главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Брестський мирний договір

Прихід до влади більшовиків та прийняття декрету про мир. Німецький ультиматум та відновлення військових дій. Характеристика положень Брестського миру. Реакція на укладення договору в Росії та за кордоном. Наслідки сепаратного миру та їх ліквідація.

Рубрика: История и исторические личности
Вид: дипломная работа
Язык: украинский
Дата добавления: 10.07.2012
Размер файла: 4,5 M

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Брест-літовський договір
Погляди на питання світовї революції. Позиція Леніна на переговорах, тези про укладення миру. Формула Троцького "ні війна, ні мир". Ратифікація Брестського договору на Сьомому з'їзді партії. Розкол в партії більшовиків після укладення Брестського миру.
реферат [29,2 K], добавлен 11.10.2009

2. Значення Брестського мирного договору для України
Позитивні наслідки підписання Брестського миру для України. Вплив Нової економічної політики на діяльність українських автокефальної та православної церков. Розгляд процесу встановлення міжнародно-правового статуту Східної Галичини у 1919-1923 роках.
контрольная работа [27,5 K], добавлен 13.06.2010

3. Міжнародне становище України в часи української революції
Характеристика України й держав Четверного союзу. Історичні особливості підписання Брестського миру. Міжнародна діяльність Української держави гетьмана П. Скоропадського. Причини і наслідки окупації Румунією Північної Буковини. Проголошення ЗУНР.
реферат [83,6 K], добавлен 24.10.2011

4. Період Гетьманату в Україні
Брестський мирний договір і Україна. Гетьманський переворот: розвиток подій, головні причини невдач і значення. Основні напрями політики уряду П. Скоропадського. Невдала спроба побудувати українську державність на підвалинах консервативної ідеї.
контрольная работа [29,7 K], добавлен 30.04.2009

5. Війна в Афганістані
Силові акції СРСР на міжнародній арені: хронологія військових дій в Авганістані. Реакція світового співтовариства введення радянських військ а Афганістан та зміни зовнішньополітичного курсу США після подій грудня 1979 року. Витоки кризи та безпека миру.
курсовая работа [247,0 K], добавлен 30.09.2009

6. Ліквідація царизмом Запорізької Січі та її наслідки
Заходи російської влади для цілковитого знищення місцевого військового, адміністративного і судового апарату в Україні. Передумови зруйнування Запорізької Січі, причини ліквідації. Наслідки зрууйнування Запорізької Січі, початок кріпацтва на України.
реферат [23,8 K], добавлен 29.11.2009

7. Англо-бурська війна 1899–1902 рр
Хід військових дій англо-бурської війни 1899-1902 років. Події жовтня-грудня 1899 і партизанська боротьба 1900-1901. Переговори воюючих сторін, мирний договір 31 травня 1902 р. і наслідки його підписання. Вплив війни на розвиток військової справи у світі.
курсовая работа [64,3 K], добавлен 17.11.2012

8. Встановлення влади Директорії
Програма революційних перетворень. Внутрішня і зовнішня політика Директорії. Друга війна більшовицької Росії проти України. Кінцевий етап визвольних змагань. Втрата української державності: причини і наслідки. Відновлення Української народної Республіки.
презентация [2,5 M], добавлен 20.05.2014

9. Радянська держава в роки формування (1918-1921)
Перетворення більшовизму на державну структуру. Укладення Брест-Литовського договору в країні, його наслідки. Громадянська війна, захоплення влади більшовиками, політика продрозкладки. Роки "військового комунізму", встановлення політичної диктатури.
дипломная работа [79,2 K], добавлен 10.02.2011

10. Ліквідація Запорізької Січі, та подальша доля запорізьких козаків
Процес ліквідації Запорізької Січі Катериною ІІ. Створення та наслідки Задунайської Січі. Кучук-Кайнарджівський договір 1774 р. та втрата Туреччиною Криму. Чорноморське та Азовське Козацьке військо. Бузькі козацькі полки. Переселення козаків на Кубань.
реферат [30,8 K], добавлен 10.06.2010


Другие документы, подобные Брестський мирний договір

Страница:  1   2 


Размещено на http://www.allbest.ru/

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

БРЕСТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР

План

Вступ

Розділ 1. Особливості підготовки Брестського миру

1.1 Прихід до влади більшовиків та прийняття декрету про мир

1.2 Перший етап мирних переговорів

1.3 Другий етап дипломатичних переговорів та їх затягування

1.4 Німецький ультиматум та відновлення військових дій

1.5 Заключний етап переговорів та підписання договору

Розділ 2. Умови мирного договору та його наслідки

2.1 Характеристика положень Брестського миру

2.2 Додаткова угода та її складові

2.3 Реакція на укладення договору в Росії та за кордоном

2.4 Наслідки сепаратного миру та їх ліквідація

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

брестський мирний договір

Актуальність теми. Нещодавно людство вступило в нову, постіндустріальну епоху розвитку, перехід до якої фактично співпав із початком третього тисячоліття. Поряд з високими технологіями, всеохоплюючою інформатизацією соціуму та реалізацією демократичних цінностей, цивілізаційний спадок сучасності містить також комплекс масштабних проблем розвитку, серед яких одне з ключових місць посідає необхідність недопущення нових глобальних військових конфліктів та забезпечення мирних засад співіснування держав. Гострота даної проблеми спонукає до поглибленого осмислення існуючого досвіду мирних ініціатив, дипломатичного мистецтва та актуалізує подальшу потребу історичного аналізу прикладів мирного врегулювання локальних та світових воєн.

Теоретична доцільність роботи продиктована тим, що ряд аспектів укладення Брестського мирного договору 1918 р. не знайшли достатнього висвітлення в історичній науці, а існуючі праці з даної проблематики носять фрагментарний і нерідко тенденційний характер, не використовують весь існуючий комплекс архівних, публіцистичних та інших джерел.

Мета наукового пошуку полягає в комплексному розкритті процесу підготовки та підписання, а також геополітичних наслідків Брестського мирного договору між радянською Росією та Центральними державами.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних дослідницьких завдань:

- визначити внутрішні та зовнішні причини ініціювання Росією мирних переговорів з державами Четверного союзу;

- реконструювати етапи ведення дипломатичних переговорів у ході підготовки договору;

- дати оцінку територіально-політичних та економічних умов Брестського мирного договору та його наслідків;

- охарактеризувати внутрішню та міжнародну реакцію на укладення Росією невигідного миру.

Об'єктом дослідження виступає сепаратний мирний договір, підписаний 3 березня 1918 року в Брест-Литовську представниками радянської Росії, з одного боку, і Центральних держав (Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії) - з іншого.

Предмет наукового аналізу становлять передумови та причини виходу Росії з Першої світової війни; особливості трьох етапів підготовки Брестського мирного договору; причини провальних результатів роботи російських делегацій на переговорах; зміст та основні наслідки договору.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1917-1918 рр. Нижня межа (26 жовтня 1917 р.) обумовлена прийняттям більшовиками Декрету про мир. Верхньою межею взято 11 листопада 1918 р., тобто дату припинення дії Брестського мирного договору внаслідок укладення Комп'єнтського перемир'я та завершення Першої світової війни.

