Напрямки, форми та методи реалізації діяльності Організації Об’єднаних Націй наприкінці ХХ століття

Члени української делегації брали активну участь у переговорному процесі. У контексті загального реформування ООН підвищену увагу на 52-й сесії Генеральної Асамблеї викликало обговорення питання про справедливе представництво у Раді Безпеки та розширення членського складу. В обговоренні взяла участь рекордна кількість делегацій Ї 71. Це питання можна вважати одним з ключових у всьому комплексі перебудови ООН.

Зважений підхід до розв'язання нагальних питань порядку денного сесії Генеральної Асамблеї, досягнення необхідних компромісів ще раз підтвердили послідовність зовнішньої політики України, сприяли зростанню її авторитету, як надійного члена ООН у вирішенні важливих міжнародних конфліктів.

Генеральні секретарі ООН чотири рази відвідали Україну. З офіційними візитами у Києві перебували У Тан (1962 р.), Курт Вальдхайм (1981 р.), Перес де Куельяр (1987 р.), Бутрос Бутрос-Галі (1993 р.). Протягом 1994 Ї 2001 рр. відбулося сім зустрічей Президента України Л. Кучми з Генеральним секретарем ООН: у 1994 р. у Нью-Йорку, у 1995 р. у Відні, в 1996 р. у Москві, у 1997 р. у Давосі, у ході 52-ї сесії ГА ООН у вересні та листопаді 1997 р., під час Вашингтонського Самміту країн-членів НАТО (квітень, 1999 р.), а також під час Саміту тисячоліття ООН (вересень 2000 р.).

У 1999 р. Україна обрана непостійним членом Ради Безпеки ООН на 2000 Ї 2001 pp. Країни (158), які віддали голос за обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН, підтвердили авторитет нашої держави на світовій арені.

Основними джерелами фінансового забезпечення діяльності ООН були обов'язкові внески держав-членів, розміри яких визначаються у відповідності зі шкалою (ставкою) внесків, що затверджуються Генасамблеєю. Внаслідок несправедливого рішення ГА ООН в 1992 р. Україні протягом багатьох років нараховувалися необгрунтовано завищені розміри внесків, як до регулярного бюджету ООН, так і на фінансування операцій ООН з підтримання миру, які не відповідали реальній платоспроможності нашої країни. Таке рішення було ухвалено, виходячи з нереального показника валового внутрішнього продукту України, який фігурував у статистиці радянських часів.

3.2 Участь України в миротворчій діяльності ООН у період 1990 Ї 2000 рр

Для України гарантування стабільності та безпеки в сусідніх й інших регіонах Європи є життєво важливе, як і для будь-якої держави, тому що безпека кожної країни в сучасних умовах дедалі тісніше пов'язується зі стабільністю і безпекою у світі в цілому. Україна як активний член ООН, виходячи зі свого важливого геостратегічного положення, безумовно, несе відповідальність за підтримання регіональної та загальноєвропейської безпеки. Тому, природно, вона не може залишатися осторонь проведення миротворчих операцій під егідою ООН.

Кількість воєнних конфліктів у світі з року в рік зростає. Більшість з них є внутрішніми і мають характер зіткнення окремих груп населення за релігійними, етнічними, національними ознаками. Неспроможність задоволення потреб етнічних меншин на територіях багатонаціональних держав, зростання впливу ісламського фактору, що супроводжується зростанням терористичної діяльності є причинами воєнних конфліктів сучасності. Протягом останнього десятиліття концепції миротворчості, втілювані ООН, іншими міжнародними організаціями, піддавалися значним випробуванням. Змінювалась не лише кількість воєнних конфліктів, суттєво змінився їх характер. Перш за все, вони стали більш "кривавими". Кількість жертв серед мирного населення значно зросла. Масовий геноцид населення став звичним явищем у районах воєнних конфліктів. Хаотичне насильство, характерне для внутрішніх конфліктів, поширюється із значною швидкістю на обширні території. Другим фактором, що характеризує сучасні воєнні конфлікти, є поширення їх наслідків на інші країни. Наявність сучасних транспортних засобів, відкритість кордонів багатьох держав тільки посилює небезпеку "експорту" наслідків воєнних конфліктів не тільки на сусідні держави, але й далеко за межі територій, на яких точиться збройна боротьба. Третій фактор свідчить про те, що воєнні конфлікти сучасності стали більш "технологічними". Поряд з масовим використанням застарілих видів озброєння та воєнної техніки конфліктуючі сторони використовують найсучасніші технічні засоби та види озброєння (супутниковий зв'язок, новітню стрілецьку зброю, сучасні засоби протиповітряної оборони). Враховуючи ці фактори, Україна зобов'язана брати активну участь у міжнародній миротворчій діяльності й у майбутньому. Це дозволить підтримувати стан воєнної безпеки на належному рівні, використовувати механізми колективної безпеки з метою забезпечення власних національних інтересів, взаємодіяти з міжнародними організаціями та окремими державами при вирішенні широкого кола економічних, політичних, військових питань.

Отже, масштабні зміни геополітичного контексту та протидія глобальним проблемам людства являють собою основну складову передумов залучення Збройних Сил України до врегулювання воєнних конфліктів.

Участь України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України постанови від 3 липня 1992 р. № 2538-ХІІ “Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії”. Географія миротворчості виходить далеко за межі Європи. Мандати на здійснення акцій надавали міжнародні організації ООН, ОБСЄ та НАТО. Виходячи з чисельності миротворчих контингентів, Україна входить у число перших 30 країн серед більш як 80 держав-учасниць миротворчості [50].

У 1992 році з метою сприяння політичному врегулюванню югославського конфлікту й задля захисту цивільного населення були розгорнуті сили ООН - UNPROFOR (Сили Безпеки Організації Об'єднаних Націй). Генеральний секретар ООН звернувся до керівництва України із проханням ввести військовий контингент до складу сил ООН у зонах конфлікту.

4 липня 1992 року міністром оборони був підписаний наказ про формування в смт. Гвардійське Дніпропетровської області миротворчого підрозділу Ї 240-го окремого спеціального батальйону. Формування проводилося на базі 93-ї гвардійської мотострілкової дивізії 6-ї гвардійської танкової армії (пізніше Ї 93-ї механізованої дивізії 6-го армійського корпуса Сухопутних військ Збройних Сил України). Батальйон був сформований у рекордно короткий термін Ї за три тижні. При цьому треба було підібрати 400 чоловік особового складу, прийняти 95 одиниць техніки, одержати зброю, боєприпаси, тилове майно. Батальйон формувався як абсолютно автономний підрозділ: своя кухня, своя лазня, своя пральня. У формуванні взяла участь практично вся Україна (особовий склад, в основному солдати строкової служби, підбиралися з різних частин у всіх регіонах, у тому числі й у частинах 8-го армійського корпуса) [52].

У період із 1992 по 1995 р. у миротворчих операціях на Балканах брали участь майже 6 500 військовослужбовців Збройних сил України. Український національний контингент забезпечував проведення конвоїв із вантажами гуманітарної допомоги місцевому населенню, сприяв припиненню бойових дій та нормалізації ситуації, здійснював патрулювання в зонах відповідальності.

Про важливість, складність і небезпечність миротворчої місії свідчить уже перша операція українських миротворців у Югославії, куди 29 липня 1992 р. у Сараєво увійшов і почав діяти Укрбат-1 у складі 555 осіб. Батальйон виконував також суто цивільні завдання: забезпечення ремонту в Сараєво трамвайної колії, водогону, газопроводу та ін. Пізніше до Югославії був направлений Укрбат-2, який займався розмінуванням у районі мусульманського анклаву поблизу Геражде, забезпечував безпеку на території в 272 кв. км. Після перших втрат, які зазнали українські миротворці в Сараєво в 1992 р. (було вбито 2 і поранено 9 українських військовослужбовців), виникла нагальна потреба політико- правового захисту миротворчого контингенту. Україна, вперше в історії миротворчої діяльності ООН, виступила з ініціативою розробки міжнародного документа, який би юридично захищав миротворчий персонал. У 1994 р. така міжнародна конвенція була схвалена Генеральною Асамблеєю ООН і відкрита для підписання[15, с. 268].

У вересні Ї грудні 1995 року з колишньої Югославії відбулася репатріація українських миротворчих підрозділів, скорочення посад штабних офіцерів, військових поліцейських, спостерігачів.

Із 1995 по 1999 р. 2800 військовослужбовців Збройних сил України пройшли службу у складі 240-го окремого спеціального батальйону, який виконував завдання на території Боснії та Герцеговини [27, с. 108]. У березні 1997 року 240 ОСБ передислоковано з м. Сараєво до населеного пункту Врапчичи (поблизу м. Мостар). З початку 1997 р. Укрбат виконував завдання командування Стабілізаційних сил і був підпорядкований командиру німецько- французької бригади “Південний Схід” багатонаціональної дивізії “Саламандра”. Оцінку діям українських військовослужбовців під час презентації нового складу Укрбату в травні 1997 р. дав командир бригади “Південний Схід” німецький бригадний генерал Ханс Будде. Він сказав: “Які б завдання не ставилися Укрбату, усі вони виконувалися блискуче. Ви заслужили повагу для своєї Батьківщини і можете з честю про це доповісти” [31, с. 76].

Під час перебування 240 ОСБ у м. Сараєво особовий склад, окрім виконання миротворчих завдань, брав участь у відбудові, реконструкції та відновленні лікарні і школи, ремонті доріг, ліній електромереж, трамвайної колії та трамвайного потягу, роздачі їжі сиротам та малечам, наданні медичної допомоги місцевому населенню тощо. Перший трамвай, який пройшов відновленою колією, був пофарбований у жовто-блакитний колір. Це було зроблено на честь українських миротворців. До речі, ця трамвайна колія найстаріша у Європі. Згідно з рішенням Міністра оборони України у грудні 1999 року 240 ОСБ виведено з території Боснії та Герцеговини [27, с. 253].

За роки врегулювання боснійського конфлікту бойову ротацію пройшли три українські спецбати (це понад 1500 миротворців), які, без перебільшення, перебували у найгарячіших місцях колишньої Югославії.

Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС Ї квітень 1996р. Ї січень 1998 р. Особовий склад 8-ї та 17-ї окремих вертолітних ескадрилій, 64-ї окремої спеціальної механізованої та 70-ї окремої танкової рот виконували обов'язки у складі місії ООН. Основними завданнями підрозділів було спостереження за виконанням домовленостей про передачу влади під контроль перехідної адміністрації ООН, патрулювання в зонах відповідальності, перевезення персоналу ООН та супровід гуманітарних вантажів. Більше 1000 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у Місії ООН у Східній Славонії.

До місії ООН превентивного розгортання в Македонії (МООНПРМ) у період з червеня 1995 р. по березень 1999 р. залучалися військові спостерігачі з України [55]. Основними завданнями військових спостерігачів в Македонії було контролювати прикордонні райони країни та інформувати про будь-які події, які можуть підірвати довіру і стабільність у Республіці Македонія і є небезпечними для її території. Поряд із виконанням своїх основних завдань щодо спостереження за ситуацією вздовж кордонів із Союзною Республікою Югославією і Албанією та надання відповідної інформації військовим континентам місії, військові спостерігачі співпрацювали з цивільними установами, надавали спеціальні послуги на рівні общин. За час існування Місії 4 офіцери Збройних Сил України були у її складі.

“Африканську сторінку” в миротворчий біографії України у січні 1996 р. відкрили військовослужбовці 901-ї окремої понтонно-мостової роти, група штабних офіцерів, військових спостерігачів, які увійшли до складу місії ООН в Анголі. Під час перебування в Анголі українські військові відновлювали інженерну інфраструктуру країни, зокрема, будували шляхи, наводили мости та переправи [52]. У 1996 р. українські військовослужбовці навели в Анголі 20 мостів, за що командира підрозділу полковника О. Пінчука нагороджено Почесною грамотою Секретаріату ООН, а весь особовий склад - медалями.

У 1999 році Рада Безпеки ООН одностайно проголосувала за виведення решти "блакитних шоломів" у кількості тисячі чоловік з Анголи. 40 років громадянської війни не втомили тутешніх непримиренних лідерів. 216 військовослужбовців брали участь у Місії ООН в Анголі [50].

Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА) діяла із січеня по травень 1997 р. Основними завданнями військових спостерігачів у Гватемалі було здійснення контролю за виконанням положень Угоди про припинення вогню, підписане урядом цієї країни та рухом "Національна революційна єдність Гватемали" (НРЄТ) 4 грудня 1996 року, включаючи офіційне припинення військових дій, роз'єднання сил і демобілізацію комбатантів НРЄТ у пунктах збору, які були спеціально підготовлені для цих цілей. За час існування місії у її складі було 8 військових спостерігачів з України [31, с. 129].

Місія ООН у Таджикистані тривала в період із грудня 1994 р. по березень 2000 р. Основними завданнями військових спостерігачів було: надання допомоги Об'єднаній комісії, до якої входять представники Уряду Таджикистану та таджикської опозиції, допомоги щодо спостереження за виконанням Угоди про тимчасове припинення вогню та інших ворожих дій на таджиксько-афганському кордоні та в країні, під час переговорів; розслідування повідомлень про порушення угоди про припинення вогню та інформування про це ООН і Об'єднаної комісії; підтримання контактів зі сторонами, які задіяні в конфлікті, а також зв'язків ОБСЄ, Колективними миротворчими силами СНД у Таджикистані та прикордонними військами; підтримання зусиль Спеціального представника Генерального Секретаря, надання послуг щодо забезпечення політичної взаємодії та координації, які можуть сприяти оперативному наданню гуманітарної допомоги міжнародним співтовариством; здійснення спостереження за бійцями Об'єднаної таджикської опозиції (ОТО), за їх роззброєнням та демобілізацією; надання допомоги в реінтеграції комбатантів в державні силові структури, або їх демобілізації. За час існування Місії 17 офіцерів Збройних Сил України були направлені для виконання завдань у Таджикистані [55].

Із самого початку Балканської кризи потенційно вибухонебезпечними у Сербії вважалися райони Косово та Воєводина, де серби не становили переважну більшість населення. 10 червня 1999 р. після 78?ї доби безупинних бомбардувань військова кампанія НАТО проти Югославії завершилася. Рада Безпеки ООН прийняла Резолюцію № 1244, яка передбачала розгортання в сербському краї Косово міжнародних [5, с. 172]. На них були покладені таки першочергові завдання: контроль за виводом усіх військових формувань Югославської народної армії з території Косово (відповідно до установлених кордонів наземної і повітряної зон безпеки); контроль державного кордону СРЮ в Косово з Албанією та Македонією; контроль за повітряним простором над Косово; надання допомоги біженцям (головним чином косовським албанцям) у поверненні та розміщенні на колишніх місцях проживання; забезпечення взаємодії між представниками адміністрації в Косово з югославськими офіційними особами (у тому числі міністерства оборони); роззброєння формувань Визвольної армії Косово.

Територія Косово була поділена на п'ять зон під багатонаціональним контролем, у кожній з яких основну роль відіграла та або інша країна - США, Франція, Великобританія, Італія, Німеччина [7, с. 64]. Як повідомив на брифінгу у червні 1999 р. заступник начальника Генерального штабу ЗС України з питань військового співробітництва генерал-майор М. Дзюбак, Україна була готова направити до Косово військовий контингент чисельністю 1400 вояків. Міністерство оборони України пропонувало міжнародній спільноті в складі миротворчих сил: військовий шпиталь, окрему спеціальну роту, загін вертольотів, окремий понтонно?мостовий, залізничний батальйон і частину українсько-польського батальйону [3, с. 31]. Перехід від бойових дій до дій щодо забезпечення миру відбувся відразу: 10 червня 1999 р. була зупинена ударна операція, а вже 12 червня перші підрозділи КФОР (міжнародні сили під керівництвом НАТО) розгорнулися на місці розташування. 2 липня 1999 р. Верховна Рада України ухвалила заяву, згідно з якою погоджувалася на участь 3 вітчизняних вояків у миротворчій операції в Косово[4, с. 116].

