Початки українського книгодрукування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

„Початки українського книгодрукування”

Підготувала

Студентка 46 Д групи

Селедець Оксана

Науковий керівник

Огнєва Олена Дмитрівна

Луцьк 2012

ПЛАН

Вступ

1. Виникнення та розвиток друкарства в Україні

2. Острозька друкарня

3. Братські друкарні

Висновок

Використана література

Вступ

Книговидання - важлива галузь людської діяльності. Вона забезпечує закріплення та передачу інформації в часі та просторі у вигляді текстового й ілюстративного матеріалу, що є найпоширенішим засобом у цій галузі на наш час. Відповідно до загальної теорії комунікацій, книга залишається найважливішою формою існування й розповсюдження інформації, способом організації твору індивідуальної свідомості в знакову систему для сприйняття її суспільною свідомістю. Книжкове виробництво, як галузь економіки суспільства і як важлива сфера його духовного зростання, постійно поповнює його інтелектуальний потенціал новою інформацією та закріплює накопичені знання як духовну спадщину, соціальний досвід людства. Метою мого навчального індивідуально-дослідного завдання є детальне ознайомлення з початками українського книгодрукування.

1. Передумови розвитку друкарства в Україні

Не випадковим був той факт, що перші друкарні на землях України виникли у Львові - осередку політичної, економічної та культурної активності міщанства, і у Острозі - резиденції найбагатшого і найвпливовішого тогочасного українського магната. Неслушно було б вважати обидві перші в Україні друкарні породженням локальної ситуації у Львові й Острозі, насправді, заснування друкарень у цих містах було пов'язано з потребами громадсько-політичного і культурного руху всієї України. Складовою частиною загального піднесення культури протягом останніх десятиріч XVI - першої половини XVII ст. закономірно став і розвиток друкарства. В цій галузі найбільші заслуги мали ті соціальні верстви і ті центри, які були найактивнішими і в інших сферах духовної творчості. Заснування перших друкарень у Львові і Острозі припадає на час піднесення суспільно-політичного руху. Водночас це була доба, коли і освіченому духовенству, і причетним до освіти мирянам стала зрозумілою потреба забезпечити всі храми церковно-літургічними книгами і добитися такої уніфікації тексту цих книг, якої не можна було досягти рукописним способом. Потрібна була саме друкована книга. Необхідною вона стала в цей час і для шкіл, і для полеміки з тими, хто заперечував політичні, релігійні та культурні права українців і білорусів. Для виникнення друкарства саме у Львові щасливою обставиною стало те, що тут поєдналися інтереси й плани, з одного боку, львівських українських міщан, а з іншого - мандрівного друкаря Івана Федорова, який перед тим працював у Москві й білоруському містечку Заблудові. І якщо в Москві Іван Федоров був на службі в державній друкарні, а у Заблудові - в друкарні Г. О. Ходкевича, то тепер він вирішив відкрити власне підприємство, стати не лише друкарем, а й видавцем. Задумавши заснувати власну друкарню, Іван Федоров, якого в Україні називали Федоровичем, не випадково обрав Львів, велике торговельно-промислове і культурне місто. Іван Федоров прибув до Львова, коли тут активізувалася політична й культурна діяльність міщан, на передмісті Підзамче діяли Миколаївське та Благовіщенське братства, велася підготовка до реорганізації Львівського Успенського братства і заснування його школи. Дедалі більше ставало міщан, які мали великі книжкові збірки. Іван Федоров уже в Заблудові міг довідатися про цю культурно-освітню діяльність львівських міщан, про їхню роль у суспільно-політичному русі, а тому мав підстави сподіватися, що саме у Львові знайде сприятливі умови для самостійної видавничої діяльності. Він не міг не знати, що у Львові жило багато кваліфікованих ремісників, у тому числі фахівців, яких можна було залучити до виготовлення