Стилістичні прийоми та засоби в кульмінаційних сценах романів та оповідань "жахів"

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ПЕРЕКЛАДУ ТА КОМПАРАТИВІСТИКИ

КУРСОВА РОБОТА

З порівняльної стилістики англійської та української мов

СТИЛІСТИЧНІ ПРИЙОМИ ТА ЗАСОБИ В КУЛЬМІНАЦІЙНИХ СЦЕНАХ РОМАНІВ ТА ОПОВІДАНЬ «ЖАХІВ»

Виконала:

студентка спеціальності «Переклад»

Назаренко Г.С.

Науковий керівник:

Бушкова В. В.

Черкаси 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. РОМАНИ ТА ОПОВІДАННЯ ЖАХІВ ЯК НАПРЯМ ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Виникнення та розвиток жанру

1.2 Характерні особливості та види романів жахів

РОЗДІЛ 2. СТИЛІСТИЧНІ ПРИЙОМИ ТА ЗАСОБИ В КУЛЬМІНАЦІЙНИХ СЦЕНАХ ЛІТЕРАТУРИ ЖАХІВ

2.1 Загальна характеристика стилістичних засобів англійської мови

2.2 Різноманітність стилістичних прийомів та засобів у оповіданні Ненсі Хольдер «Кривава готика»

2.3 Синтаксичні стилістичні засоби, як домінуючі у розповіді Ніла Геймана «Немовлята»

2.4 Стилістичні засоби, як ключовий елемент химерності оповідання Едгара По «Морелла»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Темою роботи є стилістичні прийоми та засоби в кульмінаційних сценах романів та оповідань жахів. В основі літератури жахів лежить людське почуття страху, найдавніше і найсильніше із людських почуттів, а найдавніший та найсильніший страх - страх невідомого. Література жахів бере свій початок з казок та міфів, проте найбільшої популярності досягає в середньовіччя, коли з'являється готичний роман. Сучасні ж оповідання і романи жахів відрізняються від нього, вони розширили коло тем, які охоплюють, змінився образ головного героя та ін. Дослідженням літератури жахів займалися Жирмунский, Керрол, Хіллс, Саломон, Магістрейл, Моррісон та інші українські та зарубіжні вчені.

Хоча викликати страх у людини не так вже й просто, деяким письменникам це з легкістю вдається. Отже буде доцільним детально розглянути кульмінаційні сцени оповідань жахів, та визначити стилістичні засоби та прийоми, завдяки яким письменники створюють таємничу та страхітливу атмосферу. Над цією проблемою працювали Арнольд, Гальперин, Заботкина, Рыльский, Косоножкина, Иванова та інші.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю з'ясування стилістичних особливостей літератури жахів, а тому важливим є дослідження засобів та прийомів, що формують образність та виразність подібних творів.

Метою дослідження є розгляд романів та оповідань жахів, їх жанрових особливостей та стилістичних засобів і прийомів, завдяки яким створюється атмосфера страху.

Досягнення поставленої мети потребує вирішення таких конкретних завдань:

- Розглянути літературу жахів, її витоки та різновиди;

- Встановити особливості цього літературного жанру;

- Описати стилістичні засоби, що найчастіше вживаються в англомовній художній літературі;

- Проаналізувати використання стилістичних засобів та прийомів у кульмінаційних сценах оповідань жаху.

Практичним значенням дослідження є використання результатів при вивченні курсу стилістики, дослідження може становити певний інтерес для тих, хто цікавиться літературою.

РОЗДІЛ 1. РОМАНИ ТА ОПОВІДАННЯ ЖАХІВ ЯК НАПРЯМ ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Виникнення та розвиток жанру

Література жахів - одне з найсуперечливіших явищ у світовій літературі, адже цей жанр має намір викликати в читача почуття страху. Страх - найдавніше і найсильніше із людських почуттів, а найдавніший та найсильніший страх - страх невідомого. Проходячи свій шлях таємнича розповідь виживала, розвивалась і досягала певних результатів. Вона була заснована на мудрому і простому принципі, можливо не універсальному, але живому і вічному для всіх, хто володіє достатньою чутливістю.

Цілком очевидно, що форма, яка настільки тісно пов'язана із первинним почуттям, тобто література жаху, настільки ж давня, як і людська думка чи мова. Як зазначає Г. Лавкрафт: «Космічний жах з'являється у якості основного елементу у найбільш ранньому фольклорі всіх народів, його легко побачити у давніх баладах, хроніках і священних писаннях. Прикмети абстрактного жаху очевидні у класичній літературі, але є свідчення його ще більш сильного впливу у баладній літературі, яка існувала паралельно, але зникла через відсутність письмового варіанту»[23].

Пізніше, в епоху Середньовіччя, сфера демонології було стратифікована християнством - частково її персонажів перенесли до пекла, або чистилища, але загалом вона утворила сферу чудесного, яка існувала поряд із світом матеріальним, у низовій народній культурі, на маргіналіях середньовічних манускриптів і у криптах середньовічних соборів - там, де закінчувалась упорядкованість і починалась невизначеність. При цьому нечисть була уособленням як жахливого потойбіччя, так і карнавально-сміхового виміру життя, і в другому випадку не несла негативних та руйнівних функції. Обидві іпостасі своєрідно уживались одна з одною, і це позначилось на літературних пам'ятках доби Середньовіччя і на подальшій апробації цих тем світовою літературою, наприклад нечиста сила у повістях Миколи Гоголя.

