10

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стиляжництво та андеграунд як явища хрущовської "відлиги" (1953-1964 рр.)

О.В. Тєвікова

У статті досліджуються такі конкретно-історичні проблеми, як стиляжництво і культура андеграунду. Зародження цих тенденцій зумовлено політикою лібералізації режиму радянської влади, що отримала назву хрущовська "відлига". Особлива увага приділяється процесу трансформації мислення українських радянських громадян під впливом західної культури, що став можливим у рамках політики послаблення самоізоляції Радянського Союзу від капіталістичних країн. Ключові слова: стиляжництво, стиляги, андеграунд, "відлига", "залізна завіса", самоізоляція.

Проблема культурного впливу Америки й Заходу на трансформацію мислення радянських громадян є майже недослідженою у вітчизняній історіографії. Соціально-антропологічний підхід до вивчення історії, у ракурсі якого подається окреслена тема, тільки вибудовує собі нішу серед різноманітних історичних напрямів. Натомість російська історіографія вже має низку конкретно-історичних досліджень, що знаменують "зсув" парадигми від макроісторії до мікродосліджень. Мова йде про рубрику "Повсякденність" у журналі "Родина", започатковану в 1993 р. У рамках цього розділу Л. Брусіловська [1], Р. Кірсанова [2], Н. Лєбіна [3 - 5] вивчали західні впливи на культуру радянського суспільства та появу інновацій у його житті. Серед вітчизняних науковців окремі аспекти нашої студії, а саме, розвиток українського костюму в контексті історичних умов і тенденції української радянської моди 1953 - 1964 рр., аналізували Н. Камінська та С. Нікуленко [6].

Інтерес науковців до соціально-антропологічної історії зростає, проте доводиться констатувати, що у вітчизняній і зарубіжній історіографії ще бракує дослідження, яке цілісно розкривало б явища стиляжництва й андеграунду, зумовлені політикою лібералізації 1953 - 1964 рр. Це і становить мету нашої наукової розвідки. Реалізація мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань: проаналізувати період 1953 - 1964 рр. та реформи, проведені М. Хрущовим; розглянути вплив політики послаблення самоізоляції СРСР від Західного світу; охарактеризувати нові тенденції, що з'явилися в житті українського суспільства; з'ясувати наслідки появи стиляжництва та культури андеграунду для подальшого розвитку радянського соціуму.

Період 1953 - 1964 рр. визначається як переломний та парадоксальний етап розвитку радянської держави та її суспільства. Цей час у науковій літературі прийнято називати добою хрущовської "відлиги", що характеризувалася демократичними тенденціями, започаткованими новим політичним керівництвом. Реформи М. Хрущова були пов'язані зі звільненням радянського суспільства від деяких найреакційніших рис тоталітарного режиму Й. Сталіна в усіх сферах життя, наданням громадянам більших свобод та можливостей, послабленням державного контролю над населенням. Часткова й нестійка лібералізація кардинально не змінила основ тоталітарної системи, проте уможливила поширення новаційних явищ і процесів у побуті та культурі населення, непідконтрольних ідеологічній політиці влади, що впливали на зміну парадигми мислення.

Суттєву роль у цьому процесі відіграло знайомство громадян із культурою та життям західнокапіталістичного суспільства, яке було недосяжним і невідомим. Так звана "залізна завіса", встановлена радянською владою, перекривала людський, інформаційний і культурний обмін, не давала змоги дізнатися через засоби масової інформації чи безпосереднє знайомство про реалії, ідеї та цінності, якими жили люди за кордоном. Натомість партійні ідеологи формували негативне враження про капіталістичний спосіб життя, який зображали переважно "чорною фарбою", а слова "західна буржуазія", "західний капіталізм" розцінювалися як щось "несхвальне" й "неприйнятне" [7, 3; 8, 71].

