Історія виникнення і розвитку образотворчих видань

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА

Кафедра соціальних комунікацій та

інформаційної діяльності

Контрольна робота

з предмету «Видавнича діяльність»

На тему:

Історія виникнення і розвитку образотворчих видань

Студентка групи ДКі-21з

Кусень Юлія Іванівна

Науковий керівник: Лісіна С.О.

Львів-2012

Зміст

Вступ

Розділ I. Історія встановлення і розвитку образотворчих видань

1.1 Книговидавнича діяльність в галузі образотворчого мистецтва в Україні на зламі тисячоліть

1.2 Різноманіття образотворчих видань 1933--1935 років

1.3 Національний аспект в історії розвитку бібліографії образотворчого мистецтва: проблеми і перспективи

Розділ II. Бібліографічний опис

2.1 Портрет Марії Смольської

2.2 Каталог картин

Вступ

Бібліографічний опис -- це сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами, необхідні та достатні, і є результатом аналітико-синтетичної переробки інформації. Процес складання бібліографічного опису є видом аналітико-синтетичної переробки інформації, що передбачає виявлення та формування за певною методикою множини бібліографічних даних про окремий документ або його частину, чи групу документів.

Літопис образотворчих видань містить бібліографічну інформацію про образотворчі видання (плакати, портрети, репродукції, естампи, образотворчі листівки, альбоми, книжки-картинки, наочні посібники, календарі тощо), що виходять в Україні з 1937 року раз на рік.

Метою роботи є вивчення нагромадженої джерельної бази з визначеної теми та дослідження діяльності українських видавництв із випуску літератури в галузі образотворчого мистецтва та образотворчих видань зазначеного періоду.

Розділ I. Історія встановлення і розвитку образотворчих видань

образотворчий видання бібліографія

1.1 Книговидавнича діяльність в галузі образотворчого мистецтва в Україні на зламі тисячоліть

Розвиток інформаційного суспільства залежить від багатьох факторів економічного та гуманітарного розвитку держави, у тому числі й видавничої галузі, що безпосередньо торкається обох названих напрямів. Книговидання у галузі образотворчого мистецтва є наочним прикладом поєднання матеріальної й духовної складових та можливості забезпечення громадськості якісними виданнями і змістовною, оперативною інформацією.

Історіографія проблеми складається із досліджень історії видавничої справи України, історії видавничої справи України [5 10 15 16] в галузі образотворчого мистецтва, [18 19]статей, опублікованих на сторінках "Вісника Книжкової палати" співробітниками відділу статистичного моніторингу та аналізу друку Книжкової палати України [11 ]та досліджень, в яких опосередковано вивчався зміст роботи окремих мистецьких видавництв.

Відсутність сучасних вітчизняних наукових розвідок у галузі видавничої справи з образотворчого мистецтва наприкінці ХХ -- на початку ХХІ ст. викликала необхідність сфокусувати увагу на дослідженні саме цього напряму інформаційної діяльності суспільства. Аналіз випуску видавництвами неперіодичних видань України в галузі образотворчого мистецтва кінця ХХ -- початку ХХІ ст. на сторінках фахових видань відбувалося фрагментарно.

У пропонованому дослідженні книговидавничої діяльності в означеному напрямі розглядається випуск друкованих образотворчих документів за "Літописом образотворчих видань" [9]та літератури з образотворчого мистецтва за "Літописом книг"[8] Книжкової палати України імені Івана Федорова упродовж 1996--2005 рр. Джерельною базою послугувала також електронна ретроспективна база даних Книжкової палати України неперіодичних видань України за досліджуваний період.

Зрозуміло, що повнота розкриття теми залежить від надходження в Книжкову палату України обов'язкових примірників документів від усіх видавництв та видавничих організацій. На жаль, стан виконання Закону України "Про обов'язковий примірник документів" поки що не відповідає вимогам суспільства. Але це не означає, що зафіксовані у літописах дані не можуть слугувати підставою для аналізу загального стану видавничої справи в Україні. Навпаки, саме публікації співробітників Книжкової палати України щодо статистичного аналізу видавничої продукції, що надійшла в Книжкову палату, є найбільш обґрунтованими дослідженнями стану видавничої справи в Україні. Виходить, що і для аналізу книговидавничої діяльності в галузі образотворчого мистецтва теж можна скористатися даними, зафіксованими у Літописах.

Із загальної кількості назв друкованої образотворчої продукції, що випущена впродовж 1996--2005 рр. (2451), на державні видавництва та видавничі організації припадає 655, тобто 26,7%.

Серед спеціалізованих державних видавництв, що випускали плакати, -- "Мистецтво" (м. Київ) -- 5 назв (0,2%).

Випуском листівок найбільше займалися: видавництво державного підпорядкування "Преса України" -- 179 назв (7,3%) та недержавного "Такі справи" -- 220 назв (9%), а також дочірнє підприємство видавництва "Такі справи" -- "Марка України" (114 назв, або 4,7%), яке випустило серію листівок із видами міст і музеїв під назвою "Київ очима художників". В активі цих видавництв листівки різноманітної тематики, від громадсько-політичного змісту до вітального.

Серед видавництв, що випускали комплекти репродукцій, -- видавництва різноманітного регіонального представництва, державної та недержавної форм власності: Дніпропетровськ (ВАТ "Дніпрокнига"), Київ ("Мистецтво", "Родовід"), Львів ("Свічадо"), Одеса ("Астропринт"), Сімферополь ("Доля"), Черкаси (ЧНУ ім. Б. Хмельницького, "Брама") та інші. За проаналізований десятирічний період естампи вийшли комплектними виданнями по одній назві у 1996 та 2005 рр. в Одесі (видавництво "ОКФА", 1996) та у Львові (видавництво "Каменяр", 2005).

Найбільшою мірою задіяні у випуску альбомів державні видавництва "Мистецтво" (м. Київ) -- 48 назв видань, або 2%; "Свічадо" (м. Львів) -- 10 назв, що становить 0,4% за- гальної кількості друкованих образотворчих видань, та інші: "Спалах", "Тріумф", "Родовід", "Такі справи", "Ваклер", "Софія-А" (м. Київ), "Фоліо", "Колорит" (м. Харків).

