Лексичні особливості перекладу текстів у галузі гендерної лінгвістики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

«Лексичні особливості перекладу текстів у галузі гендерної лінгвістики»

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Фонові знання, необхідні перекладачеві для перекладу текстів з гендерної лінгвістики

1.1 Фонові знання з теорії перекладу

1.2 Фонові знання з гендерної лінгвістики

Розділ 2. Текст перекладу

2.1 Аналіз на рівні слова

2.2 Сексизм у мові

2.3 Лінгвістичний детермінізм

2.4 Родові займенники

2.5 Родові іменники

2.6 Жінки як позначена форма

2.7 Наслідки вживання сексистської мови

Розділ 3. Перекладацький КОМЕНТАР

Висновки

Список використаної літератури

Summary

ВСТУП

Наша курсова робота присвячена термінологічним труднощам перекладу текстів у галузі хімії. Актуальність визначається недостатнім вивченням цього аспекту у галузі сучасного перекладознавства, а також недостатньою кількістю робіт в українському перекладі.

Об'єктом є лексичні особливості перекладу текстів у галузі хімії.

Мета роботи полягає у виконанні перекладу тексту та проведенні перекладацького аналізу одиниць лексичного рівня та визначенні основних термінологічних труднощів перекладу.

Для дослідження поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

1. Проаналізувати фонові знання, необхідні для перекладу текстів у галузі хімії.

2. Виконати переклад тексту обсягом знаків.

3. Визначити термінологічні труднощі перекладу текстів в обраній галузі.

Матеріалом дослідження слугував. Обсяг тексту становить знаків.

РОЗДІЛ 1. Фонові знання, необхідні для перекладу текстів у галузі гендерної лінгвістики

1.1 Фонові знання з теорії перекладу

Слово переклад є загальновідомим, однак зміст поняття «переклад» вимагає уточнення та термінологічного визначення. Воно визначається як: вміння виразити вірно і повно засобами однієї мови те, що виражено раніше засобами іншої мови [31, с.13]; процес перетворення мовленнєвого твору на одній мові у мовленнєвий твір на іншій мові за умов збереження незмінного плану змісту, тобто значення [4, с. 11]; поняття полісемантичного характеру, найбільш загальне значення якого асоціюється з процесом та результатом передачі значення слова, словосполучення, речення або тексту з однієї мови на іншу [16, с. 10].

У перекладознавстві існує низка спеціальних термінів, які необхідно знати майбутньому перекладачеві, а саме: адекватний, еквівалентний, вільний, точний, послідовний, нульовий, близький, трансформаційний переклади [16, с. 246-251]. Вважаємо за необхідне дати визначення термінам “адекватний” та “еквівалентний” переклади.

Адекватний переклад - переклад, що забезпечує прагматичні задачі перекладацького акту на максимально можливому для досягнення цієї мети рівні еквівалентності, не допускаючи порушень норм та узусу мови перекладу, дотримуючись жанрово-стилістичних вимог до текстів певного типу та відповідностей конвенційній нормі перекладу. Це так званий «правильний» переклад [16, с. 246].

Адекватний переклад - відтворення єдності змісту і форми оригіналу засобами іншої мови [25]. Деякі автори пропонують використовувати замість терміна "адекватний переклад" термін "повноцінний переклад", маючи на увазі вичерпну передачу смислового змісту оригіналу і повноцінну функціонально-стилістичну відповідність йому [20].

Термін «адекватний переклад» увів не А. Смірнов, який 1931 року зробив спробу визначення його значення. Цим терміном користувалися й раніше. О. Фінкель навіть вважав, що «адекватним перекладом» здійснювали свої найкращі відтворення змісту й художніх особливостей оригіналу всі видатні перекладачі в Німеччині в другій половині ХIХ ст., і навіть Й. Гердер «виконав адекватно» свої «Голоси народів» (1769 р. ), бо він їх вважав довершеними змістовно, художньо й мелодійно, найпоетичнішими за образністю в усій європейській пісенній творчості [11].

За визначенням І.В. Корунця еквівалентний переклад - це переклад, що відтворює зміст оригіналу на одному з рівнів еквівалентності [16, с. 251].

В сучасному перекладознавстві можна знайти три основних підходи до визначення поняття «еквівалент».

По-перше, деякі визначення перекладу фактично підмінюють еквівалентність тотожністю, стверджуючи, що переклад повинен повністю зберігати зміст оригіналу.

Другий підхід у вирішенні проблеми перекладацької еквівалентності полягає в спробі знайти у змісті оригіналу певну інваріативну частину, збереження якої є необхідним і достатнім для досягнення еквівалентності перекладу. Іншими словами, якщо переклад може виконати одну й ту ж саму функцію чи описує ту ж саму реальність, то він еквівалентний.

Третій підхід до визначення перекладацької еквівалентності можна назвати емпіричним. Суть його полягає в тому, щоб не намагатися вирішувати, у чому повинна полягати спільність перекладу й оригіналу, а зіставити велике число реальне виконаних перекладів з їх оригіналами і подивитися, на чому ґрунтується їхня еквівалентність [24].

Під час перекладу текстів з мови джерела на цільову мову виникають певні труднощі, джерелом яких можуть бути відмінності в принципах побудови контактуючих мов. При розгляді проблем перекладу в навчальних, аналітичних та певною мірою евристичних цілях є доцільним окремий розгляд різних аспектів і проблем перекладу, в даному випадку граматичних, лексичних, термінологічних та жанрово-стилістичних труднощів.

Отже до граматичних труднощів відносять розбіжності у будові мов, у наборі їхніх граматичних категорій, форм та конструкцій; різний обсяг змісту форм і конструкцій, подібних у двох мовах; відмінні від відповідних граматичних явищ мови перекладу функціональні характеристики; різні частотні характеристики в англійській та українській літературі; граматичні омоніми; особливості вираження членів речення у двох мовах [13, с. 11-12].

Лексичні труднощі пов'язані із багатозначністю слів (термінів) та вибором адекватного словникового відповідника; особливостями вживання загальнонародних слів; правилами застосування того чи іншого способу перекладу лексики; визначенням межі припустимості перекладацьких лексичних трансформацій; перекладом лексикалізованих форм множини іменників та термінів-омонімів; перекладом етноспецифічної лексики і етнонаціональною варіантністю термінів [13, с. 12-13].