Президент України підписав Указ про направлення Миротворчого контингенту для участі у міжнародній акції в Косово під егідою ООН до 800 військовослужбовців ЗСУ. 16 липня 1999 р. Верховна Рада України прийняла відповідний закон про схвалення цього указу і одночасно постановила, що, піклуючись про безпеку українських миротворців, виходити з того, щоб ті не брали участі в акціях, які будуть загрожувати їхньому життю [55]. Коли домовленості зі світовими організаціями перейшли в стадію реалізації, у складі миротворчих сил України залишилося лише два з попередньо заявлених підрозділів: 37?ма окрема спеціальна рота забезпечення (осрз) чисельністю 108 осіб (17 бронетранспортерів, 14 автомобілів) і 14?й окремий вертолітний загін (овз). Експерти провели сертифікацію підрозділів майже за 300 пунктами натовських стандартів і дійшли висновку, що підготовка українських миротворців відповідає всім вимогам [55]. 22 серпня 1999 p. оперативна група у складі 21 чол. під загальним керівництвом начальника штабу Сухопутних військ, першого заступника командувача Сухопутних військ генерал-лейтенанта В. Гудима вилетіла з Одеси до Македонії (аеропорт Скоп'є). Там передовий загін миротворців здійснив рекогносцировку місцевості й підготувався для прийому основних сил українського підрозділу. 23 серпня 1999 р. з порту Південний поромом “Герої Шипки” вирушила окрема спеціальна рота забезпечення та наземні підрозділи вертолітного загону. Після морського переходу через Босфор і Дарданелли вони прибули до грецького порту Салоніки й здійснили марш суходолом до столиці Республіки Македонія Ї Скоп'є. Подолавши уночі понад 220 надскладних гірських кілометрів, вони не просто бездоганно привели близько ста одиниць техніки, а ще й своєю 7-кілометровою колоною супроводжували австрійську техніку, що рухалася в тому ж таки напрямку. 27 серпня повітряний ешелон у складі 4 вертольотів Мі?8 відлетів у Скоп'є. Згідно з попередніми планами, наші миротворці повинні були 4 розташуватися за 32 км на північ від м. Приштини Ї столиці Косово, в американському секторі, на базі під назвою Бондстіл(Bondsteel - стальний ланцюг), однак через неготовність бази до прийому миротворцям майже місяць довелося провести на території Республіки Македонії. Увесь цей період тривала підготовча робота. Спочатку було організовано надійну охорону польового табору та повноцінне тилове забезпечення. Миротворці детально вивчали район майбутніх дій, налагоджували взаємодію з відповідними підрозділами інших держав. Вертолітники вдосконалювали знання правил польотів за натовськими стандартами. А незабаром, згідно з розпорядженням командування КФОР, не очікуючи передислокації до остаточного пункту базування, приступили до виконання завдань. За рішенням командира багатонаціональної бригади українська рота зайшла на базу Бондстіл 19 листопада 1999 р. Після тижневого курсу навчання, офіцери та солдати роти почали виконувати бойові завдання. 1 грудня 1999 p. на базу Бондстіл перелетів 14-й ОВЗ, а 10 грудня український контингент повністю закінчив передислокацію до Косова [55]. На той час сили КФОР становили близько 50 тис. осіб, із них у Косово були зосереджені 42 тис. Всі бригади були багатонаціональні (своїх миротворців до Косово надіслали 34 країни). Український контингент входив до складу багатонаціональної бригади, яка складалася із 7600 військовиків США, 1500 Ї Греції, 830 Ї Росії та 246 Ї України (спочатку українців було 251, потім 5 з них вибули, а заміни їм не зробили) [27, с. 268]. Зону відповідальності 37?ї осрз складали два сербські села, в яких проживали 430 осіб та чотири албанські Ї разом 2 тис. мешканців. На роту були покладені завдання щодо підтримання безпеки в зоні відповідальності. Насамперед між місцевим населенням не повинно було виникнути протистояння та зіткнень. Зокрема, блокпост українських миротворців у с. Драйковці став прикордонним пунктом між сербами й албанцями. Рота також проводила розвідку. Майже в усіх контрольованих селах цілодобово чергували 5 понад 20 патрулів на чотирьох бойових машинах. У сербських містечках забезпечувалася охорона вчителів та учнів. У межах 15-ти хвилинної готовності знаходився і взвод українських миротворців [9, с. 7-8]. 14-й ОВЗ увійшов до складу тактичної авіаційної групи багатонаціональної бригади. На нього, зокрема, було покладено перевезення особового складу КФОР, представників косовської влади та розвідувальної групи, а також доставку гуманітарної допомоги та вантажів. Щодня від 2 до 4 українських екіпажів здійснювали вильоти.

Умови життя українських миротворців суттєво відрізнялися від тих, у яких виконували свій обов'язок їх попередники (240-й та 60-й окремі спеціальні батальйони). На ділянці 283 га (неподалік від м. Урошевац) за колючим дротом була збудована величезна база для 5 тис. американських миротворців. За 300 млн доларів США Пентагон побудував для них куточок Америки з барами, ресторанами, спортивними залами та майданчиками. Українці повністю знаходилися на утриманні американської бази: їм тут виділили сім будиночків, кожний з яких мав п'ять житлових та одну санітарну кімнату. Житлова площа кімнати не перевищувала 40 кв. м, на яких мешкало 7-8 чоловік. Будинки були обладнані кондиціонерами [27, с. 34].

Наприкінці 1999 р. кількість особового складу підрозділів КФОР досягла близько 44 тис. Хоча рівень напруження у провінції продовжував знижуватися, загальна ситуація залишалася досить складною. У зв'язку з цим сили КФОР й надалі приділяли значну увагу захисту етнічних меншин, забезпечували остійну присутність профільних підрозділів у містах, де проживало переважно сербське населення, паралельно здійснювали заходи щодо супроводу гуманітарних конвоїв і окремих громадян, патрулювання, конфіскацію нелегальної зброї тощо. Наші миротворці, крім конвоювання колон(з листопада 1999 р. по липень 2000 р. було проведено 70 конвоїв) і патрулювання гірських селищ, займалися перевезенням особового складу, гуманітарних вантажів, продовольства(супроводили 2,2 тис. легковиків, 931 вантажівку, 518 автобусів, 6 на яких перевезено близько 30 тис. сербів). Слід наголосити, що за час перебування нашого контингенту в цьому районі, де мешкало понад 10 тис. сербів, не сталося жодного акту насильства на міжетнічному ґрунті [55]. У лютому 2000 р. відбулася перша ротація 14-го овз. До аеропорту в м. Приштині прибули 100 військовослужбовців (5 екіпажів й технічний персонал). Протягом року льотчики провели в повітрі понад тисячу годин, перевезли 8,1 тис. пасажирів і майже 68 т вантажу. Середня тривалість польотів на кожного командира екіпажу складала 172 год. [55]. Наприкінці липня відбулася ротація інших українських миротворців.