Безумовним лідером випуску календарної друкованої продукції було Київське видавництво "Такі справи" (з недержавною формою власності): 98 назв, або 4% загальної кількості, а видавництво з державною формою власності "Преса України", випустивши 70 назв, що становило 2,9%, займало другу сходинку. Випуском книжок-картинок займаються видавництва з державною формою власності: Кіровоградське державне -- 28 назв, або 1,1%, "Деснянська правда" (м. Чернігів) -- 16 назв, або 0,7%; та з недержавною формою власності: КФ "Глобус" -- 30 назв (1,2%), ВКФ "БАО" (м. Донецьк) -- 21 назва (0,9%), а також "Лелека", "Грайлик" (м. Київ), "Торнадо", "Ранок" (м. Харків), "Теза" (м. Вінниця) та ін. Різноманітність книжок-картинок на ринку України виявилась у значній кількості серійних видань цих образотворчих документів: "Розмалюй казку" ("Торнадо"), "Наші казки" ("Ранок"), "Вчимося разом" ("Грайлик"), "Світ-дивосвіт" ("Лелека"), "Школа маленьких чарівників" (ВКФ "БАО"), "Християнська етика" ("Свічадо"), "Малюй з насолодою" ("Теза"). Серед видавництв державного підпорядкування комікси випускали "Основа" (м. Харків) та "Карпати" (м. Львів), по одній назві за весь проаналізований період. Решта видавничих організацій, що випускали комікси, -- недержавної форми власності: "Буква" (м. Біла Церква), "Аванпост-прим", "Компас Паблишинг" (м. Київ). Найпродуктивнішими у випуску образотворчих видань були столичні видавництва, які надрукували за десятирічний період 458 назв, тобто кожну третю, що вийшла у видавництвах з державною формою власності.

За результатами дослідження можна стверджувати, що спеціалізованими видавництвами державного підпорядкування з випуску аналізованого асортименту видавничої продукції є "Преса України" (278 назв, тобто 42,4%) та "Мистецтво" (66 назв, або 10,1% загальної кількості, випущеної видавничими організаціями України за 1996--2005 рр.). У решти ж показники набагато нижчі, вони не сягнули і десяти назв. Серед київських -- це видавництва загально-державного масштабу: "Веселка" (5 назв -- 0,8%), "Поліграфкнига" (7 назв -- 1,1%), "Слово" (3 назви -- 0,5%), "Техніка" (4 назви -- 0,6%), "Україна" (7 назв -- 1,1%) та ін., а також: Київська друкарня наукової книги (1 назва -- 0,2%), Київська книжкова фабрика (3 назви -- 0,5%), Київська нотна фабрика (7 назв -- 1,1%) та ін.; редакції періодичних видань: газети "Демократична Україна" (1 назва -- 0,2%), журналу "Образотворче мистецтво" (9 назв -- 1,4%), "Робітничої газети" (8 назв -- 1,2%). До тих, що випускають друковану образотворчу продукцію, належать також видавництва громадських організацій (наприклад, ГО "Наша Україна" -- 1 назва, 0,2%), науково-дослідних установ (Українська академія геральдики, товарного знака і логотипа -- 1 назва, 0,2%), навчальних закладів (Києво-Могилянська академія -- 1 назва, 0,2%) та ін. Загалом на підставі аналізу "Літопису образотворчих видань" 1996--2005 рр. виявлено продукцію 47 столичних видавництв та видавничих організацій державної форми власності, що за проаналізований період випускали друковану образотворчу продукцію.

Друге місце (після м. Києва) за кількістю випущених друкованих образотворчих видань серед видавництв державного підпорядкування належить м. Львову -- 36 назв (5,5% загальної кількості назв видань за проаналізований період); "Каменяр" (11 назв -- 1,7%), "Свічадо" (13 назв -- 2%). Випуском образотворчих видань займаються й такі регіональні видавництва: Кіровоградське державне видавництво, яке за десять років випустило 28 назв образотворчих видань (4,3%), та РВК "Деснянська правда" (м. Чернігів) -- 23 назви, тобто 3,5% загальної кількості назв цього асортименту друкованої продукції.

Серед видавництв державного підпорядкування по одній назві друкованих образотворчих документів випустило 41 видавництво із 85 проаналізованих.

Першість у випуску образотворчих видань видавництвами недержавної форми власності знову-таки належить столичним -- 1190 назв, тобто 66,3%. Найбільшу кількість образотворчої продукції випустили видавництво "Такі справи" (361 назва -- 20,1%) та "Марка України" (129 назв -- 7,2%). Варто відзначити хвилеподібний характер у випуску продукції зазначеного асортименту. Зокрема, у видавництва "Такі справи" він нерівномірний у хронологічному зрізі.

З 1996 до 1997 р. продукція цього видавництва зростає з 36 найменувань до 56, що відповідає відсотковому еквіваленту від 2% до 3,1%. Але далі відбувається спад. Так, у 2001--2002 рр. не випущено жодної, а наступного -- 27 назв, або 22,5%. У 2004 р. їхня кількість стрімко зросла до 132 назв документів образотворчого характеру, що становить 7,3% загальної кількості видань, випущених видавництвами та видавничими організаціями України недержавної форми власності.

"Марка України", що є дочірнім підприємством видавництва "Такі справи", розпочала свою роботу з випуску друкованої образотворчої продукції у 2002 р. двома назвами видань (0,1%). У наступні три роки воно, поступово зменшуючи випуск, надрукувало від 52 до 30 назв.

У цій, як і в інших видавничих сферах, киянам гідну конкуренцію склали їхні львівські та харківські колеги, які випустили відповідно 120 (6,7%) та 108 назв (6%). Серед львівських видавництв активною роботою відзначилося РВФ "Олір" -- 48 назв (2,7%), ТзОВ "Аверс" -- 26 назв (1,4%) та ПТВФ "Афіша" -- 18 назв (1%).

Серед харківських видавничих організацій недержавного підпорядкування вирізняється книжкова фабрика "Глобус", яка випустила 30 образотворчих видань, тобто 1,7% загальної кількості видань, випущених недержавними видавництвами України, та "Ранок" -- 20 назв (1,1%).

Видавці 47 назв (2,6%) цього асортименту видавничої продукції залишились невідомими, оскільки не зазначили ні своєї назви, ні місця випуску.

Випускають видавництва України й літературу з образотворчого мистецтва. Усього за аналізований період було надруковано 780 її назв.

Друкуванням літератури з образотворчого мистецтва займається 284 вітчизняних видавництва та видавничих організацій, з яких 80 -- державної та 204 -- недержавної форми власності, у тому числі редакції журналів, яким надане право видавати книжкову продукцію, а також поліграфічні підприємства.

