Компресія тексту на основі лінгвістичного закону його розвитку

Відштовхуючись від досвіду своїх попередників, В.Я. Пропп вивів постійну неподільну морфологічну одиницю казки - функцію діючих осіб. Цим, по-перше, була дозволена нерозв'язна до того проблема правильної класифікації казки, а, по-друге, було розвіяно міф про безмежний світ чарівної казки, тому що, користуючись методом Проппа, можна записати будь-яку казку, незалежно від її розміру, у вигляді простої формули. Крім того, було доведено, що вивчення казки - наука не менш складна, ніж, наприклад, біологія. Вивчення чарівної казки вимагає, можливо, навіть великих зусиль від дослідника, ніж будь-яка інша наука.

Розділ ІІ. Надсинтаксичні рівні одиниць тексту

2.1 Супрасинтаксичний рівень

Існує теорія ієрархії основних синтаксичних одиниць мови. Так, І.Ф.Вардуль розрізняє синтаксичний (потенційно-синтаксичний) і супрасинтаксичний (актуально-синтаксичний) рівні. Кожен синтаксичний рівень оперує різними одиницями. Зокрема, найвищою одиницею супрасинтаксичного рівня дослідник вважає фразу (висловлення), а найнижчою - фразему.

На противагу одиницям потенційно-синтаксичного рівня одиниці актуально-синтаксичного рівня характеризуються певними інтонаційними показниками [8, c. 201].

На думку Ф. Данеша, будь-яка синтаксична одиниця є утворенням трьох планів: плану лексичного наповнення і смислової структури речення, плану його граматичної структури і плану мовленнєвої реалізації цієї структури. Актуальне членування притаманне висловленню і належить до комунікативного рівня.

Дякуючи розробленому Т.А. Рябоконь системно-структурному підходу з'явилася можливість визначити супрасинтаксичний, комунікативний, інформативний рівні аналізу тексту. Одиниці систем цих трьох рівнів є більш високого порядку, ніж виявлені до цього часу одиниці мовної системи, яка зупинилася на реченні. Разом з тим, вони включаютъ в себе одиниці більш низького порядку, нiж речення, починаючи вiд букви.

Проблематика вивчення структурологічних властивостей тексry, що об'єднана в рамках напрямку, що вiдомий як «лiнгвiстика тексту», «граматика тексту», «синтаксис тексту», займає в наш час одне з чільних мiсць в мовознавствi. У зв'язку з комунiкативною значущiстю тексту, ролi тексту в мовленнєвiй комунiкацiї виник інтерес до iнформативної або змiстовної cyтності тексry. Встановлюються закономiрностi структурування тексту, проходить пошук моделей мовленнєвих творів.

Поняття (граматика тексту), (синтаксис тексту) з'явились пiсля поняття клiнгвiстика тексту. В бiльшостi робiт науковцiв цi поняття розглядаються як синонiми. В рамках граматичної i стилiстичної теорiй тексry, що йде від традицiйного синтаксису, дослiджуються двi ocновнi проблеми: складові тексту та зв'язки мiж реченнями. Розвивається пiдхiд щодо рiвня цих одиницъ, в тому ceнci, що система мовленнєвих одиниць не окреслюєтъся реченням. Речення - складова одиниць вищого рiвня.

Kpiм аспектiв «синтаксис» i «семантика» можна видiлити прагматику. I якщо синтаксис тексту вивчає засоби i можливостi «виразу значення тексту»,

а семантика тексту вивчає «значення тексту та його конструювання», то прагматика тексту вивчає функцiю тексту в позамовному контексті. Цi аспекти не iзольованi один вiд одного. При аналiзi текстових особливостей вони розглядаються в єдностi, хоча i виділяєтъся один з них. Синтаксис i семантику частіше об'єднують в граматику тексту, як найбiльш взаємообумовленi, як план виразу i план змiсту.

Розвиток текстової семантики вiддзеркалює iсторiю семiологiї, яка починаєтъся з вивчення слiв (лексем) i закiнчується семантикою речення. Тому можна вважати правомiрним таку семантику екстралiнгвiстичною.

З розвитком семiологiї лiнгвiстика тексту збагачусться новими даними, однак деякi пiдходи до сих пiр базуютъся на бiльш paннix теорiях, що спiввiдносяться зі значеннями слiв, поняттями.

Бiльш сучасними є роботи, що враховуютъ синтаксичну семантику на piвнi тексту [17, c. 13].

Виходячи з дiалектичної трактовки єдностi форми i змiсту, зрозумiло, що розподiл одного плану виразу на двi структури - поверхневу i структуру змiсту речення або семантичну структуру плану змiсту, що протистоїть змiстy тексту, навряд чи допускаєтъся.

Вважаючи текст предметом думки i вважаючи речення одиницею виразу окремих думок, багато дослiдникiв тексту бачать вирiшення проблеми текстопородження через логiко-семантичний аналiз речення.

Порiвнюючи семантичний аналiз на базi лексики i аналiз на базi речень, виявляється, що логіко-семантичний аналiз речення все ж малоефективний. Не зважаючи на те, що теорiя актуального членування має ряд слабких мiсць, її внесок в розвиток лiнгвiстики тексту є значним.

Бiльш перспективною, на думку Т.А Рябоконъ, є точка зору, згiдно з якою автономне речення i текст, що складаєтъся з послiдовностей речень - рiзнi речi вiдносно одиниць аналiзу. Тiльки нові зв'язки - відносини (структури) призводять до нових суттєвостей, завдяки яким i вичленовуються одиницi рiзних рівнів.

В системi простих речень виявляється унiфiкована структура - семантичний повтор. Повтор, як унiфiкована структура в системі простих речень, переходить в змiст одиницi вищого рiвня, яку ми називаємо дане (дана iнформацiя) або тема. Дане (вiдома iнформацiя) в системі речення + речення...+ речення протиставляєтъся новому (невiдомій iнформації) або peмi. Дане i нове (комунiкативний piвeнь) сегментують весь текст без залишку - це piвень повiдомлення невiдомої iнформацiї про відому iнформацiю. В основу критерiїв визначення повтору - даного покладена класифiкацiя повторної номiнацiї, розроблена В. Гаком.

