Напрямки, форми та методи реалізації діяльності Організації Об’єднаних Націй наприкінці ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Організація Об'єднаних Націй є унікальною міжнародною організацією. Вона була заснована після Другої світової війни представниками 51 країни, що були прихильниками курсу на підтримку миру й безпеки в усьому світі, розвиток дружніх відносин між країнами й надання сприяння соціальному прогресу, поліпшення умов життя та справ у сфері прав людини. Її унікальний характер і покладені Статутом повноваження дають Організації можливість здійснювати діяльність по широкому ряду питань, будучи для своїх 192 держав-членів форумом, що дозволяє їм через Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Раду й інші органи й комітети висловлювати свою точку зору.

Організація Об'єднаних Націй офіційно існує з 24 жовтня 1945 року, до цього дня Статут був ратифікований Китаєм, Францією, Радянським Союзом, Великобританією, Сполученими Штатами й більшістю інших держав, що його підписали. Двадцять четверте жовтня щорічно відзначається як День Організації Об'єднаних Націй.

ООН Ї універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру і міжнародної безпеки і розвитку співробітництва між державами. Статут ООН обов'язковий для всіх держав і його преамбула говорить: “Ми, народи об'єднаних націй, сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління від лих війни, знову затвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй і створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань і в цих цілях виявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди, об'єднати наші сили для підтримки міжнародного миру і безпеки, забезпечити, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у загальних інтересах, вирішили об'єднати наші зусилля для досягнення цих цілей” [44,с.4].

Загальновідомі успіхи Організації Об'єднаних Націй у таких сферах діяльності, як підтримка миру й гуманітарна допомога. Існує цілий спектр інших областей, де ООН і організації її системи сприяють поліпшенню становища у світі й тим самим впливають на хід нашого повсякденного життя. Організацію Об'єднаних Націй вважають універсальною і унікальною, бо у світі немає й не було подібного роду міжнародного дипломатичного форуму вигляді який забезпечує необхідні умови для мирного вирішення суперечок, послаблення напруги і врегулювання криз. Вона розглядає питання і приймає рішення в різних галузях діяльності: мандат охоплює соціальні, економічні і надзвичайні потреби. ООН має потужну систему організацій і представництв у різних країнах, плідно взаємодіє з регіональними міжнародними організаціями та міжнародними неурядовими організаціями. Статут ООН є особливою міжнародною угодою, в якій містяться основні принципи міжнародних відносин. ООН сприяє не лише переговорам між всіма суб'єктами світової політики, але й активно сприяє вирішенню глобальних проблем Ї від питань міжнародної безпеки і роззброєння до питань сталого розвитку і забезпечення екологічної безпеки. Жодна міжнародна організація в світі не має такої легітимності, як ООН. “Статут ООН не надає Організації Об'єднаних Націй права на втручання в справи, які за своєю сутністю входять до внутрішньої компетенції будь-якої держави” [44, c. 5].

Для виконання покладених функцій ООН має потужну структуру. У сучасній науковій літературі мова йде про систему ООН. Систему ООН складають власне ООН, її програмні фонди, а також спеціалізовані установи.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що, не дивлячись на посилення інших міжнародних організацій, основна роль у регулюванні кризових ситуацій належить ООН. Актуальність простежується у необхідності глибше вивчити діяльність ООН наприкінці ХХ ст., оскільки в наш час, за рахунок збільшення кількості публікацій з даної проблеми, є більше можливостей для подібного дослідження.

Джерельну базу дослідження склали: Статут ООН, документи ООН, які включають в себе резолюції Ради Безпеки, виступи Генеральних Секретарів, офіційні донесення спеціальних представників Генерального Секретаря, документи міжнародних урядових і неурядових організацій, матеріали Департаментів громадської інформації та миротворчих операцій, відділів та управлінь ОБСЄ, матеріали проектів мирного врегулювання міжнародних конфліктів [54]. Вони складають першу, найчисленнішу й значиму групу джерел. У них досить різнобічно розкрита діяльність ООН. Найбільшу інформативну цінність в цій групі джерел становлять резолюції Ради Безпеки ООН і матеріали проектів мирного врегулювання, що дозволяють простежити трансформацію змісту миротворчості. До аналізу діяльності ООН останнього десятиліття ХХ століття залучені документи, які торкаються проблем міжнародної безпеки та миротворчості і дають уявлення про дії ООН у цьому напрямі [54].

Аналіз історіографії свідчить, що науковці звертали увагу на дослідження діяльності ООН наприкінці ХХ ст. у зв'язку зі збільшенням її активності і підвищенням інтересу до проблем гуманітарної та миротворчої діяльності. ООН є організацією, яка займається в основному питаннями підтримки миру й безпеки, наданням гуманітарної допомоги. Система ООН, будучи єдиним всесвітнім інститутом по сприянню розвитку найбідніших районів світу, реалізуючи свої спеціальні програми, допомагає поліпшити життя мільйонам людей.

Вагомий внесок у вивчення проблеми діяльності ООН зробили автори збірки “ООН і Україна: разом в нове тисячоліття”. Такий провідний дослідникяк В. Бруз звертається до проблем врегулювання міжнародних конфліктів та гуманітарних катастроф і інтервенцій, проведення яких займає значну частину в діяльності ООН [8].

Грунтовно питання про роль ООН висвітлив C. Шеретов у збірці “Международные организации системы ООН”, до якої включені міжнародні договори, які є правовою основою діяльності основних універсальних міжнародних організацій системи ООН [46].

Дослідження В. Заємського, присвячені миротворчій діяльності ООН та проблемі реформування організації. Автор одним із перших серед дослідників відмітив необхідність зміни академічних підходів щодо аналізу миротворчих операцій на сучасному етапі [18].

