Економічна криза на сторінках газети "День"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

ЕКОНОМІЧНА КРИЗА НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ»

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА КРИЗОВІ СИТУАЦІЇ В СУЧАСНОМУ МЕДІА-ДИСКУРСІ
• 1.1 Економічна та політична проблематика на шпальтах сучасних видань
• 1.2 Специфіка кризової комунікації
• 1.2.1 Кризові ситуації та їхнє висвітлення у ЗМІ
• 1.2.2 Основні аспекти кризового управління
• 1.2.3 Психологічний аспект кризової комунікації
• 1.3 Особливості відображення економічної кризи 2008-2010 рр. у вітчизняних та зарубіжних ЗМІ
• РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНИЙ ЗРІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ НА ШПАЛЬТАХ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ»
• 2.1 Внутрішні політичні проблеми України як основний чинник поглиблення економічної кризи
• 2.2 Зовнішня політика України як спосіб подолання кризових явищ
• РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЯК ЯДРО СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ НА ШПАЛЬТАХ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ»
• 3.1 Проблемно-тематичні аспекти висвітлення економічної складової кризи в Україні
• 3.1.1 Причини, наслідки та шляхи виходу України з кризової ситуації
• 3.1.2 Фінансовий сектор як індикатор кризових явищ
• 3.1.3 Галузевий зріз фінансової кризи
• 3.1.4 Можливості фінансового підйому під час світової економічної кризи
• 3.2 Прояви економічної кризи в країнах світу на шпальтах газети «День»
• РОЗДІЛ 4. РІЗНОМАНІТТЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ЯК СКЛАДОВА ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ
• 4.1 Загострення кадрових питань як породження кризи
• 4.2 Способи подолання кризи громадянами України
• 4.3 Морально-етичні та суспільні проблеми населення, загострені економічною кризою
• РОЗДІЛ 5. ВЛАСНИЙ ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ ДОРОБОК

ВИСНОВКИ

БІБЛІОГРАФІЯ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Глобальна фінансова криза 2008-2010 років розпочалась у вересні 2008 року під час банкрутства, злиття і консервації декількох великих американських фінансових корпорацій. Криза швидко набула глобального характеру, що призвело до банкрутства декількох європейських банків, значного падіння усіх біржових індексів, вартості акцій та товарів у всьому світі.

Для України основним зовнішнім чинником, що вплинув на формування кризових явищ, стало світове падіння попиту на металургійну продукцію більш ніж в 2 рази, яке потягнуло за собою значне падіння ціни. Внаслідок цього значно скоротилася частка експорту і валютних надходжень, відповідно, зменшились обсяги виробництва, зріс міжбанківський попит на долар. Курс змінився з 5.6 у вересні на 6.8 у листопаді, на 10.0 у другій половині грудня 2008 року та з кінця січня 2009 року стабілізувався в районі 8 грн. за 1 долар.

Економічна криза продовжила розвиток і протягом 2009 року. Так, в III кварталі Державний комітет статистики України зафіксував дворазове ? до $432 млн. ? прискорення відтоку прямих інвестицій з України, за той же період обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) знизився в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року на 15,9%.

У той же час темпи інфляції за 2009 рік зменшилися практично в 2 рази. Так, показник інфляції за 2009 рік склав 12,3%, тоді як в 2008 році -- 22,3%. Це, а також повідомлення про наближення рецесії до завершення, дає змогу прогнозувати закінчення економічної кризи в першому півріччі 2010 року.

На окрему увагу заслуговує співпраця України з Міжнародним валютним фондом (далі МВФ). Так, наприкінці жовтня 2008 року МВФ підтвердив готовність виділити Україні кредит на суму 16,5 мільярдів доларів на 15 років під 4% річних для подолання проблем в економіці. З листопада 2008 по листопад 2009 року Україна одержала три транші кредиту stand by, після чого МВФ призупинив надання фінансової допомоги Україні через відсутність консенсусу між владою у сфері бюджетної політики.

За перебігом економічної кризи пильно стежила абсолютна більшість українських мас-медіа. Більш того, вони активно впливали на розвиток подій, формуючи економічні погляди населення, зокрема його інфляційні очікування, бачення ринкової кон'юнктури тощо. Це в свою чергу спонукало громадян до активних економічних дій, найпоказовішим прикладом чого може слугувати ситуація з банківськими депозитами.

Таким чином, ЗМІ можуть мати неабиякий вплив на розвиток кризової ситуації, причому як позитивний, так і негативний. Саме тому вивчення ролі ЗМІ посідає важливе місце під час економічної кризи, чим обумовлюється актуальність теми даної кваліфікаційної роботи. Та перш ніж переходити до безпосереднього аналізу матеріалів на економічну тематику, необхідно визначити специфіку кризової комунікації, зокрема висвітлення кризових ситуацій у ЗМІ. Для безпосереднього аналізу обрано громадсько-політичну газету «День» як якісне видання, популярне серед широких верств населення. На основі аналізу публікацій на економічну тематику буде зроблено висновки про об'єктивність, глибинність та достовірність подачі виданням інформації про економічну кризу.

Отже, об'єктом дослідження в кваліфікаційній роботі постали номери газети «День» з серпня 2008 до лютого 2010 року.

Предметом дослідження є публікації на сторінках газети «День», які всебічно висвітлюють перебіг економічної кризи в Україні.

Мета кваліфікаційної роботи - розкрити специфіку висвітлення газетою «День» кола питань щодо різних аспектів перебігу економічної кризи в Україні, проаналізувати ракурс подання цієї інформації.

З мети випливають наступні завдання:

1) окреслити економічну, соціальну та політичну проблематику на шпальтах сучасних видань;

2) визначити специфіку кризової комунікації та кризового управління;

3) визначити позицію газети щодо політичних сил, задіяних в розв'язанні економічних проблем під час кризи;

4) розглянути особливості відображення економічної складової кризи;

5) проаналізувати висвітлення соціальних аспектів економічної кризи;

6) створити власний журналістський доробок в контексті досліджуваної тематики.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків та бібліографії.

Для кращого розуміння суті кризової комунікації в першому розділі розглядаються її теоретичні основи. Йдеться також про роль ЗМІ у висвітленні кризових явищ у теоретичному та практичному аспектах, аналізується загальна економічна та політична проблематика на шпальтах сучасних видань, а також висвітлення кризи світовими та українськими ЗМІ.