Що стосується вертикальної будови тексту, то привертає увагу, що сприймання твору забезпечується порівневим перетворенням змісту в тезові фрази. Цьому сприяє побудова тексту за принципом "складуваної парасольки", коли нижчі рівні ніби "вставляються” вищі. Розглянемо ієрархію рівнів тексту в порядку розгортання інформації, тобто так, як звичайно будує повідомлення автор, і зворотньо до того, як сприймає його читач, поступово, на основі переозначень, підіймаючись до рівня твору. (Щоправда, автор будує своє мовлення не лише від спільної теми повідомлення до абзаців та фраз, але й під впливом використаних слів і словосполучень, абзаців перебудовує в процесі творення вже збудований текст. Однак, основний напрям для автора - від ідеї твору до його нижчих рівнів).

Йдучи у вказаному напрямі, і орієнтуючись на зміст твору, ми виділимо передусім два самостійні рівні: рівень ідеї, поняття, теми, який представлений закінченим твором, і рівень тези, представлений блоком, частиною твору, котра могла б існувати і як самостійний твір. Самостійними ми називаємо ці рівні тому, що вони виступають чи могли б виступати як окремий твір, їх властивість - перебувати в оперативній пам'яті тільки в згорнутому вигляді, конспективно. В такому вигляді вони здебільшого зберігаються, пізніше і в довгочасній пам'яті.

Перехід від блоку до блоку відбувається звичайно за допомогою композиційного вузла, в котрому підбивається підсумок попереднього блоку і називається тема нового.

Композиційні вузли, у котрих у згорнутому вигляді представлено зміст попереднього і наступного - по черзі прочитання - блоків (або одного із сусідніх блоків) і вказано зв'язок між ними, - являють собою найважливіший механізм, який організує процес читання, місця згину в "складувати парасольці".

З рівня сполучення слів автор ніби починає знову будувати текст в зворотному напрямі, подібно до того, як читач, засвоївши всі повідомлення, при перечитуванні по-новому сприймає його нижчі рівні. Цей поворот пов'язаний з тим, що внутрішня будова синтагми впливає на її зовнішні зв'язки. У цьому специфічно проявляється властивість, спільна змісту всіх рівнів - згадуваний вже принцип "складуваної парасольки".

Повідомлення, блок, синтаксичне ціле, фраза і навіть сполучення слів дані, наче декілька разів: у згорнутому (заголовок повідомлення, композиційний вузол в блоці, абзацна фраза в абзаці, перший член фрази, головне слово в сполученні слів) і в повному вигляді (увесь текст). У той же час в слові у мові передбачено позиції, котрі можуть бути заповнені або навіть обов'язково повинні бути заповнені в тексті, і в цьому випадку воно виступає як елементарний композиційний вузол.

Принцип "складуваної парасольки" здійснюється тим легше, чим менша кількість компонентів на вищих рівнях повідомлення (частин, розділів) і чим чіткіше виділені окремі "тези".

Зв'язок через перші речення відповідних абзаців - можливо, єдиний спосіб, що органічно відповідає людській здатності сприймати значні, протяжні фрагменти мовлення (усного чи писемного). В рамках семантико-синтаксичного цілого думка отримує більш чи менш повний розвиток, але при цьому вона віддаляється від своїх витоків. Щоб почати нову думку (або новий аспект, чи новий поворот її), потрібно повернутися до початку, тобто до першого речення.

Початкові речення слугують своєрідним двигуном сюжету, розвитку думки і основним засобом зв'язку поміж різними семантико-синтаксичними цілими. Ці речення виступають як основний засіб, що організовує і цементує текст, зв'язує його частини в одне ціле. В ієрархії речень, які будують текст, початкові речення різних семантико-синтаксичних цілих - це ключові, опорні пункти" [18, c. 45-46]. Початок фрази також ніби ключ до неї. Підкреслити характер логічного зв'язку фрази з попередньою простіше за все, почавши фразу з відповідного сполучника. Сполучник, який стоїть на початку речення, забарвлює своїм логічним змістом все речення. Початок фрази слугує і для побудови протиставлення. Інакше кажучи, він допомагає розкрити будову змісту. Детермінуючі члени, які наводяться на початку фрази, належать не до граматичного підмета чи присудка, а до змісту фрази в цілому. Частіше за все вони стають її логічними підметами. В цьому виявляє себе боротьба поміж стандартною схемою передачі інформації, яка виражається мовною конструкцією, і процесом творчого мислення, яке втілюється в тексті. Таким чином, комунікативний вузол і схема "складуваної парасольки" - основа механізму читання по вертикалі.

2.2 Комунікативний рівень

• казка літературний компресія текст
• Комунікативний напрямок як важливий аспект поняття тексту найбільш чітко проявляється у визначенні тексту, яке дає Г. Глінц: „Текст - це мовленнєвий твір, створений автором з метою ідентичного сприйняття і зафіксований з метою однакового впливу, як правило не на одного читача (слухача), а на декількох ” [43, c. 94].

Визнання того, що на процеси творення тексту справляють значний вплив такі фактории, як його загальний контекст і ролі учасників комунікації, вносить зміни в наукові концепції. У напрямку до ключового співвідношення між мовнокомунікативними і граматичними характеристиками текстова лінгвістика виходить за межі речення й мовної системи до сфери мовлення, на функціонально-комунікативний рівень тексту. Це дозволило встановити основні текстові категорії модальності, референційності, предикативності та мовностилістичні засоби їх вираження. Крім того, мовні ознаки текстів встановлюються згідно з інтенціональним та рецептивним аспектами, або, користуючись іншою термінологією, адресантним та адресатним векторами, з урахуванням етнолінгвістичної специфічності соціокомунікативних чинників впливу.

Лінгвістика другої половини ХХ століття позначена ствердженням фундаментальних засад аналізу текстів, який спирається на міждисциплінарні інтереси, і стрімким розвитком комунікативного синтаксису невідокремлено від динамічної теорії тексту.

А.А.Вейзе зазначає, що абзац у художній лiтературi вiдображає понадфразову єднiсть. Тому є пiдстави говорити, що навчання написання казок буде вимагати вмiння аналiзувати саме абзац.

Одні члени речення складають відоме - дане, а інші складають те нове, про що вперше йде мова в тексті, тобто те, що повідомляється про відоме (дане) [35, c. 128].

При цьому новим вважається те, що не повторюється не тільки по відношенню до попереднього речення, але і до всіх попередніх речень і заголовка, тобто в ретроспективі. Перше речення може бути повністю новим, якщо не пов'язане з заголовком.

Компоненти, що повторюють сегменти заголовка, можуть займати різні позиції в реченні.