Значна частина досліджень у гуманітарній сфері була присвячена вивченню взаємозв'язків між гуманітарним, військовим і політичним компонентами миротворчої діяльності. Учені, які розглядали цю проблему, в цілому визнали, що протягом 1990-х років відбулася своєрідна мілітаризація міжнародної системи надання надзвичайної допомоги. Разом з тим, наукова полеміка навколо військово-політичного гуманітаризму показує, що існують три діаметрально протилежних підходи щодо визначення місця і ролі гуманітарних програм у загальній системі заходів по підтриманню і приведенню до миру. Більшість учених вважають, що гуманітарна діяльність є невід'ємною складовою миротворчих операцій. Інші науковці, наприклад В. Гвоздь, притримується тієї позиції, що, хоча особливості сучасних криз зумовили інтегрування гуманітарних заходів у мандати миротворчих операцій ООН, такі заходи завжди залишаються виокремленими від загального політичного контексту [50]. Прибічники обох підходів, як правило, погоджуються з тим, що ООН, попри далеко не однозначні результати військово-гуманітарного втручання, вдалося сприяти розблокуванню криз. Є. Тихомирова вважає, що недоліки координаційної системи ООН слід шукати у структурно-функціональній будові системи гуманітарної координації, визначенні рівнів прийняття ключових рішень, розподілення відповідальності між різними рівнями координації [52]. Інший вчений І. Юргенс переконаний, що буксування координаційних механізмів, яке проявлялося, як правило, на початкових етапах залучення Організації, пов'язане із пристосуванням системи до специфіки окремих криз, “притиранням” координаційних елементів [49].

Ряд учених присвятили свої роботи проблемі переходу від надзвичайної допомоги до розвитку. Англійські науковці Р. Пачард і Ш. Форман пов'язували проблемні моменти інтегрування цілей розвитку у програми надзвичайної допомоги із специфікою і особливостями реагування співтовариства донорів на спільні заклики. Дослідниця О. Коппель наголошувала на тому, що зв'язок між надзвичайною допомогою і розвитком реалізується Організацією із застосуванням усталених схем, хоча конфлікти істотно різняться за своїм характером і динамікою [21].

Заслуговує на увагу напрямок дослідження гуманітарної діяльності ООН, у рамках якого автори намагаються розкрити можливий негативний вплив гуманітарної допомоги на процес миротворчості (А. Нікітін) [31]. Побічний ефект гуманітарних програм вони поділяють на 2 типи. Перший Ї ”передача ресурсів” Ї має місце у випадку, коли сторони конфлікту поширюють свій контроль на товари допомоги і використовують їх для посилення своїх позицій. Другий тип Ї “етичне послання” Ї полягає в тому, що переговори гуманітарного сектору із сторонами конфлікту про отримання доступу до уразливих груп сприяють утвердженню правомірності участі ворогуючих угрупувань у визначенні реципієнтів допомоги.

Варто зауважити, що лідируючі позиції в дослідженні діяльності ООН до середини 1990-х років займали західні автори. За кордоном створено ряд організацій та дослідницьких установ, що займаються вивченням діяльності Організації Об'єднаних Націй.

Зважаючи на велику кількість публікацій щодо діяльності ООН, вони, як правило, не мають комплексного характеру, присвячені дослідженню лише окремих аспектів проблеми, мають нерідко поверховий характер і містять іноді суперечливі положення і висновки, в яких ігнорується глибинне історичне підґрунтя сучасних процесів.

Історія Організації Об'єднаних Націй є історією пошуків форм і методів боротьби за збереження і зміцнення миру. Сьогодні ООН використовується як засіб підтримання миру в різних куточках світу, а не як посередник у миротворчому процесі. Зважаючи на те, що військові миротворчі операції, пов'язані з масштабними подіями по різні боки кордонів, колективні дії дають змогу співпрацювати в цьому нелегкому процесі всім країнам, спрощують розуміння того, що масове військове втручання однієї країни може зашкодити інтересам інших, а також стримують вузькі егоїстичні мотиви, які можуть мати місце під час будь-якої акції окремої країни. Тому варто наголосити, що санкція ООН Ї це гарант застосування законних засобів під час миротворчих дій.

Об'єктом дипломної роботи є роботи є діяльність Організації Об'єднаних Націй наприкінці ХХ століття.

Предметом дипломної роботи є напрямки, форми та методи реалізації діяльності Організації Об'єднаних Націй наприкінці ХХ ст.

Хронологічні рамки дипломної роботи охоплюють період із 1990 по 2000 роки. Початкова межа дослідження пов'язана із 45-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН, кінцева межа дослідження пов'язана з Самітом Генеральної Асамблеї ООН, що відбувся 6 Ї 8 вересня 2000 р. у Нью-Йорку, який отримав назву Саміт Тисячоліття ООН. Це було найбільше в історії зібрання світових лідерів.

Мета дипломної роботи Ї дослідити діяльність ООН, спрямовану на розв'язання гуманітарних проблем у контексті здійснення миротворчих заходів протягом 90-х років ХХ ст.

Реалізація мети здійснюється шляхом виконання поставлених завдань:

- вивчити напрями діяльності ООН, її органи та структуру;

- описати миротворчу діяльність ООН у 90-ті роки ХХ ст.;

- дослідити співпрацю України з ООН.

Методологічну основу дипломної роботи складають принципи об'єктивності, історизму, системності та узагальнення які обумовлюють вивчення та узагальнення інформації на основі аналізу всього комплексу джерел та літератури стосовно предмету дослідження. Для їх реалізації застосовано такі методи дослідження, як історичний, прооблемно-хронологічний, описовий, порівняльно-правовий аналіз, об'єктивності, логічно формальний, систематизації та аналізу інформації, тощо.

Наукова новизна дипломної роботи полягає в тому, що був проведений аналіз діяльності Організації Об'єднаних Націй наприкінці ХХ ст. Офіційні документи ООН ще не стали предметом ретельного дослідження багатьох учених. При достатній вивченості окремих регіональних конфліктів та діяльності ООН слід констатувати, що у вітчизняній науковій літературі лише фрагментарно досліджено миротворчі доктрини, концепції та практика інших, крім ООН, міжнародних організацій. Потребує додаткового концептуальному осмислення еволюція принципів і стандартів міжнародної миротворчості.

Практичне значення дипломної роботи полягає в тому, що основні її положення та висновки можна використати як навчальний матеріал в різноманітних закладах освіти, у тому числі і в загальноосвітніх школах, на уроках всесвітньої історії та позакласних заходах, при вивченні новітньої історії та безпосередньо при вивченні міжнародних відносин кінця ХХ ст.