Територіальні межі обумовлюються відносною широтою досліджуваної теми та поставлених у роботі завдань. Фактологічні й теоретичні масиви інформації тією чи іншою мірою охоплюють територію, що входила в означені часові рамки до складу німецької та російської держав.

Методологічна база роботи ґрунтується на загальних принципах наукового пізнання: історизму, об'єктивності та системності, які передбачають з'ясування умов виникнення, розвитку й наслідків подій, явищ та процесів, а також розуміння їх причинно-наслідкового зв'язку. При написанні роботи, розробці її концепції, положень та висновків застосовуються наступні загальнонаукові та історичні методи дослідження: аналітичний, описовий, компаративний, проблемно-хронологічний, статистичний, та історико-географічний.

Наукова новизна роботи:

- на основі широкого кола історичної літератури комплексно розглянуто проблему укладення Брестського мирного договору в 1918 р.;

- уточнено та систематизовано сукупність факторів, що мали вплив на перебіг переговорів у процесі підготовки міждержавної угоди;

- аналітично охарактеризовано участь різних російських та німецьких політичних діячів у даному процесі;

- дано оцінку реакції на підписання Брестського мирного договору всередині Росії та за кордоном.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Зібраний у роботі фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки і узагальнення розширюють наукові знання про історичні особливості підготовки та змісту Брестського мирного договору 1918 р. Результати наукового пошуку можуть бути використані при здійсненні подальших історичних досліджень політичного характеру; написанні підручників з історії міжнародних відносин та новітньої історії, а також праць, присвячених історії Росії. Також матеріали бакалаврської роботи можуть залучатися при підготовці лекційних курсів та семінарських занять у вищих навчальних закладах.

Розділ 1. Особливості підготовки Брестського миру

1.1 Прихід до влади більшовиків та прийняття декрету про мир.

Брестський мир, Брест-Литовський (Брестський) мирний договір - сепаратний мирний договір, підписаний 3 березня 1918 року в Брест-Литовську представниками Радянської Росії, з одного боку, і Центральних держав (Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії) - з іншого. Дана міжнародна угода ознаменувала поразку і вихід Росії з Першої світової війни. Мирний договір був укладений в складних для російської держави політико-економічних обставинах внутрішнього та зовнішнього характеру.

В результаті збройного перевороту 25 жовтня (7 листопада) 1917 року в Росії було повалено Тимчасовий уряд. 26 жовтня (8 листопада) Другий всеросійський з'їзд Рад прийняв Декрет про мир, в якому запропонував усім воюючим державам негайно укласти перемир'я і почати мирні переговори. Даний декрет, що став першим декретом радянської влади, розроблений В.І. Ульяновим (Леніним) і одноголосно прийнятий 26 жовтня (8 листопада) 1917 на Другому з'їзді Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів після того, як в результаті збройного перевороту було повалено Тимчасовий уряд Росії [12; с.97].

Радянський робітничо-селянський уряд пропонував «всім воюючим народам та їх урядам розпочати негайно переговори про справедливий демократичний мир» - а саме, про «негайний мир без анексій і контрибуцій», тобто без захоплень чужих територій і без насильного стягнення з переможених матеріальних чи грошових відшкодувань. Продовження війни розглядалось як «найбільший злочин проти людства». Радянський уряд проголошував скасування таємної дипломатії, «висловлюючи твердий намір вести всі переговори абсолютно відкрито перед усім народом, приступаючи негайно до повного опублікування таємних договорів, підтверджених або укладених урядом поміщиків і капіталістів з лютого по 25 жовтня 1917 р.», і «оголошує безумовно і негайно скасованим» весь зміст цих таємних договорів. Радянський уряд пропонував «всім урядам і народам всіх воюючих країн негайно укласти перемир'я» для проведення переговорів про мир і остаточного затвердження умов миру [5; с.14-15]. В ніч на 27 жовтня (9 листопада) з'їзд створив радянський уряд - Раду Народних Комісарів (Раднарком). У ніч на 8 (21) листопада Раднарком направив радіотелеграми в.о. верховного головнокомандувача російської армії генералу М. М. Духоніну, наказув йому звернутися до командування армій противника з пропозицією припинити військові дії і почати мирні переговори [20; с.40-41].

У приписі говорилося, що Раднарком вважає за необхідне "невідкладно зробити формальну пропозицію перемир'я всім воюючим країнам, як союзним, так і перебуваючим з нами у ворожих діях». 8 (21) листопада за відмову виконати це розпорядження Н. Н. Духоніну було оголошено про його зміщення з посади, а Наркомзаксправ звернувся з нотою до всіх послів союзних держав, закликаючи оголосити перемир'я і почати мирні переговори. 9 (22) листопада голова Раднаркому В. І. Ленін направив телеграму в усі полки фронтових армій: «Хай полки, що стоять на позиціях, вибирають одразу уповноважених для формального вступу в переговори про перемир'я з ворогом». У той же день дипломатичні представники союзних країн на нараді в Петрограді вирішили ігнорувати ноту радянського уряду [8; с.141].

10 (23) листопада глави військових місій союзних країн при штабі верховного главнокоманду вручили генералу Н. Н. Духоніну колективну ноту, в якій висловили протест проти порушення договору від 5 вересня 1914 року, що забороняв союзникам укладення сепаратного миру чи перемир'я. Духонін розіслав текст ноти всім командуючим фронтами. У той же день Наркомзаксправ звернувся до послів нейтральних держав з пропозицією взяти на себе посередництво в організації переговорів про мир [1; с.505]. Представники Швеції, Норвегії та Швейцарії обмежилися повідомленням про отримання ноти. Посол Іспанії, який заявив НКЗС, що пропозиція передана в Мадрид, був негайно відкликаний з Росії. Відмова Антанти підтримати мирну ініціативу Радянського уряду і активна протидія укладенню миру змусило Раднарком стати на шлях сепаратних переговорів про мир з Німеччиною. 14 (27) листопада Німеччина повідомила про згоду почати мирні переговори з радянським урядом. У той же день Ленін від імені Раднаркому звернувся з нотою до урядів Франції, Великобританії, Італії, США, Бельгії, Сербіі, Румунії, Японії і Китаю, пропонуючи їм приєднатися до мирних переговорів: «1 грудня ми приступаємо до мирних переговорів. Якщо союзні народи не надішлють своїх представників, ми будемо вести з німцями переговори одні» [19; с.44]. Відповіді отримано не було.

1.2 Перший етап мирних переговорів

Переговори про мир почалися 9 (22) грудня 1917 року. Делегації держав Четверного союзу очолювали: від Німеччини - статс-секретар відомства закордонних справ Р. фон Кюльман; від Австро-Угорщини - міністр закордонних справ граф О. Чернін; від Болгарії - Попов; від Туреччини - Талаат-бей. Конференцію відкрив головнокомандувач Східним фронтом принц Леопольд Баварський, місце голови посів Кюльман[4; с.17].