Література жахів набуває нові риси у творчості Метью Льюїса із написанням його роману «Монах», який став надзвичайно популярним.

«Розповідям про надзвичайне знадобилось чимало часу, щоб сформуватись як цілком визначена і академічно визнана літературна форма, адже типове оповідання про надзвичайне, що належить визнаній літературі, розпочало свою історію у вісімнадцятому сторіччі. Роману жахів передував готичний роман», - зазначає Є. Григор'єва[5, 24].

Засновником жанру готичного роману вважається Горас Уолпол -- у 1764 році він пише роман «Замок Отранто» і називає його готичною історією. Також слід згадати творчість Метью Грегорі Льюїса, Енн Радкліф та, звичайно ж, «Франкенштейна» Мері Шеллі. У Німеччині до сфери містичного, незрозумілого та жахливого звернулись романтичні казкарі - Ернст Теодор Амадей Гофман та Вільгельм Гауф.

У період з 1765 до 1850 рр. готичний роман був найпопулярнішою книжковою продукцією як в Англії, так і у всій Європі. Остаточно жанр літератури жахів (horror literature) формується в Англії у 1860-х роках. Серед класичних зразків жанру слід назвати «Дракулу» Брема Стокера та «Дивну історію доктора Джекіла та містера Хайда» Роберта Льюїса Стівенсона.

За словами Г. Лавкрафта, «У кінці XVIII ст. - на поч. ХІХ ст. готична література досягає піку популярності серед усіх прошарків населення Англії. Кількість готичної літератури починає збільшуватися в геометричній прогресії, але оригінальністю сюжетів вона не відрізняється»[23] . Численні плагіатори копіюють книги популярних авторів, скорочують їх до розмірів повісті та дають їм нові моторошні назви та підзаголовки. Серед цих так званих «копійчаних романів жаху» найбільш популярний був 1000-сторінковий серіал «Варні Вампір, або Кривавий бенкет», який видавав Е. Ллойд у Лондоні з 1847р.

Готична література стає масовою, і це призводить до зниження її художнього рівня і як наслідок - до падіння інтересу до цього жанру. Останній видатний роман цього періоду - твір Метьюріна «Мельмот-блукач» (1820), який поєднує обидві школи готичного роману і водночас знаменує перехід від передромантизму до власне романтизму.

Готичні романи в подальшому вплинули на творчість таких видатних митців, як Дж. Байрон, Е. Т. А. Гофман, брати Грім, Й. Гете, Ф. Шиллер, Н. Готорн, В. Гюго, П. Меріме, О. Уайльд, Ч. Діккенс, Е. Гаскелл, У. Коллінз, Ш.та Е. Бронте, Р. Л. Стівенсон, Г. Джеймс, А. Мейкен.

В ХІХ ст. готична література розвивається в жанрі коротких творів - новела, розповідь, невелика повість; паралельно існують балади, або вірші зі «страшним» сюжетом, які свого часу використовувались в готичних романах. Жанр короткого страшного оповідання, особливо так званого «оповідання з привидом», який розповсюджується в Британії, розквітає в творах Е. Булвера-Літтона, Р. Джеймса, М. Рейнолдса, Е. Блеквуда (який видавав журнал зі своїм ім'ям), Ш. Ле Фаню. Але найбільш відомим романом про вампірів став і є до сьогоднішнього часу роман «Дракула» Брема Стокера (1897). Образ графа Дракули - класичний образ вампіра, який став одним з найпопулярніших образів масової культури ХХ ст.

У ХХ столітті романи жахів почали розглядати з естетичної точки зору, а не лише як засіб переляку. В наш час майстром жахів вважається Стівен Кінг. За ним слідує Дін Кунц, чия популярність трохи менша. Також серед інших всесвітньо відомих письменників можна назвати Вільяма Блєтті, Айру Левіна, Клайва Баркера, Роберта Маккамона, Енн Райс, Лорел Гамільтон, Пітера Страуба та багатьох інших.

1.2 Характерні особливості та види романів та оповідань жаху

Як зазначає М. Хіллс, «категорія «жахливого» займала одне з провідних місць в естетиці готики й передромантизму взагалі, оскільки жах і особливо страх, на думку передромантиків, здатен не тільки викликати сильні почуття, але й доставляти естетичну насолоду»[18, 42].

Популярність літератури жахів безпосередньо залежить від того, наскільки напружену атмосферу і наскільки сильні почуття зможе розбудити письменник у читача.

У дитинстві людина може боятись тіней чи «монстра» під ліжком. Уява у цьому віці особливо бурхлива. Із віком страхи стають більш витонченим, більш обґрунтованими. Ними стають смерть коханої людини, хвороба дитини або страх того, що життя вийде з-під контролю. Жах, за своєю суттю, це втручання у особистість, у комфортний простір[17, 28].