Отже, діяльність, яку здійснюють контингенти України місій міжнародних організацій, можна розподілити за функціями. Охоронні функції, які включають охорону конвоїв з гуманітарною допомогою, охорону безпечної роботи ООН, охорону шкіл, церков та лікарень. В основному, ці функції реалізовувались у колишній Югославії.

Спостережні функції, які передбачають спостереження: за виконанням домовленостей між конфліктуючими сторонами (це мало місце у Мозамбіку); за бійцями опозиційних рухів, їх роззброєнням та демобілізацією (як це було у Таджикистані); за діючими збройними формуваннями. Контрольні функції: за територіями, які можуть підірвати стабільність і довіру у районі конфлікту (такі дії здійснювались у Македонії); за проведенням виборів; за виконанням угоди про припинення вогню (у Гватемалі); патрулювання, служба на блокпостах та спостережних постах.

Відновлення інфраструктури: відбудова доріг, відновлення руху транспорту; відбудова електромереж, ліній зв'язку; відновлення лікарень, шкіл, церков (ці функції українські контингенти здійснювали, в основному, в колишній Югославії). Розмінування місцевості, тут слід наголосити, що це є однією з основних функцій, яку виконують українські миротворці у зонах конфлікту. Налагодження контактів з органами влади, організаціями (акредитованими міжнародними та неурядовими). Це робилось у колишній Югославії, зокрема, для сприяння виконанню місією своїх обов'язків. Здійснення дій, які сприяють створенню демократичних установ, дотриманню прав людини, створенню широкої політичної бази, наданню гуманітарної допомоги, створенню умов для підготовки переговорного процесу.

Таким чином, Україна доволі активно задіяна в операціях по підтримці миру по всьому світу. При цьому слід наголосити, що Україна вважає принципи верховенства права та недоторканності суверенітету окремої держави основоположними у міжнародних відносинах. Україна дотримується своєї позиції, що будь-який конфлікт слід вирішувати мирними заходами, а у випадку неможливості реалізувати такий варіант розв'язання кризової ситуації допускає силові засоби, але лише після схвалення таких дій ООН.

Участь України в миротворчій діяльності відповідає стратегічним цілям нашої держави, а саме Ї курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Власне, завдяки миротворчості Україна здобула стабільно високий і позитивний імідж. Адже вона займає перше місце у Європі за кількістю миротворчих операцій, в яких вона брала участь. Крім того, такому сприйняттю нашої держави сприяє високий професіоналізм, відповідальність, притаманні українським миротворцям. У всіх зонах конфлікту, де побували українці, як миротворці, можна почути лише позитивні відгуки про їхню діяльність. рім того, миротворчість України відіграє значну роль для збереження безпеки як на європейському континенті, так і в світі.

Зразкове виконання українськими миротворцями найвідповідальніших завдань у багатьох “гарячих точках” земної кулі сприяло не тільки обмеженню, а й повному припиненню бойових дій. Послідовно нарощуючи свій внесок у превентивну миротворчу діяльність, Україна також сприяє створенню навколо своїх кордонів стабільної, сприятливої обстановки, зміцнює авторитет і підвищує свою роль не лише на Європейському континенті.

Участь військових контингентів України у миротворчих операціях у рамках ООН підвищує рівень бойової готовності Збройних сил держави, зокрема, сприяє підтриманню на високому рівні професіональних навичок бійців, зміцненню взаємин між військовослужбовцями різних армій, створенню клімату взаємодовіри та взаємодопомоги.

Важливим аспектом участі Збройних сил України у миротворчій діяльності було надходження компенсаційних виплат від Секретаріату ООН до Державного бюджету України.

Враховуючи особливе значення миротворчих зусиль, що мають як внутрішньодержавне значення, так і міжнародний резонанс, миротворча діяльність Збройних Сил України стала важливим фактором повномасштабної взаємодії держави з ООН. Однак можна фіксувати не лише здобутки держави внаслідок миротворчої діяльності, а й утрати. Із 20 000 учасників у миротворчих операціях загинуло 27 військовослужбовців Збройних сил України, ще 66 отримали поранення. Основною причиною загибелі та поранення військовослужбовців під час виконання обов'язків у складі міжнародних миротворчих місій є необережнеповодження зі зброєю, порушення правил дорожнього руху та ін. Із 27 загиблих під час виконаннямиротворчих завдань лише 8 військовослужбовців Ї це бойові втрати. Друга причина Ї так званий людський фактор, й у цьому напряму проводиться відповідна робота під час бойової підготовки підрозділів, які направляються для виконання миротворчих завдань.

Обґрунтування позитивних сторін миротворчості безперечне, однак ці процеси мають також свої проблеми та негативні наслідки, що супроводжують діяльність як українських, так і зарубіжних місій. Прорахунки України можна пояснити невеликим досвідом миротворчої діяльності, тоді як недоліки в діяльності великих держав пов'язані з існуванням корумпованих схем розкрадання фінансів, виділених на миротворчі операції.

Оборонному відомству України необхідно докласти багато зусиль, щоб довести керівництву ООН здатність українського контингенту виконувати поставлені завдання без явних правопорушень. Для їх запобігання підрозділи Збройних сил України, що готуються до миротворчої діяльності, повинні бути належно інструктовані та підготовлені. Безумовно, більшість миротворців виконують свій обов'язок із честю, деякі ціною власного життя, проте очевидно, що нині в українських збройних силах існують труднощі з добором кадрів Ї висококваліфікованих, підготовлених відповідно до вимог ООН і НАТО. Однією з проблем є корумпованість: адже потрапити до миротворчої місії вважається справою престижною, заробітна плата у декілька разів більша, ніж в Україні.