У радянську делегацію на першому етапі входили 5 уповноважених - членів ВЦВК: більшовики А. А. Йоффе, Л.Б. Каменєв (Розенфельд) і Г. Я. Сокольников (Діамант), есери А. А. Биценко і С. Д. Масловський-Мстиславській, секретар делегації Л. М. Карахан, 3 перекладачі та 6 технічних співробітників, а також матрос Ф. В. Оліч, солдат Н. К. Беляков, калузький селянин Р. І. Сташков, робітник П. А. Обухів, прапорщик флоту К. Я. Зедін [16; с.105-106]. Відновлення переговорів про перемир'я припускало узгодження умов і підписання договору, було затьмарене трагедією в російській делегації. Після прибуття в Брест 29 листопада (12 грудня) 1917 року, до відкриття конференції, під час приватної наради радянської делегації застрелився представник Ставки в групі військових консультантів, генерал-майор В. Є. Скалон [20; с.214].

Виходячи із загальних принципів Декрету про мир, радянська делегація вже на одному з перших засідань запропонувала прийняти за основу переговорів наступну програму. Не допускаються ніякі насильницькі приєднання захоплених під час війни територій; війська, що окупували ці території, виводяться в найкоротший термін. Відновлюється повна політична самостійність народів, які були цієї самостійності позбавлені в ході війни. Національним групам, які не мали політичної самостійності до війни, гарантується можливість вільно вирішити питання про належність до будь-якої держави або стати самостійною державою шляхом вільного референдуму. Забезпечується культурно-національна та, при наявності певних умов, адміністративна автономія національних меншин. Відмова від контрибуцій. Рішення колоніальних питань на основі вищевикладених принципів. Недопущення непрямих утисків свободи слабших націй з боку націй сильніших [13; с.392-393].

Після триденного обговорення країнами німецького блоку радянських пропозицій ввечері 12 (25) грудня 1917 Р. фон Кюльман зробив заяву про те, що Німеччина та її союзники приймають ці пропозиції. При цьому було зроблено застереження, що зводила нанівець згоду Німеччини на мир без анексій і контрибуцій: «Необхідно, однак, з повною ясністю вказати на те, що пропозиції російської делегації могли б бути здійснені лише в тому випадку, якби всі причетні до війни держави, без винятку і без застережень, в певний термін, зобов'язалися якнайточніше дотримуватися загальних для всіх народів умов». Констатувавши приєднання німецького блоку до радянської формули світу «без анексій і контрибуцій», радянська делегація запропонувала оголосити десятиденну перерву, під час якого можна було б спробувати привести країни Антанти за стіл переговорів [9; с.126].

Під час перерви, проте, виявилось, що Німеччина розуміє мир без анексій інакше, ніж радянська делегація - для Німеччини мова зовсім не йшла про відвід військ до кордонів 1914 року і виведення німецьких військ з окупованих територій колишньої Російської імперії, тим більше що, згідно з заявою Німеччини, Польща, Литва і Курляндія вже висловилися за відділення від Росії, так що якщо ці три країни тепер вступлять у переговори з Німеччиною про свою подальшу долю, то це аж ніяк не буде вважатися анексією з боку Німеччини. 14 (27) грудня радянська делегація на другому засіданні політичної комісії зробила пропозицію: «У повній згоді з відкритою заявою обох договірних сторін про відсутність у них завойовницьких планів і про бажання укласти мир без анексії. Росія виводить свої війська з займаних нею частин Австро-Угорщини, Туреччини і Персії, а держави Четверного союзу - з Польщі, Литви, Курляндії та інших областей Росії» [4; с.17]. Радянська Росія обіцяла, відповідно до принципу самовизначення націй, надати населенню цих областей можливість самому вирішити питання про своє державне існування - за відсутності будь-яких військ, крім національних або місцевої міліції.

Німецька та австро-угорська делегація, однак, зробили контрпропозицію - Російській державі було запропоновано «взяти до відома заяви, в яких виражена воля народів, що населяють Польщу, Литву, Курляндию і частини Естляндії та Ліфляндії, про їх прагнення до повної державної самостійності і до виділення з Російської федерації» і визнати, що «ці заяви при справжніх умовах слід розглядати як вираження народної волі». Р. фон Кюльман запитав, чи не погодиться радянський уряд вивести свої війська з усієї Ліфляндії і Естляндії, щоб дати місцевому населенню можливість з'єднатися зі своїми одноплемінниками, що живуть в зайнятих німцями областях. Радянській делегації також було повідомлено, що Українська центральна рада направляє до Брест-Литовська свою власну делегацію [15; с.112].

Під приводом самовизначення народів Німеччина фактично запропонувала радянській делегації визнати маріонеткові режими, встановлені до цього часу німецько-австрійською окупаційною владою в західних національних околицях колишньої Російської імперії. Так, 11 грудня (за новим стилем) 1917 року, прямо під час німецько-радянських переговорів про перемир'я, маріонеткова Литовська Таріба оголосила про відновлення незалежної Литовської держави і «вічних союзних зв'язках» цієї держави з Німеччиною. 15 (28) грудня радянська делегація виїхала до Петрограда. Сформоване положення справ було обговорено на засіданні ЦК РСДРП (б), де більшістю голосів було прийнято рішення затягувати мирні переговори якомога довше, в надії на швидку революцію в самій Німеччині. Надалі формула уточнюється і приймає наступний вигляд: «Тримаємося до німецького ультиматуму, потім здаємо» [1; с.202]. Ленін також пропонує наркомзаксправу Троцькогоу виїхати в Брест-Литовськ і особисто очолити радянську делегацію. За спогадами Троцького, «сама по собі перспектива переговорів з бароном Кюльманом і генералом Гофманом була мало приваблива, але "щоб затягувати переговори, потрібен затягувач", Як висловився Ленін. Згодом він навіть назвав свою участь у мирних переговорах «візитами в камеру тортур». Разом з Троцьким в Брест-Литовськ відправляється Карл Радек, добре відомий у Німеччині своєю пацифістською діяльністю [1; с.214]. Під час перерви в роботі конференції НКЗС знову звернувся до урядів Антанти з запрошенням взяти участь у мирних переговорах і знову не отримав відповіді.

1.3 Другий етап дипломатичних переговорів

На другому етапі переговорів радянську сторону представляли Л. Д. Троцький (керівник), А. А. Йоффе, Л. М. Карахан, К. Б. Радек, М. Н. Покровський, А. А. Биценко, В. А. Карелін, Є. Г. Медведєв, В. М. Шахрай, Ст. Бобинський, В. Міцкевич-Капсукас, В. Тіріанна, В. М. Альтфатер, А. А. Самойло, В. В. Липський [10; с.301]. Лев Троцький, очоливши радянську делегацію, затягував переговори, сподіваючись на швидку революцію в Центральній Європі, і через голови учасників переговорів звертався із закликами про повстання до «робітників у військовій формі» Німеччини і Австро-Угорщини.