І в цьому сегменті книговидання першість утримує столиця. Саме кияни випустили найвищий відсоток видань як серед державних (144 назви, тобто 53,7% з 268 назв видань літератури з образотворчого мистецтва, випущеної видавництвами державної форми власності), так і недержавної -- 228 назв (44,5%) з 512 видань, випущених за проаналізований десятирічний період.

Спеціалізованим у галузі образотворчого мистецтва є видавництво, що носить однойменну назву і випускає як образотворчі видання, так і літературу про образотворче мистецтво. Працюючи на видавничій ниві більше 80 років, воно випустило у світ мільйонними тиражами десятки тисяч назв книг та альбомів з питань образотворчого мистецтва, історії та культурології, народознавства, етнографії, естетики, театру та кіно, а також буклетів, листівок, календарів, аркушевої продукції, яка допомагає читачеві пізнавати національне і світове мистецтво. І в аналізований період це видавництво залишалось провідним національним щодо висвітлення названої тематики. Так, лише у 2004 р. випущено 7 назв книжкових образотворчих видань загальним тиражем 8 тисяч примірників.

Досить високий показник випуску літератури з образотворчого мистецтва має видавництво "Техніка" -- 29 назв, що відповідає 3,7% загальної кількості. Доволі значний доробок у розвитку книговидавничої справи з образотворчого мистецтва належить видавничим центрам при вищих навчальних закладах та науково-дослідних установах, організаціях.

Лідерами серед них є Науково-дослідний інститут технології архітектури та містобудування (м. Київ) -- 19 назв (2,4% загальної кількості видань образотворчої літератури за 10 років) та Київський національний університет будівництва і архітектури -- 21 назва видань (2,7%). По 5--7 назв книг із питань образотворчого мистецтва випустили Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв (м. Київ) та Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Значна кількість видавничих організацій випустили одну (34 видавництва) чи дві (14 видавництв) назви книг за десятирічний період, але і такий внесок у розвиток видавничої справи з образотворчого мистецтва є необхідним для суспільства.

Варто звернути увагу на значну кількість видавництв та видавничих організацій, які беруться за підготовку і випуск видань образотворчого змісту. За десятирічний період по одному підготували 154 видавництва. Разом із тим суттєво мала кількість -- усього лише 9 видавництв та видавничих організацій -- підготували та видали понад 10 назв книг з образотворчого мистецтва.

Столичні видавництва випускають обмаль літератури з образотворчого мистецтва -- від 1 до 3 назв книг на рік. Для прикладу: за десять років найбільшу кількість літератури з образотворчого мистецтва серед видавництв з недержавною формою власності випустив "Форум", а це всього лише 15 найменувань, тобто 3,3%.

Друге місце за кількістю випущених видань мистецтвознавчого профілю серед державних видавництв належить львівським -- 32 назви книг, тобто 11,9%. У низці видавничих установ лідерство належить Інституту народознавства НАН України (7 видань -- 2,6% загальної кількості книг з образотворчого мистецтва, випущених державними видавництвами та видавничими організаціями України), недержавним видавництвам Львова належить 51% випущеної друкованої продукції з образотворчого мистецтва, а державним видавництвам і видавничим організаціям -- 49%. Серед недержавних видавництв м. Львова вирізняється "Місіонер", де вийшло друком за проаналізований період 5 видань цього асортименту літератури, тобто кожне соте із загальної кількості, випущеної видавництвами України за весь проаналізований період.

Третє місце за загальною чисельністю літератури з образотворчої тематики серед міст України належить м. Харкову, де випущено 24 назви книг державними видавництвами (9%) та 49 назв книг (9,6%) -- недержавними видавництвами та видавничими організаціями. Найпродуктивнішими серед харківських державних видавництв та видавничих центрів стали вищі навчальні заклади: Харківська державна академія культури -- 8 назв книг образотворчого спрямування (3%), яка у 2001 р. випустила 4 назви видань, у 2002 р. -- 1 назву та в 2005 р. -- 3 назви; Харківська державна академія дизайну і мистецтв -- 6 назв видань (2003--2005), або 2,2%. Серед видавництв недержавного підпорядкування м. Харкова чільне місце належить СП "Фоліо", яке впродовж 10 років видало 20 назв книг образотворчого змісту, що становило 2,6% загальної кількості видань цього асортименту, випущених недержавними видавництвами України за аналізований період.

Серед харківських видавництв вирізнився книжковий "Клуб сімейного дозвілля", який у серії "Популярна сімейна енциклопедія" випустив книги прикладного змісту з мистецтва макраме, плетіння, вишивки тощо. Їхня загальна кількість -- 8 назв, що становить 1,6%.

Дослідження книговидавничої діяльності в галузі образотворчого мистецтва в Україні наприкінці ХХ -- на початку ХХІ ст. засвідчило, що внесок видавництв недержавної форм власності значно вагоміший, ніж державних. "Географія" видавничих центрів з питань образотворчого мистецтва представлена різними регіонами України як Сходу та Заходу, так і Півночі та Півдня, із суттєвою перевагою міста Києва. Серед державних видавництв лідерство упевнено утримує спеціалізоване видавництво"Мистецтво" (м. Київ), яке випускає як образотворчі видання, так і літературу з образотворчого мистецтва.

Кількісний аналіз випуску образотворчих видань показав хвилеподібність випуску практично всього образотворчого документного потоку України. Мала кількість видань, випущених видавничими організаціями державного підпорядкування, що становила третину всіх репрезентованих образотворчих видань, свідчить про слабкість державної позиції у виданні образотворчих документів та літератури в галузі образотворчого мистецтва. Але, незважаючи на нечисельність, ці видання вирізняються якістю змістового наповнення. Завдяки роботі недержавних видавництв документний потік з образотворчого мистецтва сягнув високих кількісних показників випуску усіх видів образотворчих видань.

Образотворчі видання України здатні поповнити галузевий документний фонд не лише в межах держави, а й у світовому інформаційному просторі. Об'єднання зусиль з боку теоретичної наукової думки та практики книговидання допоможе досягнути максимальних результатів у напрямі спільної мети -- забезпечення галузі образотворчого мистецтва якісною документною інформацією.

