Размещено на http://www.allbest.ru/

• Зміст
• Розділ 1. Характерні риси скандинавського суспільства перед початком "епохи вікінгів"
• 1.1 Особливості соціально-економічного розвитку скандинавських народів у II-VIII століттях
• 1.2 Аналіз основних рис військової організації скандинавів у VII-VIII століттях
• Розділ 2. Стратегічні особливості військових походів -- скандинавів-норманів у ІХ-ХІ ст.
• 2.1 Основні напрямки норманської епохи на початку епохи вікінгів
• 2.2 Завойовницькі походи норманів в Британію та Нормандію. Проблема Норманських королів в Ірландії
• 2.3 Південно-західний напрямок норманської експансії
• 2.4 Південно-східний напрямок норманської експансії
• Розділ 3 Аналіз військової тактики норманів у ІХ-ХІ століттях
• 3.1 Особливі риси військової організації в „епоху вікінгів"
• 3.2 Роль флоту в норманських військових походах
• 3.3 Вплив норманської військової тактики суходільного та морського озброєння на європейські народи
• Висновки
• Список використаної літератури
• Додатки
• Розділ 1. Характерні риси скандинавського суспільства перед початком "епохи вікінгів"
• 1.1 Особливості соціально-економічного розвитку скандинавських народів у II-VIII століттях
• Щорічно археологи здійснюють досить цікаві відкриття, що збагачують наші знання про скандинавів. Хоча й до цього часу залишається дуже багато невідомого.
• Епоха вікінгів - час войовничих морських воїнів, чиї бойові човни, драккари, плавали по північних та південних морях, наводячи жах на жителів Північної, Західної та Південної Європи, вони грабували і торгували, засновували нові держави і відкривали невідомі землі. Всюди різноманітні сліди їх перебування залишались на віки, а багато й дійшло до наших днів.
• Ці героїчні століття овіяні духом романтики, їх недаремно називають зірковим часом скандинавської історії та культури. В ті далекі роки почали складуватись основи державності Данії, Норвегії, Швеції, в орбіту активності вікінгів попадають Англія, Франція, Давня Русь [37, 2].
• Перші роки набігів, нормани проявили себе мужніми та войовничими воїнами, а вже на поч. X ст. вікінгські набіги пішли на спад, і в кінці 980 р. відновилися з новою силою. У 1016 р. королем Англії став датський вікінг, конунг Кнут Великий, якому вдалося об'єднати під своєю владою Данію, Англію та Норвегію. Вже відразу про вікінгів стали ходити найнеймовірніші чутки. Жителям Західної Європи здавалось, що їм протистоять багаточисельні орди ворогів. Питання про те, що стало причиною походів норманів, справжніх розмірах їх експедиції і до цього часу не дає спокою історикам. Чому скандинави-датчани, норвежці і шведи -- практично одночасно рушили на пошуки здобичі в чужоземні країни? Що було причиною успіху норманів - їх чисельна перевага, нова тактика, незнайома народам Західної Європи і мусульманського світу? Що штовхало їх вперед - бажання крові і розрухи, здобичі чи щось інше?
• У 1967 році свою відповідь на ці запитання запропонував англійський дослідник Птер Сойер, автор ряду відомих робіт з історії скандинавської експансії, зараз один з класиків зарубіжної скандинавістики. Детально дослідивши матеріали скандинавських і руських скарбів, технологію побудови, джерела повсякденного життя скандинавів, він впевнено довів що вони не завжди заслуговують тієї поганої слави, якої вони набули від сучасників, - швидше за все ними керували інші мотиви, цілком далекі від звичайної кровожерливості [34, 2].
• Перш ніж перейти до детального аналізу стратегії скандинавів, варто дещо згадати про їх побут, звичаї і т.ін.
• Скандинавські країни - Швеція, Данія і Норвегія - носять ці назви вже більш ніж тисячу років і мають ще свою довгу історію. Преш за все варто згадати про саму назву епохи, - епохи вікінгів. Хто ж такі були нормани, де вони взялися і звідки прийшли? Отже, вікінгами називалися люди, що проживали на території Скандинавії в період з 750 по 1100 pp. Однак на початку IX ст. вони перетворились на морських розбійників, що грабували та тероризували народи Західної Європи [15, 4].
• Відносно походження слова "вікінг" існує ряд гіпотез про те, що слово "вікінг" походить від давньонорвежського "вікінгр". У Скандинавії вікінги були відомі задовго до того, як набули недоброї слави в Європі. Французи називали вікінгів норманами, або різноманітними вірантами цього слова (норсманни, нортманни -- букв, "люди з півночі"); англійці усіх скандинавів підряд називали датчанами, а слов'яни, греки, хозари, араби називали шведських вікінгів руссю або варягами [35, 5]. Однак саме походження слова "вікінг" і до цього дня викликає багато суперечок, але оскільки ні до яких певних висновків історики не дійшли, то результати цих дискусій не являють для науковців особливої цінності. Безсуперечним і куди більш важливішим, ніж походження цього слова, є той факт, що в епоху вікінгів слово "вікінг" означало пірата, грабіжника, що плаває морем. Вікінгами були не усі скандинави того часу, оскільки деякі з них були торговцями, а інші переселенцями, що бажали лише одного миру. Але найбільшу увагу привертали до себе саме вікінги. Це був період саме вікінгів, і, якими б не були досягнення скандинавів в мистецтві, кораблебудуванні чи торгівлі, всі ці досягнення відносять і на рахунок вікінгів.
• Не доводиться дивуватися і тому, що ці жорстокі люди наклали свій відбиток на цілу епоху. Розмах і жорстокість багатьох з їх операцій дивує уяву, писемні джерела учасників не лише викликають цікавість, але й викликають огиду успіхами цих лиходіїв. Враження їх жертв знаходять явне підтвердження у пізніших скандинавських творах, які з гордістю повторюють досить прикрашені розповіді про досягнення вікінгів.
• Як про поселення, так і про торгівлю джерела, що відносяться до періоду раннього середньовіччя, і пізніші скандинавські тексти, особливих свідчень не повідомляють, і тому досить важко уникнути концентрації уваги на ті сторони того періоду, які пов'язані з насиллям і яскраво висвітлені джерелами. Вивчення діяльності скандинавів, які не були вікінгами, знаходиться в залежності від того, що саме історик здатен трактувати як "допоміжні" дані археології, нумізматики і топоніміки, і власне на ці службові дисципліни йому й доводиться спиратися, аби виправити перебільшення, яких припустились письменники епохи вікінгів [15, 12].
• Що стосується самої території звідки пішли скандинави, то за даними багатьох джерел можна говорити про те, що жителів Скандинавії та Ютландії у ранньому середньовіччі досить часто називали загальним ім'ям -нормани. А стародавні письменники називали Скандинавський півострів і прилеглі до нього острови -- Сканією [5, 427]. Саме такі скандинавські країни, як Швеція, Данія та Норвегія, носять ці назви вже більше ніж тисячу років, і мають свою, ще довшу історію. До цих пір, коли ми говоримо про три скандинавських народи, ми досить сміливо можемо уявити собі Скандинавію як щось ціле. Перше, що об'єднує скандинавські країни, - це їх географічне положення на півночі Європи. А друге, це напевне, їх антропологія. Але географія та антропологія - це ще не усе. У багатьох інших відношеннях дани, шведи та норвежці були досить близькими. Вони розмовляли на одній мові, сповідували одну релігію, притримувалися одних законів. У них були спільна культура і мистецтво, героїчні пісні та історичні перекази [8, 60].
• Отже, як зазначалося раніше, Скандинавські країни -- Швеція, Данія та Норвегія -- носять ці назви вже тисячу з лишнім років, а також мають свою ще довшу історію. Ця історія не завжди відображена у писемних джерелах, але кожен її період має особливий внесок у формування північних народів та королівств. Дванадцять тисячоліть тому, у ранній післяльодовиковий період, люди розселилися у придатних для життя областях Скандинавії: вони займалися мисливством та збиральництвом, ловили рибу; оленячі роги та крем'яні знаряддя праці, що залишилися від них знаходять у Данії, неподалік від Бромне, від північного сходу від Сорьо (на о. Зеландія), в Швеції у Сконі та Ютландії, в Норвегії в Естфальді, східніше Ослофьорда. Коли мова йде про далекі часи, немає змісту говорити про національності чи народи, але ці мисливці, рибалки та збирачі з півночі, яким вже були відомі лук та стріли, гарпун ти списи, навчились робити човни, обтягнуті шкірою [8, 7]. Ймовірно що у цих човнах, з'явилися перші домашні тварини - величезні, шовкоподібні собаки з Маглемоса та Свердборга. Напевне, й померлих в цей період ховали в неглибоких могилах поблизу своїх жител - саме вони й були далекими нащадками "скандинавів", та їх спосіб життя цілком схожий до сучасних умов, був характерний для людей півночі ще багато тисячоліть.
• Пізніше, вже на початку 1 тисячоліття нашої ери, по Ельбі та Віслі пролягали важливі шляхи - в Ютландію, до балтійських островів та
• Швецію. Трохи осторонь проходив східний шлях, що йшов до Чорного моря, і можливо, інші, в тому числі перетинавші території сучасної Росії, важливість яких стала зрозумілою після 200 року, коли готи стали основними постачальниками матеріальних та культурних цінностей на північ. Існував також Західний морський шлях з Галії через гирло Рейну і Фрізські острови в Гольштейн і звідти в Скандинавію [6, 123].
• У перші століття нашої ери всі народи гото-германського плем'я, в їх воєнних походах, мали одну ціль -- зруйнування Римської імперії. Ця велика війна з величезними володіннями Риму, що продовжувалась безперервно багато століть, була військовою школою хоробрих людей. Саме з її вогнища, ймовірно і з'явилися зі скандинавської півночі усі хто шукав війни, військової слави та здобичі у багатих римських провінціях [39, 18]. Ті часи готське плем'я займало весь простір від Скандинавії до Чорного моря. Тим зручнішим були походи північних народів до їх земляків на південь.
• Час на місці не стоїть, і так як вдосконалювалось суспільство, так і змінювались поховальні обряди. Кремація помічається практично повсюди, але й інгумація за римським зразком також широко розповсюджена. Поряд з чоловічими зустрічаються і розкішні жіночі поховання: померлого ховали з вином та їжею, чашами та посудом, кубками та кувшинами, ніби приготовленими для розкішного свята. Срібло та золото річкою текло на північ, римські монети у великій кількості попадали на Готланд, Сконе, Бронхольм і датські острови, і кожна річ розпалювала вогонь суперництва у місцевих майстрів [35, 121]. На південь, в обмін на шпильки для волосся, горщики, мечі - йшли шкіра та хутро, бурштин, раби. А крім того, війна приносила не менший прибуток ніж торгівля.
• Поступово хоч і повільно, географи етнографи з півдня відкривали для себе північні землі. В кінці християнської епохи Август спорядив флот, який відправився за Рейн до північного узбережжя Німеччини, а звідти навколо Ютландії до Каттегата, в результаті чого, кімври, харуди, семнони і інші германські норди цих земель "прислали вісників, шукаючи дружби зі мною (Августом) і римським народом" [8, 15]. Під час правління Нерона, близько 60 р.н.е., друга флотилія вийшла у Балтійське море; а трохи пізніше Полоній Старший включив у свою "Естественную историю" досить нерозбірливий опис Коданської затоки за Ютландією, з великою кількістю островів, один найбільший з них - Skandinavia. Сучасні історики мають усі причини для того, аби ідентифікувати цей острів Полінія з північною кінцівкою Скандинавського півострова. На кінець І століття н.е. Тацит керувався цілком конкретними, достовірними свідченнями про один з найбільш відомих скандинавських народів - свіонах. Свіони "окрім воїнів та зброї... мають також і сильний флот, їх човни приваблюють і тим, що можуть підходити до місця пристані будь-якою з сторін, так як і так і інша мають у них форму носа" [43, 74]. Для них властивими є пошана правителя, і тому саме ними одноособове, і не на основі часового та умовного права панувати, без усіляких обмежень керує цар.
• Наступні п'ятдесят років свідчення Тацита про північ систематизував та доповнив Птоломей. За його даними, зі сходу до Ютландії, розміщені чотири острови, що називаються Сканія. Троє з них ймовірно, якісь з датських островів невеликі за розміром, а той що лежить дальше за всіх від ходу, -- власне Скандія -- великий. Ймовірно, що Птоломей мав на увазі Скандинавський півострів. Подальші джерела, майже на чотири століття замовкають. І лише твори кінця V - початку VI століття, дають певне уявлення про те, що являє собою скандинавські землі в ту далеку епоху. У VI ст., Кассіодор, приближений і радник остготського короля в Італії Теодоріха (493-526), склав вагому історичну працю "Походження і діяння готів". А оскільки, готи пам'ятали про своє скандинавське походження, Касіодор описує північ, лише з доброї сторони, хоча іноді стає дивно. Його книга не збереглася, але її скорочене видання знаходиться в "Цевіса" Йордана, створеній через ЗО років. І знову у цій роботі ми наштовхуємось на великий острів Скандза, який населяють багато різних народів. Але усіх їх можна ідентифікувати, але прогрес у знанні очевидний. На далекій півночі живуть адогіти: в їх землях протягом сорока днів не буває ночі, а взимку панує темрява. За словами Йордана, там же на півночі живуть скререфени, які не вирощують зерна, а їдять м'ясо диких тварин і яйця птахів.
• На півночі також живуть суєханс, або шведи, з їх прекрасними кіньми. Називається також дуже багато інших народів, але нам варто зупинитися на описі народів Швеції та Норвегії [21, 117].
• Опрацювання роботи Йордана, його опис народів Швеції та Норвегії більш змістовніші, ніж замітки сучасних археологів. Але ми зобов'язані Тациту не лише цим. Тацит лишив досить вагомі свідчення, що стосуються інституту королівської влади у шведів-свіонів близько 100 р.н.е. Його свідчення про те, що дани або дані, що жили у VI ст. у Данії, витіснивши звідти ерулів (герулів), перших її жителів не менш важливі.
• Досить важливими є також свідчення візантійського історика Прокопія, де він у своїй "Історії воєн" описує північну батьківщину ерулів. їх батьківщину він називає землею данів. На острові Тулі -- очевидно, скандинавському півострові. Тула є постою, але на землі яка лишилася знайшлося місце для тринадцяти племен - кожного зі своїм королем. Жителів, Прокопій називає мисливцями, які не роблять вина і не вирощують хліба. Вони не носять ні одягу, ні взуття, а прикриваються шкірою вбитих на охоті тварин, і харчуються їх м'ясом. Навіть дітей вони годують зовсім не так, як це робиться у інших народів, їх діти не знають ні смаку молока і не торкаються материнських грудей. Решта мешканців Тула, згідно Прокопію, не суттєво відрізняється від звичайних людей, і варто відмітити, що вони поклоняються великій кількості богів та демонів, і також здійснюють жертвоприношення людьми [8, 19].
• Подальша історія племен, що мешкали на Скандинавському півострові повністю овіяна легендами. І напевне, аби мати хоч якесь уявлення про подальшу їх Історію, варто в кількох словах торкнутися І цієї загадкової сторінки в житті норманів. Приблизно в той самий час, коли ерули, згідно Йордану, повернулися, аби поселитися поряд з гоутай (як їх називають) внесли свою частку у перелік північних народів, які здійснювали скандинавські племена. Про ці дані, є свідчення джерел, і навіть декількох. Ім'я гаутського короля дійшло до нас в давньоанглійській формі - Хігепак. У багатьох інших джерелах, це ім'я дещо змінене, як Хьюглаук. В тому числі, інші дві франкські хроніки називають Х(л)охілака королем данів, а не гаутів. Всі ці розбіжності говорять про неповне дослідження цього періоду в історії норманів. Тепер варто повернутися до Скандинавії, в часи виникнення шведського та датського королівства. В Норвегії, наприклад, процес утворення єдиної народності і держави спершу йшов дуже повільно. Досить тривалий час там існували лише окремі дрібні королівства. Якщо не брати до уваги правління напівлегендарного завойовника Халовдана Білу Кістку, ситуація в Норвегії змінилася на початку "епохи вікінгів".
• Що стосується Швеції та Данії, то ніяких свідчень, щодо їх історії цього періоду немає. Лишається лише епос, легенди, перекази. Легендарна історія такого роду -- це просто якась "мішанина", і той хто спробує розібратися в цьому, заслуговує на неабияку пошану. Однак тут, варто згадати про героїчні події та династичні проблеми. У цьому, дещо вигаданому минулому Скандинавії відбувалося дещо цілком реальне. Данія сформувалася територіальне - в її склад ввійшли Зеландія (як географічний та політичний центр), Фальстер, Лолланд і Мьон. Пізніше дани пройшли шлях на захід і заселили Ютландію до півночі від Ейдера. Ці землі пізніше стали відігравати таку ж роль як і Зеландія. З великою часткою впевненості варт зазначити, що період з III по VII ст., на цих землях йшла жорстока боротьба за владу. І проливалось чимало крові, археологічні знахідки вказують на III, VII та VIII ст. Але деталі лишають невідомими [12, 77].
• Однак, висновки можна зробити. Доки поети складали пісні про королів та героїв, про що нам дуже добре відомо, життя йшло своєю чергою. Головним на протязі століть було і лишалось землеробство. Природні умови у різних областях Данії (а тим більше в масштабах Скандинавського півострова) різко відрізнялися. До послуг жителів півострова були, крім землі, і інші дари природи - риба, тварини, деякі з жителів відправлялись у далекі подорожі, збираючи з собою місцевий і доставляючи на батьківщину чужоземний товар -- необхідні речі і предмети розкоші. Ковалі, різьбярі по дереву, гончарі, цілителі і будівельники курганів займалися кожен своєю справою. Але це все писемна правда, хоча і не гріх її згадати лишній раз. Без землеробів і ремісників не було б героїв. Без економіки не виникло б і королівство.
• І, накінець, варто згадати кілька снів про Норвегію. Протягом II-VIII ст. можна виділити перші невдалі спроби до об'єднання окремих маленьких королівств. В цей час, встановлюються торгівельні зв'язки з Європою. Чудові витвори ремісників осідають у багатьох резиденціях і розкішних похованнях. В ті ранні часи, про які йшла мова у даному підрозділі, навряд чи можна відмітити будь-які значні політичні зміни, оскільки процес формування Норвегії, а разом з нею і інших держав Скандинавського півострову припадає на більш пізній період.
• 1.2 Аналіз основних рис військової організації скандинавів у VII-VIII століттях
• скандинавський вікінг норманський військовий
• Як і у південних германців, слов'ян, арабів, монголів, остання стадія розпаду суспільно-родових відносин, перехід до ранньокласового суспільства, отже до держави супроводжувався в Скандинавії енергійною зовнішньою експансією.
• Відрізняючись від "великого переселення народів" своєю формою -рухом по воді, а не по суші - і меншими масштабами, походи норманів, спершу мали такі причини. Варто почати з того, що на півночі були малопридатні для обробітку землі. Всілякі розширення старого господарства і заснування нового супроводжувалось важкою працею викорчовування, випалювання, осушення, очищення землі від каменю. Невелика оброблена територія могла прокормити порівняно обмежену кількість людей. Прибутковий продукт лишався низьким [23, 12].
• Саме це і було основною причиною того, що люди шукали нові джерела існування на чужині, а знатні люди - нових джерел поживи та експлуатації. Першою необхідністю, аби вижити у досить складних та жорстких умовах було виховання. Саме виховання готувало з юнаків Давньої Скандинавії хоробрих людей. Виховуючись серед зброї, дитина рано привчалась володіти ним та вбивати звірів у лісах. Мистецтво і інші вправи, що розвивали дитину, її мужність духу, належали до числа розваг, які особливо полюбляли діти та молоді люди [39, 424].
• Змагались у ризикованих стрибках з високих гір, у сміливому стрибанні через рови та струмки, коней, людей та інших предметів, привчалися робити це з різноманітними важкостями в руках чи на тілі, і лише тоді це мистецтво вважалося удосконаленим, коли досягали у ньому певного ступеня. Спираючись на дані деяких джерел, варто зазначити, що серед норманів були такі сміливці, що могли в повному озброєнні стрибати вище свого росту вперед і назад. Деякі саги згадують про те, що були такі скандинави, що швидким стрибком могли уникнути пострілу з луку, чи від спису [10, 74].
