Доктрина демократії в зовнішній політиці США як засіб руйнування неугодних режимів: приклад Югославії

ЗМIСТ

ВСТУП

ГЛАВА I ДОКТРИНА ДЕМОКРАТІЇ, ЯК ОСНОВОПОЛОЖНИЙ ПРИНЦИП ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ США

1.1 ПОНЯТТЯ ДОКТРИНИ ДЕМОКРАТІЇ

1.2 ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОЇ ДОКТРИНИ США

1.3 АСПЕКТ ДОСЯГНЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ ШЛЯХОМ ВІЙСЬКОВОГО ВТРУЧАННЯ

ГЛАВА II УСУНЕННЯ НАТІВСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ НЕБАЖАНИХ РЕЖИМІВ НА ТЕРИТОРІЇ, КОЛИШНЬОЇ СФРЮ.

2.1 ОПЕРАЦІЯ «ОБДУМАНА СИЛА»

2.2 ГУМАНІТАРНА ІНТЕРВЕНЦІЯ ВІЙСЬК НАТО У ЮГОСТАВІІ.

ГЛАВА III

ПОДВІЙНІ СТАНДАРТИ США І НАТО

3.1 ВИЗНАННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ КОСОВО І НЕВИЗНАНІ РЕСПУБЛІКИ ПІВДЕННА ОСЕТІЯ І АБХАЗІЯ.

3.2 ДИСКРИМІНАЦІЯ СЕРБІВ У КОСОВО.

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

доктрина демократія зовнішньополітичний

Актуальність теми. Військова доктрина США за останні роки змінювалася кілька разів, але незмінним залишалося і залишається те, що вона брала участь у всіх збройних конфліктах, які виникали після Другої Світової війни. Сьогодні навіть ООН не може заборонити військовим США проводити ті, чи інші військові операції, а лише дати рекомендації. З цього випливає, що США фактично може вершити правосуддя так, як це буде вигідно їм. Один з американських політологів сказав: «Ми не вибираємо наші цілі заради друзів, ми вибираємо наших друзів заради наших цілей». Виноска Військова доктрина США стала одним з провідних факторів нестабільності світу на земній кулі. Використовуючи свою військову міць і перевага, США вселяє залякування у всіх незгодних країн, адже якщо цієї наддержаві, що-небудь не сподобатися, то вона просто здійснить чергове військове втручання, для захисту демократії. Всі незгодні піддаються, якщо військовому, то економічному тискові. Наприклад, Республіка Білорусь, Сирія, Китай постійно піддаються тиску з боку Америки і її союзників.

Об'єкт дослідження теоретична основа доктрини демократії Сполучених Штатів Америки. Предметом дослідження є базове вплив доктрини демократії США на її відносини з іншими державами.

Метою дослідження є розкриття впливу зовнішньополітичної доктрини США для усунення неугодних режимів в інших державах.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних наукових завдань:

* Визначити основні риси «Доктрини демократії» США;

* Дослідити особливості зовнішньополітичної доктрини країни, як в попередні, так і в нинішній періоди;

* Вивчити основні риси застосування «Доктрини демократії» у зовнішній політиці США;

* Виділити можливі причини і наслідки «демократичних процесів» в окремих регіонах світу, зокрема Югославії.

Ступінь вивченості. Як у закордонній, так і у вітчизняній науці спостерігається дефіцит системного аналізу об'єкта дослідження.

Однак слід зазначити, що процеси формування наукових праць беруть свій початок у другій половині ХХ століття, незважаючи на не вичерпуються інтерес дослідників різних епох до проблеми конфлікту (до неї зверталися такі мислителі минулого, як Геракліт, Фукідід, Геродот, Тацит, а пізніше Т. Гоббс, Дж. Локк, Ф. Гегель, К. Маркс та інші).

Сьогодні проблема виникнення, а згодом і врегулювання конфліктів досліджується як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками. Вивченням воєнної доктрини США займалися такі дослідники: Е.Ю. Гуськова, А.Минеев, Є.Пронькін, Т. Замятина, А.Тимофеев та інші.

Також розглянуто виходить періодична література, а саме: «Журнал по вирішенню конфліктів» (The Journal of Conflict Resolution), «Міжнародний журнал по врегулюванню конфліктів» (The International Journal of Conflict Management), «Журнал по дослідженню проблем миру» (Journal of Peace Research), «Журнал по переговорам» (Negotiation Journal), «Міжнародні переговори: журнал практичних і теоретичних досліджень» (International Negotiation: A Journal of Theory and Practice).

ГЛАВА I ДОКТРИНА ДЕМОКРАТІЇ, ЯК ОСНОВОПОЛОЖНИЙ ПРИНЦИП ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ США.

1.1 ПОНЯТТЯ ДОКТРИНИ ДЕМОКРАТІЇ

Демократія - це форма правління, при якій управління державою займається народ. Кожен має право на обрання в президенти та на інші державні посади.[21. с. 25] При демократії, представник державної влади мають обиратися на терміни, по закінченню яких проводяться вибори і обираються нові представники. При демократичному устрої держави, влада поділяється на: законодавчу, виконавчу і судову, яку поділяють між представниками та органами державної влади, які в свою чергу гарантують права і свободи індивідуумів. При цьому сам індивідуум знаходиться на другому плані.