У другому розділі здійснюється аналіз публікацій газети «День» щодо політичної складової кризи. Саме з цієї проблеми розпочинається прикладна частина роботи, оскільки більшість економічних рішень в нашій країні пов'язані з ключовими політичними фігурами та їх позицією в питаннях економіки.

Третій розділ є ключовим для даної роботи, оскільки містить аналіз публікацій на суто економічну тематику. У ньому розглядаються публікації, що стосуються причин виникнення кризи, її перебігу у різних галузях, а також проблем фінансового сектору, з якого і розпочалася нинішня криза.

У четвертому розділі розглядаються публікації, що стосуються соціальних проблем, загострених економічною кризою в Україні, зокрема, кадрових питань, демографічних проблем, а також морально-етичних аспектів економічної кризи.

У п'ятому розділі роботи представлено власний журналістський доробок в контексті тематики економічної кризи, а саме розглянуто проблеми пересічного українця, яких не уникнути під час пошуку роботи в умовах кризи.

У роботі використовуються праці Г. Г. Почепцова, І. Сазанової та А. Н. Чумикова щодо особливостей кризових комунікацій, зокрема кризового PR.

Журналістикознавчим підґрунтям дослідження стали праці В. Карпенка, С. Г. Корконосенка, В. А. Мойсеєва, І. Л. Михайлина тощо.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА КРИЗОВІ СИТУАЦІЇ В СУЧАСНОМУ МЕДІА-ДИСКУРСІ

У цьому розділі ми розглянемо основні аспекти кризової комунікації, зокрема, визначимо роль ЗМІ та можливість їхнього впливу на перебіг кризової ситуації. Та перш ніж ми перейдемо до особливостей функціонування ЗМІ під час економічної кризи, розглянемо загальну економічну та політичну проблематику на шпальтах сучасних видань.

1.1 Економічна та політична проблематика на шпальтах сучасних видань

Основний орієнтир і головний контрапункт журналістських виступів на економічну проблематику в нинішніх умовах пов'язаний з глобальною економічною кризою та ареалом проблем, які її супроводжують, а саме: проблеми в банківському секторі, банкрутство кредитних союзів, знецінення гривні, політика Нацбанку, зовнішні борги України, а також різноманітні прогнози щодо подолання кризи та багато інших. Таким чином, економічна криза стала призмою, крізь яку українські журналісти спостерігають за економічними подіями протягом останніх 1,5 років.

Проте, окрім кризи, в колі економічної проблематики знаходиться і низка традиційних для нашої економіки питань, а саме: приватизація великих державних підприємств («Укртелеком», «ОПЗ»), проблеми розвитку малого та середнього бізнесу, зокрема тиск податкового навантаження, проблема поліпшення інвестиційного клімату в Україні та залучення іноземних інвесторів. До речі, у частотному словнику теперішньої журналістики слово "інвестиції" можна назвати чи не найбільш уживаним.

Велику увагу приділено окремим галузям, насамперед промисловості. Наявний на шпальтах видань і аналіз якості нашого менеджменту, особливо його верхніх рівнів.

Загалом, варто зазначити, що суспільству й журналістам необхідно відмовитися від зайвої ідеологізації та особливо від політизації економіки, яка завжди була нам властива. І хоча першість у суспільній практиці належить політиці, оскільки вона диктує стратегію й тактичну спрямованість зусиль в економіці, підкоряти останню політиці повністю не можна.

Підсумовуючи ж, треба відмітити зайву прихильність економістів і преси до теоретизування, готовність висувати й обговорювати різні концепції й плани реформування економіки у відриві від життєвої конкретики. А звичайні потреби людей і аудиторії преси вимагають взаємозв'язку економічної пропаганди з аналізом економічної практики й можливостями її впливу на соціальну сферу, тобто на життя пересічної людини [68, 247-248].

У сучасній політичній проблематиці топ-темами залишаються політична криза в Україні, висока корумпованість владних кіл, регулярні передвиборчі перегони, намагання кожної з ключових політичних фігур «перетягнути ковдру на себе» та буденні чвари політиків, які ніяк не можуть прийти до єдиної стратегії розвитку держави і зайнятися своїми прямими обов'язками.

Ще однією топ-темою в українському політикумі є демократичні здобутки України в останні роки. І справді, нині в українському телепросторі подаються позиції усіх політичних таборів, на відміну від періоду, що передував Помаранчевій революції, коли певні політики не мали доступу до ефіру. Утім, не обходиться й без маніпуляцій. Під час політичної кризи істотно відчулася заангажованість певних ЗМІ, зумовлена тим, в чиїх руках перебуває цей засіб масової інформації [65, 112].

Позиції українських журналістів щодо оцінки нинішньої кризи розділилися майже навпіл: одна частина розцінює кризу як суспільно-політичну, інші вважають, що правомірно говорити лише про політичну кризу, а не суспільну.

Переважна більшість журналістів також вважає, що певна частина вини за нинішню кризу лежить на українських засобах масової інформації, у яких майже не було глибокого аналізу причин політичної кризи. ЗМІ самі стали частиною політичного конфлікту, оскільки їх власники представляють різні політичні групи. Крім того, певні медіа готові за гроші подавати будь-яку інформацію - немає значення, правдиву чи ні.

Якщо ж говорити про відображення української політичної проблематики в зарубіжних ЗМІ, можна дійти висновку, що найактуальнішою залишається проблема боротьби з корупцією. Набувши іміджу корумпованої держави, Україна втрачає чимало можливостей - від залучення інвестицій до оптимізації туристичного бізнесу, поліпшення добробуту населення тощо. Українські й іноземні експерти стверджують, що першою причиною високого рівня корумпованості в країні є інформаційна закритість державної служби [66, 185].

Підсумовуючи, варто зазначити, що всі економічні та суспільно-політичні зміни, які відбуваються в нашій державі, досить широко висвітлюються в пресі. Однак нерідко журналістські матеріали являють собою лише виклад, переказ того, що трапилося, чиїхось висловлювань і думок. За такими публікаціями важко скласти уявлення про процеси, які відбуваються в економічній та політичній сферах з їхніми глибинними першопричинами. Тож знову постає потреба у якісних виданнях, які подаватимуть події, вдаючись до їх глибинного аналізу.

