Функціональні особливості вживання артиклів з власними назвами (на матеріалі англійських художніх та публіцистичних текстів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

“Функціональні особливості вживання артиклів з власними назвами (на матеріалі англійських художніх та публіцистичних текстів)”

Зміст

Вступ

Розділ I. Статус артикля в сучасній англійській мові

1.1 Артикль як службове слово

1.2 Типи артиклів в системі англійської мови

1.3 Роль артикля в граматиці тексту

1.4 Специфіка функціонування артикля в публіцистичному стилі

Розділ II. Вживання артиклів з власними назвами

2.1 Вживання означеного артикля з власними назвами

2.2 Вживання неозначеного артикля з власними назвами

2.3 Відсутність артикля перед назвами власними

Висновки

Бібліографія

Вступ

Для даної дипломної роботи було обрано тему „Функціональні особливості вживання артиклів з власними назвами (на матеріалі англійських художніх та публіцистичних текстів)”, тому, що серед всієї різноманітності тем найбільше зацікавила саме дана тема і хотілось би детальніше її дослідити. Оскільки, артикль є службовою частиною мови і певним показником іменника, то він потребує постійного дослідження, тому тема є дуже актуальною.

Актуальність теми. Актуальність даної теми полягає в тому, що питання про природу артикля досліджувалося ще в ранніх англійських описових граматиках XVI століття, але і надалі продовжує активно вивчатися в наш час, оскільки існує ще багато питань, які потребують дослідження з боку граматистів.

За своїм статусом артикль розглядається, як службове слово, з однієї сторони і як частина або певний сегмент атрибутивної групи з іншої. Як один з показників іменника артикль завжди описується на основі взаємодії його семантики з семантикою іменників, що відносяться до традиційно виділених підкласів.

Останнім часом вивчається контекстна обумовленість вживання артиклів, а також відзначається роль артикля в організації тексту, в якості засобу встановлення анафоричного або попереднього зв'язку між самостійними реченнями.

По відношенню до іменника артикль класифікується, як певний детермінант або маркер. Артикль є показником степені невизначенності поняття, визначеного іменником і показником здатності цього поняття ділитися на одиниці безперервного членування. Він також є показником лімітації поняття, що вказує іменник.

В дослідженнях останніх років розглядаються також питання сутності артикля, його значень і функцій. Говорячи про сутність артикля, висловлюється думка про неможливість включення англійського артикля ні до розряду слів, ні до розряду морфем. Більшість науковців відносять артикль до числа ознак іменника, не розкриваючи поняття „ознака”. При цьому проблема артикля розглядається в зв'язку з питанням про характер семантики іменника.

В цьому плані в працях останніх років відмічається зумовленість функціонування артикля лінгвістичними і екстралінгвістичними факторами. Артикль розглядається як засіб ситуативної інформації, співвіднесення предметного поняття з мовленнєвою ситуацією: в тексті неозначений артикль вводить нове поняття, а означений - ідентифікує раніше згадане. Крім того, вживання артиклів відображає суб'єктивне завдання мовця.

Однак новою тенденцією останніх років є тенденція стосовно текстоутворюючої, комунікативної функції артикля. Вона звертається до вивчення реальних, мовних одиниць, функціонуючих в реальній мовній комунікації і направлена на розкриття сутності мови в його глобальній формі.

Отож, актуальність такої галузі мови, як артикль характерна і в наш час, оскільки він виконує комунікативну функцію і є носієм змісту, який вкладає в нього відправник інформації. Саме за допомогою артиклів реалізується вар'ювання змісту в мові, і як наслідок артикль слугує показником характеру розповіді, змістової структури фрагментів розповіді, що відображають формуючу або сформовану ситуацію. В певній степені, саме вживання артиклів є показником літературного жанру.

Стан розробки проблеми. Дана проблема розроблювалась і вивчалась багатьма зарубіжними і вітчизняними вченими. Питання про англійські артиклі як одну з категорій граматики ще досі остаточно не досліджене . Кожен науковець трактував артикль по - своєму, але думки вчених на основні проблеми у більшості випадків збігалися.

Навіть у тих випадках, коли окремі граматисти робили спробу всесторонньо дослідити артиклі, вони, як правило, не ставили питання про них як про окрему граматичну категорію. На мою думку, без вирішення цієї проблеми неможливо побудувати єдину цілісну теорію артиклів, на базі якої можна було б правильно і вичерпно пояснити всі складні моменти їх вживання, а також взаємодію з іншими детермінативами іменника в сучасній англійській мові.

В XX столітті артикль й надалі не всіма граматистами визнається, як самостійна частина мови. Серед таких всесвітньо відомих зарубіжних науковців, котрі вивчали проблематику артикля були: Дж.Керм, О. Есперсен, Р.Кверк, С.Грінбаум, Дж. Ліч, Я.Свартвік.

Дж. Керм, наприклад, не включав артикль в число перерахованих ним частин мови, а розглядає вживання артиклів тільки в зв'язку з класифікацією іменників. Взагалі, він констатує значимість вживання означеного артикля при власних назвах в множині.

О.Есперсен відносить артикль до займенників і включає означений артикль в підклас вказівних займенників, а неозначений - в підклас неозначених займенників. Називаючи означений артикль детермінуючим, О.Есперсен вважає його показником того, що виділено контекстом або ситуацією мови, а також показником типового іменника в семантиці. Він також виділяє кваліфікаційно-уточнюючу функцію контексту, що визначає необхідність вживання означеного артикля.

Стосовно Р.Кверка, С. Грінбаума, Дж. Ліча і Я. Свартвіка, то вони розглядають артикль тільки в тих розділах, де мова йде про класифікацію іменників і про детермінанти іменників в складі словосполучень. Вони вважають, що можна об'єднати всі називні іменники в два класи: злічувані (count nouns) і незлічувані (noncount). Вважається, що при визначеній, конкретній референції означений артикль вживається з іменниками будь-якої лексичної групи. При невизначеній конкретній референції з злічуваними іменниками в однині вживається неозначений артикль, незлічувані і злічувані іменники в множині вживаються без артикля.