20 грудня 1917 (2 січня 1918) радянський уряд направив телеграми головам делегацій країн Четверного союзу з пропозицією перенести мирні переговори в Стокгольм. На думку Раднаркому, там радянська делегація могла б відчувати себе вільніше, її радіоповідомлення можна було б захистити від перехоплення, а телефонні переговори з Петроградом - від німецької цензури. Пропозиція була категорично відхилена Німеччиною. 22 грудня 1917 (4 січня 1918) німецький канцлер Г. фон Гертлінг повідомив у своєму виступі в Рейхстазі, що в Брест-Литовськ прибула делегація Української центральної ради [6; с.428].

Німеччина погодилася вести переговори з українською делегацією, сподіваючись використати це як важіль і проти Радянської Росії, і проти свого союзника - Австро-Угорщини. Українські дипломати, які вели попередні переговори з німецьким генералом Гофманом М., начальником штабу німецьких армій на Східному фронті, спочатку заявляли про претензії на приєднання до України Холмщинии (що входила до складу Польщі), а також австро-угорських територій - Буковини та Східної Галичини. Гофман, однак, наполіг на тому, щоб вони знизили свої вимоги і обмежилися однією Холмщиною, погодившись на те, щоб Буковина та Східна Галичина утворили самостійну австро-угорську коронну територію під пануванням Габсбургів. Саме ці вимоги вони відстоювали у своїх подальших переговорах з австро-угорською делегацією.

Переговори з українцями затяглися так, що відкриття конференції довелося перенести на 27 грудня 1917 (9 січня 1918). Відкриваючи конференцію, Р. фон Кюльман заявив, що, оскільки протягом перерви в мирних переговорах ні від однієї з основних учасниць війни не надійшло заяви про приєднання до них, то делегації країн Четверного союзу відмовляються від свого раніше вираженого наміру приєднатися до радянської формули світу «без анексій і контрибуцій» [8; с.97]. І фон Кюльман, і глава австро-угорської делегації Чернін висловилися проти перенесення переговорів у Стокгольм. Крім того - оскільки союзники Росії не відповіли на пропозицію взяти участь у переговорах, то мова тепер, на думку німецького блоку, повинна буде йти не про загальний мир, а про сепаратний мир між Росією і державами Четверного союзу.

На наступне засідання, яке відбулося 28 грудня 1917 (10 січня 1918), німці запросили українську делегацію. Її голова В. А. Голубович оголосив декларацію Центральної ради про те, що влада Раднаркому Радянської Росії не поширюється на Україну, а тому Центральна Рада має намір самостійно вести мирні переговори. Р. фон Кюльман звернувся до Л. Д. Троцького, який очолив радянську делегацію на другому етапі переговорів, з питанням, чи має намір він і його делегація і надалі бути в Брест-Литовську єдиними дипломатичними представниками всієї Росії, а також чи слід вважати українську делегацію частиною російської делегації або ж вона представляє самостійну державу. Троцький знав про те, що Рада фактично знаходиться в стані війни з РСФРР. Тому, погодившись розглядати делегацію Української Центральної ради як самостійну, він фактично зіграв на руку представникам Центральних держав і надав Німеччині та Австро-Угорщині можливість продовжувати контакти з Українською Центральною Радою, в той час як переговори з Радянською Росією ще два дні тупцювали на місці [15; с.143-144].

Німецьке верховне командування виражало крайнє невдоволення затягуванням мирних переговорів, побоюючись розвалу армії. Генерал Е. Людендорф вимагав від генерала Гофмана прискорити переговори. Тим часом 30 грудня 1917 (12 січня 1918) на засіданні політичної комісії радянська делегація зажадала від урядів Німеччини та Австро-Угорщини категорично підтвердити відсутність у них намірів приєднати які б то не було території колишньої Російської імперії - на думку радянської делегації, вирішення питання про майбутню долю самовизначення територій повинно здійснюватися шляхом всенародного референдуму, після виведення іноземних військ і повернення біженців і переселених осіб. Генерал Гофман у повторній розлогій промові заявив, що німецький уряд відмовляється очистити окуповані території Курляндії, Литви, Ригу і острови Ризької затоки [3; с.100].

Тим часом у тилу Центральних держав положення загострювалося. Економічне становище Німеччини та Австро-Угорщини через тривалу війну було не набагато краще російського. Вже до весни 1917 року німецький уряд наблизилося до вичерпання мобілізаційних ресурсів - досить обмежених, на відміну від Антанти з її величезними колоніальними володіннями. Практично вся німецька промисловість до 1917 року була переведена на військові рейки, причому уряд був змушений повернути з фронту 125 тис. робітників. Поширилися різноманітні сурогати («ерзац»), а вже зима 1916/1917 років увійшла в німецьку історію як «брюквенна зима», в ході якої, за деякими джерелами, померло від голоду до 700 тис. Чол. До зими 1917/1918 років становище Центральних держав стало ще гірше. Тижневі норми споживання по картках становили: картоплі - 3,3 кг, хліба - 1,8 кг, м'яса - 240 грамів, жирів - 70-90 грамів. Затягування мирних переговорів і погіршення продовольчої ситуації в Німеччині та Австро-Угорщині призвело до різкого зростання страйкового руху, який в Австро-Угорщині переріс в загальний страйк [21; с.313-315].

У ряді районів почали з'являтися перші Ради за російським зразком. Лише 9 (22) січня, отримавши від уряду обіцянки підписати мир з Росією і поліпшити продовольчу ситуацію, страйкарі відновили роботу. 15 (28) січня страйки паралізували берлінську оборонну промисловість, швидко охопили інші галузі виробництва і поширилися на всю країну. Центром страйкового руху був Берлін, де, згідно з офіційними повідомленнями, страйкувало близько півмільйона робочих. Як і в Австро-Угорщині, у Німеччині були утворені Ради, які вимагали в першу чергу укладення миру і встановлення республіки.

5 (18) січня 1918 генерал Гофман на засіданні політичної комісії пред'явив умови Центральних держав - вони представляли собою карту колишньої Російської імперії, на якій на користь Німеччини і Австро-Угорщини відходили Польща, Литва, частина Білорусії і України, Естонії та Латвії, Моонзундські острови і Ризька затока. Це дозволяло Німеччині контролювати морські шляхи до Фінської і Ботнічеської заток, а також розвивати наступ на Петроград. До рук Німеччини переходили російські балтійські порти. Запропонована межа була вкрай невигідна для Росії - відсутність природних рубежів і збереження за Німеччиною плацдарму на березі Західної Двіни біля Риги в разі війни загрожувало окупацією всієї Латвії та Естонії, загрожувало Петрограду.