У країнах, яких немає демократії, говорять про те, що вона скоро прийде, а там, де вона вже встановлена, обговорюють її зникнення. Так, чи інакше, у XX столітті поняття «демократія» стало таким собі «брендом», який хочуть роздобути багато країн, в яких немає її.[22, c. 45] Багато вчених сьогодні говорять про те, що демократія не має чіткої мети, адже за великим рахунком справжня її мета неможлива хоча б тому, що це дуже складно здійснити. Окрім цього є і вчені - оптимісти, які говорять, що справжня мета демократії не загублена.

Плюралістична доктрина демократії (класична доктрина демократії) застосовується в багатьох країнах світу. Це класична модель демократії, яка є еталонною. Я хотів би розповісти про декілька мінусів демократії.

Почнемо з того, що одним з основних і, мабуть, головних недоліків є ідеалізація дійсності, перебільшення участі громадян в управлінні країною. Наприклад, якщо брати до уваги Україну, то для того, щоб балотуватися в президенти потрібно заплатити приблизно 2 мільйони гривень, що вже не нормально , адже у звичайних людей немає таких коштів і вони само-собою вже не можуть приймати участь у виборах, в якості кандидата президенти.

Другим недоліком є нерівність впливу на політику держави різних суспільних груп, які просто не можуть скласти конкуренцію великим бізнесменам, бюрократам, профспілкам і військово-промисловому комплексу. До того ж плюралістична демократія дуже незручна в тому сенсі, що при прийнятті рішень потрібно узгодити його з усіма зацікавленими групами, що вже являє собою складну задачу.[13. c. 45] Ще одним мінусом такої демократії є те, що якісь нові ідеї дуже важко, адже для цього варто отримати загальне визнання, що є так само дуже складним процесом.

Тому варто сказати, що демократія - це утопія. Навіть у США, країні, яка є еталоном демократичного суспільства, існують всі ці недоліки, які вказані вище. У світі немає жодної країни, в якій існувала б сто відсоткова демократія.

Сьогодні багато говорять про те, що країнам Сходу потрібна демократія, але ніхто не бере до уваги те, що в них є свої звичаї і традиції, які не варто порушувати. Західний світ за великим рахунком здійснює черговий ряд «хрестових походів», які в давнину увінчалися повним фіаско. Навіщо Сходу культура Заходу, якщо у них є своя культура? Навпаки, потрібно її поважати, адже в статуті ООН, є принцип саме визначеності народів і націй і невтручання у внутрішні справи. [8. c. 204]

На прикладі колишньої Югославії можна однозначно сказати, що США не керувалися демократичними цілями, а швидше за все, керувалися лише своїми інтересами в сфері геополітики.[29. c. 78] Після розвалу Югославії утворився ряд держав, які зараз не можуть диктувати свої правила, а змушені підкоряться. Вони мають права і свободи такі ж, як і США, але, так само, як і в демократії держави, є гравці різної сили, вони мають різну силу впливу.

Після відділення Косово в 1999 році, там, буквально за півтора роки була зведена друга за площею військова база США у світі. Навіщо Америці така база на такому маленькому шматочку землі? Все просто, якщо згадати історію, то той, хто володіє Балканами, той має вплив на всю Європу. Коли в 1999 році бомбили югославську територію, загинуло безліч мирних людей, було знищено понад 350 шкіл і знищено лише 20 танків, це ціна демократії? Згодом «миротворчу операцію» назвали гуманітарною інтервенцією, але не можна допомагати народу бомбами і зброєю, вбиваючи, той самий народ, який ви нібито рятуєте. [10. c. 35]

На мою думку, демократія - це лише важіль влади, який використовує США у своїй зовнішній політиці. Якщо їм не бажані ціни на нафту, вони можуть вторгнутися в одну з країн ОПЕК, налаштувати там своїх баз і сидіти до тих, пір, поки не наситяться нафтою. За часів Холодної війни США стримував СРСР, зараз же стримувати США за великим рахунком нікому.

1.2 ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОЇ ДОКТРИНИ США

Військова доктрина США заснована на обліку ряду геостратегічних чинників таких, як посилення впливу на регіональну безпеку і стабільність. Це перш за все - Південна Європа, Близький Схід та Латинська Америка. Однак, слід зазначити, що цей процес безконтрольного розповсюдження ядерної, хімічної і бактеріологічної зброї, а також засобів її доставки триває і донині. Доктрина передбачає співпрацю з союзниками по блоку НАТО і ЄС у сфері врегулювання різного масштабу криз. Враховано у військовій доктрині і те, що обстановка в Європі кардинально змінилася. Причиною цього став крах Радянського Союзу та військово-політичного блоку ОВД. Ці події дозволили думати про інші проблеми, а не про стримування комунізму та недопущення глобального конфлікту. Внаслідок чого прийняли більш гнучку військову доктрину, правильно і швидко реагує на будь-які загрози і стабільність демократії у світі.

Сьогодні військова доктрина США складається з чотирьох базисних принципів:

1. Стримування найбільш ймовірних противників від застосування сили щодо Сполучених Штатів Америки, їхніх союзників та членів НАТО.

2. Присутність сил швидкого реагування США в найбільш важливих для США точках світу. Це обумовлено тим, що у світі існує кілька вогнищ війни - це Близький Схід, Північна Африка, Тихий океан.

3. У разі необхідності відтворити основні елементи військового потенціалу, який необхідний у разі виникнення загрози демократії і американському суспільству.