Термінологічні труднощі складають неоднозначність термінів; відсутність перекладацьких відповідників; національна варіативність термінів; міжгалузева та внутрішньогалузева омонімія термінів; переклад новітніх авторських термінів, що подаються в лапках [13, с. 54].

Під жанрово-стилістичними труднощами розуміють труднощі пов'язані з метафоричними термінами; образною та необразною фразеологією; кліше та розмовними лексичними елементами; особливостями вживання особового займенника «I»; жанровими особливостями [13, с. 12-13].

Отже, вважаємо доцільним розглянути основні поняття, що стосуються галузі перекладознавства, а також надати характеристику предметній галузі і визначити її базові поняття.

Фонові знання (ФЗ) є одним з найважливіших передумов перекладу галузевих текстів, оскільки за їх відсутності переклад неможливий , навіть тоді, коли усі інші компоненти перекладацької компетенції є наявними [33].

А.В. Федоров розглядає їх як соціокультурні відомості, що відображають реальний комунікативний фон певного народу або картину життя певної країни. На його думку, поширення фонових знань відбувається саме через переклад, який вимагає знання певної соціокультурної інформації, що дозволяє зрозуміти глибинний зміст оригіналу і перекласти його без смислових втрат та помилок [31, с. 43].

А Віноградов В.С. визначає фонові знання як систему знань щодо галузі, якої стосується текст оригіналу, разом з когнітивним досвідом перекладача у цій же сфері [6, с. 66]. Але Ширяєв вважає фонові знання просто спільним усвідомленням певних реалій мовцем та слухачем, що забезпечує підґрунтя для мовленнєвого спілкування, а також визначає поведінку людини, систему її поглядів, етичних оцінок, естетичних смаків і значну частину її знань [34, с. 43].

На думку Комісарова, фонові знання - це сукупність даних та відомостей про специфіку країни, мова якої вивчається, її національну культуру, менталітет народу, національні особливості вербальної та невербальної поведінки тощо [15, с. 58], тоді як Алексєєва звужує значення поняття, що аналізується, включаючи до його змісту лише відомості про історію, географію, політику, тобто все те, що вказує на специфіку і неповторний колорит тієї чи іншої країни [1, с. 32].

Отже, у цій концепції до фонових знань віднесені базові поняття, які допомагають адекватно орієнтуватися у соціокультурному контексті певної комунікативної ситуації, правильно інтерпретувати та перекладати зміст мовленнєвої та немовленнєвої поведінки представників двох культур.

В.С. Виноградов віддавав перевагу терміну „фонова інформація”, до змісту якого він включав національний тезаурус, а також фонові знання, які входили до поняття „фонова інформація” як частка до цілого [6, с. 66]. На його думку, фонова інформація не вичерпується знаннями, наприклад, поведінки тварин, поширених у конкретній географічній зоні, або музичних ритмів конкретної етнічної групи чи рецептів приготування національних страв, хоча все це в принципі входить до складу фонових знань.

Фонова інформація включає конкретні факти щодо історії та державного устрою національної спільноти, особливостей її географічного середовища, характерних предметів матеріальної культури минулого і сьогодення, етнографічних та фольклорних понять і т. і.

Поряд із поняттям ФЗ, у літературі знаходимо поняття “фонова інформація”. „Фонову інформацію” розуміють як систему понять, що лежить в основі кожного конкретного тексту, незалежно від того, засвоєна вона перекладачем чи ні [6, с. 66]. Вона необхідна перекладачеві не менш, ніж фонові знання, тому що фонову інформацію О.С. Ахманова характеризує як "обопільне знання реалій мовцем і слухачем, що є основою спілкування" [2, с.498]. Фонова інформація у свою чергу може бути поділена на декілька типів. По-перше це загальнолюдські знання (біблійні образи і сюжети, інформація з міфів і казок, відомості з географії тощо). По-друге, це регіональні знання, які мають люди певного регіону (наприклад: снігопад, міраж, тайфун, білі ночі, північне сяйво, прибій, приплив, відплив тощо). По-третє, це країнознавчі знання.

По-четверте, це соціальні, професійні, культурні та історичні знання, наприклад, знання лікарів, фінансистів, будівельників, мешканців одного міста, працівників одного закладу тощо. Після її ж засвоєння така інформація перетворюється на „фонові знання” перекладача.

1.2 Фонові знання з гендерної лінгвістики

У другому підрозділі ми вважаємо за доцільне розглянути та дати визначення найбільш поширених понять, що стосуються обраної тематики та зробити екскурс у природу сексизму.

Термін лінгвістика є відомим і не потребує широкого тлумачення. Цим терміном позначають науку про мову, мовознавство [22, с. 287]. Одним з напрямів лінгвістики є гендерна лінгвістика. Гендерна лінгвістика - це напрям науки у складі міждисциплінарних гендерних досліджень, що визначає гендер за допомогою лінгвістичного понятійного апарату [5].

Становлення й інтенсивний розвиток гендерної лінгвістики припадає на 60 роки ХХ століття, що є пов'язаним з розвитком постмодерністської філософії та зміною наукової парадигми в гуманітарних науках. Загалом гендерна лінгвістика вивчає дві групи питань: відображення гендера в мові та мовленнєве та в цілому комунікативну поведінку чоловіків і жінок.

Англійський термін gender, що позначає граматичну категорію роду, був вилучений з лінгвістичного контексту та переміщений до досліджуваного поля інших наук - соціальної філософії, соціології, історії, а також у політичний дискурс [12].