Радянська делегація зажадала нової перерви мирної конференції ще на десять днів. Впевненість німецької делегації в собі посилилася після розгону більшовиками Установчих зборів 6 (19) січня 1918. Установчі збори, як вважалося, могли встати на позиції «революційного оборонства» і примусити Радянський уряд перервати переговори. Як пізніше заявляв Троцький, «розгін Установчих Зборів означав ... готовність ... [більшовиків] ... до припинення війни якою завгодно ціною. Тон Кюльмана [глави німецької делегації статс-секретаря німецького МЗС Ріхарда фон Кюльман] став помітно нахабніше» [16; с.197].

Німеччина і Австро-Угорщина використовували перерву в переговорах для завершення переговорів з представниками Центральної ради УНР. Повернувшись в Брест-Литовська, німецька і австро-угорська делегації 27 січня (9 лютого) підписали мир з делегацією Центральної Ради. В обмін на військову допомогу проти радянських військ УНР зобов'язалася поставити Німеччині та Австро-Угорщини до 31 липня 1918 р. мільйон тонн зерна, 400 млн яєць, до 50 тис. тонн м'яса рогатої худоби, сало, цукор, прядиво, марганцеву руду і ін. Австро-Угорщина також взяла на себе зобов'язання створити автономну Українську область у Східній Галичині [9; с.125]. Підписання Брестського миру Україна - Центральні держави стало великим ударом по більшовиках, які паралельно з переговорами в Брест-Литовську не залишали спроб радянізувати Україну.

1.4 Німецький ультиматум та відновлення військових дій

Одночасно, за наполяганням генерала Людендорфа (ще на нараді в Берліні той зажадав від глави німецької делегації перервати переговори з російською делегацією протягом 24 годин після підписання миру з Україною) і за прямим наказом імператора Вільгельма II, фон Кюльман пред'явив Радянської Росії в ультимативній формі вимогу прийняти німецькі умови миру, передавши радянській делегації наступне формулювання: «Росія бере до відома такі територіальні зміни, що вступають у чинність разом з ратифікацією цього мирного договору: області між кордонами Німеччини та Австро-Угорщини і лінією, яка проходить ... надалі не будуть підлягати територіальному верховенству Росії. З факту їх приналежності до колишньої Російської імперії для них не будуть випливати ніякі зобов'язання по відношенню до Росії. Майбутня доля цих областей буде вирішуватися в згоді з даними народами, а саме на підставі тих угод, які укладуть з ними Німеччина і Австро-Угорщина» [14; с.205].

Приводом для цього ультиматуму стало нібито перехоплена в Берліні відозва Троцького до німецьких солдатів, що закликає їх «вбити імператора і генералів і побрататися з радянськими військами». Згідно із заявою кайзера Вільгельма II, зробленою в той же день, “Сьогодні більшовицький уряд безпосередньо звернулося до моїх військ з відкритим радіозверненням, що кличе до повстання і непокори своїм вищим командирам. Ні я, ні фельдмаршал фон Гінденбург більше не можемо терпіти такий стан речей. Троцький повинен до завтрашнього вечора ... підписати мир з віддачею Прибалтики до лінії Нарва - - Дюнабург включно ... Верховне головнокомандування армій Східного фронту має вивести війська на зазначену лінію”[6; с.309].

28 січня 1918 (10 лютого 1918) на запит радянської делегації, як вирішувати питання, Ленін підтвердив колишні вказівки. Проте Троцький, порушивши ці вказівки, відкинув німецькі умови миру, висунувши гасло «Ні миру, ні війни: мир не підписуємо, війну припиняємо, а армію демобілізуєм ». На засіданні делегацій він прокоментував німецький ультиматум такою заявою: «Народи чекають з нетерпінням результатів мирних переговорів у Брест-Литовську. Народи запитують, коли скінчиться це безприкладне самознищення людства, викликане своєкорисливістю і владолюбством правлячих класів всіх країн? Якщо коли-небудь війна і велася з метою самооборони, то вона давно перестала бути такою для обох таборів. Якщо Великобританія заволодіває африканськими колоніями, Багдадом і Єрусалимом, то це не є ще оборонна війна; якщо Німеччина окуповує Сербію, Бельгію, Польщу, Литву і Румунію і захоплює Монзундські острови, то це також не оборонна війна. Це - боротьба за поділ світу. Тепер це видно, ясніше, ніж будь-коли .... Ми виходимо з війни. Ми сповіщаємо про це всі народи і їхні уряди. Ми віддаємо наказ про повну демобілізацію наших армій ... В той же час ми заявляємо, що умови, запропоновані нам урядами Німеччини та Австро-Угорщини, в корені суперечать інтересам усіх народів» [17; с.290].

Німецька сторона заявила у відповідь, що непідписання Росією мирного договору автоматично тягне за собою припинення перемир'я. Після цієї заяви радянська делегація демонстративно покинула переговори. Як вказує в своїх спогадах член радянської делегації А. А. Самойло, колишні офіцери Генштабу, що входили до делегації, повертатися в Росію відмовилися, залишившись у Німеччині. У той же день Троцький віддає Верховному головнокомандувачу Криленко розпорядження з вимогою негайно видати по армії наказ про припинення стану війни з Німеччиною і про загальну демобілізацію, скасований Леніним вже через 6 годин. Проте наказ був отриманий усіма фронтами 11 лютого. Також до 9 лютого Німеччині вдається з допомогою самих жорстких репресій придушити страйковий рух в своєму тилу.

31 січня (13 лютого) на нараді за участю Вільгельма II, імперського канцлера Гертлінга, фон Кюльман, Гінденбурга, Людендорфа, начальника морського штабу і віце-канцлера було прийнято рішення «нанести короткий, але сильний удар розташованим проти нас російським військам, який дозволив би нам при цьому захопити велику кількість військового спорядження». Вирішено було також зайняти Україну, ліквідувати Радянську владу і приступити до вивозу зерна і сировини. Згідно з розробленим планом, передбачалось зайняти всю Прибалтику аж до Нарви і надати збройну підтримку Фінляндії [5; с.14].

Як формальний мотив припинення перемир'я було вирішено використовувати «непідписання Троцьким мирного договору». Вранці 18 лютого 1917 року вже надійшли зведення про активізацію німецьких військ. Вдень, почавши наступ по всьому фронту силами 47 піхотних і 5 кавалерійських дивізій, німці швидко просувалися вперед і вже до вечора загоном менш ніж в 100 багнетів взяли Двінськ, де в ту пору знаходився штаб 5-й Арміі Північного фронту. 19 лютого був зданий Мінськ, 20 лютого - Полоцьк, 21-го - Річиця і Орша, 22-го - латвійські Вольмар і Венден та естонські Валк і Гапсала, 24-го невеликий загін німецьких мотоциклістів змусив капітулювати величезний російський гарнізон в Пскові, 25-го більшовики ганебно залишили Борисов і Ревель. 21 лютого німецькі війська увійшли в Київ. 1 березня німці зайняли Гомель, Чернігів і Могилів, 2 березня проведено бомбардування Петрограда. Нарва оборонялася до 4 березня. За 5 днів німецькі та австрійські війська просунулися вглиб російської території на 200-300 км [11; с.43-45].