Розділ 1. ООН як універсальна міжнароднародна організація

1.1 Структура та напрями діяльності ООН

Організація Об'єднаних Націй працює практично в усіх країнах світу, а організовують її діяльність шість головних органів: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічний і Соціальний Рада, Рада з Опіки, Міжнародний Суд, Секретаріат. Всі ці органи розташовані в Нью-Йорку, за винятком Міжнародного Суду, який знаходиться в Гаазі (Нідерланди). З Організацією Об'єднаних Націй пов'язані 15 спеціалізованих установ, які координують свою роботу з ООН, будучи при цьому окремими, самостійними організаціями. Вони діють у різних галузях: охорона здоров'я, сільське господарство, телекомунікації, клімат. Окрім того, існують 24 різних програм, фондів та інших органів з конкретними сферами діяльності. Ці органи, поряд із власне ООН та її спеціалізованими програмами, утворюють систему Організації Об'єднаних Націй.

Одним з основних видів діяльності ООН є послаблення міжнародної напруженісті, запобігання або вирішення мирним шляхом збройних конфліктів, боротьба з терористичною діяльністю. ООН веде діяльність у напрямі збереження безпеки навколишнього середовища, водних просторів світового океану, займається питаннями космічного простору. За допомогою або за безпосередньої участі ООН було знайдено ліки від численних хвороб, ліквідовано голод у багатьох регіонах планети.

Організація Об'єднаних Націй не має своєї армії, проте знамениті "блакитні шоломи" миротворчих сил ООН відомі у світі. Збройні сили ООН Ї це об'єднані збройні підрозділи держав-членів ООН. Ці об'єднання створюються і використовуються відповідно до положень Статуту ООН за рішенням засідань Ради Безпеки ООН і під його безпосереднім керівництвом. Метою цих збройних підрозділів є збереження або відновлення миру в тих випадках, коли інших заходів недостатньо.

Напрями діяльності ООН визначаються профілем тих або інших органів і установ в системі. Генеральна асамблея ООН має широкі повноваження. Відповідно до Статуту вона може обговорювати будь-які питання або справи, у тому числі стосовно до повноважень і функцій органів ООН, і, за винятком ст.12, давати рекомендації членам ООН і (або), Раді Безпеки ООН по будь-яких таких питаннях і справам [40, c. 36].

Очолює Генеральну Асамблею Генеральний Секретар, що призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5-річний термін, після закінчення якого може бути призначений знову. Першим Генеральним Секретарем ООН став у 1946 р. норвежець Трюгве Лі. Генеральний Секретар дає директивні вказівки департаментам і іншим організаційним підрозділам Секретаріату ООН і координує всю діяльність системи ООН. “Як головна посадова особа Секретар бере участь у всіх засіданнях Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, а також виконує інші функції, покладені на нього цими органами” [44, c. 24].

Генеральна Асамблея має такі функції та повноваження, як розгляд принципів співробітництва для підтримування міжнародного права і безпеки; обговорення питань стосовно міжнародного миру і безпеки і розробка рекомендацій, крім тих випадків, коли спірне питання стосується компетенції Ради Безпеки; обговорення і подання рекомендацій з будь-яких питань стосовно повноважень і функцій будь-якого органу ООН; здійснення досліджень і розробка рекомендацій з метою сприяння міжнародному співробітництву в політиці, у розвитку і кодифікації міжнародного права, дотриманні прав людини і основних свобод, в економічній та соціальній сферах тощо; розробка рекомендацій щодо мирного врегулювання будь-яких ситуацій, якщо вони можуть зашкодити дружнім відносинам між державами; розгляд доповідей Ради Безпеки та інших органів ООН; розгляд і затвердження бюджету, а також визначення розмірів внесків членів ООН; вибори непостійних членів Ради Безпеки, членів Економічної і Соціальної Ради, членів Ради з Опіки; спільні з Радою Безпеки вибори суддів Міжнародного Суду і (за рекомендацією Ради Безпеки) призначення Генерального секретаря [44, с. 28].

Щорічно у третій вівторок вересня відкривається чергова сесія Генеральної Асамблеї, яка триває приблизно до середини грудня. На початку кожної сесії Асамблея обирає нового головуючого, 21 заступника головуючого і голів сімох головних комітетів. Сесія Генеральної Асамблеї починається з так званого загального обговорення, в ході якого держави-члени висловлюють свої думки та позиції з широкого кола питань. Оскільки кількість питань, які пропонуються для розгляду на Асамблеї, дуже значна (100 -- 150 пунктів порядку денного), вона розподіляє більшість питань між сімома головними комітетами: Першим (роззброєння і міжнародна безпека), спеціальним політичним комітетом. Другим (економічні й фінансові питання). Третім (соціальні, гуманітарні питання й питання культури). Четвертим (питання деколонізації). П'ятим (адміністративні та бюджетні питання). Шостим (правові питання). Кожний з комітетів займається питаннями, що належать до його компетенції і несе відповідальність перед ГА. Вони готують рекомендації та резолюції для пленарних засідань Асамблеї. Кожний комітет обирає свого голову. У роботі сесії беруть участь Генеральний комітет і Комітет з перевірки повноважень.

Голосування з усіх питань провадиться на пленарних засіданнях наприкінці чергової сесії, після того як комітети завершують їх розгляд і подають проекти резолюцій. У комітетах рішення приймають простою більшістю голосів. Рішення Асамблеї не мають обов'язкової юридичної сили для урядів, вони є вагомими, оскільки виражають думку світової громадськості з важливих міжнародних проблем, підсилену моральним авторитетом співдружності націй.

Окрім чергових сесій Асамблея може проводити спеціальні сесії на вимогу Ради Безпеки, більшості членів ООН або на вимогу одного із членів за умови приєднання до нього більшості. Так, спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН з питань міжнародного економічного співробітництва відбувалася у квітні - травні 1990 року. Вона скликалася за ініціативою “Групи 77”, тобто представників країн, що розвиваються, з метою обговорення ситуації, яка склалася наприкінці 90-х років: поглиблення прірви між економіками індустріально розвинутих країн та країн, що розвиваються, безперервне зростання боргів “третього світу”, потреби у пом'якшенні політичної напруги, у розвитку економічних відносин між Заходом та східноєвропейськими країнами [37, с. 102].