Неможливість ознайомитися з історичною спадщиною та досягненнями світової культури й науки впливала на звуження рамок світогляду українців. Так, украй обмежена співпраця науковців УРСР з їхніми зарубіжними колегами не сприяла налагодженню стійких стосунків і перешкоджала вивченню досягнень провідних світових учених. Зокрема не було українських математиків на наукових симпозіумах в Единбурзі 1958 р. та Стокгольмі 1962 р., лише один історик із УРСР (і той не українець) був на з'їзді істориків 1962 р. у Стокгольмі [9, 190]. Міжнародне наукове й культурне співробітництво переважно проводилося зі слаборозвиненими країнами, що належали до соціалістичного табору.

Послаблення політики самоізоляції від капіталістичних країн вносило свої корективи у світосприйняття радянських громадян і відкривало для них нові можливості. Як зазначалося в редакційній статті журналу "Всесвіт" за 1964 р.: "Пішли в небуття часи культу особи й пов'язані з ними тенденції ігнорувати все позитивне, що можна було б нам запозичити за рубежем. Така тенденція нічого, крім шкоди, нам самим не приносила. Всі ми були свідками того, як за останнє десятиліття прискореним темпом відновлювалися порушені зв'язки, - починаючи від масового туризму за рубежі нашої країни й кінчаючи величезним зростанням наукового і культурного обміну" [10, 157].

Про розширення співробітництва Радянського Союзу з Заходом свідчить проведення у Москві VI Всесвітнього фестивалю молоді та студентів (1957), в якому взяла участь 131 країна світу. Фестиваль запам'ятався своєю відкритістю, оскільки радянські громадяни могли вільно спілкуватися з іноземцями. Значущою й вибуховою подією стала перша в СРСР виставка робіт П. Пікассо 1956 р. Його мистецтво демонструвало творчу свободу дій і думок, за якою стояла свобода політична, така недосяжна для українців. "Естетичний шок" відчули громадяни Радянського Союзу, коли в Москву 1959 р. приїхав Ів Сен Лоран із показом весняно-літньої колекції від французького модного дому Christian Dior. Приголомшення, яке справили паризькі манекенниці в "заморських одежах", зафіксував легендарний фотограф Г. Сочурек [11]. Вони своїм зовнішнім виглядом і манерою поведінки настільки відрізнялися від радянських жінок, що, здавалося, прибули з іншої планети.

стиляжництво культура андеграунд хрущовська відлига

Рамки світогляду радянського соціуму розширювалися і завдяки появі, дозволених ідеологічною пропагандою, деяких іноземних видань і літературних творів (журнали "Берлінські моди", "Венгерська архітектура" та ін., твори М. Дрюона, О. Дюма, А. Камю, Ф. Кафки, А. Конан - Дойля, Е. Ремарка, А. Сент-Екзюпері, Е. Хемінгуея), а також демонстрації в кінотеатрах зарубіжних картин ("Римські канікули", "Кохання з першого погляду", "Бабетта йде на війну", "Наречений для Лаури", "Фанфари кохання"), які справляли справжній фурор серед населення.

Процес знайомства із західним світом був контрольований і чітко дозований владою. Проте, так було не завжди. Своєрідну інформаційну революцію на початку 1960-х рр. здійснило радіомовлення США за допомогою радіостанцій "Голос Америки" (близько 62 передач на добу), що велися російською та іншими мовами народів СРСР [12, 137]. Популярними джерелами політичної інформації були також передачі радіостанцій "Бі-бі-сі", "Ватикан", "Канада", "Мадрид", "Рим", "Свобода" [13, 108-114]. Радянські ідеологи намагалися зменшити вплив цих "шкідливих" передач, забороняючи громадянам їх слухати, про що йшлося в постанові ідеологічної комісії ЦК КПРС "Про боротьбу з ворожою радіопропагандою" від 16 січня 1959 р. [12, 136]. Проте, завдяки імпортним або самостійно "доопрацьованим" місцевими майстрами радянським радіоприймачам, потайки, вночі, коли ці передачі "не глушилися", українці отримувати інформацію, протилежну офіційній [12, 108-114; 14, 10].