На початок німецького наступу фронт фактично вже припинив своє існування. Ще в грудні 1917 року більшовики довели до логічного завершення процес «демократизації армії». Катастрофічне падіння боєздатності та дисципліни армії було пов'язане і з участю солдатів в масових братаннях і локальних перемир'ях з військами противника, узаконених зверненням Леніна від 9 (22) листопада, розісланих у всі полки фронтових армій. У грудні 1917 року начальник штабу піхотного корпусу Північного фронту полковник Беловський свідчив, що «ніякої армії немає; товариші сплять, їдять, грають в карти, нічиїх наказів і розпоряджень не виконують; засоби зв'язку кинуті, телеграфні і телефонні лінії звалилися, і навіть полки не з'єднані зі штабом дивізії; знаряддя кинуті на позиціях, заплили брудом, занесені снігом, тут же валяються снаряди зі знятими ковпачками (перелиті в ложки, підстаканники і т. п.). Німцям все це чудово відомо, так як вони під виглядом покупок забираються в наш тил верст на 35-40 від фронту» [10; с.141].

1.5 Заключний етап переговорів та підписання договору

Відповідь німецького уряду на демарш переговорів та проголошену російською стороною демобілізацію, що містила нові, ще більш важкі умови миру, була вручена радянському кур'єру тільки 22 лютого і отримана в Петрограді вранці 23 лютого. На прийняття ультиматуму з 10 пунктів Радянському уряду давалося 48 годин. Перші два пункти документу повторювали ультиматум від 27 січня (9 лютого), тобто підтверджували територіальні претензії Центральних держав, пред'явлені генералом Гофманом ще 5 (18) січня 1918 (див. вище) [7; с.201]. Крім того, пропонувалося негайно очистити Ліфляндію і Естляндію від російських військ і червоногвардійців. В обидві області вводилися німецькі поліцейські сили. Росія зобов'язувалася укласти мир з Українською Центральною радою, вивести війська з України і з Фінляндії, повернути анатолійські провінціі Туреччини і визнати скасування турецьких капітуляцій, негайно демобілізувати армію, включаючи і новоутворені частини, відвести свій флот в Чорному і Балтійському морях і в Північному Льодовитому океані в російські порти і роззброїти його, при цьому в Північному Льодовитому океані до укладення миру зберігалася німецька блокада. Крім військово-політичних, ультиматум також містив вимоги торгово-економічного характеру [6; с.456].

23 лютого 1918 пройшло історичне засідання ЦК РСДРП (б), яке протікало вже в умовах 48-годинного німецького ультиматуму. У ході голосування Троцький, Дзержинський, Іоффе і Крестинський утрималися, що дозволило більшістю в 7 голосів проти 4 при 4 прийняти історичне рішення про підписання Брестського миру. Разом з тим ЦК одноголосно ухвалив «готувати негайну революційну війну». Радянська делегація повернулася до Брест-Литовська 1 березня. Міністри закордонних справ супротивної сторони не стали чекати її і поїхали в Бухарест укладати договір з Румунією. Після приїзду глава делегації заявив, що Радянська Росія дає свою згоду на умови, які «зі зброєю в руках продиктовані Німеччиною російському уряду», і відмовився вступати в які-небудь дискусії, щоб не створювати видимість переговорів [7; с.44-45].

3 березня 1918 мир був офіційно підписаний радянською делегацією в Брест-Литовську. Ніхто з більшовицьких лідерів не горів бажанням увійти в історію, поставивши свій підпис на ганебному для Росії договорі. Наркомзаксправ Троцькому до моменту підписання вдалося піти у відставку, Іоффе відмовився їхати в складі делегації в Брест-Литовськ. Сокольников і Зинов'єв запропонували кандидатури один одного, причому Сокольников також відмовився від призначення, пригрозивши подати у відставку. 6-8 березня 1918 року на VII екстреному з'їзді РСДРП (б) Леніну також вдалося «протиснути» ратифікацію Брестського миру. Крім того, за підсумками з'їзду партія була за пропозицією Леніна перейменована в РКП (б) [4; с.16].

Делегати з'їзду не були ознайомлені з текстом договору. Тим не менш, 14-16 березня 1918 року IV Надзвичайний Всеросійський З'їзд Рад остаточно ратифікував мирний договір, який був прийнятий більшістю в 784 голоси проти 261 при 115 утрималися, і прийняв рішення про перенесення столиці з Петрограду в Москву в зв'язку з небезпекою німецького наступу. В результаті представники партії лівих есерів вийшли з Раднаркому. Пішов з посади наркома закордонних справ і Троцький. Дії Троцького в Брест-Литовську були пізніше розглянуті на VIII З'їзді РКП (б). На цьому з'їзді Троцький нагадав присутнім, що його лінія «ні миру, ні війни» була раніше схвалена більшістю ЦК; в підсумку більшістю голосів з'їзду була прийнята запропонована Зінов'євим резолюція, яка схвалювала дії Троцького [14; с.212].

Після того, як рішення про прийняття миру на німецьких умовах було прийнято ЦК РСДРП (б), і потім проведено через ВЦВК, постало питання про новий склад делегації. Після довгих переговорів Сокольников все ж погодився очолити радянську делегацію, новий склад якої прийняв такий вигляд: Сокольников Г. Я., Петровський Л. М., Чичерін Г. В., Карахан Г. І. Делегація прибула в Брест-Литовськ 1 березня, і через два дні без жодних обговорень підписала договір. Відзначимо, що німецько-австрійський наступ, що почався в лютому 1918 року тривав, навіть коли радянська делегація прибула у Брест-Литовськ: 28 лютого австрійці зайняли Бердичів, 1 березня німці зайняли Гомель, Чернігів і Могилів, 2 березня проведено бомбардування Петрограда.

Розділ 2. Умови мирного договору та його наслідки

2.1 Характеристика положень Брестського миру

Умови договору були надзвичайно обтяжливими. Вони давали можливість уявити, який мир мали б підписати країни Четверного союзу, програй вони війну, і свідчили про те, як безпідставні були скарги Німеччини на Версальский мир, в усіх відношеннях більш м'який, ніж договір, на який змушена була йти безпорадна в умовах 1917 року Росія. Окреслимо основні умови та наслідки мирного договору. В своєму остаточному варіанті договір складався з 14 статей, різних додатків, 2 заключних протоколів та 4 додаткових договорів (між Росією і кожною з держав Четверного союзу), згідно з якими Росія зобов'язувалася зробити безліч територіальних поступок, а також демобілізувати свої армію і флот [13; с.395-397].

