Оборона Севастополя 1854-1855 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему:

« Оборона Севастополя 1854 - 1855 »

Зміст

Вступ

Розділ І. Кримська війна і початок оборони Севастополя

1.1 Основні причини, хід Кримської війни та початок Севастопольської оборони

1.2 Біографії учасників оборони Севастополя

Розділ ІІ. Битва за Севастополь

2.1Початок оборони Севастополя

2.2Останні місяці боротьби

Висновки

Джерела та література.

Додатки

Вступ

Міжнародне життя на протязі першої половини XIX століття проявлялось у англо - російському протистоянні, а центром де воно проходило був Константинополь, який перетворений під османським володінням у Стамбул.

Проявлялось дане протистояння на сам перед на території Балкан і Близького Сходу. Із сторони Велико - Британії у протистоянні приймали участь керівники її внутрішньої політики - Роберт Каслі, Джордж Каннінг, Джордж Пальменстон і найбільш яскрава фігура на політичному п'єдесталі - Бенджамін Дізраєлі, який став з часом графом Біконсфілдом. Останні два учасника діяли під пильним наглядом і постійними втручаннями королеви Вікторії.

Їм протистояло три царя - два Олександра і Микола I; старожил відомства іноземних справ Карл Васильович Нессельроде, чий безперечний опит, компетентність і відданість справі не підкріплювались впливом і волею, із за чого він був канцелярист по міністерству; природжений дипломат Олександр Федорович Орлов; неперевершений укладач нот і меморандумів Філіпп Іванович Бруннов, а також князь Олександр Михайлович Горчаков, який був однокласником Пушкіна у царському ліцеї.

Актуальність теми. Темою даної курсової роботи є події Кримської війни, а саме оборона міста Севастополя 1854-1855 років. Не дивлячись на те,що цю тему вже неодноразово досліджували,вона не втрачає своєї актуальності. Існує багато маловідомих сторінок цієї історичної події. Розкриваючи їх можна дізнатися про нові аспекти та ракурси історичної проблеми. Історики сучасності мало звертають уваги на вивчення даного періоду. Однак,таке ставлення,на мою думку,не є правильним.

Кримська війна відіграла велику роль як в розвитку всієї світової історії,так й в історії нашої держави України. Досліджуючи дану тему я знайшов багато цікавих фактів,які раніше мало згадувалися в історичних дослідженнях. Вони детально інформують про події севастопольської оборони,при цьому показують як негативні так і позитивні її сторони. Можливо,цим науковим питанням мало займаються сучасні вчені,тому-що бояться політичних наслідків та дипломатичних скандалів. Всім відомо,що на даний час місто Севастополь є іноземною військово - морською базою. Це накладає певні обмеження в дослідженні історії Кримської війни.

Крім того,існують загальноприйняті стереотипи радянської історіографії цієї наукової проблеми. Вони односторонньо показують причини,хід та наслідки війни. Не розкривають в повній мірі,яку участь та роль відіграли в ній українці. Саме цим аспектам я приділяв велику увагу,коли проводив це дослідження. Внаслідок цього,дана наукова проблема досить значима і відіграє велику роль в розвитку історичної науки. Вона повинна займати належне місце в професійній підготовці спеціалістів - істориків.

Мета та завдання дослідження. Метою та завданнями цієї курсової роботи є вивчити хід Кримської війни та ії ключової події - Севастопольської оборони.

Зясувати причини та привід Кримської (Східної) війни,при цьому використовуючи нові,маловідомі факти. Також дослідити хід та основні бойові дії цієї війни. Показати роль людського фактору в перебігу історичної події. Для цього дослідити біографії відомих учасників оборони Севастополя. Проаналізувати бої в ході севастопольської оборони, відмітивши останні місяці боротьби. Дослідити вплив на розвиток країн Європи та Російської імперії, зокрема на українські землі.

Об'єкт і предмет дослідження. Об 'єктом пізнавальної діяльності була Кримська (Східна) війна. В ході якої розігралася одна з найбільших у світі оборонних операцій - оборона міста Севастополя. Саме дана історична проблема являться предметом мого дослідження.

Дослідження базується на принципах історизму,системності і комплексності,розвитку та плюралізму.

При на писанні курсової роботи використовувалися методи : порівняльно - історичний, статичний, описовий та логічно -аналітичний.

Хронологічні межі дослідження. Загальними хронологічними рамками цієї роботи являються 1853 рік та 1856 рік. Особливо вивчалися події 1854-1855 років.

Події,які розкриваються в роботі розгортаюся в різних частинах Євразії,зокрема на території Кримського півострова,Балканського півострова, Кавказу та тогочасної Османської імперії. Однак,найбільше уваги було приділено саме подіям,що розгорталися навколо міста Севастополя.

Ступінь дослідження проблеми. Джерельна база даного дослідження є досить вузькою,тому -що сучасні історики не вивчають цих наукових питань. Мною була розглянуті така монографії : Бескровный Л.Г. Русское военное искусство XIX века; Бестужев И.В. Крымская война 1853-1856; Зверев Б. И Севастопольская оборона 1854-1855;Маркевич А.І. Таврійська губернія під час Кримської війни; Олійник О.С.Українці у кримській війні;Орехова Л.О. та інші .Кримська Іліада : Східна війна 1853-1856 рр. очима сучасників; Тарле Е.В. Город русской славы Севастополь в 1854-1855; Тарле Е. В. Крымская война.

Більшість із даних наукових праць по даній темі написані в радянській період. Вони приурочені певним ювілейним датам севастопольської оборони. Автори монографій вивчали Кримську війну в складний, заполітизований історичний період,що накладало певний ідеологічний відбиток на їхню наукову діяльність. Мало приділяли уваги вивченню українських сторінок історії даної події. Не розкрито вплив війни на історичний хід розвитку України. Однак,ці монографії містять детальний опис бойових подій севастопольської оборони. Завдяки цим авторам відомі імена головних захисників міста. Наукові праці містять мемуарні спогади та записки учасників севастопольської оборони.

Особливе місце для написання даної курсової роботи посіла праця Виноградова В.Н. «Британський лев на Босфорі». У даній роботі особливо чітко розглядається британська політика на Балканах у XIX століття, яка висвітлена через призму британських діячів: Дж. Каннінг, Г. Дж. Пальмерстона, королеви Вікторії, Б.Д. Дізраелі, кожний із яких був непересічною особистістю. Було проаналізовано становище Британської дипломатії на збереженні статусу «Кво» у регіоні її протидії у визвольному русі Балканських народів, англо-російські суперечки.

