Основи фінансового менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В умовах формування ринкової економіки в Україні фінансовий менеджмент набуває все більшої актуальності, оскільки в управлінні підприємством зміщується акцент з управління виключно виробничого до управління фінансами, адже зберегти міцні ринкові позиції в умовах досить жорсткої конкуренції можна, спираючись на ефективний фінансовий менеджмент. Дисципліна “Фінансовий менеджмент” є базовою для підготовки магістрів та спеціалістів за напрямом “Економіка і підприємництво”. Її орієнтовано на засвоєння сучасних методів управління фінансами суб'єктів господарської діяльності.

“Фінансовий менеджмент” являє собою наукову дисципліну, яка вивчає комплексну систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, направлених на формування, розподіл та використання фінансових ресурсів підприємства і організацію його грошових потоків з метою досягнення оперативно-тактичних та стратегічних цілей.

Мета контрольної роботи - придбання практичних знань, вмінь та навиків при самостійній роботі з учбово-методичною літературою, статистичними та практичними матеріалами для освітлення теоретичних питань та розв`язання практичних задач.

Предметом дослідження є базові поняття фінансового менеджменту - методи, моделі, прийоми. Актуальністю роботи є вивчити теоретичні основи фінансового менеджменту.

У відповідності з метою сформульовані наступні завдання: розкрити питання:

- Політика оперативного управління поточними активами та пасивами, характеристика оборотного капіталу;

- Методи прогнозування банкрутства підприємства та напрямки його запобігання.

1. Політика оперативного управління поточними активами та пасивами, характеристика оборотного капіталу

Головною метою політики управління оборотним капіталом є визначення обсягу і структури поточних активів та джерел їх фінансування і співвідношення між ними, достатнього для забезпечення довгострокової виробничої та ефективної фінансової діяльності підприємства. Як відомо, оборотні активи підприємства й джерела їх формування визначають рівень ліквідності балансу та підприємства в цілому. Для будь-якого підприємства достатній рівень ліквідності є однією із найважливіших характеристик стабільності господарської діяльності.

Зі зростанням розміру оборотного капіталу ризик втрати ліквідності зменшується. Отже, найпростіший варіант управління оборотним капіталом, що мінімізує ризик втрати ліквідності, такий: чим більше перевищення поточних активів над поточними зобов'язаннями, тим менший ступінь ризику втрати ліквідності; тобто необхідно прагнути до нарощування чистого оборотного капіталу підприємства.

Залежність між прибутком і рівнем оборотного капіталу.При низькому рівні оборотного капіталу виробнича діяльність не підтримується належним чином, звідси - можлива втрата ліквідності, періодичні перебої в роботі і низький розмір прибутку. За деякого оптимального рівня оборотного капіталу прибуток стає максимальним. Подальше нарощення розміру оборотного капіталу призведе до того, що підприємство буде мати у своєму розпорядженні тимчасово вільні, непрацюючі поточні активи, а також зайві витрати фінансування, що спричинить зниження прибутку. Це свідчить про те, що сформульований вище варіант управління оборотним капіталом не зовсім правильний.

При розробленні політики управління оборотним капіталом виділяють два види ризику:

1. Ризик втрати ліквідності або зниження ефективності, зумовлений змінами в поточних активах, прийнято називати лівостороннім ризиком, оскільки ці активи розміщені в лівій частині балансу.

2.Подібний ризик, але зумовлений змінами в зобов'язаннях, називають правостороннім.

Завдання комплексного оперативного керування поточними активами і поточними пасивами підприємства зводяться до:

- перетворення поточних фінансових потреб підприємства у від'ємні значення;

- прискорення оборотності оборотних коштів підприємства;

- вибору найбільш придатного для підприємства типу політики комплексного оперативного керування поточними активами і поточними пасивами, керування "працюючим капіталом".