Якщо ж брати до уваги вітчизняних вчених, які вивчали головні концепції в проблематиці артиклів, то можна виділити такі видатні імена, як: І.П. Іванова, Н.В.Варгіна, М.Я. Блох, С.Р. Ахметова, Л.І.Гуренко, Т.В.Соколова, А.Н. Ветошкіна, Є.В.Барабаш, Б.Й.Роговська, Б.С.Хаймович, О.О. Реформатський, М.В. Нікітіна. Характеризуючи англійський артикль, як частину мови, І.П.Іванова вважає, що основна функція артикля - бути засобом ситуативної інформації. На думку І.П. Іванової, англійські артиклі виконують три функції: семантичну (передача загального і окремого), морфологічну (позначати іменник як частину мови) і синтаксичну (відмежовувати іменник з його визначниками від інших членів речення). Але тут же у І.П.Іванової виходить, що вживання артиклів, за винятком тих слів та виразів, за якими вони закріплені (the Crimea, the Hague; ) є лише граматичним. Далі йдеться про різні значення артиклів (для визначеного - визначаюче і узагальнююче, для невизначеного - класифікуюче і кількісне). Що ж стосовно Н.В. Варгіної, то вона говорить не про нульовий артикль, а про „значну відсутність артикля”. В артикля визначають наявність морфологічних, синтаксичних і семантичних ознак.

В граматиці М.Я. Блоха артикль розглядається як особливий тип допоміжної граматичної одиниці, як детермінант іменника, що складає аналітичне утворення разом з ним, що займає певне положення між вільним синтаксичним об'єднанням слів і поєднанням граматичного афікса з головною основою.

Наприклад, в публікації С.Р.Ахметової артикль трактується, як спеціальний клас слів, існуючих для вираження дейктичних відносин. Хоча при цьому проблема артикля розглядається в зв'язку з питанням про характер семантики іменника. Так, Л. І. Гуренко стверджує, що поняття референта відноситься до екстралінгвістичної дійсності і нерелевантно для вивчення функціонування мови.

Стосовно, неозначеного артикля Т.В.Соколова висловлює іншу думку. Вона також розглядає артикль в зв'язку з питанням про семантику іменника і виділяє три групи іменників за ступенем абстрагованості їх значення. Вживання як означеного, так і неозначеного артиклів досліджується і в праці А.Н. Ветошкіної. Вона вважає, що вживання означеного артикля пов'язано з лімітацією, обмеженням того поняття, на яке вказує іменник. Вживання неозначеного артикля спостерігається при іменниках з такими означеннями, котрі дають яскраву характеристику референта і підкреслюють його значимість. В праці Є.В.Барабаш проблема артикля аналізується в аспекті пов'язаності тексту. Артикль - це службове слово, з допомогою котрого здійснюється складний процес співвіднесення різних одиниць в тексті і встановлюються змістові зв'язки.

Б.Й. Роговська та Б.С. Хаймович дотримуються того, що нібито артиклі мають своє власне, хоч і значно послаблене, лексичне значення : невизначений артикль має значення одиничності, а визначений артикль має вказівне (determinative) значення, в зв'язку з чим, на думку авторів, артиклі не можуть вважатись аналітичними граматичними формами.

Дуже мало лінгвістів дотримується погляду, що артиклі виражають собою одну з граматичних категорій іменника . Зокрема О.О. Реформатський, не обґрунтовуючи свого твердження, вважає, що англійська мова має чітку категорію визначеності та невизначеності.

В роботі М.В. Нікітіна погляд на англійські артиклі як на граматичну категорію дістає досить переконливе обґрунтування . Будучи на думку М.В. Нікітіна, службово-граматичними словами, що зовсім не мають лексичного значення, артиклі не додають нічого до семантики іменника, а лише позначають особливий характер його вживання в мовленні. Артикль, таким чином, разом з іменником „утворює граматичну форму іменника”, яка має всі ознаки аналітичної форми, а саме, одна словоформа складається з двох слів, з яких одне є носієм речового значення, а друге є формальним показником граматичного значення словоформи, і, як такий, характеризується обов'язковістю вживання.

Об'єкт дослідження - визначення функціональних особливостей вживання артикля з власними назвами (на матеріалі англійських художніх та публіцистичних текстів ).

Предмет дослідження - зміст і комплекс правил вживання артикля з власними назвами (на матеріалі англійських художніх та публіцистичних творів).

Мета роботи. Мета даної роботи полягає у тому, щоб визначити функціональні особливості вживання артиклів з власними назвами (на прикладі англійських художніх та публіцистичних текстів ).

Завдання роботи. Для визначення даної роботи я поставила собі за мету завдання: дослідити статус артикля в сучасній англійській мові, а через нього і артикль як службове слово, типи артиклів в системі англійської мови, роль артикля в граматиці тексту та специфіка функціонування артикля в публіцистичному стилі. Звичайно для цілковитого завершення завдання, потрібно показати функціональні особливості вживання артиклів з власними назвами, а саме на прикладі англійських художніх та публіцистичних текстів.

Методи дослідження. Під час написання даної роботи, я використала такі методи дослідження, як: порівняльний, описовий, пізнавальний, розвідувальний, узагальнення досвіду дослідження даної проблеми та опрацювання наукових джерел з даної дисципліни.

Теоретична значущість дослідження - полягає в обґрунтуванні критеріїв вживання артикля з власними назвами (на матеріалі англійських художніх та публіцистичних творів).

Практична цінність роботи - полягає в розробці комплексу правил вживання артикля з власними назвами (на матеріалі англійських художніх та публіцистичних творів), а також в створенні конспектів для уроків з англійської мови в школі, як навчальний матеріал для студентів ВУЗУ.

Структура роботи. Дана дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків та бібліографії, яка нараховує п'ятдесят дев'ять джерел.

Розділ I. Статус артикля в сучасній англійській мові

1.1 Артикль як службове слово

В системі службових слів артикль займає дещо особливе місце, так як він, на відміну від прийменників і сполучників не тотожний матеріально жодному повнозначному слову. Хоча, історично артиклі сучасної англійської мови походять від повнозначних слів: the - генетично зв'язаний з вказівним займенником that, а a(n) - з числівником one один. В сучасній англійській мові в системі артикля виділяються три форми: означений артикль the, неозначений артикль a(n) і нульовий артикль, що означає відсутність артикля.