В. Робінсон вирізняє такі особливості літератури жахів:

1) неймовірні та неочікувані події, що зазвичай відбуваються у звичайних ситуаціях і пов'язані з надприродними елементами;

2) ці події відбуваються на фоні подій із повсякденного життя, для того щоб читач зміг порівняти себе із головними героями;

3) жанр досліджує темну сторону людської особистості;

4) більшість героїв - люди яких ми розуміємо, і навіть можемо ідентифікувати із собою, хоча часто вони відлюдькуваті та дивні люди;

5) життя залежать від успішності головного героя;

6) настрій твору похмурий, зловісний, загрозливий і одразу впливає на читача;

7) сюжет містить у собі неочікувані і страшні події;

8) наявне насильство, часто дуже яскраво описане;

9) більшість творів розповідаються від третьої особи;

10) стиль написання простий [19, 59].

Література жахів як жанр, має свої тематичні різновиди. Найголовнішими із них є:

1) романи жахів про зміну зовнішності і надзвичайні події. Ті, місця і люди які раніше були дружніми та безпечними стають все загрозливішими і у будь-який момент вони можуть повстати проти тих, хто залишився або просто їх замінити. Невпізнання середовища і людей лякає, розколює особистість, примушує змінитись. Адже людина не може очікувати, що її власний будинок може стати небезпечний для життя її родини і її самої.

2) романи про надприродні і дивні події , які охоплюють велику кількість тем, починаючи від роздвоєння особистості і зміни форм, історії про привидів, вторгнення у сни і пробудження до життя зловісних нічних створінь і закінчуючи моторошним історіями про живих мерців, що повертаються для того щоб допомогти.

3) готичні романи

4) романи жахів про будинки, що базуються на внутрішній потребі людини відчувати безпеку

5) оповідання про привидів

6) роздвоєння особистості, вторгнення у тіло

7) романи жахів про комах та рептилій

8) романи про вампірів

9) романи про перевертнів та ін.[16, 75].

Сучасний роман жахів відрізняється від своїх попередників у зображенні головної жіночої героїні. У готичному романі всі жахи і хвилювання були представлені за рахунок головного жіночого персонажу. Традиційно героїня є дійсною або майбутньою дружиною головного героя. Її жах розбурював уяву і лібідо головного злодія і примушував героя наражатися на ризик. За словами Т. Магістрейла і М. Моррісона, «сучасна героїня готичних романів та романів жаху, навпаки, часто повинна боротись із монстром без підтримки мужнього чоловічого плеча»[20, 5].

На додачу до зміни у жіночому образі змінився також і образ сучасного чудовиська. У романах жаху, що були написані до 1960-х років чудовисько дуже рідко нагадувало людську істоту. Завжди було щось, що відносило його до інших: одяг, будова тіла або схожість на тварину. Тим не менш, відтоді вони набули більш «людську» зовнішність. Як відзначає Р. Саломон, «всюдисущий монстр у книгах 1980-х років зазвичай з'являється у формі серійного убивці. Він охоплений жахливими почуттями всередині, але нічим не відрізняється від нас зовні» [21, 21].

Н. Керрол запропонував, що «сучасний роман жахів відрізняється від своїх попередників, тим, що у ньому занадто багато крові» [16, 28]. Цю тенденцію можна пояснити щоденним шоком, якого зазнають читачі кожного дня. Люди піддаються такій кількості насильства - як реального так і вигаданого, - що ставляться дуже терпимо до його зображення у літературі. Тому авторам доводиться вигадувати навіть ще більш жахливі образи.

РОЗДІЛ 2. СТИЛІСТИЧНІ ПРИЙОМИ ТА ЗАСОБИ В КУЛЬМІНАЦІЙНИХ СЦЕНАХ ЛІТЕРАТУРИ ЖАХІВ

2.1 Загальна характеристика стилістичних засобів англійської мови

При написанні художнього (і не тільки) твору, кожен автор намагається якомога точніше та правильніше донести до читача свою думку, створити в нього певне враження, викликати почуття. Але це не так просто, адже декілька літер, написаних на папері повинні передати і сум, і радість, і стривоженість, і захват, вони повинні занурити читача у атмосферу твору, спонукати обожнювати чи ненавидіти героїв.

В цьому автору можуть допомогти стилістичні засоби. Вони досить поширені в літературі, адже покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення.

Стилістичні засоби англійської мови можна поділити на декілька груп:

· Лексичні;

· Синтаксичні;

· Лексико-синтаксичні;

· Фонетичні та графічні.

Розглянемо коротко більшість з них. Кожен засіб по-різному виражається в реченні та несе свою функцію, і при правильному використанні здатний додати твору «родзинку».

До лексичних стилістичних засобів належать:

· Антономазія (antonomasia) - це стилістичний засіб, побудований на вживанні власного імені замість загального. Сутність антономазії ґрунтується на тому, що власне ім'я, найчастіше ім'я особи, що вирізняється якоюсь характерною ознакою або сталою належністю до певного явища, стає прикметою цієї ознаки або цього явища.

· Метафора (metaphor) -- один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

· Метонімія (metonomy) -- це стилістичний засіб, оснований на взаємодії логічного та контекстуального значення, за ознакою їхньої суміжності, тобто належності їх до одного кола явищ, до понять одного порядку, пов'язаних часовими, просторовими, причинно-наслідковими та іншими відношеннями.