4. Реагування на кризи систем і спалахують військові зіткнення так, як це може, є загрозою для США і їх союзників, а також для решти демократичного світу.[1. c. 78]

Всі ці базисні принципи є основою для розробки і створення стратегічних концепцій, які реалізуються американцями в рамках нової військової доктрини. Саме тому було розроблено декілька концепцій таких, як:

· «Готовність» - збройні сили США та її союзників перебувають у постійній бойовій готовності, для того, щоб впорається з будь-якою загрозою, яка може загрожувати національним інтересам Америки і її союзникам. Тому весь військовий склад проходить постійні тренування для підтримки боєготовності на вищому рівні.

· «Контроль над озброєнням» - США розуміє важливість контролювати й охороняти запаси, хімічної та ядерної зброї (бактеріологічної), а також запобігання появи такого озброєння у країн, які можуть представляти загрозу для демократичного суспільства. Якщо, є підозра про те, що у якоїсь країни існує така зброя, то США відразу приймає заходи, як економічні, так і пряме застосування сили.

· «Колективна безпека» - ця концепція має на увазі під собою у разі кризи вживати заходів колективно. Це дуже зручно, адже одна справа воювати одному, а інше з союзниками.

· «Перевага на морі і в повітрі» - всі ми знаємо, що будь-який конфлікт, який відбувався за участю США за останні 60 років не обходиться, без примирення авіаносців і авіації. По перше вони на початкових стадіях війни використовують весь потенціал авіації бомбардуючи всі військові і особливо важливі стратегічні точки, часом вбиваючи мирних жителів. По друге весь світовий океан в даний момент знаходиться під контролем швидких сил реагування США, що створює певну монополію і дає перевагу над будь-яким супротивником. По-третє, використовуючи передові досягнення в авіабудуванні і на флоті, вони знижують втрати серед особового складу до мінімуму.

· «Швидкою перекидання військ - стратегічної мобільності» - у будь-якому конфлікті важливо те, наскільки ти швидкий. Адже маючи перевагу в часі можна розгорнути свої війська, організувати оборону, або організувати бойові точки. А також уникнути втрат серед мирного населення.

Вся військова доктрина США заснована на зниженні людських смертей, якнайшвидшому поразку противника, мобільності війська і підтримки його в постійній бойовій готовності, для досягнення своїх цілей у будь-якій точці земної кулі.[22. c. 89]

У моєму розумінні, військова доктрина США ґрунтується тільки на одному головному принципі, це - підтримка мобільності військ. Для цього потрібно постійно розробляти нові військові технології і приймати їх на озброєння, на розробку яких виділяються нечувані суми.

Для виправдання цих витрат і постійної підтримки армії в повній бойовій готовності, США постійно приймають участь у всіх вигідних для них конфліктах і військових зіткненнях. Так, починаючи з війни у Кореї 1951-53, потім надаючи допомогу повстанцям в Сальвадорі, на початку 60-х, продовжуючи В'єтнамом у 1964-1968 роках, влаштовуючи масові переворотів в Африці та Південної Америки, підтримуючи моджахедів в Афганістані, у 1991 - вторгаючись в Ірак, і звичайно ж події 1995-1999 років в Югославії, які беруть свій початок в 92-93 роках [33. c. 130]. Це не весь список конфліктів, які розв'язував уряд США, а лише мала частина.

Якщо брати до уваги результати, яких вони досягли і ту кількість жертв серед мирного населення, то стає ясно, що один з принципів, а саме - зменшення жертв серед мирного населення, є показовим і не має ніякої підтримки в реальному зіткненні. Як тільки завершується один конфлікт (придушення тієї, чи іншої країни), США розв'язують інший. Пов'язано це з тим, щоб диктувати свої правила в світі і, звичайно ж, вибивати гроші на нове озброєння чесних платників податків [8. c. 223].

Сьогодні явним прикладом є вторгнення до Лівії. Раніше режим Каддафі ігнорували і накладали різноманітні санкції, але до останніх подій, ті ж країни НАТО, на чолі з США дружили з ним. Зараз ми бачимо, що це ворог. До тих пір, поки США вигідно співпрацювати, вони співпрацюють, після того, як вигода закінчується, вони різко змінюють своє ставлення і розгортають повномасштабне вторгнення, так було і іншими країнами.

Хто ж наступний - Таджикистан, Туреччина, Пакистан, а може бути Республіка Білорусь? Всі ці війни показові, якщо б їх не було, то США не мала такого сильного впливу на світовій арені та армії. Тому, їм потрібно постійно втручатися в нові і нові конфлікти, особливо, враховуючи те, що якщо в країні застаріле зброю і авіація, а так само присутній нафту, тоді якщо яка-небудь країна відповідає даним параметрам, то прихід НАТО з гуманітарною інтервенцією на чолі з США буде неминучим.

1.3 АСПЕКТ ДОСЯГНЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ ШЛЯХОМ ВІЙСЬКОВОГО ВТРУЧАННЯ

Головною проблемою США є те, що в її основі закладено експансивність, тобто прагнення облаштувати всіх сусідів так, як завгодно самої Америки. Для цього США чинить постійний вплив на всі процеси, які відбуваються у світі, включаючи всі країни. З середини ХХ століття, після Другої світової «місіонерство» США трансформувалося та стало силою нав'язувати свою політику і суспільний устрій.