та ремонту друкарського обладнання. Є навіть неясні вказівки про існування у Львові друкарні до приїзду туди Івана Федорова, але жодної книжки від неї не збереглося, в той час, як відомо, понад півтисячі примірників федоровських друків. Тому наявність дофедоровської друкарні в Україні довести важко; якщо ж припустити, що така друкарня існувала, то тоді, в усякому разі, була дуже малопотужною і короткотривалою. За свідченням самого Федорова, він знайшов допомогу не серед „багатих і благородних”, а від „неславних в мирі” - ремісників, крамарів, представників нижчого духовенства. Зокрема, освічений сідляр Сенько Каленикович безплатно надав друкареві житло, позичив йому значну суму грошей, допомагав налагодити зв'язки з краківськими ремісниками і купцями. У тогочасних документах приятелями Івана Федорова названі львівські міщани Михайло Дашкович, Іван Мороховський, швець Яцько, маляр з Підзамча Лаврентій Пилипович Пухала. На навчання до останнього друкар віддав свого помічника - юнака із Заблудова Гриня Івановича. З допомогою львівських знайомих Іван Федоров зайнявся виготовленням нового друкарського обладнання і ремонтом старого. Знайдені відомості про його винаходи в ділянці артилерійської техніки дозволяють припустити, що Федоров вносив технічні вдосконалення і у поліграфічне виробництво. Його верстат був на той час досить досконалим: в багатьох друкарнях верстати такої конструкції використовувалися навіть наприкінці XVIII ст. У лютому 1573 р. львівська друкарня почала працювати, а через рік закінчила друкування Діянь і послань апостольських -- книги, яку скорочено називали Апостолом. Перевидаючи Апостол, раніше надрукований у Москві, Іван Федоров наблизив правопис до загальноприйнятого в Україні, істотно доповнив вступну частину, збагатив орнаментику. А головне, що наприкінці книги він замість офіційної за стилем післямови включив „Повість откуда начася і како совершися друкарня сія”. Це мемуарно-публіцистичний твір, в якому друкар схвильовано оповідав про свою вірність високому покликанню: служити людям і церкві „художеством” власних рук. На самостійну роль Івана Федорова як видавця і, можливо, на участь у виданні львівських міщан вказує друкарська марка, що включала герб Львова і особистий герб першодрукаря. Останній подібний до гмерків - домових знаків міщан. У Львові у той час такі гмерки застосовувалися як тавра на ремісничих виробах, прикрашали фасади будинків, зображалися на надгробках тощо. Того ж 1574 р. Іван Федоров надрукував перший у Східній Європі друкований підручник - Буквар. Для його укладання використано відомі раніше рукописні посібники для вивчення грамоти, граматичні статті з рукописних збірників різного походження, в тому числі й білорусько-українських. Так, після літер і складів вміщено добірку найважливіших молитов, пізніше - уривки з Книги притч Соломонових про необхідність навчання, різні моралістичні сентенції. Після цього - звертання до батьків у формі досить логічної компіляції з різних біблійних книг. Тут залучено й тексти українсько-білоруського походження, про що свідчить мова окремих речень (наприклад, „Не дотикайся межей чужих і на поле сироти не вступуй”). У післямові, написаній церковнослов'янською мовою, видавець вказує на мотиви своєї праці над книгою: „Возлюблений честний, християнський, руський народе гречеськаго закона”, - звертається він до читачів: „Аще сії труди моя благоугодни будут Вашій любві, прийміте сія c любовію, а я і о іних писаніїх благоугодних c вожделінієм потрудитися хощу, аще благоволит Бог, вашими святими молитвами”. Підкреслення належності до „гречеського закону” ставить видання в контекст прагнень тодішніх українських і білоруських книжників протиставити грецькі коріння власної релігії та освіти латинській освіченості католиків. Вихідні дані в кінці книжки наведено не церковнослов'янською, а тодішньою українською писемною мовою: „Видрукувано во ЛвовЂ, року 1574”.