· Епітет (epithet) -- один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом.

Епітети можуть виражатися одним словом, бути складеними, інвертованими, фразовими, метафоричними та перенесеними.

Інвертований епітет отримав свою назву через особливості логіко-синтаксичних відносин, що зв'язують його головний та залежний елементи: логічний центр тут підпорядкований синтаксично, а синтаксично ключове слово не є головним логічно.

Під фразовим епітетом розуміють словосполучення або речення, графічно, синтаксично та інтонаційно уподібнене до слова. Такі епітети є надзвичайно поширеними як в художньому мовленні, так і в пресі.

Метафоричний епітет - це художнє означення, яке образно характеризує якийсь предмет чи явище.

Синтаксичні стилістичні засоби поділяються на:

· Інверсія (inversion) -- одна із стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову. Почасти інверсія, зумовлена вимогами віршового розміру, впливає на ритмомелодику поетичного твору, витворює своєрідні ритмічні нюанси, неможливі за нормативного синтаксичного ладу.

· Риторичне запитання (rhetorical question) -- запитання, на яке не потрібно відповідати. Риторичне питання задають не заради відповіді, а заради того, щоб щось сказати, привернути увагу. Риторичне запитання -- запитальне за своєю будовою речення, яка передає нам повідомлення про що-небудь, на зразок розповідного. Риторичне питання звичайно виражає емоції мовця. Риторичне запитання задається не з метою отримання відповіді, а заради експресивного вираження твердження.

· Еліпсис (ellipsis) -- пропуск у висловлюванні деяких структурних елементів, які мають домислюватись за контекстом. Еліпсис як стилістична фігура у літературі полягає в опущенні певного члена речення чи словосполучення, які легко відновлюються за змістом поетичного мовлення.

Вживається задля досягнення динамічності і стислості вираження думки та напруженості дії

· Відокремлення (detachment) - це смислове виділення того чи іншого члена речення для посилення їхнього значення.

· Апосіопеза (aposiopesis) -- стилістична фігура, незавершене обірване речення, в якому думка висловлена не повністю.

Вона підкреслює неможливість сформувати всю глибину думки, почуття або небажання про все говорити, оскільки співбесідник спроможний зрозуміти й без слів.

· Ретардація (suspence) - композиційний прийом, який полягає у штучному уповільненні розгортання сюжету, дії шляхом введення в художній твір вставних сцен та епізодів, описів природи і т. ін., головна ідея при цьому подається в кінці. Це привертає увагу читача та підтримує його інтерес.

· Повторення (repetition) - це стилістичний засіб, ціллю якого є логічне наголошення та привернення уваги читача до ключового слова речення

· Паралельні конструкції (parallel constructions) - синтаксичний стилістичний засіб, основою якого є ідентичність або подібність синтаксичної структури двох або більше речень чи частин речень.

· Полісиндетон (polysyndeton) -- фігура мови, що полягає у такій побудові фрази, при якій всі або майже всі однорідні члени речення зв'язані між собою одним і тим самим сполучником, тоді як звичайно в цьому випадку з'єднуються лише два останніх однорідних члени речення. Використовується для посилення експресії.

До лексико-синтаксичних стилістичних засобів ми можемо віднести:

· Градація (climax) -- стилістична фігура, котра полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення чи пониження їхньої емоційно-смислової значимості.

· Порівняння (simile) - це стилістичний прийом, що полягає в частковому уподібненні двох об'єктів дійсності (або їх якостей), які відносяться до різних класів. Порівнювані предмети не ідентичні повністю, вони тільки чимось нагадують один одного. Констатація їх часткової єдності і дає нове сприйняття предмета.

· Перифраз (periphrasis) -- у стилістиці й поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох.

· Антитеза (antithesis) -- стилістичний прийом, що полягає у зіставленні протилежних думок або образів для посилення враження.

Існує також багато фонетичних та графічних стилістичних засобів, серед них найчастіше можна зустріти:

· Інтонація (intonation) - сукупність мелодики, ритму, темпу, інтенсивності, акцентних буд, тембру і інших просодичних елементів мови. Інтонація організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного і емоційного забарвлення.

· Алітерація (alliteration) -- стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності твору, для емоційного поглиблення його змістового зв'язку.

· Ономатопея (onomatopoeia) -- слово, що є результатом звуконаслідування. Найчастіше ономатопоетичною є лексика, яка прямо пов'язана з істотами або предметами -- джерелами звуку.

· Графон (graphon) - стилістичний засіб, покликаний передати у письмовій формі те, що в усному мовленні передається завдяки фонетиці. Це може бути специфічна вимова, розтягування голосних, заїкання т. і.

Отже різноманіття стилістичних засобів слугує якнайточнішому вираженню авторської думки. Кожен з них сприяє образності та художності твору.

2.2 Різноманітність стилістичних прийомів та засобів у оповіданні Ненсі Хольдер «Кривава готика»

синтаксичний стилістичний роман жах

Розповідь Ненсі Холдер «Кривава готика» є класичним прикладом оповідання жаху пов'язаного з вампірами. Головна героїня - молода жінка, яка хотіла мати коханця-вампіра. Вона так захоплюється цією ідеєю, що починає цікавитися всім, що відноситься до вампірів: уникає дзеркал та хрестів, читає при свічках, п'є червоне вино та приймає холодні ванни. Майже всі свої заощадження вона витрачає на одяг у старовинному стилі. В той же час вона повинна жити подвійним життям : вдень вона вчителька у школі, яка обожнює своїх дітей, вночі - чекає на свого обранця. Намагаючись здійснити своє бажання, жінка відправляється до Трансільванії. Там вона помічає що стає блідшою та тоншою. Проте за весь час її перебування в країні, бажана зустріч так і не відбувається. Жінка у відчаї. Проте в останню ніч її коханий являється їй у сні, де кусає її.

Вона приходить до тями вдома, де рідні розповідають, що вона хворіє на анемію, яка загострилася під час хвороби. Це лише підтверджує її надії. Як і те, що їй не допомагає лікування, і те що її шлунок відмовляється сприймати звичайну їжу, а сонячне світло залишає на шкірі опіки.

Проте коханий не поспішає завершити свою справу. Жінка відчуває себе між двох світів, живих і мертвих. Розв'язка приходить тоді, коли вона бачить дітей на шкільному подвір'ї. Вона розуміє, що її коханий-вампір вимагає від неї жертви, того що вона любить найбільше. Жінка бачить на подвір'ї маленького хлопчика, що стоїть в стороні від інших дітей, підкликає його і впивається в його шию…

Окрім жахливих подій, страхітливості оповіданню надає той факт, що читач не може зрозуміти, чи зустріч з вампіром є справжньою, чи це лише вигадка хворобливої уяви головної героїні. Автор не натякає на це жодним словом.

Розповідь ведеться від третьої особи, проте нам не дається імені головної героїні, лише безлике «вона». Також немає опису цієї жінки, місця її роботи, чи будь-яких конкретних відомостей про неї, крім того що вона американка. У оповіданні взагалі відсутні імена та власні назви. Це також слугує створенню атмосфери страху, адже додає історії нотку «звичайності», історії що могла трапитися будь-де.

Манера викладення також заслуговує уваги. Розповідь ведеться у минулому часі, і нагадує безпристрасне документування подій. Автор не описує а ні почуття головної героїні, а ні події які трапилися не з нею безпосередньо.

Для створення піднесеного стилю у оповіданні часто використовується застаріла та поетична лексика. Повністю відсутні слова з розмовного стилю.

Але найбільший ефект досягається завдяки стилістичним засобам : лексичним, синтаксичним, лексико-синтаксичними та навіть графічним.

Через усю розповідь проходить графон «soon, soon, soon», що виділений курсивом. Ці ж слова закінчують розповідь, натякаючи на можливий розвиток подій. Використання цього стилістичного засобу допомагають автору створити атмосферу очікування, в той же час відображаючи внутрішній стан головної героїні.

У кульмінаційній сцені оповідання ми можемо спостерігати велику кількість епітетів. Проте їх можна розділити на три групи:

· епітети, що описують вампіра та зустріч з ним

· епітети, що описують стан головної героїні

· епітети, що описують дітей.

У першій групі ми бачимо такі епітети як “crooked”, “black”, “diaphanous”, “fiery”, “dark”, “flashing”. Всі вони мають негативну конотацію, адже вампір не розглядається як щось світле чи добре. Епітети лише довершують страхітливе враження.

Епітети другої групи - “enfeebled”, “covering”, “thirsted”, “hungered”, “yearned” - підкреслюють жахливість фізичного та психічного стану героїні, дають нам зрозуміти, що далі так не може тривати.

Але епітети третьої групи несуть зовсім протилежне значення, вони описують дітей, які бавляться, не очікуючи нічого поганого - “content”, “tawnyheaded”, “ruddy-checked”. Проте до цих описів неначе вриваються думки головної героїні, тому останніми словами, які описують зовнішність маленького хлопчика є “filled with the blood and the life”(3).

Також образ невинності та безтурботності дітей доповнюється метафорою “their slivery laughter was like the tinkling of bells”.

Лексико-синтаксичні стилістичні засоби також не багаточисельні. Серед них ми можемо знайти:

· перифраз “…bind her against his heart”, що надає поетичності опису вампірського кохання;

· антитезу “how free they seemed to her who was so troubled”;

· та порівняння “she swooped down, like a great, winged thing”.

Найбільш представлені у кульмінації синтаксичні стилістичні засоби та прийоми. Можна побачити чітку різницю між абзацами. Вони поділяються на два типи: ті, що описують події і ті, що описують думки головної героїні. Останні - більш різкі, автор використовує не поширені речення, еліпсис: “The children. He required something of her first. Her one regret. Her only sorrow”.

Також серед синтаксичних засобів можна спостерігати:

· відокремлення “Her steps took her finally to she schoolyard, where once, only few months before, she had embraced and kissed the children, thinking never to see them again”;

· повторення “He could not touch her enough, workshop her enough…”;

· паралельні конструкції “She walked in the sunlight, enfeebled, covering. She thirsted, hungered, yearned”;

· полісиндетон “Days and nights and days”(3).