Чим бiльше речень в тексті, тим бiльша повторюванiсть слiв. Члени речення, що означають дане-нове, можуть іти вперемішку в рамках речення. Одна група нового спочатку може складати від одного до 5-6 членів речення, а групи даного, як правило, меншої чисельності, частіше від одного до трьох членів речення. З даним - відбувається протилежне - на кінець тексту їх кількість істотно збільшується.

Така сегментація тексту дає можливість визначити середню кількість нових слів в різних частинах тексту при навчанні іноземній мові.

Слід підкреслити, що структура між даним і новим не має закономірності. Ці зв'язки випадкові, непередбачувані, а звідси приходимо до висновку, що схеми темо-рематичної структури згідно розробок пражської лінгвістичної школи не мають сенсу в плані закономірностей структури цілого тексту, тобто практично недоцільні.

Також необхідно відмітити, що найчастішими є дані, які співвідносяться з компонентами заголовка, при цьому один-два компоненти є ведучими.

Аналiз ретроспективноi i проспективної структур даного i нового дозволяє узагальнити функцiї даного i нового в тексті: Дане, що являє повтор (надлишок) iнформацiї, забезпечує цілісність тексту як засiб зв'язку (за ретроспективною структурою).

Найбiльша частотнiсть одного й того ж даного (ретроспективна структyра) вказує на ведучу тему мовленнєвого твору.

Нове зосереджує iнформацiю тексту (за ретроспективною структурою). Компоненти нового об'єднуютъся за принципом компонентної приналежностi, яка задана семантикою (понятiйним змiстом) певного тексту.

Слід підкреслити, що внутрішньоособистісний комунікативний рівень присутній в якості невід'ємного компонента на всіх інших рівнях комунікації, що виділяються автором.

2.3 Інформативний рівень

Як вiдомо, поняття (художня лiтература) розгалужується цілу низку видів казкових творів. Казки, оповідання, які дослiджуються в данiй роботi, стосуються, як правило, поведінки казкових героїв в тій чи іншій життєвій ситуації. Компонент, який легко вивести з заголовку казки, назвемо головними героями.

Кожний головний герой казки має питання до вирішення, проблеми. Критерiї для визначення змiстовних компонентiв заголовку були виробленi з опорою на змiст тексту казки, маючи на увазi, що заголовок безпосередньо виходить iз змiсту тексту та дійових осіб, які у ній присутні. Змiстовний компонент - ціль головного героя. З метою пов'язана доцільність на фонi діяльності головного героя і його старань щодо знаходження виходу з певної ситуації - стан проблеми. Центральне мiсце посiдає спосіб знаходження виходу із проблеми чи складної ситуації. Спосіб включає метод, засоби, фактор часу. Кiлькісні i якiснi змiни в процесi знаходження виходу з певної ситуації назвемо результатом.

Iснують також висновки i форми впровадження.

Заголовок є першим знаком твору. У змістовій структурі твору йому належить вагома роль: він передає в концентрованій формі основну тему або ідею. Дана функція заголовка обумовлює його зв'язок з цілим текстом, а також можливість реалізації змісту заголовка в повному обсязі тільки в його ретроспективному прочитанні, тобто після реалізації всіх ліній зв'язку “заголовок - текст”.

Полісемія слова, а у відомих межах і полісемія словосполучення, використання оказіональних утворень (слів і словосполучень) в якості заголовка також визначають необхідність враховувати зв'язок “заголовок - текст”, так як в окремих випадках актуалізація того чи іншого лексико-семантичного варіанту заголовного слова, однозначне декодування семантики [43, c. 95-96].

Якщо заголовок має однозначну семантику, в повному обсязі змісту він сприймається тільки ретроспективно: заголовне слово або словосполучення збагачується в тексті емоційним сприйняттям. Навіть відомі географічні назви, винесені в заголовки, отримують додаткове значення, тобто із нейтральних перетворюються в емоційні означення, якіпоєднують конкретизуючи і генералізуюче значення.

Слово, задане в заголовку, ніби „пронизує” весь текст, зв'язує його. При цьому з самим словом неминуче відбуваються семантичні зміни, що призводять до утворення індивідуального значення. Усвідомлення цього значення читачем відбувається ретроспективно, повертаючись до заголовка після завершення тексту. Заголовок, з якого починається читання тексту, виявляється рамковим знаком, що вимагає повернення до себе.

Цим він ще раз зв'язує кінець і початок, тобто безпосередньо приймає участь в актуалізації не тільки категорії зв'язності, але й категорії ретроспекції.

На ролі заголовка в актуалізації категорії проспекції слід зупинитися детальніше, адже саме вона формує читацькі очікування і відіграє вирішальну роль у прийнятті рішення читати даний твір чи ні. Заголовок, як тільки що було відмічено, - це рамковий знак тексту, яким текст відкривається і до якого читач ретроспективно повертається, закривши книгу.

Проте, його специфіка не вичерпується сумісництвом функцій першого і останнього знаку.

Не дивлячись на свій нерозривний зв'язок з текстом, заголовок матеріально відчуджений від нього: завжди друкується іншим шрифтом, розташований на певній віддалі від першого абзацу, дає змогу включити в цей проміжок додаткові вказівки на жанр, епіграф, передмову і т.д. В широкому читацькому і професійно-філологічному вжитку заголовок функціонує окремо від тексту як його представник, як окремий згорток всього твору. Увібравши в свій незначний об'єм весь художній світ, заголовок володіє колосальною енергією пружини.

Розкриття цього згортка, використання всієї цієї енергії має індивідуальний характер і починається воно з очікування знайомства з текстом, з періоду, який умовно можна назвати перед текстовим.

Актуалізація категорій проспекції і прагматичності починається саме тут. Саме тут перелічені категорії починають впливати на майбутнього читача з метою зацікавити його, переконати в необхідності прочитати книгу. У відповідності з виконанням цих перспективно направлених прагматичних задач в заголовку - в перед тексті - на перший план висуваються реклама і контактовстановлююча функції. Перша особливо очевидна в творах сучасної

масової літератури, активно використовуючи в своїх назвах лексику, зв'язану з кримінальною діяльністю, надприродними жахами тощо [44, c. 59].