Гендерні дослідження мови спочатку формувалися у дискурсі фемінізму. У зв'язку з цим доцільно згадати про “Новий жіночий рух”, який отримав широке розповсюдження наприкінці 1960-х років (передусім у США та Німеччині). Ідейним досягненням цього руху стала “феміністична критика мови”, яка, використовуючи для лінгвістичного аналізу інформацію з таких різнорідних галузей “гуманітарного” (тобто прикладного до людини) знання, як психологія, антропологія, етнографія, історія, соціологія, фізіологія тощо, мала яскраво виражений полемічний характер і навіть імперативно впливала на мовну політику. Основним дослідженням, яке започаткувало розвиток студій у галузі ґендерної лінгвістики, стала книжка Робіна Лакоффа “Мова і місце жінки”, у якій ішлося про “андроцентричну” структуру мови (порівн. неперекладний англомовний каламбур: man made language). Зважаючи на певну ущербність образу жінки в тій картині світу, яку фіксує мова, ґендерні дослідження витворили свою термінологію, зокрема такі терміни, як: gender neutral language (“ґендерно нейтральна мова/мовлення”), sexist language (“сексистська мова/мовлення”) тощо. Згідно з резолюцією ЮНЕСКО було навіть видано буклет з рекомендаціями щодо уникання проявів “сексизму” в мові [35].

Проблемою гендеру займалися з початку 20-го сторіччя іноземні лінгвісти (Маутнер, Есперсен), однак основні зусилля до розробки поняття приклали вчені в середині 60-х років - Лакофф Дж. та Р.. Російська гендерологічна школа заявила про себе у кінці 80-х (Халєєва И.И., Кіриліна А.В., Малишевська Д.Ч. та інші.) [9].

Вважається, що вперше термін «гендер» був запроваджений у науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлером у праці «Стать і гендер: про розвиток мужності та жіночності» (1968). «Гендер» він розглядав як поняття, що виражає психологічні, соціальні, культурні особливості, незалежні від тих, що тлумачать біологічну стать. Тому необов'язково пов'язувати буття жінки з «жіночністю», а буття чоловіка з «мужньою» поведінкою. Такий підхід був підтриманий багатьма соціологами, він започаткував новий напрям соціальних досліджень -- гендерних. Тепер цей термін вживається в різних значеннях: як позначення статі -- «соціальна стать»; як очікування того, що повинні робити чоловіки та жінки. Але понятійне поле його ще не до кінця окреслене та інституціолізоване, а під гендерним підходом розуміють:

а) окрему гендерну теорію, яка вивчає родину та соціальні стосунки статей;

б) універсальну концепцію патріархату як системи панування в суспільстві;

в) загальнометодологічний підхід, що розглядає стосунки статей як відношення влади [35].

Сучасна постанова проблем в теорії, використання нових методів у дослідженнях, застосування інтерактивних заходів у навчанні - все це відрізняє існування гендерної дисципліни. Поява гендерної проблематики у найрізноманітніших науках не тільки поновлює їхні термінологічні та методологічні, але й змінює якісно: пом'якшує жорсткі межі між різними науками, зближуючи їх одна з одною на основі міждисциплінарності як принципу гендерних досліджень. Це стосується й філософії, що отримує унікальну можливість реалізувати закономірну тенденцію об'єднання політичних, психологічних, онтологічних и гносеологічних концепцій, що на початку 20 сторіччя швидко відокремилися одна від одної.

Філософія гендеру є не тільки філософією статі, але й сучасною філософською постановкою питань про владу, суб'єктивність, співвідношення духовного и фізичного, специфіку сучасного наукового знання. Специфіка філософії гендеру, що відрізняє її від інших досліджуваних галузей, полягає в тому, що вона, традиційно претендуючи на функцію метанауки, методологічної бази гендерних досліджень в цілому, відмовляється від прескрипційного характеру реалізації цієї функції: філософія гендеру насправді намагається реалізувати найновіші принципи поліваріативності й антитетичності філософського мислення.

Таким чином, це своєрідне теоретичне зміщення акцентів у політичному русі фемінізму співпало з логікою розвитку філософської проблематики у 60-і роки 20 століття [8].

Гендерна психологія - галузь психологічного знання, що вивчає характеристики гендерної ідентичності, які детермінують соціальну поведінку людей в залежності від їхньої полової приналежності. Акцент у психологічних дослідженнях цієї галузі знання є зробленим на порівняльному вивченні особистісних характеристик людей чоловічої та жіночої статі. Основу гендерної психології склали: розділ диференціальної психології - психологія статі та розділ психології розвитку - психосоціальний розвиток особистості (той аспект, що є обумовленим статевою належністю індивіду). Ці розділи психології визначили основну структуру гендерної психології, що є представленою двома головними блоками інформації: психологія статевих відмінностей та гендерна соціалізація. Тут використовуються традиційний для психології понятійний апарат та ті психологічні поняття, за допомогою яких розкривається структура особистості. [12].

Текст, обраний для перекладу, стосується гендеру у лінгвістиці та таких понять, як сексизм, стереотипи та гендерні ролі. Розглянемо кожний з них.

Отже, сексизм -- це ідеологія, яка встановлює нерівні права чоловіків і жінок, або ж статеву дискримінацію [7].

Цю ідеологію вважають небезпечною, через те, що вона не є помітною та проти неї важко боротися. Цей термін виник за аналогією з расизмом. Він позначає дискримінацію або упередження за ознакою статі. Тобто обмеження чи позбавлення прав жінок або чоловіків лише через певні статеві ознаки. Сексизм може проявлятися на індивідуальному, культурному та інституціональному (суспільні інститути) рівнях [23].

Найбільш розповсюджена форма сексизму -- чоловічий «шовінізм», але існує и жіночий сексизм. Витоки сексизму кореняться в абсолютизації та біологізації статевих розбіжностей, багато з котрих насправді похідні від певних соціальних умов та культурних норм, багатогранні и багаторівневі, а деякі взагалі є уявними, ілюзорними [29].

Сексизм лежить в основі гендерних стереотипів щодо «нормального» уявлення про чоловіків та жінок.

Стереотип (від греч. "stereotype": stereos - твердий, міцний і typos - форма, зразок, відбиток) - тверда, часто спрощена, стандартна думка про соціальні групи чи про окремих індивідів як представниках цих груп.[ 26]

Дуже схоже трактування поняттю "стереотип" дає Байбурін А.К.: це судження, у загострено спрощеній та узагальненій формі, з емоційним фарбуванням, що приписує визначеному класу обличчя деякі властивості, чи, навпаки, що відмовляє їм у цих властивостях. Стереотипи розглядаються як особливі форми обробки інформації, що полегшують орієнтацію людини у світі. Ознаки, що містяться в стереотипах, використовуються для оцінки співвіднесеності предметів до того чи іншого класу і приписування їм визначених характеристик [3, с. 7-21].