Як видно зі змісту та післямови, книжка призначалася для дітей, які вивчали кириличну писемність. Хоч приклади відмінювання і навчальні уривки було подано церковнослов'янською мовою, оволодіння ними давало учням змогу читати й писати також українські й білоруські тексти. Церковнослов'янська мова розглядалася тоді як „високий стиль” рідної мови, тому Буквар, виданий у Львові для потреб місцевих українських школярів, цілком заслуговує назви першого відомого нам друкованого українського підручника. Укладання і надрукування Федоровим у Львові Букваря пов'язане з освітніми планами міщан, які поступово піднімали рівень своїх шкіл. 1572 р. „представники всієї української громади та передміщан ” Львова добилися від королівської влади визнання за українським населенням права посилати синів до гімназій та шкіл для вивчення „вільних мистецтв”, а у квітні 1575 р. видання Букваря стало внеском у здійснення широкої програми культурно-освітніх заходів, наміченої міщанами Львова та інших міст.

2. Острозька друкарня

Попри початкові успіхи Івана Федорова, вести самостійну друкарню йому було нелегко. Хоч друкареві не відмовляли в кредиті, а суми боргів і зобов'язань боржників зрівноважувалися, проте гроші, вкладені в друк, поверталися повільно. Це був один з мотивів того, що 1575 р. друкар Іван Федоров вступив на службу до князя Костянтина Острозького. Запрошення друкаря на службу до Острога пояснюється насамперед наміром князя видати церковнослов'янську Біблію, але поки готувався її текст, друкар отримував інші доручення. Зокрема, він став „справцею” (управителем маєтків) Дерманського монастиря. Втім, цілком ймовірно, що вже в Дермані були надруковані якісь малоформатні видання, які до нас не дійшли. Видавнича програма Острозької друкарні, з одного боку, була розроблена князем Острозьким і українськими, грецькими та іншими книжниками, яких він залучив до праці в Острозькій академії. З другого боку, авторитет Івана Федорова як друкаря і літератора був великим, тому видавець і його радники рахувалися з його думками й досвідом. Отже, острозькі видання, подібно до того як раніше заблудівські, стали виявом своєрідного компромісу між місцевими літературно-освітніми колами і друкарем. Текст передмов і післямов став ближчим до традиційних зразків, які на той час залишалися загальноприйнятими у кириличній східнослов'янській і південнослов'янській рукописній книзі. Водночас в ці роки в Острозі утверджуються елементи, характерні саме для друкованої книги: окремий титульний аркуш, вірші на герб, віршована присвята меценатові. Першим острозьким виданням була грецько-церковнослов'янська „Азбука” (Буквар) з датою 18 червня 1578 р. Книжка містила грецьку абетку, далі надруковані паралельно молитви грецькою і церковнослов'янською мовами, передрук Львівського буквар ї і нарешті Сказання чорноризця Храбра „Про письмена”. Цей твір - визначна пам'ятка староболгарської літератури - сприймався тоді як апологія слов'янської кириличної писемності, хоч за задумом автора йшлося про глаголицю. Прославляння у цій пам'ятці просвітителя слов'ян Константина-філософа мало на меті звеличити освітню діяльність іншого його тезки - князя острозького. Проводилася певна аналогія між діяльністю острозького гуртка і просвітництвом доби Константина-філософа. Можливо, „Азбука” була виданням самого Івана Федорова, а не князя Острозького. На таку думку наводить те, що першою книгою князівської друкарні була „Книга Нового Завіту” - Псалтир і Новий Завіт, що вийшов у світ 1580 р. Книга невеликого формату була надрукована дрібним напівуставним шрифтом і призначалася, в першу чергу, для домашнього читання, хоч пізніше вживалася і в літургії. Щоб полегшити використання книги в богословських студіях, зокрема, в доборі аргументів при полеміці на захист православ'я, до Євангелія і Апостола було додано алфавітно-предметний покажчик. Цей укладений острозьким книжником Тимофієм Михайловичем покажчик вважають першим в Україні друкованим виданням науково-допоміжного, інформаційного характеру. Справжнім шедевром друкарської майстерності стала Острозька Біблія, завершена 1581 р. Над підготовкою тексту до видання разом з друкарем Іваном Федоровим працювали українські книжники Герасим Смотрицький, Тимофій Михайлович та інші, вчені греки Діонісій Раллі-Палеолог, Євстафій Нафанаїл. За основу прийнято список Генадіївської Біблії, отриманий з Москви, а до редагування залучалися також грецькі, латинські, чеські тексти біблійних книг. На титульному аркуші підкреслювалося, що книга є докладним перекладом з грецької Біблії семидесяти толковників (Септуаґінти).

У вміщеному перед текстом вірші про герб князя Острозького видана в Острозі книга порівнюється зі зброєю („острЂйшее меча обоюдуострое слово” - цитата з Апостола), яка допоможе подолати „еретиков полки умовредная”. Далі єретики іменуються хижими вовками. Вірш про герб був своєрідною присвятою-зверненням до видавця. У більшості наступних видань після вірша вміщувалася прозова присвята меценатові, а тоді вже повчальна передмова до читача. Проте в Острозі сам меценат був видавцем, тому замість присвяти вміщено передмову-декларацію від імені видавця, а за нею - ще „предсловіє”, яке закінчується віршем. Сама передмова від видавця чітко поділяється на дві, навіть на три частини.

Перша і друга надруковані паралельно грецькою і церковнослов'янською мовами. Перша частина - це молитва видавця, який дякує Богові, що дозволив завершити задуману і почату справу. „Предсловіє” Герасима Смотрицького має богословський характер і присвячене значенню Святого Письма. Заключний вірш повторює вже знайомі нам мотиви про роль „слова” у боротьбі з „хижими вовками”, про освітницький характер видавничої діяльності К. Острозького, який проголошується продовжувачем князів Володимира і Ярослава Мудрого. Перший варіант післямови (1580) складено лише церковнослов'янською мовою, другий (1581) має паралельний грецький текст. За формою перша післямова -- традиційний колофон. Підкреслено ініціативу князя К. Острозького, названо його титули, після чого сказано про надрукування книги Іваном Федоровим. У другій післямові перша частина знову має форму молитви. У ній йдеться про „православного князя” (без прізвища і титулів), який дав змогу Івану Федорову надрукувати книгу. Спершу наклад планували надрукувати до 12 липня 1580 р., і таку дату подано в післямові у частині накладу. На більшості примірників вказано іншу дату виходу - 12 серпня 1581 р. Цей день, очевидно, було визначено як остаточний термін надрукування Біблії, але, ймовірно, ще деякий час після того тривало додруковування тих частин, тираж яких був меншим.