Заголовок приймає участь в створенні читацького очікування. Ще не маючи опори на текст, заголовок в передтексті здатний апелювати тільки до попереднього досвіду читача. В цій опорі на попередній досвід проявляється те загальне, що характерне для всіх елементів перед текстового комплексу. У випадку з іменем автора ретроспективні опори звужені до літературної компетенції. Для виконання прогнозуючої ролі заголовка необхідні зв'язки практично зівсіма областями читацьких знань. Кожний заголовок виконує тематизуючу функцію в тексті. При цьому можна виділити найбільш типові випадки найменувань твору за одним чи декількома компонентами змістової структури твору: називається основна дійова особа (або група осіб), подія (або події), які являються центром фабульної дії, часу або місця дії. Заголовок, який має структуру словосполучення або речення, може називати одразу два (або більше) компоненти змістової структури твору.

Окрім тематизуючої, заголовок може мати символізуючи функцію в тексті. Символічний зміст заголовка формується в межах всього тексту. При цьому можливий розвиток і навіть трансформація символічного змісту заголовка.

В якій би функції не виступав заголовок, він завжди є організуючим елементом тексту.

Це проявляється не тільки в тому, що, прочитавши текст, читач ретроспективно осмислює заголовок, але і втому, що заголовок функціонує в тексті як одна або декілька номінацій і, таким чином, приймає участь в семантичній організації тексту.

Нижче на прикладі конкретного казкового твору розглянемо вибір заголовку в залежності від повторюваності тих чи інших лексичних компонентів казки.

Jack and the Beanstalk («Джек і бобое стебло»)

Once there was a boy called Jack who lived with his mother. They were so poor that she said to him one day, "We'll have to sell our cow- it's the only way."

So Jack took the cow to market. On the way, Jack met a stranger. "I'll give you five beans for that cow," she said. "They're magic beans…"

"Done!" said Jack. But when he got back…

"Five beans for our cow?" cried his mother. And she threw them out of the window. All through the night, a beanstalk grew…and grew… till it right out of sight. Before his mother could say a word, Jack climbed…and climbed…and he didn't stop till he reached…the top. There Jack saw a giant castle. He knock- knock- knocked, and a giantess opened the door.

Inside, Jack could hear a thumping and a banging and a stamping and a crashing!

"Quick," said the giantess. "Hide!" My husband is hungry!"

"Fee, fi, fo, fum! Watch out everyone, HERE I COME!" roared the giant.

The giant sat down for his supper. He ate a hundred boiled potatoes, and a hundred chocolate biscuits. And then, feeling a bit happier, he got out his gold.

The giant started counting his coins, but soon…he was snoozing. Jack snatched the gold and raced down the beanstalk.

"Gold!" cried Jack's mother when she saw what he'd got. "We're not poor any more!" But Jack wanted to go back up the beanstalk. The next day he climbed…and climbed… and he didn't stop till he reached the top. Inside the castle, Jack hid when he heard…a thumping and a banging and a stamping and a crashing. "Fee, fi, fo, fum! Watch out everyone, HERE I COME!" roared the giant. The giant sat down for his supper. He ate two hundred baked potatoes, and two hundred jellies. And then, feeling a bit happier, he got out his hen that laid golden eggs. The hen started laying, but soon…the giant was snoozing. Jack snatched the hen and raced down the beanstalk.

"Golden eggs from a golden hen!" cried Jack's mother.

"Now we'll never be poor again!" The next day, Jack climbed the beanstalk once more.

"Fee, fi, fo, fum! Watch out everyone, HERE I COME!" roared the giant.

The giant sat down for his supper. He ate three hundred roast potatoes, and three hundred cream cakes. And then, feeling a bit happier, he got out his silver harp.

The harp sang him lullabies, and soon… the giant was snoozing. Jack snatched the harp and raced down the beanstalk. But the harp called out, "Master! Master!"

The giant woke up and started to chase after Jack.

"Bring the axe, Mother!" shouted Jack as he neared the ground. Then he chopped and he chopped and didn't stop till…CRASH! Down came the beanstalk and the giant. And with the gold and the hard and the eggs and the hen, Jack and his mother were never poor again.

В даному казковому творі нами було найбільше зафіксовано повторів на позначення Джека та Велетня. Повторів на позначення Джека було нараховано 36, а на позначення Велетня - 30, тобто приблизно однакова кількість. Слова ж, що позначують боби та бобове стебло було вжито лише 9 разів. Саме тому вважаємо доцільним замінити заголовок казкового твору на Jack and The Giant.

Таким чином, можливо представити текст як систему змістовних компонентів за реченнями - заголовок, проблема, мета спосіб / метод, головний герой. Проблемна ситуація - об'єкт - спосіб вирішення - висновок.

Через те, що один i той самий змiстовний компонент повторюється, можна упевнено сказати, що тi або iншi компоненти схиляються до визначеного мiсця в текстi. Найбільше навантаження в текстах казок мають змістовні компоненти, що включають способи виходу з проблемної ситуації.

Процедура компресiї - це переробка iнформацiї з метою її скороченя i створення вторинних текстів у виглядi оповідань, розповідей, байок.

Огляд лiтератури з лiнгвiстики тексту за ocтаннi роки свiдчить про те, що явище компресiї ще мало дослiджене i мiнiмiзацiя оригiналъних текстів вiдбувається без врахування законiв структурування одиниць тексту, якi надбудовуються над реченням.

Отже, для квалiфiкованого пiдходу в створенні текстів i їх компресії необхiдне знання одиниць не тiльки морфологiї, лексики i синтаксису, але i тих, що надбудовуються над реченням. До цього часу немає однозначних визначень цих одиниць. Лiнгвiстика перебувае в cтані невизначеностi як до словосполучення, атрибутивної конструкції, так до одиниць, які надбудовуються над реченням.

Дослiджуваний обсяг змiстовних компонентiв казки в кiлькiсному планi, i їх рiзновиди, мають саме пряме вiдношення до якiсного визначення казки. Вiд кiлькостi змiстовних компонентів залежить повнота iнформацiї: чи йде компресiя вiд вcix роздiлiв казки, що представленi в творі, тобто має всеосяжний характер або представляє один-два роздiли. Текст i його варiанти являють спiрне явище щодо їх iдентичностi. Їx неiдентичнiсть в планi форми (виразу) очевидна, а звiдси виходить, що змiст рiзний. Зрозумiло, що вiдмiннiсть зовсiм рiзнотематичних текстів i вiдмiннiсть однотематичних текстів, а тим бiльше, оригiналу та його варіантів, тобто стислих текстів цього ж оригiналу (байки, оповідання) - рiзнi явища.