1.2 Специфіка кризової комунікації

Зазвичай, коли мова йде про кризу та особливо про антикризове управління, більшість джерел торкаються мікрорівня, тобто розглядають діяльність фірми в кризовій ситуації. У нашому ж випадку мова піде про глобальну економічну кризу, яка торкнулася навіть не окремих держав, а істотно підірвала світову економічну систему. Таким чином, у кризових умовах опинилися тисячі і навіть мільйони компаній, а це означає, що контроль за розвитком кризової ситуації переходить до компетенції держави. Отже, процес кризової комунікації має стати дворівневим, тобто проходити одночасно на мікро- і макрорівнях. За даних умов надзвичайно важливим є те, щоб вектори спрямованості цих інформаційних потоків були узгодженими між собою. Тож розглянемо послідовно особливості кризової комунікації на зазначених рівнях.

1.2.1 Кризові ситуації та їхнє висвітлення у ЗМІ

З погляду кризового управління, криза - це і припинення нормального процесу функціонування, і непередбачена подія, що ставить під загрозу стабільність системи, і раптовий серйозний випадок, що потенційно може зашкодити або навіть зруйнувати репутацію об'єкта (компанії, держави тощо).

Опускаючись на мікрорівень і враховуючи взаємодію зі ЗМІ, наведемо визначення М. Реджестера, провідного спеціаліста в галузі управління кризовими ситуаціями: «Криза - це подія, через яку компанія потрапляє в центр не завжди доброзичливої уваги ЗМІ та інших зовнішніх цільових аудиторій, у тому числі акціонерів, профспілкових організацій, рухів у захист навколишнього середовища, які через певну причину цілком законно цікавляться діями організації» [77, 123-124].

Наведемо типологію криз.

З погляду наслідків кризи можуть бути: пов'язані з руйнуваннями (бурі, пожежі тощо) і не пов'язані з ними (політичні, економічні та ін.).

За ступенем поширення кризи можуть бути світовими або локальними.

Г. Г. Почепцов наводить наступну класифікацію криз та можливі сценарії їхнього розвитку:

• Несподівані кризи. Вимагають завчасного узгодження плану дій між основними керівниками, що дозволяє уникнути непорозумінь.

• Кризи, що розвиваються - можуть виникати зненацька, але зріють протягом довгого часу. Завдання полягає в тому, щоб переконати вище керівництво вжити коригувальних заходів, перш ніж криза досягне руйнівної фази. Стійкі кризи. Це конфліктні ситуації, які можуть існувати досить довго, навіть не дивлячись на зусилля щодо їхнього запобігання. Саме до таких криз відноситься нинішня економічна криза [74, 490-491].

На мою думку, дана класифікація є досить нежиттєздатною, оскільки, обравши критерієм час прийняття рішень щодо подолання криз, вона не враховує самої суті кризових явищ. Складна природа останніх викликає необхідність прийняття рішень, використовуючи одночасно всі способи, описані в класифікації: і завчасно підготовлені плани, і оперативні рішення. При цьому кризи можуть тривати досить довго. Таким чином, виокремити той чи інший вид кризи згідно з поданою класифікацією практично неможливо, що вказує на необхідність її подальшого вдосконалення.

За характером та сферою виникнення дослідники виділяють ще одну типологію криз, яка приділяє більше уваги природі кризових явищ [67, 259-260].

1. Кризи-події - кризи, що спричиняють втрати й становлять загрозу для навколишнього середовища й життєдіяльності людини, викликані помилками в процесі виробництва продукту тощо.

2. Соціальні кризи - це кризові ситуації, обумовлені соціальною структурою й соціально-виробничими зв'язками підприємств у суспільстві.

3. Економічні або фінансові кризи - кризи, пов'язані з діяльністю компаній на фінансовому ринку.

Жодна криза не схожа на іншу, проте кожна з них проходить чотири фази: 1. Початкова фаза ("скупчення грозових хмар") може бути не завжди очевидною, охоплює час від виникнення до загострення проблеми.

2. Фаза загострення ("гроза"). Вирішальну роль тут грає формування співчутливої й доброзичливої суспільної думки навколо вогнища катастрофи. Кожна подія має як мінімум дві сторони, треба показати кращу з них.

3. Хронічний стан - неефективна, недостатня взаємодія зі ЗМІ може роздути всю історію й подовжити існування кризи, тож важливо зрозуміти її динаміку.

4. Вихід з кризи - мета кризової кампанії. Все стає на свої місця. Завдання полягало в тому, щоб переломний момент повернути на свою користь [80].

Налагодження ефективної комунікації зі ЗМІ є одним з найважливіших етапів урегулювання кризової комунікації. ЗМІ, як відомо, виконують функцію формування так званого agenda, тобто порядку денного. Проблеми, представлені ЗМІ як найважливіші в даний момент, можуть і не бути такими, але їх висвітлення журналістами призводить до того, що дані проблеми ідентифікуються громадськістю як найважливіші. За таких умов необхідна тісна співпраця ЗМІ з PR-службами організацій, а на останні в свою чергу лягає відповідальність за формування суспільної думки про проблемну компанію, галузь або про хід боротьби з кризою на державному рівні.

1.2.2 Основні аспекти кризового управління

Для того, щоб не пропустити жоден з важливих моментів перебігу кризи і не дати приводу для пліток, необхідно відслідковувати та вчасно подавати інформацію відповідно до фаз перебігу кризи, звертаючи увагу насамперед на моменти, зазначені в таблиці 1 [71, 19].

Таблиця 1. Структура кризи з погляду PR.

Стадія перша	«Зародження проблеми»	Виникнення вихідної проблеми (як правило, дрібної й досить незначної), що й стає першопричиною наступної кризи.
Стадія друга	«Обговорення і планування»	Аналіз вихідної проблеми й можливих варіантів реакції; вибір найкращого варіанту.
Стадії третя	«Матеріалізація вихідної проблеми»	Прояв перших складностей, породжених вихідною причиною.
Стадія четверта	«Перша реакція»	Вибір оперативної реакції об'єкту та її прояв.
Стадія п'ята	«Вторинний вплив»	Наступні проблеми, породжені першою реакцією об'єкту, а також реакцією третіх осіб.
Стадія шоста	«Боротьба»	Важкі й досить тривалі спроби об'єкту переломити ситуацію на свою користь.
Стадія сьома	«Компроміс»	Момент виснаження ресурсів об'єкту, коли той змушений іти на певні поступки.
Стадія восьма	«Регрес» або «вихід з кризи»	Залежно від того, на яких умовах було знайдено компроміс, це може бути відновлення іміджу об'єкту, щоправда з частковими втратами позицій або негативізація іміджу, зменшення можливостей, викликане виснаженням ресурсів.

Задачі, наведені в таблиці, може втілювати в життя PR-служба організації. Для належного виконання своїх функцій вона повинна розробити ясну й чітку позицію у ставленні до подій, а також мати стратегію PR, у якій необхідно виділити два основні моменти: цільові групи, яким буде подаватися інформація, та відповідні цінності цих груп.

Необхідно чітко визначити напрямок роботи із пресою, для чого потрібно сформувати коло журналістів, які професійно розуміють, що відбувається на даному секторі ринку, і періодично з ними працювати. Для організації важливо мати свій добре структурований web-site. Якщо ж комунікація відбувається на державному рівні, корисно створити портал, на якому б детально висвітлювався хід боротьби з кризою та докладно описувалися всі дії влади [69, 93].

Все вищезазначене може бути застосоване практично до будь-якої кризової ситуації. Саме тому весь обсяг робіт із налагодження загальних каналів комунікації та винайдення ЗМІ, які достовірно відобразять інформацію, необхідно провести задовго до початку кризової ситуації. Це утворює своєрідний актив організації, який можна використовувати постійно.

Якщо ж говорити про поведінку в умовах настання кризової ситуації, на рівні компанії (або й на державному рівні) необхідно вдатися до розробки та реалізації кризової стратегії комунікації.

Відправним пунктом при розробці кризової стратегії є вироблення власної версії подій. Головний привілей, який одержує компанія, що вчасно втрутилася в процес трансформації проблеми в джерело кризи, - це можливість дати проблемі ім'я. Таким ім'ям і є версія. Важливо, що учасників будь-якої кризової ситуації ЗМІ ділять на “героїв” та “антигероїв”. Якщо не вдається точно визначити “антигероя”, ЗМІ приклеюють цей ярлик до назви причетної до кризи організації й особистості, а собі ярлик “героя”, що бореться за правду й доносить її до суспільства [77, 143].

Наступне питання постає з приводу того, коли повинна виникати необхідна версія. На думку багатьох експертів, відсутність реакції з боку компанії в перші 24 години значно послаблює можливість контролювати ситуацію надалі [63, 144].

Надзвичайно важливо, звертаючись до ЗМІ, визначитися із цільовими аудиторіями, а не говорити все і для всіх. Так, іспанський фахівець Х. Д. Баркеро Кабреро, який спеціалізується на кризових ситуаціях у фінансовій сфері, констатує, що в умовах кризи у групи зв'язків з громадськістю повинна бути напоготові диференційована інформація, призначена для: суспільства в цілому; акціонерів й інвесторів компанії; агентів, що працюють з цінними паперами компаній, а також дистриб'юторів її товарів і послуг; фінансових аналітиків; співробітників компанії; державної адміністрації [64, 145].

В умовах кризової ситуації важливо також розуміти, що як би компанія не готувалася, вона не може контролювати весь інформаційний простір і формувати лише сприятливі інформаційні потоки. Дуже часто доводиться працювати із наслідками саме несприятливих повідомлень, тож тут мова піде вже про такі поняття, як «spin-контроль» та «spin-доктор».

Spin-контроль (англ. «spin» - обертання) - зміна кута подачі інформації в напрямку, вигідному конкретній стороні кризової комунікації.

Spin-доктор - фахівець, який займається зміною очікувань явищ чи подій, які можуть відбутися, або виправленням висвітлення подій у ЗМІ після того, як інформаційний розвиток прийняв несприятливий відтінок.

Можна виділити п'ять типів spin-контролю:

* до-spin - підготовка очікувань перед подією;

* після-spin - забезпечення позитивного сприйняття події;

* торнадо-spin - переведення суспільної думки в іншу площину;

* контроль кризи - менеджмент подій, які виходять з-під контролю;

* зменшення збитку - менеджмент, що запобігає або зменшує завдання збитків [72, 58-59].

У роботі spin-доктора потрібно враховувати, що люди більшою мірою покладаються на візуальну комунікацію, тож особлива роль приділяється телебаченню. У випадку виникнення кризової ситуації завжди виникає проблема появи першої особи. Та перш ніж давати слово першим особам, необхідно визначити, чи доводити скандал до логічного кінця, чи навпаки загасити.

Отже, фахівці з керування інформаційним простором (spin-доктори) намагаються втілити негатив у нові форми. У цьому плані spin-доктори одночасно породжують нові контексти, у рамках яких негатив перестає бути просто негативом. При цьому він не стає й позитивом. Але його вже не можна однозначно сприймати як чистий негатив.

економічний криза висвітлення газета

1.2.3 Психологічний аспект кризової комунікації

Видання часто виступають не лише відлунням, ретранслятором скандалу, а й самі можуть спровокувати небажаний розвиток подій, що в свою чергу лише загострить кризу. Таким чином необхідною складовою роботи ЗМІ під час кризових ситуацій стає врахування особливостей психологічного сприйняття аудиторії.

Перш за все треба враховувати, що в процесі кризової комунікації люди постійно зіштовхуються з наступними психологічними бар'єрами:

1) Стресовий стан у першу чергу визначає поведінкові реакції людей під час кризової ситуації [73, 102].

Сучасна психологічна література містить безліч дефініцій поняття стрес. М. Сельє розумів під стресом симптокомплекс фізіологічних реакцій, що представляють неспецифічну реакцію систем на пошкоджуючий фактор (стресор). «Стрес», - писав Сельє, - «це неспецифічна відповідь організму на будь-яку пред'явлену йому вимогу» [76, 106]. Дж. Еверіл вважав сутністю стресової ситуації втрату контролю, тобто відсутність адекватної даній ситуації реакції при значимості для індивіда наслідків відмови від реагування. Ю. С. Савенко визначав психічний стрес як «стан, у якому особистість опиняється в умовах, що перешкоджають її самоактуалізації» [75, 42].