Гендерними стереотипами називають стійкі уявлення про риси, якості, можливості і поведінку статей [19]. Гендерні стереотипи, що виникають над біологічно - половою реальністю, відображають сукупність біологічних ознак, соціальних ролей, особливостей психіки та поведінки, що є властивими для представників даної статі в межах даної культури [28].

Гендерні стереотипи являють собою культурно і соціально обумовлені думки про якості, атрибути і норми поводження представників обох статей і їхнє відображення в мові. Гендерна стереотипізація фіксується в мові, тісно зв'язана з вираженням оцінки і впливає на формування очікувань від представників тієї чи іншої статі визначеного типу поводження [14, с. 71]. Стереотип кореспондує з уявленням, репрезентуючи мінімізоване, типізоване й аксіологічно марковане знання про об'єкт. Відповідно, гендерний стереотип постає як типізоване, мінімізоване й соціокультурно марковане уявлення про фізіологічні, фізичні, емотивні, психологічні, психічні та соціокультурні властивості чоловіка й жінки, а також усі можливі образні асоціації, пов'язані з належністю індивіда до чоловічої або жіночої статі у певній лінгвокультурі [18, с.6].

До прикладів гендерних стереотипів належать такі поняття, як «жіноча логіка», «чоловіча дружба», «материнський інстинкт», «справжня жінка», «справжній чоловік» і т.д., і дуже широко відтворюються в ЗМІ та рекламі. В них жінка виступає близькою до природи, сексуальною, а також завжди в турботах про сім'ю та дім. Чоловік, навпаки, є раціональним, владним, працює і фінансово забезпечує сім'ю. При цьому чоловіче домінування представлене як очевидне, природне, а отже - справедливе. Схематично гендерні стереотипи можна зобразити таким чином (Рис. 1.1.):

Рис.1.1. Гендерні стереотипи

Таким чином, дискримінація у ставленні до жінок перетворюється на норму, звужуючи можливості вибору (професії, стилю життя, зовнішньої поведінки) як для жінок, так і для чоловіків, оскільки нав'язують їм стереотипні зразки, не даючи можливості бути чи стати самими собою [27].

Суть сексизму -- це погляди і поведінка, побудовані на традиційних стереотипах щодо статевих ролей [10]. Статеві, або гендерні, ролі - це моделі поведінки в певному суспільстві, громаді або іншій соціальній групі, які обумовлюють діяльність, завдання і обов'язки чоловіків та жінок [9]. Кожна гендерна роль містить певний набір очікуваних природних і/або поведінкових стереотипних характеристик референта-чоловіка й референта-жінки, що тематизується вільними атрибутивними словосполученнями. Оскільки індивід подсвідомо прагне відповідати соціально санкціонованим еталонам і нормам, щоб здобути соціальне схвалення та бажаний статус, гендерно марковані вільні атрибутивні словсполучення, презентуючи у дискурсі бажані й небажані гендерні ролі, функціонують як регулятивні настанови, які здійснюють вплив на сприйняття суб'єктом соціальної дійсності і формують гендерно диференційовані моделі поведінки [18, с. 7]. Саме собою це звучить досить невинно, але в реальності призводить до дуже серйозних негативних наслідків -- до дискримінації та приниження людей за ознакою статі, утверджень переваги однієї статі над іншою, приписування представникам кожної статі «визначених природою» занять, ролей, статусів і професій. Уявлення про типове виконання тієї чи іншої ролі складаються в стереотипи. Жінкам приписують ролі матері, дружини, домогосподарки тощо, а чоловікові в свою чергу приписують ролі турботливого чоловіка, батька, мачо, здбувача тощо [18, с. 7-13]. Гендерні ролі чоловіка та жінки можна схематично зобразити наступним шляхом (Рис. 1.2.):

Рис. 1.2. Гендерні ролі

Попри те, що явище, яке воно описує, можна сказати -- вічне, слово «сексизм» не є новим для нас. Це поняття вперше згадують у середині 60-х років минулого століття. На той час сексизм «помітили» спочатку в Америці, а потім і в інших західних країнах і почали з ним боротися. Ну, а щоб із якимось явищем боротися, його треба назвати й вивчити [10].

Варто зазначити, що сьогодні одним з головних чинників дискримінації чоловіків та жінок вважається наявність у мові сексизму. Мова відіграє основну роль у формуванні свідомості та системи цінностей кожної особистості. Саме тому в 1990 р. Рада Європи прийняла рекомендацію про усунення сексизму з мови. Вона закликала ЗМІ користуватись вільною від сексизму мовою. Низка країн веде просвітню діяльність. Так, Австралійська Корпорація по радіомовленню підготувала у 1984 р. посібник з несексистської мови, який успішно використовується також і у ЗМІ [32].

Серед засобів подолання гендерної дискримінації через мову (або подолання мовного сексизму) найважливішим постає субституція займеннику третьої особи однини чоловічого роду у функції узагальнюючого іншими, гендерно-нейтральними формами [17].

Фемiнiстками було запропоновано впровадження інклюзивної мови. Inclusive language - це така мова (як засіб спілкування), яка містить в собі поняття та способи номінації представників обох статей; мова, в якій існують засоби позначення не тільки чоловіків, а й жінок [17].

Гендерні стереотипи мають як позитивні так і негативні характеристики. Звісно, що для чоловіків та жінок вони є абсолютно різними. Тож узагальнено це є схематично зображеним на Рис. 1.3.:

переклад гендерний лінгвістика лексичний

Рис.1.3. Характеристика чоловіків та жінок

Таким чином, робимо висновок, що фонові знання у галузі перекладознавства необхідні для успішного перекодування інформації з однієї мови на іншу з мінімальними втратами, а фонові знання у галузі предметної галузі сприяють вірному декодуванню авторського тексту.