Простеживши розвиток образотворчого мистецтва в незалежній Україні, спостерігаємо посилену увагу до національних чинників, що сформувалися впродовж десятків років. Минуле держави надзвичайно різнопланове і різнобарвне у мистецькому відношенні, тому не дивно, що зберігає воно багатющі джерела для наступних поколінь на теренах бібліографії образотворчого мистецтва. Слід пригадати відому, не раз висловлювану, проте ще не визнану й непоширену правду, а саме, що національний характер не творить в мистецтві народна чи історична тематика чи наслідування мистецького твору. Мистецтво саме по собі є суспільним надбанням, а нація -- це і є суспільство: тому мистецтво є національною вартістю.

1.2 Різноманіття образотворчих видань 1933--1935 років

Упродовж 30-х рр. ХХ ст. в Україні було видано чимало друкованих творів образотворчого мистецтва. Необхідно зазначити, що на той час вони були досить актуальними та популярними, їх використовували з агітаційно-політичною метою. Художньо оформлені плакати, портрети, репродукції з картин випускалися великими тиражами й розповсюджувалися по всіх областях України.

Образотворчі видання (ОВ), що зберігаються у Державному архіві друку, є досить важливим сегментом у структурі загального фонду друкованої продукції Книжкової палати України, який уміщує різновидовий матеріал зі значними хронологічними та функціональними діапазонами. ОВ, наявні у фонді, містять відомості про історичні події, крізь які довелося пройти нашій країні та її народові упродовж ХХ ст. Більшість із цих видань відображали політичну ситуацію в державі, окремі етапи її розвитку, а крім того, виконували певні функції, покладені на них владою з метою маніпуляції суспільною свідомістю, тож вони є красномовними свідками своєї епохи. Дослідити ці матеріали є завданням теперішніх науковців, а також усіх тих, хто прагне дізнаватися про історію своєї Вітчизни не лише з підручників, а й завдяки різноманітним документам, до яких, безумовно, можна віднести й численні образотворчі видання різних років.

Українське мистецтво ХХ ст. завжди було предметом уваги мистецтвознавців, проте виклад його історії за радянських часів перебував під пильною цензурою. Не заохочувалося дослідження і так званих "формалістичних течій", і національних особливостей художнього процесу. Найретельніше переглядалася творча спадщина першої третини сто- ліття, коли митці у своїй творчості прагнули бути національно свідомими, формували різні творчі угруповання. Тоді існували дві частини України -- "радянська" й "буржуазна", а чимало українських художників взагалі працювали у Парижі, Мюнхені, Берліні, Празі, Варшаві. За різних ідеологічних обставин імена багатьох з них були викреслені з історії українського мистецтва [7]. Після проголошення незалежності України з'явились можливості для об'єктивного та ідеологічно незаангажованого дослідження означеної проблематики. Крім того, в умовах становлення молодої держави вкрай актуальним є неупереджене висвітлення маловідомих, раніше ретельно приховуваних або й зовсім забутих сторінок її історії. Тільки з крахом тоталітарної системи окреслилися реальні можливості для ґрунтовного та об'єктивного вивчення процесів, що відбувалися тоді в українському мистецтві [13 14]. Саме цим, вочевидь, і викликаний інтерес сучасних дослідників із різних галузей знань (мистецтвознавців, документознавців, істориків та культурологів) до мистецтва першої третини ХХ ст. У своїх працях вони прагнуть ліквідувати лакуни й відтворити цілісну картину його розвитку. З'явилася низка наукових публікацій, спрямованих на подолання "білих плям" та переосмислення подій художнього життя в Україні за сталінської доби, зокрема й аналізованого періоду.

У роботах вітчизняних і зарубіжних науковців висвітлено різні аспекти вивчення образотворчих видань 30-х рр. ХХ ст. Окремі їхні види, у тому числі й плакат, розглядають такі українські дослідники у галузі бібліографії мистецтва, документознавства та мистецтвознавства, як Т. Галькевич, О. Донець, І. Золотоверха, Л. Гутник, О. Калашнікова, О. Лагутенко, З. Лашкул, Г. Юхимець, І. Цинковська, М. Шатрова, В. Шевченко та інші.

Хоча ОВ 1930-х рр. й стали предметом численних ґрунтовних досліджень, проте недостатньо уваги було приділено класифікації цього виду друкованої продукції та її тематиці. Об'єктом вивчення, якому присвячено цю статтю, є образотворчі видання 1933--1935 рр., що зберігаються у фонді Державного архіву друку Книжкової палати України, мета публікації -- висвітлення результатів аналізу цього масиву друкованої продукції, що передбачає такі завдання: проаналізувати наявні образотворчі видання досліджуваного періоду, класифікувати їх за видами та тематичним спрямуванням, ввести до наукового обігу матеріали для подальшого вивчення особливостей історичного розвитку УСРР та Радянського Союзу в цілому в першій половині 30-х рр. ХХ ст. У фонді Державного архіву друку зберігається 295 друк. од. образотворчих видань 1933--1935 рр., переважна більшість яких -- аркушеві.

Таблиця 1

Характерною особливістю цього асортименту друкованої продукції є її двомовність: часто текст наводиться однією мовою, а вихідні відомості -- іншою (йдеться здебільшого про українську та російську). У таких випадках мова визначалась за мовою основного тексту видань, а не вихідних відомостей. Однак є й такі, де сам текст дублюється кількома мовами. Як видно з табл. 2, серед ОВ переважають україномовні -- 203 друк. од., або 68,81%, російськомовних видань 71 друк. од. (24,06%), проте хронологічно простежується тенденція до збільшення відносної частки останніх. Щодо ОВ українською мовою, то вони також зазнали помітних змін протягом аналізованого періоду: поступово зменшується кількість, а згодом і зовсім зникають видання з дотриманням норм старого правопису. Так, у 1933 р. вони ще зустрічаються, а ось серед видань 1934 та 1935 рр. таких уже немає. Спостерігається й інша тенденція -- у текстах ОВ все більше трапляється русизмів, очевидним є вплив російської мови та поступове витіснення української.

Якщо простежити "географію" випуску тогочасних образотворчих видань, які представлені у фонді Державного архіву друку (табл. 3), то лідером є місто Харків -- 163 друк. од., що становить 55,25% усіх видань аналізованого періоду. Київськими видавцями було випущено 44 друк. од. (14,92%). На 29 ОВ (9,83%) зазначено одразу два міста -- Київ та Харків, це продукція видавництв "Мистецтво" та "Радянська школа" (нині -- "Освіта") 1934--1935 рр. Варто наголосити, що більшість видань у вихідних відомостях містить інформацію і про друкарню, і про видавця, які у деяких випадках знаходились у різних містах (і навіть республіках). Тож місце випуску цього асортименту видавничої продукції визначалось саме за місцезнаходженням видавця. На 57 друк. од. (19,32%) ОВ інформація про нього відсутня.