Аналiз на кожному piвнi - це виявлення не тiльки унiфiкованих одиниць, але й унiфiкованої структури мiж ними. В системi даного була виявлена структура, яка характеризується найбiльшою частотнiстю одного i того ж даного i визначае тему мікрo, або макротексту i може виражатись графiчно через абзац, роздiл, чи вiдповiдати всьому тексту в формi заголовка.

Механізм виділення одиниць більш високого порядку, ніж речення лежить в основі закономірності компресії інформації через узагальнення найбільш інформативно важливого в теми абзаців, потім - в теми розділів статті і так до заголовка.

За підсумком вивчення досліджень структури та семантики тексту і аналізу казкових творів можна зробити такі узагальнення:

1. Текст має знакову природу і повинен досліджуватися як складна система ієрархії знаків, які відносно добре досліджені до рівня речення.

2. Найбільш перспективною концепцією в дослідженні одиниць, які надбудовуються над реченням, є дослідження не ізольованого речення, а такого, яке включене в текст у співвідношенні з цілим текстом.

3. В даній роботі семантика тексту трактується як поняття співвідношення з одиницями плану виразу (сегменти тексту від букви, складу, слова, словосполучення, речення, цілого тексту так і гносеологічних одиниць тексту (фонеми, морфеми, частини мови, члена речення, даного-нового).

4. Проблема субстанціальних та структурних категорій може бути вирішена за діалектичного розуміння системи і структури, форми і змісту.

5. Перехід або включення однієї системи в іншу відбувається згідно законів руху і розвитку матерії, знакова система тексту має динамічний характер.

6. Текст як складна матеріальна система письмових знаків розвивається на основі загальних діалектичних законів на основі боротьби протилежностей одиниць всередині кожної системи, від простого знаку до складного, відповідно закону заперечення, заперечення, як перехід від системи одних знаків до системи інших, як перехід визначеної кількості через якість в нову кількість.

7. Система простих речень з уніфікованою структурою - повтором є новим рівнем, порівняно з синтаксичним - супрасинтаксичним.

Запропоновані підходи щодо текстотворення (породження тексту) на основі діалектичних законів розвитку матерії в поєднанні з системно-структурними відношеннями, а також процеси зворотної дії, які називаються компресією або згортанням інформації до заданих параметрів відкривають нові горизонти світосприйняття і, зокрема, підтверджують універсальність законів розвитку матерії, а також продуктів ментального змісту.

Розділ ІІІ. Закони компресії тексту

3.1 Переклад як складова частина утворення вторинних текстів

Продуктивні види мовленнєвої діяльності - говоріння і письмо - передбачають створення текстів (висловлювань) в усній (говоріння) і писемній (письмо) формі.

Рецептивні види мовленнєвої діяльності пов'язують зі сприйняттям і осмисленням усних (слухання) і писемних (читання) текстів. При цьому дослідники наголошують, що для створення, і сприйняття текстів головним є смисл висловлювання.

Н. Іпполітова звертає увагу на такі традиційні етапи мовленнєвої діяльності: спонукально-мотиваційний (передбачає виникнення мотиву мовленнєвої діяльності); орієнтувальний (обдумування, планування, вибір мовленнєвої поведінки, стилю і жанру висловлювання); виконавський етап і контрольний(аналіз виступу в цілому) [10, с.74]. Названі етапи відповідають таким розділам класичної риторики, як інвенція, диспозиція, акція і релаксація.

Оскільки діяльність перекладача багато в чому базується на створенні вторинних текстів, Н. Іпполітова більше уваги звертає саме на них і визначає такі особливості вторинних текстів:

1) за своєю суттю вони є реакцією на прочитане, відповіддю на сказане і результатом процесу сприйняття й інтерпретації тексту;

2) характерною ознакою вторинних текстів є зміна авторства, що передбачає не заміну однієї особистості іншою, а заміщення однієї інтенції іншою, в результаті чого змінюється суб'єкт мовленнєвої діяльності, первинний текст постає предметом, а вторинний - результатом його діяльності.

До вторинних текстів відносять такі: відтворення первинного тексту, діалог з первинним текстом, вторинний текст-відповідь, вторинний текст-дослідження, інтерпретація первинного тексту, завершення первинного тексту.

Вторинний текст має свої мовні, мовленнєвi та позамовнi характеристики щодо подачi та оформлення iнформацiї у контексті комунiкативної дiяльностi продуцента та реципiєнта.

Успішність створення вторинних текстів багато в чому забезпечується рівнем розвитку вміння читати. Причинами труднощів, що виникають під час творення вторинних текстів, вважають незнання законів жанру того чи іншого вторинного тексту, невміння правильно використовувати мовні й мовленнєві засоби, доречні у відповідних текстах; неврахування істинної специфіки вторинних текстів [15, с.169].

Процес створення власного тексту, на думку Д. Архарової, є складним для перекладача. Осмислене, самостійне і успішне творче конструювання художнього тексту на основі зібраного матеріалу стає можливим і реальним, на думку дослідниці, якщо цей процес алгоритмізувати. Поетапний алгоритм діяльності автора тексту спирається на його мовленнєву і комунікативну компетенцію, що сприяє обдумуванню і дає змогу розвинути цю компетенцію до рівня компетентності.

Пропонується система певних мовленнєвих кроків, операцій і прийомів, що допомагають винаходити зміст тексту: побудова дефініції тематичного слова - формулювання головної думки тексту твору - побудова логічної схеми (логографа) майбутнього тексту на основі обраного типу мовлення.

Мовленнєве оформлення інформаційних структур передбачає компетенцію у використанні функціонально-стилістичних і експресивно-забарвлених мовних засобів, тропів, основних риторичних фігур.

Алгоритм авторської діяльності сприяє розумінню і усвідомленню смислу і послідовності необхідних мовленнєвих дій, визначає порядок і перспективу в роботі, що зрештою мотивує учня до осмисленого написання тексту твору.

Одиницями вторинних номінацій є слова та словосполучення, одиницями комунікації - висловлювання та тексти. Номінативним (НО) та комунікативним одиницям (КО) притаманні риси ізоморфізму стосовно їх знакового буття та характеру конструювання.