Виділяють чотири типа політики фінансування оборотних активів:

1. Ідеальна політика -- поточні активи фінансуються за рахунок поточних зобов'язань. З позиції ліквідності ця модель є найбільш ризикованою, оскільки у випадку одночасного пред'явлення кредиторами всіх зобов'язань підприємство буде змушене розпродавати частину своїх основних засобів.

2. Агресивна політика полягає у фінансуванні на довгостроковій основі необоротних активів і постійної частини оборотних активів. Змінна частина оборотних активів повністю покривається за рахунок короткострокової заборгованості. Ризик, пов'язаний з агресивною політикою, високий. Таку політику може дозволити собі лише підприємство, яке не має проблем з поновленням короткострокових кредитів або з отриманням комерційних кредитів від постачальників.

3. Консервативна політика полягає у фінансуванні майже всіх активів за рахунок довгострокових джерел. Як правило, консервативна політика застосовується на початкових стадіях існування підприємства за умови достатньої величини капіталу власників підприємства і доступності довгострокових кредитів для інвестиційного фінансування.

4. Компромісна політика полягає у фінансуванні необоротних активів, постійної частини оборотних активів і приблизно половини змінної частини оборотних активів за рахунок довгострокових джерел. Інша частина оборотних активів фінансується на короткостроковій основі. Модель є найбільш реальною, проте в окремі періоди підприємство може мати зайві оборотні активи, що зменшує їх прибутковість.

2. Методи прогнозування банкрутства підприємства та напрямки його запобігання

Існує чотири основних підходи для оцінки й прогнозування ймовірності банкрутства підприємств:

1) Експертні методи (Оцінки ймовірності краху. Основані на якісній оцінці ймовірності банкрутства підприємств);

2. Економіко-математичні методи. До них відносяться:

2.1 Дискримінантний аналіз.( 1) моделі оцінки ймовірності банкрутства на основі Z-критерію Е. Альтмана; 2) модель оцінки фінансового стану Р. Ліса; 3) метод рейтингового числа; 4) R-модель прогнозу ризику банкрутства; 5) прогнозна модель Дж. Таффлера; 6) модель Фулмера; 7) модель Г. Спрінгейта; 8) модель оцінки ймовірності банкрутства малих і середніх підприємств Ж. Конана і М. Гольдера; 9) модель Д. Чессера; 10) узагальнена модель оцінки ймовірності банкрутства; 11) галузеві моделі оцінки ймовірності банкрутства; 12) модель PAS-коефіцієнта.);

2.2 Кластерний аналіз (При прогнозуванні ймовірності банкрутства базується на визначенні кластерів, що характеризують фінансову стабільність підприємства й схильність його до банкрутства. Кластерний аналіз дозволяє здійснити класифікацію об'єктів, у цьому випадку підприємств, для яких оцінюється фінансовий стан, на основі подання результатів, виражених фінансовими коефіцієнтами - крапками відповідного геометричного простору, з наступним виділенням груп як «згустків» цих крапок (кластерів, таксонів);

2.3 Дерева класифікації ( Основними перевагами методу побудови дерев класифікацій при прогнозуванні ймовірності банкрутства підприємства є високий ступінь наочності (графічне подання), легкість інтерпретації отриманих результатів, ієрархічність обчислень у процесі класифікації (питання задаються послідовно і остаточне рішення залежить від відповіді на всі попередні питання);

2.4 Імітаційне моделювання.;

3. Штучні інтелектуальні системи( Засновані на використанні експертних систем і спрямовані на прогнозування ймовірності банкрутства підприємства, умовно можна підрозділити на дві групи: 1) діагностичні експертні системи; 2) системи нейромережевих обчислень. Діагностичні експертні системи призначені для виявлення причин, що викликали незадовільний стан підприємства. Крім того, діагностичні експертні системи дозволяють моделювати механізм мислення людини щодо вирішення завдань у відповідній предметній області.;

4) методи оцінки фінансового стану( Аналіз і контроль фінансової діяльності підприємства - це діагноз його фінансового стану, що дозволяє визначити недоліки і прорахунки, виявити і мобілізувати внутрішні господарські резерви, збільшити доходи і прибутки, зменшити витрати виробництва, підвищити рентабельність, поліпшити фінансово-господарську діяльність підприємства в цілому.)