Отже, можна помітити, що кульмінаційна сцена оповідання «Кривава готика» є надзвичайно насиченою стилістичними засобами та прийомами. Саме завдяки їм автор досягає бажаного ефекту.

2.3 Синтаксичні стилістичні засоби, як домінуючі у розповіді Ніла Геймана «Немовлята»

Розповідь Ніла Геймана «Немовлята» є оповіданням жаху, пов'язаним з темною стороною людської особистості. Незважаючи на те, що оповідання є дуже коротким, воно висвітлює жахливу людську природу та прагнення до «пристосування». Люди, які з невідомої причини залишилися без тварин, вирішують що це ще не причина змінювати образ життя і починають використовувати немовлят для тих же цілей, що й тварин. А саме: вживати в їжу, тестувати небезпечні ліки та хімічні сполуки, вдягатися в їхню шкіру. Адже, на думку більшості, немовлята - це ще не мислячі істоти, вони не можуть говорити і майже не рухаються. Проте, в кінці немовлята також зникають. Твір закінчується словами «Але ми щось придумаємо. Люди розумні. Ми щось вигадаємо».

Саме оповідання створює гнітючу атмосферу, примушує замислитись як над ставленням до тварин, так і до людей. Адже ці вигадані події легко можуть стати реальністю при сприятливих обставинах.

Розповідь ведеться від першої особи, проте замість «я» автор використовує «ми», цим самим показуючи себе однаковим з більшістю, не засуджуючи, а просто констатуючи. В оповіданні відсутні будь-які дати, історичні події чи інші натяки на час чи місце описуваних подій.

Придивившись до манери викладення, можна побачити, що ситуація описується завдяки коротким реченням, майже завжди непоширеним. Більшість подій, емоцій, та описів показані завдяки дієсловам: “We missed them”. “And we used them”. “Some of them we tested”.

На підставі цього можна сказати, що в оповіданні найбільш поширеними є синтаксичні стилістичні засоби. Перше ж речення є прикладом інверсії - “A few years back all of the animals went away”.

Також у тексті ми можемо побачити два повторення:

· “… that was no reason to change our lives. No reason to change our diets…”;

· Та “We don't know where they went. We don't know what we're going to do without them”(1).

Присутнє риторичне питання “With the Animals gone, what else could we do?” та такий вид відокремлення як парентезіс - “It was hard, of course, but necessary”.

Але найбільше в тексті паралельних конструкцій. За допомогою цього стилістичного засобу автор нагнітає атмосферу та в короткій і лаконічній формі викладає факти. Так ми бачимо, що всі тварини покинули людство - “No cats or rabbits, no dogs or whales, no fish in the seas, no birds in the skies”. Цей прийом також використовується при описі жахливого відношення до немовлят : “We scarred them and scalded them. We burn them. We clamped them and planted electrodes into their brains. We grafted, and we froze and we irradiated”(1).

Лексичні стилістичні засоби в оповіданні представлені лише епітетами. Вони є асоційованими, та, зазвичай словами-епітетами. Це наприклад: “rational”, “thinking” - стосовно немовлят, “soft”, “comfortable” - стосовно їх шкіри. Але навіть їх в тексті дуже мало.

Отже можна сказати, що втілення авторського задуму в оповіданні «Немовлята» досягається завдяки синтаксичним стилістичним засобам.

2.4 Стилістичні засоби, як ключовий елемент химерності оповідання Едгара По «Морелла»

Едгар Алан По є визнаним майстром жанру літератури жахів, а оповідання «Морелла» - класичним прикладом оповідання жаху, пов'язаного з переселенням душ. Оповідач одружений з Мореллою, жінкою, яку він не кохає, проте відчуває до неї сильні і самому йому незрозумілі почуття. Дружина захоплюється містицизмом та магією, з часом залучаючи до своїх уподобань і чоловіка. Проте, саме через них, оповідач починає відчувати страх та огиду до Морелли та бажає їй швидшої смерті. Жінка бачить це, проте неначе розуміє потаємну причину таких почуттів.

Через деякий час вона хворіє і перед смертю народжує доньку, пророкуючи чоловіку, що той буде любити доньку так, як ніколи не любив ії. І справді, оповідач просто обожнює свою дитину, хоча з жахом помічає її неймовірну схожість з матір'ю. Дівчинка має таку ж зовнішність, такий же погляд, навіть використовує ті самі слова. Щоб позбавитися передчуттів та звільнити доньку від зла, чоловік вирішує її охрестити.

Під час церемонії священик питає оповідача, яким іменем той хотів би назвати доньку, і в того, проти його волі, з вуст зривається ім'я - Морелла. Душа померлої розкриває себе, відгукуючись, і донька падає мертвою. З того часу ніщо не тішить чоловіка, все нагадує йому про Мореллу. Батько відносить тіло доньки до сімейного склепу, проте не знаходить там залишків дружини, першої Морелли.

Розповідь ведеться від першої особи - оповідача та свідка подій. Стиль написання піднесений, навіть злегка химерний. По використовує нейтральні та літературні слова, серед них присутньо багато термінів, таких як “pantheism”, “paliggenedia”. Також можна спостерігати велику кількість архаїзмів, а саме поетичних слів, наприклад “tormention”, “enkindling”, “lustra”, “giddy”.

Манера викладення характерна для творів жахів того часу, події подаються описово, присутній лише один діалог, який безпосередньо важливий для сюжету. З самого початку оповідання є похмурим та драматичним, в ньому не присутньо жодної світлої події.

Для Едгара По характерне використання великої кількості стилістичних засобів для створення образності та підтексту у своїй прозі. У кульмінаційній сцені оповідання ми можемо знайти як лексичні, синтаксичні так і лексико-синтаксичні стилістичні засоби.

До лексичних засобів можна віднести епітети, яких у тексті велика кількість. Їх можна розділити на декілька груп за структурою:

· Епітети-слова - “rigid”, “wise”, “beautiful”, “distinct”, “coldly”, “calmly”, “long”, “bitter” т.і.;

· Синтаксичні або інвертовані епітети - “recess of soul”, “hues of death”;

· Морфологічний епітет - “glassy eyes”(2).

Більшість з епітетів мають негативну конотацію, що лише допомагає при створенні похмурої атмосфери.

Також ми бачимо два кліше - “narrow limits of privacy” та “stars of fate”.

Що стосується синтаксичних стилістичних засобів, то вони різноманітні і широко представлені. Ми можемо зустріти інверсію - “Of her mother I had never spoken to the daughter” та “now was I indeed ignorant of the flowers”, що надають відтінок загадковості та химерності звичайним фразам.

Для створення напруження, автор використовує також велику кількість паралельних конструкцій, таких як :

· “…of the wise and beautiful, of old and modern times, of my own and foreign lands…”;

· та “What prompted me to disturb…”, “What demon urged me to breathe…”, “What fiend spoke from my soul…”, “What more than fiend convulsed the features of my child…”.

Також, у описі почуттів головного героя після смерті доньки ми бачимо полісиндетон : . “And I kept no reckoning of time or place, and the stars of my fate faded from heaven, and therefore the earth grew dark, and its figures passed by me like flitting shadows, and among them all I beheld only-Morella”(2). Він допомагає розкрити послідовність подій, та їх нерозривний зв'язок.

Найменш присутніми в оповіданні є лексико-синтаксичні стилістичні засоби. Серед них можна виділити лише градацію, проте вона грає дуже важливу роль, так як тримає читача в напрузі. Прикладами градацій є:

· “… of the gentle, and the happy, and the good”;

· Та описання нечистої сили, що змусила героя назвати доньку ім'ям мертвої дружини - “what demon…?”, “what fiend…?”, “what more than fiend…?”

Розглянувши використання Едгаром По стилістичних засобів у цьому оповіданні, можна дійти висновку, що саме завдяки їм він досягав ефекту «музичності» та «мелодійності» своїх творів.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи все вище написане, можна сказати, що література жахів має давню історію. Вона зародилася разом із раннім фольклором майже всіх народів і легко прослідковується у їхніх казках та баладах. З появою християнства сфера демонології була поділена на кілька рівнів. При чому демонічні істоти являлись як уособленням всеохоплюючого жаху, так і карнавально-сміхового життя. Ці протиріччя можна спостерігати у творах Гоголя, Данте та інших письменників. Із написанням роману «Монах» М. Льюїса, література жахів виходить на новий рівень. Проте засновником жанру готичного роману вважається Горацій Уолпол із «Замком Отранто». У 18 столітті жанр готичного роману набуває неабиякої популярності. Його метою було налякати читача, викликати в нього протирічні почуття. З'являються також оповідання та поеми жахів, кількість готичної літератури збільшується, проте знижується її художня цінність.

Сучасний роман жахів дещо відрізняється від готичного. Неймовірні події зазвичай відбуваються не у жахливому замку, а у звичайному середовищі, на фоні повсякденних подій, тому читач уособлює себе з героями твору, все залежить від головного героя, більшість творів написані від третьої особи, а стиль написання - простий. Розрізняють такі види роману жахів: романи жахів про зміну зовнішності і надзвичайні події, романи про надприродні і дивні події, готичні романи, романи жахів про будинки, оповідання про привидів, роздвоєння особистості, вторгнення у тіло, романи жахів про комах та рептилій, романи про вампірів та перевертнів.

В романах та оповіданнях жахів, як і в інших жанрах художньої літератури зустрічається багато стилістичних засобів та прийомів. Стилістичні засоби англійської мови можна розділити на: лексичні (метафора, метонімія, епітет), синтаксичні (відокремленні, ретардація, еліпсис), лексико-синтаксичні (антитеза, перифраз, градація) та фонетичні і графічні (ономатопея, графон). Кожен з цих стилістичних засобів несе свою функцію та вживається для досягнення своєрідного ефекту.

Проаналізувавши оповідання жахів Ненсі Хольдер, Ніла Геймана та Едгара По, можна виявити деякі характерні особливості цих творів. Всі вони не мають певної «прив'язки» до фактів, дат та географічних назв, спостерігається відсутність будь-якої конкретики, що лише додає таємничості. Стиль написання - піднесений, використовуються слова нейтральної та підвищеної лексики (застарілі та поетичні слова, термінологія).

У оповіданнях «Кривава готика», «Немовлята» та «Морелла» найбільш представлені синтаксичні стилістичні засоби: за допомогою інверсій досягається деяка химерність оповіді, повторення та паралельні конструкції нагнітають атмосферу. Також у творах присутні відокремлення та риторичні питання.

Серед лексичних стилістичних засобів, особливою популярність користуються епітети, які мають як негативні так і позитивні конотації, для підкреслення контрасту «добрий-злий» та створення загального настрою розповіді. Також нерідко можна зустріти метафори.

Найменш представлені у творах лексико-синтаксичні та фонетично-графічні стилістичні засоби. Проте, ми часто можемо знайти порівняння та градації, які також створюють незвичні асоціації та тримають читача в напрузі.

Загалом, можна сказати, що вибір тих чи інших стилістичних прийомів та засобів залежить від індивідуального стилю, соціальної та естетичної позиції, рівня культури та освіти автора художнього твору, середовища, в якому перебуває персонаж.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Арнольд И. В. Стилистика. Современный английский язык / Арнольд И. В. - М. : Флинта Наука, 2009. - 209 с.

2. Багров И. А. Язык мой - враг? / Багров И. А. - М. : Общение, 1990. - 127 с.

3. Гальперин И. Р. Очерки по стилистике английского языка / Гальперин И. Р.-- М. : Изд-во литературы на иностранных языках, 1958. -- 459 с.

4. Гальперин И. Р. Опыты стилистического анализа / Гальперин И. Р. - М. : Высшая школа, 1968 - 62 с.

5. Григорьева Е. В. Готический роман и своеобразие фантастического в прозе английского романтизма / Григорьева Е. В. - Ростов-на-Дону : Феникс, 1988. - 292 с.

6. Дмитриева Л. Ф. Английский язык : Курс перевода / Дмитриева Л. Ф. - М. : Март, 2005. - 304 c.

7. Жирмунский В. У истоков европейского романтизма / В. Жирмунский, Н. Сигал. - Л. : Наука, 1967. - 294 с.

8. Заботкина В. И. Новая лексика современного английского языка / Заботкина В. И. - М. : Высшая школа, 1989. - 126 с.

9. Задорнова В. Я. Воспроизведение и интерпретация художественного текста / Задорнова В. Я. - М. : Высшая школа, 1984 - 310 с.

10. Иванова Т. П. Стилистическая интерпретация текста / Иванова Т. П. - М. : Высшая школа, 1991. - 144 с.

11. Ивашкин М. П., Сдобников В. В., Селяев А. В. Практикум по стилистике английского языка / Ивашкин М. П., Сдобников В. В., Селяев А. В. - Нижний Новгород : НГЛУ, 1999. - 117 с.

12. Косоножкина Л. В. Практика стилистики английского языка / Косоножкина Л. В. - М. : Март, 2004. - 192 с.

13. Потойбічне. Українська готична проза ХХ століття / [упорядкував Ю. Винничук]. - Львів : Піраміда, 2005. - 464 с.

14. Рыльский М. Ф. Искусство перевода : Статьи / Рыльский М. Ф. - М. : Советский писатель, 1986. - 336 с.

15. Чамеев А. О. О традициях «старого доброго страха», или Об одном несерьезном жанре литературы / Э. Гаскелл, Ч. Диккенс, Дж. Ш. Ле Фаню. - С.-Петербург : Азбука-Классика, 2008. - 576 с.

16. Carrol N. The Philosophy of Horror / N. Carrol. - New York : Chapman and Hall, 1990. - 250 p.

17. Datlow E. Anthology of Horror / E. Datlow. - Malden : Arrow Publishers, 1991. - 320 p.

18. Hills M. The Pleasures of Horror / M/ Hills. - New York : Continuum, 2005. - 240 p.

19. Robbinson W. Studying Horror Fiction / W. Robbinson. - London : Penguin Group, 1989. - 99 p.

20. Magistrale T. A Dark Night's Dreaming / T. Magisrtrale, M. Morrison. - South Carolina : University of South Carolina Press, 1996. - 150 p.

21. Salomon R. B. Mazes of the Serpent : An Anatomy of Horror Narrative / R. B. Salomon. - New York : Cornell University, 2002. - 180 p.

22. Вікіпедия - вільна енциклопедія. Стилістичні фігури : http://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Стилістичні_фігури

23. Лавкрафт Г. Х. Сверхъестественный ужас в литературе : http://www.erlib.com/Лавкрафт/Сверхъестественный_ужас_в_литературе

24. Сапко М. Мистецтво переляку : http://vsiknygy.net.ua/analyst

25. Гейман Н. «Немовлята» : http://www.redhotpawn.com/board/showthread.php?threadid=108648&page=1

26. По Е. «Морелла» : http://books.eserver.org/fiction/poe/morella.html

27. Хольдер Н. «Кривава готика»: http://nancyholder.com/wp-content/uploads/Blood-Gothic-pdf.pdf

Размещено на Allbest.ru