6 - 8 вересня 2000 р. у Нью-Йорку відбувся Саміт Генеральної Асамблеї ООН, який отримав назву Саміт Тисячоліття ООН. Це було найбільше в історії зібрання світових лідерів. У Саміті взяли участь 150 голів держав та урядів, п'ять віце-президентів, один кронпринц, шість віце-прем'єрів, двадцять один міністр закордонних справ, які представляли більшість держав світу. За результатами Саміту було схвалено Декларацію Тисячоліття, в якій голови держав та урядів підтвердили свою відданість цілям та принципам Статуту ООН, визначили чіткі напрями діяльності ООН у новому тисячолітті: підтримання міжнародного миру і безпеки; викорінення злиденності; охорона навколишнього середовища; права людини та відповідальне урядування; зміцнення ООН [19, с. 191].

В економічній галузі ГА організовує дослідження і надає рекомендації з питань сприяння розвитку міжнародного співробітництва, заохочення прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації. ГА остаточно затверджує всі міжнародні конвенції з економічних питань. У структурі ГА економічними питаннями займаються: Комітет з економічних і фінансових питань; Комісія ООН з права міжнародної торгівлі; Комісія з міжнародного права; Комітет з інвестицій.

Рада Безпеки ООН Ї головний постійно діючий політичний орган ООН, на який, відповідно до Статуту ООН, покладена головна відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки. Рада наділена широкими повноваженнями в справі мирного врегулювання міжнародних суперечок, недопущення військових сутичок між державами, припинення актів агресії й інших порушень миру і відновлення міжнародного миру. Рада Безпеки складається з 15 членів: п'ять постійних (Китай, Франція, Росія, Велика Британія та США) і десяти непостійних. Останні обираються Генеральною Асамблеєю терміном на два роки і не можуть бути переобрані негайно. При цьому враховується не лише справедливий географічний розподіл, але і ступінь участі держави у підтримці миру та досягнення інших цілей ООН [23, с. 68].

Рішення з процедурних питань приймаються більшістю в дев'ять голосів. З інших питань також необхідно зібрати не менше дев'ятьох голосів, але це число повинно обов'язково включати голоси постійних членів. Неучасть в голосуванні постійного члена на перешкоджає прийняттю рішення. Такою є формула принципу одностайності великих держав, який є однією з підвалин Ради Безпеки. Разом з тим, використовуючи право вето, будь-який постійний член може перешкодити ухваленню резолюції.

Принцип одностайності постійних членів відбиває реальний стан справ у світі. Тільки єдність великих держав здатна забезпечити мир і безпеку. Про усвідомлення цього положення свідчить аналіз результатів голосування в Раді Безпеки, що виявляє певну тенденцію. З 1946 по 1990 рр.. постійні члени застосовували вето 279 раз, з а 1990 по 1995 рр. - лише двічі.

Рада Безпеки займає унікальне положення не тільки в ООН, але і у всій системі міжнародних організацій. Перш за все тому, що на неї покладена головна відповідальність Ї підтримання миру і безпеки. Рішення Ради з певних питань мають юридично обов'язкову силу. Установивши наявність загрози світу, Рада Безпеки може винести рекомендацію, але має право і ухвалити рішення про заходи примусу до правопорушника. Статут передбачає застосування невійськових і військових заходів. Вони застосовуються державами за рішенням Ради. До перших віднесені повна або часткова перерва економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо або інших засобів повідомлення, а також розрив дипломатичних відносин [44, с. 67]. Перелік цей зразковий, а не вичерпний. Рада неодноразово приймала рішення щодо застосування таких заходів як санкцій, зокрема щодо ПАР і Південної Родезії.

У разі якщо Рада Безпеки визнає, що невійськові заходи недостатні, вона може застосувати вплив збройними силами, які включають демонстрацію, блокаду й інші операції повітряних, морських або сухопутних сил держав-членів [44, с. 70]. Рада Безпеки поширює свою діяльність на конфлікти неміжнародного характеру. У резолюції Ради Безпеки від 3 грудня 1992 р. було встановлено, що ситуація в Сомалі становить загрозу світу, і тому вирішено прийняти всі необхідні заходи для відновлення миру. Тим часом мова йшла про внутрішню ситуацію а, отже, про гуманітарну інтервенцію. Відповідно до резолюції в Сомалі були направлені збройні сили для порятунку населення від голоду та запобігання внутрішніх конфліктів.

Це дало початок розвитку нових повноважень Ради Безпеки. У заяві Ради, прийнятій на засіданні за участю глав держав та урядів у 1992 р., було зазначено: "Відсутність війни та збройних конфліктів саме по собі не забезпечує міжнародного миру та безпеки. Невійськові джерела нестабільності в економічної, соціальній, гуманітарній та екологічній галузях стали загрозою миру та безпеки " [54]. Правомірність такої постановки питання підтверджена Міжнародним судом, який заявив, що "повноваження Ради за статтею 24 не обмежені специфічними повноваженнями...". Єдиним обмеженням є основні цілі та принципи Статуту [13, с. 199]. Все це означає новий етап у розвитку ООН, що зумовлений змінами у світі.

Резолюції Ради Безпеки покликані сприяти реалізації норм Статуту та не створювати нові норми. Вони юридично обов'язкові саме як акти застосування права. Після припинення “холодної війни” діяльність Ради суттєво активізувалась. З 1946 по 1989 рр.. в середньому щороку приймалося близько 20 резолюцій, а вже в 1990 р. їх було прийнято 37, у 1995 р. Ї понад 100.

Економічна і Соціальна Рада ООН (ЕКОСОР) також є одним із головних органів ООН, що під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН координує економічну і соціальну діяльність ООН, спеціалізованих установ ООН, а також численних органів ООН. На ЕКОСОР покладені широкі різноманітні функції координації і розвитку співробітництва держав із різноманітним соціальним ладом y таких важливих економічних і соціальних галузях їхніх взаємовідносин, як економічний розвиток, світова торгівля, індустріалізація [35, c.72].

Основні завдання ЕКОСОР -- здійснювати під керівництвом Генеральної Асамблеї конкретні функції ООН в галузі міжнародного економічного і соціального співробітництва: створення умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх стосунків між націями, заснованих на пошані принципу рівноправ'я і самовизначення народів [23, с. 52]. У цих цілях ЕКОСОР уповноважена проводити дослідження, складати доповіді і давати рекомендації Генеральній Асамблеї, членам ООН і спеціалізованим установам ООН, скликати міжнародні конференції і складати для представлення Генеральної Асамблеї проекти конвенцій по питаннях, що входять в її компетенцію; укладати угоди спеціалізованими установами про умови їх взаємин з ООН і координувати їх діяльність за допомогою консультацій з ними і дачі рекомендацій; допомагати Раді Безпеки ООН і надавати їй необхідну інформацію; виконувати інші функції, які можуть бути покладені на неї Генеральною Асамблеєю ООН.

Чергові сесії ЕКОСОР скликаються 2 рази на рік. Щорік Рада обирає голову і 2 заступники. Постанови Ради приймаються простою більшістю голосів присутніх членів, що беруть участь в голосуванні. ЕКОСОР має постійні і тимчасові комітети: економічний, соціальний, по неурядових організаціях, по будівництву і планеруванню, по природних ресурсах, по програмі і координації конференцій, по промисловому розвитку, по науці і техніці і ін. Рада здійснює свої повноваження через функціональні комісії: 6 статистичних, по народонаселенню, соціального розвитку, з прав людини (має підкомісію по запобіганню дискримінації і захисту національних меншин), з прав жінок, по наркотичних засобах. Створені постійні регіональні комісії: для Європи, для Азії і Тихого океану, для Латинської Америки, для Африки і для Західної Азії. Крім того, з 1946 при ЕКОСОР створений Дитячий фонд ООН для допомоги дітям -- жертвам війни і вживання заходів по охороні здоров'я дітей, під егідою Ради функціонують і фонди технічної допомоги слаборозвиненим країнам та ін.

Про важливість ЕКОСОР у системі органів ООН свідчить хоча б той факт, що на нього доводиться майже 70% всіх бюджетних ресурсів ООН. Головні питання ЕКОСОР Ї це стан міжнародної торгівлі; проблеми охорони навколишнього середовища; економічна й науково-технічна допомога країнам, що розвиваються; різні аспекти продовольчої проблеми; проблеми соціально-економічної статистики; проблеми народонаселення; проблеми природних ресурсів; проблеми населених пунктів; проблеми планування й мобілізації фінансових ресурсів; роль державного й кооперативного секторів в економіці країн, що розвиваються; регіональне співробітництво; складання програмних соціально-економічних документів; розробка міжнародних стратегій розвитку ООН, а також спостереження за їхньою реалізацією та ін.

З початку 90-х років ХХ ст. ЕКОСОР стала приділяти більше уваги країнам Східної Європи, що були республікам СРСР - новим державам СНД, Балтії, окремим новим державам.

Рада з Опіки -- один із шести головних органів ООН, на який покладено завдання спостереження за управлінням підопічними територіями (територіями, що були колоніями). Рада уповноважена вимагати і розглядати звіти держав, що управляють цими територіями відносно політичного, економічного, соціального прогресу підопічних територій, розглядати (консультуючись з місцевою владою) петиції з підопічних територій і направляти туди спеціальні місії. Остання з 11 таких територій, над якими була встановлена опіка, -- Палаї (група островів у Мікронезії), отримала незалежність у листопаді 1994 р. і наступного місяця стала країною -- членом ООН. З цього часу Рада з Опіки формально припинила своє існування. Змінивши свої правила процедури, вона буде тепер проводити засідання тоді і там, коли і де того вимагатимуть обставини [37, с. 21].

Міжнародний Суд є одним із шести головних органів ООН. Він прийшов на зміну Постійній палаті міжнародного правосуддя, що діяла в 1921--1946 роках під час існування Ліги Націй. Статут Міжнародного Суду є невід'ємною частиною Статуту ООН. Міжнародний Суд розташований у нідерландському місті Гаага. Складається з 15 суддів, що обираються Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки на дев'ятирічний строк. Склад Суду повинен забезпечувати представництво головних форм цивілізації й основних правових систем світу. Якщо Суд приймає до розгляду справу, спірною стороною якої є держава, що не має у складі Суду судді свого громадянства, ця держава має право призначити на час розгляду цієї справи суддю на свій вибір [44, с. 86].

Головна функція Суду -- вирішувати спори на основі міжнародного права. Він також має право надавати консультативні висновки з будь-якого питання міжнародного права. За час свого існування Міжнародний Суд ухвалив близько 80 рішень у справах, спірними сторонами яких були понад 60 держав.

Міжнародний Суд має право вирішувати спори тільки між державами, що є учасницями Статуту Суду. Утім спір за участю міжнародної організації або приватної особи фактично може бути розглянутий Міжнародним Судом, але тільки якщо його можна “трансформувати” в міждержавний. Наприклад, 1999 р. Федеративна Республіка Югославія (зараз Сербія та Чорногорія) подала позови проти окремих держав -- членів НАТО, але не проти самої цієї міжнародної організації, що ініціювала та реалізовувала застосування збройної сили проти ФРЮ. Також Суд неодноразово вирішував спори про притягнення до відповідальності держав, що порушили права іноземців, за позовами держав, громадянами яких були ці особи.

Юрисдикція Міжнародного Суду є факультативною, тобто Суд має право прийняти справу до розгляду по суті тільки за умови надання на це чітко вираженої згоди обома спірними сторонами. Відповідно до ст. 38 Статуту Суду цей судовий орган вирішує спори на підставі міжнародного права, застосовуючи міжнародні договори, міжнародні звичаї, загальні принципи права, а також, як допоміжний засіб для визначення правових норм, судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів із публічного права. Утім сторони спору можуть домовитися про надання Суду права вирішити справу ex aequo et bono, тобто по справедливості [41, с. 207].