Від Росії відторгалися прівіслінські губернії, Україна, губернії з переважаючим білоруським населенням, Естляндська, Курляндска і Ліфляндська губернії, Велике князівство Фінляндське. Більшість цих територій повинні були перетворитися на німецькі протекторати або ввійти до складу Німеччини. Також Росія зобов'язувалася визнати незалежність України в особі уряду УНР. На Кавказі Росія поступалася Карською областю і Батумською областю. Радянський уряд припиняв війну з Українською Центральною Радою Української Народної Республіки і укладав з нею мир. Армія і флот демобілізовувались. Балтійський флот виводився з своїх баз у Фінляндії і Прибалтиці. Чорноморський флот з усією інфраструктурою передавався Центральним державам. Росія виплачувала 6 мільярдів марок репарацій плюс сплату збитків, понесених Німеччиною в ході російської революції - 500 млн золотих рублів [10; с.109].

Радянський уряд зобов'язувався припинити революційну пропаганду в Центральних державах і союзних їм державах, утворених на території Російської імперії. Від Радянської Росії була відторгнута територія площею 780 тис. кв. км. з населенням 56 мільйонів чоловік (третина населення Російської імперії), на якій перебували (до революції): 27% оброблюваної сільськогосподарської землі, 26% усієї залізничної мережі, 33% текстильної промисловості, виплавлялося 73% заліза і сталі, видобувалося 89% кам'яного вугілля і виготовлялося 90% цукру; розташовувалися 918 текстильних фабрик, 574 пивоварних заводи, 133 тютюнові фабрики, 1685 винокурних заводів, 244 хімічних підприємства, 615 целюлозних фабрик, 1073 машинобудівних заводи і проживало 40 % промислових робітників [19; с.199-201].

За оцінкою Річарда Пайпса, на відторгнених від Росії територіях проживало 26 % населення Росії, і одна третина її городян, вироблялося 37 % всієї сільськогосподарської продукції, розташовувалося 26 % залізничних колій, 28 % промислових підприємств, дві третини вугільних шахт і залізних копалень. За підсумками Брестського миру площа Німеччини виростала в три рази. Одночасно Росія виводила з зазначених територій всі свої війська, а Німеччина, навпаки, туди вводила і зберігала за собою контроль над Мозундским архіпелагом і Ризькою затокою. Крім того, російські війська повинні були покинути Фінляндію, Аландські о-ви поблизу Швеції, округи Карс, Аргадан і Батум передавалися Туреччині. З лінії Нарва - Псков - Міллерово - Ростов-на-Дону, на якій у день підписання договору знаходились німецькі війська, вони повинні були бути виведені тільки після підписання загального договору [12; с.97].

У додатку до договору гарантувався особливий економічний статус Німеччини в Радянській Росії. Громадяни та корпорації Центральних держав виводилися з-під дії більшовицьких декретів про націоналізацію, а особи, які вже втратили майно, відновлювалися в правах. Таким чином, німецьким громадянам дозволялося займатися в Росії приватним підприємництвом на тлі того, що відбувалося в той час, загального одержавлення економіки. Такий стан справ на якийсь час створив для російських власників підприємств або цінних паперів можливість піти від націоналізації, продавши свої активи німцям. Брестський договір відновлював вкрай невигідні для Росії митні тарифи 1904 року з Німеччиною. Крім того, при відмові більшовиків від царських боргів (події в січні 1918 року) Росія змушена була підтвердити всі борги Центральним державам, і відновити за ними виплати [18; с.36].

2.2 Додаткова угода та її складові

У той час як німецький генеральний штаб прийшов до висновку, що поразка другого рейху неминуча, Німеччині вдалося нав'язати Радянському уряду, в умовах наростаючої громадянської війни і початку інтервенції Антанти, додаткові угоди до Брест-Литовського мирного договору. 27 серпня 1918 в обстановці найсуворішої секретності було укладено російсько-німецьку фінансову угоду, яку від імені уряду РРФСР підписав А. А. Іоффе [21; с.240-542].

За цією угодою Радянська Росія зобов'язувалася виплатити Німеччині в якості компенсацій збитків та витрат на утримання російських військовополонених, величезну контрибуцію - 6 млрд марок - у вигляді «чистого золота» і кредитних зобов'язань. У вересні 1918 року в Німеччину було відправлено два «золотих ешелони», в яких знаходилося 93,5 тонни «чистого золота» на суму понад 120 млн золотих рублів [21; с.240-542]. До наступної відправки справа не дійшла.

Згідно з іншими пунктами додаткової угоди, Росія визнавала незалежність України і Грузії, відмовлялася від Естонії та Лівонії, виторгувавши собі право доступу в балтійські порти і утримавши за собою Крим. Більшовики також виторгували собі контроль над Баку, поступившись Німеччині чвертю виробленої там продукції; втім, на момент укладання угоди Баку був, з 4 серпня, окупований британцями, яких ще треба було видворити звідти. Перш ніж обидві сторони встигли зробити з цього питання будь-які кроки, 16 вересня в Баку увійшли турки. Крім того, Росія брала на себе обов'язок видворити союзні держави з Мурманська; в секретному пункті разом з тим зазначалося, що вона не в змозі це зробити, і це завдання повинні вирішувати німецько-фінські війська [10; с.47-48].

2.3 Реакція на укладення договору в Росії та за кордоном

Брестський мир, в результаті якого від Росії були відторгнуті великі території, закріплена втрата значної частини сільськогосподарської і промислової бази країни, викликав різку реакцію не тільки внутріпартійної опозиції («ліві комуністи»), а й практично всіх політичних сил, як справа, так і зліва. Побоювання Дзержинського Ф. Е., що «Підписавши умови, ми не гарантуємо себе від нових ультиматумів», частково підтверджуються: просування німецької армії не обмежилося межами зони окупації, визначеної мирним договором.

Німецькі війська 22 квітня 1918 захопили Сімферополь, 1 травня Таганрог, а 8 травня Ростов-на-Дону, викликавши падіння на Дону радянської влади. Брестський мир послужив каталізатором утворення «демократичної контрреволюції», що виразилася в проголошенні в Сибіру і Поволжі есерівських і меншовицьких урядів, повстанні лівих есерів у липні 1918 року в Москві і взагалі переходу громадянської війни від локальних сутичок до широкомасштабних боїв. Політичні противники більшовиків дуже скоро дізналися навіть про те, що для «надійності» німці змусили представника радянської делегації підписати цілих п'ять екземплярів договору, в яких виявилися різночитання [15; с.94].

При Раді з'їздів представників промисловості і торгівлі в Петрограді була утворена спеціальна комісія з Брест-Литовському миру на чолі з відомим фахівцем міжнародного права з європейським ім'ям, професором Петербурзького університету Б. Е. Нольде. У роботі цієї комісії брали участь видатні старі дипломати, у тому числі колишній міністр закордонних справ М. М. Покровський. Аналізуючи зміст Брест-Литовського миру, Нольде не міг не відзначити «варварського ставлення до справи більшовицьких дипломатів, які не змогли обумовити інтереси Росії навіть в тих вузьких рамках, в яких німці цього допускали».