Об'єктом дослідження вторинних конструювань є НО та КО, предметом - їх лінгвокогнітивні аспекти. НО та КО, як семіотичні знаки, позначені синтактикою, семантикою, прагматикою та епідигматикою. НО та КО відкриті для вторинного конструювання, що обумовлюється динамізмом та адаптивною силою. Вічним двигуном у мові є словотвір, що діє без перепочинку, виготовляючи потрібні для людей конструкти, розкриваючи тим самим таїни слова. На часі мови вивчаються у руслі їх динамічного, функціонального антропоцентричного трактування, тобто парадигмоцентрично [18, c. 27-29].

Конструювання вторинних текстів-перекладів включає процеси пролонгації, узагальнення, конкретизації, спеціалізації та модифікації. Концептуальний аналіз інгерентного буття текстів - це продовження традиційного семантичного аналізу: останній націлений на тлумачення значень слів або словосполучень у конкретному контексті,концептуальний - на пізнання організації знань про світ, представлених у мовних картинах,концептах-етносоціолінгвокультурних феноменах. Концептуальний переклад передбачає, таким чином, реконструкцію ментального образу, ословленого релевантними мовними одиницями. Якщо для НО критерієм семантизації слугує їх лексико-граматичне оточення, то для КО - ситуація.

Значущим для розуміння меж тексту є його дискурс, який препарує осмислення ситуацій у руслі питань - Що? Хто? Як?: про що йдеться мова, хто є учасниками ситуацій та як вони (ситуації) омовлюються. Ключові НО є віхами текстів, які (НО) фокусують увагу на ментальних концепціях КО.

Конгруентність корелюючих текстів об'єктивується в їх тематичній приналежності та прагматичній представленості. Пор. англ.: Deeds not words, actions speak louder than words - укр. більше діла, менше слів; англ. great talkers are little doers, hungry bellies have no ears, truth needs not many words, first think then say, be swift to hear slow to speak - укр. слів густо, а в животі пусто, хто багато говорить, той мало робить; говори мало, слухай багато, а думай ще більше; на правду мало слів; сім раз одмір, а раз одріж.

Дивергенції підлягають зокрема вторинні несерйозні тексти, які змінюють статус первинних конструювань, модифікуючи їх дискурсивний вектор. Пор. англ.: when I am good I am very very good, when I am bad I am better; how many ifs go to a bushel; many words may not fill a bushel. Лат. Veni, vidi, vici - у перекладі укр. прийшов, побачив, помовчи. Подібні курйози породжуються факторами інконгруентності, несумісності, різного бачення мовцями ситуацій.

Пор.: англ., One moron asked another "Do you know the alphabet?" "Yes," said the second. "What letter comes after `A'?" asked the first. The second moron answered: "All of them".

She - "How many times a day do you shave?"

He - "Oh, forty or fifty times."

She - "Say, you are crazy?"

He - "No, I am barber" [8].

Непорозуміння, зазвичай, подається в анекдотах, жартах, які породжують комічний ефект [42, c. 202-207].

Тексти-переклади належать до вторинних конструювань, які наводять міжмовні та міжкультурні мости. На інтерлінгвальному рівні в цільових текстах змінюється авторський склад, до нього входить тлумач-перекладач. Обсяг проблем у цільовому тексті збільшується: порушується питання адекватності, еквівалентності секундарних текстів, пріоритету підходів та конгруентності. НО як деривати позначені етимологічним буттям, яке або зберігається, або втрачається на просторах сьогодення. Резонансом цього процесу є омонімія, яка виникає в результаті розщеплення полісемантичного слова.

Модифікації структур корелюючих текстів (дериваційних і перекладацьких) свідчать про дієвість "вічного двигуна" на інтралінгвальних та інтерлінгвальних просторах. Вторинні тексти також "пам'ятають" своє ретроспективне буття, тяжіють до нього, мають межі та безмежжя, повторюють свою історію в наступних конструюваннях - дериваціях та тлумаченнях.

Слово riddle, наприклад, походить від англ. read. У словосполученні to read one's mind відгукується етимологічне, минуле значення to read - здогадуватися. Загадкам та прислів'ям притаманні спільні риси: художній дискурс, римовані форми, народні витоки, тематична паспортизація, прагматичне навантаження, посилання на минулий досвід, етнічний шарм, вторинне конструювання.

Розбіжності згаданих текстів об'єктивують їх автономність та аутентичність. За структурою загадки тяжіють до мікродіалогів, в яких адресант та адресат зосереджуються на ідентифікації референта. Наявність спільного досвіду препарує результативність пошуку. Ілокутивна сила прислів'їв передбачає відповідну поведінку, що обумовлюється самою природою паремійних одиниць. Поверхнева структура прислів'їв уможливлює легке запам'ятовування.

Віддаленість адресантів прислів'їв модифікується в царині загадок. Успішність пошуків тематичних блоків загадок реєструється у самих відгадках. Базою конструювання прислів'їв і загадок служить минулий досвід, ретроспективні дії, на які посилаються комуніканти. Характер настанов та рекомендацій у прислів'ях мають відношення до сучасних та прийдешніх поколінь. Феномен питальності прослідковується в семантиці, у прагматиці номінативних та комунікативних одиниць. До лексичного рівня парадигм питальності відносяться слова типу хто, що, коли, куди, який, скільки тощо.

3.2 Алгоритми компресії різновидів казок

Текст казки - вид оповідального, в основному прозаїчного фольклору (казкова проза), що включає в себе різножанрові твори, у змісті яких відсутня

вірогідність. Казковий фольклор протистоїть достовірному фольклорному оповіданню (міф, билина, історична пісня, духовні вірші, легенда, переказ). Це своєрідний жанр літературного оповідання, у якому літературно оброблений текст казки або наслідує фольклорну (літературна казка, написана в народно-поетичному стилі), або створює дидактичний твір, на основі нефольклорних сюжетів. Фольклорна казка історично передує літературній.

Англійські казки, що виступають об'єктом нашого дослідження, -- невеликі за обсягом прозові оповіді усної традиції. Вони є продуктом колективної творчості цілих поколінь, що зберегли оригінальну форму вираження змісту та звучання текстів. Традиційність норм поширюється як на зміст оповіді, так і на форму її звучання. Можливість імпровізації виявляється лише у вільному доборі лексико-семантичних елементів, проте є вторинною щодо традиційності тексту і не торкається домінантних жанрових ознак їхнього звучання.

На етапі дотекстової підготовки до процесу компресійної діяльності цінними вважаємо такі поради О. Леонтьєва:

1) перед складанням тексту виступу необхідно чітко проаналізувати предмет мовлення, визначити смислову ієрархію змісту виступу і причинно-наслідкові зв'язки;

2) заключним моментом дотекстової підготовки є продумування зв'язків між смисловими частинами;

3) дуже важливо у тексті орієнтуватися на логіку змісту [25, с.19-22].

На думку І. Гальперіна, суттєвою передумовою створення правильного (згідно з цілями й умовами комунікації) тексту є дотримання таких вимог: по-перше, узгодження змісту тексту і його назви; по-друге, досконале формулювання назви; по-третє, відповідність літературного оформлення функціональному стилю; по-четверте, наявність надфразових єдностей, об'єднаних різними типами зв'язку; по-п'яте, цілеспрямована і прагматична настанова [13, c. 102].

Розглядаючи зміст як багатопланове (багаторівневе) утворення, І. Зимня виділяє в ньому такі важливі елементи: мотиваційний рівень, рівень комунікативного наміру, предметно-денотативний рівень, смисловий рівень, мовний і мовленнєвий плани [16, с.192-193].

Окремі фази у роботі над компресією тексту твору виділяє В. Мещеряков: орієнтування в умовах мовленнєвої діяльності; планування змісту і форми твору; реалізація плану; контроль і корекція кінцевого результату [34, с.112].

Т. Матвєєва до найважливіших категорій процесу компресії тексту відносить тему і композицію, оскільки тема проходить через увесь текст, забезпечуючи його цілісність, а спосіб її розгортання є категорією композиції, що в сукупності утворює кістяк змістової структури. Відповідно суттєвим у роботі над текстом є співвідношення його з дійсністю (як у реченні) за допомогою категорій суб'єкта (автора), текстового часу, текстового простору, що об'єднуються в комплексній категорії локації, і тональності, або суб'єктивної модальності [30, с.352].

Рецепція твору в тріаді "автор-читач-науковець" стає в сучасних світоглядно-культурологічних системах фактично самостійним феноменом, фокусуючи різновекторні явища психології і мистецтва слова. Виокремленість конкретних ракурсів літературознавчого дослідження може видатися дещо штучним, проте є необхідним для деталізованого вивчення художнього тексту. Суб'єктивність цього процесу неминуче призводить до полісистемності і еклектичності -- в плані нестабільності його результату.

Аналіз структурних видозмін мистецького слова і моделювання художніх образів частково перетинається з концепцією цілісного сприйняття тексту, яка у нових літературознавчих школах, незалежно від установок дослідника, пов'язується з традиційним структуруванням твору. Сучасні літературознавці, при всій розмаїтості тематичних і формальних об'єктів їх інтересів, безпосередньо не зверталися до проблем, як конкретні стилістичні явища формують синкретизм індивідуального стилю письменника, як інформаційна компресія (ІК) [44; с 14] у художній прозі сприяє реалізації майстерності автора.

За визначенням Н.Валгіної, інформаційна компресія -- це стиснення змістового аспекту дефініціюючого при збереженні сутнісної площини дефініційованого [12; с.168], відповідно, це явище має значний потенціал у архітектоніці тексту, оскільки напряму пов'язане з моделюванням образного слова. Семіотичні і комунікативні засоби компресії інформації в художньому творі мають значеннєву спрямованість, відмінну від інших видів текстів. Існує ряд мотивів, які обумовлюють компресію інформації, зокрема, у художньому мовленні значущими є такі:

1) вимоги мовної прагматики;

2) приписи естетики і жанру;

3) вимоги стилістики.

До семіотичних (знакових, мовних) різновидів компресії належать: лексична компресія (ЛК), синтаксична компресія (СК) та формування мовленнєвих стереотипів; до комунікативних (власне, текстових) -- згортання інформації та застосування повторної номінації [12; с.165].

Взагалі, інформаційна компресія призводить до лаконізації тексту, ступінь якої залежить від комунікативної ситуації, а в художньому тексті -- від інтенції автора. Лаконізація в такому випадку не є скороченням тексту за рахунок вилучення частини інформації, але оптимізацією сприйняття зі збереженням повного обсягу емоційної, змістовної і образної інформації.

Оскільки художній твір є комунікаційним актом, то застосування до нього аналізу засобів ІК дозволяє з'ясувати походження компонентів образності через специфіку того чи іншого казкового твору.

Найпоширеніша інформаційна компресія -- граматична неповнота конструкцій, у яких випущено цілий ряд головних і другорядних членів речення, переважно з еліпсисом одного або кількох членів речення, або ж усього підрядного. Своєрідною формою лексичної компресії стає вилучення певного смислового компонента, яке переважно зустрічається у діалогах.

Відповідно інформаційна компресія як один із способів підвищення інформативності вербальних засобів вираження (мовних одиниць) допомагає побудувати такий текст, у якому був би максимально виражений необхідний смисл при мінімальній затраті мовних засобів.

Таким чином, текст у процесі перекладу забезпечує максимальний ступінь спілкування з реципієнтами. Для цього його зміст і форма повинні відповідати певним критеріям. На етапі підготовки тексту варто звертати увагу на такі деталі, як орієнтація на комуніканта, організація його уваги при сприйнятті тексту, забезпечення читача позасюжетною інформацією, структурне й композиційне оформлення змісту тексту, зміст передтекстового етапу роботи (осмислення змісту і об'єму теми, відбір і систематизація матеріалу, попереднє, “робоче” формулювання головної думки тексту і його головних положень, вибір моделі тексту), зміст текстового етапу (вибір і реалізація функцій і типу зачину, деталізація головних положень тексту, розподіл змісту тексту в його планах - фоновому, сюжетному і авторському - і т. ін.).

Висновки

В даній роботі було розглянуте питання компресії тексту в лінгвістиці на основі закону розвитку тексту і були використані закони структурування одиниць тексту при компресії тексту.

Процедура компресії - це переробка інформації з метою її скорочення і створення вторинних текстів, зокрема у формі перекладу.

Огляд літератури з лінгвістики тексту за останні роки свідчить про те, що явище компресії ще мало досліджене і мінімізація оригінальних текстів відбувається без врахування законів структурування одиниць тексту, які надбудовуються над реченням.

Системний підхід до вивчення тексту, розроблений професором університету ім. Б. Грінченка Рябоконь Т.А. (в даному випадку текстів казкових творів), дозволив виявити механізм структурування тексту та його одиниць.

