Народи України в історії Геродота

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Київський національний торговельно-економічний університет

Вінницький торговельно-економічний інститут

Факультет товарознавства маркетингу та туризму

Кафедра філософії та економічної теорії

Реферат з дисципліни: «Історія України»

на тему: «Народи України в історії Геродота»

Підготувала: студентка І курсу

групи Т-11

Нестерчук Олена

Вінниця 2013

Зміст

Вступ

Давньогрецькі автори про народи України

Народи України в історії Геродота

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Загальноприйнято називати великого давньогрецького історика Геродота (V ст. до н.е.) "батьком європейської історії", хоча в дійсності його розповідь охоплює країни і народи всієї відомої на той час ойкумени, а основною його метою було залишити нащадкам картину грандіозної боротьби поміж греками і східним світом. Скіфію-Україну Геродот описав найдетальнішим чином у IV книзі своєї "Історії", відомої як "Скіфський логос". Жодна інша країна Європи, окрім Греції, і частково Болгарії (колишньої Фракії) не може цим похвалитися. Тому Геродот по праву може вважатися перш за все "батьком української історії".

«Історія» Геродота є унікальним джерелом з історію України за античних часів і вона має певні особливості. Першою особливістю «Історії Геродота» є те, що він всі назви річок, теренів, міст і племен записав так, як їх називали греки, не записавши місцевих скитських назв. Другою особливістю є те, що Геродот не вказував точний час, коли відбувалися описані ним події. Роки тих подій треба встановлювати за іншими джерелами. Третьою особливістю є те, що історія написана не за певною формою, за якою пишуть зараз. Терени, річки, скитські племена, їх звичаї, віра, релігійні обряди - все описано у перемішаному вигляді. Втім, написана «Історія» майже 2500 років тому і так, як тоді уміли писати. Але не дивлячись на це «Історія» Геродота залишається найціннішим і найбільш достовірним історичним джерелом тих часів.

Давньогрецькі автори про народи України

Серед давньогрецьких авторів, які залишили відомості про українські землі та про народи, котрі їх заселяли, виділяється Геродот, автор "Історії греко-перських воєн", або, як ще називають цю працю, просто "Історія". Це єдиний автор, який стосовно свого часу подав комплексну картину природи, населення, господарства, побуту і культури Північного Причорномор'я від Істри (Дунаю) на заході і Танаїса (Дону) на сході. В інших античних авторів (Гіппократ, Діодор Сіцілійський, Страбон, Пліній Старший, Птоломей) знаходимо або ж описи подій, або ж окремих аспектів життя племен, розселених на території сучасної України і суміжних земель. Отже, відомості античних авторів, зрозуміло, не відтворюють неперервності історичного процесу на наших землях і можуть служити лише певним орієнтиром того процесу. Тільки в комплексі з археологічними джерелами, речовими пам'ятками, відкритими внаслідок археологічних досліджень, у комплексі з епіграфічними, лінгвістичними, етнографічними та іншими джерелами сучасний історик має змогу реконструювати давнє минуле.

Однак для історичної науки стало традицією уважно вивчати писемні пам'ятки. Завдяки праці попередніх поколінь дослідників сучасний історик користується майже всіма творами античних авторів, які описували чи згадували наші землі. Ці твори вже у XIX, а також у XX ст. перекладені російською мовою. Переклади українською почали активно проводитись лише тепер, в умовах незалежної України.

Але повернімося до Геродота. Він народився у Галікарнасі (Мала Азія) між 490-480 р. до н.е., помер між 430-424 р, н.е. Син багатого рабовласника. Брав участь у боротьбі проти тиранії, але змушений був залишити батьківщину. Жив на Самосі, в Афінах, Фурії (південна Італія). Подорожував по містах Малої Азії, був у Єгипті, Вавилонії, Фінікії, Сирії, Західному Причорномор'ї, Ольвії. Його праця "Історія" - перша широка історична оповідь про держави і народи. В центрі уваги - докладний опис греко-перських воєн від Іонійського повстання 500-493 pp. до н.е. і до здобуття афінянами Сеста, тобто до 478 р. до н.е. Особливість методу Геродота - критичне ставлення до різних оповідей і переказів. Можливо, через це вже у давнину йога називали "батьком історії".