На протязі багатьох століть дослідники англійської мови в основному трактували артиклі, як самостійні слова з власними значеннями і функціями. Існують всі підстави вважати англійський артикль службовою частиною мови, окремим словом, оскільки артикль, подібно іншим словам в реченні, може не повторюватися, якщо він входить в склад членів речення, що є однорідними за синтаксичною функцією і загальним характером змісту.

Серед приписуваних артиклям значень і функцій виділяються окремі значення або функції, котрі притаманні обом артиклям. Вибираючи з різних значень, було б доцільно визначити часткове значення артикля, як значення ідентифікації. Акт ідентифікації встановлює тотожність об'єкта самому собі, шляхом зіставлення якостей, ознак, фактів, які подані через спостереження або по каналах інформації, з даними або враженнями, що витікають з минулого досвіду.

Ступінь узагальненості значення того чи іншого використаного слова в кожному окремому випадку сприймається адресатом повідомлення дифузно, разом з контекстом цього слова. Наявність же артикля в системі мови і його присутність або відсутність в мові вносять повідомлення в загальне значення контексту ідентифіційне рівню узагальнення. Саме в даному сенсі вживаються артиклі з власними назвами.

Природа ідентифікуючих об'єктів немає значення, оскільки ідентифіковані з тим чи іншим ступенем узагальнення можуть бути як матеріальні, так і ідеальні об'єкти. Значення узагальненої ідентифікації можна вважати значення неозначеного артикля. А значення індивідуалізованої ідентифікації можна вважати значення означеного артикля.

Вживання того чи іншого артикля в процесі мови складає різні варіанти комунікації. Так, якщо в розмові хто-небудь скаже: A dog has bitten me, то це означає, що він отримає інформацію про отриману травму і охарактеризує її, як собачий укус. Що ж до варіанту The dog has bitten me, то в цьому випадку, в співбесідника буде викликати іншу спрямованість думок. [Рейман1988:22-23;] Означений артикль з його значенням індивідуалізованої ідентифікації показує, що мова йде про собаку, котра має безпосереднє відношення до потерпівшого.

По відношенню до іменника, з яким артикль вживається, він виконує диференціюючу функцію. Без артикля англійські іменники представляють собою номінації узагальнено-абстрактного характеру, значення, високої ступені узагальненості і різної ступені абстракції. Саме тому, без артиклів постійно вживаються іменники, що відносяться до певних груп лексики.

Класифікація лексичних одиниць, що відносяться до категорії іменника, поки що, не отримала завершального характеру. В якості основного критерію розмежування цілий ряд дослідників використовують критерій відношення до категорії числа, розділяючи іменники на зчислювальні та незчислювальні. Однак об'єднання всіх субстантивів в два класи часто виявляється не продуктивним, а скоріше внаслідок різниці, що спостерігається при їх функціонуванні в мові. Цим пояснюється існування і інших класифікацій, що засновані на принципах, що вибрані в залежності від того, яке коло проблем, пов'язаних з субстантивною лексикою досліджується.

Дане дослідження присвячене англійським артиклям і питанню про їх значення і функціонування в мові, а також про участь їх разом з іменниками в побудові змісту повідомлення. Звичайно було б досить цікаво використати яку-небудь нову нетрадиційну класифікацію іменників. Однак цінність новостворених класифікацій обмежена колом проблем, для вивчення котрих вони і створюються. Класифікація О.А. Сулейманової є потрібною для зіставлення аналізу опозиції: означений, неозначений артикль, але не навпаки означений чи неозначений артикль, артикль або відсутність артикля.

При аналізуванні трьох варіантів доводиться задовольнятися звичайною трактовкою проблеми класифікації іменників, тобто говорити про конкретні, абстрактні, матеріальні іменники. Не тільки конкретні іменники вживаються з артиклями, абстрактна лексика теж досить часто поєднується з означеним і неозначеним артиклем. Теж саме можна сказати і про назви речовин.

Взагалі, означеному артиклю притаманне значення індивідуалізації. Він характеризує предмет, означений іменником, як відомий, конкретний предмет, що виділений з усього класу однорідних з ним предметів. В залежності від ситуації той або інший предмет може виступати, як вже відомий предмет. А неозначений артикль вносить елемент відокремленості в загальну семантику номінації і може створювати зміст протилежного характеру, тобто сприяти відчуттю цілісної даності, як окремої одиниці із ряду інших дискретних одиниць того ж порядку. Наприклад, атрибутивне словосполучення з прикметником last звичайно вживається з означеним артиклем, оскільки представляє собою велику кількість, в основі котрого є цілком конкретна ознака, що завершує певну послідовність об'єктів (the last). Але дана ознака не є реляційною, тобто такою, що визначає відношення об'єктів в ряду, а скоріше класифікаційною, яка характеризує властивості об'єктів.

Диференціююча функція артиклів проявляється в тому, що їх присутність дає можливість сприймати іменник, як назву одиниці непарної множини або як назву одиниці парної множини. В випадку коли індивідуалізуюча семантика означеного артикля взаємодіє з семантикою іменника і складає певне ціле, що є індивідуалізованим за певною ознакою об'єкта: по відношенню володіння, приналежності в якості більш складно організованого цілого, по відношенню локалізації в просторі, часі, якості речі. Прикладами можуть слугувати наступні комбінації іменників і артикля: the ocean - елемент поверхні землі; the roof - складова частина будинку; the radio - звичайний елемент культурного середовища; the air - обов'язковий елемент екологічного середовища; the voice - здатність живих об'єктів.[Рейман 1988:28-29;]

Комбінація артикля з неозначеним артиклем складає узагальнену назву одиниць, що класифікуються на основі ознак кількості (a song), однодієвості (a slam, a look), міри (a fraction), несуттєвість кількісної оцінки варіанту (a dividened), узагальненої оцінки (a routine), загальної характеристики окремих параметрів речі (a sound, a smile, a feeling, a child).[Рейман 1988:30-31;]

Виконуючи диференціюючу функцію, артикль сприяє реалізації різних значень. Так, значення людської долі реалізується в слові fortune- доля, вживається з неозначеним артиклем - a fortune. У випадку, коли значення має особисту інформацію, джерелом якого є певні ворожіння, то даний іменник вживається з означеним артиклем - the fortune.

