Актуальність теми. У древніх мудреців існував один цікавий вислів: "Істина у вині". А розумний Авіценна помітив, що помірне вживання напою навіть корисне для здоров'я. Виноградним вином називається напій, отриманий в результаті спиртового бродіння виноградного сусла (відпресований сік винограду) або мезги (роздроблення ягід винограду).

В залежності від місця виробництва, клімату, ґрунту, властивостей виноградної лози, типу вина хімічний склад виноградних вин відрізняється, але всі вина містять антисептичну і іонізаційну воду, вуглеводи (глюкозу, фруктозу, сахарозу та ін.), органічні кислоти (винну, яблучну, лимонну та ін.), спирти, альдегіди, складні ефіри та ацеталі, дубильні, барвні, азотисті, мінеральні речовини (майже всі елементи періодичної системи); вітаміни В1, В2, РР, С, фолієву кислоту, іонозит та інші біологічно-активні речовини. В вині міститься також комплекс поліфенольних речовин (рутин, кварцетин, антоціани). Усі ці складові роблять виноградне вино складним, споживним і біологічно цінним продуктом, корисним доповненням до звичайного харчування.

Одним з найбільш відомих регіонів світу з виноробства є Шампань - історична область на північному сході Франції, знаменита своїми виноробними традиціями. Саме Шапмань на протязі багатьох років є законодавицею мод на вино, еталоном виноградарства та виноробства.

Разом з тим слід відмітити, що до такого становища Шампань йшла досить тривалий час. А якщо врахувати, що Південь України є одним з найбільш придатних для розвитку виноградарства регіонів України, то дослідження історичного розвитку виноробства в Шампані набуває неабиякої актуальності. Адже досліджений досвід виноробства можна використовувати на практиці з метою підвищення ефективності виноробства на території Півдня України.

виноробство шампань історичний розвиток

Стан наукового дослідження. Питанню розвитку виноробства приділяється багато уваги в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних авторів. Роль виноробства в історії Франції досліджували Ф. Бродель [2], Е. Григор'єва [9], Л. Карпаньє [15], А.З. Манфред [22; 23; 24].

Історію шампанського вивчав К. Бурильник [4]. Історичні аспекти виноробства Франції розглядаються і в працях, які присвячені виноробству в цілому [5; 7; 10; 14; 19; 20; 21; 26]. Найбільш ґрунтовними дослідженнями історичного розвитку виноробства в Шампані є праці В. Волокнського "Книга о французскому вине" [8], Е. Джеффорд "Вина Франції" [11], Ю. Збицев "Елітні вина Франції" [12], С. Иезуитов "Вечное вино из древней Помпеи" [13], І. Карпов "Бургундські вина: виробництво, традиції і свята" [16], Д. Кледстрап, П. Кледстрап "Шампанське. Як саме знамените в світі вино перемогло війну і важкі часи" [18], А. Сьомін, А. Кусуpгашев "Шампань несли нам в номери" [29], Р. Філіпс "Історія вина" [30].

Мета роботи полягає в дослідженні історичного розвитку виноробства в Шампані.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

Археологічні розкопки знайшли існування людини в Шампані в Четвертинний період. Поряд з пам'ятниками палеолітного періоду знайдено ще більше пам'ятників неолітного і бронзового періодів, причому в останньому ясно помічається грецький вплив.

До завоювання римлянами Галлії Шампань була населена трьома галльськими племенами - Лінгонами, Сенонами і Ремами. Значна частина лінгонів і сенонів, у пошуках нових земель з VI ст. до н. е. починала спустошливі набіги на Північну Італію [15, c.23].

Коли Цезар прибув у Галлію в якості проконсула, спочатку лінгони і реми, а потім і сенони вступили з ним у союз і віддалися під його заступництво. Проте вони брали діяльну участь у повстанні Верцингеторіга. Август приєднав область ремів до провінції Бельгіка, а землі лінгонів і сенонів - до Галлії Лугдунської. Країна піддалася швидкої романізації. Були проведені прекрасні дороги; на місці військових таборів стали виникати великі міста, що забудовувалися чудовими будинками; тільки в назви деяких міст нагадують про племена, які колись населяли Шампань: Реймс - ремі, Лангр - лінгони, Сан - сенони, Труа - трікаси. У 69 році друїди, користаючись тогочасними смутами, через імператорський престол, намагалися підняти серед галльських племен повстання, на чолі якого став лінгон Юлій Сабін, але спроба скінчилася повною невдачею, і Сабін був страчений.

Християнство почало поширюватися в Шампані з II ст. За переказом перші єпископи Шампані - св. Сікст Реймський, Меммій Шалонський і Савініан Санський - були безпосередніми учнями апостола Петра. Насправді їхня діяльність і мученицька смерть відносяться до кінця III століття [15, c.36].

У середині III ст. на Шампань нападали племена алеманів і вандалів. У IV ст. імператорам Констанцію Хлору, Юліану і Валентиніану удалося відбити напад германських полчищ і удержати за собою Лангр, Реймс і Сан. Ослаблення імперії в першій половині V ст. спричинило за собою нові вторгнення германців. Особливо сильному спустошенню піддалася Шампань під час навали Аттіли, розбитого Аецієм у 451 році біля Шалона [22, c.73].

Після падіння Західної Римської імперії Шампань, що входила до складу володінь Сіагрія, була завойована Хлодвігом. При розділах між дітьми й онуками Хлодвіга Шампань була розділена на двох частин: Реймс і Шадон відійшли до Австразії, Лангр, Труа і Сан - до Бургундії. До кінця VI ст. відноситься перший відомий герцог Шампані - Луп. Він був спочатку прихильником Хільдеберта II і Брунгільди, але придворні інтриги змусили його втекти до Гонтрана Бургундського. Його спадкоємець Вінтріон командував австразійцями у війні з лангобардами, потім невдало намагався завоювати для Хільдеберта II Нейстрію і був страчений Брунегільдою у 598 році.

Після Альдрамна Шампань перейшла в руки Одо Паризького (Eudes), сина Роберта, що і був першим спадкоємним її графом (854). Ед, обраний у королі Франції, передав Шампань своєму брату Роберту, що теж був після смерті брата проголошений королем і боровся за престол з Карлом Простуватим [15, c.86].

У 923 Роберт був убитий у битві при Суассоні й, умираючи, заповідав Шампань своєму зятю Герберту. Герберт II (923-943) підтримував кандидатуру Рауля Бургундського на французький престол. Удавано вступивши в переговори про союз з Карлом Простуватим, він захопив його і протримав його в міцності Шато-Тьєррі 4 роки. Прагнучи розширити свої володіння, він захопив Реймс і Лан, але зустрів відсіч з боку Рауля. Герберт звільнив тоді Карла і визнав його королем, але Рауль відняв у Герберта велику частину його володінь, і тільки після смерті Рауля Герберту удалося повернути Реймс [23, c.94].

Спадкоємець Герберта, Роберт (943-968), вів безперервну війну з герцогами бургундськими через прикордонні області. Його брат Герберт II (968-993) був вірним прибічником короля Лотара в його боротьбі з Німеччиною і лотаринзькими баронами і не співчутливо поставився до обрання в королі Гуго Капета. Із сином Герберта II Стефаном I (993-1019), припинилася чоловіча лінія, і Шампань перейшла до родича династії, що царювала, по жіночій лінії, графа Блуа Еда I (1019-37). Ед зумів відстояти Шампань від домагань короля Роберта Набожного і приєднав до неї Сан. Після смерті Роберта він змусив короля Генріха I втекти в Нормандію, але потім останній, за допомогою норманського герцога Роберта Диявола, переміг Еда і відняв у нього Сан [23, c.103].

Коли в королівстві припинилася чоловіча лінія, Ед став заперечувати спадщину в німецького імператора Конрада II і завоював частину Бургундії, але був убитий при Бар-ле-Дюке. Його два сини, Стефан II Блуаський та Тібо, розділили його володіння. Вони відмовилися принести васальну присягу королю Генріху I. Через це почалася війна, під час якої вмер Стефан. У його спадкоємця Еда II відняв усі його володіння його дядько Тібо.