У кризовій ситуації люди відчувають інформаційний та емоційний стрес. Оптимізація психічних станів і поведінки людини в подібних ситуаціях повинна передбачати відповідну підготовку. Саме цю задачу і мають допомогти вирішити ЗМІ. У протилежному випадку сподіватися на те, що люди, які перебувають у стресовому стані, будуть діяти раціонально й швидко, не доведеться.

2) Відчуття облоги. Дуже часто людина відчуває себе в кризовій ситуації, ніби в облозі, створюється враження, що всі налаштовані проти неї. Задача ЗМІ в даній ситуації - закликати до активних дій, показати, що людина може вплинути на ситуацію [75, 103].

3) Паніка. У кризовій ситуації, особливо в умовах невизначеності, люди починають панікувати і через це дуже часто погіршують і без того нелегке становище.

4) Феномен спотвореного сприйняття. Давид Майерс [68, 58] відзначає упереджене ставлення людей у кризовій ситуації до самих себе, тенденцію до самовиправдання. Одним із симптомів групового мислення в даній ситуації є те, що своя група сприймається її членами як моральна й сильна, а зовнішнє середовище як зловмисне й агресивне (феномен дзеркального сприйняття).

Саме з такими явищами доводиться боротися ЗМІ в умовах кризової ситуації. Якщо ж говорити про механізм позитивного впливу ЗМІ, то необхідно відзначити наступні аспекти особливостей психологічного сприйняття.

Людині властиво сприймати події через порівняння з подібними до них - цю особливість людської психіки треба мати на увазі. Вдало проведена паралель у період кризи змусить людей повірити, що не все так небезпечно. Аналогічного ефекту можна досягти, інформуючи громадськість про наявні на даний момент критерії припустимості певних відхилень у тій або іншій сфері.

До особливостей психологічного сприйняття інформації в кризових ситуаціях відноситься й те, що люди звикли сприймати негативні події особистісно, у той час як інформація в багатьох випадках орієнтується на середню масу, нехай і у формі цільової групи.

1.3 Особливості відображення економічної кризи 2008-2010 рр. у вітчизняних та зарубіжних ЗМІ

Вплив, який ЗМІ можуть чинити на перебіг кризи, може бути як позитивним, так і негативним. Якщо ж аналізувати ситуацію з сучасною економічною кризою, більшість експертів відзначають скоріше негативний вплив ЗМІ на її перебіг. Багато хто взагалі звинувачує пресу в надмірному загостренні ситуації.

Головна проблема нинішніх кризових українських реалій полягає в тому, що жодне ЗМІ вже не в змозі бути економічно незалежним. Зважаючи на це, більшість є далекими від об'єктивної подачі інформації. Як завжди, проблемою залишається і відсутність якісної аналітики, хоча низка видань, таких як «Дзеркало тижня», «День», «Експерт», «Кореспондент» та ін. подавали досить серйозні матеріали про причини виникнення кризи та прогнози щодо її завершення. Загалом же публікацій про кризу на початковій стадії (влітку 2008 року) було небагато, а от восени почався справжній інформаційний бум з цього приводу. Наприклад, публікації про досягнення Україною кризового дна почали регулярно з'являтися ще з грудня 2008 року, хоча всі експерти прогнозували проходження цього самого дна як мінімум наприкінці 2009 року [78, 8].

Не кращою є ситуація і в Росії, де дослідження показали, що кожен другий росіянин невдоволений тим, як преса висвітлює економічну кризу. Про це повідомило інформаційне агенство "Фінмаркет" із посиланням на онлайн-дослідження, проведене компанією Nielsen. За його результатами 65 % російських Інтернет-користувачів вважають, що ЗМІ недостатньо інформували їх про причини, які привели до кризи і 30 % опитаних вважають, що ЗМІ не допомагають їм зрозуміти, які проблеми впливають на світову економіку [79].

Незадоволені тим, як ЗМІ висвітлюють кризу, і в Британії. Так, депутат британського парламенту Джон П'ю розкритикував мас-медіа за надмірний драматизм. А після того, як низка публікації на Інтернет-порталі корпорації BBC про поглинання та банкрутство банків сколихнула суспільство, навіть було піднято питання про можливість обмеження преси в кризовий період. Втім, британські медіа одностайно відхилили таку пропозицію. Редактор ділового щоденника Financial Times Лайонел Барбер категорично заявив депутатам: «Обмеження преси не розв'яже проблеми. Це був катастрофічний провал оцінки ризиків, провал у законодавстві, і ви не повинні покладати будь-яку відповідальність на пресу» [81].

А тепер проаналізуємо висвітлення глобальної економічної кризи детальніше, розглянувши публікації на задану тематику у газеті «День».

РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНИЙ ЗРІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ НА ШПАЛЬТАХ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ»

Для кращого розуміння позиції газети «День» щодо висвітлення економічної кризи розділимо аналіз публікацій за тематичним наповненням. Перш за все проаналізуємо політичну складову кризової ситуації.

2.1 Внутрішні політичні проблеми України як основний чинник поглиблення економічної кризи

Спектр внутрішньополітичних проблем, які охоплюють публікації газети в контексті економічної кризи, є надзвичайно широким, тому для зручності пропоную виділити чотири тематичні групи, в межах яких можна розглянути різноманітні аспекти досліджуваного явища.

Тематична група № 1. «Взаємодія влади в умовах кризи».

Одна з основних проблем в межах цієї групи - відсутність реакції української влади на перші симптоми кризи. Критичне ставлення до подібної бездіяльності знаходимо у статті Олексія Савицького «Які симптоми української кризи?», де заяві прем'єр-міністра Юлії Тимошенко про те, що «немає необхідності здійснювати якісь екстраординарні дії», автор протиставляє реальний стан подій, згідно з яким «Україна посіла одне з перших місць за падінням фондового індексу в світі та перше місце за розвитком інфляції в Європі». Однак справжнє обурення автора викликає те, що прем'єр перекладає всю відповідальність за такі наслідки на НБУ та РНБО [60, 5].