Усе це сприяло поступовій зміні парадигми мислення, що насамперед засвідчує така нетипова для радянської повсякденності попереднього часу тенденція, як "модництво". Хрущовська доба позначена повсюдним хобі - колекціонуванням фотокарток улюблених кіноакторів, з-поміж яких, важливе місце посідали зарубіжні кумири, чию зовнішність намагалися наслідувати. Зокрема новим явищем моди серед чоловіків стають білі нейлонові сорочки, костюми, довгі плащі й пальта "під Алена Делона" та чорні окуляри "під Збігнєва Цибульського".

Після прокату популярного кінофільму "Римські канікули" жіночі гардероби збагатилися так званими менінгітками - капелюшками, що закривали лише саму маківку голови. Такі шапочки носили навіть узимку, ризикуючи захворіти (звідси й назва) [1, 81; 5, 120]. Особливої популярності здобула зачіска "бабетта" - волосся, зібране на маківці голови та укладене за допомогою начісу Назва зачіски походить від імені головної героїні кінофільму "Бабетта йде на війну", роль якої зіграла Бріджит Бардо.

Поширення набув і розповсюджений на Заході стиль "New Look", започаткований Крістіаном Діором та стиль Коко Шанель, завдяки яким жіночій одяг стає витонченішим [3, 123]. Геометричні лінії та жорсткі фігури, громіздкі деталі, наприклад, великі намощені підплічники, замінюються м'якими лініями й силуетами, з обов'язковим виділенням талії (прикладом є сценічні костюми Л. Гурченко у кінофільмі "Карнавальна ніч"). Модними інноваціями стають також "шпильки", коротенькі спіднички з розрізами та брюки. Втім, ці нововведення не стали широко розповсюдженими серед жінок. Причин цьому декілька: страх виділитися серед інших та привернути до себе увагу, важкість дістати модну закордонну річ, нав'язування радянською ідеологією відповідного стилю одягу. Засоби масової інформації, передусім найпопулярніший серед жінок журнал "Работница", на своїх сторінках пропагували скромніші зачіски, викройки моделей одягу з лаконічними, простими фасонами [15, 31; 16, 31; 17, 30; 18, 30].

Виняток становила передова радянська молодь, яка за свій зовнішній вигляд та манеру поведінки зазнала найбільшої критики від органів влади й громадськості. Преса образливо назвала носіїв західної культури "папугами", "модниками" та "стилягами". Хлопців-стиляг можна було побачити у вузьких донизу (не більше 25 см) брюках-"дудочках" (хоча стандартна ширина брюк дорівнювала 35 см), картатих піджаках з широкими ватяними плечима, яскравих (переважно жовтих кольорів) нейлонових сорочках у "гавайському стилі", вузьких краватках із зображенням папуг або пальм, за що вони отримали назву "пожежа в джунглях", великих картатих кепі з довгими козирками або м'яких капелюхах [2, 73; 4, 119; 19, 38]. Взуттям стиляг були "румунки" - вузькі лаковані черевики на каучуковій високій світлій мікропористій підошві, яку називали "манкою" [19, 38]. Дівчата красувалися у взутті на високих підборах, міні-спідницях, при тому, що ідеальна довженна спідниці повинна обов'язково прикривати коліна [16, 31; 17, 30]. Іноді ходили у брюках, які ідеологічна пропаганда засуджувала як вияв вульгаризму й нескромності.

Вирізнялися стиляги й зачіскою. Хлопці "робили півнячий гребінь на голові" - зверху волосся начісували й пригладжували по боках до голови. Вони першими наважилися копіювати із зарубіжних фільмів моду на довге волосся в чоловіків. Дівчат видавали "чаклунка" (довге волосся, яке фарбували в рудий колір), "кінській хвіст" (гладко зачесане волосся) або "бабетта".

У середовищі стиляг були популярні своєрідні предмети розкоші - трофейні запальнички та портсигари, американські гральні карти з напівоголеними дівчатами у стилі pin-up, ще не розповсюджені в той час авторучки тощо.