Рішення Міжнародного Суду є обов'язковим для сторін, остаточним і не підлягає оскарженню. Згідно зі ст. 94 Статуту ООН, коли яка-небудь сторона у справі не виконає зобов'язання, покладеного на неї рішенням Суду, друга сторона може звернутися до Ради Безпеки, яка може зробити рекомендації або вирішити про вжиття заходів для виконання рішення [47, с. 235].

Статут ООН надає право Генеральній Асамблеї та Раді Безпеки запитувати від Міжнародного Суду консультативні висновки з будь-якого юридичного питання [37, с. 94].

Секретаріат ООН Ї це орган ООН, покликаний обслуговувати роботу інших органів ООН і здійснювати їхній рішення і рекомендації. Секретаріат ООН виконує адміністративно-технічні функції ООН, зокрема, готує деякі матеріали, перекладає, друкує і поширює доповіді, резюме й інші документи тощо.

На чолі Секретаріату стоїть Генеральний секретар Ї найвища посадова особа ООН. Генеральний секретар призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на п'ятирічний термін з правом переобрання. Його призначення вимагає схвалення всіх п'яти постійних членів і більшості в дві третини членів Генеральної асамблеї. Генеральний секретар діє як головна адміністративна посадова особа на засіданнях Генеральної асамблеї, Економічної і Соціальної Ради [41, с. 93].

Засновники ООН наділили генерального секретаря як політичними, так і адміністративними повноваженнями. Він, більш ніж будь-хто інший, вважається представником ООН як єдиного цілого. Статут наділяє генерального секретаря правом залучати увагу Ради Безпеки до будь-якого явища, що створює загрозу міжнародному миру і безпеці. Для виконання подібних завдань генеральний секретар наділений повноваженнями приймати серйозні рішення, виступаючи в ряді випадків у як дванадцятий члена. Оскільки його статус і вплив зростають, процедура обрання генерального секретаря ускладнюється і все більш точно відображає розстановку сил у Раді Безпеки.

Секретаріат здійснює безліч функцій, включаючи організацію конференцій, збір інформації та її аналіз, а також публікацію щорічника. У всіх цих видах діяльності його співробітники повинні проявляти зваженість і об'єктивність, щоб не викликати невдоволення з боку будь-якого уряду держави-члена ООН. Посадовий статус члена Секретаріату визначається 101-ю статтею Статуту, де обумовлені та вимоги до співробітників Ї ефективність, компетентність і чесність. Ще одна вимога Ї підбір службовців штату на можливо більш широкій географічній основі. Як тільки представник тієї чи іншої держави-члена ООН входить до складу Секретаріату, він повинен дати клятву на вірність ООН і не відстоювати інтереси того чи іншого конкретного уряду.

Офіційно обрання генерального секретаря грунтувалося насамперед на особисті якості кандидата. Однак до уваги бралася також і його регіональна приналежність. За неписаним правилом секретарем не міг стати представник країн Постійної п'ятірки. А в 1991, коли закінчився термін перебування на посаді Переса де Куельяр, єдиним регіоном, представник якої ще не займав цей високий пост, залишалася Африка. Континент висунув 5 кандидатів, в здебільшого представників країн Центральної Африки, але самим кращим з них виявився Бутрос Бутрос-Галі, колишній міністр закордонних справ Єгипту [35, с. 62].

Бутрос-Галі зайняв пост генерального секретаря в період, коли у світі постійно виникали екстраординарні ситуації, що вимагали використання збройної сили. Розпад СРСР призвів до громадянських воєн на Кавказі і в Середній Азії; одночасно спалахнули конфлікти в Африці. Багато країн звернулися з проханням до ООН надати допомогу у встановленні або підтриманні миру. Бутрос-Галі Ї перший генеральний секретар, якому не вдалося зайняти цю посаду вдруге, оскільки США наклали вето на його кандидатуру. 17 грудня 1996 держави-члени ООН обрали сьомим генеральним секретарем Кофі Аннана, вперше довіривши цей пост вихідцю з Гани. Із 2007 року генеральним секретарем ООН є Пан Гі Мун, який до обрання займав посаду міністра закордонних справ і торгівлі Південної Кореї.

1.2 Спеціалізовані установи ООН

У відповідності зі ст. 57 і 63 Статуту ООН, під егіду ООН і у взаємозв'язок із нею поставлені різноманітні міжнародні установи, створені державами на основі міжурядових угод в економічній, соціальній галузях, сферах культури, освіти, охорони здоров'я й інших. Ці установи є спеціалізованими постійно діючими міжнародними організаціями, що здійснюють свою діяльність на підставі установчих (статутних) документів і угод з ООН [41, с. 3]. Деякі з найвідоміших установ це Ї Міжнародне агентство з атомної енергії, Продовольча і сільськогосподарська організація ООН, ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ЮНІДО (Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку), Світовий банк і Всесвітня організація охорони здоров'я. Саме через ці установи, ООН виконує велику частину своєї гуманітарної роботи. З огляду на важливість діяльності, що здійснюють ці організації, коротко розглянемо їх функціональні характеристики та структуру.

Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ) є провідним світовим міжнародним урядовим форумом науково-технічної співпраці в галузі мирного використання ядерної технології. Статут МАГАТЕ ухвалено 26 жовтня 1956 року на міжнародній конференції, яку проводили в штаб-квартирі ООН [28, с. 12]. Згідно з Статутом, двома основними цілями діяльності МАГАТЕ є контроль за мирним використанням атомної енергії і забезпечення того, що допомогу МАГАТЕ не буде використано у військових цілях. МАГАТЕ встановлює стандарти ядерної безпеки і захисту довкілля, надає країнам-членам технічну допомогу, а також заохочує обмін науковою і технічною інформацією щодо ядерної енергії. Однією з важливих функцій Агентства є забезпечення того, що ядерні матеріали і обладнання для атомних станцій не використовуватимуть для військових цілей. Система безпеки МАГАТЕ базується на суворому контролі за використанням ядерних матеріалів, які здійснюють на місцях інспектори МАГАТЕ.

МАГАТЕ надає поради і практичну допомогу урядам різних країн щодо здійснення програм використання атомної енергії. Головна ціль цих програм -- сприяти передачі навичок і знань для того, щоб країни могли здійснювати атомні програми ефективніше і безпечніше. Агентство пропонує радників й обладнання, навчає спеціалістів [41, с. 130]. Найважливіший напрям діяльності МАГАТЕ -- забезпечення нерозповсюдження ядерної зброї. У 1968 році 102 країни підписали договір про нерозповсюдження ядерної зброї. За Договором про нерозповсюдження ядерної зброї на МАГАТЕ покладена перевірка виконання зобов'язань його учасників. Контрольні функції Агентства -- так звані гарантії МАГАТЕ -- мають за мету не допустити в країнах, що не володіють ядерною зброєю, переключення атомної енергії з мирного застосування на створення ядерної зброї. Перевірка може відбуватися тільки на основі угоди з державою, в якій повинна проводитися інспекція. Ухвалення гарантій є добровільним. Контроль МАГАТЕ розповсюджується на десятки країн світу, включаючи держави з розвиненою ядерною промисловістю. У добровільному порядку під гарантії Агентства поставили ядерні установки США, Великобританія, Франція, Китай, Росія. Гарантії МАГАТЕ розповсюджуються також на 95% ядерних установок за межами п'яти вищеназваних держав.

Керівними органами МАГАТЕ є Генеральна конференція, Рада керівників, Секретаріат. Генеральна конференція -- найвищий орган агентства. Складається з представників всіх країн, що входять в організацію, обирає Раду керівників і контролює роботу секретаріату, обирає генерального директора. Генеральна конференція скликається один раз на рік. Рада керівників складається з 35 розпорядних директорів, є виконавчим органом агентства. Він правомочний ухвалювати рішення, обов'язкові для виконання всіма країнами-членами МАГАТЕ. Рада керівників зазвичай збирається п'ять разів на рік. Секретаріат -- адміністративний орган, має в своєму складі відділ ядерної енергії і безпеки, що відає питаннями ядерної енергетики і реакторів, ядерною безпекою, захистом довкілля і науково-технічною інформацією, відділ наукових досліджень ізотопів, відділ технічної співпраці і відділ адміністрації. На Секретаріат, який очолює Генеральний директор, покладається обов'язок здійснення програми МАГАТЕ після її затвердження Радою і Генеральною конференцією. Генеральний директор обирається строком на 4 роки [41, с. 149].

Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО) Ї заснована на конференції в Квебеку 16 жовтня 1945 р. ФАО діє в якості провідної установи, що займається проблемами розвитку сільських регіонів і сільськогосподарського виробництва в системі ООН [28, с. 32].

Діяльність ФАО спрямована на зменшення гостроти проблеми бідності і голоду в світі шляхом сприяння розвитку сільського господарства, поліпшенню харчування і вирішення проблеми продовольчої безпеки Ї доступності всім і завжди харчування, необхідного для активного та здорового життя. ФАО діє як нейтральний форум, а також як джерело знання та інформації. Допомагає країнам, що розвиваються і країнам в перехідному періоді модернізувати і поліпшити сільське господарство, лісівництво та рибальство. Спеціальні програми ФАО допомагають країнам готуватися до можливого виникнення кризового стану з продовольством і, у разі необхідності, передбачають надання допомоги. У середньому ФАО одночасно здійснює на місцях близько 1800 заходів. Проекти ФАО щорічно залучають понад 2 мільярди доларів пожертвувань від закладів та держав, що вкладаються в розвиток села та сільське господарство. Бюджет ФАО на 1998-1999 рр.. склав 650 мільйонів доларів. ФАО керує Конференція держав-членів, що скликається раз на два роки. Конференція обирає Раду, що складається з 49 членів і діє як керівний орган між сесіями Конференції. ФАО надає статистику по сільському господарству і доступ до своєї бази даних [41, с. 171].

Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) -- міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, яка при співпраці своїх держав-членів у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам'яток культури тощо [28, с. 58].

Практична діяльність ЮНЕСКО будується на засадах середньострокового плану, розрахованого на 6 років. У свою чергу, на підставі такого плану складаються три дворічні програми. Конкретна робота Організації, що проводиться в рамках затверджених програм і здійснюється за такими головними напрямами: освіта, природничі науки, соціальні та гуманітарні науки, культура, комунікація та інформація. Організацією реалізується цілий ряд довгострокових широкомасштабних міжнародних програм і проектів у таких галузях, як океанографія, екологія, гідрологія, відновлювані джерела енергії, геологічна кореляція, науково-технічна інформація, інформатика, комунікація, біоетика, управління соціальними перетвореннями, повернення культурних цінностей, збереження всесвітньої культурної і природної спадщини, професійно-технічна освіта тощо. Для координації міжнародної співпраці з реалізації цих програм створені та функціонують відповідні міжурядові комітети та ради, до складу яких входить встановлена кількість представників тих країн-членів, які обираються Генеральною конференцією на певний період. У країнах-членах діють національні органи із зазначених програм.

Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) -- спеціальна установа ООН, створена у 1966 р., мета якої полягає у сприянні промисловому розвитку та прискореній індустріалізації країн, що розвиваються шляхом мобілізації національних і міжнародних ресурсів [41, с. 182]. Головний орган ЮНІДО Ї Генеральна конференція. Оперативна діяльність ЮНІДО полягає: у наданні технічної допомоги країнам, що розвиваються у здійсненні конкретних проектів; у розробці регіональних довгострокових стратегій розвитку. Допоміжна діяльність ЮНІДО включає збір, узагальнення, публікацію інформації, проведення досліджень, організацію конференцій з питань промислового розвитку. ЮНІДО має "Банк промислової та технологічної інформації".

Світовий банк, заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. Банк розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором. Представництва Банку в різних країнах світу займаються реалізацією його програм, підтримують зв'язок з урядом і цивільним суспільством і сприяють більш глибокому розумінню проблем розвитку [45, с. 283].