РОЗДІЛ 2. ТЕКСТ ПЕРЕКЛАДУ

2.1 Аналіз на рівні слова

У цій главі я маю справу з питанням гендерної упередженості на рівні аналізу окремих слів. У першому розділі я звертаю увагу на більш загальні та теоретичні аспекти дискримінації за ознакою статі та розповідає про гендерне слововживання; у другому розділі я вивчаю ставлення феміністської критики до дискримінації жінок у мові, та який вплив, як стверджується, цей тип вживання мови має на читачів, зокрема на жінок. У ході дослідження прикладів слововживання, а саме використання статево-специфічного займенника, неправильне вживання гендерних слів, використання термінів та негативних описів жіночої статі в різноманітних текстах, є можливість продемонструвати, що використання мови може являти собою та увічнювати специфічні погляди на жінок. Однак, прочитавши цю главу, стає зрозумілим, що ,хоча, нас можуть підбивати норми мови говорити певні речі та підсилювати певне бачення потенційних можливостей жінок та чоловіків у суспільстві, існує багато альтернатив, що мовець може використовувати для утримування від сексистського слововживання. Я змальовую безстатеве використання мови, що уникає непотрібних гендерних специфічних термінів та використовує безстатеві слова, за допомогою яких можна звертатися як до жінок, так і до чоловіків. Я надаю не тільки приклади використання не гендерної мови, але й приклади стратегій, що можна вживати для протидії сексизму в цілому.

2.2 Сексизм у мові

Сексизм у мові можна визначити багатьма шляхами; Марія Ветерлин-Брагін пропонує наступне визначення: «[твердження] є сексистським, якщо сприяє, підбурює або спричиняє, або призводить до пригнічення жінок» (Ветерлин-Брагін 1981:2). Вона змальовує це як ймовірно занадто обмежене визначення в тому сенсі, що воно обмежує дискримінацію жінок у мові та таким чином вона пропонує наступне визначення: «[твердження] є сексистським, якщо його використання засновує, сприяє або експлуатує несправедливе або недоречне, або нахабне статеве розрізнення» (те саме джерело:3).

Розглядаючи ці питання, необхідно звернутися до того, який ступінь нашого сприйняття світу,та якими мають бути «природні» статеві ролі за нашим розумінням, що насправді керується мовою, якою ми розмовляємо. Цей останній пункт, ймовірно, є найбільш важливим та дискусійним серед усіх питань, що стосуються значення, сформульованого у цьому розділі. Ми маємо обміркувати, чи мова тільки «відображує» світ (тобто тільки «називає» речі, що, вочевидь, існують без мови), або чи існує якась обставина, що створена для мови, і впливає на те, як ми сприймаємо світ(тобто речі, які наша мова називає стають більш «очевидними», ніж речі, які наша мова не називає). Аргументи на користь другої точки зору, що стосуються теорії лінгвістичного детермінізму, був висунутий Сепіром та Уорфом.

2.3 Лінгвістичний детермінізм

Теорія лінгвістичного детермінізму говорить, що розбіжності у структурі мов насправді визначають різні погляди суспільств на світ. До того ж, говориться, що мова культури формує погляд мовців на світ. Можливо проаналізувати цей аргумент як такий, що складається з двох етапів. Перший етап, коли люди називають світ по-різному, підкреслюючи різні аспекти,в залежності від того, що є найбільш доречним для їхнього способу життя, не є занадто проблематичним. Приклад, що найчастіше використовується в наведеній ситуації, є різноманіття слів для позначення снігу, що використовують інуїти в порівнянні з обмеженою кількістю слів можливих для позначення снігу в англійській мові(див. Уорф 1956; Монгомері 1986а:171-97). Через те, що сніг є найменшою часткою повсякденного життя в Британії, ми придумали менше слів для його позначення. Однак, певні англомовні суспільства дійсно потребують можливості розмовляти про якості снігу як про частину їх звичайних діяльностей - лижники, що змагаються, Британська Залізна Дорога, географи та альпіністи, наприклад. Ми припускаємо, що мова відповідає потребам громадськості, та вважається, що той факт, що деякі мови мають велику кількість готових способів описання певного явища, а інші не мають, відображує, що саме ті культури вважають доречним та важливим для їх способу життя.

Однак, лінгвістичний детермінізм сприймає цей аргумент на іншому етапі та доводить, що мова створює наше розуміння світу. Згідно з цим другим етапом аргументу, на наші системи мислення впливає мова суспільства, таким чином наше уявлення про «реальність» стримується лінгвістичними формами, що є в наявності для нас як членів певного суспільства. «Справа в тому, що «реальний світ» в значній мірі є підсвідомо побудованим на мовних особливостях групи. Нема двох мов, що коли-небудь розглядалися би зовсім однаково як такі, що представляють однакову соціальну реальність. Світи, де живуть різні суспільства, є відмінні світи, не просто один й той самий світ з різними прикріпленими ярликами» (Сепір у Мандельбаумі 1949: 162). Отже, згідно з гіпотезою Сепіра та Уорфа, якщо мовна громада не має попередньо сформованого способу вираження певної концепції, тоді члени такої громади не мають цієї концепції як частини їхніх ймовірно наявних знань щодо світу. Звісно, існує безліч градацій щодо того, наскільки сильно підтримують цю точку зору її користувачі. Більшість людей, які погоджуються з теорією лінгвістичного детермінізму, роблять так у більшій або меншій мірі (див. Дж.Лакофф 1987). Він також був сильно розкритикований через його потенційно расистські заяви. Було б можливим,наприклад, використовувати теорію, щоб довести, що деякі культури були, в певній мірі, менші, тому що їхні мови були розрізнені як недосконалі.