Однак, аналізуючи наявну інформацію про якість виконання українськими миротворцями протягом 1990-х рр. покладених на них завдань, можна зробити висновок не лише про політичну доцільність і виправданість участі України у подібних силових акціях, але й про професійну відпо відність навичок і вмінь українських військовослужбовців загальносвітовим стандартам, досягнення ними необхідного результату у миротворчій діяльності.

Висновки

У даній дипломній роботі зроблено спробу дослідити діяльність Організації Об'єднаних Націй протягом 90-х років ХХ ст.

Із проаналізованої інформації можна зробити ряд висновків:

- напрямки діяльності ООН визначаються в більшій мірі профілем тих або інших органів і установ у її системі. Тому в роботі розглянуто напрямки діяльності не ООН у цілому, а Ї повноваження і діяльність кожного з них;

- структурно Організація Об'єднаних Націй складається з п'яти основних органів (раніше шести Ї Рада з Опіки ООН призупинила свою діяльність у 1994 році): Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН, Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) ООН, Секретаріату ООН і Міжнародного Суду юстиції ООН. Чотири з п'яти основних органів ООН знаходяться, в основному, в Організації Об'єднаних Націй, штаб-квартира якої розташована на території міжнародного центру в Нью-Йорку. Міжнародний Суд знаходиться в Гаазі, в той час як інші великі установи перебувають у відділеннях ООН в Женеві, Відні і Найробі. Інші установи ООН, розташовані по всьому світу. В ООН шість офіційних мов Організації Об'єднаних Націй, що використовуються в міжурядових нарадах і документах Ї це арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська, у той час як Секретаріат ООН використовує дві робочі мови - англійську та французьку. П'ять з офіційних мов були обрані при заснуванні ООН, арабська була додана пізніше в 1973 році. У редакційних рекомендаціях Організації Об'єднаних Націй говориться, що стандартні документи ведуться англійською мовою Британського використання і Оксфордського правопису, а також китайським стандартним письмом (спрощеним). Заміну традиційного китайського правопису (у 1971 році), було введено, коли представництво ООН в Китаї, було змінено з Китайської Республіки на Народну Республіку Китай.

- у 90-х роках ХХ століття змінився характер залучення гуманітарного сектору до вирішення проблем полегшення становища уразливих груп населення у районах збройної боротьби. Гуманітарні ініціативи встановлюють нову парадигму оонівського гуманітаризму, що свідчить про певну ерозію виключної суверенності, про втрату програмами допомоги абсолютної консенсуальності і набуття ними характеру військово-гуманітарного втручання;

- аналіз практичної реалізації гуманітарних концепцій дозволяє визначити неоднозначні наслідки гуманітарної діяльності Організації під час врегулювання конфліктів. ООН, як правило, вдавалося забезпечити безперервність гуманітарного втручання на всіх етапах миротворчої діяльності, спрямувати гуманітарні програми на створення і укріплення національного потенціалу захисту і задоволення потреб цивільного населення, встановити їх зв'язок із реконструкцією і розвитком. Це дозволило Організації укріпити процеси мирних перетворень, надати їм у багатьох випадках необерненого характеру;

- можна констатувати, що справа миротворчості в досліджуваний період набуває нових ознак і напрямів, особливо у контексті діяльності ООН, до якої звернена увага всього світового співтовариства. Тенденції розвитку миротворчої діяльності ООН викликають у світі доволі суперечливу оцінку. З одного боку, в нових умовах з'являється більше можливостей зупинити та розв'язати конфлікти на всіх стадіях їхнього розвитку, значно розширюється набір інструментів для цього. Однак деякі моменти викликають і тривогу: відсутність детально розробленої міжнародно-правової бази; неможливість знайти консенсус відносно базових принципів миротворчої діяльності; нормативно-правові прогалини у взаєминах ООН та регіональних організацій;

- загалом операції з підтримання миру мають позитивний характер, навіть незважаючи на окремі невдачі та численні випадки, коли в результаті цих операцій не вдається досягти поставленої мети. Останнє десятиліття ХХ ст. стало періодом завершення «холодної війни» і становленням нової системи міжнародних відносин. Це був період сподівань, що війни нарешті припиняться і у світі запанує мир. Проте вже останні роки ХХ ст. і перші ХХІ ст. засвідчили, що світ ще далекий від досконалості. Він зіткнувся з новою небезпекою - міжнародним тероризмом.

- Україна, будучи активним учасником процесу миротворчості, виконувала місії з підтримання миру в різних регіонах світу. Це піднімало її міжнародний престиж, приносить додаткові валютні доходи, дає змогу вдосконалювати підготовку особистого складу військових частин.

- у той же час слід зазначити, що в миротворчій діяльності українських контингентів були деякі труднощі Ї це проблеми дисциплінарного та фінансового характеру (відомі випадки присвоєння грошей, виділених на місії тощо). Однак такі недоліки притаманні не лише українським миротворцям. Суто українські проблеми зводяться до недосконалого вітчизняного законодавства, що стоїть на заваді активізації зовнішньополітичних ініціатив із розв'язання конфліктів; незнання англійської мови як командним, так і підлеглим складом українських блакитних шоломів, що ускладнює переговорний процес. Прорахунки України можна пояснити невеликим досвідом миротворчої діяльності. Виявлення та аналіз проблем дасть змогу підвищити ефективність зовнішньополітичної діяльності України із врегулювання конфліктів у світі.

Своєю діяльністю ООН вносить істотний вклад у зміцнення міжнародного миру та безпеки. Досвід миротворчих операцій ООН поряд з успіхами показав їхні обмежені можливості при ліквідації міжнародних міжнаціональних та міждержавних конфліктів (зокрема, на теренах колишньої Югославії). ООН критикується за її надмірний бюрократизм, апарат (разом із спеціалізованими та ін. асоційованими організаціями ООН Ї понад 25 тис. співробітників) та фінансові труднощі у зв'язку з систематичними затримками виплати фінансових внесків з боку країн-учасниць, в тому числі великих держав.

Незважаючи на недоліки в діяльності ООН, вона залишається дієвою всесвітньою організацією суверенних держав із збереження міжнародної безпеки та всебічного міждержавного співробітництва.

Список використаних джерел

1. Абрамов В. І., Голопатюк Л. С., Гуцало М. Г., Деменко О. Ф., Демчук П. О., Заїка В. Ф.. Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України: підруч. для студ. ВНЗ / Національна академія оборони України. Кафедра міжнародних відносин / О.І. Пошедін (заг.ред.). -- 2-ге вид., доп. та випр. -- К. : НАОУ, 2009. -- 276с.

2. Актуальные проблемы миграции. Международные механизмы защита прав беженцев: Материалы 4-го семинара, проведенного Правозащитным центром "Мемориал" 24-26 апреля 1998 г. по программе "Организация Сети юридических консультаций "Миграция и право" для беженцев и вынужденных переселенцев России" / Светлана Алексеевна Ганнушкина (сост.), Ирина Анатольевна Золотаревская (сост.). -- М.: Звенья, 1999. -- 207

3. Алгульян Д. В., Бажанов Е. П., Барановский В. Г., Богатуров А. Д., Боришполец К. П.. Современные международные отношения: Учебник / Московский гос. ин-т международных отношений (Университет) / А.В. Торкунов (ред.). -- М.: РОССПЭН, 2000. -- 584с.

4. Анисимов Л.Н. Международно-правовые средства разрешения международных споров. - Л., 1975. - 235с.

5. Ануфриев Н. И., Шестопалова Л. Ф., Свислоцкий Г. А., Теличкин А. А.. Деятельность гражданской полиции ООН на территории бывшей Югославии: Организационно-управленческие и социально-психологические аспекты. -- К., 1999. -- 191с.

6. Бирюков П.Н. Международное право. -- М., 1998. - 305с.

7. Безопасность, сокращение вооружений и разоружение В. Г. Гусаров - М.: ИНИОН РАН, 1998. - 166 с.

8. Бруз В.С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів: навч. посібник. - К.: Либідь, 1995. - 112 с.

9. Буртяк Г. Я.. Міжнародна політика та міжнародні відносини в сучасному світі: Навч. посіб. для студ. техн. вузів / Вінницький держ. технічний ун-т. -- Вінниця : ВДТУ, 2001. -- 60с

10. Василенко В.А. Ответственность государства за международные правонарушения. -- К., 1976.

11. Гайдуков Леонід Федорович, Кремень Василь Григорович, Губерський Леонід Васильович, Білоусов М. М., Бруз В. С.. Міжнародні відносини та зовнішня політика: 1980-2000 роки: Підручник для студ. вищих навч. закл.. -- К. : Либідь, 2001. -- 621с.

12. Декларации тысячелетия Организации Объединенных Наций / Генеральная Ассамблея ООН, от 8 сентября 2000 г. - (А/КЕ8/55/2 (2000). Вооружения, разоружения и международная безопасность. - М.: Наука, 1997. - 405с.

13. Демин Святослав Иванович. В кривых коридорах ООН. -- М. : ИОИ, 2005. -- 302с.

14. Демчук Павло Олександрович. Міжнародні відносини та проблеми євроатлантичної інтеграції / Національна академія оборони України. -- К. : ППП, 2004. -- 264с.

15. Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія. історія, право: Тези доп. ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. студ., асп. і мол. науковців 19-20 травня 2005р. / Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки / І.Д. Олексеюк (голов.ред.) -- Луцьк : РВВ "Вежа", 2005. -- 510с.

16. Заемский Владимир Федорович. Новейшая история реформы ООН: монография / Московский гос. ин-т международных отношений (университет) МИД России. -- М. : МГИМО-Университет, 2008. -- 83 с.

17. Заемский Владимир Федорович. ООН и миротворчество: курс лекций. -- М. : Международные отношения, 2008. -- 309с.

18. Заемский Владимир Федорович. Теория и практика миротворческой деятельности ООН: монография / Московский гос. ин-т международных отношений (ун-т) МИД России. -- М. : МГИМО-Университет, 2008. -- 219с.

19. Игнатов В. А., Титарекно А. А., Организация Объедененных Наций: Справочник. - 3-е изд. перераб. и доп. - М.: Международные отношения. 1980. - 306с.

20. Капітоненко Микола Геннадійович. Міжнародні конфлікти: навчальний посібник для студ. вищих навч. закл.. -- К. : Либідь, 2009. -- 352с.

21. Коппель Олена Арнольдівна, Пархомчук Олена Станіславівна. Міжнародні системи. Світова політика: Навчальний посіб.. -- К. : ФАДА, ЛТД, 2001. -- 224с.

22. Коптюг В. А. Конференции ООН по окружающей среде. Информационный обзор. - Новосибирск, 1992. - 123с.

23. Ломагин Никита Андреевич. Международные организации: теория и практика деятельности: Учеб. пособие / Санкт-Петербургский гос. ун-т. Факультет международных отношений. -- С.Пб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1999. -- 192с.

24. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. Учебник. - М.: Издательство БЕК, 1997. - 371с.

25. Международные водотоки: Расширение сотрудничества и урегулирование конфликтов=Іnternatіonal Watercourses: Enhancіng Cooperatіon and Managіng Conflіct/Конвенция по охране и использованию трансграничных водотоков и международных озер; ООН; Европейская Экономическая Комиссия; Всемирный Банк / Салман М.А. Салман (науч.ред.), Лоранс Буассон де Шазурн (науч.ред.). -- Нью-Йорк; Женева: ООН, 2000. -- 207с.

26. Международное право: Учебник. Изд. 2-е, доп. и перераб. Отв. Ред. Ю. М. Колосов, В.И. Кузнецов. - М.: Междунар. отношения, 1998. - 624с.

27. Международные организации и кризис на Балканах: Документы:В 3 т. / РАН; Институт славяноведения. Центр по изучению современного балканского кризиса / Е.Ю. Гуськова (сост.и отв.ред.) -- М. : Индрик, 2000. -- 495с.

28. Международные организации системы ООН: Справочник / Сост. А. А. Титаренко, М.: Междунар. отношения, 1990 - 118с.

29. Международное право в документах. -- М., 2000. - 325с.

30. Навчальний посібник "Міжнародне публічне право" А.І Дмитрієв, В.І Муравйов\ К.\Юрінком Інтер\2000. - 542с.

31. Никитин А.И. Конфликты, терроризм миротворчество [Текст] / А.Никитин. - М.- Навона. -2009. - 232 с.

32. Нові міжнародні реалії: виклик глобального тероризму: Матеріали Круглого столу (Київ, 11 жовтня 2001 року) / Національний ін-т проблем міжнародної безпеки; Інститут міжнародних відносин Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка / А.О. Мішин (упоряд.). -- К. : НІПМБ, 2002. -- 56с.

33. Организация Объедененных Наций: Справочник / под. ред. В. Ф. Петровского 4-е изд. - М.: Международные отношения, 1990. - 153с.

34. Основные сведенья об ООН: справочник: перев. с анг. - М.: Международные отношения, 1991. - 224с.

35. Основные сведенья об Организации Объедененных Наций: Справочник: М. Международные отношения, 1992. - 268с.

36. ООН: справочник / под ред. В. Ф. Петровского 4-е изд. - М.: Междунар. отношения, 1985 - 296с.

37. Основные сведения об Организации Объединенных Наций. Видавництво "Юридическая литература", М., 1995. - 145с.

38. ООН у системі міжнародних відносин: історичний досвід і перспективи: Ювіл. наук. зб. - К.: Либідь, 1995. - 128с

39. ООН; Европейская Экономическая Комиссия. Международные договоры, нормы и стандарты. -- Женева : ООН, 2001. -- 46с.

40. Организация Объедененных Наций. - 3-е изд., перераб. и допол. / Сост. В. И. Игнатов, А. А. Ритаренко - М:, Междунар. отношения , 1980. - 425с.

41. Спеціалізовані установи системи ООН: Навч. посібник / В. С. Бруза. - К.: Либідь, 1995. - 428с.

42. Спиродонов И. А. Мировая экономика: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА - М., 1998. - 503с.

43. Тускоз Жан Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц. К.: "АртЕк", 1998. - 416с.

44. Устав Организации Объединенных Наций и Устав Международного суда. -- М.: Департамент общественной информации ООН, 1999. - 158с.

45. Шевченко В. К. Международнаня экономическая деятельность - Учеб. пособие, Харьков: Хар. ГАХСТ, 1996. - 385с.

46. Шеретов С. Г. Ведение международных переговоров: Учебное пособие. - Алматы: Данекер, 2004. Ї 154с.

47. Шреплер Ханс-Альбрехт. Международные организации: Справочник / С.А. Тюпаев (пер.). -- М. : Междунар. отношения, 1995. -- 320с.

48. ЮНКТАД. Совет по торговле и развитию. Сессия (51;2004;Женева) Вклад ЮНКТАД в рамках ее мандата в осуществление решений крупных конференций и встреч на высшем уровне ООН и в проведение обзора прогресса, достигнутого в их осуществлении. -- Женева: ООН, 2004. -- 29с.

49. Юргенс И.Ю. Архитектура евроатлантической безопасности / Под общей редакцией проф. И. Юргенса, акад. чл.-корр. А.Дынкина, В. Барановского. [Текст] / И.Ю. Юргенс. - М.: Экон- Информ. - 2009. -124 с.

50. Гвоздь В. Миротворчість - це не прогулянка на війну [Електронний ресурс] / В. Гвоздь // Камуфляж. - 2007, № 5 (54).

51. Саадіа Тойвал. ООН не може допомогти миротворчості. // “Спостерігач”. - №11. - 1994. - C. 4-8.

52. Тихомирова Є.Б. Міжнародні та регіональні конфлікти: інститут міжнародної миротворчості [Текст] / Є.Тихомирова. - Слов'янський вісник. - Рівне. -2010. - №9. - С. 152-161.

53. Удовенко Г. Під знаком реформування ООН // Політика і час. № 2, 1998 - ст. 3 - 4.

54. http://www.un.org/ru/ Сайт Організації Об'єднаних Націй

55. http://www.un.org.ua/ua Сайт Організації Об'єднаних Націй в Україні

56. http://www.un.org.ua/ua/publіcatіons/ Коротко про ООН

57. http://www.un.org.ua/ua/publіcatіons/ Все самое интересное об Организации Объединенных Наций

58. http://www.un.org.ua/ua/publіcatіons/ 60 напрямків діяльності Організації Об'єднаних Націй: змінюючи світ на краще

59. http://www.un.org/ru/humanіtarіan/assіstance/ Координация гуманитарной деятельности ООН.

Размещено на Allbest.ru