Під впливом артиклів іменники можуть змінювати свою класифікаційну приналежність, переходячи з однієї групи лексики в іншу. Однак диференціююча функція артикля звичайно проявляється не в зміні значення іменника з котрим він вживається, а в експліцитному вираженні варйованого рівня узагальнення, тобто в семантиці іменника. Характер найменувань якостей і відносин є більш абстрактним порівняно з найменуваннями речей і відповідно більш високий рівень узагальнення відмінюваного іменника в семантиці.

В англійській мові в семантиці слова в якості показника рівня узагальнення використовується службова частина мови артикль. Внаслідок чого, значення артиклів і їх диференціюючих функцій є виборність іменників при сполученні з артиклями: одиниці абстрактної лексики вживаються переважно без артиклів, неозначений артикль не є характерний для назв речовин і збірних іменників. Вживання артиклів не є характерним для власних назв, а щодо іменників в множині, то вони не вживаються з неозначеним артиклем.

Однак, жоден з вказаних обмежень не є абсолютним. Артикль - самостійна частина мови, самостійне слово, що має значення, яке здатне передавати відповідний зміст в потрібний час для мовця. Природнім наслідком виділення окремості ознаки іменника в семантиці, що повідомляється неозначеним артиклем є його відсутність в іменниках в множині. Ознаці відокремленості завжди притаманна ознака дискретності. Але вона може нівелюватися. Якщо ознака дискретності нівелюється, відокремленість може бути представлена, як цілісна сукупність. Реалізація цієї можливості забезпечується вживанням неозначеного артикля.

Неозначений артикль характеризує предмет, з назвами котрого він пов'язаний, як одного з представників будь-якого представника того чи іншого класу предметів. Будь-якого моменту індивідуалізації з цим артиклем не пов'язано. Цей артикль є класифікуючим. Будучи класифікуючим артиклем, він не вживається зі словами, що позначають предмети, які є одні в своєму роді або класі.

Оскільки, неозначений артикль характеризує предмет, як представника певного класу, то він може вживатися і в тому випадку, коли мова йде про цей клас в цілому, а не тільки про одиничного представника: наприклад, A dog is an animal, що означає будь-яку собаку і тим самим весь клас тварин, що називається собаками.[Иванова 1981:382;]

Однак подібні випадки відрізняються від випадків позначення іменником з означеним артиклем певного класу предметів. Ця різниця полягає в тому, що при неозначенному артиклі момент протиставлення даного класу іншим є відсутній.

Артиклі вживаються з іменниками в однині відповідно до їх значення і загального змісту, стосовно інформації, що передається. Однак в одну і ту ж інформацію, яка схожа за своєю структурою, може вкладуватися різний зміст. Так, якщо інформація побудована на відношенні частин і цілого, то позначення частин оформлюється вживанням означеного артикля, оскільки в даному випадку виникає велике різноманіття, яке побудоване на конкретному відношенні системи частин одного цілого.

Означений артикль вживається на позначення частин кімнати (the floor, the walls, the ceiling), деталей обличчя (the nose, the mouth, the eyes). [Блох 1983:77;] Проте кожну окрему частину можна представити не як елемент системи, а як окрему деталь із ряду аналогічних за загальними ознаками. Це представлення виражається у вживанні неозначеного артикля: The moonlight streamed through the windows, and lay in broad bands on the marble floor.[Рейман 1988:32;]

Нехарактерність вживання власних назв з артиклями пояснюється семантикою цих іменників: власна назва належить індивіду, окремому, конкретному об'єкту і ніяк не співвіднесена з груповими поняттями, скоріше навпаки протиставляється їм. Хоча протиставлення не означає виключення, ізоляції. Об'єкт наділений власною назвою, так чи інакше співіснує з іншими об'єктами, що також мають власні назви. Відношення об'єктів і деяких ознак можуть виявитися суттєвими для мовця, що створить необхідність для певного узагальнення або певної індивідуалізації, показником чого і будуть слугувати артиклі. Наприклад, темпоральна індивідуалізація:

This is the booming, rapidly expanding London of the 1860's [Gordon 1980: 112];

She looked more like the Sophia, Brigs used to know [Cusack1976: 283];

Індивідуалізація по часу існування і по відношенню порівняної оцінки:

“Who is this ..? Good heavens, don't you know? It is the great Einstein!” [Волкова 1974: 124];

Yet he wasn't the Dreuther of the eighth floor now… he had several days` growth of white beard and he wore an old baggy pair of blue trousers.[Naylor 1982: 104];

Необхідність узагальнення зумовлює вживання неозначеного артикля з власною назвою. Неозначений артикль узагальнено ідентифікує об'єкт, який називається, як представника певного нечіткої більшості:

It was finally broken up and dispersed through the efforts of one man, a Dr. Rosen, who had at one time been very prominent in Secret Service [Christie1990: 170].

Власна назва Dr. Rosen вживається без артикля тому, що означало б припущення або впевненість мовця, що його слухачам відомий, якщо не сама людина, то принаймні його ім'я. Вживання неозначеного артикля показує, що мовець переконаний в зворотньому.

Неозначений артикль показує, що денотат власної назви відноситься до групи осіб, про яких безпосередньо йде мова:

„ My brother Gordon married some weeks before his death a young widow - a Mrs Underhag “ [ Christie 1990:13].

Оскільки, той хто володіє власною назвою є людина (об'єкт), то присутні йому характеристики, якості асоціюються і з самою назвою власною, репрезентантом об'єкта, що складає можливість узагальнення, яке виражається в розповсюдженні власної назви за певною аналогією на інші об'єкти. В англійській мові подібна узагальнена ідентифікація виражається неозначеним артиклем, наприклад:

It is conceivable that a potential Christopher Marlowe, even a potential Shakespeare, might be born in any age; but it is inconceivable that either a Shakespeare or a Marlowe could have written at any other time or in any other place as these wrote in Elizabeth England [Archer 1988:105].

Одне і та сама назва може відноситься більш, ніж до одного об'єкту (наприклад, до членів сім'ї). Тим більше в цьому випадку, закономірне вживання іменника з неозначеним артиклем :

She was always kind and sympathetic to him when he was ill, and took his ailments perfectly seriously; but unlike a Darwin, she did not positively enjoy his ill-health; she would really have preferred him to be well [Rayevska 1976:31].

Деференціююча функція артикля проявляється і у вживанні з іншими назвами власними, наприклад з назвами днів тижня. Таким чином, власна назва конкретного дня тижня з неозначеним артиклем є одним із показників графіка руху транспорту:

The Sergeant replied… that the 9.15 only ran on Saturdays and the 9.56 only Wednesdays, and that this being a Thursday, they would have to meet him at 8.55 at Ayr [Brown 1991: 91].

Іноді людина сприймає протікання часу, як одноманітну череду днів, які не відрізняються один від одного. Кожен день тижня є одним із ряду подібних, назви днів набувають здатність вживатися з неозначеним артиклем:

He did not see his wife before he went down to the office in the morning… It was a Saturday but in the years of depression that meant little to him [Naylor 1982: 16].

Назви днів тижня можуть вживатися і з означеним артиклем, який має значення індивідуалізованої ідентифікації і перетворює у власну назву для певної дати, яка характеризується подіями (обставинами), що виділяє її серед інших. Так, наприклад, в одному із детективних романів працівники міліції шукають учасників або свідків вбивства. Саме тому, свідкам доводиться давати пояснення з приводу своїх дій в ті дні, котрі цікавлять працівників міліції. Таким чином, ці дні набувають особливого значення:

„ ... if he was hiding at home all Monday night and Tuesday morning… it was not until after lunchtime on the Tuesday that she was Alcock enter the Bluebeard's Chamber [Dreiser 1964:139-140].

Якщо певні іменники не потребують вживання артикля через занадто виражену індивідуалізованість, то абстрактні іменники часто вживаються без артиклів, відповідно через високу ступінь узагальнення на ступені абстракції. Тим не менше і тут не можна уявити абсолютизацію, оскільки використання артиклів є скоріше правилом ніж виключенням. Означений артикль знижує рівень узагальнення, знімаючи абстрагованість семантики номінативної одиниці, завдяки чому значення є показником системи відносин між змістом іменника і змістом контексту, який до нього входить.

Назви речовин, що не є назвами абстракцій дуже часто вживаються в узагальнено - абстрактному сенсі і не комбінуються з артиклями. Хоча зняття абстракції при згадуванні назв речовин, як елемента тої чи іншої системи, конкретних умов його існування призводить до використання означеного артикля. Наприклад: Cities can use three methods of supplying water for their needs. І навпаки: Sometimes the water is first filtered and otherwise purified before being pumped. [Иванова 1981:29-33;]

Класифікаційне розділення об'єктів по групах може грунтуватися на якісних, але і на кількісних ознаках. В цьому сенсі назви речовин можуть створювати певні групи.

Отже, проаналізувавши всі думки і теорії стосовно артикля як службового слова, я вважаю, що вживання англійського артикля з іменниками дозволяє визначити його статус наступним чином. Артикль - службова частина мови, що включає два самостійні слова - означений і неозначений артиклі. Кожний з них має власне, так само і загальне, часткове значення для них обох. Для неозначеного артикля притаманне значення узагальненої ідентифікації, а для означеного артикля характерна індивідуалізована ідентифікація. По відношенню до іменників артиклі виконують диференціюючу функцію. Диференціююча функція артиклів проявляється в тому, що їх відсутність або наявність з іменником є показником рівня узагальнення в семантиці іменника.

1.2 Типи артиклів в системі англійської мови

Артикль - це службове слово, а також одна із категорій граматики, яка ще остаточно не досліджена. Розповідаючи про артикль ми відразу пов'язуємо його із граматичними особливостями іменників. Однак, це не викликає подиву тому що, артикль в англійській мові часто виступає показником різних варіантів значення слів. Хоча правильніше буде вважати, що призначення артикля на рівні мови не в тому, щоб показувати, що те чи інше слово, з яким воно поєднується, репрезентується у мові як іменник. Справедливе, однак твердження, що артикль у будь - якому вживанні поєднується з іменником або з тим чи іншим словом іншого розряду чи групою слів, які виступають у мовленні, як іменники.

Більшість англістів вважають, що артиклів два: означений - the і неозначений - a(an). У системі О.І.Смирницького артиклів - три: означений, неозначений і нульовий. Граматисти, які вважають артикль морфемою, також нараховують три артиклі. Хоча Б.О.Ільїш розглядає систему з трьома артиклями зовсім правомірно, а поняття « нульового артикля» - досить сумнівним. Оскільки, мова - це безпосередня дійсність думки, її матеріальна оболонка. Звідси випливає, що всі одиниці мови матеріальні, включаючи морфеми. «Нульові морфеми» не є матеріальними одиницями мови, тому будь - який нуль повинен розглядатися не як нульове слово чи нульова морфема, а як «нуль слова» чи «нуль морфеми».

Отож, в англійській мові є два артиклі: означений і неозначений. Означений артикль the походить від вказівного займенника that - той. Він вживається з зчислювальними іменниками в однині і множині. Значення означеного артикля розкривається як ”індивідуалізація чи обмеження”, „індивідуалізація і конкретизація”, „ обмеження і конкретизація”. При цьому під „індивідуалізацією, обмеженням, конкретизацією” мають увазі виділення одного певного явища із класу, чи цілого класу із числа інших класів явищ. Лише деякі дослідники вважають, що в означеного артикля - два основні значення : „визначаюче й узагальнююче”.