В елліністичний час вчені поділили "Історію" Геродота на дев'ять книг, давши кожній книзі ім'я однієї з грецьких муз:

першій - ім'я музи історії Кліо

другій - ім'я музи ліричної поезії Евтерпи

третій - ім'я музи комедії Талії

четвертій - ім'я музи трагедії Мельпомени

п'ятій - ім'я музи танців Терпсіхори

шостій - ім'я музи любовної поезії Ерато

сьомій - ім'я музи гімнів Полігімнії

восьмій - ім'я музи астрономії Уранії

девятій - ім'я музи епосу Каліопи

Джерелом до історії, історичної географії та етнографії Північного Причорномор'я є саме книга четверта - Мельпомена. Зрозуміло, що і в цій книзі у центрі уваги Геродота - опис ходу воєнних дій між перськими військами царя Дарія І, скіфами та їх союзниками Гелоном, Будином і Савроматом. Скіфи відступали на схід вздовж Маєтїдського озера за Танаїс, аж до пустелі, а Дарій ішов за ними. На лівому березі Танаїсу він спалив обезлюднене дерев'яне місто в країні будинів. Від пустелі на сході Дарій повертався на захід. Скіфи переслідували його, але без бою. Дарій послав вершника до скіфського царя Ідантірса з листом про те аби скіфи без бою здалися і тоді він їх помилує. Цар Ідантірс відповів, що скіфи не мають ні міст, ні оброблених полів, отже, їм нема за що воювати. Чому ж їм вступати в бій. На завершення сказав: "У нас є могили наших предків. Нумо, знайдіть їх і спробуйте завдати їм шкоди". Після цього скіфи далі воювали, вживаючи пізнішу термінологію, партизанськими методами. Підстерігали воїнів Дарія, коли ті сідали їсти, влаштовували нічні наскоки, засідки тощо.

І все-таки найбільша цінність Геродотового опису Скіфії полягає не в розповіді про воєнні дії, а в зображенні географії, природи і населення краю, культури та звичаїв різних народів. І хоч у тексті історика багато явищ описано на основі приблизних розповідей, іноді почутих, легенд чи забобонів, він є, тим не менше, зрізом знань епохи, унікальним у своєму роді.

Важко утриматись від поширеного цитування твору. Наприклад, про природу краю: "їхня країна рівнинна і рясніє травою, і зрошується водою багатьох річок, яких стільки, скільки каналів у Єгипті. Я назову ті з них, які найбільш відомі і судноплавні від самих своїх джерел. Це Істр, що має п'ять гирл, а потім Тірас, Гшанш, Борисфен, Пантікап, Гшокірш, Герр і Танаїс" Вказується, яка то Істр "найбільша ріка", називаються його притоки, а про Дніпро історик написав, що "Борисфен найбільша після Істри вона найбільш корисна для людей не лише серед інших рік Скіфії, але і взагалі серед всіх інших, крім єгипетськогоНілу, бо з ним не можна зрівняти жодну іншу ріку" Навколо Борисфена "найкращі і найбільш поживні пасовища для худоби, і дуже багато в ньому риби, приємної на смак, і вода в ньому дуже чиста, порівняно з іншими - з каламутною водою, і ниви навколо нього чудові, а там, де не засіяно, виростає висока трава, а в його гирлі відкладається багато солі. І великі риби в ньому без колючих кісток, що їх називають антакаями" Там, де Борисфен наближається до моря, з ним з'єднується Гшаній, що вливається в те саме мілководдя.

Незважаючи на численні очевидні вигадки, "Історія" Геродота, безумовно, є надзвичайно багатим джерелом вивчення епохи. І професійний історик порівняно легко може відбирати в ній зерна істини з вигадок, легенд і забобонів, зумовлених рівнем загальних знань V ст. до н.е.