Ще однією працею, яка розглядає питання Кримської війни є мемуари Лаговского А. «Оборона Севастополя (1854-1855)». У даній праці розглядаються та доносяться до читача бурхливі сторінки із Кримської війни, а саме досконало замальовується оборона Севастополя.

Для повноцінного вивчення теми курсової роботи я використав різні інтернетвидання. Певні сайти містили нові наукові статті,зокрема такі : Казарин "Битва за Ясли господни" : Чем на самом деле закончилась Крымская война ; Єремєєв, І. Витоки кримської війни ; Ляшук Г.Кримська війна по-українськи : у 1853-1855 р.. Дані роботи містили нові та маловідомі факти,які допомогли більш детально дослідити наукову проблему.

Структура роботи. Дана курсова робота складається з таких розділів та підрозділів :

Вступ.

Розділ І. Кримська війна і початок оборони Севастополя.

А). Основні причини, хід Кримської війни та початок Севастопольської

оборони.

Б). Біографії учасників оборони Севастополя.

Розділ ІІ. Битва за Севастополь.

А ).Початок оборони Севастополя.

Б).Останні місяці боротьби.

Висновки.

Джерела та література.

Додатки.

Розділ І. Кримська війна і початок оборони Севастополя

1.1 Основні причини, хід Кримської війни та початок Севастопольської оборони

Кримська війна 1853 --1856 рр., одна з перших коаліційних війн проти Російської імперії, у якій брали участь такі великі держави, як Англія, Франція та Туреччина (Оттоманська Порта), мала своє підґрунтя. На початку 20-х років XIX ст. Греція розпочала боротьбу проти Оттоманської Порти за свою незалежність. Політична нестабільність на Балканах супроводжувалася повстаннями боснійців та чорногорців і, як наслідок, репресіями з боку військ турецького султана. Загострилося й релігійне питання: християнські держави висунули вимоги щодо Святих місць.

Після офіційного визнання прав французького уряду у Палестині Франція зажадала від Порти надання грецьким православним монахам, що знаходилися під протегуванням російського царя, певних пільг. Водночас французький уряд запропонував Миколі І розпочати переговори відносно палестинських храмів. Але російському монархові цього було замало: його заполонили ідеї панславізму. 10 лютого 1853 р. Микола І відправив до Константинополя князя О.С.Меншикова з таємним дорученням поставити султанові ультиматум, суть якого зводилася до вимоги майже беззастережного підкорення російському протекторатові.¹¹ Єремеєєв І. Витоки Кримської війни //Військо України.-2003.-№11-12.-С.23 Водночас російська армія почала розгортати свої сили вздовж прикордонної річки Прут. Були проведені також рішучі заходи, спрямовані на посилення бойової готовності Чорноморського флоту. У цей час Микола І робить Англії дивну пропозицію. У розмові з послом Гамільтоном Сеймуром він натякнув на те, що загибель Оттоманської імперії не за горами, і запропонував домовитися щодо розподілу спадщини.²² Там само.-С.25 Микола І вважав, що якщо Англія підтримає його пропозицію, то він рішуче покінчить з Оттоманською імперією. Навіть якщо цього не станеться, то принаймні вона не буде йому заважати. Проте Англія відмовилася від пропозиції російського царя.

Князь О.С.Меншиков прибув до Константинополя наприкінці лютого 1853 р., щоб офіційно обговорити справу Чорногорії та Святих місць. Від імені Миколи І він конфіденційно запропонував султанові Абдул-Меджиду тривалий союз за умови, що той визнає російського царя законним заступником православної церкви у Оттоманській імперії. Слід зазначити, що керівники цієї церкви користувалися широкими світськими правами у Туреччині й панували над мільйонами підданих султана, що, у разі виконання Абдул-Меджидом цієї вимоги, було б рівнозначно зреченню прав суверенного монарха.¹¹ Шепарнева А. Крымская война в освещении западников // Вопросы истории. - 2005. - № 9. - С.24

У цей час до Константинополя прибувають французький та англійський посли, які отримали від своїх урядів настанову діяти у згоді з урядом султана, але не виявляти своєї обізнаності щодо дійсного стану справ (Англії та Франції стало відомо про справжні наміри Миколи І). Шляхом задоволення офіційних вимог Росії щодо Чорногорії та Святих місць вдалося усунути всі правдоподібні приводи для розриву відносин між Росією та Туреччиною, і О.С.Меншикову залишалося або поїхати, або відкрито поставити Росію у становище підпалювача війни. Микола І наказує князю відкрити карти й оголосити ультиматум султанові. 5 травня О.С.Меншиков висунув у досить зневажливій формі ультиматум урядові Туреччини і зажадав від Порти у п'ятиденний строк підписати угоду, яка б гарантувала православній церкві у Туреччині не тільки релігійну свободу, а й світські привілеї.²² Лобачев В. Роздуми про Кримську війну : 1854-1855 років // Наука і релігія. - 2004. - № 9. - С.11

Отримавши відповідні гарантії від Англії та Франції, турецький уряд дав князю негативну відповідь. Той зірвав переговори й 21 травня залишив Константинополь. Довідавшись про від'їзд О.С.Меншикова, міністр закордонних справ Росії Нессельрод відправив від імені царя новий ультиматум Туреччині, де зазначалося, що якщо через вісім днів не буде позитивної відповіді, Росія введе свої війська у Молдавське та Валахське князівства .¹¹ Черкасов Г.П. На тайном фронте Крымской войны//Новая и новейшая история.-2007.-№6.-С.186 На цю акцію Англія та Франція відреагували миттєво, відправивши свої ескадри у Дарданелли, а султан на доказ своїх добрих намірів щодо християнських підданих проголосив 6 червня маніфест, яким гарантував релігійні свободи у Оттоманській імперії. Це активізувало діяльність козацьких громад Туреччини. Їхній ватажок поляк Михайло Чайковський, знаючи добре козацьку вдачу та ставлення козаків до Росії, вирішив розпочати формування (за згодою султана) армії козаків-емігрантів (“султанських козаків”) для боротьби з Росією. У разі війни, якщо б турки завоювали Україну, Чайковський планував організувати гетьманський уряд (себе він бачив гетьманом України), сформувати українську армію і на її чолі вирушити на визволення Польщі.²² Там само.-С.189 Султан призначив його головним командиром козаків Оттоманської імперії й присвоїв військовий титул “Міріміран-паша”, який надавали українським гетьманам, що перебували на турецькій службі (свого часу такий титул мав гетьман Петро Дорошенко).

4 липня російські війська зайняли Молдавію та Валахію, а 24 липня у Відні було скликано конференцію великих держав з метою попередження війни, причому Туреччині радили не проголошувати війну, а лише заявити протест. Росія відмовилася взяти участь у конференції, але не заперечувала проти переговорів відносно проекту ноти примирення. Зазначений проект був готовий 1 серпня, проте цю декларацію можна було трактувати по-різному. Микола І її прийняв, але султан (за згодою з англійським та французьким послами) висунув ряд зауважень, що мали на меті не допустити втручання російського царя у відносини султана та його підданих, а також перегляду Кучук-Кайнарджийського та інших договорів. Реакція Миколи І була фактично оголошенням війни, і уряди Англії та Франції дали наприкінці вересня наказ своїм ескадрам пройти Дарданелли й стати на захист Константинополя.

Та це не налякало російського царя. Він був упевнений, що Туреччина через тяжке фінансове становище не зможе утримувати свої збройні сили більше ніж півроку і навесні принижено попросить миру. Тому він і не розпочав одразу ж військові дії проти Туреччини, натомість повідомивши Європу, що хоча й приймає війну, оскільки її проголошено, проте, щоб довести прозорість своїх намірів і поміркованість політики, обмежиться суто обороною.

Західні країни сприйняли це як шанс уникнути війни й запросили Росію на Віденську конференцію, щоб примирити її з Портою. Нессельрод прибув 5 грудня до Відня й підписав декларацію, яка проголошувала основні умови європейської рівноваги: цілісність Оттоманської імперії та суверенність правління султана. Але саме тоді надійшли відомості, що турецька армія повернула Малу Валахію й відрізала російську армію від Сербії, яка намагалася викликати заворушення у турецькому тилу.¹¹ Єремеєєв І. Витоки Кримської війни //Військо України.-2003.-№11-12.-С.26

Причому козацький легіон Чайковського взяв участь у бойових діях: козаки здобули Бухарест, де М.Чайковського було призначено губернатором, захопили комунікації на річці Прут, допомогли туркам відвоювати наддунайські території. Турецькі війська захопили російський форт Св. Миколи на Чорному морі.

Розгніваний цар наказав атакувати узбережжя Туреччини, і 12 грудня у Сінопі ескадра під командуванням адмірала П.С.Нахімова вщент розгромила турецький флот. У відповідь Англія та Франція заявили, що їхній об'єднаний флот увійде в Чорне море. Фактично це було оголошенням коаліційної війни.²² Шепарнева А. Крымская война в освещении западников // Вопросы истории. - 2005. - № 9. - С.29 21 лютого 1854 р. російський уряд повідомив про те, що Росія перебуває у стані війни з Англією та Францією. У січні 1854 року Англія і Франція ввели свої ескадри в Чорне море, а 15 березня офіційно підтримали Туреччину і оголосили війну Росії. Війна велась під Севастополем, на Дунаї та Кавказі, в Балтійському та Баренцевому морях, на Камчатці

У цей час російські війська осадили Сілістрію, однак, підкоряючись ультиматуму Австрії, що зажадала від Росії очистити Дунайські князівства, 26 липня зняли облогу, а на початку вересня відійшли за Прут. На Кавказі російські війська в липні - серпні нанесли поразки двом турецьким арміям, але на загальний хід війни це ніяк не вплинуло

Союзники планували основний десант висадити в Криму, щоб позбавити російський Чорноморський флот його баз. Передбачалися також напади на порти Балтійського й Білого морів і Тихого океану. Англо-французький флот зосередився в районі Варни. Він нараховував 34 лінійних корабля й 55 фрегатів, у тому числі 54 - парових, і 300 транспортних судів, на яких перебував експедиційний корпус в 61 тисячу солдатів і офіцерів.¹¹ http://ru.wikipedia.org/wiki/Крымская_война

Російський Чорноморський флот міг протиставити союзникам 14 вітрильних лінійних кораблів, 11 вітрильних і 11 парових фрегатів. У Криму дислокувалася російська армія в 40 тисяч чоловік

У вересні 1854 року союзники висадили десант у Євпаторії. Російська армія під командуванням князя О.С.Меншикова на ріці Альме спробувала перепинити шлях англо-франко-турецьким військам углиб Криму. У О.С.Меншикова було 35 тисяч солдатів і 84 знаряддя, у союзників - 59 тисяч солдат (30 тисяч французьких, 22 тисячі англійських і 7 тисяч турецьких) і 206 знарядь.²² Черкасов Г.П. На тайном фронте Крымской войны//Новая и новейшая история.-2007.-№6.-С.196Битву при Альмі російськими військами було програно. З цього часу епіцентром Кримської війни стала оборона міста Севастополя.

Російський флот був морально й фізично застарілий. Армія була озброєна крем'яними гладко ствольними рушницями, не кращим був і рівень підготовки вищої командної ланки. Саме це й призвело до того, що, незважаючи на хоробрість, винахідливість і самовідданість російської армії та флоту, Кримська війна була програна. Фатальною помилкою славетних адміралів П.С.Нахімова та В.О.Корнілова була відсутність у них чіткого поняття взаємозалежності флоту і бази.

Крім того, вони не розуміли, що існує альтернатива лінійним “баталіям” флотів: блискавичні атаки швидкісних фрегатів та корветів, розосереджених у невеличких портах, на повільні транспортні судна. Саме цим і пояснюється те, що союзні війська без перешкод висадили експедиційний корпус поблизу Євпаторії і почали успішно просуватися на південь Криму.¹¹ http://www.safety.spotu.ru.

Чорноморський флот, який би міг успішно діяти проти численних транспортних суден ворога, що постачали у Крим війська, вантажі, продовольство (а без цього неможливі були будь-які активні дії експедиційного корпусу союзників, а сам десант був би приречений на знищення), був затоплений у Севастополі.

Отже, авантюра, ініційована імперськими амбіціями, панславістською маячнею та сумнозвісним російським “авось” поряд з нерозумінням об'єктивних законів розвитку суспільства і неспроможністю вищого військового керівництва, закінчилася поразкою. Але чи зробили висновки обидві сторони конфлікту? З одного боку, поразка у Кримській війні прискорила реформи в Росії, що вже давно назріли. Але це не зупинило її зазіхань щодо гегемонії на Балканах та отримання під свій контроль Босфору й Дарданелл. Навпаки! Саме тут слід шукати невичерпне джерело балканських війн, Першої та Другої світових війн й сучасної політичної нестабільності у цьому регіоні. Не було зроблено також висновку щодо проблеми оборони військово-морських баз та їх ролі у воєнних діях. Дійсно, як англійці (Сінгапур), так і росіяни (Севастополь, Порт-Артур)²² Там само і далі вважали, що головним ворогом військово-морських баз є флот, і відповідно розбудовували їхню оборону, а потім, у реальній обстановці, похапцем приймали рішення, які вже не мали сенсу: вишколені сухопутні війська змушували оборонців-дилетантів до капітуляції чи просто знищували їх. Росіяни так і не зрозуміли, що флот і база повинні тісно взаємодіяти.

Однак, не дивлячись на всі недоліки військового керівництва оборона Севастополя стала однією із героїчних битв всієї світової історії. Недаремно «терновий вінок», який заслужили оборонці Севастополя, вартий лаврового переможного вінка. Герої оборони Севастополя вписали свої імена в військову світову історію. Їхня діяльність стала основою цієї історичної події. Захист Севастополя був активною обороною. Захисники фортеці змогли біля року не тільки чинити опір великій армії, але й отримувати справжні перемоги над ворогом.

Гарнізон Севастополя, яким керували такі видатні військові діячі, як В.О. Корнілов і П.С.Нахімов, вніс багато нового в тактичні форми ведення війни.

Успіху активної оборони російських солдат і матросів сприяло високе в порівняні з країнами Західної Європи становище військово - інженерної справи в російській армії. Під час оборони Севастополя учасники показали всьому світу свої високі бойові якості.

1.2 Біографії учасників оборони Севастополя.

Володимир Іванович Істомін (1809 р., Пензенська губернія, - 07 .03.1855р., Севастополь) - російський адмірал, герой Севастопольської оборони. Народився в 1809 р., походив з дворянського роду Псковської губернії, дитинство провів в Естляндську губернії. У 1823 р. вступив в Морський кадетський корпус, у наступному році випущений гардемарином.¹¹ http://www.hrono.ru/sobyt/1853krym.html У 1827 р., плаваючи на кораблі «Азов» в ескадрі віце-адмірала Гейден, здійснив похід з Кронштадта в Портсмут, а потім до берегів Греції, де брав участь у битві Наваринська 8 жовтня 1827 р., за відміну був нагороджений знаком відзнаки військового ордена св. Георгія і вироблений в мічмани.²² http://grandwar.kulichki.net/turkwar/itog.html

^{У 1827-1832 рр..В.І.Істомін на тому ж кораблі плавав у Середземному морі, удосконалюючи свою морську освіту в серйозній військовій обстановці, створеної тривалими крейсерствами в Архіпелазі і участю в блокаді Дарданелл та висадці на Босфорі. Цей час В.І.Істомін використовував для ознайомлення з військово-морською історією, наукою і порядками служби на суднах іноземних ескадр; все це поставило його з молодих років до лав найосвіченіших і найдосвідченіших моряків російського флоту. З 1832 р. по 1835 р. Володимир Іванович Істомін щорічно плавав на судах Балтійського флоту, а в 1836 р. був відряджений у Чорне море, де плавав на кораблі «Варшава», в крейсерстві біля берегів Кавказу. У 1837 р. отримав звання лейтенант і призначений командиром пароплава «Північна Зірка», на якому в тому ж році зробили плавання по портах Чорного моря імператор Микола I з імператрицею.}

У 1838 р. В.І. Істомін був остаточно переведено в Чорноморський флот, в якому і протікала вся інша його блискуча служба аж до геройської смерті під час оборони Севастополя. Всі чини від капітана 2-го рангу до контр-адмірала включно Істомін отримав за заслуги, командуючи до 1845 шхунами, корветами і фрегатами. З 1845 по 1850 р. перебував у розпорядженні намісника на Кавказі князя Воронцова, приймаючи діяльну участь у спільних операціях армії і флоту, спрямованих до підкорення Кавказу.¹¹ http://upload.wilkimedia org/wilkipedia/ru/ 7/ 7e

У 1850-1852 рр.., Командуючи кораблем «Париж», В.І.Істомін плавав біля східних берегів Чорного моря. По службі в Чорноморському флоті В. И. Істомін зблизився і перебував у дружніх відносинах з М.П.Лазарєвим, П.С.Нахімовим, В.О.Корніловим. Судна,на яких він командував завжди були зразковими в усіх відношеннях. 18 листопада 1853 В.І.Істомін відзначився в Сінопської битві; П.С.Нахімов віддав наказ підняти на своєму адміральському кораблі сигнал «подяки» йому, але всі фали були так перебиті, що виконати наказ не було можливості.²² http://grandwar.kulichki.net/turkwar/itog.html

За цей бій В.І.Істомін був проведений в контр-адмірали. У донесенні імператорові адмірал П.С.Нахімов особливо відзначав дії корабля «Париж» в Сінопській битві: «Не можна було намилуватися прекрасними і холоднокровно розрахованими діями корабля" Париж "».¹¹ http://ru.wikipedia.org/wiki/Крымская_война Коли почалася облога Севастополя,В.І.Істомін був призначений начальником Північного укріплення, а потім, коли цю посаду обійняв В.О. Корнілов, залишився при ньому начальником штабу. 20 листопада 1854 р. В.І.Істомін був нагороджений орденом св. Георгія 3-го ступеня. Він був одним з найбільш активних хоробрих учасників в організації цієї дивовижної оборони. Після смерті В.О.Корнілова він буквально ні на один день не залишав своїх позицій; він і жив на Камчатському редуті, в землянці. 7 березня 1855 р. В.І.Істоміну ядром відірвало голову, коли він виходив з цієї землянки,. Він був похований в севастопольському соборі Святого Володимира, поруч з могилами адміралів М. П. Лазарева, В. О. Корнілова, П. С. Нахімова.

В.І. Істомін мав чотирьох братів і всі вони служили у флоті; Костянтин і Павло дослужилися до адміральських чинів.

Володимир Олексійович Корнілов (1 (13) лютого 1806, Іркутськ) - 5 (17) жовтня 1854, Малахов курган) - віце-адмірал російського флоту, герой Кримської війни. Один із когорти відомих російських військово -морських командирів.Майбутній знаменитий російський флотоводець народився недалеко від села м. Іркутськ в 1806 р. Батько Володимира, Олексій Михайлович, був Іркутський губернатором (до 07.1807 р.). Мати - Олександра Охрімівна (в дівоцтві Фан - дер - Фліт), перебувала в цей час в Іркутську (є дані, мемуари, що вона вела активну роботу з благоустрою російського посольства в Китаї Ю. А. Головіна (з 09.1805 по 09.1806 воно знаходилося в Іркутську))²² Там само Потім батька переводять губернатором до Тобольська, а дружина їде з маленьким сином до родового маєтку - сільце Іванівське, Старицького повіту Тверської губернії.

З 1823 року В. О. Корнілов на військово-морській службі, був першим капітаном «Дванадцяти апостолів». Відзначився в Наваринська битві 1827 року, будучи мічманом на флагмані «Азов». З 1849 року начальник штабу Чорноморського флоту. ¹¹ http://grandwar.kulichki.net/turkwar/itog.html

У 1853 році брав участь у перший в історії битві парових судів: 10-гарматний парофрегат «Володимир» під його прапором начальника штабу Чорноморського флоту вступив у бій з 10-гарматним турецько-єгипетським пароплавом «Перваз-Бахрі».

Після тригодинного бою «Перваз-Бахрі» змушений був спустити прапор. Під час війни, що почалася з Англією та Францією фактично командував Чорноморським флотом. Після висадки англо-французьких військ в Євпаторії і поразки російських військ на Альмі, В.О.Корнілов отримав наказ від головнокомандуючого в Криму князя О.С.Меншикова затопити кораблі флоту на рейді, щоб використовувати матросів для оборони Севастополя з суші. В.О.Корнілов зібрав на раду флагманів і капітанів, де сказав їм, що оскільки, через наступ ворожої армії становище Севастополя практично безнадійно, флот повинен атакувати противника на морі, незважаючи на величезну чисельну і технічну перевагу ворога. Користуючись безладом в розташування англійських і французьких кораблів біля мису Улюкола, російський флот повинен був напасти першим, нав'язавши противнику абордажний бій, підриваючи, якщо буде потрібно, свої кораблі разом з кораблями противника. Це б дозволило завдати ворожому флоту такі втрати, що подальші його операції були б зірвані. Віддавши наказ готуватися до виходу в море, В.О.Корнілов відправився до князя О.С.Меншикова і оголосив тому своє рішення дати бій. У відповідь князь повторив відданий наказ - затопити кораблі.²² http://grandwar.kulichki.net/turkwar/itog.html В.О.Корнілов відмовився підкорятися наказу. Тоді О.С.Меншиков розпорядився відправити В.О.Корнілова в Миколаїв, а командування передати контр-адмірала Станюковича. Відповідь В.О.Корнілова увійшов в історію: «Зупиніться! Це - самогубство ... те, до чого ви мене примусили ... але щоб я залишив Севастополь, оточений ворогом - неможливо! Я готовий коритися вам ».¹¹ http://grandwar.kulichki.net/turkwar/itog.html В.О.Корнілов організував оборону Севастополя, де особливо яскраво проявився його талант як військового керівника. Командуючи гарнізоном у 7 тис. чоловік²² Там само., він показав приклад вмілої організації активної оборони. Героїчно загинув на Малаховому кургані 5 (17) жовтня 1854 року.

В.О. Корнілов по праву вважається основоположником позиційних методів ведення війни (безперервні вилазки , нічні пошуки, мінна війна, вогняна тісна взаємодія кораблів і кріпосної артилерії). Похований біля Володимирського собору в м. Севастополі.

Петро Маркович Кішка (1828 р., с. Ометинці, Гайсинський повіт,

Подільська губернія, нині Немирівський район, Вінницька область - 1 лютого 1882 р., Ометинці) - легендарний матрос, учасник Кримської війни. Народився в родині українського селянина-кріпака.

16 травня 1849 року власник села і тамтешніх кріпаків Казимір Яловицький, який мешкав головним чином в Петербурзі й Варшаві, запідозривши Петра Кішку в зв'язках з учасниками селянського повстання на Поділлі, віддав його в рекрути. 20 серпня (1 вересня) того ж року Петро Кішка прибув до Севастополя.Тут його було зараховано матросом до 30-го флотського екіпажу. Спочатку він плавав на різних військових кораблях, а коли в 1854 році під час Кримської війни почалась облога Севастополя, Кішка був призначений на батарею капітан-лейтенанта Перекомського. Батарея була розташована між 3-м і 4-м бастіонами -- між Бамборською висотою і Бульварною гіркою в кінці Південної бухти, що в районі нинішнього залізничного вокзалу.

Брав участь в 18 вилазках в тил ворога і часто діяв сам - майже щоночі ходив у секрети і повертався з полоненими і важливими відомостями про ворога. Про нього в Севастополі казали, що це той Кішка, що ночами ловив французьких та англійських мишей. Він двічі був поранений, підвищений в чині до квартирмейстера, нагороджений знаком відзнаки військового ордена св. Георгія 4-го ступеню, а також дво ма медалями - срібною за захист Севастополя і бронзовою в пам'ять про Кримську війну.¹¹ http://www.internet-school.ru/enc.asp?c_no=58099&d_no=58186

Повернувшись до рідного села, матері Кішка в живих вже не застав. Землі родина не мала, і Петро став чумакувати. Кілька разів їздив по сіль до Одеси, Миколаєва, Херсона, працював у лісництві. У 1863 року його знову взяли на службу - на Балтійський флот.

У Петербурзі Кішка зустрів одного з чільних учасників оборони Севастополя генерал-лейтенанта Степана Олександровича Хрульова. Він розповів генералу, що ще двічі був представлений до нагороди в Севастополі, але подання десь «загубились». Хрульов написав від себе по інстанції, і в грудні 1863 року Кішка отримав золотий Георгіївський хрест 2-го ступеню.

Він прослужив ще 4 роки. Повернувшись знову додому, одружився і останні роки свого життя провів у рідному селі, отримуючи невелику пенсію. Помер і був похований на батьківщині. Місце поховання невідоме.

Образ матроса Кішки виведений практично у всіх художніх творах, що оповідають про Кримську війну. Йому встановлений пам'ятник в Севастополі; ім'ям П.Кішки названа вулиця біля підніжжя Малахова кургану.

Павлом Степамнович Нахімов (23 червня (5 липня) 1802 р., с. Городок, Смоленська губернія -- 30 червня (12 липня) 1855 р., Севастополь) - російський адмірал, герой Кримської війни. Походить з українського роду Нахимовських, засновник якого був з найближчого оточення гетьмана І. Мазепи. ²² Там само

У 1815 року був зарахований у Морський кадетський корпус. У 1818 році йому присвоєно звання - мічмана; почав службу на Балтійськом флоті. У 1822-1825 році здійснив навколосвітню подорож на фрегаті "Крейсер". Бойове хрещення прийняв у 1827 році, командуючи батареєю на кораблі "Азов" у Наваринському бою проти турецького флоту. За хоробрість отримав Георгіївський хрест і чин капітан-лейтенанта.У 1832 році став командиром фрегата "Паллада". У 1836 році командував лінійним кораблем "Сілістрія" на Чорноморському флоті, виконуючи відповідальні завдання. У 1845 році його назначено контр-адміралом та командиром бригади кораблів. У 1852 році - отримав посаду віце-адмірала. ¹¹ http://ru.wikipedia.org/wiki/Крымская_война

У 1853 р., з початком Кримської війни, П.С. Нахімов, командуючи ескадрою, знайшов і знищив турецький флот у Сінопській бухті. У грудні 1853 року його призначили командуючим ескадрою, що захищала севастопольський рейд. Керував формуванням батальйонів з берегових і корабельних команд. У 1855 р.за відзнаку при обороні Севастополя був нагороджений орденом Білого орла. У лютому 1855 року П.С.Нахімов став командиром Севастопольського порту й тимчасовим військовим губернатором міста. У березні 1855 року отримав чин - адмірала. В червні 1855 року Павло Степанович Нахімов був смертельно поранений на Корніловському бастіоні Малахового кургану.

У роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 року засновані ордени та медаль Нахімова для нагородження хоробрих моряків.²² Там само

Омер-паша (тур. Цmer Lьtfi Paєa, 24 листопада 1806 р. - 18 квітня 1871 р.) - османський,найбільш відомий в історії воєначальник.

За походженням серб (серб. Михайло Латас), син австрійського офіцера.
Прослуживши деякий час в австрійських військах, він переселився до Боснії, став домашнім учителем і прийняв іслам, а потім потрапив в ад'ютанти до Хозрову-аші, перетворювача турецької армії.

Під час війни у 1839 році проти Магомета-Алі єгипетського Омер-паша дослужився до чину генерал-майора. У 1848 році відзначився при занятті Валахії. У 1851 році придушував повстання в Боснії та Герцеговині. У 1852 році безуспішно вів військові дії воюючи проти чорногорців. На початку Кримської війни 1853-1856 років Омер-паша командував турецькою армією, що діяла проти росіян на Дунаї.¹¹ http://ru.wikipedia.org/wiki/Крымская_войнаНаприкінці січня 1855 р. він прибув з 21 тис. чоловік до Євпаторії, звідки мали діяти в Криму, але тут успіхи його обмежилися відбиттям штурму на Євпаторію (у лютому 1855 р.). Восени того ж 1855 року загін Омера-паші був відправлений на суднах до Малоазіатським берегів, висадився в Батумі і вирушив на виручку Карса, але повернувся в Батумі і 21 вересня висадився в Сухумі-Кале, звідки вторгся в Мінгрелія і оволодів переправами на річці Інгурі. Наприкінці лютого 1856 року, припинивши подальші воєні дії, відплив до Трабзону.
У 1862 році Омер-Паша провів військові операції проти чорногорців і в Герцеговині; в 1867 році діяв проти повсталих на острові Кріт, але не мав там успіху.

Пелісьє Жан-Жак (фр. Aimable Jean Jacques Pйlissier, duc de Malakoff), (6 листопада 1794 р., Маромм, департамент Приморська Сена, Франція - 22 травня 1864 р., Алжир), французький воєначальник, герцог Малаховский (22 липня 1856 р.), маршал Франції (12 вересня 1855 р.). ²² Там само
Закінчив військову школу в Сен-Сіре (1815 р.). Популярність отримав в Алжирі як енергійний воєначальник, готовий в разі потреби на самі радикальні заходи. 22 квітня 1846 року отримав чин маршала табору ( аналогічний генерал-майорові), а 15 квітня 1850 року переведений в дивізійні генерали.
У 1855 році Пелісьє був посланий до Криму, де спочатку командував 1-м армійським корпусом, потім змінив Канробера на посаді командувача усіма
французькими силами під Севастополем, облога якого проведена була їм з посиленою енергією; перший штурм, зроблений ним 18 (6) червня, був відбитий, але за ним скоро наступила перемога союзників на Чорній і взяття Малахова кургану, віддали Севастополь в руки «англофранцузів». Взяття Малахова кургану доставило Пелісьє звання герцога Малаховської (duc de Malakow). ¹¹ http://www.internet-school.ru/enc.asp?c_no=58099&d_no=58186
Після закінчення східної війни Пелісьє був з березня 1858 р. по травень 1859 р. французьким послом в Англії, а під час австро-італійської війни 1859 року командував французькими військами на Рейні. З 10 травня по 11 грудня 1851 р. (1-й раз) і з 24 листопада 1860 р. по 22 травня 1864 р.(2-й раз) був Генерал-губернатором Алжиру.²² http://ru.wikipedia.org/wiki/Крымская_война

Микола Іванович Пирогов (народився в 1810, Москва -- помер в 1881, Вінниця) -- хірург, анатом і педагог. Засновник воєнно-польової хірургії. Член-кореспондент Російської Академії Наук.

16-річним хлопчиком вступив на медичний факультет Московського університету. Отримавши диплом, ще декілька років вчився за кордоном. До професорської діяльності М.І.Пирогов готувався в університеті міста Тарту (Естонія). На той час цей університет вважався найкращим у Росії.

Тут, у хірургічній клініці, М.І. Пирогов пропрацював 5 років, блискуче захистив докторську дисертацію. У віці 26 років його обрали професором Дерптського (Тартуського) університету.¹

Через кілька років М.І.Пирогова запросили до Петербурга, де він очолив кафедру хірургії в Медико-хірургічній Академії. Одночасно Микола Іванович Пирогов керував організованою ним клінікою госпітальної хірургії. Оскільки в обов'язки М.І.Пирогова входило навчання військових хірургів, він зайнявся вивченням поширених в ті часи хірургічних методів. Багато з них були ним докорінно перероблені. Крім того,М.І.Пирогов розробив ряд цілком нових прийомів, завдяки чому йому вдавалося частіше, ніж іншим хірургам, уникати ампутації кінцівок. Один із таких прийомів досі називається «операцією Пирогова».

В пошуках дієвого методу навчання вирішив застосувати анатомічні дослідження на заморожених трупах. Сам М.І.Пирогов це називав «льодяною анатомією». Так народилася нова медична дисципліна -- топографічна анатомія. Через кілька років такого вивчення анатомії, М.І.Пирогов видав перший анатомічний атлас під назвою «Топографічна анатомія, ілюстрована розтинами, проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямах», який став незамінним керівництвом для лікарів-хірургів.² З цієї миті хірурги дістали можливість оперувати, завдаючи мінімальних травм хворому. Цей атлас і запропонована М.І.Пироговим методика стали основою всього подальшого розвитку оперативної хірургії. У 1847 року виїхав на Кавказ, де російська армія вела війну проти місцевих горян. Тут він хотів перевірити в польових умовах розроблені ним операційні методи. На Кавказі він вперше застосував перев'язку бинтами, просоченими крохмалем. Крохмальна перев'язка виявилася зручнішою та міцнішою аніж лубки, що застосовувалися до того. Тут таки, в аулі Салти, вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболенням в польових умовах. Загалом провів близько 10000 операцій під ефірним наркозом.

1855 року, під час Кримської війни, був головним хірургом обложеного англо-французькими військами Севастополя. Оперуючи поранених, М.І.Пирогов вперше в історії світової медицини застосував гіпсову пов'язку, що дозволила прискорити процес загоєння переломів і позбавила багато солдатів і офіцерів від потворного викривлення кінцівок.¹¹ http://ru.wikipedia.org/wiki/Крымская_война

Під час облоги Севастополя, для догляду за пораненими, М.І.Пирогов скористався допомогою сестер милосердя, частина яких приїхала на фронт з Петербургу. Це теж було нововведення на той час. ²² Там само.

Найважливішою заслугою М.І.Пирогова є запровадження в Севастополі цілком нового методу догляду за пораненими. Він полягав на тому, що поранені підлягали ретельному відбору вже на першому перев'язувальному пункті; в залежності від тяжкості поранень одні з них підлягали негайній операції в польових умовах, тоді як інших, з легшими пораненнями, евакуювали в глиб країни для лікування в стаціонарних військових госпіталях. Тому М.І.Пирогов справедливо вважається засновником спеціального напряму в хірургії, відомого як військова хірургія.

Повернувшись до Петербургу,М.І.Пирогов на прийомі в Олександра II доповів царю про негаразди в армії. Цар не став прислухатися до нього, і з цієї миті М.І.Пирогов упав у немилість і був «засланий» до Одеси на посаду опікуна Одеського і Київського учбових округів. М.І.Пирогов спробував реформувати систему шкільної освіти, що тоді склалася, ці його дії призвели до конфлікту з владою, і вченому довелося залишити свою посаду. Через 10 років, коли після замаху на Олександра II в Росії посилилася реакція, М.І.Пирогова взагалі звільнили з державної служби навіть без права на пенсію.

В розквіті творчих сил М.І.Пирогов усамітнився в своєму невеликому маєтку «Вишня» неподалік від Вінниці, де організував безкоштовну лікарню. Він ненадовго виїжджав звідти тільки за кордон, а також на запрошення Петербурзького університету для читання лекцій (на цей час М.І.Пирогов вже був членом кількох іноземних академій). Олійник О.С.Українці у кримській війні. - Одеса: Маяк, 2004. - С.87

Відносно надовго М.І.Пирогов лише двічі покидав маєток: перший раз у 1870 році під час пруссько-французької війни, будучи запрошений на фронт від імені Міжнародного Червоного Хреста, і другий раз, у 1877--1878 рр. -- вже в досить літньому віці -- кілька місяців працював на фронті під час російсько-турецької війни.¹² http://ru.wikipedia.org/wiki/Крымская_война Основне значення діяльності М.І.Пирогова полягає на тому, що своєю самовідданою і здебільшого безкорисною працею він перетворив хірургію на науку, озброївши лікарів науково обґрунтованою методикою оперативного втручання.

Фіцрой Джеймс Генрі Сомерсет лорд Раглан (англ. Fitzroy James Henry Somerset, 1st Baron Raglan) (30 вересня 1788 р. Бадмінтон - 28 червня 1855 р., Севастополь) - британський фельдмаршал, молодший (8-й) син герцога Бофорта.

Служив з відзнакою в іспанській війні під начальством Веллінгтона, який в 1809 році призначив його начальником своєї військової канцелярії.

При штурмі Бадахос він першим увірвався в пролом, а в битві при Ватерлоо позбувся правої руки і 6 серпня 1815 російський імператор Олександр I подарував йому орден св. Георгія 4-го ступеня (№ 3010 по Кавалерський списку Григоровича-Степанова).² Щоб приховати відсутність руки, для нього був придуманий фасон верхнього одягу, що отримав назву «реглан». Інший внесок фельдмаршала в історію одягу - закриває обличчя в'язаний шолом «балаклава», винайдений ним під час Кримської війни.

Супроводжував Веллінгтона під час дипломатичних поїздок до Відня, Верони і Петербург; пізніше був його секретарем за званням головнокомандувача британської армії, а також членом палати громад.

Після смерті Веллінгтона в 1852 році призначений генерал-фельдцейхмейстером і зведений в пери з титулом лорда Раглана. ¹¹ http://ru.wikipedia.org/wiki/Крымская_война

² http://www.hrono.ru/sobyt/1853krym.html

У лютому 1854 він прийняв начальство над англійськими військами, надісланими проти Росії і зберіг його до самої смерті під Севастополем (від холери)28 червня 1855 року. На честь фельдмаршала названо місто Раглан (Північний острів, Нова Зеландія). На його честь названо вид одягу - реглан. Також на честь фельдмаршала був названий британський монітор «Раглан», побудований в 1915 році.²

Розділ ІІ. Битва за Севастополь

2.1Початок оборони Севастополя

Про героїчну оборону Севастополя було написано чимало, але ще залишилося багато маловідомих її сторінок. На них ми й зупинимось. Після поразки російської армії на ріці Альма, її командувач князь О.С. Меншиков, для захисту Севастополя з моря від ескадри союзників приймає рішення про затоплення декількох кораблів Чорноморського флоту на вході в Севастопольську бухту. 11 вересня 1854 року були затоплені кораблі Чорноморської ескадри, до числа яких входили лінійні кораблі "Три святителя", "Уріїл", "Варна", "Сілістрія", "Селафаія" і фрегати "Сізополь", "Флора".¹¹ http://www.hrono.ru/sobyt/1853krym.html Пізніше було затоплено ще кілька кораблів. У результаті Севастопольську бухту закрили дві лінії з 12 затоплених кораблів. З берега цю загорожу прикривали з Південної сторони батареї №7, 8, 10, Олександрівська і Миколаївські батареї, а з Північної сторони - Костянтинівська і Михайлівська батареї. Шлях ескадри союзників у Севастопольську бухту був надійно закритий. Одночасний удар союзників з моря і суші було зірвано. Це значно ускладнювало взяття міста. Незабаром у союзного командування був складений план знищення загородження з кораблів шляхом його підриву спеціально виготовленими зарядами, що мали закладати водолази. В Англії були виготовлені підривні заряди і зібране необхідне водолазне обладнання. Все необхідне для знищення затоплених кораблів було завантажено на новітній пароплав "Чорний принц", який наприкінці жовтня 1854 року з іншими транспортами прибув до Балаклави. Проте в ніч з 1 на 2 листопада 1854 року розігралася сильна буря. Вона завдала союзникам багато шкоди, які втратили до 60 кораблів і суден.²² Там само Біля узбережжя Євпаторії загинув французький лінійний корабель "Генріх IV", а серед загиблих транспортів був пароплав "Чорний принц". На борту пароплава загинула водолазна команда з обладнанням, підводними мінами для знищення загородження із затоплених кораблів, а також запаси зимового одягу, медичного майна для англійських військ. Це була велика втрата. У результаті план союзників з прориву їх ескадри в Севастопольську бухту так і не здійснився. Крім того, втрата запасів зимового одягу, медикаментів спричинила те, що у січні 1855 року з 34 тисяч англійських солдатів тільки 11 тисяч було в строю, решта потребувала лікування від ран, хвороб і обмороження.¹¹ Шепарнева А. Крымская война в освещении западников // Вопросы истории. - 2005. - № 9. - С. 31 Проте взимку 1854 - 1855 років без зимового одягу і нестачі продуктів надзвичайно страждали не тільки союзники, але й російські війська. Виною тому була не буря, не стихійні лиха, а недбалість і зловживання інтендантських служб. Так, наприклад, у грудні місяці не всі солдати і матроси на бастіонах мали під мундирами білизну. Кожухи для захисників Севастополя прибули в Крим лише влітку 1855 року. Їх залишили в Бахчисараї у Ханському палаці. Не ліпше була справа з харчуванням військ, яке було організовано вкрай погано. Бували дні, коли, крім "тюрі" з сухарів, не було нічого. Французькі газети під час облоги Севастополя писали, що кожен російський солдат має в своєму ранці мішечок з рідною землею.Французькі кореспонденти і гадки не мали, що в цих "мішечках" була не "рідна земля", а запас горілих сухарів на три доби .²² Черкасов Г.П. На тайном фронте Крымской войны//Новая и новейшая история.-2007.-№6.-С.199

Не дивлячись на всі ці проблеми, війська Російської імперії проявляли небачений героїзм та вели бої.

Одночасно ворожі війська висадилися десантом на сушу і просувалися від Євпаторія до Севастополя .8 вересня на річці Альмі їм заступила шлях російська 35-тисячна армія. Відбувся кровопролитний бій. Втрати в обох сторін були дуже великі. Головнокомандуючий князь Меншиков наказав своїм військам одступити до Бахчисарая, щоб прикрити дорогу на Сімферополь;у цьому був резон , однак Севастополь зостався один, місто мусило захищатися саме силами невеликого гарнізону і тим, що міг дати флот.

Лишається тільки гадати, як вирішилася б доля міста, якби союзники одразу після бою рушили на Севастополь . Маючи хороший гарматний захист з боку моря і старі укріплення на північній стороні, місто було беззахисне на суші з півдня. Але союзники довго не могли отямитися від зазнаних утрат, вони навіть не переслідували російської армії, що відступала. Оце й дало змогу у найкоротшій строк звести на південному боці міста лінію оборонних споруджень. Коли англійці, французи й турки, поминувши північні укріплення міста, вийшли до південного боку, вони несподівано для себе наштовхнулися на нездоланну смугу редутів та бастіонів. Союзне командування, як і передбачав О.С.Меншиков, боялося залишити свої війська в окопах на зиму. Однак проблему цю воно збиралося розв'язати інакше, ніж уявляв собі О.С.Меншиков, - навальним штурмом узяти Севастополь і скінчити війну до холодів.

17 жовтня (5 жовтня) союзники, маючи велику перевагу в артилерії, почали жорстоке бомбардування міста з суші і моря. Після цього почався штурм укріплень. ¹¹ Тарле Крымская война.М., 1950.-С.265

² Зверев Б.И.Севастопольская оборона 1854-1855.-М.,1956.-С.158Захисники Севастополя билися з небаченою мужністю. Штурм вони відбили, при цьому знищили багато ворожих гармат і пошкодили кілька кораблів. І знову втрати людьми з обох сторін були дуже великі, повторити штурм найближчим часом противник не міг. Севастопольці скористались передишкою для удосконалення своєї оборони.²

Ось так про ці події писав російський письменник Л.М.Толстой, який особисто приймав участь в обороні міста в чині артилерійського офіцера. «Місто обложене з одного боку , з південного, де в нас не було укріплень , коли противник підійшов до нього. Тепер у нас на цьому боці понад 500 гармат величезного калібру й кілька рядів земляних укріплень, абсолютно неприступних. Я пробув тиждень у фортеці й до останнього дня блудив , наче в лісі, поміж цими лабіринтами батарей. Противник уже понад три тижні як підійшов в одному місці на 80 сажнів і не йде вперед;при найменшому рухові вперед його засипають градом снарядів. Дух у військах вищий понад усяке описання. У часи Стародавньої Греції не було стільки героїзму. Корнілов при зустрічі із солдатами,замість: «Здорові були, хлопці !» говорив : «Треба вмирати, хлопці, помрете?»- І війська відповідали: «Помремо, ваше превосходительство, ура !» І це не був ефект, а на обличчі в кожного видно було , що не жартуючи, а насправді , і вже 22 000 виконали цю обіцянку. Бомбардування 5-го числа залишиться найблискучішим , найславетнішим подвигом не тільки в російській, а й у всесвітній історії. Більше ніж 1500 гармат протягом двох днів діяли по місту і не тільки не дали замовкнути жодної з двохсот наших батарей…»¹¹ Митяєв А.В. Книга майбутніх адмиралів.-К., 1983.-С.72-73