Якщо розглядати означений артикль поза опозицією його нулю артикля, то його роль зводиться до виділення певного класу явищ з усіх інших класів; певного явища чи групи явищ із класу явищ:

1) The bank employee is only a notch above the civil servant;

2) The soldier look at her;

3) She heard the soldiers piling the boxes in the corridor; [Емельянова 1974: 25-32]

Під „узагальнюючим” значенням деякі вчені розуміють передачу всього класу даних предметів (The potato … was not known in Mexico). Це значення, проте, не одне з двох основних співзначень, як це вони стверджують, а лише часткове у відношенні до одного загального, інваріантного виділення чогось.

Що ж стосується неозначеного артикля, то неозначений артикль a(an) походить від числівника one - один і вживається тільки з зчислювальними іменниками в однині. Зміст неозначенного артикля звичайно розкривається такими словами, як класифікуючий, кваліфікований, узагальнюючий артикль, що вказує на те, що він характеризує предмет, як одного з представників, будь - якого представника, того чи іншого класу предметів.

Не пояснюючи його одним словом, такий самий зміст вкладають в неозначений артикль і інші лінгвісти . Лише деякі вважають, що він має два основні значення: класифікуюче і кількісне.

Поза опозицією роль неозначенного артикля зводиться до позначення тої чи іншої субстанції як одного із представників класу аналогічних субстанцій. Наприклад: A painter is interested in form. [Корсаков 1974: 28]. Класифікуюче значення на яке вказує один із дослідників В.Жигадло співпадає із значенням, що подаються іншими англістами. Що ж до другого значення - кількісного, то воно не основне, як це стверджують автори граматики, а лише остаточне.

Стосовно нульового артикля, то під даним терміном розуміють певний випадок не вживання артикля. Ті англісти, які описують загальне значення нуля артикля вказують на те, що він означає іменник, який виражає дане поняття найбільш загально, поза класифікацією та індивідуалізацією, у загальному широкому значенні.

Як згадувалося вище, нуль артикля - не матеріальна мовна одиниця, і говорити про значення відсутності артикля можна лише у плані протиставлення репрезентації субстанцій, позначених іменниками з артиклем, репрезентації без нього. Л. Бархударов і Д. Штелінг зовсім правильно пояснюють, що артиклі не позбавлені значень, тому і відсутність артикля також є значущою.

Взагалі вже вказувалося, що вживання чи не вживання артикля є часто показником різних варіантних значень іменника. Так, в першому прикладі man використовується з неозначеним артиклем у значенні a human being, без артикля - у значенні the human race, mankind. А в реченні The man was unhappy [Емельянова 1974:28;] цей самий іменник означає the male human being . Зовсім очевидно, що з нулем артикля є також значення іменника child.

Нульовий артикль вживається тоді, коли предмет, що означений іменником береться поза будь - якого співвіднесення і зіставлення з класом предметів, тобто коли відсутній, як момент класифікації, так і момент індивідуалізації . При нульовому артиклі мова йде не про загальний чи означений предмет класу, і не про клас в цілому, а про сам предмет про його зміст не беручи до уваги об'єм, число, межі, форми і тому подібні ознаки. Звідси, вживання нульового артикля з іменниками, що позначають речовину і різні абстрактні категорії, оскільки такі предмети і явища за своєю природою не мають означеної форми, об'єму і інших подібних ознак.

Однак, потрібно мати на увазі, що в залежності від того про який предмет йде мова, значення нульового артикля дещо видозмінюється. Коли мова йде про предмет, що в принципі може бути співвіднесений з якимось класом або існування класу, де може бути включений даний предмет, то нульовий артикль отримує узагальнене значення.

Вище говорилося, що англісти дають узагальнене визначення артикля, виходячи з протиставлення лише означеного артикля неозначеному, чи обмежуючись згадуванням про кожний артикль зокрема. Зміст опозицій означений артикль - неозначений артикль - нуль артикля в англістиці досі добре не розкритий.

Іменник з нулем артикля виступає в значеннях більш абстрактних, ніж іменник з артиклем. У прикладах з іменником останнє використовується в менш абстрактному значенні з неозначеним артиклем і в найменш абстрактному значенні з означеним артиклем. Однак дуже часто іменники з означеним і неозначеним артиклями виступають в одному і тому ж варіантному значенні . А ступінь абстракції, з якою репрезентується субстанція, позначена іменником, все ж відмінна, у сполученні з неозначеним артиклем ця субстанція менш конкретна, а у сполученні з означеним артиклем вона найбільш конкретна і найменш абстрактна.

Таким чином, протиставлення означений артикль - неозначений артикль - нуль артикля використовується в англійській мові для вираження різного ступеня абстракції субстанцій, позначених іменником, чи іншим словом або групою слів, що репрезентується в мовленні як іменник. Означений артикль репрезентує субстанції (в порівнянні з неозначеним і нулем ) на найнижчому рівні абстракції (найбільша конкретність : виділення, індивідуалізація); неозначений артикль - проміжному рівні абстракції (менша конкретність: дистрибуція - будь - який з класу, а отже і весь клас); на фоні двох артиклів нуль артикля репрезентує субстанції на найвищому (в порівнянні з означеним і неозначеним артиклями) рівні абстракції (найменша конкретність).

Отже, проаналізувавши всі версії стосовно типів артиклів в системі англійської мови, я можу стверджувати, що існує два типи артиклів: означений і неозначений, хоча деякі вчені схиляються до думки, що їх все ж таки три тому, що вони додають до попередніх двох артиклів, ще і нульовий артикль. Що ж стосовно означеного артикля, то він вживається з зчислювальними іменниками в однині і множині, йому характерні два значення: визначаюче і узагальнююче. Роль даного артикля полягає у виділенні певного класу явищ з усіх інших класів. Неозначений артикль вживається з зчислювальними іменниками в однині і характеризує предмет, як одного з представників того чи іншого класу. Він має класифікуюче і кількісне значення. Що ж до нульового артикля, то він вживається, коли предмет означений іменником береться до уваги, поза зіставленням з будь - яким класом предметів. Даний артикль може видозмінюватися в залежності від того про який предмет йде мова.

1.3 Роль артикля в граматиці тексту

Наявність артикля в реченні завжди свідчить про присутність в ньому іменника або субстантивного словосполучення, і це безумовно стало причиною для того аби з давніх-давен вивчення артикля пов'язувалося зі словом, з лексичним значенням іменника, із зчислювальними і незчислювальними, із категорією числа. Однак, в останні десятиліття багаточисленні дослідження призвели до відмови від традиційних концепцій і лінгвістам довелося вивести вивчення артикля за межі слова. Принципово новий підхід до вивчення категорії артикля призвів до того, що дослідники пов'язали артиклі не тільки з категорією визначеності - невизначенності, з теорією диференціювання, але із актуальним поділом речення, з логіко-комунікативною структурою абзацу, із синтаксисом.

Багато дослідників намагалося подати нове тлумачення категорії артикля і зробили спробу пов'язати вживання артиклів з граматикою тексту. Але перш за все, необхідно викласти розуміння системи артикля і особливостей артиклів англійської мови.

Артикль - службове слово, але серед службових слів артикль займає особливе місце. Специфіка службових слів полягає у тому, що вони є структурно-семантичним типом слів, котрий позбавлений номінативної функції. В історичному плані службові слова прирівнюються до повнозначних слів з конкретним значенням . Але відмінною рисою артиклів є те, що ці слова займенникового походження: означений артикль походить від давньоанглійського вказівного займенника із значенням „той”, а неозначений - із займенниковим значенням „якийсь, певний”.

Дослідження щодо становлення артиклів показали, що неозначений артикль ніколи б не розвинувся із an, якби він не мав значення неозначеного займенника - простого кількісного значення для цього було б ще не достатнім. Інакше кажучи, навіть першопочаткові значення артиклів абстраговані : оскільки, займенник - „саме загальне слово”.

В артиклях граматичне значення ще більше переважає над лексичним, ніж в прийменниках і сполучниках. Якщо навіть значення і функція прийменника часто встановлюються тільки із семантичної структури речення (to sit by the window; the door was opened by John), хоча найбільше це стосується артиклів. Є багато прийменників і сполучників, при чому зростає кількість складних утворень типу in accordance with по мірі ускладнення їх прийменниками, а артиклів лише два. Це говорить багато про що. При цьому не варто залишати без уваги специфіку артиклів англійської мови : не будучи пов'язаним з відмінком і родом (а означений артикль - із числом ), англійський артикль виявляється більш незалежним від іменника, що і розширює можливості його функціонального використання; артикль все більш є виразником значень, пов'язаних не зі словом, як таким, а з вираженням категорій синтаксису і тексту.

До того ж артикль також є і тим, хто відрізняє частини мови: to look - a look, to net - a net; іноді він вживається в цілях розрізнення омонімів і уточнення значень полісемантичного слова в межах тієї ж частини мови: iron - an iron, glass - a glass, fire - a fire, time - a time, ice - an ice. Все це свідчить про те, що ще в системі мови існує проблеми „слово і артикль”, „артикль і словосполучення”. Це явище є абстрагованим від функціонування артикля в мові, де дійсно теоретично будь-який іменник може бути вжитий з будь-яким артиклем, але ці два плани аналізу необхідно розрізняти. Приклади вживання різних артиклів (в тому числі і „нульового”) з одним і тим же іменником є загальновідомими.

Водночас в літературі вже неодноразово відзначалося, що класифікація означень на „описові” (які потребують неозначеного артикля) і на „лімітуючі” (які ніби виключають вживання цього артикля) досить умовна і не є надійним критерієм. Все це ще раз свідчить про те, що проблема артикля не тільки ширше слова, але і субстантивного словосполучення. Не дарма ще з давніх часів артикль вивчався переважно, як анафоричний, що саме по собі вже говорить про те, що ця категорія виходить навіть за рамки одного речення. Тепер, коли проводяться пошуки граматичних ознак тексту, а відповідно і формальних ознак граматичних категорій тексту, вивчення категорії, яка виражається артиклями і на даний час є особливо актуальною.

В сучасних граматиках англійської мови затвердилась концепція трьох артиклів. В той же час деякі лінгвісти виражають незгоду з тим, що можна говорити про „нульовий артикль”, тобто про „нульове слово”. Звичайно, якби мова йшла про знаменне слово, тоді нульовий артикль варто було б рахувати абсурдом. Але артикль - службове слово. Оскільки, було визнано правомірним існування нульових показників в морфології, то цілком правомірно говорити про відсутність службового слова, як про нульовий показник опозиції категорії синтаксису. Адже, категорія синтаксису і тексту за своєю суттю повинна бути виражена не формою слова, а окремим словом. Що ж стосується семантики опозицій, які створюються моделями трьох артиклів, то ключ до розуміння сутності цієї граматичної категорії можна побачити в системі вказівних займенників: ці займенники об'єднуються в один розряд тому, що значення, які виражені ними подібні до значень артиклів.

Вказівні займенники різко виділяються із загальної системи займенників англійської мови : вони найбільш абстрактні за значенням і відносяться до того рівня системи, на якому позбавлені всі семантичні різниці по лінії роду, особи / не особи, істот / неістот. Внаслідок, чого вони не в стані іменником показати ті значення, котрі органічно пов'язані із самими предметами (на відміну від особових займенників органічно пов'язаних із іменниками і здатних визначити рід предмета). Вказівні займенники можуть модифікувати субстанційне значення, ніби зі сторони. Вони можуть ототожнити предмет чомусь - the same, вказати на нього - that або якось охарактеризувати, модифікувати його - such a .

Звичайно, артиклі не можна ототожнювати з вказівними займенниками : адже, останні виступають в синтаксичній структурі речення, як окремі його члени, в той час, як артиклі - службові слова. Однак, їх семантична схожість допомагає розкрити семантику опозицій категорії артиклів в системі і їх функції. Вже тут виявляються два значення означеного артикля - релятивне that, і нерелятивне the same.