Пізніші часи з історії Скіфії частково відображені у праці Гіппократа (460-377 р. до н.е.) "Про повітря, воду і місцевості". Гіппократ також був у Скіфії, щоправда, інші народи йому маловідомі. За Гіппократом, скіфи не мали будинків, а жили у повстяних будках, поставлених на чотириколісних чи шестиколісних возах і облаштованих як хати, з двома-трьома відділами. Такий віз тягнуло дві або три пари волів, а в будках сиділи при переїздах жінки з дітьми. Чоловіки ж їхали верхи. Вслід за ними йшли отари овець, корови і коні. На одному місці скіфи перебували, поки їхній худобі вистачало паші, потім переходили на інше місце.

Цінні відомості з історії Боспорського царства містяться у "Історичній Бібліотеці" Діадора Сіцилійського (І ст. до н.е.). Твір складається з 40 книг, збереглися 1-5, 11-20. Чимало цікавого матеріалу про Північне Причорномор'я навів Страбон (64 р. до н.е. - 23(24) р. н.е.) -- давньогрецький географ та історик, автор "Географії" в 17 книгах, де описано всю відому тоді ойкумену. Перші дві книги методологічні, історіографічні. Про Чорномор'я писав у 4-й главі 7 книги. Найбільше відомостей про Босфор і Херсонес. Серед народів, які проживали на схід від Дніпра, називалися роксоляни, а також язиги, царські урги. За Доном - сармати, аорси і сіраки (пізніше Страбон усіх об'єднував назвою алани), за Каспійським морем - "східні скіфи".

Про слов'ян згадував римський автор Пліній Старший (І ст. н.е.). Він називав їх венедами, повідомляючи, що вони розселені на схід від Вісли і на північ від Дунаю. Про слов'ян у II ст. н.е. писав у своїй "Географії" давньогрецький автор Клавдій Птолемей. Він називав народи і племена, які населяли Сарматію (Північне Причорномор'я).

Народи України в «Історії» Геродота

Весь простір земель на північ від Понта Евксинського від Істра (Дунаю) і до Танаїсу (Дону) і на двадцять днів шляху до півночі Геродот називає країною скіфів. Країна ця колись була зайнята кіммерійцями, які залишили свої сліди в назвах Босфору Кіммерійського, Кіммерійських бродів, Кіммерійських стін, Кіммерійської могили на Тірасі (Дністрі). Скіфи, що жили раніше в Азії, пригнічені массагетамі, перейшли Аксарт (Сир-Дар'я), вторглися в землю кіммерійців, які пішли в Малу Азію. «Земля скіфів, - говорить Геродот, - представляючи собою рівнину, рясніє травою і добре зрошена; на ній протікають річки: пятіустний Істр (Дунай), за ним Тірас (Дністер), Гіпаніс (Буг); Борисфен (Дніпро), Пантікап, Іпакірь , Герр, Танаїс (Дон). Річка Борисфен найповноводніша: доставляє чередам прекраснейшие і дуже поживні пасовища, чудові луки, рибу у величезній кількості; вода її дуже приємна на смак і відрізняється чистотою серед каламутних річок Скіфії; уздовж її тягнеться чудова орна земля, або росте дуже висока трава, там, де грунт не засівається; в гирлі її сама собою залягає сіль; в ній ловляться для соління великі риби без хребта, звані осетрами ».

Країна скіфів виробляє, за словами Геродота, хліб, сочевицю, цибулю, часник, льон і коноплі. З тварин водяться в ній коні, бики, осли, кабани, олені, зайці, кози, а також бджоли. Загалом, таким чином, Геродотова Скіфія охоплювала степову і частково лісостепову область басейнів Дністра, Бугу, Дніпра та Дону.