Твердження про те, як мова впливає на наше сприйняття світу, є важливим для феміністів через низку причин. Існувало багато критичних феміністських оглядів англійського лексикону (Нільсен та інші 1977; Шульц 1990; Дж. Мільс 1989), де було наведено аргументи, що сексизм є властивим для багатьох ярликів, що використовуються в англійській мові. Інші феміністи писали про лексичні прогалини в мові - випадок з жінками, про який вони вважать складно говорити, тому що англійська мова не має в наявності терміну (Спендер 1980). Часто сперечаються, що ці вживання та інші, на яких детально спинимося нижче, виявляють, наскільки сексистським є наше суспільство. Феміністи, що дотримуються цієї позиції, стверджують, що мовні реформи є по суті безглуздими, тому що оскільки, як суспільство є сексистським, сексистські значення з'являтимуться знов, та змінити мовні форми означає мати справу з симптомами, а не причиною. Однак , феміністи, що приймають аргумент лінгвістичного детермінізму до будь-якої міри є корисними для мовної реформи, тому що вони стверджують, що поширення цих значень викликає та посилює сексизм у нашому суспільстві. Є гарні аргументи від обох сторін спору. У підтримку цього випадку для мови, що є тільки відображенням патріархальних суспільств, існує доказ, що, де були створені безособові терміни, вони часто були зіпсовані сексистськими значеннями у ході їх використання. Прикладом цього є терміни «голова» та «особа, що промовляє». Сталося так, що ярлики «головуючий» та «промовець» й надалі використовувалися засобами масової інформації під час доповіді про осіб чоловічої статі, а статево-нейтральні терміни використовуються для доповідей про осіб жіночої статі. Феміністи мають тенденцію тлумачити цей звичай як зазначення вищого статусу мовців чоловічої статі, у публічному світі, де й досі вважається аномалією, коли жінка має високий статус. Отже, мовна реформа просто спричинила тимчасову зміну значень до тих пір, доки стара ієрархія не відновиться. Феміністи, що стверджували, що на те, як люди бачать світ та взаємовідносини статей у його межах, впливає використання мови, проводили фактичну роботу в підтримку своїх тверджень. Венді Мартина досліджувала ступінь, до якої жінки почуваються виключеними використанням займенника чоловічої статі «він» (“he”) як загального, щоб звертатися, як до жінок, так і до чоловіків (Мартина 1983). Сандра Бем також описує дослідження, де зустрічалися об'яви про статево-нейтральні роботи, що схиляли жіночу стать, що навчається у середній школі, подавати заявки на роботи, що є властивими для чоловіків (Бем та інші 1973). Докази такого роду говорять про те, що мовні альтернативи дійсно впливають на те, як ми бачимо світ та тому впливають на матеріальні умови життя жінок.

Подібні докази свідчать про те, що мовне розмаїття все ж таки має вплив на спосіб нашого сприйняття навколишнього світу, і таким чином завдає шкоди матеріальному становищу жінок.

Для багатьох людей питання сексизму в мові на перший погляд може здатися банальним: по-перше, через те, що ця проблема найбільш гостро стояла в 1960х - 70х роках, але зараз, в порівняно егалітарні 90ті роки, вона не має значення. Багато феміністок вважають, що справа не в цьому (дивись, наприклад, Спендер 1980, Камерон 1985, Міллер та Свіфт 1980). Дискусії стосовно мови без статевих обмежень дійсно були відкинуті на другий план та втратили своє значення, як спроба встановити “ політичну коректність ”; однак, багато хто все ще вважає це питання постійною проблемою. Мова використовується не лише для обміну думками, але також аби створити та підтримати сприятливі умови для спілкування між людьми або в ситуації віч-на-віч, або при посередницькій взаємодії (наприклад, по телефону або за допомогою електронного приладу), або через тексти. Як я вже зазначила, мовний сексизм - це таке свідоме чи несвідоме використання мови оратором, яке відчужує жінок та чоловіків, та яке може створити умови, несприятливі для спілкування та ефективних соціальних стосунків.

Багато людей сприймають дискусії стосовно того, що вони вважають “політкоректною” мовою, обговореннями академічно-лінгвістичного походження; вони вважають, що справжня боротьба розгортається не навкруги вживання окремого слова в тексті, а навкруги зарплатні та дискримінації на робочому місці. Для таких феміністок, як Робін Лакоф, сексизм в мові лише відображає сексизм в самому суспільстві, і є скоріше симптомом, а не причиною (Р. Лакоф 1975). Вони стверджують, що зміни в мові можливі лише за умов змін в цьому масштабнішому сексизмі. Сара Шут резюмує цю ситуацію та запевняє, що “люди не можуть позбутися сексизму лише “говорячи”, замінюючи одні терміни на інші, цього можна досягти лише діями” (Шут 1981, с. 25). Однак, такий підхід не дозволяє поглянути на мову, як на складну дію саму по собі: ми не тільки спілкуємось або надаємо інформацію за допомогою мови, але й виконуємо при цьому дії (дивись Браун та Юль 1983).

Наступною проблемою, яку відзначають борці проти мовного сексизму є те, що звинувачуючи когось в сексизмі, ми заявляємо про свою моральну перевагу над цією людиною. В своїй статті про політкоректну мову Майк Бігрейв стверджує, що ті, хто звинувачує інших в сексизмі, говорять так, наче їх власне мовлення є “ чистим ” та не підлягає критиці (Бігрейв 1991, с 14), а як стверджує Фрай: “Звинуватити людину в тому, що вона сексист - це те саме, що звинуватити її в тому, що вона має невірні переконання, або, в деяких випадках, в тому, що вона схильна до осудливої поведінки, яка так чи інакше пов'язана з цими переконаннями” (Фрай 1981, с 12). Таким чином, спроби змінити чиєсь мовлення часто викликають опір та глузування. Погляньте, наприклад, на наступний абзац з кулінарної статті у газеті “Санді Таймз” (Sunday Times), де до спроби реформувати мову поставились з насміханням: “ Звичайно, оцінити належним чином пудинг, може лише справжній їдець. Термін навмисно вжитий саме в такій формі, адже я ніколи не зустрічав жінки, чий шлунок дозволив би їй легко з'їсти дві порції заразом”. В цьому випадку не тільки пародіюються антисексистські стратегії (використане слово “жінка”, в той час як антисексист намагався би знайти еквівалент, а не вжити нейтральний термін), але й висміюється жіноча неспроможність подібно до чоловіка з'їсти цілу порцію пудингу.

