Аналіз зовнішньої політики Швеції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут міжнародних відносин

Кафедра міжнародної інформації

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Аналіз зовнішньої політики»

на тему: «Аналіз зовнішньої політики Швеції»

Виконала: Шевченко Вікторія Сергіївна

Перевірив: к.політ.н., доц. Алієв М.М.

Київ - 2012

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико - концептуальні засади дослідження зовнішньої політики держави

1.1 Загальнонаукові методи дослідження зовнішньої політики держави

1.2 Спеціально наукові методи аналізу зовнішньої політики держави

Розділ 2. Практичні підходи аналізу зовнішньої політики держави

2.1 Контент аналіз зовнішньої політики Швеції

2.2 SWOT - аналіз зовнішньої політики Швеції

Розділ 3. Сценарії розвитку відносин Швеції з Україною

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Швеція є одним із світових економічних лідерів, маючи передову промисловість, високорозвинене сільське господарство, розгалужені зовнішньо економічні зв'язки та один з найвищих у світі рівнів соціальної захищеності населення. Запас міцності шведської економіки виявився досить високим, щоб успішно протистояти нинішній світовій фінансовій кризі. Протягом останніх десятиліть Швеція є одним з вагомих і впливових чинників й у світовій політиці. Поза сумнівом, цьому значною мірою сприяло набуття країною в 1995 році членства в ЄС. Цей крок став результатом історичного рішення, прийнятого шведами на референдумі. Історичним це рішення можна вважати тому, що протягом століть Швеція незмінно дотримувалась принципу неприєднання. І хоча насамперед це стосувалося військово-політичних блоків, шведське суспільство завжди досить обережно ставилося до можливих наддержавних утворень. Однак ЄС виявився тим проектом, який, в умовах глобалізації, викликав довіру шведів. І вони не помилилися. Як результат, Європа отримала нового впливового гравця, а Швеція - можливість активної участі в динамічних процесах, що відбуваються в ЄС та на континенті в цілому.

Слід зауважити, що Швеція одразу ж стала одним з лідерів Євросоюзу, привнісши в його діяльність такий необхідний північний вимір та досить свіжі підходи до вирішення актуальних питань сьогодення. Так, Швеція, на відміну від деяких так званих “старих” членів ЄС, всіляко підтримує розширення Європейського Союзу, вважаючи його природним процесом, який сприяє поширенню зони стабільності та демократії на континенті. Шведська дипломатія завжди була досить активною по відношенню до Східноєвропейських країн, а тому й сьогодні вона виступає з чіткою позицією щодо необхідності якнайшвидшої інтеграції країн цього регіону до ЄС. Швеція не обмежується тільки європейським регіоном, сьогодні вона виступає активним провідником миру та безпеки в усіх куточках світу. Тому дослідження зовнішньої політики Швеції є надзвичайно актуальним. Завдяки аналізу ми дізнаємось про основні напрямки відносин цієї унікальної держави, її основних партнерів та конкурентів на міжнародній арені.

Об'єктом даного дослідження витупає Швеція як впливовий актор сучасних міжнародних відносин.

Предметом дослідження є різноманітні зв'язки та напрямки міжнародної політики держави.

Метою роботи є аналіз зовнішньої політики держави за певний період часу. Головними завданнями є:

· освоїти теоретико-концептуальні засади дослідження зовнішньої політики держави;

· навчитися застосовувати прикладні методи дослідження, використовуючи їх здійснити аналіз зовнішньої політики держави;

· проаналізувавши історію розвитку відносин між Швецією та Україною, скласти сценарій розвитку подій на майбутнє.

Хронологічні рамки охоплюють період від 01.06.2011 до 01.01.2012.

Методи дослідження. У ході роботи були застосовані методи контент-аналізу, SWOT та сценарію. Використання цих методів дало можливість провести ефективне і достовірне дослідження.