Наочним прикладом тому були війни, в яких брала участь, а часто і розв'язувала Америка чужими руками. Але є ряд держав, які прагнуть до власної політики і мають свою точку зору, це в першу чергу РФ, а також Китай, Венесуела, Сирія і так далі. Вони не згодні з діями, які здійснює США, через свій головний важіль - просування демократії. Навіщо нав'язувати свою недосконалу модель?[40. c. 67]

Насправді вона досконала, адже через неї можна керувати зовнішньою і внутрішньою політикою держав. Дірки, які є, зроблені спеціально для «рук дядечка Сема». Але можна сказати те, що США не прагнути повністю підпорядковувати собі ці держави, вона дає їм у вигляді демократії нібито право на реалізацію власної зовнішньої і внутрішньої політики, насправді ж, смикаючи за ниточки всю політичну еліту. Якщо б підпорядкування було повним, то багато народів почали страйкувати, виникли б гарячі точки, як Чечня і, врешті-решт, Америка втратила статус-кво. Використовуючи демократію, вона пом'якшує бачення того, що є насправді.

Багато країн, які зараз борються проти нав'язування політики США, перебувають під дуже сильним тиском з боку світової спільноти, а все чому? Та тому, що все це світове співтовариство управляється США.

Використовуючи свою військову перевагу і «вірного пса» в особі НАТО, США може пригнічувати будь-яку державу «давши хабара» ООН, або, як це прийнято називати, подати прохання на дозвіл військового втручання, для усунення диктатора за його недемократичне правління, або для запобігання гуманітарної катастрофи, як це було у Югославії. У результаті руки НАТО стають розв'язаними, оголошується безпілотна зона, а це означає, що розпочинається війна, початком якої є бомбардування.

ГЛАВА II УСУНЕННЯ НАТІВСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ НЕБАЖАНИХ РЕЖИМІВ НА ТЕРИТОРІЇ, КОЛИШНЬОЇ СФРЮ

2.1 ОПЕРАЦІЯ «ОБДУМАНА СИЛА»

Передумовами операції «Обдумана сила» стало те, що з 1994 року НАТО провела цілий ряд збройних акцій проти боснійських сербів, які брали участь у громадянській війні в Боснії, але це не дало результату, бо ці бомбардування були точкові. Після вибуху на ринку Маркл в Сараєво, в кінці серпня 1995 року, як і в результаті першого вибуху провину не довели повністю, але відповідальність поклали на сербів. У тому, ж 1995, війська НАТО розробили план, який отримав назву «Обдумана сила». Цей план включав в себе проведення серії бомбардувань, які повинні були знищити військові зосередження та інші військові об'єкти. Сербській армії поставили ультиматум, за яким вони повинні були вийти з Сараєва. Нажаль цього не сталося - сербські війська відмовились виконувати вимоги, бо це не було підтверджено законно. Операція тривала з 28 серпня до 20 вересня, з перервою з до 5 вересня для здійснення переговорів, але переговори зазнали краху і бомбардування поновили. [13. c. 43]

Операція була першим великомасштабної акцією НАТО проти країни, яка не несла загрози членам НАТО. За час проведення операції було зроблено більше 3.5 тисяч вильотів, з них на контингент США припадало більше 2.5 тисяч вильотів. Результатом бомбардування стало знищення всіх радарних установок складів з боєприпасами, засобів ППО, а також зруйновано безліч мостів, комунікацій, телецентрів, і повністю вся інфраструктура, яка підтримувала життя людей. Сотні тисяч людей залишилися без даху над головою, 152 людини вбито, 273 поранено, а в результаті застосування бомб з ураном, більше трьохсот чоловік померло в результаті раку та інших хвороб внаслідок опромінення. Інтервенція НАТО повністю знищила військову перевагу сербів у Боснії, а фіналом всього стало підписання Дейтонських угод. [14. c. 91]

2.2 ГУМАНІТАРНА ІНТЕРВЕНЦІЯ ВІЙСЬК НАТО У ЮГОСТАВ ІІ

Після операції «Обдумана сила», війська НАТО не зупинилися на досягнутому. Зоною нової миротворчої операції Північно-Атлантичного Альянсу було Косово. Причиною став конфлікт між військовими формуваннями Сербії та силами косовських албанців АОК. Війська НАТО під приводом гуманітарної інтервенції втрутилася в конфлікт і почали найбільшу повітряну кампанію проти Союзної Федеративної Республіки Югославії з застосуванням забороненого озброєння (включаючи касетні бомби і бомби з урановими наконечниками), яка тривала 77 днів. Тоді Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію № 1244, в якій говорилося про принципи політичного вирішення кризи в Косово. Згідно з її текстом у Косово був направлений під егідою ООН міжнародний військовий контингент, що складається в основному з сил НАТО, з натівським командуванням. [1. с. 50]

Головною метою, яку поставив перед собою командування НАТО, було повалення авторитарного режиму С. Мілошевича і тим самим запобігання гуманітарної катастрофи в Косово, але це були не головні цілі НАТО в цьому конфлікті.

Вся військова стратегія об'єднаних військ на чолі, яких стояли, звичайно ж, Сполучені Штати Америки, була спрямована на тотальне придушення супротивника своєю технічною перевагою. У першу чергу - це сказано про повітряну силу наступальної авіації. У результаті була проведена великомасштабна операція, початком якої стало масштабне бомбардування, внаслідок якого була знищена майже вся югославська армія, розбиті всі стратегічні об'єкти, включаючи ППО, укріп-райони і військові формування зі складами зброї. Окрім цього, було завдано великої шкоди всій економічній і транспортній інфраструктурі Югославії.