Острозьку Біблію часто називали „руською”, або „словенською”, хоч тексти її на церковнослов'янській мові. Як сам текст Острозької Біблії, так і її літературні додатки мали значний резонанс у східнослов'янських літературах. Острозьке видання Біблії було передруковано в Москві 1663 р. і служило основою для багатьох наступних перевидань. Авторитетність острозького видання сприяла прийняттю південними слов'янами саме східнослов'янської версії церковнослов'янщини. Ще до виходу в світ Біблії, 5 травня 1581 р., в Острозі було надруковано окремою летючкою „Хронологію” - силабічні вірші на біблійні теми білорусько-польського за мовою творчості і литовського за походженням поета-кальвініста Андрія Римші. Незабаром після закінчення праці над Біблією Іван Федоров повернувся до Львова і розпочав підготовку обладнання для нової власної друкарні. Як свідчать джерела, він „помислил бил болше книг ремесла своєго друкарського на потребу церквам святим розмаїтих для хвали Божеї в науку православним християнам видати”. Смерть перешкодила виконати ці плани. 5 (15) грудня 1583 р. Іван Федоров помер у Львові в будинку кравця Антона Абрагамовича, який став пізніше діяльним учасником суспільно-політичного руху львівських українців. Друкарня Острозької Академії була втіленням в Україні витвореного у Західній Європі типу видавничого закладу при школі вищого типу і науково-літературному гуртку книжників. І хоча зв'язок Острозької друкарні із школою не став настільки безпосереднім, як планувалося спершу, ця друкарня вирізнялася з-поміж інших українських видавничих закладів різноманітністю репертуару. З 29 відомих нині її видань (загальним обсягом 1528,5 аркуша) до числа літургічних належить лише 8 (обсягом 575 аркушів). Таким чином, частка літургічної літератури була значно нижчою, ніж у будь-якій іншій православній друкарні в Україні. Також у масштабах православного кириличного друкарства це було явище виняткове. Зате Острозька друкарня започаткувала публікацію церковнослов'янських перекладів тих творів візантійської патристики, які користувалися популярністю у всіх православних народів („Маргарит” Іоанна Златоуста, „Книжка о постничестві” Василія Великого). Передрук у Москві 1641 р. „Маргариту” на підставі Острозького видання 1595 р. розглядається М. П. Кисельовим як перший крок в напрямі розкріпачення друку в Росії, оскільки ця книга стала першим московським виданням, призначеним для самостійного читання, а не для богослуження. Як бачимо, в Острозі цей крок був зроблений набагато раніше.

Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали „полемічною літературою”. Було видано, зокрема, „Ключ царства небесного” Герасима Смотрицького (1587), упорядкований Василем Суразьким-Малюшицьким збірник „О єдиной істінной православной віре” (1588), твір Клірика Острозького „Отпис на лист в Бозі велебного отца Іпатія Володимирського і Берестейського єпископа...” (1598), збірник „Книжиця” (1598), українське видання „Апокрисиса” Христофора Філалета. Принципово новим явищем стало двомовне видання „Лікарство на впалий умисел чоловічий” (1607), воно містило паралельно церковнослов'янський і український тексти.

Тематична різноманітність видань друкарні була безперечною заслугою її літературних керівників, серед яких були такі визначні діячі культури, як Герасим Смотрицький, Василь Суразький (Малюшицький), Дем'ян Наливайко. У 1602-1605 рр. друкарня діяла в Дерманському монастирі під керівництвом Дем'яна Наливайка. Проте після смерті багатого мецената князя К. Острозького друкарня не змогла знайти достатніх засобів для продовження видавничої діяльності.

3. Братські друкарні

Незрівнянно довговічнішими виявилися дві інші найбільші українські друкарні - Львівського братства і Києво-Печерської лаври. Перша діяла як братська з 1591 до 1788 рр., після чого перейшла до Ставропігійського інституту; її безпосереднім продовжувачем стала навчальна майстерня поліграфічної школи на Руській вулиці. Заснована в 1616 p., Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя. Після закриття Києво-Печерської лаври її приміщення і обладнання до 1941 р. використовувалося друкарнею Академії наук України; нині в її будинку Музей книги і друкарства України.