Складалися в союзі з більшовиками і входили до складу «червоного» уряду ліві есери, а також утворилася фракція «лівих комуністів» всередині РКП (б), що твердила про «зраду світової революції», оскільки укладення миру на Східному фронті об'єктивно зміцнювало консервативний кайзерівський режим у Німеччині. Ліві есери на знак протесту вийшли зі складу Раднаркому. Опозиція відкинула аргументи Леніна, що Росія не може не прийняти німецькі умови у зв'язку з розвалом своєї армії, висунувши план переходу до масового народного повстання проти німецько-австрійських окупантів. За заявою ж Бухаріна, «Наш єдиний порятунок полягає в тому, що маси пізнають на досвіді, у процесі самої боротьби, що таке німецьке нашестя, коли у селян будуть відбирати корів і чоботи, коли робітників будуть змушувати працювати по 14 годин, коли будуть відвозити їх до Німеччини, коли буде залізне кільце вставлене в ніздрі, тоді, повірте, товариші, тоді ми отримаємо справжню священну війну» [10; с.205].

Найбільш активний прихильник миру, голрадвнаркому Ленін В. І., сам же назвав укладений світ «сороміцьким» і «нещасним», а голова Петроради Зінов'єв заявив, що «вся будова, споруджена нині німецькими імперіалістами в нещасному договорі, - є не що інше, як легкий дерев'яний паркан, який невдовзі буде нещадно зметений історією». З різким засудженням миру 5 (18) березня 1918 виступає патріарх Тихон, який заявив, що «відриваються від нас цілі області, населені православним народом, і віддаються на волю чужого за вірою ворога ... мир, який жене наш народ і російську землю в тяжку кабалу, - такий світ не дасть народу бажаного відпочинку і заспокоєння» [21; с.240-242].

Брестський мир не тільки дозволив перебуваючим в 1917 році на грані поразки Центральним державам продовжити війну, але і дав їм шанс на перемогу, дозволивши зосередити всі свої сили проти військ Антанти у Франції та Італії, а ліквідація Кавказького фронту розв'язувала руки Туреччині для дій проти англійців на Близькому Сході та в Месопотамії. Генерал Людендорф перекинув з Східного фронту на Західний близько півмільйона солдатів і офіцерів. 23 березня 1918 почалося німецький наступ на Західному фронті, що супроводжувалося також низкою тактичних нововведень, таких, як штурмові частини.

Разом з тим, як показали подальші події, надії Центральних держав виявилися сильно перебільшеними: зі вступом США в Першу світову війну перевага сил виявився на стороні Антанти. Виснажені людські і матеріальні ресурси Німеччини виявляються недостатніми для успішного наступу; на додаток до цього, в травні 1918 року на фронті починають з'являтися американські війська. Крім того, значні військові сили Німеччини та Австро-Угорщини були відвернені на окупацію України.

За оцінкою дослідника Савченко В. А., з травня 1918 року на Україні розгортається «грандіозна селянська війна» проти німецько-австрійських окупантів і гетьманату Скоропадського. В ході локальних повстань українських селян тільки за шість перших місяців перебування іноземних армій в Україні було вбито близько 22 тисяч австро-німецьких солдатів і офіцерів (за даними німецького Генерального штабу) і більше 30 тисяч гетьманських вартових. Фельдмаршал фон Ейхгорн вказував, що більше 2 мільйонів селян в Україні виступило проти австро-німецького терору. Можна сказати, що тільки в повстанських збройних загонах у травні - вересні 1918 року встигло побувати до 100 тисяч осіб. ... Повстання селян практично зірвали збір і вивіз Україною продовольства. ... Інтервенти, що розраховували на більше, так і не змогли подолати продовольчу кризу в Німеччині та Австрії за рахунок України [6; с.412-413].

Держави Антанти сприймали укладений сепаратний мир вороже. 6 березня в Мурманську висаджується британський десант. 15 березня Антанта заявляє про невизнання Брестського миру, 5 квітня висаджується японський десант у Владивостоці, 2 серпня - британский в Архангельську. У квітні 1918 року між РРФСР і Німеччиною були встановлені дипломатичні відносини. Існує думка, що укладенням Брестського миру та виводом Росії з війни більшовики виконали раніше взяті на себе зобов'язання перед Німеччиною за її підтримку у захопленні ними влади в Росії. Проте в цілому відносини Німеччини з більшовиками з самого початку були не ідеальними. За висловом Суханова Н. Н., «своїх друзів» німецький уряд побоювався цілком обгрунтовано: він відмінно знав, що ці люди йому такі ж "друзі", як і російський імперіалізм, якому їх намагалися "підсунути" німецька влада, тримаючи їх на певній відстані від своїх власних вірнопідданих» [11; с.205].

З квітня 1918 року радянський посол Іоффе А. А. зайнявся активною революційною пропагандою вже в самій Німеччині, що закінчується Листопадовою революцією. Німці, зі свого боку, послідовно ліквідують радянську владу в Прибалтиці та Україні, надають допомогу «білофінами» і активно сприяють формуванню вогнища Білого руху на Дону. У березні 1918 року більшовики, побоюючись німецького наступу на Петроград, переносять столицю до Москви; після підписання Брестського миру вони, не довіряючи німцям, так і не стали скасовувати прийняте тимчасове рішення.

2.4 Ліквідація наслідків Брестського миру

Відмова Німеччини від умов Брест-Литовського миру і Бухарестського мирного договору з Румунією була зафіксована Комп'єнським перемир'ям (розділ B, п. XV) між Антантою і Німеччиною від 11 листопада 1918 року. 13 листопада Брестський договір був анульований ВЦВК. Розпочався відвід німецьких військ з захоплених територій колишньої Російської імперії. Згідно п. XVI Комп'єнського перемир'я, союзники обумовили право доступу до територій на Сході до Вісли і в районі Данцига, з яких виводилися німецькі війська, для забезпечення порядку і постачання населення. У реальності, французька сторона обмежилася заняттям Одеси. Данциг, згідно з рішенням Ліги націй, в 1920 році був оголошений вільним містом [14; с.105].

Як відзначає Річард Пайпс в своїй роботі «Більшовики в боротьбі за владу», денонсація Брестського миру привела до того, що серед більшовицьких лідерів остаточно став незаперечним авторитет основного ініціатора мирного договору - Леніна. Прозорливо пішовши на принизливий світ, що дав йому виграти необхідний час, а потім обрушився під дією власної ваги, Ленін заслужив широку довіру більшовиків. Коли 13 листопада 1918 вони розірвали Брестський мир, слідом за чим Німеччина капітулювала перед західними союзниками, авторитет Леніна був піднесений у більшовицькому русі на безпрецедентну висоту [8; с.109]. Ніщо краще не служило його репутації людини, що не коїть політичних помилок; ніколи більше йому не доводилося загрожувати піти у відставку, щоб наполягти на своєму. Громадянська війна в Росії тривала аж до 1922 року і завершилася встановленням Радянської влади на більшій частині території колишньої Росії, за винятком Фінляндії, Бессарабії, Прибалтики, Польщі (включаючи територію Західної України та Західної Білорусії, що увійшли до її складу).


Страница:  1   2 

дипломная работаБрестський мирний договір скачать дипломная работа "Брестський мирний договір" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов