Вербалізація образу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Зміна наукової парадигми наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття спричинила розширення кола мовознавчих досліджень. Нові напрямки лінгвістики, спрямовані на вивчення мови в її функціональному аспекті (психолінгвістика, соціолінгвістика, прагмалінгвістика, паралінгвістика тощо), зосереджують увагу на явищах соціальної дійсності, які раніше розглядалися в межах інших гуманітарних наук. Зокрема явище маніпулятивного впливу на свідомість людини до недавна вивчалося переважно у сфері психології (С. І. Бернштейн, Р. Р. Гаріфуллін, Г. В. Грачев, Є. Л. Доценко, Т. М. Дрідзе, У. Кі, О. О. Леонтьєв, Х. Лунг, І. К. Мельник, В. М. Панкратов, К. Провант, С. К. Рощин, Б. Шелдон, Ю. Шерковін) та політології (Е. Я. Баталов, Дж. Ванкін, Р. Гудін, К. Єгорова-Гантман, К. Ілі, С. Кара-Мурза, С. Кроссен, Г. Лассуелл, Л. Левченко, К. Плешаков,
Г. Г. Почепцов (мол.), А. Цуладзе, Н. Чомскі, Г. Шиллер).

Актуальність обраної теми визначається загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на розгляд мовних одиниць з урахуванням того, які структури людського знання вони репрезентують, які ментальні процеси покладено в основу мовної номінації.

Актуальність дослідження також зумовлена пошуком нових шляхів аналізу мовної структури образу та виявлення особливостей синтаксичних засобів створення образу у пресі. Лінгвістична сторона образу відтворюється за допомогою синтаксичної конструкції, яка побудована за певними логіко-синтаксичними законами, що відбивають сутність концептуальної структури образу.

Об'єктом дослідження є вербалізація образу україни у суч ЗМІ, адже зважаючи на теперішню політичну ситуацію в країні, проблеми України не лише обговорюються в усьому світі усно, а й подаються у друкованому вигляді на перших сторінках найвідоміших та найавторитетніших англомовних видань.

Предметом дослідження виступають вербальні засоби - лексичні одиниці, стилістичні та риторичні прийоми вербалізації образу України.

Використання паралінгвістичних засобів ґрунтується на апеляції до образно-емоційної сфери свідомості, воно підпорядковане певним маніпулятивним стратегіям і спрямоване на інтеракцію з вербальними засобами з метою посилення аргументативного впливу та перлокутивного ефекту.

Мета дослідження полягає у вивченні та систематизації різноманітних синтаксичних конструкцій, у контексті яких розгортається словесний образ.

Найголовнішими завданнями у відповідності до мети дослідження є: - виявлення різноманітних типів вербалізації; - класифікація словесних образів відповідно до зазначених типів асоціацій; - виявлення конкретних логічних типів відносин між зіставленими в образі поняттями; - виявлення і систематизація ряду синтакичних конструкцій, які втілюють той чи інший тип відносин між зіставленими поняттями; - визначення особливостей синтаксичних конструкцій, в контексті яких реалізується словесний образ. Головна мета і завдання дослідження визначили використання таких методів: індуктивного та дедуктивного методів дослідження, описово-аналітичного, методу компонентного аналізу, дефініційного аналізу.

РОЗДІЛ І. ЯВИЩЕ ВЕРБАЛІЗАЦІЇ

вербальний символ лінгвістичний образ

1.1 Теоретичні засади лінгвістичного дослідження вербальних засобів представлення концептів

Вихід на перший план когнітивно-дискурсивної парадигми наукових досліджень і, як наслідок, поява когнітивної лінгвістики передбачає переведення сучасних мовознавчих пошуків у площину, що спирається на якісно нову теоретико-методологічну платформу. Зокрема, визначилася установка на розгляд мови як відображення взаємодіючих структур людської свідомості, мислення й пізнання та на визнання нерозривного зв'язку когніції та комунікації.

Тому до сфери когнітивної лінгвістики потрапляють питання про те, яким чином здійснюється зв'язок мови зі світом, як мовні вирази, одиниці, категорії пов'язані зі сприйняттям оточення, як вони відбивають його пізнання, як структури мовного знання репрезентуються у свідомості та беруть участь у переробці та комунікації інформації. Аналіз мови стає невіддільним від розкриття закономірностей розумових процесів з розпредмечування, структурації та класифікації властивостей і функцій речей, образи яких перехоплюються, зупиняються, фіксуються вербальними формами.

У руслі когнітивного підходу формується активне розуміння того, що саме мова забезпечує найкращий доступ до внутрішнього світу людини, до структур її досвіду, які не спостерігаються безпосередньо. Наші уявлення про навколишню дійсність об'єктивуються у мові та створюють базу для аналізу тих процесів, що мають місце у людській свідомості та мисленні. Таким чином, дослідження мовних одиниць ставить за мету аналіз тих ментальних репрезентацій знання, які корелюють з ними на рівні свідомості.

Зазначений підхід дозволяє також зрозуміти, що саме від знання про мовну систему (мовне знання) та знання про світ (енциклопедичні знання) залежить успішність мовленнєвої комунікації. З цим пов'язано активізацію пошуків у напрямку вивчення ролі концептів у дискурсивній практиці людини. Досліджуються засоби репрезентації концептів різнорівневими одиницями мови та мовлення, їхня смислова структура, текстотворчий потенціал, особливості індивідуальної концептуальної картини світу тощо.

У руслі когнітивно зорієнтованих досліджень мова розглядається як «вмістилище духу народу», рефлексія його національної ментальності, найважливіша складова частина його культури [2, с. 293].

Отже, процес номінативної діяльності, за допомогою якої відбувається виокремлення певних фрагментів дійсності, їхнє називання та формування понять про них у формі різноманітних номінативно-комунікативних засобів, виступає одним з головних засобів пізнання світу, його відображенні у світогляді нації. Цим й обумовлені наявні тенденції у розвитку сучасних лінгвістичних досліджень, сутність яких виявляється у пошуку пояснень того, як у мовних, зокрема лексичних, одиницях відобразилось бачення світу людською свідомістю.

Мисленнєва активність полягає в маніпулюванні наявними систематизованими та упорядкованими знаннями, активації підрозділів усього концептуального апарату людини, який знаходить відображення у цілісній глобальній моделі буття [16, c. 18]. Об'єктивацію засвоєних знань виконує мова, адже для свого вираження мислення повинно наділятися мовною формою. Проте, думка не просто виражається у слові, а й відбувається у ньому. Вона втілюється у слові не стихійно, а усвідомлено, що зумовлює удосконалення вираження думки й самого слова.

У зв'язку з цим мову визнають як унікальну природну динамічну когнітивно-комунікативну систему. Фіксуючи результати когнітивної діяльності свідомості, мова виступає знаряддям інтерпретації людиною як навколишнього середовища, так і самої себе на всіх етапах пізнання
[5, c. 7]. Необхідність і значущість мови у процесі інтерпретації світу зумовлені можливістю включення системно організованої інформації до соціальної діяльності лише у тому випадку, коли ця інформація отримує форму, придатну для чуттєвого сприйняття та трансляції. Сам мисленнєвий акт (пошук значущого) та акт комунікації (означування) виступають функціонально різними аспектами єдиного процесу формування смислу висловлення. Таким чином, одиниці мови й мова в цілому визнаються підсумком роботи свідомості людини, спрямованої на різнобічне відображення та осмислення оточуючого світу, а також на передачу певного обсягу комунікативно значущої інформації.

Мова грає першочергову роль на всіх етапах пізнання. В антропологічно спрямованій парадигмі мовознавчих досліджень головною дистинктивною рисою осмислення світу людською свідомістю вважається “втіленість”. Її сутність полягає в тому, що база, на якій ґрунтується мислення людини, заснована на чуттєвості, рухах нашого тіла та фізико-соціальному досвіді людини.

Можна твердити, що сучасна мовознавча думка проводить чітку межу між мовою та мисленням людини, акцентуючи їхній тісний зв'язок та вплив одне на одного. Процес формування людського мислення, тобто мислення поняттєвого, узагальнюючого та абстрагуючого, відбувається тільки за посередництва природної мови. З іншого боку, мислення визнається джерелом походження, функціонування та розвитку мови, одиниці якої виступають засобом формування та передачі людської думки.

Окреслене розуміння закоріненості мови та мовлення у сфері свідомості визначає спрямованість сучасних лінгвістичних досліджень на розкриття тих феноменів мислення, які стоять за мовними явищами. Мовні одиниці вважаються вербалізаціями різноманітних ментальних структур представлення різних типів знань, у зв'язку з чим ці структури потрапляють до фокусу уваги численних мовознавчих пошуків.

Використання у процесі інтерпретації дійсності прототипів як інструментів, за допомогою яких людина здатна справлятися з нескінченною кількістю стимулів, що поступають з оточення, складає значну частину усієї її когнітивної діяльності. Виконуючи роль фільтрів, через які йде потік нової інформації, прототипи беруть участь у її ідентифікації та категоріальному розподілі, весь час оновлюючись, поповнюючись новими даними. Враховуючи зазначене, їх можна віднести до концептів-аналізаторів, які задають напрямки когнітивного опанування буття людиною та фіксування результатів когніції у системі мови [9, c. 51].

Предметний світ, осягнутий людиною на поняттєвому рівні, в ідеальній формі існує в системі мовних значень, які виступають засобом семантичної інтерпретації поняттєвого світу. Значення слова виступає лінгвістичним відбитком, концептуально конгруентним, але не повним двійником поняття, що є своєрідним прототипом, навколо якого формується концепт. Таким чином, значення мовних знаків пов'язується зі своєю понятійною основою, що робить можливим реконструкцію концепту під час аналізу семантики його мовних репрезентацій.

Під час опису вербально представлених концептів слід враховувати їхню неізольованість відносно один одного, що ставить питання вивчення загальної організації системи концептів у свідомості людини.

Однією з головних функцій концептів є інтерпретація отримуваних даних. Концепти утворюють інформаційну базу мислення, певний концептуальний каркас свідомості, що уможливлює подальший процес когнітивного опанування дійсності. Світ «фільтрується» у свідомості особистості крізь концептуальні площини - “згустки” структурованої інформації, що стосуються окремих ділянок досвіду про світоустрій та місце людини у ньому. Результатом такої фільтрації стає упорядкована у вигляді системи взаємопов'язаних змістів свідомості носіїв мови концептуальна картина світу (ККС).

ККС є системою інформації про дійсний чи можливий світи, яка постійно знаходиться у стані розвитку та оперативної мобільності за рахунок безперервного пізнання індивідом об'єктивної реальності. Обробка та зіставлення даних, що надходять різними каналами і тому належать різним модальностям, відбувається на концептуальному рівні свідомості. Окрім інтелектуального компоненту, спосіб інтерпретації дійсності індивідом значною мірою залежить від його емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу.

Системність ККС маніфестує системність пізнання світу: її компоненти, категоризовані людською свідомістю, встановлюють постійні зв'язки, переплітаються та взаємодіють між собою, утворюючи сукупність знань з «каталогізованою» структурою. Остання не є гештальтною. Ментальні репрезентації подібних реалій об'єктивного світу утворюють у межах ККС нескінченну кількість великих за обсягом угрупувань концептів - концептосфер (КС), зумовлюючи, таким чином, складноструктуровану, негомогенну природу ККС.

Мова класифікує явища об'єктивного світу і приводить знання про нього у систему - мовну картину світу. Під МКС розуміють сукупність зафіксованих в одиницях мови уявлень народу про дійсність на певному етапі його розвитку, тобто здійснюване у лексичному та граматичному складі мови, зображення всього існуючого у вигляді цілісного та багатокомпонентного світу, який у своїй структурі й у зв'язках своїх частин віддзеркалює людину, її матеріальну та духовну життєдіяльність, простір та час, у яких вона існує тощо. Таким чином, МКС має глибоко укорінений антропоцентричний характер, виступає своєрідною призмою, крізь яку людина бачить світ і яка визначає її ставлення до цього світу.

Номінативні одиниці одного частиномовного розряду усередині встановленої лексичної парадигми утворюють просте ЛСП; підключення до нього різних частин мови дає розгорнуте ЛСП, визначаючи обсяг номінативного простору певного концепту.

Ім'я поля вербалізує конкретний концепт, який виступає об'єднуючим началом для усіх слів, що його актуалізують [11, c. 112]. Концепт закріплює неоднорідність відповідної онтологічної сфери через систему субфреймів (слотів) своєї фреймової структури, що певним чином проектується на структуру ЛСП.

Таким чином, структурація МКС відтворює вербальні зв'язки та відношення між мовою та дійсністю, що проявляється як у способах взаємодії полів, так у їхній внутрішній організації у межах структурованих ними номінативних просторів.

1.2 Вербальний символ і його функціонування

У сучасній лінгвістичній концептології поняття «словесний образ», «концепт» і «вербальний символ» розглядають то як різні елементи лінгво- культурної парадигми мовної картини світу, то як субелементи один одного, що іноді ускладнює розмежування цих понять як у науковому, так і в літературному дискурсі. Така тенденція не випадкова, адже зумовлена переплітанням різних традицій їх лінгвістичної інтерпретації або ж внутрішньою суперечливістю однієї традиції. Так, О. Потебня досліджував символ у тісному зв'язку з образом. І символ, і образ вчений розглядає як такі, що частково відображають дійсність [17, с. 16], і в цьому аспекті символ і образ можна визначати як два рівнозначні засоби відображення дійсності. Однак у праці «Мысль и язык» мовознавець визначає образ як структурний елемент символу, його внутрішню смислову форму поряд із зовнішньою смисловою формою - словом, що і собі класифікує образ як структурну складову символу. Таким чином, виникає внутрішня суперечливість при інтерпретації цих понять, яка знімається лише тоді, коли ми розглядаємо поняття «образ» на різних рівнях його лінгвістичного представлення: коли
О. Потебня говорить про образ як рівнозначний символу засіб відображення дійсності, то тут, очевидно, маємо справу з мовним образом як вербальним репрезентантом відповідного ментального образу, а коли мовознавець визначає образ як складову символу, то йдеться, мабуть, про чуттєвий образ, який у структурі символу виділяють більшість дослідників. Над співвідношенням між образом і символом свого часу розмірковував
І. Франко в трактаті «Із секретів поетичної творчості». Як зазначав учений, людина постійно перебуває в силовому полі дії то свідомого, то несвідомого, другого Я і має окрему свідомість, пам'ять та інші прикмети, що становлять психічну особу. Саме друге Я здатне до символізування - властивості перетворення чогось в символ, тому ми часто бачимо символічні сни, що відповідають категорії явищ «афекти-чуття-пристрасті», з яких складається наше «духове» життя в межах свідомості [22, с. 49], де витворюються символічні образи, тобто образи з повсякденного життя, в яких вкладається певний зміст.

На відмінності між поняттями образ і концепт наголошує також
Н. Таценко. Різниця між образом і концептом, на думку дослідниці «полягає по-перше, у тому, що образ - це прямий «відбиток» дійсності, який ми одержуємо в результаті чуттєвого сприйняття, а концепт - це узагальнений, абстрагований відбиток, опосередкований розумовою діяльністю», а по-друге, в тому, що «образ - це неподільне відображення цілісного, а концепт - це розчленоване відображення спеціального як частини загального, відображення характеристик сутності предмета» [21, с. 107]. У свою чергу
О. Левченко розрізняє поняття «вербальний символ» і «символізований концепт». Символу, на думку дослідниці, властиві більш тонкі й опосередковані асоціативні зв'язки між словесними знаками й тими явищами та поняттями, які можна назвати символічними, а «символізований концепт» це значимий концепт, що легко піддається символізуванню [9]. Однак сучасні мовознавці не завжди чітко розмежовують поняття концепт, словесний символ і мовний образ. В. Жайворонок, наприклад, визначає концепт як форму поняття та його ідею, втілену в словесних образах буття .

Словесний образ виступає лише втіленням, зовнішньою формою концепту. В. Кононенко у статті «Мова і народна культура» оперує поняттями словесний образ, символ, слово-образ, слово-символ, образ-символ, які функціонують майже як синоніми. Однак слово-образ і слово-символ мають дещо відмінний поняттєвий обсяг: слово-образ не завжди є словом-символом, тоді як слово-символ завжди доповнює певний мовний образ того чи іншого предмета або явища [12, с. 62].

Ми розглядаємо мовний образ, концепт і символ насамперед як конструктивні елементи мовної та концептуальної картин світу. Відтак при визначенні співвідношення між цими поняттями зважаємо на їх розташування у структурі відповідно мовної чи концептуальної картин світу. У зв'язку з таким баченням можемо переосмислити традиційне розуміння мовної картини світу в працях Л. Лисиченко, яка розглядає її на трьох рівнях: як «домовну картину світу» з основним поняттям концепту, «концептуальну картину світу», основною одиницею якої виступає поняття, та «мовну картину світу», де базовим є значення мовного знака. Якщо характеризувати домовну картину світу як таку, що «містить елементи образного мислення», то тут відразу виникає асоціація з ментальним образом як «відображенням дійсності» [14, с. 37]. Концептуальну картину світу як таку, що «пов'язана з усім континуумом знань про світ», доцільно співвіднести з концептом як психоментальним утворенням, що відбиває ці знання.

Установлення співвідношення між поняттями мовний образ, концепт і вербальний символ не обмежується їх віднесенням до різних структурних рівнів картини світу (хоча і тут виникають суперечності, як у випадку із понятійним віднесенням символу). Цікавим є також співставлення цих понятьза функціональним критерієм. Так, А.А. Григор'єв, аналізуючи суть поняття концепту з психолінгвістичної позиції, зазначає, що можна виділити «три моменти пізнавальних концептів»: гносеологічний, номіналістичний і концептуалістичний, останній з яких визначається функцією заміщення. Суть цієї функції полягає в тому, що концепти як ментальні утворення заміщують у процесі мислення «невизначену множинність предметів» одного чи різних родів [7, с. 65]. О.В. Єлісеєва також вважає функцію заміщення важливою функцією символу при визначенні символічного наповнення концептів. Дослідниця зазначає, що призначення символу є не називання, а заміщення більш важливих і культурно значущих об'єктів чи моделей поведінки.

Важливою з погляду функціонування «вербального символу» та «концепту» в тексті є також естетична та інтегральна функції. За С. Нестерук, перша з них «виступає естетично-пізнавальним засобом мистецтва, який відображає риси об'єктивної реальності» [15, с. 7]. Це неоднорідна категорія, бо об'єднує в собі первинні і вторинні, безпосередні й опосередковані значення. Взагалі через естетичну функцію символу, як і концепту, автор передає багатоплановість значеннєвого змісту твору. Щодо інтегральної функції, то вона, на наш погляд, полягає в тому, що вербальні символи і концепти є тими смисловими центрами, навколо яких об'єднуються всі мовні образи, що формують мовно-символічну картину.

Таким чином, співвідношення понять концепт, вербальний символ і мовний образ можна характеризувати в різних аспектах: за семантичним обсягом поняття, з погляду віднесеності до того чи іншого рівня у структурі мовної картини світу, за функціональним навантаженням тощо. Це співвідношення буде дещо модифікуватись, що пов'язане з особливим статусом цих понять, їх дефініційною розмитістю, функціонуванням як складних взаємопов'язаних категорій, однак в основному окреслюється певна основна лінія інтерпретації, згідно з якою концепт - це найзагальніша базова одиниця концептуальної картини світу, що знаходить втілення в основній, найзагальнішій одиниці мовної картини світу - словесному образі, тоді як вербальний символ є категорією як концептуальної (план змісту; образ), так і мовної картини світу (план вираження; знак). До перспектив дослідження цієї проблеми можна віднести пошук нових аспектів співвідношення між поняттями мовний образ, концепт і вербальний символ, що дозволить чіткіше їх розмежовувати.

1.3 Вербальні та невербальні компоненти спілкування

Провідну роль у міжособистісному спілкуванні відіграють вербальні компоненти або мовні знаки. Вербальні компоненти (мовні знаки) -- засоби мовного коду, тобто слова, словосполучення, речення (повідомлення), тексти, за допомогою яких передається інформація.

За словами Ю.С. Степанова, в основі всіх уживань мовних знаків будь-якої мови лежать три елементарні функції. Ці функції належать не конкретній мові, а мові взагалі. Три елементарні функції полягають в тому, щоб: 1) назвати предмети реального миру (номінація);

2) привести назване в зв'язок один з одним (предикація)

3) локалізувати назване у просторі та часі (локація). Тобто, три названі функції відповідають трьом аспектам загальної семіотики: семантиці, синтактиці і прагматиці. Три основні семіотичні функції або навіть три основні семіотичні сфери витікають з семіотичної моделі комунікації. Знак є посередником між користувачем мови і об'єктами зовнішнього світу, а знакова система - посередником між зовнішнім світом, середовищем в цілому і користувачем [20, с. 13].

З погляду комунікації мову можна визначити як систему спілкування, яка характеризується, з позиції Ф.С. Бацевича: 1) спеціалізацією, 2) продуктивністю, 3) недовговічністю, 4) довільністю знаків мовного коду, 5) здатністю до транслювання і 6) обумовленістю культурою [1, с. 60].

Спеціалізація мови. Процес, скерований на створення міжособистісних зв'язків, порозуміння, під час якого людина застосовує первинні органи (язик, голосові зв'язки тощо) з метою створення повідомлень, природа яких є семіотичною, в своїй основі символічною.

Продуктивність (креативність) мови. Пов'язана з динамічністю мовної системи, її здатністю до розвитку і створення нових засобів комунікації.

Недовговічність мови як комунікативного коду. Зумовлена передусім специфікою усного мовлення, яке триває стільки, скільки говорить певна особа. Письмо, друк та інші системи зберігання мовних знаків можуть значно продовжити в часі життя мовлення. Розвиток сучасних комунікативних технологій суттєво продовжує існування мовлення в часі й просторі.

Довільність знаків мовного коду. Пов'язана із загальною знаковою природою мови. Знаки мови є довільними стосовно тих об'єктів реального і віртуального світів, які за ними стоять.

Здатність до транслювання (передавання). Людське мовлення застосовується для передавання інформації про речі, явища, особи, віддалені в часі й просторі. Можна говорити про речі, явища, особи, які не існують і ніколи не існували; можна говорити про майбутнє тощо.

Обумовленість культурою. Мовні знаки, будучи довільними за своєю формою стосовно реалій, які вони позначають, завжди мотивовані культурою. Кожен, хто правильно володіє певною етнічною мовою безумовно оволодіває традиціями тієї культури, яку обслуговує ця мова.

Мовлення -- основний, але не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією за допомогою багатьох інших засобів -- жестів, міміки, постав тіла, одягу, зачісок, запахів, навіть предметів, які їх оточують [1, с. 58]. Для співрозмовників значущими є прикраси, татуювання на тілі, ґатунок чаю або кави, що споживаються, тощо. Усе це називається невербальними повідомленнями. Світ невербальних комунікативних компонентів, якими користується людина в ході міжособистісного спілкування, багатий, різноманітний і має довгу історію розвитку.

Невербальна та вербальна комунікації взаємодіють. Російські психологи В. Куніцина, Н. Казаринова і В. Погольша, які спеціально досліджували процеси взаємодії вербальних і невербальних компонентів спілкування, визначили функції невербальних повідомлень стосовно вербальних. Це:

1) доповнення (у тому числі дублювання і посилення) вербальних повідомлень;

2) заперечення вербальних повідомлень;

3) заміщення вербальних повідомлень;

4) регулювання розмови [19, с. 170].

Невербальні засоби спілкування -- елементи комунікативного коду, які мають немовиу (але знакову) природу і разом із засобами мовного коду служать для створення, передавання і сприйняття повідомлень. Невербальна комунікація може також застосовуватись і як засіб «пом'якшення» вербальної, традиційним є використання несловесних каналів комунікації й у діяльності найбільш закритих організацій - секретних служб і містичних братств.

Ученими встановлено, що різноманітні невербальні сигнали в особистісному спілкуванні несуть від 60 до 80% інформації. Це означає, що більша частина спілкування здійснюється без участі засобів мовного коду, але з орієнтацією на інші його складові: паралінгвістичні елементи, елементи інших семіотичних систем тощо [1, с. 59].

До невербальних компонентів, як правило, відносять: акустичну, оптичну, тактильно-кінестезичну (повязану з тілесними відчуттями), ольфакторну (пов'язану із запахами) і темпоральну (пов'язану із часом) інформації у спілкуванні. Крім того, невербальними за своєю природою, хоча й знаковими, є компоненти інших семіотичних систем. Усіх їх інтерпретують як паралінгвістичні. У кожному компонентові невербальної комунікації виокремлюють певні складові частини. Так, в акустичній інформації, наприклад, виокремлюють екстралінгвістику (паузи, кашель тощо) та просодику (тембр, тон голосу, тональність тощо); в оптичній системі розрізнюють кінетику, проксеміку, графеміку та зовнішній вигляд людини.

Отож, не зважаючи на загальновизнаний у лінгвістиці факт, що універсальним засобом інформаційного зв'язку між людьми є словесне мовлення, адекватне і повне розуміння комунікації неможливе без її невербального супроводу.

РОЗДІЛ ІІ. Вербалізація образу України

1.2 Засоби вербалізації образу

Необхідно підкреслити, що отримати доступ до концепту найкраще через засоби мови. Слова для формування та існування концептів в принципі не потрібні. Вони потрібні для повідомлення концептів, їх обговорення, а також вони є одним з джерел їх формування в свідомості людини [4, с. 28].

Щоб обмінятися концептами та їх поєднаннями як результатами розумової діяльності, необхідно ці концепти вербалізувати, тобто назвати, висловити мовними знаками, замістити знаками.

Для часто обговорюваних концептів є системні одиниці, які мовець може використовувати, підібравши необхідну одиницю з наявних у мові. Для більш рідко експліцікованих, системно не номінованих концептів, для індивідуально-авторських можуть бути необхідні розгорнуті словосполучення і навіть тексти - наукові, енциклопедичні, дефініціонного.

Теоретично одне і те ж слово може в різних комунікативних умовах репрезентувати, представляти в мові різні ознаки концепту - залежно від комунікативних потреб, від обсягу, кількості та якості тієї інформації, яку мовець хоче передати в даному комунікативному акті.

Коли концепт отримує мовне вираження, то ті мовні засоби, які використані для цього, виступають як засоби вербалізації, мовної репрезентації, мовного уявлення концепту.

Концепт об'єктивується в мові:

- готовими лексемами і фразесполученнями зі складу лексико-фразеологічної системи мови, що мають «відповідні до нагоди» семи або окремі семи різного рангу (архісеми, диференціальні семи, периферійні (потенційні, приховані);

- вільними словосполученнями;

- структурними та позиційними схемами речень, що несуть типові речення (синтаксичні концепти);

- текстами і сукупностями текстів (при необхідності експлікації або обговорення змісту складних, абстрактних чи індивідуально-авторських концептів) [4, с. 28].

Мовний знак представляє концепт у мові, у спілкуванні. Слово представляє концепт неповністю - воно своїм значенням передає деякі основні концептуальні ознаки, релевантні для повідомлення. Отримавши через слово доступ до концептуального знання, носій мови може підключити до розумової діяльності й інші концептуальні ознаки, даним словом безпосередньо не названі (існуючі в значенні як периферійні, приховані, імовірнісні, асоціативні семи). Слово, таким чином, як і будь-яка номінація, - це ключ, що відкриває для людини концепт як одиницю розумової діяльності і дає можливість його використання в розумовій діяльності [4, с. 29].

Попри всі розбіжності в розумінні концептів, методах їх аналізу і способах опису, дослідники сходяться у тому, що а) концепт є одиницею свідомості, тобто ментальним утворенням; б) він має речове вираження засобами мови, тобто є вербалізованим (репрезентованим, об'єктивованим тощо); в) крізь аналіз сукупності мовних засобів, що його об'єктивують, можна скласти уявлення про зміст і структуруконцепту в концептосфері й описати цей концепт. При цьому потрібно пам'ятати,що в будь-якому разі опис, заснований лише на мовних даних, ніколи не буде вичерпним, оскільки концепти як одиниці свідомості окрім вербалізованої мають ще й невербалізовану частку змісту. Ю.С. Степанов зазначає, що "в усіх духовних концептах ми можемо довести свій опис лише до певної риски, за якою лежить деяка духовна реальність, яка не описується, а лише переживається".

Слова, інші готові мовні одиниці в системі мови є для тих концептів, які володіють комунікативною релевантністю, тобто необхідні для спілкування, часто використовуються в інформаційному обміні. Дуже багато концептів не мають системних мовних засобів вираження, оскільки обслуговують сферу індивідуального мислення і не призначені для обговорення.

2.2 Аналіз статей про образ України в англомовній пресі

Дослідження Н. Габар "Політичний портрет Української держави на сторінках “New York Times” є детальним описом уявлень про Україну після розпаду СРСР із визначенням причин негативного іміджу, класифікацією матеріалів “The New York Times” за категорією тональності та ставленням журналістів до написаного, спрогнозовано тенденції подальшого розвитку процесу. Авторка зазначає, що перші масові згадки про Україну в сучасній англомовній пресі датуються травнем 1986 р., коли країну спіткало чорнобильське лихо. Було б неправильно стверджувати, що до травня таких згадок узагалі не було. Та все-таки їх поява в пресі була такою рідкістю, що не лише не привертала уваги англомовного читацького загалу, а й дала змогу ігнорувати саме існування такої великої країни, як Україна» [6,с. 36]. Дослідниця вивчала матеріали газети “The New York Times”, яка відображала ставлення до України на початку 90-х рр. значної частини американської преси. Це був певний стереотип - «збереження Союзу» [6, с. 37]. Тональність публікацій про Україну дає змогу виявити, що політичний портрет країни здебільшого набував негативних обрисів. Особливу роль у створенні негативного іміджу відігравала така впливова газета в США, як “The New York Times”.

Н. Габар виокремила три групи публікацій, які стосувались української тематики:

1. Матеріали, що створюють негативний імідж.

2. Статті, в яких нібито спокійно розповідається про ситуацію в Україні, але окремі деталі, аргументи, цитати, висвітлення подій подаються так, що підсвідомо викликають негативну реакцію.

3. Матеріали з позитивним забарвленням, авторами яких є інша сторона, що має думку, відмінну від редакційної.

Причиною такого ставлення була невизначеність ситуації, яка склалася на початку 90-х рр. «Для багатьох з них збереження Союзу в будь-яких формах було чи не єдиним порятунком від проблем, що з'являлися. Страх втратити контроль над ядерним озброєнням - одна з них» [6, с. 37].

Статті «Інтернешнл ГеральдТріб'юн - світова якісна газета»
О. Ольхіної та «Волл-Стріт джорнел юроп» - європейська версія однієї з найпопулярніших газет США (за матеріалами видання, опублікованими протягом квітня - листопада 1999 року)» Н. Войтко присвячені детальному опису історії, структури, тематичного наповнення, ілюстрування, оформлення видань, проте з них можна почерпнути деякі дані щодо зацікавленості українським питанням за станом на 1999 р. «Про Україну ж пишуть небагато. Висвітлюються лише найбільш значущі події. Як правило, це короткі замітки на першій сторінці у рубриці «Що нового». Тут повідомляється про стан реакторів на атомних електростанціях України чи про зміни в уряді нашої держави. Великих, ґрунтовних статей дуже мало. Однією з них є публікація, присвячена ІІ туру виборів Президента України (1999. -15 листоп.). Тут досить чітко та лаконічно було виражено позицію українського народу на виборах. «Ми не за Кучму. Ми проти комунізму»
[16, с. 10].

Наступною у питанні вивчення образу України є ґрунтовна робота «Зовнішній імідж України в світлі англомовної преси» О. Бойко. У ній дослідниця оперує статистичними даними, розрахованими за результатами проведеного нею контент-аналізу преси в період з 1 січня 2000 р. до 31 березня 2001 р.

Слід зазначити, що стаття стосується не лише американських газет («Нью-Йорк Таймс», «Вашинґтон пост», «Вашинґтон таймс», «Уолл-Стріт джорнел»), а й британських («Дейлі Телеграф», «Гардіан», «Індепендент», «Файненшл таймс»).

За даними дослідниці, «…Україна привернула до себе найбільше уваги світового загалу у січні - березні 2001 р. (з 547 проаналізованих статей на цей період припадає 320, що становлять 58,5 % від загальної кількості). Відповідно за весь 2000 р. Україні було присвячено 227 статей, тобто 41,5 % від загальної кількості (січень - жовтень 2000 р. - 156 (28,5 %), листопад 2006 р. - 38 (6,99 %), грудень 2008 р. - 33 (6,0 %))” [2, с. 293].

Крім того, О. Бойко наводить цікаві цифри щодо жанрів, у яких написані публікації. Із 547 матеріалів (100 %) 367 (67,1 %) припадає на аналітичні жанри, а 168 (30,7 %) - на інформаційні.

Щодо тематичної палітри, то 40 % публікацій, опрацьованих О. Бойко, присвячено внутрішньому життю України, 19 % - Україні в контексті міжнародної спільноти, 9 % - проблематиці Україна-Росія, 9 % - Україні в контексті Європи в цілому, 3,8 % - Центрально-Східної Європи, 1,8 % - ГУУАМ. Решта публікацій присвячено окремому регіону, особистості тощо.

Узагалі у праці подається детальний аналіз за вимірами «Позиція автора», «Порівняння України з іншими державами», «Яка сфера діяльності отримала позитивну оцінку», «Яка сфера діяльності отримала негативну оцінку», «Мета публікацій», «Об'єкт найбільшої критики» та ін.; створюється цілісна картина, що представляє образ України очима англомовної преси та мовою цифр.

За висновками авторки, основна увага в проаналізованих статтях приділяється:

- ситуації в країні загалом, зокрема, у сферах економіки та політики;

- реформам в Україні;

- боротьбі з корупцією;

- відносинам з Росією, США, впливовими країнами Західної Європи;

- відносинам України з міжнародними фінансовими установами;

- касетному скандалу, справі Гонгадзе та їх наслідкам;

- ситуації в українській енергетиці (зокрема в атомній);

- досягненням українських спортсменів [2, с. 305].

«Факти використовуються досить широко, на відміну від статистичних даних, якими часто нехтують узагалі. Більшості статей притаманний сухий виклад інформації, позиція авторів переважно є нейтральною, не дається оцінок (ні позитивних, ані негативних) як сферам діяльності України, так і окремим об'єктам…

Серед жанрів перевага надається оглядовим статтям, беззаперечним лідером серед рубрик є «політика». Крім того, підтвердилися гіпотези
О. Бойко про те, що імідж України, який формується закордонною пресою, є здебільшого негативним - публікації висвітлюють переважно негативні сторони життя українського суспільства; образ України залежить від того, на які джерела посилається автор; зміни образу України залежать від часу подання матеріалу [2, с. 306]. Останні два пункти пояснюються тим, що лише одна газета мала акредитованого кореспондента у Києві, інші керувались інформацією з Москви чи різних агентств. Тому висвітлення тих чи інших подій в Україні або навколо неї різними ЗМІ майже не відрізнялося, зайвий раз в англомовного читача складається враження щодо об'єктивності спожитої ним інформації.

Отже, з кожним роком інтерес до української тематики зростає, Україна повсякчас перебуває під пильним наглядом світових медіа. Цю думку стверджує і науковець О. Бутирський у праці «Україна у дзеркалі західних засобів інформації»: «На зміну тривалому ігноруванню українського фактора західними ЗМІ прийшло зосереджене спостереження за цим уламком пострадянського простору, де розгорталася політична криза, яка набула форми силового зіткнення між альтернативними баченнями сьогодення і майбутнього. У матеріалах про Україну висвітлюється конфлікт між офіційною і неофіційною версіями української дійсності» [3, с. 53].

Автор виділяє такі теми, відображені на сторінках світових медіа:

- політична криза;

- Україна як плацдарм боротьби за сфери впливу між двома гігантами: Росією та США;

- зближення України й Росії;

- зміна українського уряду;

- візит Папи Римського в Україну;

- Україна ювілейна: 10 років незалежності;

- Україна кримінальна: справа Солтиса;

- Українсько-російський конфлікт 2014.

Порівнюючи останні дві аналізовані праці, бачимо, що основна тематика залишилась незмінною, додались тільки нові повідомлення та викликана реакція на них.

Проте й у виборі поданої інформації, на думку О. Бутирського, переважають елементи негативної інтерпретації. Висвітлюються ті події, що не можуть сприятливо вплинути на формування зовнішнього іміджу України. Лише невелику частку від загалу становлять позитивні повідомлення про молоду країну. «На фоні різкої та всебічної критики й загального незадоволення ситуацією в Україні важко не помітити те, чого довго чекали: реакцію західних мас-медіа на позитивні зрушення в українській економіці за останній час» [3, с. 54].

Починаючи з 2014 року, після анексії Криму зростаючий інтерес виправив ситуацію з негативним іміджем України в англомовній пресі, переважно висвітлюються події з позитивним відтінком, що тісно пов'язано з агресією Росії. Позитивне забарвлення несуть матеріали про окремі постаті, підприємства чи регіони, почали з'являтися деякі статті про зрушення в економічному реформуванні.

Отже, спираючись на вище написане, можна сказати, що в рубрикаційно-жанровому аспекті перше місце посідають аналітичні жанри, зокрема, оглядова стаття; інформаційних жанрів майже вдвічі менше, основна рубрика - «політика». Мета більшості публікацій - проінформувати та проаналізувати, виявити причини, спрогнозувати. Загальне ставлення американських авторів до зображених ними подій від негативного на початку 90-х рр. ХІХ ст. змінилося на нейтральне на початку ХХІ ст. та на позитивне, починаючи з 2014 року .

ВИСНОВКИ

Досліджуючи вербальні засоби образів та концептів, лінгвісти-когнітологи керуються такими теоретико-методологічними принципами, як антропоцентризм, експланаторність, функціоналізм та експансіонізм. Останні виявляються в тому, що обираючи об'єктом аналізу мовні одиниці у їх реальному функціонуванні, науковці намагаються пояснити лінгвістичні факти та процеси, залучаючи широке коло даних інших, часто нелінгвістичних дисциплін. Антропоцентризм як центральний принцип сучасного лінгвістичного дослідження полягає у тому, що наукові об'єкти вивчаються переважно за їхньою роллю, призначенням і функцією у розвитку людської особистості в умовах складних взаємин з навколишнім світом. За таких настанов переосмислюються сутність, природа, функції мови, її трактування виходить за рамки суто раціонального, прагматичного призначення.

Концепт як одиниця концептосфери може мати словесне вираження, але може і не мати його. Виникає, таким чином, проблема вербалізації концептів. Сучасні експериментальні дослідження показують, що механізми мислення та механізми вербалізації - різні механізми і здійснюються на різній нейролінгвістичній основі. Мовні засоби необхідні не лише для існування, а для повідомлення концепту.

Аналіз статей, присвячених висвітленню зовнішнього образу України в англомовних друкованих ЗМІ, виявив, що від 1991 р. і до сьогодні постійно зростає кількість публікацій з даної проблеми. Таке пильне спостереження за внутрішнім та зовнішнім життям молодої країни свідчить про визнання керівництвом США важливості геополітичного становища України, про зацікавленість у співпраці, у поєднанні інтересів обох сторін, у врахуванні подій в Українській державі при прийнятті політичних рішень. Англомовна преса здебільшого повідомляє про ті події, процеси та явища, які прямо чи опосередковано торкаються або можуть вплинути в майбутньому на життя її держави, стратегічних партнерів чи головних опонентів.

Тому на сторінках видань переважають публікації з політичної та економічної тематики, частка ж матеріалів культурного та спортивного спрямування значно менша. Хоч подекуди з'являються статті, присвячені визначним датам буття українського суспільства чи геніальним українцям, та все ж читацька аудиторія складає враження, спостерігаючи саме за політичним життям країни. Часто реціпієнти отримують інформацію з одного джерела, навіть перегортаючи різні англомовні видання. Власних кореспондентів у Києві мають не всі газети, тому факти надходять переважно з інформаційних агентств. Проте зараз набула поширення практика залучення до написання матеріалів провідних спеціалістів з міжнародних відносин як у США, так і в Україні, аби прокоментувати, подати різні точки зору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. - К: Академія, 2004. - С. 58 -60.

2. Бойко О. В. Зовнішній імідж України в світлі англомовної преси // Наукові записки. Сер. Політика і етнологія; Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - К., 2001. - Вип. 16. - С. 291-307.

3. Бутирський О. А. Україна у дзеркалі західних ЗМІ // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Сер. Журналістика. - 2003. - Вип. 11. - С. 53-54.

4. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. - М.: Русские словари, 1996. - С. 28 - 29.

5. Войтко Н. “Волл-Стріт джорнел юроп” - європейська версія однієї з найпопулярніших газет США (за матеріалами видання, опублікованими протягом квітня-листопада 1999 р.) // Міжнародна журналістика - 2000: Збірник робіт магістрів і спеціалістів із спеціалізації “Міжнародна журналістика” / Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, Ін-т журналістики; Наук. ред. д. філол. н. О. К. Мелещенко. - К., 2000. - Вип. 2. - С. 7-12.

6. Габар Н. Політичний портрет Української держави на сторінках “NewYorkTimes” // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. Журналістика. - 1993. - Вип. 18: Українська журналістика: формування сучасного обличчя. - С. 36-41.

7. Григорьев А.А. // Вопросы философии. - 2006. - № 2-3. - С. 65-117.

8. Елисеева О.В. Замещающая функция символа как критерий выделения символического наполнения концептов / О.В. Елисеева. - М., 2006. - С. 53.

9. Жайворонок В.В. Проблема концептуальної картини світу та її мовного відображення / В.В. Жайворонок // Культура народов Причерноморья. - № 32. - 2002. - С. 51-53.

10. Жданова И. Российский интерес // Российско-украинский бюллетень. - М.; К., 1999. - №-13

11. Кононенко В.І. Концептологія в лінгвістичному аспекті / В. Кононенко Мовознавство. - К., 2006. - № 2-3. - С. 111-117.

12. КононенкоВ.І. Мова і народна культура / В.І.Кононенко // Мовознавство. К., 2001. - № 3. - С. 62-69.

13. Левченко О.П. Дослідження вербальних символів у Дослідження вербальних символів у лінгвокультурологічному аспекті. - [цит. 04 квітня 2008]. - Режим доступу: http: // www.nbuv.gov.ua

14. Лисиченко Л. Структура мовної картини світу / Л. Лисиченко // Мовознавство. - К., 2004. - № 5-6. - С. 36-41.

15. Нестерук С.М. Естетичні функції символів у творчості Павла Загребельного / С.М. Нестерук: Автореферат дисертації. - Кіровоград, 2001. С. 7.

16. Ольхіна О. Інтернешнл Геральд Тріб'юн - світова якісна газета // Міжнародна журналістика - 2000: Збірник робіт магістрів і спеціалістів із спеціалізації “Міжнародна журналістика” / Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, Ін-т журналістики; Наук. ред. д. філол. н. О. К. Мелещенко. - К., 2000. - Вип. 2. - С. 10-20.

17. Потебня А.А. Мысль и язык / А. Потебня // Слово и мир. - М., 1989. - С. 16.

18. Реферативно-аналитический отчет по мониторинг у российских печатных СМИ “Украина” (25 октября-19 ноября 1999 г.) // Российско-украинский бюллетень. - М.; К., 1999. - № 2. - С. 7-28.

19. Солощук Л. В. Невербальная коммуникация: ее место и перспективы исследования в современной лингвистике / Л. В. Солощук // Вісник ХНУ. - 2004. - № 635. - С. 170-173.

20. Степанов Ю.С. Константы: Словарь русской культуры / Степанов Юрий Сергеевич. - М.: Школа "Языки русской культуры", 1997. - С. 13-14.

21. Таценко Н.В. «КОНЦЕПТ» як ключове поняття когнітивної лінгвістики/ Н.В. Таценко // Вісник СумДУ. Серія «Філологія», 2008. - № 1. - С. 107.

22. Франко І. Із секретів поетичної творчості / І. Франко. - К.: Радянський письменник, 1969. - С. 49.

Размещено на Allbest.ur