Джерельна база. При написанні роботи було використано велику кількість джерел. Особливо корисними виявились підручники з політології та міжнародних відносин таких авторів як: Циганков П.А, Боришполець К. П., Мальський М. 3., Мацях М. М, Бєлов Г. А., Кирилюк Ф. М. та ін. В їх роботах дуже детально було висвітлено засади дослідження зовнішньої політики, основні загальні та спеціальні методи, які застосовуються для аналізу сучасних міжнародних відносин. Завдяки використанню інтернет - ресурсів, вдалося здійснити моніторинг багатьох національних та іноземних інформаційних агентств, отримати достовірну інформацію з офіційних сайтів посольств та міністерств закордонних справ.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

1.1 ЗАГАЛЬНО-НАУКОВІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Сьогодні існують різні погляди на природу політики, шляхи її вивчення і способи отримання нових знань про політичне життя суспільства. У сфері політичних досліджень склалися різні наукові школи, які відрізняються за основними об'єктами вивчення, засобами, які вони для цього застосовують, і по тим цілям, які перед собою ставлять. У політології початку третього тисячоліття можна перерахувати кілька десятків оригінальних стилів наукового пошуку і їх активних прихильників. [1]

Наукові уявлення про політику складаються сьогодні в сфері фундаментального і прикладного вивчення реальних процесів, що набули особливого значення з середини XX ст. Як і в інших областях сучасної науки, прикладні та фундаментальні дослідження політики розрізняються головним чином з тієї мети, яку вони перед собою ставлять: вирішуються чи універсальні концептуальні або конкретні практичні завдання. Крім того, їх відмінності пов'язані з особливостями збору і обробки інформації, характером проведення дослідження, а також формою подання кінцевих результатів. [7]

Фундаментальні знання цінні своєю ґрунтовністю, концентрацією досвіду культур. Пошук по самій своїй природі схожий на легку кавалерію, пристосовану до розвідки. Він повинен бути вільний від вантажу усталених уявлень. Абсолютизація фундаментального знання - основа консерватизму, надмірне перебільшення ролі пошукового знання народжує нігілізм. Усталені знання стримують творчість і сміються над тягою до евристичності. Пошук, відриваючись від традиційних уявлень, сприймається як необґрунтований і навіть легковажний порив, витканий з гіпотез, припущень, уяви. Але одночасно обидві сторони позитивно впливають один на одного. Фундаментальне знання захищає науку від нігілізму, безплідного руйнування. Звернення ж до динаміки пробуджує потребу бачення нового, витісняє з основного ешелону знань морально застаріле як забобон, який обмежує здатності до пізнання світу.

Вивчаючи політичні відносини, дослідники дотримуються ряду загальних правил, по-перше, проведення аналізу ситуацій і процесів, по-друге, виведення аналітичних висновків і, по-третє, перегляду раніше сформульованих висновків. Дотримання цих правил забезпечує можливість перевірки результатів безлічі окремих досліджень, присвячених не тільки конкретній проблемі, а й зіставленню знань у різних областях. Їх сукупність становить методичне забезпечення кожного фундаментального або прикладного проекту, в рамках якого розрізняють кілька рівнів: концептуально-теоретичний, методологічний і методичний. [2]

Займаючись вивченням політики, дослідники використовують різні теорії і застосовують різні методи. Теорія є інструментом мислення, що використовується для організації певного логічного порядку вивчення універсальної за масштабами реальності («картини світу»). Вона також може служити інструментом опису, пояснення або передбачення певних подій. І хоча різні автори пропонують різні варіанти використання тієї чи іншої теоретичної концепції, загальновизнано, що теорія як така повинна займати значне місце в дослідницькому процесі. Без чіткого опору на теорію результати наукового вивчення будь-якої проблеми будуть дуже обмежені.

Хоча в гуманітарних науках автори часто використовують терміни «теорія», не вкладаючи в її зміст особливого сенсу, хотілося б звернути увагу, що культура наукового мислення починається саме з чіткого уявлення про понятійний апарат дослідницької діяльності. [1]

Теорія - це твердження про характер впливу одних феноменів на інші. Їх прийнято називати змінними. Ці феномени можуть бути залежними або незалежними, причому незалежна змінна впливає на залежну. Теорія містить в собі також спектр гіпотез - припущень про те, як виникає певний тип відносин між залежними і незалежними змінними. Зі свого боку гіпотеза включає різні способи підтвердження висунутих на основі теорії тверджень. Існує два різні способи визначення сутності наукової теорії, у тому числі в сфері гуманітарних наук:

- Процесуально орієнтоване визначення, тобто визначення того, якого роду функцію виконує теорія в науковій роботі;

- Розмежувальні (делімітизоване) визначення, за допомогою якого теорія розглядається в якості особливого виду продукту наукової діяльності.