Таблиця 2 Таблиця 3

Серед видавців ОВ за аналізований період, представлених у фонді Державного архіву друку, безумовним лідером є "Мистецтво" (119 друк. од., або 40,34%), яке в той час переважно спеціалізувалося на випуску агітаційних, громадсько-політичних плакатів, портретів представників влади або ідеологів комунізму й навіть плакатів з настановами щодо науково обґрунтованого ведення сільськогосподарських робіт (наприклад, серія видань "Сівозміни для колгоспів", плакат "Піонери! Бурякова свинка загрожує засівам цукрових буряків!"), а також військових навчально-наочних посібників: "Ручні гранати", "Материальная часть 76 мм. пушки образца 1902 г.", "Як захищатися від отруйних речовин"

На другому місці за кількістю наявних у фонді Державного архіву друку образотворчих видань -- "Радянська школа" (56 друк. од., або 18,98%), яка випускала навчальні плакати (наочні посібники) з математики ("Таблиця множення", "Вимірювання площ", "Вимір об'ємів", "Поверхні і об'єми призм і циліндрів", "Годинниковий циферблат", "Метрична система мір"), хімії ("Схема виробництва нітратної кислоти з амоніаку", "Схема виробництва нітратної кислоти з селітри", "Кам'яне вугілля", німецької мови, а також серію навчальнонаочних посібників для початкової школи із зображеннями різноманітних тварин.

Цікаво, що більшість образотворчої продукції цього видавництва друкувалась паралельно двома мовами -- українською та російською (а деякі видання -- ще й польською та на їдиші), при цьому тиражі україномовних видань у декілька разів перевищували російськомовні. На третій сходинці за кількістю ОВ -- "Держсільгоспвидав" (33 друк. од., або 11,58%), продукція якого була покликана допомагати розбудові колгоспів, сприяти отриманню високих урожаїв, застосуванню технічних новинок у веденні сільського господарства, боротьбі зі шкідниками полів тощо. Також у фонді зберігаються 18 друк. од. (6,1%) образотворчих видань для дітей (паперові маски тварин та конструктори -- фото 5, 6) 1933 р., які було випущено "Молодим більшовиком".

Ще один показник, за яким аналізувались наявні у фонді образотворчі видання, -- тираж. У табл. 4 наведено кількісний розподіл образотворчих видань за тиражними групами. Агітаційні, громадсько-політичні, рекламно-інформаційні, а також навчальні образотворчі видання друкувались переважно найбільшими тиражами. Найчисельнішою є група від 10 до 50 тис. пр. (123 друк. од., або 41,69%), менш чисельними -- групи від 1 до 5 тис. пр. (77 друк. од., або 26,11%) та від 5 до 10 тис. пр. (76 друк. од., або 25,77%). Найменше ОВ аналізованого періоду (по 1 друк. од., або 0,34%) належить до груп від 500 пр. до 1 тис. пр. та понад 100 тис. пр.

У ході дослідження видового різноманіття аналізованого асортименту наявних у фонді Державного архіву друку образотворчих видань за основу їхньої класифікації та характеристики було взято ДСТУ 3017--95 "Видання. Основні види. Терміни та визначення", методичні рекомендації "Опис аркушевих образотворчих документів", а також розроблені фахівцями Книжкової палати України "Схему класифікації образотворчих видань" [17] та "Інструкцію з добору видань для відображення у "Літописі образотворчих видань" [4]. В останній пропонується розрізняти такі види ОВ: образотворчі плакати, портрети, художні репродукції, естампи, образотворчі листівки, альбоми, календарі, книжки-картинки, книжки-розмальовки, книжки-іграшки, комікси. У свою чергу, ці види деталізуються й конкретизуються за рахунок їхньої типізації (поділу на типи). Практичного застосування ця схема класифікації ОВ набуває у "Літописах образотворчих видань". Частково її можна використати й щодо аналізованої продукції (табл. 5).

З табл. 5 видно, що абсолютну більшість у досліджуваному фонді ОВ 1933--1935 рр. становлять плакати -- 255 друк. од. (86,44%), зокрема:

-- нормативні та виробничо-практичні (75 друк. од., або 25,43%) -- це плакати, які є настановами у професійній та непрофесійній діяльності людей і містять тексти у вигляді правил, інструкцій, рекомендацій та зображення;

-- навчальні (наочні посібники) (65 друк. од., або 22,03%) -- видані на допомогу викладанню, вивченню та вихованню, містять зображення та систематичні відомості наукового або прикладного характеру, передбачені навчальною програмою, подані у зручній для вивчення і викладання формі;

-- громадсько-політичні (60 друк. од., або 20,34%) -- призначені для наочної агітації та пропаганди, містять зображення з пояснювальним текстом або без нього;

-- інформаційні та рекламні (28 друк. од., або 9,49%) -- подають відомості про певні анонсовані події або ж рекламують їх, містять зображення об'єктів та, як правило, короткі відомості про них;

-- агітплакати (27 друк. од., або 9,15%) -- масові політичні аркушеві образотворчі видання, цільовим призначенням яких є агітація на виконання конкретних політичних та народно-господарських завдань, на боротьбу з негативними явищами суспільства.

Таблиця 4

Таблиця 5

Варто зазначити, що певні плакати важко віднести до якоїсь однієї тематичної групи. Наприклад, деякі видання виробничо-практичного спрямування мають також агітаційний характер.