Не випадково в англійській мові займенник such досить міцно асоціюється тільки з неозначеним артиклем (Such a book as yours deserves to be read), що вже саме по собі говорить про те, що значення „такий”, „такого роду”, тобто трактування, інтерпретація особою, яка розмовляє певної субстанції, і є сутністю цього артикля. Важливо підкреслити, що „людський” момент в артиклях: адже, вказувати на щось, ототожнювати з чимось, уподібнювати чомусь, інтерпретувати щось може тільки людина, тобто автор мовленнєвого акту.

Для розуміння сутності артикля важливо відокремити категорію, яка виражається артиклями, від категорії числа, хоча вони пов'язані між собою дуже тісно. По-перше, в англійській мові з категорією числа пов'язаний тільки неозначений артикль (а не означений ) артикль, що вже свідчить про сутність опозиції, яка виражається артиклями, як такими і заключається не в кількісних значеннях. До того ж для вираження протиставлення „однина-множина” цілком достатньо морфологічної опозиції двох словоформ dog - dogs: неозначений артикль a dog не змінює характеристики слова по лінії категорії числа, і є надлишковим.

Основна дихотомія категорії, яка виражається артиклями і вже виявляється при протиставленні двох речень, в яких два артиклі вжито на морфемному рівні в генералізуючому (категоріальному) значенні, тобто там, де їх функція не пов'язана з конкретною мовленнєвою ситуацією і тільки даного мовленнєвого акту:

…a horse with much less eye can see in the dark. Once I could see in the dark … almost as a cat sees.[Hemingway 1993: 75].

“The cat”, exclaimed Poirot, “was worshipped by the ancient Egyptians”. [Christie 1990: 86].

Коли ми сприймаємо окреме матеріальне утворення, як одиничне і єдине в своєму роді і намагаємось дізнатися, що воно собою представляє і відображаємо зі сторони якості. Оскільки, тут предмет розглядається, як такий, сам по собі, а його кількість не можна відрізнити і вона зливається з якістю. Якість можна визначити, як сукупність засобів, які вказують на те, що вона собою представляє і чим вона виявляється.

Дослідники мов в історичному плані відмічають, що випадки вживання означеного артикля з іменником в генералізуючому значенні були ще до появи неозначеного артикля, а також в мовах, в яких він взагалі був відсутній. Характерно, що в реченнях з іменником у вказаному значенні зустрічаються такі слова, як crystallization, sum up, тобто виражається, ніби кристалізація знань про об'єкт, підсумовування про нього всього відомого людині в об'єктивній дійсності:

There were bits of every phase of peasant life in the Barabant, but no one piece of work that summed up the peasant, that caught the spirit of his hut, and these steaming potatoes [Rayewska 1976: 44].

Важливо також те, що означений артикль органічно пов'язаний з іменником сукупного значення, тобто означає сукупність людей, які об'єднані соціальними, політичними, професійними, сімейними і іншими зв'язками. Як відомо такі іменники позбавлені морфологічних форм категорії числа. Вказана особливість їх семантики розкривається тільки синтагматично, тобто погодженням по змісту з дієсловом у множині : the family are …; the crew are …; the Press are …; the Government are … .

The Press are anxious for your opinion upon certain questions, Mr. Jackson. [Рейман 1988: 42].

Зазвичай в граматиках тут звертається увага на специфіку вираження кількісних значень, на те, що у всіх цих співвіднесеннях виявляється зміст множини, маються на увазі, окремі члени колективу в рамках сукупності. Однак можна подумати, що вживання виключно означеного може бути пояснена тільки перевагою якісно-функціонального значення над кількісним : оскільки, в даному випадку кількісне є іншим - воно якісно інше.

Так, як в системі мови означений артикль пов'язаний з вираженням сутності самого предмета і з вказівкою на предмет, яким він є, модель з цим артиклем не виражає ніякого суб'єктивного відношення мовця до предмету і не класифікує його. Адже, при анафоричному вживанні цього артикля, який вже відноситься до функціонування артикля в динаміці мовлення має місце лише ототожнення з вже відомими. Наприклад:

The road followed a river. Across the river were mountains. [Hemingway 1993: 22].

В цьому випадку артиклі вживаються в надфразовому сполученні, але і тут вони відносяться до до рівня спостереження, а не представлення, і від слухача вимагається лише увага до вже почутого, а не глибокого знання системи мови і його тайн. Анафоричне вживання означеного артикля створює оманливу ілюзію нескладності категорії артикля . Не випадково Б.А.Серебряников писав про пагубний вплив теорії анафори на вивчення артикля на багато віків вперед.

Модель з означеним артиклем протиставлена в системі мови двом моделям без цього артикля, тобто з неозначеним і з „нульовим”. Останні репрезентують субстанцію не в її реальному існуванні, не в її конкретній індивідуальності, а у відокремленні від всього конкретно-індивідуального, як поняття окремого. Як відомо основна логічна функція поняття полягає в тому, що таке виділення предметів по певним ознакам, які цікавлять нас на практиці і в пізнанні предметів. Необхідна умова поняття - виділення класу предметів, абстрагування, узагальнення, в результаті чого поняття може бути віднесене до будь-якого предмету. Іменник повністю відповідає поняттю субстанції, оскільки поняття субстанції є цілком незалежним. Але саме поняття „окреме” представляє собою єдність загального і одиничного, котрі є двома сторонами єдиного цілого - окремого. Загальне і одиничне існує лише в окремому, у вигляді сторін, моментів окремого. Відповідно, окреме представляється, як потенційно подільне і може бути, як загальне або, як одиничне.

З виникненням в англійській мові неозначеного артикля (приблизно XIII ст.) і в граматичному устрої з'явилась можливість виразити це протиставлення загального і одиничного: неозначений артикль виражає виділеність, відокремленість одиничного, особливого із загального. Але при цьому може бути не тільки дискретною більшістю, а відповідно неозначений артикль не завжди характеризує слово по лінії однини. В формах множини дискретність субстанції виражена експліцитно, як подільна множина: tables = a table + a table + a table……

Тут однина є тією часткою одиничного, яку можна відокремити із дискретної множини (предметна віднесеність ), а їх протиставлення констатує категорію числа. При чому вже тут чітко спостерігається асиметрія і протирічність структури моделей з артиклями, подвійна маркованість її другого компонента а/ -.