Однією з цілей Світового банку є заохочення інвестування країн-членів в інші країни, особливо в такі, що розвиваються. Банк використає свої фінансові ресурси, висококваліфікований персонал і велику базу знань для надання допомоги кожної із країн, що розвиваються, у процесі забезпечення стабільного, стійкого розвитку, заснованого на принципах соціальної справедливості. Основна увага приділяється наданню допомоги найбіднішим групам населення й найбідніших країн, однак всім своїм клієнтам Банк указує на необхідність вживання наступних заходів: інвестування в розвиток людських ресурсів, зокрема шляхом удосконалювання систем охорони здоров'я й утворення; концентрація зусиль на соціальному розвитку, залученні широких верств населення до рішення проблем розвитку, удосконалюванні методів керування й нарощуванні інституціонального потенціалу як основних факторах зниження рівня бідності; зміцнення здатності урядів надавати якісні послуги, забезпечення ефективності й прозорості їхньої діяльності; охорона навколишнього середовища; підтримка й стимулювання розвитку приватного підприємництва; підтримка реформ, спрямованих на макроекономічну стабілізацію, що забезпечує умови для інвестицій і довгострокового планування [23, с. 145].

Видаючи кредити, проводячи консультації з питань економічної політики й надаючи технічну допомогу, Світовий банк сприяє реалізації в країнах широкого кола програм, метою яких є скорочення бідності й підвищення рівня життя населення в країнах, що розвиваються. Завданням глобальної боротьби з бідністю є надання людям в усьому світі шансу поліпшити своє життя й життя своїх дітей. Найважливішими коштами рішення вартих перед Банком завдань є ефективні стратегії скорочення бідності й кредитування на меті боротьби з бідністю. Найбільш пріоритетними завданнями, установлюваними в рамках здійснюваних Банком програм, є забезпечення стійкого соціального розвитку, розвиток людського потенціалу й підвищення ефективності керування економікою, причому усе більше уваги приділяється залученню різних верств населення до рішення завдань розвитку, удосконалюванню керування й інституціональному будівництву. Банк також надає допомогу країнам у зміцненні й підтримці основних умов, які необхідні для залучення приватних інвестицій і підтримки їх на належному рівні. Опираючись на сприяння Банку у вигляді кредитування й консультацій, уряду проводять всебічне реформування економіки своїх країн і зміцнюють банківську систему. Вони інвестують кошти в розвиток людських ресурсів, в інфраструктуру й охорону навколишнього середовища, що підсилює привабливість країни для приватних інвесторів і підвищує ефективність капіталовкладень.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) -- спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. Штаб-квартира розташована у Женеві. Головна мета ВООЗ -- сприяння забезпеченню охорони здоров'я населення усіх країн світу [41, с. 190].

ВООЗ координує міжнародне співробітництво з метою розвитку й удосконалення систем охорони здоров'я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, координації фармацевтичної діяльності країн-членів тощо. Впродовж останніх років завдяки зусиллям ВООЗ питання охорони здоров'я стали пріоритетом у політичному порядку денному світу. Їх почали обговорювати на найважливіших політичних форумах, до цієї галузі залучаються нові фінансові ресурси. Функції ВООЗ поділяються на дві категорії: нормативна діяльність (здійснюється переважно штаб-квартирою) та технічне співробітництво (здійснюється регіональними та країновими бюро). З метою більш повного врахування регіональних пріоритетів у галузі охорони здоров'я та забезпечення більш тісного зв'язку з потребами національних систем охорони здоров'я головна діяльність ВООЗ здійснюється через її шість регіональних бюро та через представництва ВООЗ у країнах.

Спеціалізовані установи ООН відігравали і відіграють багатопланову роль у міжнародному житті як інструменти національної політики держав, як регулятори їх взаємовідносин і як автономні, незалежні суб'єкти, що справляють важливий вплив на розв'язання життєвих проблем сучасності. З усіма своїми недоліками і слабкими ланками, обумовленими суперечностями міжнародного розвитку і протистоянням країн, великих і малих, багатих і бідних, обмеженими фінансовими ресурсами і недостатнім координуванням, спеціалізовані установи ООН є невід'ємним елементом співробітництва держав і народів, засобом розв'язання глобальних, регіональних і національних проблем, зміцнення взаєморозуміння і довір'я між народами.

Об'єктивна необхідність у широких різноманітних зв'язках і співробітництві країн і народів, що є закономірною рисою розвитку людського суспільства, найбільш виразно виявилася наприкінці ХХ ст. Загострення глобальних проблем, розв'язання яких не під силу окремим, навіть великим, процвітаючим країнам, вимагає об'єднання зусиль усіх країн. І міжнародні організації, зокрема спеціалізовані установи ООН відіграють визначну роль як механізм мобілізації, об'єднання і координування дій у боротьбі за виживання людства. У сучасних умовах набуває дедалі більшого значення в практиці міжнародних відносин багатостороння дипломатія, і саме міжнародні організації є найкращими форумами для багатосторонніх переговорів. Одними з головних факторів зростання ролі спеціалізованих установах ООН у нових історичних умовах є кардинальні позитивні зміни у стосунках Сходу з Заходом, докорінне оздоровлення всієї міжнародної атмосфери. Курс на політичне розв'язання спірних питань і конфліктів, на розвиток багатостороннього співробітництва в інтересах зміцнення міжнародної безпеки неухильно веде до подальшого зростання ролі міжнародних організацій, в яких у ході дискусій, переговорів іде пошук шляхів вирішення невідкладних завдань сьогодення.

Розділ 2. Миротворча діяльність Організації Об'єднаних Націй

2.1 Еволюція миротворчих механізмів ООН на межі ХХ Ї ХІХ ст. та проблема реформування ООН

Організація Об'єднаних Націй з моменту свого створення і до закінчення холодної війни була монополістом у вирішенні питань миротворчої діяльності у світі. Статут ООН не оперує терміном „миротворчість”, проте були створені механізми здійснення миротворчих операцій. З розпадом біполярної системи в міжнародних відносинах відбулися зміни, які суттєво вплинули на систему миротворчості ООН. Головну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки покладено на Раду Безпеки ООН, яка, відіграє вирішальну роль у зміцненні безпеки та стабільності в євроатлантичному регіоні. Рада Безпеки ООН приймає рішення про припинення вогню, направлення груп та місій до зони збройного конфлікту або проведення операцій з підтримання миру силами військових контингентів країн під егідою ООН [41, c. 86].