У процесуально орієнтованому визначенні теорія виступає основним принципом, що визначає пошук стабільних взаємозв'язків при вивченні дійсності. Вона об'єднує окремі спостереження, поділяє їх на категорії, інтерпретує результати відповідно до заздалегідь сформульованими критеріями. Тим самим теорія пояснює багато приватних питання, що виникають в процесі спостереження. [3]

Друге визначення теорії орієнтоване на відділення теорій від інших видів наукових тверджень. В історії науки дане поділ близько до так званого принципу демаркації, розмежовує науку від не науки, який був запропонований філософом К. Поппером. Згідно розмежувальної визначенням, наукова теорія є загальним твердженням, яке підтверджується реальністю. Таке підтвердження досягається в результаті перевірки теорії гіпотезами і тестами.

Таким чином, ми бачимо, що далеко не кожне міркування про політику, навіть сформульоване в авторитетних наукових термінах, може бути віднесено до розряду наукового інструментарію. Теорія будує гіпотетичну картину світу і доводить свої твердження через серію індуктивних або дедуктивних побудов. [1]

Основні розбіжності різних теорій в сфері вивчення політики стосуються природи світу політичного (онтологія) і характеристик знання про цей світ (епістемологія). До області онтології відносяться основоположні питання, наприклад: чи володіє політична реальність власної сутністю або ж вона є суб'єктивною, по своїй суті, створеною людиною. Найбільш радикальні прихильники цього підходу трактують політику як абсолютно об'єктивну і незалежну від людських уявлень сферу соціального буття, фактично ставлячи знак рівності між нею і природним середовищем. На протилежному полюсі онтологічному знаходяться погляди ідеалістів, які стверджують, що внутрішня політика та міжнародні відносини є переважно ідеями або концепціями, які створюються і розділяються людьми.

Епістемологія розглядає питання, що стосуються способів отримання людиною своїх знань. Одна з крайніх точок зору на цю проблему полягає в прагненні досягти суто наукове пояснення політики шляхом створення універсальної соціальної теорії на базі емпірично перевіряються припущень. Іншою крайністю є уявлення, що відкидають шлях пояснення і відстоюють принцип розуміння світу політичного. Представники цього підходу бачать свою задачу в тому, щоб зрозуміти й інтерпретувати головні питання, які служать предметом вивчення. Вони вважають, що історичні, правові або моральні проблеми політичного світу не можна перевести в терміни науки без того, щоб не спотворити їх зміст. [16]

1.2 СПЕЦІАЛЬНО-НАУКОВІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Як складова частина політичної науки прикладна політологія спирається на ті самі загальнонаукові підходи і принципи аналізу, що й теоретичні дослідження. Однак домінуюча роль тут належить засобам мікрополітичного аналізу, де переважають індуктивні методи дослідження, що ґрунтуються на вивченні окремих, одиничних явищ. [18]

До таких методів відноситься насамперед спостереження подій. Воно може проводитись у формі «відкритої» констатації фактів (відстеження конкретних подій та довгострокових наслідків тих чи інших рішень) та у формі «включеного спостереження» (коли дослідник протягом певного часу або знаходиться усередині досліджувальної групи, наприклад керівництва партії, або «занурюється» у яку-небудь конкретну ситуацію, скажімо, в атмосферу проведення переговорів). При кожному з цих варіантів одержувана інформація повинна бути достовірна, незалежна від пристрастей спостерігача, що на практиці досягти нелегко, оскільки в політиці діють живі люди зі своїми інтересами, симпатіями й антипатіями. [14]

Важливий метод прикладної політології -- контент-аналіз. Він припускає цілеспрямоване вивчення певних документів (конституцій, правових актів, кодексів, програм, інструкцій) чи ж інших безпосередніх носіїв інформації (книг, картин, кінофільмів, гасел тощо). Цей метод спирається на широке застосування комп'ютерних технологій, завдяки чому в наслідок індексування ключових слів можна підрахувати частоту їхнього використання і вибрати інформацію з дуже значних за обсягом текстів.