Деякі феміністки, такі як Кейсі Міллер та Кейт Свіфт, вважають сексистську мову симптомом більш широкомасштабної дискримінації, але припускають, що сексизм є ненавмисним, тому підлягає реформам (Міллер та Свіфт 1979). Проста вказівка, на те, що чиясь мова є сексистською та пропозиція більш прийнятних альтернатив, стане поштовхом до довготривалих змін у мовленні людини. Мері Далі та Дейл Спендер пропонують альтернативу такій точці зору: вони вважають сексистську мову звичайним фактором жіночого пригноблення (Далі 1981, Спендер 1980). Спираючись у своїх роботах на теорії Сепіра та Уорфа, вони пропонують ідею, що мова - надзвичайно важливий елемент у формуванні нашого світогляду та способу мислення (дивись Камерон 1990-б). В цьому випадку, замість простого відображення суспільства, мова здійснює та формує зміни в способах розуміння та мислення людини. Той факт, що існує дуже мало слів на позначення жіночих кваліфікацій в певних сферах, означає, що або жінки не розуміють власних якостей, або те, що вони осягають їх лише через терміни чоловічої спрямованості. Спендер наводить приклад слова “материнство”, яке, як вона запевняє, не може сполучатись зі словами по типу “нещасливий” або “депресивний”; вона каже, що це змушує жінок, які не є матерями, в зовсім нешкідливий спосіб зрозуміти, що вони вчиняють невірно. Спендер вважає, що мова керується чоловіками, і тому жінки починають сприймати свої почуття через призму чоловіків (дивись Камерон 1985, звіт до дискусії на тему того, чи є сексистська мова симптомом або причиною широкомасштабної дискримінації).

Камерон затверджує, що аби змінити сексистську мову не достатньо реформувати мовлення окремих людей, яких ми зустрічаємо; зміни треба проводити на рівні установ, на рівні, який вона називає “сторожем мови”. Через це феміністки пробували впливати на установи аби прийняти політичну програму, що стосується боротьби з сексизмом, як частину загальної політики з питань рівних можливостей. Багато установ, таких як освітні установи, видавництва та такі організації, як Британська Соціологічна Асоціація, дотримуються політики звільнення від дискримінації за статтю або антисексистської мовної політики, що передбачає захист документації від використання в ній сексистської мови. Однак, оскільки спосіб, в який ці установи описують якості жінки та якості відповідні для обох статей, поступово зазнав змін, це свідчить про те, що цієї політики не дотримуються в багатьох документах та стосунках. Дуже важко сформулювати політику, яка б була достатньо гнучкою і водночас достатньо жорсткою аби визначити сексистську мову, а ще складніше підпорядкувати мовлення цій політиці. Тому, я хотіла би обговорити кілька аспектів дискусії стосовно мови без дискримінації що до статі та запропонувати стратегію запобігання використання мови з певним статевим нахилом або сексистської мови.

В цьому розділі я сконцентруюсь на родових формах, а саме на тих мовних елементах, які зберігають позицію чоловіка як норми або загальності, а жінки, як відхилення від норми та індивідуальності. В лінгвістичних формах чоловіча стать виражена непозначеною формою, а жіноча - позначеною.

2.4 Родові займенники

В англійській мові родовий займенник чоловічого роду однини “he” - “він” є чи не найвідомішим прикладом гендерно орієнтованої або сексистської мови, яку часто називають мовою “хі-мен” (“he-man”), що в перекладі на українську означає “він-чоловік”. Прикладом вживання родового займенника може бути таке речення: “When an author has completed his manuscript, he can send it to the publishers” - “Коли автор закінчить рукопис, він може відіслати його видавцям”. Традиційно пояснюють, що “his” та “he” тут використовуються без відношення до статі, але в якості родового поняття, тобто хоча граматично займенники відносяться до чоловічого роду однини, слід розуміти, що загалом вони позначають як авторів-чоловіків, так і жінок. Але багато дослідників вивели, що фактично ці займенники сприймаються зовсім не так (дивись, наприклад, Кід 1971, Еберхарт 1976, Мартіна 1978 та 1980, Бранон 1978, Маккей та ін. 1979). В більшості з цих дослідницьких експериментів студентам давали завдання завершити фрагменти історій, які містили родовий займенник “he”, і найчастіше вони завершували історії, використовуючи “he” як гендерний займенник або на позначення героя чоловічої статі. Дослідження з візуалізації та родових займенників Робертсона також підтвердило думку про те, що люди здебільшого уявляють осіб чоловічої статі, коли вживається родовий займенник “he” (Робертсон 1990).

В ЗМІ загалом неоднозначне родове “he” часто безкомпромісно використовується з чоловічим образом, наприклад, в рекламі авіакомпанії Люфтганза зустрічається наступний заголовок: “What does today's business traveller expect of his airline?” - “Що очікує сучасний бізнесмен від його авіакомпанії?”. За родовим іменником (business traveller) йде родовий займенник (his), і якщо розглядати це речення без контексту, логічно заключити, що маються на увазі, як чоловік-бізнесмен так і жінка; однак, розміщена поряд картинка зображує літак повний чоловіків-бізнесменів, що сидять зручно відкинувшись в кріслах, а єдина жінка на зображенні - стюардеса, яка їх обслуговує. Таким чином, займенник, що передбачався як родовий, на практиці використовується у такий спосіб, що його можна сприйняти лише як гендерний, тобто такий, що відноситься до чоловіків.

Маккей (1983) стверджує, що так званий “родовий” займенник “he” спантеличує читача, оскільки в деяких випадках не зрозуміло, чи референція є дійсно родовою, чи гендерною; наприклад, “the more education an individual attains, the better his occupation is likely to be” - “Що освіченіша людина, тим кращу роботу вона може отримати”. Маккей пояснює, що в цьому прикладі неможливо чітко визначити, чи використовуються іменники та займенники в родовому сенсі, тобто твердження справедливе для всіх особистостей, чи в гендерному, і воно вірне лише для чоловіків. Таким чином, так зване вживання в родовому значенні скоріше плутає, ніж роз'яснює.

Гендерні займенники часто вживаються в сексистський спосіб на позначення людей, які мають стереотипно чоловічі чи жіночі професії, наприклад: “If a physics lecturer needs a lab. Assistant, he should contact the secretary ” - “Якщо лекторові з фізики потрібний лаборант, він може звернутися до секретаря” та “a secretary is permitted to smoke in her own office” - “Секретарю дозволяється палити в її власному офісі”. На професорів, вчених та інженерів часто вішають чоловічі ярлики, а на медичних сестер, бібліотекарів, секретарів та моделей - жіночі. Так само, коли стать людини, яку називають, невідома, загально вживана практика - вважати її чоловіком, наприклад, в такій ситуації, коли B не знає статі директора:

A: I'm going to complain to the director.

B: Do you think he'll be able to do anything?

А: Я наскаржуся директорові.

B: Ти гадаєш, він зможе хоч щось зробити?