Ще один особливий вид образотворчих видань, представлений у фонді Державного архіву друку, -- це портрети. За аналізований період їх нараховується 15 друк. од. (5,09%), усі вони випущені у видавництві "Мистецтво", переважна більшість із них містить зображення вождів Комуністичної партії, представників владної верхівки, ідеологів та натхненників комунізму: "Карл Маркс" (1934 р., з фото на лінолеумі вирізав художник В. Касіян), "В. І. Ленін" (1934 р., худож. Ф. Кричевський), "Михайло Євдокимович Чувирін. Голова Всеукраїнської ради професійних спілок" (1934 р., худож. І. Шульга), "Павло Петрович Постишев. Секретар ЦК КП(б)У" (1935 р., з фото Ф. Петрова гравіював Кузнецов, друкував на офсеті С. Жаров). Дослідник А. Авраменко зазначає, що портрети вождів -- обов'язкова складова тоталітарної пропаганди. Леніна на численних зображеннях показано як натхненника й організатора перемог: у революційній боротьбі, громадянській війні, поширенні комуністичної влади на весь світ. Портрети Сталіна не менш ефективно підтримували культ особи "батька народів", підкреслювали його "божественність", адже вони часто містили риси іконографічних канонів. Загалом, подібність до ікон помітна на багатьох портретах радянських вождів. А. Авраменко наголошує, що соцреалістична концепція їхнього зображення перетікає в ідею лику, ікони, ідола [1, с. 68]. Проте серед образотворчих видань фонду за 1933--1935 рр. представлені також портрети видатних митців, переважно письменників, творчість та погляди яких, як стверджувалось у радянській пропаганді, не суперечили панівній ідеології або й сприяли її утвердженню та зміцненню. Це, наприклад, "Тарас Шевченко" (1934 р., худож. Ф. Кричевський) (фото 7), "Т. Г. Шевченко (автопортрет)" (1935 р.), "М. Горький" (1934 р., худож. Б. Карпов) (фото 8), "Ромен Роллан" (1935 р., ред. Б. Вольський)

У досліджуваному масиві документів образотворчі листівки представлено лише 2 друк. од. (0,68%), їх можна віднести до підвиду громадсько-політичних: вони містять зображення відповідної тематики й були випущені з метою пропаганди та наочної агітації.

У ході аналізу фонду образотворчих видань 1933-- 1935 рр., що зберігаються Державному архіві друку Книжкової палати України, виявлено також низку видань, які складно віднести до певної із уже названих категорій. Тож, за функціональним призначенням їх було виокремлено у групи "бланки", а також з урахуванням цільової аудиторії -- "аркушеві видання для дітей". Наявні бланки (5 друк. од., або 1,69%) -- це образотворчі аркушеві видання, призначені для внесення в них інформації (у тому числі й фотографій) про ударників соціалістичної праці ("Знатные люди социалистических полей", "Наши знатные люди", видавництво "Облхудожник", 1935, худож. Конєв), а також для заповнення колгоспами планів і строків виконання сільськогосподарських робіт та фіксації їхнього дотримання ("План весняної сівби та його виконання", Держсільгоспвидав, 1934, 1935). До видань для дітей віднесено 18 друк. од. (6,1%), з яких 9 друк. од. -- паперові конструктори серії "Виріж і склей" і стільки ж само -- маски (машкари) тварин, які також необхідно вирізати й склеювати (видавництво "Молодий більшовик", 1933, худож.: В. Рифтін, Б. Білопольський, С. Кирилов; конструктор І. Дмитренко).

Аркушеві образотворчі видання, що зберігаються у Державному архіві друку, унікальні: тут міститься значна кількість ОВ першої половини ХХ ст., є примірники, що збереглися лише у цьому фонді й становлять незаперечну історичну та культурну цінність для дослідників із різних галузей знань та прийдешніх поколінь. З огляду на поважний вік видань та їхню нетривку матеріальну основу -- папір, забезпечення фізичного збереження документального фонду є одним із головних завдань науково-практичної діяльності Книжкової палати України. Не менш важливим є всебічне вивчення цієї продукції, її класифікація, типізація, каталогізація, внесення детальної інформації про неї до баз даних, оцифрування найцінніших та найцікавіших видань, а також тих, стан яких украй незадовільний. Вагоме значення має й популяризація інформації, отриманої у результаті таких досліджень, адже це приверне увагу науковців та надасть змогу порівняти образотворчі видання, що зберігаються у різних фондах, виявити унікальні та рідкісні документи, а можливо, й поповнити Державний архів друку виданнями, яких у ньому бракує.

1.3 Національний аспект в історії розвитку бібліографії образотворчого мистецтва: проблеми і перспективи

Історичні обставини становлення державності в Україні спричинили особливості її культурного розвитку, зокрема, образотворчого мистецтва. Усвідомлення цінностей національної спільноти -- соборності, єдності, нації, держави -- передбачає наукове осмислення явищ і подій, що відбуваються в на- шій державі. У даній статті здійснено спробу аналізу інформаційного потенціалу образотворчих видань України через призму національного питання еволюційного розвитку. На основі розробок сучасних бібліографічних концепцій Г. Юхимець, Л. Гутник, Л. Дениско, Н. Белічко та інших можна відзначити, що бібліографія образотворчих видань в Україні все ще не відповідає науковопрактичним потребам, хоча має давні джерела і значний масив документів.

Зародження бібліографії мистецтва тісно пов'язане з появою вітчизняного репертуару видань із мистецтва, що починає своє існування з другої половини ХVIII ст., коли вже виходять видання з описами церков, художніх галерей та окремі видання для керування вивченням мистецтва. Такою літературою користувалося вузьке коло професіоналів, педагогів, ще менш численна група поціновувачів мистецтва -- людей, як правило, заможних, що мали можливість купувати книги.

Припинення виходу в світ журналу «Труды Киевской Духовной Академии» (видання друкувалося в Києві протягом 60 років: 1859-1919) на довгий час віддаляє українське мистецтвознавство від аспекту священних зображень -- чи то ікона, чи настінне малярство, мозаїка, мініатюра, гравюра.

Показовою є діяльність Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові, яке протягом 1892-1917-х років видало 120 томів наукових «Записок», 35 томів «Етнографічного збірника», 14 томів «Матеріалів до української етнології», 15 томів збірників історико-філософської секції і стільки ж філологічної, крім того збірники з питань соціально-економічних, юридичних наук, культури та мистецтва. Чимало зробив І. О. Левицький як голова бібліографічної комісії при науковому товаристві ім. Т. Г. Шевченка. Його праця «Галицько-Руська бібліографія» -- одне з найкращих досягнень цього періоду, що включає цінні відомості про розвиток української культури, у тому числі і мистецтва.

Всупереч різноманітним заборонам, українським бібліографам ХІХ -- поч. ХХ ст. вдалося започаткувати розвиток науково-допоміжної бібліографії з мистецтва та розв'язати важливі питання подальшого розвитку науки та практики в даній галузі. Великого значення в історії розвитку національної бібліографії набув покажчик М. Комарова «Т. Шевченко в литературе и искусстве», який став підсумком довгорічної праці автора над бібліографуванням творів Т. Шевченка та літератури про нього. Робота М. Комарова над бібліографуванням драматичних творів відображена в його праці «Українська драматургія», що вийшла в Одесі у 1906 році, доповнення до неї було надруковане у 1912 році.