У прикладній політології широко використовується метод опитування прямих чи побічних учасників політичних подій, а також експертів, здатних дати професійний аналіз ситуації. Виявлення, узагальнення й систематизація інформації можуть здійснюватися через інтерв'ювання окремих громадян або проведенням масових анкетних чи інших опитувань. Можливість широкого використання при цьому математичних методів підвищує вірогідність даних, а значить і наукову обґрунтованість політичних прогнозів і рекомендацій.

Ігрові методи припускають попереднє конструювання ситуації, імітацію того чи іншого варіанту розвитку процесу, конфлікту і т. д. Це дає можливість відпрацювати різні моделі дій управлінських структур, розподілити ролі учасників подій, уточнити характер їх поведінки і взаємини між ними. Завдяки такого роду прийомам можна передбачати варіанти зміни ситуації, підготувати управлінський персонал до прийняття рішень у неординарних ситуаціях, знаходити якісно важливі ланки і суперечності у відповідних процесах. [5] У прикладній політології широко застосовуються і більш приватні методи досліджень, наприклад:

· фактор-аналіз, що зводить безліч емпіричних даних до основних, визначальних;

· використання когнітивних карт-матриць, у яких фіксуються типові реакції лідерів (чи інших осіб) на кризові ситуації, зразки вчинків у стабільних умовах, біографічні дані й інша інформація, що допомагає прогнозувати їх майбутні вчинки;

· конфігуративні дослідження, що використовують порівняльний аналіз для виявлення специфічних ознак політичних об'єктів;

· біографічний аналіз та ін.

Результати порівняльних досліджень у галузі прикладної політології сприяють виробленню теоретичних установок аналізу політичної реальності, тобто моделей вивчення тієї чи іншої ситуації, конфлікту чи іншого процесу. Такі моделі, що передбачають, наприклад, дії уряду в умовах міжнародної кризи чи комплекс заходів щодо організації передвиборчої кампанії, дозволяють домагатися всебічної характеристики політичних процесів, враховувати неминучі фази й етапи їхнього розвитку, вчасно завбачувати найбільш небезпечні зони і кризові моменти. [5]

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ ПІДХОДИ АНАЛІЗУ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

2.1 КОНТЕНТ-АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ШВЕЦІЇ

Хронологія подій міжнародного життя Швеції за період від 1.06.2011 - до 1.01.2012

Динаміка подій за період від 1.06.2011 - по 1.01.2012

Кількість подій за кожен місяць.

Якість взаємовідносин Швеції із різними суб'єктами МВ.

У ході контент-аналізу були використані статті різних інформаційних ресурсів, таких як: BBC, CNN, Bloomberg, Stratfor, Euronews, Business-politika, UNIAN, Укрінформ, Ура-Інформ, Ріановини, офіційний сайт МЗС Швеції, та ін.

Аналізуючи міжнародне життя Швеції від 1.06.2011 - до 1.01.2012, вдалося визначити пріоритетні напрямки її зовнішньої політики. Так як держава є достатньо розвиненою та впливовою, вона є членом багатьох міжнародних організацій. Тому за цей період вона проводила активну діяльність в межах таких інституцій як: ЄС, ООН, МАГАТЕ, ОБСЄ, Рада Європи, ОЕСР, СОТ, Співробітництво Північних держав, Співробітництво в регіоні Балтійського моря, Співробітництво Баренцево Євро - Арктичного регіону, та ін.

Швеція також проводила активну зовнішню політику відносно таких держав як: Вірменія, Азербайджан, Грузія, США, Канада, Іран, Ірак, Індія, Китай, ОАЕ, Малайзія, Індонезія. За цей період відбулося багато візитів, зустрічей, семінарів, конференцій та переговорів, які зміцнили відносини між суб'єктами.

У рамках «Східного партнерства» був проведений другий саміт. Захід був відзначений загостренням взаємин між Євросоюзом і Білоруссю, яка проігнорувала запрошення. Другою важливою темою саміту стала ситуація в Україні.

Окрім тісної співпраці в межах впливових міжнародних організацій та налагодження відносин з передовими країнами, Швеція також приділила увагу представникам «третього світу»: Афганістану, Палестині, країнам Африки (Кенія, Судан, Лівія, Ефіопія, Сомалі), надаючи їм гуманітарну допомогу.