Треба зазначити, що проблема відповідальності за антикризові рішення на перших її стадіях доходить просто до абсурду. Політики просто перекидають цю відповідальність один на одного. Звісно, така поведінка влади знайшла широкі відгуки на сторінках газети. Це питання поруч з проблемою замовчування симптомів кризи піднімає Михайло Міщишин у статті «Про що говорило мовчання». Він влучно описує проблему відсутності взаємодії влади: «Один із головних критеріїв боротьби з кризою -- це консолідовані дії різних гілок влади. Але, борючись із кризою, Юлія Володимирівна чомусь не пускає в черговий раз представника Президента Романа Жуковського взяти участь в урядовому засіданні, на якому якраз обговорювався проект бюджету на 2009 рік. Як бачимо, нишком воюючи з кризою, Кабінет Міністрів голосно боровся з Президентом, що навряд чи можна розцінити як хороший антикризовий захід» [45, 1].

Підсумком для аналізу даної тематичної групи може бути висловлювання заступника директора з наукової роботи Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАНУ Валерія Новицького: «Зараз кожний політичний клан, кожна гілка влади змагається з іншою, тільки аби задовольнити власні інтереси. Вітчизняну економіку зараз більше гальмують внутрішні, а не зовнішні фактори» [17, 5].

Тематична група № 2. «Падіння гривні та коливання валютного курсу».

Першою проблемою, з якою ми зустрічаємося в межах даної групи, стає намагання політиків зняти з себе відповідальність і звинуватити один одного у падінні гривні. Так, у статті «Хто нагрів руки на падінні гривні» Наталія Білоусова повідомляє про створення урядом тимчасової комісії Верховної ради з контролю за діяльністю НБУ та критикує уряд за надмірний тиск на цю установу. У цій же статті піднімається проблема існування в Україні одразу трьох-чотирьох валютних курсів: «офіційного, курсу гривні, який формується на міжбанківському та готівковому валютних ринках та курсу, за яким НБУ здійснює свої валютні інтервенції». Автор наголошує, що така ситуація склалася не без участі уряду, і звинувачення з боку останнього не можна вважати правомірними [18, 5-6].

Зауважимо, що Наталія Білоусова протягом всього кризового періоду повідомляє читачів газети про хід подій на валютному ринку. Так, у статті «Куди буде направлений курсовий вектор», залучивши ряд експертів, вона намагається дати прогноз динаміки валютного курсу після звільнення голови НБУ Володимира Стельмаха [17, 5], а у статті «Хто чи що штовхає гривню вниз?» - продовжує аналіз причин нестабільного становища національної валюти [19, 5].

Тематична група № 3. «Антикризові програми влади».

До даної групи було вирішено включити публікації про законотворчу діяльність влади та про прийняття бюджету на 2010 рік як про конкретні важелі економічного врегулювання в кризовий період. Публікації даного характеру з'являлися на шпальтах газети «День» не так часто, як розглянуті вище, проте вони посідають надзвичайно важливе місце у висвітленні економічної кризи.

Так, у матеріалі «Антикризовий закон: необхідно, але недостатньо…» Наталія Білоусова наводить перелік заходів, прийнятих Верховною радою для лікування фінансового сектора, поновлення довіри вкладників та ін. в межах законопроекту «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи…» Авторка також наводить думку експертів: президента Центру економічного розвитку Олександра Пасхавера та президента Центру антикризових досліджень Ярослава Жаліла, які відзначили важливість антикризового закону, проте наголосили на необхідності довгострокових антикризових реформ [4, 5].

Що ж стосується прийняття бюджету на 2009 рік, то ця тема активно обговорювалася на шпальтах видання і також знайшла своє відображення у публікаціях Наталії Білоусової, Михайла Міщишина та ін.

Тематична група № 4 «Управління державним сектором економіки».

У межах даної тематики багато уваги приділяється можливості приватизації великих державних підприємств та держаній підтримці приватних підприємств, оскільки з настанням кризи про це активно заговорили у владних колах.

Проблема приватизації таких стратегічних підприємств, як «Укртелеком», «Обленерго» та ін. піднімається насамперед у статтях Віталія Княжанського «Таємний кредит і явний опціон» [31, 1] та Наталі Білоусової «Кризовий» аукціон держмайна». В останній думки експертів щодо приватизації розділилися. Так, президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий виступає за приватизацію, а от директор Національного інституту стратегічних досліджень Юрій Рубан притримується протилежної позиції. На його думку, державний бюджет приватизація не врятує, а от вартість підприємств наразі є заниженою через кризові умови. Тож продавати їх за безцінь експерт не вважає за доцільне [11, 5].

Питання державної підтримки підприємств докладно розглянуте Олексієм Савицьким у статті «Еволюція чи деградація: які наслідки матиме держдопомога приватним підприємствам?» Автор виражає критичне ставлення до державної підтримки підприємств, оскільки, на його думку, вона значно знижує і без того низьку конкурентоспроможність вітчизняних підприємств. Втім, автор припускає надання державної допомоги, але тільки через створення регуляторного середовища, в якому ці підприємства матимуть шанс на виживання» [53, 5].

2.2 Зовнішня політика України як спосіб подолання кризових явищ

У даному підрозділі в якості способу подолання кризових явищ буде розглядатися ситуація з кредитом Міжнародного валютного фонду (МВФ), оскільки саме ця тема є однією з топових і протягом усього кризового періоду активно висвітлювалася журналістами.

Нагадаємо, що наприкінці жовтня 2008 року МВФ підтвердив готовність виділити Україні кредит на суму 16,5 мільярдів доларів на 15 років під 4% річних для подолання проблем в економіці. З листопада 2008 по листопад 2009 року Україна одержала три транші кредиту stand by, після чого МВФ призупинив надання фінансової допомоги Україні через відсутність консенсусу між владою в сфері бюджетної політики [82]. Всі ці події стали предметом детального аналізу для журналістів газети «День». Проблема отримання кредиту МВФ вперше з'явилася на шпальтах видання в жовтні 2008 року, коли можливість кредитування ще тільки розглядалася. Вже тоді отримання цього кредиту викликало деякі суперечності, насамперед застереження, що гроші можуть бути використані неналежним чином. Так, у статті Наталії Білоусової «Економіка потребує гарантій» економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Жолудь зазначив: «Логічно, що, отримавши фінансову допомогу, держава перенаправить її приватному сектору. А тут -- бар'єр. Сьогодні не існує надійних механізмів кредитування державою приватного сектору. Не існує й нормального контролю за цим процесом. Я вважаю, що сьогодні немає адекватної можливості розповсюдити ці гроші серед підприємств, які їх потребують, навіть якщо уряд їх і отримає» [8, 1].