«Чисельності скіфів, - пише Геродот, - я не міг дізнатися з точністю, але чув два різних судження: по одному, їх дуже багато, по іншому, скіфів власне мало, а крім них живуть і інші народи». Згідно з цим Геродот називає скіфами то всі племена, що живуть у Скіфії, то один тільки народ, який панував над усіма іншими. І характеристика образу життя скіфів виходить у Геродота різна. З одного боку, він говорить про бідність і бездомовності скіфів, про те, що у них немає ні міст, ні укріплень, що вони зі своїми родинами пересуваються на возах, що всі вони - кінні стрільці з лука, і прожиток отримують від скотарства, а землеробством не займаються. Але, з іншого боку, він же говорить про скіфів-орачів, які живуть плодами свого землеробства і торгують хлібом. Зокрема, Геродот повідомляє про населення Скіфії наступне.

Найближчі до Ольвії місцевості по Гіпаніс (Бугу) займали калліпіди, а північніше їх алазони - народи осілі і землеробські, в іншому подібні з іншими скіфами, а ще північніше до самого витоку Гипаніса - скіфи-орачі (Каллипид Геродот називає еллінами-скіфами, відзначаючи цим культурний вплив греків на скіфів і, бути може, етнографічне злиття. По берегах Борисфена, вище лісистій місцевості Гилей (на пониззі Борисфена), доходячи до р.. Пантікапа на сході, жили хлібороби яких греки називали борисфенітами. За річкою Пантікапей починалися землі кочових скіфів-пастухів, що не сіють і не орють. На просторі в чотирнадцять днів шляху від заходу до сходу до річки Герра.

Далі за Герром жили царські скіфи найхоробріший і багатолюдний зі скіфських народів, який вважав всіх інших своїми рабами. Їх земля простягалася до Танаїсу, за яким на сході жили савромати, і до Таврійської землі. Савромати займали простір на шістнадцять днів шляху до півночі. У всій їхній землі немає ні диких, ні плодових дерев. Північніше ж їх живуть будини, що займають місцевість, суцільно вкриту різнорідним лісом. Всі ці племена говорили на різних мовах, внаслідок чого для зносин з крайнім східним народом - агрипаями - скіфи і елліни користувалися сімома перекладачами і стількома ж мовами.

Такі дані Геродота про населення Скіфії. З цих даних складається враження, що ім'я Скіфії вже в часи Геродота було чисто географічним терміном, і що Скіфія була населена в сутності різними народами, різної культури, яких називалися скіфами, як мешканців Скіфії. Це враження підтверджується суперечними даними про зовнішності скіфів і їх побут. Ті ж суперечності доводиться зустрічати і в описі побуту скіфів. Геродот називає скіфів одноженцями; Гіппократ говорить про полігамію скіфів; за одними даними, скіфи вживали таку їжу, яка властива кочівникам: м'ясо, кобиляче молоко, масло, сир і особливий напій на зразок кумису; за іншими відомостями, скіфи харчувалися рослинною їжею і т. д . Очевидно, що всі ці суперечності відбуваються тому, що письменники отримували відомості про різні народи, різного походження, що стояли на різних ступенях культур, але об'єднаних одним ім'ям «скіфів».

Дуже цікава розповідь Геродота про походження мови савроматів. Йдеться про те, що савроматські амазонки взяли для себе за чоловіків молодих скіфів, пішли з ними на схід Танаїда, навчилися від них скіфської мови, але недосконало Через це "савромати розмовляють скіфською мовою, але розмовляють нею з давніх часів погано, бо амазонки не вивчили її як слід".

У цій розповіді, звичайно, не можна приймати за чисту монету легенду про амазонок про те, як вони вчилися скіфської мови. Але цінним є твердження Геродота про близькість мови скіфів і сарматів, що засвідчує спорідненість цих народів і сьогодні дає підставу вживати термін скіфо-сармати, які жили у Причорномор'ї з VI ст.. до н. е. до IV ст. н. е.