• Не менш сміливими і небезпечними справами були з піднімання на високі гори. Саме природа півночі, як і усіх гірських країв привчала людей лазити по горам. Мистецтво, полювання, і птахоловство всілякими випадками манили горців на вершини гір. Між мужніми людьми не раз зав'язувались суперечки про те, хто підійметься на небезпечну висоту.
• У літній період, їх улюбленим заняттям було плавання, мистецтво, в якому північні жителі були художниками, тим більше, що вони проводили на воді більшу частину свого часу. Були і інші, досить різноманітні вправи. Однією з основних була гра мечами [18, 93]. її зміст був у тому, що гравець брав три невеликі мечі, один з них кидав уверх, інших два лишаючи в руках, і по черзі кидав їх доверху, і даючи впасти жодному і ловлячи кожен наступний за руків'я чи клинок. Були і інші досить цікаві і небезпечні ігри, в які навіть сучасне юнацтво не може подумати грати.
• Але з усіх тілесних вправ, найбільш улюбленими серед молоді була боротьба. Вони, і навіть діти випробовували свої сили у ній. Саме завдяки постійним вправам, молодь давньої Скандинавії ставала хоробрими сильними тілом та духом мужами. Не варто забувати і про вправи зі зброєю. VII-VIII ст. вже дозволяло норманам навчитися цьому мистецтву за допомогою стріл та луку, праці та каміння. За багатьма джерелами нам відомо, зо нормани були чудовими стрільцями. Ось до прикладу уривок з однієї із саг: "Олаф Трювагсон ставив дитину з маленькою дощечкою на голові замість цілі і збивав стрілою дощечку не причинивши дитині ніякої шкоди." [28, 130].
• До кількості тренувань, що потребували сильної, м'язистої руки і особливо корисних у морських боях, належало влучне, на далеку відстань, кидання каменю рукою або пращею. Також, важливим було метання дротиків з такою силою і точністю, аби вони не лише попадали в ціль, а й пробивали її. Привчались з однаковою силою кидати двома руками два списи разом, під час бігу ловити дротик ворога і кидали його знову, билися з мечом в одній руці і списом у іншій: все це мистецтво у яких багато скандинавів досягли значного успіху.
• Хоча кожна нація може похвалитися своїми піратами та злодіями, напевне мало хто міг позмагатися у цьому з норманами по широті охопленості своєї піратської експансії. Вони тримали в страху всю Європу і не лише її одну. Як зазначалося вище, пращурами "вікінгів" були германські племена, які приблизно за 2000 років до епохи "вікінгів" стали переселятися з Північно-Західної Європи в Скандинавію - Данію, Норвегію і Швецію. Подібно своїм пращурам, вікінги займалися землеробством, навіть ті, хто брав участь у набігах. В тих частинах Скандинавії, де клімат був суворий, норманам доводилося добувати засоби існування здебільшого полюванням, рибальством та китобійним промислом. Ті, хто займався торгівлею, проживали в більших населених пунктах, через них проходили торгівельні шляхи Європи, по яких скандинави плавали на своїх міцних кораблях. Як же ж так сталося, що ці, здавалося б на перший огляд добрі люди, набули протягом одного покоління недоброї слави [41, 4].
• Однією з можливих причин -- є перенаселеність. Але, як вважає багато істориків, це відноситься лише до західної частини Норвегії. В "Оксфордській ілюстрованій історії вікінгів" зазначається: "Серед першого покоління вікінгів для більшості потрібна була не земля, а багатство". В першу чергу це можна сказати про королів та воєначальників, яким для утримання влади потребувались великі кошти. Інші нормани, ймовірно, залишали Скандинавію аби уникнути кривавої помсти і різноманітних міжусобиць [26, 83].
• Тут варто зазначити і іншу причину. Серед знатних чоловіків було звичним мати декількох жінок. Тому у таких норманів було багато дітей. Але, кома як правило, весь спадок діставався найстаршому сину, а решті доводилось самим піклуватися про себе. Як зазначається у книзі "Народження Європи", обділені спадком сини "утворили відібране військо, багато чисельне та суворе, для того щоб будь-яким способом добувати собі засоби для існування - здійснюючи набіги всередині своєї країни, або ж вдаючись до піратства за її межами" [33, 37]. Зручним засобом пересування, яке дозволяло норманам починаючи з VI ст. здійснювати раптові набіги, слугували ладьї. Історики оцінюють ладьї скандинавів як одне з найкращих технічних досягнень раннього середньовіччя. Завдяки цим кораблям, які могли плавати за допомогою вітрил, а також за допомогою гребців, нормани могли панувати на будь-якому розміщеному в їх межах досяжності морі, озері чи річці.
• Своїми раптовими та жорстокими набігами, які поклали початок "епохи вікінгів", вони були відомі по всій Європі. Вже трішки пізніше, про що буде сказано далі, нормани почали внушати людям такий жах, що по всій Англії, в церквах читали молитву: "Від жорстокості норманів позбав нас, Господи!" (за межами Скандинаввії вікінгів зазвичай називали язичниками, датчанами, норманами або ж скандинавами). Більшість сучасних вчених слово "вікінг" вживають по відношенню до всіх скандинавів "епохи вікінгів". Саме походження слова "вікінг", хоч як не намагаються історики, досі не встановлене.
• Результати військової підготовки, а як наслідок і військової активності норманів лякають, вже починаючи з VI ст. Крім заснування королівств в Норвегії, Швеції та Данії, вони дали початок династіям в давній Русі, Англії, Нормандії, Ірландії, Сицилії, Італії, країнам північної Африки. Нормани першими з європейців побували в Ісландії, Гренландії, Північній Америці. Силою своєї зброї вони підкорювали собі правителів інших країн, воїни нормандських королівств брали участь в хрестових походах [35, 1].
• Така "відомість" багатьма чинниками обумовлена бойовими, психічними та організаційними характеристиками загонів північних завойовників. Саме тут варто відмітити, що досить рідкими були випадки коли величина їх загонів сягала 2000-3000 чоловік. Невеликого загону скандинавів в кілька сотень бійців вистачало для того, аби пограбувати та розгромити міста масштабу тодішнього Парижу чи Гамбурга. А більшого вони і не вимагали, оскільки при поділі награбованого великої кількості чоловік не охвановалось. Загони ці представляли "вільні ватаги", в них могли сходитись шведи, норвежці, датчани; християни та язичники.
• Принципи виховання молодих норманів досить схожі з вихованням молодих юнаків, знатних родів VII-VIII століття у інших країнах Європи. З 7-8 років хлопчик активно тренувався з мечем, луком, сокирою. Суворі кліматичні умови Скандинавії налаштовували на важке і наполегливе самовдосконалення, від хворобливих дітей батьки інколи позбавлялися подібно спартанцям: згидували їх з гір. Вожді норманів (ярли), які розбагатіли і набули слави на грабунках та вбивствах, привчали своїх дітей з юних літ до крові та жорстокості: замість іграшок давали їм птахів та звірів, а ті в свою чергу ламали їм кістки та відкручували голови [12, 49].
• Культ холодних та милосердних богів та кровожадні лісні скольдів, що славили силу воїнів, вбивства та зневага до інших народів, створював своєрідну нордичну ідеологію норманів. Сміливі воїни сходились у дружини де умови жорстокої дисципліни і повній покорі верховному ярлу, який міг бути обраним при зібрані рівних під час обговорення планів набігу. Успішні набіги та піратські експедиції могли бути проведені лише при взаємодії двох сил. Потрібні були не лише люди, але й кораблі, озброєння, військовий та морський досвід, їстівні запаси, а при переселенні - також худоба та с/г знаряддя. Керівниками перших набігів норманів були в першу чергу, приморська родова знать.
• З самого початку своєї військової діяльності, характерна тактика норманів засновувалась на "неочікуваному" нападі. Частіше за все мирні жителі мирні жителі не могли виявляти вартої противаги професійним воякам. Саме така спроба описується в одній з хронік: "Бесчисленное множество пеших из сел и поместий, собранных в один отряд, наступает на них, как¹ бы намереваясь вступить в бой. Норманны же, видя, что это низкая чернь, не столько безоружная, сколько лишенная военной дисциплины, уничтожают их с таким кровопролитием, что кажется, будто режут бессмысленных животных, а не людей" [32, 186]. Справжнім скарбом для дослідників побуту та військової справи скандинавів є їх родові саги. Усні перекази, які передавалися скандинавами одне одному і пізніше записані, з великою точністю передають усі події до найдрібніших деталей. Вражає реалізм в зображенні боїв і поєдинків: хто на якому ударі вбив противника чи відрубав йому ногу чи руку...
• Про панування насилля у тому суспільстві свідчить те, що майже усі чоловіки зі зброєю. Добре озброєний воїн повинен мати меч, дерев'яний щит з металічною пластинкою у центрі, для захисту руки, спис, сокиру і лук зі стрілами у кількості до 24 штук. Шолом та кольчуга, в яких скандинавів зображають сучасні історики, в дійсності зустрічаються дуже рідко. Шолом з рогами, які є обов'язковим атрибутом вікінгів на картинках, насправді жодного разу не були знайдені серед справжніх речей норманів [36, 4]. Аби мати хоч якесь уявлення про військові обладунки нормана VI-VIII ст. варто дати детальний опис його особистості. Ось до прикладу, нічим не виділений воїн-хірдман. Хірд - поняття складне, це слово може означати і дружину і конунга, і бойовий стрій, і військове братство. Зв'язки між хірдманами були міцні, вони могли навіть заміняти сімейні зв'язки. Хірд -- швидше за все молодий член такого братства, і його доля при поділі награбованого невелика, що й не дозволяє йому придбати кольчугу, більше прикрас. Такі вояки полюбляли вв'язуватись у всілякі авантюри, слугували будь-якому володарю і державі, від Новгорода до Візантії.
• Що стосується одягу, то в цей період, норман був одягнений лише у вбрання зі шкіри. Це вбрання могло слугувати і як під кольчужна сорочка, але й сама по собі вона була досить надійним захистом. Шкіра, аби надати їй водонепроникнення просочувалась воском. Що стосується їх щитів, то вони були зібрані з дощок, товщиною 1 см, зверху вони покривалися тією ж шкірою, а в середині вирізувався отвір для того аби тримати щит. Поверх цей отвір прикривався залізним умбоном. Щити за своїми властивостями були не міцні. За звичаєм, кожному учаснику хольмганга (священній дускі) надавалося три щита [2, 47].
• Характерною зброєю воєна-скандинава вже з 6 століття була бойова сокира. Вона була типовою північною зброєю, недаремно обряд нормана безпосередньо пов'язаний з бойовою сокирою. Насаджена на довге руків'я, така сокира була безстрашною зброєю, перед якою нічого не могло встояти. Сокири використовувались і як метальна зброя. А встромивши сокиру в дерев'яний частокол, і підтягнувшись, нормани легко проходили через будь-які перешкоди.
• Репутація норманів як суворих вояків наводила жах на сучасників. Навіть маючи справу з переважаючою кількістю противників. Вони перемагали завдяки своїй відвазі і прагненням. Про бойове мистецтво скандинавів-найманців (найманих солдатів) складали легенди, і багато правителів могли платити за їх послуги та вірність.
• Місцеві вожді збирали невеликі загони воїнів, які слугували їм за охоронців. Чоловіків з дитинства привчали мистецтву володіння зброєю, про що сказано вище, а також їх готували до того, аби вони захищали свій народ, або воювали за наказом короля чи вождя. До походів досить часто приєднувались безземельні люди, які хотіли отримати користь від цього, а також за для пригод. Навіть до кінця "епохи вікінгів", їх армії, що воювали за кордоном залишалися все ще добровільними [15, 15].
• Якість захисних обладунків воїна залежали від його достатку та стану. Багаті люди або професійні воїни носили щось подібне на кольчужні сорочки, які називалися бірні. Бірні була довжиною до колін або до бедер, і складалися з тисяч плетених залізних кілець. Кольчуга була досить цінною і часто передавалась від батька до сина. Бідні воїни носили лише шкіряні куртки. За деякими даними, які досить часто не співпадають, воїни прикривалися великими круглими дерев'яними щитами, діаметром близько одного метра, що захищали вояка від підборіддя до колін. Щити були укріплені металевим обідком. У центрі щита знаходилась металева чашечка, що називалась "босе", яка захищала руку воїна. Деякі воїни малювали на своїх щитах яскраві картини та узори [35, 349].
• Більшість вояків-норманів, починаючи з VIII ст., носили шкіряні або металеві шоломи. Деякі шоломи мали заокруглену верхівку і щитки для захисту очей та носу. У інших верхівка була конічною (злегка загостреної) форми (Додаток А).
• Близько 600 р. суттєво змінюється озброєння у Вестляндії (Норвегія): на зміну давньому двосторонньому мечу приходить короткий франкський Скрамасакс, а замість попередніх легких списів починають використовувати важкі, з широким наконечником. Така зброя не застосовувалась на решті території Скандинавії - факт, що свідчить про цілі та зв'язки Вестлана, які не співпадали з інтересом його північних жителів та східних сусідів [8, 73].
• Отже, підсумувавши все вищесказане мною варто зробити висновок про те, що у VI-VIII ст., скандинавські племена об'єднуються, про це свідчить той факт, що решта європейців приймали як очевидну істину те, що у скандинавів куди більше спільних рис, ніж відмінностей. Але основним залишається те, що цей період, період "передвікінгової епохи" став місцем народження одних з найжорстокіших та найсміливіших людей - вікінгів. Саме цей період характеризується удосконаленням зброї, тактики скандинавів, їх відкриття частішали, а отже це дало початок до тісних взаємозв'язків з іншими державами, а отже і розвитком торгівлі. Багато цікавого і невідомого залилось позаду, а далі - найцікавіший, на мою думку період в історії людства - "епоха вікінгів".