Отже, можна зробити висновок, що зовнішня політика держави є багатовекторною. Швеція співпрацює з багатьма країнами світу. За виділений проміжок часу не було виявлено жодного конфлікту. Це явище підтверджує, що Швеція є стабільною розвиненою країною, яка є провідником миру та безпеки в світі.

2.2 SWOT-АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ШВЕЦІЇ

Матриця №1 Співвідношення сильних та слабких сторін.

Матриця №2 Співвідношення сильних сторін та загроз.

Матриця №3 Співвідношення сильних сторін та можливостей.

Матриця №4 (критична)

Співвідношення слабких сторін та загроз. Що може відбутися у разі накладення зовнішньої загрози на слабкість системи.

1.1. Іммігранти можуть погіршити внутрішнє становище, почастішають конфлікти, у результаті держава не зможе ефективно керувати міжнародними організаціями, а зосередить свою увагу на розв'язанні власних проблем.

1.2. Представники національних меншин будуть бунтувати, що може призвести до воєнного повстання та громадянської війни.

1.3. Іммігранти самі не бажають працювати та заважають це робити звичайному населенню, тому економічна стабільність може опинитися під загрозою, а в результаті - зниження економічних показників, втрата лідируючих позицій в рейтингу розвинених країн, послаблення впливу в МО, занепад держави.

1.4. Вихідці із країн Близького Сходу становлять найбільшу загрозу, тому що вони найчастіше виступають учасниками терористичних актів. Якщо збільшиться їх присутність в країні, то відповідно почастішають випадки порушення миру та безпеки держави.

2.1. При збільшенні кількості конфліктів між представниками різних віросповідань держава на зможе зосередитись на вирішенні міжнародних проблем, не вирішивши свої внутрішні.

2.2. Протиріччя з приводу релігійної неоднорідності погіршують внутрішню ситуацію, що може призвести до масових страйків, заворушень та переворотів, які значно погіршать заслужений упродовж багатьох століть імідж стабільної держави.

2.3. Релігійні конфлікти будуть псувати внутрішню ситуацію, при гальмується діяльність та виробництво найбільш важливих суб'єктів економічної галузі. Швеція не зможе надавати фінансову допомогу іншим державам, бо доведеться вирішувати власні проблеми. 2.4. Представники ісламу зазвичай виступають найбільшими агресорами терористичних актів, при зростанні їх кількості почастішають конфліктні ситуації.

3.1. Безробіття є одним з недоліків будь-якої економічної системи. Якщо не вирішити це питання шляхом створення нових робочих місць, населення не буде працювати на благо суспільства, тобто не приноситиме користь, а виступатиме тільки як тягар для держави. Відповідно, працювати буде нікому, економіка почне занепадати, і в результаті Швеція втратить свої позиції в рейтингу провідних країн світу.

3.2. Зі збільшенням безробіття збільшується кількість невдоволеного населення, дії яких можуть мати агресивний характер, що призводить до загострення внутрішньої ситуації в країні.

3.3. Якщо не вирішити проблему безробіття, кризові явища набудуть ще гострішого характеру. І тоді подолання кризи стане менш реальним та займе більший період часу.

3.4. Люди, які не обтяжені відповідальністю та соціальних обов'язком більш схильні до протиправних та небезпечних вчинків. Тому у разі збільшення рівня безробіття, може збільшитись кількість злочинців, які будуть прагнути отримати гроші за рахунок комп'ютерного тероризму.

4.1. Старе населення хоча і наділене великим досвідом ведення справ, проте не має сучасного бачення світу. Представники старшого покоління не зможуть пристосуватися до нових умов існування та віднайти більш ефективні шляхи утримання лідируючих позицій Швеції на міжнародній арені.

4.2. Люди похилого віку фізично не зможуть стримати атаки з боку молодих іммігрантів. Тому представникам національних меншин буде набагато легше здійснити повстання.

4.3. Пенсіонери не зможуть принести користь державі, тому економічні показники будуть падати, криза загостриться, план виходу із кризи ускладниться, економіка занепаде.

4.4. Люди похилого віку менш адаптовані до останніх надбань науки і техніки, тому вони не в змозі стримати комп'ютерних злочинців, які за останній час набувають все більшої популярності.