У середині лютого 1999 року керівництво НАТО прийняло оперативний план № 10/413 під кодовою назвою «Спільний дозор». Він включав в себе розгортання миротворчого багатонаціонального контингенту в Косово, під командуванням НАТО.[42. c. 78]

Після боснійського конфлікту і підписання Дейтонських угод, НАТО стає претендувати на роль організації, яка буде забезпечувати стабільний мир в Європі [44. c. 91]. Також, слід зауважити, що така, заздалегідь спланована операція НАТО до військового втручання в Косово незалежно від результатів мирних переговорів навертає на думку про те, що врегулювання конфлікту в країні не було для НАТО основною метою. У першу чергу Альянс переслідував свої цілі і хотів лише продемонструвати свою силу.

Після того, як 24 березня 1999 року Белград відмовився з умовами врегулювання ситуації в Косово військово-повітряні сили НАТО почали бомбардування території Югославії. Повітряна операція сил НАТО (операція «Союзна сила»).

Дана операція передбачала пошкодження життєво важливих для оборони і життєдіяльності країни об'єктів, які включали в себе не тільки військові об'єкти.

Військова стратегія Белграда у війні з силами НАТО, оборонний бюджет якого у 300 разів перевищував югославський, була розрахована на ведення масової патріотичної війни. З огляду на повне панування сил НАТО в повітряному просторі, С. Мілошевич намагався зберегти основні сили своєї армії для сухопутної фази війни, максимально розосередити їх по території Косово та інших районів Югославії.[48. c. 78]

Однак, одночасно з розгортанням бойових дій югославською армією сербські сили безпеки і загони сербських добровольців почали вводити широкомасштабні етнічні чистки з тим, щоб якщо не змінити етнічний баланс в краї на користь сербів, то принаймні значно зменшити демографічну перевагу албанців. В результаті бойових дій та етнічних чисток кількість біженців з Косово досягло 850 тис. чоловік, з яких близько 390 тис. перейшло до Македонії, 226 тис. - до Албанії, 40 тис. - до Чорногорії. [51. с. 99]

Незважаючи на це, наслідки натовських бомбардувань змусили С. Мілошевича піти на поступки. З червня 1999 року за посередництва президента Фінляндії - спеціального посланника ЄС М. Ахтісаарі і спеціального посланника РФ В. Черномирдіна, після багатоденних політичних дебатів президент СФРЮ С. Мілошевич погодився підписати «Документ про досягнення миру». Ним передбачалося розміщення в Косово міжнародних військових контингентів під об'єднаним командуванням НАТО і егідою ООН, створення тимчасової адміністрації краю і надання йому широкої автономії в складі СФРЮ. Так завершився четвертий період розвитку косовського конфлікту.[42. c. 145]

Після прийняття 10 червня 1999 року РБ ООН резолюції № 1244 стадія ескалації Косовського конфлікту змінилася стадією деескалації. У резолюції містилася вимога негайного припинення бойових дій та репресій з боку СФРЮ в Косово поетапного виведення всіх військових, поліцейських і напіввійськових формувань СФРЮ з території краю. 20 червня 1999 року останні частини югославської армії залишили Косово.

Слід зазначити очевидний факт - СФРЮ в політичному та військовому плані зазнала поразки. Втрати від збройного протистояння з НАТО виявилися досить значними: країна опинилася в міжнародній ізоляції, офіційний Белград практично втратив політичний, військовий і економічний контроль над Косово, віддавши його подальшу долю і майбутнє територіальної цілісності своєї країни в руки НАТО і ООН.[34. c. 135]

Сама ефективність роботи міжнародних механізмів врегулювання військових конфліктів поставлена під сумнів. Перш за все, суттєво змінився зміст діяльності ООН. Дана організація стала здавати позиції, міняти свою миротворчу роль, поступаючись частину своїх функцій НАТО. Це радикально змінює всю систему європейської та світової безпеки.

Югославську проблему не можна було вирішити мирним шляхом, тому що: по-перше, не було взаємної згоди і важко було розраховувати на мирний шлях; по-друге, право націй на самовизначення визнавалось за всіма республіками, які входили до Югославії, у той час як серби навіть в місцях компактного проживання цього права позбавлялися; по-третє, право Югославської Федерації на територіальну цілісність відкидалося, в той же час право відокремилися республік було виправдано і захищено міжнародним співтовариством; в четверте, міжнародне співтовариство і ряд країн (таких як США і особливо Німеччина ) відкрито зайняли позиції однієї сторони і тим самим стимулювали протиріччя і ворожнечу; по-п'яте, під час конфлікту було ясно видно, хто на чиїй стороні виступає.

Таким чином, практичні заходи, прийняті світовим співтовариством у колишній Югославії, не ліквідували, а лише на час задавили конфлікт, причини війни залишилися невирішеними . Втручання НАТО на час усунуло проблему протиріч між Белградом і косовськими албанцями, але викликало нове протиріччя: між Визвольної Армією Косово і силами КФОР.

ГЛАВА III ПОДВІЙНІ СТАНДАРТИ США І НАТО

3.1 ВИЗНАННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ КОСОВО І НЕВИЗНАНІ РЕСПУБЛІКИ ПІВДЕННА ОСЕТІЯ І АБХАЗІЯ

17 лютого 2008 року ООН в односторонньому порядку визнало незалежність Косово. Парламент Косово в односторонньому порядку проголосила незалежність Косово від Сербії. На наступний день це рішення підтримали провідні Європейські країни.

Визнання Косово 18 лютого 2008 говорить про те, що світ став монополією США. Думка єдиної наддержави підтримують всі союзники цієї країни. Але в той же час є і ряд країн, які не підтримали визнання Косова. В першу чергу країни, в яких є подібні конфлікти і ті, які відчувають неприязнь до США. На даний момент Косово визнало 75 країн. Російська Федерація та її партнери не визнали Косово, а Україна дотримується норм міжнародного права, внаслідок чого теж не визнає частину Сербії. ООН в свою чергу не може відкрити своє представництво, бо Російська Федерація та деякі інші держави проти цього.

З іншого боку, після подій 08.08.2008 року, під час відкриття літніх Олімпійських ігор у Пекіні, після того, як Грузія проявила агресію по відношенню до Абхазії і Південної Осетії, Росія визнала ці республіки незалежними. Це говорить про те, що Росія, хоч і похитнулася після хаосу 90-х, сьогодні починає підніматися, зміцнюючи свій вплив на міжнародній арені. Коли російські війська допомагали зупинити агресію з боку Грузії, всі інформаційні агентства Заходу говорили про те, що «велика Росія напала на маленьку Грузію». Це був прояв інформаційної війни, яку веде Захід з усіма неугодними режимами, або тоді, коли цілі Заходу розходяться з цілями інших країн. Таким чином, можна зробити з нападаючого жертву, а з захисника злобного і підступного ворога.

Вийшло так, що після визнання Косово, весь Захід був задоволений, а коли мова пішла про Абхазію і Південну Осетію, то тут думка була однозначною - це незаконно проголошені держави - це прояв подвійних стандартів США, які зустрічаються щодня. Сьогодні США може дружити з країною, але якщо, що щось змінюється в їхніх інтересах, то ця країна стає тут же ворогом, а лідер - диктатором.

Користуючись своїм впливом на інформаційний простір, західні військові і політики можуть впливати на цілі держави, роблячи їх ворогами, вторгаючись і диктуючи свої правила. Сьогодні ми можемо спостерігати, як НАТО, на чолі з США ополчилися проти лівійського правителя Каддафі. До цього, він був другом, зараз же це ворог. Кожен повинен діяти в своїх інтересах, як власне і роблять США, а якщо враховувати, що це єдина наддержава, то такий свавілля буде відбуватися, до появи нової наддержави.

3.2 ДИСКРИМІНАЦІЯ СЕРБІВ У КОСОВО

Після того, як у Косово увійшли миротворчі сили KFOR, в регіоні повинен був запанувати мир, але на практиці вийшло все інакше. Косовських сербів стали всіляко принижувати і дискримінувати. Пов'язано це з тим, що багато з миротворців всіляко ігнорують прохання про допомогу, а албанці при цьому поводяться дуже агресивно. Всі серби, які покинули край після війни, не можуть повернутися в свої будинки тому що бояться повторення масових етнічних зачисток і нових збройних зіткнень. Більше двохсот тисяч з них зараз мають статус біженців і це при тому, що вони знаходяться на своїй території. Вони змушені існувати у важких умовах і тотальної убогості. Миротворці до цих пір не можуть забезпечити вільне повернення сербів у свої будинки. Майже всі міста Косова стали албанськими, а серби живуть у гетто.[17. c. 67]

Ще одним проявом дискримінації є те, що серби на території Косово і Метохії не мають вільного доступу до з охорони здоров'я, освітнім і соціальним установам. У школах сербські діти не можуть отримувати нормальну освіту, адже кириличне письмо заборонено, а рідна мова не вивчається. У сільських школах після того, як KFOR скасували супровід дітей до школи, серби перестали відпускати дітей до школи взагалі, адже це не безпечно, таким чином вони не отримують нормальної освіти.

Нові органи управління в Косово стають потужним інструментів законних репресій проти сербського населення. У Косово під егідою ООН і KFOR розвивається особливий вид демократії, яка асоціюється з режимом усташів, який був у Незалежному державі Хорватія у 1941-1945 роках. Спільне в них те, що і при тому режимі і при теперішній демократії відбувається знищення сербського населення, тільки тоді це було відкрито, а зараз закриваючись документами і резолюціями, це відбувається на законних підставах. [11. c. 45]

Також хотілося б зауважити, що серби не можуть знайти роботи в Косово, адже роботодавці найчастіше албанці, а це значить, що ні про яку роботу не може бути й мови. Виходить, що всі косовські серби живе на межі бідності і розпачу. Вони змушені проживати у місцевих гетто, де немає ніяких умов для життя.

Окрім цього, на території Косово знаходилася велика кількість храмів, сьогодні, залишилося лише 112, але вони або сильно постраждали він бомбардувань 1999 року, або напівзруйновані албанцями. Не багато християни, а саме православні можуть ходити до церкви, адже в Косово таке не вітають і більше того, піддають гонінню. Сьогодні навіть існує звід правил, за яким висота церкви не повинна перевищувати висоту мечеті, а дзвін дзвонів взагалі заборонений і це офіційно. Аргументується це тим, що дзвін викликає агресію у мусульманського населення і це провокує їх на відкрите протистояння. І це при тому, що в краю знаходяться офіційно миротворці, які повинні підтримувати мир, але як показує практика це лише формальність, насправді у албанців розв'язані руки і вони можуть робити все, що схочуть, миротворчі сили, навіть не заважають цьому. Доказом цього є, те, що була зруйнована сербська православна церква в Поддуево. Її повинен був охороняти чеський контингент миротворців, але їх за дивним збігом обставин відкликали з місця базування, для виконання, нібито важливого завдання. На мою особисту думку це було зроблено, для того, щоб знову ж розв'язати руки албанцям. За матеріалами офіційного сайту МЗС Республіки Сербія, за час миротворчої місії ООН було знищено більше 140 сербських церков. [22. с. 121]