Львівська братська друкарня до 1648 р. видрукувала не менш як 36 книг обсягом 2842 арк., лаврська - не менш як 72 книги обсягом 3765 арк. Вказані числа є мінімальними, тому що ряд книг, особливо малого формату й обсягу, до нас не дійшли. Як сказано у програмному документі - підготованій самим братством грамоті константинопольського патріарха Єремії, друкарня Львівського братства була створена з метою „друковати... священныя книги церковные прилежно й з великим опатреньем, не токмо часословцы, псалтыри, апостолы, минеи й треоды, требники, синаксоры, евангелие, метафрасты, торжники, хроники сирЂч лЂтописцы й прочая книги богословов церкви нашея Христовы, но и училищу потребные й нужные, сьІрЂч грамматику, пЂитику, реторику й философію”. При цьому першочерговою вважалась друга частина програми -- випуск книг „училищу потребных”. У числі первістків друкарні були знаменита грецько-церковнослов'янська граматика „Адельфотес” і збірник „Просфонима” - вірші, що їх декламували учні братської школи 17-18 січня 1591 p. під час урочистої зустрічі київського митрополита Михайла Рогози в братській церкві і школі. У другій з цих книг „Предослов от малых” і перший „лик” (хор) були надруковані грецькою і церковнослов'янською мовами, другий і третій хори - церковнослов'янською, але з численними українізмами. Це було перше в Україні окреме книжкове видання поетичного тексту і одночасно перший друк твору, який можна віднести до зародків драматургії. 1593 р. було видано грецькою і церковнослов'янською мовами полемічний твір Александрійського патріарха Мелетія Пігаса „О хрістіанском благочестіи к іудеом отвЂт”, після чого в роботі братської друкарні сталася більш ніж десятирічна перерва. Нічого не видаючи самі, діячі братства допомагали в ці роки іншим друкарням - Біленській братській, Острозькій, після примирення братства з львівським єпископом Гедеоном Балабаном також і двом його друкарням в селах Стрятин і Крилос. Наступний етап діяльності братської друкарні припадає на 1608 -- 1616 рр. У цей час було видано збірник „О воспитанії чад” (1609), „Книгу о священстві” Іоанна Златоуста з цікавим додатком -- документальною публікацією „Собор... в градЂ Вилни бывший” (1614), „Плач албо лямент на смерть Г. Желиборського (1615). З богослужбових книг видавалися ті, що були корисні в шкільному навчанні - Часослов (друге видання 1609 р.; перше до нас не дійшло), Псалтир (1615). Братство приступило до здійснення і другої частини своєї програми: друкувати церковні тексти „з великим опатренєм”. У післямові „Типограф к читателю” Часослова з дня 2 січня 1609 р. читаємо: „СЂй Часослов из Часословов церковных ест изслЂдован, ему же типики потребные от ерусалимска Устава обрящеши”. Далі підкреслювалося, що, на відміну від попереднього львівського Часослова, який за порядком видань наслідував попередні видання (венеціанські й Івана Федорова), текст починався послідуванням полунощниці, а не вечірні. Вказувалося, що це відповідає давній традиції: „сице бо испръва святыми апостолы предано бысть церкви, яко и в многих рукописаных старых Часословах я†ест”. У Москві така зміна порядку частин Часослова була запроваджена патріархом 1653 р. Таким чином, мав рацію M. M. Строєв, який писав, що у Львові і Києві виправлення текстів за першоджерелами почалося задовго до аналогічної акції у Москві, яку там започаткував патріарх Никон. Про філологічний підхід до редагування текстів свідчить і Псалтир 1616 р., мова якого була виправлена ієромонахом Кирилом. Серед видань першого періоду діяльності лаврської друкарні були монументальний Анфологіон (Мінея загальна і святкова) 1619 р., „Слово на латинов” Максима Грека 1620 р., ряд літературних творів, переважно панегіричних, українською книжною мовою - вірші Олександра Митури „Візерунок цнот”, Елисея Плетенецького, Захарія Копистенського. У багатьох з них вміщувалися „восслідування росским святим”, в тому числі піснеспіви на честь княгині Ольги, князів Володимира, Бориса і Гліба. Про те, що друкарня на той час була великим підприємством, свідчить друкований панегірик Петрові Могилі 1630 р. У ній опубліковано присвячені „опекунови й добродЂеви” вірші від імені 12 працівників і керівників друкарні Тарасія Земки і її співробітників, які займали такі посади, як „типоназиратель”, „типоблюститель”, „наборщик”, „типограф”, „столпоправитель” (коректор), два батирщики, „писмолеятель” (словолитник), два „ізобразителі”.