Найцікавіших, хоч не раз і малоймовірних, дивовижних розповідей залишив Геродот про культуру і звичаї скіфів: про їх богів, головно грецького походження, - Гестію, Зевса, Гею, Аполлона, Афродіту, Уранію та інших зі зміненими скіфськими іменами, про особливе пошанування бога Арея, на честь якого будують священні споруди "в центрі області кожного народу", про мечі, що є символом Арея і встромлюються в культові купи хмизу, над якими приносять в жертву коней, овець, одного із сотні взятих у полон ворогів. Дуже детально оповідається, як приносили в жертву людей, про звичаї на війні. Скіф пив кров із першого ворога, котрого вбивав, а голови вбитих ворогів приносив своєму цареві. Із шкір забитих людей робили вжиткові речі, а з черепів - чаші. Поширеним сюжетом зображено спосіб похорону царів, справляння поминок через рік після їх смерті.

З інтересом читаються оповіді про скіфські лазні, гігієну скіфських жінок, які маззю з кипарисової та кедрової деревини та ладану змащують тіло й обличчя. "І від цього вони, по-перше, приємно пахнуть, а по-друге, коли вони потім знімають шар цієї масті, їхня шкіра стає чистою і блискучою".

Геродот наголошує на ворожому ставленні скіфів до чужих свят, обрядів і звичаїв. Коли хтось намагався переймати або наслідувати ці звичаї, його вбивали, навіть якщо такі наслідувачі були царями.

Про народи, які були сусідами Скіфи, Геродот подає такі відомості "Від гавані борисфенітів (бо вона розташована якраз посередині приморської частини всієї Скіфії), від неї і далі перший, котрий можна зустріти, - це каллітдці які є нанівелліни і напівскіфи, над ними є інший народ, що називається алазонами. Вони і каллішди мають такий спосіб життя, як і скіфи, але сіють та споживають пшеницю, цибулю, часник, сочевицю, просо Над алізонами живуть скіфи-оратаї, які сіють пшеницю не для їжі, а на продаж. Ще далі живуть неври, а на північ від неврів, наскільки я знаю, є незалюднена країна Оці народи живуть уздовж ріки Ґінанія на заході від Борисфена". Про Інших сусідів скіфів розповідається також в тому місці, де йдеться про війну з Дарієм. Скіфи направляли посланців до царів таврів, агатірсів, неврів, андрофагів, маланхлайте, будите, савроматів. Хтось розповідав Геродоту, що всі неври - вовкулаки "Мене вони цим оповіданням не переконали, але вони на цьому наполягають і ще підтверджують клятвою".

В «Історії Геродота» написано про прапредків русів-сучасних українців - скитів та їх уклад життя, про їх державну організацію, військову силу та землі, що займала їх держава. Вона описує господарську силу, звичаї, віру і релігійні обряди, культуру і боротьбу із загарбниками. Він точно описав територію Скитії (правда, у вимірах є відхилення, викликані тим, що в його час відстані вимірювалися днями подорожі). Точно описані ріки і річки Скитії, і, хоч називаються вони тепер по-іншому, більшість із рік вдається відшукати й нині. Точно описано і моря, що омивали Скитію: це Балтійське (тоді воно називалося Скитське), Чорне (Понт Евксін), Азовське (Меотіс) і Каспійське (Хвалинське). Точно описано і Придніпров'я, долину, з її родючими грунтами та багатими пасовиськами.

Для нас, русичів-українців, Геродот є «батьком нашої праісторії», бо з його «Історії» ми дізнаємося, що наші Предки-Скити були Діти Дніпра (Борисфену). Вони називали себе бористенами, що сучасною мовою означає «наддніпрянці». Ще дізнаємося, що всіх людей, які жили північніше Дунаю, греки називали - гіпербореями, тобто нашою мовою - «північними людьми», а західноєвропейською - «норманами».

Геродот ясно пише, що скити йому казали: «Вони є Діти Дніпра, тут народилися, над Дніпром, і тут розвинулися як народ, утворивши свою державу з назвою Скитія».