Сьогодні Косово і Метохія це місце, де албанці можуть робити все і при цьому ніхто їх карати не збирається. ОАК після того, як були розміщені сили KFOR вбило більше восьмисот сербів, а також більш тисячі албанців, які були незгодні з режимом і це при тому, що в регіоні присутні війська НАТО і миротворчі сили. З усіх цих вбивств було всього лише кілька випадків, коли провину екстремістів ОАК вдалося довести, всі інші просто проігнорували - це ще раз підтверджує те, що ні миротворцям, не НАТО серби не важливі, адже вони переслідують свої цілі.

Війська НАТО намагалися запобігти гуманітарній катастрофі, але фактично вони її влаштували. Починаючи з того, що в 1999 році при проведенні операції «Союзна сила» було використано заборонене озброєння у вигляді касетних і уранових бомб. Говорилося, що НАТО рятують мирних жителів, але чому тоді вони бомбили їх 77 днів, або це така допомога? Як би не було це залишається на совісті генералів, які командували вторгненням. Але вони не врахували одного, що існує таке поняття, як відновлення історичної справедливості народами, які були принижені.

ВИСНОВОК

Отже, після того, як ви ознайомилися з моєю роботою, я хотів би підвести висновок. На мою думку, сьогодні існує якась монополія влади США, а демократія - це лише важіль влади, адже чіткого розуміння немає ніде, та власне, як і ідеально демократії. Навіть у США вона відносна, не можу посперечатися, що нашій демократії далеко, але демократія це швидше, не влада народу, а завуальована диктатура, яка з одного боку дозволяє, а з іншого затискає в лещата і не дає права оступитися. Сьогодні США просуває глобальну ідею демократичного суспільства, на всій планеті, але вони не враховують одного, що не всім потрібна ця їхня демократія, адже є багато країн, де існують свої культурні, моральні та людські цінності.

У результаті Першої світової війни США виходять на світову арену, допомагаючи союзним військам, хоча вони постачали обидві сторони зброєю. У результаті Другої Світової, вони ще більше зміцнили своє становище на світовій арені і почали диктувати свої правила. Результатом цього стала холодна війна, яку спровокував Захід. Зроблено це було для того, щоб «підписати» під себе більше країн і встановити там свою «тоталікратію». Результатом стало майже півстолітнє протистояння і мільйони смертей по всьому світу. У всіх конфліктах, яких беруть участь США використовують або НАТО, або країну, якої вони «допомагають», так би мовити воюють чужими руками.

Після того, як СРСР пішов по швах і в результаті лопнув (знову ж, не без участі США), у світі залишилася одна наддержава, яка диктує свої правила. Я вибрав приклад Югославії так, як це один з оплотів Росії на Балканах, який спеціально був саботований, в результаті чого, загинули десятки тисяч людей, які нікому не несли загрози і жили мирно. Мені боляче усвідомлювати, те, що США сьогодні роблять у світі.

Сьогодні можна сказати одне, що поки не з'явиться ще одна наддержава, США зможуть диктувати свої правила як хочуть, без обмежень. Але колонізувати чужі країни, вони не будуть, адже є демократія, по суті це і є прихильність до наддержаві. Всі країни з демократією стають якимись псами на повідку, які роблю те, що завгодно «хазяїна». Це виражається навіть у тому, що Косово визнала 75 країн, в числі цих країн члени НАТО, ЄС, країни під протекторатом США (такі як, Афганістан). І те, що ті ж країни відмовилися визнавати республіки Абхазія і Південна Осетія говорить лише про одне «хазяїн» не дав згоди.

Балкани виступають якимсь центром світу, де переплітаються цивілізації, релігії і протиборчі сторони. Адже правду кажуть: «Хто володіє Балканами, той володіє Європою». А якщо враховувати, що, володіючи Європою можна володіти Євразією, відповідно і всім світом, то США не вигідно було бачити тут оплот Росії. У результаті вони легітимно вбили не одну тисячу людей, більше мільйона залишили без даху над головою і встановили свій режим, а також побудували другу за площею базу США в світі за межами самих Штатів.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

Міжнародно-правові акти:

1. Военная доктрина США 2006 года.

2. Дополнительный протокол I к Женевским конвенциям от 12 августа 1949г., касающийся защиты жертв международных вооруженных конфликтов 1977г. // Международная защита прав и свобод человека. Сборник документов. М., 1990г.

3. Конвенция о законах и обычаях сухопутной войны 1907г. // Действующее международное право. / Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Т. 2.

4. Конвенция о запрещении или ограничении применения конкретных видов оружия, которые могут считаться наносящими чрезмерные повреждения или имеющими неизбирательное действие, 1980г. // Ведомости СССР, 1984г.№3.

5. Международное право в избранных документах т. II -- Ст. 6 Гаагской конвенции о мирном решении международных столкновений 1907 г. -- М., 1957. -- C.202 - 248.