Основні напрями запобігання банкрутства( фінансова санація).

Заходи по усуненню банкрутства підприємства пов'язані з ефективним управлінням його фінансами і виробництвом, правильним визначенням стратегічних цілей і тактики їх реалізації.

Все це в значній мірі пов'язано з реформуванням підприємств, під яким розуміється їх структуризація в процесі переходу на прийняті в ринковій економіці принципи функціонування при державній підтримці і стимулюванні. Це передбачає покращання управління, підвищення ефективності виробництва і конкурентоздатності продукції, що випускається, підвищення ефективності праці, покращання фінансово-економічних результатів діяльності. Таким чином, успіх реформування підприємства буде визначатись двома групами факторів: ефективністю створених державою умов та стимулів діяльності підприємства і запобіганням кризових явищ в економіці, а також ефективністю заходів, що приймаються підприємством по залученню і використанню ринкових механізмів і інструментів. Цілями антикризової стратегії підприємств повинні бути : 1. забезпечення ліквідності і платоспроможності підприємства на підставі оптимального поєднання власних і залучених джерел засобів;

2. отримання прибутку і забезпечення відповідного рівня рентабельності, достатнього для задоволення всіх своїх потреб при здійсненні основної, інвестиційної і фінансової діяльності. Для цього держава повинна проголосити, що її головною метою є макроекономічне регулювання і боротьба з інфляцією на основі підтримки національного виробництва.

3. Задача

фінансування оборотний капітал банкрутство

Визначити відносне вивільнення оборотних коштів на підприємстві за наступних даних: обсяг реалізації продукції і норматив оборотних коштів у базовому періоді дорівнювали відповідно - 700 тис. грн та 50 тис. грн. У звітному періоді досягнуто підвищення коефіцієнта обертання оборотних коштів на 5% і приріст обсягу реалізації продукції на 2%.

Висновок

“Фінансовий менеджмент” являє собою наукову дисципліну, яка вивчає комплексну систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, направлених на формування, розподіл та використання фінансових ресурсів підприємства і організацію його грошових потоків з метою досягнення оперативно-тактичних та стратегічних цілей.

Я ознайомилася із сутністю та теоретичними основами фінансового менеджменту; навчилась їх застосовувати методичний інструментарій управління фінансами підприємств, вхідними та вихідними грошовими потоками; сформувати вміння застосовувати системний підхід до управління прибутком, інвестиціями, активами; навчити проводити аналіз існуючих джерел фінансових ресурсів, залучати додаткові ресурси та формувати структуру капіталу; правильно оцінювати фінансові ризики та застосовувати інструменти антикризового управляння підприємством

Список використаних джерел

1. Громадянський кодекс України № 2146-4 от 18.11.2003. - Відомості Верховної Ради. - 2004.- № 2. - ст.6.

2. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. (із змінами та доповненнями). - Відомості Верховної Ради. - 1995. - № 20. - ст.5

3. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність" № 996-Х1V від 16.07.1999 р. (із змінами та доповненнями). - Відомості Верховної Ради. - 1999.

4. Основы финансового менеджмента: Ученик / Под ред. А.И. Ступицкого. - К., 1996.

5. Финансовый менеджмент: теория и практика / Под ред. Е.С. Стояновой. - М.: Перспектива, 1997. - 574 с.

6. Финансы: Учебник для вузов / Под ред. Л.А. Дробозиной. - М.: Финансы, 2000. - 527 с.

7. В.І.Павлов, І.І. Пилипенко, І.В. Кривовязок. Цінні папери в Україні: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2004. - 400 с.

8. Словник фондового ринку. / Автори-укладачі: Головко А.Т., Кобзар В.Ф., Науменко О.О. та інші. - К.: АДС УМКЦентр, 1999. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru