Оборона Севастополя 1854-1855 років

Щоб перешкоджати облоговим роботам ворога, севастопольці щодня підтримували артилерійський і рушничний вогонь, що сповільнював темпи просування супротивника й наносив йому відчутні втрати. У результаті вогню російської артилерії зведення ворожих батарей тривала іноді тижнями. Спорудження двох батарей проти Корабельної сторони, наприклад, тривало більше двох місяців (з 12 червня по 20 серпня), причому втрати на цихроботах склали 600 чоловік убитими й пораненими. Одночасно із цим севастопольці продовжували нічні вилазки на позиції супротивника.

Гуркіт канонади й стрілянина під час вилазок ,як й раніше становили характерні риси Севастополя, що незмінно відзначали очевидці. «Не можна собі представити картини, - писав один з них, - більше урочистої й жахливої, як був вид обложеного міста з Інкерманської висоти, особливо під час ночі. Гул гарматних пострілів, тріскотня збройної перестрілки, лемент «ура», політ бомб і гранат, що перехрещують повітря в різних напрямках, і якийсь невизначений шум, що зливається в одне ціле, боротьби, руху, лементів, наказів... Іноді все вщухало, і ця таємнича тиша здавалася ще жахливішою і урочистішою! Але раптом пальба й лемент відновлялися з новою силою й жорстокістю, начебто наставала остання рішуча година гігантської боротьби».*

Супротивник також продовжував обстріл Севастополя. У червні й липні на місто обрушувалося в середньому по півтори тисячі снарядів щодня. У цей же час покращилася влучність пострілів ворожої артилерії через скорочення дистанції вогню, а також тому, що наприкінці червня було встановлено телеграфний зв'язок між ворожими позиціями й одним з кораблів, що знаходився проти Севастопольської бухти й повідомляв відомості про зосередження російських військ. Втрати севастопольського гарнізону зростали. За два місяці, після штурму 6 червня, гарнізон втратив понад 12 тисяч убитими й пораненими.

Про умови бойової обстановки того періоду красномовно свідчить наступний факт. Команді солдатів у складі 200 чоловік було доручено доставити на бастіон дві гармати на відстань, що не перевищувала двох кілометрів. «Місцевість, по якій нам потрібно було йти, - розповідав очевидець, - була вся порита бомбами. Люди, стомлюючись від постійного витягування гармат із ям, мали потребу в частому відпочинку. Поки була можливість, ми переховувалися від пострілів за допомогою руїн. Незважаючи на цю обережність, кожні кілька хвилин в середньому коштували життя однієї людини... Щораз, коли гармата потрапляла в яму і солдати з лементом «раз, два» тягли її, цей крик вказував ворогові,куди потрібно стріляти. Уже людей 40 було убуто з наших рядів. Раптом одна бомба, що налетіла, вирвала відразу десять чоловік.»*

Найбільш важкою втратою для Севастополя в ці дні була, смерть видатного російського флотоводця, талановитого організатора оборони, улюбленого у військах адмірала - Павла Степановича Нахімова.

Увечері 28 червня 1855 року Нахімов робив свій звичайний об'їзд севастопольських укріплень О 5 годині вечора він прибув на III бастіон, прийняв рапорт начальника бастіону, оглянув батареї й ворожі роботи, після

______________

9-Зверев Б.И.Севастопольская оборона 1854-1855.-М.,1956.-с.162

10- Там само.-с.164

чого направився на Малахів курган. Тут він також став уважно оглядати позиції супротивника. Ад'ютанти, які оточували Нахімова посилено вмовляли його відійти в укриття, тому що з ворожої сторони помітно підсилився прицільний вогонь саме по тому місцю, де перебував Нахімов. В 6 годин 30 хвилин із траншеї ворога відбувся постріл. Адмірал Нахімов упав, поранений кулею в скроню.

Смертельно пораненого адмірала негайно перевезли в госпіталь, але стан його було безнадійним, і в 11 годин ранку 30 червня він помер.

Наступного дня весь Севастополь проводжав свого улюбленого воєначальника. За труною видатного російського флотоводця, покритого тим самим бойовим прапором, що розвівався на флагманському кораблі під час Сінопського бою, йшли тисячі матросів, солдатів й офіцерів. Кораблі на рейді приспустили прапори й віддали останній артилерійський салют своєму адміралові...

Ім'я видатного російського флотоводця Павла Степановича Нахімова, що загинув на бойовому пості в боротьбі проти ворогів Вітчизни, назавжди ввійшло у історію. Запорукою його бойових успіхів була близькість до рядових солдатів і матросів, роль яких він так високо оцінював й у захисті міста . Його чудове життя є прикладом служіння Батьківщині й своєму народу.

Після смерті Павла Степановича Нахімова героїчні захисники Севастополя продовжували з тією же завзятістю відстоювати місто від натиску величезної коаліційної армії й наносити супротивникові удар за ударом. Але чим далі тривала безприкладна в історії оборона Севастополя, тим виразніше й сильніше проявлялася відсталість самодержавно-кріпосницького ладу, його нездатність вести тривалу війну проти капіталістичних армій, оснащених сучасною зброєю. Кріпосницька країна не витримувала тягаря війни. Захисники Севастополя розплачувалися своєю кров'ю за недосконалість зброї й техніки, за відсутність шляхів сполучення, за бездарність політиків і стратегів, за гнилість і безсилля кріпосницької Росії.

Економіка країни після двох років війни виявилася в жалюгідному стані. Фінанси були повністю розстроєні. Проти ненависного кріпосного права поширювався рух селянства. Потреби армії ставали більшими й різноманітнішими, а запаси мирного часу виснажувалися. Промисловість не забезпечувала потреб фронту, що особливо виявилося в другому півріччі Севастопольської оборони. Хоча за час війни вдалося підняти виробництво пороху й снарядів, їх все рівно не вистачало. Чорна й кольорова металургія давала продукції навіть менше, ніж у довоєнний час: у порівнянні з довоєнним 1852 роком у період Севастопольської оборони випуск найважливіших металів не збільшився, а скоротився: сталі випускалося менше на 25 тисяч пудів, міді - на 16 тисяч пудів, свинцю - на 300 пудів. Не дивно тому, що в Севастополі не тільки збирали ворожі кулі, але й «обдирали з кораблів усяку маленьку пластинку свинцю, що попадалася під руку...» Снарядний і пороховий голод підсилювався з кожним днем.

Війна оголила всі виразки самодержавно-кріпосницького ладу й змусила багатьох побачити те, що в довоєнний час вони не хотіли або не могли помітити за зовні блискучим фасадом миколаївського режиму. Один з офіцерів Чорноморського флоту у своїх листах, що підлягали військовій цензурі, писав із Севастополя: «Багато речей виглядають зовсім інакше, як ми спершу їх уявляли, і потрібно багато часу, щоб виправити їх. Сумно й сумно, бачачи, що не все виявилося так, як ми очікували...»*. Інший офіцер-севастополець у своєму інтимному, особистому щоденнику виражався більш ясно: «Нинішня війна надзвичайно корисна нам у всіх відносинах: вона відкриє нам очі. У нас немає повідомлень, немає зброї, немає флоту, а все тримається на гранітній непохитності російського духу...»*

...У ході бойових дій під Севастополем із місяця в місяць підвищувалася роль навісного вогню артилерії, що давав найбільший ефект при обстрілі закритих укріплених об'єктів. Гармати, які так стріляли, були мортири. В Англії й Франції капіталістична промисловість швидко налагодила їхнє виробництво. Інше становище було в Росії.

Військове командування почало спробу розмістити замовлення на виготовлення мортир на ряді заводів, але із цього нічого не вийшло. З Луганського ливарного заводу, наприклад, прийшла категорична відмова у виготовленні навіть 20 мідних мортир. «Гірський начальник зазначеного заводу,- доповідав князеві Горчакову начальник артилерії Кримської армії в липні 1855 р.,- доповів мені, що відливання такого озброєння на заводі за розпорядженням вищого начальства давно знищено, і всі необхідні для цієї мети прилади також знищені, тому й не має ніякої можливості виготовити 20 півпудових мідних мортир; до того ж на заводі не має для цього й. достатньої кількості міді; чавунні ж півпудові мортири, хоча й могли б бути відлиті, але для цього необхідно створити на заводі складні креслення, тому що донині в нашій артилерії таких мортир зовсім не використовували...».

Не дивно, що російська армія в Криму з кожним місяцем виявлялася в усі більше гіршому становищі порівняно із супротивником. Співвідношення числа мортир дуже наочно й реально характеризувало зростання ворожих сил в порівнянні з російською обороною:

У жовтні 1854 р. у севастопольців - 5; у союзників - 48.

У березні 1855-- » --57; » --130.

У червні 1855-- » --69; » --160.

У серпні 1855-- » , --69; » --260. Тарле Е.В. Город русской славы Севастополь в 1854-1855.-М.,1954.- С.185*

Ресурси севастопольського адміралтейства й запаси на кораблях флоту, які так багато значили в початковий період оборони, повністю закінчилися. Гостро відчувався недолік й у досвідчених артилеристах, якими були ______________

11-Маркітан Л.П. Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр. та увічнення пам"яті її героїв у фото кінодокументах. // Український історичний журнал. - 2004. - № 6. - C. 29

12- Там само.-С.31

13-

переважно матроси. «Цифра моряків, - писав один із севастопольців, - тане щодня, а в присутності цих героїв полягає запорука існування Севастополя; цю істину можна сказати по совісті, без усякої пристрасті, тому що на це є сотня доказів».* Доводилося вишукувати різні шляхи для поповнення моряків навіть невеликими партіями резерву. Нахімов, наприклад, за два тижні до своєї смерті звертався до Горчакова з наступним проханням: «За значних втрат нижніх чинів морського відомства досить важко, і незабаром зовсім буде неможливо поповнювати прислугу на батареях оборонної лінії; тому я маю честь шанобливо просити Вашу світлість наказати сформованому напівбатальйону з команд затоплених у Керчі транспортів і пароплавів у кількості 400 чоловік, що перебуває нині в Таганрозі,прибути до Севастополя…».*

У зв'язку з наближенням ворожих облогових робіт і більших щоденних втрат гарнізону цар наприкінці липня запропонував Горчакову «почати що-небудь рішуче, щоб покласти кінець цій жахливій війні». Після військової ради Горчаков вирішив дати бій, хоча сам в успіх його не вірив. Відповідно до плану бою російські війська повинні були в районі річки Чорної атакувати ворожу армію, що перевершувала сили росіян у півтора разу.

Ранком 4 серпня 1855 року російські війська пішли в наступ. «Англофранцузи» були заздалегідь підготовлені до відбиття атак, тому що російське командування не зуміло приховати підготовки своїх військ. Російські солдати проявили нечуваний героїзм, атакуючи сильно укріплені Федюхіни висоти. Однак бойове командування військами відрізнялося цілковитою безграмотністю царських генералів. Під час бою керівництва з боку головнокомандуючого не було. Бій на річці Чорної закінчилося поразкою армії Горчакова.

Битва 4 серпня ще раз свідчила про відсталість військового мистецтва генералітету російської армії: як і при Інкермані, війська знову були побудовані в зімкнуті бойові ряди, які від вогню супротивника зазнавали великих втрат; місцевість для бою була обрана винятково невдало; диспозиція не визначала напрямки головного удару, зв'язувала ініціативу окремих начальників, не давала можливості розвивати успіх; війська вводилися в бій вроздріб. Бій на річці Чорній ще раз показало нездатність А.В. Горчакова до активних бойових дій, спрямованим до поліпшення обстановки під Севастополем.

Наступного дня після бою на річці Чорній, 5 серпня, супротивник почав п'яте загальне бомбардування міста, під час якого «при зовсім чистому небі сонця не було видно від диму, пилу, землі, осколків...» Через чотири дні це бомбардування закінчилося, однак лише формально, тому що супротивник і після нього щодня продовжував обстріл міста. З 5 по 24 серпня по Севастополю було випущено близько 200 тисяч снарядів.

Бомбардування в серпні по силі руйнування досягли максимуму. Тепер уже в місті не залишалося ні єдиного мирного вцілілого куточка, міські базари спорожніли, жителів не стало видно. Скрізь по вулицях валялися снаряди, осколки, уламки; земля була порита бомбами; у домівках були пробиті дахи, карнизи від них відвалилися; багато будинків зовсім згоріли. Безпосередньо в бастіонах всі дома були зруйновані й залишені жителями; лише біля Миколаївської батареї і Єкатерининської пристані в деяких уцілілих будинках розміщувалися штаби й інші установи.

22 серпня в штабі союзників відбулася чергова військова рада. З огляду на результати облогових робіт протягом двох з половиною місяців після штурму 6 червня, союзники прийшли до висновку про необхідність нового штурму. До цього моменту Севастополь був уже сильно зруйнований, а ворожі позиції наблизилися на максимально близьку відстань: далі просуватися було вже неможливо.

Щоб не дати можливості гарнізону підсилити 2-ю внутрішню оборонну лінію (усередині міста), союзники вирішили не відкладати дату штурму й призначили її на 27 серпня.

14-.Лобачев В. Роздуми про Кримську війну : 1854-1855 років // Наука і релігія. - 2004. - № 9. - C. 24

15-Там само.с.28

За три дні до строку штурму було вирішено зробити шосте загальне бомбардування міста, тобто ще більше підсилити обстріл Севастополя, що вівся протягом усього серпня. Це бомбардування передбачалося вести із проміжками, щоб дезорієнтувати тих, що обороняються: коли облогова артилерія замовкне, то росіяни, очікуючи штурму, повинні підтягувати резерви на передові позиції; у цей момент по скупченнях російських військ - облогова артилерія знову відкриває вогонь, заподіюючи значно більші втрати.

24 серпня звичайний повсякденний обстріл Севастополя переріс у чергове загальне бомбардування. Кількість знарядь, що приймали участь у цій дуелі, досягло по обидва боки максимуму: у супротивника було 800 гармат, севастопольці відповідали з 600. Як і колись, у союзників було значно більше боєприпасів; до цього додалася тепер і перевага в числі мортир: у союзників вони становили 35% всієї облогової артилерії, у севастопольців - лише 11%.

У порівнянні з попередніми бомбардуваннями шосте бомбардування Севастополя мало як наслідок таке руйнування російських позицій, що уже майже неможливо було виправляти. Канонада велася з найближчих дистанцій; лінії вогню ворога доходили майже впритул до ровів севастопольських укріплень. У той час як у середині серпня гарнізон губив щодня по 700-1000 чоловік, то за три дні останнього бомбардування втрати севастопольців склали 7500 убитими й пораненими - втрати найбільшого бою XVIII- XIX століть.

Протягом трьох днів союзники випустили по Севастополю величезну масу снарядів - понад 130 тисяч. У Севастополі було підбито біля сотні гармат; із хвилини на хвилину на кожному бастіоні очікували вибуху порохових льохів. Особливо важко було на Малаховім кургані й II бастіоні. Тут бруствери в багатьох місцях обсипалися й завалили зовнішній рів, що створювало для штурмуючих зручний доступ в укріплення. Амбразури також обвалилися, багато артилерійського озброєння були засипано землею або приведено в непридатність. До 27 серпня на передньому плані Малахового кургану залишалося 8 гармат, а на II бастіоні могло діяти лише 6 гармат.

Таким чином, після одинадцятимісячної напруженої боротьби під Севастополем, під час якої змагалися не тільки збройні сили, але й економіка й весь суспільний лад сторін, що боролися, становище обложеного міста усе більше погіршувалося. Ворожого ж війська поряд зі зростаючою перевагою в матеріальних засобах володіли й цілим рядом інших переваг. «Становище супротивників, - відзначали сучасники, - було чудове, яке раніше не зустрічалося при облогах фортець!Займаючи панівні позиції, вони бачили все, що відбувається в Севастополі. Чудове озброєння; величезне число гармат із величезного флоту. Ніколи не бачене раніше при облогах число мортир і ракетних верстатів. Зручна доставка морем усього необхідного для облоги.. Чистота повітря в голому степу. Перевага у кількості робітників. Переважаюча сила військ...» *

До 27 серпня війська супротивника були підготовлені до рішучого штурму. Щоб забезпечити раптовість нападу, вся підготовка здійснювалася в глибокій таємниці. Командири частин були сповіщені про дату штурму тільки ввечері 26 серпня, а самі війська - лише безпосередньо перед атакою. Штурм призначався рівно на полудень 27 серпня без усяких сигналів...

Ранком 27 серпня 1855 року битва розпочалася останньою артилерійською підготовкою. Один із севастопольців писав: «27-го ранком, тільки я встиг зійти на Павловську батарею, о годині восьмій, ворог знову відкрив стрілянину і яку стрілянину! Учора здавалося, що ніколи не почую сильнішої канонади; сьогодні вчорашня здалася слабкою». *

До полудня стрілянина припинилася. Величезні ворожі війська були вже стягнуті до передових траншей. Загальна чисельність атакуючої армії становила 60 тисяч чоловік, що приблизно у два рази перевершувало сили севастопольського гарнізону, розташованого на Південній стороні міста.

Рівно опівдні ворожі війська пішли в наступ на оборонну лінію Севастополя одночасно в декількох пунктах. Напад ворога був раптовим для гарнізону, тому що до моменту дійсної атаки супротивник кілька разів припиняв стрілянину, стягав свої війська, змушував підтягувати російські резерви на передній край, але не атакував, а, навпаки, підсилював обстріл.

Корпус кращого генерала французької армії Боске в складі чотирьох дивізій загальною чисельністю понад 26 тисяч багнетів почав атаку лівого флангу Севастопольської оборонної лінії від II бастіону до Малахового кургану.

На лівому фланзі російської оборонної лінії запеклій атаці піддався II бастіон. Сюди була кинута французька дивізія генерала Дюлака, що у

штурму. Батальйони Олонецького полку стали відступати до другої оборонної лінії. Французи, закріпившись на території захопленого бастіону, рвалися вперед, переслідуючи росіяни, що відступали.

Як тільки почалася раптова атака супротивника, у місті була пробита тривога, і всі резервні частини стали спішно підтягуватися до передової лінії. Повз розбиті й зруйновані будівлі, по мостах, ярам і лощинам, по землі, поритої на кожному кроці ямами від бомб, рухалися на оборонну лінію підрозділи російської армії; на рейді кораблі розводили пари, щоб взяти участь у завершальній битві за місто й ще раз нанести суперникам втрати в живій силі й техніці, вимотати й знекровити його. Разом з кадровими

частинами до бастіонів поспішали всі нестройові чини - майстри, сапери, писарі, кашовари, й інші. «Вони, - писав Вязьмітінов, - могли б і не розлучатися зі

результаті раптовості нападу ввірвався на бастіон у перші ж хвилини своїми казанами, але не такий то був народ, щоб тримати в руках ополоники , коли говорилося останнє слово великої кривавої епопеї».*

______________

15-Митяєв А.В.Книга майбутніх адміралів .-К.,1983.-с.87

16-Єремеєєв І. Витоки Кримської війни //Військо України.-2003.-№11-12.-с.35

У районі Ушакової балки в бойову готовність був приведений батальйон Білозерського полку, що під командуванням майора Ярошевича зустрів ворога нищівним вогнем. Незабаром Олонецький полк за підтримкою білозерців і роти саперів пішов у контратаку й вибив французів з II бастіону.

Праворуч II бастіону, на оборонну лінію між ним і Малаховим курганом, наступала французька дивізія генерала де-Ла-Мотт-Ружа. Супротивник прорвав лінію оборони й відтіснив батальйони Олонецького й Муромського полків. Передові ворожі частини стали підходити до другої оборонної лінії й до Корабельної слобідки міста.

У цей момент у контратаку пішли Севський і Кременчуцький полки, які відкинули ворога, що наступав, і змусили його повернутися у свої траншеї. Через годину після початку штурму російські війська знову закріпилися на II бастіоні . Але незабаром французи, підтримані свіжими частинами під командуванням генералів де-Фали й Биссона, удруге пішли на штурм. На бастіоні до цього часу не діяла жодна гармата, тому що всі вони були зіпсовані французами під час їхньої першої атаки. Наступаючі досягли укріплень й стали підніматися на них, але були зустрінуті потужним штиковим ударом. З величезними втратами ворожі частини стали відходити.

«Більша частина французів,- писав очевидець, - не витримала нашого рушничного й штуцерного вогню й бігла назад. Зустрінуті прокльонами й погрозами своїх генералів, що по них буде стріляти поставлена позад них польова артилерія, якщо вони ще повернуться, - французи були ще раз спрямовані на II бастіон. Але в цей час пароплави «Володимир», «Одеса»,

«Херсонес» й «Громоносець» встигли вишикуватися проти Килен-балки, по якій французам доводилося пробігати, і відкрили бортами по ворожих колонах страшний вогонь далекою картеччю й гранатами.

______________

17-Казарин В. "Битва за Ясли господни" : Чем на самом деле закончилася Крымская война // Литературная газета. - 2005. - № 4. - C. 15

Кинувшись втретє у наступ зі своїми генералами й офіцерами, - французи зазнали величенних втрат... Вони встелили трупами все пройдений ними шлях й, не добігши до бастіону, кинулися назад».*

Через годину французи були підкріплені новою бригадою генерала Маролля й знову пішли в атаку на II бастіон. Незважаючи на найсильніший рушничний вогонь, вони дійшли до бастіону. Захисники зустріли їх у самого рову, де протягом десяти хвилин кипів запеклий рукопашний бій. Не витримавши, супротивник відринув назад, залишивши на поле бою сотні вбитих і поранених. «Усього більше побито атакуючих на II бастіоні; там рів до того завалений французами, - писав очевидець, - що по них легко зійти на вал...».* Серед вибулих з ладу були генерал Боске, важко поранений осколком гранати, і генерал Маролль, убитий на самому початку очолюваної ним атаки.

Одночасно з першою атакою II бастіону супротивник почав штурм Малахового кургану.

Тут атакуючих від позицій відокремлювало відстань усього 25 метрів. Менш однієї хвилини треба було французам, щоб перебороти цей простір і ввірватися в напівзруйноване укріплення. Дивізія, що наступала на цьому напрямку, генерала Мак-Магона опанувала передньою частиною й витиснула захоплені зненацька батальйони Модлинського, Пражзького й Замосцького полків. Відразу ворог підняв на Малаховім кургані французький прапор. Однак боротьба за цей пункт російської оборони тільки починалася.

Захисники Малахового кургану, які відійшли в перший момент із переднього краю, кинулися в контратаку. Зав'язалися жорстокі рукопашні бої, у яких російські воїни проявляли чудеса хоробрості. Французький генерал Нієль так писав про перші хвилини боротьби за Малахів курган: «Росіяни, приголомшені несподіваною атакою, вискакують зі своїх бліндажів і біжать до головної частини бастіону. Вони вступають у рукопашний бій з нашими солдатами; каноніри озброюються через брак рушниць гарпунами, каменями, банниками; гарнізон міста відкриває по наших солдатах смертельний вогонь».*

Усередині Малахового кургану більше години йшла запекла битва. Кожен метр простору брався з боєм. До ворога безупинно підходили свіжі війська; по спеціально підготовленим місткам вони перебиралися через рів і вступали в бій, відтісняючи росіяни підрозділи усе далі й далі заглиблювалися в тил. Захисники Малахового кургану крок за кроком були змушені відходити.

Через годину після початку атаки бій розгорівся з новою силою: до кургану знову прибули нові ворожі підкріплення, а на порятунок російським частинам підійшли війська під командуванням генерала Лисенка.

«Голосні крики і якийсь гул пролунав з лівої сторони, у Малахового кургану,- писав один з учасників бою. - Дивимося - хмари французів прагнуть на Корніловський бастіон: ліворуч, праворуч; от вони в рові, уже на валу - і пішла різанина, бойня, багнетами, прикладами... Лемент, гул, стукіт зброї, пил. На другому бастіоні те ж саме. Серце б'ється, голова горить, пропасне тремтіння пробігає... Боже мій! Французи тіснять; ворога усе більше й більше; наших і не видно за ними. От зайнятий майже весь Корніловський бастіон. Біжать, течуть,як лава, одні збігають із вала до нас, інші піднімаються, квапляться, і все це тече безупинно, як ріка; рушниці блищать, лемент «ура» протяжливий, безугавний... Де ж наші? Там, на лівому фланзі погнали французів... Інші французи біжать, інші відступають відбиваючись. Біжать, біжать за вал; наші за ними! Це наше «ура»...» *.

Російські батальйони під командуванням Лисенка кинулися в контратаку й потіснили ворожі війська, але потім знову були змушені

______________

18-Русское военно-морское искусство.. М.,1951.-с.112

19-Шепарнева А. Крымская война в освещение западниов // Вопросы истории. - 2005. - № 9. - C. 28

відійти. Незабаром прибув генерал Хрулев з Ладожзьким полком. Пішла контратака Хрулева, під час якої він був поранений і залишив поле бою. Прийнявши командування після Хрулева генерал Лисенко відновив атаку, але був убитий. Командувати став генерал Юферов, але атака була відбита французами, а Юферов також упав у бої.

Боротьба на Малаховім кургані тривала. Незважаючи на всі спроби ворога вибити російських солдатів з останньої площадки, вони завзято пручалися й не виходили за межі кургану. Майже в упор лунали рушничні залпи по обидва боки. Тільки після двох годин завзятої боротьби, коли більшість захисників загинуло від ворожих пострілів, французам удалося витиснути залишки росіян за огорожу й опанувати останню площадку Малахового кургану.

Але й на цьому сутичка не закінчилася. На порятунок прибули Одеський й Азовський полки. Снову відновилися атаки. Війська пішли на ворога під командуванням генерала Мартинова, але він був убитий. Офіцера, що очолив атаку, Воейкова також убили. Потім пішли атаки Ілінського, Черемісінова, Галкіна, Постнікова й інших, але також безуспішно. «Бійка була страшна; наші не подавалися назад ні на крок, зустрічали нових ворогів і лягали кістьми. Французи, молодцями - кидалися в атаку, одні на зміну інших; у бастіоні стало важко ходити від безлічі трупів і потоків крові. Другу годину продовжувалась різанина без відпочинку. Нарешті, наказано було відступити, зайняти схил гори й триматися в напівзруйнованих будівлях у льохів. Відійшли, але солдати сподівалися , що їх незабаром знову поведуть на бастіон...» *.

Захопивши Малахів курган, супротивник намагався прорватися далі вглиб Корабельної сторони. Однак люті атаки ворога не приводили ні до якого успіху. Російські частини не випускали ворожі війська за межі кургану

______________

20-Лаговский А.Оборона Севастополя (1854-1855)-М.,1948.-с.53

21-Там само.-с.55

й фактично блокували їх там, відкидаючи вогнем і багнетом при найменшій спробі розвинути свій успіх.

Праворуч Малахового кургану, у районі III бастіону, на штурм російських позицій були кинуті англійські дивізії Кодрингтона й Маркгама. Два батальйони Володимирського полку,які захищали бастіон, були відкинуті, і англійці захопили укріплення. Однак у цей момент на підтримку володимирцям уже поспішали з резерву роти Камчатського, Суздальського і Якутського полків. Разом із ними вони стрімко контратакували ворога й змусили його відступити.

Генерал Кодрингтон зажадав підкріплення. На підтримку прибула дивізія Эйра й бригада Кэмпбелла. Ворог знову кинувся в атаку, але був зустрінутий найсильнішим вогнем захисників бастіону, до яких надійшли ще два батальйони Селенгінського полку. Спільними зусиллями російських військ англійці були відкинуті. Лише деяким з них вдалося добігти до бастіону; більшість залягла в рові й стали вести вогонь по бастіоні. Тоді 50 чоловік добровольців на чолі із прапорщиком Дубровіним спустилися в рів і після рукопашної сутички вибили ворога, взявши багато полонених.

Поряд з Корабельною стороною Севастополя ворожій атаці в перший раз із початку оборони піддалася Міська сторона. Проти її в цей день були зосереджені французькі дивізії Левальяна, д'Отмара, Буа, Паті й сардинская бригада Чіальдіні.

В 2 години дня підготовлені до штурму ворожі війська вийшли зі своїх траншей і кинулися до російських укріплень. Хоча ближче всього до супротивника (тільки 36 метрів) перебував IV бастіон, французи не зважилися атакувати його із фронту, а прагнули нанести перший удар спочатку по сусідньому V бастіоні й обійти потім IV бастіон із флангу й тилу. Ворожі війська швидко перебороли 80 метрів, що відокремлювали їх від V бастіону, і наблизилися до нього. Солдати Подільського полку зустріли ворога жорстоким вогнем, а коли його передові ланцюги стали підніматися на бруствер, - скинули їх у рів багнетами.

Тут відбувався не менш запеклий бій, ніж на Корабельній стороні. «Мені траплялося бути у багатьох боях, але ніколи я не чув такого польоту куль, як на останньому штурмі Севастополя, - писав Вязьмітінов; - Як би густо не летіли кулі, але звичайно чується деяка роздільність свисту однієї з них від свисту іншої. Тут же чулося суцільне шипіння; здавалося, що потік куль це струмені, відчувався якийсь плин свинцю».*

Не досягши успіху в V бастіону, французи більшими силами атакували редут Шварца, Їм удалося ввірватися усередину укріплення, де зав'язався рукопашний бій. Батальйони Житомирського полку повільно відходили назад, але незабаром були підтримані: гармати V бастіону, що вже відбив атаку ворога, направили свій вогонь проти сил,що наступали на редут Шварца. Сюди ж встигли підійти генерал Хрущев з Мінським полком і підполковник Верьовкін із двома ротами Екатеринбурзького полку. Не пройшло й десяти хвилин, як французи з великими втратами були вибиті з редуту. Наступальний порив російських військ був дуже високий: «Любуємося на тих,хто повернувся з бастіонів, - розповідав один очевидець, - усі почорніли від диму, у поті, у пилу, обірвані, заляпані або забруднені кров'ю. Але що за ентузіазм! Мені здається, якби дозволили, усі б кинулися за вал і билися б до останнього».*

Таким чином, атаки ворога як на Міський, так і на Корабельній стороні Севастополя, за винятком Малахового кургану, були відбиті з великими для нього втратами. До самого кінця бою героїчно боровся й на Малаховім кургані, зайнятому військами супротивника, невеликий загін на чолі з поручиком Михайлом Павловичем Юнієм.

На самому початку штурму Малахового кургану кілька офіцерів Модлинського полку (Юній, Ігнатєв, Данильченко, Бодзевич) із тридцятьма солдатами й матросами були оточені ворогом. Тоді вони засіли в напівзруйнованій вежі Малахового кургану, наглухо закрили вхід і через

______________

22-Сергеев -Ценский С.Н. Севастопольская оборона 1854-1855.-М.,1944.-с.45

бійниці почали обстрілювати ворожі війська. Їхній рушничний вогонь

заподіював велику втрату в частинах супротивника, що густо наповнювали Малахів курган. Мак-Магон, припускаючи, що у вежі значні сили російських військ, не наважувався її атакувати, а наказав обкласти її підпалити. Незабаром, однак, це рішення скасували, тому що боялися вибуху порохових льохів. Вишикувавши полонених росіян, захоплених на кургані, французи під їхнім прикриттям наблизилися до вежі й зажадали від її захисників здатися в полон. У відповідь на це знову пролунали постріли.

Понад п'ять годин, аж до вечора 27 серпня, тривало єдиноборство жменьки хоробрих воїнів з ворожим військом. Тільки після того як у захисників закінчилися боєприпаси, більшість їх було поранено, а очікувана допомога з міста не підходила, вони вийшли з вежі. «Відчинивши двері, з хусткою на багнеті, вийшли наші герої з вежі. Французи,коли побачили всього людей близько 30, не повірили, щоб таке незначна кількість людей могло триматися так довго проти маси ворога, що заполонив Корніловський бастіон; тому з погрозами вимагали, щоб виходили інші. Але оскільки ніхто більше не з'являвся, то вони кинулися всередину вежі. Оглянувши її й переконавшись, що більше нікого там не має, вони звернулися до полонених з вираженням захоплення до їхньої мужності...» *.

До вечора 27 серпня, незважаючи на гостру недостачу боєприпасів і великі руйнування укріплень у результаті постійних бомбардувань, севастопольці були готові відбити у ворога Малахів курган. Однак головнокомандуючий Горчаков вирішив залишити Південну сторону, тому що подальше знаходження в ній севастопольського гарнізону означало колосальні щоденні втрати. При тому темпі вогню, що вів супротивник останні дні й тижні, він міг без усякого штурму й відкритої атаки звести чисельність гарнізону до нуля протягом 15-20 доби. Тому ввечері 27

______________

23-Бестужев И.В. Крымская война 1853-1856.-М.,1956.-с.158

24-Зверев Б.И. Севастопольская оборона 1854-1855.М.,-1956.-с.168

серпня російські війська в повному порядку, організовано й без втручання ворога почали перехід на Північну сторону Севастополя. У зв'язку з переходом російських військ на Північну сторону були затоплені на рейді кораблі, що залишилися, а всі бастіони Південної сторони висаджені в повітря. Гарнізон міцно закріпився на Північній стороні Севастополя, де до цього часу під керівництвом інженера Ползікова були створені сильні позиції.

Із залишенням Південної сторони міста закінчилася героїчна оборона Севастополя, що тривала 349 днів. При цьому перехід російських військ на Північну сторону не сприяв поліпшенню стратегічної обстановки для коаліційної армії. Незважаючи на те що супротивник опанував Південною стороною міста, аж до кінця війни він так і не зміг використати Севастополь як базу для свого флоту, тому що постійне загородження рейду й батареї Північної сторони не допускали в Севастопольську бухту жодного ворожого корабля. Після переходу російських військ на Північну сторону знесилені ворожі війська зовсім відмовилися від бойових дій проти російської армії.

севастополь кримська війна оборона

IV. Висновки

Досліджуючи дану тему Кримської війни 1853-1856 років,зокрема події оборони міста Севастополя,я зрозумів важливість цієї оборони в історії Європи. Кримська (східна )війна змінила хід історії багатьох країн,зокрема Російської імперії, Османської Порти,країн Західної Європи. Війна була розпочата під прикриттям релігійних гасел. Однак, головними причинами була боротьба за сфери впливу в Східній Європі та за контроль над Босфором та Дарданеллами. Важливою сторінкою цієї військової кампанії була оборона воєнно-морської бази - Севастополь. Вона була кульмінаційною точкою в протистоянні двох сторін,а саме Російської імперії та коаліційних сил Туреччини,Англії,Франції і Сардинії. Взяття Севастополя стало кінцевою крапкою в ході війни.

Після завершення оборони Севастополя,місто неможливо було впізнати. Люди,які повернулися до нього,після підписання миру,знайшли лише зруйновані та пограбовані домівки. Із міста було вивезено все майно,що залишилося. Зникли навіть позолочені літери «Нащадкам в приклад» з памятника на честь героїчного бою брига «Меркурій».Над могилами видатних російських флотоводців Нахімова, Корнілова, Істоміна були здійснені вандальські дії.¹¹ Ляшук Г.Кримська війна по-українськи : у 1853-1855 // Наука.-2006.-№41.-С.17

Декабрист Михайло Бестужев писав: «Так,із попелу цього славного гнізда,збризнутого кров 'ю стількох тисяч ворогів і співвітчизників,повинно знову вирости велике морське місто…»²² Орехова Л.О. та інші .Кримська Іліада : Східна війна 1853-1856 рр. очима сучасників. -Сімферополь: Таврія, 2004. -С.356

Ці надії здійснилися,однак для цього було потрібно багато часу.

Повільно відновлювалося місто після спустошення війною. Лише в 70-х роках ХІХ століття Севастополь знову став великим містом і військово -морською базою. Він виконував роль форпосту морських кордонів Російської

імперії. Таким він залишався й в період існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

В дану історичну епоху місто знову витримало довготривалу оборону. Через 86 років після першої епопеї на севастопольській землі знову розгорілися жорстокі бої. В ході Великої Вітчизняної війни (1941-1945рр.) німецько-фашистські війська наприкінці жовтня 1941 року зробили спробу заволодіти Севастополем . Однак були відкинуті радянськими військами. Дії авіації та могутній вогонь берегової та корабельної артилерії змусили німецьких загарбників перейти до облоги міста.¹¹ Русское военно-морское искусство. М.,1951.-С.174

В тяжку годину війни героїчні образи предків,які захищали цю землю від ворогів,надихали радянських воїнів на нові подвиги.30 жовтня 1941 року міський комітет оборони в своєму зверненні до населення писав: «Трудящі Севастополя! Всі сили на розгром ворога! З новою силою повторимо героїчні подвиги героїв оборони міста в 1854-1855 роках!» 250 днів тривала героїчна оборона Севастополя в 1941-1942 роках. Її значення в ході Великої Вітчизняної війни було великим. Захисники міста зірвали плани німецького командування. Гітлерівці програли в часі,в темпах,понесли великі людські втрати. А в травні 1944 року війська 4-го Українського фронту і Окремої Приморської Армії у взаємодії із Чорноморським флотом вигнали ворога із Криму.

З глибокою повагою нащадки шанують славу видатних героїв Севастопольської оборони 1854-1855 років. До дня сторіччя колективом художників було створено Севастопольську панораму. На цьому полотні відображено штурм Корабельної сторони 6 червня 1855 року.²² Там само.- С.176

На батьківщині матроса Петра Кошки на нашому Поділлі,в селі Ометинці Немирівського району Вінницької області створено пам 'ятник простому матросу,героїзм якого символізував відвагу і мужність всіх захисників Севастополя. Ця постать є збірним образом багатьох невідомих для історії рядових солдатів,які й винесли на своїх плечах основний тягар боротьби за місто.

Серед учасників Севастопольської оборони було багато українців. За деякими підрахунками, українці на той час складали до 70 відсотків Чорноморського флоту. Офіцерський склад чорноморців більш ніж на половину формувався з потомствених дворян Херсонської й Таврійської губерній або ж обер-офіцерських дітей із цього ж краю. До речі, перший в історії Російської імперії пам'ятник рядовому матросові встановили в Миколаєві, у 1874 році, на честь Гната Шевченка (призваного на флот з Бердянського повіту Таврійської губернії), який ціною власного життя захистив командира. Із 155 загиблих при обороні Севастополя офіцерів не менше 55 були вихідцями з українських теренів. Зі 111 кавалерів ордена Святого Георгія за оборону Севастополя в 1854--55 роках 25 -- вихідці з України.¹¹ Олійник О.С.Українці у кримській війні. - Одеса: Маяк, 2004. - С.167

На Братському кладовищі захисників Севастополя і досі збереглися могили українців -- генерал-лейтенантів В.К.Мольського (з Волині), П. І. Постольського (з Поділля), К. О. Сильвестровича (з Полтавщини), генерал-майора Н. Д. Тимофеєва (з Херсонщини), капітана 1 рангу Н. Ф. Юрковського (з Полтавщини) і багатьох інших. Особливо вражає пам'ятник на могилі полтавських дворян -- братів Ревуцьких. Старший із них, 23-річний Петро Якович (1832 -- 1855), брав участь в обороні Севастополя поручиком Коливанського єгерського полку, був поранений і помер 16 липня 1855 року. Молодший, Іван Якович (1833--1910), обороняв Севастополь у ранзі прапорщика, вижив і вийшов у відставку капітаном. За заповітом, був похований поряд з братом. На пам'ятникові братам епітафія: «Спи друже, тихого сну». «Наша дума, наша пiсня не вмре, не загине» (Тарас Шевченко).

Багато хто з мешканців України в 1855 році вступали в народне ополчення. Скажімо, тільки Полтавська губернія надала 9,5 тисячі осіб.²² Маркевич А.І. Таврійська губернія під час Кримської війни. К.,2004.- С.263

Загалом, у сучасній Україні важко назвати велике місто, на некрополях якого не було б поховань учасників Кримської війни -- від рядових до генералів. Ось чому одна з 42 панорам світу -- єдина в Україні панорама «Оборона Севастополя» -- не є для нас «пам'яткою чужої історії»¹¹ Маркевич А.І. Таврійська губернія під час Кримської війни. К.,2004.- С.267.З українських теренів не лише українські солдати брали участь у війні , а й весь економічний тягар ліг на плечі українських селян.

Україна стала найближчим тилом Кримської армії, і при цьому був задіяний увесь її вiйськово-економічний потенціал. Майже всі судна, на яких служили матроси й офіцери-чорноморці, були збудовані у Миколаївському адміралтействі. Третина гармат для польової артилерії до початку Кримської війни була виготовлена в Київському арсеналі. Ядра для Чорноморського флоту традиційно відливали на Луганському казенному ливарному заводі, що був найближчим до театру дій. З жовтня 1854 року, коли почалася облога Севастополя, завод перейшов на цілодобовий режим роботи і за 2 роки виготовив майже 360 тисяч пудів боєприпасів, збільшивши виробництво у 8 разів. Шосткинський пороховий завод (нині Сумщина) постачав порох до Південного артилерійського округу та Чорноморського флоту. У 1854--55 роках він збільшив виробництво в шість разів і в 1855 році постачав країну порохом на 43 відсотки, вийшовши на перше місце в імперії з виробництва цього «смертоносного пилу»²² Там само.- С.268. Праця була сезонною, розпочиналася навесні, тільки-но скресала крига, і тривала цілодобово. Для виготовлення пороху в Шостці використовували селітру приватних заводів Полтавщини, Харківщини, Чернігівщини й Курщини.

Увесь тягар перевезень вантажів лягав на плечі селян Південної України -- Катеринославської, Таврійської і Херсонської губерній. Десятки тисяч підвод з візниками транспортували різноманітні вантажі, необхідні для військ Кримської армії. Катастрофічно бракувало фуражу. Тому в квітні 1855 року з Полтавщини до Таврійської губернії прибули 3000 косарів, аби заготувати сіно для «живого транспорту».