З боку B в цій ситуації існує припущення, що всі директори - чоловіки. Якщо мовець не хоче аби склалася думка, що він або вона схильний до стереотипних ідей стосовно чоловічих чи жіночих професій, бажано використовувати займенники, що є статево нейтральними, такі як “він або вона” чи “вони”(“he or she” or “they”).

2.5 Родові іменники

Сексистська мова є такою, яка представляє чоловічі якості, як родові або як норму, наприклад, найпростіший варіант, обговорюючи людство в цілому, часто використовують поняття “mankind” та “man”, що мають українські відповідники “людський рід” та “чоловік/ людина”. Дослідження показало, що читачі скоріше сприймають ці поняття як такі, що відносяться до чоловіків, а не родові поняття (Мартіна 1983). Наприклад, в книзі, що називається “Доісторична людина”, де “man”, здається, вживається в родовому сенсі, насправді, “man” це член роду чоловічої статі, чиї діяння надалі детально розглядаються в книзі, в той час як жіноча діяльність зображена лише як додаткова. Надалі подібне можна побачити в розділі, де доісторична “ людина ” зображена як чоловік. Зображення нижче демонструє, що родове поняття “man” не є терміном на позначення і чоловіків, і жінок, оскільки в цьому випадку в процесі еволюції беруть участь тільки особини чоловічої статі.

Існують фрази, які містять слово “man”, що є так само гендерно-специфічними, наприклад “to be man enough” - “бути достатньо мужнім” та “to be the right man for the job” - “саме той чоловік, який потрібний для цієї роботи”. Гендерно-специфічну природу цього терміну можна побачити, коли ми намагаємось його вжити для жінок, наприклад, “Man is a mammal which breastfeeds his young” - “Людина - це ссавець, що годує груддю свою дитину”. Для багатьох людей це речення звучить дивно, оскільки, якщо референт поняття “man” - жінка, це означає, що його використали не в родовому сенсі. Цей приклад роз'яснює той факт, що слово “man” частіше вживається не як родове поняття, а скоріше як гендерно-специфічне. Важко змінити цю ситуацію замінивши його на гендерно-нейтральне слово, вжити замість “man” слово “person” - “особа”, оскільки тоді фраза “to be person enough” не матиме того ж конотативного значення, що й поняття яке було замінене. Існують також уторовані фрази, які через їх усталену природу важко змінити на гендерно-нейтральні, наприклад, “men in white coats” - “люди в білих халатах” відносно до вчених, “man in the street” - “людина з вулиці” на позначення звичайних людей. Фрази-прислів'я, які я буду розглядати пізніше в цій главі, зазвичай сприймаються як одне ціле, тобто в них присутня така сталість, що не дозволяє їх змінювати, і в певному сенсі їх загальне значення домінує над їх буквальним значенням. Практично неможливо зробити заміну на “women in white coats” - “жінки в білих халатах” або “woman in the street” - “жінка з вулиці”, окрім випадків, де це підкреслено іронією. Така фіксованість при використанні часто призводить до нестандартного вживання мови, наприклад, зразок з журналу “Гералд” (The Herald) від 24 липня 1992 року, де в оголошенні про набирання на роботу потребується “продавець (жінка/чоловік)” - “Salesman (male/female)”, опускаючи той факт, що salesman та female вже є протиставленими поняттями. З цього прикладу зрозуміло, що люди, які пропонують робоче місце продавця, або почувають себе ніяково через конотації поняття “salesperson” - “людина продавець”, або просто не зрозуміли, що слово “salesman” дійсно може відноситися тільки до чоловіка.

Слово “man” також використовується як префікс, наприклад, у таких англійських словах як “man-power” - “робоча сила”, “man-hours” - “людино-години”, як суфікс в таких прикладах, як “craftsman” - “майстер”, “seaman” - “ моряк ”, “policeman” - “поліцейський”, “fireman” - “пожежник”, “postman” - “листоноша”, “dustman” - “сміттяр”, “fisherman” - “рибалка”, та в дієслові “to man” - “розміщати” (“He manned the stall” - “Він розсадив глядачів в партері”). В усіх цих випадках нібито родова природа терміну перекручується за рахунок контексту та слово тлумачиться як таке, що відноситься тільки до чоловіків. Деякі з них мають справжні родові замінники, наприклад “craftworker” - “майстер”, “angler” - “рибалка”, “police officer” - “офіцер поліції”, “firefighter” - “пожежник”, “postie” - “листоноша”, “refuse collector” - “сміттяр” і т.і. Ці родові замінники можна використовувати як рівнозначні замість більш гендерно-специфічних, наприклад, “signalworker” - “сигнальник” використовувалось так само часто, як і “signalman” у звітах про робітничий страйк в 1994 році. Інші гендерно-специфічні терміни поки що не мають повноцінних замінників, наприклад “seaman” - “моряк”, “ombudsman” - “омбудсмен” та “workman” - “робітник”. Давайте розглянемо якийсь з цих прикладів.

На листівці британської поштової служби Роял Мейл, займаючи майже весь лицевий бік, зображений листоноша, в той час як жінка-листоноша зображена лише на невеличкій частині зворотної сторони. Текст на лицевій стороні листівки також дає неоднозначне розуміння стосовно того, чи “man” в слові “postman” - “листоноша” та “he” є родовими, чи ні; можливе тлумачення “postman” як родового поняття, оскільки зрозуміло, що мається на увазі не тільки цей листоноша, який “має до нас повідомлення щодо надзвичайного стану навколишнього середовища”, але всі листоноші, які приносять пошту. Однак, виходить, що в даному випадку “листоноша” - “postman” відноситься до всіх “листонош” - “postmen”, які насправді є чоловіками (хоча слово “postie” - “листоноша” за своїм родовим походженням і означає скоріше листонош-чоловіків, воно все одно не є таким загальновживаним), тому що на зворотній стороні листівки, поряд із зображенням жінки, надпис говорить: “Postmen and post women deliver 60 million letters a day” - “Жінки та чоловіки листоноші доставляють 60 мільйонів листів щоденно”. Таке вживання підштовхує читача до висновку, що первісне вживання слова “postman” є родовим лише по відношенню до всіх чоловіків та не стосується жінок.