Після надання Україні кредиту МВФ журналісти продовжували піднімати питання, пов'язані з ефективним використанням отриманих грошей. Так, у статті «Без реформ не обійтися» Наталія Білоусова аналізує вимоги МВФ до України щодо розробки та втілення в життя антикризових реформ. У цьому контексті знову піднімається питання про необхідність ефективної взаємодії уряду та Нацбанку, а також перегляду витрат у бік скорочення. Отже, авторка відзначає роль кредиту МВФ як каталізатора антикризових реформ в економіці [6, 5].

Надзвичайно цікавою є стаття Віталія Княжанського «Що виявив МВФ і чого не побачив» про результати перевірки місії МВФ у 2009 р. Справа в тому, що, за офіційною версією, після перевірки в межах угоди stand-by місія МВФ залишилася цілком задоволеною станом української економіки. Єдиним, що занепокоїло посланців МВФ, був закон про підвищення соціальних стандартів.

У той же час журналіст подає інформацію про серйозні загрози для виконання програми stand-by. Він зазначає, що за два дні до публікації згаданої заяви про ці загрози попереджав перший заступник голови Секретаріату Президента України - представник Президента в Кабміні Олександр Шлапак: «Платежі місцевих общин, розпорядників коштів місцевих бюджетів, або блокуються, або затримуються, тобто уряд і казначейство гроші місцевих бюджетів використали для фінансування дефіциту державного бюджету» [36, 1]. Автор публікації висловлює своє обурення описаною ситуацією та намагається привернути увагу суспільства до таких фатальних невідповідностей.

Підсумовуючи розділ, зазначимо, що виданням широко висвітлюються політичні протистояння в умовах економічної кризи, зокрема багато уваги приділяється трикутнику «Уряд-Президент-НБУ». Крізь більшість публікацій проглядається критика уряду та політики Юлії Тимошенко. У той же час до особи президента видання ставиться більш лояльно. Таким чином, можна говорити про долю суб'єктивності у поданні інформації.

Протягом всієї економічної кризи журналісти газети «День» ретельно вивчали її політичний зріз. Видання повністю відстежувало динаміку основних політичних подій, які так чи інакше могли вплинути на хід кризи. При цьому журналісти не обмежувалися офіційними версіями і навіть всупереч їм піднімали важливі проблеми сучасної політичної та економічної дійсності.

Необхідно зазначити, що більшість матеріалів є аналітичними. При цьому за жанром це переважно статті та аналітичні кореспонденції, хоча подекуди трапляються й огляди. Окремо хотілося б виділити і коментарі експертів. Практично до кожної статті автор подає три або чотири коментарі авторитетних фахівців, що свідчить про високий рівень якості видання.

Серед інформаційних жанрів, у виданні переважно представлені інтерв'ю та звіти. Так, типовим звітом є матеріал Тетяни Козирєвої «Чи пробудить криза «слона» про перебіг IX Львівського міжнародного економічного форуму [37, 5].

Жанр інтерв'ю представлений дуже широко. При цьому самі інтерв'ю є розгорнутими та доповнюються коментарями експертів, що сприяє формуванню більш об'єктивної картини дійсності у читача.

На мою думку, у висвітленні політичного аспекту кризи газеті потрібно було б подати більше таких жанрів, як замітка або репортаж. Справа в тому, що дуже часто аналітика видання розрахована на читача, який вже володіє ситуацією, і подається аналіз лише вторинної інформації. Непідготовленому читачу доводиться докладати чималих зусиль, щоб зрозуміти особливості висвітлюваних проблем за відсутності викладу прямої фактології, хронології подій. Таким чином, перш ніж читати матеріали газети «День», читач має бути попередньо поінформованим про основні аспекти перебігу кризи, оскільки звичайних новин серед публікацій газети практично немає.

РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЯК ЯДРО СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ НА ШПАЛЬТАХ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ»

3.1 Проблемно-тематичні аспекти висвітлення економічної складової кризи в Україні

У даному розділі будуть проаналізовані статті, у яких безпосередньо розглядається економічна складова світової фінансової кризи, зовнішні та внутрішні фактори, які сприяють виникненню та розвитку кризових явищ в Україні, а також прояви економічної кризи у різних країнах світу.

3.1.1 Причини, наслідки та шляхи виходу України з кризової ситуації

Проаналізувавши низку статей, таких як «Підніжка економіці» Наталі Білоусової [15, 1], «Які симптоми української кризи» Олексія Савицького [60, 5] та ін., можна виокремити наступні причини кризи в Україні:

· утворення суспільства надмірного споживання;

· розрив між реальними та «віртуальними» грошима;

· відсутність стратегії економічного розвитку;

· валютні проблеми;

· послаблення внутрішнього сектору економіки та надмірна залежність від зовнішнього фінансування;

· відсутність узгодженості між діями влади та її недосвідченість в економічних питаннях;

· зниження цін на експортні товари;

· психологічний чинник.

Великої уваги приділено виданням шляхам виходу України з кризи, тож до їх обговорення було залучено велику кількість експертів. На їхню думку, основними заходами, яких необхідно вжити для подолання кризи, мали стати наступні.

· Спрямування коштів до реального сектору економіки. Такий захід став особливо актуальним у зв'язку з припиненням кредитування комерційними банками з одного боку та отриманням грошей від МВФ і потребою їх ефективного використання з іншого. Так, у статті «Курс» керує країною» екс-заступник голови правління НБУ Сергій Яременко підкреслює: «Нам потрібна не просто рекапіталізація банків, треба направити всі вільні кошти в реальний сектор економіки, який давно просить фінансів і б'ється в передсмертних муках» [13, 5].

· Покращення інвестиційного клімату. Даному питанню було присвячено цілу низку публікацій, в яких експерти наголошують, що створення сприятливих умов для інвестування та привабливого інвестиційного іміджу давно стали кричущою необхідністю для української економіки [54, 5].

· Модернізація виробництва та запровадження інноваційних технологій. Необхідність цих заходів відстоюють: президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв, доктор економічних наук Василь Шевчук, директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, академік Юрій Пахомов та інші. При цьому Юрій Пахомов заявляє: «Інновації -- це державна справа, нинішній ринковій економіці України це буде не цікаво. Адже бізнес зараз хвилює лише якнайшвидший прибуток. Тож, якщо треба розвивати інноваційний сектор, без чіткого плану й державної руки не обійтися» [58, 5].