У рекомендаційній бібліографічній діяльності активну участь брала місцева інтелігенція, бібліотечні комісії, товариства грамотності, земства, окремі приватні особи.

У період кін. ХІХ -- поч. ХХ ст. мало розроблялися персональні бібліографічні покажчики, ще менше -- тематичні, можна нарахувати одиниці покажчиків змісту періодичних видань. Тому поза увагою залишилися діячі мистецтва іконографії. Немає бібліографічних матеріалів про діяльність приватної рисувальної школи М. І. Мурашка, яка існувала чверть століття і стала базою для створення Київського художнього училища.

У 90-х роках ХХ ст. працівники відділу естампів і репродукцій НБУВ здійснили першу спробу підготувати бібліографічний опис частини аркушевих образотворчих матеріалів під назвою «Бібліографія образотворчого мистецтва україномовних видань до 1917 року». Характеризуючи перший випуск, основу якого складає розділ «Художня листівка», Л. М. Гутник наводить дані «… з 50 тис. художніх листівок до 1917 року виявлено 334 україномовних, які репрезентують 14 видавництв, що функціонували в Україні та за її межами на початку ХХ ст.». [3]

Українська художня листівка до 1917 року і за кількістю, і за тематичним розмаїттям, і за якістю відбору ілюстрованих нею історичних, культурних, мистецьких, етнографічних пам'яток свідчить про надзвичайно високий рівень і активність українських видавництв та видавців. Більшість україномовних художніх листівок є спільною продукцією видавничого товариства «Друкар» (Київ) та видавництва «Галицька накладня» (Коломия). До реєстру фонду НБУВ увійшло 169 листівок, виданих у 1890-1905-х роках, які репрезентують 13 серій, присвячених різним видам і жанрам образотворчого мистецтва. За Г. М. Юхимець, «…видавниче товариство «Друкар» у Києві разом із «Галицькою накладнею» в Коломиї видрукувало більше десяти серій тонованих листівок, на яких видно українську старовину і штихи (гравюри), портрети, кераміку, твори народного малярства, металеві вироби, ікони, різьбу. Кожна серія має в середньому 15 листівок.[3] Детальний мистецтвознавчий аналіз кожної серії художніх листівок дає підставу стверджувати, що продукція видавництв «Друкар» та «Галицька накладня» донині відіграє велику роль у популяризації історії української художньої культури та її надбань.

Окрасою колекції є дві серії репродукцій широковідомих акварелей Амвросія Ждахи на теми українських народних пісень, видані у 1911-1912 роках київським видавництвом «Час». Ці листівки мають величезну наукову й художню цінність.

Видавництво «Час» на базі світопечатні С. Шульженка в Києві випустило в світ ще одну підбірку художніх листівок «Українське старовинне вишивання та мережки». Як і в серіях акварелей А. Ждахи, кожна листівка мала на звороті текст, зміст якого був спрямований на заклик про пожертви на будівництво пам'ятника Т. Шевченка в Києві.

За науковими дослідженнями Л. Гутник, у фонді сектору естампів та репродукцій НБУВ є також 54 листівки, видані накладнею Я. Оренштайна. Вони дають уявлення про надзвичайно плідну працю й помітну роботу авторів, які прагнули максимально повно проілюструвати історію української художньої культури. Ця серія має рубрики: «Малярські твори Т. Шевченка», «Запорізька Січ», «Гуцульські типи» та ін. Я. Оренштайном було видано біля 290 найменувань листівок на українську тематику.

Україніка, українське образотворче мистецтво, природа й архітектура краю -- в центрі уваги видавців того часу. Це видавниче товариство «Криниця», засноване 1912 року, видавництво «Русалка» Григорія Гануляна у Львові, відоме київське видавництво «День», що працювало у 1908- 1915 роках, київські видавництва «Глобус» та «Квітка», видавництво Василя Різніченка в Батурині, «Союзний базар» у Львові. Листівки з репродукціями творів образотворчого мистецтва на українську тематику охоче друкували також Акціонерне товариство Гранберг у Стокгольмі, видавництво художників О. В. Маковського та О. І. Лажечникова у С.-Петербурзі.

Колекція україномовних листівок, що знаходиться у фондах НБУВ, яскраво засвідчує свою історичну і культурну цінність та розкриває віхи в історії розвитку української бібліографії образотворчих видань.

Ступінь актуальності деяких фрагментів репертуару видань з мистецтва постійно змінюється.

Останнім часом посилилась увага до джерелознавчих аспектів наукового опису видань образотворчого мистецтва. Гостріше окреслилася проблема інформаційного забезпечення науковців. Інтерес викликають аркушеві матеріали: гравюра, лубок, листівка, фотографія, плакати, репродукція, екслібрис та ін., що в більшості випадків, на відміну від книжково-альбомних видань, не мають жодних вихідних даних, у кращому разі можна виявити підпис-монограму художника або назву. Тому науковий опис аркушевих матеріалів здійснюється за принципом музейної роботи. Перше фундаментальне дослідження у такому напрямі було проведено І. І. Золотоверховою, і відбилося в її книзі «Український радянський кіноплакат 20-30-х років» (1983). Складність даної праці в тім, що плакати 20-30-х років ХХ ст. здебільшого були анонімними, а деякі з них мали лише монограми, криптограми або нерозбірливі підписи. «У процесі складання каталогу І. Зо- лотоверховою було атрибутовано 92 кіноплакати, розшифровано 17 монограм, криптограм та підписів. Каталог побудовано за хронологічним принципом. Згрупований за роками матеріал у межах року розташовано за алфавітом назв фільмів, що мають наскрізну нумерацію». [2 ]

Відомо, що в процесі розвитку культури людство має потребу повертатися до духовних цінностей, створених попередніми поколіннями. Забуті чи заборонені імена художників, цілих народів, шкіл і напрямів мистецтва знову стають актуальними і важливими, а їхнє відображення в літературі переглядається та аналізується.

У численних публікаціях зустрічаємо випадки, коли про одних діячів мистецтва згадано і написано багато, а про інших -- подана інформація не завжди глибока та об'єктивна. Деякі явища мистецтва сучасниками іноді не сприймаються, не розглядаються, як варті уваги, а іноді й просто забуваються. Лише час «просіює», «відбирає» краще та вічне. У цьому випадку репертуар видань образотворчого мистецтва відіграє деякою мірою роль бази даних, що засвідчує сприйняття, осмислення та відображення мистецтва у свідомості сучасників.

Україномовні видання образотворчого мистецтва є невід'ємною складовою частиною фону документів, об'єднаних загальною назвою «Україніка». Облік цих видань покладено за основу при складанні повного бібліографічного репертуару образотворчих видань, і це є одним із завдань національної бібліографії. З проблемою формування репертуару тісно пов'язані питання типології видань, через те що вони впливають на якість продукції. Типи і види видань та література в даній системі можуть перетинатись і не мати чітких меж. Це пояснюється особливостями об'єкта дослідження, які визначають специфіку і можливості підготовки видань.

Наприклад, деякі науково-популярні роботи передбачають дослідження, пов'язані з пошуком і аналізом великої кількості документів про діяльність художника, з осмисленням його творчості в сучасних умовах глобалізаційних процесів. У результаті виходить науково-популярна книга з довідковим апаратом наукового видання, яка може замінити наукову монографію. Таким чином, типологічний аналіз видань з образотворчого мистецтва показує різноманітність репертуару з точки зору характеру і використання окремих видань, що і свідчить про потенційні можливості образотворчих видань.

Вітчизняний репертуар образотворчих видань у загальнотипологічному плані досліджений недостатньо. Це пояснюється об'єктивними причинами: недостатньо розроблена типологія книги, слабке вивчення окремих періодів розвитку мистецтва, багатьох напрямів сучасного мистецтва. Тому проблеми бібліографії образотворчих видань нерозривно пов'язані із загальними проблемами національної бібліографії на сучасному етапі -- це накопичення, збереження та введення в науковий, культурний обіг інформаційної спадщини, розроблення теоретичних та методичних засад мистецької україніки на основі узагальненого досвіду світової бібліографії.

Контингент споживачів, які використовують джерела інформації з питань образотворчого мистецтва, -- це художники, мистецтвознавці, режисери кіно, театру, історики, етнографи, працівники музеїв, культурологи, працівники архівів, студенти та ін. Майже 80 % запитів користувачів бібліотек з питань образотворчого мистецтва -- тематичні, що потребують складного бібліографічного пошуку. При опрацюванні великого масиву документів для виконання тематичного запиту можуть виникати проблеми:

— наукова атрибуція та бібліографічний опис аркушевих образотворчих видань, які потребують помітного наукового опрацювання у найкоротший час з метою дослідження фонду, донесення інформації до користувачів та мобільного введення їх у науковий обіг;

— достовірність чи недостовірність інформації стосовно дати народження художника, ініціалів, місця навчання тощо;

— професійна підготовка співробітників, що не лише опрацьовують спеціалізовані фонди образотворчих видань, а й використовують їх при здійсненні тематичного бібліографічного пошуку для задоволення інформаційних потреб читачів у галузі мистецтва.

Розглядаючи й аналізуючи будь-який вид образотворчих видань, можна із впевненістю сказати, що кожен із них -- це своєрідний архівний документ, джерело інформації візуального характеру, яке містить значний документально-інформаційний потенціал, що допомагає при вирішенні наукових, мистецтвознавчих питань.

Для максимального збереження інформаційних джерел необхідно поступово переводити в електронні версії насамперед раритетні матеріали, а також великоформатні та аркушеві видання, що є не дуже зручними у користуванні та швидко псуються, створювати тематичні бази даних, максимально використовуючи різноманітні джерела інформації, іконографічні картотеки, оперативно вводити зібрану інформацію в науковий обіг.

Інакше кажучи, завданням бібліотеки є не тільки накопичення та зберігання величезного масиву інформаційних ресурсів, а й розробка нових форм і методів доведення інформації до споживачів.

Із викладеного вище зрозуміло, що на всіх етапах розвитку бібліографії образотворчих видань України простежується клопітка праця науковців, дослідників, співробітників бібліотек над виданнями образотворчого характеру. Саме завдяки енергійній праці професіоналів або просто любителів мистецтва не зникли з обігу раритетні видання, які зберегли наукову та художню цінність для нащадків. Завдячуючи потужній праці цих людей, а, загалом, і свідомого народу, що завжди відстоював і буде відстоювати свій національно-культурний потенціал, можна сподіватися на розвиток бібліографії образотворчого мистецтва в майбутньому.

На сучасному етапі електронно-технічні мережі провідних бібліотек України набирають обертів, що в подальшому доцільно застосовувати і в практичній діяльності регіональних наукових бібліотек. Це допоможе вирішити проблему єдиної електронної мережі в галузі бібліографії образотворчих видань України. Ті надбання, які вже здобуті в цій галузі, використовуватимуться споживачами інформації і надалі, бо твори образотворчого мистецтва не старіють, а з роками тільки набувають художньої та мистецької цінності.

Отже, можна сподіватися, що розквіт українського національного мистецтва і бібліографії видань образотворчого мистецтва, обов'язково відбудеться. Звичайно, важко зараз передбачити їх конкретні форми, напрями художніх пошуків та характер здобутків, але вже зараз спостерігається розкріпачення творчої уяви, збагачення творчого арсеналу, розширення діапазону художніх мистецьких напрямів, що знаходить своє відображення у виданнях образотворчого мистецтва.

Все це, разом узяте, має підняти рівень нашої національної культури в умовах сучасних глобалізаційних процесів, забезпечити її новий історичний злет.

Розділ II. Бібліографічний опис

2.1 Портрет Марії Смольської

Портрет Марії Смольської, 2000 [Образотв. матеріал]: полотно, масло / Любомира Смотрич (1947); Міжрегіон. т-во „Центр Духовної культури” (підготов. зобр.). - К.: Мистецтво, 2007. - Кольор. офсет; 42х30см. - Вих. дані парал. пол., англ.

2.2 Каталог картин

Анотація: Публікація є двомовним (українсько-французьким) каталогом картин Музею мистецтв Всеукраїнської Академії Наук, створеного з приватної колекції меценатів Богдана та Варвари Ханенків. Картини у каталозі розсортовані по різних розділах, як наприклад італійське малярство, нідерландське малярство, малярство різних шкіл, руська ікона тощо. Також у каталозі містяться репродукції експонатів музею.

Бібліографічний опис:

Всеукраїнська академія наук. Музей мистецтв. Каталог картин / склав С.О. Гіляров. - К.: Вид. Всеукр. акад. наук, 1931 (11-та друк. УПО). - XX, 72, [3] с.: іл., табл., XLVIII арк. репрод.