Проаналізувавши сучасне становище Швеції за допомогою методу SWOT, вдалося визначити сильні та слабкі сторони держави, можливості та загрози, що можуть надходити із оточуючого середовища. Проведене дослідження дає змогу розробити три сценарії розвитку подій на майбутнє.

Сценарій №1.

Можна залишити все як є, нічого не змінювати. Враховуючи загрози, які є на сьогоднішній день, ситуація може значно погіршитись. Якщо не врегулювати еміграційну політику, з часом представники національних меншин будуть погіршувати внутрішнє становище, а згодо можуть здійснити переворот та захопити владу в державі. Економіка занепадатиме, Швеція не зможе виділяти грошову допомогу, припиниться фінансування міжнародних інституцій, в яких вона займає лідируючі позиції, в результаті країна втратить свій вплив на світ і перестане існувати як провідна економічно-розвинена держава, яка є гарантом стабільності та сталого розвитку як в Європі, так і по всьому світові.

Сценарій №2.

Використовуючи сильні сторони та можливості, можна подолати слабкості та загрози. У разі створення та впровадження більш жорсткої політики міграції, країна може убезпечити себе від небажаних іммігрантів та здійснити депортацію найбільш підозрілих і небезпечних представників національних меншин. При відсутності конфліктів держава зможе спокійно впроваджувати необхідні реформи, долати безробіття, нарощувати економічний потенціал, зміцнювати лідерство на регіональному та глобальному рівнях. Вирішивши внутрішні проблеми, Швеція зможе здійснювати вплив на стратегічно важливі об'єкти прямо та через участь у міжнародних організаціях, виступати провідником стабільності та безпеки у світі.

Сценарій №3.

Швеція може вирішити проблеми з іммігрантами, але жорсткі обмеження будуть викликати ще більше невдоволення та осуд з боку населення. Тому еміграційна політика повинна бути ретельно продумана. Вже приймаються певні міри, тому поступовими кроками в майбутньому ця ситуація може змінитися на краще, проте повному зникненню проблема не підлягає. Рівень безробіття впаде, економічна модель країни є однією з найкращих у світі, тому всі питання, що стосуються цієї галузі будуть легко вирішені. Вдосконалюючи виробництво біопалива та використання відновлюваних джерел енергії, у найближчі 10 років державі вдасться повністю відмовитись від нафти, замінивши її альтернативними видами палива і таким чином позбутися залежності від країн-експортерів чорного золота.

Швеція виступає важливим актором сучасних міжнародних відносин, її авторитет буде постійно зростати за рахунок фінансування міжнародних інституцій, допомоги країнам третього світу, та участі у врегулюванні економічної кризи. Щодо нейтралітету, то в майбутньому він може бути порушений внаслідок тісної співпраці з Північноатлантичним блоком. У разі вступу в НАТО країна може набути значну кількість ворогів і втратити імідж стабільної безконфліктної держави.

РОЗДІЛ 3. СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ВІДНОСИН ШВЕЦІЇ З УКРАЇНОЮ

швеція міжнародний політичний арена

Відносини Швеції з Україною мають далекі історичні корені. Ще 300 років тому Гетьман Іван Мазепа уклав військово-політичний союз зі шведським Королем Карлом ХІІ. Швеція на той час вже була однією з наймогутніших держав Європи, і такий союзник міг стати вагомим гарантом побудови незалежної української держави.

Поразка цього союзу на довгі століття відклала здійснення мрії українців, але невидимий зв'язок, взаємна симпатія і довіра між двома народами збереглися протягом віків. Дух взаєморозуміння та партнерства став характерною ознакою українсько-шведських відносин і на нинішньому історичному етапі, після здобуття Україною незалежності.

13 січня 1992 р. була підписана Угода між Україною і Королівством Швеція про встановлення дипломатичних відносин. З цього часу Швеція посіла в Україні провідні позиції в торговельно-економічній сфері. Ціла низка великих шведських компаній прийшла на український ринок з наміром тут закріпитися. Сьогодні Швеція - наш найбільший торговельно-економічний партнер в Північній Європі.