· Грамотна грошова політика, зокрема антиінфляційні заходи.

· Регулювання діяльності комерційних банків. У зв'язку з «депозитною лихоманкою» у банківському секторі про необхідність даного заходу згадують практично в кожній другій публікації. Що ж стосується конкретних кроків роботи з комерційними банками, у статті «Післякризовий період» експерт Ярослав Жаліло стверджує: «Необхідно удосконалити інструментарій регулювання ліквідності комерційних банків та структуризації збільшення грошової пропозиції. Посилене рефінансування комбанків, у тому числі -- з коштів МВФ, не принесе якісних змін без формування сегменту «довгих грошей» [26, 5].

· Встановлення оптимального співвідношення між експортно-імпортними операціями.

· Грамотна податкова політика. Щодо даного пункту, видання подає звіт Ольги Кротової з відкритої двосторонньої зустрічі «Реальний сектор економіки -- українській владі: п'ять антикризових кроків», на якій антикризове оподаткування розглядалося як один з таких кроків. У контексті даного питання пропонували запровадити прогресивну шкалу прибуткового оподаткування та оподаткування нерухомості, а також половину головних податків залишити за місцем сплати, і лише половину спрямувати до центрального бюджету [38, 5].

· Структурні зміни в економіці та підвищення конкурентоздатності країни. Такий захід підсумовує всі зміни, які експерти пропонують запровадити для оздоровлення економіки нашої країни. При цьому, на думку експертів, ключову роль в перетвореннях має відігравати українська влада.

Серед шляхів виходу з кризи, запропонованих на сторінках видання, були й такі, які не отримали одностайної підтримки експертів. Прикладом цього є пропозиція заступника директора Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України Валерія Новицького перейти до планової економіки у її модернізованому вигляді. Проти такої пропозиції одразу ж виступив екс-міністр фінансів України Віктор Пинзеник. В ході дискусії, до якої долучилися директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський та керівник групи радників голови НБУ Валерій Литвицький, експерти дійшли висновку, що планування Україні потрібне у якості створення середньострокового бачення її розвитку [58, 5].

Багато хто з експертів, опитаних газетою «День», висловлює упевненість в тому, що дана економічна криза підриває основні принципи капіталізму та веде до встановлення принципово нової економічної системи. Так, у статті «Економічна криза в Україні: епізод перший. Що далі?» президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв називає нинішню кризу трансформаційною та стверджує, що вона призведе до побудови принципово нової економічної системи [54, 5]. У той же час Єрмолаєв, як і інші експерти, які очікують появи нової економічної системи, не зазначають, які саме механізми мають лягти в основу такої трансформаційної економіки.

Однак далеко не всі експерти погоджуються з тезою про виникнення нової економічної системи. Так, у статті «Як не проґавити економіку нового часу» директор Інституту перехідної економіки Банку Фінляндії Ікка Корхонен зазначив: «Не думаю, що з'явиться якась кардинально нова економічна політика. Все залишиться на тому ж рівні. Щоправда, побільшає економічної співпраці між країнами, а фінансовий сектор стане більш регульованим у всіх державах» [21, 5].

Ще одним прогнозом щодо післякризового періоду є перманентне виникнення все гірших криз, про що пишуть у статті «Тахікардія сучасної економіки» -- онучка «тюльпанової лихоманки» начальник відділу «Науково-методичних розробок і міжнародних програм» НДЕІ Міністерства економіки України Віра Герасименко та директор Департаменту внутрішнього аудиту групи компаній «Jordan Industrial Resources Co. Ltd» в Україні Андрій Рєпа. Дана стаття заслуговує на особливу увагу, оскільки її автори прослідкували історію криз, закономірності їх виникнення та зробили прогноз щодо майбутніх криз і їх наслідків. Цікаво те, що загрозу для суспільства вони вбачають у надшвидкому розвитку інформаційних технологій. Так, сучасну кризу вони називають першою кризою глобального Інтернет-простору, підкреслюючи роль мережі Інтернет при формуванні панічних настроїв населення. Наступні ж кризи викликають у авторів велике занепокоєння, оскільки на їхню думку вони або почастішають, або поглибшають, причому одне не виключає інше [23, 5]. Вагомості й переконливості статті додають цікаві епізоди з історії криз, діаграми та графіки, що демонструють циклічність розвитку економіки. Науковці оперують економічними термінами і в той же час стаття написана легкою, зрозумілою для читача мовою. Таким чином, за своєю ґрунтовністю, цікавістю, підходом до подання матеріалу стаття «Тахікардія сучасної економіки» -- онучка «тюльпанової лихоманки» може вважатися одним із кращих матеріалів газети «День» щодо економічної кризи.

Підсумовуючи матеріали даного підрозділу, можна зробити висновок, що причини та шляхи подолання світової економічної кризи висвітлені виданням досить ретельно. Велике значення для читача має те, що до обговорення практично кожного питання було залучено велику кількість експертів, як українських, так і зарубіжних.

3.1.2 Фінансовий сектор як індикатор кризових явищ

Даний пункт є одним із найважливіших та найбільш повно представлених на сторінках газети. Це пояснюється тим, що саме на фінансовому ринку розпочалися прояви економічної кризи.

Найбільше уваги було присвячено банківському сектору, де за ситуацією слідкували журналісти Наталія Білоусова, Валерій Литвицький, Олексій Савицький та Сергій Льовочкін. Якщо йти за хронологією публікацій, то спершу публікації носили заспокійливий характер, заперечуючи наявність проблем у банківському секторі.

Найбільш яскраво цю стадію демонструє стаття Олексія Савицького «Чи виправдана паніка?», яка з'явилася у зв'язку з чутками про банкрутство «Промінвестбанку» та масове зняття готівки населенням. Посилаючись на Нацбанк та правління «Промінвестбанку», автор заявляє, що такі чутки є результатом діяльності рейдерів, які хочуть зменшити у такий спосіб вартість банку та купити його «за безцінь». Він також наводить слова керівника Групи радників голови НБУ Валерія Литвицького: «Цей банк сильний, системоутворюючий, він свої платіжні зобов'язання виконує... Єдина проблема виникла з депозитами у зв'язку з плітками про його неплатоспроможність… У нас ліквідність нормальна, банківська система здорова, платіжний баланс позитивний...» [59, 5].