6. Международное право. Ведение боевых действий. Сборник Гаагских конвенций и иных соглашений. МККК, М., 1995 г

7. Международное право. Ведение боевых действий. Сборник Гаагских конвенций и иных соглашений. МККК, М., 1995 г

8. Протокол о запрещении или ограничении применения мин-ловушек и других устройств с поправками, внесёнными 3 мая 1996г. (Протокол II с поправками, внесёнными 3 мая 1996г.), прилагаемый к Конвенции о запрещении или ограничении применения конкретных видов оружия, которые могут считаться наносящими чрезмерные повреждения // Московский журнал международного права. - 1997г. №1. Стр. 200 - 216.

9. Устав Организации Объединённых Наций и Устав Международного Суда с изменениями в Поправке (995_701) от 20.12.1965года ; в Резолюции (995_702) от 20.12.1971 года ; в Резолюции (995_e56) от 16.09.2005 года

Література:

10. Srdjan Vrcatt. Religions Factor in the War in B&H // Religion and the War in Bosnia / Ed. Paul Mojzes. - AAR the religion, 1998. - C.20-121.

11. The War in Croatia and Bosnia-Herzegovina, 1991-1995 / Ed. Branka Magas, Iva Zanlc. - London : Frank Cass, 2001. - P. 33.

12. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. - М., 1993.

13. Арон Р. Мир и война между народами. М., 2000.

14. Арцибасов И.Н. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. - М.,1998. - С.151 - 164.

15. Багинян К. А. Международные санкции по Уставам Лиги Наций и Организации Объединенных Наций и практика их применения. -- М.: 1948. -- С.34 - 58.

16. Бебик В. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. -- К., 2000.

17. Бертон Дж. Конфликт и коммуникации. Использование контролируемой коммуникации в международных отношениях. - М.,1999. - С.134 - 144.

18. Бжезинский З. Великая шахматная доска. М., 1998.

19. Брайс Д. Современные демократии. - М.: Прогресс, 1992.

20. Внешняя политика и безопасность современной России. 1991-2002. Хрестоматия в четырех томах. М. 2002.

21. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. М., 1998.

22. Гуськова Е.Ю. Вооруженные конфликты на территории бывшей Югославии. - М.,1999. - С.22 - 43.

23. Гуськова Е.Ю. История Югославского кризиса (1990-2000). - М.,2001. - С.28 -

24. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. М., 1999.

25. История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсесянца. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1998.

26. История политических и правовых учений. - М.: Юр. лит-ра, 1991.

27. Кельзен Х. О сущности и значении демократии. - М.: Проспект, 1996.

28. Киркпатрик Дж. Ответы С. Хантингтону M. 1994.

29. Киссинджер Г. Дипломатия. М., 1997.

30. Клаузавиц К. О войне. М., 1997.

31. Корчмит-Матюшов В.И. . Предназначение войны. М., Слово. 2000.

32. Михеев Ю. Я. Применение принудительных мер по Уставу ООН. -- М.,1967. -- С. 200 - 206.

33. Нартов Н.А. Геополитика. М., 1999.

34. Насиновский В.Е. Вооруженные конфликты: Поиск решений. М.,1996

35. Новгородцев П.И. Об общественном идеале. - М.: Наука, 1991.

36. Политологический словарь / Под ред. В. Ф. Хампова. - М.: Высшая школа, 1995.

37. Політологія / За наук. ред. А. Колодій. - К., 2000.

38. Полторак А. И., Савинский Л.И. Вооруженные конфликты и международное право. М., 1975

39. Системная история международных отношений (под ред. А.Д.Богатурова): в 3-х тт.. М., 2003.

40. Токвиль Алекс ре. Демократия в Америке. - М.: Прогрес, 1992.

41. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. -- К.: Юрінком Інтер, 1999.

42. Югославия в огне: Документы, факты, комментарии (1990-1992)// Современная история Югославии в документах / Отв. ред. ЕЮ. Гуськова. - М.: Экспертинформ, 1992. - Т. 1. - С. 112-113.

Спільні видання:

43. Международное право. /Под ред. Ю.М. Колосова, В.И. Кузнецова. М. 1996. - С. 209 -237.

44. Международные конфликты современности. /Под ред. В. И. Гантмана. М.,1983. С.230 - 246.

45. О процессе международных переговоров (опыт зарубежных исследо-ваний). /Отв. редакторы Р.Г. Богданов, В.А. Кременюк. М.,1989. С.350 - 368.

46. Современные буржуазные теории международных отношений: критический анализ. /Под ред. В.И. Гантмана. М.,1976. С.123 - 145.

Статті в периодичних виданнях:

47. Арбатова К. Мир или неремирье? // Миров, экономика и междунар. отношения. - 1998. - № 9. - С. 78-79.

48. Война в Югославии. //Особая папка НГ № 2, 1999г. - С.12.

49. Заявление Совета по внешней и оборонной политике о войне НАТО против Югославии //Независимая Газета 16.04.99г. - С.5.

50. Кременюк В.А. Проблемы переговоров в отношениях двух держав// США: экономика, политика, идеология. 1991. № 3. С.43-51.

51. Празаускас А.А. Этнонационализм, многонациональное государство и процессы глобализации // Полис. 1997. № 2. С. 95-105.

52. Романов В.А. Североатлантический союз: Договор и организация в меняющемся мире//Московский журнал международного права. 1992. №1. - С.111 - 120.

53. Симич П. Дейтонский процесс: сербский взгляд // МЭ и МО. 1998. - С.91

Размещено на Allbest.ru