Війна й епідемії спричинили масу хворих і поранених. Госпіталів не вистачало, отож їх вивозили з Криму. Уже в жовтні 1854 року майже півтори тисячі військових евакуювали в Мелітопольський повіт. Невдовзі вся південна Україна стала схожою на велетенський госпіталь. Тільки з травня по серпень 1855 року з Криму було вивезено 44 тисячі солдатів і матросів.¹¹ Олійник О.С.Українці у кримській війні. - Одеса: Маяк, 2004. - С.168 Того ж року вінницький купець Беренштейн, який виграв підряд, транспортував з Криму хворих та поранених, використовуючи 1400 однокінних возів, найнятих по всьому Поділлі. Географія госпіталів Кримської армії (окрім власне кримських), була такою: Генічеськ, Велика й Мала Знам'янки, Мелітополь, Олександрівськ, Берислав, Олешки, Харків, Чугуїв, Слов'янськ, Золотоноша, Павлоград, Переяслав, Прилуки, Ромни, Херсон, Миколаїв, Нікополь, Кременчук... Не вистачало військових лікарів, тому в госпіталях працювали звичайні лікарі й фельдшери з Катеринославської, Чернігівської, Полтавської й Харківської губерній. Німецькі й болгарські колоністи, ногайці півдня України приймали на лікування в своїх поселеннях тисячі поранених, забезпечували їх дахом і хлібом. Аби допомогти недужим, у листопаді 1854 року до Криму виїхали 13 киянок, прийнятих до Хрестовоздвиженської громади сестер милосердя. Діяльністю цієї громади в Севастополі керував геніальний хірург Микола Пирогов.

Україна постачала кримський фронт не тільки харчами, фуражем, порохом і ядрами, а й значними сумами пожертв. Восени 1854-го тільки повітові предводителі дворянства зібрали 40 тисяч карбованців. На Волині за лютий 1855-го пожертвували 113 тисяч карбованців для хворих і поранених. Величезні пожертви надійшли від Одеси, Херсона, Чернігівщини й Полтавщини, від багатьох приватних осіб. З виставки картин Айвазовського у Харкові було виручено 3 650 тисяч карбованців на користь нужденних, граф А.А. Бобринський передав на користь захисників Криму понад 200 пудів цукру та 142 пуди меду.²² Там само.-С.169 До всього цього мешканців півдня України зобов'язали утримувати російські війська. Селяни систематично отримували наряди на побудову мостів, доріг, гребель. Населення українського півдня в час війни зовсім не могло займатися польовими роботами, отож багато господарств розорилися.

Кримська війна прискорила початок реформ в Російській імперії,тому - що наочно засвідчила кризу самодержавно-кріпосного ладу.. Цим самим сприяла її подальшому розвитку. Загалом,дана історична подія відіграла значну роль в історії багатьох країн Європи.

Джерела та література

Публікації документів :

1. Русское военно-морское искусство. М.,1951.-252 с.

2.Советская военная энциклопедия : В.8-й т. М.-1979.-345с.

Періодичні видання:

а) Газети:

3. Казарин "Битва за Ясли господни" : Чем на самом деле закончилась Крымская война // Литературная газета. - 2005. - № 4. - C. 15
4. Семена М.Всі війни завершуються миром : 150-річний ювілей Кримської війни // Україна і світ сьогодні. - 2004. - 18-24 вересня. - C. 7

б)Журнали:

5.Волковинський В.М. Східна (Кримська) війна 1853-1856рр. і Україна (до 150-річчя Східної (Кримської) війни).//Український історичний журнал. - 2004. - № 6. - C. 26-46

6.Єремєєв, І. Витоки кримської війни// Військо України. - 2003. - № 11-12. - C. 34-35
7.Лобачев В. Раздумья о Крымской войне : 1854-1855 годов // Наука и религия. - 2004. - № 9. - C. 25

8.Ляшук Г.Кримська війна по-українськи : у 1853-1855 // Наука.-2006.-№41.-с.17

9.Матвеев Сардинское королевство и его экспедиционный корпус в Крымской войне в 1855- 1856 гг. // Вопросы истории. - 2004. - № 8. - C. 113-125

10.Маркітан Л.П. Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр. та увічнення пам"яті її героїв у фотокінодокументах.// Український історичний журнал. - 2004. - № - C. 121-135

11.Черкасов Г.П. На тайном фронте Крымской войны//Новая и новейшая история.-2007.-№6.-с.186-210

12.Шепарнева А. Крымская война в освещении западников// Вопросы истории. - 2005. - № 9. - C. 27-39

Монографії та брошури:

13. Бескровный Л.Г. Русское военное искусство XIX в.-М.,1974-274 с.

14.Бестужев И.В. Крымская война 1853-1856. М.,1956.-174 с.

15.Зверев Б. И Севастопольская оборона 1854-1855.М.,1956.-183 с.

16. Зверев Б.И. Синопская победа. Симферополь, 1954. - 160 с.

17.Лаговский А.Оборона Севастополя (1854-1855). М.,1948.-80 с.

18.Маркевич А.І. Таврійська губернія під час Кримської війни. К.,2004.-272 с.

19.Олійник О.С.Українці у кримській війні. - Одеса: Маяк, 2004. - 173 с. 20.Орехова Л.О. та інші .Кримська Іліада : Східна війна 1853-1856 рр. очима сучасників. Події, судження, долі. -Сімферополь: Таврія, 2004. -447 с.

21.Сергеев - Ценский С. Н. Севастопольская оборона 1854-1855. М .,1944.-

52 с.

22.Тарле Е.В. Город русской славы Севастополь в 1854-1855. М.,1954.-216 с.

23.Тарле Е. В. Крымская война. М.,1950.-565 с.

Інтернетвидання :

24.http://hronos.km.ru/sobyt/1878berlin.html

25.http://www.humanities.edu.ru/db/msg/38013

26.http://www.booksite.ru/fulltext/1/001/008/112/187.htm

27.http://www.wikiznanie.ru/wiki/index.php/Берлинский_конгресс

28.http://grandwar.kulichki.net/turkwar/itog.html

29.http://www.internet-school.ru/enc.asp?c_no=58099&d_no=58186

30.http://www.hrono.ru/sobyt/1853krym.html

31.http://www.rustrana.ru/rubrics.php?crypt=&sq=19,27,63,77,1384

32.http://www.sgu.ru/rus_hist/events/?eid=44

33.http://ru.wikipedia.org/wiki/Крымская_война

34.http://referat.historic.ru/ref/inf/f00/s00/r0000131.shtml

Размещено на Allbest.ru