Розділ 2. Стратегічні особливості військових походів -- скандинавів-норманів у ІХ-ХІ ст.

2.1 Основні напрямки норманської епохи на початку епохи вікінгів

Скандинави могли обробляти земля або розводити худобу, займатися мисливством або ловити рибу. Займатися ремеслом, купляти та продавати або воювати та займатися грабунком. Однак не дивлячись на все це вікінги залишились в чужоземних літописах не як землероби чи торгівці, не про їх мистецтво чи ремесла писали монастирські історики в своїх келіях. А це і не дивно, біль та гнів частіше примушують братися за перо, а війна - більш похвальніша тема для хроніста, ніж мирна торгівля.

Перш ніж почалася "епоха вікінгів" безспокійні, обездолені та войовничі скандинавські народи протягом майже тисячоліття періодично турбували своїх південних сусідів -- на Британських островах, на територіях сучасної Франції, Німеччини, Іспанії та Італії. Однак у VII-VIII ст. наступає затишшя [12, 434]. Це затишшя можна пояснити тим, що у самій Скандинавії йшла жорстока боротьба за владу, про що сказано у розділі першому, і тим, що проблема нестачі земель завдяки переселенням частково вирішилась. Крім того, увага північників в той період була виключно звернена до їх північних та східних сусідів, і заодне на прибалтійський землі. Але в основному питання впиралося в технічні засоби. Але ходити у вікінгські походи, перші з яких за багатьма джерелами датуються 790-ми роками, а тим більше заселити атлантичні острови, скандинави змушені були відправлятися у довгі, суворі морські подорожі. Відповідно для того і іншого вимагався певний рівень розвитку кораблебудування. Про те, що Скандинавія досягла цього рівня, можна судити за прекрасними кораблями, знайденим у Гокстаді (Норвегія) та Скульдельові (Данія) [8, 186].

Неочікуваний та кривавий напад на монастир Ліндісфарне у 793 p., примусить хвилюватися не лише ліндісфанських монахів, але і інших людей, про що записано нижче: "Триста п'ятдесять років ми наші батьки жили на цій прекрасній землі, і ніколи раніше Британія не бачила такого жаху, який тепер пізнала, після появи язичників. Ніхто навіть не підозрював, що грабіжники можуть прийти з моря". Майже одночасно з цим нападом на північно-східне узбережжя Англії інша зграя грабіжників взяла участь у сутичці на південному-заході. У цій битві при Портленді був убитий головний королівський чиновник Бідурхірд, і, за словами західно-саксонського літописця, "це були перші кораблі датських людей, що підійшли до землі англійців". Це не означає, що Алкуїн, тортумбрієць, який описав подію у Ліндісфарні був погано проінформований, скоріше за все обидва, і Алкуїн і західно-саксонський літописець незалежно один від одного свідчать про ці напади. У 794 p., був розграбований інший нортумбрійський монастир, можливо Ярроу, у 795 р. - Іона, а 798 р. - острів Мен. Про перший військовий набіг на територію Ірландії, поблизу Дубліна, повідомляється, що він відбувся у 795 p., а до 799 р. грабіжники вже досягай берегів Аквітонії. Так за останнє десятиріччя VIII ст. у Західній Європі починається "епоха вікінгів" [41, 3].

Ці перші напади були справою рук норвежців, а не датчан. Щоправда "Антисаксонська хроніка" називає вбивцями Бідухірда і тих, і інших, але вживаючи ці два слова в узагальненому значенні. Деякі версії цієї хроніки пояснюють, що нападники прибули з Херталанда, району на заході Норвегії, що досить вдало співпадає з археологічними та лінгвістичними даними, згідно яких вікінги, що панували в західній та північній частині Британських островів, були переважно вихідцями з Норвегії. Основна полоса датських атак почалася 834 p., з нападу на Дорестад, який через рік знову повторився: тоді ж датчани вперше потривожили Англію, і впродовж до кінця століття обидва береги Ла-Манша, як англійський, так і каролінський, лише зрідка відпочивали від датських грабежів. На жаль, англійські свідчення, що відносяться до середини цього століття, дають мало інформації, але і цей пробіл у якійсь мірі вдається заповнити завдяки франкським хронікам, та й "аннали Сен-Бертена" за період між 836 і 876 pp. повідомляють по один набіг кожні два роки [31, 74].

Однією з причин нормандської експансії був також торгівельний розрахунок. (Додаток В). У VIII-IX ст., торгові шляхи північної Європи на деякий час набули важливого значення у товарообміні між народами Заходу та азіатськими країнами, у багатьох відношеннях більше цивілізованими. Адже традиційні середземноморські шляхи були перервані арабами-завойвниками [15, 75].

Життєво важлива для усієї Західної Європи завдання зберігати економічні зв'язки з Південним Сходом виконували купці-вікінги, зрозуміло не одні, а разом зі слов'янськими та грецькими купцями. Саме пошук торгівельних шляхів на казковий Схід привів вікінгів спершу на Русь, а потім до хазар і на Каспій, в Багдадський халіфат, а потім в Іран. Скандинави везли на Схід хутро, тюленячий жир, мед, рабів. Базари рабів існували у ІХ-Х століттях на Західному узбережжі Швеції - в гирлі Йота-елов -- на датському острові Салесьо, між Ютландією та Зеландією. В Європу скандинави везли прянощі, вина, шовк, ювелірні вироби і гроші [26,117].