Дякуючи системно-структурному підходу було виявлено три рівні мовлення (супрасинтаксичний, комунікативний та інформативний). Кожен з них характеризується своїми інваріантними одиницями аналізу та уніфікованими структурами.

Супрасинтаксичний рівень представлений системою простих речень, зв'язаних через повтор.

Комунікативний рівень - система комунікативних одиниць даного і нового. Уніфіковані структури в системі даного визначаються частотністю одного і того ж даного, у системі нового - наявністю спільного змістовного компоненту.

Інформативний рівень представлений темою та змістовними компонентами на рівні тексту резюме. Уніфікований набір змістовних компонентів представляє композицію тексту, у той час, як конкретне наповнення тексту є його сюжетом.

Алгоритми перекладу іншомовних (англомовних) казкових творів та алгоритми їхньої компресії були досліджені на прикладах казкових англомовних творів.

Можна зробити такі висновки:

1. Інформативний рівень на основі системно-структурного підходу має властиві йому одиниці аналізу, а саме: змістовні компоненти тексту, тема тексту або його частини (абзацу і т.і.).

2. Інформативний рівень є вищим рівнем до комунікативного рівня, тому що його одиниці - змістовні компоненти тексту і тема тексту створені на основі структурних відносин між елементами нового і елементами даного.

3. Структура між елементами нового створюється в результаті дії семантичного поля тексту, завдяки якому різні поняття нижчих рівнів, що включені в комунікативний рівень, згруповуються за принципом компонентної приналежності до єдиного цілого. Частотність тих самих даних є сигналом теми частини тексту або всього тексту, тому є критерієм відповідності заголовка змісту тексту, а також узагальненням семантики, тобто вказує на закономірність компресії інформації.

4. Набір семантичних компонентів складає змістовну одиницю тексту, а тема - його заголовок, в графічному плані на рівні тексту, тому графічний рівень співпадає з текстовим.

5. Структура між змістовними компонентами виражає сутність уніфікованої змістовної одиниці, що виступає як одиниця жанрового рівня. Таким чином, можливо представити текст казкового твору як систему змістовних компонентів за реченнями - заголовок, проблема, мета спосіб / метод, головний герой. Проблемна ситуація - об'єкт - спосіб вирішення - висновок.

6. Літературознавчі поняття: композиція, сюжет, тема, ідея в лінгвістичній інтерпретації набувають нового змісту: конкретне наповнення тексту є сюжетом, а композиція (узагальнений зміст мовленнєвого твору) генералізується від структур компонентів нового, тема тексту виводиться зі структур компонентів даного, а ідея еквівалентна модальності тексту.

7. Неабияку роль в організації тексту відіграє заголовок, завданням якого є привернути увагу читача, встановити з ним контакт. Кожний заголовок виконує тематичну функцію в тексті. Окрім систематизуючої заголовок може виконувати символізуючу та оцінюючу функції. Проте, в якій би функції не виступав заголовок, він завжди є організуючим елементом тексту.

Такий комплексний підхід до вивчення мовленнєвих творів розроблений на основі загально-лінгвістичних системних концепцій відповідно до загальних діалектичних законів руху матерії, дає підстави вважати, що така закономірність структурування тексту повинна розповсюджуватися на інші види канонізованих текстів.

Разом з тим, в ході дослідження виникла низка проблем, що отримала загальне вирішення. Більш докладне висвітлення цих проблем може скласти основу іншого дослідження. Перелік проблем такий: просте речення як одиниця супрасинтаксичного рівня мовної системи, критерії визначення даної і нової інформації на комунікативному рівні, присудковість і предикативність в мовній системі, місце словосполучення в мовній системі.

Результати дослідження, на нашу думку, мають значення для практичного застосування в курсі навчання як в середніх, так і у вищих навчальних закладах, при опрацюванні мовленнєвих творів.

Важливою складовою роботи з текстом, призначеного для перекладу, є його оглядове, ознайомлювальне, поглиблене, аналітико-критичне читання. Успішність цих процесів залежить від сприймання й усвідомлення, необхідними умовами успішного перебігу яких є внутрішня мотивація. Осмислення сприймання залежить від віку, досвіду, фонових знань, творчого мислення читача. Унаслідок сприймання й усвідомлення відбувається розуміння тексту та його інтерпретація. Компресія художнього тексту через переклад дає змогу більш ефективно вичленувати блоки інформації і розкрити смислову структуру в тексті.

Щоб прискорити сприйняття текстового матеріалу іде пошук ефективних шляхів, алгоритмів розуміння, що мають за основу вірне сегментування мовленнєвого твору, для чого необхідні лінгвістичні дані про структуру та семантику тексту.

У наведених у роботі прикладах відображені особливості функціонального наукового жанру, що характеризується прямим (не образним) використанням мовних засобів. Семантика різних художніх творів є достатньо складною, але дані закономірності, на нашу думку, повинні розповсюджуватися на всі види текстів з урахуванням модифікації змістовних компонентів, що складають одиницю тексту певного жанру.

Перспективу дослідження вбачаємо у вивченні структурних особливостей казок у творах інших англомовних авторів. Аналіз розглянутих методів сприятиме розумінню, окресленню, відображенню методів структуралізму та складного цілого в авторських казках англомовних авторів.

Список використаної літератури

1. Александрова О.В. Проблемы экспрессивного синтаксиса. - М.: Высшая школа, 1984. -211с.

2. Алексеев О., Брандис Е., Гроденский Г., Детская литература. Пособие для педагогических институтов и педагогических училищ, - М. Учпедгиз, 1960.

3. Анисимова Т.В. Современная деловая риторика: учеб. пособие / Т.В. Анисимова, Е.Г. Гимпельсон - М.: Московский психолого-социальн. институт; Воронеж: МОДЭК, 2002. - 432 с.

4. Антипова А.М. Ритм как естественное свойство речи и как средство художественного воздействия// Просодия текста -М.: Мос. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М.Тореза, 1982, -С.3-6

5. Архарова Д.И. Изобретение содержания сочинения как упражнение для развития речевых и коммуникативных компетенций ученика / Дина Ивановна Архарова // Риторика и культура речи в современном обществе и образовании: сб. матер. Х Международной конференции по риторике; науч. ред.-сост. В.И. Аннушкин. - М.: Гос. ИРЯ им. А.С. Пушкина, 2006. - Вып. 2. - С. 13-18.