Друкарство України було тісно пов'язане з білоруським. Незважаючи на наявність специфічних рис для розглядуваного періоду, можна говорити про українсько-білоруське друкарство як вияв спільності культурного розвитку обох народів. Водночас видання латинським шрифтом можна розглядати в двох контекстах: і як невід'ємну частину всього українського друкарства, і як складову частину книгодрукування Речі Посполитої і сусідніх країн.

Разом в Україні з 1574 -- 1648 рр. діяло 25 друкарень. З них 17 належали українцям і видавали книжки переважно церковнослов'янською і українською мовами, 7 друкарень вели книговидання латинською і польською мовами. Згадані 25 друкарень діяли в 17 місцевостях, з них 7 - у селах, решта - у містах і містечках. Головними центрами видавничої діяльності стали великі торговельні міста - Київ, Львів, Острог: тут були наявні не лише кадри ремісників, книжників, редакторів, але й можливості ширшого збуту. При великих друкарнях були свої книгарні. Продажем книжок займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які розповсюджували книги поряд з іншими товарами. Цікаве джерело про це - реєстр витрат і прибутків львівського купця Петра Кунащака, який торгував українськими книгами одночасно з продажем полотна, дзвонів та інших виробів.Даючи загальну оцінку початкового періоду історії українського друкарства, слід визнати, що найбільш творчим в його історії став перший етап - остання чверть XVI і перші десятиріччя XVII ст. Саме тоді, в умовах економічного піднесення і активізації суспільного руху, найвідчутнішим був вплив ренесансної культури. Діячам друкарства цього часу вдавалося поєднати вітчизняні традиції з творчим сприйняттям міжнародного досвіду. Не дорівнюючи за кількісними показниками західноєвропейським країнам, друкарство України за структурою і характером було ближчим до друкарства Західної і Центральної Європи, ніж до друкарства Росії. Українські видання були секуляризованішими за змістом і за оформленням. Друковану книгу використовували не тільки в богослужіннях, а й для домашнього читання, у шкільному навчанні. Нерідко друки переписувалися. Все це засвідчує функціонування друкованої книги як істотного чинника культурного життя, участь друкарів і книговидавців у процесі творення і поширення культурних цінностей.

Висновок

Поява книгодрукування - значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури - мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність.

книговидання друкарня українська історія

Використана література

1. Владимиров П. В. Начало славянского и русского книгопечатания в XV -- XVI вв. // ЧОНЛ. -- 1894. -- Кн. 8. -- С. 28.

2. Губко О. До початків українського друкарства // Архіви України. -- 1969. -- № 3. -- С. 23.

3. Ісаєвич Я. Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. 2-ге вид. -- Львів, 1983.

4. Кравченко В. Соратник першодрукаря // Жовтень. -- 1985. -- № 4. -- С.94.

5. Круминг А. А. Славянские старопечатные книги глаголического шрифта в библиотеках СССР // Проблеми рукописной и печатной книги. -- Москва, 1976. -- С. 103 -- 106.

6. Люблинский В. С. На заре книгопечатания. -- Ленинград, 1959. -- C. 138.

7. Немировский Е. А. Начало славянского книгопечатания. -- Москва, 1971.

8. Попов П. М. Початок книгодрукування у слов'ян (XV -- XVI ст.) // Книга і друкарство на Україні. -- Київ, 1985. -- С.13, 208.

9. Франко І. Нарис історії української літератури до 1890 р. -- Львів, 1910. -- С. 40.

10. Тимошик М. Історія видавничої справи: Підручник. - К.: Наша культура і наука, 2003. - 496 с.

11. Тимошик М. Історія українського друкованого слова потребує переосмислення // Літ. Україна. - 2002. - 21 березня.

12. Тимошик М. Стародавня рукописна книга в світі: попередники, ранні осередки, роль у суспільному поступі // Вісник Книжкової палати. - 2002. - № 4. - С 22-27.

13. Запаско Я., Мацюк О., Стасенко В. Початки українського друкарства. - Львів: Центр Європи, 2000. - 222 с.

Размещено на Allbest.ru