Накінець, загроза підкорення державній владі, що зароджувалась в самій Скандинавії штовхала волелюбну знать до пошуку вільного життя. Успіху походів вікінгів сприяла не лише перевага морехідного мистецтва скандинавів, але і неочікуваність, раптовість їх появи. Не менш важливим було й те, що здатність їх сусідів до опору знижувалась політичними роздробленнями - феодальними на заході, племінними на сході Європи. Обидві частини Європи, особливо після розпаду імперії Каролінгів і до утворення могутніх держав в Англії, Франції, Німеччини, Росії, з різних сторін були відкриті для набігів та нападів [21, 124].

З кінця VIII ст., походи скандинавів стають ще більш активними.

Починаються набіги, експедиції вікінгів, як вони себе називали, або норманів, данів, варягів, як їх називали сусіди. Скандинавські флотилії проникають у Каспійське, Чорне, Середземне та інші моря. Вони грабують береги Ірландії, Франції, Балтики та Італії, Іспанії, та Північної Америки. Варяжських купців зустрічають на базарах Константинополя, Багдада, Хорезна, Бухари. Як наслідок, у XI ст., нащадки вікінгів вже осівши на нових землях у Франції (Нормандія), здійснили нові досить великі завоювання у Британії, Південній Італії, а осівши в Ісландії і Гренландії, норвежці досягли в кінці X ст. берегів Північної Америки.

Починаючи з кінця VIII ст. норвежські вікінги підкорили собі і колонізували в першу чергу близькі до норвежських берегів острови -Фарарські, Шотландські, Оркнейські. Після цього норвежські дружини напали на кельтське поселення Ірландії, Гебридських островів, острова Мен. Не зустрівши належного опору норвежські комунги взялися за завоювання. В 30-х р. IX ст. було засновано перше, а у 50-х роках - друге норвежське королівство в Ірландії.

Після колонізації норвежцями дрібних островів Північної Атлантики та узбережжя Ірландії настала черга Ісландії. Клімат та природні умови Ісландії, яка омивається Гольфстрімом і лежить на південь від полярного кола, близькі до західної Норвегії. До IX сторіччя тут ховалися від буденного життя ірландські та шотландські монахи-відлюдники. У 874 році в Ісландії висадився перший норвежський колоніст -- знатний землевласник Ін гольф Арнарсон. Висадився від на південному заході країни, в бухті, де з надр землі била гаряча вода - гейзер (у XIX ст. тут було засновано столицю Ісландії -- Рейк'явік). Після нього тут розгорнулася широкомасштабна колонізація Ісландії. Знатні норвежці привозили на своїх човнах велику кількість слуг, рабів, худоби. Вони захоплювали великі території землі, а потім виділяли дрібні ділянки для своїх бідних співвітчизників [37, 73].

Слово знатного ісландця було досить вагомим на міських судових зібраннях - тунгах і на загально ісландському законодавчому та судовому народному зібранні - альтінзі (впеше зібрався у 930 році). Родова знать виконувала і почуті обов'язки язичницьких священнослужителів (годі). Тим не менше в "епоху вікінгів" Ісландія залишалась варварською республікою. На чолі альпінга стояла вибрана людина, не існувало ні короля, ні військової дружини [6, 97].

З Ісландії вікінги рушили далі на захід. Близько 982 року вигнаний з Ісландії за вбивство багатий земле- та рабовласник Ейрік Рижий висадився в Гренландії і вибудував собі житло на південно-західному узбережжі острова. Сину першовідкривача Гренландії Ейріка Рижого - Лейфу Еріксону, якого прозвали Щасливим, ісландські саги приписують честь відкриття нових земель на заході від Гренландії, тобто, як тепер відомо, північноамериканських островів. Близько 1003 року, Лейф Ейріксон здійснив першу висадку в Північній Америці. На ньюфаундлендському березі Атлантики були побудовані житла, де і колоністи залишились на зиму. Вони вели жваву торгівлю з індійцями ("скролінгами"), замінюючи тканини на шкіру. Однак, напади індійців примусили скандинавів повертатися в Гренландію.

Щодо датських вікінгів, то їх було більше, і організовані вони були краще ніж норвежські.

Походи датчан -- основний потік скандинавської експансії, і це не випадково. Данія являла собою найбільш розвинену зі скандинавських країн. Об'єднання в одне королівство - вже до початку IX століття - було тут більш легкою справою, ніж на величезних територіях та мало досяжних землях шведів та корвежуїв. Походи датських вікінгів - це не стільки побіги, скільки сплановані експедиції, їх готують, а часто очолюють, самі датські королі, їх родичі та наближені. Не чекаючи, доки Карл Великий, захопивши саксів, візьметься за них, датські вікінги при королі Годфреді близько 800 року самі пішли на Королівську імперію. Однак за життя Карла Великого імперія виявилась неприступною для датчан, хоча і їх кораблі продовжували розвідку боєм ще далі на південь (захопивши в Ла-Манш 1820 р.), а потім в Біскайську затоку і Середземне море [39, 309]

Походи датських вікінгів на карогінську Францію справедливо вважається безперервною - аж до заснування Норманського королівства у 911 році -- датсько-фарнцузькою війною. Вікінги вмішуються у місцеві сутички наймаються служити один одному, та до інших феодалів. В середині IX століття, скандинави підіймаються вверх по р. Сена, захоплюють і грабують Париж, зимують гирмі Су ари, з'являються на Гарожні. Грабують вони і Німеччину, піднімаючись по Рейну та Ельбі, проникають в арабський світ, спустошуючи береги Марокко та Іспанії. У 846 році вікінги оточують Рим.

У II половині IX століття, головною жертвою датчан стала розроблена англосаксонська Британія. У 851 році датське військо вперше зимувало в Китаї, на південному сході Англії. Північно-Східне побережжя Англії датчани починають використовувати для населення. Датське завоювання і колонізація другої половини IX ст.., додали половині англійської імперії, як і місцевому процесу колонізації, особливого характеру. Володіння датчан в Північно-Східній Англії внаслідок отримали назву "області датського права" - Денго, або, по-давньоскандинавськи, Дане лаг. Область стає важливим провідником зворотнього впливу англосаксонських порядків на більш відсталу Скандинавію [28, 97].

На початку X століття, відбувається подія, що знаменує закінчення першого стану експансії вікінгів. У 911 році датський (можливо норвежський) вождь Ролло (Роллон) з військом переважно з датчан отримав в лен від короля Карла Постова того область в гирмі р. Сена, названого герцогством Нормандським, Нормандією.

Нові поселенці швидко організувались. Своє скандинавське обличчя

Нормандія утримувала лише у другій половині X століття, тоді як область датського права в Англії зберігла його на багато століть. Чим же пояснюється досить швидка асиміляція вікінгів з Франції? По-перше, тим, що у Франції, частково в Нормандії, рівень феодального розвитку був значно вищий, ніж у англосаксів. По-друге, зміною в соціальній природі самих вікінгів. Походи IX століття сприяли накопиченню багатств і подальшому звеличенню нормандської знаті над масою вільних і ця знать на чужині познайомилася з перевагами феодальної експлуатації над розбоєм та оволодінням рабами [16, 74].

Тимчасове припинення набігів вікінгів до початку X століття пояснюється не в останню чергу посиленнями опору їм зі сторони західноєвропейських держав. В кінці IX ст., англійський король Арнульф завдяки датчанам на своїх територіях перші поразки. В середині X ст. датські та норвезькі володіння в Британії падали одне за іншим. Однак англосаксонські королі не виганяли скандинавських поселенців, і ті, як наслідок, злилися з англосаксами.

Між тим, в самій Данії королівська влада продовжувала посилюватись. Особливо це відноситься до часу царювання Гарольда Синьозубого (царював до 985 року). При ньому вперше міцно з'єдналися в одних руках всі складові частини датської держави -- острови Ютландія, Шлезвіг, Скони. За Гарольда В Данії були вперше утворені єпископства з німецьким духовенством на чолі [41,5].

В кінці X століття, володарі трьох скандинавських королівств зіткнулись між собою. Датський король Свейн Велібордій -- син Гарольда -- виступив в союзі з шведським королем Олафом Скотконкунтом проти норвежського короля - вікінга Олафа Трюгвасона. У відомому морському бою пари Сволді (на Балтиці, 1000 р.) норвежець програв та загинув. Норвегія визнала верховенство Свейна, а східні її області лишились шведському королю ( втому числі і вихід до Північного моря).

На рубежі Х-ХІ століть походи скандинавів на Англію, очолювані могутнім королем Свейном Білобородим, відновилися з подвійною силою. Після взяття Лондона Свейн перед самою своєю смертю (1014 р.) став володарем Англії. Його наслідував його син - молодий Кнут, відомий в історії Англії як Кнут Великий.

Кнут носив гордий титул "короля всієї Англії і Данії, і Норвегії, і частини Швеції". Здебільшого він жив у Англії, намагався прихилити на свій бік місцевих феодалів та церкву, розширював їх привілеї, сприяв закріпаченню сили [2, 14].

Якщо перші походи вікінгів - це варварські завоювання, то захоплення нормандів -- це вже факти феодальної експансії, близькі не лише за часом до христових походів. Останню спробу завоювати Британію здійснив затівський король Свейн Естрідсен в 70-х роках XI століття.

Що стосується Швеції, то вона на відміну від Данії, була без сумніву відсталою і менш заселеною країною. Та й море тут відігравало значно меншу роль ніж в Норвегії. Існує досить багато свідчень про участь шведських вікінгів у побігах на Королівську імперію, в завоюванні Британії, в колонізації Ісландії. Але головною ареною дій шведів була, звісно, балтика. В східній частині Шлезвіга шведські вікінги в кінці IX ст., відібрали у датчан Хедебю - одне з небагатьох міст Північної Європи того часу. Воно було втрачене шведам у другій чверті X століття, під натиском німецького короля Генріха Птахолова [24, 121].

Інша частина шведських вікінгів у IX столітті направлялась на Схід по прибалтійським та руським річкам. Західній Двійні, Неману, Неві, Волхві, потім по Ловаті до Дніпра і по Свірі до Волги, їх напівторгівельні, напіврозбійничі експедиції проникали по Волзі до хозар і волжським болгарам, а потім в Середню Азію, до арабів та іранців. По Дніпру варяги -східно-європейський синонім вікінгів - виходили в Чорне море і до Візантії ("шлях з варяг в греки"). В уявлені скандинавів Русь була багатою країною.

Грабіжницькі набіги і захоплення вікінгів мали місце переважно на Півночі, по оберегах Фінської затоки, в районі Новограда та Приладожжя. Наслідком варяжських походів і осілості окремих груп скандинавської знаті та воїнів на Русі з'явились тісні політичні, торгові та культурні зв'язки давньої Скандинавії з Києво-Новгородською Русю. [43, 321]

Ось коротенький огляд основних напрямків норманської агресії. Отже, саме так північні жителі займалися військовим ремеслом і жили війною до того самого часу, доки віра християнська не затвердилась на півночі. Ніщо не могло спасти від них - ні віддаленість Іспанії, ні велика могутність франків, ні огороджена морем держава англосаксів, ірландців та шотландців, ні дика хоробрість та чисельна перевага слов'ян та чуді. Для грабунку, володінь та здобичі вікінги їздили до далеких та близьких берегів, в країни, нікому не відомі, і до народів, чию назву вони ніколи не чули. Без компасів та квадрантів вони плавали по найбільшим морям. Чорне, Каспійське та Середземне моря носили їх плоти. Німецьке та Північне море, також балтійське, були для них рідними місцями. З однієї сторони вони проникли до Льодовитого океану, відкрили шлях біля Нордкапа в Біле море і навідували багату Б'ярмію; з іншої направлялися в Іспанське море і через Гібралтарську потоку в Середземне, береги якого вони також відвідували і висаджувались на землю Італії. Від Нордкапа до Гібралтарської затоки вони керували усім океаном і ріками, що впадають в нього; Фарерські острови, Ісландія, Гренландія, Північна Америка належать до кількості їх відкриттів. Вікінги перепливали Балтійське море і по ту сторону його покоряли слов'янські та чудські племена -- в то й же час інші вікінги завойовували частину Франції, Англії, засновували держави в Ірландії, і на Гібридах, оволодівали Шотландськими островами, нападали на Шотландію. Одні билися з маврами в Іспанії і на африканському березі, інші -- з тими ж маврами на Каспійському морі, і навідували азіатські народи, вони роз'їжджали по всім морям і країнам, розвідуючи, не одна б було здійснити якесь завоювання чи набути володінь, випробували силу у всіх пригодах і небезпеках, і шукали слабе сміливими оправами [39, 306]. І тут доречно було б закінчити словами пісні з книги О. Тьеррі "История завоевания Англии норманами": "мы поражали мечами в то время, корда ещё юный я ходил на восток готовить волками кровавлю трапезу, и в той великой битве, корда всех жителей Хельсинии я отправил в чертоги Одина. Остуда корабли принесли нас в Ифу, где наши копья пробивали латы, наши мечи разрубали щиты".