Такий стиль одягу влада асоціювала з неблагонадій - ністю й приналежністю до політичної опозиції. У стиляж - ництві вбачали пряму загрозу ідеологічному вихованню громадян, а тому постійно вели зі стилягами боротьбу як за допомогою нав'язування суспільству певного стилю в одязі, так і через формування негативного образу сприйняття стиляг у ЗМІ. З 1957 р. в "Перці" систематично з'являються сатиричні матеріали про стиляг та карикатури на них [20, 5]. Бажання бути модним фейлетоністи одразу ж назвали низькопоклонництвом перед капіталістичним Заходом. Пропагандистські статті називали їх ідеологічно нестійкими, звинувачували в неробстві та дармоїдстві, приписували антиморальність (вживання жаргону, схильність до розваг і т. ін.) [21, 2; 22, 2].

Модництво 1950 - 60-х рр. не можна вважати відкритим соціальним протестом молоді проти державної влади й офіційної ідеології. Скоріше, це було звичайне бажання краще одягатися, бути схожими на своїх зарубіжних однолітків. Водночас манера поведінки й зовнішній вигляд стиляг віддзеркалювали внутрішні переживання й настрої частини населення, виражали прагнення молодих людей до соціального самоствердження й виокремлення з одноманітного за зовнішнім виглядом і стереотипами мислення натовпу. Стиляги були явищем чисто радянським, хоч і з'явилися в результаті впливу Заходу. їхня субкультура стала підґрунтям для формування в подальшому відкритого соціального протесту й незгоди за допомоги одягу й манери поведінки (рух "хіпі").

Зі стиляжництвом тісно пов'язане явище андеграунду, що виникло в Радянському Союзі як реакція на підкорення мистецтва державній ідеології. Цей рух відображав прагнення молодого покоління самостійно обирати для себе шлях культурного розвитку й висловлював протест проти тих стереотипів сприйняття дійсності, смаків і цінностей, які нав'язувала офіційна ідеологія. Культура андеграунду наслідувала західні стандарти повсякденного життя і включала в себе певні атрибути одягу, манеру поведінки, особливу лексику й систему культурно-естетичних уподобань, притаманних тогочасній західній культурі.

За допомоги імпортних транзисторних приймачів, які добре "ловили" середні й короткі хвилі ("Спідола", "Альпініст"), та магнітофонів типу "Комета", "Маяк", "Урал", передова молодь все більше захоплювалася джазом і рок-н-ролом. Завдяки цим нехитрим засобам приймання, записували та з рук у руки нелегально тиражували платівки з "ідеологічно шкідливою" музикою, яку передавали закордонні радіостанції. Виник новий вид підпільного бізнесу, названий у народі "джаз на кістках" або "музика на ребрах" (записи велися на старих рентгенівських знімках у вигляді саморобних гнучких платівок). Поширення здобувають нові танці: рок - н-рол, твіст, шейк, танго, фокстрот, бугі-вугі, джаз, які потайки танцювали в гуртожитках чи на закритих вечірках.

Популярність цих музичних напрямів була настільки значною, що партійно-радянські та комсомольські органи сприймали їх як стихійне лихо, розгорнувши потужну ідеологічну боротьбу в пресі. Розповсюдження набувають статті типу "Психоз під музику", "Таємний агент ФБР Елвіс Преслі" тощо. Лозунг "Сегодня ты играешь джаз, а завтра Родину продашь!" активно використовували на всіх комсомольських заходах, застерігаючи молодь від нездорового захоплення цим музичним жанром [1, 81; 2, 73].