Обсяги двосторонньої торгівлі щороку збільшуються, поступово покращується і структура українського експорту. Швеція є одним з найбільших інвесторів в економіку України (близько $1,5 млрд.).

Однією з найбільш перспективних сфер двостороннього співробітництва є енергетична галузь, зокрема - використання відновлюваних джерел енергії, енергозбереження, в яких Швеція є безумовним світовим лідером.

Слід зазначити, що саме ці сфери співробітництва лягли в основу нової Стратегії співробітництва з Україною на 2009-2013 роки., що була затверджена Урядом Швеції у грудні 2008 року. Стратегія передбачає надання Швецією Україні технічної допомоги в розмірі в середньому $25 млн. щорічно на реалізацію проектів у сферах раціонального використання енергетичних ресурсів та збереження довкілля, а також демократичних перетворень, зокрема, в питаннях євроінтеграції. Протягом останніх кількох років особливої динаміки почала набувати політична складова двосторонніх відносин. Для України Швеція є пріоритетним партнером у регіоні Північної Європи, одним з найбільш послідовних провідників її євро інтеграційних сподівань серед країн «старої» Європи.

Своєю чергою, для Швеції, яка надає особливої ваги питанням демократичного розвитку, безпеки і стабільності в регіоні Східної Європи, Україна є ключовим партнером у цьому регіоні.

Динаміка двостороннього політичного діалогу завжди була показовою для рівня відносин між країнами. В цьому плані 2008 рік можна сміливо вважати важливим у розвитку українсько-шведського співробітництва. Головною подією безумовно став державний візит до України Короля Швеції Карла XVI Густава та Королеви Сільвії (30 вересня - 3 жовтня) на запрошення Президента України В.Ющенка.

Слід зазначити, що це був не лише перший візит шведського Короля до України, але й перший в історії нашої держави офіційний візит іноземного монарха загалом. Сам факт візиту став важливим сигналом представникам політичних і бізнесових кіл не лише Швеції, а й усієї Європи про успішність здійснюваних у нашій державі демократичних і ринкових реформ та важливість налагодження з нею якнайтіснішого співробітництва. Візит засвідчив високий рівень політичної довіри, який існує між двома країнами, а також підтвердив послідовну підтримку Швецією євро інтеграційного курсу України.

Крім того, в листопаді 2008 року відбувся офіційний візит до Швеції Прем'єр-міністра України Ю.Тимошенко, що став логічним продовженням переговорів у рамках візиту до Києва шведського Короля, практичним наповненням досягнутих раніше домовленостей. Знову ж - це був перший офіційний візит керівника українського Уряду за всю історію двосторонніх відносин. Головна увага протягом переговорів була приділена взаємодії двох країн на євро інтеграційному напрямі, а також активізації двостороннього співробітництва в енергетичній сфері.

До пріоритетів шведської політики належить і питання подальшого розширення ЄС, а також поглиблення співробітництва з країнами східноєвропейського регіону, зокрема, практична реалізація ініціативи “Східне партнерство ”.

Як один з авторів цього амбіційного проекту, Швеція належить до головних рушійних чинників у реалізації ініціативи, що має охопити шість східноєвропейських держав (Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, Азербайджан та Вірменія).

“Східне партнерство ” передбачає створення на сході Європи єдиного простору стабільності, безпеки та добробуту, що ґрунтується на європейських політичних, економічних, соціальних нормах і стандартах, а також можливість укладення угод про асоціацію, нового покоління планів дій, створення поглиблених і всеохоплюючих зон вільної торгівлі, лібералізацію візового режиму між ЄС і країнами-партнерами.

Проте події останнього року призвели до погіршення відносин. Швеція як і більшість європейських країн гостро відреагувала на вирок Печерського суду щодо засудження на 7 років тюремного ув'язнення екс-прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Голова Міністерства закордонних справ Швеції Карл Більдт вважає, що винесений вирок поставить під загрозу толерантні стосунки між Україною та Європейським Союзом.

19 грудня 2011 року в Києві відбувся саміт України-ЄС. Під час саміту президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу і голова Європейської Ради Херман ван Ромпей озвучили критичні зауваження щодо політичної ситуації в Україні. У зв'язку з цим угода про асоціацію не була підписана. Україна знову втратила свій черговий шанс стати на крок ближче до ЄС.