Ед II супроводжував Вільгельма Завойовника у його поході в Англію, де й оселився, ставши родоначальником графів Albemarle і Holderness. Тібо I розділив свої володіння між своїми синами; Шампань дісталася Еду III (1089-1093), якому успадковував його брат Гуго (1093-1125), що приєднав до Шампані Бар-ле-Дюк і Вітрі. У 1104-1108 рр. Гуго зробив похід у Святу Землю, а після повернення відтіля мав намір вступити в орден Мальтійський. Завдяки його сприянню, Бернар Клервоський заснував знамените абатство Клерво. Підозрюючи в невірності свою дружину, Гуго в 1125 році знову відправився в Палестину і вмер там лицарем ордена тамплієрів. Свої землі він уступив своєму племіннику, графу Блуа [15, c.108].

Тібо успадковував його старший син Генріх I Шампанський (1152-81), прозваний так за свою щедрість стосовно церкви. Ще при житті свого батька Генріх I брав участь у другому хрестовому поході, разом з королем Людовіком VII. Повернувшись, він усе життя залишався вірним його васалом і допомагав йому у війні з Генріхом Плантагенетом через Аквітанію і Пуату.

XII і XIII ст. були часом особливого процвітання знаменитих Шампанських ярмарків, що користувалися особливим заступництвом графів Шампані. Графи взагалі охоче підтримували міське населення і давали йому пільги, у виді самоврядування, тому що внаслідок росту промисловості і торгівлі збільшувалися і їхні доходи.

Генріху I успадковували його син Генріх II Шампанський, брат Генріха II - Тібо III, син останнього Тібо IV, що зробився королем наваррським, і син Тібо IV, Тібо V. Тібо V успадковував його брат Генріх III Товстий (1270-74), одружений на племінниці Людовіка IX, Бланці Артуа [2, c.82]. Після передчасної смерті Генріха III, Шампань і Наварру успадковувала його дворічна дочка Жанна I Наваррська, під регентством своєї матері. Тому що Наваррі грозив король арагонський Педро III, тоді Бланш вступила в угоду з французьким королем Філіпом III, по якому до повноліття Жанни керування Наваррою брав на себе Філіп III, а після повноліття Жанна повинна була одружитися із сином короля. У 1284 році відбувся шлюб Жанни з Филипом Красивим, і Шампань утратила самостійне значення, ставши провінцією французького королівства.

Шампань була театром першого походу союзників проти революційної Франції наприкінці XVIII століття. Назустріч надвигалися австрійцям і пруссакам французи виступили в Шампані і зайняли Аргонські тіснини, ці Фермопіли Франції, як їх назвав Дюмурьє; останній думав спочатку у відповідь на вторгнення союзників кинутися в австрійські Нідерланди, розраховуючи, що його ненавчені війська для цього придатніші, чим для оборонної війни, але повинний був уступити наполяганням військового міністра Сервана і зайняв позицію в ущелину біля Гранпре. Пруські війська безсумнівно перевершували французів у поставі й у знанні військового ремесла, а командував ними один із найкращих полководців того часу, герцог Карл-Вільгельм-Фердінанд Брауншвейгський. Пруссаків було 42 тис., а за ними рухалися австрийцы в кількості 70 тис. чоловік.

Маніфест герцога збудив у Франції страшне озлоблення і лють. Союзники, узявши Лонгві і Верден, зайняли позицію по Маасу, що робила, здавалося, неможливим з'єднання Дюмурєе з Келлерманом; але герцог Брауншвейгський пропустив зручний момент зайняти проходи в Аргонському лісі, що помітив Дюмурьє і негайно ж зайняв прохід Гранпре, а Діллон - Іллеттське дефіле (5 вересня), що дало можливість спокійно очікувати приходу Келлермана [23, c.147].

11 вересня герцог Брауншвейгський виступив з Вердена, щоб обійти Аргонські тіснини; через день Калькрейт і Клерфе благополучно з'єдналися. Митецьким рухом Клерфе без праці зайняв позицію при Croix aux Bois, що спонукало Дюмурьє залишити Гранпре; але герцог Брауншвейгський упустив зручний момент розбити французів і послав їм услід 1200 гусарів, що і розбили 12-тисячний загін ворога, що відступав. Дюмурьє, Келлерман, Діллон і Бернонвіиль стали між Сент-Менеху й Аргоннами, відкривши союзникам дорогу на Шалон і Реймс. Келлерман стояв на висотах Вальмі.20 вересня на нього обрушилася пруська армія, але він, після нерішучого бою, відступив, потерпівши моральну поразку, тому що завагалася віра в непереможність військ Фрідріха Великого.24 жовтня союзники пішли в Люксембург.