Гучна пропагандистська кампанія розгорнулася на рубежі 1958 - 1959 рр. навколо неформальної молодіжної організації "Голубая лошадь", що об'єднувала понад 5 тис. харківських стиляг Її очолив студент Харківського політехнічного інституту Є. Гребенюк [23]. "Комсомольская правда" (а слідом й інші газети) у великій статті назвала стиляг "обмеженими людьми з курячим світоглядом", "розбещеною молоддю" і т.д., а також звинуватила в "догідливому наслідуванні моралі буржуазного Заходу", "збоченнях сексуального характеру" [24, 3]. Активісти цієї організації' були виключені з навчальних закладів, а Є. Гребенюк навіть ув'язнений. На противагу подібного роду організаціям, влада заохочувала утворення вокально-інструментальних ансамблів (ВІА), котрі фактично мали всі технічні ознаки рок-гуртів. ВІА в подальшому зіграють не останню роль у перебудові радянського тоталітарного режиму.

Отже, обережна й неповна відмова від жорстких політичних схем та ідеологічного тиску, що виявилася в послабленні самоізоляції СРСР від західноєвропейського та загалом капіталістичного світу, спричинила перебудову традиційних стереотипів мислення, зміщення акцентів у світосприйнятті громадян, а також породила серед населення певний оптимізм щодо можливої демократизації життя. Цей процес був поступовим, оскільки стійку дію мали правила поведінки попереднього часу, які продовжувала диктувати ідеологічна пропаганда. Хоча процес впливу західного світу був контрольований і чітко дозований владою, проникнення в Радянську Україну зарубіжної літератури, кінофільмів, музики, моди зумовило руйнування ідеологічної одновимірності, демократизацію й модернізацію мислення. Свідченням цього стали такі явища суспільного життя, як стиляжництво й андеграунд. Політика підпорядкування й регламентації' всіх сфер життя дедалі більше наштовхувалася на опір та протидію.

Література

1. Брусиловская Л. «Московский Бродвей», «джаз на костях» и «пожар в джунглях» //Родина. -- 1998. -- № 8.

2. Кирсанова Р. Стиляги. Западная мода в СССР 40 -- 50-х годов //Родина. -- 1998. -- № 8.

3. Лебина Н. Во что одеть «кузькину мать»? //Родина. -- 2009. -- № 6.

4. Лебина Н. Денди в кукурузе // Родина. -- 2007. -- № 7.

5. Лебина Н. ХХ век: словарь повседневности //Родина. -- 2006. -- № 1.

6. Камінська Н.М., Нікуленко С.І. Костюм в Україні від Київської Русі до ХХІ ст. -- Х., 2004.

7. Соколовський М. Зростання добробуту радянських людей і зубожіння трудящих у країнах капіталу // Вільна Україна. -- 1953. -- 3 квітня.

8. Мокиенко В.М., Никитина Т.Г. Толковый словарь языка Совдепии. -- СПб., 1998.

9. Штепа П. Московство: його походження, зміст, форми й історична тяглість. -- Дрогобич, 2005.

10. До наших читачів //Всесвіт. -- 1964. -- № 4.

11. «Кристиан Диор» в Москве 1959 г. // Softmixer.com: сетевой журнал. -- 2011. -- 8 серпня

12. Вам можно помочь // Работница. - 1964. - № 8.

13. Голикова Н. Платья из клетчатых тканей [Рисунки] // Работница. - 1956. - № 4.

14. Лапшина А. Что предлагает мода // Работница. - 1960.

15. № 4.

16. Семенова К. Косметическое поветрие // Работница. - 1962. - № 8.

17. Прокопенко А.А. Шаги по матушке Земле. - Полтава, 1999.

18. Перець. - 1957. - № 19.

19. Вогонь критики по стилягах // Ленінська молодь. - 1956. 16 грудня.

20. Нагорний А. Кого можна назвати "стилягою"? // Ленінська молодь. - 1956. - 21 листопада.

21. Голубая лошадь & стиляги // Wtfigo-today. - 2009. - 16 січня [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://wtfigo-today. blogspot.com/2009/01/blog-post_969.html.

22. Стародуб А., Удовенко Г. Куда прискакали голубые лошади // Комсомольская правда. - 1959. - 13 січня.

Размещено на Allbest.ru