Скити розповіли Геродотові дві легенди, які збереглися серед їх народу. Одна з легенд називає родоначальником скитів Таргетая із трьома синами, інша - Геракла, теж із синами. Коли вважати, що Геродот все записував грецькою (старогеленською), то ім'я Тар-гет-ай дуже легко розгадати, що воно не є грецьке (геленське), а місцеве - скитське. Воно складається із двох скитських слів «цар» і «Гет» та грецького закінчення «ай». Отже, родоначальником скитського народу і засновником держави був Цар Гет - син одного із найбільших та найвойовничіших племен скитського народу Гетів, які займали терен понад Чорним морем від Дніпра до Дунаю.

Геродот записав, що скити казали йому: «Від часу їх першого царя Гета (Таргетая) до вторгнення в Скитію перського правителя Дарія пройшла тисяча років». Це означає, що скитській державі до кінця Старої ери було вже 1488 років і вона володіла тоді вже майже половиною Азії і майже всією Центральною Європою.

Головні ріки Скитії Геродот назвав старими назвами: Істер (Дунай), Тирас (Дністер), Гіпаніс (Південний Буг), Бористен (Дніпро), Танаїс (Дон) та Аракс (Волга). Головним материнським простором Скитії Геродот вважає простір сучасної України, де жили Царські скити, що були царями Скитської держави і керівниками військової сили. Тут жили також численні скити-рільники і скити-тваринники, що випасали та розводили коней, рогату худобу й овець.

Із опису Геродота Скитії видно, що вона була федерацією багатьох скитських племен із первісним демократичним устроєм. Це видно із тієї Ради керівників скитських племен, що її скликав цар Скитії, дізнавшись про вторгнення перського правителя Дарія Гіспаса. Підтвердждена автономія скитських племен і війною масагетів із перським правителем Киром, коли масагети воювали самі. народ україна історія геродот

Що стосується військової сили, то в скитів вона, вочевидь, була із добровольців. Так Царським скитам не потрібний був дозвіл інших племен, коли вони збиралися йти на когось у похід.

Із 9-ти книжок «Історії Геродота» скитів та їх племена докладно описано в 1-й книзі. Це не є суцільні записи, а про них згадується тільки тоді, коли вони брали участь у війнах у Малій Азії. Крім того, що скити брали участь у боротьбі держав між собою, там описано і похід та напад скитів із кіммерійцями на царську армію, розгром її в Австрії і похід на Єгипет. IV книжка майже цілком присвячена Скитії, там описано природні умови, скитські племена на теренах сучасної України та війни скитів із перським правителем Дарієм Гіспасом.

Висновок

Отже, «Історія» Геродота є безцінним джерелом, в якому вперше докладно описується українські землі та народи що проживали на них. Дають змогу скласти уявлення про тодішні народи та племена, що населяли наші землі. Дізнатися більше про скитів так званих предків нашої нації і зрозуміти звідки ми врешті беремо свій початок, звідки йде наше коріння, хто був нашими пращурами.

«Історія» є не лише важливим історичним джерелом а й довідником з географії та етнографії. Тут систематизовано інформацію про спосіб життя, побут та звичаї скіфів, сарматів, скитів та інших племен.

Отже, «Історія» Геродота є універсальним та достовірним, з історичної точки зору, джерелом, яке допомагає краще пізнати античне минуле України. А саме, які народи і племена населяли територію України та який вплив справили на її подальше майбутнє.

Список використаних джерел

Багрянородний К. П. Об управлении империей/К. П. Багрянородний. - М., 2009

Геродот Історія в дев'яти книгах/ Геродот. - К., 2008.

Довгопол В. М. Джерелознавство Історії України/ В. М. Довгопол, М. А. Литвиненко. - К., 2006

Зашинский В.А , Спеціальні історичні дисципліни / В. А. Зашинський. - К.,2009

Сгушіський В. А. Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть/ В. А. Сгушіський. - К., 2010

Размещено на Allbest.ru