборотні кошти перебувають у режимі постійного користування. Потреба підприємства у власному оборотному капіталі є об'єктом планування й відображається в його фінансовому плані.

Джерела формування оборотних коштів нерозрізнені в процесі кругообігу капіталу. Так, у ході виробництва інформація про те, за рахунок яких коштів здобували споживану сировину й матеріали, ніяк не використовується. Але система формування оборотних коштів впливає на швидкість обороту, сповільнюючи або прискорюючи його. Крім того, характер джерел формування й принципи різного режиму використання власних і позикових оборотних коштів є вирішальними факторами, що впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього капіталу. Раціональне формування й використання оборотних коштів впливає на хід виробництва, на фінансові результати й фінансовий стан підприємства, дозволяючи досягати успіху з мінімально необхідними в даних умовах розмірами оборотних коштів.

Потреба підприємства в оборотних коштах залежить від безлічі факторів:

обсягів виробництва і реалізації;

виду бізнесу;

масштабу діяльності;

тривалості виробничого циклу;

структури капіталу підприємства;

облікової політики підприємства й системи розрахунків;

умов і практики кредитування господарської діяльності підприємств;

рівня матеріально-технічного постачання;

видів і структури споживаної сировини;

темпів росту обсягів виробництва і реалізації продукції;

кваліфікації менеджерів і бухгалтерів;

інших факторів.

Час перебування оборотних коштів у виробництві охоплює час, протягом якого оборотні кошти виробництва перебувають у процесі безпосереднього функціонування; час перерв у процесі виробництва, не потребуючих витрат робочої сили; час, протягом якого оборотні кошти виробництва перебувають у стані запасів.

Час перебування оборотних коштів у сфері обігу охоплює час знаходження їх у формі залишків нереалізованої продукції, коштів у касі підприємства, на рахунках у банках і на розрахунках з господарюючими суб'єктами.

Загальний час обороту оборотних коштів (тривалість одного обороту або швидкість обороту) складається із часу перебування їх у сфері виробництва й у сфері обігу. Він є найважливішою характеристикою, що впливає на ефективність використання оборотних коштів [14].

Швидкість обороту характеризує рівень виробничого споживання оборотних коштів. Чим вище швидкість обороту, тим менше потреби підприємства в оборотних коштах. Таким чином, швидкість обігу коштів варто віднести до числа найбільш важливих якісних показників роботи підприємства.

Зріст оборотності капіталу сприяє:

економії цього капіталу;

приросту обсягів продукції;

збільшенню прибутку.

Показники майнового стану. Майно підприємства включає:

основні кошти та інші позаобігові активи (1 розділ балансу);

оборотні кошти (2 розділ балансу);

фінансові активи (3 розділ балансу).

Найбільш значимою частиною необоротних активів є основні кошти (значаться на балансі й в експлуатації; у запасі; на консервації й здані в оренду іншим підприємствам).

Основні кошти - це грошова оцінка основних фондів як матеріальних цінностей, що мають тривалий період функціонування.

Основні фонди (ОФ) діляться на виробничого і невиробничого призначення. Виробничі ОФ - промисловість, будівництво, автомобільний транспорт, зв'язок, торгівля, та інші види діяльності.

Невиробничі - охорона здоров'я, освіта, культура.

Основні фонди діляться на три групи. Перша група - будинки, спорудження, передатні устрої. Друга - ЕОМ, меблі, транспортні засоби, інструмент, інвентар і т.д. Третя - машини й устаткування та інші.

Виробничі ОФ роблять господарський оборот (кругообіг), що складається з наступних стадій: зношування, амортизація, нагромадження коштів для повного відновлення ОФ; заміна ОФ шляхом здійснення капіталовкладень.

Будь-які об'єкти піддаються фізичному й моральному зношуванню.

Кошти, необхідні для відтворення ОФ, тобто заміни зношених новими, одержують із виторгу від реалізації товарів і послуг. У вартість реалізованої продукції вони включаються у вигляді амортизаційних відрахувань і часткового відшкодування вартості амортизуємого майна.

Амортизуєме майно підприємства - об'єкти багаторічного використання, що беруть участь у багатьох виробничих циклах. Для них характерно:

вартість відшкодовується поступово, шляхом включення в собівартість продукції амортизаційних відрахувань;

здобуваються за рахунок власного капіталу, фондів і нерозподіленого прибутку, довгострокових позикових коштів й накопичених амортизаційних відрахувань.

Процес амортизації - це спосіб відшкодування капіталу, витраченого на створення й придбання амортизованих активів, які переносять свою вартість на готовий продукт вроздріб, залежно від періоду морального й фізичного зношування.

Зношування ОФ, нематеріальних активів і малоцінних і швидкозношуваних предметів нараховується на певний розрахунковий рахунок підприємства й витрачається безпосередньо із цього рахунку на фінансування капітальних вкладень або направляються в довгострокові фінансові вкладення (на придбання матеріалів, устаткування, а також нематеріальних активів).

У момент вибуття об'єкта з підприємства його первісна вартість зіставляється із сумою накопичених амортизаційних відрахувань. Результат по вибуттю амортизуємого об'єкта (прибуток або збиток) відносять на фінансові результати підприємства.

Існують різні методи оцінки й переоцінки ОФ, тому що виникає необхідність періодичної переоцінки ОФ і визначення їх відбудовної й залишкової вартості, що відповідають реальним економічним обставинам (інфляція, рівень цін).

Амортизаційні відрахування провадяться підприємствами щомісяця по нормах балансової вартості ОФ на початок періоду по окремим групам і інвентарним об'єктам.

Методи оцінки ОФ залежать від джерел надходження на підприємство:

надходження на рахунок капіталовкладень - це фактичні витрати на спорудження, і будівництво, придбання, транспортні витрати + ПДВ - по балансовій вартості включаються в баланс підприємства;

надходження від засновників товариств або суспільств;

установлюється за узгодженням сторін.

Це враховує фактичні витрати по зведенню або придбанню цих коштів, включаючи витрати по доставці монтажу й установці; об'єкти можуть бути отримані безоплатно від інших осіб або підприємств. Оформляється акт прийому-передачі основних коштів і зараховується на баланс підприємства. [11]

Витрати на модернізацію устаткування, відновлення й реконструкцію виробництва здійснюється за рахунок прибутку або кредиту. Витрати на транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, пов'язані із придбанням ОФ повинні додаватися до їхньої вартості.

Для оцінки майнового положення підприємства використають наступні показники:

сума господарських коштів, що перебувають у розпорядженні підприємства;

частка активної частини основних коштів;

коефіцієнт зношування;

коефіцієнт придатності;

коефіцієнт відновлення;

коефіцієнт вибуття.

Стабільність фінансового становища підприємства значною мірою залежить від доцільності й правильності вкладення фінансових ресурсів в активи. Активи динамічні по своїй природі, тобто їхня величина й структура постійно міняються.

Показники ліквідності. Потреба в аналізі ліквідності балансу виникає у зв'язку з обмеженістю фінансових ресурсів і необхідністю оцінки кредитоспроможності підприємства.

Ліквідність означає здатність активів перетворюватися в кошти швидко й без втрат їхньої ринкової вартості. Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, строк погашення яких у грошову форму відповідає строку погашення зобов'язань.

Ліквідність активів - величина, зворотна ліквідності балансу за часом перетворення типів активів у грошову форму. Чим менше потрібно часу, щоб даний вид активу знайшов грошову форму, тим вище його ліквідність.

Аналіз ліквідності балансу укладається в порівнянні коштів по активу, згрупованих по ступені убування їхньої ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованих у порядку зростання терміновості майбутніх платежів.

Зіставлення підсумків представлених у таблиці груп по активу і пасиву показує ступінь ліквідності балансу. Баланс уважається абсолютно ліквідним, якщо має місце співвідношення:

А1=>П1 А2=>П2 АЗ=>ПЗ А4<=П4

Порівняння найбільш ліквідних коштів і швидкореалізуємих активів з найбільш терміновими зобов'язаннями й короткостроковими пасивами дозволяє з'ясувати поточну ліквідність, що свідчить про платоспроможність підприємства. Порівняння ж повільно реалізованих активів з довгостроковими пасивами відображає перспективну ліквідність, що являє собою прогноз платоспроможності на основі очікування майбутніх надходжень і платежів.

Коефіцієнти фінансової стабільності та платоспроможності. Платоспроможність - це здатність підприємства вчасно й повністю розраховуватися за своїми обов'язками. Аналіз довгострокової платоспроможності підприємства проводиться за допомогою наступних показників:

коефіцієнт концентрації власного капіталу;

коефіцієнт концентрації позикового капіталу;

коефіцієнт співвідношення позикового й власного капіталу;

коефіцієнт забезпеченості по кредитах.

Показники рентабельності. Підсумковим показником виробничо-господарської діяльності підприємства є прибуток. Прибуток підприємства одержують головним чином за рахунок реалізації продукції, а також від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). Кількісно прибуток являє собою різницю між виторгом (після сплати податку ПДВ, акцизу й інших відрахувань із виторгу в бюджетні й позабюджетні фонди) і повною собівартістю реалізованої продукції. В аналізі використаються наступні показники прибутку:

чистий доход від реалізації продукції, робіт, послуг;

фінансові результати від операційної діяльності;

фінансові результати від звичайної діяльності до оподатковування;

чистий прибуток, тобто прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, економічних санкцій і відрахувань у благодійні фонди.

Основні показники рентабельності - рентабельність продаж, рентабельність витрат, рентабельність капіталу, рентабельність власного капіталу - розраховуються за вихідним даними фінансової звітності, а саме: по формах №1 "Баланс" і формі №2 "Звіт про фінансові результати".

Прибуток від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від чотирьох факторів:

обсягу реалізації продукції і її структури;

собівартості;

рівня середньореалізаційних цін.

Обсяг від реалізації продукції може впливати на суму прибутку. Так збільшення обсягу продажів рентабельної продукції приводить до пропорційного збільшення прибутку. І навпаки, якщо продукція виявляється збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації відбувається зменшення суми прибутку.

Собівартість продукції й прибуток перебувають в обернено пропорційній залежності: зниження собівартості приводить до відповідного зростання прибутку й навпаки.

Зміна рівня середньо-реалізаційних цін і величина прибутку перебувають у прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку зростає й навпаки.

2.2 Методи економетричного моделювання та прогнозування